]]>]]>

Волтер Айзексон "Стів Джобс. Біографія засновника компанії "Apple" - Page 4

ДЖОН СКАЛЛІ. Один із керівників Pepsi, якого у 1983 році Джобс переманив на посаду виконавчого директора Apple. У 1985-му, після конфліктів з ним і під його тиском, Джобс змушений був полишити компанію.

ДЖОАН ШІБЛЕ ДЖАНДАЛІ СІМПСОН. Біологічна мати Стіва Джобса, якого вона віддала у прийми, та Мони Сімпсон, яку виростила сама.

МОНА СІМПСОН. Кревна сестра Джобса, з якою він уперше познайомився лише у 1986 році. Авторка кількох романів, зокрема на основі біографій її матері Джоан (« Тільки не тут»), батька Аб-дулфатти Джандалі («Втрачений батько»), Джобса та його доньки Лізи {«Такий, як усі»).

ЕЛВІРЕЙ СМІТ. Співзасновник Ріхаг, частий опонент Джобса.

БАРЕЛ СМІТ. Один із перших програмістів Macintosh – блискучий фахівець, у якого 1991 року діагностували шизофренію.

ЕВАДІС «АВІ» ТЕВАНЯН. Разом із Джобсом і Рубінштайном працював у NeXT. З квітня 1997-го – головний інженер із програмного забезпечення в Apple.

ТОНІ ФЕЙДЕЛ. Інженер-комп’ютерник і панк – у квітні 2001 року потрапив до Apple, де й розробив iPod.

СКОТТ ФОРСТАЛ. Відповідальний за програмне забезпечення для мобільних пристроїв Apple.

РОБЕРТ ФРІДЛЕНД. Студент Рідського університету, власник яблучного саду і натхненник комуни при ньому, духовний по-шукач, згодом – управляючий шахтою.

КОБУН ЧІНО. Вчитель дзен-буддизму (з Каліфорнії), духовний наставник Джобса.

ВСТУП

Як виникла ця книга

На початку літа 2004 року мені зателефонував Стів Джобс. Час від часу – протягом років – він виявляв до мене особливу приязність, із нечастими вибухами надмірності, які зазвичай припадали на той час, коли він запускав новий продукт і хотів, щоби той потрапив на сторінку часопису Time або ж щоби про нього активно говорили на CNN – ЗМІ, у яких я працював. Але на той момент я вже не мав ніякого стосунку до жодної з цих компаній, тож, відповідно, нечасто спілкувався зі Стівом. Ми мали якусь балачку щодо організації Aspen Institute, до якої я нещодавно приєднався, і я запросив його виступити на заняттях нашої літньої школи. Він сказав, що з радістю приїде – але не для того, щоби виступити на сцені. Натомість він хотів піти зі мною на прогулянку й побалакати.

Мені те видалося трохи дивним. Я не знав тоді, що довгі піші прогулянки були його улюбленим способом обговорити якісь серйозні питання. Як виявилося, Стів хотів, щоби я написав його біографію. На той час якраз вийшла написана мною біографія Бенджаміна Франкліна, а я саме працював над життєписом Альберта Ейнштейна, і першою моєю реакцію був подив. Я напівжартома поцікавився, чи вважає він себе природнім наступником цих людей у такій послідовності. Я гадав, що він усе ще перебуває десь посередині шляху своєї блискучої кар’єри, і на нього чекають ще чимало злетів і падінь, – тож заперечив проти такої ідеї. Не зараз, сказав я. Може, років за десять чи двадцять, коли Стів вийде на пенсію.

Я знав Джобса з 1984 року – він тоді приїхав на Мангеттен, щоби пообідати з редакторами часопису Time й похвалитися своїм новим Macintosh. Він уже тоді був усім невдоволений і напав на кореспондента часопису за те, що той образив його, написавши статтю, де було надто багато подробиць. Але згодом, під час розмови з ним, він мене просто зачарував – як зачаровував багатьох інших людей протягом років – своєю неймовірною активністю. Ми підтримували зв’язок навіть тоді, коли його витіснили з Apple.

