Діти Індиго - зерна нового людства

Завдання школи — допомогти дітям пізнати самих себе.............................. 149

Як допомогти Новим Дітям адаптуватися до школи..................................... 153

Рекомендації вчителям щодо навчання правопівкульних дітей................... 162

Чого Нові Діти очікують від дорослих........................................................... 167

Врахування особливостей Дітей Індиго

з метою гармонізації їх поведінки.................................................................. 170

Нове розуміння мети і функцій освіти........................................................... 177

ВАШІ ДГГИ - НЕ ДГГИ ВАМ.

ПРИНЦИПИ ПОЗИТИВНОГО ВИХОВАННЯ....................................... 181

Нові Діти — благословення і відповідальність.............................................. 181

Диверсанти сил Світла..................................................................................... 184

Діти Індиго і Біблія.......................................................................................... 190

Криза особистої інтеграції у суспільство....................................................... 214

Методи позитивного виховання Нових Дітей............................................... 218

Сила думки і техніка візуалізації..................................................................... 234

Батьки — мудрі наставники............................................................................ 252

ДУМКИ ЕЗОТЕРИКІВ,

ФУТУРОЛОГІВ І ФІЛОСОФІВ..................................................................... 256

Усі ми живемо в Індиго-Еру........................................................................... 256

Місія Індиго — урівноваження засилля маятників

(за В. Зеландом)................................................................................................ 259

Люди нової раси.................................. ................................. ;....................... 264

Діти Індиго і Діти Кристальної Вібрації:

порівняльна характеристика........................................................................... 267

Як запобігти небезпеці виродження Індиго-дітей

як нового еволюційного виду людства........................................................... 278

Пришестя дітей нової раси — виклик дорослим................ ........................ 290

ПІСЛЯМОВА................................................................................................... 299

СТАНОВЛЕННЯ ДУХОВНОСТІ (ДОДАТКИ)........................................ ЗОЇ

Додаток А. Звернення до Дітей Індиго і тих, хто працює з ними.............. ЗОЇ

Додаток Б. Вірші.............................................................................................. 316

Додаток В. Медитації...................................................................................... 323

Додаток Д. Молитви за Дітей Індиго............................................................. 347

Додаток Е. Тести й анкети.............................................................................. 350

СЛОВНИК....................................................................................................... 355

ЛІТЕРАТУРА................................................................................................... 361

ВСТУПНЕ СЛОВО

Ми стоїмо на порозі Нової Духовної Епохи — Ери Світлої, Сонячної, Гармонійної і Гуманної, так чудово описаної у творах «Туманність Андромеди», «Час бика» видатним ученим-духо- видцем XX ст. І. Єфремовим.

Людство повинно зробити останні зусилля, якісний стрибок, щоб піднятися на новий еволюційний виток: піднести свою свідо­мість до космічного, духовного рівня і перейти, нарешті, у світ Радості, Сонця і Любові.

Чи в стані ми це зробити? Чи вистачить у нас сил, віри, надії, любові, мужності, доброти, терпіння?

Складається враження, що темрява заполонила майже все — і не вистачає повітря, і опускаються руки, і неможливо пробитися до Світла.

Але Господь не залишає нас на цьому останньому шляху випробувань: Він протягнув нам Свою Долоню: послав до нас своїх дітей-янголів, котрі допоможуть нам перейти у Світле Майбутнє, переведуть нас...

Діти Індиго, Кристалічні Діти...

їх називають Дітьми Бога і посланцями Творця, дітьми Світ­ла і Божим Благословенням, дітьми нової свідомості і новими месіями, духовними пасторами недалекого майбутнього і еміса­рами з Небес, дітьми тисячоліття і людьми з майбутнього, прові­сниками нової людської раси, новим поколінням і паростками нової цивілізації, основоположниками нової ери в історії людства і творцями Нового Світу і, найголовніше, найбільшою надією на краще майбутнє нашої планети.

Діти Індиго несуть у собі небесні послання, які поки ще до кінця не доступні земному розумінню, проте допомагають нам у пошуках істини, гармонії, любові, радості, миру, сенсу життя.

Книга «Діти Індиго — зерна нового людства» — надзвичай­на: вона написана серцем. Автори допомагають нам усвідомити, що ми не самотні, що Бог завжди з нами через ці світлі, мудрі, сонячні дитячі душі, які спустилися з Небес на Землю, щоб допо­могти нам врятувати себе і нашу багатостраждальну планету.

Це перше дослідження цієї проблеми українською мовою.

Для авторів характерний новітній, інтегрований у дусі III тися­чоліття підхід до осмислення цієї проблеми: на основі синтезу релігії, науки та езотерики за принципом взаємодоповнення, що дає можливість глибоко і всебічно розглянути цей феномен.

Книга «Діти Індиго — зерна нового людства» — це унікальне дослідження енциклопедичного характеру. Знання, накопичені на сьогодні релігією, езотерикою, сучасною наукою (медициною, психологією, біологією, педагогікою, філософією, соціологією): наукові ідеї, концепції, думки, міркування, класифікації щодо Дітей Індиго автори переосмислили, узагальнили, систематизу­вали і висунули власну концепцію.

У посібнику розкрито духовні, інтуїтивні, емоційні, інтелек­туальні особливості Нових Дітей, їх медико-психологічні, біоло­гічні, педагогічні, соціальні характеристики та сутнісні форми вияву; подано практичні психолого-педагогічні рекомендації щодо виховання та навчання Індиго у сім’ї, школі, поради щодо налагодження гармонійних стосунків з Новими Дітьми та шляхів формування позитивних моделей поведінки.

Автори підняли глобальну космопланетарну проблему, яку можна плідно дослідити та спробувати вирішити, лише об’єднавши весь духовний і науковий потенціал планети.

Це сучасна енциклопедія Дітей Індиго — їх дивовижного Світу. Але вона для нас — дорослих: їх батьків, вихователів, ліка­рів, психологів. Ця книга допоможе нам краще зрозуміти фено­мен Індиго і орієнтуватися у їх світі.

У роботі активно використано філософський, психологічний, педагогічний та духовний доробок багатьох знаних мислителів та вчених: від Платона, християнських богословів, П. Юрке- вича, Реріхів, В. Вернадського, І. Огієнка до А. Васильчука, О. Онищенка та ін., що свідчить не тільки про високий науковий рівень цього дослідження, але й про те, що автори працюють у руслі відповідної течії, яка представлена багатьма авторитетами.

Тяжко вийти за межі стереотипного мислення і повірити у реальність Божих Посланців. Але ж, насправді, Вони серед нас!

Ця книга — як крик душі:

Не відвертайтеся від нас!

Не ігноруйте нас!

Не знищуйте нас!

Прислухайтеся до нас!

Почуйте нас!

Ми є, ми існуємо, ми вже тут, на Землі!

Ми прийшли, щоб допомогти Вам!

Тюріна Т. Г.,

доктор філософії, кандидат педаго­гічних наук, доцент Національного університету «Львівська Політехніка»

Відгук на книгу «Діти Індиго —
зерна нового людства»

Як мати, педагог, вихователь молодого покоління, я щиро зраділа, коли мені до рук потрапив рукопис книги Ліліани Кудрик і Юрія Сурмяка «Діти Індиго — зерна нового людства». Адже, перейшовши в XXI століття, ми ввійшли в «золотий вік» людства. В епоху, коли молоде покоління докорінно відрізняється від попереднього своїм світосприйняттям. А саме від нього зале­жить вибір та доля людини. Не існує меж людського потенціа­лу. Кожен, хто з’ясовує своє призначення і втілює свій задум, отримує задоволення та визнання. Так, ми створенні для щастя, розвитку та позитивних переживань. Тільки в такій атмосфері людина «розквітає» і навпаки, під тиском атакуючих негативних емоцій ми гинемо.

Як же нам бути щасливими? Як зростити щасливими наших дітей, таких не схожих на нас? Як виховати дитину, щоб у майбут­ньому її обличчя було осяяне усмішкою, а ми раділи її досягненням та успіхам? Саме у цій книзі можна знайти відповіді на хвилюючі нас запитання. Я впевнена, що вона стане помічником для бать­ків, педагогів та психологів, адже проблеми, пов’язані з вихован­ням Дітей Індиго, є сьогодні актуальними у нашому суспільстві.

Нові Діти, такі складні і, водночас, такі незахищені, потребу­ють нових методів у вихованні, нових поглядів у педагогіці, ново­го підходу до пізнання особистості, яка зветься Дитиною Нової Свідомості. Я з нетерпінням чекаю появи цієї книги, щоб пореко­мендувати її своїм близьким та знайомим.

З повагою,

шанувальниця цієї титанічної праці,

Волошенюк І. Л.

за дітей і наше майбутнє.

Друнвало Мелхіседек

ЗАГАДКА СВІДОМОСТІ
І НЕРОЗКРИТІ ЛЮДСЬКІ РЕЗЕРВИ

...Ваші серця пізнають у безмовності таємниці днів і ночей.

Але ваші вуха хочуть почути знання вашого серця.

Вам хочеться пізнати у словах те, що ви завжди знали в думках. Вам хочеться торкнутися пальцями голого тіла ваших снів.

І це прекрасно.

Таємний струмок вашої душі повинен вилитися і з дзюрчанням потекти до моря;

І скарбниця власних безмежних глибин відкриється вашим очам. Але не намагайтеся зважити на вагах ваш невідомий скарб;

І не пробуйте виміряти глибини свого знання посохом чи лотом. Бо ваша сутність — море безмежне і безмірне.

Не говоріть: «Я відкрив усю істину».

Але краще скажіть: «Я відкрив істину».

Не говоріть: «Я відкрив шлях душі». Скажіть краще:

«Я зустрів душу, яка йде моїм шляхом».

Бо душа ходить усіма шляхами.

Душа не йде в одному лише напрямку і не росте, як тростина. Душа розкривається, як лотос з незліченними пелюстками.

Каліл Джебран «Пророк»

Свідомість — основа існування

Істинна наука — це вивчення непізнаного, усе решта — науково-технічний прогрес.

Наука підійшла впритул до вивчення світу свідомості. Одна за одною відкриваються все нові і нові таємниці природи, людини і космосу. Картина світу стає різнобарвною, живою і динамічною. Позаду залишається науково-матеріалістична концепція життя і людини. На наших очах відбувається тотальна зміна життєвих, науково-філософських і освітніх парадигм. Ми на порозі нового світу, нового розуміння духовності, на грані відкриття нового стану живої матерії і думки, входимо в інший простір Свідомості та Духу. І запорукою, предтечею і провісником цих глобальнних процесів на нашій планеті є пришестя наших Нових Дітей — Дітей Нової Свідомості.

Сьогодні ми є свідками стрімкого розвитку науки і техніки, і цей процес відбувається все швидшими темпами. А що ж діється з самою людиною? Чи розвивається вона? А якщо розвиваєть­ся, то як? З чим узагалі можна пов’язувати розвиток людини, її прогрес, її еволюцію? Розвиток людини, її удосконалення зале­жать насамперед від розвитку свідомості. Духовний розвиток людини на Землі можливий лише шляхом еволюцїї свідомості.

Сучасні вчені вважають свідомість тим основним принци­пом, на якому тримається все існування, ув есь спостережуваний нами Всесвіт. Професор інституту теоретичної фізики універси­тету в Орегоні (США) Аміт Госвамі у своїй книзі «Як свідо­мість творить матеріальний світ», намагаючись розкрити сутність свідомості, виділяє чотири обставини:

•     1) існує поле свідомості (всеохоплюючий океан свідомості),

про яке інколи говорять як про психічне поле;

1. існують об’єкти свідомості, такі як думки і почуття, які піднімаються з цього поля і занурюються в нього;
2. існує суб’єкт свідомості — той, хто відчуває і / або є свід­ком;
3. свідомість є основою існування [132, с. 135].

 

Відомий фізик Д. Бом також стверджує, що «Всесвіт, що усвідомлює сам себе, який сприймається нами як цілісний і взаємопов’язаний, становить собою реальність, названу полем свідомості» [152, с. 135]. У цьому контексті матерія — це лише форма, якої набуває енергія згідно з інформацією, породженою Свідомістю.

Свідомість — таке всеохопне поняття, багатопланове і склад­не, що теперішня наука лише починає його осмислювати. Побу­тують твердження: «Всеохопний океан Свідомості», «Все, що оточує нас, є Свідомість», «Поле Свідомості Всесвіту», «Свідо­мість — основа Світу», «Існує деяке Надсвідоме, пов’язане з Абсолютним Ніщо», «Свідомість — універсальне явище, яке існує повсюдно і в найменших, і в найбільших об’єктах Всесвіту».

Усі об’єкти Всесвіту, в тому числі і ті, що розташовані на Землі, демонструють той чи інший рівень свідомості залежно від матерії, з якої вони складаються. Свідомість краще розвинута в істот, котрі перебувають на вищих ступенях еволюції. На найви­щій сходинці еволюційного розвитку на Землі є людина.

Людину можна розглядати як складну копію Всесвіту, голо­граму Всесвіту. Недаремно мислителі всіх часів закликали до самопізнання, стверджуючи тотожність мікро- і макрокосмо- су: «Як наверху, так і внизу» (Гермес), «Пізнай самого себе» (Сократ, Сковорода), «Кинь Коперникові сфери, глянь в сердеч­нії печери» (Г. Сковорода), «Пізнай самого себе, і в самому собі ти знайдеш усе необхідне» (напис над входом у давній грецький храм).

Людина — складне голографічне утворення, маленька частин­ка величезної голограми Всесвіту, яка містить у собі інформацію про все, що відбувалося, відбувається і буде відбуватися у Всесвіті.

Наш головний мозок складається із двох половинок — лівої і правої півкуль. Як установила наука, ці півкулі спеціалізуються на вирішенні цілком відмінних завдань і виконують взаємодопов­нюючі функції. Ліва півкуля здатна сприймати тільки тривимір­ний простір, вона орієнтована на той світ, у якому ми живемо. Пов’язана з нею свідомість допомагає нам сприймати, усвідом­лювати цей світ і творити в ньому, розуміти мову, слова. Проте ліва півкуля не здатна сприймати процеси, що відбуваються у світі, вповні, цілісно, тому диференціює їх, ділить на складові частини. Усе наше сприйняття і життя загалом спрямоване переважно на розвиток лівої півкулі. Іому ми добре вміємо все розчленовувати, препарувати і розділяти. І свій ресурс щодо цього ліва півкуля вже вичерпала. Пригадаймо, кому, за Біблією, належить роль дифе­ренціатора, чий девіз: «Розділяй і володарюй!». Чиїм знаряддям ми стаємо, розвиваючи тільки ліву півкулю, дискретне мислення?..

Права півкуля орієнтована на сприйняття багатовимірного простору, на формування у свідомості людини єдиної, цілісної картини світу. Саме вона дає можливість об’єднати розрізнені поняття й уявлення; дозволяє передбачити наслідки тих чи інших дій, побачити цілісну картину всіх світових процесів у їх орга­нічному взаємозв’язку; дає можливість творчо реалізувати себе, передбачати і формувати майбутнє — формувати його з бажаним результатом, розширювати діапазон усвідомлення і розкривати в собі богоподібні можливості і здібності. «Тільки через розви­ток правої півкулі людина здатна досягти досконалого здоров’я, безсмертя і здійснювати всі ті чудеса, на які здатні йоги, маги, чарівники» [8, с. 37].

Активність правої півкулі притаманна всім людям від наро­дження. Однак, починаючи з раннього дитинства, її розвиток

Наука дійшла висновку, що людина може творчо реалізувати себе, виконати свою місію тільки за умови рівноцінної і взаємодо­повнюючої роботи обох півкуль. Нашою цивілізацією ці навички втрачені, і їх доведеться набувати знову. Уміння людини вклю­чити у роботу свій головний мозок за рівноцінної участі правої і лівої півкуль — гарантія успіху і благополуччя в усіх аспектах буття, запорука відмінного здоров’я і довгого життя. Така люди­на у своїй єдності з природою, світом і життям гармонійна як всередині, так і ззовні.

Вищі стани свідомості

Дотепер наука знала три стани свідомості людини: бадьо­рість, повільний і швидкий сон. Ці стани відрізняються один від одного характеристиками електричних імпульсів у корі мозку. Недавно вчені дійшли висновку, що молитовний стан так само властивий і необхідний людині, як і три вже відомих. Саме він дозволяє нам керувати нашими внутрішніми процесами, які пере­бувають поза сферою управління свідомістю. Причому працює не стан сам по собі, а технологія роботи над собою під час молит­ви. Коли душа підноситься до Бога, абстрагується від буденних життєвих проблем, руйнуються патологічні зв’язки, що позитивно впливає на фізичне і духовне здоров’я. Східні мудреці називають такий стан «нірвана», «самадхі». Хосе Сільва — американський учений зі світовим іменем, котрий надав цій технології науково­го статусу — нейролінгвістичне програмування (НЛП), назвав цей стан свідомості — альфа-рівень. Для того, щоб виходити на цей рівень і з його допомогою зцілювати себе, звичайній людині потрібні певні навички і невелике тренування. Саме на альфа- рівні людина здатна загнуздати свою психічну енергію, донести ідею здоров’я до кожної клітинки свого організму, установивши з нею зворотний зв’язок.

Проте більшу частину життя людина проводить у станах сну і бадьорості. У стані бадьорості людина може пересуватися, мірку­вати, приймати рішення, і взагалі, їй доступно те, що неможливе у стані сну. Але порівняно з більш високими станами свідомості, такими як молитва, звичайний стан бадьорості подібний до глибо­кого сну. У стані бадьорості людина сприймає світ через призму тривимірного простору й одновимірного часу. Якщо ж усунути звичні обмеження свідомості, тобто перейти до вищого стану, то світ постане зовсім іншим.

Ця істина була відома з найдавніших часів. У посланні апостола Павла до ефесян перелічені не три, а чотири виміри простору: «...Щоб ви, укорінені і затверджені в любові, пізна­ли зо всіма святими, що то ширина і довжина, глибина і висота» (Еф. 3:17-18). Це означає, що внаслідок роботи над собою, за умови закоріненості в любові, людина зможе сприймати чотири виміри простору, що відбувається за рахунок зміни стану свідо­мості. Г. Грабовий стверджує, що «зі зміною стану свідомості людина може почати сприймати простори будь-якої кількості вимірів» [164, с. 5].

. Про час в «Об’явленні Івана Богослова» (Об. 10) сказано: «І клявся... що часу вже не буде». Поєднуючи це висловлюван­ня про час зі словами апостола Павла про простір, ми бачимо, що завжди існувало розуміння того, що сприйняття світу через призму тривимірного простору і часу є обмеженим, і що це обме­жене сприйняття світу пов’язане із рівнем свідомості, що є у людини на теперішньому етапі її розвитку. Але, як свідчать наве­дені цитати з Біблії, можливий вихід за рамки буденного сприй­няття.

• Г. Грабовий пояснює, що «насправді закони природи, що базуються на поняттях про тривимірний простір і час, є лише поверхневим описом цього Світу. Насправді існує більш глибо­кий, більш фундаментальний зв’язок світових структур, завдяки якому зміни у цьому Світі можуть викликатися просто своєрід­ним вольовим актом. Для того, щоб бути спроможним здійснюва­ти подібні зміни, треба володіти більш високим станом свідомості «бо, принаймні, перебувати у такому стані у той момент, коли здійснюється вольовий акт, необхідний для отримання потрібного |)езультату» [164, с. 7].

Уважно читаючи Євангеліє, можемо зауважити, що ключовим терміном у Книзі є «царство Боже» («Царство Небесне»). Ісус Христос на основі різних алегорій знову і знову закликає відмо­витися від усього заради здобуття Царства Божого, пояснюючи, що, якщо комусь вдасться набути Царство Боже, то все решту додасться.

На думку Г. Грабового, «Царство Боже, у першу чергу, і є більш високий стан свідомості. І сходження до все більш і більш високих станів свідомості — це і є, по суті, шлях до Бога. І стає зрозумілою фраза «Царство Боже всередині нас». Саме тому, що Царство Боже — це більш високий стан свідомості, саме тому ноно всередині нас. І коли Ісус знову і знову говорить «Прокинь­ся!», він має на увазі саме пряме значення цього слова, тому що порівняно з більш високими станами свідомості звичайний стан бадьорості є глибокий сон, майже так само, як порівняно зі станом бадьорості сном є наш звичайний сон.

І при набутті Царства Божого все решта додасться до нього, тому що людина з більш високим станом свідомості виявляється позбавленою від обмежуючої її моделі тривимірного простору і часу, того способу сприйняття Світу, який властивий звичайній бадьорій свідомості, і людина стане спроможною почати сприй­мати фундаментальну реальність.

У цьому більш високому стані свідомості людина виявляється здатною чинити дії, які з точки зору звичайної бадьорої свідомос­ті здаються неймовірними, фантастичними. Ну, наприклад, такі, як спілкування з померлими... » [164, с. 8].

Подібні здатності мали багато видатних особистостей. Наприклад, академік В. Вернадський у своїх щоденниках пише Про вроджену здатність спілкування з померлими, зокрема Описує контакти з померлим братом Миколою. Він побоювався Подібного досвіду і намагався втекти в науку, таким чином раціо­налізувавши свою природу. Але, напевно, саме завдяки тонкому Сприйняттю невидимої реальності всесвітньо відомий учений міг Мислити так масштабно і прогностично.

На основі опрацювання щоденників В. Вернадського Г. Бєлімов схиляється до думки, що «Володимир Іванович був, імовірно, одним з тих, кого називають контактуючими людьми, або людьми з «відкритою свідомістю» [6, с. 28]. «Я за приро­дою своєю містик, — писав Вернадський, — я цікавився релі­гійно-теологічними побудовами, спіритизмом... відчував довкола себе присутність сутностей, які не вловлюються тими органами чуттів, які дають поживу логічному мисленню...». Г. Бєлімов висловлює припущення, що видатні здібності Вернадського, його дивовижна інтуїтивність, а можливо, і підказка з боку Вищих Сил — усе це забезпечило найважливіші його відкриття, просу­нуло думку вченого так далеко, що багато його концепцій були широко визнані в науковому світі, а деякі реалізувалися за його життя. Але в той час мало хто знав про феномен контактуван­ня, тому навіть сам учений не міг чітко розібратися, що з ним відбувається. Швидше за все, він здогадувався про свій зв’язок з Вищими Силами, однак прямо говорити про це у ті часи не міг, а довірився лише своєму щоденнику...

Для сучасних Нових Дітей неймовірні, з погляду здорового глузду, здібності є цілком реальними і навіть звичними.

Сутність еволюції —
у розширенні людської свідомості

Уже з початку XX ст. духовно-наукові дослідження стали вказувати як на грядущі соціальні перевороти, так і на рішу­чі зміни свідомості, яка особливо з середини XX ст. у формі нових душевних здатностей проявляється у все більшої кількості людей. Одним з основних симптомів є поступова зміна абстрак­тної здатності мислення на образне мислення і сприйняття. Сюди належить здатність бачити ауру інших людей, майбутні події, а також образи, що є фраґментами минулих життів тощо. Однак до цих змін, котрі пов’язані з новою дієвістю Христа у земній сфері, люди повинні бути підготовлені, щоб правильно на них реагувати.

Так, відомий філософ сучасності П’єр Тейяр де Шарден, котрий одним із перших здійснив фундаментальний синтез науки, релігії і філософії, виділяє п’ять етапів космогенезу-христогенезу, фінальним із яких є етап наджиття — стан єднання душ людей у космічному Христі, у соборній Свідомості Христа. Свідомість Христа — це свідомість сутності, відзначеної любов’ю і благо­даттю, відданої своїй божественній природі. Це стан прощення і блаженства, який наповнює життя, присвячене служінню вищому духовному поклику.

На думку Тейяра де Шардена, усі люди, навіть ті, хто не вірує, відчувають присутність Бога і шукають його у магії велико­го Космосу: «Ісус, центр, до якого все прагне, дозволь нам усім, якщо це можливо, знайти місце серед обраних, святих монад, котрі одна за одною вилучаються Твоєю опікою з нинішнього хаосу, мало-помалу з’єднуються в Тобі, щоби утворити нову Землю» [150, с. 216]. У своєму величному «Гімні Всесвіту» мислитель стверджує, що планетизація людства для свого правильного здій­снення передбачає наявність, окрім Землі, яка поступово стягу­ється, окрім людської думки, яка ущільнюється, ще й третього фактора — «сходження на нашому внутрішньому горизонті деяко­го психічного космічного центра, деякого полюса вищої свідомос­ті, до якого прагнуть всі окремі свідомості світу і в якому вони зможуть любити одна одну: сходження Бога» [150, с. 218]. Хто може вирватися за рамки застарілих стереотипних уявлень і йде по світу з відкритими очима і серцем, той обов’язково помітить, як це нове духовне вже прокладає собі шлях у численних сферах і умах, щоб освітлювати і зігрівати справжню людську зустріч.

Проте актуальними залишаються слова Г. Сковороди «Весь світ спить...». Багато людей продовжують перебувати у сплячому стані свідомості. Критерій нечутливої душі і сплячої свідомості дуже простий: людина боїться будь-яких змін, будь- якої новизни у всіх аспектах життя. Замість того, щоб зробити крок назустріч новому або людині, яка несе це нове, «сплячий» перш за все бачить загрозу своєму благополуччю і стабільності. Носій новизни для таких людей — найперший ворог (як у відо­мій алегорії печери у Платона).

Але життя — це безперервна еволюція. Воно не зупиня­ється саме і не дає зупинитися людині, не дозволяє їй зійти з дистанції — еволюційного розвитку світу. Людина — універ­сальна за своєю анатомічною будовою, фізіологічними і психіч­ними процесами. Завдяки цьому вона зайняла особливе місце в природі. Тільки людина наділена здатністю до членороздільної мови; може мислити і творити, висувати ідеї і реалізувати їх; здатна усвідомлювати себе, своє місце у світі і перетворюва­ти світ. Чи закінчується на цьому становлення людини? Зовсім ні — далі починається справжня еволюція людини, розвиток її самосвідомості. На цьому шляху людина здатна набути, а точні­ше повернути, фізичне безсмертя, надможливості, такі як теле­патія, яснобачення, самозцілення, телепортація (переміщення у будь-яку точку простору як на Землі, так і у Всесвіті у фізичному тілі) тощо. Вона зможе завдяки самій лише думці матеріалізува­ти предмети, спочатку неживі, а потім і об’єкти живої природи, стаючи її творцем, але не царем.

Про такі перспективи людство мріяло протягом тисячоліть, згадуючи «втрачений рай». Це пам’ять про колишню могутність, якою володіла людина. Спогади про ці чудові часи збереглися у казках, легендах, билинах і міфах народів усього світу (килим- літак, чарівна торба, шапка-невидимка, золота рибка, джин, який виконує бажання, «за щучим велінням, за моїм хотінням» тощо). Саме прагнення до повернення втрачених здібностей, носталь­гія за цими часами стали для людства поштовхом до науково- технічного прогресу, що став своєрідною сурогатною еволюцією. Істинна еволюція полягає в розвитку людини як духовної істоти, у розширенні людської свідомості.

Вже декілька років у Москві діє Міжнародна Академія Розвитку Людини, яка може стати головною Академією XXI ст. її очолює Бронников В ячеслав Михайлович — академік Міжна­родної Академії Інформатизації, доктор філософії, основополож­ник науки «космопсихобіологія», автор Методу «Інформаційний розвиток людини». На основі розкриття незадіяних ресурсів мозку, закладених природою, Метод Бронникова розвиває у людині унікальні здібності, фантастичні творчі можливості. Цей Метод дозволяє проявити і розкрити в людському, особливо в дитячому, організмі, у свідомості могутній потенціал, що прокла­де шлях до відкриття нових і форсованого розвитку вже відомих здібностей. Створено нову наукову школу — школу академіка

 

Бронникова, яка ставить собі завдання формувати із людини розумної, що живе емпірично, — людину свідому, котра будує своє життя на основі знання майбутніх подій. Нові якості людини створюють і нову науку, науку людини свідомої, нову освіту, нову медицину, де в основі — етика людини свідомої, яка живе духо­вно. Духовність академік Бронников визначає як «шлях пізнання законів і принципів початку і кінця Божественної Ідеї «Людина»

1193].

Людина Заходу пішла хибним шляхом, розвиваючи зовнішні технології і нехтуючи внутрішніми, стала заручником створеної нею одновимірної цивілізації. Більш гармонійний шлях обрали люди Сходу, де побутують легенди про загадки Тибету, Шамба- ли, про джерело вічної молодості. Багато втрачених знань зараз відроджуються. Основна складність у набутті цих знань не в тому, що вони від нас приховані (те, що вчора було езотеричним — таємним, прихованим, доступним лише вибраним, посвяченим, сьогодні стає екзотеричним — відкритим для широкого загалу), а в тому, що люди не готові їх прийняти і, тим паче, скористатися ними. Вони здаються примітивними для наших витончених умів. Щоб отримані знання пішли нам на користь (знання подібне до сонця; як сонце допомагає бачити здоровим очам і шкодить очам хворим, так і знання мудрому йде на користь, а глупому на шкоду), дали відчутні результати у плані зцілен­ня і гармонізації нашого життя, їх треба прийняти й усвідомити до рівня молекули ДНК кожною клітинкою організму, злитися з ними воєдино. Необхідний синтез західної науки і східної філо­софської мудрості.

Змінюватися непросто. Доводиться ламати звичні стереоти­пи, відмовлятися від догм. Вчитися робити правильний вибір і нести відповідальність за нього. А це тяжка праця, яка вимагає чесності з самим собою, критичної переоцінки своєї особистос­ті. Інших, легших шляхів до розкриття у собі надможливостей і надздібностей не існує. Це механізм самозахисту природи: досконалою може стати тільки гармонійна людина.

Природа сьогодні змушена увімкнути механізм самозахисту і знищувати своє дитя — людину, тому що для неї небезпечна дисгармонійна, всемогутня істота, котра досягнення НТР вико­ристовує врозріз з природними і духовними законами, котра негативно впливає на довкілля незагнузданим потенціалом думки, психічної енергії. Адже людина, котра не вміє контролювати свій психічний потенціал, може внести і вже вносить у природні процеси аномальні корективи, чим прирікає на загибель не тільки себе, але й буття загалом, життя на інших рівнях Тонкого Світу.

Учені встановили, що Земля — жива істота, і є більш органі­зована й інтелектуально розвинута, ніж людина. Людина — дити­на Землі, кожен із нас є членом її сім’ї. Сьогодні Земля не може витримувати викиди агресивної психічної енергії людини, які страш­ніші за своїми наслідками від викидів отруйних газів в атмосферу, тому що сіють духовну руйнацію. Вона вживає адекватних заходів для напоумлення своїх нерозумних дітей. Учені припускають, що планета сьогодні прийняла рішення максимально скоротити кіль­кість людей, і численні стихійні лиха (повені, землетруси, урагани, цунамі та ін.) — це способи самозахисту й очищення планети. Як змія скидає шкіру, так планета оновлює свій покров.

Перед людиною сьогодні стоїть завдання зцілити себе і планету. Але вона повинна захотіти цього, зробити усвідомле­ний вибір. Напрям своєї еволюції кожний із нас повинен вибра­ти добровільно. Якщо це справді еволюційний шлях, то людина отримує всіляку допомогу, захист і підтримку Зверху.

Сучасні дослідження головного мозку показали, що люди­на у використанні цього дивовижного органа майже нічим не відрізняється від приматів. Розвитком інтелекту, виявляється, розширити людські резерви неможливо. З цього випливає, що людина в своєму сучасному вигляді не така вже й універсаль­на і досконала істота. Про це дві тисячі років тому сказав Ісус Христос: «Суджено вам народитися — Згори», застерігаючи пас від спроби загальмувати еволюцію. Народитися Згори — це і є істинне народження людини, відправний пункт її еволюції. Це означає, що еволюційний процес не завершений, а, по суті, тільки починається. Згідно з прогнозами ясновидців і провид­ців, настане Золотий Вік — вік гармонійного життя. Не буде так яскраво вираженої боротьби протилежностей, яка спостеріга­ється сьогодні у всіх аспектах буття. Усі будуть щасливі, благо­получні і житимуть безмежно довго. Життя повинне проявити себе у повному розквіті. Будуть народжуватися богоподібні діти, діти з унікальними можливостями (і це вже відбуваєть­ся!). Однак у світле майбутнє повинні спершу увійти їх батьки, котрі стануть посередниками для приходу у цей світ дітей із надможливостями.

Виникає запитання: які структури на рівні держав і відомств Повинні потурбуватися про підготовку і виховання таких гармо­нізованих батьків і їх богоподібних дітей? Річ у тім, що навряд ЧИ офіційні соціальні інститути поспішатимуть турбуватися про Якихось «ненормальних» (з погляду «нормальної» людини) фантазерів. «Державні структури залишаться вірними 99% Населення і підуть з ними до кінця у вигляді небуття. Тому вихо­вувати і вчити таким батькам спочатку доведеться самих себе, заради себе і своїх майбутніх дітей. Одному відсоткові людей, які виживуть, доведеться розраховувати тільки на свої сили і ресурси. Долаючи нерозуміння, а інколи й жорсткий спротив з боку світу, що гине...» — такий тверезий прогноз дають Тама­ра й Олександр Бєлиє [8, с. 48], автори Комплексної Системи Гармонізації Особистості.

Зміщення магнітних і навіть географічних полюсів Землі, відхилення земної осі, підняття рівня Світового океану, енерге­тичні удари, які приймає на себе Земля в міру різних косміч­них факторів, — це та багато іншого викликає глобальні зміни у геофізичних, хімічних, біологічних процесах. Багато технологіч­них процесів протікають з відхиленнями від заданих параметрів і часто закінчуються катастрофами. У людей катастрофічно погір­шується здоров’я. Зашлаковані, забруднені незбалансованим харчуванням організми згорають під впливом невідомих косміч­них енергій та_випромінювань, про що попереджала у 30-х роках XX ст. Агні-Иога.

Наш час називають апокаліпсисом. Його початок згадані автори визначають як вересень 1997 року. Іоді Земля увійшла в енергетичний гравітаційний циклон і почала наближатися до Сонця. Це наближення не випадкове, з його допомогою Земля мінімізує збитки від планети-гіганта, яка наближається до нас і є винуватцем аномальних глобальних змін на Землі і в Сонячній системі. Апокаліпсису відводять 25 років. За прогнозами вчених, виживуть у катаклізмах близько 1% жителів Землі. Організми більшості людей не можуть і вже не встигнуть пристосуватися до швидко змінюваних процесів зовнішнього середовища. Систе­ми таких людей впадають у колапс — як «старі міхи, у яких не можна влити нове вино...»

Отже, апокаліпсис — це не факт у вигляді природного ката- ■ клізму чи удару астероїда, а рутинний, на перший погляд нічим не примітний, крім катастрофічного зменшення населення, процес [8, с. 29]. «Дика сила пробиває собі дорогу, спочатку руйнуючи; але, незважаючи на це, її діяльність необхідна... Жахливі енер­гії — те, що називають злом, — це циклопічні архітектори і будів­ничі доріг Людства», — так геніально висловив суть апокаліпсису Ф. Ніцше.

У 2002 році було опубліковано відкриття вчених, за яким, незважаючи на все, що відбувається, «у 1% жителів Землі моле­кула ДНК укріплюється». Це ті, хто зрозуміли небезпеку і, зазирнувши у прірву, вжахнулися і повертаються назад, проди­раючись крізь натовп. Для інших ці люди — «білі ворони». Вони живуть не так, як усі, роблять не те, що усі, і говорять незвичні речі. Вони вчаться виживати не завдяки здобуткам цивілізації, науково-технічного прогресу, соціуму, релігії, невсипним турбо­там держави і досягненням медицини, а всупереч усьому цьому.

Людина може бути здоровою, якщо вивчає Духовні Закони і намагається жити згідно з ними. Давньогрецький філософ Гера- кліт, відомий своїми крилатими словами: «Все тече, все зміню­ється», «В одні і ті ж ріки ми входимо і не входимо, існуємо і не існуємо», зауважував, що, попри постійні зміни, світ залишаєть­ся самим собою. Отже, в його основі лежить якась усезагальна, тривка, об’єктивна закономірність, яку він назвав Логосом — космічним законом. На думку Геракліта, мета людини, котра хоче здобути мудрість, — пізнати Логос і впорядкувати своє життя відповідно до нього. Але Геракліта називали «плачучим», бо, як тільки він виходив на вулицю і бачив натовпи людей, то заливався гірким плачем — бідкався над долею нещасного людства, яке не хоче, або — в деяких випадках — уже не може пізнати Логоса.

Античний стоїк Сенека стверджував: «Мудрого необ­хідність веде, а дурного волочить». Краще бути мудрим і добровільно йти в ногу з еволюцією. Шлях до здоров’я, гармонії І цілісності — це процес, у першу чергу пізнавальний. Сьогодні є багато інформації про духовні закони еволюції. Про це пишуть Д. Чопра, Дж. Темплтон, К. Коупленд, Сан Лайт, Н. Уолш, Дж. Мерфі, Р. Гейдж, Л. Хей, Ошо Раджніш, Н. Правдіна, В. Синельников, Р. Доля та багато інших. Треба тільки захо­тіти пізнавати і вдосконалювати не лише довколишній світ, а в першу чергу самого себе. Релігійні люди кажуть: «Спасися сам, І довкола тебе спасуться тисячі». Олена Реріх стверджувала: «Удосконалюючи себе, ми вдосконалюємо світ».

Апокаліпсис — це не кінець світу, а початок нового еволю­ційного періоду життя. Вижити в ньому зможуть тільки ті, хто вахоче стати гармонійною особистістю та еволюціонувати спіль­но з життям. Під еволюцією мається на увазі використання людиною у критичній ситуації своїх прихованих, нереалізованих можливостей. Кожна людина має цей невикористаний запас у межах 95-98%. Секрет виживання у ситуації, що склалася, полягає у нашому бажанні і вмінні розконсервувати свій НЗ. Середньостатистична людина використовує близько 4-6% можливостей свого мозку, 2-5% можливостей своєї свідомос­ті, 10-15% психофізичних резервів здоров’я. А звідси хворо­би, старіння і смерть. Досягти досконалості можна завдяки реалізації своїх безмежних потенційних можливостей. Сказано: «Будьте досконалі, як досконалий Отеи,ь ваш Небесний».

Сенс еволюції людини — набуття здатності вийти за межі стандарту (комфортної зони) свого існування; знайти в собі сили і мужність, щоб подолати стереотипи, загальноприйняті «норми», неписані закони, не побоявшись стати несхожим на інших або смішним (це чудово описано у відомій притчі Р. Баха «Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон»).

«Річ у тім, що Буття у Всесвіті підтримується Свідомістю Бога, Ного мисленнєвими процесами, психічною енергією чи Духом Святим. Люди, які живуть на найнижчому рівні свідомос­ті, тобто ми, існують винятково за рахунок споживання цієї енер­гії, бездарно розсіюючи її на свої емоції, амбіції і «проблеми». Інша річ, коли людина вчиться не тільки раціонально викорис­товувати Психічну енергію Бога, але й примножує її, підтриму­ючи своє власне існування. "Така здатність людини розширює її можливості. Вона стає господарем своєї долі, свого Життя. Саме в цьому полягає Еволюція людини на нашому етапі — здатність перетворити себе із того, хто спалює життя, прохача, у Творця» [8, с. 79].

Автори Системи Гармонізації Особистості наголошують, що наше народження на Землі — це велика особиста відповідальність як перед Богом, так і перед усіма попередніми втіленнями нашої Душі. Іому що стадія людини є завершальним етапом у її еволю­ційному розвитку. Вона до цього часу пройшла мільйони втілень і перевтілень, але на стадії перетворення в людину може зупинити свою еволюцію або, ще гірше, відійти у небуття. Винна у цьому сама людина, котра зробила кумира зі свого фізичного тіла, а про свою душу не хоче знати, хоча на словах переживає за и чистоту і ставить свічки за її спасіння. Людині й на думку не спадає, що вона може бездарно загубити свою душу. Вона думає, що, прий­шовши на Землю, отримала повну свободу, але насправді отри­мує тільки свободу вибору — стати на шлях еволюції людини, або справді піти у небуття, в «космічну переробку», розсипавшись на дрібні частинки — гумус, на якому виросте життя, але вже в іншому Всесвіті...

Відсоток відбракування, відсіву душ до їх втілення в людину, поки вони керовані Свідомістю Бога, — дорівнює нулю. Відсоток душ, які усвідомили себе, з’єдналися зі свідомістю і повернулися додому, у Світ Бога, разом з фізичним тілом, нікчемно малий. Шість мільярдів душ на Землі для Тонкого Світу і Бога — гола абстракція, ще не народжені діти, котрі тільки розмірковують, народитися їм чи ні. Ті, хто підключився до Каналу Бога, цей крок уже зробили, тому отримують підтримку і допомогу Тонкого Світу [8, с. 136-137].

Неповторність Землі полягає в тому, що вона єдина планета у Всесвіті, яка дає душі досконале тіло — тіло людини. На землі зароджується свідомість і починається її еволюційний процес. Саме тут людина намагається отримати право на життя у проме­невій формі, тобто вчиться набувати життя вічне.

Від нас вимагається робота над собою, над своєю свідомістю. Результатом нашої роботи повинно стати повне возз’єднання зі своїм вищим «Я» і з Богом, уміння слухати свою вищу, істинну сутність і підкорятися її вимогам. Тільки тоді людина отримає здоров’я, успіх, і їй будуть надані техніки, які сприятимуть транс­формації фізичного тіла у променеву форму, оминувши смерть. Воістину, «не всі ми помремо, але всі змінимося»...

Не все так трагічно. Найпохмуріші прогнози можуть бути зведені нанівець, якщо ми змінимо колективну свідомість і актуалі­зуємо новий варіант розвитку подій. Фатуму немає. Пам’ятаємо, у сучасних дослідженнях Біблійного коду вчені постійно натра­пляють на запитання: «Чи зміниш?» [43]. Діти Нової Свідомості є нашим шансом.

ХТО ТАКІ ДІТИ ІНДИГО
І НА ЩО ВОНИ ЗДАТНІ?

Ваші діти — не діти вам.

Вони сини і дочки туги Життя за самим собою.

Вони приходять завдяки вам, але не від вас,

І, хоча вони з вами, вони не належать вам.

Ви можете дати їм вашу любов, але не ваші думки,

Бо в них є свої думки.

Ви можете дати пристановище їх тілам, але не їх душам,

Бо їх душі живуть у домі завтрашнього дня.

Де ви не можете побувати навіть у мріях.

Ви можете старатися бути подібними на них.

Але не прагніть зробити їх подібними на себе.

Бо життя не йде назад і не затримується на вчорашньому дні. Ви — луки, із яких ваші діти, як живі стріли, послані вперед. Стрілець бачить ціль на шляху безконечності І згинає вас своєю силою.

Щоб його стріли летіли швидко й далеко.

Хай ваш вигин у руці Стрільця несе радість.

Бо як любить стрілець стрілу, що летить.

Так любить він і лук, який залишається на місці.

Джебран Каліл Джебран, «Пророк»

Проблема Нових Дітей
у сучасній педагогічній науці

У педагогічному лексиконі нещодавно з’явився новий термін — «Діти Індиго» («Нові Діти», «Діти Нової Свідомос­ті» — будемо розглядати ці поняття як синонімічні). В українській педагогічній науці він поки що широко не використовується. Хоча День Індиго вже декілька років поспіль відзначають 29 січня у понад ста країнах світу.

Для вітчизняної академічної науки Діти Індиго ще не стали предметом безпосереднього зацікавлення. Вважається, що риси, які відрізняють їх від інших, деякою мірою притаманні кожній особистості на певному етапі її розвитку. Проте на Заході низка вчених у галузі психології, педагогіки, філософії та мисте­цтва серйозно розглядають проблему взаємодії з Дітьми Інди­го на різних рівнях: побутового спілкування, навчання, розвитку мистецьких здібностей тощо.

Що являє собою феномен Дітей Індиго? Це явище загально- нланетарного масштабу, для якого не існує культурних і мовних бар’єрів. Донедавна феномен не викликав усезагальної уваги через те, що він «дивний» для сучасної психології, яка вважає людську природу незмінною. Як правило, люди вірять в еволю­цію, але в таку, що вже відбулася. А того, що на Землю прихо­дить нова людська свідомість, яка проявляється в наших дітях уже сьогодні, консервативна думка не допускає. Але феномен продовжує розвиватися — зафіксовано все більше випадків появи Дітей Індиго. Оскільки феномен відомий уже доволі давно, його вивчають багато спеціалістів, і на деякі питання вже стали «'являтися конкретні відповіді.

Проте спектр ставлення до цього феномену дуже широкий — під трепетно-піднесеного до нігілістичного. Довкола появи Нових Дітей тривають суперечки езотериків і вчених. Одні намагають­ся пояснити цей феномен результатом мутації, впливом СНІДу; інші вважають вигадкою американських учених, котрі бажають наробити на подібній сенсаційній теорії; треті ставляться до цього явища дуже серйозно і відповідально, переконуючи, що нинішнє покоління дійсно врятує світ.

Змінилися часи, звичаї, традиції, іншими стали суспільні і моральні норми — змінилися і діти. Є думка, що ці, так звані Індиго, завдяки спілкуванню з телевізором всмоктують у себе нову культуру, яка спеціально їм нав’язується, унаслідок чого у них формується новий тип свідомості — звідси і гіперактивність, і небажання підкорятися, і завищені вимоги на кшталт «адже н цього вартий», «будь крутіший». Сьогодні їх уже ніхто не змушує носити піонерські галстуки, форму і думати за вказівкою. З юного віку вони перебувають у бурхливому потоці інформації (найчастіше нефільтрованої батьками) і знають набагато більше, ніж старше покоління у їх віці. Ось і вся «індиговість», скаже дехто.

Але більшість педагогів і психологів, котрі безпосередньо працюють з сучасними дітьми, на основі власного досвіду ствер­джують, що діти зараз справді інші. І зовсім не середовище робить сучасних дітей «індиговими». Вони народжуються з усіма тими ознаками, які так наполегливо приписують носіям цього феномену. Ці властивості проявляються у них виразно буквально з народження і не залежать від стилю виховання.

Позитивно налаштовані дослідники впевнені, що ці діти передвіщають новий еволюційний виток і є новою людською породою, яка несе нову мораль і нові цінності. Негативно ж нала­штовані вважають їх розбещеним поколінням, моральними потво­рами й ознакою виродження людства. Ці радикальні версії, що взаємовиключають одна одну, красномовно ілюструють схиль­ність людини до крайнощів. Іоді як істина завжди багатогранна. В одній думці всі збігаються: сучасні діти значно випереджують ровесників у розвитку і мають здібності, про які раніше людство і не мріяло.

У будь-якому випадку це цілком унікальне явище, варте уваги і всебічного вивчення! Це явище, яке має багато проявів і форм, але, по суті, незрозуміле. У цьому посібнику запропоно­вано одну з можливих версій, яка не претендує на вичерпність або на істину в останній інстанції. Або швидше, набір версій, інколи несумісних і навіть суперечливих. Лай читач, який не завжди має можливість «покопатися» в Інтернеті або читати спеціальну літературу, ознайомиться з різними думками і сам зробить висновки. Або — якщо висновки робити поки що зара­но — принаймні зацікавиться проблемою і шукатиме ще більше інформації, ставитиме нові запитання. Згадаймо сократівську майєвтику: правильно поставлене запитання — половина відпо­віді. Всі відповіді є у нас самих, бо всі ми — зрілі духи, котрі ' пройшли вже величезні цикли космічних перероджень. Треба тільки пригадати... «Справжнє знання, як і дитина, наро­джується в муках» (Сократ). І ці муки творчого пошуку, дерзання і пізнання обов’язково рано чи пізно увінчаються відкриттям, просвітленням, прозрінням, потрясінням. Цей стан чудово відтворила Ліна Костенко:

Буває мить якогось потрясіння:

Побачиш світ, мов вперше у житті.

Звичайна хмарка, сіра і осіння.

Пропише раптом барви золоті.

Стоїш, як стогін, під склепінням казки.

Душа прозріє всесвітом очей.

Тремтить гілля, з облич спадають маски...

З усього світить суть усіх речей.

І до віків благенька приналежність Переростає в сяйво голубе.

Прямим проломом пам’яті в безмежність Уже аж звідти згадуєш себе.

Про Дітей Індиго сьогодні пишуть численні автори: Роберт Т. Байярд і Джин Байярд, Барбара Марсіньяк, Вейн Досік та Елен Кауфман, Георг Кюлевінд, Джеймс Твайман, Діана Ланкастер, Дорін Вйорче, Друнвало Мелхіседек, Зігфрид Войті- нас, Кароліна Гегенкамп, Лі Керолл ( Крайон ) і Джен Іоубер, Пеггі Дженкінс, Пол Донг і Іомас Рафілла, Джон Грей, Роберт Джерард, Сімоне Харланд, Стів Ротер, П.М.Х.Етуотер, Юрій Земун, Геннадій Бєлімов, Вадим Зеланд, Влад Булгаков, Мари­на Куртишова, Зоряна і Ніна Некрасови та інші.

В українській педагогіці цю тему поки що майже не розробле­но. Педагоги про феномен Нових Дітей говорять з обережністю, посилаючись на те, що в Україні проблема Індиго ще не визріла, отже, широке вивчення цього феномена на науковому рівні не недеться. Певною мірою проблему досліджують психологи, нада­ючи допомогу батькам, котрих насторожує аномальна поведінка дитини. Теперішні батьки часто не знають, як виховувати своїх дітей. Вони скаржаться на те, що дитина не сприймає традиційні підвалини життя і правила суспільства і, на їх погляд, хибно нала­годжує контакти з ровесниками. Прихильники традиційної точки зору вважають, що йдеться передусім про поведінкові реакції, властиві тому чи іншому психотипу, або про результат дефіциту уваги чи прояви гіперактивності. Однак існують численні факти, які свідчать про справжність існування Індиго.

Протягом 2007-2008 навчального року у Львівському інсти­туті післядипломної педагогічної освіти (ЛОІППО) було прочи­тано низку лекцій на тему «Феномен Дітей Індиго і виховання духовності» для вчителів різних категорій: вчителів української мови та літератури, вчителів предмета «Основи здоров’я», викла­дачів ВНЗ; педагогів-організаторів; вчителів початкових класів; вчителів музики та музичних керівників дошкільних навчальних закладів; вчителів трудового навчання, зарубіжної літератури, математики, інформатики тощо. Було проведено анкетування з метою визначити рівень обізнаності вчителів з феноменом Дітей Індиго та їх потребу в інформації про цих дітей, методи роботи з ними.

Було опитано 120 осіб. Лише деякі з них (близько 20%) до лекції чули про Дітей Індиго. Джерелами інформації для них були: телебачення (50%), преса (40%), колеги (15%), книги (10%), радіо (5%), психологи (3,5%), Інтернет (3%). На курсах підви­щення кваліфікації вперше отримали детальну інформацію про Дітей Індиго понад 90% респондентів.

З публікаціями українських авторів на цю тему учасники анкетування не ознайомлені. Відчувають потребу в літературі про сучасних Нових Дітей і хотіли б її отримати 95% слухачів.

На запитання «Чи вважаєте доцільним вивчення україн­ських Нових Дітей і чому?» схвально відповіли 80% опита­них, висунувши такі аргументи:

• світ змінюється, треба іти в ногу з часом;
• це потреба нашого часу;
• так, тому що це явище існує, але не достатньо вивчене;
• тому що вони — наше майбутнє;
• щоб дізнатись більше про їх можливості;
• щоб уміти вирізняти їх серед інших;
• щоб знати, як сприймати таких дітей, як виховувати;
• потрібно пояснити дорослим шкідливість застарілих методів виховання;
• для вивчення їх особистості, щоб допомогти розвинути інших;
• для допомоги батькам і вчителям;
• щоб зрозуміти, допомогти і підтримати їх;

• знання про них полегшує роботу і навчання;
• щоб дати їм можливість самореалізації і повчитися в них;
• для розвитку суспільства у кращий бік;
• тому що такі діти потребують особливого підходу. А якого?
• тому що з ними потрібно працювати, розвивати їх здібності;
• від того, наскільки ми пізнаємо їх, залежить їх життя;
• щоб розвинути нове розумне покоління людей;
• щоб життя несло більше любові і миру, щоб світ був більш духовним;
• для кращого розуміння сутності людського існування на Землі;
• щоб було менше агресії, насильства;
• можливо, зміниться свідомість сучасних українців на користь народу.

На запитання: «Які ознаки характеризують Нових Дітей? Що це за діти? Яка їх роль у сучасному світі і значення для майбутнього планети та людства?» після прослуханої лекції відповіли приблизно 60% опитаних і дали такі характеристики:

• для них характерне «непорозуміння» з цим світом; дуже вразливі;
• їх інколи важко зрозуміти;
• не бажають чекати, проявляють нетерплячість, хочуть всьо­го й одразу;
• влаштовують істерики (тому доводиться виховувати власне терпіння, а в них — поваїу до інших);
• швидше й активніше за інших проявляють свої здібності;
• їх призначення — змінити світ та розкрити любов;
• це діти, котрі живуть у гіперінформаційному просторі;
• орієнтуються у всьому, відчувають серцем;
• здібності яснобачення;
• потребують нестандартних форм і методів навчання;
• думають по-дорослому, обдаровані, талановиті, часто амінюють настрій, з вираженою індивідуальністю, чутливістю;
• розвинутий інтелект, парапсихологічні здібності, своєрідне мислення та поведінка. Це діти «перехідного періоду» між сучас­ністю та майбутнім;

• особливі, цікаві, потребують індивідуального підходу, змінять нас і нашу планету до кращого;
• цілеспрямовані, впевнені, захоплені певною ідеєю, душевні, добрі. їх завдання — викоренити зло із земного життя;
• нестандартні, творчі, самостійні, бунтарі, ламають стерео­типи, змінюють погляди, бачення світу;
• несуть душевне начало у наш зматеріалізований світ;
• гостро відчувають фальш;
• замкнутість, бажання обстоювати свої думки, впевненість у своїх вчинках, діях;
• це діти майбутнього, люди прекрасного нового світу;
• для них характерні ознаки, не притаманні звичайній дитині, їх завдання — змінити світ, врятувати людство та нашу планету від глобальної катастрофи;
• гіперактивні, не люблять критики, часто говорять про космос;
• незакомлексовані, розкуті, з великою уявою і глибоким внутрішнім світом;
• дуже енергійні, рухливі, їм важко висидіти урок; поведінка неадекватна, увага розсіяна;
• ці діти наділені від народження чимось незвичним, володі­ють новими знаннями та світоглядом;
• такі діти в майбутньому — рушійна сила суспільства;
• по-іншому сприймають світ, здатні мислити й аналізувати на рівні дорослої високоосвіченої людини;
• вносять в суспільство нову інформацію, почуття, мають лідерські якості;
• відмежованість від ровесників, прислухаються тільки до своїх відчуттів і потреб;
• у них уява, фантазія розвинуті краще, ніж у їх ровесни­ків;
• відрізняються своїми можливостями, можуть робити великі відкриття;
• їх роль — у зміні світогляду інших людей;
• це діти з неординарним мисленням, часом неадекватною поведінкою, високими ідеалами, великим серцем; їм належить майбутнє;
• здібні до малювання, мають цікаві задуми сюжетів малюнка;
• цікаво пояснюють космос, дуже цікавляться різними енци­клопедіями, мають передчуття біди;
• вимагають поваги до себе, хочуть бути нарівні з дорослими.

