]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Відокремитись від батьків: 3 етапи сепарації

Сепарація від батьків

Тема складних, заплутаних, незавершених відносин з батьками, як я зрозуміла, для багатьох є актуальною, тому сьогоднішній текст - про сепарацію, тобто відділення від батьків.

Відділення не так фізичне і фінансове (з цим майже всі якось справляються), скільки психологічне.

Адже можна давно не жити разом з мамою і татом (їх самих може вже не бути в живих), але довгі роки перебувати під впливом їхніх установок, оцінок, суджень, діяти з оглядкою на них, вести з ними внутрішній діалог, знову і знову намагаючись щось довести.

Свого часу для мене великим відкриттям стала періодизація відносин з батьками, озвучена моєю викладачкою М.Є. Ланцбург.

1 етап: «Симбіоз зі знаком плюс»

Це період від народження до 10-12 років - коли дитина у всіх сенсах залежить від батьків і перебуває в злитті з ними. Мама і тато - найзначніші для неї фігури, їх авторитет (поки) незаперечний.

Сепарація від батьків

2 етап: «Симбіоз зі знаком мінус»

Ідеали руйнуються. Дитина (вже підліток) починає чинити опір колишньої залежності і все більше орієнтується на думку однолітків. Починаються претензії, зростає невдоволення і розчарування батьками, які вже не можуть (або відмовляються) задовольнити зростаючі бажання сина (купити новий айфон, наприклад).

Значення цього періоду - в розставанні з ілюзіями, в прийнятті світу з усіма його обмеженнями, стражданнями, несправедливістю. В розумінні, що батько - не бог, а всього лише звичайна людина зі своїми слабкостями і недоліками.

В ідеалі, підліток повинен зробити висновок, що дитинство - закінчується, треба ставати самостійнішим і дорослішим, навчатися відстоювати свою думку, захищати те, що для тебе дороге і важливе, діяти на власний розсуд, нести за це відповідальність і перестати щось чекати від мами і тата.

Сепарація від батьків

3 етап: Автономія

Це і є та сама доконана сепарація, коли людина психологічно відділяється від батьківської сім'ї, починає спиратися на себе, рулить своїм життям сама.

Коли вона знайшла своє унікальне, неповторне «Я», вибудувала кордони і - найголовніше - вже не залежить від суджень і емоційних реакцій батьків. Не «ведеться» на провокації, не роздмухує свої образи і не намагається виправдатися.

Сепарація від батьків

Відділена, сепарована, що стала дорослою і зрілою «дитина» вже не чекає, що батько буде проявляти турботу і любов, якщо він на них не здатен. Це дуже важливо - усвідомити, що вас можуть не любити. Відігравати на вас свої власні травми, реалізовувати за ваш рахунок свої потреби. І не любити.

У кожної людини - свої ресурси. Хтось не вміє співати, а хтось не вміє бути мамою (татом).

Щоб відокремитися, треба спочатку гарненько об'єднатися, а потім і гарненько повоювати - тобто якісно пройти перші два етапи.

Однак до автономії рідко хто доходить. Зазвичай люди застряють на якомусь етапі - або «симбіозі +» (мама залишається головною людиною усього життя і основний емоційною прихильністю), або «симбіозі-» (вічної конфронтації з батьками, спробах їм щось довести).

Автономія ж має на увазі не відносини дитини і батьків (і зовсім неважливо, хто насправді дитина, а хто батько, часто-густо відбувається інверсія - коли діти з малих років виконують роль батька по відношенню до мами або тата). Вона має на увазі відносини двох дорослих людей без емоційної залежності.

Що ж в такому випадку емоційна незалежність?

Припустимо мама незадоволена своєю дорослою дочкою і критикує її.

Емоційно залежна «дитина» буде відчувати сором, провину або огризатися у відповідь, навіть якщо прекрасно знає, що права.

Емоційно незалежна дочка не буде відчувати ні провину, ні обурення. Вона буде лише шкодувати про те, що мама відчуває неприємні для неї самої емоції. І все.

При цьому її (дочки) власний емоційний світ зачіпатися не буде. Мамине невдоволення не стане трагедією, що не підштовхне до якихось дій і не знизить самооцінку.

 Відокремитися від батьків, обмежити їх вплив і втручання в своє життя - не означає руйнувати зв'язку. Це означає «перезавантажити» свої відносини, налагодити контакт «дорослий-дорослий» на основі взаємоповаги.

Визнати, нарешті, за собою право не відповідати батьківським очікуванням, не відповідати за ситуацію в батьківській родині, не віддавати їм «борги», не відчувати себе винуватим.

Але і! Дозволити і батькам бути такими, якими вони є (були) - вимогливими, критикуючими, «неправильними», неідеальними.

Я ( «дитина») - це я. Ти (батько/мама) - це ти. Ми на одне одному люди. Але ми (вже!) Окремі (відчувати свою окремішність від інших людей - взагалі дуже корисна навичка).

Тобі може щось в мені (або моєму житті) не подобатися. Я можу на це «не подобається» не реагувати і жити своєю головою.

У кожного з нас - свій шлях, свої цінності, свої рішення і своє право на помилки. Ми не влаштовуємо бойових дій, які не переходимо межі, не вважаємо, що хтось комусь щось винен.

Ми не використовуємо одне одного, щоб заповнити внутрішню порожнечу і надати своєму життю сенс.

Ми радіємо з того, що ми одне в одного є, такі, недосконалі, небезгрішні, але дуже рідні. Що ми живемо, дихаємо і у нас є ще час сказати, як ми вдячні одне одному, а якщо щось не так - попросити вибачення.

Безумовно, це процес двосторонній. Дитина відокремлюється і стає дорослою, батьки - відпускають і цю дорослість визнають.

Але навіть якщо батько не готовий відпустити, досягти автономії можливо. Так, це велика, серйозна і важка психологічна робота, але вона може бути успішна.

Її підсумок: визнати, погодитися з тим, що батьки - ті, які є (були), інших не буде. Прийняти в батьках батьків, побачити сенс в тій мамі і в тому татові, яких дала природа. Подякувати їм за життя і пробачити за помилки.

У той день, коли дитина розуміє, що всі дорослі недосконалі, вона стає підлітком; в той день, коли вона прощає їх, вона стає дорослою; в той день, коли він прощає себе, вона стає мудрою.

 Олден Нолан (с)

Ніхто ніколи не доб'ється відособленості або автономії, вважаючи іншого поганим або неправим. Відособленість з'являється тільки тоді, коли діти бачать як хороше, так і погане в своїх батьках, а також і в самому собі.

 Б. і Дж. Уайнхолд. (с)

Ірина Чеснова

]]>Джерело]]>

Рубрики сайту: