]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

365 притч на щодень - Page 13

Студент замовк, тому що не зміг знайти аргументів про­ти залізної логіки викладача. Професор, задоволений со­бою, похвалився перед студентами ще одним доказом того, що релігія - це міт, який вигадали люди.

Але тут інший студент підніс руку і запитав:

-      Можна з цього приводу поставити вам питання, про­фесоре?

-       Безумовно.

-        Професоре, чи існує холод?

-      Що за питання?! Звісно, існує. Вам же коли-небудь буває холодно?

Деякі студенти захихотіли на просте питання товариша.

Але той говорив далі:

-      Насправді холоду немає. Згідно із законами фізики, те, що ми вважаємо холодом, є відсутністю тепла. У природі холоду немає. Люди вигадали це слово, щоб описати свої відчуття, коли їм бракує тепла.

Студент говорив далі:

-        Професоре, а чи існує темрява?

-        Звісно, існує, і це ви самі знаєте... - відповів професор.

Студент заперечив:

-      І тут ви не маєте рації, темряви також немає в при­роді. Темрява, насправді, - це повна відсутність світла. Ми можемо вивчати світло, але не темряву. Темрява - це сло­во, яке тільки описує стан, коли нема світла.

Студент не вгавав:

-      Скажіть, будь ласка, то чи існує зло, про яке ви го­ворили?

Професор невпевнено відповів:

-      Звісно, я ж усе прояснив. Воно виявляється в жорсто­кості людини до людини, у безлічі злочинів, які вчиняють усюди. Тож зло все-таки існує.

На це студент знову заперечив:

-Зла також немає, точніше, воно не існує саме собою. Зло є лише відсутністю Бога, достоту як темрява і холод - відсутністю світла і тепла. Це лиш слово, яке використовує людина, щоб описати відсутність Бога. Не Бог сотворив зло. Зло - це результат того, що відбувається з людиною, у серці якої немає Бога.

Професор мовчав. Студента звали Альберт Ейнштейн.

11 ЛЮТОГО

ПОСУДИНА З ОЛИВОЮ

Прийшов до царя якось чоловік і запитав, чи той не знає, як спасти себе від прогрішення? Цар повелів йому напов­нити посудину оливою по самі вінця і пронести через місто, не розливши жодної краплини.

-     Якщо виллєш хоч краплину, - мовив цар, - то будеш без голови.

Він дав наказ двом зброєносцям з оголеними мечами іти за ним назирці і негайно виконати присуд, щойно виллється крапля.

Сталося так, що саме в той час у місті був ярмарок, і вулиці були загачені людом. Але наш чоловік був настіль­ки пильним та обережним, що не розлив ні краплини.

Зраділий, він повернувся до царя.

-     Що ти бачив навколо себе, коли ішов містом? - за­питав той.

-     Нічого, - відповів він, - я не роздивлявся, тому що пильнував оливу.

-     Добре, - сказав цар, - так і чини. Припади усією своєю увагою, почуттями і серцем до Бога та до Його волі - як до тієї посудини, наповненої оливою. Так ти спасеш себе від гріха.

12 ЛЮТОГО

ЩО В ГАМАНЦІ

Кілька хлопців ображали християнина, який ішов через їхній квартал. А той відповідав, підносячи за них молитви.

Хтось запитав його:

-        Чому ти відповідаєш на образи молитвою?

Християнин відказав:

-        Я можу втрачати тільки те, що маю в гаманці.

Істинний християнин багатіє у Бога.

13 ЛЮТОГО:

ПРИТЧА ПРО ОБРАЗУ

Якось учитель з учнем ішли путівцем. Бачать - назуст­річ їм прямує, буркочучи, чоловік, увесь розбурханий, мало не плаче.

-        Що сталося, друже мій? - запитує учитель.

-      Та мене щойно якийсь негідник образив останніми словами, і до того ж пусто-дурно! Що я зробив йому?

-        Він не міг тебе образити, - відповів Учитель.

-      Як же не міг, якщо образив! - здивувався перехо­жий. - Ти ж його навіть не знаєш, а мене бачиш уперше. Як ти можеш таке казати?

Учитель відійшов на кілька кроків, приглядаючись до землі, а потім нагнувся, підніс щось, підійшов до чоловіка і простягнув знайдене в кулаку.

-        Візьми, це тобі, напевне, допоможе.

Той механічно взяв запропоноване, але, побачивши, що це жук, злякався і викинув комаху.

-        Що це означає? - обурився перехожий.

-      Вибач, друже, я не хотів тебе злякати. А от мій учень справді має те, що тобі потрібно.

І, звернувшись до учня, сказав:

-      Дай цьому вельмишановному панові те, що ми зна­йшли, відпочиваючи в саду.

-      Що саме? - насторожився перехожий. - Якщо це та­кож якась гидота, то я не візьму!

Учень розв’язав клунок і дістав яблуко. Перехожий спантеличено глянув на гарний соковитий плід, і, переко­навшись, що каверзи жодної немає, подякував, але брати не став.

-    Чому ж ти не береш? - поцікавився учитель. - А жука взяв!

-    Жука я взяв ненавмисне. Я ж не знав, що ти мені даси! А яблуко мені просто не потрібне.

Отак і в житті ми часто беремо непотрібне і навіть огидне просто так, не замислюючись. Нам дають, а ми беремо. Якщо хтось ображає тебе, ти маєш вибір: при­йняти ці образи і відчути кривду, або просто відкинути їх, усвідомлюючи, що вони зовсім нам не потрібні. Ось тому я і сказав, що той чоловік не міг тебе образити- ти сам допоміг йому, прийнявши образливі слова!

14 ЛЮТОГО

КОШЕНЯТА НА ПРОДАЖ

Продавець невеличкої крамнички повісив біля входу оголошення: «Продаються кошенята».

Цей напис, природно, привернув увагу місцевих дітла­хів, і за лічені хвилини до крамниці зайшов хлопчик. При­вітавшись із продавцем, він несміливо запитав про ціну кошенят.

-    Від тридцяти до п’ятдесяти карбованців, - відповів продавець.

Зітхнувши, хлопчик поліз у кишеню, дістав гаманця і почав перераховувати дрібні.

-    Я маю зараз тільки два карбованці, - сумно зітхнув він. - Будь ласка, чи міг би я хоча б поглянути на них? - з надією попросив він продавця.

Продавець усміхнувся і витягнув кошенят з великого козуба. Опинившись на волі, кошенята задоволено заняв­чали і кинулися навтьоки. Тільки одне чомусь відставало від усіх. І якось дивно волокло задню лапку.

-       Скажіть, а що з цим кошеням? - запитав хлопчик.

Продавець відповів, що в котика вроджена вада на все

життя, - так сказав ветеринар, - і то

Сторінки

ДолученняРозмір
Іконка зображення 365_pritch_na_shchoden.jpg37.69 КБ