]]>]]>

Божественні притчі - Page 18

Теги: 

 

Над морем — сонце розсіювало своє проміння! Й — відбилося у хмарах… І птиць політ — здалеку у рідний край!… І берег моря з золотим піском!… Злилися на полотні одному — творіння Творця і людини! Відкрилася Вічність — в єдиній миттєвості Краси! І душі осявав промінням ранішнього Сонця — Безкінечний Світла Бога Океан! І проявилися у величі краси цієї — Творця її Незримі Риси!

 

* * *

 

Чарівним поглядом — художник той був наділений: адже за Творінням — Творця всієї Краси здатний побачити він!

 

І може людям він дарувати — уміння бачити і любити!

Радек Волинський

 

Притча про Великого Аптекаря і філософський камінь *

 

 

У давні часи, які тепер зазвичай називають середньовіччям, по Європі ходили легенди про Людину, яка живе вічно. Ніхто не знав, звідки Вона з’явилася, куди Вона щезала. Іноді Вона ставала радником монархів, іноді поставала як лікар, іноді Її ідеї надихали філософів, поетів, художників… Але це було лише зовнішнім проявом того головного, що залишалося прихованим, нерозгаданим…

 

Досі в старовинних манускриптах можна знайти згадку про Друга Божого, зустрівши Котрого, люди дізнавалися про Істину… Багато хто нині вважає це вигадкою. Але Вона справді жила не одне століття для того, щоб і розуміння, і усвідомлення, і любов, і знання себе-душі і Бога зростали в людях.

 

* * *

 

У ті ж часи жив хлопчик. Його звали Генріхом. Він був одинадцятим сином власника скотобійні. Його старші брати допомагали батькові, а Генріх лишався при матері і допомагав їй по господарству.

 

Та настав момент, коли батько наказав Генріху освоювати його ремесло: вбивати тварин і перетворювати їхні тіла в м’ясо, шкури і кістки…

 

Генріх запротестував. Він сказав, що ніколи не буде вбивати!

 

Батько ударив його по обличчю і закричав:

 

“Якщо так — то ти тепер і їсти не будеш, поки не зрозумієш, якою працею ми гроші добуваємо!”

 

“Я все одно не стану вбивати, нехай навіть помру!” — відповів батькові Генріх.

 

Декілька днів тривало це протистояння. Батько зганяв свою злість на матері Генріха, яка намагалася хоч якось захистити сина.

 

І тоді Генріх утік з дому.

 

* * *

 

Він довго поневірявся від одного містечка до іншого, поки не добрався до столиці.

 

Йому не часто вдавалося заробити на їжу: знесиленого голодом його ніхто не хотів найняти ні на яку роботу.

 

Але якось один пан в одязі з тонкого оксамиту запропонував йому допомогти донести декілька книг у важких мідяних оправах за невелику платню.

 

Генріх з радістю погодився.

 

Коли вони дійшли до будинку пана, Генріх прочитав на табличці: “Метр Франсуа — аптекар”.

 

Увійшовши до будинку, Метр Франсуа захотів розплатитися з Генріхом. Але, не знайшовши дрібних монет у гаманці, він піднявся східцями наверх, а гаманець залишив, неначе випадково… Генріх дивився на гаманця з золотими монетами.., але вкрасти він не міг.

 

Незабаром Франсуа повернувся, лагідно оглянув Генріха, подав йому дрібні, але чесно зароблені гроші, й сказав:

 

“Чесність — початок добрий для розумного життя!

 

Мені потрібен хлопчик, щоб розносити ліки. Ти міг би стати моїм помічником і учнем…”

 

Так Генріх залишився в домі Метра Франсуа.

 

* * *

 

Дім, у якому тепер жив Генріх, був незвичайним. Ті правила, які усталені були у цьому домі Метром Франсуа, спочатку дивували, але поступово вони ставали звичними й приємними.

 

Першим з них була Чистота.

 

І проявлялася вона не лише в чистоті підлоги, столів і полиць будинку, одягу людей. Чистота проявлялася і в їжі, яку споживали: ніхто не вживав тіла вбитих тварин. Чистота включала також омивання тіла щодня. І так само чистими належало тримати думки й емоції. “Кожен повинен починати очищення і перетворення світу — з себе!” — так казав Метр Франсуа.

 

Другим правилом була Робота.

 

Кожен в домі мав свою, йому довірену справу і виконував її з бажанням. Роботу слуг чи рабів Метр Франсуа не визнавав. Він часом говорив:

 

“Раб або слуга роблять щось, тільки коли їх примушують. Вільна ж людина працює тоді, коли сама може і бажає, усвідомлюючи, що це необхідно.

 

Свобода здобувається лише після того, як людина перемагає раба в собі!”

 

Третім правилом була Тиша.

 

І в домі Метра Франсуа була особлива атмосфера спокою, яка привчала до стремління бачити повноту істинного буття і відчувати себе його учасником.

 

“Не варто промовляти вголос кожну думку, яка приходить тобі в голову! Зупини мову, занурся у тишу — і тоді у дев’яти випадках з десяти ти промовчиш!

 

А те, що ти скажеш, буде справді важливим і ти перестанеш даремно стрясати повітря своєю балаканиною.

 

Лише за цієї умови слова твої стануть частиною живого еліксиру для інших душ” — так навчав Метр Франсуа новачків.

 

Четвертим правилом було Навчання.

 

Метр Франсуа говорив:

 

“Коли людина перестає пізнавати нове і розвиватися — насправді він робить вірний крок на шляху до своєї смерті. Адже життя душі в цьому тілі… тоді стає намарною.

 

Важливі не просто знання, а й уміння ці знання застосувати! Насправді існує зовсім небагато того, що знати необхідно. А далі — потрібно вчитися мислити, оперуючи отриманими знаннями; це — ключ до мудрості”…

 

П’ятим правилом була Любов.

 

Любов об’єднувала всіх, хто жив у цьому домі. Саме вона лежала в основі методів, які вони створювали, щоб лікувати людей.

 

Метр Франсуа не часто говорив про любов, але слова його запам’ятовувалися надовго:

 

“Любов — це умова для розвитку в собі мудрості. Мудрість неможлива без любові сердечної!

 

Любов — це те, що здатне перетворити звичайну людину — в Людину Божественну!”

 

* * *

 

Генріху подобалося навчатися. У нього була прекрасна пам’ять і допитливий розум.

 

Причому все, що пропонував йому вивчати його Учитель, — було наповнене мудрістю.

 

Метр Франсуа пояснював:

 

“Для того, щоб лікувати людей, недостатньо знати лише будову тіла! Адже людина — це душа, а тіло — лише її тимчасове вмістилище! Тому, щоб лікувати людину, — необхідні знання і про душу, і про цілющі трави і мінерали, і про органи тіла, і про процеси, що відбуваються в організмі в цілому.

 

А

Сторінки

ДолученняРозмір
Іконка зображення bozhestvenni_pritchi.jpg69.34 КБ