На запитання «Чи є у Вас у школі (класі, сім’ї) такі

діти? Яке їх співвідношення щодо «звичайних» дітей?» були такі відповіді:

1. Є: 32 ос. (* 26% опитаних). Причому наведено різні дані щодо процентного відношення: 1-2%, 5-10%, 10-15%, 20%, 30%.
2. Нема: 33 ос. (» 27% опитаних).
3. Не знають: 7 ос. ( к 6% опитаних).

На запитання: «Які труднощі виникають у роботі і спіл­куванні з цими дітьми?» отримано такі відповіді:

• не завжди реагують на прохання, їх важко заспокоїти;
• не завжди виконують завдання, дивляться ніби самі в себе, часто змінюють настрій;
• їх треба вислухати, щоб зрозуміти;
• вони хочуть, щоб увага приділялася тільки їм, часто не дають висловитися іншим, випереджаючи їх;
• вони дуже тендітні, багато людей їх не розуміє;
• за ними важко встигати;
• інколи не слухають на уроках, у вільний час дуже активні;
• з ними важко знайти спільну мову, «звичайні» діти їх уника­ють. Як правило, Дитина Індиго самотня;
• велика наповнюваність класів, важко визначити таких дітей і приділити їм увагу;
• самовпевненість, гіперактивність, неслухняність;
• важко завоювати у них авторитет;
• часто не можуть пояснити, чим мотивовані їх дії, що ними керує;
• відчуваєш вину, коли щось є недопрацьованим у стосунках з ними;
• труднощі в управлінні їх поведінкою, а у спілкуванні — брак знань про них.

На запитання «Як Ви долаєте ці труднощі?» дали відпо­відь близько 10% опитаних:

• інколи прихвалюю, переконую, викликаю на відверту розмову;
• допомагає любов до дитини і гордість за неї;
• стараюся зрозуміти, стати на їх місце, подивитись на все їх очима;
• сприймаю їх такими, якими вони є;
• працюю над собою;
• взаємодопомога, довіра, дисципліна;
• даю індивідуальні завдання;
• вникаю у їх світ, твори, даю оцінку, підтримую.

Запитання «Хто допомагає Вам у роботі з Новими

Дітьми?» сформувало таку картину:

• психолог: 8 ос. (» 6%);
• адміністрація школи: 7 ос. ( * 5,5%);
• батьки: 6 ос. (5%);
• священик: 6 ос. (5%);
• заступник директора з виховної роботи: 3 ос. (2,5%);
• література: 1 ос. (0,9%);
• соціальний педагог: 1 ос. (0,9%);
• логопед: 1 ос. (0,9%).

Окремі вчителі висловили оригінальні побажання укладачам посібника про Дітей Нової Свідомості:

«Допоможіть цим дітям адаптуватися в світі і навчити вчите­лів і батьків, як їм допомогти» (Біян О. В.).

«Підтримуйте і спрямовуйте у правильне русло Дітей Нової Свідомості, допомагайте їм адаптуватися у нашому суспільстві і допоможіть їм здійснити свої плани. Бо не кожен з нас має таке розуміння і бачення. Хоч, наприклад, я після вашої лекції, здаєть­ся, змінилася сама для себе у своїй свідомості і навчилася по-іншому дивитися на оточуючих. Я горда, що поруч із звичайними людьми є люди іншого бачення і розуміння, які допомагають змінювати наше суспільство. Ви — як духовний наставник, який пропагує, а інші через серце і розум повинні почути» (Прокопчук С. О.).

У цьому посібнику зроблено спробу теоретично узагальни­ти доступний матеріал, цілісно осмислити феномен Дітей Нової Свідомості у єдності їх медико-психологічних, духовних, педа- і'огічних та інших характеристик. Ґрунтовна експериментальна робота, яка базувалась би на конкретних прикладних досліджен­нях, ще попереду. Хоча по-справжньому зрозуміти феномен Нових Дітей, ймовірно, можливо не на зовнішньому, раціональ­ному, а на внутрішньому рівні інтуїтивного сприйняття.

Майже всі опитані сходяться на думці: у Дітей Індиго не так працює мозок, по-іншому влаштована психіка, вони відрізняють­ся від інших дітей і тому вимагають принципово нових підходів.

У Франції Індиго називають «тефлоновими дітьми» за те, що до них не «пристають» загальноприйняті правила поведінки. В Англії їх називають «дітьми тисячоліття», Японії і Китаї — «дітьми світла», а в США закріпилася назва «Діти Індиго» за яскраво-синій, індиговий колір аури, побачений екстрасенсом Пенсі Енн Тепп. Остання назва стала популярною і у нас.

Діти Індиго відрізняються від ровесників з раннього дитин­ства, по-перше, незвичайними здібностями, а, по-друге, цілком особливим самостійним поглядом на світ. Вони не будують життя за правилами дорослих, а частіше змушують останніх підлашто- вуватися. Кожна Дитина Індиго приходить у світ з усвідомленням власної місії — принести людям нове знання, перебудувати світ за новими правилами. «Я лише дрібний штрих у картині побу­дови нового світу», — каже Дитина Індиго Сергій із Мінська.

Принци і принцеси, послані у світ рабів

Діти Індиго з’являлися і раніше, але не так часто. Неординар­ні особистості були в усі часи у всіх цивілізаціях. До раси типових Індиго зараховують Жанну д’Арк, Леонардо да Вінчі, Джордано Бруно, Вінсента Ван Гога, Моцарта, Франца Кафку та ін. Одне з неканонічних Євангелій розповідає, що в Ісуса Христа була яскраво-синя аура, особливо рідкісна у ті далекі часи. До момен­ту розп’яття вона змінилася на золоту — ауру святих і пророків.

Сьогодні кількість Дітей Індиго стрімко збільшується. Західні фахівці визначили: серед тих, кому зараз 50 років, Індиго зустрі­чаються у пропорції одна на 1000-5000 осіб, кому ЗО — одна на 600. У віковій групі від 17 до 29 років на їх частку припадає вже 6-12%, у старших класах — 20-25%, у середніх — близько 40%, у 4-5 — 60-70%, а діти 2000 року народження і молодші — майже всі Індиго. Є і дещо інша статистика: зараз таких дітей у 10-11 класах 5-7%, у 8-9-х - 12-15%, у 6-7-х - 19-24 %, у 5-х класах — уже близько 30%, у початковій школі — в середньому до 40 %. У дитячих садках цифри ще більш вражаючі — від 60 до 80%.

Але, можливо, ці дані перебільшені і неточні. У нас в Україні масштабні дослідження, які могли б виявити хоча б приблизну кількість Дітей Індиго, ще не проводилися. Один з Дітей Індиго, одинадцятирічний Сашко, стверджує, що справжніх Індиго мало. Вони прийшли допомогти нам напередодні глобальних змін. Якби ми могли самі собі допомогти, то вони б не приходили. Вони не хочуть зайвий раз турбувати людей, проте змушені говорити про себе, тому що виконують свою роботу, і їх дії помітні.

Сашко пояснює різницю між Індиго і звичайними людьми. Хоча Індиго за своїми фізичними можливостями люди, але коли вони думають, то не подібні на людей. Розум Індиго охоплює всю Землю, а розум простої людини складається зі знань, які вона отримує від інших людей або із книг. Ще Індиго добре відчу­вають, тоді як люди зовсім холодні у своїх відчуттях. Хлопчик стверджує, що Індиго можуть упізнати тільки подібні на них або ті, хто їх створили. Він бачить собі подібних завдяки Світлу. Воно золотисте і має форму певного зрозумілого йому «знака». Ще Індиго змінюють інтенсивність світла — то яскраві­ше, то темніше, чого люди не вміють.

Земля — єдине місце у космосі, де можуть з’являтися Інди­го, так само, як і люди. Насправді ж Індиго — це аспект люди­ни, про який вона нічого не знає. Індиго приходять як чужі, хоча насправді є частиною людей. І все ж вони на Землі тимчасово. «Ми тільки допомагаємо Вам пройти Спалах. Після цього Ви .самі станете сильними. У Вас є Знання на Землі для цього, але Ви ними погано користуєтеся. Ми зі Світу, який за Межею. Ця Межа Вами не буде досягнута ніколи...»

Сашко зауважує, що коли говорять про Індиго, то часто плутають завдання дитини і походження дитини. Індиго прихо­дять із інших куточків Космосу, ніж інші діти. Зараз чимало дітей, котрі багато чого вміють. Але це їх здібності, а не ознака

Індиго. Індиго, наголошує Сашко, мають золотий колір. Синій мають ті, хто розвиває здібності і розум. Індиго не варто вирізня­ти чи шукати, вважає хлопчик. Вони мають жити нарівні з людь­ми і звичайними дітьми. Те, що їм необхідно, вони спробують пробити [195].

Г. Бєлімов описує дівчинку Індиго із Мінська, яка «завжди відчувала себе чужою на цій планеті». Вона відчуває себе старою у дитячому тілі і стверджує, що не допустить, щоб їй, як бага­тьом іншим Індиго, зламали життя неправильним ставленням: «Ми надто вразливі, тому що ми — перші! На наших плане­тах нас вважають ледве не героями за те, що ми наважилися на цю надскладну місію (у кожного вона своя, але спільна мета — відродження планети). Нам потрібне Ваше розуміння... Вам знадобиться наша мудрість і наша допомога, але умійте терпіти і чекати» [6, с. 69].

Дівчинка припускає, що Індиго, ймовірно, найвищий для Землі еволюційний ступінь духовного розвитку (хоча з цим не можна беззастережно погодитися): «Ми — останні, далі йдуть Фіолетові, але вони — свідомість у найчистішому вигляді, вони иозатілесні. їх ніколи не буде на цій планеті, тут верх — інди­го» [6, с. 70]. Попри духовну зрілість, вони потребують нашої підтримки: «Мені потрібно хоч трішки схвалення і визнання. Всі діти індиго такі. їм приписують зазнайкуватість, але це через те, що ми насправді принци і принцеси, послані у світ рабів. Однак ми не дивимося на людей зверху вниз, ми їх любимо. Ось тільки треба, щоб вони схвалювали мене, особливо, коли я була малень­кою» [6, с. 73].

Ця древня душа пам’ятає і детально описує свою прабать­ківщину — планету Сирену із сузір’я Оріона й, очевидно, силь­но тужить за нею, відчуваючи себе все більш дискомфортно у середовищі землян: «...проблема в тому, що я все більше боюся людей. Надто багато серед них недобрих особистостей. Моя маленька душа просто розідрана на шматки, я не знаю, що мене тут тримає — так страшно жити у цьому світі війн, злочинності, жорстокості, заздрості, злих думок і вчинків!» Дівчинка бачить свою духовну сутність як чисту, відкриту, непорочну, «не заляпану тутешнім багном», і вона відчуває себе тут дуже одиноко, як істота,

«принижена існуючою тут цивілізацією»: «Я приходжу до висно­вку, що цей світ не створений для того, щоб люди мали можливість бути вільними. А я повинна бути вільною. Я повинна навчитися бути вільною, незважаючи на все, — як та сутність, яка живе у мені, і якою я, по суті, є» [6, с. 76].

Проаналізувавши багато подібних ситуацій на основі спілку­вання з Дітьми Індиго, Г. Бєлімов дійшов висновку, що «дітей індиго посилають у земне суспільство певні Сили, яким небайду­жий розвиток нашої цивілізації»[6, с. 81], причому ці сили непід- контрольні людині.

Кольорова гама аури — відображення
душевно-духовних якостей людини

У 90-і роки японські великі компанії («Соні», «Міцубісі» та ін.), які мають могутні аналітичні і спеціальні служби, зверну­ли увагу на цікаве явище: діти 90-х років народження набагато випереджували у своєму розвитку дітей попередніх десятиліть. Крім того, спеціальні прилади (спектроаурометри) показували індигове світіння їх аур на відміну від зелених, жовтих і черво­них тонів інших дітей і дорослих. Відсоток таких дітей був дуже високий як для випадковості — 50%. Японці провели ретроспек­тивний аналіз і дійшли висновку, що такі діти народжувалися і в минулому, але тільки у «сині» («індигові») роки із закінченням на «4» і «5» за східним гороскопом (тобто 1905, 1915, 1904, 1914, 1924-25 та ін.). Але відсоток і кількість цих дітей були набагато меншими.

Провівши величезну роботу, японці зробили висновок: цей феномен викликаний впливом декількох факторів: а) радіацією (загальною і ядерною, після Хіросіми і атомних станцій, ядер­ної зброї); б) тектонічними процесами; в) зміною якості скла­ду води, повітря і їжі (особливо — збільшенням кількості міді, селену, йоду, кобальту та інших макро- і мікроелементів). Але розподіл «людей Індиго» на нашій планеті не рівномірний. Це покоління з’являється переважно у народів, котрі пройшли через значні випробування, стреси світового масштабу, а також у мало­дітних, а не багатодітних народів.

 

Це відкриття стимулювало подібні дослідження і в інших країнах, особливо в США і на Заході. Установлено, що найбіль­ша кількість Дітей Індиго народилися в Естонії, Фінляндії, у горах Європи — Піренеях, Альпах та Карпатах. Великі «вогни­ща» Дітей Індиго на півдні Франції, Німеччини, півночі Іспанії, Італії, у Швейцарії і Австралії. Іобто саме у гірських системах Європи, там, де є тектонічні розломи з викидом радіації, мікро- і макроелементів. На території колишнього СРСР такі місця є на І Іоліссі (українському і білоруському) і в Карпатах, у поляків — у Іатрах (на півдні Польщі). У Росії такі місця: Карелія, Санкт- Петербурзька область, Псковщина, Курська магнітна аномалія, Кавказ, Урал, Середнє Поволжя, Алтай, Саяни, Байкал, Сіхоте- Алінь.

З давніх-давен існують спроби розділити людей на категорії залежно від форми черепа, кольору шкіри, коефіцієнта інтелекту та ін. Антропологи і фізіологи витратили роки на дослідження й оцінку того, як ми думаємо, почуваємо чи діємо. Існують, зокре­ма, такі системи класифікації: тести інтелекту, тести на індивіду­альність, особистісні тести, тести пам’яті тощо.

В основу класифікації поведінкових моделей людей були покладені такі фактори: структура родини і звичаї, культура, мрії, власне психологія, зв’язки і схильності, міфи, релігія, свідо­ма і несвідома мотивація і думки. Визнані теоретики психології і психіатрії Фрейд, Юнг, Адлер, Берн, Фромм, Кернберг, Кляйн, Маслоу, Перлз, Райх, Роджерс, Скіннер, Салліван та інші вико­ристовували різні системи особистісної класифікації.

Крім традиційних існують духовні і метафізичні системи класифікації, метою яких є спроба об’єднати людей у групи, наприклад, на основі характеристик, пов’язаних з часом їх наро­дження (астрологія), рівнем їх життєвої енергії чи шануванням тієї чи іншої тотемної тварини (китайські та індійські корені). Усі ці системи, давні і сучасні, існують для того, щоб допомогти людям краще зрозуміти самих себе, свою неповторність і водно­час єдність з іншими людьми, з усім сущим. Махатма Ганді казав: «Наша здатність досягти єдності при існуючій розмаїтос­ті буде прекрасним іспитом для нашої цивілізації». Кінець другого — початок третього тисячоліття ознаменований розви­тком більш високої свідомості, любові і терпимості людей — того, що ми могли б пізнати багато століть тому з культури аборигенів, якби не вважали їх недорозвиненими.

За кольорами спектру сонячного світла класифікувала певні типи людської поведінки американка Ненсі Енн Тепп — психо­лог, біоенергетик, ясновидиця, котра бачить ауру людини. Саме вона вперше описала феномен Дітей Індиго. У 1982 р. Ненсі Тепп написала книжку «Як колір допомагає краще зрозуміти твоє життя». Це перше відоме видання, у якому визначаються моделі поведінки Нових Дітей. Авторка дивиться на людей крізь призму їх кольору життя для того, щоб краще зрозуміти, яка їх місія тут, на земному плані, який урок вони прийшли вивчити в цьому житті, яка їх життєва програма.

Подібна класифікація людей за колірними групами пред­ставлена у книзі доктора філософії Хартмана Тейлора, виданій у 1998 році під назвою «Колірний код; ще один спосіб побачи­ти себе, свої відносини і своє життя». Ця книга розповідає про зв’язок людського характеру з кольором, про середньовічну і гіпократівську системи розподілу людей за типом темперамен­ту — на сангвініків, меланхоліків, флегматиків і холериків — і про те, який колір їм відповідає: червоний, блакитний, білий, жовтий.

Класифікація Ненсі Тепп є інтуїтивною, але точною і заснова­ною на життєвих спостереженнях. Доктор Тепп вважає, що зміни в суспільстві багато в чому обумовлені тотальною зміною кольорів аур людей. Коли на початку 80-х років до неї на прийом стало приходити все більше спантеличених батьків зі своїми нестандарт­ними дітьми, вона зрозуміла, що у цілого покоління дітей вимальо­вуються суттєві зміни. Після багаторічних спостережень за такими дітьми Н. Тепп побачила, що у їх випромінюванні на перший план усе чіткіше став виходити голубий індиго, замінюючи оранжевий і червоний, а також жовтий і теплий зелений кольори, що домі­нували раніше. Ненсі Тепп стверджує, що 90 % дітей, молодших 10 років, і 70% дітей у віці від 15 до 25 років — Діти Індиго.

Сьогодні все більше людей відкривають або розвивають у собі здатність сприймати душевно-духовні якості людей як кольо­рове випромінювання, тобто ауру. Подібно до того, як фахівець ні спектрального аналізу за кольоровим спектром може робити висновок про хімічний склад і речовинну консистенцію природ­них об’єктів, ці чутливі люди за кольором аури можуть пізна­вати духовні особливості й обдарування людей, котрі зазвичай приховані від зовнішнього погляду. Аура є чітким відображенням людських якостей.

Аура сприймається духовним зором як кольорові випромі­нювання навколо фізичної людини, що оповивають її як хмара у формі яйця. У всіх людей розмір аури різний. Але можна приблиз­но уявити собі, що, в середньому, людина з аурою вдвічі довша і в чотири рази ширша, аніж саме фізичне тіло. В аурі струмують найрізноманітніші кольорові тони. Ця течія є точною картиною внутрішнього людського життя. Залежно від настроїв, емоцій, переживань змінюються окремі кольорові відтінки. Однак певні стабільні властивості: таланти, звички, риси характеру — виража­ються у постійних кольорових тонах.

Аура, дуже різна відповідно до різних темпераментів і схиль­ностей людей, відмінна також і за ступенями духовного розвитку. Цілком іншу ауру має людина, котра повністю віддається своїм тваринним інстинктам, аніж та, що живе світлими помислами. Істотно відрізняється аура релігійно налаштованої натури від тієї, котра загрузла в тривіальних буденних клопотах.

Засновник антропософського руху, основоположник Валь- дорфської педагогіки Рудольф Штайнер у своїй спеціальній розвідці «Про ауру людини» детально показав значення різних відтінків кольору індиго. Він стверджує, що голубі тони проявля­ються у відданих, побожних натур. Чим більше людина ставить себе на службу якійсь справі, тим виразнішими стають голубі тони. Аура добрих, самозречених, релігійних натур проявляєть­ся гарним рівним голубим світлом. Якщо такі люди, крім того, інтелігентні, то в їх аурі чергуються зелені і голубі потоки, або голубий колір набуває зеленуватого відтінку. Життя в дусі, поєд­нане з благородною самовіддачею і здатністю до самопожертви, упізнається за рожево-червоним чи світло-фіолетовим кольором. Ідеалізм і серйозність у ставленні до життя представлені індиго- голубим кольором.

Ось що говорить про колір індиго наука хромотерапія (лікування кольором). Цей колір відповідає за розвиток психічних здібностей. Очищує мислення, звільняє від тривог і страхів, дозволяє почути внутрішній голос і прийняти правильне рішення (інтуїція). З індиго простіше переходити на тонші рівні свідомості. Колір індиго лікує глухоту, катаракту, кровотечі, безсоння; є антисептиком. Допомагає при ангінах, ревматизмах. Впливає на ендокринну систему (виро­блення гормонів). Асоціюється з гіпофізом, «третім оком».

Іретє око, або Око Брами — це шоста чакра, Аджна, або 96-пелюстковий лотос. Розташована між бровами. Пов’язана з мозком, шишковидною залозою, гіпофізом. Відповідає за розум, сприйняття, знання. Канал розуму. Світ інтуїції, духу. Від цього енергетичного центру залежить гармонійний розвиток нашого організму і всіх його частин; уміння зосередитися на ньому може бути використане для виправлення фізичних недоліків свого тіла. Розкриття Третього ока дає повне або часткове яснобачення, яснослухання, можливість спостерігати дію органів у своєму та іншому тілі, бачити крізь перешкоди і крізь землю, спостерігати за життям рослин і мінералів, слухати музику сфер, голоси неба і землі. У Живій Етиці сказано, що для відкриття яснобачення треба також оволодіти сильним магнітом серця.

Колір індиго (синьо-фіолетовий або синій) — це колір поєднання суперечностей, духовності, творчості і пізнання. Він проявляється у різних градаціях: від світло-голубого, ультрама­ринового — до темно-синього і чорного. У цьому виявляють­ся два боки подвійної природи людини як два можливі варіанти її розвитку: людина із сильним «Я» може піднятися до вершин духовного або ж через сили, які виражаються у чорнуватій холод­ності кольору індиго, глибоко впасти і стати злою через свою високорозвинену холодну інтелектуальність. Іому психологи стверджують, що з «індигових» дітей можуть вирости і геніальні художники, і жорстокі бандити, і божевільні вчені, котрі легко переступають межі здорового глузду.

Українська духовна традиція через «філософію серця» (Іларіон Київський, І. Вишенський, Г. Сковорода, П. Юркевич, П. Куліш, М. Костомаров, М. Гоголь, І. Огієнко, О. Бердник та ін.) завжди застерігала про небезпеку гордині розуму, гово-

 

рила про необхідність гармонійного поєднання інтелектуального та емоційно-вольового начал за переваги останнього. Чому філо­софсько-світоглядні і педагогічні ідеї українських мислителів, яскравих виразників кордоцентризму як типової риси української ментальності, сьогодні як ніколи актуальні та вимагають глибоко­го вивчення і впровадження в освітній процес.

Розглянемо детальніше деякі з можливих проявів кольору індиго і їх смислові характеристики:

Голубий колір — колір небес. Колір довіри (уміння давати, нічого натомість не вимагаючи). Цей колір відповідає за наші взаємовідносини з довколишнім світом, за тонке сприйняття краси, співпереживання.

Синій колір — це колір інтуїції і мислення. Розвиваючи в собі ці якості, ми можемо наблизитися до наших ангелів, вищих сил, до Бога.

Фіолетовий колір — колір мудрості і духовності. Це колір філософії і релігії. Він є останнім серед кольорів райдуги, який розпізнається людським оком. А далі він розчиняється у надзви­чайно сліпучому світлі. У нашому фізичному світі фіолетове світ­ло має найвищу для видимого спектру частоту. Тому воно володіє найбільшою здатністю проникати у речовину і трансформувати її на атомному і субатомному рівнях. Фіолетовий колір — це колір духовного світла, який посилює якості милосердя, прощення і трансмутації. Трансмутувати означає змінювати, перетво­рювати щось у вищу форму. Цей термін використовували алхіміки, котрі старалися на фізичному рівні трансмутувати небла­городні метали в золото, а на духовному — досягти внутрішнього Преображення і вічного життя.

Колір індиго, отже, засвідчує дві потенціальні властивості людини: з одного боку, палке прагнення до духовності, здатність думати про духовні речі і глибоко розуміти їх; з іншого — схиль­ність до духовного занепаду і моральної деградації, прагнення до знань і переживань, які приховують у собі здатність руйнувати і навіть убивати. Відомі випадки, коли інтелектуально високообда- ровані діти, котрі можуть бути зараховані до групи Дітей Індиго, з рідкісною холоднокровністю вбивали інших дітей чи дорослих. Протилежністю цьому є зовсім інша, набагато більша група дітей, котрі, як високообдаровані чутливі істоти, духовно і художньо виростають творчими особистостями. Отакий широкий діапазон можливостей розвитку Нових Дітей з нестандартними якостями, що можуть бути пов’язані з кольором індиго.

А. Васильчук у книзі «Функціональна анатомія тонкома- теріальних тіл людини» детально описує властивості синього інтуїтивного тіла, яке він називає третім духовним або десятим тонкоматеріальним тілом. У всіх людей інтуїтивне тіло тією чи іншою мірою розвинене, оскільки кожній людині природно властиві інтуїтивні відчуття та інтуїтивне пізнання світу. Систе­матичне використання інтуїтивних відчуттів і знань у процесі пізнання і вирішення практичних життєвих завдань, прагнення зрозуміти, всебічно інтерпретувати інтуїтивну інформацію та емоційні переживання таких відчуттів допомагають розвитку та

ИЛосконаленню інтуїтивного тіла. Основними ознаками розви­неного інтуїтивного тіла є добра зорова і слухова пам’ять, духо­вне бачення («третє око»), вміння розуміти, усвідомлювати і переживати любов, красу, гармонію фізичного, астрального і духовного; інтелектуальні, ментальні, психічні, емоційні, духо­вні, наукові, практичні та будь-які соціально-біологічні прояви людини через духовність. При розвиненому інтуїтивному ТІЛІ людина може відчути, пережити і пізнати духовні емоції, усві­домити значення інтуїтивної інформації, що достатньою мірою відображається тільки у процесі релаксації, концентрації, візу- алізації, медитації. Розвинене інтуїтивне тіло становить собою вищий духовний розум [23, с. 107].

У пращ проаналізовано також вплив синього тонкоматері- ального тіла на соціально-біологічні прояви людини. «Розвинуте синє тіло ... забезпечує найвищий розвиток інтуїції; дає початок (юзвитку екстрасенсорних зорових відчуттів (духовного бачення) з одночасним удосконаленням телепатичних здібностей, екстра­сенсорних слухових, нюхових, смакових, дотикових, больових, температурних, пропріо- та інтерорецепторних відчуттів до стану ясновидіння, яснослуху, ясносмаку, повної ясносенсорності, аж до яснознання; створює інформаційно-енергетичні умови для прояву псі-феноменів — радієстезії, психометрії, телеметрії, регре­сії, когніції, ретрокогніції, передкогніції, психокінезу, телекінезу, левітації, позатілесної проекції, телепортації, матеріалізації, дема­теріалізації та інших феноменів (божественних дарів). Синє тіло вдосконалює високорозвинуті гармонійно збалансовані духовні і соціально-біологічні властивості людини, наповнюючи їх найви­щою духовністю; інтегрує людське, земне, космічне і духовне буття в людині; створює в будь-якій соціально-біологічній влас­тивості людини симбіоз органічних, неорганічних, інформацій­них, енергетичних і біоплазматичних матерій людського, земного, космічного і духовного походження, даючи їм можливість ефек­тивно проявлятися в людському, земному, космічному і духовному бутті; розпочинає формувати якісно нові властивості людини, що перебувають за межами загальноприйнятих уявлень про людину; прискорює еволюційний розвиток людини; готує духовні власти­вості і свідомість людини до сприйняття духовності Божої Мате­рі, Ісуса Христа, Духа Святого і Бога. Під впливом синього тіла людина набуває глибокої мудрості, ясного відчуття, відображення й усвідомлення правди реального світу, всебічно витонченого інтуї­тивного сприйняття інформації середовища, зрозумілих інтуїтивних відчуттів, адекватної інтуїтивної орієнтації і правильного викорис­тання інтуїції при соціально-біологічних проявах.

Синє тіло інформаційно-енергетично посилює пам’ять, збільшує довготривалу максимальну інтелектуально-менталь­ну працездатність, розкриває нескінченність творчого процесу, може скеровувати мислення до глибокого містицизму, дає можли­вість пізнати таємне і відкрити нові знання, розвиває душевну могутність і велич людини до всеохоплюючої духовної свідомос­ті. Людина спроможна оволодіти методами релаксації, концен­трації, візуалізації, ментальної імагінації, медитації і духовного пізнання світу, значно розширює соціальну комунікацію, досягає надзвичайно ефективної працездатності, вміє приймати доленосні рішення, визначити оптимальні напрямки прогресивного розвитку людства, окремих держав, соціальних груп, підприємств, людей і власної особи. У людини формується правильне ставлення до всього, що існує на світі, розуміння єдності та взаємозалежності всього людського, земного, космічного і духовного. Діяльність синього тіла сприяє звільненню людини від матеріальної залеж­ності земного життя, розширює свободу людини шляхом набуття соціально-біологічними властивостями духовних якостей, підго- товлює людину до духовного життя і функціонування в духовно­му світі. Синє тіло орієнтує людину до набуття знань, вмінь і практичних навичок духовного вчителя, проповід­ника, гуманітарного працівника, релігійного діяча, пара- психолога, психотроніка, митця та ін. Здебільшого це елітні інтелектуали, політики, вчені, духовні діячі, письменники, люди з геніальними здібностями, носії найвищого інтелекту, мудрості, духовності, ясновидіння, витонченої інтуїції, духовної свідомос­ті. Це люди, яким довіряють, вони здатні перейматися пробле­мами інших, допомагати нужденним, брати відповідальність на себе і своєю діяльністю забезпечувати прогресивний еволюцій­ний розвиток людства. Духовність людини набуває властивостей надихати людей, прискорювати їх духовний розвиток, духовно оздоровляти навколишнє середовище, змінювати, скеровувати, переорієнтовувати і трансформувати свідомість людства до духо­вної свідомості [23, с. 267-268].

Проте домінантний розвиток і довготривала гіперфункці- ональна активність синього тіла може мати і негативні прояви. «Людина швидко може досягти максимально можливого, досить часто проявляється максимально, стає неупередженою, безпри­страсною, стриманою, поблажливою, досить часто може проявляти свою зверхність, соціальну і економічну перевагу, бути спонтан­ною, різкою і авторитарною у спілкуванні. Високоінтелектуальний розвиток, високе соціальне становище, наявність капіталу і наді- леність державною владою дають можливість людині самостійно вирішувати проблеми, вона перестає дослухатися до інших, у неї виникає відчуття власної винятковості, людина не помічає схиль­ності до авторитарного ідеалізму, все більше віддаляється від суспільства, самоізолюється від щоденного життя, втрачає можли­вість бачити життя таким, яким воно є насправді, її свідомість наповнюється утопічними фантазіями, вона створює власну філо­софію життя, всебічно занурюється у приватне життя і починає реалізовувати чужі ідеї не на користь собі. Поступово відбуваєть­ся трансформація від духовної свідомості, широкого спілкування і екстравертного прояву до ідеалістичної свідомості, спілкування в межах приватного життя та інтровертного прояву. Досить часто людину супроводжує почуття страху від того, що її ідеалістичне життя може бути зруйноване. І вона переорієнтовує інтелект і матеріальні можливості на захист перед містичною небезпекою. За таких обставин людина починає проявлятися параноїдально, вини­кають нічим не обумовлені інтелектуальні, психічні, емоціональні чи душевні напруження і депресії» [23, с. 267-268, 270].

Але життя йде вперед, і ясновидці виявили в аурі Нових Дітей уже не колір індиго, а білий колір, чистий, як кристал. Так народилося нове поняття — Кристалічні Діти. А всіх дітей з незвичними здібностями зараз називають — Діти з Новою Свідомістю, проте для лаконічності багато хто послуговується першим терміном — Діти Індиго.

Головні риси Нових Дітей

Значної популярності серед широкого загалу і в ЗМІ термін «Діти Індиго» набув у 1999 році, після успіху книги американських психологів Лі Керолла та його дружини Джен ТЬубер — першої книжки, присвяченої безпосередньо Дітям Індиго. Керолл ствер­джує, що ця тема постала як наслідок ченелінгу — спілкування з «носієм ангельської енергії» на ім’я Крайон. На думку авторів, нині понад 92% дітей і підлітків, молодших 20 років, належать до групи Індиго. Дивацтво цих дітей проявляється вже в перші декілька місяців їх життя. А підростаючи, вони все дужче відріз­няються від однолітків.

Лі Керолл і Джен Тоубер назвали 10 найпоширеніших якос­тей Нових Дітей:

1. Вони приходять у світ з відчуттям своєї царственості, що часто відбивається на поведінці.
2. Дитина відчуває, що «заслужила бути тут» , і щиро здиво­вана, якщо інші не поділяють її думки.
3. У дитини немає абсолютних авторитетів, вона не вважає за необхідне пояснювати свої вчинки і визнає тільки свободу вибо­ру — як свого, так і чужого.
4. Дитина не сумнівається у своїй значимості і нерідко пові­домляє батькам, «хто вона є». У неї висока самооцінка, і найбіль­ші невдачі зовсім не засмучують її. Вона впевнена, що головна справа попереду, ось тоді й вона «розкриється».

3. Дитина цілком уникає певних дій (наприклад, для неї нестерпне стояння у черзі). Вона не хоче підлаштовуватись під чужі правила.

1. Такі діти «губляться», стикаючись з консервативними системами, де царюють чіткі суворі правила, а не прояви творчої думки.
2. Дитина часто бачить більш раціональний спосіб зробити щось у школі чи вдома, але оточуючі розцінюють це як «порушен­ня правил» і небажання пристосовуватися до існуючої системи.
3. Дитина здається некомунікабельною, замкнутою, неговір­кою, перебуваючи у чужій компанії.
4. Вона не реагує на звинувачення в порушенні дисципліни.
5. Дитина не соромиться дати зрозуміти, якщо відчуває у чомусь потребу.

За різними даними, Діти Індиго почали заявляти про себе з 40-х років XX ст. або ще раніше. Але масове народження нового покоління почалося десь у 80-х. «Ранні» Індиго народилися до 80-х, тоді, коли культура ще була не готова до впливу «чистих» Індиго. Ці «ранні» володіють тими самими можливостями, що й молодші Індиго, відмінність лише в часі народження. У 1984 році відбувся так званий «парад планет», коли народилося найбільш потужне покоління Індиго. їх місія — нормалізувати людську цивілізацію, причому кожний окремо взятий Індиго має свою мету, яка є частиною глобальної.

А з 1998 почали з’являтися жителі Нового Світу, котрих називають «Кристалічними Дітьми». Вони приходять, щоб жити у світі, побудованому Індиго, котрі, в свою чергу, «очищують» територію для зерен безумовної любові. «Чиста любов» — так ще називають покоління Кристалічних Дітей. Вони набага­то спокійніші від Індиго й інколи є повною протилежністю цих «рушіїв прогресу». Вони приходять, щоб дати нам урок правиль­ного життя — життя в гармонії зі своїм серцем і своїми мріями. їх місія — здійснення підйому планети. їх аура — кристально чиста з відтінком золотого. їх особливість — спілкування очима, без слів, що часто сприймається традиційною медициною як відхилення від норми. Також вони можуть телепатично спілкуватися один м одним і гостро відчувати енергетичні поля більшості людей. «СЬгіаІесІ СЬіїсІ» — вважається, що вони несуть у собі енергію Христа, щоб усі інші могли з їх допомогою підніматися на вищі рівні. Кристалічні Діти надчутливі до всього навколо, особливо до своєї сім’ї і природи. Якщо у батьків розлад чи проблеми, вони навіть можуть «прийняти» ці проблеми на себе, ніби нейтралізу­вавши негативний заряд. У їх владі — безконтактно і на відстані лікувати людей і тварин, спілкуватися між собою телепатично, входячи в єдиний інформаційний простір. У них дуже сильна «серцева» чакра (анахата), світло від якої дозволяє формувати довкола себе атмосферу любові і спокою.

За твердженням окремих психологів, найбільше таких незви­чайних дітей зафіксували на пострадянському просторі, особливо в Україні. Інші ж стверджують, що, відповідно до кількості насе­лення, найбільше незвичних дітей у китайців.

Дитина Індиго — це така дитина, котра володіє нови­ми незвичними психологічними характеристиками та моде­лями поведінки. Це передбачає, що люди, котрі взаємодіють з подібними дітьми (батьки, вчителі, вихователі, лікарі тощо), щоб досягти успіху, повинні змінити свій підхід до них, методи вихо­вання і способи лікування. Ігнорування нових моделей поведінки дітей може призвести до психічної нестійкості і розладу мислення у безцінної юної істоти, котра тільки-но вступає у життя.

Діти Індиго від народження мають особливі здібності, напри­клад, можуть бачити енергетичне поле людини (ауру), володіють даром передбачення. їм дуже легко даються іноземні мови. Вони надзвичайно талановиті — співають, малюють, пишуть вірші, танцюють, підбирають мелодії на музичних інструментах та бага­то іншого. Навіть більше, люди, котрі вірять у те, що Діти Індиго справді існують, а не є новітнім міфом сучасного світу, кажуть, що в деяких з цих дітей змінений генний код. Відтак діти зі зміне­ним кодом мають імунітет проти раку, СНІДу та інших важких хвороб. За інформацією досліджень іноземних фахівців, людей зі зміненим генетичним кодом зараз є близько 1% всього населення Землі, і їх число невпинно збільшується.

Ведуться дискусії про те, чи справді такі діти існують, чи це лише вигадка сучасного світу. Існують різноманітні припущення:

1. Особлива психологічна чутливість дітей пов’язана з перенаси­ченням сучасного світу інформацією, до чого мозок дитини особливо чутливий. Діти змалечку чують радіо, бачать передачі по телевізору, часто мають доступ до комп’ютера та Інтернету. В однорічних канал сприйняття світу цілком відкритий, трирічні дуже здібні до вивчення мов, малювання, співів, танців. І вже дорослі використовують пере­важно ті знання про світ, які отримали в дитинстві.
2. Діти Індиго — це звичайні діти, з якими більше «займали­ся» дорослі.
3. Особливі здібності дітей пов’язані з погіршенням екології на планеті, в тому числі з радіацією.

 

4. Езотерики стверджують, що Діти Індиго — це представ­ники наступної раси земних людей, ті, кому буде надано більші можливості, порівняно з попередньою расою. Вони прийшли у цей світ для того, щоб урятувати його, відвернути від передбачу­ваного містиками апокаліпсису.

Ті методи роботи з дітьми, про які говорять прихильники версії існування Дітей Індиго, знайшли безумовне схвалення у психологів усього світу. Хотілося б, щоб більшість дітей вихову­вали так, начебто вони справді є втіленням ангелів та майбутніми геніями. Якби таких дітей навіть не було, їх варто було б вига­дати...

Сучасних нестандартних дітей характеризують такі основні риси:

• гіперактивність (вони весь час перебувають у русі, стоян­ня в черзі чи строю для них є проблемою, так як і спокійне сидін­ня під час занять чи підготовки уроків);

• високий рівень інтелекту, нестандартність мислення (вони часто знаходять кращий шлях розв’язання поставленого завдання чи практичної ситуації);
• розвинена інтуїція, гостро відчувають фальш;
• впевненість у собі, віра у власні можливості (як наслі­док — повна відсутність страху);
• почуття власної гідності (самоповага для них не просто почуття, це умова нормального розвитку);
• високий рівень самооцінки;
• самостійність;
• емоційна неврівноваженість;
• неприйняття авторитету дорослих, якщо він не підкріпле­ний практичними діями і поважним ставленням дорослого до дитини;
• здобувають знання емпіричним шляхом, погано реагу­ють на пасивне навчання та «зубріння» (багаторазове повторен­ня) матеріалу.

Якщо спробувати порівняти сучасну дитину-дошкільника і дитину 60-х років XX ст., то педагоги із значним досвідом робо­ти чи батьки, що вже мають дорослих дітей та онуків, можуть констатувати, що:

• залишити вдома сучасного малюка навіть на короткий термін неможливо, тоді як колись така практика була популярна в побуті (сучасна дитина шукатиме забавлянку поза колом доступ­них іграшок, прагнучи замінити їх побутовою технікою, посудом, хімічними рідинами тощо);
• поговорити з сусідкою чи подругою в магазині, на вулиці чи деінде, якщо з вами малюк дошкільного чи молодшого шкіль­ного віку, неможливо. Дитина всіма силами звертатиме на себе увагу: увесь час буде сіпати вас за одяг, говорити, крутитися. А 20-30 років тому дитина спокійно б чекала;

•      — у колі однолітків чи навіть дорослих людей буде впевнено

і наполегливо обстоювати власну думку. В разі, коли поряд немає дитини з подібним способом мислення чи дорослого, що розуміє дитину, може вдатися до антисоціальних вчинків або ж «згорну­тися всередину себе», відчуваючи, що її де розуміють;

• дуже негативно реагує на слова «Йди вибачайся!» Вважає себе винятковою, має почуття гідності і не бажає принижуватися;

— на заняттях у дошкільному закладі чи школі, якщо знає відповідь на поставлене питання, буде активно тягти руку, підстрибувати, вигукувати: «Мене спитайте, мене! Я знаю! Я!». Якщо ж не дати дитині можливості висловитись — ображаєть­ся, інколи настільки, що не бажає надалі вчитися і відповідати такому «поганому» педагогові.

Найважчою проблемою для педагогів є надзвичайна склад­ність організації індивідуально-диференційованого, особистісно орієнтованого навчання і виховання в умовах роботи з великим колективом дітей. Кожна дитина потребує концентрації всіх зусиль педагога, і за умови, коли їх у навчальній групі (класі) 25-30 осіб, здійснювати якісне навчання дуже важко.

Чотири типи Дітей Індиго

Існує чотири типи Дітей Індиго, кожний із яких має свою визначену життєву програму.

1. Гуманісти. Вони служать масам і мають намір працювати з людьми: це майбутні лікарі, юристи, вчителі, моряки, бізнесмени і політики. Вони гіперактивні, комунікабельні і здатні розмовляти з ким завгодно, як завгодно довго, у дуже дружній манері. У них стійкі переконання. Фізично вони нерзграбні, й, будучи гіперак- тивними, інколи можуть «врізатися в стіну», забувши «вимкнути гальма». У дитинстві люблять бавитись багатьма іграшками, хоча й часом ігри для них байдужі. Якщо ви скажете такій дитині прибра­ти свою кімнату, то вам доведеться неодноразово нагадувати їй про це, тому що вона зазвичай розсіяна. Вона, звичайно, почне прибирати, але як тільки їй на очі потрапить яка-небудь книж­ка — вона «прикипить» до неї, забувши про все на світі. Можли­во, хто-небудь з індигівських учених-гуманістів незабаром відкриє секрет вічного життя...

Індиго-гуманісти не терплять будь-якого обмеження свобо­ди: чи то тісний одяг, зачинені двері, ходіння за руку, обмежен­ня часу прогулянки, вказівки, що і як робити. Інстинкт свободи спрацьовує миттєво: вирватися, зламати, втекти, порушити.

Ця дитина могла би чудово вчитися у школі. Але, на жаль, ще немає такої школи, де б навчання відповідало лише бажанням та потребам учнів. А «зубріння» для таких дітей нестерпне: нові та цікаві уроки вони негайно хочуть застосувати на практиці.

Дорослий Індиго-гуманіст комунікабельний, у разі необхід­ності завжди готовий допомогти навіть малознайомій людині. Тут йому допомагають природний шарм і відкритість. Уміє підтрима­ти людину, сказати комплімент, зробити щось приємне. Добре розбирається у здібностях людей, відчуває їх приховані чесно­ти і недоліки. Часто здатний передбачити поведінку оточуючих. Тягнеться до неординарних людей, цікавиться усім незвичним і загадковим. Захопившись якою-небудь ідеєю, охоче Ті рекламує, стаючи її активним прихильником.

Вразливий і чуйний, любить давати людям поради у складних життєвих ситуаціях. Емоційний, потребує постійного надходження нових вражень. Стресостійкий, в екстремальних ситуаціях мобілізу­ється, може дати рішучу відсіч. У разі невдачі переживає її бурхливо, але недовго. Любить гарні речі, прагне оригінально вдягатися.

Проте є і проблеми. Через бажання підтримувати з усіма добрі стосунки дорослий Індиго-гуманіст задихається від браку часу, перевантажує себе зайвими контактами. Довірливий харак­тером, у розмові може інколи розповідати зайве. Далеко не одно­люб. Швидко розчаровується в об’єктах своїх симпатій.

Не приймає умовностей і забобонів. Може бути істеричним, сильно залежить від настрою. Не терпить регламентації і строгих правил, які обмежують його незалежність. Противник ієрархії і вшанування чинів. Часто не встигає зробити заплановане вчас­но, оскільки відволікається на другорядні справи. Інколи йому не вистачає терпіння і ретельності, не завжди доводить розпочату справу до кінця. Засуджує грубих і невихованих людей, однак і сам буває запальний, нестриманий, часом навіть агресивний.

1. Концептуалісти. Цей тип Індиго занурений у свої проек­ти набагато глибше, ніж усі інші. Це майбутні інженери, архі­тектори, дизайнери, астронавти, пілоти, мандрівники і військові. Вони завжди спритні і зазвичай добре збудовані. Хочуть керу­вати. І найчастіше об’єктом управління стають їх матері (якщо це хлопчики). А якщо дівчата, то під їх «керівництвом», як правило, опиняються батьки (тати). Якщо вони втрачають своїх батька чи матір, це створює величезну проблему у їх житті. Цей тип

 

Індиго має схильність до поганих звичок, особливо до наркотиків у підлітковому віці. Батьки повинні дуже ретельно слідкувати за їх поведінкою, і не зайвим буде з’ясувати, що приховують їх діти, коли починають ховати речі або казати що-небудь на зразок «Не заходь у мою кімнату».

Для них характерне яскраве, парадоксальне мислення, гостре бачення деталей, бажання «побавитися» з відтінками суті.

У них добре розвинуті всі канали чуттєвого сприйняття та інтуїція, що дозволяє Індиго-концептуалістам вилучати море інформації там, де інші нічого не бачать і не чують.

Одна із основних ознак появи на світ таких дітей — вони народжуються дещо пізніше розрахованого терміну. Дитина дуже чутлива, здригається від різких звуків і миттєво заспоко­юється біля маминих грудей, приспана серцебиттям. Ссе мляво. Засинаючи і прокидаючись, задумується, ніби прислухаючись, що відбувається довкола, що чекає її у новому, невідомому світі.

Гострий музичний слух, даний від народження, — це і біда, і радість Дитини Індиго. Неповторні відчуття можна одержати від звучання світу довкола нас: шелестіння листя і спів птахів, гуркіт океану і симфонія води, луна гірських вершин і гул печер... Найчутливіші чують голос Усесвіту (як колись Піфагор чув космічну симфонію, музику сфер), потрапляють із ним у резо­нанс, і тоді вічність стає доступна їм, піднімаючи на сам пік емоційної насолоди. Частково природу замінює музика. «Средь наслаждений мира одной любви музика уступаєш, но и любовь — мелодия», — казав великий Пушкін.

З іншого боку, наше життя не завжди наповнене гармонійни­ми звуками. Різноманітні шуми, крики, брязкіт, скрипи пригні­чують... Щоб вижити у цьому сповненому гуркоту світі, вони вчаться «відключатися», ховатися від хаосу звуків у тиші своїх думок.

Індиго-концептуалісти добре запам’ятовують вірші. При цьому для них важливі не стільки слова і зміст фрази, скільки їх ритм і мелодійне звучання, які уже є поезією. Ці діти легко вивчають іноземні мови. Вловивши мелодію мови, ритм, інтона­ційні особливості, вони правильно будують фрази за принципом: звучить — не звучить. Складніше з написанням: як чують, так і пишуть. Вроджена грамотність — не їх перевага.

Якщо така людина ображена, вона не буде кричати, бити ногами, битися і кусатися, тобто звертати на себе увагу загалу. Вона не настільки сильна й енергійна — усамітниться, поплаче в подушку та й викине все з голови.

"Тонкі душі вимагають делікатного ставлення. Хочуть слухати тишу — хай слухають. Відгородилися навушниками — хай буде так. Музиканти, диригенти, композитори і, звичайно, слухачі. Якщо музика не стане професією, то вона обов’язково увійде в дім як хобі.

З віком Індиго-концептуалісти стають серйозними, відпо­відальними людьми. їм можна довіряти у всьому. Вони чесно виконують свої обов’язки. Вони старанні, акуратні і методичні, при цьому володіють унікальною здатністю зосереджуватися. Справа, яку вони розпочали, обов’язково буде доведена до кінця, виконана так добре, як це можливо на той момент. їм властива деяка фанатичність: їх дуже важко відволікти чи посіяти сумнів у тому, в чому вони переконані.

Спокійні і працьовиті, Індиго-концептуалісти зазвичай воло­діють доброю пам’яттю, особливо щодо деталей. Вони нічого не роблять, не подумавши про наслідки, але логіка їх мислення може бути досить дивною. При цьому неправильні, з нашого боку, логічні побудови часто дозволяють їм знаходити навдивовижу ефективні рішення. Самі ж Індиго досить терпляче ставляться до тих, хто їх не розуміє і не поділяє поглядів.

Люди цього типу вміють добре слухати і люблять чіткі та ясні формулювання. їх лозунг: «Говори те, що думаєш, і думай про те, що говориш».

Спільною проблемою для всіх Індиго-концептуалістів є тенденція «тонути» у дрібницях. Вони важко відділяють головне від другорядного, усе стараються зробити «на відмінно». Воло­діючи логічним складом розуму, вони схильні вимагати цього ж і від інших. Інколи вони вважають свою думку єдино правильною і відмежовуються від більш творчих чи новаторських методів. Ці люди можуть бути ефективними у багатьох сферах діяльності, якщо навчаться працювати у команді і прислухатися до думки колег.

1. Художники. Це діти відкритої душі, набагато чутливіші, ніж представники інших категорій Індиго. Зазвичай вони легкої тілобудови. Занурені у всілякі мистецтва, схильні до творчос­ті, — це майбутні учителі і художники. До якої би сфери людської діяльності не звернулися, вони завжди зберігають творчий підхід. Якщо вони йдуть у медицину, то стають непоганими хірургами і

 

науковими працівниками. Якщо вибирають мистецтво, саме з них виростають видатні актори. У віці 4-10 років вони можуть випро­бувати себе у півтора десятках видів творчої діяльності, недовго позаймавшись однією справою і закинувши її. Індиго-художник може працювати одночасно з п’ятьма або шістьма музичними інструментами, а досягнувши підліткового віку, він вибирає один з них і стає майстром в обраній царині.

Цей тип зустрічається відносно рідко: художникам важко вижити в сучасних умовах глобальної модернізації.

Для дітей цього типу характерне яскраве, образне мислен­ня, здатність до співпереживання. Так вони співають, малюють і навіть складають казки. Можливо, ці діти — найяскравіший прояв глобальної місії Індиго. Головна їх відмінність від нас — зовсім не інтелект, не фізична сила. Вони прийшли у цей світ, щоб збільшити у ньому об’єм любові. І вони роблять це з перших днів свого життя.

Це вразливі істоти, котрі відчувають усі тонкощі життя. Наш світ, у якому багато хамства і зла, поки що мало пристосований для таких людей. Такій дитині необхідна батьківська любов і підтримка щодень і щохвилини. Що б не накоїла ця дитина, бать­ки повинні залишатися її друзями.

У ранньому віці такі дітки лагідні та прив’язані до батьків, довго ходять за ручку з боязні загубитися. Не слід карати їх, зали­шаючи на самоті чи в темряві. Вони бояться привидів, чудовиськ, страшних фільмів тощо. Дитячі психологи вважають, що ефектив­ним прийомом під час роботи з такими дітьми є малювання ними своїх страшних снів.

Не лякайтеся їх нестримного плачу. Індиго-художникам просто необхідно таким способом розрядити свої емоції (не тільки дівчаткам, але й хлопчикам). Часто ви можете застукати їх, коли вони, як вважають ділові і зайняті дорослі, нічого не роблять. Але насправді вони споглядають за світом, творять у своїй уяві. Слід дати дитині фарби якнайраніше, але в жодному разі не вчити її малювати, бо тим самим можна згубити у ній талант художника. Ааи творить самостійно.

Для Індиго-художників головне — зір: «Бачу, отже, знаю». У цих дітей вроджене відчуття кольору, пропорції, гармонії, вони напрочуд спостережливі. Очі для них — основний інстру­мент пізнання світу. А ось математика, обчислення й абстрактні розмірковування не для них. Вони важко запам’ятовують дати, результати вимірювань, все, що виражається числом і не може бути представлене в образі. У них з дитинства і протягом усього життя чудова, навіть фотографічна, зорова пам’ять. Вони добре запам’ятовують обличчя людей, з якими колись зустрічалися. Пишуть грамотно, але не тому, що знають правила, а завдяки своїй зоровій пам’яті.

Часто їх заполонюють емоції. Інколи переживання так захо­плюють і переповнюють дитину, що вночі повертаються до неї у снах. Ці діти схильні до істерик. Але якщо немає реакції глядачів, дитина швидко заспокоїться.

Хлопчики-«художники» дружать з дівчатками. Не забува­ють приділити увагу своїй зовнішності, люблять «покрутитися» біля дзеркала, прискіпливо себе розглядаючи. У сім’ї вони більше прив’язані до мами, бабусі чи сестри. Вони, як і дівчатка, образ­ливі.

Індиго-художники страждають від хамства в усіх проявах. «Дрібниці», яких ми не помічаємо, можуть стати для них причи­ною неврозу. їм важко заснути на твердому ліжку (принцеса на горошині, очевидно, також була Індиго). їм добре підходять професії, пов’язані зі створенням гарних речей: дизайнери, моде­льєри, вишивальниці, художники.

Дорослі Індиго-художники найчастіше романтики, люди, в першу чергу, роздумів, ніж дії. Індивідуалісти, вважають, що все найголовніше у житті відбувається в душі людини. Теперішнє їх хвилює мало, вони спрямовані у майбутнє.

Індиго-художники досить емоційні, добре розуміють почут­тя інших людей і не приховують свої. Вони вміють контролюва­ти свої емоції. Можуть зриватися, але не тоді, коли накипіло, а коли самі вважатимуть за необхідне. Часто закохуються. Рідко бувають у шлюбі раз і назавжди. Терплячі до людей, розуміють і намагаються прощати їх слабкості. На обличчі — часто загад­кова усмішка. Схоже на те, що вони завжди знають більше, ніж говорять. У ситуації конфлікту не махають руками, а намага­ються звести все на жарт. Володіють тонким почуттям гумору. Елегантні. Виглядають урівноваженими і підтягнутими. Водно­час їх зовсім не хвилює зовнішній вигляд інших і хаос (творчий безлад) у власній квартирі.

Люблять спілкуватися з художниками, поетами, світською богемою, взагалі з цікавими та екзотичними людьми. Мріють внести гармонію в суспільство. У них яскраво виражений потяг до гарних речей: віршів, живопису, витончених дрібничок — неодмінних атрибутів їх дому.

1. Багатовимірні (котрі живуть у всіх вимірах, філософи). Вони не піддаються впливу дорослих, навіть у дуже ранньому віці. Вони відповідають вам: «Я знаю. Я можу зробити це сам.

Залиш мене». Це ті люди, котрі несуть у світ нові філософії і нові релігії. Вони можуть бути бешкетниками та забіяками, тому що значно більші від представників трьох інших типів Індиго і не вміють легко пристосовуватися. Ці діти знають все про все. Уже в ранньому віці вони повчають своїх батьків, намагаються бути самостійними. Із таких всезнайок виходять видатні особистості.

Вони не надто дипломатичні у стосунках з іншими людьми не тому, що погано виховані. Ці діти впевнені, що те, про що вони говорять, про що просять, до чого закликають, настільки зрозуміле кожному, що і пояснювати нема потреби. Тут вони помиляються. Для них джерелом інформації є увесь світ, а для звичайних людей — слова і відчуття. Індиго-багатовимірні відчу­вають, чують і бачать набагато більше від нас. У них особливо загострений нюх. Часто нам важко зрозуміти, чому вони веселі або сумні, чому плачуть або не хочуть нікого слухати. Виходить, що ми живемо у різних світах, хоча й перебуваємо поряд.

