]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Психологія натовпу

Психологія натовпу

Представляємо вам статтю чергового нашого автора, який досліджує явище натовпу і його психології...

«Якщо вдуматися, то вся історія людства – це заміна одних оман і химер іншими. Натовпом заволодіває надокучлива ідея, а незабаром з’являється особистість, яка виражає цю ідею найбільш яскраво та привабливо», – доктор психологічних наук А. М. Зімічев. У житті людини є чимало ситуацій, коли піддавшись загальному настрою натовпу, вона чинить так, як би не вчинила, будучи сам на сам із проблемою. Потрапляючи в групу певним чином налаштованих особистостей, людина кориться «стадному» інстинкту. Але чи завжди це так? І чи можна піти проти натовпу?

Народження і сутність натовпу

Натовп – це короткочасне зібрання великої кількості людей, які перебувають у стані збудження, ейфорії, піднесення й об’єднані спільною метою.

До натовпу можуть входити люди різних вікових категорій та соціального статусу. Головне, що їх згуртовує – порив неконтрольованих почуттів, які перебувають у стані напруження. Натовп виникає у певних ситуаціях, коли є так званий «зовнішній збудник», фактор, який «розпалює» ті чи інші почуття.

Умови переродження нації в натовп – перебудови в країні, криза в суспільстві, розчарування у владі, зниження рівня соціального життя тощо. Адольф Гітлер (Adolf Hitler) любив говорити, звертаючись до натовпу: «Я відчуваю вас, ви відчуваєте мене». На думку А. М. Зімічева, (Зимичев Анатолий) німецький фюрер вдавався до такої побудови речення саме для того, аби отримати в суспільстві ґрунтовну підтримку, виправдати очікування натовпу. Гітлер був переконаний, що «чим більший натовп, тим легше ним керувати». І це, дійсно, так. Оскільки, будучи частиною чогось великого, людина на рефлексивному рівні, під впливом емоцій та почуттів, не здатна мислити інакше. Прості людські враження та переживання відіграють в цьому випадку ключову роль.

Механізм побудови натовпу простий: лідер (ядро натовпу) – ланцюгова реакція (передача «інфекції) – процес кружіння (розростання активності) – наявність спільного об’єкт уваги – активізація через емоційне збудження.

Важливо, що поведінка в натовпі не несе жодного відбитку індивідуальності. Кожна окрема особистість зливається із загальною кількістю людей, втрачаючи своє первинне «Я». У такому випадку, можна говорити про ситуативність масової психології. Та чи інша поведінка виникає у чіткий, окремий відрізок часу та простору. Тут і зараз людина поводиться саме так під впливом емоцій та неконтрольованості. У іншій ситуації її вчинки й дії будуть абсолютно іншими.

Ще один важливий момент – увага. Представники натовпу – це люди, які діють для того, аби їх почули, побачили, розкритикували, похвалили тощо. Натовп проектує свої дії на досягнення результату будь-якою ціною. Якщо на мітингувальників не звернуть уваги, не приїде хоча би одна знімальна група з місцевого телеканалу – протест провалено.

«Якщо на натовп людей звертають увагу, можна вважати, що ціль досягнута. Так чи інакше, інформація про захід «розмножиться», громадськість зверне увагу на людей і їхні заклики. За декілька років, за умови постійності, акція набуде масштабності й популярності. Якщо ж мова йде про разові зібрання – чим більше учасників, тим сильніший ефект. Тут все, звісно, повністю залежить від ідейного натхненника. Одна найменша помилка і запал натовпу зникає так само блискавично, як народився», – запевняє Оксана, активна учасниця багатьох громадських організацій та мітингів.

Народження натовпу відбувається швидко, окрилені спільною думкою, люди перетворюються у велику вибухо-небезпечну силу. У цьому випадку будь-які заперечення чи відхилення від усталеного порядку окремої маси, вважаються недопустимими. В есе Дмитра Козярука знаходимо: «Сперечатися з натовпом марно – краще направити розумову енергію на питання про те, де краще відкрити позиції, а де – вийти з гри. Приєднавшись до нього, люди стають більш примітивними й націленими на дії, а не на роздуми. Адже натовп здатний відчувати тільки прості, але сильні почуття: жах, радість, тривогу, радість. Натовп постійно кидається в крайнощі: від страху – до веселощів, від паніки – до переможного «ура».

Особливості поведінки в натовпі

Перебуваючи в складі натовпу, людина відчуває свободу, певну захищеність і безмежні можливості. По-перше, у великому скупченні людей немає поняття «відповідальність». Тут панує «анонімність», оскільки ніхто нікого фактично не контролює. За таких сприятливих умов людина автоматично знімає із себе відповідальність за будь-які вчинки. По-друге, провівши тривалий час серед емоційно налаштованих індивідів, будь-яка людина починає перейматися «болями й радощами» тих людей, які поруч. Однакові, або схожі почуття гіпнотичним чином оволодівають усіма учасниками. По-третє, не варто забувати про природні інстинкти: самозбереження, виживання, відтворення тощо. У моменти загрози життю, людина здатна забувати норми й правила поведінки. Тому той чи інший натовп – це не лише зібрання, засліплених ідеєю, людей, це і могутня сила, яку не так легко знищити.

