]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

365 притч на щодень

365 притч на щодень
 
365 притч на щодень / Упор. Діани Віссон; пер. О. Гладкий. - Львів: Свічадо, 2013. - 336 с.
І8ВМ 978-966-395-670-1
 
Уроки життя можна завжди почерпнути з навколишнього світу. Бог підказує людині шлях, і Його істина спрямовує душу до правильних рішень. Пропонуємо вам короткі притчі життєвої мудрости. Черпайте щодня з цієї глибокої криниці людського досвіду. І хай ваше буття наповнюється істиною і наближає вас до досконалості.
Для широкого кола читачів.
 
Читати книгу "365 притч на щодень" онлайн:
 
СІЧЕНЬ:
 
1 СІЧНЯ

БОЖІ СЛІДИ

-         Тату, а ти бачив Бога?

-         Ні, сину. Але я бачив Його сліди!

-         Сліди? Куди Він ішов?

-         Він торкнувся людини, і вона стала доброю.

-       Я теж бачив Його сліди! - вигукнув хлопчик і міцно обійняв батька.

2 СІЧНЯ

ВІЗИТ БОГА

Жив в одному селі швець. Праведний був, віру мав силь­ну. Й ось перед одним великим церковним святом чоло­вік занедужав і засмутився, що не зможе піти до храму. Та в ніч перед святом уві сні він почув чийсь голос, який тихо і лагідно говорив:

-       Якщо ти не зможеш прийти до мене, то я сам відвідаю тебе.

Прокинувся швець і втішився: «Невже сам Господь за­вітає до мене?» Цілісінький ранок готував він свою оселю, накрив святковий стіл - як тільки міг, готувався до відвідин бажаного Гостя. Раптом за вікном він помітив заплаканого хлопчика. Покликавши його, швець запитав:

-         Чому ти плачеш?

-       Нині в мене порвалися останні черевики, і я не маю що взути. А сім’я моя бідує і нових купити не зможе.

Та швець заспокоїв малого:

-         Дай мені свої черевики, я полагоджу їх.

Дуже скоро радісний хлопчик вже стояв у залатаних черевиках. Попрощавшись із ним, швець повернувся до своїх справ.

Повечоріло. Аж ось приходить до нього бідна жінка і каже:

-     Пробач мені, коли твоя ласка! Я принесла тобі лаго­дити чоботи, а заплатити не можу. І ходити без чобіт тепер годі: почалися холоди.

Швець лишень усміхнувся, узяв взуття, а жінці сказав зачекати. За якийсь час він повернувся:

-     Готові твої чоботи. Носи на здоров’я! - і віддав їх жінці задарма.

Наближалася ніч. Давно скінчивши всі справи, швець сидів біля вікна і чекав Гостя. Вже пора було лягати спати, і швець, засмучений марним чеканням, почав стелити собі ліжко. Й тут у двері хтось постукав.

Відчинивши їх, швець побачив мандрівника. Той по­просив:

-     Пусти мене переночувати. Я весь день був у дорозі, але не маю де подітися: ніхто не приймає до себе на ніч.

Пошкодував швець мандрівника і пустив до себе в хату. Коли мандрівник відпочив, швець поклав його у своє ліжко, а собі постелив на підлозі.

Засинаючи, він міркував: «Мабуть, я не гідний Гостя, бо Він не прийшов до мене сьогодні. Напевне, не сподо­бив Він мене чести відбути це велике свято разом із Ним». З такими невеселими думками швець заснув.

І ось знову уві сні той самий тихий голос каже йому:

-     Сьогодні тричі приходив я до тебе, і щоразу ти радісно приймав мене.

З СІЧНЯ

ВІЗИТ ДО БАГАТОГО КОЛЕКЦІОНЕРА

Був собі багатий колекціонер старовинних скульптур. Цих витворів мистецтва у нього було без ліку. Бони при­крашали усі алеї його прекрасного парку. І ось одного разу молодий студент, отримавши рекомендацію місцевого Історичного товариства, навідався до колекціонера, аби оглянути його дивовижну колекцію.

Управитель доповів господарю про гостя, зустрів його і повів алеями парку до будинку. Знемагаючи від цікавости, студент зупинявся біля кожної скульптури, захоплено зіт­хав і довго вдивлявся у ці мистецькі витвори. Врешті упра­витель не витримав:

- Пане, а вас взагалі кому відрекомендувати: скульпту­рам чи їхньому власнику?

Як часто ми забуваємо, що йдемо до Бога!

 4 СІЧНЯ

НАЙКОРОТША ДОРОГА ДО БОГА

Якось учень запитав свого вчителя:

-        Як мені знайти найкоротшу дорогу до Бога?

Учитель відповів:

-        Де дорога важча, туди і йди; бери те, що відкидає світ; і що світ робить, те не роби. У всьому йди супроти світу, і тоді прийдеш ти до Бога найкоротшою дорогою!

5 СІЧНЯ

ШУКАННЯ БОГА

Один чоловік вирішив іти шукати Бога. На порозі дому його сумління запитало:

-         Хто прикував мене до порогу цієї оселі?

-         Я, - відповів Бог.

Та голос розуму заглушив кволий шепіт сумління.

Вродлива дружина, тулячи до грудей маля, благала чо­ловіка зостатися. Але той відсторонив її твердою рукою:

-       Хто ця немудра жінка, що присягає на вірність і зваб­лює красою?

-         Це я, - знову заговорив Бог.

І знову не почув чоловік тихого голосу Божого.

Чоловік гаряче підніс руки до Сходу:

-       Де ти, Всевишній? Я здолаю всі перепони, знайду Тебе у сніжних Гімалаях. Моя воля і рішучість не знають меж!

-       Як же ти знайдеш мене в Індії, коли я зостаюся тут, у тебе вдома.

Але чоловік знову не почув цих слів і ступив у темну ніч.

6 СІЧНЯ

СЛОВА ЛЮБОВИ

В одного старця оженився син. Відвідавши тата, він з жалем поглянув на батьків:

-       Ми з жінкою цілий час тримаємося за руки, ніжно ди­вимося одне на одного! Розповідаємо, яка сильна наша лю­бов. .. Як би я хотів, щоб ви з мамою так само любили одне одного і відчували таке щастя!

Старець відповів:

-     Щороку твоя любов дорослішатиме, наче дитина. На­приклад, я кажу дружині, що люблю її, побачивши, як вона знову свариться з сусідкою. А вона каже, що любить мене, коли лагодить зі мною сіті. Ти ж знаєш, як мама не любить це робити.

7 СІЧНЯ

ВЕЛИЧ БОГА НЕОСЯЖНА

У четвертому столітті жив богослов - святий Августин. Одного разу вирішив він написати книгу, щоб розпо­вісти читачам, який насправді Бог. І от зранку сів він за стіл і написав назву книги: «Про Бога». Однак далі книга не посувалася - усе, що спадало йому на думку, видавало­ся недостатнім. Він розумів, що Бог набагато величніший, і дуже хотів відобразити цю велич у книзі.

Відчувши, що від цих думок у нього заболіла голова, Августин вирішив погуляти на свіжому повітрі. Й от, чвалаю­чи берегом моря, Августин побачив хлопчину, що бавився в піску. Хлопчик викопав на березі ямку і шматком глиня­ного горщика переливав у неї воду з моря. Зустрівшись по­глядом із хлопчиком, Августин привітався і спитав:

-      Що поробляєш, хлопче?

Той відповів:

-       Я, дядьку, хочу перелити море в цю ямку!

«Які ж наївні ці діти, - подумав Августин. - Він глиня­ним черепком хоче вмістити величезне море в цю малу ямку»!

Але коли він відійшов на кілька кроків, його зненацька осяйнула думка:

-     Але ж я прагну зробити те саме! Великого і Вічного Бога своїм дрібним розумом умістити в книгу!

 

8 СІЧНЯ

ЯКБИ НЕ БОГ

-       Якби не я, - нахвалявся дощ, щедро зросивши сад і поле, то на землі нічого би не росло!

-       Якби не я, - ображено заперечила земля, - то й не було би на чому рости!

-        А якби не я... - зухвало почало говорити сонце...

Але тут долинули до них звуки церковного дзвону, що закликали людей до храму.

І всі вони засоромлено змовкли.

Бо згадали, що якби не Бог, то взагалі не було б нічого і ніде!

9  СІЧНЯ

ОХОРОНЕЦЬ І ЗЛОДІЙ

На фабриці з’явилася величезна проблема - крадіжки. Щодня з території потайки виносили товар. Керівники до­ручили охоронцям обшукувати кожного робітника, що виходив з фабрики наприкінці дня.

Робітники, здебільшого, охоче відкривали свої торби і дозволяли оглянути їх вміст. Охоронці працювали вельми ретельно, перевіряючи всіх, аж до останнього робітника. Останнім завжди, йшов чоловік, що вивозив з фабрики ці­лий візок відходів. І завжди один і той самий охоронець витрачав добрих півгодини, риючись в обгортках, недо­курках і пластикових склянках, тоді як інші вже могли йти додому. Але він ніколи не знаходив нічого.

Якось увечері охоронець сказав роздратовано тому чо­ловікові:

-       Послухай, я знаю, що ти щось витіваєш. Щоразу я пе­ревіряю вміст твого візка, аж до найдрібніших речей, і не знаходжу хоч чогось цінного, що можна вкрасти. Скажи мені, що робиш, і я даю слово, що нікому не викажу тебе.

Чоловік здвигнув плечима і сказав:

-         Все дуже просто - я краду візки.

10 СІЧНЯ

ЛАСКА І СПРАВЕДЛИВІСТЬ

До імператора Наполеона прийшла матір одного сол­дата, засудженого на смерть, і просила про помилування.

-       Його засуджено справедливо, - суворо сказав імпе­ратор.

-         Я прийшла просити не справедпивости, а ласки.

-         Ваш син не заслужив ласки.

-       Володарю, - тихо мовила матір, - ласку не заслуго­вують. Її чинять. Тому я й прошу про помилування.

Ці слова глибоко зворушили серце Наполеона, і зло­чинця було прощено.

11 СІЧНЯ

ПРИТЧА ПРО ЗАЗДРІСТЬ

У лікарні в одній палаті лежали два важкохворих чоло­віки. Один лежав під вікном, а ліжко іншого стояло біля дверей.

-       Що там видно у вікні? - якось запитав той, що лежав біля дверей.

-       О! - пожвавішав перший. - Я бачу небо, хмари, подібні до звірів, озеро й ліс удалині...

Щодня той, хто лежав біля вікна, розповідав сусідові про те, що відбувається надворі.

Він бачив човна, рибалок зі щедрим уловом, дітей, що бавляться на березі, юних закоханих, що тримаються за руки і не відводять одне від одного блискучих очей.

Поки він спостерігав за всіма цими вельми цікавими подіями за вікном, його сусіда катувала глуха злість. «Це несправедливо, - міркував він. - За які заслуги його покла­ли біля вікна, а не мене, і чому я мушу дивитися на двері з облупленою фарбою, поки він милується краєвидом з вікна».

Одного разу той, хто лежав біля вікна, сильно закаш­лявся і почав задихатися. Він намагався дотягнутися до кнопки виклику медсестри, але йому забракло сил. Сусід тільки спостерігав за тим, що відбувається. Він легко міг натиснути на свою кнопку, але не зробив цього.

Невдовзі перший затих і випростався у своїй постелі.

Коли його винесли, сусід попросив медсестру, щоб його самого переклали до вікна. Медсестра виконала прохання, перестелила постіль і, переконавшись, що хворому зручно, попрямувала до дверей. Раптом її спинив здивований ви­гук:

-     Як так може бути! Це вікно виходить на глуху сіру сті­ну! А той, хто помер, розповідав мені, що бачив ліс, озеро, хмари, людей... Як же він міг усе це бачити з цього вікна?

Медсестра сумовито усміхнулася.

-     Він не міг бачити взагалі; ваш покійний сусід був сліпий.

-       Але навіщо?.. Навіщо він розповідав це все мені?

-     Він, мабуть, хотів вас трохи підбадьорити; у нього було добре серце...

12 СІЧНЯ

МУДРІСТЬ БОЖА

В одного правителя при дворі жив мудрець. Якось пра­витель звернувся до нього з питанням, як йому осягти муд­рість Бога.

-      Складне питання дали ви мені, пане, - відповів муд­рець. - Дозвольте мені подумати день-два.

-       Гаразд, - згодився той.

Минуло два дні. Прийшов мудрець до правителя і, за­мість відповіді, попросив подумати ще чотири дні.

Минуло чотири дні, і мудрець попросив про новий термін.

-       Дайте, пане, ще вісім днів.

Правитель насупився.

-      Ти жартуєш? Мабуть, скоро попросиш шістнадцять днів на роздуми, а згодом і тридцять два. Коли ж ти врешті відповіси мені?

-      Вгадали, пане, - спокійно сказав мудрець. - Саме так би і сталося. Щодо відповіді, то ви вже отримали її.

-      Як?! - здивувався правитель. - Про мудрість Бога ти не сказав мені нічого, а тільки просив про нові і нові від­термінування.

-      Це і є моя відповідь, - сказав мудрець. - Твоє питання, пане, не до снаги нікому. Воно схоже на гору. Як дивишся на неї здалеку, вона виглядає великою, а коли підходиш до неї ближче, вона стає ще вищою, і що більше ти наближаєш­ся, то вище вона здіймається і стає просто велетенською, а ти почуваєшся малим, нещасним та нікчемним. І якщо гору годі обійняти руками, то як же ти хочеш, пане, розу­мом обійняти Того, хто сотворив і гору, і людину.

Зрозумів правитель слова мудреця, підніс святобливо очі до неба і прошепотів:

-       Так, неосяжна для нас мудрість Господня.> 

«О глибино багатства, мудрости і знання Божого! Які незбагненні його постанови і недослідимі його дороги!» (Рим. 11, 33)

13 СІЧНЯ

СКУЛЬПТУРА ХРИСТА

Один скульптор виготовив прекрасну статую Христа, але хтось із його знайомих, розглядаючи її, зауважив:

-       Не розумію я вашої скульптури. Знаю, що ви майстер своєї справи, але ця скульптура недоладна і непропорційна. Хіба ви цього не помічаєте?

-       Ви не бачите її так, як я, - відповів митець. - Бачи­те, біля підніжжя є місце? Якщо ви станете там на коліна, І звідтіля глянете на скульптуру, то побачите все у пра­вильних пропорціях. 

Коли знайомий, стоячи навколішки, глянув на скульп­туру знизу вгору, вона відкрилася йому зовсім по-інакшому.

Скульптор зображав Христа таким, яким бачив Його у молитві.

14 СІЧНЯ

БОГА НЕ ОБДУРИШ

Одного разу дроворуб рубав над річкою дерево і зронив у неї сокиру. Заплакав він з горя, але йому об’явився Гос­подь і спитав:

-        Чому ти плачеш?

-       Як же мені не плакати, коли я зронив сокиру в річку і не можу більше заробляти на хліб для своєї сім’ї.

Тоді дістав Господь з річки золоту сокиру спитав:

-        Це твоя сокира?

-        Ні, це не моя сокира, - відповів дроворуб.

Господь дістав з річки срібну сокиру і спитав:

-        Може це твоя сокира?

-        Ні, і це не моя сокира, - відповів дроворуб.

Врешті Господь дістав з річки залізну сокиру.

-        Так, це моя сокира, - зрадів дроворуб.

-    Бачу, що ти чесна людина і виконуєш мої заповіді, - сказав Господь, - тому бери собі у віддяку всі три сокири.

Так жив собі дроворуб у гаразді. Але тут, на лихо, впала в річку його жінка. Він знову гірко заплакав.

-        Чому ти плачеш? - запитав Господь.

-        Як же мені не плакати, коли в річку впала моя жінка.

Тоді дістав Господь з річки королеву краси і спитав:

-        Це твоя жінка?

-        Так, це моя жінка, - радісно відповів дроворуб.

Господь розсердився:

-        Ти ж збрехав мені, чи не так?

-       Бачиш, Господи, - відповів дроворуб, - сталося маленьке непорозуміння. Якби я відповів, що це не моя жінка, то ти дістав би з річки другу красуню, а я знову сказав би, що то не моя жінка. Опісля ти дістав би мою жінку, і якби я сказав, що це вона і є моя дружина, ти віддав би мені всіх трьох, і що би я мав з ними робити?

Хай що би ми не казали, але Господь дивиться просто в серце. Ми не встигнемо і помислити, а Він вже знає на­міри нашого серця. Його годі обдурити.

15 СІЧНЯ

ПРОПОВІДЬ БІЛЯ КАМІНА

Один парафіянин, який раніше щонеділі брав участь у літургії, перестав ходити до церкви. Минав час, чоловік не з’являвся в церкві, і священик вирішив навідатися до нього. Двері в його будинок були відчинені, і священик зайшов до оселі. Колишній парафіянин сидів сам-однісінький перед каміном. Побачивши священика, він кивнув йому головою, привітавшись, і жестом запросив сісти. Зручно примос­тившись, священик розглядав полум’я, що гарно вигравало в каміні. Чоловіки мовчали. За кілька хвилин священик зненацька підвівся, взяв щипці, схопив ними палахкотли­ву головешку і відклав її убік, далеко від вогню. Опісля сів знову. Мовчанка тривала. Самотня головешка перестала палати і тільки ледве червоніла, а згодом зовсім охолола і почорніла. Священик знову встав, узяв щипці і поклав охололу головешку назад у вогнище. За мить вона запалала так само, як і решта. Відклавши щипці, священик мовчки попрямував до виходу, і коли дійшов до порогу, почув:

-     Дякую за відвідини і проповідь. Цієї неділі я обов’яз­ково прийду.

16 СІЧНЯ

ПРИТЧА ПРО ВИКОНАННЯ ЗАПОВІДЕЙ

Якось один чоловік спитав у мудреця:

-     Чому я мушу виконувати заповіді, якщо жодної види­мої користи з цього не маю?

-     Занедужавши, ти кличеш лікаря, - відповів мудрець, - і лікар дає тобі ліки. Хіба ти завжди розумієш, чому він дає тобі саме ці, а не інші ліки? Але ти довіряєш лікареві, який лікує твоє тіло, і п’єш ліки. Чому ж ти менше довіряєш Богові, який дбає про твою душу?

17 СІЧНЯ

МОЛИТВА ЗА ЗВИЧАЄМ

У домі одних багачів перестали молитися перед їдою. Якось до них у гості прийшов проповідник. Стіл був накри­тий дуже вишукано: найкращі фруктові соки і дуже смачні страви. Сім’я і гість сіли за стіл. Всі подивилися на про­повідника, думаючи, що помолиться він. Але проповідник сказав:

-      За столом мусить помолитися голова родини, бо ж він перший молільник у сім’ї.