Оточуючим важко зрозуміти, наскільки настрій Індиго-багато- пимірних залежить від того, що реально існує для такої дитини, але для нас, дорослих, закрите. Вони й самі не завжди усвідомлюють, звідки приходить нав’язливе почуття незадоволення, страху чи роздратування. Зазвичай вони рано починають курити. Можливо, це для них спосіб відмежуватися від неприємних запахів.

Дорослі Індиго-багатовимірні надійні, діють згідно з планом, унаслідок чого виконують задумане і досягають успіху. Це вроджені лідери, котрі бачать ціль і не бояться взяти на себе відповідальність. Вони володіють даром переконання, але при цьому їм рідко приходить думка послухати когось, крім власної інтуїції. Рішення, які вони приймають, зрештою виявляються правильними, але зрозуміти траєкторію їх мислення дуже склад­но, краще просто довіритися.

З віком Індиго-багатовимірні починають реально дивитися на речі, але не тому, що вони забули, відкинули свої фантазії, а тому, що вчорашні фантазії раптом стали зримою реальністю. їх тепер займає те, що існує насправді, до чого можна доторкнутися руками, їх хвилює те, що відбувається «тут і зараз».

У повсякденному житті ці люди організовані і солідні. Вони цінують дружбу, земляцтво, корпоративність, і поняття «честь мундира» для них не пустий звук. Вирізняються легким характе­ром, комунікабельні, відкриті, чуйні.

Через те що Індиго-багатовимірні висувають до себе й до інших чіткі етичні вимоги і силкуються нав’язати свою точку зору, їх часто сприймають як диктаторів. їм слід пам’ятати про це і бути м’якшими. їх можуть вважати холодними і байдужи­ми людьми лише через те, що вони стримані в емоціях, а це не завжди подобається людям. Бажано, щоб вони приділяли більше уваги талантам і успіхам інших людей і не боялися висловити їм своє схвалення.

Це люди захоплення, у них немає часу зупинитися і вислу­хати чужу думку. Запитання «А що, коли...» не для них, а тому від них часто вислизає прихована суть того, що відбувається, і вони раптом потрапляють у скрутне становище. Тут якраз варто зупинитися, зітхнути, зробити паузу і вислухати інших. їм варто не поспішати, а відкладати важливі рішення на ранок. Для них головна проблема — приборкати своє бажання контролювати всіх і все, навчитися бачити життя не лише чорно-білим, а у всіх його відтінках. Лише тоді вони досягнуть дуже багато.

На що здатні Нові Діти?

• Восьмирічний Марко Бойчев з Болгарії опублікував книгу про таємниці цивілізації Марса.
• Наташа Демкіна з Мордовії з шести років ставить людям діагнози хвороб. Вона без будь-яких спеціальних пристроїв бачить внутрішні органи людей. її дар проявився у 10 років, після операції на апендикс. Операція пройшла невдало — лікарі забули у черевній порожнині ватний тампон. А після повторного вторгнення лікарів в організм дівчинки вона раптом, ніби в телевізорі, побачила, що міститься у маминому животі. Спочатку всі подумали, що дитина марить, і відвели її до психіатра. Але вона відразу побачила у лікаря виразку шлунка і повідомила його про це. Сьогодні на прийом до Наташі записуються хворі люди, щоби «просвітитися» без впливу небезпечного рентгенівського випромінювання.
• Дванадцятирічний Якесі Танако з Японії уже декілька років очолює креативний відділ у дизайнерському автомобільному бюро.
• Деякі з Нових Дітей можуть у 5-6 місяців притягнути поглядом іграшку, яка їм сподобалася, з іншого кінця кімнати і, побавившись, відправити на місце.
• У віці 3-4 роки багато дітей починають розповідати про свої минулі життя, спілкування з ангелами.
• Деякі діти здатні бачити через стіну, читати чужі думки, поглядом гнути алюмінієві ложки.
• Малюнки 5-річної дівчинки, котра ніде не вчилася, немож­ливо відрізнити від полотен професіоналів.
• 3-річний хлопчик розважався тим, що рахував до мільйона і навпаки, а потім ділив подумки шестазначні числа.
• Індиго-художник Джон із Нью-Йорка уже в 5 років створив свій музичний ансамбль, у 9 років записав перший компакт-диск і Переміг на конкурсі. Він сам написав, аранжував і виконав усі пісні. У 17 років Джон став визнаним професійним музикантом.
• Індиго-гуманіст Сергій Краснов із Санкт-Петербурга з трирічного віку уміє читати книжки, не розкриваючи їх, а тільки поклавши руку на обкладинку.
• Одного разу 2-річна Ненсі прокинулася вранці зі словами: «Я вагітна! У мене вже є одна дочка. І мені треба їхати в інше місто за нею». Фахівці, котрі спостерігали за дівчинкою Індиго, з'ясували, що вона установила контакт з одним зі своїх минулих нтілень в особі молодої акторки і транслювала його. З того часу Ненсі періодично «виходить на зв’язок», «видаючи» речі, які шокують батьків.
• Наталка Бекетова із Анапи у 16 років заговорила на 120 мовах, у тому числі на давніх — давньоперській, арабській, латині. Одного разу на уроці математики учителька накричала на дівчи­ну за те, що вона списує контрольну у подруги, від чого Наталка птратила свідомість. А після того як повернулась до тями, заго­ворила по-староанглійськи. її направили до фахівців, які встано­вили, що вона тепер знає навіть мертві мови племен, які давно вникли з лиця Землі. Московські учені з Інституту сходознавства припустили, що втрата свідомості якимось фантастичним чином розбудила у дівчинки глибинну пам’ять. А сама дівчина ствер­джує, що у ній пробудилися не просто мови, а всі її 120 минулих життів, фрагменти яких пропливають перед очима, але повністю

картини вона відновити не може. Вона пригадує себе то у первіс­ному племені, то романтичною японкою, то воїном-французом, убитим у воєнній сутичці...

• Брюс Хлєбніков — один з найсильніших дітей у світі. У 6 років він почав розривати відривні календарі на 365 сторінок і том К. Маркса обсягом 1000 сторінок, що навіть зафіксовано у Книзі рекордів Гіннеса. Коли Брюсові виповнилося 10 років, він став володарем червоного пояса з ушу. У цьому ж віці хлопчик провіз два автомобілі ВМ^ загальною вагою 5 тонн, прив’язавши їх до свого довгого волосся. Брюс 300 разів піднімає 8-кілограмову гирю й ударом кулака розбиває 15 кахельних плиток. Ця незви­чайна дитина «зматеріалізована» власного матір’ю, котра задовго до вагітності палко любила Брюса Лі і мріяла народити хлопчика, котрий був би таким сильним, як знаменитий актор. їй це вдалось.
• 16-літня Мата Епіфанова з Нижнього Новгорода утримує на тілі металеві предмети. Вона може годинами ходити, обвішавшись ложками, виделками, монетами. А її подруга, 13-літня Ігшя Свіріна, може утримувати на собі не тільки монети і ложки, а й кришки від каструль.
• «Магнітний» хлопчик Коля Іенькаєв із Саратова здатний носити на своєму тілі праски.

•14 -літня Анна Звєрєва із Новосибірська може притягувати предмети різної важкості не тільки долонями, а й ступнями ніг.

• 12-літня Христина Гюларян із підмосковного міста Короле­ва «підвішувала» до своїх долонь не лише металеві предмети, а й товсті журнали.

На думку вчених, котрі займаються проблемами біомагнетиз- му, кількість дітей, котрі володіють «магнітними» здібностями, за останній час суттєво збільшилася. Справжній «магнітний дитя­чий бум» стався у середині 90-х років XX ст. Учені не можуть • пояснити цей феномен, як і багато інших речей, які відбуваються з сучасними дітьми.

• Булат Хусіанов із Казані у 10 місяців умів рахувати до ста. У 2 роки рахував до ста на трьох мовах: російській, татарській і англійській. Любив листата словник Ожогова. Він має феноме­нальну пам’ять, прекрасно вчиться у школі, пише вірші і любить слухати «розмови» риб в акваріумі.
• Борис Киприянович з Волгоградської області у 3 роки проя­вив неабиякі астрономічні знання. Він повністю описав, як виглядає планета Марс, де він жив раніше, детально пояснив будову і принцип роботи НЛО. Він передбачає майбутнє, говорить, що у світі очіку­ються дві катастрофи, пов’язані з водою, — у 2009 і 2013 роках.
• Ніка Турбіна почала писати «мудрі» вірші в 4 роки, а в 9 стала знаменитою на весь Радянський Союз, опублікував- іпи книгу віршів «Чорновик», яка була перекладена на 12 мов. Отримала престижну премію «Золотий Лев», яку з російських поетів отримувала тільки Анна Ахматова. Але 27-річна Ніка викинулася з вікна у 2002 році.
• 10-річний Савелій Косенко у 2 роки читав, у 7 — складав програми на домашньому комп’ютері. Екстерном здав екзамен за 5 класів. У 10 років написав підручник з фізики. У 10 років і 2 місяці став студентом, потрапив до Книги рекордів Гіннеса. Інститут закінчив у 16 років, причому вчився відразу на двох факультетах.
• Павло Коноплєв з Москви у 6 років виявив надзвичайно високий інтелект — 1(5 169. У 3 роки він рахував подумки та читав — і казки, і університетські підручники. У 14 років брав участь у створенні математичного забезпечення для першого російського персонального комп’ютера БК 0010, публікував свої роботи в журналі «Наука і життя». У 13 років поступив у МДУ. Учився в аспірантурі, займався математичним моделюванням майбутнього. Але захворів, потрапив у психіатричну лікарню і помер у 27 років.
• Сергій із Мінська передбачає, що через декілька років буде побудована всесвітня сітка інформаційного обміну між такими, як він, і відпаде потреба у телефоні. В 2013, за його даними, світ чекає катастрофа, яка може знищити половину людства. Жити за старими правилами, законами і нормами ті, хто вижи­ве, не зможуть. Всі кодекси впадуть. І налагодити життя нового людства покликані Нові Діти. «У нас закладений якийсь план, — стверджує Сергій, — я його всього не знаю, але відчуваю, що також буду потрібний у ці критичні роки...»
• Крейг Кілбургер у 12 років заснував організацію, яка допо­магає дітям із неблагополучних країн, у 21 рік був номінований на

Нобелівську премію миру. Його фонд Ргее іЬе сЬіИгеп відкриває лікарні та школи по всьому світу, зокрема в Африці і південно-¹ східній Азії.

• Денис із Підмосков’я передбачає Третю Світову війну, війну Росії з Китаєм, глобальні природні катаклізми (пророцтво має справдитись до 2035 року, коли наступить Золотий вік). Він пише, що «у цивілізації є два шляхи розвитку — або армагедон із народженням нової цивілізації, або світ справедливості і свободи, чого можна досягнути на всій планеті впродовж 20 років, якщо до влади прийдуть Індиго-політики, або за 60 років у розвину­тих країнах, якщо все буде продовжуватися так само. Майбутнє світу — це роботи, такі як, скажімо, японські гуманоїди «Асімо». У найближчі 20 років саме вони будуть виконувати фізичну робо­ту (прибиральники, офіціанти). Головне — не створювати штуч­ний інтелект. Роботам можна віддавати робітничі поселення, цілі міста... Люди тоді переселяться в екологічно чисті місця, активно використовуватимуться альтернативні джерела енергії. Фізична робота стане хобі, а не засобом для виживання. Людина відійде від масової матеріальної (техногенної) культури в духовну сферу, вона перестане бути гвинтиком у системі».
• Старшокласниця Юля із Санкт-Петербурга володіє достой­ними знаннями у галузі парапсихології і вміє передбачати події. У своїх прогнозах про майбутнє людства, яке вона переживає ніби «у проміжному між сном і реальністю» стані, вона «бачить», що багато людей можуть миттєво і без зусиль переноситися у зовсім інші простори. «Іам величезні світлі міста, з високим світлими спорудами, а люди вільно витають над землею у стані постійної закоханості — у життя, в людей, у природу...» — ділиться Юля своїми видіннями. Дівчинка вважає, що Діти Індиго прийшли на Землю як вихідці із різних планет, причому ці діти і ПСИХОЛОГІЧ­НО, і тілесно «влаштовані» зовсім по-іншому: вони мало подібні на своїх рідних батька і матір, і швидше нагадують представників своїх духовних «еґрегорів», тобто мислителів, філософів, музи­кантів, священнослужителів, художників та інших особистостей, котрі колись прославили людство. Юля прочитала багато книг із соціальної психології, психології масових комунікацій і заявляє, що Нові Діти будуть жити і співіснувати за новими законами: сила притягання (симпатії) і сила неприйняття (антипатії) у них настіль­ки потужні, що люди завтрашнього дня не матимуть іншого вихо­ду, як любити і поважати один одного, оскільки в протилежному пипадку емоції перетворяться на «знаряддя масового знищення». За її словами, людство поки що мало знає про справжню любов, яка насправді незрівнянно сильніша і яскравіша від усіх відомих па сьогодні людських почуттів — земної любові, дружби, симпа­тії. Саме тому, вважає Юля, Новим Дітям дуже потрібна активна підтримка дорослих, котрі повинні допомогти їм повірити у свої величезні сили, навчитися скеровувати свою життєву енергію в правильне русло.

Індивідуальності від народження

До сьогодні у ЗМІ та різних публікаціях ведуться суперечки про те, кого зараховувати до Індиго, а кого ні, і за яким критерієм це робити. Як кажуть у народі, нема диму без вогню, і ця метушня все ж приховує щось вагоме. Важливо відділити феномен Індиго від явища «нового покоління», яке є витвором теперішнього віку.

Комп’ютеризація світу і розвиток нових технологій з наро­дження диктують правила поведінки сучасної людини. Однак Індиго, а особливо Кристалічні Діти, будучи «поколінням ново­го століття», не належать йому. Вони постійно перебувають в істинному спогляданні і ставляться до життя безпристрасно. Це дозволяє їм «не втягуватись по вуха» у наш світ, повний шаблонів і стереотипів. Вони живуть на цій планеті, реагують на суспіль­не життя, проте не потурають йому. Це індивідуальності з наро­дження. Стан мудрості супроводжує їх завжди. Вони знають, яким може і має бути наш світ.

Майже всі Індиго усвідомлюють, що прийшли з далекого минулого і з далеких світів, пам’ятають свої попередні втілення, сповнені життєвого досвіду. У них світогляд миротворців, людей, котрі прагнуть жити без ворожості, у взаєморозумінні і терпи­мості. Вони переважно є творцями, позбавленими владолюбства і самовозвеличення, і випромінюють у довкілля свою позитивну енергію. Це чисті сутності нового часу, люди, через котрих здій­снюється велике Преображення. Там, де вони перебувають, панує гармонія і взаєморозуміння. Завдяки Дітям Індиго здійснюється трансформація усього звичного і буденного, надаючи йому відтін­ків справжнього життя, безпосередності і щирості.

Нові Діти можуть не володіти фіолетовими, синіми чи якимось іншими аурами або паранормальними здібностями, але їх внутрішній світ буде проявлятися всюди, де вони вирішать реалі­зувати себе. Це люди розумні, раціональні і, водночас, сердечні, інтуїтивні, мудрі. Вони є передвісниками і творцями нового часу. Вони не просто вірять у Вище Начало, а живуть ним. Те, що для звичайної людини є вигадкою, абстрактною філософією, для них є реальністю і керівництвом до дії. Згадуються слова середньо­вічного апологета Тертулліана: «Вірую, тому що абсурдно», «Ти не можеш бути істинно мудрим, поки не станеш безумним в очах світу, вірячи тому, що світ іменує безумством...» «Світ» може заперечити існування феномену Нових Дітей як чогось такого, що не вкладається у затишні рамки здорового глузду і чого, отже, «не може бути, тому що бути не може». Цей же «світ» здатний висміяти тих, хто не закриває очі, а намагається підійти до осмис­лення нового і незвичного, видаючись, можливо, дивакуватим в очах більшості. Але...

Од звичайного погляду окрите Відкривається лиш дивакам.

Прочитай золоті манускрипти.

Подивися у вічі вікам.

Чуєш гул космодромів прадавніх?

Ошелешений розум притих...

Нетутешні обриси храмів,

Нерозгадані німби святих.

Ліна Костенко

Глорія Коупленд з цього приводу каже приблизно так: коли вас ніхто не критикує, не переслідує і не вважає за божевільного, то ви разом з натовпом рухаєтеся до прірви; якщо вас вважа­ють білою вороною, не таким, як усі, висловлюють підозри щодо нашої «нормальності», то ви на правильному шляху. Хай кожен для себе зробить вибір і висновки...

Навіть перебуваючи і відчуваючи себе досить комфортно у середовищі високих технологій, Нові Діти ніколи не ставлять технічний прогрес вище людяності, Бога і його творіння.

Вони приходять у цей світ тихо і чекають свого часу — момен­ту своєї реалізації, знаючи, що він неодмінно настане. Напевно, жодна людина не докопається до їх глибинної суті і призначення, їх ведуть, і горе тому, хто насмілився перешкоджати їм або збити їх зі шляху.

Ці передвісники нової епохи, котрі вміють гармонізувати оточення, відновлювати порядок і справедливість, здатні вести людей правильним шляхом, оминаючи пастки і блукання. Вони закладають фундамент нашого спільного майбутнього, і найкра­ще, що ми можемо зробити для них — не заважати, дати їм змоіу максимально самореалізуватися. Адже навіть якщо збите з доро­ги людство не піде їм назустріч, вони власними зусиллями здій­снять призначене. Усі свої проблеми Індиго прагнуть вирішувати самостійно.

Зараз індиго-потоки активно охоплюють землю, і кожній людині призначено стати Індиго, щоб піднятися на вищий рівень свідомості. Дехто вважає, що Індиго народжуються, а не стають. Проте істинними є обидві думки. У деяких дітей уже від наро­дження закладені основні принципи суспільства майбутнього. Якщо звичайна людина зможе розвинути в собі моральні принци­пи настільки, що це призведе до глибокої усвідомленості і неша­блонності у мисленні і поведінці, то у неї є шанс стати Індиго, бути долученою до «індиго-хвилі». Не можна стати Індиго формаль­но — необхідна внутрішня чесність перед собою.

Кожна людина з дитинства обумовлена поведінковими шабло­нами. Подібно до кошенят, над якими був проведений відомий експеримент. Двом котикам майже відразу після народження (коли ті отримали здатність бачити) експериментатори зафіксува­ли голови в певних положеннях. І в такому стані тварин протрима­ли декілька місяців, створивши при цьому особливі умови. Перший котик стикався виключно з вертикальними лініями та предметами. Простір другого кошеняти був обмежений лише горизонтально розміщеними речами. Коли котиків нарешті відпустили і дали їм можливість рухатися так, як вони хочуть, з’ясувалася дивна річ. Виявилося, що тваринки зовсім не сприймали предметів, розташо­ваних у незнайомих їм напрямках. Перше кошеня не могло пере­ступати пороги, щоразу спотикаючись об них. А другий котик завжди вдарявся в ніжки стільців та інші вертикальні предмети. Це відбувалось тому, що їх простір від народження був строго «верти­кальний» або «горизонтальний»!

Так само і ми змушені навчитися сприймати невидиму реальність по-новому, тому що наша зматеріалізована культура і те суспільство, в якому нас виховують, перебувають за межею тонких вимірів і навіть не знають про їх існування. І ось ми наштовхуємося на мільйони невидимих «кутів» і наживаємо хвороби, і страждаємо від недостачі свободи, простору, світла в нашому житті.

Важливо позбутися соціального біороботизму, не бути залеж­ними від стереотипів, стати вільними духовно і душевно. Якщо людина зуміла зачепити «індиго-хвилю», довкола неї і через неї буде здійснюватися трансформація. Індиго, по суті — це фактор справедливості, тому люди отримають «по вірі своїй» (саме тому багато хто побоюється Дітей Індиго і вважає їх небезпечними). Проте остерігатися є підстави лише тим, чиї душі загрузли в поро­ках, віроломстві і заздрощах. Для тих, хто щирий, доброзичливий і намагається жити по совісті, присутність Індиго — примноження досягнутого і нові шляхи для самореалізації. Пригадаємо: «Хто має, додасться йому, а хто не має, забереться від нього те, що має...»

Настає час відходу від догм, період поліфонійності і багато- варіантності. Життя стає багатограннішим, інтенсивнішим. Уже зараз в одне життя за його якістю можна вмістити одразу декіль­ка життів. Індиго різнобічні у своєму житті. Скоріш за все, вони будуть займатися різними справами, опановувати декілька профе­сій, щоб якнайшвидше здобути життєвий досвід. Для реалізації такого підходу потрібна особлива система освіти і відмінний від загальноприйнятого посереднього спосіб життя.

Духовно-психологічні характеристики Індиго

Німецький психолог Кароліна Гегенкамп у «Книзі дітей І Іового Часу» дає такі характеристики Індиго:

• Внутрішнє знання про правду життя.
• Живуть за високими духовними принципами.
• Знають, що ми повинні жити у співпраці зі світом і довкіл­лям.
• Часто вони об’єднують у собі чоловічі і жіночі якості особис­тості, належачи, таким чином, до андрогінного типу.
• Вони знають, що життя є чимось набагато більшим, ніж ми бачимо.
• Вони вважають, що матерія і фізичне життя є ілюзіями, знаючи, що істинне життя складає енергія або Єдине Живе Поле Свідомості.
• Вони знають, що все існуюче якимось чином пов’язане між собою у Всесвіті. Час, простір, відстань і форма не є для них окремими речами, якими їх зробили люди.
• Вони знають, що суперечності існують тільки у наших головах.
• Вони відчувають, що до життя треба ставитись шанобливо і проживати його цілісно, з любов’ю та співчуттям.
• Вони розуміють духовний план краще, ніж фізичний (тобто пристосування до життя у цій фізичній реальності інколи є для них складним).
• їх не можна обмежувати застарілими ідеалами чи коротко­зорими догматами віри.
• їх не можна змусити робити те, у що вони не вірять.
• Вони ніколи не підпорядковуються людям, котрі мають відмінні від їх етичні погляди.
• Навіть соціальний тиск не може змусити їх підкорятися.
• Вони не вірять у почуття обов’язку чи в концепції покарань, їх важко покарати (єдиний спосіб спонукати їх зробити щось — пояснити, навіщо це потрібно, або звернутися до їх почуття любо­ві »поваги).
• Вони не хочуть втискатися у яку-небудь форму або впису­ватися в обмеження.
• Для них дуже важливо проживати своє життя згідно з тими вищими духовними принципами, на які вони орієнтуються, інак­ше вони впадають у депресію, закриваються в собі, стають збен­теженими і боязкими.
• Вони чесні, відверті і не заздрісні.
• Діти Індиго часто мають труднощі з своїм фізичним тілом. Це відбувається тому, що вони сприймають себе не обмеженою людською істотою, а безмежним духом.
• їх п’ять органів чуття настільки вдосконалені, що ці діти легко можуть виходити за рамки звичних можливостей, стаючи гіпердратівливими і надвимогливими.
• У харчуванні вони надчутливі. Найкраще для них — природ­ні, екологічно чисті продукти органічного походження.
• Вони легко спілкуються з тваринами, рослинами, природою та іншими дітьми.
• Часто Індиго розмовляють з «невидимими» друзями, що класифікується медициною як надто жива фантазія або як психо­логічний дисбаланс.
• Оскільки вони «відчувають» життя у всіх речах, то важко розлучаються з ними. Вони не переоцінюють матеріальні речі, але цінують «дух» речей і ставляться до них, як до живих.
• Інколи їм важко вербально і письмово виражати свої ідеї. Мова часто надто обмежує їх.
• Вони не бачать ніякої різниці між грою, вихованням, навчан­ням, спілкуванням і роботою. Усі ці аспекти життя вони поєднують у єдиний цілісний досвід (тому у дорослому віці їм важко ходити на роботу, до якої у них нема інтересу. Такі люди завжди намагаються організувати своє життя так, щоб робота приносила їм максимальне задоволення; так, щоб вона стала їх улюбленим заняттям). Це дуже відображається на способах навчання, які необхідні цим дітям.
• Вони вкрай емоційно чутливі і легко можуть заплакати.
• їм достатньо короткочасного сну для відновлення свого фізичного тіла (у батьків часто виникає проблема з їх режимом і укладанням маленьких Індиго спати). Але у стані стресу, як і інші люди, Індиго повинні виспатись.
• Вони схиляються до того, щоб бути одинаками, оскільки їх рідко розуміють інші люди. Особливо це стосується покоління

Індиго, котре вже виросло, і підлітків, котрих зараз доволі бага­то (близько 35-40%), але ще не більшість. Молодші діти легше знаходять собі компанію, оскільки, починаючи з кінця 90-х років, їх народжується близько 90%.

• У них дуже розвинуте чуття на те, щоб розрізняти, що є правильним, а що ні. І тому їм не потрібна жорстка зовнішня дисципліна. Що їм дійсно потрібне, то це ясні структурні пояс­нення, яких вони чекають від дорослих.
• Якщо батьки і вчителі не дозволяють цим дітям висловлю­вати свою думку та ділитись переконаннями, то цим викликають сильний спротив у цих дітей.
• Вони дуже допитливі і хочуть відповідей на численні запи­тання, але не приймають швидких, поспішних варіантів тіль­ки тому, що останні зазвичай обумовлені стереотипами. Індиго хочуть відчувати відповіді як правильні, щоб вони дійсно відпо­відали їх запитам.
• їм важко ідентифікувати себе з темами, що вивчають у школі. Переважно вони не бачать жодного зв’язку між цими темами і духовним життям.

Нові Діти приходять на Землю як Майстри і Вчителі, щоб допомогти людству перейти на новий еволюційний виток і всту­пити в епоху Божественної Жіночності — епоху, в якій у повазі любов, співчуття, інтуїтивний розвиток, внутрішнє знання — усі складові, які необхідно зібрати, щоб проявилися Небеса на Землі. І ці діти прийшли показати на власному прикладі, якою може стати людина Нового Тисячоліття. Навчившись працювати з ними з любов’ю, люди навчаться ставитися і до себе, і до своєї планети ще з більшою любов’ю і повагою.

Вони — дзеркало нас самих, та краща версія реальності, якою ми можемо стати, якщо захочемо. Вони несуть послання про наше майбутнє. Вони прийшли навчити нас, як увійти у Нову Еру Водолія, яка може стати для людства Золотим Тисячоліттям, і завдання суспільства — прислухатися до їх мудрості, дозволити їм говорити про свої знання і світовідчуття. Діти Нової Свідомос­ті мають вроджені (а не набуті) стійкі філософські переконання стосовно життя.

Індиго прийшли, щоб зруйнувати старі системи, які вичер­пали себе: політичні, економічні, соціальні, освітні, релігійні, і натомість запропонувати свої знання — знання людей Ново­го Часу. Тому люди часто здивовані, як молодь може проявляти таке глибоке розуміння життя і пропонувати своє нове, абсолют­но неординарне бачення. Звідки така мудрість у досить ранньо­му віці? І хоча те, що вони пропонують, є дуже незвичним для суспільної свідомості, — інтуїтивно люди відчувають, що Діти Індиго мають рацію.

Найголовніше — дати вихід їх знанню: дозволити їм говорити й уважно слухати, не соромлячись бути учнями у власних дітей. Усьому людству сьогодні варто переглянути свої цінності і спосіб життя, прийняти нові правила гри під назвою «Життя на планеті Земля». У протилежному випадку гра може закінчитися досить швидко — внаслідок руйнування ігрового поля...

Промовистими є ще й такі характерні особливості Нових Дітей:

1. Асиметрія розвитку мозку (показує томографія), більш розвинута права передня половина і ліва задня (часто вони шуль­ги).
2. Імпульсивність, поривчастість у стосунках з людьми, не завжди аргументовані вчинки, різкі перепади настрою і поведінки.
3. Роздвоєння особистості (їх зручно резервувати у війсь­ккоматах, адже Індиго — ідеал розвідника: дві чи більше осіб в одній людині; у школах розвідки вчать відповідних навичок, а тут усе готово від природи).
4. Любов до ризику, особливо у спорті; Діти Індиго полюбля­ють екстремальні заняття: гірський велоспорт, лижі, сноуборд, агресивні ролики, альпінізм тощо.

3. Синтетичне світосприйняття: не розчленування цілого у . свідомості на частини (аналіз), а виділення із фрагментів чогось нового, незвичного; інтерес (і здібності!) одночасно до дуже далеких між собою наук, наприклад, до математики та історії, до програмування і біології, до хімії і географії та ін.

1. Надздібності у комп’ютерних технологіях, відчуття орга­нічної єдності людини і машини; швидкість виконання операцій, передбачення вірусів, їх виявлення і ліквідація; уміння дистанцій-

но-інформативно контактувати з комп’ютером (у «просунутих» користувачів — робота з машиною вольовими командами, а не кнопками-клавішами чи мишкою).

1. Інтуїтивізм, передбачення — особливо недалеких у часі (до одного місяця) подій, дуже сильно розвинуте відчуття небезпеки.
2. Цікавість до містики і великі знання у цій галузі: від астро­логії до священних Писань (текстів), знання багатьох маловідо­мих апокрифів, фактів, книг; уміння ними оперувати на практиці (хіромантія, фітотерапія, знахарство).
3. Індивідуалізм, небажання підпорядковувати себе іншим та навпаки, автономність, при цьому — політична позиція і вміння її відстояти, підвищене почуття відповідальності.
4. Почуття соціальної справедливості.
5. Апатія до колективу; для них колектив — тимчасове об’єднання попутників.
6. Ігнорування, а не спроби вирішення нерозв’язних (або нецікавих їм) проблем.

Але, попри ці дуже сильні «індигові» якості, є у Нових Дітей низка недоліків, здатних звести нанівець усі переваги:

1. Емоційна неврівноваженість, уміння наживати собі постій­них ворогів.
2. Схильність до депресій, зривів, гарячковість (швид­ко минає), нерівний емоційний фон у спілкуванні. Звідси три найсильніших, вбивчих для Індиго фактори (в моральному і фізичному плані): а) токсикоманія; б) наркоманія; в) алкоголізм (особливо, якщо у їх сім’ях є алкоголіки).

Саме ці факти найболючіше б’ють по нашій молоді, і, швидше за все, це не випадковість, а цілеспрямоване знищення. Необхід­но пам’ятати про це і самим Індиго, не піддаючись на провокації, запобігати негативним впливам. Батьки і вчителі повинні допо­магати цим дітям, а не пригнічувати чи звинувачувати їх. Якщо підсилити і розвинути кращі якості покоління Індиго, а недоліки звести до мінімуму, то нас очікує космічний прорив в усьому: у рівні життя, науці, пізнанні людини і світу.

Кажуть, що у такій кількості, як зараз, Діти Індиго прихо­дили на Землю в ХІ-ХІІ ст. Тоді вони були гностиками, ката­рами та іншими «єретиками», котрих переслідували і спалювали на вогнищах інквізиції як небезпечних вільнодумців, котрі зазі­хнули на догму... І сьогодні змінювати загальноприйняті догми, як бачимо, ніхто не поспішає. Індиго — першопрохідці, ті, хто йде по найважчому шляху. Мимоволі згадуються слова із «Каме­нярів» І. Франка: «І щастя всіх прийде по наших аж кіст­ках...». Спалюючи догми в собі, вони по-новому будуватимуть своє життя, відкриваючи людям можливості кращої дійсності — Золотого Віку людства, де завдяки спільним зусиллям може відбутися небувалий стрибок у всіх галузях науки і культури, тому що кожна людина зможе реалізувати закладений у ній творчий потенціал. Від нашого спільного вибору, рівня колективної свідо­мості залежить доля людства. Тому така важлива популяризація духовних знань доброзичливими і щирими людьми і готовність сприймати їх та втілювати в життя.

МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНА

ХАРАКТЕРИСТИКА

Сьогодні «дивних» дітей вивчають у багатьох країнах, і результати досліджень разючі. Жорсткі випромінювання діють на них у декілька разів слабше, ніж на звичайних людей. Якщо такі діти народжуються від матерів, хворих СНІДом, то часто вони приходять у світ без найменших ознак хвороби (або через деякий час долають її), а якщо від матерів-наркоманок — без наркотич­ної залежності. Також вони використовують не 4-6% ресурсів мозку, як більшість із нас, а, як мінімум, Ю-14%! У звичайної людини із 64 кодонів ДНК активно працюють, за припущен­нями деяких фахівців, лише 20, а в Дітей Індиго — від 24 до 64 кодонів. Тому їх імунітет може бути у сотні, а то й тисячі разів .сильніший. Саме цим лікарі пояснюють загадку самозцілення дітей, хворих СНІДом. При народженні їх коефіцієнт інтелекту­ального розвитку дорівнює 130, а якщо до них грамотно підійти з педагогічного боку, то І(^ можна розвитнути до 160.

Окремі медики припускають, що Діти Індиго — мутанти (мутації не завжди шкідливі), котрі з’явилися унаслідок постій­но діючих на людей випромінювань телевізорів, комп’ютерів та мобільних телефонів. їх організм з моменту зачаття налаштову­ється на життя в технократичному суспільстві високих швидко­стей і засилля інформації.

Нові Діти — біля витоків
автотрофного людства

Існує така інформація, що інколи Нові Діти можуть не відчу­вати потреби у їжі. Не просто час від часу відмовлятися від неї, а взагалі не хотіти їсти, віддаючи перевагу більш просунотому способу харчування — прані (психічній енергії природи). У наш час існує достатньо свідчень про йогів, сонцеїдів, котрі живлять­ся праною. В Австралії живе дивовижна жінка — Джасмухін, авторка книги «Пожива богів», котра нічого не їсть ось уже біль­ше 10 років і проводить семінари по всьому світу, розповідаючи про свій досвід і навчаючи охочих (достовірність цього факту підтверджено науково, адже жінку постійно досліджують провід­ні науково-дослідні інститути світу). У Росії, в Краснодарі, також живе подібна жінка — Зінаїда Баранова; в Україні — Микола Долгорукий. І таких людей багато — близько 300 тисяч на Землі. Як вони це роблять — питання техніки і переналаштування їх тіл таким чином, щоб приймати життєво необхідну енергію з Космо­су, що є великим мистецтвом.

Д. Верещагін стверджує, що людина — мов бусинка, підві- шана між двома енергетичними потоками: один — з Космосу, інший — із Землі. І важливо, щоб ці потоки циркулювали вільно і правильно... Деякі Нові Діти з народження вміють живити­ся праною, викликаючи жах у непосвячених батьків, вони здатні отримувати необхідну для життя енергію безпосередньо з довко­лишнього простору, з повітря і перетворювати її всередині себе на поживні речовини. Можливо, вони є зернами того автотроф­ного людства, про яке мріяв академік Вернадський? Він ставив питання: чи можна очікувати стійкого морального прогресу від істоти, котра вбиває, пожирає і сама помирає, і давав негативну відповідь. Тільки тоді, коли людина з гетеротрофної істоти, тобто такої, що живе за рахунок «пожирання» інших живих організмів і є залежною від них, перетвориться на автотрофну — самодос­татню істоту, котра сама буде синтезувати всі необхідні пожив­ні речовини подібно до рослин (недаремно О. Бердник у романі «Вогнесміх» висуває гіпотезу, що цивілізація рослин, особливо квітів, досконаліша за людську), вона отримає реальні можли­вості для здійснення своїх віковічних мрій і прагнень до духовної свободи і самореалізаци.

Можливо, такі діти не помиратимуть? Леонард Орр ствер­джує, що смерть — це погана звичка, яку, як і інші шкідливі звич­ки, треба подолати. Про можливість досягнення безсмертя, яке стає реальністю завдяки досягненням сучасної енергоінформацій- ної медицини, сьогодні пишуть Г. Грабовий, А. Петров, Б. Боло- тов, Р. Доля, Дж. Мерфі, Д. Чопра та ін.

Діти Індиго мають високий показник розумових здібностей, підвищений творчий потенціал, схильність до ризикованих дій, сильну волю, нерідко розвинуте почуття гумору. Також дослід­ники констатують у Нових Дітей наявність украй загостреної чутливості у ставленні до людей, тварин, явищ і подій.

їх конкретні психологічні якості: рішучість, наполегливість, інтуїтивність, зосередженість, незалежність, самоповага, велико­душність, жертовність, повага до всього живого, дружелюбність. Деякі з них розуміють мову природи: рослин, птахів і риб, відчува­ють особливий емоційний зв’язок із Землею. Вони незалежні і горді навіть у принизливих для себе ситуаціях, здатні на гнів і жорстокість у тому випадку, якщо наштовхуються на стіну байдужості.

У Дітей Індиго спостерігаються і «тяжкі» недитячі якос­ті: підвищена схильність до депресії (в окремих випадках аж до суїциду), шкідливих звичок і залежностей, підвищеної агресії і самоагресії, коливань між заниженою самооцінкою і величчю духу. За твердженням доктора психології Дорін Вйорче, депресія стає серйозною дитячою епідемією, яка охоплює всі без винятку розвинуті країни.

Як стверджує лікар-педіатр О. Штанько, Нові Діти і хворі­ють по-новому. Якщо у нас хвороба походить від того, що імунітет не зміг побороти зовнішні подразники, то у них все починаєть­ся на нервовому ґрунті, причому різко, швидко. Захворюван­ня виникають відразу серйозні: бронхіальна астма, панкреатит, холецистит, епілепсія. Перезбудження нервової системи призво­дить до застою жовчі, спазмів у кишківнику, незрозумілих болів у животі. У них часто піднімається температура, якщо треба робити щось неохоче, йти, скажімо, у ненависну музичну школу. Часто їх недуги виникають не на фізіологічному ґрунті, а як протест проти насильства і нерозуміння.

Деякі з основних захворювань сучасних дітей — вегето-судин- на дистонія, порушення розвитку кістково-м’язової тканини. Усе через те, що Діти Індиго часто дуже активні, а батьки не дають їм рухатися, приструнчують. Найголовніший терапевтичний засіб для них — масаж. Діти потребують дотику, ласки. Проблеми зі здоров’ям у них починаються, як правило, у 4-5 років, коли діти вже мислять активно та відстоюють свої інтереси.

Упродовж останніх 15 років лікарі помітили, що на теренах України активно розвивається нова і доволі незвична хвороба — ще один наслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Наші лікарі так і не спромоглися класифікувати цю недугу, тому назвали її лаконічно та інтригуюче — хвороба X. Про цю хворобу лікарі мають на сьогодні мізерну інформацію. Це захворювання комп­лексне і посиндромне. Тобто відомий лише комплекс синдромів, який супроводжує недугу, але ніхто не знає, що саме є її збудни­ком. Симптоми доволі нестандартні — синхронне порушення у роботі імунної, ендокринної, судинної і нервової систем. Людина стає надзвичайно знервованою, починає хворіти на все й одразу. Потенційна група ризику — покоління «післячорнобильських» дітей. Причиною захворювання вважають важке екологічне становище, особливо після аварії на ЧАЕС, доповнене стресами сучасного життя. Як стверджують лікарі Інституту радіаційної медицини, основна причина хвороби полягає у нас самих, у нашій надзвичайній знервованості, невмінні керувати своїми емоціями і настроями. Будда колись чудово сказав, що ми повинні стати островом, який жодна буря на морі життя не здатна похитнути. А Ісус закликає до миру Божого, що вищий від усякого розуму і повинен стерегти наші думки і наші серця.

Ще одна особливість хвороби X — її урбаністичність. З усіх хворих — приблизно 85% є мешканцями мегаполісів. Це й зрозуміло — життя у міської молоді набагато насиченіше різни­ми проблемами і стресами. Д. Верещагін, автор системи ДЕІР (дальшого енергоінформаційного розвитку), називає — не без підстав — сучасне місто гігантським монстром, який смокче з людини енергію. 1а й стан навколишнього середовища у місті набагато гірший, аніж на периферії. Спосіб лікування хворо­би X теж нестандартний — людині потрібно привести нерви до ладу і набратися позитивних емоцій. Можливо, таке лікування пов’язане з хронічною нестачею інформації про саме захворюван­ня, проте воно справді може виявитися досить дієвим.

Київські медики висунули також гіпотезу, що своєрідним підвидом хвороби X є феномен Дітей Індиго. Проте ми вважає­мо, що надлюдські інтелектуальні і фізичні здібності Нових Дітей не є проявом будь-якої хвороби, а свідченням еволюції людської природи.

Найпоширеніші характеристики Нових Дітей:

Невротики

Складається враження, що через них пропускають елек­тричний струм. Принаймні так вони описують свої відчуття лікарю. У таких дітей багато хвороб виникають на нервовому ґрунті. У них нерідко поганий імунітет і проблеми з ендокрин­ною системою. Багато Нових Дітей часто виглядають фізично немічними, і лікарі-традиціоналісти списують це (як і дратів­ливість, невміння зосередитися, напруженість м’язів, нічну пітливість) на довге сидіння за комп’ютером. Справді, сучас­ні комп’ютерні ігри імітують жорстоку боротьбу, вимагають максимальної напруги і спрямовані на виживання головного героя, з яким дитина себе асоціює — добре, якщо тільки на час гри, а деякі намагаються і в реальному житті поводитися, як у віртуальній реальності.

• Вередливі

Діти Індиго дуже перебірливі у харчуванні. їх неможливо змусити сісти за стіл тільки тому, що настав час обіду. Як наслі­док, вони бешкетують і відмовляються їсти, задовольняючись іноді й пачкою пластівців. Вони інтуїтивно відчувають, що їм необхідно, тому не будуть їсти зайвого. Ця особливість проявля­ється не тільки у виборі меню — у всьому вони прагнуть зберігати свободу дій, незалежність і право вибору.

Мучителі

Не так давно (не більш як п’ятнадцять років) почали вести мову про дітей, котрі є «вампірами» щодо своїх батьків. Вони не просто не слухаються, ігнорують — вони знають слабкі місця і б’ють по них. Вони люблять маніпулювати і не соромляться цього. На запитання «Чому?» вони схильні відповідати: «Вони обма­нюють мене», або «Вони уникають мене». Найчастіше жертвою «дитини-кровопивці» стає мати — виснажена і втомлена. Такою матір’ю легко маніпулювати, знаючи, що треба сказати, щоб її вразити.

Не здатні до навчання

В Америці для лікування гіперактивних і збудливих дітей застосовують риталін (метилфенидат), який в Україні, на щастя, заборонений, оскільки прирівняний до наркотиків. Це психо­тропний засіб, що знижує активність за рахунок зменшення надходження кисню у мозок. Це дуже шкідливо і небезпечно. Як наслідок, кількість аутистів постійно зростає. Люди закінчують школу, так і не навчившись читати або писати. Зате вони перегля­нули масу телепередач, перегорнули тонни коміксів. Ось декілька традиційних симптомів, через які дітей «відсіюють», відсилаючи у лікарню чи спецшколу:

• звертають мало уваги на деталі;
• не слухають, коли з ними розмовляють;
• уникають завдань, що вимагають тривалої ментальної кон­центрації;
• часто гублять свої речі;
• забудькуваті у повсякденному житті.

Якщо ретельно проаналізувати життя сучасних дорослих, то напрошується думка, що місце багатьох із них — у «спецшколі»...

В Україні всім «підозрілим» дітям, як правило, діагностують психоорганічний синдром (мозкова дисфункція). Щоб визначи­ти місце навчання «незручної» дитини, звертаються у Медико- психолого-педагогічну комісію, від якої залежить подальша доля дитини. Регіональні МППК успішно поповнюють т. зв. допо­міжні інтернати (у народі — дебільники) вітчизняними Дітьми

Індиго. (Чи це не злочин проти нації, яка і так вимирає?..) Інко­ли їх вердикт може відмінити вищий орган — Всеукраїнська МППК. Ось яка доля випадає нестандартним дітям в Україні, де, на жаль, з феноменом Нових Дітей недостатньо ознайомлені батьки і педагоги.

Вибрані

Більшість Нових Дітей говорять про своє призначення, особливу місію. Дехто говорить про це відкрито, інші ж просто тримаються окремо і щось замовчують. Часто вони спілкують­ся з невидимими друзями — ангелами, духовними наставниками, сутностями з паралельних світів... Стереотипно мислячі дорослі схильні ставитися до всього цього скептично і з підозрою, відправ­ляючи дитину до психіатра чи екзорциста. Священик-екзорцист у будь-якому випадку не зашкодить. Проте батьки самі повинні щиро розмовляти зі своєю дитиною, постійно поглиблювати свої знання про світ, у якому ми.живемо.

Психологічна допомога Новим Дітям
має бути спрямована на покращення
соціальних контактів

Таллінський психотерапевт екзистенціального спрямування Володимир Киреєв зауважує: «Ніякими іншими способами мені не вдавалося досі донести до свідомості людей, що ось уже більш як ЗО років у світовій психіатрії не існує такого, як «психічне захворювання». Є розлади поведінки і розлади стану, феномен Індиго назвали за ознакою, виділеною екстрасенсорно. У будь- якому випадку, зміна термінології — вдалий спосіб полегшити людям розуміння того, що розлад поведінки і стану — не те ж саме, що тілесне захворювання, як, скажімо, туберкульоз. Якщо раніше деякі людські прояви визначали симптомами аутизму 4и синдрому Аспергера, мозковою дисфункцією чи органічним ураженням мозку, синдромом гіперактивності чи нарцистичним розладом особистості і кваліфікували як діагноз, то тепер усе це і багато іншого стали називати ознаками феномену Індиго. І ефект таврування, погодьтеся, зникає. Одне ставлення — коли життя зводить тебе з шизофреніком як хворим. Зіткнення з хворо­бою завжди фруструє. Це неприємно. І зовсім інше — коли ти зустрічаєш «Дитину Індиго», перше відчуття, яке ти, можливо, переживатимеш, — це здивування від зустрічі із заворожуючим іншим, що може викликати навіть радість.

Олена Ткачова, психотерапевт, науковий співробітник Укра­їнського науково-дослідного інституту соціальної і судової психі­атрії і наркології, також говорить, що її тішить актуалізація теми Дітей Індиго. Вона вітає появу цього терміна, який дозволяє ставитися до них толерантніше: на місце тотального заперечення і бажання негайно «вставити у рамки» приходить обережна ціка­вість. Іаким чином змінюється ставлення до цих дітей, виника~ ють передумови для більш повного їх прийняття.

Пані Олена вважає Дітей Індиго носіями змін, які проти­стоять існуючій дійсності, щоб показати всім, що є інші спосо­би спілкування. Вона стверджує, що ця проблема зараз постає невипадково. Такі діти були завжди. Але у різні часи до них по-різному ставилися. Зараз ми більш сумлінні у питаннях їх виховання, більш серйозно підходимо до проблеми їх розвитку.

Інтелектуальні ресурси у таких дітей досить могутні, вони здатні вирішувати ті самі завдання, які вирішують інші діти, але способи вирішення можуть при цьому сильно відрізнятися. Вони по-іншому бачать реальність, принципово інакше сприймають і обробляють інформацію. Зараз з’явилася можливість інакше говорити про таких дітей — не як про порушників поведінкових та інших норм, не як про важковиховуваних і некерованих, а як про дітей, до яких варто прислухатися, яких треба і можна розуміти. Вони є показниками якихось глибинних суспільних процесів. Те, що їм самим уже визначенням надано право бути такими, прин­ципово відмінними від більшості, — це вже великий плюс.

Однак застосування до них нового поняття і процеси, які це супроводжують, приховують у собі певні «підводні камені». Ми повинні уникати надмірної ідеалізації образу таких дітей, вихо­дячи з питання їх власної безпеки. Діти з подібним сприйняттям світу гірше адаптуються в суспільстві. Безумовно, у певних ситу­аціях вони знаходять такі геніальні рішення, які нікому іншому не спадуть на гадку. Однак у більшості звичайних побутових ситу­ацій, які вимагають реалізації шаблонних поведінкових стратегій, такі діти зі своїми нестандартними підходами до суспільства і його норм виглядають абсолютно безпомічними. Можливо, саме через це багато з них виявляються пацієнтами психіатрів. Важливо, щоб при цьому психіатрична чи психологічна допомога спрямовувалася на корекцію самооцінки і покращення соціальних контактів, а не на пошуки й усунення причин «шкідливої» поведінки. І вкрай важли­во не перетворити роботу з ними в чергову секту.

Фізіологи фіксують істотні зміни в психофізичному розвитку сучасних дітей, звертають увагу на збільшення серед них кіль­кості астеніків, тобто дітей, чутливіших до втоми, виснаження, а також з порушенням сну, подовженням термінів настання пубер­татного періоду — перехідного підліткового віку. У середині 80-х років стали помічати явище, яке називається «децелерацією», на противагу «акселерації», про яку так багато говорили у 70-х роках. Тоді діти розвивалися швидко, дивували спритністю тіла й оптимізмом поглядів. Сьогоднішні децелерати погано рухаються, неспритні, сумні й образливі. Спостерігаються такі тенденції:

■ фізичні параметри у підлітків 90-х років значно нижчі (на 10-18%), ніж у їх ровесників у 60-х роках;

• за останні ЗО років кількість практично здорових першо­класників (1 і 2 групи здоров’я) істотно знизилася;
• майже кожна третя дитина, котра навчається у простій школі, має невеликі відхилення у розвитку, які заважають їй отримувати добрі оцінки. Число т. зв. «невстигаючих» за останні 20 років зросло вдвічі;
• від ЗО до 30% дітей, котрі йдуть у перші класи, мають ті чи інші відхилення у розвитку: опорно-рухового апарату, серцево- судинної і дихальної систем, страждають від гіподинамії;
• близько третини дітей у дитсадку мають підвищений рівень тривожності, часто збуджені, агресивні, капризні, важко підко­ряються правилам, конфліктують з ровесниками;
• у практично здорових дітей 5-6-річного віку часто трапля­ється мінімальна церебральна недостатність (порушення мотори­ки, астеноневротичні прояви і дислалія — порушення мови);
• більш як половина першокласників належать до катего­рії ризику шкільної, соматичної чи психофізичної дезадаптації;

багато з них виявляють розлади нервової системи ще у молод­шій групі дитсадка;

Дезадаптація — порушення зв’язків з довколишнім світом, коли людина від старого ще не відвикла, а до нового ще не присто­сувалася. Шкільна дезадаптація — це неспроможність засвоїти шкільну програму. Соматична дезадаптація — постійні хвороби, які призводять до затримки розвитку. Психофізична дезадапта­ція — труднощі, пов’язані з травмами центральної нервової систе­ми.

Ще вчені фіксують зміну форми черепа у дітей сучасного покоління. Іншою виявляється і райдужна оболонка ока у «нових» дітей — вона має незвичайну форму зірочки. Деякі з Нових Дітей володіють іншим імунним захистом, іншою хвильовою формулою крові, іншими (додатковими) здатностями внутрішніх органів. Наприклад, печінка у них пристосована для перетравлення такої їжі, яку ми їжею не вважаємо. Вони покликані вижити в умовах екологічної катастрофи.

Особливі якості цих дітей можуть стати причиною психо­логічних проблем, якщо оточуючі не розуміють їх особливостей. Через відсутність дисципліни і контролю за їх поведінкою у них може розвинутися позірне відчуття незалежності, замикання у внутрішньому світі, через що виникає небезпека стати егоїстом.

У Нових Дітей практично відсутній комплекс неповноцін­ності. Вони переконані у своїй винятковості, і все, що відбува­ється довкола, — загальноприйняті правила і норми, — їх мало хвилює. Вони зі своїм світосприйняттям ідуть ніби «проти течії». За обставин, коли внутрішня духовність не розкрита, це може стати причиною асоціальної поведінки. Нерідко ставлення Інди- го-підлітка до довколишньої дійсності нагадує битву з неминуче трагічним фіналом: або дійсність роздушить Індиго, або Індиго змінить дійсність (доступним у цей момент способом — аж до фізичного знищення).

Як бачимо, Діти Індиго мають не тільки могутній духо­вний потенціал, але й чимало труднощів і проблем, пов’язаних з особливостями їх нестандартної поведінки. Часто вони не можуть знайти спільної мови з ровесниками, не виправдовують очіку­вань батьків, недисципліновані і погано вчаться у школі. Інколи ці проблеми переходять у доросле життя, стаючи на перешкоді] успішній соціалізації, заважаючи кар’єрному росту й особистому? життю людини.

Діти Індиго і гіперактивність

Поведінка «зірочок нової епохи» може настільки разю­че відрізнятися від поведінки інших людей, що часто викликає незадоволення оточуючих. Ці діти нелегко пристосовуються до оточення і важко піддаються вихованню. Характерною рисою багатьох Дітей Індиго слід вважати наявність у них синдрому дефіциту уваги (СДУ) або синдрому гіперактивності і дефіци­ту уваги (СГДУ) (синоніми — гіперактивний розлад з дефіци­том уваги (ГІДУ), гіперкінетичний розлад). Іому сьогодні такі терміни, як СДУ, СГДУ і «Діти Індиго», інколи вживаються як синоніми, хоча це не тотожні поняття.

СГДУ може бути або не бути у Дітей Індиго. Лише деяка частина цієї групи дітей, яка, в силу індивідуальних особливостей і нестачі батьківської турботи, тепла й уваги, фрустрована, може отримати цей синдром. Краса вчинків Дітей Індиго проявляється тоді, коли їх підтримують батьки, голублять і леліють. У проти­лежному випадку дитина стає агресивною, неврівноваженою, руйнує все довкола.

Термін «синдром дефіциту уваги» (СДУ) говорить сам за себе: люди, які страждають СДУ, не в стані протягом тривало­го часу займатися однією справою — їх здатність концентрува­ти увагу дуже короткочасна, вони легко відволікаються на щось нове.

При синдромі гіперактивності і дефіциту уваги (СГДУ) наявний дефіцит уваги, ускладнений гіперактивністю. Надмірно активні діти з порушенням сприйняття істотно відрізняються від дітей, котрим властива лише короткочасна увага. Вони не в змозі довго затримуватись на одному місці, часто дуже галасливі та імпульсивні. Гіперактивні СГДУ-діти часто викликають незадо­волення, і навіть якщо порушення ще не діагностоване, ці діти все одно сприймаються батьками, вихователями в дитсадках, учите­лями в школах, батьками інших дітей як «діти з проблемами». Якщо йде мова про гіперкінетичний синдром або «синдром непо­сиди», то, як правило, мають на увазі СГДУ.

Згідно з вказівками з діагностики Американської Асоціації психіатрів, діагнози СДУ і СГДУ вимагають наявності 9 симпто­мів гіперактивності-імпульсивності, які розвинулися в дитини до 7 років, зберігаються не менше 6 місяців і проявляються у досить тяжкій формі, що впливає на нормальне життя дитини в школі і суспільстві. Це такі симптоми у дитини:

Неуважність

1. Звертає мало уваги на деталі і робить помилки внаслідок своєї необережності.
2. Важко концентрує увагу.
3. Не слухає, коли з нею розмовляють.
4. Не в стані послідовно і до кінця виконати завдання.
5. Недостатньо організована.
6. Уникає завдань, які вимагають довгих ментальних зусиль або концентрації.
7. Часто губить свої речі.
8. Швидко відволікається.
9. Часто забудькувата у повсякденному житті.

Гіперактивність / імпульсивність

1. Часто «йорзає» або корчиться.
2. Часто покидає своє місце, коли повинна сидіти чи стояти.
3. Бігає довкола або кудись ховається.
4. Не може спокійно бавитися.
5. Постійно перебуває в русі, як «заведена».
6. Надмірно говірка.
7. Передчасно «випалює» відповідь.
8. Важко витримує перебування у черзі.
9. Часто перебиває інших або буває нав’язлива.

Діти, у котрих виявлений СГДУ, проявляють велику актив­ність вже в утробі матері; вони більше рухаються і фізично міцніші, ніж інші новонароджені. У грудному віці їх дуже важко заспокоїти. Вони багато кричать, мало сплять як удень, так і вночі, на відміну від інших новонароджених.

