]]>]]>

Вікторія Горбунова "Записки шкільного психолога" - Page 6

Рубрики сайту: 

   — Що ж в ньому ненормального?

   — Вiн не вмiє тримати себе в руках, у нього роззосереджена увага i, думаю… нi, я впевнена — розумова вiдсталiсть.

   — Навряд чи ми з вами можемо ставити такий дiагноз. Я запрошу Петю i спробую з ним попрацювати.

   — Не треба з ним працювати, йому нiщо вже не допоможе. А до вас я його сама приведу. Обстежте i дайте вiдповiдну довiдку, хай iде до психiатра i взагалi з нашої школи. Не мiсце йому тут.

   — Скажiть, а ви намагалися з ним займатись окремо? I до речi, якi в нього успiхи з iнших предметiв?

   — Жодних. З ним неможливо займатись. Якi батьки — такi дiти. Не вийдуть з нього люди. Повiрте моєму досвiдовi.

   Петро виявився звичайним «важким пiдлiтком», ще й з непростою ситуацiєю в родинi. Про серйознi порушення розвитку не йшлося, лишень педагогiчна занедбанiсть. Але усi мої спроби пояснити щось Iринi Петрiвнi завершувалися там, де й почалася наша розмова, — в коридорi: «Не захотiли мене послухати, от самi з ним i панькайтесь. Ви ж психолог, не я!»

   …або спосiб переконати себе самого в педагогiчностi непедагогiчного рiшення («iншого виходу не було»)…

   — Вiкторiє Валерiївно, хочу порадитися з вами, — Iрина Iванiвна, математичка.

   — Слухаю вас.

   — Я була вимушена розповiсти батькам Петренко Юлiї про її шури-мури з тим Костею з 11-Б. Вони уроки прогулюють прямо на майданчику пiд вiкнами. Сидять обнiмаються, цiлуються.

   — I як вiдреагували батьки?

   — Ну як? Вони люди суворi, вважають, що «биття визначає свiдомiсть», от i… Юля зi мною не вiтається, на уроках мовчить, слова не витягти. Але я не могла по-iншому. Вони ж батьки, мають про свою дитину все знати, виховувати. I колеги мене пiдтримали.

   — А чому ви не могли по-iншому?

   — Не плутайте мене вашими психологiчними питаннями. Не могла. Хiба Юля мала право так поводитись? Хiба батьки не повиннi виховувати власну дочку? Я вчинила правильно, а то вже їхнi сiмейнi проблеми, як із власною дитиною розбиратись.

   — Ви у цьому впевненi?

   Iрина Iванiвна впевнена не була, iнакше б не розпочала нi зi мною, нi з iншими колегами цю розмову. Проблема полягала в тому, що iншi включилися в гру «вчитель завжди правий» i не ставили «психологiчних запитань».

   …або порожня розмова без сенсу…

   — Вiкторiє Валерiївно! Зачекайте хвилинку. Хочу поговорити з вами, — гукає Ромульда Борисiвна, колишня завуч з виховної роботи, стаж на посадi — двадцять п'ять рокiв (подумати страшно). — Я дуже люблю психологiю.

   — Слухаю вас, — одповiдаю, а сама міркую: «Цiкаво, за що?»

   — Я багато читаю, Карнегi поважаю.

   «Це ж треба!» — думаю про себе, але посмiхаюсь увiчливо.

   — Запитати хочу. Менi собаки сняться, до чого це, як ви гадаєте?

   Ну що сказати? А я ж психолог, маю вiдповiсти щось розумне й психологiчне, iнакше — ляпас по авторитету.

   — Може, ви гуманiст, тварин любите? Побачили якихось голодних собачок з вечора, от i наснились? — видушую з себе, ледве стримуючи посмiшку.

   — Ви ж психолог, скажiть щось конкретнiше, проаналiзуйте. Може, до мене друзi приїдуть?

   — А ви їх запрошували?

   — Звичайно.