Запанувала неприємна мовчанка, тому що в цій сім’ї ніхто не молився. Батько відкашлявся і сказав:

-      Бачите, любий проповіднику, ми не молимося, бо в мо­литві перед їдою завжди повторюється те саме. Молитви за звичаєм перетворюються у пусті слова.

Проповідник здивовано глянув на всіх, але тут семирічна дівчинка сказала:

-      Татку, невже мені більше не треба після пробудження приходити до тебе і казати: «Доброго ранку»?

18 СІЧНЯ

ДВІ ЗОЛОТІ РИБКИ

Дві золоті рибки жили в скляній посудині. Ліниво пла­вали по колу. Вони мали час для філософських роздумів. Якось одна рибка запитала в іншої:

-        Ти віриш у Бога?

-        Звісно!

-        Як ти дізналася про Нього?

-        А хто, з твого погляду, міняє нам щодня воду?

Життя тече, як тиха ріка, і це - диво. Але ми звикли до див. Кожен день- це новий дар, чистий аркуш, який треба написати. Бог щодня «міняє нам воду».

19 СІЧНЯ

ПРИТЧА ПРО ТЕ, ЯК МИ НЕ ПОМІЧАЄМО БОГА У СВОЄМУ ЖИТТІ

Чоловік шепотів: «Господи, поговори зі мною!»

І лугові трави співали.

Але чоловік не чув.

Чоловік вигукнув тоді: «Господи, поговори зі мною!»

І громовиця прокотилася по небу...

Але чоловік не слухав!

Чоловік озирнувся навколо і промовив: «Господи, до­зволь мені побачити Тебе!»

І зорі яскраво сяяли...

Але чоловік не бачив!

Чоловік вигукнув знову: «Боже, покажи мені видіння!»

І нове життя народилося навесні...

Але чоловік не помітив!

Чоловік плакав у відчаї: «Торкнися мене, Господи, і дай мені знак, що Ти тут!»

І після того Господь спустився і торкнувся до чоловіка! Але чоловік зігнав з плеча метелика і пішов геть...

20 СІЧНЯ

ВІТЕР І КВІТКА

Вітер зустрів прекрасну квітку і закохався в неї. Поки він ніжно пестив квітку, та відповідала йому ще більшою любов’ю, розквітаючи і пахнучи. Але вітру видалося, що цього мало, і він вирішив: «Якщо я дав квітці всю свою міць і силу, то вона подарує мені щось більше». І він дмухнув на квітку могутнім подихом своєї любови. Але квітка не ви­тримала бурхливої пристрасте й зламалася. Вітер спробу­вав піднести й оживите її, але не зміг. Тоді він затих і почав ніжно дихати на квітку, але та в’янула на очах. І закричав тоді вітер:

- Я віддав тобі всю міць своєї любови, а те зламалася! Значить, ти мене не любила!

Але квітка нічого не відповіла. Вона померла.

Той, хто любить, мусить пам’ятати, що не силою і пристрастю міряють любов, а ніжністю і дбайливим ставленням.

21 СІЧНЯ

РІЗНОБАРВНА КРЕЙДА

Ніхто не знав, коли той чоловік з’явився в місті. Ви­давалося, що він завжди був там, на тротуарі найжвавішої вулиці з численними крамничками, ресторанами, модни­ми кінотеатрами, вечірніми променадами, зустрічами за­коханих.

Стоячи на колінах на асфальті зі шматочками кольоро­вої крейди у руках, він малював ангелів і дивовижні крає­види, де було сонце, щасливі діти, розпуклі квіте і мрії про

свободу. Люди давно звикли до цього чоловіка. Дехто кидав монету на малюнок. Інколи люди зупинялися і розмовляли з ним. Вони розповідали йому про свої турботи, свої надії; вони розповідали про своїх дітей...

Чоловік слухав. Він більше слухав, ніж говорив.

Одного разу чоловік почав збирати свої речі, щоб піти з міста. Навколо зібралися люди і дивилися на нього. Диви­лися і чекали. «Залиш нам що-небудь. Напам’ять...»

Чоловік показав порожні руки. Що він міг подарувати?

Але люди обступили його зі всіх боків і чекали. Тоді чоловік витягнув з наплічника свої різнобарвні шматочки крейди, якими малював ангелів, квіти і мрії, і роздав їх лю­дям. Кожному по шматочку. Потім, не промовивши ні сло­ва, пішов.

Що зробили люди зі шматочками кольорової крейди? Хтось повісив у рамку, хтось поніс у музей сучасного мис­тецтва, хтось поклав у шухляду, але, здебільшого, вони за­були про них.

Прийшов Чоловік і дав тобі змогу розмалювати світ Що ти зробив зі своїми шматочками крейди?

22 СІЧНЯ

НАСТАНОВА

Священик відходив з цього життя. Відходив у радості, немовби повертаючись на батьківщину. Духовні брати об­ступили його ложе. Вони почали просити його, щоб він залишив їм, як духовну спадщину, важливе напучення, яке допомогло би їм у досягненні християнської досконалости.

Він зітхнув і сказав:

- Я присвятив життя не виконанню своєї волі, а волі Божої, і нікого не вчив того, чого раніше не робив сам.

23 СІЧНЯ

МОЛИСЯ І ЙДИ ВПЕРЕД

Преподобний Амвросій Оптинський полюбляв розпові­дати таку притчу.

їхав один чоловік ринком. Довкола юрма люду, гамір, га­лас, тлум. Та він на все це зовсім не зважав, а тільки помалу підганяв конячину: «Но-но! Но-но!» Так потрохи й пере­їхав через цілісінький ринок.

Отак і роби. Хай що би не підказували помисли, а ти пильнуй свого - молися і йди вперед.

24 СІЧНЯ

СПРАВЖНІЙ РАЙ

Одного разу йшов дорогою чоловік з конем і псом. Коли минали вони велетенське дерево, потрапила в нього блис­кавка й спопелила їх усіх. Однак чоловік не відразу усві­домив, що пішов зі світу (часом небіжчикам треба трохи часу, щоб усвідомити переміну свого стану).

Дорога була довга і вела догори, сонце пекло безжально, і всі троє потомилися від спеки й спраги. Аж ось за пово­ротом виросла перед ними велична мармурова брама, а за нею площа, брукована чистим золотом. Посередині стояв водограй з холодною і чистою водою. Мандрівник попро­стував до вартового, що стояв на вході.

-        Добридень! Як зветься це чудове місце?

-       Це рай.

-      Як чудово, що дійшли ми до раю, дуже вже хочемо пити.

-        Можеш зайти і пити досхочу.

-        Але ж мій кінь і пес також мучаться від спраги.

-       Дуже шкода, - відповів вартовий. - Але тварин сюди не пускають.

Мандрівник засмутився, але сам пити не став, подякував вартовому і попрямував далі. Після довгої дороги вгору ді­йшли вони до селища, до якого вела небрукована дорога, обсаджена деревами. Під одним з них лежав чоловік і, ма­буть, спав.

-        Добридень, - привітався мандрівник.

Той мовчки кивнув головою, привітавшись.

-        Я, мій кінь і пес вмираємо від спраги.

-       Он за тими каменями є джерело. Пийте скільки душа забажає.

Мандрівник, кінь і пес пішли до джерела і втамували спрагу. Згодом мандрівник повернувся, щоб подякувати.

-        Приходьте, будемо раді бачити вас, - відповів той.

-        А не скажеш, як зветься це місце?

-        Рай.

-       Рай? А вартовий біля мармурової брами сказав нам, що рай там.

-        Ні, там не рай. Там - пекло.

-       Чому ж ви не заборонили їм називатися чужим іме­нем? - зненацька розгубився мандрівник. - Ці неправдиві відомості можуть спричинити страшенну плутанину!

-       Аж ніяк. Насправді вони роблять нам чималу послугу. Там зостаються всі, хто здатний зрадити найкращих друзів.

25 СІЧНЯ

ВИНАГОРОДА

Прийшов злидар до мельника і попросив милостині, але не дав йому нічого мельник, хоч і був багатий на хліб. І був там добрий селянин, який приїхав на млин, щоб змолоти мішок жита. Змилостивився він над убогим і відсипав йому зі свого мішка половину, Христа ради. Благословив його злидар і пішов невідь-куди.

І сміявся мельник з селянина, кажучи:

- Що ж залишиться тобі, коли заплатиш мені за мливо? Взяв він жито селянина, засипав і почав молоти. І на­молов з половини мішка зерна дванадцять мішків борошна. І славив селянин Господа за чудо, і слізно каявся приголо­мшений мельник.

26 СІЧНА

ПРИТЧА ПРО ДВІ СТРІЛИ

Якось одного разу прийшов новачок учитися стрільби з лука. Вчитель вирішив подивитися, на що він здатен. Но­вачок узяв дві стріли і пішов на стрільбище до мішеней. Учитель похитав головою і сказав:

- Ніколи не бери двох стріл. Поклавши надію на фу­гу стрілу, ти недбайливо поставишся до першої. Завжди вважай, що маєш тільки одну спробу, і намагайся влучити в ціль однією стрілою!

Є речі, які у житті слід робити тільки раз. Є речі, в яких помилятися не можна. Реалізовуючи їх, не слід упо­вати на запасний варіант чи інший шанс. Слід усвідом­лювати, що двічі в одні двері не ввійдеш. І саме це усві­домлення допомагає єдиній стрілі влучити чітко в ціль.

Наприклад, супутницю життя треба вибирати раз і назавжди.

27 СІЧНЯ

ПОЖЕРТВА

У церкві збирають пожертви. І один чоловік помилково поклав замість десяти карбованців тисячу. Зрозумівши це, він наприкінці служби поспішив до священика і розповів йому про свою помилку.

Священик відповів так:

- Хоча ти й пожертвував тисячу, але зарахується тобі лише десять.

28 СІЧНЯ

ЧУДОДІЙНА ВОДИЦЯ

Приходить жінка до старця і каже:

-       Ми з чоловіком сваримося без упину і хочемо розлу­читися.

Та на це відповів їй старець:

-         Ось тобі чудодійна водиця.

-         А що з нею робити? - питає жінка.

-       Коли закортить тобі посваритися, набери повен рот цієї води. А як бажання сваритися зникне, воду виплюнь.

За місяць жінка знову приходить до нього і каже:

-       Ой, батечку, справді чудодійна та водиця! Як допома­гає! Дайте мені ще!

29 СІЧНЯ

СВІЙ РОЗУМ

На одній із лекцій поважаний професор спитав:

-        Чи є серед вас віруючі люди?

Кілька людей піднялися.

-       На занятті з хімії ми вивчатимемо речовини, які мож­на побачити, спробувати і до яких можна доторкнутися. А оскільки з Богом такого не зробиш, то Його немає. Тепер можете сідати.

Студенти сіли, але один зостався стояти.

-         Ви чогось хочете? - запитав лектор.

-         Скажіть професоре, а ви бачили свій мозок?

-         Ні.

-         А торкалися його?

-        Ні, - спантеличено відповів професор.

-         А пробували його?

-         Ні.

-         То, може, у вас його немає?

ЗО СІЧНЯ

ОТРУТА В ГОЛОВІ

Одна дівчина вийшла заміж і пішла жити за невістку. Але вона не могла зносити повсякчасних докорів свекрухи і вирішила позбутися її. Пішла вона до знахаря і сказала йому:

-       Не маю сили більше жити зі свекрухою. Вона зводить мене з розуму. Чи не могли б ви допомогти мені?

-       А як?

-       Продайте мені отруту. Я хочу отруїти свекруху і спе­катися всіх лих.

-   Гаразд, я допоможу тобі. Але пам’ятай дві речі. По- перше, ти не можеш отруїти свекруху відразу, тому що люди здогадаються про все. Я даватиму тобі трави, які вбиватимуть поступово. І щоб остаточно позбутися всіх підозр ти мусиш вгамувати свій гнів, навчитися поважати її, любити і бути терплячою. Тоді нікому й на гадку не спа­де тебе запідозрити.

Дівчина на все погодилася, взяла трави і почала дода­вати їх до їди свекрухи. Окрім того, вона навчилася конт­ролювати себе, прислухатися до свекрухи і поважати її. І коли та побачила, як змінилося ставлення дівчини до неї, вона від щирого серця полюбила невістку. І розповіда­ла усім, що її невістка найкраща, про яку тільки й мріяти можна.

За півроку вони вже були як матір і дочка.

І прийшла дівчина до знахаря та почала благати:

-   Ради Бога, врятуйте мою свекруху від тієї отрути. Я її полюбила і не хочу вбивати.

Знахар посміхнувся і відповів:

-   Не хвилюйся, не давав я тобі жодної отрути, а тільки приправи. Отрута була у твоїй голові, і ти позбулася її сама.

31 СІЧНЯ

ДОРОГА ДО ХРАМУ

Колись давно один мудрий пілігрим, що мандрував сві­том, ішов повз чисте поле до храму. У полі він побачив трьох робітників. Пілігрим давно вже не стрічав нікого, і йому заманулося погомоніти з тими людьми. Він піді­йшов до робітників і, бажаючи запропонувати свою допо­могу, звернувся до того, який найбільше втомився й вигля­дав незадоволеним, ба навіть злим.

-       Що ви тут робите? - спитав пілігрим.

Робітник, брудний і втомлений, з неприхованою злістю у голосі відповів:

-       Хіба не бачиш, каміння волочу.

Ця відповідь здивувала і засмутила пілігрима, і тоді він звернувся до другого працівника з тим самим питанням. Другий працівник на мить відволікся від роботи і байдуже сказав:

-       Хіба не бачиш? Гроші заробляю!

Пілігрима чомусь не вдовольнила і друга відповідь, а він, як ми знаємо, був чоловіком мудрим. Тоді він підійшов до третього робітника і спитався те саме. Третій робітник спинився, відклав убік свій нехитрий інструмент і, підніс­ши очі до неба, тихо промовив:

-       Будую дорогу до храму.

ЛЮТИЙ:
 
1 ЛЮТОГО:

НАШ ПОТРЕБИ

Жив на світі один чоловік, який вірив у Бога всім сер­цем. Він мав зошит, куди записував свої потреби: коли Бог виконував якусь з них, чоловік ставив навпроти неї познач­ку. Увесь зошит був списаний потребами і проханнями. У того чоловіка був знайомий-безвірник. І чоловік молився за нього без упину, аби той прийняв Ісуса Христа.

Та настав день, коли побожний чоловік помер. Серед його речей знайшли той зошит, в якому поряд з потребами стояли позначки, але крім однієї - крім тієї, в якій ішлось, щоб той безвірник навернувся до Бога. Дізнавшись про це, безвірник покаявся й увірував в Господа.

Бог виконує наші потреби. Але це може статися за рік чи два, а може й за десять. Неважливо! Головне - че­кати й вірити!

Той чоловік молився за свого друга понад п’ятдесят років. І начебто не дочекався... Та Бог вислухав його.

2 ЛЮТОГО:

ЯК ПОТРАПИТИ НА НЕБО

Один чоловік помер і пішов на небо. Ангел зустрів його біля перлових воріт і сказав:

-      Щоби перейти через ці ворота, ти мусиш зібрати 100 балів. Розповідай мені про всі свої добрі діла на землі, а я буду говорити, скільки балів ти отримав.

-      Добре, - відповів чоловік, - я прожив з жінкою п’ят­десят літ і жодного разу не зрадив їй, навіть у своєму серці.

-     О, це чудово! - сказав ангел. - За це ти отримуєш аж три бали!

-     Три!? - здивувався чоловік. - Ну, гаразд, я ходив до церкви все життя і регулярно давав пожертви.

-     Прегарно! - гукнув ангел. - За це ти заслужив два бали.

-     Тільки два?!! - гукнув чоловік. - А що скажеш на це: я організував безкоштовну їдальню і працював у шпиталі.

-        Неймовірно! Це варте чотирьох балів! - сказав ангел.

-     Чотирьох?!! - закричав чоловік з відчаю. - У такому разі на небо можна потрапити тільки Божою благодаттю!!!

-    Заходь!

3 ЛЮТОГО:

КОШТОВНИЙ АЛМАЗ

На палубі великого пароплава стояв чоловік і бавився, підкидаючи і ловлячи блискучу річ. Пасажири, дивлячись на нього, запитали:

-        Що це у вас?

-     Це - коштовний алмаз, - відповів чоловік. - Я продав усе своє майно, яке заробляв протягом життя, аби прид­бати його.

-     Якщо це так, то на вашому місці я не поводився би з ним так легковажно, - зауважив один пасажир.

-     О, підкидати його для мене велика втіха, - відповів чоловік і знов підкинув камінь у повітря.

Зрозуміло, що таке поводження з дорогоцінним ал­мазом недоречне, та, однак, бувають такі люди. Цей ал­маз - це наша душа, з якою ми дуже часто легковажно поводимося. Якщо ми загубимо якусь річ - біда невелика. Але якщо загубимо душу - загубимо все.

4 ЛЮТОГО:

ВІДРЕЧЕННЯ ВІД СВІТУ

Молодий служитель звернувся до свого наставника з питанням:

-        Чи мушу я цілковито зректися світу?

-       Не хвилюйся, - відповів наставник, - якщо твоє жит­тя буде насправді християнським, то світ сам відречеться від тебе.

5 ЛЮТОГО:

ЯК СТАТИ АНГЕЛОМ

Брат Йоан думав: «Я хочу бути подібним до ангелів. Вони нічого не роблять, а тільки споглядають велич Бога». І тієї ж ночі покинув монастир та вирушив у пустелю.

За тиждень повернувся він до монастиря і постукав у монастирські ворота. Брат на фірті почув його стукіт і спитав:

-         Хто там?

-         Це брат Йоан. Я голодний.

-       Не може такого бути. Брат Йоан у пустелі. Він обер­тає себе в ангела. Голоду він більше не відчуває, і йому не треба працювати, щоб прогодувати себе.

-       Вибач мою гордість, - мовив брат Йоан. - Ангели до­помагають людям. Це їхня робота, і тому вони споглядають велич Бога. Я можу споглядати ту саму велич під час своєї повсякденної праці.

Після цих смиренних слів брат, що служив на фірті, від­чинив ворота.

6 ЛЮТОГО:

ЛЮБОВ БИЛИНКИ ДО СОНЦЯ

Билинка полюбила сонце. Звісно, на взаємність вона не повинна була сподіватися: у Сонця ж стільки всього на землі, що де там йому до маленької непримітної Билинки! Та й що це за пара: Билинка і Сонце!

