]]>]]>

Нема завтра, на яке ми часто відкладаємо життя

 

Мандрівки автостопом

Є люди, які не можуть довго всидіти на одному місці. Розмірене, осіле життя без пригод викликає у них нудьгу й меланхолію. Вибухові порції адреналіну і яскраві враження таким непосидам може забезпечити незвична подорож.

24-річний Роман Воєводін уже встиг двічі відважитися на екстремальні мандри. Незвичними вони були тим, що хлопець двічі різними маршрутами, долаючи життєво-небезпечні перешкоди, автостопом мандрував до Індії.

Роман розповідає, що до першого курсу навчання не подорожував, якщо не брати до уваги поїздок з дідусем на дачу. У 2007 році, відпочиваючи з друзями в Криму, хлопцеві довелося на собі відчути, що таке подорож автостопом. Коли в компанії не залишилося грошей, відпочивальники зупинили машину й таким чином проїхали три кілометри. Ця коротка мандрівка настільки захопила тоді ще студента-першокурсника, що вже в той час почав зароджуватися в голові романтика задум перетнути таким способом чималу частину континенту.

За словами Романа, автостоп допомагає краще зрозуміти себе, власну залежність від грошей, речей, надбань цивілізації. Подорож допомагає у  пошуку свого місця й призначення, дає можливість розвиватись духовно, а життя вдома створює ілюзію стабільності. В мандрах розумієш, скільки нового може принести кожний наступний день.

мандрівки автостопом

Найважливіші навики, якими повинна володіти людина, що виходить на шосе з метою зупинити авто, – це знання психології й вміння швидко вивчати мови. За словами Романа, вирушаючи в далекі мандри не обов’язково бути знавцем мов. Вони вивчаються самі по собі, оскільки іншого виходу просто немає, адже розумітися з місцевими мешканцями якось потрібно. В Китаї Роману трапилось зустріти хлопця, який знав російську, він і написав на аркуші паперу найпотрібніші фрази китайською мовою.

Роман стверджує, що для того, аби почати подорожувати автостопом не потрібно багато грошей чи особливих підготувань – достатньо вимкнути телевізор, який нав’язує стереотипи, позбутись шкідливих звичок й позитивно налаштуватись в дорогу.

мандрівки автостопом

Найскладніше – наважитися на перший крок. Далі все йде якось саме по собі, стверджує Роман. Головне мати сильну мотивацію, в його випадку – це невгамовне бажання побачити Індію, яка вабила його ще з дитинства. Хлопець завжди цікавився ведичною культурою, східною філософією та релігією.

А от близькі та рідні не завжди можуть зрозуміти жагу любителів екстремальних подорожей до пригод. Таке було і з Романом, який свою маму вмовляв три роки, аби та відпустила його в мандри. З рідними мандрівник намагається підтримувати хороші стосунки, попри специфічність характеру автостопера. "Після подорожей доводиться кудись повертатись", – жартує хлопець.

мандрівки атостопом

Ще одним поштовхом для Романа таки відважитись на подорож стала сумна подія – від страшної недуги зовсім юним помер його друг. "Нема завтра, на яке ми часто відкладаємо життя", - зрозумів тоді Роман, і після цього випадку твердо вирішив, що вирушає до Індії негайно.

Якщо є мрія, то її слід почати втілювати в життя якомога швидше. Найважче дається перший крок, після нього все йде легше. Небезпека? А втрапити в якусь халепу можна навіть будучи вдома.

мандрівки автостопом

Роман вирушає у подорожі без грошей, або бере їх з собою дуже мало. Каже, приходять якось самі, коли відчувається у них потреба.

Якось у грузинському містечку хлопець запитував у місцевих:

–    Скільки можна у вас жити без грошей?

–    А ти звідки?

–    З України.

–    Які гроші? Живи скільки хочеш!

У Киргизії Роман тиждень жив у школі, робив ремонт й за це отримував харчі й дах над головою.

Мандрівник-екстремал розповідає, що проходити митний контроль у Вірменії було суцільною забавою. Митник запитав, чи в хлопця є з собою зброя або наркотики, а почувши заперечну відповідь сказав "йди собі". Проте, коли митник побачив, що хлопець одягнений у незвичний для місцевих одяг, запитав  звідки Роман. Почувши відповідь, що з України, сильно зрадів, тому що сам служив під Житомиром. Вірменський митник гостинно прийняв його, нагодував і дав кімнату для відпочинку.

Першого разу Роман вирушав у подорож сам, другого – з подругою. Мандрівників також вразила гостинність й добродушність таджиків. Місцевий таксист пропонував підвезти й, почувши, що у мандрівників немає грошей, витяг з кишені пачку купюр й запропонував підтримати фінансово просто так.

Начальник таджицької митниці, з яким випадково довелось познайомитись при перетині кордону, коли дізнався про плани Романа й мету мандрівок, запросив зупинитись у нього на тиждень. Вручив ключі від службової квартири в Душанбе, організував екскурсії країною, знайшов український ресторан, в якому оплатив для хлопця харчування. Телефонував до мами Романа, запрошував її з родиною до себе в гості.

З Таджикистану Роман планував перебратись до Афганістану. Проте саме в цей час в США публічно спалили Коран, через що країною прокотились масові акції протесту, які часто закінчувались розправою над чужоземцями. Тому голова митниці переконував хлопця не їхати туди.

мандрівки автостопом

Перед тим, як вирушити в дорогу, Роман зобразив на піску маршрут подорожі, який на практиці виявився шляхом в десятки тисяч кілометрів. Планував дістатись Індії через Пакистан, проте через відмову у відкритті візи довелося їхати через Росію, Узбекистан, Лаос, Китай. Хлопець зауважує, що скрізь, де йому доводилось бувати, люди скаржились й нарікали на владу, вважаючи її основною причиною суспільних негараздів у своїх країнах. 

Китай – комуністична держава й такого поняття як автостоп там немає. Тому при першій спробі зупинити машину хлопець мав пригоди з поліцією, яку викликав водій.

При спробі дістатись Тибету в обхід блок-постів, в Романа зламалася камера під час переходу річки вбрід. Майстер у китайській майстерні наполіг на тому, щоб хлопець взяв його новенький фотоапарат й вислав йому його поштою назад, коли стане непотрібним.

Під час мандрівок хлопець зробив чимало цікавих фоторепортажів, які в нього вийшли досить професійними та інформативними. Про своє хобі каже: "Лише натискаю на кнопку фотоапарату. Моя участь в процесі мінімальна…"

Метою подорожей Романа були духовні практики. На своєму шляху він відвідував християнські, буддійські, мусульманські святині, мав намір обійти тибетську гору Кайлас, що, згідно з повір’ями, потрібно зробити, щоб бути щасливим.

На досягнутому Роман зупинятися не збирається й при першій-ліпшій нагоді знову вирушить у подорож. Чи кінцевою точкою знову буде Індія - поки що не знає.

Ігор Слотюк

]]>Джерело]]>