]]>]]>

365 притч на щодень - Page 8

І громовиця прокотилася по небу...

Але чоловік не слухав!

Чоловік озирнувся навколо і промовив: «Господи, до­зволь мені побачити Тебе!»

І зорі яскраво сяяли...

Але чоловік не бачив!

Чоловік вигукнув знову: «Боже, покажи мені видіння!»

І нове життя народилося навесні...

Але чоловік не помітив!

Чоловік плакав у відчаї: «Торкнися мене, Господи, і дай мені знак, що Ти тут!»

І після того Господь спустився і торкнувся до чоловіка! Але чоловік зігнав з плеча метелика і пішов геть...

20 СІЧНЯ

ВІТЕР І КВІТКА

Вітер зустрів прекрасну квітку і закохався в неї. Поки він ніжно пестив квітку, та відповідала йому ще більшою любов’ю, розквітаючи і пахнучи. Але вітру видалося, що цього мало, і він вирішив: «Якщо я дав квітці всю свою міць і силу, то вона подарує мені щось більше». І він дмухнув на квітку могутнім подихом своєї любови. Але квітка не ви­тримала бурхливої пристрасте й зламалася. Вітер спробу­вав піднести й оживите її, але не зміг. Тоді він затих і почав ніжно дихати на квітку, але та в’янула на очах. І закричав тоді вітер:

- Я віддав тобі всю міць своєї любови, а те зламалася! Значить, ти мене не любила!

Але квітка нічого не відповіла. Вона померла.

Той, хто любить, мусить пам’ятати, що не силою і пристрастю міряють любов, а ніжністю і дбайливим ставленням.

21 СІЧНЯ

РІЗНОБАРВНА КРЕЙДА

Ніхто не знав, коли той чоловік з’явився в місті. Ви­давалося, що він завжди був там, на тротуарі найжвавішої вулиці з численними крамничками, ресторанами, модни­ми кінотеатрами, вечірніми променадами, зустрічами за­коханих.

Стоячи на колінах на асфальті зі шматочками кольоро­вої крейди у руках, він малював ангелів і дивовижні крає­види, де було сонце, щасливі діти, розпуклі квіте і мрії про

свободу. Люди давно звикли до цього чоловіка. Дехто кидав монету на малюнок. Інколи люди зупинялися і розмовляли з ним. Вони розповідали йому про свої турботи, свої надії; вони розповідали про своїх дітей...

Чоловік слухав. Він більше слухав, ніж говорив.

Одного разу чоловік почав збирати свої речі, щоб піти з міста. Навколо зібралися люди і дивилися на нього. Диви­лися і чекали. «Залиш нам що-небудь. Напам’ять...»

Чоловік показав порожні руки. Що він міг подарувати?

Але люди обступили його зі всіх боків і чекали. Тоді чоловік витягнув з наплічника свої різнобарвні шматочки крейди, якими малював ангелів, квіти і мрії, і роздав їх лю­дям. Кожному по шматочку. Потім, не промовивши ні сло­ва, пішов.

Що зробили люди зі шматочками кольорової крейди? Хтось повісив у рамку, хтось поніс у музей сучасного мис­тецтва, хтось поклав у шухляду, але, здебільшого, вони за­були про них.

Прийшов Чоловік і дав тобі змогу розмалювати світ Що ти зробив зі своїми шматочками крейди?

22 СІЧНЯ

НАСТАНОВА

Священик відходив з цього життя. Відходив у радості, немовби повертаючись на батьківщину. Духовні брати об­ступили його ложе. Вони почали просити його, щоб він залишив їм, як духовну спадщину, важливе напучення, яке допомогло би їм у досягненні християнської досконалости.

Він зітхнув і сказав:

- Я присвятив життя не виконанню своєї волі, а волі Божої, і нікого не вчив того, чого раніше не робив сам.

23 СІЧНЯ

МОЛИСЯ І ЙДИ ВПЕРЕД

Преподобний Амвросій Оптинський полюбляв розпові­дати таку притчу.

їхав один чоловік ринком. Довкола юрма люду, гамір, га­лас, тлум. Та він на все це зовсім не зважав, а тільки помалу підганяв конячину: «Но-но! Но-но!» Так потрохи й пере­їхав через цілісінький ринок.

Отак і роби. Хай що би не підказували помисли, а ти пильнуй свого - молися і йди вперед.

24 СІЧНЯ

СПРАВЖНІЙ РАЙ

Одного разу йшов дорогою чоловік з конем і псом. Коли минали вони велетенське дерево, потрапила в нього блис­кавка й спопелила їх усіх. Однак чоловік не відразу усві­домив, що пішов зі світу (часом небіжчикам треба трохи часу, щоб усвідомити переміну свого стану).

Дорога була довга і вела догори, сонце пекло безжально, і всі троє потомилися від спеки й спраги. Аж ось за пово­ротом виросла перед ними велична мармурова брама, а за нею площа, брукована чистим золотом. Посередині стояв водограй з холодною і чистою водою. Мандрівник попро­стував до вартового, що стояв на вході.

-        Добридень! Як зветься це чудове місце?

-       Це рай.

-      Як чудово, що дійшли ми до раю, дуже вже хочемо пити.

-        Можеш зайти і пити досхочу.

-        Але ж мій кінь і пес також мучаться від спраги.

-       Дуже шкода, - відповів вартовий. - Але тварин сюди не пускають.

Мандрівник засмутився, але сам пити не став, подякував вартовому і попрямував далі. Після довгої дороги вгору ді­йшли вони до селища, до якого вела небрукована дорога, обсаджена деревами. Під одним з них лежав чоловік і, ма­буть, спав.

-        Добридень, - привітався мандрівник.

Той мовчки кивнув головою, привітавшись.

-        Я, мій кінь і пес вмираємо від спраги.

-       Он за тими каменями є джерело. Пийте скільки душа забажає.

Мандрівник, кінь і пес пішли до джерела і втамували спрагу. Згодом мандрівник повернувся, щоб подякувати.

-        Приходьте, будемо раді бачити вас, - відповів той.

-        А не скажеш, як зветься це місце?

-        Рай.

-       Рай? А вартовий біля мармурової брами сказав нам, що рай там.

-        Ні, там не рай. Там - пекло.

-       Чому ж ви не заборонили їм називатися чужим іме­нем? - зненацька розгубився мандрівник. - Ці неправдиві відомості можуть спричинити страшенну плутанину!

-       Аж ніяк. Насправді вони роблять нам чималу послугу. Там зостаються всі, хто здатний зрадити найкращих друзів.

25 СІЧНЯ

ВИНАГОРОДА

Прийшов злидар до мельника і попросив милостині, але не дав йому нічого мельник, хоч і був багатий на хліб. І був там добрий селянин, який приїхав на млин, щоб змолоти мішок жита. Змилостивився він над убогим і відсипав йому зі свого мішка половину, Христа ради. Благословив його злидар і пішов невідь-куди.

І сміявся мельник з селянина, кажучи:

- Що ж залишиться тобі, коли заплатиш мені за мливо? Взяв він жито селянина, засипав і почав молоти. І на­молов з половини

Сторінки

ДолученняРозмір
Іконка зображення 365_pritch_na_shchoden.jpg37.69 КБ