Але Билинка думала інакше і щомога тяглася до Сонця. Й так уперто, що виросла у велику, струнку Тополю. І хто впізнав би в ній колишню Билинку!

Ось що робить з нами любов, навіть неподілена!

7 ЛЮТОГО:

НЕБАЧЕНИЙ ЗВІР

Учені ентузіясти дуже прагнули знайти якусь нову не­відому тварину. Вони виїжджали в гори, шукали там сліди і збирали різноманітні відомості у місцевого населення.

І від мешканців одного невеликого селища, розташова­ного в далекій глушині, вони почули, що в околиці блукає чудернацька істота. І справді, на стежках почали з’являти­ся дивні сліди, а вночі було чути, як хтось бродить на схи­лах гір. Чутки про ці події дійшли до міста. Безліч цікавих їздили на літо в гори. Відчинилися готелі, до селища про­клали дорогу. У наукових журналах регулярно публікували звіти про пошук невідомої тварини, хоча ніхто так і не зміг знайти її. Поступово невелике гірське селище перетворило­ся на курортне містечко. І тільки старожили посміхалися: «Такої тварини тут немає і ніколи не було. Завдяки тому, що ми вправно підробляли її сліди і поширювали про неї чутки, наше селище стало квітучим курортом».

Так і в житті: те, що вабить нас, часто виявляється пустим.

8 ЛЮТОГО:

ЧЕРВОНЕ МОРЕ

Християнин в електричці читає Біблію. Поряд сидить безвірник. І раптом на обличчі вірного проступає подив.

-         Оце так! Та невже?

-         Що ти там вичитав? - запитує атеїст.

Та тут Господь Червоне море розділив. І євреї перейшли його по морському дні. Це ж чудо!

Безвірник з розумною міною:

-       Дурниці, вчені кажуть, що в тому місці води було по коліна....

Християнин читає далі, аж раптом знов:

-         А це взагалі клас!

-         Що цього разу? - з усмішкою запитує атеїст.

-       Там, де води було по коліна, Бог цілу армію єгиптян утопив!

Неможливе в людей можливе у Бога.

9 ЛЮТОГО:

ЗАПРОШЕННЯ НА ВЕСІЛЛЯ

Один юнак дуже гордився тим, що в нього багато при­ятелів.

Коли він вирішив одружитися, весілля взявся готувати його батько. Опріч іншого, батько також розсилав запро­шення.

Однак у день весілля жоден з приятелів нареченого так і не прийшов. Хлопець розсердився і кинувся до батька з претензіями:

-        Чому ти не запросив моїх приятелів?

Батько відповів:

-      Я запросив. Тільки в листи замість запрошень я по­клав записки з проханням про допомогу...

10 ЛЮТОГО:

ПРИТЧА ПРО ІСНУВАННЯ БОГА

Одного разу професор відомого університету поставив своїм студентам запитання:

-        Чи є Бог сотворителем усього сущого?

Один зі студентів хоробро відповів:

-      Так!

-      Тобто ви вважаєте, що Бог сотворив усе? - запитав професор.

-        Так, - повторив студент.

-      Якщо Бог сотворив все, то Він сотворив і зло. А від­повідно до відомого принципу, який стверджує, що з нашої поведінки і наших справ випливає, хто ми такі, ми доходимо висновку, що Бог є зло, - сказав на це професор.

Студент замовк, тому що не зміг знайти аргументів про­ти залізної логіки викладача. Професор, задоволений со­бою, похвалився перед студентами ще одним доказом того, що релігія - це міт, який вигадали люди.

Але тут інший студент підніс руку і запитав:

-      Можна з цього приводу поставити вам питання, про­фесоре?

-       Безумовно.

-        Професоре, чи існує холод?

-      Що за питання?! Звісно, існує. Вам же коли-небудь буває холодно?

Деякі студенти захихотіли на просте питання товариша.

Але той говорив далі:

-      Насправді холоду немає. Згідно із законами фізики, те, що ми вважаємо холодом, є відсутністю тепла. У природі холоду немає. Люди вигадали це слово, щоб описати свої відчуття, коли їм бракує тепла.

Студент говорив далі:

-        Професоре, а чи існує темрява?

-        Звісно, існує, і це ви самі знаєте... - відповів професор.

Студент заперечив:

-      І тут ви не маєте рації, темряви також немає в при­роді. Темрява, насправді, - це повна відсутність світла. Ми можемо вивчати світло, але не темряву. Темрява - це сло­во, яке тільки описує стан, коли нема світла.

Студент не вгавав:

-      Скажіть, будь ласка, то чи існує зло, про яке ви го­ворили?

Професор невпевнено відповів:

-      Звісно, я ж усе прояснив. Воно виявляється в жорсто­кості людини до людини, у безлічі злочинів, які вчиняють усюди. Тож зло все-таки існує.

На це студент знову заперечив:

-Зла також немає, точніше, воно не існує саме собою. Зло є лише відсутністю Бога, достоту як темрява і холод - відсутністю світла і тепла. Це лиш слово, яке використовує людина, щоб описати відсутність Бога. Не Бог сотворив зло. Зло - це результат того, що відбувається з людиною, у серці якої немає Бога.

Професор мовчав. Студента звали Альберт Ейнштейн.

11 ЛЮТОГО

ПОСУДИНА З ОЛИВОЮ

Прийшов до царя якось чоловік і запитав, чи той не знає, як спасти себе від прогрішення? Цар повелів йому напов­нити посудину оливою по самі вінця і пронести через місто, не розливши жодної краплини.

-     Якщо виллєш хоч краплину, - мовив цар, - то будеш без голови.

Він дав наказ двом зброєносцям з оголеними мечами іти за ним назирці і негайно виконати присуд, щойно виллється крапля.

Сталося так, що саме в той час у місті був ярмарок, і вулиці були загачені людом. Але наш чоловік був настіль­ки пильним та обережним, що не розлив ні краплини.

Зраділий, він повернувся до царя.

-     Що ти бачив навколо себе, коли ішов містом? - за­питав той.

-     Нічого, - відповів він, - я не роздивлявся, тому що пильнував оливу.

-     Добре, - сказав цар, - так і чини. Припади усією своєю увагою, почуттями і серцем до Бога та до Його волі - як до тієї посудини, наповненої оливою. Так ти спасеш себе від гріха.

12 ЛЮТОГО

ЩО В ГАМАНЦІ

Кілька хлопців ображали християнина, який ішов через їхній квартал. А той відповідав, підносячи за них молитви.

Хтось запитав його:

-        Чому ти відповідаєш на образи молитвою?

Християнин відказав:

-        Я можу втрачати тільки те, що маю в гаманці.

Істинний християнин багатіє у Бога.

13 ЛЮТОГО:

ПРИТЧА ПРО ОБРАЗУ

Якось учитель з учнем ішли путівцем. Бачать - назуст­річ їм прямує, буркочучи, чоловік, увесь розбурханий, мало не плаче.

-        Що сталося, друже мій? - запитує учитель.

-      Та мене щойно якийсь негідник образив останніми словами, і до того ж пусто-дурно! Що я зробив йому?

-        Він не міг тебе образити, - відповів Учитель.

-      Як же не міг, якщо образив! - здивувався перехо­жий. - Ти ж його навіть не знаєш, а мене бачиш уперше. Як ти можеш таке казати?

Учитель відійшов на кілька кроків, приглядаючись до землі, а потім нагнувся, підніс щось, підійшов до чоловіка і простягнув знайдене в кулаку.

-        Візьми, це тобі, напевне, допоможе.

Той механічно взяв запропоноване, але, побачивши, що це жук, злякався і викинув комаху.

-        Що це означає? - обурився перехожий.

-      Вибач, друже, я не хотів тебе злякати. А от мій учень справді має те, що тобі потрібно.

І, звернувшись до учня, сказав:

-      Дай цьому вельмишановному панові те, що ми зна­йшли, відпочиваючи в саду.

-      Що саме? - насторожився перехожий. - Якщо це та­кож якась гидота, то я не візьму!

Учень розв’язав клунок і дістав яблуко. Перехожий спантеличено глянув на гарний соковитий плід, і, переко­навшись, що каверзи жодної немає, подякував, але брати не став.

-    Чому ж ти не береш? - поцікавився учитель. - А жука взяв!

-    Жука я взяв ненавмисне. Я ж не знав, що ти мені даси! А яблуко мені просто не потрібне.

Отак і в житті ми часто беремо непотрібне і навіть огидне просто так, не замислюючись. Нам дають, а ми беремо. Якщо хтось ображає тебе, ти маєш вибір: при­йняти ці образи і відчути кривду, або просто відкинути їх, усвідомлюючи, що вони зовсім нам не потрібні. Ось тому я і сказав, що той чоловік не міг тебе образити- ти сам допоміг йому, прийнявши образливі слова!

14 ЛЮТОГО

КОШЕНЯТА НА ПРОДАЖ

Продавець невеличкої крамнички повісив біля входу оголошення: «Продаються кошенята».

Цей напис, природно, привернув увагу місцевих дітла­хів, і за лічені хвилини до крамниці зайшов хлопчик. При­вітавшись із продавцем, він несміливо запитав про ціну кошенят.

-    Від тридцяти до п’ятдесяти карбованців, - відповів продавець.

Зітхнувши, хлопчик поліз у кишеню, дістав гаманця і почав перераховувати дрібні.

-    Я маю зараз тільки два карбованці, - сумно зітхнув він. - Будь ласка, чи міг би я хоча б поглянути на них? - з надією попросив він продавця.

Продавець усміхнувся і витягнув кошенят з великого козуба. Опинившись на волі, кошенята задоволено заняв­чали і кинулися навтьоки. Тільки одне чомусь відставало від усіх. І якось дивно волокло задню лапку.

-       Скажіть, а що з цим кошеням? - запитав хлопчик.

Продавець відповів, що в котика вроджена вада на все

життя, - так сказав ветеринар, - і тому кошеня кульгає.

Хлопчик чомусь дуже розхвилювався:

-       От саме його я хотів би купити.

-      Ти що, хлопчику, жартуєш? Це ж неповноцінна твари­на. Навіщо вона тобі? Однак якщо ти такий милосердний, то я тобі віддам його задарма. Забирай, - сказав продавець.

Але тут, на превеликий подив продавця, лице дитини видовжилося.

-      Ні, я не хочу брати його задарма, - напруженим го­лосом сказав хлопець. - Це кошеня коштує стільки ж, як і решта. І я готовий заплатити повну ціну. Я принесу вам гроші, - твердо сказав він.

Зачудовано дивлячись на дитину, продавець відчув, як здригнулося його серце.

-      Синку, ти всього не розумієш. Цей бідолаха ніколи не зможе бігати, бавитися і стрибати, як інші кошенята.

Почувши ці слова, хлопчик закотив штанину лівої но­ги. І тут вражений продавець помітив, що нога хлопчика жахливо викривлена, і її тримають металеві обручі.

Хлопчик поглянув на продавця.

-      Я також не зможу бігати і стрибати, і цьому котику потрібен той, хто розумів би його і підтримав.

Чоловік за прилавком почав кусати губи. Сльози нари­нули йому на очі.

-      Синку, я буду молитися, щоб у всіх кошенят були такі чудові щиросерді господарі, як ти, - сказав продавець.

15 ЛЮТОГО

РОЗСУДЛИВИЙ ХЛІБОРОБ

Надумав молодий хлібороб женитися і вирушив з при­ятелями на свято, щоб вибрати собі наречену.

Такі красуні пішли в танок, що у парубків очі забігали - одна ліпша за іншу!

Ступають, наче пави, плечима поводжують, красують­ся. І тільки одна сидить скромно збоку, схиливши голову й опустивши очі.

-        Он моя суджена, - показав на неї хлібороб.

Здивувалися його приятелі з такого дивного вибору,

а парубок пояснив:

-      Я ж хлібороб і звик судити з пшеничних колосків. Коли вони стоять, гордо випростувавшись, то переважно майже не мають зерна. А колос, повний хліба, завжди схи­ляється донизу так, що подеколи його відразу й не помі­тиш. Так само й наречена.

16 ЛЮТОГО

ХЛОП’ЯЧИЙ СТРАХ

Закінчивши проповідь, священик помітив хлопця, який вже не вперше затримувався в церкві довше від усіх пара­фіян. Було видно, що його непокоїть якась річ. Підійшовши до хлопця, він запитав, чи може чимось допомогти йому.

-      Скажіть, а пекло справді існує? - хлопець підвів очі, сповнені страху.

-      З тобою сталося щось? Покайся, розкажи мені, - за­пропонував священик.

-      Кілька днів тому собака вкусила мого старшого бра­та. І я зі злости забив її палицею до смерти.

-       Не журися, - спробував заспокоїти його священик. - Ти вже покаявся, і Бог пробачить тобі.

-       Та мені й не потрібне прощення Бога! Я боюся, що коли помру і потраплю до пекла, то зустрінуся з тією со­бакою.

Подеколи наші страхи бувають такими надуманими, а того, що насправді слід боятися, ми не боїмося І те, що лежить на поверхні, часто виявляється лише верхів­кою айсберга.

17 ЛЮТОГО

ХИТРИЙ УЧЕНЬ

Новий учитель, прийшовши до класу, помітив, що одно­го хлопця беруть на глузи і називають дурником. У перерві він спитав хлопців, чому вони так прозивають його.

-       Та він і справді дурний, пане вчителю. Якщо дати йо­му великі п’ять копійок і малі десять, то він вибере монету в п’ять копійок, бо думає, що вона більша. Он гляньте. Хлопець дістав дві монети і запропонував однокласникові вибрати.

Той, як завжди, вибрав п’ять.

Учитель здивовано запитав:

-   Чому ж ти вибрав монету в п’ять копійок, а не десять?

-  Та вона ж більша, пане вчителю!

Після уроків учитель підійшов до хлопчика:

-       Невже ти не розумієш, що п’ять копійок більші тільки розміром, а на десять купити зможеш більше?

-        Авжеж, розумію, пане вчителю.

-        То ж чому вибираєш п’ять?

-       Якщо я виберу десять, то вони перестануть давати мені гроші!

Не все виявляється таким, як видається. Якщо ви гадаєте, що маніпулюєте кимось, то подивіться на це збоку. Можливо, усе навпаки?

18 ЛЮТОГО

ЧОМУ ЖІНКА ПЛАЧЕ

Маленький хлопчик спитав у мами:

-        Чому ти плачеш?

-        Тому що я - жінка.

-        Не розумію!

Мама обійняла його і сказала:

-        Ти цього ніколи не зрозумієш, ніколи.

Тоді хлопчик спитав у батька:

-        Чому мама інколи плаче без причини?

-       Всі жінки інколи плачуть без причини, - тільки й зміг відповісти батько.

Згодом хлопчик виріс, став чоловіком, але не переста­вав дивуватися: «Чому ж жінки плачуть?»

Врешті-решт спитав він у Бога. І Бог відповів:

-       Замисливши жінку, я хотів, щоб вона була доскона­лою. Я дав їй плечі такі сильні, щоб вдержати цілий світ, і такі ніжні, щоб тримати дитячу голівку. Дав їй дух такий сильний, щоб терпіти полоґи та інший біль. Я дав ЇЙ волю таку сильну, що вона йде вперед, коли падають інші, і пік­лується про недужих та втомлених, не скаржачись. Я дав їй доброту любити дітей за будь-яких обставин, навіть якщо вони кривдять її. Я дав їй силу підгримувати чоло­віка, попри всі його вади.

Я створив її з його ребра, щоб вона захищала його сер­це. Я дав їй мудрість зрозуміти, що добрий чоловік ніколи не завдає жінці болю навмисне, але подеколи випробовує її силу та рішучість стати пліч-о-пліч з ним без вагань.

І врешті я дав їй сльози. І право проливати їх, де і коли по­трібно. І тобі, сину мій, треба зрозуміти, що краса жінки в очах, які відчиняють двері до серця. Туди, де перебуває любов.

19 ЛЮТОГО

ПРИТЧА ПРО ТРЬОХ БУДІВНИКІВ

Сталося це в середньовіччі. Чернець, що керував будів­ництвом собору, вирішив подивитися, як працюють каме­нярі. Він підійшов до першого і попросив його розповісти про свою роботу.

-     Я сиджу над кам’яною брилою і працюю різцем. Ма­рудна і нудна робота, що виснажує мене, - сказав він оз­лоблено.

Чернець підійшов до другого каменяра і спитав його те саме.

-     Я працюю різцем над каменем і заробляю гроші. Тепер моя сім’я не голодуватиме, - стримано відповів майстер.

Чернець побачив третього каменяра і спитав про його працю.

-      Збоку видається, що я ріжу камінь. Та насправді я бу­дую Храм, що стоятиме тисячу літ. Я будую майбутнє, - усміхнувшись, відповів третій каменяр.

Наступного дня чернець запропонував йому очолити будівництво.

20 ЛЮТОГО

МАЛЕНЬКИЙ ЛІХТАРНИК

У ті часи, коли ліхтарі запалювали вогнем, вулицями щовечора ходили ліхтарники і приносили світло в кожен провулок. Жив тоді маленький ліхтарник - щуплий дідок низького зросту. Щовечора він обходив провулки, черкав сірником по підошві і запалював ліхтарі - й кожна темна вуличка ставала яснішою, ніж зазвичай. Діти називали йо­го карликом, а дорослі - ледацюгою, а тому він виходив надвір тільки вечорами, коли запалював ліхтарі, а опісля милувався нічним небом.

Щоразу, черкаючи сірником по підошві, малий ліхтар­ник ставав нижчим на зріст. Одного разу до нього прийшов незнайомець і спитав:

-    Як ти можеш так жити? Ти ж зовсім зникнеш: ти не шкодуєш життя для людей, а вони платять тобі лише крив­дою. Несправедливо це, неправильно.

На це він відповів:

-    Якщо я не буду запалювати ліхтарі, то люди зали­шаться без світла. І якщо хтось ітиме вночі темною вули­цею, то хіба дійде додому? Так буде блукати до ранку. Хіба це справедливо?

І малий дідок далі черкав сірником по підошві та малів зростом, поки не зник узагалі. Ніхто й не помітив, що не­має старого чоловічка, однак всі помітили відразу, що ве­чорами дуже темно.

Кожна людина в житті значить дуже багато. Кожна людина, навіть якщо сама цього не помічає} приносить світло в життя інших. І якщо не стане людини - комусь потемнішає в житті.

21 ЛЮТОГО

ПЛАВЦІ

Якось троє друзів купалися в ріці над водоспадом. Пе­репливаючи через річку, вони помітили, що їх несе вода. Течія була слабка, але що ближчим був водоспад, то швид­шою ставала течія. Занепокоївшись, двоє приятелів повер­нулися на берег і почали кликати третього.

