]]>]]>

Божественні притчі - Page 4

Теги: 

Лише Світло Любові ллється з очей Учителя. І говорить Він тихо — а слово кожне в серці відгукується і назавжди запам’ятовується душею.

І пішла людина добра разом з людським натовпом, який за Учителем йшов. І слухала промови Його. І бачила, як зцілював Він і говорив зціленому: “Іди — і не гріши більше!”

І одного дня наважилася людина добра — і стала просити Учителя дати їй Вогонь Неопалимий, щоб міг він також кульгавих зцілювати, сліпим зір повертати, мертвих воскрешати — щоб вгамувалися печалі людські!…

І відповів їй Учитель: “Ось — Вогонь! Візьми!” Але людина добра не змогла взяти, оскільки не знала — як? І тоді залишилася вона з Учителем і йшла за Ним, разом з не багатьма учнями. І навчалася. І не день, і не місяць, а роки…

І минав час… І почала бачити людина добра — ціле Море Вогню Сяючого. Але взяти не могла…

І сказав їй Вчитель: “Лише той зможе Вогонь нести — хто сам тим Вогнем стане! Лише серце людське — здатне Море Вогню вміщувати Неопалимого! Лише Людина Преображена — може стати на Землі джерелом Вогню Небесного!

Та не задля того горить сей Вогонь, щоб тіла зцілювати, душі в плоть повертати… Зцілення дивовижні — суть лише Знаки Сили Отця Небесного: щоб знали люди, чий Вогонь горить, чия Воля творить!

Не вічні тіла! Вони — як одіж, яку надягає душа, йдучи на Землю. І знімає душа одіж, повертаючись до життя без тіла… І знову одіж нову отримує і приходить на Землю потім знову і знову… І до тих пір так відбувається, поки, скинувши одіж, не залишиться душа настільки чистою і прекрасною, що достойна стає — увійти в Покої Отця Небесного: бо стала Світлом Любові, що є тотожним Світлу Отця!

Для того горить на Землі Вогонь Неопалимий, щоб побачили люди Світло — і захотіли преобразитися! Для того горить Вогонь Неопалимий, щоб пізнали вони, як перетворення це звершується: любов сердечна стає тим Світлом, Котрий — суть Шлях до Отця!”

І зрозуміла людина добра, що не тіла, але душі людські — можна зцілювати! Щоб ті, хто не бачать Світла Отця — стали зрячими! Щоб паралізовані пороками і слабостями — змогли стати на Шлях, котрий душі перетворює, до Бога-Отця веде!

Довго вирощувала людина добра Любов, Мудрість і Силу, щоб змогло його серце духовне — нести собою той Вогонь Неопалимий!...

… І настав день — і наповнилося серце людини доброї Вогнем Небесним! Адже єдине вмістилище існує, в якому Вогонь Небесний Неопалимий може горіти на Землі, — це серце духовне — таке, що любить, таке, що преобразилося!

… І йшла тепер та людина добра по землі — і Вогонь Неопалимий йшов у Ній!

І шукала вона сердець, котрі той Вогонь прийнять готові…

І линула чутка по землі — про те, що є Учитель, від Бога-Отця на Землю посланий, знає той Учитель таємниці життя і таємниці смерті і проповідує Він від Бога-Отця знання про те, як людям на Землі жити заповідано…

 

Притча про голос серця

 

Сказав Ісус: “Не дивися з презирством на людину цю:

великим є подвиг того, хто почав зло в собі —

в добро перетворювати!”

 

Зі спогадів Апостола Андрія

 

Жив один чоловік. Не був він бідним, та не був і багатим. Нічим особливим не відрізнявся він від людей, що жили навколо. Не був він уже молодим, та не був ще і старим…

І був цей чоловік не сильний душею…

Хоч і мав зерна добра в душі — але не проростали вони…

Жив чоловік цей — як всі довкола нього жили… І управляли ним забаганки його і пороки його… І сковували його страхи та слабкості його… І не було йому добре: текло життя його… сірою шерегою буднів, не було в ньому ні радощів, ні звершень…

Щоднини увечері думав цей чоловік: “Ну ось завтра я чинитиму краще, не піддамся більше слабостям своїм і порокам своїм!...”

Ну ось наставало “завтра”… — і знову управляли ним забаганки і пороки його, і сковували його страхи і слабкості його…

Якось замислився чоловік: “Чому я не можу жити так, як сам хотів би?” “Чому чиню не так, як знаю, що потрібно чинити?” “Чому управляють мною пороки мої і сковують мене страхи мої?”

Думав-думав він — і не побачив причини для того, щоб не жити так, як вважає правильним, не чинити так, як розуміє правильним сам.

І почав тоді чоловік у Бога запитувати: “Отець мій і Творець! Чому не можу я жити так, як хотів би, чинити так, як вважаю правильним? Чому став я рабом пороків моїх і забаганок моїх, страхів моїх і слабостей моїх? У чому причина?

І відповів йому Бог: “Але ж немає на те жодної причини! Маєш право ти — чинити так, як сам того хочеш!”

І каже тоді чоловік: “Порадь же мені: як бути, що зробити — щоб пороки мої та слабкості мої перестали управляти життям моїм?”

І відповів Бог: “Щоразу раніше, перед тим, як що-небудь зробити або сказати — послухай голос серця свого духовного і вчини так, як велить воно! Тоді управлятимеш ти своїми слабостями і страхами и полишать тебе пороки і забаганки твої!”

І вирішив чоловік пораду Божу виконати.

Встав наступного ранку, наповнений рішучістю щоразу поради у серця духовного запитувати — раніше, ніж слово мовити…

А щоранку батько старий чоловіка цього — говорив йому слова неласкаві, бурчав та лаявся. Говорив йому батько, що ні на що не здатен син його, і що все покоління синів людських — живе неправильно, і перерахував образи та труднощі свої, і звинувачував сина свого у всьому, в чому той не був винним…

І ось став батько сина сварити, слова образливі промовляти.

І закипів гнів у людині цій від слів гірких тих звинувачень… Готовий був уже він, як зазвичай, у відповідь батькові — і сам слова ядовиті висловлювати, та згадав Божу пораду.

Але не встигло серце прошептати: “Стримай слова образливі, оскільки любить тебе батько твій: про твої біди він печалиться! І ти його любиш! Стримай слово гнівне — й прощення попроси!...”

У відповідь на гнівні слова батькові — поклонився чоловік і сказав: “Прости мені!” І потух гнів. Обняв чоловік батька свого — і пішов у справах своїх.

А батько його здивувався… і з того часу перестав сваритись.

… А увечері йшов чоловік цей додому після роботи тяжкої. Купив різних наїдків і думав про те, як споживатиме те все… А був він до переїдання досить-таки схильний…

І зайшов він у дім молодої вдови, котра жила з малими своїми дітьми. Повинна була йому жінка борг віддати, та все не могла накопичити грошей…

Давно він хотів сказати, що прощає їй борг. І вирішив він, що сьогодні зробить це нарешті. І прийшов він у дім бідної вдови і сказав їй, що прощає борг її. Вдова йому в ноги кланялася, дякувала. І хотів уже йти чоловік, а серце шепоче тихенько: “Залиш дітям ту їду, що собі купив! Їм радіст

Сторінки

ДолученняРозмір
Іконка зображення bozhestvenni_pritchi.jpg69.34 КБ