]]>]]>

365 притч на щодень - Page 4

ВЕЛИЧ БОГА НЕОСЯЖНА

У четвертому столітті жив богослов - святий Августин. Одного разу вирішив він написати книгу, щоб розпо­вісти читачам, який насправді Бог. І от зранку сів він за стіл і написав назву книги: «Про Бога». Однак далі книга не посувалася - усе, що спадало йому на думку, видавало­ся недостатнім. Він розумів, що Бог набагато величніший, і дуже хотів відобразити цю велич у книзі.

Відчувши, що від цих думок у нього заболіла голова, Августин вирішив погуляти на свіжому повітрі. Й от, чвалаю­чи берегом моря, Августин побачив хлопчину, що бавився в піску. Хлопчик викопав на березі ямку і шматком глиня­ного горщика переливав у неї воду з моря. Зустрівшись по­глядом із хлопчиком, Августин привітався і спитав:

-      Що поробляєш, хлопче?

Той відповів:

-       Я, дядьку, хочу перелити море в цю ямку!

«Які ж наївні ці діти, - подумав Августин. - Він глиня­ним черепком хоче вмістити величезне море в цю малу ямку»!

Але коли він відійшов на кілька кроків, його зненацька осяйнула думка:

-     Але ж я прагну зробити те саме! Великого і Вічного Бога своїм дрібним розумом умістити в книгу!

 

8 СІЧНЯ

ЯКБИ НЕ БОГ

-       Якби не я, - нахвалявся дощ, щедро зросивши сад і поле, то на землі нічого би не росло!

-       Якби не я, - ображено заперечила земля, - то й не було би на чому рости!

-        А якби не я... - зухвало почало говорити сонце...

Але тут долинули до них звуки церковного дзвону, що закликали людей до храму.

І всі вони засоромлено змовкли.

Бо згадали, що якби не Бог, то взагалі не було б нічого і ніде!

9  СІЧНЯ

ОХОРОНЕЦЬ І ЗЛОДІЙ

На фабриці з’явилася величезна проблема - крадіжки. Щодня з території потайки виносили товар. Керівники до­ручили охоронцям обшукувати кожного робітника, що виходив з фабрики наприкінці дня.

Робітники, здебільшого, охоче відкривали свої торби і дозволяли оглянути їх вміст. Охоронці працювали вельми ретельно, перевіряючи всіх, аж до останнього робітника. Останнім завжди, йшов чоловік, що вивозив з фабрики ці­лий візок відходів. І завжди один і той самий охоронець витрачав добрих півгодини, риючись в обгортках, недо­курках і пластикових склянках, тоді як інші вже могли йти додому. Але він ніколи не знаходив нічого.

Якось увечері охоронець сказав роздратовано тому чо­ловікові:

-       Послухай, я знаю, що ти щось витіваєш. Щоразу я пе­ревіряю вміст твого візка, аж до найдрібніших речей, і не знаходжу хоч чогось цінного, що можна вкрасти. Скажи мені, що робиш, і я даю слово, що нікому не викажу тебе.

Чоловік здвигнув плечима і сказав:

-         Все дуже просто - я краду візки.

10 СІЧНЯ

ЛАСКА І СПРАВЕДЛИВІСТЬ

До імператора Наполеона прийшла матір одного сол­дата, засудженого на смерть, і просила про помилування.

-       Його засуджено справедливо, - суворо сказав імпе­ратор.

-         Я прийшла просити не справедпивости, а ласки.

-         Ваш син не заслужив ласки.

-       Володарю, - тихо мовила матір, - ласку не заслуго­вують. Її чинять. Тому я й прошу про помилування.

Ці слова глибоко зворушили серце Наполеона, і зло­чинця було прощено.

11 СІЧНЯ

ПРИТЧА ПРО ЗАЗДРІСТЬ

У лікарні в одній палаті лежали два важкохворих чоло­віки. Один лежав під вікном, а ліжко іншого стояло біля дверей.

-       Що там видно у вікні? - якось запитав той, що лежав біля дверей.

-       О! - пожвавішав перший. - Я бачу небо, хмари, подібні до звірів, озеро й ліс удалині...

Щодня той, хто лежав біля вікна, розповідав сусідові про те, що відбувається надворі.

Він бачив човна, рибалок зі щедрим уловом, дітей, що бавляться на березі, юних закоханих, що тримаються за руки і не відводять одне від одного блискучих очей.

Поки він спостерігав за всіма цими вельми цікавими подіями за вікном, його сусіда катувала глуха злість. «Це несправедливо, - міркував він. - За які заслуги його покла­ли біля вікна, а не мене, і чому я мушу дивитися на двері з облупленою фарбою, поки він милується краєвидом з вікна».

Одного разу той, хто лежав біля вікна, сильно закаш­лявся і почав задихатися. Він намагався дотягнутися до кнопки виклику медсестри, але йому забракло сил. Сусід тільки спостерігав за тим, що відбувається. Він легко міг натиснути на свою кнопку, але не зробив цього.

Невдовзі перший затих і випростався у своїй постелі.

Коли його винесли, сусід попросив медсестру, щоб його самого переклали до вікна. Медсестра виконала прохання, перестелила постіль і, переконавшись, що хворому зручно, попрямувала до дверей. Раптом її спинив здивований ви­гук:

-     Як так може бути! Це вікно виходить на глуху сіру сті­ну! А той, хто помер, розповідав мені, що бачив ліс, озеро, хмари, людей... Як же він міг усе це бачити з цього вікна?

Медсестра сумовито усміхнулася.

-     Він не міг бачити взагалі; ваш покійний сусід був сліпий.

-       Але навіщо?.. Навіщо він розповідав це все мені?

-     Він, мабуть, хотів вас трохи підбадьорити; у нього було добре серце...

12 СІЧНЯ

МУДРІСТЬ БОЖА

В одного правителя при дворі жив мудрець. Якось пра­витель звернувся до нього з питанням, як йому осягти муд­рість Бога.

-      Складне питання дали ви мені, пане, - відповів муд­рець. - Дозвольте мені подумати день-два.

-       Гаразд, - згодився той.

Минуло два дні. Прийшов мудрець до правителя і, за­мість відповіді, попросив подумати ще чотири дні.

Минуло чотири дні, і мудрець попросив про новий термін.

-       Дайте, пане, ще вісім днів.

Правитель насупився.

-      Ти жартуєш? Мабуть, скоро попросиш шістнадцять днів на роздуми, а згодом і тридцять два. Коли ж ти врешті відповіси мені?

-      Вгадали, пане, - спокійно сказав мудрець. - Саме так би і сталося. Щодо відповіді, то ви вже отримали її.

-      Як?! - здивувався правитель. - Про мудрість Бога ти не сказав мені нічого, а тільки просив про нові і нові від­термінування.

-      Це і є моя відповідь, - сказав мудрець. - Твоє питання, пане, не до снаги ніко

Сторінки

ДолученняРозмір
Іконка зображення 365_pritch_na_shchoden.jpg37.69 КБ