А він тільки сміявся у відповідь і кричав:

-        Мені пливеться так легко!

Друзі хвилювалися за нього і кричали:

-        Тримайся ближче берега, течія понесе тебе!

Але той відповідав:

-       Навпаки, мені плисти легше й вільніше! Я майже не докладаю зусиль!

Та за хвилину він раптом відчув, що течія зі страхітли­вою швидкістю несе його до водоспаду, але було надто піз­но. Крикнув востаннє - й опинився у прірві!

Плавці -томи. Легко й зручно плисти в житті за те­чією. Та необачного може спіткати лихо.

22 ЛЮТОГО

СЕКРЕТ УСПІШНОГО ПОДРУЖЖЯ

-       Ви одружені вже чимало років. Яка таємниця успіш­ного подружжя?

-       Я повсякчас захоплююся своєю жінкою. Якщо у тво­го сусіда трава зеленіша - це значить, що ти не поливаєш свою траву. Я кажу жінці раз у раз: «Ти прекрасна. Ти жа­дання мого серця. Ти пречудова». Навіщо? По-перше, це допомагає їй квітнути, тому що жінка відображає любов свого чоловіка. По-друге, це допомагає моєму серцю бути повсякчас закоханим у неї. їй кажуть, що вона виглядає на­багато молодшою за свої літа. Вона відповідає: «Це тому, що чоловік мене дуже любить».

Жінка - відображення любови свого чоловіка.

23 ЛЮТОГО

ГОЛКА І НИТКА

Нитка і гожа лежали в одній кравецькій коробочці. Якось виникла в них суперечка: почали з’ясовувати, хто більше дає користи.

Гожа:

-        Я з’єдную краї тканини і прокладаю дорогу для тебе!

Нитка почала заперечувати:

-       Так, але я скріплюю тканину назавжди, залишаючись її частиною!

І їхня суперечка ні до чого не призвела, кожен був пев­ний своєї правди.

Минув час, прийшов старий кравець, узяв у натрудже­ні руки голку, нитку і шматок тканини. Він почав шити, стібок за стібком, а нитка та гожа стали продовженням його рук.

Християнам треба думати не про те, хто дає більше користи людям, а як стати кращим знаряддям у руках Творця.

24 ЛЮТОГО

КОРИСНА ПЕРЕРВА

Якось учень і його вчитель посперечалися, хто за годи­ну нарубає більше дров у лісі. Кожен вибрав собі ділянку. Учень взявся рубати, і його сокира не змовкала ні на хви­лину - так він хотів перемогти. Тоді як сокира учителя час від часу змовкала. Учень тішився з того, вважаючи, що вчитель втомився, і він невдовзі обжене його.

Наприкінці роботи порівняли результат. Виявилося, що вчитель має дров набагато більше. Тут учень здивувався:

-      Як же так, я рубав дрова, не вгаваючи, а ти часто ро­бив перерву?!

На що учитель відповів:

-       Саме в той час я гострив сокиру.

25 ЛЮТОГО

ТРИ ПРИЯТЕЛІ І ЩАСТЯ

Три приятелі мріяли про щастя, кожен про своє. Але вони уявляли його по-різному. Перший думав, що щастя - це багатство, другому щастям видався талант, третій вва­жав, що щастя - це сім’я.

Минув час. Перед смертною годиною зібралися друзі, щоб підсумувати своє життя.

Перший приятель зізнався, що здобув багатство, але щастя не відчув. І помирає скнарою і людиноненависником. Інший друг розповів, що знайшов свій талант, але щастя до нього не прийшло, і він іде з життя, змучений самотністю. І тільки третій приятель сказав, що зміг здобути щастя, бо іде з життя, оточений коханими людьми, залишаючи на землі найцінніше - дітей.

26 ЛЮТОГО

ДІВЧИНА, ЩО ПОДАРУВАЛА КВІТКУ

Одного разу юнак зустрів у місті чудову дівчину, що продавала квіти, і відразу ж закохався у неї. Він усміхнувся до неї, і вона також відповіла йому усмішкою, а опісля піш­ла, подарувавши квітку. Дізнавшись її ім’я, юнак послав їй записку, сподіваючись на зустріч.

Минали дні, а відповіді не надходило. Всі його думки були звернені до коханої, щохвилини перед його очима поставав її образ. Юнак був настільки схвильований, що цілковито втратив спокій і більше не міг молитися. Опісля його охо­пив страх і тривога. «А якщо вона вважає мене негідним навіть відповіді і тепер насміхається з моїх почуттів?» - думав юнак.

Минав час, і його почала роздирати ненависть і гординя.

-    А якщо так, то я більше не буду давати волі своїм почуттям, бо з них глузують усі. Ніхто не гідний моєї лю­бовні - сказав юнак і кинув подаровану квітку у вогонь.

Після того юнак почав молитися, щоб позбутися лю- бови. Але після триденної молитви не знайшов він такого бажаного спокою, а тільки почуття самотности й непо- трібности. «Я мушу піти до тієї дівчини і спитати, що маю чинити далі!» - вирішив юнак і пішов до її оселі.

На порозі його зустрів старий власник будинку.

-     Не підкажете, пане, де тепер дівчина, що мешкає тут? - спитав юнак.

-    Дівчина, що раніше жила тут, тиждень тому потрапи­ла у в’язницю за борги і сьогодні вранці померла, - відпо­вів старий.

Усвідомивши, що сталося, юнак впав на коліна і за­плакав.

- Який я був сліпий! Якби пішов до неї відразу, то встиг би викупити її, але, поглинутий своїми почуттями й хви­люваннями, зовсім забув про ту, кому належало моє серце!

27 ЛЮТОГО

БАБУСЯ

На нещодавно відремонтованій лавці, під розпуклою то­полею, сховавшись у затишній тіні біля входу до під’їзду, сиділа добра бабуся.

Сьогодні їй цілісінький день дзвонили онуки - вона їх дуже любила і свого часу тішила чаєм та пригощала цукер­ками. Учора приїжджали діти, щоб подякувати їй. Сусідка померла - більше ворогів у неї не було, тільки друзі. І п’ять кішок - їй особливо подобалися ці смугасті створіння.

Завтра вона помре.

Вона вже знає про це, і взагалі останнім часом часто ду­має про смерть, бо ж має що втрачати. Усі сили йшли на любов та доброту, якою вона, попри все, огортала всіх, хто був поряд.

Завтра вона тихо ляже на канапу і прислухається до серця, що битиметься чимраз тихіше. Буде згадувати пере­жите і тішитися, що серце ніколи не зраджувало їй. Зітхне, і всі почують те зітхання. Прошепоче щось, і всі почують її шепіт. І згодом навіть усміхнеться, і багатьом людям по­легшає на душі. Вона не сама.

Уже за кілька хвилин сусіди, занепокоївшись, що вона зникла, знайдуть її. Але це станеться завтра. А сьогодні вона ще жива. Скільки тепла, доброти та мудрости плине від неї!

А якою буде наша старість? Про це слід подумати сьогодні. Час біжить дуже швидко.

28 ЛЮТОГО

БАТЬКО І СИН

Якось батько однієї родини, як і щодень, прийшов з ро­боти. Із серйозним виглядом лиця він сів за свій робочий стіл і взявся за якісь паперові справи.

Маленький синочок, побачивши, що його татусь сидить сам-один у кімнаті, каже мамі:

-         Я піду до татка, йому напевно самому сумно.

-       Дай татові спокій! Хіба не бачиш, скільки в нього роботи?

Та син все одно увійшов у батькову кімнату, тихо про­чинивши двері. Став тихенько обабіч і якийсь час спос­терігав, як тато зосереджено щось занотовував у своїх паперах.

-         А що у тій папці? - спитав стиха.

-         Тобі цього не зрозуміти.

-         Я спробую!

-       Ну, раз так... Тут інформація про дуже важливі збори, порядок денний, списки людей... Словом, все, що я роблю протягом дня.

Синочок сумно заглянув таткові у вічі і спитав:

-         Тату, а ти записав туди мене?

29 ЛЮТОГО

ЛІТЕРИ

-       О мудрецю! - промовив учень. - Поясни мені, будь ласка, мій сон. Широкою, дорогою, весело спілкуючись, прямують літери різного розміру. Одні такі великі, як наду­та повітряна куля, а інші менші. Інколи поряд з дорогою по ледь помітній стежині шмигають, взявшись за руки, пари різних літер. Вони невеликі порівняно з тими, що прямують по дорозі, і вміщаються на цій стежинці. їх дуже мало, цих пар. Великі літери позирають на них спогорда і з презир­ством, але ті не звертають на це уваги. Всі літери доходять до воріт - широких на дорозі, яку вони перегороджують, і вузьких на стежинці. Великі літери, відштовхуючи одна одну, намагаються пройти спочатку через вузький вхід, але вони такі великі, що їм це ніяк не вдається. І тоді, зітхнув­ши, вони вільно проходять через широкі ворота і зникають за ними. Пари ж літер, навіть взявшись за руки, вільно про­ходять через вузькі ворота, хоча видається, що туди може пройти тільки одна невелика літера. Що ж це означає?

-       А які літери ти бачив? - запитав мудрець.

-     Літери «Я» і пари літер «Т» та «И». Вони виглядали, як «ТИ».

-     Я - це его людей, а тому воно й роздуте до велетен­ських розмірів. Ворота вузькі - це вхід у Царство Небесне. Его не може перебувати там. Йому місце за широкими во­ротами, що ведуть до погибелі, і люди переважно ідуть цим руйнівним шляхом. Дві літери, що йдуть, узявшись за руки, втратили своє его і розчинилися в Возі. «Існуєш тільки ти!» - подумки твердять вони. Вони чисті часточки Госпо­да. Для них і тільки для них завжди відкрита брама Царства Небесного, і ніхто не заступить їм дороги!

БЕРЕЗЕНЬ:

1 БЕРЕЗНЯ

ЛЮДИ У ВАШОМУ МІСТІ

На узбіччі дороги, що вела до міста, сиділа стара жінка. До цеї підійшов мандрівник і спитав:

-        Що за люди живуть у цьому місті?

-        А які люди у твоєму місті? - і собі зацікавилася жінка.

-      О, жахливі! - обурено відповів мандрівник. - Брехуни, шахраї, нездари - нікому не можна довіряти. Радий, що пі­шов звідти.

-      Ти побачиш, що в цьому місці люди точнісінько такі самі, - відповіла стара жінка.

Невдовзі до неї прийшов інший мандрівник, який також спитав її про людей, що живуть у цьому місті.

-        А які люди у твоєму рідному місті? - спитала вона. -О, чудові! - вигукнув мандрівник. - Милі, чесні, добрі,

працьовиті. Я мав велику честь жити з ними. Я так шкоду­вав, коли покидав їх!

-       Ласкаво просимо! Ти побачиш, що в цьому місті люди точнісінько такі самі, - відповіла стара жінка.

А які люди живуть у нашому місті?

2 БЕРЕЗНЯ:

БАБУСЯ В АПТЕЦІ

Якось в аптеці у черзі стояв молодий чоловік. Перед ним було двоє покупців: не до сезону одягнута бабуся і молода матір, що зігнулася під вагою дитини на руках. Бабуся піді­йшла до віконечка, простягнула рецепт і промовила:

- Доню, мені тільки ті перші ліки, бо грошей не вис­тачить.

Аптекарка знайшла ліки й оголосила ціну. Старенька жінка попорпавшись неслухняними пальцями в обшарпа­ному гаманці, дістала останні копійки, але й тих не виста­чило. Аптекарка звела плечима, забрала ліки й почала обслуговувати молоду маму. Бідна жінка відійшла на бік, щоб покласти свої монетки назад у гаманець.

У ту мить чоловік, що спостерігав за всім цим, запропо­нував свою допомогу. Бабуся спершу не повірила: дивила­ся на нього, як на якесь диво. Але згодом зрозумівши щирі наміри добродія, вхопилась за його руку, наче боячись, що він утече.

Так, мабуть, хапаються за останню надію.

Чоловік і бабуся підійшли до віконечка, бабуся прос­тягнула рецепт, а чоловік звелів:

-      Все за списком, будь ласка.

Коли вони виходили з аптеки, бабуся не вмовкала, по­вторюючи:

-      Бережи тебе, Боже, сину... Бережи тебе, Боже...

Незнайомець вклав у долоню старенької значну купю­ру, і поки жінка оговтувалася, зник. Щире серце і зболіла душа на мить пересіклись у цьому збіднілому житті...

Багато мають засоромитися, що наші старенькі не можуть придбати найдешевших ліків. Багато мають за­соромитися, що наші старенькі не мають гідної ста­рости.

Той чоловік, також засоромлений, наче особисто був винен перед бабусею за її злидні, відтоді з особливим трепетом ставився до старих людей у крамницях, ап­теках і до тих, що просять милостиню...

3 БЕРЕЗНЯ

ІДЕАЛЬНА ЖІНКА

Чоловік сидів у чайній крамничці, коли до нього піді­йшов сусід.

- Я одружуюся, - сказав він другові, - і тому дуже схви­льований. А ти ніколи не думав одружитися?

Чоловік відповів:

-     Авжеж, думав. Коли був молодий, то дуже хотів одру­житися. І я вирушив у подорож, щоб знайти її. В одному місті зустрів вродливу жінку, зграбну, ввічливу і духовну, та вона не знала життя. І тоді я вирушив далі, у інше місто. Там я зустрів жінку, що була і глибоко духовна, і компаній­ська, і прекрасна з усякого погляду, але спілкуватися нам було важко. Врешті-решт пішов я далі, і після довгих поне­вірянь знайшов ту, про яку мріяв. Вона була глибоко духов­на, сповнена грації, прекрасна з будь-якого погляду і про­менилася спокоєм. Я вирішив, що знайшов ідеальну жінку.

Тоді приятель спитав його:

-       То чому ж ти з нею не одружився?

-     Гай-гай, - відказав чоловік, похитуючи головою. - Вона також шукала ідеального чоловіка.

Любити - це значить приймати «іншого» з його спо­собом життя, багатогранністю особистости, негатив­ними рисами, а не шукати втілення нерозумної мрії. До­сконалий чоловік той, що не шукає ідеальної жінки.

4 БЕРЕЗНЯ

МИ ТУТ ПРОЇЗДОМ

Якось чоловік вирушив у місто до великого мудреця. Виявилося, що живе мудрець у старезній халупі на околиці. В оселі не було нічого, крім прогнутого ліжка і завалено­го книгами стола, за яким сидів старий дід, заглибившись у читання. Гість запитав його:

-       Де живе мудрець?

-    Ви мене шукаєте, - пояснив йому старий. - Що вас так здивувало?

-     Не розумію. Ви - великий мудрець, маєте багато учнів. Ваше ім’я відоме всій країні. Ви маєте жити в палаці.

-       А де живете ви? - запитав старий.

-       Я живу в своїй садибі - великому, багатому домі.

-       А як ви заробляєте на життя?

Гість розповів господарю халупи, що він купець і два рази на місяць їде у велике місто за товаром, який потім пе­репродує місцевим крамарям. Старий слухав його уважно, а потім поцікавився, де він зупиняється в чужому місті.

-     У маленькій кімнаті невеличкого готелю, - повідо­мив той.

-     Якщо би хтось відвідав вас у цій маленькій кімнатці, то міг би спитати: «Чому ви, заможна людина, живете в та­кій бідній кімнаті?» А ви могли би відповісти: «Я тут проїз­дом і ненадовго. Тут є все, що мені треба. Приїжджайте у мій справжній дім, і ви побачите, що він зовсім інший». Те саме стосується і мого пристановища. Я тут лише про­їздом. Цей матеріальний світ - тільки дорога. У моєму справжньому домі все виглядає інакше. Приходьте в мою духовну оселю, і ви переконаєтеся, що я живу у палаці.

5 БЕРЕЗНЯ:

ЖІНКА НА МОСТІ

Жінка переходить річку по тоненькому мосту і труситься від страху.

Боже! - думає вона. - Якщо перейду, то віддам тисячу карбованців першому жебракові.

Міст перестав хитатися.

-         Та чи не багато я обіцяю? Червінця, гадаю, вистачить!

-         Міст знову захитався.

-       Боже, хіба ти жартів не розумієш?! - злякано викрик­нула вона.

6 БЕРЕЗНЯ:

СВЯЩЕННА СТРАВА

Чи не нагадує це наші взаємини з Богом?

Якось уранці учитель і його учень ішли полями. Учень запитав, яка їжа наблизить його до Бога. Хоча учитель зав­жди говорив, що всяка страва, благословенна молитвою, корисна для людини, учень йому не вірив.

-     Мусить бути якась особлива їжа, що приведе до Бо­га, - сказав учень.

-     Наприклад, гриби, що ростуть отам, - промовив учи­тель.

Учень захвилювався, вважаючи, що гриби мають спов­нити його особливою благодаттю. Але, нахилившись, щоб зірвати один, він закричав:

-     Вони отруйні! Якщо я з’їм хоча б один, то обов’яз­ково помру!

-     У такому разі я не знаю жодної іншої страви, що при­веде тебе так швидко до Бога, - сказав учитель.

«Страва не зближує нас до Бога: коли не їмо, не втрача­ємо нічого, ані коли їмо, не набуваємо нічого» (1 Кор. 8, 8).

7 БЕРЕЗНЯ:
 
ЧЕТВЕРТИЙ МУДРЕЦЬ

Четвертий мудрець також бачив зорю, що сяяла над Вифлеємом. Але він завжди спізнювався прийти туди, де мав бути Ісус, тому що на дорозі його повсякчас спиняли бідні й убогі, що просили допомоги.

Тридцять років ходячи дорогами Ісуса Христа, мудрець врешті дійшов до Єрусалиму, але знову спізнився. Ісус став уже чоловіком, і мудрець прийшов у місто в день розп’ят­тя. Мудрець ніс перли, щоб подарувати Христові, але вже встиг продати усі, роздаючи милостиню. Залишилася тіль­ки одна перлина, але Спаситель був уже мертвий.

-       Я провалив справу всього життя, - подумав він.

А потім почув голос:

-      Насправді був ти зі мною повсякчас. Я був нагий, а ти мене одягнув. Я був голодний, а ти мене нагодував. Я був у в’язниці, а ти відвідав мене. Я був у кожній убогій душі на твоєму шляху. Дякую тобі за те, що ти так часто виявляв любов.

8 БЕРЕЗНЯ
 
ХТО АВТОР

Один священик прочитав монахам прекрасний текст, що зворушив усіх.

Монахи відразу спитали: - Хто його написав?