Особливо темпераментних і рухливих дітей часто називають «дикими». У них слабо виражене почуття небезпеки, тому з ними частіше, ніж з іншими дітьми, трапляються нещасні випадки. У ясельних групах і дитячих садках вони часто викликають незадо­волення через постійну біганину, крик і свою імпульсивність.

Рідко такі діти тривалий час можуть гратися однією іграшкою, їм це швидко набридає. Вони можуть спокійно бавитися тільки з невеликою кількістю дітей. Багато дітей з СГДУ не беруть участі у групових іграх, усамітнюються десь у куточку. Часто під час ігор вони всіляко заважають іншим дітям, наприклад, перекидають вежі з кубиків або розривають дитячі малюнки, тому їх нерідко вважа­ють асоціальними. Багато «гіперактивних» дітей ще у дитячому садку мають труднощі із засинанням і сном. Вони також набагато говірливіші від своїх однолітків і часто всіх перебивають.

Т/                   •                          •         >         о                                                                        •

ГЧ.ОЛИ «гіперактивні» діти йдуть до школи, то ситуація ще більше ускладнюється, оскільки вимоги до дітей зростають. Тепер вони повинні тривалий час тихо і спокійно сидіти і слуха­ти пояснення вчителя, поводитися дисципліновано. Відхилення в поведінці стають набагато більшою перешкодою, ніж раніше.

«Гіперактивним» дітям, як правило, дуже важко сидіти на одному місці. Вони часто «зривають» уроки або передчасно відпо­відають на запитання вчителя. Оскільки ступінь зосередженості в них дуже малий, вони не засвоюють більшої частини того, про що йдеться на уроці, і часто відволікаються на інші речі, напри­клад, на те, що відбувається за вікном. Це не може не відбитися на їх шкільних успіхах. Для дітей з СГДУ домашні уроки стають мукою: вони сидять годинами над виконанням одного завдання, оскільки постійно відволікаються. Також при СІДУ характерні проблеми з грамотністю (дислексія) або з лічбою (дискалькулія).

Тепер багато «гіперактивних» дітей все більше замикаються в собі, оскільки вони погано адаптуються у великих групах. Напри­клад, їм часом дуже важко дотримуватися правил гри, тому їх вважають порушниками спокою. Спалахи гніву, викликані різни­ми стереотипами, виливаються в агресивну поведінку, яка може перейти у бійку. Оскільки ці діти переживають сильний диском­форт, багато з них дуже нещасні. Вони хочуть зосередитися, але їх вистачає лише на короткий час.

У підлітковому віці у гіперактивних дітей з синдромом дефі­циту уваги, як правило, гіперактивність зберігається. Водночас діти проявляють різні типи поведінки, інколи цілком протилеж­ні: як безініціативність і бездіяльність, так і готовність будь-яку справу довести до кінця. Оскільки у своєму житті вони вже пере­жили недовіру з боку оточуючих і досі продовжують її відчувати, у багатьох з них розвивається депресія, причому інколи настільки сильна, що таким підліткам загрожує небезпека суїциду.

У дітей з СГДУ надзвичайно великий ризик опинитися під владою наркотиків. Підлітки пробують їх для того, щоби втекти від нестерпної реальності. Такий самий розвиток подай можливий і у Дітей Індиго.

За таких обставин батькам необхідна компетентна консуль­тація. її можна отримати у педіатра або іншого лікаря, котрий викликає довіру, від дитячого психолога або в консультаційному пункті з питань сім’ї і виховання. Допомогти можуть і такі фахівці як невролог, психіатр, психотерапевт, соціальний педагог.

Синдром гіперактивності і дефіциту уваги не слід розгляда­ти як хворобу. Відмінності між носіями синдрому гіперактивнос­ті інколи настільки великі, що ні про яку універсальну «картину хвороби» не може бути й мови. Деякі критично налаштовані психологи сумніваються в тому, що СГДУ взагалі є патологіч­ним порушенням. На їх думку, діагноз СГДУ зникне після того, як зміняться суспільні умови, які сьогодні, можливо, є причиною незвичної поведінки дітей. Це порушення може стати невдовзі зовсім неактуальним.

Якщо проаналізувати глибше, то це може виявитися насправ­ді не порушенням, а особливістю сприйняття. Істинний синдром недостачі уваги відрізняє те, що дитина навіть при бажанні справ­ді не може зосередитися на чомусь довже, ніж на 5-7 хвилин. А Діти Індиго, якщо їх по-справжньому щось захопило, займа­ються певного справою годинами. Проблеми з увагою означають переважно тільки те, що дитині нудна форма подачі матеріалу, їй не цікаво. Таким чином ці діти «випадають» із реальності, пере­носячись у позатілесний світ, де їм живеться краще і цікавіше.

Інколи Нові Діти починають послуговуватися мовою лише з 4-5 років. А до цього часу вони спілкуються з батьками очима

або телепатично. І це сприймається медициною як відхилення від норми. Часто в цій ситуації їм випадково ставлять діагноз «аутизм» (правда, лікарі не можуть зрозуміти, чому у таких випадках наявні далеко не всі симптоми, і в поведінці дитини присутні багато моментів, що явно суперечать такому діагнозу).

Насправді у таких дітей дуже добре розвинута шишкопо­дібна залоза, яка розташована в області міжбровної чакри. На думку екстрасенсів, саме вона відповідає за здатність людини до телепатії і яснобачення. Завдяки цій здатності у дітей зовсім не виникає складнощів у спілкуванні з людьми — вони прекрасно розуміють своє оточення. Проблеми виникають тоді, коли хтось із дорослих починає сумніватися в тому, що такий спосіб комуні­кації нормальний.

Чи завжди виправдано Дітей Індиго називають гіперактив- ними? При істинній гіперактивності дитина не може свідомо контролювати свою моторну діяльність і зупинитися, коли треба. Вона постійно в русі, але цей рух часто здійснюється бездумно. Подібній дитині справді дуже важко керувати своєю поведінкою. «Гіперактивність», приписувана Індиго, навпаки, пояснює іншу будову їх мозку. У цих дітей енергетичні канали функціонують таким чином, що дозволяють їм обробляти інформацію у бага­то разів швидше, ніж звичайно. їх мозок здійснює цей процес зі швидкістю світла.

Характерною рисою Індиго є дуже цілісне образне сприй­няття. Вони здатні, як блискавка, схоплювати великі реальні взаємозв’язки, а також тексти. Індиго мислять у 400-2000 разів швидше, ніж звичайні діти, у котрих мислення формується посту­пово: від думки до думки, від слова до слова. Ця обставина пояс­нює те, чому у Індиго такий високий, на грані геніальності, ІС).

. Саме тому часто буває, що коли дорослі, розмовляючи з Індиго, ставлять питання, ті миттєво відповідають і починають іншу тему, про яку співрозмовник лише встиг подумати! І ось цей надзви­чайно високий рівень енергії та інтелекту Нових Дітей постійно шукає виходу в діях. І якщо вони, або дорослі довкола них, не знаходять застосування для цієї енергії — Індиго стає надзви­чайно нудно. Іому для них украй важлива можливість постій­ного самовираження через творчість, пізнавальну діяльність чи фізичну активність. Ці діти прийшли, щоб діяти. Адже ця енергія означає прагнення якнайшвидше і якнайповніше пережити життя, реалізувавши весь свій величезний творчий потенціал. Варто лише уявити собі, наскільки цим дітям треба бути терплячими до оточуючих, якщо ті й наполовину не відповідають їх ритму.

У більшості фахівців сьогодні відсутнє цілісне бачення і розуміння СГДУ. Непопулярно говорити про те, що у багатьох дітей причиною цього синдрому є цукор і його замінники, штуч­ні барвники у харчових продуктах, а також жирна їжа, піддана термічній обробці, — усе це подразнює нервову систему і нега­тивно впливає на мозок дитини. Крім того, причиною СГДУ часто є отрути, які входять до складу дитячих щеплень. Солі металів важко виводяться або взагалі не виводяться з організму дитини, стаючи постійними збудниками-подразниками її нерво­вої системи. «Новонародженій дитині медики роблять щеплення БЦЖ, яке містить солі алюмінію! Про який імунітет після цього може бути мова? У НДІ «ЕНІО» практично щоденно приво­дять на корекцію дітей, які тією чи іншою мірою постраждали від щеплень. При цьому з кожним роком все більше випадків летального кінця», — констатує В. Рогожкін [126, с. 99].

Але найголовніше те, що у дітей рівня свідомості Індиго і вище інакше працює мозок. Якщо дитина сприймає інформацію на космічних швидкостях, то на уроці їй нудно, її увага переми­кається на інші світи, а не використана конструктивно енергія просто витікає через край. Чим вищий рівень свідомості людини, тим більше у неї енергії, і це закономірність, а не хвороба.

Складається парадоксальна ситуація: від природи енергій­ну Дитину Індиго, «напхану» вакцинами і неприродною їжею, учителі намагаються «приборкати» виховними методами, психо­логи — біхевіоральними, а лікарі —лікувати пігулками. Насправді ж необхідно припинити отруювати організми наших дітей хіміч­ними речовинами, а також переглянути шкільні програми і мето­дики. Слід зрозуміти, що проблема не так в дітях, як в умовах, створених старим світом, з його дисгармонійним мисленням і діяльністю.

Розглядаючи проблему «Діти Індиго і гіперактивність», можна зробити такі висновки:

1. Як правило, хворі не діти, — хворий той світ, до якого вони стараються пристосуватися, світ, повний неприродності і фальші. Діти Індиго — нормальні діти у ненормальному світі.
2. Діти Індиго страждають від нестачі уваги з боку дорос­лих (батьків, педагогів), допомоги і підтримки котрих вони так потребують.
3. Діти Індиго готуються виконати нелегку місію — зміна державної, освітньої і соціальної систем. Вони — воїни, бунтарі, першопрохідці, руйнівники стандартів. У житті вони потребують найвищого ступеня стимуляції і збудження. їх мозок ніби спеці­ально пристосований до високих навантажень, і якщо довко­лишнє середовище не забезпечує їм достатніх стимулів, то вони шукають або створюють ці стимули самі.
4. Діти піддаються нападкам і насмішкам — з боку членів своїх сімей, учителів чи однолітків. Вони починають соромити­ся самих себе. Цей сором і приниження затьмарює ті дивовижні таланти, якими вони володіють. Багато проблем з поведінкою пов’язані з цим почуттям сорому і завданими їм образами, а не нібито виявленим у них гіперактивним розладом чи СДУ.

3. У Дітей Індиго загострена чутливість, вони наділені «духовним детектором брехні». їх агресія — часто реакція на брехню.

1. Учені виявили тісний зв’язок між СДУ і гіперактивніс- тю та екологічними токсинами. Імунна система Дітей Індиго (багато з них живуть перше життя на Землі) не настільки дозрі­ла, щоб асимілювати земні токсини, що містяться в продуктах харчування, воді, повітрі, побутовій хімії, штучному освітленні, а

• також у людських взаєминах.

1. Причиною розладів поведінки Нових Дітей нерідко є внутрішня пустка і біль, пов’язані з втратою життєвої цілі і невиконанням духовної місії.
2. «Психічні атаки» — негативні думки інших людей — призводять до підвищення тиску, частоти серцевого ритму, що породжує неспокій і гіперактивність.
3. Негативна енергія, перейнята в інших людей, виво­дить Нових Дітей з рівноваги, їм необхідне перш за все енерге­тичне і духовне зцілення.

Медикаментозне лікування Дітей Індиго е подвійною проблемою. З одного боку, це дає їм можливість пристосову­ватися до інших дітей, задовольняти вимоги батьків і педагогів. Ці препарати інколи приносять полегшення, заглушують біль і душевну пустку. Але ціна непомірно висока: їх духовні таланти будуть пригнічені хімічними препаратами. Ті Діти Індиго, котрі приймають психотропні засоби, швидко втрачають свою інтуїцію, духовні якості, бойовий дух. Вони перетворюються в апатичних конформістів, забуваючи про свою життєву Ціль.

Можна запропонувати такі немедикаментозні методи відновлення рівноваги:

1. гармонізація оточення, сім’ї;
2. спілкування з природою, високим мистецтвом;
3. молитва, ангельська терапія;
4. альтернативна медицина;

3) фізичні вправи (спортивний біг, швидка хода, плавання, велоспорт) — підвищують виділення серотоніну в мозку та інших медіаторів доброго настрою;

1. дієта, здорова їжа і повноцінний сон;
2. творча діяльність — дає вихід їх могутній енергії.

Отже, дефіцит уваги — не суто медичний, а соціально-психо­логічний діагноз нашого сучасного суспільства, наших сімей, батьків і вчителів. Цей «діагноз» можна з упевненістю ставити не дітям, а дорослим. Ми не повинні забувати, що саме духовно- психічна увага з боку дорослих, і в першу чергу батьків, сприяє максимальному розвитку творчих здібностей дитини і її свідомос­ті. Якщо дорослі вимагають від дитини навчальних чи творчих успіхів, але для них самих це не становить великої цінності і не викликає інтересу, навряд чи вони досягнуть якогось серйозного результату. Сучасний учень молодших класів, котрий опановує перевантажену інформацією навчальну програму, потребує того, щоб його цінності перебували в резонансі з істинними цінностя­ми його батьків. Попри достатньо високий рівень пізнавальних можливостей сучасних дітей, їм не вистачає творчої мотивації, бажання працювати і вчитися. Якби вони бачили таке бажання у батьків та інших дорослих! Сьогодні виховувати нове покоління на декларативних тезах, без особистого прикладу подвижництва й ентузіазму, не вдасться.

Латвійський фахівець з феномену Дітей Індиго, психолог Аеліта Фолкмане, викладач Міжнародного тахіонного інсти­туту духовності і науки, пов’язує масову появу Нових Дітей із впливом космічних енергій. На її думку, сьогодні різко підвищується частота вібрацій космічних потоків, що викли­кає у людей реакцію очищення — у фізичному, емоційному, ментальному і духовному планах. Свідомість звільняється від негативних блоків і емоцій. Природний результат тако­го очищення — поява надприродних здібностей. В принципі, це нормальні здібності. Просто за брудом негативних мисле- форм, у розладі з вищими духовними і природними законами ми не бачимо тонкої реальності за межами матеріального світу. Нові Діти можуть бачити фізичний стан людини, телепатично читати думки, зцілювати руками, спілкуватися з тваринами, з природою, зчитувати інформацію з предметів... У когось ці здібності проявлені яскравіше, у когось слабше. Але ці діти бачать світ набагато ширше, ніж пропонує сучасна школа з її матеріалістичною методологією. Якщо Дітей Індиго через їх «дивацтва» починають висміювати, їх обдарування можуть закритися. Дитина при цьому почуває себе пригніченою. Втра­та контакту зі своїм вищим «Я» веде до депресії, алкоголізму, наркотиків чи дитячого суїциду.

Проблему гіперактивності Нових Дітей Аеліта Фолкма­не коментує так, що це не діти гіперактивні, а дорослі, котрі їх оточують, загальмовані. Люди із заблокованими енергоінформа- ційними каналами отримують меншу кількість енергії. Для них незвична «надшвидкісна» реакція Нових Дітей. їм важко сидіти на уроках і слухати лекції. Якщо у дитини циркулює багато енер­гії, вона повинна її кудись вкладати, а її змушують непорушно сидіти за партою.

Дитина взагалі пізнає світ методом занурення. їй потрібно до всього доторкнутися, все розглянути, пропустити через пережи­вання і відчуття. А в школі переважно навчають через слухання,

логіку. Це так званий аудіолінеарний спосіб навчання. Він добрий для тих, у кого сильно розвинута ліва півкуля. А у Нових Дітей, навпаки, активніша права півкуля, так зване візуально-об’ємне, просторове сприйняття. «Правопівкульні» діти спочатку сприй­мають цілісність якого-небудь явища, а потім уже вибирають, які деталі вони хочуть вивчити глибше. У школі ж, навпаки, навчання побудоване від частини до цілого. Дитина не розуміє, навіщо ці деталі і куди їх прилаштувати. Якщо вона не бачить цілого, їй стає нудно і виникає те, чому психологи і медики дали назву — синдром дефіциту уваги. Хоча насправді це дефіцит уваги дорос­лих до дітей.

Схильність Дітей Індиго до насильства та асоціальної пове­дінки Аеліта Фолкмане пояснює тим, що вони відображають свідомість і реальність дорослого світу. Адже ми проявляємо насильство на кожному кроці. Коли споживаємо їжу, насиче­ну хімікатами — здійснюємо насильство над своїм організмом. Коли працюємо, не люблячи своєї професії — Гвалтуємо душу. Коли наповнюємо простір дисгармонійними думками, музикою, мовою — це насильство над енергоінформаційною системою людини. Діти Індиго поставлені, як дзеркало, прямо у нас перед очима, щоб ми реально побачили себе. їх місія — віддзеркалюва­ти сучасний стан нашої цивілізації — інколи через насильство. їх завдання — змести з лиця Землі всі дисфункціональні суспільні системи.

Аеліта Фолкмане згадує й інші групи Нових Дітей, котрі, на відміну від Дітей Індиго, є будівниками нових гармонійних систем. У деяких з них талант цілителів, котрі здатні зцілювати на духовному рівні не тільки окремих особистостей, а й колектив­ну свідомість. «Діти райдуги» покликані показувати людям нове ставлення до світу, інші моделі господарювання, інший спосіб життя. У «дітей дельфінів» дуже сильно розвинута здатність телепатичного спілкування з дельфінами. «Зоряні діти» контак­тують з позаземними цивілізаціями або самі мають до них стосу­нок, є провідниками інформації від інших світів. Усі Нові Діти працюють як каталізатор духовного росту — сім’ї, школи, всього людського суспільства.

 

Особистісні самохарактеристики
дорослих Індиго

Самі Індиго, котрі вже подорослішали і зрозуміли свої особливості, наводять такі особистісні характеристики, які допо­магають упізнати їх:

• Дивляться в очі. Небагато людей дивляться прямо в очі під час розмови, тому це одна з найважливіших і найбільш очевидних ознак дітей чи дорослих Індиго. Вони люблять диви­тися в очі. Адже очі — дзеркало душі. Вони знають це, і можуть дізнатися про вас за хвилину, дивлячись вам в очі, більше, ніж ви розказали б про себе за цілий день. Це змушує багатьох людей почуватися незатишно, але такий шлях Індиго.
• Вольові. Індиго вольові і цілеспрямовані, і через це легко наживають собі ворогів.
• Лояльні. Індиго дуже лояльні до своїх друзів, і їм важко, коли їх лояльність не повертається добром. Вони зможуть легко піти далі, але будуть «зализувати рани» доти, доки не зрозумі­ють, чому так сталося.
• Сильні у пристрастях. Індиго переживають сильні почут­тя практично стосовно всього, що хвилює їх. їм про все треба висловитися, і вони здатні говорити практично на будь-яку тему.
• Правопівкульні. їм подобається музика, живопис, літерату­ра, письменництво, приваблює духовність. Водночас, якщо вони вважають комп’ютер творчим інструментом, то чудово контактують з ним. Завдяки глибинному розумінню і здатності вчитися всього вони можуть створювати те, що більшість вважає справою лівопів- кульних людей. Якщо праця творча і виконується з любов’ю — не має значення, що вони роблять чи наскільки це складно.
• Рухомі злістю. До того часу, поки Індиго по-справжньому не зрозуміють, хто вони і чому їх життя до цього моменту було таким важким, злість буде їх основною рушійною силою. Злість на нечесність, на людей, котрі спричиняють страждання у цьому світі, злість на своє минуле, на авторитети тощо. Поки вони не досягнуть згоди з самими собою, своєю ціллю, доти витрачатимуть багато енергії на агресію. Інколи інші люди помічають їх внутрішню озлобленість задовго до того, як вони захочуть принаймні визнати, що вона існує.
• Ставлення до грошей. Оскільки їх важко назвати людь­ми «золотої середини», то вони здатні або накопичувати багато грошей і вести фінансово стабільне життя, або ж належать до типу «голодного художника», котрий ледве здатний заробити на життя. Прийшовши до згоди з собою, вони мають визнати, що допомага­ти іншим, виконувати своє призначення і заробляти гроші — речі несумісні. Заробляти необхідно, щоб забезпечити можливість духовних пошуків. Бути духовним не означає бути бідним.
• Учителі. Індиго — завжди учителі в тому чи іншому розу­мінні, не завжди в традиційному. Людина, котра лікує бесіда­ми — це також учитель. Якщо Індиго йдуть у цілительство, то швидше будуть теоретиками, ніж практиками. Все, що вони роблять, розглядають як спробу учительства.
• Високоінтелектуальні. Ця якість, як не парадоксально, часто є джерелом неприємностей. Ще у дитинстві вона може виявитися причиною приниження гідності батька чи наставника, котрі не можуть впоратись з високоінтелектуальною дитиною, тому таким дітям часто не дозволяють розвинути свої таланти. Індиго або використовуватимуть свій інтелект, або гратимуть роль дурни­ків, і знову на цій дорозі нема середини. Інші люди завжди заува­жують розум Індиго, незалежно від того, що він робить, і часто до того, як сам Індиго зможе допустити в собі цю властивість.
• Чесність, яка спричиняє біль. Звичайні діти ставляться до чесності не так, як Індиго. Вони не бачать у ній необхідності і часто вважають її жорстокою. Якщо Індиго не можуть бути чесні, вони віддадуть перевагу мовчанню, тому що йти дорогою напів- чесності вони вважають руйнівним для себе. Не-Індиго краще не запитувати Індиго ні про що, якщо вони не готові мати справу з прямою чесністю. Нечесність — це гра, а Індиго не грають в «ігри» і почувають себе приниженими в іншому випадку.
• Руйнівники Системи. Це стосується багатьох сфер. Вони мають відразу до традиційного навчання, тому знаходять альтерна­тивні шляхи, наприклад, навчання вдома. їм подобається вчитися і вчити, але не усталеними способами. У лікуванні вони віддають перевагу нетрадиційній медицині. В уряді вони будуть справля­тися з ситуацією, використовуючи нестандартні підходи. Якщо змінюється будь-яка система, то Індиго буде тією людиною, котрая розмірковуватиме над її зміною або відкрито змінюватиме її.
• Робота. Індиго працюють поодинці, як приватні власники' і т.п., але встигають дуже багато і, як правило, випереджують інших. Але у колективі вони одразу вирізняються або вираженою комунікабельністю, або, навпаки, замкнутістю (нема середини). Жінка, ймовірно, через свою силу волі буде створювати тертя з- колегами. Якщо відомо, що вона — Індиго і її розуміють, то це один з найкращих працівників. їм потрібно, щоб до них виявляли повагу, оскільки вони працюють не так як інші, але напевно вико­нують свою роботу на 150 %.
• Депресії. Якщо Індиго не «прокинулися» або почувають себе нещасними тому, що не виконують свою Місію, це найчас­тіше буде проявлятися в депресії. Як результат, наркотики, алко­голь, різні порушення внаслідок неправильного харчування чи розлади поведінки. Це може відбуватися і тому, що в дитинстві вони відчували себе неповноцінними з вини батьків.

Надчутливість Нових Дітей
може спричиняти їх саморуйнування

Багато хто зауважує, що при взаємодії з Дітьми Ново­го Покоління не слід змінювати їх «важкі» якості. Треба лише зрозуміти причини, чому діти зараз чинять так, а не інакше, і знайти пояснення способу їх думок і дій — у цьому ключ до успішної взаємодії.

Річ у тім, що Діти Нового Часу мають підвищену чутливість до колективного середовища, у якому живуть (сім’я, школа чи суспільство взагалі). Ця чутливість — частина їх енергоінфор- маційної структури, яка зчитує енергетичні поля оточуючих. Такі діти перебувають поряд з людьми і відчувають усі їх болі, страждання, негаразди в сім’ї і пропускають це все через себе, очищуючи простір. Екстрасенси сканували поля таких дітей після цілого дня, проведеного в дитячому садку чи школі, і визначили, що енергетичні центри у них були заблоковані. Якщо їм у таких випадках не допомагати очищуватися енергетично, вони можуть стати плаксивими і примхливими на той час, поки самостійно не відновляться.

Надчутливість дозволяє Новим Дітям налаштовуватися на переважаючий у їх оточенні рівень свідомості. І якраз ця чутли­вість може сприяти саморуйнуванню дитини, якщо вона надов­го потрапить у негативне середовище. Індиго діють не тільки як Дзеркало відносин довкола, а ще як могутні провідники енергій.

І якщо вони самі стають розбалансованими, то їм доводиться стикатися з серйозними проблемами, що часто виражаються гіпе- рактивністю, некерованістю або хворобою.

Батьки і вчителі часто думають, що давати дитині ліки — це єдиний спосіб змусити її вчитися і розвиватися. Дітям з розладом уваги і гіперактивністю, а також Дітям Індиго, котрі чинять спро­тив системі виховання, лікарі приписують амфетаміни — лікарські препарати, які належать до наркотичних речовин. Вважається, що вони не викликають звикання у дітей і нешкідливі, але це не доведено, проте відомо, що ці препарати притуплюють творчі здібності та інтуїцію. Такими дітьми стає легше керувати, але їх інтелект страждає. Тому, навіть якщо дуже важко управляти свої­ми нестандартними дітьми, перш ніж повірити лікареві і присту­пити до медикаментозного лікування, батьки повинні ретельно все зважити.

Зараз багато представників альтернативної медицини успіш­но працюють з Новими Дітьми за допомогою дієти, гомеопатії, фітотерапії, хіропрактики, рейкі та інших методів.

Доктор Роберт Джерард, автор книг про активацію ДНК, стверджує, що у Дітей Індиго є все, що їм необхідно, це ми не маємо того, що є у них. Він розповідає, що одного разу взяв свою чотирирічну доньку на тренінг із самозцілення, і, коли намалював на дошці схему ДНК і запитав в аудиторії: «Що означають ось ці частини ДНК?», ніхто не міг відповісти. А дитина здивовано сказала: «Як, ви не знаєте? Ви що, не бачите? Адже це Божественний код!» А коли їй було десь 8-9 років, і хтось із дорослих запитав, ким вона хотіла би бути, коли вирос­те, вона відповіла: «Я вже є!». Цих дітей вирізняє дуже багатий набір творчої енергії. І в багатьох випадках батьки просто не знають, що з цим робити. Діти Індиго бачать багато того, що не дано нам. І наше завдання — почути це, не ігнорувати, дати можливість виходу. Створити таку суспільну систему, де вони могли би це проявляти. А нам на цих проявах треба вчитися. Дитина Індиго — перш за все творча істота. І якщо ця творчість не буде проявлятися, виникне конфлікт. Головне — навчитися не пригнічувати дитину.

Якщо раніше дорослі вважали, що діти — це пластилін, з якого, поки дитина мала, можна виліпити все, що забажаєш; якщо матеріалістична педагогіка базувалася на твердженні Дж. Локка про те, що «душа людини — чиста дошка, на якій досвід малює свої візерунки», то сьогодні ми все більше переконуємося, що дитина народжується не чистим листом паперу, а вже значною мірою сформованою особистістю, яку неможливо переробити на свій лад. Зручні для педагогів формулювання «золота середина» або «сіра миша» — не про Нових Дітей. Вони навдивовижу таланови­ті. Доктор філософії Дорін Вйорче стверджує, що «Діти Індиго народжуються обдарованими від Бога. Однак наше закосте­ніле суспільство, яке звикло до традиційного енергообміну, душить у них таланти».

Дітям Індиго властива недитяча мудрість. Фахівці Турин­ського дослідницького центру «Лоссерваторіо дель Іммажінаріо» спробували з’ясувати, що хотіли б отримати на день народження у подарунок Нові Діти віком від трьох до одинадцяти років. Було опитано 1100 дітей. Виявилося, що майже всі хочуть нематері­альних подарунків. Наприклад, щоб одужав дідусь чи братчик, щоб не сварилися батьки. Якщо ж іде мова про матеріальні пред­мети, то це, як правило, такі, яких неможливо купити: «мітла, як у мами, на якій можна літати», «коза, яка може співати» тощо.

Хоча Діти Індиго є відносно новою групою істот, їх недитяча мудрість показує нам більш людяний і сповнений любові спосіб існування. Наші діти закликають нас вилучити з нашого лексико­ну слова вина і жертва і замінити їх такими позитивними понят­тями, як надія, співчуття і безумовна любов. Діти дають нам можливість практикуватися у цих далеко не нових істинах. Діти

Індиго несуть на собі печать божественних дарів. Вони пропону­ють нам освоїти новий підхід до них і до самих себе:

• Вони нагадують нам про необхідність бути «тут і зараз» у всіх наших взаємовідносинах.
• Вони просять нас бути відповідальними за те, що ми гово­римо і проектуємо на світ, — як на рівні свідомості, так і підсві­домості.
• Вони просять нас взяти відповідальність за своє життя на самих себе.
• Ці «царствені особи», як у дзеркалі, відображають цінність кожного з нас. Адже всі ми — духовні сутності, котрі набувають досвіду існування в фізичному світі тут, на Землі.

Ретельна турбота про тіло необхідна. Здорове тіло, яке пере­буває в тонусі й отримує з їжею усе необхідне, буває більш сприй­нятливе до високих вібрацій. Слід дотримуватися здорової дієти, вживаючи якнайменше м’яса. Це пояснюється тим, що кожна їжа має свою частоту вібрацій. Продукти з високими вібраціями сприяють тому, що тіло резонує також на вищому рівні, і людина легко може залишатися сконцентрованою на своїй вищій сутнос­ті. Чим вища частота вібрацій нашого тіла, тим яскравіше прояв­ляються наші інтуїтивні здібності, і ми стаємо більш чутливими до сигналів, які посилають наші духовні наставники.

Жива свіжа їжа — овочі, фрукти, паростки злакових — має найбільшу частоту вібрацій. Мертва, заморожена, смажена чи пере­варена їжа — найменшу. Низькочастотними також є цукор, харчо­ві барвники, консерванти і пестициди (вони несуть енергії смерті), якими обробляються консервовані продукти. Дотримуючись вегета­ріанської дати й уникаючи хімічних речовин, ми допомагаємо собі і своїй дитині набути високу частоту вібрацій, яка необхідна для того, щоб наші тіла стали провідниками енергій Нової Епохи.

Засоби масової інформації — телебачення, газети, радіо, кіно, Інтернет — також мають свої вібрації. Вони базуються на негативі, страхові і також мають низькі частоти. Ті, хто сповне­ний високодуховної любові, мають високі вібрації. Важливо, щоб у нашому домі атмосфера трималась на найвищому рівні вібра­цій. Тому фахівці радять якнайменше слухати новини і не тримати вдома журналів і газет. Необхідно молитися, щоб отримати духо-

 

вне водіння зверху, яке допоможе тримати дитину осторонь від негативу, поширюваного ЗМІ.

І необхідно пам’ятати про силу прощення. Коли в нашій свідомості присутня енергія Непрощення, ми залишаємося в тене­тах старої сили. Тим ми утримуємо себе в світі, де править еґо. А там царює хаос і жах. Якщо ж ми прощаємо себе і світ, то пере­міщуємо свій центр притягання у світ істинної любові і Духа, де все перебуває в рівновазі і гармонії.

Діти Індиго орієнтовані на відчуття, в тому числі і на тактиль­ні. Вони посилають і отримують інформацію з допомогою емоцій і фізичних відчуттів. Ясночуття є однією з форм психічної кому­нікації, яка часто називається інтуїцією або телепатією. Будучи кінестетиками, вони стикаються з труднощами у навчанні через зорове і слухове сприйняття, тому часто відчувають потребу у тактильній стимуляції, яка допомагає їм пізнавати з допомогою інших відчуттів. Це означає, що їм може бути потрібний якийсь предмет, до якого вони можуть торкатися, поки задіяні їх очі і вуха. З цією метою, як у школі, так і вдома, рекомендовано давати дитині і дозволяти під час занять тримати в одній руці маленький м’який м’ячик або інший предмет, який можна пом’яти в руках. Стимуляція рецепторів на пальцях рук під час виконання навчальних завдань може підвищити ефективність навчання через слух і зір. Це може також сприяти більш прийнятній і спокійній поведінці дитини на уроці.

Дитина Індиго — це справжній подарунок світові. Коли ми свідомо звертаємося до Бога за допомогою у вихованні Дитини Індиго, цей процес стає радісним і наповненим сенсом моментом на нашому життєвому шляху, що веде до здійснення божествен­ного призначення.

Нові Діти володіють набагато вищим, відмінним від нашо­го, рівнем свідомості. Вони є доказом еволюції людської думки і розширенням її за рамки «старих енергій» попередніх поко­лінь. Ці діти — справжні творці нового світу, мудрі древні душі і найбільша надія на майбутнє нашої планети. Вони зацікавлені в установленні миру у своєму домі, між батьками. їх гуманістичні інстинкти буквально «вмонтовані» у їх сутність і проявляються з раннього дитинства.

Вони знають, що належать світові. Вони є новим кроком в еволюції людства. Вони втілюють у собі більш досконалу свідо­мість, про яку ми не могли навіть мріяти!

Багато духовних і релігійних дослідників вказують на глобальний феномен Індиго і стверджують, що він став поштов­хом для зміни в пророцтвах, які стосуються долі роду людського. Цей феномен говорить нам про значний крок в еволюції людства. Він зводить нанівець зловісні передбачення про кінець світу, про які говорилося в давніх манускриптах, і актуалізує нову духовну інформацію, яка стверджує, що люди можуть змінити свою долю, позбавившись страху і ненависті і спрямувавши себе до кращого майбутнього.

 

ДІТИ НОВОЇ СВІДОМОСТІ І ПРОБЛЕМА
ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ людини

Хто ти, Людино? Що ти, Людино? Скільки віків, скільки замків!

Духу і серця твого бригантина Рветься крізь марево кар і гріхів.

Боги й пороги, межі й мережі... Всього було і донині ще є.

Та в зореноснім грізнім безмежжі Сонце твоє небувале встає.

Здрастуй, Людино, Сонця дитино! Крила здійми у надзоряний дім.

Ти не билина, ти не крижина, — Хмара з дощем, блискавиця і грім!

Змучену Землю палко і ніжно В серце візьми і сльозою омий. Доки з тобою Мати-Вітчизна, Доти і вічний шлях вогняний.

...Не забудь. Не забудь,

Що Людина — то Зоряний Птах. Не спини свій політ На покритих плодами полях.

То — лиш мить для спочинку...

А далі — ізнову у путь.

Лине пісня від зір —

Пісню Вічної Матері чуть.

Олесь Бердник

 

Цілі і методи духовного розвитку людини

Проблема духовності з кінця XX ст. займає особливе місце у філософських і педагогічних розвідках. Це пов’язано з необ­хідністю осмислення самоцінності людини, її сутнісних характе­ристик, однією з яких і є духовність. Учені звертають увагу на кризу духовності, «духовну катастрофу» та можливості духовно­го відродження й оновлення людства.

Сьогодні проблематика духовності є об’єктом вивчення у працях В. Возняка, С. Кримського, В. Ксенофантова, А. Осіпо- ва, Г. Платонова, В. Резинова, В. Табачковського, М. Савчи- на, А. Алексеєнка, В. Онищенка, Г. Васяновича, Т. Тюріної, Е. Помиткіна та ін., котрі духовність аналізують у рамках сучас­ного соціокультурного контексту, наголошуючи на доцільності застосування у вивченні феномена духовності екзистенціальної методології, висувають проблему визначення змісту духовності.

Аналіз проблеми духовності особливо актуальний у наш час нестабільності і неспокою в суспільстві, панування скептичних і нігілістичних настроїв, втрати віри, розчарування і збайдужіння великої кількості людей.

Проблема духовності належить до т. зв. одвічних проблем. Вона порушується багатьма науками як на емпіричному, так і теоретичному рівнях. Її вивчають психологія, історія, філосо­фія, релігієзнавство, культурологія, літературознавство, етика, естетика та ін. дисципліни, а також езотеричні науки. Проблема духовності, її змісту і значення є істотною частиною проблеми сенсу людського життя, сутності і призначення людини.

Сьогодні ми відчуваємо дефіцит любові, милосердя, терпимос­ті, смирення, мудрості на всіх соціальних щаблях, починаючи від , найвищих — президентів і парламентів та урядів, працівників науки, освіти, мистецтва, і завершуючи родинним життям, буттям пересіч­ної особистості. А це спонукає нас з особливою гостротою ставити питання: що таке духовність, яка її структура? як вона проявляється в людському житті? які форми духовності виводять нас на розумін­ня цілей і завдань людського суспільного життя? як можна шляхом самовдосконалення сформувати духовність? яким чином через духовність можна дійти до осмислення основ буття, його одвічних непорушних начал? як можна стати духовною людиною, навіщо це потрібно і чи є духовність дійсною противагою злу?.. Нелегко дати однозначні відповіді на поставлені питання через складний і багато­гранний характер досліджуваного феномена.

У філософській літературі немає чіткого уявлення про духо­вність як об’єкт дослідження. Її намагаються осмислити в різних площинах, починаючи від історичної пам’яті і закінчуючи психіч­ною діяльністю людини. Деякі філософи визначають сутність духовності через взаємозв’язок найвищих цінностей — істина, добро, краса. Інколи зміст духовності пояснюють як поєднання моральності, гуманності, здатності до вольового регулювання чуттєвої сфери, а також як морально зорієнтовані волю і розум.

У тлумачення поняття «духовність» вкладається різний зміст. Цьому терміну часто надають підвищеного, сакрального змісту, який нібито розуміється відразу, без жодних пояснень. Немає чітких і однозначних визначень духовності. За радянських часів, коли панував однобічний матеріалізм, поняття духовності трак­тували поверхнево, хоча й широко послуговувалися ним у науці і пропагандистській діяльності. Ігнорувався релігійний підхід до проблеми духовності. Сьогодні може постати інша крайність, обумовлена зацікавленням релігією і відродженням релігійності. Знову виникає небезпека спрощеного розуміння і тлумачення явища духовності. Показна релігійність, що набуває масового характеру, послуговується гаслом «не бути, а видаватися», а тому далека від справжньої духовності. Необхідною є зміна пріорите­тів: від зовнішнього до внутрішнього, від етикету до основ життя. Істинна духовність є результатом наполегливої і цілеспрямова­ної роботи людини (народу) над собою за власним вибором, без будь-якого зовнішнього тиску.

У дослідженні поняття духовності можна прослідкувати дві тенденції: по-перше, раціоналістична, породжена впевненістю, що все можна піддати аналізові розуму (історичну свідомість, психічну діяльність, ціннісний зміст свідомості та ін.) і дати чітке логічне обґрунтування духовності; по-друге, ірраціоналістична — виявляється у сфері емоцій, передчуттів, осяяння, вона більше спирається на інтуїтивне осягнення духовності.

Духовність найкраще проявляється в самому житті, у внутрішньому світі людини. Для її осягнення не завжди придат­ний метод раціонального конструювання, а швидше ірраціональні роздуми і стани (внутрішнє просвітлення, інтелектуальне спогля­дання, участь у богослужіннях та ін.). Коли сердечна інтуїція поєднана з розумом, відбувається прорив у досконалість, де немає суперечностей, а є найвищий рівень синтезу.

Про духовність важко виробити поняття, але можна вловити, відчути ознаки духу. Це, за М. Бердяєвим, свобода, сенс, творча активність, цілісність, любов, звернення до найвищого божественно­го світу і єднання з ним. Якщо силкуватися осягнути духовне лише раціональним шляхом, то це буде його профанація і приниження.

Отже, перспективним є осмислення проблеми духовнос­ті у поєднанні філософсько-езотеричного і релігійного знання. Ознайомлення з багатогранною філософською, релігійною та езотеричною спадщиною дозволяє дивитися на духовність як на нерозривну єдність раціонального та ірраціонального начал.

Духовність розглядається у тісному взаємозв’язку з пробле­мами духовного виробництва, потреб, інтересів, цінностей, ідеа­лів, свідомості та ін. Вона вивчається на рівні людини, етносу, суспільства, культури, цивілізації. Існує необхідність наповне­ння цього поняття таким змістом, який дає можливість визна­чити духовність через призму вселюдської моральності (почуття обов’язку, совість, відповідальність, надія, віра, любов, терпи­мість, толерантність, повага до думок і почуттів інших людей тощо). Необхідний цілісний аналіз духовності як явища і сутнос­ті, змісту і форм вияву в житті людини і суспільства, як причини і можливих наслідків, шляхів її досягнення і поширення.

Поняття «духовність» є похідним від слова «дух», яке сягає своїми витоками античної філософії. У перекладі з латини, грець­кої, давньоєврейської воно означає порух повітря, подих, дихання (носій життя, саме життя). Це подих Бога, дар життя, який похо­дить від Бога і до Бога повертається. Ілумачення духу як найви­щої сили, яку вдихає в людину Бог, властиве передусім релігії. Для філософії більш характерне тлумачення духу як розуму, який позначає у грецькій філософії поняття нус (ноос), тобто розум, інтелект, логос. Головною ознакою духу у більшості давньогрець- них, як і пізніших європейських раціоналістичних теорій, є інте­лектуальне начало, яке підноситься над чуттєвим світом.

Українська філософська думка як унікальна форма виражен­ня духовності українського народу кордоцентрична, акцентує на переважаючій ролі емоційно-вольового начала, «серця» як осереддя духовності. Українська «філософія серця» має надзви­чайно великий духовний потенціал і перспективи розвитку. Вона вказує, що в духовності поєднані сердечність і розум за доміну­вання першого елемента.

В езотеричній літературі існує гіпотеза, що духовність люди­ни — це триєдність розуму, волі і серця, які зросли на ґрунті віри в Духа, Найвищий Розум, присутній у кожному із нас. Тому виховати духовність практично неможливо. Можна лише дати людині знання і вказати на те, що вона є дух. А далі все залежа­тиме лише від неї.

Суспільство через різні соціальні інститути розвиває в люди­ні переважно силу розуму. Проте сила розуму приходить не лише через освітні заклади, а формується шляхом осягнення духовного досвіду людства, передусім через читання духовної літератури. Силу волі людина гартує, долаючи життєві негаразди та пере­шкоди. А щодо виховання серця, любові суспільство істотно недопрацьовує. Часто всупереч суспільним законам і стереотипам людина покликана плекати в собі любов через єднання з Богом.

Справді, духовність — це не досконале знання Святого Пись­ма і навіть не чудові виховання й освіта. Це відблиск Вищої правди в людській душі, Боголюдський стан, те, що дається згори. Це те, що є не природним, а надприродним. Адже тільки той, хто вірить у надприродне, може тверезо дивитися на природне. Духовна сила в прихованому стані є в людині, і має настати її пробудження.

Істинну духовність неможливо розкрити без пізнання Бога. Пізнання Бога відбувається у двох формах: у вигляді ідеї та живо­го Бога. Філософія працює з ідеєю Бога. Для інтелектуально­го рівня ідея Бога — найвищий прояв духовності. Але ідея — це форма знання, а знання про Бога могло виникнути лише з досвіду (особистого чи колективного) контактування з Вищою силою. У житті ідеї Бога недостатньо — потрібний досвід життя з Богом і в Богові через серце, інтуїцію. Найвищим варіантом духовності

є сприйняття Бога як живої особистості, практикування діалогу з Ним. Як стверджується в ісихазмі, серце — це приймальна зала Господня, і ми не можемо спілкуватися з Богом деінде, як тільки у власному серці.

Через моральне самовдосконалення і самопізнання людина відкриває в собі внутрішнє, істинне «Я», досягає Царства Божого на землі, стає Сином Божим. Процес зближення з Богом можливий лише шляхом індивідуальних зусиль і наполегливої морально-духо­вної роботи. Робота кожної людини над собою обумовлює мораль­ну якість усього суспільства. Сучасне людство вже подолало стадію духовного немовляти і наблизилося до свідомості Богосинівства, визріло для того, щоб перейти на вищий рівень духовності і мора­лі, що базується на любові, а не страхові, поступово налагоджувати партнерство з Богом. У цьому контексті духовністю можна вважа­ти «такі прояви людського духу, які є усвідомленим прийняттям Найвищого Розуму, тобто Бога» [2, с. 206]. Духовна реальність існує поза людиною, як енергія Святого Духу. І тільки в людині ця енергія перетворюється на духовність. «Дух — це Розум Всесвіту, Сила, Міць його, а духовність — це якість людини. Людина духо­вна настільки, наскільки у ній виявляється частина божественного розуму» [2, с. 55]. Духовність проявляється шляхом виходу через нас Духу у процесі нашої творчості.

Духовністю є процес занурення людської суб’єктивності у глибинні прошарки особистого «Я», а також у зовнішні для людини духовні сфери, внаслідок чого виникає цілісність, яка охоплює різні рівні духовного. А. Алексеєнко на підставі аналізу духовного досвіду віруючих людей наводить таку тріаду: духовна енергія, дух людини, який міститься в її душі, та духовність як певний ступінь росту й розвитку духу [2, с. 33].

Таким чином, поняття духовності включає питання про сутність людського духу, виводить проблему духовного розвитку людини як специфічної форми її самовизначення у світі, як спосо­бу самотворення особистості.

Духовний розвиток людини — довготривалий процес, пов язаний з глибоким духовним очищенням, трансформаці­єю, пробудженням багатьох невикористаних раніше здібностей, ростом свідомості до невідомого раніше рівня.

Духовний розвиток людини йде трьома основними напрямка­ми: етичним, інтелектуальним і психоенергетичним. Просування но кожному з указаних напрямків сприяє засвоєнню двох інших. Етичний напрямок є найважливішим. Навколо етичного стерж­ня формується все інше, що становить суть людини, котра духо­вно розвивається: знання, навички, психоенергетичні здібності та інші якості. Успіх залежить від того, наскільки надійний цей стер­жень. Саме завдяки етичному просуванню ми рухаємося до Бога. А Бог дає нам можливість духовно наближатися до Нього у міру того, як ми морально вдосконалюємося. Перш ніж зробити крок у напрямку освоєння глибоких духовних знань, варто зробити три кроки у бік морального вдосконалення.

Основою етики є любов: в аспекті співчуття, здатнос­ті прощати, терпимості, ніжності, готовності до самопожертви, тобто душевності. Слід розрізняти поняття «душевність» і «духо­вність». Душевність пов’язують з намаганням робити щось для інших, а духовність — з потребою пізнання навколишнього світу і себе в ньому, сенсу свого існування на Землі.

Душевність — моральна риса особистості. Це щире почуттє­ве ставлення до когось або чогось без участі розуму; те емоційно- вольове начало, яке в українській філософській традиції отримало назву «серце». Душевність базується на співчутті, співпережи­ванні і любові; у ній тепло і світло; вона робить людину відкритою, доступною, але вразливою для грубості; володіє високою терпи­містю до подій, явищ і людей. Якщо душа не розвиває вказаних якостей, то поступово стає «мертвою». Антиподом душевності є черствість і бездушність. Душевністю позначені почуття людей, котрі кохають один одного, а також близьких за поглядами, пере­живаннями, духовними якостями. Як відомо, «Бог є любов», а любов — це душа. Віддавати свою любов іншим, діяти мораль­но на основі вимог совісті — це і є душевність. Саме душа, не позбавлена душевності, відповідає за людський образ у людині.

Дух часто асоціюється з силою. Якщо грань душі пластич­на і поступлива, то грань духу вперта і конкретна, практична і раціональна. Сила духу найчастіше проявляється у чомусь одно­му: фізична сила, сила слова, розуму, таланту тощо. Володіння якоюсь силою дає людині впевненість і опору. За цією силою про неї судять, визначаючи, що у людини є іскра духу, яскрава грань прояву її індивідуальності. Отже, індивідуальність народжується силою духу, а її якості визначаються душею.

Знання, досвід і талант, відірвані від душевності, формують у людини грубу форму духу, який ставить перед собою певні цілі і, концентруючись, досягає їх, при цьому змітає все на своєму шляху і відкидає будь-яке зацікавлення життям інших людей. При цьому розростаються еґо і самість.

Духовність у цьому контексті — це властивість духу, напо­вненого душевністю. Істинна духовність можлива тільки за умови душевності. Це спільна робота душі і духу. Духовність — це не просто розум, а свідомість і мудрість, це дотримання Законів Буття, свідоме недіяння зла. Духовність — це сильна, проме­ниста і тепла душа. Дух красивий своєю душею, душа сильна своїм духом. Духовність світить мудрістю і гріє любов'ю. Саме ці якості у святих (Астрогор).

Виховувати душу і дух необхідно з раннього дитинства. Коли у школі знання у дітей «вбивають» без душевної основи, то школа готує «душевних калік». А якщо знання учнів при цьому сильні, то отримуємо «калік духовних». Сприяти формуванню духовних якостей школярів можуть лише вчителі, котрі самі володіють цими якостями, мають високий рівень духовної культури. На жаль, небагато педагогів здатні сьогодні гармонійно розвивати особистість учня, будучи при цьому прикладом для нього, тран­слятором не лише своїх знань, але й своєї особистості, життєвого досвіду і мудрості.

Виявлення духовності має свою структуру і градації, у своєму розвитку проходить послідовні етапи і може бути представлене як трирівневе явище [2, с. 57-58].

Перший рівень відповідає фізичному планові буття людини. Для нього характерні: потяг людини до найвищих ідеалів, але з прихованою метою — досягти особистого успіху, піднестися в суспільстві, створити собі імідж ідейної людини; жага морального вдосконалення заради схвального, прихильного до себе ставлення інших людей; прагнення служити людям, затьмарене бажанням отримати відзнаку чи винагороду; готовність до жертви, маючи на меті отримати все з лихвою. Цей ступінь духовності двоїстий.

У ньому прагнення добра затьмарене корисливістю. Це пізнання добра через зло.

Другий рівень відповідає тонкому, душевному планові людського буття. Відбувається спроба подолання зла, зліт душі над подвійністю буденного життя, порив до справжньої духо­вності. Але ситуація злету минає, і людина знову повертається до подвійного життя. Це: туга за найвищими ідеалами, марний пошук їх у навколишньому житті, нудьга душі; готовність віддати себе в жертву за екстремальних обставин, заради високих ідеалів; бажання служити людям безкорисливо, яке здебільшого перетво­рюється на взаємний обмін послугами; віддавання людям своїх здібностей і талантів з прихованою чи явною погордою тим, що несхожий на інших, маєш на собі «печать Бога» (самовозвели- чення, хизування).

Іретій рівень — чиста духовність. Це плід постійних зусиль: молитовного подвигу, жертвування без думки про себе, безкорис­ливої любові до людей і служіння їм. Носіїв чистої духовності на фізичному плані було небагато: Ісус Христос, Діва Марія, апос­толи, святі, подвижники, містики різних епох, релігій і культур.

Третій рівень характеризується очищенням від гріховних пристрастей і думок; не лише моральним вдосконаленням, а повним перетворенням людини, глибинним усвідомленням того, що відбу­вається у ній і довкола неї. Результатом духовного Преображен­ня стають розквіт талантів і здібностей, віддавання плодів творчої самореалізації людям, повна безкорисливість; вміння служити нижчим від себе, керувати й любити водночас; із легкістю відда­вати себе в жертву, аж до згоди на смерть в ім’я найвищого ідеалу. Іакими були Христос і великомученики за Христа.

Практична духовність проявляється у різних життєбудівни- чих стратегіях. Можна виділити три основні групи людей, котрі прагнуть духовності.

1. Люди відкриті, налаштовані на Творця, котрі, однак, не прагнуть його пізнати. Вони тяжіють до сліпої віри, обрядовості, мають страх Божий, у своєму житті намагаються дотримуватися заповідей Божих.
2. Люди, котрі не вдовольняються сліпою вірою, прагнуть до пізнання Бога, але не відмовляються від звичного життя «в миру». Найбільш цілеспрямовані у пізнанні Бога стають філосо­фами.
3. Лщ^и, котрі відчувають у собі тяжіння до Бога, бажання служити Йому. Це священики, ченці та ін., для кого Бог є метою життя.

Отже, у виявленні духовності існують певні ступені, кожен з яких дозволяє людині здійснити поступ на шляху духовного вдосконалення.

М. Савчин з позицій християнської етики виділяє інтегральні показники духовного потенціалу людини [131, с. 134-155]:

1. віра в Бога, в Божу благодать, щира молитва;
2. особистість займає позицію добра, не творить зла;
3. любов, відкритість до інших людей;
4. внутрішня гармонія;
5. мир із собою та світом, спокій;
6. у людині відсутні негативізм, невротичні стани, психопатії, акцентуації;
7. її життєдіяльності притаманні конструктивність, продук­тивність та творчість;
8. особистість не тільки розумна, але й мудра, налаштована на вічні цінності.

Орієнтуючись у власному самопочутті, особистість може встановити, яким стороннім впливам вона піддається. Оточення впливає на нас позитивно, коли: ми відчуваємо Божу благодать, приплив сил та впевненість у собі, своїх діях; відкритість свого внутрішнього «Я», розчуленість; безкорисливу любов; захище­ність; людське тепло; розуміння. Під цим впливом нам хочеть­ся творити добро та боротися зі злом. Ми стаємо розумними і мудрими, відкрито та щиро радіємо з іншими. Протилежних, негативних духовних впливів, які несуть зло, зневіру, невпев­неність, сумнів, розчарування, спустошення, злобу, агресію, ненависть тощо слід уникати або ж трансформувати їх енергією любові.

Пробудження духовності дає особистості більшу незалеж­ність від оточення, спрямовує її до ідеальної мети — до обожнен­ня. Через нарощування духовності людство можне знайти розв’язки глобальних проблем сучасної цивілізації та нові шляхи розвитку глибинних потенцій людини. Духовна робота над собою може стати стимулом для активного прояву цього поки що неза- діяного потужного потенціалу людини.

Діагностика духовного потенціалу людини пов’язана з вивченням цілісної життєдіяльності особистості, її життєвої і творчої біографії. Для визначення можливих шляхів духовно­го розвитку людини важливо знати особливості самосвідомості, спрямованість особистості, її ціннісні орієнтації, життєву пози­цію, духовний досвід. Ознаками духовної особистості є смирен- номудрість, вдячність, милосердя, моральні чесноти, прагнення до самопізнання і вдосконалення, постійна робота над собою, благоговійне ставлення до всього живого, досягнення стану просвітлення, широта свідомості.

У всі часи актуальним для людства було прагнення розвитку, вдосконалення, розширення людських можливостей. У минулому ці можливості пов’язувалися переважно з владою над природою, приборканням фізичних сил. Сьогодні необхідно збагнути пряму залежність соціального, психічного, фізичного життя і здоров’я людини від рівня розвитку її духовності і створити цілісну концеп­цію духовного розвитку дитини, яка включала б у себе визначення сутності, шляхів та засобів духовного виховання і самовиховання.

В Україні відбувається реформування освіти, що спонукає педагогічних працівників до пошуку нових педагогічних техноло­гій, ефективного впровадження їх у навчально-виховний процес. Постає проблема духовної культури педагога, духовно-мораль­ної спрямованості змісту і методів навчання і виховання. Духо­вна культура особистості базується на ідеї цілісності сучасного світу, єдності природного, соціального й духовного середовища проживання людини, історико-культурних традиціях та осягненні сучасних наукових відкриттів, які усувають конфлікт між наукою і релігією і спрямовують до синтезу науки, релігії, езотерики і філософії.

Назріла гостра соціальна необхідність розробки сучасної концепції духовного розвитку особистості, що обумовлюється фундаментальними змінами в змісті і структурі соціокультурно- го буття, переоцінкою системи цінностей, серед яких найвищою

визнається Людина. Не людина для суспільства і держави, а суспільство і держава — для людини. Не учень для школи, школа для міністерства, а навпаки — міністерство для школи, а школа для учня. Виховання трактується уже не лише як підготовка людини до виконання своєї ролі в суспільстві, а по суті форму­вання «інженерами людських душ» гвинтика соціальної маши­ни, а як процес, спрямований на саморозвиток і самореалізацію особистості.

