]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Джон Павел "Твоє щастя залежить від тебе" - Page 4

Рекламоване шастя

Попри все розчарування, пережите нами щодо зовніш­нього світу, ми, здається, ніколи не зазираємо всередину за тим, що шукаємо. Мабуть, Даг Гаммарскйолд мав рацію, коли казав, що нам добре вдається досліджувати зовнішній простір, але дуже погано — простір внутрішній. Можливо, збиває з пантелику припливна хвиля реклами, що накриває нас з головою. Нас переконують, іцо ми будемо щасливі, якщо придбаємо і користуватимемось певними виробами. Ми будемо гарно виглядати, гарно говорити, гарно пахнути. Ми будемо їхати дорогою життя у захопливому, шаленому темпі. Реклама намагається переконати нас, що щастя — це просто примноження задоволень.

Отак ми ввійшли в борги, споживши всі товари, що приносять щастя. Проте ми і далі «живемо у тихому від­чаї». Нам не вдалося купити за готівку промоційні обіцянки щастя. Була така історія про молоду жінку, яка продавала парфуми. За її спиною висів великий плакат: «Гарантуємо, що з цими парфумами ви знайдете собі чоловіка». Літня незаміжня пані підійшла до прилавка і обережно запитала продавщицю: «Чи дійсно ви гарантуєте, що з ними я знайду собі чоловіка?» Кажуть, продавщиця відповіла: «Якби дійс­но гарантували, невже ви думаєте, що я продавала б тут ці парфуми вісім годин на день?»

Може, правда просто в тому, що наші очі більші за нашу травну систему? А може, це приклад нереалістичних споді­вань? По-перше, я не гадаю, що все так просто. На мою думку, ми шукаємо щастя не там, де треба. Ми покладаємо наші надії на щастя на инших людей і речі. Але вони не мо­жуть нам його забезпечити. Як нагадування про це у ванній кімнаті над умивальником я почепив такий вислів: «ТИ ДИ­ВИШСЯ В ОБЛИЧЧЯ ЛЮДИНІ, ЯКА ВІДПОВІДАЛЬНА ЗА ТВОЄ ЩАСТЯ». З кожним днем я щораз більше у це вірю.

«Батьківські касети»

Одна з причин, чому багато хто з нас хибно визначає джерела щастя, — у наших так званих батьківських касе­тах. Це ідеї тих, хто мав на нас вплив від самого народ­ження, особливо в дитинстві. Ми приходимо в цей світ у пошуках відповідей. І відповіді, отримані рано в житті, за­лишилися в нашій пам'яті. Упродовж дня, і навіть коли ми спимо, ці батьківські касети прокручуються всередині нас.

Наше серце постійно ставить нам таке запитання: «Що мене ощасливить?» Більшість відповідей, які ми отримали дітьми, були не сказані нам, а показані на прикладі. Ми вчимося з того, що бачимо, а не з того, що чуємо. Можливо, ми бачили, як тривожаться наші батьки, тож ми навчили­ся тривожитись. Можливо, ми чули, як вони сваряться че­рез гроші, тож ми зробили висновок, що гроші важливі для щастя. Можливо, ми зауважували в їхніх словах, мові тіла і виразі обличчя залежність від инших. Тому ми зробили

 

Висновок, що наше щастя залежить від инших. Можливо, ми чули звинувачення: «Ти мене дратуєш». І зробили ви­сновок, що нас инші також можуть дратувати, що від них залежить наше щастя чи нещасливість, роздратування чи радість, відчуття безпеки чи страх. Або ж ми підхопили за­терту приказку: «Було б здоров'я — все инше додасться». Був час, коли я вважав себе незалежним мислителем. Але що старшим стаю, то краще розумію, що батьківські касети є великою часткою мене і мого життя. Я повинен постійно їх переглядати і змінювати.

Пастки порівнювання і змагання

Порівнювання є однією з найбільш вкорінених звичок. Відколи нас вивели на люди, відтоді й порівнюють з іншими. «Він подібний на батька». «Вона подібна на маму». Що зазвичай порівнюють:

  • зовнішній вигляд

   • розумові здібності

  • поведінку
  • досягнення.