- Якщо я скажу, що Ісус, то ви будете умлівати над текстом, щоранку класти на нього квіти і бити поклони. Якщо я скажу, що написав його патріярх, то ви відчуєте велику шанобу, але не будете поклонятися перед ним так, як перед словами Ісуса. Якщо я скажу, що автором був простий монах, то ви, мабуть, здивуєтеся. А якщо дізна­єтеся, що текст написав ваш кухар, то тільки посмієте­ся, - відповів священик.

9 БЕРЕЗНЯ

ЖИТТЯ ПІСЛЯ ПОЛОГІВ

У животі вагітної жінки розмовляють двоє малюків.

Один каже:

-      Ти віриш у життя після пологів?

-     Певна річ. Усім очевидно, що життя після пологів іс­нує. Ми тут, аби стати досить сильними і готовими до то­го, що нас чекає згодом.

-     Це дурість! Жодного життя після пологів бути не може! Ти хіба можеш уявити таке життя?

-     Я не знаю подробиць, але вірю, що там буде більше світла, і що ми, можливо, ходитимемо самі і їсти ротом.

-     Яка дурниця! Ніхто не може ходити і їсти ротом! Це геть смішно! Ми ж маємо пуповину, що нас годує.

-     Я певен, що так і буде. Все просто виглядатиме тріш­ки інакше.

-     Але ж звідти ще ніхто і ніколи не повертався! Життя просто закінчується пологами. І взагалі, життя - це одне суцільне страждання в темряві.

-     Ні! Ні! Я добре не знаю, як буде виглядати наше життя після пологів, але у всякому разі ми побачимо маму і вона піклуватиметься про нас.

-      Маму? Ти віриш у маму? І де ж вона?

-      Ми - це вона! Вона повсюди навколо нас, ми перебу­ваємо в ній і завдяки їй рухаємося та живемо, без неї ми просто не можемо існувати.

-      Нісенітниця! Не бачив я ніякої мами, а тому її просто немає.

-      Тоді скажи, завдяки чому ми існуємо?

-      Цього я ще не можу вичерпно пояснити. От підросте­мо ще трохи, і я знайду пояснення для всього! І якщо вона так піклується про нас, то чому не допомогла нам? Чому ми мали стільки клопотів?

-      Не згоден я з тобою. Бо часом, коли все навколо стихає, можна почути, як вона співає, і гладить наш світ. Я твердо вірю, що наше справжнє життя почнеться тільки після пологів.


10 БЕРЕЗНЯ
 
МУДРИЙ ПЕНСІОНЕР
 
Один мудрий старий пан вийшов на пенсію і купив собі скромний будиночок поряд зі школою. Вперше за кілька тижнів свого заслуженого відпочинку він жив у тиші й при­віллі, поки не почався навчальний рік. Уже наступного дня троє хлопчаків, повні сили й енергії, почали ходити вули­цею і калатати по всіх сміттєвих контейнерах, що там сто­яли. Ця металева музика тривала день у день, поки мудрий старий не вирішив, що пора діяти.

Якось він перестрів юних музикантів і спинивши їх, сказав:

- Діти, ви такі милі. Мені подобається, що ви виказуєте свою радість до життя. У вашому віці я сам так робив. Чи не зробите мені послугу? Я дам кожному з вас по доларові, якщо пообіцяєте приходити сюди щодня і калатати далі.

Діти нестямилися від радості і далі стукали по контей­нерах. За декілька днів старий знову прийшов до дітей, але вже з сумною посмішкою.

-      Економічний занепад витрусив мого гаманця. Тепер я зможу платити вам лише п’ятдесят центів.

Юним бешкетникам це не припало до вподоби, але вони пристали на пропозицію і продовжували свої денні навали.

Ще за кілька днів винахідливий чоловік знов прийшов до хлопчаків, що барабанили у сміттєві баки.

-      Слухайте, мені затримують пенсійні виплати, а тому я можу давати лише по двадцять п’ять центів. Ну як?

-      Жалюгідний четвертак? - вигукнув головний заво­діяка. - Якщо ви думаєте, що ми згодимося марнувати час, гупаючи тут за четвертак, то ви зійшли з розуму! Не буде цього, пане! Ми йдемо!

І старий до останку днів своїх тішився миром і спокоєм.

«Будьте, отже, мудрі, як змії» (Мт 10,16).

11 БЕРЕЗНЯ

РИБАЛКА І БІЗНЕСМЕН

Якось одного разу бізнесмен стояв на причалі в малень­кому селі і стежив, як рибалка у вутлому, човнику спіймав велетенського тунця. Бізнесмен привітав рибалку з цим успіхом і запитав, скільки часу потрібно, щоб спіймати таку рибу.

-       Кілька годин, не більше, - відповів рибалка.

-      Чому ж ти не зостався в морі довше і не спіймав ще кілька рибин? - здивувався бізнесмен.

-      Однієї вистачить, щоб моя сім’я прожила завтрашній день, - відповів той.

-       Але що ти робиш решту дня? - не вгавав бізнесмен.

-    Я сплю до обіду, потім йду на кілька годин пориба­лити, а згодом бавлюся зі своїми дітьми, і опісля ми з дру­жиною влаштовуємо собі сієсту. Ввечері я йду в село на прогулянку, п’ю вино і граю з друзями на гітарі. Я тішуся життям, - пояснив рибалка.

-    Я - випускник Гарварду, - сказав бізнесмен. - Я допо­можу тобі. Ти все робиш неправильно. Ти маєш рибалити цілий день, а тоді придбати собі великого човна.

-       А що далі?

-    Далі ти будеш ловити ще більше риби, і зможеш купи­ти собі кілька човнів, навіть кораблів, і одного чудового дня матимеш цілу флотилію.

-       А далі? - спитав рибалка.

-    Далі, замість того, щоб продавати рибу посереднику, ти будеш привозити рибу просто на завод і, збільшивши прибутки, відкриєш власний бізнес.

-       А далі?

-    Потім ти покинеш це забуте Богом село і переселиш­ся у велике місто, і, можливо, одного дня зможеш відкрити величезний офіс і стати директором.

- 1 скільки на це треба часу?

- Років 15-20.

-       А що ж далі?

-    А далі, засміявся бізнесмен, - далі настане найприєм­ніше. Ти зможеш продати свою компанію за кілька міль­йонів і дуже розбагатіти.

-А далі?

-    Ти зможеш закинути працю, переїдеш у невеличке село на узбережжі, і будеш спати до обіду, трохи рибалити, бавитися з дітьми, влаштовувати сієсту з жінкою, гуля­ти селом, пити вино вечорами, грати разом з друзями на гітарі...

12 БЕРЕЗНЯ:

ЧОТИРИ ДРУЖИНИ

Жив собі багатий купець, і було в нього чотири дружини.

Першу купець любив понад усе. Одягав її у пречудові сукні і прикрашав коштовностями. Він піклувався про неї, милував і леліяв.

Другу купець також сильно любив. Він невимовно нею гордився і при кожній нагоді старався показувати її дру­зям. Але завжди боявся, що колись вона піде від нього до когось іншого.

Третю дружину він теж любив. Вона була дуже дбай­лива і терпляча. І щоразу, коли в купця був клопіт, вдавав­ся до неї по допомогу. І вона допомагала йому перебути важкі часи.

Четверта часто жертвувала собою заради його гаразду. Але він не любив її і ледь приділяв їй увагу, хоча вона пал­ко й віддано любила його.

Одного разу купець зліг у ліжко від важкої недуги і не­вдовзі зрозумів, що кінець близько. І тоді він озирнувся на прожите життя й подумав: «Тепер у мене чотири дружини, а в мить смерті буду я цілком один. Ох, як же мені буде самотньо...»

І тоді сказав купець улюбленій своїй дружині:

-      Я любив тебе над усіх, одягав тільки в найкраще і ле­ліяв тебе. Тепер, коли я вмираю, чи зостанешся ти зі мною, щоб я не був самотнім у тогосвітньому житті?

-      Ніколи у світі! - відповіла перша дружина і, не сказав­ши більше ні слова, пішла.

Ця відповідь увігналася купцеві в саме серце, як гост­рий ніж.

Засмучений купець звернувся до другої жінки:

-      Я так сильно любив тебе все життя і піклувався про тебе. Чи підеш ти за мною в годину смерти?

-Ні, - відповіла друга жінка. - Життя таке чудове. Ско­ро ти помреш, я вийду за іншого, не ображайся на мене.

Від цих слів серце купця застогнало й похололо.

Опісля купець спитав третю жінку:

-    Я завжди вдавався по твою поміч у важку хвилину, і ти допомагала мені. Чи допоможеш мені тепер, чи не по­кинеш мене?

-    Мені дуже шкода, - відповіла вона, - але цього разу я не зможу тобі допомогти. Хіба проведу тебе до могили і поховаю, як велить звичай.

Відповідь, як блискавиця, вразила купця, і він зовсім по­хнюпився.

І раптом у тиші пролунав голос:

-    Я піду за тобою. Я піду туди, куди підеш ти. І я ніколи не покину тебе.

Купець підніс голову і побачив четверту дружину. Вона була такою худою та тендітною, мабуть, від повсякчасно­го недоїдання. Глибоко засмучений купець сказав:

-    Я мав би приділяти тобі більше уваги, коли ще міг. Я не мав рації. Пробач мені.

Насправді ми всі маємо чотирьох дружин у житті.

Перша - це наше тіло. Хай як би ми не піклувалися про нього і не догоджали йому, воно покине нас у годину смерти

, Друга - це наше майно, стан і достатки. Після смерти це все неодмінно потрапить в інші руки.

Третя- сім’я і друзі. Хай які близькі були вони нам у житті, та зможуть лише бути поряд у мить смерти і провести нас в останню дорогу.

Четверта- це те, чого ми не можемо побачити Це душа. Ми часто нехтуємо її, женучись за матеріальними благами і мирськими втіхами, але вона насправді завжди і всюди залишається з нами Навіть після смерти Може, і справді варто подбати про неї, поки ще не пізно.

13 БЕРЕЗНЯ:

УКРАДЕНА ПОЖИВА

Учитель та його учні мандрували і в дорозі не могли як слід попоїсти. Учитель попросив їх піти знайти їжу. Учні повернулися наприкінці дня. Кожен приніс те, чим погре­бували інші: фрукти, що от-от мали зіпсуватися, черствий хліб, гірке вино. Один з учнів, проте, приніс кошик доспі­лих яблук.

-     Я мусив скоїти щось, аби допомогти учителю і своїм братам, - сказав він, розділивши яблука на всіх.

-       Де ти їх дістав? - запитав учитель.

-      Я їх украв, - відповів учень. - Люди давали нам тіль­ки зіпсуту їжу, навіть знаючи, що ми проповідуємо Слово Боже.

-     Віднеси ці яблука туди, звідки взяв, - сказав учитель. - Кожен, хто хоче украсти для мене, краде у мене.

14 БЕРЕЗНЯ:

ТОЙ, ЩО БІЖИТЬ ПО ВОДІ

Жив собі місіонер, який уславився на весь християн­ський світ тим, що привів у лоно Церкви чимало людей, від­відуючи найглухіші закапелки світу. Одного разу його ко­рабель пристав до маленького острівця, де жив тільки один чоловік. Місіонера вразили його ясні очі, але ще більше те, що той нічого не чув про Бога. І він палко та довго пропо­відував йому Слово Боже. І під час тієї проповіді відчув він, що ніхто ще так добре його не розумів. Потім він розповів про основні молитви, і вони разом помолилися Богу.

Наприкінці дня, дуже задоволений виконаною роботою, місіонер відпливав від острова. Але тут він побачив чудо:

хтось ішов по воді від острова до корабля, радше навіть не йшов, а біг. З великого страху Божого впав місіонер на ко­ліна, певний, що бачить ангела Божого, а то й самого Бога. Підвівши очі, місіонер побачив чоловіка, якому весь день проповідував, а той запитав:

- Зачекай, я забув останню молитву, чи не міг би ти повторити її ще раз!

15 БЕРЕЗНЯ:

ВИДЮЩИЙ І СЛІПИЙ

Одного разу видющий і сліпий вирушили в подорож. Цілу дорогу видющий вів сліпого за собою, переводив його через струмки та балки, застерігав про вибоїни на дорозі. Але простелився їм шлях через темні гірські печери. Тоді каже видющий до сліпого:

- Тепер твоя черга мене вести. Бо в печері темно так, що хоч око вибери.

Так і кожен з нас то сліпим, то видющим перед Богом буває. Для цього ми потрібні одне одному.

16 БЕРЕЗНЯ:

ЗАПОРУКА МИРУ В РОДИШ

По сусідству жили побожна і безбожна сім’ї. Безбожні сваряться без упину, а в оселі вірних повсякчас тиша і ро­зуміння.

Жінка безбожного каже чоловікові:

- Піди-но до сусідів і роздивися, чому в них завжди все так добре. Пішов той, заховався і спостерігає. От бачить, жінка миє підлогу. Раптом щось привернуло її увагу, і вона побігла на кухню. У цей час чоловік її дуже поспішав і за­чепив ненароком відро, розливши воду.

Й от приходить жінка, просить пробачення у чоловіка і каже:

-        Пробач милий, я винна.

Він:

-        Ні, це ти пробач, я винен.

Безбожний чоловік засмутився і пішов додому.

-        Ну що, бачив?

Чоловік:

-Так!

Жінка:

-        Ну і що?

Чоловік:

-        Зрозумів усе! В нас усі ПРАВІ, а в них усі ВИННІ.

17 БЕРЕЗНЯ
 
ПОРЯДНІ ЛЮДИ

Короля Пруссії Фридриха (1712 -1786) ще за життя прозивали «Великим», оскільки він насправді був видат­ним державним діячем. Крім того, його любив народ, який чи не найбільше цінував справедливість короля. У пізні роки його життя люди ласкаво називали короля «старий Фриц». Він часто ходив у народ, щоб краще пізнати його потреби і клопоти. І кожен міг, не церемонячись, звернути­ся зі своїм проханням особисто до короля.

Якось старий король відвідав в’язницю. Він довго роз­мовляв з ув’язненими, передусім, питаючи про вчинений злочин і ухвалений вирок. Особисто бесідуючи з кожним ув’язненим, король на превеликий подив дізнався, що всі мешканці в’язниці сидять там безневинно. На одного звели наклеп, інший вважав, що потрапив туди через помилку, ще інший пояснював свою присутність несправедливістю судді. Король терпляче вислухав усіх. Врешті-решт черга дійшла до чоловіка, що сидів, глибоко похнюпившись. На питання, що його так пригнічує, той відповів:

-    Ваша величносте, я - шахрай. Почалося все з того, що я почав прогулювати заняття у школі. Пізніше почав ухилятися від повсякденної роботи. Моїх старих батьків це вельми смутило. Та я був лайдаком. Через лінь я скоро вліз у борги. Потім почав красти. Тепер усе моє життя зруйноване. Ах, як хотів би я все це виправити!

Опісля старий король звелів начальнику в’язниці:

-    Цей чоловік - єдиний негідник серед усіх цих поряд­них людей. Виженіть його геть, щоб він не псував інших!

18 БЕРЕЗНЯ

РИБАЛКА І ЛІСНИЧИЙ

Старий рибалка ледве-ледве волік в’язку дров, зібраних у лісі. На мості він стрінувся з лісничим, який давно чекав нагоди відімстити старому за те, що той своїм благочести­вим життям вводив його в сором.

Розгніваний лісник забрав у старого хмиз і жбурнув у воду. Рибалка почвалав додому, опустивши голову.

Навесні наступного року ріка вийшла далеко з берегів. Сталося так, що старий ішов по тому самому містку і по­мітив схвильованого лісника. У того син впав у воду, і течія відносила його чимраз далі. Рибалка кинув в’язку дров, яку ніс, стрибнув у воду і врятував хлопчика.

Лісник так зворушився, що зміг лише вимовити слова:

- Пробач мені.

Хто кого переміг? «Не дозволь, щоб зло тебе перемо­гло, але перемагай зло добром» (Рим. 12, 21).

19 БЕРЕЗНЯ

ПРОПОВІДЬ ДЛЯ ПОРАНЕНОГО

Проповідний ішов полем, де нещодавно відбувся запеклийлий бій. Він помітив пораненого, підійшов до нього і спів­чутливо спитав:

Не хочете, щоби я прочитав вам Слово Боже?

Поранений відповів:

-       Я втомився і вмираю від спраги. Було би краще, якби ви принесли мені трохи води. Проповідник приніс поране­ному води, солдат випив її і сказав:

-       Дякую. А тепер піднесіть мою голову і підкладіть що- небудь під неї.

Проповідник скинув пальто, згорнув його і обережно підклав під голову пораненого.

-         Мені холодно, - тремтячи, сказав він.

Проповідник мовчки скинув свою теплу сорочку і вкрив нею пораненого.

Поранений глянув проповіднику у вічі, усміхнувся і сказав:

-         А тепер почитайте мені Слово Боже.

Часто турбота про ближнього - найкраща проповідь.

20 БЕРЕЗНЯ:

ЩАСТЯ ДІТЕЙ

Якось ішов дорогою мудрець, милувався красою світу і тішився життям. І ось стрівся йому чоловік, що згорбив­шись двигав велетенський тягар.

- Навіщо прирікаєш ти себе на такі страждання? - за­питав мудрець.

-     Я страждаю заради щастя своїх дітей та онуків, - від­повів чоловік. - Мій прадід все життя страждав заради щастя діда, дід страждав заради щастя мого батька, і я буду страждати все життя, тільки щоб діти мої й онуки були щасливі.

-     А чи був хтось щасливий у твоїй сім’ї? - запитав мудрець.

-     Ні, але мої діти і внуки доконче будуть щасливі! - від­казав нещасний чоловік.

Неписьменний не навчить читати, а кротові не вихо­вати орла! - мовив мудрець. - Спершу навчися сам бути щасливим, а тоді зрозумієш, як ощасливити своїх дітей та онуків!

21 БЕРЕЗНЯ:

МАЛЕНЬКА ДІВЧИНКА ТА АТЕЇСТ

Маленька дівчинка повертається додому з недільної школи. Назустріч їй іде атеїст, який помічає радісну ус­мішку на обличчі дитини.

-         Що тебе так тішить? - спитав атеїст.

-         Іду з недільної школи.

-        Ну і що ж сьогодні вам розповідали? - чоловік вирі­шив посміятися з дитини.

-         Нам розповідали історію з Біблії про те, як пророка

-       Як може риба ковтнути чоловіка, щоб той опісля за­лишився живий?

