]]>]]>

Божественні притчі - Page 6

Теги: 

Чоловік сей ледве-ледве зумів наказ серця виконати. Але коли віддав він наїдки дітям, які від радості стали танцювати, — то і в ньому радість велика піднялася! Йде додому легко, сам — щастям наповнений, ніг під собою не чує! А серце в грудях — наче пісню співає!

Та не щодня вдавалося чоловікові голос серця почути, не завжди виконував він те, що воно йому шепотіло. Але з кожним днем все більше він старався жити так, як серце велить, з кожним днем все менше керували ним забаганки і пороки його, все менше сковували його страхи і недуги його. Проростали зерна любові сердечної в його душі!

… Якось йшов чоловік цей і бачить: багато сильних і злих людей б’ють юнака доброго. А люди, які повз нього йдуть, — тільки кроку додають, відвертаються, не втручаються, стороняться: щоб їм самим від тих злюк погано не стало.

А чоловік цей сміливістю не вирізнявся. Хотів він так само повз нього пройти, наче це його не стосується… А серце — не шепоче, а кричить: “Якщо ти не допоможеш — вб’ють людину добру! А ти — врятувати його можеш!”

А чоловік — боїться, страх свій подолати не в силах… Ні піти не може, ні допомогти…

А серце ніяк заспокоїтися не може: “Рятуй скоріше!”

Почав чоловік Бога кликати, тому що зі страхом йому не справитися. І не пошепки та про себе, а на весь голос закричав: “Боже! Йди сюди! Боже! Йди сюди!”

Від здивування люди, які повз нього проходили, зупинилися. І ті, які віддалік йшли, — також наблизилися. Почали й інші з усіх боків підбігати до місця того, зупинятися і дивитися: у чому тут справа і де тут Бог? І такий натовп зібрався — що злякалися злі люди, відпустили юнака і скоро зникли.

А юнак підвівся із землі і дякує чоловікові цьому: “Який ти — сміливий! Порятував мене!”

Йде чоловік додому, а серце в грудях — як сонечко горить і так говорить: “Любов — за всі страхи сильніша!”

… Час минав — жити чоловікові стало і легше, і радісніше.

Ось одного недільного дня пішов цей чоловік гуляти. Йшов він, а назустріч йому вдова йде — та, якій він борг простив. Посміхається йому лагідно, кланяється низько.

І чоловік цей — на красу її задивився… А чоловік цей мав слабкість до жінок, хоча і вважав похіть свою гріхом великим.

Став чоловік у бік відвертатися, щоб не дивитися на жінку, та й згадав — і поради у серця запитав.

А серце йому й каже: “Подивися краще, та з увагою душевною: чи мила тобі жінка ця?”

Подивився чоловік — і все у ньому від любові засвітилося!

Говорить він серцю своєму: “Нема за неї кращої! Усе б я їй віддав!..”

“Тоді чому печалишся ти? Не похіть — те, що не для себе бажаєш, а іншому подарувати хочеш! А це — любов у тобі прокинулася! Йди та скажи їй, що любиш її!”

Чоловік так і вчинив. Підійшов і сказав: “Люблю тебе! Будь мені за дружину!”

Всі знайомі та сусіди стали казати: “Ну і дурень цей чоловік! Тільки справи у нього в гору пішли, міг би собі багату наречену знайти! А він — вдовицю… з дітьми малими собі бере… Вдовиця ж — і так би, без одруження, не відмовила…”

А чоловік пісню серця чує: “Щастя подаруєш — щастя отримаєш! Щастя собі ти за гроші не купиш!”

І горить серце його все яскравіше, все сильніше любов’ю палахкотить! І преображає воно — і слова чоловіка, і вчинки його!

І в скорому часі одружився цей чоловік на жінці цій. І любов їхня взаємна, сердечна — стала все їхнє життя освітлювати, дім зігрівати! Дітей почали разом ростити та батьків своїх шанувати.

І дякував чоловік Богові: “Отче мій і Вершителю! Порада твоя — все життя моє преобразила, щастя мені подарувала! Переміг я тепер забаганки й пороки свої, подолав недуги свої і страхи свої!”

І відповідає йому Бог: “Той, хто голос серця духовного навчився слухати, — іще більше за те може здійснити, адже голос серця — це голос Любові! А все, що Любов’ю твориться, — від Мене йде! Адже Я і є ЛЮБОВ!”

 

Хуань

Притча про Золоту Квітку,

Ріку Любові і Безсмертного Садівника

 

Багато легенд складено про таємницю Квітки Серця. Деякі легенди називають його Квіткою Життя, деякі розповідають про нього як про Золоту Квітку, інші стверджують, що це — Квітка Безсмертя. Всі ці назви — не випадкові: вони відображують блаженні пахощі цієї Квітки і ледь відкривають завісу таїни, що її оточує…

… Жив колись в невеликій долині, в горах захованій, один чоловік. Легко й світло він жив! Багато хто називав його святим, інші називали монахом, ще інші — Просвітленим.

Але він сам нічого такого про себе не говорив і не думав.

Сам себе він іноді називав садівником. Хоча… не було у нього садка. А лише вирощував він одну-єдину квітку — Золоту Квітку Духовного Серця, яка дарує Безсмертя.

Жив той чоловік — просто. Він жив — і радів буттю, яке він споглядав! Він дружив з горами, в яких жив, з вітрами, які проносилися над його невеликою долиною, з травами та квітами, які розквітали там навесні і прикрашали його обитель впродовж усього літа. Він дружив із зорями, які посміхалися йому вночі, і з сонцем, яке сяяло вдень. Він дружив навіть із хмарами та снігами, які зберігали його спокій пізньої осені і холодної зими.

Іноді до нього приходили звірі або прилітали пташки — це були його друзі. Або приходили люди, які потребували його допомоги і зцілення. І він усім допомагав, ніколи нікому не відмовляв.

Довго-довго жив той чоловік. А потім, коли він виростив свою квітку і настав тому час — він пішов до інших Безсмертних і став Садівником, Який сіє зерна і вирощує ростки, з яких з’являються нові Золоті Квітки.

І залишив він для людей пам’ять про свою Золоту Квітку, яка дарує Безсмертя, і про Джерело Ріки Любові, яка тече і живить Квіти, що ростуть.

… Таємниця Золотої Квітки приваблювала людей. Вони піднімалися в гори, щоб відшукати Квітку Безсмертя. Вони знаходили там різні квіти, без жалю зривали їх, виготовляли з них порошки і настоянки, відвари і мазі… Але ці ліки нікого не робили Безсмертними.

Інші вважали, що чарівна сила захована в корінні. І вони відкопували коріння і даремно знищували ці ніжні створіння.

Знайти Золоту Квітку так нікому і не вдавалося… Її таємниця залишалася нерозгаданою.

… Але ось одного разу у те місце прийшов юнак, кохана якого була тяжко хворою. Йому говорили, що вона помирає. Але один цілитель сказав, що вона може одужати, якщо він подарує їй Квітку Життя.

Юнак пішов у гори і відшукав там прекрасну квітку. Яким же ніжним був його віночок, що юнак вирішив, що це і є та сама Квітка Життя! Він став перед квіткою на коліна…, але не міг зірвати її: співчуття до життя — не дозволяло йому знищити цю красу!.. Юнак опустив руки і прошепотів: “Прости!” І було незрозуміло: звертається він до своєї коханої чи до квітки…

В цей момент прозвучав Голос: “Той, хто шанує життя

Сторінки

ДолученняРозмір
Іконка зображення bozhestvenni_pritchi.jpg69.34 КБ