У світлі найновіших досліджень стає очевидним, що людина — перш за все духовна істота, яка живе у матеріальному тілі і повинна управляти ним. Закономірно постає питання духовного розви­тку як запоруки виживання, повноцінного життя і самореалізації людини. Але кожен розуміє це по-різному. Ось деякі найпоши­реніші варіанти: плекання любові до Бога і ближнього; досягнення звільнення, духовної свободи (нірвани, самадхі, мокші); розви­ток харизматичних якостей, могутній вплив на натовп; відчуття гармонії з природою, Землею і Космосом; подорожі іншими світа­ми і паралельними вимірами; пробудження творчих здібностей; розкриття паранормальних можливостей (телепатія, яснобачення, бачення аури, зцілення і самозцілення тощо); активізація ДНК і зміна генетичного коду; активізація Мер-Ка-Ба (Тіла Світла) і пробудження прихованих резервів людини; подолання хвороб і досягнення довголіття (а, можливо, і фізичного безсмертя); відмова від фізичної їжі і перехід на рівень енергетичного живлення (авто- трофність, «сонцеїдство»); розвиток інтуїції і ведення внутрішнім голосом; досягнення стану просвітлення і святості; відродження народних звичаїв і традицій тощо.

Необхідно точно сформулювати, що для нас є духовним розвитком, чітко визначити свої цілі. Тому що розвиток заради розвитку не має сенсу. Людина повинна знати, у якому напрямку . рухатися і навіщо. Прояснення цілей дає могутній поштовх, тоді як без мети життя ніби зупиняється, породжуючи застій.

Тома Кемпійський найвищою ціллю вважав — наслідування Христа. Г. Ващенко визначив виховний ідеал: «Бог і Україна». І. Огієнко пропагував служіння Богові через служіння своєму народові. Підсумовуючи вказані позиції (список яких можна продовжувати), приходимо до такої потрійної цілі: самопізнання,

самовдосконалення, служіння (Богові, батьківщині, сім’ї, родині, дітям, народу, людству). Але починати слід з себе. Бо, як ствер­джує відома притча, хіба може служити іншим той, хто не знає самого себе? Від такого служіння тільки шкода (у чому не раз переконала нас історія).

Євангельська заповідь закликає: «Люби ближнього, як самого себе». То, може, слід почати з любові до себе? Бо людина, котра ненавидить, соромиться себе (свого походження, звичок, зовнішнього вигляду, батьків, близьких, недоліків, минулого), котра сповнена комплексів, в тому числі комплексу меншовар­тості, котра накинула на себе важкий тягар почуття вини і зайня­та самоїдством, самокритикою, докорами сумління, може бути благословенням для ближніх?.. Як стверджує учениця і послідов­ниця Л. Хей А. Могилевська, «любов до себе — це не егоїзм, а найвища форма духовного розвитку». Мається на увазі, очевид­но, не вивищення і роздування власного еґо, а визнання цінності свого вищого «Я», яке є вічним і богоподібним.

Леся Українка у відомій драмі-феєрії «Лісова пісня» слова­ми Мавки до Лукаша сказала чудові слова, які несуть у собі глибинну філософську мудрість: «Як жаль, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись». Що означає — «...своїм життям до себе дорівнятись»? У першу чергу, побачити себе як дитину Бога, котру Бог безмежно любить і про котру турбується, котра по праву свого народження є забезпеченою усім необхідним для життя, «співспадкоємцем у Христі» (К. Коупленд), а відтак, позбавлена страху, надмірної стурбованості, залежності від духо­вного рабства і матеріального світу.

Важливо подивитися на себе іншими очима — як на самодос­татню цінність, на мету в самому собі, а не як на засіб. Цю думку висловив німецький класик І. Кант у формулюванні категорично­го імперативу: «Дій так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі, і в особі всякого іншого також як до цілі, і ніколи б не ставився до нього лише як до засобу». Коли ми ставимося до себе як до засобу? Коли сприймаємо себе як дешеву робочу силу, товар (К. Маркс), засіб для заробляння грошей та задоволення чуттєвих, матеріальних потреб, що часто тягне за собою духовне спустошення.

«У той момент, коли ви дізнаєтеся, хто ви є насправді, всі секрети світу відкриються для вас» (Шрі Чінмой). Сучас­ні діти наділені, як правило, високою самооцінкою, вродженим знанням про свою духовну природу і божественне походження, і, відповідно, глибокими знаннями про світ, які не вкладаються у рамки матеріалістичної парадигми. Важливо, щоб дорослі (бать­ки, виховники, вчителі), котрі мислять застарілими категоріями, звикли до традиційних моделей енергообміну (почуття сорому, вини, свідомість жертви тощо), не пригнічували у дітях того духовного, що прагне у них проявитися, не нав’язували їм своїх стереотипів, не намагалися через образи, докори, насмішки, мора­лізаторство, авторитарний стиль поведінки пригнітити, принизи­ти їх, занизити їх самооцінку. Треба, щоб дорослі засвоїли методи позитивного виховання, будували свої взаємини з дітьми на заса­дах партнерства, взаємно корисного співробітництва. Адже дітям є чого навчити нас — варто тільки прислухатися до них і почути. О. Бердник стверджує, що «діти — це не істоти, котрі ще не стали дорослими. Діти — це незалежне, неповторне, чисте, радісне людство. Діти — це пришельці зі світу любові» [192].

Отже, однією з цілей духовного розвитку є шлях до себе, до своєї Внутрішньої Дитини, котра прихована в кожному незалежно від віку, до своєї вищої природи всупереч інертності, обмеженням, ущербності природи матеріальної у її теперішньому непросвіт- леному, нетрансформованому, непреображенному стані. У міру духовного росту неминуче відбувається витончення, обоження і фізичної природи людини, і це також дуже важливе завдання.

Після вибору цілей варто шукати методи, або духовний шлях. На сьогодні існує багато способів: різноманітні психотехніки, техніки особистісного зростання, школи духовного розвитку тощо.

. Важливо, щоб вибраний шлях був споріднений шукачеві, відпові­дав життєвим завданням і покликанню, узгоджувався з духовними традиціями народу. Чи не тому зараз такими актуальними є напра- цювання козацької педагогіки, яка виховує волю і характер, повер­тає сучасних українців до наших духовних витоків.

Розвиваючись духовно, ми будемо знімати з себе певні галь­ма, які обмежують наші здібності, блокують наше знання. Став-

ши вільними, ми автоматично розкриємо творчі можливості. Помножиться сила духу, яка потрібна в життєвих протистояннях.

Школа майбутнього повинна стати своєрідною школою творчого розвитку людини, її підготовки до різних видів діяль­ності. Основним завданням виховної роботи в школі є форму­вання особистості, котра в процесі розвитку набуває здатності самостійно будувати своє життя; забезпечення умов для постій­ної праці душі, яка була б здатна до глибокого самоусвідомлення, осмислення себе і свого місця у світі, свого призначення.

Духовний розвиток — це довгий і складний шлях, що триває усе життя. Він пробуджує здібності, що раніше спали, підносить свідомість до нового рівня, трансформує елементи особистості, котра починає функціонувати в нових вимірах. Слід пам’ятати, що духовний розвиток не проходить безболісно і тягне за собою певні ускладнення, кризи. Необхідно знати про закономірності духовного розвитку і деякі порушення, які можуть його супрово­джувати на різних етапах, а саме: криза, що передує духовному пробудженню; криза, викликана духовним пробудженням; реак­ція, що виникає внаслідок духовного пробудження; процес пере­творення особистості.

Важливо, щоб поруч була людина (Вчитель, Наставник, Духовний Майстер), котра б успішно провела неофіта «підвод­ними рифами» духовного становлення, допомогла зберегти твере­зий погляд на реальність, не впасти в депресію або, навпаки, в ейфорію. Для цього необхідний інститут вчительства, подібний до тих, що здавна існують на Сході. Вчитель повинен бути не просто транслятором знань, а транслятором життєвого досвіду і мудрості, прикладом цілісності, єдності життя і вчення. Біблія нагадує, що за своїм віком ми повинні вже бути вчителями духо­вної мудрості, проте за реальним станом уподібнюємося до немовлят, котрі не здатні перетравити грубу їжу, і задовольня­ються лише молоком (Євр. 5:12-14). Поки вчителі і батьки зали­шатимуться духовними немовлятами, хто допоможе нашим дітям у становленні і розвитку?

Східна філософія рекомендує такі важливі методи розвитку і виховання духу: спілкування з людьми, котрі вже ступили на шлях духовного самовдосконалення; знайомство з духовною літе­ратурою; медитація, зосереджені роздуми на високі сенсожиттєві теми, під час яких на людину може зійти духовне просвітлення; прагнення до праведного існування і його реалізація.

Необхідно, щоб у шкільному і сімейному вихованні більше уваги приділялося читанню Священного Писання, творів Отців Церкви, духовних подвижників і мудреців. Дорослі мали би показати приклад щирого зацікавлення такою літературою, яка вибудовує дух. Через молитву, музику, поезію, текстові медитації дитина вчиться нала­штовуватися на природу і Космос, вічність і безмежність. Заспо­коєна, умиротворена душа дитини здатна буде спрямовуватися за межі видимої природи — у глибину буття. За умови досить частого занурення у такі стани дитяча психіка стає стійкою та оптимістич­ною, і дитина набуває схильності до духовної практики.

Необхідність формування людей
нового психотипу — громадян ноосфери

Духовна особистість — не просто той чи інший окремий стан свідомості, бо такі стани можуть інколи виникати у всіх, — це сукупність, об’єднання духовних здібностей та станів, завдяки яким людина набуває таких особистісних якостей: подолання стереотипів та продукування оригінальних ідей; розвиток свобо­ди життєдіяльності, вміння обстояти і мужність демонструва­ти власну життєву позицію; автономна, нонконформістська, незалежна від групи поведінка: самодостатність і, як наслідок, знижена сугестивність, навіюваність психіки; широкі, узагальне­ні погляди на світ, які долають вузькоемпіричний рівень оцінок: мислення стає більш системним, здатним до перспективного бачення та передбачення, планування та цілепокладання; надси- туативна поведінка, що орієнтована на найвищі цінності, долає вузькопрагматичні інтереси; неутилітарна мотивація, турбота про загальне благо, здатність до служіння, жертовності, альтруїз­му; моральні вчинки — коли моральний вибір здійснюється за вільним внутрішнім переконанням, а не визначається зовнішніми детермінантами, соціальним конформізмом.

Отже, шлях до духовності у різних аспектах (інтелекту­альному, поведінковому, соціальному, моральному) — це шлях звільнення людини від залежності зовнішньою детермінацією. При цьому необхідний вихід за межі наявного чуттєво-фізичного буття, мудрий, узагальнено-відсторонений, позачасовий погляд на речі. Духовність — це крок свідомості за обрій усталеного, у світ свободи та творчості. Ви, як кажуть каббалісти, «зможете покидати будь-яку гру за бажанням і самовизначенням», що є високим проявом духовної свободи.

Сучасний український філософ Сергій Кримський, аналізую­чи духовну значимість універсального досвіду української нації, акцентує увагу на «затвердженні ідеї софійності (буття під знаками практичної мудрості), онтологічного опти­мізму (епічного ставлення до драм існування, перетворення стихій зовнішнього світу в чинник вільного життя за обра­зом волі у своєму полі), принципу духовного розуму (тобто інтелекту, який веде до віри, узгоджується зі схильностя­ми серця як духовного осередку індивідуальності)» [58, с. 10] і підсумовує, що «моральний розум, тобто розум, що є настояним на совісті, стає найважливішим стратегічним ресурсом людства. А це визначає духовність нового тися­чоліття як заклик до людей стати громадянами ноосфери»

[58, с. ЗО].

Як вчить український філософ-косміст, письменник-фантаст, громадський діяч і духовний подвижник Олесь Бердник, нам потрібне «руйнування космоісторичних стереотипів», що є пере­думовою енергетично-якісної зміни людини. Необхідний вихід на ментальний терен нового світобачення. «ПРОРИВ — це конкретні досліди, впровадження винаходів, утворення новітніх шкіл. Ще один двигун — діти, нове покоління, що перейматиме естафету виходу з тюремного світу. Йдеться про енергетичну зміну ноосфери, створен­ня нового психотипу. Вся межа в СВІДОМОСТІ» [190].

Можна виділити три головні аспекти духовного розвитку дитини:

1) особистісний — включає в себе постійне самопізнання і самовдосконалення, розвиток свідомості і самосвідомості, заді- яння внутрішніх резервів, розкриття паранормальних здібнос­тей, усвідомлення свого призначення і слідування йому тощо; 2) соціально - психологічний — передбачає успішну соціалізацію, психологічну зрілість, становлення соціально зрілої, творчої, самореалізованої особистості, здатної до емпатії, терпимості, світоглядного діалогу з іншими; створення психологічних умов для духовного зростання в сім’ї і суспільстві; 3) психолого- педагогічний аспект передбачає створення належного і необхід­ного психолого-педагогічного забезпечення процесу духовного розвитку дітей і молоді в системі освіти (методики визначення і подальшого розвитку духовного потенціалу дитини, визначення призначення людини у ранньому віці й особистісно зорієнтоване навчання і виховання, створення спеціальних шкіл і центрів духо­вного розвитку, підготовка фахівців тощо).

Необхідно враховувати вже згадувані три головні напрям­ки духовного розвитку: етичний, що є найголовнішим (розви­ток любові, співчуття, розкриття душевності, розвиток інтуїції); інтелектуальний (здобуття істинних знань про людину і Всесвіт, відмова від стереотипів матеріалізму, ознайомлення з найновіши­ми досягненнями науки, створення цілісної картини світу через синтез науки, релігії і філософії); психоенергетичний (знання і розвиток своєї духовної природи, системи тонких тіл і вміння управляти ними, накопичення і використання потенціалу психіч­ної енергії — енергії свідомості і думки тощо).

Отже, сенс духовної еволюції людини у час морального зане­паду людства — знайти в собі сили і мужність, щоб піднятися за рамки стереотипів, прийнятих суспільною думкою, позбути­ся соціального біороботизму, розвивати і вільно реалізувати свої таланти і здібності, утверджувати свою життєву позицію, орієн­товану на найвищі цінності — істину, добро, красу, при тому не побоявшись стати неподібним на інших і подолати інертність, часом осуд і неприйняття оточення. Щоб дитина могла досягти такого рівня духовної зрілості і самодостатності, потрібна ціле­спрямована і продумана робота з нею з найранішого віку. За словами Г. Сковороди, щоб отримати духовно здорове поко­ління, необхідно дотриматися трьох передумов: правильно народити, зберегти дитині молоде здоров’я і навчити вдяч­ності. Сьогодні, враховуючи виклики часу, необхідно змінювати підготовку батьків і вчителів до роботи з дітьми — на державному рівні. Потрібні також подальші глибокі спеціальні дослідження природи духовності, методів її формування, особливостей духо­вного становлення дитини і психолого-педагогічного забезпечен­ня цього процесу.

Дослідження інтелектуально-духовних можливостей людини налічують століття, проте у наші дні у зв’язку з появою Дітей Нової Епохи ці проблеми постали досить гостро.

Діти «нового виду» відрізняються від попередніх поколінь. Вони володіють високорозвинутою свідомістю і підвищеною чутливістю, нетерпимі до нещирості і фальші. Вони знайшли свої відповіді на глибинні питання буття і готові поділитися ними. Це одухотворені маленькі нові жителі старого світу, котрі знають, Хто є Бог і Хто є вони самі. Вони розповідають, ким були рані­ше, відчувають Божественну енергію і говорять про це, бачать Ангелів і істот, у яких немає прототипів у нашому світі...

Можна розглядати психологічні особливості поведінки і здібності Нових Дітей у контексті нової наукової парадигми, яка, проте, має глибокі корені, — дослідження еволюції людини і планети Земля як єдиного космічного утворення: космоантропо- екології.

Сучасні наукові відкриття, що базуються на могутньому науковому фундаменті — монадології Лейбніца, ідеях філософів- космістів К. Ціолковського, М. Федорова, О. Чижевського, П. Флоренського, М. Реріха, В. Вернадського та ін., — дозво­ляють глибоко досліджувати феномен еволюції людини.

Зокрема, М. Реріх стверджував, що «людина — перш за все мешканець Космосу, і тільки потім мешканець Землі», і що «завдання усього космічного людства, частиною якого є земне людство — еволюціонувати, пізнавати і творити». У 80-90-і роки XX ст. з’являються роботи відомих учених і філософів (А. Шипо­ва, Г. Дульнєва, К. Короткова, В. Гоча, Б. Чувіна, Ф. Юсупова, А. Паничева та інших) про нове розуміння ролі і функцій людської свідомості і мислення у життєдіяльності і творчості. Сьогод­ні тривають активні дослідження космопланетарного феномену людини. Гостро постала необхідність становлення нової, плане­тарної етики, яка зможе забезпечити гармонійне співіснування людини, природи і космосу.

Згадаймо такі актуальні рядки Ліни Костенко:

В епоху світла і синтетики Людей велика ряснота.

Нехай тендітні пальці етики Торкнуть вам серце і вуста...

З погляду сучасної космології еволюцією людини можна вважати самовдосконалення, спрямоване на викорінювання низь­ких частот, які розвивають низькі якості, що прирікають людину на деградацію. Для еволюції свідомості людини потрібні чисті, високопотенціальні частоти, здатні сприймати космічну інформа­цію високої значимості.

Не існує поганої людини, не існує доброї людини, існує людина.

І у кожного є можливість стати Людиною. Можливість цю дає знання.

Знання дає вчення.

Учення, яке викликало в душі зустрічний трепет, дає мудрість.

Але зазубрена мудрість

вказує лише на наявність розуму.

Луулє Віілма

Роль серця

в духовному становленні особистості

Багато людей вважають, що прочитана чи почута інфор­мація, яку вони запам’ятали чи завчили чисто механічно, є їх • знанням. Однак це всього лише запозичені, пасивні учення, тільки видимість знань. Якщо інформація глибоко не осмислена, то це подібно до запису, нездатного звучати. Свідомість — це процес поєднання воєдино того, що записано. Усвідомлення — це більш високий етап, новий ступінь, перехід до об’ємного мислення, яке дозволяє осмислити інформацію і побачити її внутрішню сутність.

Тільки при активному осмисленні інформації, осягненні її внутрішнього, глибинного змісту, вмикається прихований меха­нізм зчитування інформації, пов’язаний з накрою «тисячопелюст- кового лотоса» (що на маківці голови (Сахасрара)), яка викликає резонансне копіювання з частотних характеристик об’єкта, внаслідок чого людина не просто запам’ятовує чи упізнає, а влас­не усвідомлює. Результатом усвідомлення отриманої інформації є глибинне, істинне розуміння, тобто досягнення цілісного, голо­графічного «зліпка» з об’єкта, сутності чи події.

Ймовірно, ми сьогодні повертаємося до досвіду індо-тибет- ського езотеричного навчання і виховання, у якому діяв саме голографічний інструмент інтелекту, який наближає людину до істинного знання реальності [88, с. 69]. Спираючись на накопи­чений людством досвід езотеричної освіти, дослідники на основі сучасних досягнень біології і генетики пишуть про роль єдиної, цілісної системи сприйняття, переробки й усвідомлення інформа­ції людиною. Особливо великою вважається роль серцевої чакри, адже коли серце огорнуте бронею низьких частот (заздрістю, злобою, гнівом, агресією, апатією, глупотою, гординею та ін.), розум не може пробитися у саму серцевину свідомості.

Духовний потенціал людини можна «виміряти» її способом життя, щедрістю серця, відкритістю, щирим ставленням до людей та природи (рослин, тварин, усієї планети). Інтелектуальний потен­ціал, на який сьогодні зроблено основну ставку, набагато слабший від загального духовного потенціалу, потенціалу усвідомленої, пропущеної через серце і неусвідомлені тонкі структури інформації. Тільки завдяки об’ємному баченню і поєднанню у свідомості всіх «ланок невидимого ланцюга» людина має шанс осягнути істинний стан речей, а духовність — це і є осягнення високопотенціальної інформації, яке здійснюється за допомогою серцевого інтуїтивного каналу і вищих каналів свідомості [88, с. 69].

Раціональне мислення з допомогою інтелекту та ірраціональ­не сприйняття істини завдяки інтуїтивному каналу — два боки одного процесу, які повинні доповнювати один одного. Інтелект і логічне мислення потрібні для правильної і послідовної поста­новки мети і завдань дослідження, а сприйняття повинно здій­снюватися ірраціональним шляхом, без розчленування, цілісно й інтуїтивно. Інтелект переважно працює «по горизонталі», а інту­їція — «по вертикалі», тобто об’ємно.

Взаємодію логіки та інтуїції у пізнанні, «голови» і «серця» детально дослідив український філософ і педагог XIX ст. П. Юрке- вич. На його думку, голова, розум — це надбудова людської психі­ки, тоді як серце, емоційно-вольове начало — основа психіки. Голова пізнає світ у формі впорядкованих, але мертвих схем, і лише серце здатне сприймати світ саме таким, яким він є насправді: різно­манітним, багатогранним, живим і прекрасним. Розум править, керує, регулює, тоді як серце породжує. Розум — теоретичний елемент духу, основа розрахунку, а серце — практичний, моральний елемент духу, основа волі, афектів та інтуїції. Розум — абстракція, загальне, спільне для всіх людей. Людина у світлі розуму є лише «серійним випуском» своєї породи, простим її представником; серце ж — конкретне, індивідуальне, становить собою індивіду­альність людини. Людина у світлі серця — неповторний індиві- дум, єдина у своєму роді в цілому світі. Розум — закономірність, правильність, складність, що надається до аналізу; серце — проста, елементарна даність, що не має складових частин і не піддається аналізу. Розум похідний, є наслідком розвитку від нижчих форм до вищих, а серце первісно має цілком своєрідний зміст. Розум збага­чується набуванням зовні нових прикмет (прогрес), а серце росте у самоздійсненні своїх невичерпних можливостей (органічний ріст). Розум оперує поняттями, а серце схоплює ідею, часом навіть вияв­ляє її собою. Розум — ліхтар, світло, що локалізується на поверхні, легко доступне, свідоме; серце — темна, недосяжна царина, основа, в якій той ліхтар може з’явитися і яка може деякими спонтанними проявами вийти на світло ліхтаря, заховане переважно в глибині. Етика голови формальна, абстрактна, характеризується утилітар­ним ставленням до світу; мораль базується на користі, соціальнеє - ті, договорі або егоїзмі. Для серця характерне етично-естетичне ставлення до світу; мораль серця базується на вродженому почутті людяності, здатності визнавати право речей, на безкорисному заці­кавленні ними. Розум має тенденцію до вичерпання й занепаду, тоді як серце є постійним джерелом нового життя, нових прагнень і рухів, які не вміщуються у закінчені форми життя душі і роблять її придатною для вічності.

Такі міркування ставлять П. Юркевича біля витоків євро­пейської філософії персоналізму та екзистенціалізму і виперед­жують сучасні наукові відкриття. У своїй фундаментальній праці «Серце і його значення в духовному житті людини, згідно з ученням Слова Божого», базуючись на Біблії, Юркевич дійшов таких висновків: серце — хранитель і носій усіх тілесних сил людини; осереддя душевного й духовного життя людини; місти- лище всіх пізнавальних дій душі, у якому народжується мислення і виникають слова; осереддя багатоманітних душевних почувань, хвилювань і пристрастей; осереддя моральнісного життя людини, «скрижаль, на якій написаний природний моральнісний закон». Таким чином, серце, як основа всього тілесного і багатоманітного духовного життя людини, — джерело, витоки життя [182].

Сьогодні бурхливо розвиваються дослідження дивних можливостей серцевого інтелекту. їм присвячена книга Пола Пірселла «Код серця» і праці Інституту математики серця. Джозеф Чілтон Пірс, експерт з питань факторів, які впливають на розвиток дитячого мозку, а також того, як ці зміни позна­чаються на ситуації в суспільстві й еволюції всього людства, у своїй книзі «Біологія трансцендентного: проекція людського духу» висловлює припущення, що людська істота насправді має п’ять мозкових центрів. Завдяки появі нейрокардіології як науки з’явилася можливість говорити про існування, крім чотирьох основних структурних частин мозку (заднього мозку, або мозку «рептилії»; середнього, лімбічного мозку; переднього мозку, або неокортексу; передлобних доль) п’ятого мозку — серця. Отже, ми володіємо п’ятим мозком, — мозком набагато потужнішим, ніж можемо собі уявити. Не дивно, що ті, кому транспланту­ють серця інших людей, виявляють зв’язок з фрагментами чужої пам’яті і чужими особистісними рисами. Адже вони отримують не лише донорський орган, який володіє клітинною пам’яттю, — їм пересаджують мозок.

Дослідження показали, що, крім клітин, які забезпечують функції кров’яного насоса, від 60 до 65% клітин серця склада­ють нервові клітини, ідентичні клітинам головного мозку. Крім того, серце — найбільш істотна секреторна структура організму, яка виробляє гормони, що чинять глибокий вплив на діяльність

тіла, мозку і свідомості. І саме серце з кожним ударом виробляє 2,5-ватну електричну пульсацію, яка створює всередині і довко­ла нас електромагнітне поле, аналогічне електромагнітному полю Землі [186, с. 63].

Сьогодні глибокі знання про серце і його роль в духовній еволюції людини поширює Друнвало Мелхіседек — всесвітньо відомий учений, фізик, винахідник, еколог, езотерик, цілитель і Вчитель, автор книг «Давня Таємниця Квітки Життя», «Живи в Серці» та ін. Він — засновник семінарів «Квітка Життя», «Земля і Небо», що є синтезом давніх езотеричних учень і духо­вних практик (єгипетських містерій, суфізму, кабали, буддизму, індуїзму, даосизму, християнства, вчень північноамериканських індіанців, племен ацтеків, майя та інших), а також сучасних наукових досліджень.

Завдання Друнвало — передати людям ці знання і навички, допомогти «згадати», витягти з глибин пам’яті знання, якими потенційно володіє кожна людина. Вважається, що з часів Атлан- тиди ці вчення зберігалися в наших клітинах у сплячому стані, і зараз настав час пригадати, хто ми насправді і навіщо прийшли на Землю. Це необхідно для здійснення гармонійного переходу людства і планети Земля на новий рівень свідомості, з третього виміру у четвертий, у Нову Еру. Головне — допомогти землянам оживити пам’ять про Мер-Ка-Ба — могутнє енергетичне обер­тове Поле Світла, що оточує фізичне тіло. Це дозволяє досягти глибинного контакту зі своїм Вищим Я і підготуватися до гряду­щого переходу Планети і Людства на рівень Свідомості Єднання (Свідомості Христа).

Друнвало переконаний, що ми підійшли до такого моменту в історії людства, коли у світі поширюється сяюче світло і почи­нається черговий великий стрибок у свідомості людини. На його думку, Мер-Ка-Ба є вікном, або воротами, між вимірами, яке веде на вищий рівень свідомості і може стати каталізатором тих великих змін, які він називає вознесінням. Він переконаний, що людство нарешті позбудеться свого еґо і піде шляхом співробітни­цтва; нарешті воно зрозуміє, чим насправді є Тіло Світла Люди­ни — Матрицею Творіння — і зможе здійснити велике сходження на наступний еволюційний щабель.

НОВІ ДІТИ І ПРИЗНАЧЕННЯ людини

Ріка часу відносить усе, крім вашої цілі і вашої місії.

Сільвія Браун

Духовні виміри успіху (за Д. Чопрою)

Напевно, найбільше бажання батьків і наставників — бачити, як дитина досягла успіхів у житті, але чи багато з нас пов’язують успіх з духовністю? Ми вчимо своїх дітей, як поводитися так, щоб заслужити схвалення, як захистити себе, як суперничати з іншими, як протистояти розчаруванням, перешкодам і невдачам. Хоча віра в Бога і визнається доречною, дух традиційно вважа­ють непричетним до успіхів у повсякденному житті. Це одно­бічний, навіть помилковий підхід, і він з дитинства дуже сильно впливає на все наше життя.

Багато хто вважає, що успіх — поняття чисто матеріальне, що воно вимірюється кількістю грошей, престижем, наявністю власності. Усе це може відігравати певну роль, але наявність цих речей далеко не є гарантією успіху. Успіх визначається також і багатьма нематеріальними чинниками. Він повинен включати в себе здатність до любові і співчуття, спроможність пережи­вати радість і передавати її іншим, упевненість, яку породжує знання того, що ваше життя служить поставленій меті і, наре­шті, відчуття зв’язку із творчою силою Всесвіту. Все це утво­рює духовний вимір успіху, — вимір, який приносить внутрішнє задоволення.

Успіх — це подорож, а не кінцевий пункт. Він включає в себе також добре здоров’я, енергію і ентузіазм, щирі взаємини, свобо­ду творити, емоційну і психологічну стійкість, відчуття благо­получчя, спокійний розум. Але навіть володіючи всім цим, ми залишаємося нереалізованими, поки не виплекаємо в собі паро­стків Божественного. Справжній успіх — це переживання чуда, відчуття радості життя.

Кожна дитина відчуває чудо повсякденного існування, те, що божественні зерна перебувають всередині нас. Коли ми здійснює­мо подорож по шляху духу, ми постачаємо ці зернини вологою. З часом всередині і навколо нас розцвітають квіти, даровані Богом, і ми стаємо свідками чуда прояву Божественності, куди б ми не пішли, на чому б не зупинилося наше око, — в очах дитини, у красі квітки, у польоті птаха. Коли ми починаємо сприймати своє життя як чудесний прояв Божественного — не від випадку до випадку, а постійно, — тільки тоді ми розуміємо істинний сенс успіху.

Наше завдання як дорослих полягає в тому, щоб упевне­но направляти своїх дітей по шляху духу. Це найкраще, що ми можемо зробити, щоб забезпечити їм успіх у житті, — краще, ніж дати їм гроші, житло і навіть любов і добре ставлення. Щоб стати на цей новий шлях у здійсненні своєї місії батьків і наставників, ми перш за все повинні самі дотримуватися відповідних принци­пів, і лише тоді зможемо навчити цього своїх дітей.

Коли ми живемо згідно з Духовними Законами, тоді досяга­ємо гармонії з природою. Будь-який інший спосіб життя веде до напруги і боротьби. Успіх, для досягнення якого була необхідна боротьба, може принести нам матеріальні блага, але вони ніколи не дадуть нам того внутрішнього задоволення, якого ми від них очікуємо.

Духовні Закони керують розкриттям духу, коли він перемі­щається з невидимого світу душі у видимий світ матерії. Навіщо вони потрібні нам? Чи не можна просто вчити дітей любити Бога і бути добрими? Відповідь полягає в тому, що Духовні Закони дозволяють людині торкнутися механізмів, які використовує сама Природа.

Коли ми свідомо підпорядковуємо своє життя Духовним Законам, то звертаємося до Всесвіту з проханням підтримати нас на шляху досягнення успіху і процвітання. Це ключ до усві­домлення свого власного Буття і використання його необмеженої сили.

Чим раніше людина навчиться жити в гармонії, використову­ючи всі свої творчі здібності і прикладаючи мінімум зусиль, тим вища ймовірність, що все у її житті буде вести до успіху.

Будь-яка духовна традиція містить якусь версію цих Зако­нів, але в найчистішому вигляді, на думку Д. Чопри [177, 178], їх розкривають ведичні традиції Давньої Індії, де Духовні Закони були сформульовані понад 5 тисяч років тому.

Духовні Закони слугують для розуміння таких принципів:

• Людська істота складається з тіла, розуму (душі) і духу.
• Дух стоїть на першому місці, тому що він з’єднує нас із джерелом всього сущого, вічним полем свідомості. Чим міцніший цей зв’язок, тим більше ми насолоджуємося багатством Всесвіту, яке призначене нам. Тільки за відсутності цього зв’язку на нас чекають боротьба і страждання.
• Божественний задум для кожної людської істоти — насо­лоджуватися необмеженим успіхом. Успіх вищою мірою природ­ний.

Духовні закони працюють у світі так само чітко, як і закони фізики.

Духовний закон — це невидимий закон, який стосується сфери духу і не підпадає під дію законів матеріального світу. Духо­вний закон не з’являється внаслідок чиєїсь прихоті і не реагує на модні віяння, він не диктується людьми. Духовні закони безпри­страсні, тому що однаково поширюються на всіх. Вони працюють без упереджень і поблажок, завжди і скрізь. Ці закони самі себе дотрил?ують: їм не потрібна людська воля чи накази. Невидимий Розум, що стоїть за видимим Всесвітом, працює, спираючись на Духовні Закони.

Зараз, у вік насильства і хаосу, батьки і педагоги, як ніко­ли раніше, повинні взяти на себе роль духовних наставників для дітей. Застосування Духовних Законів життєво необхідне для всього нашого суспільства та земної цивілізації.

Якщо кількість дітей, котрі виростуть у дотриманні Духо­вних Законів, буде зростати, це здійснить вплив на всю цивілі­зацію. Любов і співстраждання, які часто знецінюються у наші дні, зможуть перетворитися у життєву необхідність для кожної людини, яка живе на Землі. Наш обов’язок — забезпечити, щоб якнайбільше дітей виросли зі знанням того, чим є ця духовна реальність. Далі в таблиці наведено 7 основних Духовних Зако­нів:

№ з/п	Формулювання Закону	Мова Духовних Законів для дітей
1.	ЗАКОН ЧИСТОЇ ПОТЕНЦІАЛЬ­НОСТІ Джерелом всього, що твориться, є чиста свідомість... чиста потенційна можливість вираження непроявленого у проявленому.	Усе можливо.
2	ЗАКОН ДАРУВАННЯ У своїй готовності віддавати те, що шукає­мо, ми підтримуємо багатство Всесвіту, яке поширюється на наше життя.	Якщо ти хочеш щось віддати, віддай.
3	ЗАКОН «КАРМИ» Коли ми вибираємо дії, які приносять успіх іншим, наша карма приносить плоди щастя й успіху.	Роблячи вибір, ти змінюєш майбутнє.
4	ЗАКОН НАЙМЕНШОГО ЗУСИЛЛЯ Розум Природи працює легко і без зусиль, безтурботно, гармонійно і з любов’ю. Ми можемо досягати успіху так само легко і без зусиль.	Не говори «ні» — ру­хайся разом з пото­ком.
5	ЗАКОН НАМІРУ І БАЖАННЯ Кожний намір і бажання містить механізм свого виконання... у полі Чистої Потенці­альності. Намір і бажання володіють без­межною організуючою силою.	Кожного разу, коли ти чогось хочеш, ти кидаєш у землю на­сіння.
6	ЗАКОН НЕПРИВ’ЯЗАНОСТІ У своїй готовності вступити у невідоме, у поле всіх можливостей, ми віддаємо себе творчому розуму, який створює хореогра­фію танцю Всесвіту.	Насолоджуйся ман­дрівкою.
7	ЗАКОН «ДХАРМИ», або ПРИЗНА­ЧЕННЯ Коли ми поєднуємо свій унікальний талант зі служінням іншим, ми переживаємо екстаз і торжество нашого власного духу, що і є кінцевою метою.	Існує причина, через яку ти тут.

 

 

Закон Призначення

Закон Призначення потребує детальнішого аналізу. У форму­люванні Д. Чопри він звучить так: Усе в житті має своє призна­чення... унікальний дар або особливий талант давати іншим. І коли ми поєднуємо цей унікальний талант зі служінням іншим, ми переживаємо екстаз і торжество свого власного духу, що є кінцевою ціллю усіх цілей.

Згідно з цим законом, ми володіємо унікальним талантом і унікальним способом його вираження. Існує щось таке, що ми вміємо робити краще, аніж будь-хто інший у цьому світі, — і в кожного унікального таланту й унікального вираження цього таланту є також свої особливі потреби. Коли останні поєднують­ся з творчим вираженням вашого таланту, це слугує іскрою, яка творить достаток.

Дітям треба регулярно нагадувати, що існує причина, через яку і для чого вони тут. І вони повинні з’ясувати її для себе. Діти мають зосередитися не на успіхах у школі, не на тому, як будуть будувати своє життя, коли виростуть, а на питанні про те, як вони можуть служити людству; вони повинні спитати себе, у чому полягають їх унікальні таланти. Д. Чопра стверджує, що внаслідок такої установки (з 4-річного віку) його діти відвідува­ли найкращі школи, отримували найкращі оцінки і відрізнялися від інших учнів тим, що були фінансово незалежні, тому що вони зосередилися на тому, що перебувають тут, щоб давати.

Ви даєте лише маленьку частинку, коли даєте від свого достатку.

Ви істинно даєте, лише коли даєте від самих себе.

Бо що є ваш достаток, як не речі, які ви зберігаєте і стере­жете із страху, що вони можуть знадобитися вам завтра?

А завтра? Що принесе завтра найбільш кмітливій собаці, яка зариває кістку у пісок пустині, ідучи вслід за паломниками у святе місто?

Що є страх перед нуждою, як не сама нужда?

Хіба боязнь спраги, коли криниця повна, не є невгамовна спрага?

Є такі, які дають мало від того багатого, чим володіють. Вони дають з тим, щоб прославитися, і це таємне бажання робить їх дари потворними.

І є такі, які дають усе те мале, що у них є.

Вони вірять у життя і в щедрість життя, і їх скарбниця не бідніє.

Є такі, які дають з радістю, і вона — нагорода їм.

Є такі, які дають з болем, і він — їх хрещення.

І є такі, які дають і не знають при цьому болю, вони не шукають радості і не дають у надії, що їм зарахується.

Вони дають так само, як мирт у долині випромінює свої пахощі у простір.

Руками подібних до них говорить всевишній, і їх очима він усміхається землі.

Добре давати, коли просять, але краще давати без просьби, випереджуючи.

Для щедрого шукати того, хто отримає, — радість більша, ніж саме давання.

Чи є що-небудь, що вартує затаювати?

Все, що є у вас, буде коли-небудь віддано.

Тому давайте зараз, щоб час давання був вашим, а не часом ваших нащадків.

Каліл Джебран, «Пророк»

Закон Призначення включає три складові:

1. Кожний із нас перебуває тут для того, щоб відкрити своє істинне Я, самому переконатися в тому, що наше істинне Я — духовне, що по суті ми — духовні істоти, проявлені в фізичному образі. Ми не є людські істоти, які отримують час від часу духо­вний досвід, — усе навпаки: ми духовні істоти, котрі отриму­ють час від часу людський досвід.
2. Вираження наших унікальних талантів.

ЇУ*                                                                •                •                                                                         ■ о

іл-ожен з нас володіє унікальним талантом і його вираженням. Це означає, що існує єдиний спосіб робити певну річ, з чим ви впораєтеся краще від будь-кого, хто живе на цій планеті. Коли ви займаєтесь улюбленою справою, то втрачаєте уявлення про час.

1. Служіння людству.

Необхідно служити своїм братам, щоразу задаючи собі питання: «Чим я можу бути корисним? Як я можу допомогти всім тим, з ким мені доводиться стикатися?» Коли ми поєднуємо здатність виражати свій унікальний талант зі служінням людству, тоді задіюємо Закон Призначення вповні.

Ми повинні вчити своїх дітей задавати собі запитання «Чим я можу бути корисний?» замість «Що це мені дасть?». Остан­нє належить до внутрішнього діалогу, який веде еґо. Запитання «Чим я можу бути корисний?» — це діалог з духом. Дух — це та царина нашого усвідомлення, де ми відчуваємо свою універсаль­ність. Прагнення внутрішнього діалогу з духом виводить нас за межі еґо, і ми потрапляємо у духовну площину.

Д. Чопра пропонує своєрідний тест, який полягає у відповіді на таке запитання: Якщо би гроші вас більше не турбували і вам належав би увесь час і всі гроші всього світу, що би ви робили (чим би ви займалися)? Якщо би ви продовжували робити те, що робите тепер, значить, ви виконуєте своє призна­чення, тому що відчуваєте пристрасть до того, що робите, — ви виражаєте свій унікальний талант. Якщо ж ні, то, очевидно, ви не на своєму місці...

Дитина, котра отримує духовну освіту, здатна відповісти на найголовніші питання про те, як працює Всесвіт; вона зрозуміє джерело творчості як всередині себе, так і ззовні; вона буде щирою, терпимою і толерантною. А для взаємодії з іншими людьми це найважливіше, чим може володіти людина, — вона буде вільною від страху і турбот, які висушують серця багатьох дорослих.

Закон Призначення, як і кожний із Духовних Законів, пови­нен бути виражений не у вигляді правила чи жорсткого припису, а вашим ставленням до життя. Як батьки чи наставники, ми дава­тимемо ефективніші знання тоді, коли посилатимемось на свій реальний досвід, а не лише пусті слова.

Життя кожної дитини вже духовне. Це відбувається тому, що кожна дитина народжується у полі безмежних творчих можливостей. Дух треба розвивати, живити і заохочувати. Коли це робиться, дух дитини, розвиваючись, стає достатньо сильним, щоб протистояти грубим реаліям часом зовсім не духовного світу.

Втрата зв’язку з духом може сильно вплинути на наші життє­ві можливості. Разом з духом ми всі — діти космосу і Бога, без нього ми стаємо сиротами і починаємо блукати в сутінках.

Український мудрець Г. Сковорода, визнаний ЮНЕС- КО одним з п’яти найбільших мудреців світу, також вчив про «споріднену» працю (хто до чого народжений). Необхідною передумовою щастя мислитель вважає пізнання людиною тієї ролі, яку Бог, котрий є режисером людської драми, призначив людині для виконання. Успіх залежить не від статусу ролі, а від відповідності її внутрішнім здібностям людини. Кожна праця є почесною. Подібну думку висловлював М Реріх: «Навіть підло­ги можуть бути вимиті прекрасно». Гармонія людського буття залежить від дотримання кожним принципу «спорідненої праці». Закон спорідненості не знає винятків. У кожної людини є нахил до певної справи. Ця «спорідненість» і є виявом у людині вічно­го, «іскри Божої». Жадоба багатства, влади, слави всупереч своїй спорідненості не сприяє досягненню людиною щастя. Це зрештою захоплює людину у полон згубних пристрастей, поро­джуючи несумісні із щастям страх, нудьгу, сум, докори сумління. Натомість «споріднена» праця, що відповідає природним нахи­лам людини, є приємною і легко здійсненною. Згода з природою дарує людині веселість духу, розвагу, насолоду, душевний спокій і рівновагу («кураж»). Сковорода висловлює «подяку блажен­ному Богові за те, що потрібне зробив легким, а важке непотрібним».

Коли ви трудитеся, ви — флейта, в серці якої шепіт хвилин перетворюється в музику.

Хто із вас хотів би стати тростинкою, німою і безмовною, коли все довкола співає узгоджено?

Завжди говорили вам, що праця — прокляття і робота - • тяжкість.

...Говорили вам також, що життя є темрява, і ви у втомі своїй повторюєте те, що було сказане втомленими.

А я кажу:

Життя насправді є темрява, коли немає устремління.

Всяке устремління сліпе, коли немає знання.

Всяке знання безплідне, коли немає любові;

І коли ви трудитеся з любов’ю, ви зв’язуєте себе з самим собою, з іншими і з богом.

А що означає трудитися з любов’ю?

Це — ткати одяг із ниток свого серця, ніби цей одяг одягне твій милий.

Це — будувати дім із старанням так, ніби в цьому домі поселиться твій милий.

Це — сіяти зерна з ніжністю і збирати урожай з радістю так, ніби ці плоди буде їсти твій милий.

Це — наповнювати все, що ти робиш, диханням свого духа,

І знати, що всі благословенні померлі стоять поруч і дивляться на тебе.

...Труд — це любов, яка стала зримою.

Якщо ви не можете трудитися з любов'ю, а трудитеся лише з відразою, то краще вам залишити вашу працю, сісти біля воріт храму і просити милостиню у тих, хто трудиться з радістю.

Каліл Джебран, «Пророк»

Сьогодні вже існують біокомп’ютерні (ноосферні) техноло­гії, які дозволяють провести необхідну діагностику потенціалу дитини. Учені працюють над розробкою та апробацією системи визначення призначення людей, виявлення їх талантів і здібнос­тей. Знання точного призначення і потенціалу дитини в десятки, а то й у сотні разів полегшить взаєморозуміння між батьками і дітьми, а також дозволить педагогам побачити причини тих чи інших «незвичностей» дитини. Якщо знати, що призначен­ня дитини, скажімо, музикант, то стане зрозумілим, чому вона така емоційна, імпульсивна і більше цікавиться творчістю, а не точними науками, відповідно, й вимагати від неї інтересу до таких аспектів — безглуздо.

Учитель, котрий має здібність до педагогіки, може найбільш ефективно працювати з Дітьми Індиго. Він інтуїтивно відчуває таланти дитини і формує до неї індивідуальний підхід. Людина ж зі суто логічним мисленням навряд чи зможе знайти спільну мову з інтуїтивною дитиною — вона або «зламає» її, або запише у «недорозвинуті».

Гете свого часу сказав: «Генієм стає людина, яка пізнала своє призначення». Але навіть найбільш обдаровану і геніаль­ну дитину можна «зламати», давши їй неправильне виховання і хибні життєві цілі. Стає очевидним, що недостатньо просто вивчити дитину, важливо дати їй знання про своє призначення і можливість реалізувати його.

Проходження життєвих тем (за С. Браун)

Необхідно врахувати ті уроки, які нам слід засвоїти в цьому житті. Сільвія Браун говорить, що нам треба обов’язково опра­цювати принаймні дві життєві теми. «Теми — це рамки для розуму. Ситуації, з якими ви повинні стикатися, щоб учитися» [19, с. 185]. У кожної людини власна життєва стежка. Іому не можна рівняти всіх під одну лінійку. Кожен з нас — індивідуаль­ний і неповторний, зі своїми особливими життєвими завдання­ми, місією і призначенням. Варто лише пам’ятати давню істину: кому більше дано, від того більше вимагається. Наші пошуки своєї істинної духовної сутності безперервні і є постійною духо­вною подорожжю. Проте, чи кожна людина свідомо наважу­ється на цю подорож без початку і кінця? Якщо звернутися до першого зустрічного із запитанням: «На якому рівні зараз перебуває Ваша духовність?», — більшість людей реагувати­муть здивовано а, можливо, й осудливо. Це ті, у чиїх серцях ще не народилася любов, адже духовність немислима без любові.

Любов зорею засія,

Неначе іскра у тумані.

І раптом — я уже не я:

Маленька крапля в океані. ^[1]

Провівши тисячі гіпнотичних сеансів, С. Браун виділила 45 життєвих тем [19, с.187 — 203]:

1. Активатор. Ця тема передбачає передусім виконання завдань, з якими не впорались інші люди. Це може бути щось грандіозне чи абсолютно незначне, але мета полягає в тому, щоб робота була виконана правильно. Активатори, котрих часто нази­вають активістами, можуть бути вільними художниками чи відо­мими миротворцями, котрі благополучно уникнули поразки. Ці сутності є дуже популярні, однак рідко доводять справу до кінця. Активатори повинні прикладати максимум зусиль, щоб концен­трувати свою енергію на тих завданнях, які можуть бути викона­ні, і сприяти позитивним змінам.
2. Творча особистість. До цієї категорії належить музика, театр, живопис, скульптура, письменницька творчість. Естетич­ну тему не слід плутати з деякими «схильностями» у бік якогось із цих видів творчості. Коли присутня естетична тема, сутніс­тю рухає внутрішній талант. Потреба творити проявляється у ранньому віці і домінує протягом усього життя. Якщо другоряд­на тема доповнює основну, у сутності буде довга і продуктивна кар’єра. У протилежному випадку будь-який успіх і привілеї, які отримує сутність, можуть призвести до трагедії.
3. Дослідник. Ця сутність хоче знати все про все. Дослід­ники бояться проґавити якусь деталь. Усім нам в навчанні дуже допомагають їх детальні дослідження. Ці сутності зайняті в науці чи в царині високих технологій, де їх здібності життєво важли­ві. У повсякденних ситуаціях їм необхідно навчитися проявляти свої почуття і довіряти їм. Після скурпульозного аналізу поведін­ки інших людей дослідники повинні просити Святого Духа про просвітлення, щоб вийти за межі матеріального світу.
4. Прапороносець. Перший помічник Борця за високу мету. Він стоїть у пікетах, можливо, він буде лобістом. Ці сутності беруть участь у битвах за справедливість. Ключем до успіху у вдоскона­ленні цієї теми є поміркованість, такт і диференціювання. Набагато краще вибрати одну справу і цілеспрямовано працювати в цьому напрямку, замість того, щоб розпилятися у різні боки.
5. Будівник. Ці сутності є наріжними каменями суспільства, невідомими героями і героїнями у війнах, домашньому житті і

в різних організаціях. Добрі батьки дуже часто є будівниками, котрі дають дітям можливість істотно розширити свої горизонти. Без цих спиць колеса ніколи не будуть крутитися, хоча Будівники рідко отримують нагороду за ті досягнення, які стали можливими завдяки їх зусиллям. їм треба врахувати, що не всі призи можна виграти у цій площині існування. Часто ті, хто отримують визна­ння на Землі, вдосконалюються не так швидко, як Будівники, котрі допомагають їм реалізувати свої плани.

1. Каталізатор. Це працівники різних мереж та новатори, рушійні сили, завдяки яким відбуваються події. Каталізатори — кращі учні в класі, з них усі беруть приклад, їх запрошують на вечірки, щоб забезпечити веселощі. Каталізатори дуже цінні для суспільства завдяки своїм нововведенням. Вони володіють неви­черпною енергією і, ймовірно, найкраще розвиваються в стре­сових ситуаціях. їм потрібна арена для діяльності, інакше вони стають похмурими і непродуктивними.
2. Борець за високу мету. Кількість високих цілей безмеж­на — змагання за мир, боротьба з голодом, різні видатні справи тощо, — і Борець за високу мету буде буквально притягатися ними чи сам створювати їх. Ці сутності виконують важливу функцію, виступаючи від імені інших, котрі, можливо, надто захоплені свої­ми власними темами, щоб займатися соціальними завданнями. У Борців за високу мету є схильність до імпульсивності, через що вони можуть втягнути себе й інших у небезпечні ситуації. Необхід­но, щоб Борці поміркували над тим, що висока мета сама по собі має мінімальне значення, порівняно з участю їх еґо.
3. Керівник. Проблема цієї сутності очевидна. Наполеон і Гітлер були типовими представниками цієї теми, котрі проявили себе негативно. Керівник відчуває себе змушеним не тільки керу­вати діями, які розгортаються на широкій арені, але також дикту-

. вати іншим, як вони повинні жити, до найдрібніших деталей. Для того, щоб удосконалюватися, ці сутності повинні навчитися само­контролю і стриманості.

1. Емоційність. Не тільки «високі» емоції, що викликають ейфорію, або спустошливі «низькі» емоції, але й кожний незна­чний емоційний нюанс буде відчутий цими сутностями. Дуже часто емоційність є другорядною темою у поетів і художників. У такому

випадку вона справді буде підсилювати творчий потенціал. Життє­во важливим при цьому є баланс та інтелектуальний самоконтроль.

1. Шукач пригод. Така сутність може пройти шлях від оранжерейного працівника до президента банку, а потім мандру­вати по світу на саморобному човні. Шукачі пригод займаються всім потроху — і доводять до досконалості багато своїх захоплень. Багатство — лише побічний результат багатогранного досвіду. Шукачу пригод властиве відмінне здоров’я; важливо не піддава­тися ризику, пускаючись у небезпечні мандрівки.
2. Схильність до помилок. Такі сутності потрапляють не туди, куди треба, і не тоді, коли треба, тому що вони втілюють­ся з фізичними, ментальними чи емоційними проблемами. Дуже важливо для сутності пригадати, що вона вибрала цю стежку для того, щоб стати прикладом для всіх.
3. Ведений. Спочатку ці сутності вирішили бути лідерами, але на якомусь етапі відмовилися від свого наміру. Завданням Веденого є усвідомлення того, що лідерство неможливе без участі Ведених; це дозволяє їм визнати свою власну значимість. Удосконалення дося­гається завдяки прийняттю своєї теми і допомоги лідеру. Правда, необхідно зробити правильний вибір, з кого і з чого брати приклад.
4. Гармонія. Для цих сушостей найважливішим є баланс, і вони підуть на що завгодно заради його встановлення. їх особис­тими жертвами можна захоплюватися до якоїсь межі, але реальним завданням є прийняття дрібних життєвих труднощів. Треба присто­суватися до того, чого не можна змінити, і прийняти це.
5. Цілитель. Сутностей з цією темою, як правило, притягу­ють професії, пов’язані з фізичним чи ментальним цілительством. їх добрі діла очевидні. Єдина небезпека — в надмірній стурбова­ності проблемами. Цілителям життєво важливо рухатися по своє­му шляху з помірною швидкістю, щоби не згоріти.
6. Гуманіст. Тоді як Борці за високу мету і прапороносці протестують проти несправедливості стосовно людства, тема Гума­ніст втягує сутностей у саму дію. Іуманісти зайняті перев язками, навчанням, підтримкою, спасінням тощо, при цьому у них є час і на протести. Ті, хто належить до цієї категорії, не особливо стур­бовані поняттям зла. Вони віддають перевагу прощенню людства за вчинені помилки. Гуманісти не спиняються на допомозі тільки сім’ї і друзям. Вони без усякої міри входять у тісні взаємини з кожним, з ким зіштовхує їх життя, тому існує небезпека перена­пруги. Завдання Гуманіста — у тому, щоб з допомогою любові і турботи до самого себе не згоріти фізично.
7. Надійність. Ці сутності народжуються багатими, гарни­ми, розумними... Якщо вважати, що досконалість — універсальна мета, то ця тема стає однією з найбільш багатообіцяючих. Вона передбачає труднощі, випробування на стійкість та надійність і вимагає зусиль. Тут завжди присутня тенденція впадати у всемож- ливі крайнощі. Ніби сутність випробовує свою долю. Як не дивно, часто трапляється занижена самооцінка, яка для сутності слугує причиною страху, що її не будуть любити як особистість. Завдання в тому, щоб повністю прийняти тему і навчитися жити з нею.
8. Інтелектуальність. Це тема для вічного студента — студента-професіонала. Чарльз Дарвін, котрий використовував знання, отримані завдяки інтенсивному навчанню, в своїх експе­риментах, побудовах гіпотез і публікаціях, — прекрасний приклад сутності, яка вдосконалює цю тему. Але оскільки знання ради знання є традиційною метою інтелектуалів, завжди існує небез­пека, що воно може канути в Лету, незважаючи на пристрасні його пошуки.
9. Дратівник. Сутності, які спеціально провокують конфлік­тні ситуації, такі важливі для вдосконалення інших, тому що, пере­буваючи у товаристві дратівників, ми отримуємо уроки терпіння і терпимості. Водночас важливо не грати на руку внутрішньо­му песимізмові дратівника і не судити його. Слід пам’ятати, що ці сутності вдосконалюють свої теми таким чином, щоб ми мали можливість удосконалюватися завдяки їм.
10. Справедливість. Іакі люди з радістю занесуть у прото­кол своє ім’я, якщо їм довелося бути свідком нещасного випадку чи злочину. Украй важливо, щоб ці сутності проявляли розбір­ливість. Групове насильство — це помилкова спроба віднови­ти справедливість. Сутності з темою Справедливість повинні прислухатися до голосу Бога всередині себе.
11. Законність. Бути практиками чи педагогами в галу­зі юриспруденції — ось традиційний вибір сутностей, які пере­бувають у владі принципу законності. Низка таких сутностей служить у державних установах. При досягненні високого рівня ці душі підтримують безпеку і баланс світу, проте вони завжди повинні бути насторожі, щоб уникнути можливості використання своєї влади в особистих цілях.
12. Лідер. Сутності, котрі опрацьовують цю тему, володіють здатністю самоконтролю, наперед обмірковують свої дії і рідко втілюють у життя нововведення. Вони стають лідерами в уста­лених сферах виробництва, комерції, суспільного життя. Вони рухаються швидше у бік успіху, аніж створення чогось нового. їх мета — уникнути «пасток влади».
13. Одинак. Незважаючи на те, що сутності, котрі працю­ють з темою Одинак, часто перебувають у перших рядах суспіль­ства, вони мають тенденцію вибирати ситуації, у яких будуть певним чином ізольовані. Одинаки, як правило, щасливі, пере­буваючи у своєму власному товаристві, але їм не слід дратува­тися, коли інші люди опиняються поряд. Якщо кожна тема буде визнавати присутність і важливість інших тем, результатом буде набагато вищий рівень терпимості і взаєморозуміння, що врешті- решт призведе до всезагального миру.
14. Невдаха. Сутності з темою Невдаха надзвичайно активні, хоча, на відміну від тих, хто працює з темою Схильність до помилок, вони народжуються без фізичних чи психічних недоліків. Часто вони мають багато чеснот, але ігнорують їх. Хоча їх тема нагадує тему Дратівник у зв’язку з тим, що вони мають схильність до постійної критики, Невдахи відрізняються тим, що постійно звинувачують «себе, нещасного». Ці сутності — основні страждальці, які пере­міщуються із однієї мильної опери в іншу. Ця тема допомагає нам сформувати більш позитивне мислення. Дуже важливо не осуджу­вати невдах, а мати на увазі, що їх схеми були вибрані для того, щоб дати нам можливість удосконалювати самих себе.
15. Маніпулятор. Це одна з найпотужніших тем, тому що Маніпулятори здатні легко контролювати ситуації, а також людей. Розглядаючи людей і їх долі як шахову дошку, Маніпулятори можуть використовувати їх для своєї власної вигоди, як пішаків. Коли така людина працює на благо інших, її тема піднімається до своєї вищої мети. На досягнення кінцевої цілі — удосконалення — йде набагато більше часу, якщо вибрати хибний шлях.
16. Пасивність. Дивно, але сутності з темою Пасивність насправді дуже активні — правда, безрезультатно. Інколи вони можуть займати певні позиції з якихось спірних питань, але наполегливості ніколи не проявляють. Хоча будь-яка крайність шкідлива для індивіда, у цьому випадку для вдосконалення душі необхідна деяка напруга.
17. Терпіння. Тема Іерпіння є однією з найважчих шляхів до вдосконалення. Складається враження, що ті, хто працює з цією темою, хочуть швидше досягти досконалості, ніж сутності із менш складними темами. Часто їм властиве сильне почуття вини, їх мучить, що вони віддалилися від своєї мети, ставши нетерп­лячими. Така позиція може призвести до пригніченого гніву, а інколи — до самознищення. Сутності повинні проявляти поблаж­ливість до самих себе, оскільки досить складно жити у тих обста­винах, які вибрані для засвоєння їх теми.
18. Пішак. Біблійний Юда — класичний приклад цієї теми. Незалежно позитивними чи негативними засобами, Пішаки запускають у життя щось грандіозне. Ми не можемо розвива­тися у бік всезагальної досконалості без Пішаків, але сутності, котрі вибирають цю тему, повинні зберігати свою гідність.
19. Миротворець. Сутності, котрі вибирають тему Мирот­ворець, не такі миролюбні, як випливає із назви. Вони акти­візують процеси, які призводять до досягнення миру, без міри трудяться, щоб покласти кінець насильству і війні, звертаючись до більш широкої аудиторії, ніж ті, хто вибрав для себе тему Гармонія. їх мета — досягнення миру — простягається набагато далі відданості якійсь конкретній групі чи країні.
20. Представлення. Сутності з темою Представлення вважа­ють її вищою мірою вдячною, але часто виснажливою. Вони дійсно є «любителями вечірок». Хтось вибирає професію, яка стосується

. розваг, а комусь достатньо влаштовувати вистави у себе вдома чи на роботі. Для тих, хто вибрав тему Представлення, мета полягає в тому, щоб уникати виснаження фізичних і духовних сил, заглядаю­чи всередину себе і таким чином набуваючи здатності турбуватися про себе і «приймати» самого себе.

