]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Джон Медіна "Правила розвитку мозку дитини. Як виховати розумну та щасливу дитину від нуля до п'яти років" - Page 8

Рубрики сайту: 

І справді, навіщо нам виховання?

Питання, яке хвилює багатьох вчених-еволюціоністів: чому вихо­вання людської дитини потребує стільки часу? Ми маємо найдовше дитинство на планеті, не враховуючи китів. Звідки взявся цей деся­тилітній тимчасовий стан і чому його немає в решти тварин? Ось кілька чудових моментів, які ми, людські батьки, мусимо пережити:

Я вкрай виснажена! Джей-Джей покакав у підгузок, щойно я зняла його з горщика, потім виблював на килим, перекинув свій горщик і знову залив килим сечею, потім попісяв на ки­лим ІЩЕ РАЗ перед купанням. Я відчуваю, що вже не можу впоратись із материнськими обов'язками, та все ж якось справляюся....

У нас із чоловіком досить колоритна лексика. Ми ніколи не лаємо нашу любу донечку і намагаємося в її присутності контролювати свою мову, та, схоже, з тріском провалюємо

це завдання. Моя мама запитала, як звати її ляльку, і мала

відповіла: «Мудак». Ой...

Так, ви мусите навчити дітей усього — навіть контролювати виді­лення продуктів обміну речовин з їхнього організму. Дітей створе­но, щоб навчати, тому маєте стежити за власною поведінкою. І те, й інше забирає надзвичайно багато енергії. От еволюційні біологи і дивуються: чому люди з власного бажання покладають на себе та­кий обтяжливий обов'язок?

Зарахування на цю роботу — той єдиний сексуальний акт — було, звісно, класне. Але тепер вас найнято виховувати дити­ну. Є і прекрасні моменти, та умови контракту однозначні: вони беруть, ви даєте. За свою працю ви ніколи не отримаєте грошей, самі лише рахунки, і краще завчасно приготуватися до певних по­трясінь. Ви витратите понад двісті двадцять тисяч доларів, не вра­ховуючи кредитів на навчання у коледжі. Батьківська кар'єра не передбачає відпусток і лікарняних, натомість автоматично ста­вить вас на чергування і вдень, і вночі, і на вихідні. Її успішне ви­конання, ймовірно, перетворить вас на згусток нервів. Та попри це, тисячі людей щодня кажуть цій роботі «так». Має бути якась переконлива причина.

Насамперед виживання

Звісно, це так. Головне завдання мозку — вашого, мого і ваших не­стерпно чарівних дітей — допомагати нашому тілу пережити чер­говий день. Причина виживання давня, як теорія Дарвіна, і юна, як секс-чат по мобільному, — щоб ми могли проектувати свої гени на наступне покоління. Чи здатна людина добровільно поступитися особистими інтересами, щоб забезпечити виживання своїх генів у наступному поколінні? Очевидно, що так. Більшість із нас зроби­ли це сотні тисяч років тому, захоплюючи Серенгеті, а потім і ре­шту світу. Догляд за дитиною — це хитромудрий спосіб подбати про себе.

Але чому це потребує стільки часу та зусиль?

Обвинувачувати слід наш великий, жирний, важелезний, золо­тий, «ні на що не схожий» мозок. Ми еволюціонували до найбіль­шого мозку з найвищим ^, що дозволило нам перетворитися з іжі леопарда на Повелителів Світу за якихось коротких десять мільйо­нів років. Ми отримали цей мозок завдяки збереженню енергії, бо ходили на двох ногах замість чотирьох. Проте вироблення балан­су для вертикальної ходи спричинилося до звуження тазового ка­налу Ношо заріепз. Для жінок це означає одне: нестерпно болючі та часто фатальні пологи. Згідно з теоріями еволюційних біологів, паралельно зі змінами ширини родового каналу та розміру мозку стрімко розвивалася гонка озброєнь. Якби голова дитини була зама­ла — немовля помирало б (без зовнішнього та негайного медично­го втручання недоношена дитина не проживе і п'яти хвилин). Якби голова дитини була завелика — помирала б мати. Яка на це рада? Народжувати дітей іще до того, як їхній череп збільшиться аж так, щоб убити маму. Наслідок? Діти приходять у світ із недорозвину­тим мозком. Наслідок? Виховання дітей.

