]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Джон Медіна "Правила розвитку мозку дитини. Як виховати розумну та щасливу дитину від нуля до п'яти років" - Page 6

Рубрики сайту: 
  • На дітей впливають інші
  • Діти дорослішають, і життя стає ще складнішим. Школа та спілку­вання з ровесниками відіграють суттєву роль у формуванні дітей (хіба не кожен із вас має жахливий шкільний досвід, про який ви досі згадуєте?). Один із дослідників офіційно заявив, що однолітки, надто однакової статі, формують поведінку дитини набагато більше за батьків. Як ви, мабуть, здогадуєтеся, до цієї ідеї поставилися скеп­тично. Але цілком її не заперечили. Діти не живуть в ексклюзивно­му соціальному середовищі з винятково батьківською домінантою.

    1. Ми можемо говорити «пов'язано із», але не «спричинено»

    Навіть якби мозок був влаштований у всіх однаково і батьки пово­дилися шаблонно, значна кількість сучасних досліджень були б не­досконалими (чи, в кращому разі, лише попередніми). Більшість даних, якими ми володіємо, асоціативні, а не причинно-наслідкові. Чому це проблема? Дві речі можуть бути асоційовані і без того, щоб одна спричиняла іншу. Для прикладу, це правда, що всі діти, які влаштовують істерики, пісяють — асоціація сто відсотків, — од­нак це не означає, що пісяння спричиняє істерики.

    Ідеальне дослідження мало б: (а) винайти поведінковий секрет­ний соус, який робить розумних, щасливих та моральних дітей та­кими, (б) знайти батьків, яким бракувало секретного соусу та дати його їм, (в) оцінити дітей через двадцять років і побачити, що з них виросло. Це не тільки дорого, а й неможливо. Саме тому більшість досліджень із виховання дітей — асоціативні, а не причинно-наслід- кові. Ці дані буде подано з позиції, що ідеальне не повинно бути во­рогом хорошого. Іншим явищем, яке розчаровує та дивує є те, що:

    Людська поведінка складна!

    Ззовні ми можемо здаватися простими та спокійними, як гладенька морська поверхня, але під нею ви знайдете скелясті каньйони емо­цій, темні думки та плавучі малораціональні спонуки. Іноді ці ха­рактеристики — для кожного свої — випливають на поверхню. Ві­зьміть для прикладу одну типову реакцію на малу дитину:

    Це вже все. Офіційно заявляю: у мене не зосталось ані кра­плини терпіння. Криниця висохла. Син примудрився ви­черпати мій життєвий запас терпцю, не досягнувши на­віть трьох років. І я не бачу, як цей запас можна поповнити до початкового об'єму без концентрованих зусиль... скажі­мо, тиждень на Карибах із необмеженою подачею коктей­лю Май Тай.

    Як науковець із когнітивістики, я можу нарахувати щонайменше вісім окремих питань досліджень поведінки у коротенькому абза­ці цієї матусі. Її реакція на стрес виробилася ще на рівнинах Серен- геті[3]. Те, як жінка втрачає терпіння, частково залежить від генів, а частково від подій, які відбувалися навколо неї, коли вона ще була маленькою дівчинкою. Гормони теж грають роль, як і неврологічні сигнали, через які вона сприймає свого непокірного малюка. Також очевидною є пам'ять про звільнення від стресу, — здається, вона зга­дує круїз? — а також бажання втекти. Лише п'ятьма реченнями вона вивела нас із африканської савани у ХХІ століття.

    А науковці із когнітивістики, від теоретиків-еволюціоністів до фахівців із питань пам'яті, все це вивчають.

    Отже, дослідники таки здатні сказати про виховання дітей дещо вагоме. Інакше я б не робив свого внеску до незліченної купи кни­жок для батьків. Щоб здобути таку неоціненну інформацію, тала­новиті дослідники витратили багато років.

