]]>]]>

Зиґмунд Фройд "Вступ до психоаналізу" - Page 6

Рубрики сайту: 

Перший з цих нелюбих постулатів психоаналізу проголошує: психічні процеси самі по собі неусвідомлювані, усвідомлюються тільки поодинокі акти і фрагменти цілісного психічного життя. Пригадайте, що ми звикли якраз до протилежного — ототожнювати психіку і свідомість. Саме усвідомлюваність видається нам найпритаманнішою ознакою психічного життя, а психологія — вченням про зміст свідомості Ба навіть більше, це ототожнення здається нам таким зрозумілим, що будь-яке заперечення його ми вважаємо за очевидну дурницю, а проте психоаналіз не може не висувати такого заперечення, не може визнавати тотожності царин свідомого і психічного1. Згідно з вашим визначенням, психічне життя — це процеси, подібні до почуттів, думок, бажань, а психоаналіз обстоює, що є неусвідомлені думки й неусвідомлені бажання. Сформулювавши цю тезу, психоаналіз наперед утрачає всякі симпатії всіх при-хильників тверезих наукових досліджень і породжує підозру, ніби він — якесь таємне химерне вчення, що постає в пітьмі й будує свої теорії з усілякої каламуті. Але ви, шановні слухачі, звичайно ще не можете зрозуміти, з яким цілковитим правом таке абстрактне твердження, як “Психічне — це усвідомлене”, слід уважати за упередження, ви ще не здогадуєтесь, які підстави спонукають вас заперечувати неусвідомлене, якщо воно справді існує, і якою може бути користь від такого заперечення. Здається, це лише пуста словесна баталія, — чи слід психічне обмежувати тільки усвідомленим, а чи слід поширити його й за царину свідомості, — і все-таки я запевняю вас, що, визнавши існування неусвідомлюваних психічних процесів, ми відкриваємо цілком новий напрямок у житті суспільства й розвитку науки.

Сподіваюся, ви вже здогадуєтесь, який глибокий внутрішній зв’язок існує між цим першим сміливим твердженням психоаналізу і вже згаданим другим. Це друге твердження, що ним психоаналіз пишається як одним із своїх здобутків, проголошує: інстинкти, що їх звикли вважати за суто сексуальні як у

1 і [Це питання докладніше пояснено в першому розділі праці “Das Unbewußte” (1915 е), Studienausgabe, Bd. З, S. 125 ff.].

вузькому, так і в широкому розумінні слова, відіграють незвичайно велику й понині ще не досить оцінену роль у виникненні нервових і психічних хвороб. Ба більше, ці самі сексуальні інстинкти, крім того, великою мірою сприяють найвищим культурним, мистецьким і соціальним досягненням людського духу 2.

Як показує мій досвід, саме незгода з таким результатом психоаналітичних досліджень — найпотужніше джерело опору, з яким доводиться боротись психоаналізові. А хочете знати, як це пояснюємо ми? Ми вважаємо, що культура створюється під тиском боротьби за існування коштом відмови від задоволення інстинктів і що здебільшого вона завжди створюється заново, бо кожна окрема людина, стаючи членом людського суспільства, жертвує задоволенням інстинктів задля громадського добра. Серед цих природних інстинктів, котрі доводиться тамувати, сексуальні інстинкти посідають найчільніше місце; їхня енергія при цьому сублімується, тобто відвертається від сексуальних цілей і спрямовується на соціальну вищу, вже не сексуальну мету. Але таке становище нестабільне, сексуальні інстинкти приборкувати важко, перед кожним, хто прагне прилучитися до культурної роботи, постає небезпека, що йому не вдасться по-іншому спрямувати свої сексуальні інстинкти. Суспільство знає, що нема більшої загрози для культури, ніж визволення сексуальних інстинктів і спрямування їхньої енергії на первісні властиві їм об’єкти*. Суспільству не до вподоби, коли йому нагадують про його такі непевні підвалини, воно нітрохи не зацікавлене в тому, щоб визнавати силу статевих інстинктів і з’ясовувати кожному окремому членові суспільства всю вагу сексуального життя; задля виховної мети суспільство прагне радше приховати геть усе, що спроможне привернути увагу до цієї

[Сексуальні інстинкти становлять тему 20-ї лекції].