1. Гоніння. Ця напружена тема вибирається для того, щоб дати можливість іншим духовно рости. Сутності з темою Гонін-

ня проживають свої життя в очікуванні гіршого, перебуваючи в упевненості, що вони вибрані для того, щоб їх переслідували. Отримання задоволення може викликати у них паніку, оскільки вони впевнені, що за втіху треба платити.

1. Переслідувач. Діапазон варіантів втілень пересліду­вачів варіюється від чоловіків, котрі б’ють своїх жінок і обра­жають дітей, до серійних убивць. Важко бачити мету цієї теми протягом одного життя, але ці, здавалось би, «зіпсовані зерна» грають вибрану ними самими роль, щоб дати можливість людству удосконалюватися. Головне — не намагатися судити окремих особистостей.
2. Бідність. Тема Бідність найчастіше зустрічається у краї­нах Третього світу, але вона може становити ще більшу проблему в багатих суспільствах. Деякі сутності з темою Бідність мають усе необхідне для комфортного життя, але при цьому відчувають себе бідними. У процесі духовного розвитку і росту гнів посту­пово замінюється блаженством. Приходить усвідомлення, що парадні атрибути суспільства минущі; зникає відчуття їх значи­мості і важливості.
3. Медіум. Тема Медіум є швидше випробуванням, ніж пода­рунком, принаймні на ранніх етапах. Медіум володіє здатністю чути, бачити і відчувати речі за рамками звичних можливостей людини. Як правило, екстрасенсорні здібності проявляються у тих, хто живе у строгих рамках походження, освіти тощо, де присутнє авторитетне джерело, яке прагне заперечувати чи пригнічувати цей дар. Зрештою сутність навчиться приймати свій дар і жити разом з ним, використо­вуючи його для добра в духовному чи професійному плані.
4. Неприйняття. Ця важка тема проявляє себе дуже рано, починаючи з відмови і відчуження, які переживаються в дитин­стві. Синдром значно посилюється при вступі у школу і втяг- ненні у різні відносини. Часто ці сутності покинуті тими, кого вони люблять, — навіть їх власні діти можуть прийняти чужих людей як заміну батька чи матері. Схема буде порушена, як тіль­ки сутність усвідомить, що відбувається, і віддасть свої дії і долю свого еґо на волю Бога.
5. Рятівник. Часто можна знайти Рятівника, який працює поряд з Борцем за високу мету. Але коли останній прямує до іншої цілі, Рятівник залишається доглядати за жертвою. Навіть у тому випадку, коли очевидно, що жертва сама створила свої власні проблеми, Рятівник має рішучий намір Ті врятувати. Часто Рятівник сам перетворюється в жертву. Сутність з темою Рятів­ник має високий ступінь співчуття і може продемонструвати силу ради тих, хто потребує допомоги. Ця тема — досить складний шлях, але духовна винагорода справді величезна.
6. Відповідальність. Особистості, котрі вибирають тему Відповідальність, ставляться до неї скоріш пристрасно, ніж відповідально, і відчувають вину, якщо не потурбувалися про кожного, хто опинився у межах їх орбіти. їх завдання — прийняти рішення, що є найбільш важливим і необхідним, а потім відійти вбік і дозволити іншим розділити взяту на себе відповідальність.
7. Духовність. Пошуки духовного центру є всеохопни- ми для сутностей, котрі працюють над темою Духовність. Коли розкритий повний потенціал теми, сутності стають далекоглядни­ми, співчутливими і великодушними, але поки вони перебувають у пошуках, то повинні остерігатися вузькості мислення і критич­ності своїх поглядів.
8. Виживання. Існує багато причин, реальних чи уявних, через які життя є постійною боротьбою для тих, хто вибрав тему Виживання. Ці душі в кризових ситуаціях повною мірою відчу­вають на собі похмурість і гніт щоденного існування. Безумовним завданням у цьому випадку є просвітлення.
9. Помірність. Цілком ймовірно, що сутності з темою Помірність мають справу з тією чи іншою шкідливою звичкою. Завдання полягає в тому, щоб уникати крайнощів. Можливо, сутність подолала найбільш згубну звичку, але все ще має справу з деякими залишковими явищами в царині почуттів, пов’язаними з цією звичкою. Характерна риса сутностей, котрі працюють над темою Помірність, — фанатизм. Ключ до перемоги над ним поля­гає у набутті поміркованості, що, в свою чергу, є центральним завданням під час роботи над цією темою.
10. Терпимість. Сутності, котрі вибирають тему Терпи­мість, повинні проявляти цю рису у всьому: до родичів, дітей, політиків тощо. Ця ніша така велика, що вони часто вибирають тільки одну сферу прояву терпимості. Прийнявши тему, сутності можуть усвідомити своє завдання і таким чином швидше розви­ватися і ставати більш великодушними.
11. Жертва. Ці сутності вибрали роль мучеників і жертов­них овець. На їх прикладі, який досить рельєфно відображається у ЗМІ, ми починаємо усвідомлювати несправедливість. Дуже багато Жертв, після того як відіграють свою роль, мають можли­вість переписати сценарій наступних втілень, забираючи з них мазохістські тенденції.
12. Мучитель. У рамках життєвої позиції однієї людини практично неможливо побачити весь ланцюг прояву цієї теми, але очевидно, що багато життів, а також життєвих тем інших людей переплітаються з цією темою. Інколи це лідери тоталітарних сект, котрі покликані звернути увагу людей на спотворення культів.
13. Воїн. Сутності з темою Воїн безстрашно йдуть на ризик і фізичні випробування. Багато хто проходить різні види військо­вої служби і працює в органах правопорядку. Якщо їх другорядна тема Гуманіст, Воїни можуть бути досить ефективними. їм необ­хідно стримувати агресивні прояви. Але якби не було Воїнів, ми потрапили б під владу тиранів.
14. Багатство. Ця тема звучить як велика удача, проте вона неминуче стає тяжкою ношею, і відсутність контролю призводить до руйнівних типів поведінки. Як завжди, метою теми є подолан­ня негативних аспектів, і Багатство виступає у ролі спокуси, яка проявляється як шкідлива звичка — дуже важко набути самокон­троль, в іншому разі, можна потрапити під владу темряви. Люди будуть поглинуті набуттям, примноженням і приховуванням багатства. їх не будуть цікавити методи накопичення чи наслід­ки їх дій у прагненні отримати все більше і більше. Для тих, хто потрапив під владу цієї теми, моральні цінності не мають значен­ня. Через могутній вплив на особистість зазвичай потрібно багато життів, щоб засвоїти урок. Коли люди досягають досконалості, можна побачити, як легко вони віддають те, що їм належить, без усякого бажання отримати щось натомість.

43. Переможець. На відміну від сутностей з темою Надій­ність, яким спочатку все легко дається, Переможці змушені все завойовувати. Вони проявляють наполегливість, стараючись виграти, часто бувають азартними гравцями і вступають у бороть­бу з іншими претендентами на виграш. Непохитні оптимісти, вони завжди впевнені, що наступна угода, наступна робота, наступ­ний шлюб будуть найкращими. Не встигне одна справа зазнати поразки, як Переможці влізають у нову авантюру, яка, як вони вважають, повинна принести успіх. Завдання таких сутностей — навчитися реалістично підходити до можливості виграшу.

Чим цілісніша і зріліша наша душа, тим ясніше ми відчуває­мо, що найважливіше — знайти свою ціль у житті, виконати своє призначення, не закопати в землю, а примножити дані Богом таланти.

Щоб захистити своє призначення, Діти Індиго володіють низкою якостей: здатність обстоювати власну точку зору, унікаль­ні лідерські якості і загострене почуття справедливості, вільно­любство, прагнення підкорятися тільки Вищим Божественним законам, від дотримання яких залежить їх благополуччя і творча реалізація. Будь-які спроби переробити їх якості можуть завда­ти шкоди, тотожної варварським втручанням в генетику живої істоти, оскільки особливості Нових Дітей «вписані» у їх розуми і душі подібно до генокоду в ДНК.

Спасибі, Господи, за те.

Що йду дорогою своєю.

Що під десницею Твоєю Знання і мудрість проросте. ^[2]

НОВІ ДІТИ

ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

Жодна людина не може відкрити вам нічого, крім того, що вже лежить у напівдрімоті на зорі вашого знання. Учитель, що ходить у тіні храму в оточенні учнів, дає не від своєї мудрості, а швидше від своєї віри і благовоління.

Якщо він насправді мудрий, то не накаже вам увійти в дім його мудрості, швидше він поведе вас до порогу вашого розуму.

Астроном буде говорити вам про своє розуміння простору. Але не дасть вам цього розуміння.

Музикант може передати вам ритм, яким наповнюється увесь простір, але не може дати вам ні слуху, який уловлює ритм, ні голосу, що вторує йому.

І посвячений у науку чисел може сказати про світ ваг і мір, але не може ввести вас туди.

Тому що бачення однієї людини не дає крил іншій.

І як кожний із вас стоїть одиноко у божому знанні, так треба кожному із нас бути одиноким У своєму знанні бога і в своєму осягненні землі.

Каліл Джебран «Пророк»

Завдання школи — допомогти дітям
пізнати самих себе

Багато батьків, котрі зіткнулися на власному досвіді з тим, що у їх сім’ї росте Дитина Індиго, ставлять природне запитання, як бути з навчанням цих дітей? Адже проблеми виникають відра­зу, як тільки дитина переступає поріг садка чи школи.

Більшість звичайних організацій, якщо і не відмовляються працювати з такими дітьми, то часто ставлять на них тавро дивних чи важких, будучи нездатними зрозуміти особливості поведінки Індиго. Як тяжко батькам слухати такі слова про свою дитину від людини, котра ледь знайома з нею, і як самій дитині відчувати на собі подібне ставлення! У чому винна дитина перед педагогом, котрий, перебуваючи на роботі, тільки формально присутній там, а думками занурений у вирішення своїх «вічних» проблем? Чому вихователь має зганяти злість на дитині? Дитина Індиго відчуває найменшу фальш у ставленні до неї і не хоче з цим миритися. Те, що поведінка Нових Дітей далеко не завжди вписується у звич­ні рамки, а рівень їх суджень швидше відповідає рівню дорослої людини, аніж дитини, часто ставить багатьох педагогів і вихова­телів у глухий кут. Звідси — і неприйняття цих дітей.

Батьки хочуть, щоб дитина отримала добру освіту, змогла розкрити свої таланти, щоб школа чи садок залишили в її душі радісний спогад на все життя. Але, на жаль, так буває рідко. Безправна дитина не може ні говорити, ні чинити так, як їй хочеться. Жорсткий диктаторський підхід з боку виховате­лів диктує дітям, що їм робити, як поводитися. Дитині Індиго тяжко в атмосфері, де її вільнолюбний і творчий дух затиснутий рамками авторитарної дисципліни. Добре, якщо сім’я розуміє потреби й особливості свого чада, захищає її від нападів, але так буває не завжди. А в садку чи у школі «нестандартна» дитина самотня.

Дитячий садок з погляду більшості батьків — це свого роду камера зберігання, куди батьки здають своє чадо на час, коли вони на роботі. Але дитина — не річ і не валіза. Ще в дошкіль­ному віці вона формує фундамент ставлення до себе і до світу. Дослідження педагогів і психологів свідчать про те, що дошкіль­ний вік є початком становлення світогляду людини. Про форму­вання цілісного світобачення мова може йти тільки тоді, коли знання засвоєні на рівні особистісних цінностей, набули форми переконань, лежать в основі особистого способу орієнтації у світі.

Становлення картини світу у свідомості дитини залиша­ється досі побічним продуктом навчання в освітньому процесі. Розчленування цілісного світу на частини було і є неодмінною умовою експериментального наукового пізнання дійсності. Дити­на, котра пізнає світ у традиційній системі, втрачає орієнтацію в житті, відчуває відчуження і холод. Науковоподібне навчан­ня ніби розхитує монолітність образного сприйняття дійснос­ті, відношення «людина — світ» перетворюється у відношення

 

«суб’єкт — об’єкт». Згортання зв’язків людини і світу, обмеже­ність уявлень дитини про природу тільки як про джерело матері­альних благ стає причиною того, що ціннісне, людське ставлення до світу замінюється жорстким прагматизмом.

Чи хочемо ми бачити своїх дітей суворими прагматиками, котрі все сприймають тільки з точки зору вигоди? Адже щоб жити як люди, ми повинні вміти не тільки мислити, а й відчува­ти, бути готовими до вирішення різних життєвих завдань. Тільки тоді у людини будуть формуватися якості творчої особистості, які дозволять самостійно вирішувати чергові проблемні ситуації. Тоді свідомість людини буде постійно розширюватися, вона відчує у собі здатність творити, і тоді перед нею відкриються безмежні можливості змінити світ на краще. Наскільки серйозно і відпо­відально ми поставимося до доль наших дітей сьогодні, настільки це відобразиться на всьому їх житті.

Проблема освіти в нашому суспільстві сьогодні стоїть надзви­чайно гостро. Назріла необхідність зміни освітніх парадигм, пере­ходу до ноосферної освіти, духовної педагогіки. Дитина повинна перестати бути лише пасивним об’єктом впливу дорослого. Між дитиною і дорослим мають налагодитися рівноправні, партнерські взаємини на рівні «Людина — Людина». Саме до цього заклика­ють протягом останніх десятиліть своїм живим прикладом багато педагогів-гуманістів на чолі з Ш. А. Амонашвілі. У гуманістичній педагогіці на перше місце ставиться духовний розвиток і особис- тісне становлення людини, котра підростає, а все інше — знання, вміння — розглядається як таке, що повинно бути засвоєне на ґрунті моральності і духовності.

Оскільки Нові Діти є невід’ємною частиною нашого суспіль­ства, то необхідно допомогти їм і їх батькам у соціальній адаптації. Виховувати дитину сьогодні — це колосальна праця. А ростити Дитину Індиго — докладати подвійних зусиль, оскільки ці діти вимагають, щоб батьки бачили у них Особистостей, а не просто своїх синів та доньок.

Будь-яка дитина повинна рости в атмосфері любові і прийняття. Нові Діти особливо потребують цього. Якщо бать­ки не володіють інтуїтивним відчуттям, їм важко знайти поро­зуміння з дитиною. На жаль, часто батьки, непомітно для себе, переносять на своїх дітей ту модель поведінки, яку в дитинстві не приймали від своїх батьків. У більшості випадків таке вихо­вання зводиться тільки до задоволення тілесних та емоційних потреб дитини (щоб вона була сита й одягнута), ігноруючи при цьому духовний аспект. Дитина часто відчужується від таких батьків і страждає від нерозуміння. Необхідно вчити дорослих перебудовуватися на новий тип відносин із дитиною, допома­гати їм чути істинні її потреби, допомогти сім’ї звільнитися від стереотипів виховання.

Важливе завдання — допомогти дітям пізнати самих себе, свої здібності, розвинути їх і навчитися свідомо розпоряджатися ними у своєму житті. Кожна дитина має величезний внутрішній потенціал, а в Дітей Індиго здібності виражені яскраво і нестан­дартно. їм самим і їх близьким дуже важко знайти адекватний спосіб для прикладання таких здібностей. Для цього необхідно, щоб поряд були люди, котрі на своєму прикладі можуть пока­зати, як усвідомити свої здібності, як навчитися ними керувати, щоб діти не переживали стресу і не відчували себе неправиль­ними.

Як допомогти Новим Дітям
адаптуватися до школи

Сьогодні педагоги констатують, що діти справді суттєво змінилися: стали некерованими, перестали рахуватися з думкою дорослих, втратили будь-які авторитети і норми, поводяться так, як їм заманеться. Наприклад, вони можуть без дозволу встати посеред уроку зі свого місця, щоб підійти до однокласника, до вікна чи взагалі вийти з класу. Можуть, не соромлячись, сказа­ти в обличчя вчительці, що вона їх «неправильно навчає», або вимагати конспект уроку. На зауваження в кращому випадку не реагують, а в гіршому відповідають агресією чи лайкою.

Діти стали помітно вільніші у своїх волевиявленнях, словах і вчинках, як і, зрештою, все суспільство. Раніше все, що стосува­лося школи, не піддавалося критиці і навіть не обговорювалося. 7ак само, як і в політиці: рішення, прийняте зверху, вважалося правильним і безпомилковим. Тепер батьки оцінюють політи­ку держави, а діти — школи. Хоча школа загалом відстає від суспільства, проте зрушення помітні.

Позитивно налаштовані вчителі стверджують, що з сучас­ними дітьми працювати хоча і важче, проте цікавіше. Вони незалежні, вільнолюбні, вміють критично мислити і захищати свою позицію. Зі «слухняними», котрі все приймають і нічого не піддають сумніву, буває нудно. Ще декілька десятиліть тому діти були закріпачені, залякані, на уроках стояла мертва тиша. Сучасні ж підлітки сміливіше відповідають, невимушено спіл­куються. Але їх свобода інколи нагадує розгнузданість, тому виникають проблеми з дисципліною. У них немає внутрішніх обмежень...

Вони не відгукуються на звинувачення, глухі до зауважень. Якщо ж дорослі продовжують тиснути на них, і цей тиск зачі­пає їх особистість, загрожує цілісності, діти використовують для захисту будь-які засоби. Правил для них не існує. Вони легко можуть обізвати або навіть ударити вчительку, котра, скажімо, намагається силою вивести із класу або поставити в кут. Вони можуть проявити насильство й агресію щодо батьків, котрі кара­ють їх за погані оцінки. Немало трагічних прикладів відомі не тільки на Заході, у США, але й у нас.

Однією з істотних особливостей Індиго є негнучкість. Така дитина не вміє пристосовуватися, не мімікрує, не зраджує собі. У зіткненні Дитини Індиго з чужою їй реальністю можливі дві фатальні розв’язки: або Індиго змінить реальність (аж до її знищення), або реальність зруйнує Індиго. Виникає запитання: чи Нові Діти — вищий еволюційний ступінь у розвитку людства, нова порода людей, котрі несуть нову мораль і нові цінності, чи це, навпаки, ознака виродження людства, моральні каліки, позбавле­ні всякого співчуття, жалю, вдячності, котрі бачать перед собою тільки власну мету і йдуть до неї буквально по трупах?..

Мимоволі виникає аналогія з ідеєю надлюдини Ф. Ніцше. Надлюдина різко вирізняється з-поміж безликої і безвольної маси, нездатної на творче піднесення. Вона є виразником сили життя, яке не підлягає моральним оцінкам, бо воно є лише таким, яким може бути. Ніцше протиставляє силу життя традиційним культурним нормам і цінностям, вважаючи, що саме людська слабкість і незахищеність спричинила виникнення культури як системи штучних засобів виживання. Мораль — це засіб бороть­би слабких проти сильних. Якщо ж людина відчуває у собі «голос крові», вона може піднести себе на надлюдський рівень, стати «по той бік добра і зла». Така людина вища від слабкостей і спів­чуття, повелитель і творець, який керується лозунгом: «Живи небезпечно!».

Ідея надлюдини може бути сприйнята по-різному. З одно­го боку, радикальні ніцшеанці ставлять на перший план думку про найвище право сили життя, а звідси виправдання насильства, вихід за межі моралі, позиція жорстокого ставлення до всього слабкого і безвольного, що приречене на вимирання: «Падаючого штовхни». Така ідеологія близька до фашизму і расизму і не може бути виправдана.

Сьогодні існує небезпека новітнього фашизму, на більш високому, духовному рівні: коли ейфорично підносять феномен Індиго, називаючи сучасних Нових Дітей «посланцями Бога», «носіями високої духовності», «новою породою людей», нехту­ючи при цьому їх недоліки і слабкості і пов’язані з цим проблеми

і небезпеки; коли одночасно ігнорують усіх інших, «звичайних», дітей, тим самим принижуючи і ніби викреслюючи з життя тих, хто не відповідає потрібним критеріям, і фактично ділячи людей на чистих і нечистих, гідних поважного ставлення і таких, хто може потерпіти, адже вони — баласт, сірість, залишки покоління, що вироджується.

Представники ж гуманістичного ніцшеанства вважають, — і з цим варто погодитися — що Ніцше виступав насамперед проти будь-яких обмежень людини, звільняв її від нежиттєздатних догм та забобонів, закликав її покладатися на власну волю і брати відповідальність за своє життя на себе, бути непохитною у вико­нанні життєвої мети.

Ідея надлюдини — це необхідність подолання слабкостей людської природи, створення нових досконаліших форм життя. Ніцше стверджує (і ці слова надто актуальні сьогодні), що люди­на — не кінцева мета, а лише засіб. Це міст над прірвою, з одного боку якого — аморфна твариноподібна маса, а з іншого — надлю­дина. Чи кожен наважиться ступити на цей хиткий і непевний місток? Перша книга Агні- Йоги «Поклик» завершується слова­ми: «Спитають: як перейти життя? Відповідайте: як по струні прірву: красиво, обережно і стрімко».

Протягом усього XX ст. дітей, котрі хоча б чимось відрізня­лися від інших (наприклад, були лівшами), дорослі наполегливо перетворювали в «нормальних», «здорових», таких, як усі. Керу­вались переважно благородними мотивами, будучи впевненими, що це «їм на благо», оскільки самі свого часу були продуктами такого виховання. А що ж відбувалося насправді? Дитині наві­ювали, що її особливості — це погано, це хвороба або каліцтво. Дитина починала соромитися, боятися, ненавидіти саму себе, усі її душевні сили йшли на спроби стати або принаймні здаватися такою, якою її приймають і цінують. На відкриття і розвиток своєї індивідуальності, своїх геніальних здібностей і свого призначення не вистачало сил і мужності.

Здається, ще трохи, і людство почало б незворотньо дегра­дувати, скочуватися назад, у кам’яний вік. Або під керівництвом недолугих політиків і військових знищило б життя на планеті у третій світовій війні. Щоб відвернути подібне, Нові Діти мають стійку високу самооцінку, здатність не тільки чинити опір згуб­ному впливові, але й самим впливати на оточення, розширюючи свідомість тих, хто з ними контактує.

Зрушення у нашому суспільстві очевидні. Стрімко розвива­ється демократія, зростає популярність гуманістичних та еколо­гічних ідей, жінки займають ключові посади в урядах, ми стаємо більш терпимими і толерантними. Чи не можна припустити, що ці зрушення є наслідком впливу уже дорослих Індиго?.. Саме виникнення теорії Індиго свідчить про те, що суспільна свідомість уже піднялася до рівня, на якому «неподібним» уже хоча б не відмовляють у праві на існування.

Зміна установок, моральних цінностей і норм в історії завжди відбувалася непросто, з репресіями і полюванням на відьом. Напевно, і зараз назрів час руйнування догм, кардинальної зміни цінностей. Світова психіатрія відмовилася від терміна «психічне захворювання», а діагностує розлади поведінки і розлади станів. Це зовсім не те, що фізична недуга. Якщо раніше деякі людські прояви визначали як синдром аутизму чи синдром Аспергера, мозкову дисфункцію чи органічне ураження мозку, синдром гіпе- рактивності чи нарцистичний розлад особистості і кваліфікували як діагноз, то тепер простежується тенденція вважати це озна­ками феномена Індиго.

Але навіть за наявності такого дотепного способу полегшення розуміння, наша заангажована стереотипами суспільна свідомість ще не розвинулася настільки, щоб повністю змінити полярність, відмовитися від чорно-білої картини світу і почати підходити до нестандартних дітей не з позиції «хвороба, вада, ненормаль­ність», а з погляду «особливість, відмінність, самобутність». І ще, мабуть, нескоро деякі батьки та «педагоги» усвідомлять, що їх діти «не виродки» і «не покидьки», а особливі люди.

Коли очікувана трансформація свідомості все-таки відбудеть­ся, наступний крок — зміну ставлення, тактики поведінки — буде зробити легше. І тоді кожна Дитина Індиго отримає необхідні їй любов, повагу, увагу, розуміння. У спілкуванні між дорослими та дітьми нарешті запанують взаємність, а не заборони, діалог, а не пригнічення, цілюще прийняття, а не лікування, розвиток, а не виправлення. І це стосуватиметься не тільки Дітей Індиго, а всіх дітей загалом. Тому що кожна дитина потребує поваги і прийнят­тя, обережного поводження і допомоги в розвитку, гідна уваги і розуміння. До того ж, якщо ми не бачимо в комусь ознак «інди- говості», то це не означає, що їх нема. Можливо, наше бачен­ня поверхневе, і ми ще не прозріли. За теперішніх темпів зміни популяції на Індиго (десь від 40 до 90% новонароджених) рано чи пізно усе юне населення Землі буде «синім».

Справді, з кожним роком, як уже було зазначено, Дітей Індиго стає все більше. І коли ці діти йдуть до школи, педагоги не знають, що з ними робити. Багато хто навіть не підозрює про існування таких дітей, але згодом вони гучно заявляють про себе.

Коли у класі один-два гіперактивних учні, учителі терплять, коли три-п’ять — скаржаться, що «працювати стало просто неможливо», а коли таких дітей стане п’ять-десять і біль­ше — навчальний процес повністю порушиться. Напевно, цією проблемою вже зараз слід зайнятися на міністерському рівні, передбачаючи масштаби катастрофи, що насувається.

Очікується масове звільнення вчителів, котрі нездатні пере­будуватися у напрямку роботи з Новими Дітьми. Через це пройшли усі країни Європи і США, зіткнувшись з проблемою виховання Індиго ще 15-20 років тому. Сьогодні вже є конкрет­ні напрацювання і рекомендації. Очевидно, що має зменшитися наповнюваність класів. Також пропонують, щоб у класі працю­вав не один учитель, а два: один веде урок, інший — слідкує за дисципліною. Подібна система практикується майже у всіх краї­нах світу.

Школі необхідна юридична самостійність. Батьківські ради зорієнтуються, як правильно діяти. Наприклад, у приватних гімназіях батьки можуть диктувати рівень, якість і спрямованість освіти своїх дітей.

Крім того, для Дітей Нової Свідомості потрібні нові підруч­ники, тому що сучасні часто застарілі і перевантажені зайвим матеріалом. Знадобиться і спеціальне оформлення підручників для Дітей Індиго: читабельний шрифт, особливе розташування тексту і картинок на сторінці.

Також школа повинна шукати інші технології викладання, оскільки теперішні тоталітарні — невиправдані та застарілі. Якщо значний відсоток дітей не здаватиме випускних іспитів, стара система з тріском провалиться. Бо хоча Діти Індиго обдаровані і талановиті, але за роки навчання у них виробляється ненависть до системи освіти, — не до якогось конкретного предмета, а саме до системи. І багато вчителів це розуміють.

Проте сьогодні у нас компетентної відповіді на запитання, як допомогти Новим Дітям безболісно адаптуватися до школи, напевно, не може дати ніхто. Хоча у всьому світі Дітьми Інди­го займаються кращі фахівці. Наприклад, у Китаї незвичні діти навчаються у закритій секретній школі. Це майбутнє керівни­цтво партії, країни, бізнесу, розвідки. В Ізраїлі відбором та осві­тою Дітей Індиго займається Міністерство освіти за секретними програмами. У Франції діти з високим І(^ після закінчення школи мають право навчатися за рахунок держави у будь-якому універ­ситеті світу за умови — п’ять років відпрацювати на Батьківщині.

У США, Росії та інших країнах на офіційному рівні створені альтернативні навчальні програми для Дітей Нової Свідомості, що показують феноменальні результати. Одним із прикладів є школа педагога-новатора Щетиніна в Росії, де /йти в 11 років закінчували навчання і далі навчалися відразу у двох вузах.

В Україні однією з перших шкіл нового типу є авторська школа Марії Чумарної, де навчально-виховний процес будується на принципах гуманізму, толерантності, шанування кожної окре­мої особистості, відсутності примусу і нав’язування, цілісності знань і послідовного навчання. М. Чумарна вважає, що діти є провідниками космічних знань через чистоту свого духовного зору. Навчання у школі базується на ідеї самореалізації дитини, її духовного розвитку. Діти вчаться не керуватися чужими припи­сами, а дослухатися до власного розуму й інтуїції, проникати у зміст і суть кожного явища, обдумувати, аналізувати свої вчин­ки і вчинки інших людей. Таким чином дитина не лише засво­ює знання, а й формує влане бачення подій і ситуацій, критичне мислення, свою життєву позицію. Поштовх для творчості і само­розкриття дає дітям можливість реалізувати свій потенціал.

Звичайно, непросто підібрати до Нових Дітей «ключик», зробити навчання для них приємним і захоплюючим. Набагато легше присвоїти тавро «некерований» і за можливості перевести в інший клас або школу. Досить часто такі діти, незважаючи на дивовижні здібності і креативність, уже до кінця першого класу пасуть задніх. Деякі вчителі намагаються допомогти їм, використовуючи нетрадиційні способи подачі матеріалу, індиві­дуальні роботи тощо. Як показує практика, допомога «нестан­дартним» дітям може виявитися ефективною, і багато з них з часом стають «гордістю» школи. Сприяти цьому може систе­матична і продумана організація взаємодії з ними за такими напрямками:

1. Підвищення навчальної мотивації: застосування системи заохочень; використання нетрадиційних форм роботи (напри­клад, можливість вибору домашнього завдання); навчання стар­шими школярами молодших, підвищення самооцінки учнів.
2. Організація навчального процесу з урахуванням психофі­зіологічних особливостей учнів:

• зміна видів діяльності залежно від ступеня втомлюва­ності дитини;
• реалізація потреби дитини у русі (виконання доручень учителя, які вимагають рухової активності: роздати зошити, витерти дошку тощо);
• зниження вимог щодо акуратності на перших етапах навчання;
• виконання вправ на релаксацію і зняття м’язових защем­лень;
• інструкції вчителя повинні бути чіткими і небагатослів­ними;         •
• застосування мультисенсорних технік навчання;
• перевірка знань — на початку уроку;
• уникнення категоричних заборон.

1. Розвиток дефіцитарних функцій:

• підвищення рівня уваги;
• зниження імпульсивності (наприклад, виклик до дошки того, хто підняв руку останнім);
• зниження деструктивної рухової активності.

1. Навчання учня конструктивних форм взаємодії з педаго­гом і однолітками на уроці:

• відпрацювання навичок вираження гніву у прийнятній формі;
• оволодіння конструктивними способами вирішення конфліктів на уроці;
• оволодіння прийомами структурування навчального часу;
• відпрацювання навичок самоконтролю.

У Нових Дітей дуже високий ступінь концентрації психічної енергії. їх голови — як біокомп’ютери, які напряму підключені до ноосфери, інформаційного поля Землі. Тому на будь-яку ремар­ку вони відповідають: «Я знаю!». Вони відчувають це на своєму тонкому рівні. І складність у тому, що саме ця їх якість заважає їм навчитися простих і важливих речей, без яких вони не тільки будуть отримувати погані оцінки, але й не зможуть успішно засво­ювати нові знання. їм важко концентруватися на виконанні якогось певного завдання — тому що вони своїми думками постійно кудись відлітають, упускаючи тим самим прості, але важливі істини.

Дехто стверджує, що для таких дітей обов’язково потрібна нова школа, особливі вчителі, нетрадиційні підходи. Пропо­нують уже з трьох років проводити з цими дітьми регулярні моральні бесіди, щоб розвивати їх філософське мислення. Адже росте коефіцієнт інтелекту у молодого покоління («ефект Флін- на»). Існує позитивна динаміка в еволюції креативності і харак­тері досягнень дітей і підлітків. Змінилися уявлення про освітні можливості дитини (на початку XX ст. навчання починалося з 10-11 років, у кінці — з 5-6 років).

Водночас, як зауважують фахівці, у сучасних дітей з низки причин став повільніше дозрівати мозок. Якщо раніше мозок дитини дозрівав до 9 років, то зараз у багатьох дітей цей процес триває до 8 класу. У зв’язку з цим Діти Індиго повинні йти до школи на 1-2 роки пізніше. Зате коли мозок дозріває, у дітей буквально подвоюється сила механізмів мислення. Якщо у почат­кових класах їх треба максимально оберігати і знижувати наван­таження, то у старших, навпаки, підвищувати вимоги. Якщо всі вчать одну іноземну мову, то Індиго повинні вчити дві, причому бажано китайську або японську (дуже складну). Бо якщо Дітям Індиго стає надто легко вчитися (тому що вони все схоплюють на лету), то вони починають байдикувати і «розвивають» свої здібності у під’їздах, дворах, у вуличних угрупованнях. Якщо все залишити як є, то ми будемо постачати у кримінальний світ найрозумніших людей. їх доля значною мірою залежить від того, чи зуміють батьки, вчителі прищепити любов до праці і навчання.

Сучасні діти також страждають феноменом сповзання погля­ду, тобто втрачають рядок. Один і той самий абзац або рядок їм доводиться перечитувати по 2-3 рази.

Ще одна особливість Дітей Індиго — «феномен розбитого дзеркала»: екран (поле) їх сприйняття має спотворення справа чи зліва. Якщо ця смуга викривлення потрапляє на дошку, вони не можуть переписати завдання, швидко втрачають енергію, миттє­во втомлюються. А якщо буква або цифра потрапляють у цей простір, то автоматично постають у дзеркально перевернутому вигляді і погано зчитуються. Це називається дисграфією. Впора­тись з цією проблемою можна, виявивши, з якого боку у дитини відбувається викривлення поля сприйняття: якщо з правого, то дитину слід посадити в класі за віддалену від вікон парту, а якщо з лівого, навпаки, — за ближню.

Сучасні Нові Діти мають властивість відмежовуватись від реальності, «вимикати» свідомість, продовжуючи виконувати певну роботу (різати ножем, йти по дорозі, їхати на автомобілі). Коли свідомість «вмикається», вони не пам’ятають, що відбува­лось у той момент.

Не всі погоджуються, що для Нових Дітей треба відкривати окремі школи. Адже їм і так некомфортно у нашому суспільстві, а якщо вони будуть від нього ізольовані, зібрані всі разом — дуже дивні, — ми взагалі позбавимо їх можливості адаптуватися.

То чи варто Дітям Індиго навчатися у звичайній школі? За умови, коли буде набагато менша наповнюваність класів: не 33, а 6-12 учнів, і спеціально підготовлені педагоги. Вчителі і батьки повинні розуміти їх особливості і ставитися до них дещо по-іншому. Наприклад, такій дитині не потрібна чернетка — щоб вона двічі не виконувала те саме завдання. У неї треба постійно запитува­ти: «Що ти відчуваєш? Як ти думаєш?» Розмовляючи з Дити­ною Індиго, варто вживати такі звороти: «Дозволь мені пояснити... Спочатку подивимося, як роблю я, а потім спробуй сам» тощо. Звичайно, тонкого індивідуального підходу потребують усі діти, але якщо ми говоримо про Дітей Індиго, то тут підхід повинен бути ще делікатнішим. Якщо зауваження на кшталт «так не можна», «так негарно», «так не треба робити» звичайна дитина зрозуміє і візьме до уваги, то Індиго їх просто не почує. Тому треба зверта­тися до її почуттів. Вона мусить співпереживати, тому що відчуває себе іншою. І їй буває дуже важко пристосуватися.

На жаль, більшість людей, котрі живуть сьогодні на Землі, не усвідомлюють, що в людському організмі закладені колосальні можливості, внутрішні резерви, які дозволяють впоратись з неду­гами — і фізичними, і душевними. Існує немало прикладів, коли діти із затримкою розвитку з часом не тільки наздоганяли своїх ровесників, але й ставали всесвітньо відомими вченими. Едісон, наприклад, у дитинстві вважався розумово відсталим.

І головне — збагнути, що Діти Індиго — не фантастика, не маячня хворого розуму, а реальність, у якій і їм і нам доводиться жити. А якість і рівень життя залежатиме від наших спільних зусиль.

Рекомендації вчителям
щодо навчання правопівкульних дітей

Дослідження останнім часом показали різке збільшення кіль­кості дітей з розвинутою правою півкулею мозку, однак при цьому ліва рука домінує не завжди. Ця статистика дозволяє припус­тити, що багато Нових Дітей однаково користуються правою і лівою півкулею, тобто логічне й образне мислення у них урівнова­жені. їм під силу як технічні завдання, так і такі, що потребують польоту фантазії.

І,     незважаючи на такі видатні здібності, успішність Нових Дітей у школі може бути дуже низькою. Не бажаючи витрачати час і сили на матеріал, який подається за застарілими методи­ками, такі діти просто «виключаються» з навчального процесу. Як наслідок, їм чіпляють ярлики —«не піддаються навчанню».

З таким підходом вони легко можуть запустити навчання, кинути школу чи інститут, так і не завершивши освіту.

Діти Світла, з їх «спіральною» логікою та образним сприй­няттям, потребують кардинально оновленої системи освіти. Поки ситуація не зміниться, їм так і будуть ставити діагнози «гіпе- рактивність», «мінімальна мозкова дисфункція», «порушення уваги». Важливо, щоб батьки добре усвідомили, що існуюча система освіти, на жаль, найчастіше не може задовільнити реаль­ні потреби дитини у знаннях і не сприяє розвиткові її потенціалу. Вона створювалася зовсім в інших умовах, для інших потреб і мало піддається реформам і перетворенням. Тому треба слідку­вати за тим, щоб школа не відбила у дитини інтерес до занять узагалі.

Від наставників потрібно немало мудрості і чуйності, щоб знайти, розкрити унікальні задатки таких дітей. Адже вони можуть володіти здібностями, які перебувають за гранню нашого сприйняття. Дітям не потрібна теперішня шкільна програма, яка, на думку окремих фахівців, мало пригодиться у третьому тися­чолітті. Те, що педагоги визначають як «розумову відсталість», насправді може виявитися «захистом» мозку. Природа просто звужує інтелектуальне сприйняття дитини, залишаючи можли­вість розкритися іншим здібностям.

Людська природа багатогранна, вона не зводиться до вмін­ня розв’язувати задачі і запам’ятовувати правила орфографії. У когось може розкритися дар музиканта чи художника, а в когось — задатки олімпійського чемпіона, а ще хтось виросте справжнім майстром на всі руки — кулінаром, токарем, швеєю... А якщо дитина вміє щиро співпереживати і радіти, якщо у неї чуйне, трепетне серце — хіба це не найбільший із людських талантів? І педагогу третього тисячоліття варто було б не «ганя­ти» дитину по предметах шкільної програми, а шукати царину, де людина проявить свої істинні здібності.

Проте допустимо, що діагноз «розумово відсталий» все-таки правильний, і дитина справді відстає від «стандартів». Але це відставання проявляється тільки в розумовому розвитку і жодною мірою не стосується фізичних здібностей, музичних, поетичних, художніх задатків, душевного і духовного здоров’я.

Цілком можливо, що за цими напрямками дитина не тільки не відстає, але й значно випереджує своїх «розумних» ровесників. Людство повинно нарешті усвідомити, що надмірне захоплення суто інтелектуальним розвитком уже привело планету до краю згибелі... І чи не для того приходять зараз у наш світ Нові Діти, щоб показати інші шляхи розвитку, щоб нагадати значення серця? (Пригадаймо, як шанували «юродивих», «блаженних» на Русі).

Сучасні діти інколи не можуть розв’язати вдома ту саму задачу, яку розв’язували у класі з учителькою. Дорослі звинува­чують дитину в тупості, а вона просто потребує інших пояснень.

Діти Індиго стали заручниками: протягом усієї своєї історії людство переважно тренувало і розвивало ліву півкулю, і вся система освіти побудована на принципах логіки. Іепер же, чим молодший клас, тим лівопівкульних дітей менше.

Дитина пізнає світ методом занурення. їй потрібно все пощу­пати, розгледіти, пропустити через переживання і відчуття. А ми в школі навчаємо через слух і логіку. Це так званий аудіолінеар- ний спосіб навчання. Він добрий для тих, у кого сильно розвинута ліва півкуля. А у Нових Дітей, навпаки, краще працює так зване візуально-об’ємне, просторове сприйняття. «Правопівкульні» діти спочатку сприймають цілісність якого-небудь явища, а потім уже вибирають, які деталі вони хочуть вивчити глибше. Вони сприймають світ не фрагментами, а як цілісну систему. Праву півкулю можна розвивати — завдяки танцям, малюнку, музиці, ліпленню, театру. Натомість у програму додають усякі інформа­тивні предмети, а мистецтву приділяється все менше уваги. Як же дитина навчиться творити, уявляти?

Учителям інколи доводиться розважати дітей, щоб донесити до них який-небудь урок, навіть банальне відмінювання займен­ників часом треба театралізувати. Багато вчителів, навіть заслу­жених, з досвідом і нагородами, вимушені йти зі школи, тому що не в стані перебудуватися, не можуть, як вони вважають, «бути клоунами». Нові Діти вимагають до себе поважного, рівноправ­ного і чесного ставлення. На жаль, не всі вчителі готові прак­тикувати педагогіку співробітництва. Багатьом педагогам діти не довіряють.

Учителеві, щоб приборкати «дику собаку Індиго», можна дати такі загальні рекомендації:

1. Учень повинен сидіти на перших партах у центрі класу. Так його увага буде більше спрямована на вчителя, і він зможе краще бачити і чути наставника.
2. Слід використовувати якнайбільше наочних засобів навчан­ня. Візуальний метод корисний для всіх учнів і дозволяє краще сконцентрувати увагу.
3. Класні двері завжди мають бути зачиненими. Чим менше стороннього шуму чують діти, тим легше їм зосередити свою увагу на вчителеві.
4. Необхідно всіляко заохочувати дитину. Негативні оцін­ки створюють атмосферу невдачі і тільки посилюють проблемну поведінку.

3. Іреба створити список правил, які учні повинні виконува­ти. Сформулюйте список у позитивній формі: що треба робити, а не те, чого робити не слід. Переконайтеся, що діти знають, якої поведінки від них очікують.

Щоб діяти правильно, діти потребують чітких вказі­вок, тому що вони діють на основі тої інформації, яку отри­мують. Неправильний вибір слів здатний викликати реакцію, протилежну бажаній. Наприклад, якщо правила звучатимуть: «У класі не шуміти. По коридорах не бігати. Не битися.», то вони можуть викликати зворотний ефект, тому що думки дітей сфокусовані на небажаних діях. Слід застосувати протилежний підхід, давши дітям однозначно зрозуміти, яких позитивних учинків від них вимагають: «Працюємо тихо. Ходимо не поспі­шаючи. Бавимося дружно.».

Як зазначають автори книги «Сила розуму для дітей», «правильний вибір фраз, які ми використовуємо, коли розмов­ляємо з дітьми, дуже важливий тому, що певні слова викликають певні реакції. Наприклад, «Будь ласка, говоріть тихо» — дуже чітке і позитивне прохання. Фраза ж «Не кричіть» дає зрозумі­ти дітям, що кричати не можна, але не пояснює, якою прийнят­ною поведінкою вони повинні замінити свої дії. Крім того, слово «кричіть» створює певний мислений образ, і діти можуть продо­вжувати кричати, хоча й знають, що цього робити не можна.

Вони поводяться всупереч вашим вказівкам просто тому, що це єдина поведінкова інструкція, яку вони отримали.

Розуміння природи мислення дитини дозволяє підвищити ефек­тивність навчання. Самоочевидним є і той факт, що будь-який метод, який допомагає спрямовувати думки дитини на досягнення позитив­ного результату, є цінним інструментом виховання [52, с. 18].

Поряд з численними талантами природа наділила Дітей Індиго і недоліками. Наприклад, такі діти мають нестійку психіку. Вони можуть в один момент рухатися й веселитися, а через хвилину вже апатично і без настрою сидіти в куточку і думати про щось своє.

Через неправильне ставлення Діти Індиго можуть перетво­ритися на вбивць або самогубців. Зафіксовані випадки, коли вони вбивають своїх батьків, однолітків, учителів. На шляху досягнен­ня своєї мети вони не зупиняються ні перед чим. У них дуже бага­то внутрішньої енергії, яку інколи ніде діти.

Статистика показує, що багато Дітей Індиго не доживають навіть до повноліття — відсоток самогубств у них у 2-3 рази вищий, ніж у інших дітей. А серед дітей-самогубців, котрі не досягай десяти­літнього віку, Індиго становлять 90%. Цим представникам майбут­нього некомфортно в нашому світі, відсталому і жорстокому.

Дітям з різними дисфункціями варто порекомендувати добро­го спеціаліста з дитячої психології. На жаль, більшість психологів не навчені методики реабілітації Дітей Індиго, тому що їх підходи базуються на теоріях Спока, Фрейда і Юнга, які не працюють у випадку з Дітьми Індиго, тому що останні кардинально відріз­няються від інших. Найкращим психологом для Індиго-концеп- туаліста буде спортивний психолог; для гуманіста і художника підійде і психолог широкого профілю. А ось Індиго, що «живуть у всіх вимірах», потребують більш ґрунтовного підходу, тому що вони мислять надто абстрактно. їм, найімовірніше, доречні пора­ди духовного наставника. Нашим фахівцям необхідно пройти ґрунтовну перепідготовку, щоб навчитися допомагати Новим Дітям. Чи всі вчителі і вихователі задовільно пройдуть тести на відповідність професії?..

На рубежі століть ми переживаємо зміну концепцій у сфері освіти і виховання. Питання про те, на яких принципах має буду­ватися освіта і виховання наших дітей, — одне з найважливіших на сьогодні. Необхідно по-новому поглянути на дітей XXI ст., вселяючи надію і натхнення у їх серця. Нам потрібне всеохопне розуміння завдань еволюції, щоб розробити відповідну педагогі­ку, яка у новому столітті послужить розвитку більш досконалих людських якостей, втіленням яких є Нові Діти.

Нові Діти не приймають застарілих навчальних програм і методів викладання. У навчальних програмах багато дезінфор­мації, відсутнє розуміння тонких світів. Наприклад, їх не вчать технік розслаблення фізичного тіла, медитації, що для сучасної людини просто життєво необхідно. Не дають і розуміння про будову і функції тонких тіл людини, які для багатьох Дітей Нової Свідомості очевидні. Сучасні методики викладання переважно орієнтовані на стиль сприйняття лівою півкулею мозку, а в дітей з новою свідомістю домінує права, або ж їх сприйняття взага­лі інтегроване. У першому випадку багато дітей новий матеріал просто не сприймають, у другому — демонстративно ігнорують. Школи, які діють за старими програмами навчання, з великим труднощами можуть підтримувати необхідний рівень освіти.

Діти Індиго легко сприймають багатовимірний світ і володі­ють системним, комп’ютерним мисленням, у якому часто не зали­шається місця традиційній педагогіці. У них своя логіка, свої смаки й уподобання, які не вкладаються у загальноприйняті уявлення. Дорослішаючи, вони змінюються самі і змінюють довколишній світ, і сьогодні це вже неможливо проігнорувати.

Чого Нові Діти очікують від дорослих

Внаслідок нерозуміння специфіки феномену Дітей Індиго і неправильного поводження з ними можуть виникнути серйозні помилки і труднощі у їх розвитку. Щоб уникнути цього, необхід­но усвідомити, чого Нові Діти очікують від нас:

• Процес розвитку Дітей Індиго часто протікає важко і вима­гає більше знань і позитивної налаштованості від дорослих.
• Вони мають інше ставлення до свого тіла, яке повинні формувати для себе згідно зі своїми особливими духовними обда­руваннями як інструмент своєї сутності.
• Вони потребують ретельної уваги й допомоги батьків і вихо­вателів. Найнадійнішою силою сприйняття їх сутності є любов до них.
• Незважаючи на цю потребу в допомозі для тілесно-соціаль­ного розвитку, вони рано відмежовують себе від дорослого й очіку­ють, щоб з ними поводилися як із самостійними особистостями.
• Вони інтенсивно співпереживають процеси у своєму оточен­ні й очікують, що це переживання буде серйозно сприйняте. Вони охоче розповідають про свої спіритуальні сприйняття, якщо їх сприймають серйозно, і вчаться при цьому формувати образи й почуття в думках.
• Вони очікують, що у розмовах з ними будуть поводити­ся як з дорослими і що духовна частина їх сутності буде визна­на. Навіть якщо вони ще не все розуміють, все одно відчувають намір і настрій.
• Вони очікують пояснень і хочуть брати участь у рішен­нях. Це означає для дорослих, що треба знайти час запитувати, розмовляти, пропонувати, укладати домовленості.
• Вони хотіли б бути життєво активними, вносити свої пропо­зиції щодо вирішення нагальних проблем і застосовувати свою креативність. Вони очікують, що їм доручать цікаві завдання і поставлять цілі.
• Вони радо відгукуються на пропозицію брати участь у рішенні і розділяти відповідальність й очікують, що і дорослий дотримується прийнятих домовленостей.
• Вони хочуть своєю власною внутрішньою сутністю зустрі­тися з Я дорослої людини. Це допомагає їм пробуджуватися і дозрівати.
• Це Я надає силам душі — мисленню, почуттям, бажан­ням — індивідуальну оформленість і формує внутрішні і зовніш­ні життєві процеси. Цю оформленість діти очікують зустріти у послідовних надійних діях дорослої людини, як виправдане, відповідне її природі обмеження безмежної духовної сутності.
• Діти Індиго знають про свою потребу розвитку і беруть до уваги тверезі судження. Але вони також знають, що дорослий повинен так само дивитися на себе і володіти волею, щоб розви­ватися. Від дорослих очікують чесності і правдивості.
• Вони очікують тонкого сприйняття їх власного стану розви­тку.
• Вони мають розуміння труднощів дорослого і терпимість, якщо він зізнається в них.
• Для того, щоб вони змогли проструктурувати своє тіло і чуттєво-нервову організацію, їх духовно-інтелектуальна обда­рованість повинна урівноважуватися посиленим тренуванням почуттів і відчуттів.
• Допомогою для них є тілесний дотик, тепло, щоденні ритуа­ли. Якщо вони почуваються пригніченими через почуття чи обра­зи із ранніх життів, допомогою для них є відверта, щира розмова. Уже сама думка про повторюваність земного життя і розмова про це може бути допомогою для розуміння себе і дає впевненість.
• Якщо вони переживають події й істот із інших, нематері­

альних вимірів, то очікують серйозної розмови про це і допомо­ги дорослого для прояснення їх досвіду. Це дає їм упевненість і заспокоює. .

• На основі власного спокою з цими дітьми можна вести розмову, яка не вийде із спонтанної та емоційної реакції. Треба вибрати спокійне місце і дати дитині відчути, що ви разом з нею шукаєте рішення.

Передумовою успішного спілкування з новими дітьми є само­пізнання дорослого і його свідоме поводження з душевними і духо­вними фактами, а також намагання отримати потрібні знання. Воля до самопізнання, самоконтролю і самоперетворення робить дорослого визнаним партнером дитини. Терпіння, яке ми маємо до самих себе і своїх слабкостей, повинно стати терпінням до трудно­щів розвитку дитини, оскільки ці діти потребують великої уваги і любові до того духовного, що хотіло б у них проявитися.

З Дітьми Індиго не можна розмовляти зверхньо. Вони не поважають людей, котрі відчувають свою перевагу тільки тому, що набагато старші, у них сиве волосся і зморшки на лиці. Маючи справу з Індиго, треба заслужити їх повагу.

Треба прислухатися до них, розвивати в собі витримку і не впливати на них авторитарними методами; дати дітям можливість говорити про свої бажання, а потім пояснити, чому ви не може­те їх задовольнити. Індиго дуже відкриті і самі розкажуть про себе. Якщо ви образите Дітей Індиго, вони поскаржаться на вас, можуть навіть подзвонити в міліцію. Якщо такі діти відчувають себе ображеними, вони автоматично починають захищатися.