Звісно, завжди будуть інші, які мають кращий вигляд, розумніші, ліпше поводяться і досягли більше, ніж ми. Наші батьки і вчителі, мабуть, ставили їх нам за взірець. «Чому ти не можеш бути таким, як ..?», «Чому ти не вмієш так, як твій брат?», «Якщо ти зачісуватимеш волосся на чоло, ніхто не побачить, яке воно в тебе високе. Так ти пристойніше виглядатимеш». І так більшість із нас навчилися порівнюва­ти себе з іншими. Психологи погоджуються: порівнювання є смертю для справжнього задоволення самим собою.

Пастка змагання дещо інша. І в школі, і поза школою більшість із нас протиставляють іншим. І звісно, інших протиставляють нам. Ми змагаємося за оцінки, за спортив­ні відзнаки, за популярність, за приналежність до «групи». На жаль, такі змагання залишили на багатьох із нас шра­ми на все життя. Усе ж багато хто продовжує змагатися. Далі в житті змінюється лише символіка суспільної позиції. У нас все ще тече слина при вигляді й звуках розкоші. Нас постійно «душить жаба»: «О, якби я виглядав ось так...»,

 

«Якби мені прийшло на думку сказати усі ті розумні слова...», «Якби я мав такий будинок...», «Якби я заробляв стіль­ки грошей...». Але ми навіть не наближаємося до всього цьо­го. У змаганні всі програють.

Мій власний досвід і висновки

Моє життя зводило мене з різними людьми. Багато хто розповідав мені про свої особисті проблеми і успіхи. За всі ті роки спілкування з людьми я відклав у пам'яті свідчен­ня про істинні шляхи до щастя. Окрім цього професійного зацікавлення існує ще мій власний пошук щастя. Я добре пам'ятаю свої успіхи і невдачі. Є певні тупики, що вигля­дають привабливо, однак нікуди не ведуть. Є гори, на які треба сходити крок за кроком. Є пастки, в які ми можемо легко потрапити.

Переглядаючи всі ці спогади, я переконуюся, що щас­тя досяжне для кожного. Єдина проблема полягає в тому, що коли ми пробуємо до нього дотягнутися, то насправді робимо щось не те. Щастя є і завжди було внутрішньою роботою.

Напрошується ще один важливий висновок: щастя є та­кож побічним продуктом. Воно є результатом «чогось іншого». Як і невловимий метелик, щастя неможливо наздог­нати. Усі зусилля знайти щастя приречені. Майже все інше можна шукати і знаходити безпосередньо: їжу, притулок, знання. Тільки не щастя. Щастя здобувають через роблення «чогось іншого».

Отож, що таке це «щось інше»? Після тривалих роздумів над своїм власним досвідом я дійшов висновку, що це «щось інше» можна звести до десятьох життєвих завдань чи прак­тик. Впевнений, що не всі зі мною погодяться, і дехто захо­че змінити список з десяти пунктів («чогось іншого»), які запропонував я. Ви вільні так робити. Але я переконаний, що оті десять речей є необхідні, аби стати по-справжньому щасливою людиною. Роз’яснення цих завдань і буде зміс­том книжки, яка є моїм для вас подарунком з любов'ю. Я маю надію, що ви візьмете цю книжку у свої добрі руки і прочитаєте її з відкритим серцем.

Заключне слово

Шляхи до людського щастя є завданням усього життя. То не є прості речі, які можна зробити раз і назавжди. Тут не можна просто вкласти певну кількість монет у автомат, що видає щастя, і ось нате — вискакує цукерка щастя! Це нагадує продаж дірки від бублика. Життя — це процес, поступовий процес зростання. Ми можемо виконувати наші життєві завдання лише поступово. Дорога до щастя — то міст, який треба перейти, а не ріг вулиці, за який треба звернути.

Оскільки щастя є побічним продуктом, то що більше ми виконаємо з десяти запропонованих завдань, то глиб­ше осягнемо відчуття особистого спокою і задоволення. Що частіше ми заглядатимемо всередину нас самих

Сторінки