Дівчинка замислилася на хвилину, але згодом відповіла:

-       Я не знаю, як це сталося, але коли опинюся в раю, то стріну там Йону і розпитаю його.

-         А якщо Йона потрапив у пекло? - спитав атеїст.

-         Ну тоді ти в нього спитаєш.

22 БЕРЕЗНЯ

ПОРАДА МУДРЕЦЯ

Якось до срібноволосого мудреця, обливаючись сльоза­ми, прийшла молода і дуже вродлива дівчина:

-      Що мені робити? - крізь сльози скаржилася вона. - Я завжди прагну по-доброму поводитися з людьми, ніко­го не ображати, допомогти, як тільки можу. І хоча зі всіма я привітна й ласкава, але часто замість вдячности й поваги дістаю гіркі образи й глузування. Я ні в чому не винна, і це так несправедливо й образливо, що аж плач бере. Порадьте, що мені робити?

Мудрець глянув на красуню і з усмішкою промовив:

-       Роздягнися і прогуляйся по місту нагою.

-      Та ви з’їхали з глузду! - обурилася красуня. - В та­кому вигляді будь-хто збезчестить мене і ще бозна-що сотворить зі мною.

Тоді мудрець відчинив двері і поставив на стіл дзеркало:

-      От бачиш, - відповів він, - з’явитися на людях, оголив­ши своє красиве тіло, ти боїшся. То ж чому ходиш світом з оголеною душею? Вона розчинена у тебе, як ці двері. Всі, кому тільки охота, приходять у твоє життя. І якщо бачать у доброчинствах твоїх, як у дзеркалі, відображення брид- кости своїх пороків, то прагнуть обмовити і принизити тебе. Не кожному вистачає мужности признатися, що хтось кращий за нього.

-       То що ж мені робити?

-      Ходімо, я покажу тобі свій сад, - запропонував ста­рець. - Багато років я поливаю і доглядаю ці прекрасні кві­ти. Але ще жодного разу не бачив, як розпускається пуп’я­нок, хоча втішаюся красою й ароматом кожної квітки. І ти, наче квітка, розкривай своє серце перед людьми без поспі­ху, непомітно. Зважай, хто доглядає і поливає квітку, чиня­чи тобі добро, а хто обриває пелюстки і топче її ногами.

23 БЕРЕЗНЯ:

ГОСПОДИНЯ І ФОТОГРАФ

Один фотограф, отримавши запрошення на святковий вечір, захопив кілька своїх світлин, аби при нагоді показати їх гостям.

Господиня, побачивши світлини, вигукнула:

-      Які пречудові фотографії! Ви, мабуть, маєте дуже до­рогий фотоапарат!

Фотограф не відповів їй на це нічого, але на прощання зауважив:

-     Дякую, вечеря була приготована чудово! У вас, ма­буть, дуже добре начиння!

24 БЕРЕЗНЯ:

ЯК ВИБИРАТИ ДРУЗІВ

Один чоловік вирішив порадитися зі старцем Паїсієм Святогорцем, як позбутися пристрасти, що йому дошку­ляла. Той чоловік мав пихатих приятелів, які часто лихо­словили супроти інших. Отож поки він міркував, як краще запитати про це, хтось приніс старцю в подарунок чудовий кавун.

Паїсій взяв його і звернувся до прочан зі словами:

- Оскільки ви принесли кавун, позичте мені ножа, щоб його розрізати. А потім я відкрию вам таємницю, як зроби­ти, щоб кавуни завжди росли солодкі і смачні.

Старець почав розрізати кавун на дольки, роздаючи кожному по одній. Коли дійшла черга до чоловіка, який чекав відповіді на своє питання, старець поглянув на нього

пильним поглядом і сказав з усмішкою:

- Якщо садити разом кавуна і гарбуза, то станеться таке: гарбуз забере всю солодкість від кавуна, і кавун ста­не несмачним і несолодким. А от гарбуз, хай скільки би не відбирав солодкосте, все одно зостанеться гарбузом. Тому, якщо ми хочемо мати солодкі і смачні кавуни, треба сади­ти їх подалі від гарбузів.

І чоловік зрозумів, що хотів сказати старець: друзів тре­ба обирати зі ще більшою розсудливістю!

25 БЕРЕЗНЯ

КРАВЕЦЬ І ДІВЧИНА

Одна дівчина вирішила замовити сукню у відомого крав­ця, тому що шив він гарно і завжди сумлінно. Однак вона вважала, що його сукні надто дорогі. А тому, зайшовши в майстерню, передусім вирішила домовитеся про ціну.

-       Ви дуже дорого берете за свої сукні, - оголосила вона.

-       Хіба? Я так зовсім не вважаю, - заперечив кравець.

-     Ще й як дорого! Зважте самі - для пошиття сукні для мене знадобиться не більше двох метрів тканини. Так?

-       Так, - згодився той.

-     Так от, якщо до вартосте матерії додати вартість ни­ток, голок і навіть ножиць, якими буде викроєно цю сукню, то все одно вийде щонайменше вдвоє дешевше. Тому і пла­тите вам я повинна вдвоє менше.

Кравець помовчав хвилину і відповів:

-     Ну що ж, панянко, ви мене майже переконали. Настіль­ки, що я готовий взяте з вас половину первісної вартосте. Якщо ви наполягаєте.

-       Звісно, наполягаю! - зраділа дівчина.

-     Домовилися. Зараз я візьму з вас мірку і за тиждень посланець доставить замовлення просто вам додому.

Цілий тиждень дівчина нахвалялася перед подругами, як дешево дістане вона сукню від відомого кравця. Ті не вірили і захотіли особисто перевірити, що їх не дурять. У призначену годину всі зібралися біля її оселі. Прийшов посланець з коробкою. Дівчина урочисто скинула накривку і витягла звідти... два метри тканини, пару мотків ниток, голки і ножиці.

-       Розгнівавшись, вона кинулася до кравця.

-     Як ви сміли обдурити мене?! - викрикнула вона, пере­ступивши через поріг.

-     Я й не думав дурити вас, - похитав головою кравець. - Я поклав у коробку все, що ви назвали. Якщо ж вам чогось бракує, то, можливо, це сталося тому, що ви забули за це заплатити.

«...Робітник вартий утримання свого» (Мт 10,10)

26 БЕРЕЗНЯ

ЛЮБЛЯЧА ДОЧКА

Було в матері сім дочок. Одного разу поїхала матір до сина, який далеко жив. Вернулася вона додому тільки че­рез тиждень. Коли зайшла до хати, дочки одна по одній по­чали розповідати, як вони тужили за нею.

-      Я тужила за тобою так, як маківка за сонячним лу­гом, - сказала перша дочка.

-     Я чекала тебе, як висохла земля чекає на краплину води, - промовила друга.

-     Я плакала за тобою, ж мале пташеня плаче за пта­хою, - щебетала третя.

-     Мені так тяжко було без тебе, ж бджолі без квітки, - говорила четверта.

-       Ти снилася мені, як троянді сниться краплина роси, - мовила п’ята.

-       Я виглядала тебе, як вишневий сад виглядає солов’я, - сказала шоста.

А сьома дочка нічого не сказала. Вона скинула з ма­тері черевики і принесла у мисці води - помити ноги.

27 БЕРЕЗНЯ

ШКОЛА

Пішов Гусак у город дивитися, чи все там гаразд. Зирк - а на капусті хтось сидить.

-         Ти хто? - питає Гусак.

-         Гусениця.

-        Гусениця? А я - Гусак, - здивувався Гусак і заґелґо­тав. - От чудово - Гусак і Гусениця.

Він ґелґотав і лопотів крилами, тому що такого цікавого збігу йому ще ніколи не випадало. І раптом він замовк.

-         Ти не маєш крил! - зауважив Гусак. - Як же ти літаєш?

-         А я не літаю, - зізналася Гусениця. - Я тільки повзаю.

-        Хочеш, я навчу тебе літати? Це зовсім не важко, якщо ти здібна, то швидко навчишся.

Гусениця охоче згодилася. Заняття почалися наступ­ного дня.

-        Оце земля, це - небо. Якщо ти повзаєш по землі, то просто повзаєш, а якщо повзаєш по небу, то вже не повза­єш, а літаєш.

Так розповідав Гусак. Він добре тямив у теорії.

З-під капусти визирнула чиясь голова:

-         А можна й мені. Я сидітиму тихо.

-         А ти що - Гусениця?

-         Ні, я Черв’як. Але я хотів би літати... Це моя дитяча мрія.

-      Гаразд, - погодився Гусак. - Сиди й уважно слухай. Отже, ми зупинилися на небі...

Вони училися щодня з ранку до полудня. Особливо ста­рався Черв’як. А Гусениця не була така запопадлива. На уроках вона плела павутину і обмотувала себе, поки не пе­ретворилася на якусь воскову лялечку.

-      Так діла не буде, - зробив їй зауваження Гусак. - Тепер я бачу що ти, Гусенице, ніколи не літатимеш. От Черв’як полетить - за нього я не хвилююся.

Але одного разу, прийшовши на заняття, Гусак застав самого Черв’яка.

-       А де Гусениця? - запитав Гусак. - Вона занедужала?

-      Вона полетіла, - сказав Черв’як. - Он бачите того ме­телика?

Кожній людині Бог дав здібності, що відповідають її призначенню. Найголовніше- не прагнути до чужого призначення, а розкрити власне. Завдання мудрого вчи­теля - допомогти розпізнати його.

28 БЕРЕЗНЯ

БОЖЕ МИЛОСЕРДЯ

Один чоловік дуже полюбляв випити і частенько загля­дав до пивнички. Але згодом у нього прокидалося сумлін­ня, і він каявся:

-       Прости мені, Господи!

Це траплялося раз у раз. Сатана дивився-дивився на це все, а тоді не витримав і питає в Бога:

-      Цей чоловік грішить і кається, а потім знову грішить, і Ти щоразу приймаєш його після покаяння?

Бог відповів:

- Якщо ти, сатано, готовий радісно прийняти його після кожного гріха, то я після кожного покаяння й поготів, бо ж милосердя моє набагато більше.

29 БЕРЕЗНЯ

ЧОМУ БІДНІ ЛЮДИ СПІВЧУТЛИВІ

Якось у старенького священика хтось запитав:

-       Чому бідні люди співчутливі до чужої біди, а ба­гаті - ні?

-         Виглянь у вікно, - відповів той, - що ти бачиш?

-         Бачу дерева, автомобіль, гуляють діти...

-        А тепер поглянь у дзеркало, - продовжив священик, - що там?

-         Бачу себе, - пролунала відповідь.

-       Так ось, - промовив священик, - вікно зі скла і дзерка­ло зі скла. Досить лише додати трохи срібла - і ти вже ба­чиш тільки себе.

30 БЕРЕЗНЯ:

ЩАСЛИВА СІМ’Я

Прийшов чоловік до мудреця питати пораду.

-       Скажи, яка таємниця твоїх знань? Ти щасливий. До тебе йдуть люди, щоб дізнатися, як поліпшити своє життя. Я багато вчуся. Але незгоди сипляться на мене.

Мудрець лише усміхнувся і покликав свою дружину. Через кілька хвилин увійшла вродлива жінка. її' очі сяяли.

І тоді мудрець попросив:

-       Кохана, сьогодні ми маємо гостя. Іди заміси тісто на пиріг.

Жінка пішла на кухню.

Незабаром вона повернулася до кімнати і сказала чо­ловікові:

-         Тісто готове, мій любий. .

На що мудрець відповів:

-         А тепер додай у тісто горіхи, сушені фрукти і мед.

Жінка запитала:

-         Ті, що я лишала для пирога на річницю нашого весілля?

-         Саме ті, - відповів мудрець.

І жінка згодилася, не промовивши і слова.

Невдовзі вона принесла тацю з духмяним пирогом. Але мудрець не спішив пригощати гостя. Він сказав:

-       Люба, ти дуже старалася, але віднеси цей пиріг жебракам.

Жінка усміхнулася і вийшла з кімнати.

Вражений гість вигукнув:

-         Шкода пирога!

На що мудрець відповів:

-       Ти питав, як стати мудрим? Попроси свою жінку спекти пиріг.

Додому летів чоловік як на крилах. Але там його спітка­ло розчарування. Молода жінка балакала з приятельками. Та чоловік вирішив виконати пораду мудреця:

-       Люба, - почав ласкаво він, - я хочу, щоб ти замісила тісто.

Жінка невдоволено гаркнула:

-         Не маю я часу. Вдома є що їсти.

Та чоловік не вгавав. Буркочучи, жінка провела подруг і пішла готувати.

Невдовзі вона повернулася і сказала:

-       Тісто готове, але я вирішила приготувати печиво, а не пиріг.

За годину жінка принесла тацю з печивом.

І тоді, набравши у груди якомога більше повітря, чоло­вік випалив:

-     Люба, я ціную твою працю, та чи не могла б ти віддати це печиво жебракам?

-     Отакої! - вигукнула жінка. - Бач який співчутливий! Тільки би харчі переводити!

Щодня вона гризла його, згадуючи той випадок. Тоді він побіг у дім мудреця.

-     Ти обдурив мене! Я виконав твою пораду. Але тепер стало тільки гірше.

Мудрець посадив гостя і сказав:

-     Ти питав мене, як я досяг такої мудрости та успіху. Тепер ти бачиш, що моя улюблена жінка - джерело радос- ти. Ти більше часу марнуєш на сварки з любою дружиною, ніж на навчання.

-       То мені кинути жінку і знайти іншу?

Мудрець насупився.

-     Це легкий спосіб. І хибний. Тобі і жінці треба навчити­ся любити і поважати одне одного. Іди й зроби свою жінку щасливою. А доти про книги і не думай.

-       Я й так все роблю для неї, - не вгавав чоловік.

-     А чи вона щаслива? - спитав мудрець. - Ви обрали одне одного, щоб навчитися любити. А ти замість того чи­таєш книги і зовсім занедбав свою дружину.

Засмучений і розчарований пішов чоловік додому. По дорозі трапився йому продавець з виноградом. Чоловікові сяйнула думка: такий виноград він носив своїй жінці, коли вони тільки-но познайомилися. А він вже й не пам’ятав, коли востаннє пригощав її. Однак втішити жінку він не зміг: вона спала. На її обличчі блищали сліди від сліз. Він вирішив не будити її, а тільки поставив на столик чашу з виноградом. Прокинувся він від ніжних поцілунків. Жінка обіймала його.

Тепер вони навчилися піклуватися одне про одного. Чо­ловік не брав у руки книг. Він пам’ятав, що треба відновити мир в оселі. Жінка також змінилася: стала доглядати себе, була ласкава й ніжна і не засиджувалася у приятельок.

Й от одного разу хтось постукав у двері. Коли госпо­дар відчинив, перед ним стояв молодик. Очі тужливі, плечі згорблені. Під пахвою він тримав книги.

-    Допоможи мені, мудрий чоловіче, - попросив він. - Приятель порадив мені піти до тебе. Він сказав, що ти знаєш таємницю щастя. Я вивчаю праці великих мудре­ців. Життя моє не міняється. І жінка все сердитіша та сер­дитіша.

Вислухавши молодика, господар усміхнувся.

-    Заходь, бажаний гостю. Жінка моя саме буде готувати вечерю.

31 БЕРЕЗНЯ

ДВА МОНАХИ ТА ЇХНІ ОЛИВКОВІ ДЕРЕВА

Один монах посадив оливкове дерево і заповзявся моли­тися: «Господи, пошли деревцю моєму дощу». І послав Гос­подь на землю дощ. Деревце напилося вологи, а монах мо­лився далі: «А тепер Господи, прошу послати багато сонця - деревцю моєму потрібне тепло». І Господь посилав сонце. Дерево росло. Монах далі молився: «Господи, пошли неве­личкий морозець, щоб укріпити коріння та гілки». Господь послав мороз... і дерево загинуло. Монах дуже засмутився. Він пішов до іншого монаха, щоб розповісти свою історію і поділитися горем.

- У мене також є оливкове дерево, - відповів той. -1 моє деревце чудово виросло. Але я молився інакше. Я сказав Богові, що він - Творець цього деревця і краще знає, що йому потрібно. Я просто просив Бога піклуватися про ньо­го. І Він це робить.

Ми часто просимо те, що, з нашого погляду, нам по­трібно. Натомість треба просити Бога про те, що для рас корисно.

КВІТЕНЬ:

 1 КВІТНЯ

ДАРЕМНА НАГОРОДА

Купець повертався додому з далеких країв із дорогим крамом. Зненацька погода зіпсувалася: здійнявся ураган, почали ламатися дерева, курява заступила дорогу. Купець не мав де сховатися і, врешті, збився з дороги. Він відчай­душно кликав на допомогу, але ніхто не відгукувався. Зро­зумівши, що наближається ніч, він почав молитися.

І диво сталося: буря стихла, а на дорозі купцеві трапив­ся бідний селянин, що повертався з гостини додому. Бідняк допоміг зібрати вцілілий крам і запросив подорожнього до себе ночувати.

Вранці купець віддячив господареві, подарувавши йому найдорожчу річ з того, що було у нього з собою, і пообі­цяв, що постійно відвідуватиме його, коли повері ’атиметься з далеких мандрів.

Місяць за місяцем вдячний купець дарував селянину красиві дрібниці, поки той не запитав його:

-     Чому ти не привезеш мені мішок зерна? Я міг би за­сіяти поле і не голодувати взимку!

Купець здивовано подивився на свого рятівника і спитав:

-       Чому ж ти не попросиш найпотрібнішого?

Між людьми часто з’являється непорозуміння, коли одна людина не замислюється про потреби ближнього, а ближній нічого не каже про свої потреби.

2 КВІТНЯ

ЛЮДИНА І СКАРБ

Шукач скарбів прочитав у стародавній книзі, що в одно­му місці закопані в землі незліченні скарби, і вирішив від­шукати їх. Він довго розшукував цей скарб. Одного разу, копаючи землю, він помітив, що з неба на нього опускаєть­ся золота лопата. Чоловік радісно схопив її, і, не тямлячись від щастя, поніс додому.

Про закопані скарби він вже не думав, вважаючи, що зо­лотої лопати йому вистачить. І почув з неба голос: «Цією лопатою мав ти викопати незліченні скарби! І саме вона привела би тебе до них! А ти, нещасний, поміняв ці скарби на золоту лопату. Тому буде відібрано її у тебе!»

Старий чернець сказав так: «Молитва - велика цін­ність, але найцінніший Бог, до якою молитва веде душу».

3 КВІТНЯ

ПРИНЦЕСА

Жив собі один цар, який мав надзвичайно розумну і гар­ну дочку. Однак хворіла вона на невідому недугу. Щороку слабшали її руки і ноги, зір і слух. Чимало лікарів марно намагалися лікувати її. Якось у двір прийшов старець, про якого казали, що він знає таємницю життя.