Коли в нього з’являлася якась новинка – скажімо, комп’ютер NeXT чи новий піксарівський мультфільм, – проміння його сонячного шарму раптово зосереджувалося на мені: він запрошував мене до суші-бару в Нижньому Мангеттені, аби розповісти, що предмет сьогоднішньої розмови (хоч би чим він там був) – це найкраще з усього, що Стіву доводилося випускати. Він мені подобався.

Коли Джобс повернувся на свій трон у компанії Apple, ми помістили його фотографію на обкладинку Time, і він незабаром почав пропонувати мені свої ідеї щодо підбірок, які ми робили про най-упливовіших людей століття. Він започаткував свою кампанію під назвою «Думай інакше» (Think Different), у якій фігурували найбільш упізнавані фотографії тих самих людей, яких ми розглядали для свого проекту. Стіву було надзвичайно цікаво спробувати оцінити історичний уплив різних особистостей.

Після того як я відхилив пропозицію написати його біографію, Джобс продовжував зрідка мені писати. Якось я запитав його електронним листом, чи правдива інформація, яку розповіла мені донька, начебто логотип Apple – це свого роду знак пошани Аіанові Тю-рінгу, британському комп’ютерному першопрохідцеві, який зламав німецькі військові коди, а тоді вчинив самогубство, вкусивши яблуко, змочене в ціаніді. Він відповів, що шкодує, що це не спало йому на думку. Тоді ми почали листуватися на тему ранньої історії компанії Apple – і я впіймав себе на тому, що намагаюся відстежити розвиток подій на той випадок, якщо колись вирішу написати про це книгу. Коли вийшов написаний мною життєпис Ейнштейна, Стів приїхав на презентацію, яка проходила в містечку Пало-Альто, й відвів мене вбік, щоби знову сказати мені, що він міг би стати хорошою темою.

Його наполегливість збивала мене з пантелику. Його всі знали як людину, яка дуже оберігає своє приватне життя від чужих очей, і в мене не було жодної причини вірити, що він коли-небудь читав хоч котрусь із моїх книг. Можливо, колись, стояв я на своєму. Та в 2009 році його дружина, Лорін Пауел, відверто сказала: «Якщо ви збираєтеся писати книгу про Стіва, то вам краще почати робити це зараз». Він якраз пішов у другу за період своєї хвороби лікарняну відпустку. Я зізнався Лорін, що, коли Стів уперше заговорив про цю ідею, я не знав, що він хворий. Вона відповіла, що цього не знав практично ніхто. Джобс зателефонував мені саме перед тим, як йому мали робити операцію з видалення пухлини, і він зберігав це в секреті, пояснила вона.

Тоді я вирішив написати цю книгу. Стів здивував мене тим, що з готовністю визнав, що не контролюватиме процес її написання і навіть не просить права прочитати її до того, як вона буде опублікована. «Це ваша книга, – сказав він. – Я навіть не читатиму її». Але скидається на те, що пізніше тієї ж осені в нього виникли деякі думки з приводу співпраці зі мною, і, хоча я тоді не знав того, у нього якраз почалася друга хвиля ускладнень, спричинених онкологічною хворобою. Він перестав відповідати на мої дзвінки, тож я відклав цей проект на якийсь час.

Аж раптом, вельми несподівано для мене, Джобс зателефонував практично в новорічний вечір 2009 року. Він саме був удома в Пало-Альто лише зі своєю сестрою, письменницею Моною Сімп-сон. Його дружина та їхні троє дітей поїхали в коротку подорож на лижний курорт, а його здоров’я не дозволило йому приєднатися до них. Він був налаштований на розмову – тож ми проговорили більше години. Стів почав ділитися спогадами про те, що він хотів сконструювати частотомір у віці дванадцяти років і зміг знайти номер Білла Г’юлетта, засновника компанії ЯР, у телефонній книзі, зателефонувати йому й випросити запчастин для своєї задумки. Джобс сказав, що останні дванадцять років його життя – після повернення до Apple – були найпродуктивнішими для нього в плані створення нових продуктів. А

Сторінки

ДолученняРозмір
Іконка зображення stiv_dzhobs._biografiya_zasnovnika_kompaniyi_apple.jpg130.26 КБ