    Стосується не лише немовлят, а й дітей віком до п'яти років

    «Правила розвитку мозку дитини» охоплює розвиток мозку дітей від народження і до п'яти років. Найімовірніше, ви вбиратимете в себе інформацію про батьківство під час вагітності і навряд чи по­вернетеся згодом по додаткову порцію. Тому я прагну привернути вашу увагу на ранніх стадіях. Бо те, що ви робите протягом п'яти років життя вашої дитини, а не лише в перший рік, — надзвичайно впливає на її подальшу поведінку. Ми переконалися в цьому завдя­ки колективу дослідників, які протягом чотирьох десятиліть терпля­че стежили за сто двадцятьма трьома дошкільнятами з бідних сімей, що належали до групи ризику. Ласкаво просимо до дошкільного до­слідження Хайскоуп Перрі (НідЬЗсоре Реггу РгезсЬооІ Зіигіу), одно­го з найдивовижніших експериментів такого штибу.

    У 1962 році науковці вирішили перевірити ефект розробленої ними дошкільної навчальної програми раннього розвитку дітей. Малюків з Іпсіланті, Мічиган, у довільному порядку було поділе­но на дві групи. Перша відвідувала дошкільну програму, яка зго­дом стала моделлю для решти аналогічних напрацювань на націо­нальному рівні, включно з планом Хед Старт (Неагі Зіагі). Друга група цієї програми не відвідувала. Різниця між двома групами на­очно продемонструвала важливість ранніх років у розвитку дитини.

    Діти, задіяні у програмі, перевищили академічну групу за всі­ма можливими показниками продуктивності — від ^ та мовних тестів у ранньому віці до стандартизованих перевірок навчальних досягнень та тестування письма у старшому віці. Більшість із них за­кінчили старшу школу (84 % у хлопців та 32 % у дівчат) і, природно, мали кращі шанси вступити до коледжу. Діти, котрі програми не відвідували, вчетверо частіше потребували лікування психічних роз­ладів (36 % проти 8 %). Імовірність залишитися на другий навчаль­ний рік у них теж була вдвічі вищою (41 % проти 21 %).

    У дорослому віці особи, залучені до програми, були менш схиль­ні до злочинів і частіше знаходили стабільну роботу. Вони більше заробляли, мали заощадження та ставали власниками будинків. Еко­номісти підрахували, що суспільний прибуток з інвестицій у цей проект становив від 7 до 10 %, — показник, який зазвичай дає фон­довий ринок. Дехто називає суттєво вищу цифру: шістнадцять до­ларів з кожного долара платника податків, вкладеного у програму раннього розвитку.

    Зерно та ґрунт

    Дослідження Хайскоуп є найкращим прикладом важливості ото­чення у вихованні дитини. Проте спадковість відіграє рівнозначну роль. Часто їх важко розмежувати, як у старому анекдоті: третьо­класник приходить додому і дає татові свій щоденник. Батько пе­реглядає його і каже: «Як ти поясниш оці трійки та двійки?» Хло­пець зводить на нього очі і відповідає: «Краще ти мені скажи: це гени чи виховання?»

    Якось ми з сином-третьокласником відвідали жвавий і галасли­вий науковий ярмарок, де оглядали плоди зусиль його однокласни­ків. Зокрема, експерименти з насінням, ґрунтом та графіками росту рослин. Запам'яталась одна маленька дівчинка, яка завзято намага­лася нам пояснити, що її насінини мали ідентичну структуру ДНК. Одну вона посіяла в поживний ґрунт і старанно поливала. Іншу — в збіднену землю і теж добре поливала. Минув час. Із зерняти, під­живленого чудовим ґрунтом, виросла розкішна рослина, яку дівчин­ка великодушно дозволила мені потримати. Насінина у поганому ґрунті дала жалюгідну, мляву стеблину. Мені і її було дозволено роздивитися зблизька. Дівчинка доводила, що для росту рослин за­мало однакового потенціалу. «Потрібно мати і зерно, і ґрунт», — по­яснила вона мені. Тобто, щоб досягти бажаного результату, важли­ві і хороші дані, і сприятливі умови.

    Це, звісно, слушний висновок, тому цю метафору я використо­вую у книжці, узагальнюючи дослідження з виховання розумних та щасливих дітей. Існують чинники, непідвладні батьк

    Сторінки