Усі царедворці поспішили звернутися до нього з про­ханням допомогти недужій принцесі. Старець дав принце­сі кошика з лози, закритого покривалом, і сказав: «Візьми й піклуйся про нього, це тебе вилікує».

Принцеса, сповнившись радістю, відкрила покривало, але те, що вона побачила, приголомшило її. У кошику ле­жало дитятко - ще нещасніше й стражденніше, ніж вона. Співчуття заполонило серце принцеси. Попри біль, вона взяла дитя на руки і почала колихати його.

Минуло багато місяців: принцеса дивилася тільки на ди­тятко. Вона годувала його, пестила, усміхалася до нього. Вона чувала ночами, ніжно бесідуючи з ним, хоча це завда­вало їй ще більшого болю і страждань.

І за сім років сталося щось неймовірне. Якось уран­ці дитя усміхнулося і пішло. Принцеса взяла його на руки і почала танцювати, сміючись і приспівуючи. їй було легко і добре, як ніколи. Непомітно, вона одужала сама.

Наші прикрощі і скорботи, що згинають нас додолу, можуть розвіятися з вітром, якщо ми, незважаючи на свій біль, візьмемося допомагати слабшому від себе.

4 КВІТНЯ
 
РОБІНЗОН

Єдиного пасажира, що вижив після корабельної аварії, викинуло на безлюдний острів.

З уламків корабля, що прибилися до берега, він так-сяк збудував собі схованку, заніс туди все, що викинуло море і могло стати йому в пригоді.

Він підніс хвалу й подяку Богові за свій порятунок.

Минуло багато днів, та поряд з островом не пропливало жодне судно. Щоранку він обходив острів, шукаючи їжі. Одного разу, під час такої мандрівки, спалахнула пожежа. Полум’я пожерло всі дерева навкруги. Його житло і всі речі згоріли дочиста. Тільки чорний дим підносився до неба.

Повернувшись і знайшовши згарище на місці житла, бі­долашний заволав до неба.

- Як Ти міг мені таке учинити? За що?

Він зовсім занепав духом. Але раптом почув незвичний шум і побачив корабель, що наближався до острова.

-        Як ви знайшли мене?

-        Ми помітили вогнище, яке ти розклав.

Навіть у тому, що особливо важке й болісне, треба вбачати надію. Чорний дим на попелищі життя може бути сигналом, на який відгукнеться спасіння.

5 КВІТНЯ
 
ЩО Ж МОЖУТЬ ЛЮДИ

Помер учений, і його душа стала перед Богом. Каже учений до Бога:

-       Ми, люди науки, дійшли висновку, що більше Тебе не потребуємо! Ми осягли всі таємниці і знаємо те, що знаєш Ти, вміємо клонувати людей, трансплантувати людські ор­гани, створювати нові види тварин і рослин... Одне слово, ми можемо робити все, що раніше вважали чудесним і при­писували Твоїй мудрості й всемогутності.

Бог терпляче слухав, і коли вчений врешті змовк, запро­понував йому:

-       Перевірмо тоді, чи потребує людство мене, а чи ні? Влаштуймо невелике змагання з творіння.

Учений згодився і спитав:

- І що ж я маю створити?

Бог відповів:

-        Першого чоловіка, Адама.

Учений сказав:

-        Чудово! - і нахилився, щоб набрати пригорщу пороху.

На що Бог сказав:

-       Не так хутко! Ти використовуй свій порох, мого не чіпай.


6 КВІТНЯ

ДИТЯЧА ЛЮБОВ

Вулицею йшла дівчинка і вела за руку дуже п’яну жінку, яка горбилась і лаяла когось. Її волосся було розкуйовдже­не, а Ьдежа - дуже брудна. Люди навколо не приховували своєї огиди й відхилялися вбік, а хтось обурено сказав:

-       Жахіття! Яка п’яниця!

Дівчинка зупинилася, повернулася заплаканим облич­чям до перехожих, і, затремтівши, як у пропасниці, закри­чала з болем:

-       Не п’яниця вона! Не п’яниця! Це моя мама!

Не поспішаймо «шити латку» ближньому, згадаймо, що його Господь любить так само, як нас.

7 КВІТНЯ
 
НАЙГАРНШІА

Надумав якось хлопець одружитися і прийшов до роди­ни нареченої. Приніс він подарунки і солодощі. Брати на­реченої питаються жениха:

- Чому ти береш за себе нашу сестру?

І відповів їм жених казкою-притчею.

Давно-давно страшний, велетенський дракон захопив єдине джерело у краї. Люди залишилися без води. Жінки плакали, діти стогнали від спраги. Найсміливіші і найсиль- ніші мужі збройно нападали на чудовисько, але воно зміта­ло всіх ударами довгого хвоста. Дракон збудував біля дже­рела великий чудовий палац. Обгородив його частоколом і насаджував на палі голови убитих. Люди впали у розпуку. Хто ж переможе страшного дракона?

У ту пору ріс в однієї бідної вдови син. Бачив він, яке неподобство чинив біля джерела дракон, і зненавидів його. І поклявся перед усім світом звільнити край від чудовиська.

Матір, родичі і товариші довго відраджували його:

-       Ти тільки-но виріс. Молодий ще. Загинеш у розквіті літ. Пошкодуй себе!

Але юнак сів на коня і вирушив на бій з чудовиськом.

Дракон здалеку вчув його і заревів страшним голосом:

-         Хто ж це наважився наблизитися до джерела?

-       Я хочу поборотися з тобою, чудовисько окаянне! - від­повів юнак.

Дракон розгонисто загиготів:

-        Божевільцю! Хіба ж не відомо тобі, що б’юся я не зброєю? Усім супротивникам своїм ставлю я лише одне пи­тання. Якщо він не зможе правильно відповісти, то вбиваю його одним ударом свого величезного хвоста! Якщо ж ти відповіси правильно, то в ту ж мить я згину сам!

-         Гаразд! Я згоден! - відповів юнак. - Запитуй!

Дракон заревів щодуху і з вікна палацу виглянули дві

жінки. Одна - неймовірно осяйна красуня, а інша - звичай­на проста жінка.

-         Яка з них гарніша? - запитав дракон.

Юнак глянув на обох жінок і відповів:

-         Гарніша та, що до вподоби тобі більше!

-         Правду мовиш! - прохрипів дракон і випустив дух.

Так край звільнився від чудовиська.

Закінчив жених казку і сказав:

-         Мені ваша сестра до вподоби!

-         Таки справді! - вигукнули брати нареченої.

І промовили вони слова молитви за молодих і благосло­вили їхнє подружжя.

8 КВІТНЯ

СИЛА ЛЮБОВІ

Якось ішов старець до себе в пустелю з молодим учнем. Дорога вела догори. Юнак випередив свого навчителя і не­ждано-негадано зустрів на завороті язичницького жерця.

-     Відступи, слуго диявола! - гукнув до нього надміру за­пальний юнак.

Жрець розсердився і щосили вдарив кривдника пали­цею. Юнак упав без пам’яті. За другим заворотом жрець зустрів і самого старця, який, не чекаючи на привітання, сказав сам:

-     Боже, помагай, любий мій брате! Дай тобі Боже доб­рої дороги!

Жерця розчулило і вразило таке привітання: він знав, що старець був християнином.

-     Та я ж язичник! - промовив він до угодника. - А ти звеш мене братом? І до того ж я щойно приголомшив па­лицею твого учня. То невже і тепер побажаєш ти мені доб­рої дороги?

-     А тепер і поготів, бо йдеш ти лихим шляхом, шляхом злоби і помсти. А зву тебе братом, тому що в нас усіх один Творець - Господь, і всі ми поміж собою брати.

Люди у світі поступають грубо. Вони не знають іншої сили, сили добра й любови, сили лагідної ласки і дбайли­вої турботи про ближнього. їм треба показати цю силу, і Спаситель посилає з таким завданням своїх учнів: «Оце я посилаю вас, немов овець серед вовків» (Мт 10,16).

9 КВІТНЯ

ВОЛОЦЮГА І ПЕРУКАР

Прийшов один чоловік у перукарню. Під час стриження і гоління заговорив він з перукарем про Бога. В якийсь мо­мент перукар твердо сказав:

-       Хай що би мені не говорили, а я не вірю, що Бог є.

-       Чому? - запитав клієнт.

-     Досить вийти на вулицю, аби переконатися, що Бога немає. От скажіть, якщо Бог існує, то звідки стільки хво­рих дітей? Звідки безпритульні діти? Якби він існував на­справді, то не було би страждання й болю. Важко уявити собі люблячого Бога, який би все це допускав.

Клієнт замислився. Коли перукар закінчив роботу, клі­єнт щедро заплатив. Виходячи з перукарні, він побачив на вулиці зарослого і неголеного чоловіка. Тоді чоловік повер­нувся до перукарні, запросив перукаря до вікна і, показав­ши пальцем на волоцюгу, сказав:

-       Перукарів не існує!

Ввічливо підніс капелюха і пішов.

10 КВІТНЯ

ЗОЛОТЕ ВЕСІЛЛЯ

Одна сімейна пара вирішила відсвяткувати золоте ве­сілля. Цілісінький день вони готувалися до торжества. Привітати їх прийшла сила люду: друзі, знайомі і родичі. Ювілянти полегшено зітхнули, коли надвечір зосталися врешті-решт самі. Стоячи на порозі оселі, вони милува­лися призахідним сонцем, відпочиваючи після нелегкого дня.

Старий ніжно поглянув на дружину і сказав:

- Агато, я пишаюся тобою.

-      Що ти сказав? - спитала Агата. - Ти ж знаєш, що я погано чую. Скажи голосніше.

-        Я сказав, що пишаюся тобою.

-      Велика річ, - відповіла вона, махнувши рукою, - я та­кож журюся тобою!

11 КВІТНЯ

ЧИ ВСІ ЧОЛОВІКИ ОДНАКОВІ?

Якось сказала внучка до бабусі:

-      Усі чоловіки однакові! Бабусю, йому досить сказати мені перший раз «привіт», а я вже знаю, як він себе поводи­тиме, які байки розказуватиме, як усміхатиметься, свари­тиметься і йтиме.

-      Ти не маєш рації, онучко. Всі чоловіки різні. Прос­то нам подобаються подібні чоловіки. Тобі подобаються скромні, домосіди? То чому ти нарікаєш, що знову трапив­ся зануда, який і носа вистромити з дому не хоче?

Якщо ти вибираєш чоловіка - «душу товариства», то не дивуйся, що доведеться ділити його з друзями.

Якщо любиш романтиків, то готуйся не лише до свічок, віршів та шампанського, а й до тимчасових зникнень та де­пресій, які він пояснюватиме «творчою кризою».

Якщо вибираєш чоловіка, з яким будеш, як за кам’яною стіною, то не дивуйся, що не зможеш знайти в цих стінах двері на волю.

12 КВІТНЯ

ПРОФЕСОР І ЧОВНЯР

Якось один із найвідоміших у світі професорів, номінант на Нобелівську премію, вийшов на берег озера і попросив човняра покатати його на човні. Той згодився. Коли вони відплили далеко від берега, професор почав розпитувати човняра:

- Ти знаєш історію?

-   Ні

-  Тоді можеш вважати, що втратив чверть свого життя.  

-   Ти знаєш астрономію?

-   Ні.

-  Тоді ти втратив дві чверті свого життя.

-   Ти знаєш філософію?

-  Ні

- Тоді ви втратили все своє життя.        

Зненацька здійнялася люта буря. Човен, що плив посе­ред озера, почало гойдати, як горіхову шкаралупу. Намага­ючись перекричати свист вітру, човняр запитав професора:

-         Ви вмієте плавати?

-         Ні, - відповів професор.

- Тоді ви втратили все своє життя. 

12 КВІТНЯ

ТРИ НАЙСТРАШНІШІ ЛЮДСЬКІ ВАДИ

Одного разу, повернувшись зі прогулянки, мудрець застав своїх учнів за бурхливими дебатами. Він запитав: - Про що ви сперечаєтеся?

Учні відповіли:

-     Учителю, ми прагнемо визначити, які три людські вади найстрашніші.

- І якого ж висновку ви дійшли?

-     Ми вирішили, що три найстрашніші людські вади - це сліпота, глухота і німота, - відповів один з учнів.

-     Ви сказали лише половину того, що мали сказати, - відповів мудрець.

-     Половину? - здивувалися учні. - Але ж ми назвали всі три вади.

-     Так, але ви забули згадати про те, що нема страшніших вад, ніж сліпота до чужого горя, глухота до благань серця і німа байдужість, що мириться з ними.

13 КВІТНЯ
 
ХМАРА І ДЮНА

Одна молода хмара народилася над Середземним мо­рем. Не встигла й вирости, як вітер погнав її разом з усіма родичами геть, у далеку Африку. Щойно вони прибули на континент, клімат змінився. Угорі палило сонце, а внизу переливалися золотом розпечені піски Сахари. Вітер вирі­шив погнати хмари далі, у джунглі, тому що в пустелі дощі не падають. Але допитлива молода хмарка відстала від гур­ту, щоб оглянути велику пустелю.

Після довгої прогулянки хмара помітила, що одна з дюн усміхається їй. Золотокудра красуня відразу припала хма­рі до серця. Хмара замислилася і широко усміхнулася:

-     Якщо хочеш, я покроплю тебе дощем! Ти не повіриш, але я вже встигла полюбити тебе і мені хотілося б залиши­тися тут назавжди!

-     Коли я вперше побачила тебе в небі, то також полюби­ла тебе! - зізналася дюна. - Але якщо ти перетвориш своє біляве волосся на дощ, то помреш...

- Любов ніколи не вмирає, - мовила хмара.

І почала окропляти дюну краплями дощу. І так тривало доти, поки над дюною на з’явилася ніжна веселка.

Наступного дня маленька дюна вкрилася квітами. І ко­ли інші хмари пропливали над пустелею і бачили позеле­нілу дюну, вони думали, що то починається ліс і випадали дощем.

Через двадцять років маленька дюна перетворилася на прекрасний оазис, який під покровом дерев дарував відпо­чинок і затінок мандрівникам пустелі.

І це тільки тому, що одного разу хмара не злякалася від­дати своє життя за любов.

14 КВІТНЯ

ЯК ЗНАЙТИ ВІРНИХ ДРУЗІВ

Вистромивши голову з гнізда, орленя побачило силу- силенну птахів, що літали внизу серед скель.

-      Мамо, що це за птахи? - спитав він.

-    Наші друзі, - відповіла орлиця синові. - Орел живе самотньо - така його доля, - але й він подеколи потребує товариства. Який же він тоді цар птахів? Усі, кого ти ба­чиш внизу, - наші вірні друзі.

Вдовольнившись поясненням матері, орленя далі сте­жило за польотом птахів, віднині вважаючи їх вірними дру­зями. Раптом воно закричало:

-      Ой-ой, вони украли в нас поживу!

-     Заспокойся, синку! Нічого вони в нас не крали. Я сама пригостила їх. Запам’ятай раз і назавжди, що я скажу тобі тепер! Хай який буде голодний орел, він завжди мусить ді­литися частиною здобичі з птахами, що живуть поблизу. На такій висоті вони не можуть прогодувати себе, і їм треба допомагати. Кожен, хто бажає знайти собі вірних друзів, мусить бути добрим і терплячим, виявляючи повагу до чу­жих потреб. Шани й поваги досягають не силою, а велико­душністю і готовністю поділитися з нужденними останнім шматком.

15 КВІТНЯ

НАЙГОЛОВНІШЕ

Жив собі цар, і все життя не давали йому спокою три пи­тання: яка найголовніша пора? хто найголовніша людина? і яка найголовніша справа?

Думав цар: «Якщо знатиму відповіді на ці питання, весь світ підкорю, здійсню все, що забажаю, і стане народ шану­вати мене, як великого мудреця».

Без ліку людей приходило перед царя, цілий сонм вчених мужів, але на ці питання так ніхто й не відповів. Дійшли одного разу до царя чутки, що живе далеко пустельник один і що славиться він мудрістю. Велів цар осідлати йому коня і поїхав сам розшукувати пустельника. їде він лісови­ми хащами і бачить: стоїть хижка, а біля неї хирлявий ста­рий землю сапує. Мало з ніг від втоми не падає, але мотики не випускає. Зіскочив цар на землю, підійшов, поклонився старцеві.

-     Приїхав я до тебе, щоб дістати відповідь на три своїх запитання. Яка найголовніша пора? Хто найголовніша лю­дина? Яка найголовніша справа?

Вислухав його пустельник, але нічого не відповівши, продовжував обробляти землю.

-     Ти, мабуть, втомився, дозволь допомогти тобі, - запро­понував цар.

Узяв він у пустельника мотику і взявся до роботи. Потім знову своїх три питання повторив. І цього разу не відпо­вів пустельник, а сказав лише мотику повернути. Але цар слухати його не хоче, мотики не віддає, сам вирішив справу закінчити.

Раптом бачить цар: іде назустріч чоловік, все лице по­ранене, залите кров’ю. Зупинив його володар, потішив доб­рим словом, пішов до струмка, приніс води, омив рани, пере­в’язав. Попросив поранений пити - цар його напоїв. Потім повів до хижки, поклав спати. Та й сам почав готуватися до сну - уже повечоріло. Зрання знов до пустельника пішов. Дивиться - а той зерно садить у ґрунт, що вчора спушений був.

-     Мудрий пустельнику, - почав благати цар, - невже ж не відповіси на мої питання?

-     Вистачить з тебе, - мовив той, - ти вже сам на них відповів.

-       Не чув я жодних відповідей, - здивувався цар.

-     Ти, побачивши мою старість і неміч, змилосердився наді мною і взявся допомагати. Якби не залишився тут, то вбили би тебе розбійники на дорозі, ті, що подорожньому скалічили лице.

Цар з подиву слова вимовити не може, а пустельник далі мову провадить:

-        Найважливіша пора - коли ти допомагав мені. Най­головніша в ту пору людина - я, а твоя допомога - най­важливіша справа. Прийшов поранений - і найголовнішим став він, а найголовнішою справою стала твоя допомога йому.

Мало-помалу зрозумів цар смисл слів пустельника.

- Пам’ятай, отже, - мовив пустельник на прощання, - найголовніша пора - сьогодні, найголовніша людина - яка поряд у ту пору. А найголовніша справа - чинити добро тому, хто поряд, тому що саме для цього ми й народжує­мося.

Сів цар на коня і поїхав до палацу. Довіку пам’ятав він напучення пустельника, і слава про великодушність та справедливість того царя рознеслася по всьому світі.