«Прагнення до зростання – це перша й головна властивість маси. Вона захоплює всякого, хто перебуває в межах її досягнення. Природна маса — це відкрита маса: її зростання нічим не обмежене. Будинків, дверей, замків вона не визнає, все, що зачинене, підозріло для неї. Відкрита маса існує, поки росте. Її розпад починається, як тільки вона перестає рости», – писав у своїй роботі «Маси і влада» німецькомовний письменник і філософ єврейського походження Еліас Канетті (Elias Canetti). У даному випадку мова йде про стихійних характер людей згуртованих, спрямованих на досягнення тих чи інших результатів.

Проте не варто сплутувати поняття «натовп» і «маса», оскільки маса – це велика кількість людей, яка не здатна на узгоджені й одночасні дії, на відміну від натовпу. Для маси характерна стихійність, неоднорідність, спонтанність. У більшості випадків, представники маси не можуть чітко вказати на причини зібрання, обгрунтувати свої дії, дати їм пояснення. У натовпі ж люди змушені взаємодіяти й співпрацювати.

Варто зауважити, що будь-який натовп відстоює свої права – людини, громадянина країни, працівника і т. д. У більшості випадків, люди виходять на масові зібрання, з метою показати необхідність змін у суспільстві, владній верхівці тощо. Натовп відстоює інтереси суспільства загалом, а не однієї людини. Коли внутрішню структуру натовпу намагаються знищити силовими методами без будь-яких пояснень, люди скаженіють. І це пояснюється не лише стадним інстинктом й інстинктом самозбереження, а й чітко усвідомленим почуттям несправедливості. Подібна ситуація склалася під час Євромайдану у 2014 році. Можливо, й не було би «коктейлів Молотава» і розібраної бруківки, аби не було побиття мирних жителів органами правопорядку.

Думка фахівця. Чи можна піти проти натовпу?

Психолог-консультант, сертифікований спеціаліст міжнародної категорії M. A. NLP, автор метафоричної асоціативної колоди карт «Чорне коло», сертифікована ведуча психологічних трансформаційних ігор «Колесо Життя», «Імперія Магів», «Сімейні сценарії», «Лабіринт відображень» Анна Гуляєва, пояснює:

«Останні світові тенденції – масова уніформізація світового населення. Люди вміють читати й писати, але, на жаль, рідко хто вміє думати, аргументувати, аналізувати, зіставляти факти, знаходити причинно-наслідкові зв'язки. Тому в «натовпі», як правило, приймаються і не оскаржуються будь які нав'язані цінності, переконання, моделі поведінки та інше.

Для того, щоб мати свою суб'єктивну думку необхідно вміти зіставляти будь-яку інформацію, що надходить зі своїм досвідом, робити свої умовиводи через призму своїх знань і почуттів, а почуття, як відомо, суто індивідуальні. Суб'єктивна думка – це те, що притаманне одній людині, індивідуальне уявлення про навколишній світ через власні емоції та думки. То ж чи можна потрапивши у той чи інший натовп думати інакше, аніж певним чином налаштовані особистості? Можна, якщо людина має звичку думати перш, ніж приймати одну або іншу точку зору. А ось висловити чи ні свою думку – це рішення кожного. Завжди є ризик, що, відмінну від загальної, думку можуть не прийняти. Більше того, можуть сприйняти вороже. Страх бути відкинутим – як правило основна причина «тримати свою думку при собі». Потрібно бути досить впевненою, самодостатньою і сміливою людиною, яка вміє і не боїться піти проти суспільства. Чи прийме суспільство таку думку – насправді, навряд чи. Мозок людини працює так, що коли надходить інформація, що суперечить його думці, людина ніби стає «дурною», перестає «чути». А якщо це натовп, то в натовпі панують емоції, а не здоровий глузд.

Загалом має бути адекватність у всьому. Якщо громадська думка з того чи іншого питання заважає вам жити в гармонії з собою, своїм бажаннями й потребами, то, напевно, більш розумним буде відстоювати свою точку зору.

Але є й зворотний бік медалі – це самоствердження, коли людина йде проти суспільства тільки заради того, щоб виділитися, презентувати себе особистістю, яка йде проти течії. Було би помилкою вважати, що якщо людина має відмінне від решти «сірої маси» думку, то вона права. А якщо і права, то що стоїть за бажанням донести саме свою точку зору ?

Проте ще Аристотель сказав, що людина – це соціальна тварина. Саме соціальність зробила нас найрозумнішими істотами на планеті. На жаль, іноді ми перетворюємося в натовп, яким можна керувати. Стенлі Мілгрем з цього приводу сказав: «Нас легко назвати маріонетками, які контролюються нитками суспільства Але ми маріонетки, які усвідомлюють і розуміють це і, можливо, усвідомлення цього – перший шлях до нашої свободи».

Тетяна Крисюк

Теги: 
ДолученняРозмір
Іконка зображення psihologiya_natovpu.jpg292.33 КБ