]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Джон Медіна "Правила розвитку мозку дитини. Як виховати розумну та щасливу дитину від нуля до п'яти років" - Page 4

Рубрики сайту: 

У науці чудово те, що вона не пристає ні на чий бік і не бере по­лонених. Щойно збагнеш, яким дослідженням вірити, вимальову­ється загальна картина і міфи розвіюються. Щоб здобути мою до­віру, дослідження мусить пройти «чинник скептика». Перш ніж потрапити в цю книжку, дослід має бути оприлюднено в широко цитованій літературі та успішно відтворено. Деякі результати діс­тали підтвердження десятки разів. Якщо я робитиму виняток для передових, надійних, але ще не перевірених часом експериментів, зазначу про це окремо.

Для мене виховання дитини зводиться переважно до розвитку мозку. Не дивно, враховуючи те, чим я заробляю на життя. Я мо­лекулярний біолог, особливо зацікавлений дослідженнями розви­тку, а також генетики психічних розладів. Більшість своїх дослі­джень здійснив як приватний консультант, діагностик проблем за контрактом на замовлення бізнес-сектора та державних дослід­ницьких закладів, які потребували генетика із досвідом у психіатрії. Я також заснував дослідницький інститут Таларіс, що розташова­ний у Сіетлі поруч із Вашингтонським університетом. Його метою було вивчити процес оброблення інформації у немовлят на моле­кулярному, клітинному та поведінковому рівнях. Саме це спону­кало мене читати лекції для груп батьків, як отого дощового вечо­ра у Сіетлі.

Науковці, звісно ж, не знають про мозок усього. Але те, що ми таки знаємо, дає чудовий шанс виховати розумних та щасливих ді­тей, незалежно від того, чи ви тільки дізналися про вагітність, чи вже маєте маля, чи опинились у ситуації, коли повинні виховати онуків. Тому з величезним задоволенням я відповім у цій книжці на важливі запитання, поставлені мені батьками, а також розвін­чаю найбільші міфи.

Ось деякі з моїх улюблених:

Міф: музика Моцарта для ще ненародженої дитини покращить її майбутні математичні здібності.

Реальність: ваш малюк лише пам'ятатиме Моцарта після наро­дження, як і решту звуків, запахів та смаків, отриманих в утробі (див. «Діти пам'ятають», с. 39). Якщо ви хочете, щоб він, подорослі­шавши, добре знав математику, найкраще, що можете зробити, — це навчити його контролювати імпульсивність у ранньому віці (див. «Самоконтроль», с. 116).

Міф: перегляд немовлям ^V^ із мовними програмами збільшить його словниковий запас.

Реальність: деякі ^V^ можуть навпаки зменшити словниковий за­пас дитини (с. 31). Збільшити словниковий запас та ^ дитини здатні лише ви самі, спілкуючись і вживаючи якнайбільше різноманітних слів (див. «Багато говоріть із вашою дитиною», с. 139). Слова пови­нні виходити від вас — справжньої, живої людини.

Міф: щоб підвищити інтелект, дітям потрібно брати уроки фран­цузької до трьох років і мати кімнату з іграшками, що «сприяють розвитку мозку», та бібліотеку навчальних ^V^.

Реальність: найефективнішою у світі педіатричною технологією з розвитку мозку, мабуть, є проста картонна коробка, набір олівців для малювання та дві години часу. Найгіршою — ваш новий теле­візор із пласким екраном (див. «Ура — гра!» на с. 144).

Міф: весь час повторюючи своїм дітям, що вони розумні, ви підви­щуєте їхню впевненість у собі.

Реальність: вони матимуть менше мотивацій працювати над склад­ними завданнями (див. «Що відбувається, коли кажете: „Ти такий розумний!”», с. 152). Якщо хочете, щоб вашу дитину прийняли у хо­роші виші, — хваліть її зусилля.

Міф: діти самі якось знаходять своє щастя.

