]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Психологічний словник За Ред. В. І. Войтка (1982) - Page 28

ВЕРНІКЕ ЦЕНТР — слухово-мовна зона кори головного мозку. Названо за іменем німецького ученого К- Вер- ніке (1948—1905). Розташований у зад­ній третині верхньої скроневої звивини лівої півкулі. При порушеннях В. ц. людина не втрачає здатності вимовляти слова, але не розуміє мови інших людей.

ВРСТИБУЛЯРНИЙ АПАРАТ (від лат. уезііЬиІшп — вхід) — периферична ді­лянка органа чуття положення й руху тіла в просторі. Розташований у внут­рішньому вусі. Складається з перед- двер’я та півколових каналів. Рецептори вестибулярного нерва, розташовані у переддвер’ї, забезпечують відчуття по­ложення голови та прямолінійного руху тулуба. Півколові канали, розташо­вані у трьох взаємно перпендикулярних площинах, спрямовують обертальні ру­хи голови і тулуба. Одержані імпульси надходять по вестибулярній гілці слу­хового нерва до кіркового центру вести­булярного аналізатора у скроневій об­ласті кори великих півкуль, там аналі­зуються і трансформуються у відповідні команди, що надходять потім до скелет­них м’язків і забезпечують рівновагу тіла та координацію рухів. Правильне функціонування В. а. є одним із важли­вих чинників профпридатності у бага­тьох професіях, зокрема в діяльності космонавтів.

ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ — спосіб сто­сунків між окремими людьми, соціаль­ними і рунами, колективами, організа­ціями, ь раїнами, при якому максималь­но осмислюється і враховується на практиці точка зору чи позиція сторін, які спілкуються.

В.  є найважливішим показником со­ціально-психологічного спілкування і має винятково важливе значення для групової, спільної діяльності людей.

Об’єктивною основою В. виступає спільність інтересів, ближніх чи від­далених цілей, поглядів. В. конкретно реалізується через сприйняття природ­ної мови (головним чином), а також штуч­них засобів комунікації — жестів, фор­малізованих мов тощо. Воно передбачає сб'лін думками, цінностями, вивчення ре­ального досвіду сторін з метою встанов­лення В.

ВИБІР ПРОФЕСІЇ — свідоме форму­вання людиною власних професійних інтересів з метою оптимальної реаліза­ції своїх фізичних і духовних сил у пев­ній галузі діяльності. В. п. об’єктивно зумовлений, з одного боку, поділом пра­ці в суспільстві, з другого — індивіду­альними можливостями людини (здіб­ностями, нахилами, станом здоров’я тощо). Обираючи собі професію, член суспільства одночасно вирішує одне з найважливіших народногосподарських завдань, оскільки оптимально обрана професія є додатковим резервом підви­щення продуктивності суспільної праці.

ВИБОРУ РЕАКЦІЯ — складна сен- сомоторна реакція, передбачена в ситу­ації подання кількох сигналів, на кож­ний з яких треба відповісти певним ру­хом. Латентний період В. р. перевищує час простої реакції тим більше, чим з більшої кількості сигналів здійснюєть­ся вибір. За кількісними показниками

В.   р. можна судити про придатність лю­дини до певного виду діяльності.

ВИПАДІННЯ (психічних функцій) — хворобливі розлади у провідних шляхах нервової системи або нервових центрах головного мозку. Приклади В. кіркових функцій: афазія (втрата мови), алексія і аграфія (втрата умінь читати або писа­ти), амнезія (втрата пам’яті) та ін. Аб­солютна частина названих та інших В. не піддається корекції.