[Антагонізм між культурою та інстинктами найдокладніше розглянуто у Фройдовій праці “Das Unbehagen in der Kultur” (1930 а)].

царини. Через те й не погоджується з отакими результатами психоаналітичних досліджень і воліє затаврувати їх як естетично відразливі, морально ниці або ж просто небезпечні Але ж негоже висувати такі закиди проти нібито об’єктивних наукових до-сліджень. Аби прямо висунути заперечення, їх слід перевести в царину інтелекту. Бо така вже людська природа: людина схильна проголошувати хибним усе, що видається їй небажаним, і тоді вкрай легко знайти аргументи, які потверджували б цей присуд. Те, що йому не до вподоби, суспільство проголошує хибним, отже, й заперечує слушність психоаналізу з допомогою логічних та фактичних аргументів, котрі спираються, проте, на почуття, і ці заперечення набувають сили упереджень, спростувати які — марна річ.

Натомість ми, шановне товариство, можемо відверто заявити, що, обстоюючи свої твердження, які породжують такий спротив, дотримуємося цілковитої безсторонності. Ми прагнемо лише висвітлити факти, здобуті під час ретельної дослідницької роботи. Для себе ми навіть вимагаємо права безумовно відкидати втручання будь-яких практичних міркувань у наукову роботу, навіть не беручися з’ясовувати, чи слушні побоювання, що на них спираються ті міркування.

Це лише декілька з тих труднощів, що постануть перед вами, коли ви підступите до психоаналізу. Для початку їх, мабуть, більше, ніж досить. Якщо ви по-долаєте їх, ми зможемо просуватися далі.

Лекція 2. ХИБНІ ДІЇ

Вельмишановне товариство! Почнімо не з постулатів, а з дослідження. Оберімо за його об’єкт певні дуже поширені, добре всім знані й украй мало оцінені феномени, які нітрохи не пов’язані з хворобами, бо їх можна спостерігати в кожної здорової людини. Це так звані хибні дії, властиві людині: вона хоче щось сказати, а натомість каже зовсім інше — це похибка мовна; або те саме трапляється з нею на письмі, і вона часом помічає свою помилку, а часом ні; або, читаючи друкований чи писаний текст, вона бачить не те, що там написано, — це похибка читальна; так само людині може почутися не те, що їй сказано, — це похибка слухова; звичайно, тут і мови нема про якісь органічні ураження слухових органів у цієї людини. В основі ще однієї низки таких явищ лежить забування, але не тривале, а коротке, приміром, коли хто не може згадати чийогось імені, а те ім’я він усе-таки знає і, тільки-но йому нагадають, одразу його впізнає; або коли хто забуває про свій намір, а згодом про нього згадує, тобто забуває тільки на якийсь певний час. У третій низці явищ уже немає елемента тимчасовості, — скажімо, запихання, коли хто покладе куди певну річ і потім не може її знайти, або цілком подібне до нього дублення якоїсь речі. Тут перед нами забування, до якого ставляться інакше, ніж до інших видів забування, людина дивується або сердиться, не можучи збагнути, як таке могло статися. З цим поєднуються різні омани, що їм знову притаманна тимчасовість; якийсь час людина вірить у те, що доти видавалося їй неправдивим, таким самим видасться і згодом; далі йде ще ціла група аналогічних явищ із різними назвами.

 4 [У своїй психології Фройд, здається, ніде не сформулював загального уявлення про хибні дії. Цим феноменам Фройд присвятив свою працю “Zur Psychopathologie des Alltagslebens” (1901 b); велика кількість (пона

Сторінки

ДолученняРозмір
Іконка зображення vstup_do_psihoanalizu.jpg42.58 КБ