]]>]]>

Любов за спасибі

Слово "спасибі", яке так часто повторюємо у розмовній мові, втратило свій чар, стало дуже заяложене, напівмертве. Воно стало вже таке звичне, що ми й не чуємо його чару. Хоча у світлі віри - це молитва, що покладається на Бога. Це слово, що вірить, у ньому стільки віри, довіри...
Коли чекаємо, сумуємо, любимо, людська любов може часом не виправдати себе, а серце "відлякає від любові". Однак смуток, потреба любові супроводжують нас від дитинства до старості. Людина постійно шукає Бога, і неспокійне серце спочине лише в Бозі. І в смутку, і в любові невід'ємна самотність, яка часто з'являється через непорозуміння, людську невдячність. Ці досвіди - що завжди бувають перевіркою на любов - дозволяють відкрити цінність любові за спасибі, бо зовсім не треба чекати, доки нам відплатить людина. Платить Бог. Любов за спасибі не очікує людської взаємності: вона віддає все і розраховує на Бога. Він бачить і віддячує за те, за що люди не здатні віддячити.
Можна трудитися за спасибі, страждати за спасибі й можна любити за спасибі.
Одні говорять про взаємну любов - щасливу і невзаємну - нещасливу.
Справжня любов завжди взаємна. Якщо нас не любить той, кого ми любимо, то нас любить Бог. Це любов за спасибі.
За любов за спасибі не чекаймо ні подяки, ні сердечності, ані вдячності. Бог любить за те, що ми взагалі когось любимо і часом по-людськи безнадійно.
Любов треба роздавати не міряючи: не звідти до туди, стільки і скільки, не менше ніж більше. Любов треба всю давати.

Ян Твардовський. "Ще одна молитва"