Реальність: найкращим прогнозом щасливого майбутнього є дру­зі. Як здобути і втримати друзів? Слід добре вміти розшифровува­ти невербальні сигнали (див. «Допомагайте своїй дитині здобува­ти друзів», с. 181). Навчившись грати на музичному інструменті (с. 223), можна покращити цей досвід на 50 %. Натомість постійне читання СМС може його зруйнувати (с. 164).

Свіжі експерименти весь час публікуються у респектабельних наукових виданнях. Та якщо ви не передплачуєте «Журнал експе­риментальної дитячої психології», цей розмаїтий парад відкриттів може вас оминути. Ця книжка покликана донести до вас нові знан­ня, не вимагаючи для їхнього розуміння наукового ступеня.

Чого не може зробити наука про мозок (когнітивістика)

Я переконаний, що відсутність суворого наукового фільтру є од­нією з причин, що стільки книжок із виховання дітей доходять до кардинально протилежних висновків. Спробуйте лише знайти кон­сенсус серед експертів із батьківства щодо того, як допомогти вашій дитині спати цілу ніч. Це найперше, що здатне спантеличити бать­ків першої дитини.

Залишається фактом, що когнітивна наука не може розв'язати всіх проблем батьківства. Вона лише дає нам загальні правила, та не за­вжди здатна зарадити у специфічних питаннях. Візьмемо для прикла­ду історію, яку один із батьків опублікував на ТшиСопіеззіопз.сот — ресурс, який я використовуватиму впродовж всієї книжки:

Вчора ввечері зняв із петель двері в кімнату мого любого сина. Без криків і такого іншого. Попереджав, що якщо він знову замкнеться попри мою заборону, то зніму двері. Про­ходячи коридором, я помітив, що кімнату знову замкнено. Тому повернувся з електродрилем, і двері пішли ночувати в гараж. Поставив їх сьогодні на місце, але, якщо доведеться, зніму знову. Він знає, що я не жартую.

Чи може в такій ситуації зарадити когнітивна наука? Не дуже. Дослі­дження показують, що батьки повинні мати чіткі правила, порушен­ня яких матиме негайні наслідки. Але ніде не вказано чи варто зні­мати двері. Правду кажучи, ми лише починаємо вчитися правильно виховувати дітей. Заважають нам це робити чотири причини:

  1. Кожна дитина інакша

Кожен мозок у прямому значенні має свою проводку. Кожна дитина відреагує на ту саму ситуацію по-своєму. Тому не існує порад, які б беззастережно підходили всім. Саме тому я благаю вас добре вивчи­ти власних дітей. Це означає бути разом із ними багато часу. Зна­ти, як вони поводяться і як змінюється їхня поведінка, — це єдиний шлях навчитися виховувати.

З погляду дослідника, бажання мозку реагувати на зовнішнє се­редовище — досить спантеличливе. Індивідуальні риси перепліта­ються з культурними відмінностями і доповнюються особистими системами цінностей. До того ж у бідних сім'ях проблеми геть інші, ніж у сім'ях вищого та середнього класу. Мозок на все це реагує (бід­ність, щонайменше, може вплинути на ^). Не дивно, що цю цари­ну так важко досліджувати.

  1. Кожен із батьків інакший

Діти, виховані у сім'ї з двома батьками, мають два стилі виховання. У мам і татусів часто різні пріоритети виховання і це здатне призвес­ти до серйозних конфліктів у стосунках деяких пар. Дитина, однак, здатна комбінувати обидва стилі. Наприклад:

Я божеволію, коли бачу свого брата з дружиною та їхні­ми дітьми. Вона виховує рідко, з дивана. Натомість він це компенсує і кричить на них за ВСЕ. Збоку здається, що причиною поганої поведінки дітей є те, що вони й ГАДКИ НЕ МАЮТЬ, якими є правила. Вони мають проблеми не­залежно від своїх учинків, тому навіть не намагаються по­водитися добре.

Справді два стилі. Приклад показує, що у вихованні дітей між мамою і татом має бути стовідсоткова співпраця. Це, звісно, неможливо. Виховання дітей у сім'ї з двома батьками завжди буде гі­бридним. З часом діти почнуть реагувати на кожного з батьків, що вплине на їхню майбутню поведінку. Це ускладнює дослідження.

    Сторінки