Оскільки булочку виймають із печі недопеченою, дитина роками потребує інструкцій мізків-ветеранів. Цю роботу виконують рідні, адже саме вони привели дитину в світ. Не потрібно глибоко занурю­ватись у дарвінівський сценарій, щоб знайти переконливе пояснен­ня батьківської поведінки.

Це частина містерії батьківства, яка наголошує на його важли­вості. Ми вижили, бо більшість із нас стали досить хорошими бать­ками, здатними провести у доросле життя своїх какливих, пісьли- вих, вередливих, зворушливо безпорадних нащадків. І тут ми не маємо права голосу. Мозок немовляти просто не готовий вижити у цьому світі.

Дитинство, безперечно, — вразливий період. Щоб здобути здатність розмножуватися, від народження дитини має минути понад десятиліття, — вічність порівняно з іншими видами. Ця прірва свідчить не лише про недостатньо розвинений мозок, а й про еволюційну потребу повсякчас уважних батьків. Дорослі, які збудували турботливі і тривалі взаємини з наступним поколінням, мали значну перевагу над тими, які цього не змогли чи не схотіли зробити. Деякі еволюційні теоретики переконані, що мова сповна розвинулася лише на те, щоб батьківські настанови дітям стали глибші та ефективніші. Стосунки між дорослими теж мали пер­шорядне значення у виживанні — і, незалежно від нас, такими і залишаються.

Ми - соціальні істоти

Сучасне суспільство робить усе, щоб пошматувати глибокі соці­альні зв'язки. Ми весь час рухаємося. Наші родичі мешкають за со­тні, навіть тисячі кілометрів від нас. Ми знаходимо друзів і підтри­муємо з ними зв'язок віртуально. Одна із головних проблем, на яку скаржаться новоспечені батьки, — це потужна ізоляція від свого со­ціального кола. Для їхніх родичів дитина часто є чужинцем. Для їх­ніх друзів дитина зазвичай є лише словом із шести букв. Все мало бути інакше. Зверніть увагу на те, скільки разів автор цих слів зга­дує своїх друзів та рідних:

Я повернулася жити до своїх діда і баби, щоб заощадити трохи грошей на навчання. Я тут виросла. Тут моє корін­ня. Один із моїх найулюбленіших сусідів помер, і його роди­на хоче продати будинок. Сьогодні ми цілим гуртом, разом із його сином, збиралися у гаражі. Попивали вино та згадува­ли всіх сусідів і родичів, які вже відійшли. Були сльози і сміх, але було також важливе відчуття, ніби ті, що пішли від нас, були там разом із нами, і сміялися разом із нами теж. Це просто надзвичайно!

Ми такі, чорт забирай, соціальні. Усвідомлення цієї властивості мозку — фундаментальне для розуміння багатьох тем моєї книж­ки, починаючи зі співпереживання і закінчуючи ефектами соціаль­ної ізоляції. Бо якщо мозок — це біологічний орган, то причини цього — еволюційні. Більшість учених вважають, що ми вижили завдяки формуванню соціальних груп взаємодопомоги. Це змуси­ло нас проводити багато часу у просторі стосунків, вивчаючи мо­тивації одне одного, психологічне нутро та механізми заохочен­ня та покарання.

Виникли дві корисні речі. Одна — це здатність працювати в ко­манді — важлива для полювання, пошуку притулку та захисту від хижаків. Друга — це здатність допомагати виховувати дітей одне од­ного. Боротьба між розміром родового каналу та розміром черепа дитини означала, що жінкам був потрібен час, щоб отямитися піс­ля пологів. Хтось мав доглянути дітей або вигодувати їх, якщо мати помирала. Це завдання лягало переважно на жіночі плечі (чолові­ки, врешті-решт, не здатні годувати грудьми). Однак багато науков­ців вважають, що найуспішнішими стали групи, в яких чоловіки ак­тивно допомагали жінкам. Ця общинна потреба була така сильна і вагома для нашого виживання, що дослідники дали цьому фено­мену

Сторінки