Вони — міст із третього виміру у четвертий. Третій вимір — наш, тут панує розум. У четвертому вимірі — більш досконале буття. На Землі ми часто говоримо про любов, честь, мир, щастя, але рідко втілюємо це в життя. У четвертому вимірі ми почнемо усе це реалізувати. А Діти Індиго готові до цього вже зараз. Ми тільки-но почали усвідомлювати, що війна даремна і що спроби когось принизити — це лише один із способів само­губства. А Діти Індиго вже знають це.

Врахування особливостей Дітей Індиго
з метою гармонізації їх поведінки

Діти Індиго надзвичайно обдаровані. Проте багатьох обда­рованих дітей невиправдано вважають «непридатними до навчан­ня».

Головні якості обдарованої дитини:

1. Володіє підвищеною чутливістю.
2. Володіє надмірною енергією.
3. їй швидко набридає будь-яка справа — може здатися, що вона здатна сконцентрувати увагу на дуже короткий час.
4. їй потрібне спілкування з емоційно стійкими і спокійними дорослими.
5. Повстає проти авторитетів, якщо вони не орієнтовані на поважне до неї ставлення.
6. Хоче самостійно вибирати спосіб навчання, особливо якщо це стосується читання чи математики.
7. Може швидко втрачати емоційну рівновагу, оскільки пере­повнена великими ідеями, але відчуває нестачу ресурсів і людей, котрі можуть допомогти у реалізації цих ідей.
8. Набуває знання емпіричним шляхом, відмовляючись від зубріння і пасивного навчання.
9. Не в змозі сидіти на місці спокійно, хіба що захоплена улюбленою справою.
10. Досить співчутлива; має багато страхів, таких як страх смерті або втрати рідної людини.
11. Якщо зазнає невдачі в ранньому віці, може кинути навчан­ня, оскільки часто воно не задовільняє її потреб.

Обдаровані діти можуть замкнутися (коли відчувають себе в небезпеці або відчужено) і пожертвувати своєю здатністю до творчості тільки заради того, щоб «бути як усі».

Суспільство завжди боїться усього незвичного. Нові Діти — незвичайні. Значить, суспільство боїться нового покоління дітей. Що залишається дітям? Руйнувати систему, яка виховує в людях страх перед невідомим і незвичним. Звідси вільнолюбство і неприйняття будь-якого тиску. Але оскільки організми і душев­ний склад нового покоління влаштовані дуже делікатно, то і лама­ються під тиском системи вони легше. Звідси і велика кількість антисоціальних підлітків.

Виділяють два головні способи ідентифікації Дітей Індиго:

1. Якщо дитина Індиго визнана «важкою», необхідне уважне тестування.

• Хоча не всі Діти Індиго пройдуть тест на обдарованість за всіма параметрами, все ж більшість покаже дуже високий рівень (хоча б в одному аспекті).
• Знання шкільної програми найчастіше буде принаймні на середньому рівні.

1. Якщо дитині поставлений діагноз СІДУ, є ймовірність того, що вона Індиго.

• Поспостерігайте за нею ретельніше у діапазоні її руйнівної поведінки, яка і наштовхує інших на думку про синдром СІДУ.
• Діти Індиго вважаються гіперактивними порушниками порядку, оскільки старі способи виховання (такі як прямі прохан­ня) на них не діють.

Робота з Дітьми Індиго подібна до роботи із самовдоско­налення. Вони сповнені внутрішньої сили і дають нам важливі уроки.

Індиго виражають свої емоції цілком інакше, ніж інші діти, тому що мають високий рівень самооцінки. Вони можуть чита­ти вас, як відкриту книгу, викриваючи будь-які маніпуляції щодо них. І робити це так, що ви цього не усвідомите! Діти Індиго від природи володіють установкою на самостійність і потребують лише підтримки, поваги та свободи вибору.

Вони приходять у цей світ зі своїми намірами і талантами, які виразно проявляються з моменту народження. Вони можуть всмоктувати знання, як губка, особливо коли їм подобаєть­ся предмет. Набуття життєвого досвіду допомагає дітям краще вчитися, тому вони самі вирішують, у якій царині їм розвиватися, щоб вирішити насущні проблеми чи поповнити свої знання.

За допомогою своєї інтуїції Діти Індиго не тільки прекрасно розпізнають наміри й мотиви інших людей, але й з не меншою майстерністю уміють переключити увагу їх авторів на інше. Часто використовуваний ними метод психологічного «тиску на кнопки» призводить до того, що їх вважають нонконформістами. Вони чинять спротив прихованим мотивам людей, відстоюючи при цьому справедливість. Індиго кидають виклик людям, котрі нечесні у взаємовідносинах з ними.

Вони працюють з нами, дорослими, щоб допомогти нам зрозуміти, як ми маніпулюємо своїми партнерами. Тому, якщо ви постійно стикаєтеся зі спротивом з боку Індиго, в першу чергу перевірте себе.

Для них дуже важливий надійний тил, тому що всі діти хочуть відчувати себе в безпеці, щоб спокійно досліджувати світ. Для Індиго безпека також означає свободу, «зелене світло» у сфері свободи вибору. Дати кожній дитині простір для дії — це краще, що ми можемо зробити для неї і для себе.

Головні проблеми Дітей Індиго:

1. Вони вимагають більше уваги і відчувають, що життя надто цінне, щоб його марнувати. Тому Індиго часто форсують ситуа­цію, щоб побачити результат своїх учинків та очікувань. Батьки легко потрапляють у пастку, роблячи все за дитину, замість того, щоб «програти» ситуацію разом з нею.
2. Такі діти можуть бути емоційно неврівноважені через своїх однолітків, котрі не розуміють їх. Індиго не можуть збагнути байдужість людей. Вони дуже життєрадісні і здатні допомогти тим дітям, котрі цього потребують, хоча їх поміч часто відки­дають. У юному віці вони можуть зазнати багатьох труднощів, намагаючись знайти своє місце серед інших дітей.
3. Діти Індиго часто мають діагноз — синдром СДУ або СГДУ. У багатьох випадках це зумовлено генетичною спадковіс­тю чи медикаментозним лікуванням. Але нерідко такий діагноз ставлять помилково, через нерозуміння істинного стану дитини, оскільки наука не визнає терапевтичного значення такого поняття як «місце дитини в духовному світі».

Діти, «нагороджені» ярликом СДУ, не вміють лінійно (триві­ально) мислити. Але це не є істотним недоліком. Налагодити з такими дітьми творчий діалог і дозволити їм активно діяти і креа- тивно самовиражатися в атмосфері безпеки — ось ключ до взає­морозуміння. Наклеювання ярлика «синдром СДУ чи СГДУ» може принести набагато більше шкоди індивідуальності дитини, ніж самі симптоми. Це може дуже швидко привести людину до заперечення своїх внутрішніх достоїнств і комплексу неповноцін­ності. Тому, перш ніж ставити такий діагноз, необхідно ретельно дослідити усі симптоми.

Діти Індиго прибули сюди, володіючи більш розвинутою свідомістю і здатними краще сприймати ту реальність, у якій ми всі перебуваємо. Тому залишмося чистими серцем і відкритими духом і приймімо ці послані нам дари — емісарів з Небес.

Як впливати на поведінку Дітей Індиго?

1. Поводьтеся з Дітьми Індиго з повагою. Вітайте їх появу у вашій сім’ї (школі, класі).
2. Допомагайте їм приймати самостійні рішення у тому, що стосується їх дисципліни.
3. Завжди давайте їм свободу вибору, чого б це не стосува­лося!
4. Ніколи не принижуйте їх!

1. Пояснюйте їм, чому ви даєте їм які-небудь інструкції. І при цьому самі слухайте свої пояснення: чи не звучать вони примітив­но — наприклад «тому, що я так сказав»? Якщо так, то повер­ніться до своїх інструкцій і змініть їх. Діти будуть поважати вас за це і почекають. Але якщо ви наказуєте їм у диктаторському, авторитарному дусі без вагомих підстав, то діти віддаляться від вас. Вони не будуть слухатись, і, навіть більше, вони видадуть вам цілий список причин, чому це недобре! Інколи ваші пояс­нення можуть бути найпростішими — «тому що ти допоможеш мені, бо я сьогодні дуже втомилася». Чесністю завоюйте їх серця. Спочатку вони будуть думати про те, що ви сказали, а згодом почнуть і виконувати.

1. Зробіть їх своїми партнерами у їх власному вихованні.
2. Поки вони ще дуже малі, пояснюйте їм усе, що ви роби­те. Вони не завжди зрозуміють вас, але відчують образ ваших думок і повагу до них. Це може відбутися навіть до того, як вони навчаться говорити.
3. Якщо в дітей почнуться проблеми, перш ніж почати ліку­вання, протестуйте їх.
4. Ваша підтримка повинна виражатися перш за все у форму­ванні у дітей почуття безпеки. Уникайте докорів і критики на їх адресу. Завжди давайте зрозуміти, що ви підтримуєте їх почи­нання. Діти стануть більш сприйнятливими до ваших слів — і здивують вас. Не змушуйте їх діяти через силу, але дозвольте працювати з натхненням.
5. Не говоріть їм, хто вони зараз і ким вони стануть потім. Діти знають це краще від вас. Дозвольте їм самим вирішувати, що для них цікавіше. Не змушуйте їх продовжувати вашу динас­тію і не залучайте їх до сімейного бізнесу тільки на тій підставі, що так чинило декілька поколінь у вашій сім’ї. Іака дитина зали­шиться абсолютно глухою до цих аргументів.

Виховання Дитини Індиго — завдання нелегке. Принаймні до тих пір, поки ви не зміните свого ставлення до ситуації, що склалася. Багато батьківських звичок щодо виховання дітей запо­зичені нами від предків, із засобів масової інформації чи навіть спеціальних курсів. На жаль, усі ці джерела є продуктом старої моделі енергообміну. Вони не працюють у ситуації, де задіяна нова енергія. Діти Індиго на 100% є носіями нової енергії.

Наше завдання як батьків і вчителів полягає в тому, щоб убезпечити Дітей Індиго від впливу старої енергії, завжди нага­дувати їм про божественне походження і призначену їм місію. Не можна, щоб вони забули про мету свого життя, — майбутнє світу залежить від них!

Першим нашим крюком повинен бути розвиток гнучкос­ті мислення стосовно наших поглядів. Зрештою, чому для нас так важливо, щоб вони добре вчилися в школі? У майбутньо­му особистіша цілісність людини (яка може бути визначена телепатично, оскільки всі ми відновлюємо наші психічні здібності протягом декількох років) буде чи не найважливішим пунктом у її резюме при пошуку роботи. Освіта ж без особистішої цілісності буде розцінюватися як другорядна річ.

Ми є першим поколінням дорослих, котре виховує Дітей Індиго, тому помилки неминучі.

Індиго дуже відкриті і чесні. Це — не слабке місце, а прояв їх сили. Повага і розуміння обов’язкові у стосунках між дорослими і дітьми. Діти Індиго непохитні у своїй цільності і відповідають ударом на удар доти, поки ви або не «прокинетеся» і не усвідоми­те проблему, або не відмовитесь від своїх прийомів, або не здас­теся. Найгірша з трьох указаних перспектив — здатися. Вони не поважають тих, хто не працює над собою, а здатися — означає, що ви не виконуєте своєї роботи. Якщо ви пізнаєте справжню ціну цього чудесного дару — дитини Індиго, тоді все стане на свої місця, оскільки Індиго не очікують від вас досконалості, лише природного прагнення до неї!

Нудьга може викликати в Індиго зверхність, тому не дозво­ляйте їм нудьгувати. Якщо вони поводяться самовпевнено, це означає, що вони потребують установлення нових меж. Змусити їх мозок працювати і знаходити їм усе нові заняття — ось найкра­щий спосіб втримати дітей від пустощів.

Діти Індиго чудово розвиваються в умовах, коли для них встановлені чіткі межі дозволеного. З іншого боку, ці межі пови­нні бути досить гнучкими, щоб у будь-який момент при необ­хідності можна було їх змінити чи встановити нові відповідно до ментального та емоційного дозрівання дитини — а Діти Індиго дуже швидко ростуть! Бути строгим, але справедливим — це необхідна умова їх виховання.

Усі діти вимагають великої турботи і постійної уваги, часу, заохочення і мудрого керівництва з боку дорослих. Тон спілку­вання між дорослими і дитиною повинен бути емоційно теплим, люблячим, заохочувальним, дохідливим. Вербальні і невербальні послання нашим дітям мають бути наповнені привітністю і радіс­тю, відображаючи наше ставлення до них як до довгоочікуваних і найулюбленіших гостей у нашому житті.

Дорослі часто відчувають, діють і розмовляють з дітьми так, ніби зовсім не раді їм і впевнені в тому, що вони погані, що вони — важкий тягар і джерело неприємностей. Непривітні, різкі слова завдають величезної шкоди дітям у процесі їх росту, навчання, розвитку творчих здібностей і психологічних навичок спілкуван­ня. Адже діти дивляться на дорослих як на зразок для насліду­вання і чекають від них підтримки. У протилежному випадку діти сприймають ситуацію так: «Я поганий, і мене тут не чекали». Це сприймається дітьми дуже болісно, сприяє формуванню неадек­ватних реакцій, може серйозно загальмувати їх розвиток.

І навпаки, потік радісних, привітних слів інтерпретується дитиною так: «Я добра, навколо мене прекрасний світ, напо­внений любов’ю». Такий погляд підтримує в дитині віру в себе, підвищує інтерес до навчання і стимулює розвиток творчих здібностей.

Слова і вчинки дорослих, звернені до дітей, повинні бути лагідними і базуватися на любові. Взаємини між дорослими і дитиною повинні бути зіткані із довіри, прив’язаності і поваги один до одного.

Дорослі часто вдаються до технік використання почуття соро­му і вини, які негативно впливають на спроби дитини до само­вираження, блокують прояви допитливості, творчості і гри. Діти звикають уникати відкритості і щирості у стосунках з людьми.

Використання прізвиськ чи ярликів негативно впливає на гідність і самооцінку дітей. Оскільки дитині важко абстрагува­тись від клички, остання може стати самореалізованим проро­цтвом. Навіть дружні зменшено-пестливі імена, які на перший погляд здаються доброзичливими, можуть стати значним стри­муючим фактором у навчанні і розвитку дитини.

Нове розуміння мети і функцій освіти

Освіта має бути реформована так, щоб відповідати акту­альному завданню — навчанню і вихованню Дітей Індиго. На рубежі століть ми переживаємо зміну концепцій у сфері освіти і виховання. Питання про те, на яких принципах має будуватися освіта і виховання наших дітей, — найважливіше питання нашого часу. Необхідно по-новому поглянути на дітей XXI ст., вселяючи надію і натхнення у їх серця. Нам потрібне всеохопне розумін­ня завдань еволюції, щоб розробити відповідну педагогіку, яка у новому столітті послужить розвитку більш досконалих людських якостей, втіленням яких є «нові» діти.

Ми повинні по-новому усвідомити людську природу і запро­понувати дітям навчання, що базуватиметься на цьому новому розумінні. Нам слід осягати природу дітей у міру їх розвитку і дозволяти їм розвиватися як незалежним людським істотам. Вони повинні вибрати самі, яким чином їх характер і внутрішня сутність розів’ються до дорослого стану.

Фахівці в царині освіти XXI ст. навчаться скеровувати розви­ток людської сутності з допомогою дару внутрішньої дисципліни. Адже особливий склад особистості Дітей Індиго вимагає спеці­альної методики для виховання у них дисципліни. Це дисципліна, побудована на любові. З допомогою розуму і мудрості ми скеру­ємо наших «важких» дітей на шлях відповідальності, життєвої стійкості, прояву своєї індивідуальності.

Необхідно прийти до нового розуміння суті, цілей і функ­цій освіти. Ми повинні вчити дітей, як думати, а не що думати. Наша роль зводиться не до того, щоб давати тільки знання, а щоб учити дітей мудрості.

Коли ми усвідомимо цю мету, діти самі зрозуміють, де істина, за нами — навчити їх, як осягнути свою власну правду. Школа майбутнього повинна розвивати здібності і навички дитини, а не змушувати зубрити дати і факти. Не треба заважати дітям самим відкривати світ. Критичне осмислення і вирішення проблем, що стоять перед ними, розвиток уяви, виховання чесності і відпові­дальності — ось основні завдання системи освіти у XXI ст.

Освіта і виховання повинні базуватися на безумовній любові. В цьому суть людства нової епохи. Ще П. Юркевич зазначав, що істинний вчитель повинен володіти трьома видами любові: любов до Бога, любов до істини і любов до дітей. Всі, &то працює в систе­мі освіти, мають володати добрим серцем і тонкою душею, щоб із сьогоднішніх дітей виховати дітей майбутнього. Справжні вихов- ники будуть турбуватися про тіло, душу і дух людини майбутньо­го віку, щоб вона була всебічно підготовлена до життя вільного, мудрого і незалежного. Викладачі і вихователі, котрі взяли на себе роль піонерів у цій справі, зроблять велику послугу людству.

Діти Індиго приходять сюди, щоб дати нам урок розумін­ня і людяності. Вони є дарунком для своїх дітей, для планети, для Всесвіту. Вони несуть божественну мудрість, щоб підвищити вібрації планети Земля. Єдиний спосіб зрозуміти Нових Дітей і навчитися спілкуватися з ними — це змінити своє мислення і сприйняття. Кожна дитина, що входить у ваше життя — це дар Божий, який несе новий досвід і реалізацію вашої сутності.

Діти Індиго живуть інтуїтивно. Вони несуть захоплюючу і надскладну місію — допомога людству у здійсненні переходу до інтуїтивного буття. Вони пропонують нове усвідомлення уявлен­ня про себе. Вони несуть планеті нове розуміння людяності і новий погляд на буття. Вони хочуть жити спонтанно, інтуїтив­но — вони хочуть просто бути! Вони бажають говорити правдиві слова, не обдумуючи їх наперед. Вони хочуть знати, як правильно поводитися і як підійти до розв’язання будь-якої ситуації. Вони спонукають нас, щоб ми довіряли собі, своїм інстинктам і інтуїції. Спрямовані належним чином, Діти Індиго досягнуть зрілості, не тільки зберігши цю здатність, але й розвинуть її до рівня справж­ньої майстерності. Вони і їх суспільства будуть жити, довіряючи своїй інтуїції, і саме так вони закликають нас жити вже зараз.

Покарання не виправляє цих дітей, а, навпаки, вселяє у них страх, породжує осуд, спалахи гніву і затягує конфлікти. Діти стають відстороненими і заглибленими в себе. Це може зробити жорстокими їх душі.

Переживання логічних і реальних наслідків кожного вчинку вчить Дітей Індиго позитивно управляти своїм життям, прийма­ти рішення і розв’язувати будь-які проблеми. Свобода вибору є дуже важливим аспектом дисципліни. Дозволяйте їм переживати реальні наслідки кожної їх помилки чи невдалого вибору.

Цим дітям необхідно усвідомлювати свою гідність. Вони дуже мудрі душею і молоді серцем. Ставтеся до них з такою ж повагою, як до власної персони. По ваших вчинках, проникну- тих турботою і наміром співчувати, вони зрозуміють, що ділити з вами вашу любов означає любити самих себе і благословляти те місце, де всі ми єдині.

Робота з Дітьми Індиго повинна включати всі рівні розвитку: фізичний, ментальний, емоційний, соціальний і духовний. Тобто всі аспекти, що сприяють повноцінному розвитку особистості.

Діти Індиго наділені співчуттям до всього живого на плане­ті: тварин, рослин, інших людей. Вони реагують на жорстокість, несправедливість, негуманність, глухість, безсердечність і нечут­ливість. їм не вистачає прагматичності, і вони звичайно щедрі. Психологічні дослідження показали, що чутливі і розуміючі бать­ки мають співчутливих і чутливих дітей. Висока моральність бере свій початок із співчуття. А співчуття людина навчається тільки тоді, коли в дитинстві до неї ставляться відповідно. Поважайте вроджену здатність ваших дітей до виконання їх життєвої програ­ми і реалізації свого потенціалу.

Пам’ятайте, що дитина — така ж духовна сутність, як і ви, зі своїми особливими напрацюваннями, талантами, кармою і рисами характеру. Ваші діти втілилися, щоб бути з вами. Вони вибра­ли вас своїми батьками, наставниками, щоб пройти певний шлях, отримати досвід, розвинути свій характер і посилити деякі слабкі місця у своєму духовному образі.

Самовпевненість Дітей Індиго є визначальним фактором у досягненні ними успіхів у майбутньому. Збереження і підтри­мання вродженого рівня самооцінки дитини набагато важливіші для неї, ніж оволодіння технічними навичками. Діліться своїми знаннями, яких дати потребують, але підтримуйте їх вроджену віру в себе, оскільки це — спосіб, яким вони виражають свою віру в Бога.

Платон казав: «Ви можете дізнатися про людину наба­гато більше, погравшись з нею годинку, ніж проговоривши цілий рік». Сила гри відкриває ворота Всесвіту, де всі ми бави­мось разом з Творцем — у веселу гру, гру любові, дарування і прийняття. Вчіться у дітей їх уміння бавитися. Вони'навчать вас невинності, яку несуть у своїх серцях, наповнених любов’ю. Вони успадкують Землю і наповнять її любов’ю.

У головках і сердечках дітей міститься новий, фантастич­ний погляд на долю Землі. Це місія Дітей Індиго — підготувати людство до вселенської пісні Любові. Діти у міру дорослі­шання втрачають здатність своїх сердець пам’ятати про своє перебування у Всесвіті. Поставтеся з розумінням до їх фанта­зій і допомагайте їм здійснити такий вибір, який поведе нашу планету по шляху до того світу, який їм відомий. Коли сміються діти, «зірочки нової епохи», зорі сяють від радості. Тому що їх сміх — це радість і надія приходу нового світла на Землю. Сміх необхідний нашій планеті, щоб випромінювати вібрації радості, любові і миру.

Діти Індиго (Діти Світла, Діти Тисячоліття) інкарнува- лися зі священною метою: звістити про прихід нового суспіль­ства, яке базується на чесності, співробітництві і любові. До того часу, коли вони стануть дорослими і досягнуть зрілості, наш світ кардинально зміниться порівняно з сьогоднішнім. У ньому не буде більше насильства і конкуренції. Необхідність змагатися з кимось відпаде сама собою. Як тільки наші телепатичні можли­вості розвинуться, брехня стане просто неможливою. І оскільки кожна людина буде усвідомлювати те єдине ціле, що об’єднує всі живі істоти, основою життя суспільства стане велика мудрість.

Втручаючись у життєву місію Нових Дітей, ми притягуємо на себе величезний кармінний удар. Слід леліяти таких дітей, щоб допомогти їм досягти успіхів на духовному поприщі.

Всі ми однаково — діти Божі. Відмінністю Дітей Нової Свідомості є те, що у світі, в якому ми живемо, вони мають унікальне завдання. Вони у буквальному розумінні є людьми з майбутнього, котрі втілилися на нашій планеті, що коренями тримається за минуле. Тому будемо дивитися на Нових Дітей з погляду найвищих планів. Вітаймо у них найвищу сутність, як ми вітаємо в собі і в інших. Будьмо Учителями і виховуймо наших дітей разом з Богом.

ВАШІ ДІТИ - НЕ ДІТИ ВАМ.
ПРИНЦИПИ ПОЗИТИВНОГО ВИХОВАННЯ

Проклятий, хто робить роботу Господню недбало.

Біблія

«Сини — .мої, багатство — моє», — так мучиться дурень.

Адже він сам не належить собі.

Звідки ж сини? Звідки багатство?

Дхаммапада

Бережіть сльози ваших дітей, щоб вони могли проливати їх на вашій могилі.

Піфагор

Нові Діти — благословення і відповідальність

Дивно, але багато батьків сьогодні відчувають правдивість цих рядків стосовно своїх дітей: «Ваші діти — не діти вам...». Чому? Адже ми народили цих дітей, у них наші гени. Вони поді­бні на нас зовні, інколи навіть характер мають схожий... Чиї ж тоді вони дати?! Діти Світла, Діти Бога.

Коли очі мами зустрічаються з очима дитини, котра тільки- но прийшла у наш світ, її охоплює тремтіння від того, що на неї дивиться зовсім не по-дитячому мудрий погляд. Це велике таїн­ство у житті матері і дитини, момент, коли душі беруть на себе обов’язки стосовно одна одної. Чи виконають вони їх, залежить від обох. Від того, наскільки свідомим буде їх життя.

Сила дитячого погляду така, що вона вносить у серце матері якесь нове змішане почуття гордості і розгубленості одночасно. Гордості тому, що для кожної мами її дитина найкраща. Але при цьому вона відчуває свою меншість перед дитям і прагне стати кращою. З цього моменту жінка стає усвідомлено на шлях Ново­го Материнства... Адже якщо ми говоримо, що приходять Нові Діти, котрі володіють новим сприйняттям, новим мисленням, то і батьки, якщо вони це помічають у своїх дітях, також пере­живають оновлення. Головне не зупинятися, не звертати з цього нового незвіданого шляху, не вважати це грою уяви... Так дитина починає роботу зі своїми земними батьками. Потім, коли малятко підросте, то зможе розповісти про це своїй мамі, приголомшити її спогадами про те, як воно вибрало її собі у матері, повідавши батькам факти з їх життя ще до зачаття дитини...

Такі зараз діти — складні, незвичайні, цікаві, надміру чутли­ві, котрі прагнуть усе пізнати, все пережити.

Діти нерідко є і великим благословенням у житті і найбіль­шим викликом одночасно. Особливо це стосується Дітей Нової Свідомості. Будучи особистостями в маленькому тілі дитини, вони часто змушені боротися з довколишнім світом дорослих, який не розуміє їх. Діти обстоюють своє право бути самими собою і діяти так, як вважають за необхідне. їх вроджені знання, пам’ять про минулі життя й особливе світовідчуття вимагають вільного самовираження. Дорослі зазвичай абсолютно не розу­міють ні мотивів учинків, ні дій цих дітей, оскільки самі забу­ли доступ до внутрішніх резервів своєї Вищої сутності — звідси походять безуспішні спроби контролювати Індиго, які ведуть до бунту і протесту останніх, а також провокують психосоматичні хвороби, яких могло би зовсім не бути.

До того ж, Нові Діти володіють підвищеною чутливістю до колективного середовища, у якому живуть (сім’я, школа, суспіль­ство). Ця риса дозволяє їм налаштовуватися на рівень свідомості, який переважає у їх оточенні на той момент. І якраз ця сприйнят­ливість може завдати шкоди самій дитині, коли вона потрапляє у негативну атмосферу. Дитина, як дзеркало, приймає на себе і відображає неблагополуччя середовища через свою поведінку (зокрема, через гіперактивність і некерованість), даючи оточую­чим привід замислитися.

Часто гіперактивність і погано керована поведінка почина­ються після розлучення батьків, навіть якщо дитина зовсім мала. Таким чином, дитина відображає переживання батьків, особливо матері, котра мусить пройти духовну реабілітацію для того, щоб по-справжньому відпустити ситуацію і вийти з небажаних відно­син не тільки фізично (розлучення), а й емоційно.

У багатьох випадках таку «дзеркальну» поведінку починають лікувати медикаментозно, що дуже шкідливо для Індиго, оскіль­ки пригнічує природні психічні особливості дитини. Рекомендують спочатку знайти причину неадекватної поведінки дитини (у випадку ускладнень краще звернутися до фахівця), і тільки потім вживати якихось заходів. Часто достатньо роботи матері чи батька над собою.

Сучасний індійський мудрець Ошо зазначає:

«Сім’я — найголовніша причина усіх наших неврозів. Нам треба зрозуміти психологічну структуру сім’ї, її вплив на свідо­мість людини.

Перш за все, сім’я обумовлює приналежність дитини до певної релігійної ідеології, політичної догми, деякої філософії, деякої теології. Дитина настільки наївна, вразлива і чутлива, що її можна експлуатувати. Вона не може відповісти відмовою, вона навіть не підозрює про можливість негативної відповіді; і, навіть якби вона могла відповісти відмовою, вона не зробила би цього через повну залежність від сім’ї, абсолютну залежність. Вона настільки беззахисна, що вимушена згоджуватися з сім’єю неза­лежно від того, з яким безглуздям сім’я змушує її погодитися.

Сім’я не підтримує прагнення дитини до пізнання світу. Вона начиняє її віруваннями. А ці вірування отруйні. Як тільки розум дитини наповниться цими забобонами, її прагнення до пізнання спотворюється, паралізується, її крила підрізані. До того часу, коли людина буде здатна на пошук, вона буде вже настільки обумовленою, що кожен свій дослідницький крок вона буде здій­снювати з певним упередженням; а з упередженням її пошук уже не буде істинним. Ти вже є носієм апріорного мислення, ти просто шукаєш докази правдивості своїх підсвідомих висновків. Ти уже не в стані відкривати істини.

Ось чому у світі так мало Будд: причина криється у сім’ї. Інак­ше кожна дитина ставала би Буддою; кожна дитина з’являється на світ з потенціалом досягнення вищої свідомості, відкриття істини; її життя потенційно блаженне. Проте сім’я руйнує всі ці виміри, перетворюючи їх в абсолютно плоскі.

Кожна дитина народжується надзвичайно розумною, але сім’я робить із неї посередність, бо жити з розумною дитиною клопітно. Вона сумнівається, вона повна скептицизму, вона задає питання, вона не слухається, бунтує. А сім’ї потрібна слух­няна дитина, яка буде з готовністю йти за старшими, імітувати. Отже, з самого початку сім’я руйнує насіння розуму, повністю спалюючи його, щоби не було ніякої можливості з’явитися моло­дим паросткам...

Людство переживає дуже відповідальний період. Необхідно визначитися з вибором: або ми живемо по-старому, або ми виби­раємо новий стиль життя. Цього буде достатньо! Ми вже жили по-старому, за старими шаблонами. І переконалися, що всі вони неефективні. Настав час, саме прийшов час вирватися із полону минулого і створити нове життя на землі» [116, с. 132-133].

Диверсанти сил Світла

Виникає запитання, навіщо Дітям Індиго дані такі особли­вості психіки, що, на думку багатьох, межують з патологією? Чи не стануть вони ізгоями суспільства? На думку езотериків, Індиго тому і приходять масово на нашу планету, щоб змінити погляди людства на життя, на взаємодію один з одним і з нашою Матір’ю-Землею. Для цього їм необхідно так чи інакше зруйну­вати системи урядів, освіти і права, яким бракує інтегративності; соціальні й економічні системи, що базуються на конкурент­ній боротьбі замість співробітництва і які вже вичерпали себе й призводять до деградації суспільства.

Колосальна енергія цих дітей дана їм як необхідний інстру­мент для подібних перетворень. Без наполегливості, легко збуд­ливого темпераменту у поєднанні з вогненною рішучістю та внутрішньою впевненістю у своєму знанні світ не зміниш. їх просто відставили б у бік разом з усіма їх високими прагненнями.

Планета бунтує: землетруси, цунамі, повені, зміни клімату — ось її відповідь як живої розумної істоти на колосальну переви­трату ресурсів, вирубування лісів і руйнування озонового шару, тотальне забруднення довкілля. Якщо щось серйозно загрожує життю на Землі, то це, у першу чергу, сама людина. Сучасній Ношо заріепз уже важко зупинитися і змінити споживацький стиль життя. Заради виживання вона мусить трансформуватися у Ношо зрігіїиз. Ось і приходять Нові Діти, вносячи зміни зсере­дини... Це непомітні (до певного часу) «диверсанти» сил Світла, котрі пам’ятають про свою життєву місію. В одному американ­ському художньому фільмі «Індиго» дівчинка Індиго сказала своєму дідові-бізнесмену, котрий займається вирубуванням лісу: «Дідусю, а ти знаєш, що дерева — це будиночки фей? Коли ти спилюєш дерева, феям ніде жити, і вони більше не танцюють і не співають...».

Побутує думка, що Нові Діти — це друге пришестя Христа (або підготовка до цього). Тільки, на відміну від першого, Месія втілився не в одній особистості, а в багатьох, щоб охопити таким чином усе суспільство.

...Досі невідома широкому загалу правда про Фатімське пророцтво. Перші два пророцтва, які стосуються світової історії, були оприлюднені з дозволу папи Пія ще в 1942 році.

Перше з них стосувалося світових війн: Діва Марія перед­бачала швидке закінчення Першої і початок Другої. Друга група пророцтв стосувалася Росії. Діва Марія в алегоричній формі передбачила революцію в Росії, установлення у ній богоборчої влади, мученицьку смерть багатьох християн і наступне повер­нення віри в цю багатостраждальну країну.

Третє пророцтво Діви Марії залишилося таємницею до сьогодні. Вище католицьке духовенство оголосило, що «Третій секрет не буде оприлюднений і, найімовірніше, залишиться таєм­ницею назавжди!» У1959 році Папа Римський Іван XXIII разом із деякими з його кардиналів відкрили конверт із записами сестри Лусії, однієї з трьох дівчаток, котрі бачили Фатімське чудо і чули голос Діви Марії. З цього часу довкола пророцтва не вщухали домисли. Версій було багато — від Третьої світової війни до дати кінця світу. З деяких джерел просочувалася інформація про те, що третій секрет передбачає початок другого пришестя і кінець католицької церкви.

Дехто стверджує [49, с. 24], що в третьому Пророцтві Божа Мати повідомила португальським підліткам, що в 1960 році почнеться друге пришестя, проте не Ісус прийде на Землю, а прийдуть Нові Діти. Вони посланці Бога і знають таємницю майбутнього, їм відкрите минуле, і вони володіють багатьма диво­вижними якостями...

Всесвіт еволюціонує, і людство як вид також не стоїть на місці. На Землю приходять Діти Нового Часу, котрі несуть у собі якості і здібності, які рідко зустрічалися раніше. Вони прихо­дять як Майстри і Вчителі, щоб допомогти людству перейти на новий еволюційний виток і увійти в епоху Божественної Гармонії. Епоху, у якій культивується любов, співчуття, інтуїтивний розви­ток, внутрішнє знання — всі частини, які необхідно зібрати, щоб проявилися Небеса на Землі. І ці діти прийшли показати на влас­ному прикладі, якою може стати людина Нового Тисячоліття. їх завдання — саме подати приклад, тому що якостями, які несуть у собі Нові Діти, володіє тією чи іншою мірою кожна людина на Землі. Відмінність лише в тому, що Діти Нової Свідомості приходять з уже активованими здібностями, які більшість людей ще не використовують.

До них часто відносять усіх, хто хоч чим-небудь відрізняєть­ся із безликої маси своїх однолітків. Насправді ж їх не так уже й багато. І їх істинна суть — не в чудесах, які вони здатні творити, а набагато глибше — у їх незвичайних душах. Це — діти Бога.

Існує гіпотеза, що в цих маленьких людях — великі душі всієї історії людської цивілізації, втілені на Землі останній раз. Вони — людські духи, котрі духовно відбулися, гідно пройшли свій важкий шлях на віками окутаній мороком Землі, подолали перші сходинки духовного прогресу, визначені Творцем людині, і зробили крок у безсмертя. Вони — чудова реалізація задуму Творця у цьому світі — духовна основа нової, еволюціонуючої Світобудови. Вони — Діти Бога, котрі стоять на порозі "Тонкого світу, новонароджені ангели нового покоління.

Серце задуму Творця — це еволюція, безупинний рух уперед і ввись протягом усього Творіння від Людини до Бога, осно­ва стабільності, живе джерело безмежного розвитку, запорука завершеності, життєздатності і безсмертя всієї світобудови.

За Законами Творення усякий кругообіг може вважати­ся завершеним лише тоді, коли у кінці подій він повернеться до свого джерела. "Так само, як шлях людського духу у своїй точці відліку — духовному світі. Позбавлений пам’яті про нього при переході у речовинність (при своєму земному народженні) дух людський у своєму розвитку на Землі повинен трансформува­тися, вирости до статусу Духа ангела першого рівня. Створен­ня цього Світу від самих висот Творця до фізичних світів було нисхідною половинкою величного Круга Світобудови. Сьогодні на Землі зароджується початок іншої його половинки — висхід­ної від людини до Бога. І саме в ньому — еволюція, вічний розви­ток усієї Світобудови, біля витоків якого стоять особливі людські духи. їх небагато, але цінність їх для Бога дуже висока. Вони гідно пройшли випробування на Землі і заслужили стати безсмертни­ми. їх душі сьогодні востаннє втілені на Землі. Вони прийшли на Землю на межі тисячоліть цими незвичними дітьми, не поміти­ти котрих уже просто неможливо... І саме в цих дітях зачаїлося дивовижне майбутнє всієї Світобудови. В тому і полягав задум Бога — створити цивілізацію людей, яка би стала основою для народження нових ангелів.

...А починалося все дуже давно, коли на Землі впер­ше з’явилася людина — дивовижне творіння Господа на стику настільки різних, але єдиних світів — духовного і фізичного. У це дивне своє творіння Творець уклав маленькі зерна родом із Духо­вного Світу — людські духи. Тоді, на початку свого існування на Землі, ще не знаючи про це, стали діти Божі — люди — найпер­шою сходинкою духовної еволюції в фізичному світі і першоос­новою для еволюції у безмежному Всесвіті. Позбавлені пам’яті про свою далеку духовну батьківщину, наділені зверху вільним вибором, вони повинні були жити на Землі у полярному світі між Добром і Злом в системі постійних випробувань і екзаменів, які Бог встановлює і приймає. У режимі безперервних тестів люди повинні були навчитися жити і вибирати правильно, орієнтую­чись на високі Закони Іворця, навічно закарбовані в душі кожної людини і пам’ять про які люди стали називати совістю. «Навчись слухати мене — душу твою! Почуй мене! Я твій незгасний вогник на заплутаному, не завжди радісному і безхмарному шляху до твого рідного дому — шляху до Бога! Не дай мені погаснути, бережи мене! І я покажу тобі шлях до спасіння!» — звучав у кожній людині ніжний голос її душі — маленької іскри Божої.

Але прислухалися до її тихого поклику люди по-різному... Від самого-самого початку буття земного були у кожного людсько­го духу перед Богом можливості рівні. Всі починали з чистого аркуша. Але повість свого життя далі писала людина сама. Вона творила її під незримим наглядом і непомітним керівництвом двох полярних духовних ієрархій — Світла і Темряви, з права­ми і силою первинно рівними. Але майже на першій сторінці людської історії жертвою зради від рук брата Свого Люципера впав вищий Ангел Світла Михаїл, і на Землі, на перший погляд непомітно, але майже безроздільно, став правити вищий Ангел Темряви Люципер. Безмежно тяжким був шлях людський на Землі, окутаний абсолютним Злом з «милості» Впалого Анге­ла — Хазяїна планети Люципера. Вся історія людства творилася під його знаком — історія зла, наповненого війнами, вбивства­ми, насиллям, захланністю, скупістю, лицемірством, брехнею. На основі Господнього експерименту, що проводився на планеті, намагався Люципер створити свій власний жахливий світ — світ без Бога. Світ без любові, добра, радості і польоту. Чекав наро­дження нових ангелів на Землі Творець цього величезного світу, і робив усе, щоб перешкодити цьому, Люципер. Проходили роки, віки, тисячоліття, і шляхи людські у злобному світі Люциперово- му розділились. Пристосовувалися до його царства брехні і злості, губилися в ньому, поступово деградували й опускалися мораль­но, існуючи непомітно, сіро мільйони людей одних, ламалися під непосильною ношею пануючого зла, самі перетворюючись у жахливих монстрів на незримій службі у Люципера, тисячі інших. І лише деякі залишалися стійкими, вірними вищим Божествен­ним ідеалам, загартовувалися духом у незримій боротьбі і злітали вгору. Лише у небагатьох вистачало сили не здатися і вистояти у світі злобного Князя Тьми. І не тільки вистояти, а й здійнятися вгору, до Світла, з високо піднятою головою. Помирали, але не здавалися сильні духом, з високою непорушною вірою в ідеали Бога — «люби ближнього свого...», не зраджували Бога в собі і не корилися ні людським, ні духовним злобним служителям Зла. Вони не шкодували своїх земних життів у горнилі нерівних битв за Істину, і все більше і більше загартовувався їх дух, і все вище і вище піднімалися вони до Бога. І все ближче і ближче наближа­лися вони до вічного життя, тому що найвищою нагородою Твор­ця за відданість і стійкість ставало для них майбутнє безсмертя у прекрасному Царстві Духів. І сьогодні вони — гордість людської цивілізації — високі людські духи з іменами відомими і звучними, прийшли на Землю дітьми, щоб остаточно очистилися їх душі. Вони останній раз прийшли у фізичний світ, щоб відійти з нього у світ Тонкий його істотами — ангелами, новими ангелами грядущої Нової Світобудови. Це про них говорить Біблія, як про «вику­плених від землі»: «Вони викуплені від людей, первістки Богові й Агнцеві, не знайшлося бо підступу в їх устах, бо вони непорочні!»

(Об. 14: 3-5).

І тільки ці діти і поряд з ними їх духовно піднесені батьки зможуть урятувати земний світ, що гине, повернувши йому тепло, любов, добро, співчуття.

Дивовижна доля батьків, котрим вищою милістю Творець вручив на недовгий земний шлях Своїх найулюбленіших дітей. Вони щасливці! Адже це саме їм у переддень майбутніх подій, подій найвищого випробування людського духу, довірив Творець найдорожчі для Нього душі. Безмежно висока і почесна сьогодні їх місія на Землі — бути поряд з улюбленими дітьми Бога, бути їх земними батьками — любити їх, турбуватися про них, виховувати із них особистості і піднімати їх, захищати їх від усіх негод на шляхах жорстокого земного світу Зла. Найвища довіра і нагоро­да Бога — ця місія. Вона — шлях до спасіння у майбутній ревізії Світу, бо хіба не стануть достойні його ті, хто виправдали довір’я Творця? Але місія ця — і безмежна відповідальність, і тяжкий власний шлях, і завдання надскладне. Його вирішення — на межі всіх сил і можливостей, на грані розкриття всіх душевних якос­тей, на прекрасному і високому польоті людського духу. Адже не простих дітей довірив їм Творець — майже ангелів. І захищаючи й піднімаючи їх, дорослі, можливо, не знаючи того, підносяться самі. Але є ще один невидимий, прихований від недосвідченого людського погляду бік життя Нових Дітей на старій Землі, обплу­таній важкими сітками Зла. Всі сили Темряви стоять на шляху в цієї дітвори. Тому що повернення любові, добра, співчуття на Землі для сил Темряви рівнозначне поразці. Темрява намагається зробити все, щоб перешкодити Новим дітям старої Землі підня­тися й окріпнути. Дуже тонко і часто непомітно діють її служите­лі, часто маскуючись поняттями добра і благих намірів, ламаючи ще не окріплих маленьких людей духовно і фізично, кидаючи їх у жорна всіляких хвороб і випробувань, маніпулюючи свідоміс­тю і поведінкою їх батьків. Звідси такі часті конфлікти, трудно­щі взаєморозуміння і найголовніше — хвороби від найлегших до «безнадійних». У невігластві своєму багато батьків звертаються до медикаментозного лікування таких дітей. Не розібравшись у суті того, що відбувається, відкинувши духовні засади і шукаю­чи пояснення тільки у сфері прагматичного матеріального світу, не прислухаючись до іскор духовного у словах і вчинках своїх незвичних дітей, дорослі поспішають калічити їх ліками. Це шлях, який веде у глухий кут. Шлях до здоров’я і порятунку цих дітей виглядає зовсім інакше. І багато людей, здається, вже починають здогадуватися про нього...

«Щоб урятувати наших дітей, треба дозволити їм порятувати нас від влади, яку ми собою втілюємо. Нам слід довіритися всім новим здібностям, які віднині уособлюють собою наші діти. Дамо ж їм право вибору, не будемо боятися їх, як вогню, нехай вони прийдуть і також допоможуть нам, хай підуть уперед, а ми підемо за ними. Хай мала дитина відведе нас назад, до тієї дитини, якою ми залишимося навіки, — вразливої, і стражденної, яка сумує за любов’ю і красою» (Джун Джордан, американська поетеса).

Діти Індиго і Біблія

Погляд одного віруючого (Невідомий автор)

«...У православних родинах навряд чи можливі Діти Індиго. Дитина, охрещена в перші тижні життя, яка регулярно відвідує богослужіння і приймає святе Причастя, не стане запросто спіл­куватися з «прибульцями», наприклад. Або роздивлятися аури оточуючих. По-перше, Дух Святий не допустить. Діти ж пере­бувають під опікою Господа. Він захистить і відведе. Якщо ми не будемо Йому протистояти. По-друге, віруючі батьки зроблять усе для цього.

 

Подібне спілкування, «експерименти» — небезпечні. Іому що — окультизм. Несанкціонований контакт зі світом духів. Усі ці «здібності» — відверта бісовщина. У сучасній напівнауковій обгортці...

Звісно, в історії Церкви траплялися випадки, коли діти роби­ли надзвичайні речі. Микола Чудотворець, будучи немовлям, відмовлявся пити молоко у пісні дні — середу та п’ятницю. Сергій Радонезький тричі скрикнув в утробі матері, коли та стояла на Літургії — причому у найважливіших місцях богослужіння. І так, що це почули у храмі й запитували: «Де дитя?» Жінці довелося признатися, що вона вагітна. Це записано в місцевих історичних зведеннях. Інколи діти бачать у храмі ангелів, що прислужують ієреям. Або голуба, що сходить на віруючих під час Причас­тя. Але духовні дари, такі як дар передбачення, дар зцілення, дар бачення духів, дар спілкування на відстані і тому подібне — результат багаторічної духовної роботи, посту й молитви, бороть­би з пристрастями та спокусами, очищення душі покаянням і наближення до Бога. Такі дари не даються просто так і не знати для чого. Сучасні ж «здібності» беруться невідомо звідки. А їх власники у переважній більшості не знають, як їх застосувати. Іобто, до чого прикладати.

Церковні діячі сучасності — зокрема, Серафім Роуз — відзна­чають, що сьогодні духовне бачення об’єктивно більш поширене, аніж в минулому. Контакти зі світом невидимого трапляються усе частіше та легше. Але ми, православні християни, розуміємо: бачити ангелів і святих, наприклад, здатні одиниці. А численні «духовні сутності», з якими спілкуються сучасні люди, є біса­ми, що приймають такі форми, на які ми — просунуті, освічені, начитані — точно поведемося. Раніше вони могли приймати образ ангелів — але хто сьогодні вірить в ангелів? А в НЛО вірять... Духів (читай — бісів) приховано від людського ока не просто так. За словами св. Отців, вони настільки страшні, що людина може просто збожеволіти, якщо побачить їх. Що і стається з багатьма медіумами, екстрасенсами, цілителями та членами містичних сект.

Стає моторошно, коли чуєш, з яким захопленням і радістю батьки говорять про своїх незвичайних дітей. Сто років тому таку дитину відвели б на вичитку. І правильно б зробили! П’ятдесят років тому поклали б до психлікарні. Безглузде рішення, проте люди, принаймні, розуміли, що коїться щось не те. Сьогодні «не те» всіляко вітається і заохочується. Подається, як безсумнівний прогрес. Хоча радіти нема чому. Те, що, за прогнозами, незаба­ром кожна друга дитина буде Індиго — просто жах. Але ще біль­ший жах — те, що ми, хто відірвався від живої Церкви Христової, хто забув Передання — не можемо належним чином оцінити те, що відбувається. Не кажучи вже про те, щоб цьому протистояти.

Хочу, щоб мій син був звичайним хлопчиком. Нехай він не навчиться читати в 3 роки. Не вивчить у 4 табличку множен­ня. Нехай у нього не буде феноменальної пам’яті, або здатності читати думки і бачити аури. Нехай він не конструює з підручних матеріалів інопланетні літальні апарати. Нехай! Аби добрим був. І нехай він здаватиметься несучасним — головне, щоб Господь його водив і оберігав. Амінь».

Що відповісти шановному палко — щоб не сказати фанатич­но — віруючому? Виглядає, що інколи він суперечить сам собі. Для дітей, котрі є чистими душами, для отримання духовних дарів, можливо, не вимагається «багаторічної духовної робо­ти, посту й молитви, боротьби з пристрастями та споку­сами», бо вони і так близькі до Бога. І їх дари дані не «просто так і не знати для чого», а для того, щоб і нас, дорослих, скерувати до Бога. І не варто поспішно, не розібравшись у суті справи, проголошувати здібності дітей «бісовщиною». Іак роби­ла свого часу свята інквізиція...

Джордано Бруно був спалений, бо переконував, що Всесвіт — однорідний і населений, і в безмежному світі людина не може бути єдиною розумною істотою. Філософи епохи Відродження вважа­ли, що стверджувати, ніби людина — єдина розумна істота у Всес­віті — це те саме, що вважати, ніби на засіяному полі виріс тільки один колосок. Така позиція обмежує творчі можливості Бога і природи і навіть суперечить теорії ймовірності. У Біблії сказано: «В домі Отця мого помешкань багато». Сьогодні мало хто з мислячих людей сумнівається в існуванні іншопланетного розуму, бо це вже не гіпотеза, а науковий факт, на який важко закрити очі.

І в НЛО не просто «вірять», а їх намагаються вивчати на науко­вому рівні [106]. Існує, правда, одна з робочих гіпотез, що деякі НЛО можуть виявитися квазідемонічними явищами, що походять з пекельних глибинних надр Землі...

А чи вірять сьогодні в ангелів? На цю тему існує також чима­ло наукових розвідок, зокрема таких відомих авторів як Дорін Вйорче, Сільвія Браун, Луїза Хей, Ангеліна Могилевська та ін. Про ангелів говорять всі релігії, і кожна віруюча людина, особли­во в теперішній час релігійного навернення, не сумнівається у їх існуванні й опіці. 1о що дивного в тому, що діти їх бачать і спіл­куються з ними? «Кожне ж дерево з плоду свого пізнається (Лк. 6:14) ». Якщо наслідками такого спілкування є недитяча мудріть сучасних дітей, їх духовна зрілість, стан радості і блажен­ства, то які є підстави видавати контакти дітей з ангельськими сутностями за «спілкування з бісами»?

Замість «жахатися» сучасних дітей і «протистояти» їм, чи не краще спробувати їх зрозуміти і підтримати, допомагаючи тим і собі?

Доцільно звернутися безпосередньо до Святого Письма — книги про духовну еволюцію людства, та прослідкувати в загаль­них рисах, що говорить Біблія про дітей. І хай кожен сам зробить свої висновки.

Біблійний погляд на дітей і їх виховання

Пс. 128:2

Багато гнобили мене від юнацтва мого, та мене не подужали!

Бут.13:15

...Бо всю цю землю, яку бачиш, Я її дам навіки тобі та потомству твоєму.

Бут.17:7

І Я складу заповіта свого поміж Мною та поміж тобою, і поміж твоїм потомством по тобі на їх покоління на вічний заповіт, що буду Я Богом для тебе й для нащадків твоїх по тобі.

Бут. 13:15

...Бо всю цю землю, яку бачиш, Я її дам навіки тобі та потомству твоєму.

Єр. 31:29-30

Тими днями не скажуть уже: «Батьки їле неспіле, а оскома в синів на зубах!», бо кожен за власну провину помре. І кожній людині, що їсть недоспіле, оскома впаде їй на зуби!

Єз. 18:4

Тож усі душі Мої: як душа батькова, так і душа синова — Мої вони! Душа, що грішить, — вона помре.

Єз. 18:20

...Син не понесе кари за батькову провину, а батько не понесе за провину синову, справедливість справедливого буде на ньому, а несправедливість несправедливого на тому буде.

Єз. 18:23

Чи Я маю вподобання в смерті несправедливого? — говорить Господь Бог, — чи ж не в тому, щоб він повернувся з доріг своїх та й жив?

Мф. 15:28

Тоді відповів і сказав їй Ісус: «О жінко, твоя віра велика, — нехай буде тобі, як ти хочеш!» І тієї години дочка її видужала.

Мр. 7:29-30

І Він їй сказав: «За слово оце йди собі, — демон вийшов із твоєї дочки!» А коли вона в дім свій вернулась, то знайшла, що дочка на постелі лежала, а демон вийшов із неї.

Мр. 23-27

Ісус же йому відказав: «Щодо твого «коли можеш», — то тому, хто вірує, все можливе!» Зараз батько хлоп’яти з слізь­ми закричав і сказав: «Вірую, Господи, — поможи недовірству моєму!» А Ісус, як побачив, що натовп збігається, то нечисто­му духові заказав. І сказав йому: «Душе німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього, і більше у нього не входь!» І, закричавши та міцно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, — аж багато хто стали казати, що помер він. А Ісус узяв за руку його та й підвів його, — і той устав.

Лк. 8:53-55

І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона. А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: «Дівчатко, вставай!» І вернув­ся їй дух, — і хвилі тієї вона ожила. І звелів дать їй їсти.

Лк. 9:38-42

І закричав ось один чоловік із народу й сказав: «Учителю, благаю Тебе, — зглянься над сином моїм, бо одинак він у мене! А ото дух хапає його, і він нагло кричить, і трясе ним, аж той піну пускає. І, вимучивши він його, насилу відходить. І учнів Твоїх я благав його вигнати, та вони не змогли». А Ісус відповів і промо­вив: «О, роде невірний і розбещений, — доки буду Я з вами, і терпітиму вас? Приведи свого сина сюди!» А як той іще йшов, демон кинув його та и затряс. Іа Ісус заказав тому духу нечисто­му, — і вздоровив дитину, і віддав її батькові її.

Мт. 18:10

Стережіться, щоб ви не погордували ані одним із малих цих; кажу бо Я вам, що їх Анголи повсякчасно бачать у небі обличчя Мого Отця, що на небі.

Пр. 20:11

Навіть юнак буде пізнаний з чинів своїх, — чи чин його чистий й чи простий.

Мт. 19:13-15

Іоді привели йому діток, щоб поклав на них руки, і за них помолився, учні ж їм докоряли. Ісус же сказав: «Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до мене, — бо Царство Небесне нале­жить таким». І Він руки на них поклав, та й пішов звідтіля.

Мр. 10:13-16

Тоді поприносили діток до Нього, щоб Він доторкнувся до них, учні ж їм докоряли. А коли спостеріг це Ісус, то обурився, та й промовив до них: «Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм, — бо таких Царство Боже! Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, немов те дитя, той у нього не ввій­де». І він пригорнув їх, і поблагословив, на них руки поклавши.

Лк. 18:15-17

До нього ж приносили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли. А Ісус їх покликав та й каже: «Пустіте дітей, щоб до Мене приходили, і не забороняйте їм, — бо таких Царство Боже. Поправді кажу вам: Хто божого Царства не прийме, як дитя, той у нього не ввійде».

Гал. 4:6-7

А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина свого, що викликує: «Авва, Отче!» Тому ти вже не раб, але син. А як син, то и спадкоємець Ьожии через Ариста.

1. Тим. 3:4

Щоб добре рядив власним домом, що має дітей у слухняності з повною чесністю.

Тит. 1:6

...Коли хто бездоганний, муж єдиної дружини, має вірних дітей_А недокорених за блуд або неслухняність.

Иов. 21:12

Вони випускають своїх людей, як отару, а їх діти вибрикують.

Зах. 8:15

А міські майдани будуть переповнені хлопцями та дівчатами, що будуть бавитися на майданах його.

Діти — дар Божий

ЇМ. 4:1

І пізнав Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла, і породила Каїна, і сказала: «Набула чоловіка від Господа».

ЇМ. 4:25

І пізнав Адам ще свою жінку, — і сина вона породила. І назвала ймення йому: Сиф. Бо «Бог дав мені інше насіння за Авеля, що забив його Каїн».

ЇМ. 17:16

1 поблагословлю Я її, і теж з неї дам сина тобі. І поблаго­словлю Я її, і стануться з неї народи, і царі народів будуть із неї.