вип ереджАючого ВІДОБРА-

ЖЕННЯ ПРИНЦИП— спільний для фі­зіології, психології і психофізіології фундаментальний принцип, сформульо­ваний видатним радянським ученим П. К. Анохіним. В. в. п. є подальшим роз­витком вчення І. П. Павлова про умовні рефлекси. У змісті цього принципу фік­сується об’єктивний факт випереджаю­чого відображення мозком людини чи вищих тварин явищ і подій зовнішнього світу. Явище випереджаючого відобра­ження реально сформувалося і закріпи­лося у процесі довготривалої еволюції живих організмів. У боротьбі за вижи­вання живі істоти змушені були «впису­ватися» в рамки просторово-часового континууму рухомої матерії. Це об’єк­тивно вимагало випереджаючого відобра­ження живими істотами навколишнього середовища і вироблення на цій основі орієнтувальних рефлексів.

У нижчих істот випереджаюче відоб­раження здійснювала протоплазма. На вищих ступенях еволюції органом ви­переджаючого відображення виступає центральна нервова система, у людини — мозок, у діяльності якого нерозривно пов’язані минуле, сучасне і майбутнє. Конкретними формами вияву В. в. п. у діяльності інтелекту є його здатність до завбачування, передрішення, очі­кування, постановки мети, прийняття рішення, яке адекватно відбиває вимоги ситуації тощо.

У В. в. п. відображується універсаль­на властивість живого (особливо на ви­щих щаблях його еволюції). Ця власти­вість сформувалася як наслідок ритміч­ності просторово-часових явищ, бага­торазового повторення певних впливів зовнішнього середовища на поведінку живих істот, активності організмів.

В.  в. п. є предметом вивчення біології і фізіології (біохімічний і нейрофізіоло­гічний механізми, саморегуляція організ­мів), психології (передрішення, завба- чувальна, орієнтувальна і цілеспрямо­вана діяльність інтелекту), філософії ■(моделювання майбутніх явищ і подій). В соціології конкретизацією В. в. п. виступає закон випереджаючого розвит­ку науки порівняно з технікою і вироб­ництвом.

В.  в. п. є гносеологічною передумовою евристичної і прогностичної функції науки.

виражальні РУХИ — означають зміни тіла (пантоміміка, жести), виразу обличчя (мімічні рухи сміху, жалю, від­рази, здивування тощо). Головна їх роль — виражати емоційні реакції (і позитивні, і негативні). Мова також є різновидом В. р. Цінність вивчення

В.     р., і при простому спостереженні і завдяки спеціальним апаратам, полягає в тому, що в них віддзеркалюються пси­хофізіологічні стани людини. Біологічну природу В. р. вперше матеріалістично пояснив Ч. Дарвін. Психофізіологічні аспекти В. р. грунтовно розкрив

В.     Вундт. В. р., як і вся психічна діяльність людини, є продуктом довго­тривалого її розвитку як біологічного виду і особливо як істоти соціальної.

ВЙЩА НЕРВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ — відображальна умовнорефлекторна ді­яльність вищих відділів центральної нервової системи (кори великих півкуль головного мозку та найближчих підкір­кових центрів), спрямована на забез­печення найскладніших взаємовідно­шень цілісного організму людини (і вищих тварин) із зовнішнім середовищем. На відміну від В. н. д., нижча нервова діяльність базується головним чином на природжених безумовнорефлекторних, інстинктивних реакціях і спрямована пе­реважно на інтеграцію діяльності різ­них органів тіла.

Поняття В. н. д. введено в науку І. П. Павловим. Грунтуючись на теорії І. М. Сєченова про рефлекторну природу всіх психічних процесів, І. П. Павлов експериментально довів, що психічна ді­яльність людини і вищих тварин має в своїй основі умовні рефлекси в їх тісній взаємодії з безумовними рефлексами.

У павловських лабораторіях були з’ясовані основні закономірності нейро- динаміки, співвідношення основних нер­вових процесів — збудження і гальму­вання. Такими основними законами руху нервових процесів є їх іррадіація, кон­центрація та взаємна індукція. Засвід­чена також велика роль у здійсненні

В.   н. д. типів нервової системи. Павлов- ське вчення про В. н. д. стало могутньою теоретичною зброєю передового природо­знавства в боротьбі з ідеалізмом, фіде­їзмом, механіцизмом. Воно виступило науково-природничою основою ленінсь­кої теорії відоб

Сторінки