   — Тодi обов'язково приїдуть. Вибачте, але на мене чекають, — безбожно брешу та рушаю коридором, ледве стримуючи бiг i смiх.

   Не знаю, що подумала Ромульда Борисiвна про мою здатнiсть до психоаналiзу, проте цю iсторiю я часто розповiдаю студентам, намагаючись продемонструвати усю безглуздiсть того, як iнколи сприймають психологiв у школах: мiнiмум — як штатних екстрасенсiв.

   …або багато iншого, такого, що не має жодного стосунку до конструктивного прагнення розв'язати проблему.

       Р. S. Щоб не перетворити психологiчнi консультацiї на коридорнi теревенi, я сформулювала для себе золоте правило: «Тримайся! Ти не екстрасенс i не чарiвник». А любителям порад нашвидкуруч завжди вiдповiдаю: «Хочете вирiшити проблему? Приходьте на консультацiю. «Швиденько» буває самi знаєте що. Для усього iншого необхiдно витратити час i докласти зусиль. Чекаю на вас у себе в кабiнетi».

       ПРАВО НА СВОБОДУ…

     Пам'ятай, хто ти є! (четверте правило психолога)

      Проблема, яку повинен розв'язати для себе кожен без винятку шкiльний психолог — якi функцiї i обов'язки виконувати. Звiсно, уся наша дiяльнiсть регулюється вiдповiдними мiнiстерствами та вiдомствами. Є «провiднi напрями» справи, яких слід чiтко дотримуватися, та види робiт, якi повиннi сумлiнно виконувати. До таких належать психологiчнi дiагностика, корекцiя, профiлактика, консультування й просвiта. Однак, як i в будь-якому колективi, у кожнiй школi кожен працiвник, окрiм писаних та затверджених, має неписанi права й обов'язки. Саме тут пiдстерiгають юних психологiв найнебезпечнiшi небезпеки.

   Добре, якщо правило молодого спецiалiста дiє, - тодi тебе не навантажують, зайвими перевiрками не напружують, дають можливiсть роззирнутися, зметикувати, що до чого. Менi пощастило: нi мiський методист Руслана Богданiвна, нi шкiльна директорка Iнга Iванiвна жорстко регламентувати мою дiяльнiсть у перший рiк не збиралися.

   Методистцi й без нас, молодих та зелених фахiвцiв унiверситетського ґатунку, клопоту вистачало. Усi бувалi спецiалiсти здебiльшого отримали освiту за схемою «злiт-посадка»: дев'ять мiсяцiв переквалiфiкацiї — i росiйськi мовники стають українськими психологами. Цього часу, звiсно, цiлком достатньо, щоб народити здорову доношену дитину, а от справжнього фахiвця за такий термiн навряд чи пiдготуєш. Тому Руслана Богданiвна, замiсть того, аби опiкуватися молодим поповненням, була вимушена пiдтягувати хвости експрес-освiти.

   Iнга Iванiвна до свого колективу ставилася дбайливо. Професiоналiв на той час поменшало, кожен шукав спосiб вижити — вчительська зарплата, еквiвалентна п'ятнадцяти доларам, цього нiяк не дозволяла. Зi шкiльних аудиторiй цвiт нацiї потроху перемiщувався у базарнi палатки. Щоб хоч якось зупинити плиннiсть кадрiв, директорка у школi проводила полiтику «створення умов» для молодих фахiвцiв. Iншими словами, нас намагалися не смикати, принаймнi, через дрiбницi. Працюєш — от i добре.

   Не весь керiвний осередок шкiльної адмiнiстрацiї погоджувався з Iнгою Iванiвною. Були й такi, що вважали: молодь має скуштувати важкого хлiба, тож нiчого їй розслаблятися. Таке ставлення спонукало нас міркувати про несправедливiсть соцiального устрою. Було б набагато рацiональн

Сторінки

ДолученняРозмір
Іконка зображення viktoriya_gorbunova_zapiski_shkilnogo_psihologa.jpg84.08 КБ