ЇМ. 17:20

А щодо Ізмаїла, Я послухав тебе: ось Я поблагословлю його, і вчиню його плідним. І дуже-дуже розмножу його. Він породить дванадцять князів, і великим народом учиню Я його.

ЇМ. 28:3

А Бог Всемогутній поблагословить тебе, і розплодить тебе, і розмножить тебе, — і ти станеш громадою народів.

ЇМ. 30:6

І сказала Рахіль: «Розсудив Бог мене, і також вислухав голос мій, і дав мені сина». Тому назвала ймення йому: Дан.

ЇМ. 30:22-23

І згадав Бог про Рахіль, і вислухав її Бог, і відчинив її утробу. І завагітніла вона, і сина вродила, і сказала: «Бог забрав мою ганьбу!»

ЇМ. 33-5

І звів свої очі Ісав, і побачив жінок та дітей. І сказав: «Хто то такі?» А той відказав: «Діти, якими обдарував Бог твого раба».

Рут. 4:13

І взяв Боаз Рут, і вона стала йому за жінку. І він увійшов до неї, а Господь дав їй вагітність, — і вона породила сина.

Йов. 1:21

Та й сказав: «Я вийшов нагий із утроби матері своєї. І нагий повернусь туди, в землю! Господь дав, — і Господь узяв. Нехай буде благословенне Господнє ім’я!»

Пс. 106 (107):38

І благословляє Він їх, — і сильно розмножуються, і одержу­ють плід урожаю!

Пс. 106 (107)38

А вбогого він піднімає з убозтва, і розмножує роди, немов ту отару.

Пс. 112 (113):9

Він неплідну в домі садовить за радісну матір дітей!

Пс. 126 (127)3

Діти — спадщина Господня, плід утроби — нагорода!

Турбота Божа про дітей

2М. 22:22-24

Якщо ж ти справді гнобитимеш їх, то коли вони, кличучи, кликатимуть до Мене, то конче почую їх зойк, і розпалиться гнів Мій, і повбиваю вас мечем, і стануть жінки ваші вдовами, а діти ваші сиротами.

5М. 10:18

Він чинить суд сироті та вдові, і любить приходька, щоб дати йому хліба й одежу.

5М. 14:29

І прийде Левит, бо нема йому частки й спадку з тобою, і приходько, і сирота, і вдова, що в брамах твоїх, і будуть їсти й наситяться, щоб поблагословив тебе Господь, Бог твій, у кожно­му чині твоєї руки, що будеш робити.

Йов. 29:12

Бо я порятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

Пс. 26 (27):10

Бо мій батько та мати моя мене кинули, — та Господь прийме мене!

Пс. 67 (68):6

Сиротам батько й вдовицям суддя, — то Бог у святому мешканні Своїм!

Пс. 145 (146):9

Господь обороняє приходьків, сироту та вдовицю підтримує, а дорогу безбожних викривлює!

Єр. 49:11

Залиш свої сироти, — Я утримаю їх при житті, а вдови твої хай надію на Мене кладуть!

Мал. 3:5

І прибуду до вас Я на суд, і буду свідком швидким проти чарів­ників, і на перелюбників, і проти тих, хто присягу складає на лжу, і проти тих, хто заплатою наймита тисне, вдову й сироту, хто відхи­ляє право чужинця, Мене ж не боїться, говорить Господь Саваот.

Діти — благословення Боже

ЇМ. 5:29

Ім’я йому назвав: Ной, говорячи: «Цей нас потішить у наших ділах та в труді рук наших коло землі, що Господь її викляв».

Пр. 17:6

Корона для старших — онуки, а пишнота дітей — їх батьки.

Заповіді Божі дітям

2М. 20:12

Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі.

Пс. 118(119 ):9

Чим додержить юнак у чистоті свою стежку? — Як держа­тиметься Твоїх слів!

Пс.148:12-13

Юнаки та дівинд, старі разом із дітьми, — нехай усі хвалять Господнє ім’я, бо Його тільки Ймення звеличилось, величність Його на землі й небесах!

Яр. 1:8-10

Послухай, мій сину, напучення батька свого, і не відкидай науки матері своєї, — вони бо хороший вінок для твоєї голови, і прикраса на шию твою. Мій сину, як грішники будуть тебе намов­ляти, — то з ними не згоджуйся ти!

Пр. 3:1-3

Сину мій, не забудь ти моєї науки, і нехай мої заповіді стере­жуть твоє серце, бо примножать для тебе вони довготу твоїх днів, і років життя та спокою!

Пр. 4:1-2

Послухайте, діти, напучення батькового, і прислухайтеся, щоб навчитися розуму, бо даю я вам добру науку: закона мого не кидайте...

Пр. 4:10-13

Послухай, мій сину, й бери ти слова мої, і помножаться роки твойого життя, — дороги премудросте вчу я тебе, стежками прямими проваджу тебе: коли підеш, то крок твій не буде тісний, а коли побіжиш — не спіткнешся! Міцно тримайся напучування, не лишай, його стережи, — воно бо життя твоє!

Яр. 4:20-23

Мій сину, прислухуйся до моїх слів, до речей моїх вухо своє нахили! Нехай не відійдуть вони від очей твоїх, бережи їх в серед­ині серця свого! Бо життя вони тим, хто їх знайде, а для тіла усього його лікування. Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя.

Яр. 5:1-2

Мій сину, на мудрість мою уважай, нахили своє ухо до мого розуму, щоб розважність ти міг стерегти, а пізнання — хай уста твої стережуть!

Яр. 6:20-23

Стережи, сину мій, заповідь батька свого, і не відкидай науки матері своєї! Прив’яжи їх на серці своєму назавжди, повісь їх на шиї своїй! Вона буде провадити тебе у ході, стерегтиме тебе, коли будеш лежати, а пробудишся — мовити буде до тебе! Бо заповідь Божа — світильник, а наука — то світло, дорога ж життя — то навчальні картання...

Яр. 8:32-33

Тепер же, послухайте, діти, мене, і блаженні, хто буде доро­ги мої стерегти! Навчання послухайте й мудрими станьте, і не відступайте від нього!

Яр. 23:22

Слухай батька свого, — він тебе породив, і не гордуй, як постаріла мати твоя.

Яр. 23:26

Дай мені, сину мій, своє серце, і очі твої хай кохають дороги

мої.

Яр. 27:11

Будь мудрий, мій сину, й потіш моє серце, і я матиму що відповісти, як мені докорятиме хто.

Екл. 12:1

І пам’ятай в днях юнацтва свого про свого Творця, аж поки не прийдуть злі дні, й не наступлять літа, про які говорити ти будеш: «Для мене вони неприємні!»

Плач 23:27

Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості.

Еф. 6:1-4

Діти, — слухайтеся своїх батьків у Господі, бо це справедли­ве! «Шануй свого батька та матір — це перша заповідь з обітни­цею, — щоб добре велося тобі, і щоб ти був на землі довголітній!» А батьки, — не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому.

Кол. 3:20

Діти, — будьте слухняні в усьому батькам, бо це Іосподеві приємне!

1. Тим. 4:12

Нехай молодим твоїм віком ніхто не гордує, але будь зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистоті.

1. Тим. 2:22-23

Стережися молодечих пожадливостей, тримайся правед- ности, віри, любови, миру з тими, хто Господа кличе від чисто­го серця. А від нерозумних та від невчених змагань ухиляйся, знавши, що вони родять сварки.

Тит. 2:6

Так само благай юнаків, щоб були помірковані.

Поради батьків дітям

1 Цар. 2:1-3

І наблизилися Давидові дні до смерти, і він наказав своєму синові Соломонові, говорячи: «Ось я йду дорогою всієї землі, а ти будеш міцний та станеш мужем. І будеш ти стерегти накази Господа, Бога свого, щоб ^ходити Його дорогами, щоб стерегти постанови Його, заповіді Його, та устави Його і свідчення його, як писано в Мойсеевім Законі, щоб тобі щастило в усьому, що будеш робити, і скрізь, куди звернешся»...

5 М. 4:9

Тільки стережися, і дуже пильнуй свою душу, щоб не забув ти тих речей, що бачили очі твої, і щоб вони не повиходили з серця твого по всі дні життя твого, а ти подаси їх до відома синам твоїм та синам твоїх синів...

5 М. 6:5-9

І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю! І будуть ці слова, що Я сьогодні нака­зую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив’яжи їх на ознаку на руку твою, і будуть вони пов’язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх.

Єг. 8:35

Не було слова зо всього, що наказав був Мойсей, чого не читав би Ісус перед усіма зборами в Ізраїлі, і жінок, і дітей, і приходька, що ходить серед них.

Яс. 33(34):12

Ходіть, діти, послухайте мене, — страху Господнього я вас навчу!

Яс. 77 (78):3-4

Що ми чули й пізнали, і що розповідали батьки наші нам, — того не сховаємо від їх синів, будемо розповідати про славу Господню аж до покоління останнього, і про силу Його та про чуда Його, які Він учинив!

Яс. 77(78):8

І не стануть вони, немов їх батьки, поколінням непокірливим та бунтівничим, поколінням, що серця свого не поставило міцно, і що дух його Богу невірний.

Яр. 22:6

Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї.

Йоіл. 1:2-3

«Послухайте це, ви старші, і візьміть до вух усі мешканці землі: чи бувало таке за днів ваших, або за днів ваших батьків. Оповідайте про це синам вашим, а ваші сини — своїм дітям, а їх сини — поколінню наступному».

Мр. 7:10

Бо Мойсей наказав: «Шануй батька свого та матір свою», та «Хто злорічить на батька чи матір, нехай смертю помре».

Обітниці дітям

Яр. 3:1-8

Сину мій, не забудь ти моєї науки, і нехай мої заповіді стере- жзггь твоє серце, бо примножать для тебе вони довготу твоїх днів, і років життя та спокою! Милість та правда нехай не залишать тебе, — прив’яжи їх до шиї своєї, напиши їх на таблиці серця свого, — і знайдеш ти ласку та добру премудрість в очах Бога й людини! Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся! Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випро­стує твої стежки. Не будь мудрий у власних очах, — бійся Госпо­да та ухиляйся від злого! Це буде ліком для тіла твого, напоєм для костей твоїх.

Пр. 8:32

Тепер же, послухайте, діти, мене (мудрість), і блаженні, хто буде дороги мої стерегти!

Пр. 23:15-21

Мій сину, якщо твоє серце змудріло, то буде радіти також моє серце, і нутро моє буде тішитись, коли уста твої говоритимуть слушне. Нехай серце твоє не завидує грішним, і повсякчас пиль­нуй тільки страху Господнього, бо існує майбутнє, і надія твоя не загине. Послухай, мій сину, та й помудрій, і нехай твоє серце ступає дорогою рівною. Не будь поміж тими, що жлуктять вино, поміж тими, що м’ясо собі пожирають, бо п’яниця й жерун збід­ніють, а сонливий одягне лахміття.

Пр. 23:24-25

Буде вельми радіти батько праведного, і родитель премудро­го втішиться ним. Хай радіє твій батько та мати твоя, хай поті­шиться та, що тебе породила.

Пр. 29:3

Людина, що мудрість кохає, потішує батька свого, а хто попасає блудниць, той губить маєток.

/с. 54:13

Всі сини твої стануть за учнів Господніх, і спокій глибокий настане синам твоїм!

Мт. 18:4-6

Отже, хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім. І хто прийме таку дитину одну в Моє Ймен­ня, той приймає Мене. Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, — і його потопити в морській глибині.

/ їв. 2:12-13

\ Іншу я вам, дітоньки, що гріхи вам прощаються ради Ймен­ня Його. Пишу вам, батьки, бо ви пізнали Того, Хто від початку. Пишу вам, юнаки, бо перемогли ви лукавого.

Благословення Боже дітям праведних

1 М. 6:18

І складу Я заповіта Свого з тобою, і ввійдеш до ковчегу ти, і сини твої, і жінка твоя, і жінки твоїх синів із тобою.

1 М. 7:1

І сказав Господь Ноеві: «Увійди ти й увесь дім твій до ковче­гу, бо Я бачив тебе праведним перед лицем Своїм в оцім роді».

1 М. 19:12

І сказали ті мужі до Лота: «Ще хто в тебе тут? Зятів і синів своїх, і дочок своїх, і все, що в місті твоє, — виведи з цього місця».

Пс. 36 (37):26

Кожен день виявляє він милість та позичає, і над потомством його благословення.

Пс. 101(102):29

Сини твоїх рабів будуть жити, а їх насіння стоятиме міцно перед обличчям твоїм!

Пс. 102(103у.17-18

А милість Господня від віку й до віку на тих, хто боїться Його, і правда Його — над синами синів, що Його заповіта додержу­ють, і що пам’ятають накази Його, щоб виконувати їх!

Пс. 111(112 ):1-3

Блажен муж, що боїться Господа, що заповіді його любить! Буде сильним насіння його на землі, буде поблагословлений рід безневинних! Багатство й достаток у домі його, а правда його пробуває навіки!

Яр. 3:33

Прокляття Господнє на домі безбожного, а мешкання правед­них Він благословить.

Яр. 11:21

Ручаюсь: не буде невинним лихий, а нащадок правдивих захований буде.

Пр. 12:7

Перевернути безбожних — і вже їх нема, а дім правдивих буде стояти.

Пр. 13:22

Добрий лишає спадок і онукам, маєток же грішника схований буде для праведного.

Пр. 20:7

У своїй неповинності праведний ходить, — блаженні по ньому сини його!

1с. 44:3-5

Бо виллю Я воду на спрагнене, а текучі потоки на сухо­діл, — виллю Духа Свого на насіння твоє, а благословення Моє на нащадків твоїх, і будуть вони виростати, немов між травою, немов ті тополі при водних потоках.

/с. 65:23

Не будуть вони працювати надармо, і не будуть родити на страх, вони бо насіння, благословлене Господом, і нащадки їх з ними.

Єр. 32:39

І дам Я їм серце одне та дорогу одну, щоб боялись Мене по всі дні на добро собі й синам їх по них.

1 Кор. 7:14

Чоловік бо невіруючий освячується в дружині, а дружина невіруюча освячується в чоловікові. А інакше нечисті були б ваші діти, тепер же святі.

Виправлення дітей

Пр. 13:24

Хто стримує різку свою, той ненавидить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для нього картання.

Пр. 19:18

Картай свого сина, коли є надія навчити, та забити його — не піднось свою душу.

Пр. 22:15

До юнакового серця глупота прив’язана, та різка картання віддалить від нього її.

Пр. 23:13-14

Не стримуй напучування юнака, — коли різкою виб’єш його, не помре: ти різкою виб’єш його, — і душу його від шеолу врятуєш.

Пр. 29:15

Різка й поука премудрість дають, а дитина, залишена тільки собі, засоромлює матір свою.

Пр. 29:17

Карай сина свого — й він тебе заспокоїть, і приємнощі дасть для твоєї душі.

Еф. 6:4

А батьки, — не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напо- минанні й остереженні Божому!

Кол. 3:21

Батьки, — не дратуйте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони!

Покарання дітей

1. М. 21:15

А хто вдарить батька свого чи матір свою, той конче буде забитий.

1. М. 21:17

І хто проклинає батька свого чи матір свою, той конче буде забитий.

5 М. 21:18-21

Коли хто матиме неслухняного і непокірного сина, що не слуха­ється голосу батька свого та голосу матері своєї, і докорятимуть йому, а він не буде їх слухатися, то батько його та мати його схоплять його, і приведуть його до старших його міста та до брами того місця. І скажуть вони до старших міста його: «Оцей наш син неслухняний та непокірний, — він не слухає голосу нашого, ласун та п’яниця». І всі люди його міста закидають його камінням, — і він помре. І вигубиш те зло з-посеред себе, а ввесь Ізраїль буде слухатися й буде боятися.

5 М. 27:16

Проклятий той, хто легковажить свого батька та свою матір! А весь народ скаже: амінь!

5 М. 27:19

Проклятий той, хто перекручує право приходька, сироти та вдови! А весь народ скаже: амінь!

Мт. 15:4

Бо Бог заповів: «Шануй батька та матір», та: «Хто злорі- чить на батька чи матір, — хай смертю помре».

Добрі діти

1. Тим. 3:15

І ти знаєш з дитинства Писання святе, що може зробити тебе мудрим на спасіння вірою в Христа Ісуса.

Кол. 3:20

Діти, — будьте слухняні в усьому батькам, бо це Господеві приємне!

Пр. 3:1-4

Сину мій, не забудь ти моєї науки, і нехай мої заповіді стере­жуть твоє серце, бо примножать для тебе вони довготу днів, і років життя та спокою! Милість та правда нехай не залишать тебе, — прив’яжи їх до шиї своєї, напиши їх на таблиці серця свого, — і знайдеш ти ласку та добру премудрість в очах Бога й людини!

Пр. 13:1

Син мудрий приймає картання від батька, а насмішник доко­ру не слухає.

Еф. 6:2-3

«Шануй свого батька та матір» — це перша заповідь з обітни­цею, — «щоб добре велося тобі, і щоб ти був на землі довголітній!»

'      1 М. 45:9-11

Поспішіть, і^йдіть до батька мого, та й скажіть йому: Отак сказав син твій Йосип: Бог зробив мене володарем усього Єгип­ту. Зійди ж до мене, не гайся. І осядь у землі Ґошен, і будеш близький до мене ти, і сини твої, і сини синів твоїх, і дрібна та велика худоба твої, і все, що твоє. І прогодую тебе там, бо голод буде ще п’ять років, щоб не збіднів ти, і дім твій, і все, що твоє.

1 М. 47:12_а

І постачав Йосип хліб для батька свого й братів своїх, та для всього дому свого батька відповідно до числа дітей.

Мт. 18:2-4

Він же дитину покликав, і поставив її серед них, та й сказав: «Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, — не ввійдете в Царство Небесне!»

Єр. 1:8

Ще поки тебе вформував в утробі матерній, Я пізнав був тебе. І ще поки ти вийшов із нутра, тебе посвятив, дав тебе за пророка народам! А я відповів: О, Господи, Боже, таж я промовляти не вмію, бо я ще юнак! Господь же мені відказав: «Не кажи: «Я юнак», бо ти підеш до всіх, куди тільки пошлю я Тебе, і скажеш усе, що тобі накажу. Не лякайсь перед ними, бо я буду з тобою, щоб тебе рятувати», говорить Господь.

Мт. 21:15

А первосвященики й книжники, побачивши чуда, що Він учинив, і дітей, що в храмі викрикували: «Осанна Сину Давидо­вому», обурилися, та й сказали Йому: «Чи ти чуєш, що кажуть вони?» А Ісус відказав їм: «Так. Чи ж ви не читали ніколи: «Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу?»

Лк. 1:76-80

«Ти ж, дитино, станеш пророком Всевишнього, бо будеш ходити перед Господом, щоб дорогу Йому приготувати, щоб наро­ду Його дати пізнати спасіння у відпущенні їх гріхів, через велике милосердя нашого Бога, що ним Схід із висоти нас відвідав, щоб світити всім тим, хто перебуває в темряві й тіні смертельній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу спокою». А дитина росла, і скрі­плялась на дусі, і перебувала в пустинях до свого з’явлення перед Ізраїлем.

Лк. 2:52

А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей.

2 Тим. 1:5

Я приводжу на пам’ять тобі твою нелицемірну віру, що перше була оселилася в бабі твоїй Лоіді, та в твоїй матері Евнікії; певен же я, що й у тобі вона оселилась.

2 Тим. 3:15

І ти знаєш з дитинства Писання святе, що може зробити тебе мудрим на спасіння вірою в Христа Ісуса.

Пс. 143(144):12

Щоб були сини наші, немов саджанці, виплекані в їх моло­дості, наші дочки — немов ті наріжні стовпи, витесані на окрасу палати!

Нечестиві діти

ЇМ. 8:21

1. почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: «Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був».
2. М. 21:15

А хто вдарить батька свого чи матір свою, той конче буде забитий.

4 М. 32-14

А оце стали ви замість ваших батьків, як нащадки грішних людей, щоб збільшити ще палючий гнів Господній на Ізраїля.

Йов. 13:26

Бо ти пишеш на мене гіркоти й провини мого молодечого віку даєш на спадок мені.

Йов. 19:18

Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу­ють із мене.

Йов. 20:11

Повні кості його молодечости, — та до пороху з ним вона ляже.

Йов. 30:12

По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого.

Пр. 13:1

Син мудрий приймає картання від батька, а насмішник доко­ру не слухає.

Пр. 15:5

Зневажає безумний напучення батькове, а хто береже осто­рогу, стає розумний.

Пр. 17:2

Раб розумний панує над сином безпутнім, і серед братів він поділить спадок.

Пр. 17:21

Хто родить безумного, родить на смуток собі, і не потішить­ся батько безглуздого.

Пр. 17:25

Нерозумний син — смуток для батька, для своєї ж родитель- ки — гіркість.

Пр. 19:13

Син безумний — погибель для батька свого, а жінка сварли­ва — як ринва, що з неї вода тече завжди.

Пр. 19:26-27

Хто батька грабує, хто матір жене, — це син, що застиджує та осоромлює, — перестань же, мій сину, навчатися від нерозум­них, щоб відступитися від слів знання!

Пр. 20.20

Хто кляне свого батька та матір свою, — погасне світильник йому серед темряви!

Пр. 28:7

Хто Закон береже, розумний той син, а хто водиться із гуль- тяями, засоромлює батька свого.

П_Р. 28:24

Хто батька свого й свою матір грабує і каже: «Це не гріх», той розбійнику друг.

Пр. 30:11

Оце покоління, що батька свого проклинає, і неньки своєї не благословляє...

Пр. 30:17

Око, що з батька сміється й погорджує послухом матері, — нехай видзьобають його круки поточні, і нехай орленята його пожеруть!

Ек. 11:9-10

Тішся, юначе, своїм молодецтвом, а серце твоє нехай буде весе­ле за днів молодощів твоїх! І ходи ти дорогами серця свого й виді­нням очей своїх, але знай, що за все це впровадить тебе Бог до суду!

/с. 3:4-5

...І за правителів дам юнаків. А дітваки запанують над ними! І буде чавити народ один одного, і кожен свого ближнього! Повстане хлопчак на старого, а легковажний на поважаного.

Єр. 3:25

Лежимо ми у соромі нашому, і нас покриває ця наша неслава. Бо ми прогрішилися Господу, Богові нашому, ми й батьки наші, від нашої молодості й до сьогодні, і не слухали голосу Господа, нашого Бога!

Єз. 22:7

Батька та матір у тебе легковажать, чужинцеві роблять утиск серед тебе, сироту та вдову пригнічують у тебе.

Мих. 7:6

Бо гордує син батьком своїм, дочка повстає проти нень­ки своєї, невістка — проти свекрухи своєї. Вороги чоловіку — домашні його!

Мр. 13:12-13

1. видасть на смерть брата брат, а батько — дитину. І «діти повстануть напроти батьків» — і їм смерть заподіють. І за ім’я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений!

Рим. 1:30-32

Обмовники, наклепники, богоненавидники, напасники, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухняні батькам, нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилостиві. Вони знають присуд Божий, що ті, хто чинить таке, варті смерти, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке.

1. Тим. 3:2

Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобож- ні...

Участь дітей у Богослужінні

Езд. 8:21

І проголосив я там піст, над річкою Агавою, щоб упоко­ритися нам перед лицем нашого Бога, щоб просити від нього щасливої дороги для нас і для дітей наших та для всього нашого маєтку.

Мт. 21:15-16

А первосвященики й книжники, бачивши чуда, що Він учинив, і дітей, що в храмі викрикували: «Осанна Сину Давидо­вому», обурилися, та й сказали Йому: «Чи ти чуєш, що кажуть вони?» А Ісус відказав їм: Так. Чи ж ви не читали ніколи: «Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив ти хвалу?»

Як. 2:46                                                               _в

І сталось, що третього дня відшукали у храмі Його, як сидів серед учителів, і вислухував їх, і запитував їх.

Діти — символ відроджених

Мт. 18:2-6

Він же дитину покликав, і поставив її серед них, та й сказав: «Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, — не ввійдете в Царство Небесне! Отже, хто впокориться, як дитина оця, той найбільїщш у Царстві Небеснім. І хто прийме таку дитину одну в Моє Ймення, той приймає Мене. Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б тако­му було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, — і його потопити в морській глибині!»

Мк. 9:36-37

І взяв Він дитину, і поставив її серед них. І, обнявши її, Він промовив до них: «Коли хто в ім’я Моє прийме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає мене, — не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене!»

Мк. 10:15

Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, немов те дитя, той у нього не ввійде.

Лк. 9:46-48

А Ісус, думку серця їх знавши, узяв дитину і поставив її біля Себе. І промовив до них: «Як хто прийме дитину оцю в ім’я Моє, Мене він приймає, а як хто Мене прийме, приймає Того, Хто послав Мене. Хто бо найменший між вами всіма, — той вели­кий!»

Образно: духовно слабкі християни

/ Кор. 13:11

Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче.

1 Кор. 14:20

Браття, не будьте дітьми своїм розумом, — будьте в лихому дітьми, а в розумі досконалими будьте!

Рим. 2:20-21

Виховник нерозумним, учитель дітям, що ти маєш зразок знання й правди в Законі. Отож, ти, що іншого навчаєш, себе самого не вчиш!..

1 Кор. 3:1

І я, браття, не міг говорити до вас, як до духовних, але як до тілесних, як до немовлят у Христі.

Євр. 5:12-14

Ви бо за своїм віком повинні б бути вчителями, але ви потре­буєте ще, щоб хтось вас навчав перших початків Божого Слова.

І ви стали такими, яким потрібне молоко, а не страва тверда. Бо хто молока вживає, той недосвідчений у слові праведності — бо він немовля. А страва тверда — для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло.

В устах їх хвала досконала

Пс. 8:3

З уст дітей й немовлят учинив Ти хвалу ради Своїх ворогів, щоб знищити противника й месника.

Мт. 11:25

Того часу, навчаючи, промовив Ісус: «Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив».

Лк. 10:21

Того часу Ісус звеселився був Духом Святим і промовив: «Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби!»

Чада Царства Небесного

Мт. 18:2-6

Він же дитину покликав, і поставив її серед них, та й сказав: «Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!»

Мк. 10:15

Поправді кажу вам: хто Божого Царства не прийме, немов те дитя, той у нього не ввійде.

Криза особистої інтеграції у суспільство

Діти готові прийняти нові знання, недоступні для більшості з нас. їх рівень і підхід до усвідомленості дуже високий. Це прояв­ляється і в емоціях, і в поведінці. Наприклад, завдяки цьому багатьом із них доступне входження в енергетичні рівні і вони здатні бачити ауру, спілкуватися з ангелами. Часто вони воло­діють телепатією і розуміють мову тварин. Усе це лякає батьків, вони намагаються навіяти дітям, що це казки.

Реальною життєвою загрозою для сучасних Нових Дітей є криза особистої інтеграції у суспільство. «Моя дитина не така, як усі», — з такою проблемою найчастіше звертаються до психоло­га стурбовані батьки. Та коли узагальнити всі їх скарги, то стає зрозуміло, що межі норми розмиті і багато в чому суб’єктвні. За спостереженнями психологів, до розряду «особливої» може потрапити практично будь-яка дитина: гіперактивна і повільна; надто емоційна і замкнута; надмірно товариська і сором’язлива, вперта і надто поступлива; імпульсивна і загальмована; враз­лива і «байдужа»; вундеркінд і малюк, котрому наука ніяк не дається.

У пошуках норми батьки нерідко звертаються до власно­го дитинства: «А от коли я був маленьким...». Але дитина не може бути копією, зліпком, у буквальному розумінні цього слова продовженням своїх батьків. Окрім того, не варто забувати, що розрив між поколіннями нині набагато глибший і фатальніший, аніж раніше, і, відповідно, набагато гостріше стоїть проблема «батьків і дітей». Зміна суспільного ладу, ламання стереотипів, пошук нових ідеалів і цінностей, соціальне розшарування і водно­час — стрімкий розвиток новітніх технологій. Покоління екранів, моніторів, мобільних телефонів живе в іншому світі і в іншому ритмі. Спілкування завдяки новим засобам комунікації (Інтернет і мобільні телефони) посідає дедалі більше місця в житті підліт­ків. Батьки не завжди замислюються над тим, що власну дитину треба розглядати як представника нової генерації...

Найчастіше питання про те, що дитина «не така», заго­стрюється, коли малюк потрапляє в дитячий колектив і вчиться вибудовувати рівноправні стосунки з однолітками і дотримува­тися правил субординації з дорослими. Для дитини це справжнє випробування, адже досі він був улюбленцем мами, тата, бабусі.

І раптом — тато сердиться, мама сумує, бабуся бурчить... Перші кроки соціалізації можуть бути болючими — і для дитини, і для батьків. Головне — не впасти у крайнощі: або «всі погані, тільки моя особлива дитина має рацію», або протилежне — «в усіх діти як діти, а в мене...»

Батькам важко бути об’єктивними стосовно власної дити­ни. Часто ми лукавимо самі з собою. Міркуючи про те, що дитина росте «не така», варто доводити думку до кінця: може, так зручно вчителеві або вам? Непросто відмовитися від випле- каного образу «гідного» спадкоємця. Проте дитина — це не лише плід сімейного виховання. Це не «чиста дошка» (іаЬиІа гава), на якій різні соціальні інститути (сім’я, школа, церква, соціум) малюють свої візерунки, створюючи гвинтик соціаль­ної машини. Це вже від народження певною мірою сформована особистість зі своїми здібностями, задатками, талантами, місі­єю і призначенням. У кожної дитини — свій унікальний набір генів (причому можна говорити не лише про біологічну, а й про духовну генеалогію); різноманітні здібності і нахили, не завжди приємні для нас. Найкраще ставитися до своєї дитини як до істоти, з котрою ще потрібно буде детально познайомитися і постаратися зрозуміти і прийняти її саме такою, якою її створив Бог. Тільки «Бог є той, хто випробовує серця і нирки» (Пс. 7:10). Йому відома таємниця глибинної сутності люди­ни. Ми ж часто є загадкою самі для себе, тому нам ще важче зрозуміти і пізнати своїх дітей.

Але, напевно, немає заняття цікавішого, ніж дізнаватися про довірене нам юне створіння. Ми повинні зробити багато відкрит­тів — приємних і не дуже. Ми будемо дивуватися, захоплюватися і впадати у відчай, радіти, сумувати і гніватися; шукати у своє­му родоводі предків із такими ж рисами, «вираховувати» згубні впливи поза родиною. Прийнявши дитину такою, якою вона є, ми зможемо м’яко коригувати її характер і поведінку: заохочу­вати і розвивати позитивні риси, а негативні — згладжувати і, за можливості, трансформувати у чесноти. Але буває, що батькам подобається, що їх дитина не така, як усі, вони свідомо нехтують реальними проблемами соціалізації дитини, навіть не роблячи спроб вводити своє чадо у прийнятні для суспільства рамки. У таких випадках необхідна робота з батьками.

Досить часто батьки самі культивують у своїх дітях «манію відмінності», роблять із своєї дитини «білу ворону». Дитина перебуває у своєрідній групі ризику, якщо:

• в родині заведено протиставляти себе іншим людям: ми кращі, гірші, бідніші, багатші, розумніші; ми — аборигени чи люди приїжджі тощо;
• сім’я живе замкнуто, і в ній до стороннього ставляться завжди з підозрою, як до джерела можливих неприємностей і навіть небезпек;
• критикувати оточуючих — це звичний спосіб спілкування між дорослими;
• дитину постійно порівнювати з однолітками і повторювати, що вона не така, як усі: дужча, слабша, хворобливіша, розумніша, дурніша;
• дитина звикне, що вона завжди має рацію, а в усіх конфлік­тах і негараздах винні оточуючі;
• її виховують у неповній сім’ї, і батько свідомо чи несвідомо прагне «зациклити» сина або доньку на собі;
• дитина стає для батьків (чи одного з них) засобом само­ствердження;
• малюка виховує мама (бабуся), котра зводить свою життє­ву місію лише до виховання;
• літні батьки роблять із дитини «маленького старого»;
• в сім’ї переважають крайнощі у методах виховання. Одна­ково небезпечні як вседозволеність і потурання, так і жорсткий авторитарний стиль, постійна критика дитини;
• малюк обмежений у спілкуванні з однолітками і переважно задовольняється компанією дорослих;
• в родині існують серйозні психологічні проблеми між дорос­лими;
• батьки у грубій формі намагаються «переламати» деякі вроджені риси дитини замість того, щоб м’яко їх коригувати і створювати умови для розвитку альтернативних якостей.

У батьків немає приводу серйозно непокоїтися, якщо:

• дитина задоволена життям і не стурбована тим, що вона «не така»;
• вона не пригноблена і не агресивна;
• у неї нормальні стосунки з однолітками, а її особливості не відштовхують від неї інших дітей;
• вона вміє спілкуватися з дорослими, підпорядковуватися і слухатися;
• дитина не протиставляє себе оточуючим, не бачить довкола ворогів, доброзичлива до людей і ставиться до них з повагою;
• ідеї, що вона в чомусь не така, з’явилися у неї в перехідному віці, що трапляється часто.

У батьків є серйозний привід підозрювати, що їх дитина — «біла ворона» (у гіршому розумінні), якщо:

• вона відчуває відчуженість і відкинутість, стала ізгоєм у дитячому колективі;
• є підозра, що у неї розвинувся синдром жертви, яким вона провокує однолітків на те, щоб її кривдили;
• вона звикла привертати увагу до себе у нездоровий спосіб (гримасує, дражниться, зачіпає сильніших за себе);
• дитина не має друзів серед однолітків, завжди про всіх відгукується погано.

Якщо батьків терзають сумніви, що їх дитина не така, як усі, психологи радять:

• Постарайтеся якнайчіткіше сформулювати, у чому саме ви бачите відхилення від норми у розвитку і поведінці вашого маля­ти.

• Поцікавтеся у психолога чи в будь-якому посібнику з віко­вої психології, чи не підпадає «особлива» поведінка вашої дитини під норму для її віку.
• Задумайтеся про те, що саме є для вас приводом для зане­покоєння: те, що вашого малюка критикують оточуючі; у нього погані оцінки; складні стосунки з однолітками чи ж він просто створює певні незручності дорослим; не виправдовує ваших надій і не тішить ваше самолюбство.
• Проаналізуйте, чи не культивує хтось у родині ідеї «особли­вості» дитини.
• Постарайтеся помістити дитину в адекватне її запитам середовище: «занадто розумну» — у спецшколу для обдарова­них дітей; дитину, котра «не тягне» точні науки — у гуманітар­ний клас; непосидючу — у спортивну секцію; тихоню — у гурток малювання тощо. Важливо, щоб дитина обов’язково мала можли­вість спілкуватися з дітьми зі схожими інтересами і звикла відчу­вати себе на висоті.
• Але водночас потрібно піклуватися про те, щоб дитина розвивала і ті риси, яких їй бракує (терплячість, вміння бави­тися з іншими дітьми, готовність ділитися, здатність зважати на інтереси інших тощо).
• Якщо ви відчуваєте, що не впораєтесь із ситуацією, прокон­сультуйтеся з неврологом і психологом стосовно вашої дитини.

Але слід довіряти не тільки фахівцям, а й своїй інтуїції. По -перше, варто ретельно вибирати досвідченого і недогматич- но мислячого спеціаліста. По-друге, ніхто краще за вас не знає вашої дитини і тієї атмосфери, в якій вона виховується, і ніхто не візьме на себе відповідальність за ваше чадо.

Методи позитивного виховання Нових Дітей

Сучасний світ переживає кризу виховання. ЗМІ приносять все більше повідомлень про дитячу і підліткову злочинність, занижену самооцінку, синдром нестачі уваги, наркоманію, ранню вагітність, самогубства. В чому корінь проблеми? Серед батьків і вихователів побутують різні точки зору: у застарілих методах виховання; у вседозволеності; у негативних змінах в суспільстві; у засиллі реклами, насильства і сексу на телеекранах тощо.

Але слід зрозуміти, що проблеми дітей починаються вдома і можуть бути вирішені ще там. Зміни в суспільстві — вагомий фактор, але саме від батьків залежить, чи виростуть їх діти силь­ними, впевненими в собі, здатними до співробітництва і спів­переживання. Якщо батьки хочуть, щоб діти могли впевнено почуватися у вільному світі, який базується на принципах свобо­ди і прав людини, треба виховувати їх з допомогою найбільш ефективних і сучасних методів. Виховання повинно базуватися на любові, а не на страхові.

 

Донедавна дітей контролювали з допомогою тиску, страху і почуття вини. Щоб мотивувати добру поведінку, дітям навіювали, що вони порочні і можуть заслужити гарне ставлення тільки послу­хом. Сильним стримуючим фактором для дитини був страх втра­тити любов і прихильність батьків. Якщо цього було недостатньо, батьки застосовували більш жорсткі покарання, які повинні були пробудити в дитині ще більший страх і зламати її волю. Нечемну дитину називали свавільною. За іронією долі, з точки зору пози­тивного виховання основою для розвитку в дитині духу співробіт­ництва, упевненості в собі і чуйності слугує саме виховання сильної волі. Треба розвивати волю дитини, а не ламати її.

У минулому мета виховання полягала в тому, щоб привити дітям послух. Позитивне виховання спрямоване на те, щоб вирос­тити вольову дитину, але при цьому схильну до співробітництва. Коли серця дітей відкриті, а воля отримує необхідну підтримку, вони стають лояльніші. Позитивний підхід спрямований на вихо­вання не слухняних, а чуйних дітей, котрі підкоряються правилам не зі страху, але діють спонтанно і приймають рішення, йдучи за велінням серця. І якщо такі діти не обманюють, то не тому, що це проти правил, а тому, що вони чесні і справедливі. Мораль для них не є чимось нав’язаним зовні, — вона йде зсередини, вихова­на співробітництвом з батьками.

Виховні методи минулого були зосереджені на тому, щоб привчити дітей підкорятися. Позитивне виховання прагне до створення упевнених в собі лідерів, здатних творити СВОЮ ДОЛЮ самостійно. Упевнені в собі діти чітко усвідомлюють, хто вони і чого хочуть досягти. Сильні діти менше піддаються впливу з боку однолітків і не відчувають потреби бунтувати, щоб утвердити себе. Вони думають своєю головою, але при цьому відкриті для допомоги і підтримки з боку батьків і наставників. Коли такі діти дорослішають, їх не сковують забобони оточення. Вони йдуть за своїм внутрішнім компасом і приймають рішення самостійно.

Світ довкола нас змінився — змінилися і діти. Вихован­ня, що базується на страхові, більше не впливає на них. Старі методи, основою яких є залякування, насправді лише послаблю­ють контроль дорослих. Погроза покарання тільки налаштовує дітей проти батьків і спонукає їх до бунту. Крик чи удар уже не допомагають установити контроль над дитиною, а вбивають у ній бажання слухати і співпрацювати. Сьогодні діти набагато розумніші, ніж раніше. Вони розуміють, коли дорослі поводять­ся нечесно, і не схильні терпіти це. Вони бунтують. Покарання і погрози перекривають канали спілкування між вами. Замість того, щоб сприяти вирішенню проблеми, батьки стають її части­ною. Використовуючи покарання, ви стаєте дитині ворогами, від котрих треба таїтися, а не батьками, котрі в змозі підтрима­ти. Коли батьки кричать на дитину, це тільки притуплює її здат­ність слухати. Щоб досягти успіхів у навчанні, конкурувати в умовах вільного ринку і будувати міцні взаємовідносини з інши­ми людьми, сучасній людині необхідно оволодіти мистецтвом спілкування. Найкраще дитина вчиться цього мистецтва, коли вислуховує батьків, а батьки її. Діти прислухаються до батьків, коли ті прислухаються до дітей.

Сьогодні діти володіють більшим творчим потенціалом, ніж раніше, але при цьому гостріше реагують на зовнішні умови. Оскільки діти стали чутливішими, вони активніше відповідають насильством на насильство.

У наші дні молоде покоління найкраще вчиться поважати оточуючих не завдяки страхові, але з допомогою наслідування. Діти завжди запрограмовані на наслідування батьків. Наслідуван­ня і співробітництво для дітей — дуже важливі механізми навчан­ня. Методи виховання, що базуються на залякуванні, обмежують природний розвиток дітей; при цьому виконання батьківського обов’язку приносить менше радості і забирає більше часу.

Сучасні діти не потребують мотивації страхом і покаранням. Вони володіють вродженою здатністю відрізняти добре від погано­го — треба тільки дати їм можливість розвинути цю якість. Замість того, щоб мотивувати їх до належної поведінки з допомогою пока­рання і залякування, можна використовувати заохочування, а також їх природне здорове бажання принести батькам радість.

Джон Ґрей [36] переконує, що необхідно доносити до дітей З важливих принципів:

1. Відрізнятися від інших — нормально.
2. Помилятися — нормально.
3. Проявляти негативні емоції — нормально.
4. Хотіти більшого — нормально.
5. Виражати свою незгоду — нормально, але пам’ятай, що мама і тато — головні.

Використовуючи методи і принципи позитивного виховання, ми можемо розвинути в дитині якості, необхідні для досягнення успіху в житті. Ось деякі з них: уміння прощати інших і себе, ділитися, дочекатися здійснення своїх бажань, почуття власної гідності, терпіння, наполегливість, повага до оточуючих і до себе, дух співробітництва, чуйність, упевненість у своїх силах, здат­ність бути щасливим.

Ненсі Тепп, котра ввела у вжиток саме поняття «Діти Інди­го», радить батькам якнайбільше розмовляти з дітьми, намага­тися брати участь у подіях разом з ними. Якщо ви скажете своїй дитині: «Я зайнятий і не чіпляйся зараз до мене», — вона вийде на вулицю і знайде собі заняття самостійно. Вона зрозуміє, що вам просто нічого їй сказати.

Роздавати дітям накази направо й наліво — неефективно. Це саме те, з чим наша шкільна система без кінця терпить прова­ли, тому що заснована на строгих чітких правилах: «Не запитуй, не розмовляй». Діти питають: «Чому? Чому я повинен це роби­ти?» або стверджують: «Якщо я повинен зробити це, я зроблю по-своєму». Ці діти не визнають придуманих нами правил, бо знають закони реального світу. Вони хочуть, щоб ми справді були для них батьками: турбувалися про них, не жаліючи влас­ного часу, причому робили це не формально, а щиро. Ми часто думаємо, що чинимо завжди правильно. Вони ж дотримуються думки, що головне — все робити від душі, з любов’ю, а зовсім не так, як вважається правильним.

Батьки також повинні пам’ятати: якщо ви хочете бути з ними — будьте з ними! Будьте присутні у своєму тілі «тут і зараз», тому що вони чудово відчувають, де ви мислено перебу­ваєте — з ними чи десь в іншому місці.

Якщо ви думаєте про щось інше, то скажіть: «Мені треба відволіктися на деякий час». Діти не турбуються про те, як довго їх батьки відсутні. Головне — чесно попередити про це. Більшу частину часу Індиго відкриті для спілкування з оточуючими — доти, доки ви не відштовхнете їх, — тоді вони відходять на свою територію, туди, де безпечно, і світ повний розуміння і любові. Собі вони вірять завжди.

Виховання повинно базуватися на любові, а не на стра­хові [36].

Як батьки, ми повинні визнавати, поважати і підтримувати процес природного росту наших дітей. Від нас не вимагається якимось чином формувати з них таких людей, якими вони, на нашу думку, повинні стати. Однак ми відповідальні за те, щоб дати їм мудру підтримку, коли мова йде про розвиток їх вродже­них талантів чи сильних якостей. Дітям не потрібно, щоб ми їх направляли чи покращували, але їх ріст залежить від нашої підтримки. Ми повинні надати родючий ґрунт, на якому вирос­туть плоди їх величі. Все інше вони в силах зробити самі. У зрос­таючому розумі, серці і тілі кожної дитини вже є детальний план її розвитку.

З допомогою методів позитивного виховання батьки спри­яють процесу природного росту своїх дітей, не втручаючись у нього. Без розуміння природних шляхів розвитку дитини батьки схильні переживати непотрібне розчарування, неспокій і вину, і через нерозуміння блокують чи пригнічують розвиток своїх дітей у деяких напрямках.

Крім того, що всі діти народжуються невинними і добрими, всі вони приходять у світ з особливими проблемами. Ми пови­нні допомогти дітям впоратися з їх унікальними завданнями. Ми можемо дозволити дітям залишатися собою і зосередитися на тому, щоб допомогти їм вирішувати необхідні для росту завдання, які ставить перед ними життя.

У кожної дитини своє неповторне призначення. Прийнявши цей факт, батьки можуть заспокоїтися, розслабитися і не брати на себе відповідальність за будь-яку проблему, що виникає в дити­ни. Наше завдання — допомогти дітям повернутися обличчям до перешкоди і успішно її подолати. У кожної дитини унікаль­ний набір завдань і талантів, і ми не можемо змінити те, якими їм бути. Але нам під силу подбати про те, щоб у дітей були всі можливості досягти найкращих результатів.

У важкі часи, коли нам починає здаватися, що з нашими дітьми не все гаразд, треба просто згадати, що вони — з небес. Вони первинно досконалі. Особливі перешкоди, які доводиться долати дітям, допомагають їм здобути сили і розвинути свій особливий характер. («Благословенні труднощі, бо ними ростемо» — Агні-Иога). Дітям необхідні співчуття і допомога, але не менш необхідні їм для росту і їх особливі проблеми.

• Дитина не навчиться прощати, якщо їй прощати нікого.
• Дитина не розвине в собі терпіння чи вміння дочекатися здійснення своїх бажань, якщо зразу давати їй все, чого вона хоче.
• Дитина не навчиться приймати власні недоліки, якщо довкола неї всі бездоганні.
• Дитина не навчиться співробітничати, якщо все завжди відбувається так, як їй хочеться.
• Дитина не розвине свій творчий потенціал, якщо за неї все будуть робити інші.
• Дитина не навчиться співчуття і поваги до оточуючих, якщо вона не бачить, що інші люди також переживають біль і невдачі.

• Дитина не розвине в собі відвагу й оптимізм, якщо їй не доведеться стикнутися з неприємностями.
• Дитина не розвине наполегливість і силу, якщо все дається легко.
• Дитина не навчиться виправляти свої помилки, якщо їй невідомі труднощі, невдачі і промахи.
• Дитина не розвине почуття власної гідності і здорову гордість, якщо не буде долати перешкоди і досягати чогось.
• Дитина не розвине в собі самодостатність, якщо їй не знайо­ме почуття ізоляції і неприйняття.
• Дитина не розвине в собі цілеспрямованість, якщо у неї нема можливості протистояти авторитету і досягати бажаного.

Життєві труднощі допомагають дитині стати сильнішою і пробуджують те краще, що в ній закладено. Метелику доводить­ся докласти величезні зусилля, щоб вибратися з кокону. Якщо, прагнучи допомогти йому, ви розріжете кокон, то метелик неза­баром помре. Ці зусилля необхідні йому для того, щоб розвинути м’язи крил.

Кожна дитина — неповторна. У кожної є свої особливі талан­ти, проблеми і потреби. За типом засвоєння знань діти діляться на три категорії: бігуни, ходоки і стрибуни. Бігуни навчаються дуже швидко. Ходоки навчаються «рівно». їх успіхи неважко помітити збоку. Стрибунів виховувати найважче. Створюється враження, що ці діти взагалі не вчаться і не добиваються ніяких успіхів. Але раптом вони здійснюють стрибок і набувають знання і навички одночасно. Навчання забирає у них більше часу.

Щоб почувати себе впевнено, дітям завжди потрібно знати, що їх чують, але при цьому завжди усвідомлювати провідну роль батьків.

У дітях закладена одна базова установка: глибоко в душі вони хочуть дати радість батькам. Методи позитивного вихо­вання посилюють цю установку, і, як наслідок, діти більш охоче слідують волі і бажанням батьків. Ніколи не пізно стати добрим батьком чи матір’ю і надихнути дітей на повноцінне співробітни­цтво. Застосовувати принципи позитивного виховання можна з будь-якого віку.

Бути батьками — значить знову і знову віддавати більше, ніж ти коли-небудь вважав за можливе. Обов’язок батьків полягає в тому, щоб проявляти безмежну відданість дитині, і наші діти безумовно заслуговують цього.

Для людини, котра хоче завести сім’ю, немає нічого необхід­нішого, аніж вивчення мистецтва виховання. Бути батьком чи матір’ю — важке завдання, але і найбільш вдячне. Це колосальна відповідальність і водночас велика честь.

Виховання, що базується на залякуванні, притуплює здатність дитини реагувати на позитивні методи. Мало просто відмовитися від покарань; треба замінити їх новими засобами співробітництва, мотивації і контролю. Щоб новий підхід приніс плоди, батькам треба відмовитися від старих методів виховання. Метання з боку у бік не дадуть результатів. Якщо сьогодні ви будете ставитися до дитини як до істоти доброї і невинної, а через тиждень наб’єте її за погану поведінку, то нічого доброго цим не досягнете.

Якщо ми хочемо, щоб дитина добре до себе ставилася, треба не примушувати її ставитися до себе погано. Якщо ми хочемо, щоб дитина була впевнена в собі, не варто керувати нею з допо­могою залякування. Якщо ми хочемо, щоб вона поважала інших, то повинні навчитися проявляти до неї ту повагу, якої вона заслу­говує. Не можна забувати, що дитячі переживання глибоко впли­вають на подальший хід життя і долю людини.

Сьогодні перед нами стоїть завдання наново створити мисте­цтво виховання. Завдання батьків не лише в тому, щоб сформу­вати із своїх дітей відповідальних і успішних дорослих. Необхідно перш за все лише виростити те, що в них уже закладено. У кожній дитині приховані зерна величі. Наша роль — створити безпеч­не живильне середовище, даючи дитині можливість розвинути і проявити свій потенціал.

Традиційні виховні методи і підходи, які були ефективні в минулому, вже непридатні. Сьогоднішні діти відрізняються від колишніх. Вони краще усвідомлюють власні почуття, а отже, володіють більш розвинутою самосвідомістю. Таке зрушення у свідомості означає і зміну потреб. Позитивне виховання — це перехід від методів, які базуються на залякуванні, до мето­дів, що базуються на любові.

Виховні методи, що базуються на любові, вступають у суперечність з інстинктивними реакціями людини, котра відчу­ває, що втрачає контроль над ситуацією, чи боїться його втра­тити. Підхід, побудований на любові, спрямований на те, щоб спонукати дитину до співробітництва, не лякаючи її покаранням. Залякування (батьком, екзаменами, ременем та інші погрози) призводять тільки до тривог і депресії.

Якщо дитина сприйнятлива, відкрита і здатна тонко відчува­ти, — а саме такі сучасні діти, — то застосоване до них насильство відразу виплескується назовні. Якщо не використовувати нові засоби контролю над дітьми, вони будуть розвивати в собі все більшу здатність до насильства та ірраціональних вчинків. Агре­сія і бунт або проявляються назовні, або згортаються всередину, призводячи до розвитку заниженої самооцінки. Діти ненавидять як оточуючих, так і себе.

Сцени насильства і підлості на телеекрані деякою мірою притуплюють здатність дітей розвивати в собі здорову неви­нність, умиротворення і чутливість. Якщо дитина не переван­тажена «брудними» телевізійними сценами, вона почуває себе більш упевнено, розслаблено й умиротворено. Надто багато філь­мів по телебаченню і в кінотеатрі, навіть якщо вони не містять сцен насильства, можуть стати причиною емоційного переванта­ження дітей. Надмірне навантаження на органи чуття призводить до перезбудження нервової системи, і дитина стає дратівли­вою, вимогливою, емоційно неврівноваженою, гіперактивною, примхливою, надміру чутливою і відмовляється співробітничати зі старшими. Надто інтенсивна стимуляція чинить нездоровий вплив. Але не варто переоцінювати роль телебачення, оскільки його дія неспівмірна з впливом батьківської виховної філософії і практики. Батьки впливають на дітей набагато сильніше, ніж телебачення.

Якщо вдома дитина постійно стикається з проявами агресії і погрозою покарання, то у хлопчиків розвивається гіперактив- ність або те, що останнім часом діагностується як синдром недо­стачі уваги. У дівчаток домашня агресія зазвичай призводить до таких саморуйнівних тенденцій, як занижена самооцінка і пору­шення апетиту.

Водночас м’яке виховання таке ж неефективне, як старі мето­ди залякування. Не можна давати дітям багато свободи, якщо ви при цьому не добиваєтеся, щоб вони поводилися як належить. Відмова від залякувальних методів минулого призводить до позитивного результату тільки тоді, коли ви заміняєте їх чимось іншим, більш дієвим. Хоча у сучасних дітей нові потреби, їм так само необхідне керівництво батьків. Інакше, як би ви не любили свою дитину, вона вийде з-під контролю.

Ніхто не заслуговує покарання. Всі люди потребують любові і підтримки. Позитивне виховання використовує замість тумаків і покарань тайм-аути.

У XX ст. західна психологія розвивалася відповідно до нових потреб колективної свідомості. Ще трохи більше сотні років тому ніхто не приділяв такого великого значення інтроспективному дослідженню найглибших почуттів, бажань і потреб. Питання виживання і безпеки турбували людей більше, ніж власні емоції. Багато просто не усвідомлювали своїх емоційних і психологіч­них потреб. Змінився світ, змінилися і діти. Ми живемо в епоху колосального зрушення у світовій свідомості. З цією зміною наш внутрішній світ набув більшого значення. Такі якості, як любов, співчуття, здатність до співробітництва та вміння прощати пере­стали бути просто високими філософськими концепціями, а увійшли у повсякденне життя.

Зміна колективної свідомості людства включає в себе еволю­цію совісті і розуму. Якщо люди нездатні самі усвідомлювати, що добре, а що погано, їм необхідні численні правила, слідування яким забезпечується шляхом покарань. Якщо ж людина здат­на розвинути у собі совість, то потреба в покаранні стосовно неї відпадає. Замість того, щоб учити дітей, що добре, а що погано, позитивне виховання зосереджується на тому, щоб пробудити їх внутрішню здатність відрізняти добре від поганого, знаходити відповідь у власній душі.

Совість — це наша внутрішня здатність відрізняти добре від поганого. У минулому люди інколи описували совість як тихий внутрішній голос. Те саме внутрішнє знання, але засто­соване для пізнання світу, називається інтуїцією. Якщо його застосувати до вирішення проблем, то це називається творчи­ми здібностями. У сфері людських взаємовідносин воно пере­творюється на здатність любити (або бачити добре у будь-якій людині) і прощати без усяких попередніх умов. Розвиток інтуїції — це найдорогоцінніший дар, який тільки можуть дати батьки дитині. Діти володіють вродженою здатністю розвивати в собі це внутрішнє знання. Вроджена чутливість забезпечує їм цю можливість, але вона ж може спонукати дітей до само­руйнування, якщо застосовувати до них застарілі методи, що базуються на залякуванні. Діти володіють потенціалом розви­тку совісті, але для того, щоб цей потенціал був реалізований, необхідні певні умови.

Позитивне виховання пробуджує в дітях цей внутрішній потенціал. Налагоджуючи зв’язок зі своєю совістю, діти пово­дяться добре, але не підкоряються сліпо. Вони поважають оточу­ючих, але не із страху, а тому, що їм це приємно. Вони хочуть і вміють вести переговори. Вони здатні думати самостійно. Вони не схильні сліпо вірити авторитетам. Вони схильні до творчос­ті, співробітництва, співчуття, довір’я і любові. З використан­ням методів позитивного виховання ми не просто полегшуємо собі виконання нашого батьківського обов’язку, але набуваємо можливість дати своїм дітям набагато більше, аніж давали своїм нащадкам батьки минулого. Найбільша нагорода в житті — бачи­ти, що твої діти успішно втілюють свої мрії в реальність і щиро радіють життю.