16 КВІТНЯ

ДОБРА ВЧИТЕЛЬСЬКА ПОРАДА

Одного разу до старого вчителя бойових мистецтв при­йшов учень і сказав:

Учителю, я - чемпіон країни з боксу і французької боротьби. Чого ви ще можете навчити мене?

Старий майстер помовчав хвилину, усміхнувся і сказав:

- Уяви собі, що, гуляючи містом, ти випадково забредеш на вулицю, де на тебе чекають кілька здорованів, що мрі­ють пограбувати тебе і поламати тобі ребра. Так-от, я навчу тебе не гуляти такими вулицями.

Не будь надто самовпевнений і не спокушай Бога.

17 КВІТНЯ

СЕКРЕТ ЖОНГЛЮВАННЯ

До відомого жонглера прийшов чоловік:

-        Я хочу навчитися жонглювати, як ви, - казав він.

Жонглер дав йому три кульки:

-       Основа нашої майстерности - каскад, підкидання трьох кульок. Приходьте, коли опануєте цей трюк.

Чоловік тренувався багато днів без успіху - кульки па­дали.

Розчарований, він повернувся до майстра:

-        Не виходить у мене нічого. Чому?

-       Секрет не в тому, щоб уміло ловити кульки, секрет у тому, щоб правильно їх підкидати, - відповів жонглер. - Думати треба, як кидати, а не як ловити. Навчіться пра­вильного помаху рукою під час підкидання - і все вийде. А вміння ловити прийде само.

Коли ми беремося за якусь нову справу, найперша при­родна спонука- вибрати оптимальний шлях. Щоб вирі­шити звичайні завдання, такого «тактичного» мислення цілком вистачає. Але подеколи буває так, що тільки пра­вильно вибрана стратегія дає добрий результат Успіх на довгій дистанції формується набагато раніше, ніж ми собі уявляємо.

18 КВІТНЯ

ПРИТЧА ПРО СПРИЙНЯТТЯ ДІЙСНОСТІ

Жив собі в селі старий чоловік. Він був дуже бідний, але навіть королі заздрили йому, тому що в нього був пречудо­вий білий кінь. Йому пропонували за коня нечувані гроші, але чоловік відповідав:

-     Цей кінь для мене не кінь, а товариш. Як можна про­дати товариша?

Чоловік бідував, але не згоджувався продати коня. Од­ного ранку він не знайшов коня у стійлі. Зібралося все село, і всі почали осуджувати старого:

-     Ти - дурний старий, - говорили йому. - Ми знали, що коли-небудь коня вкрадуть. Ліпше би ти його продав. Який неталан!

Старий сказав:

-     Я не знаю всієї історії. Я не знаю, чи пішов він, чи його украли. Існує факт, а все решта - судження. Ще неві­домо, чи це неталан, чи благословення, і хтозна, що ста­неться потім.

Люди засміялися. Вони завжди знали, що він трішки схиблений.

Через п’ятнадцять днів кінь несподівано повернувся і на­віть привів з собою чотирьох лошат.

Люди знову зібралися і сказали:

-       Правду казав ти, старий, не лихо це насправді, а благо.

І знову старий сказав:

-      Не знаю я ще всього. Тільки те, що коня не було, а по­тім він повернувся. Хтозна, благословення це чи ні? Ви прочитали одне слово у реченні - як ви можете судити про всю книгу?

Але люди все одно вирішили, що він не має рації, бо ж коней побільшало!

У старого був єдиний син. Він почав об’їжджати лошат і за тиждень упав і зламав ногу.

Люди сказали:

-      Ото невезіння! Твій єдиний син не може ходити, а він же єдина твоя підмога! Ліпше би ти продав коня і мав би хоч гроші.

І котрий вже раз старий відповів їм:

-      Ви, одержимі судженням, не заходьте так далеко. Я тільки знаю, що син упав і зламав ногу. Ніхто не знає, чи горе це, чи благословення.

Так сталося, що за кілька тижнів спалахнула війна, і молодих хлопців забрали у військо. Зостався лише скалі­чений син старого. Всі мешканці плакали, тому що битву було програно і майже вся молодь погинула.

Люди прийшли до старого і сказали:

-      Ти мав рацію, це виявилося благом. Може твій син і скалічився, але він з тобою, а наші пропали назавжди.

І знову старий сказав:

-      Ви знову судите. Я не знаю всієї історії, і ніхто не знає...

Насправді, наша мандрівка не закінчується ніколи. Коли одні двері зачиняються, відчиняються інші. Ви до­сягаєте вершини, але з’являється інша, ще вища. Жит­тя- безкінечна подорож!

19 КВІТНЯ

НАЙВЕЛИЧНІША РІЧ

Колись давно жив один дід. Жив він у старому храмі. До того храму приходили бавитися діти.

Одного разу, коли найпустотливіший хлопчик бавився на приступцях храму, до нього прилетіли три горобці. Пер­ший горобець сказав:

-      Найвеличніша річ у цьому світі - сонце. Завдяки сон­цю наш світ такий прекрасний. Але люди, що звикли до його світла, сприймають сонце як щось звичайне.

Почувши це, другий горобець сказав:

-      Ні, найвеличніша річ у цьому світі - вода. Без води не­має життя. Але люди, що звикли до її повсюдносте, сприй­мають її як належне.

І врешті-решт заговорив третій горобець:

-      Те, що казали ви, правда. Сонце і вода - чудові дари. Але найцінніше на землі - повітря. Люди його щедросте навіть не помічають, а без нього ми би погинули.

Вислухавши розмову горобців, хлопчик замислився. Він ніколи не відчував вдячносте до повітря, води і сонця. Він побіг до діда і розповів про почуте. Його засмутило, що маленькі пташки виявилися мудрішими за людей.

Дід усміхнувся і сказав:

-      Вітаю тебе з великим відкриттям. Ти кажеш правду. Люди забули про найважливіше в житті. Але всі їхні по­милки можна пробачите, якщо вони навчаться любови. Любов - це дорога до Бога. Завдяки Любові люди проща­ють одне одному, сприймають одне одного і творять пре­красний світ.

20 КВІТНЯ

РУХ І ПОСТУП

Один літній чоловік мав дуже слабке здоров’я. Одного разу він почув, як Бог наказує йому штовхати величезний камінь на своєму подвір’ї. День у день, місяць у місяць, рік у рік штовхав він цей камінь. Настав день, коли сатана прийшов до нього і спитав, наскільки далеко він пересунув камінь, штовхаючи його щодня.

-     Ні на дюйм, - відповів старий. - Я взагалі його не зсунув.

-     Ну ти й невдаха, - відказав йому диявол. - Бог ніколи не казав тобі штовхати цей камінь. Якби Він повелів би це тобі, то ти давно би вже зсунув його з місця.

Старий подумав над тим, що сказав йому диявол, і звер­нувся до Бога з питанням, чому він штовхав камінь упро­довж багатьох років, але так і не зсунув його.

-      Я ніколи не казав тобі зсунути камінь, - мовив Бог. - А тільки просив його штовхати. І поглянь, як завдяки цьому послухові ти змінився. Ти був таким слабим і хво­рим, коли отримав від мене наказ. А тепер ти сильний і здо­ровий. Ти дуже змінився. Можливо, ти не зміг би пересу­нути камінь, але це можу зробити я. І своїми зусиллями ти вправлявся у вірі.

Чи був рух у тому, що він робив? Ні. Чи був поступ? Так. Не плутаймо рух з поступом у своєму житті. Вони можуть відбуватися одночасно. Тільки через те, що ми не бачимо руху, не думаймо, що немає поступу.

21 КВІТНЯ
 
ТРАГЕДІЯ ЖИТТЯ

Мудрець запитав учня:

-       У чому полягає найсумніша трагедія людського життя?

-     Напевно, у тому, що людина не знаходить відповідей на свої питання? - відповів учень.

-      Ні, - промовив мудрець. - Трагедія у тому, що люди­на не ставить собі питань, на які треба доконче знайти від­повідь.

22 КВІТНЯ

УРОК ЖИТТЯ

Звернулися два брати до Бога:

-       Навчи нас великої науки життя.

-      Добре, відповів Всевишній, - я прикличу вас, коли бу­дете готові.

Один брат вирішив чекати на знак з неба, а інший вирі­шив встигнути в житті якомога більше до тієї години, коли Бог покличе його до учнівства. Він збудував дім, посадив сад, виростив дітей, написав книгу, вчився у людей, вчив людей сам і поспішав, щоби встигнути якомога більше. Він лягав пізно, вставав рано, але весь час відчував, що багато чого не встигає, що відкладає на завтра більше, ніж зробив сьогодні.

А перший брат, знай, чекав на знак і підганяв час, щоб якнайшвидше взятися до справжнього діла. Але наблизився час смерти й обидва брати звернулися до Бога:

-     Ми чекали Твого поклику все життя. Ми хотіли ста­ти Твоїми учнями, щоб, пізнавши велике вчення, перемі­нити світ.

- Людина не потребує знаку, - відповів Бог. - Ви хотіли дістати знання, щоб перемінити світ, але поки один хотів, інший невтомно трудився. Та настав для вас останній час, і ви покидаєте цей світ. Озирніться і погляньте, іцо залиша­єте ви після себе. Один з вас побачить свої діла, а інший - тільки хотіння. Справжній учень, - промовив Бог, - не той, який бажає, а який, бажаючи, творить.

23 КВІТНЯ

ЯК ЖИТИ, НЕ СПЕРЕЧАЮЧИСЬ

В одному гірському селищі жив чоловік, відомий тим, що ніколи не сперечався. Приїхав до нього кореспондент, щоб написати про це статтю. І між ними відбулася бесіда:

-   Скажіть, це правда, що ви прожили 90 з лишком років і жодного разу ні з ким не сперечалися?

-   Так, це правда.

- І що, взагалі ні з ким?

-  Взагалі ні з ким!

- І що, навіть зі своєю жінкою?

- Навіть з жінкою.

- І навіть з дітьми?

-  Навіть з дітьми.

- І що, за 90 років жодного-жодного разу?

-  Жодного разу.

-  Ніколи-ніколи ні з ким, ні з ким? - врешті роздрату­вався кореспондент.

-  Саме так, - спокійно відповів старий.

Кореспондент (червоніючи і нервуючись):

-       Та не може такого бути, щоб ви за все життя ніколи ні з ким не сперечалися!

-       Та сперечався, сперечався... - примирливо відповів старий.


24 КВІТНЯ

ТОРЖЕСТВО ДОБРА

Мешканці одного села усіляко переслідували жінку, яка стала християнкою. Коли вона йшла у церкву, на неї сипалися глузування, погрози, обмови. Всі знущання вона терпіла спокійно, покладаючись на Господа. Одного разу озлоблені селяни закидали її картоплею. Жінка ретельно повизбирувала картоплю, що лежала на землі, і склала її в одну купу. Мешканці злякалися, що сердита жінка тепер їх закидуватиме картоплею, і розійшлися.

Але жінка зібрала картоплю в мішок і пожертвувала її церкві. Це було навесні, перед садінням картоплі, і ця кар­топля, висаджена на церковній ділянці, чудово вродила.

Коли ми Божою силою оберігаємо серце від злоби й обу­рення, Господь покаже нам дорогу, де навіть злі наміри врешті-решт посприяють перемозі і торжеству добра.

25 КВІТНЯ

ДОБРЕ І ЗЛЕ

Один старий і мудрий чоловік сказав своєму учневі:

-      Роздивися кімнату, де ми сидимо, і спробуй запам’я­тати речі, коричневого кольору.

У кімнаті було повно всього коричневого, і учень швид­ко впорався з завданням. Але мудрець далі запитував його:

-       Заплющ-но очі і перелічи всі речі синього кольору!

Учень розгубився й обурився:

-      Я не помітив нічого синього, бо ж запам’ятовував, як ви наказали, тільки речі коричневого кольору!

На що мудрий чоловік відповів йому:

-      Розплющ очі й озирнися - у кімнаті повно синіх речей.

І то була щира правда.

Опісля мудрець заговорив знову:

-     Цим прикладом я хотів показати тобі правду жит­тя: якщо ти шукаєш в кімнаті тільки речі одного кольору, а в житті - тільки лихе, то будеш бачити тільки його, помі­чати виключно його, і тільки воно буде запам’ятовуватися тобі і впливати на твоє життя.

Якщо ти шукаєш лихе, то обов'язково його знайдеш і ніколи не помітиш нічого доброю.

26 КВІТНЯ

ДОБРО ЗАРАЗЛИВЕ

До віконечка придорожньої кав’ярні для автомобілістів під’їжджає на старенькій машині жінка, яка тут вже бага­то років поспіль постійно замовляє каву. Перекидаючись люб’язністю з продавцем, вона помічає машину, що стає за нею у чергу. У доброму настрої жінка хоче зробити якесь добро і платить продавцеві за каву для наступної машини. Продавець здвигає плечима і думає, що ці люди знайомі.

Жінка від’їжджає. Наступного дня вона, як завжди, під’їжджає до віконечка кав’ярні.

-     Я думаю, що вчора сталася помилка. Хлопець, за якого ви заплатили, не знає вас, - каже продавець.

Жінка, трохи збентежившись, пояснює, що так і мало бути. І тоді продавець розповідає, що сталося вчора:

-     Я сказав тому хлопцеві, що ви заплатили за його каву. Тоді він хотів заплатити за наступну машину. Водієві на­ступної машини я пояснив те саме, і він вчинив так само. Так сталося чимало разів. Я вражений!

Не втомлюйтеся чинити добро- воно заразливе!

27 КВІТНЯ

ПОКИНУТИ НЕЗЛАГОДУ

Одного разу чернець, прийшовши до церкви, почув, що деякі брати сперечалися між собою. Перш ніж повернутися до своєї келії, він обійшов її тричі, і тільки потому зайшов до неї. Ті, хто бачили це, запитали, чому він так учинив.

Чернець відповів:

- У моїх вухах закарбувалися слова суперечки. Я про­гулювався, щоби очиститися, і не занести незлагоду у свою келію.

28 КВІТНЯ

І ЦЕ МИНЕ ТАКОЖ

Один цар уславився своєю мудрістю. Але, попри цю мудрість, у житті не мав він спокою. І одного разу звернув­ся цар до мудреця з проханням:

-     Допоможи мені - дуже багато в цьому житті доводить мене до нестями. Маю велику схильність до пристрастей, і це вельми заважає мені.

Мудрець дав йому перстень, на якому була викарбувала фраза: «Це мине!» - і сказав:

-     Одягни цього персня. Коли тебе настигне сильний гнів чи радість, поглянь на цей напис, і він протверезить тебе. У цьому знайдеш ти рятунок від пристрастей.

Минав час, цар послухав поради мудреця і знайшов спо­кій. Але настала мить, коли, як зазвичай, глянувши на пер­стень, він не заспокоївся, а навпаки - ще більше нестямився.

Він зірвав перстень з пальця і хотів кинути його якнай­далі у став, але раптом помітив, що на внутрішньому боці персня є напис: «І це мине також...»

29 КВІТНЯ

НАЙКРАЩЕ ВІД УСІХ

Жив собі брат при церкві і мав він недугу на ім’я «най­краще від всіх». Хай про що тільки мова не зайде, він по­всюди старався бути найкращим від усіх. Прибрати в церк­ві - він вже мітлою мете, всеношна молитва - він серед пер­ших запопадливо молиться, рулади словесні виписує.

І от в ніч на П’ятдесятницю приснився йому сон. По­трапляє цей брат на небо, стоїть у черзі праведників, чекає і думає, як Ісус його серед усіх виокремить, під білі ручки візьме, похвалою засипле. Годину, жде, другу, а Ісус все не підходить.

Захвилювався брат, озиратися став. Помітив врешті- решт, що Ісус, недалеко від нього ідучи, похвалив когось. Тоді виступив брат назустріч і питає:

-       А як же я? Невже ж про мене забули?

Ісус глянув на нього і сказав:

-       Не знаю, хто ти.

-     Та ж як? Я у церкві служив, у хорі співав, Біблію чи­тав, нічні молитви вистоював.

-       Не пам’ятаю я тебе, - відказує йому Ісус.

Тут брат помічає диякона з церкви, що тиждень тому як помер, а доти молився за всю громаду. І просить брат його допомогти, заступитися, потвердити, що він справді слу­жив у їхній громаді і таке інше. Заступився за нього диякон словом, вислухав його Ісус і каже:

-     Може ти і правду мовиш, але я особисто його не знаю, і тут йому не місце.

Підхопили брата ангели і віднесли, куди належить.

І от прокинувся брат серед ночі, облитий потом і з силь­ним криком, і замилився добре - яка ж несправедливість! До ранку міркував і згадав, що диякон перед смертю таку науку давав: «Не той у царстві Бога великий, хто зробив багато, а той великий, хто пізнав Христа!»

І після цього сну брат позбувся своєї духовної недуги. Він зрозумів, що найбільше Ісус цінує в людях.

30 КВІТНЯ

ПОГЛЯД НА ЖИТТЯ

Вирішив один чоловік побудувати дім. Спершу він ви­копав глибоку яму під фундамент. У нечасті хвилини від­починку видно було йому тільки хмари в небі і ноги людей, які йшли зовсім поряд.

Коли фундамент був готовий, чоловік почав зводити стіни першого поверху. Тепер він стояв на землі, а під час відпочинку міг дивитися в будь-який бік. Та й видно було йому звідти набагато більше від того, що міг він роздиви­тися досі.

Що вище виростав дім, то далі чоловік міг зазирнути. З другого поверху чоловік міг бачити майже всю вулицю, а з третього - сусідню. І коли чоловік вибрався на дах бу­динку, то побачив ціле селище - всі будинки, вулиці, про­вулки. Видно йому стало і те, куди і чому поспішають вулицями люди.

Так само міняється уявлення про світ, що оточує нас. У немовлячому віці ми помічаємо небагато, а те, що бачимо, часом не спроможні правильно оцінити. До­рослішаючи й навчаючись, ми здобуваємо дедалі біль­ше знань. Щороку світ, який нас оточує, стає більшим і складнішим.

Що вище підносяться вгору стіни нашого життя, то різноманітнішим постає перед нами довколишній світ При погляді з висоти стає незначним те, що нам було видно з першого чи другого поверху. Деталі розпливають­ся, усе меншає.

З якого поверху дивитеся на життя ви? Чи не занизько сидите, розглядаючи лише дрібниці, і чи не зависоко ви­лізли, втрачаючи з поля зору багато речей?

ДолученняРозмір
Іконка зображення 365_pritch_na_shchoden.jpg37.69 КБ