]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Джон Павел "Твоє щастя залежить від тебе" - Page 6

Латинське слово Ьеаіив означає «щасливий». Веаіііийо, «благословення», є одночасно викликом і досягненням — обіцяє принести (опосередковано) справжнє щастя людині, яка приймає виклик і поступово його осягатиме.

Ось мої «благословення».

ЗАВДАННЯ 1

НАМ СЛІД ПРИЙМАТИ
СЕБЕ ТАКИМИ, ЯКИМИ МИ Є

Ми маємо схильність чіплятися за речі, зокрема і за ідеї. Ми неохоче розлучаємося з уявленням про себе самих. Однак відмова від деяких старих поглядів є суттєвою для зростання. Я маю навчитися відкидати статичний образ того, ким, на мою думку, я є. Якщо хочу зроста­ти, мушу звільнитися від минулого. Мушу усвідомити, що я такий один-єдиний, людина в процесі, яка постійно навчається, змінюється, зростає. Єдина важлива реаль­ність — це ким я є зараз. Я не той, ким був раніше. І ще не той, ким буду. А найголовніше, я маю знати: я є тим, ким повинен бути, і маю все необхідне для того, аби ро­бити те, що маю робити зі своїм життям.

Ознаки прийняття себе

Перше і найголовніше: прийняття себе означає радіс­не задоволення від того, що ми є тими, ким є. Примирен­ня з тим, що ми саме такі, — це прийняття типу «якось воно буде». Таке прийняття може розхолоджувати. Якщо я хочу бути щасливою людиною, то маю навчитися бути задоволеним тим, ким я є. Але справа ця не з простих. У всіх нас є «несвідомий» рівень нашої свідомости. Це сховок або могила для тих речей, які ми не хочемо ба­чити чи з якими не можемо жити. Неприємна істина в тому, що ми ховаємо ці «більма на очах» не мертвими,

 

а живими. Вони продовжують впливати на нас. Але ми не знаємо про них і про їхній тривалий вплив на всі наші думки, слова і дії.

Отож, завдання не просте. Поставте собі такі запи­тання: Чи я дійсно приймаю себе? Чи подобається мені бути тим, ким я є? Чи знаходжу я сенс і задоволення в тому, що я саме такий? Відповідям, що спадають на дум­ку легко і швидко, не можна повністю довіряти. Однак існують надійні ознаки, або симптоми, істини. Ці озна­ки прийняття себе проявлятимуться у моєму щоденному житті. Зараз я назву десять ознак, які, на мою думку, притаманні тим, що з радістю приймають себе такими, якими вони є.

  1. Люди, які приймають себе, — щасливі. Дивовижно, що першою ознакою правдивого самоприйняття є саме щастя. Скидається на зачароване коло, правда? Однак люди, яким дійсно подобається бути тим, ким вони є, завжди в гарному товаристві. Вони є з особою, яку люб­лять, усі двадцять чотири години на добу. Гарний день чи поганий, ця знайома, радісна особа завжди поруч. Мало що може їх засмутити. Якщо інші ставляться до них критично чи неприхильно, ті, хто справді люблять себе, будуть переконані, що сталося якесь непорозу­міння. А якщо ні, то вони зроблять припущення, що неприхильна до них особа має особисті проблеми. Во­ни будуть співчувати тій особі, а не сердитися на неї.
  2. Люди, які приймають себе, легко зав'язують кон­такти. Що більше ми приймаємо себе такими, якими є, то більше схильні вважати, що сподобаємося іншим. Отож, сподіваючись на їхню прихильність, ми захочемо бути з ними. Ми впевнено увійдемо до кімнати, де багато незнайомих людей, і самі з усіма перезнайомимось. Ми будемо думати про себе як про подарунки, які робимо, розкриваючись до інших; і про інших — як про пода­рунки, які маємо отримувати обережно і з вдячністю. Однак, якщо ми дійсно любимо себе, ми також будемо втішатися моментами самотности. Правду кажуть, що для тих, хто по-справжньому любить себе, побути самому є мирним часом наодинці. Для тих, хто не приймає себе, самотність є болісною. Вони перебувають у пустці і тому шукають, чим би себе зайняти, — газетою, філіжанкою кави, голосним радіо.
  3. Люди, які приймають себе, завжди відкриті до любови й компліментів. Якщо я по-справжньому приймаю себе і задоволений собою, то розумію, що інші також мене любитимуть. Я зможу приймати любов від інших галантно і з вдячністю. Я не буду змушений боротися з невисловленим жалем: «Якби ви по-справжньому зна­ли мене, то не полюбили б». Також зможу приймати прихильні зауваження і компліменти. Буду почуватися комфортно, почувши такі слова. Я не буду змушений постійно відшукувати приховані мотиви тих, хто каже мені приємне: «Ну гаразд, а який твій інтерес?», «Чого ти хочеш?» І не буду змушений сумно зітхати про себе: «Ох, ти просто жартуєш».
  4. Люди, які приймають себе, спроможні виявляти своє справжнє я. До тієї міри, до якої я по-справжньому і з радістю приймаю себе таким, яким я є, мені буде притаманна автентичність, яка з'являється лише при справжньому самоприйнятті. Іншими словами, щоб ста­ти самим собою, насамперед потрібно прийняти себе. Тоді я буду справжнім. Коли мене щось вразить, я зможу голосно скрикнути: «Ой!». Коли я закохаюся і захоплюся кимось, я чесно і відкрито зможу розкрити цій людині свою любов і захоплення. Мене не буде мучити імовір­ність того, що мене неправильно зрозуміють. Я не буду перейматися — взаємні мої почуття чи ні. Одне слово, я буду вільний бути собою.

Ця автентичність означає, що мені не доведеться но­сити зі собою, мов якусь торбу чи життєвий багаж, на­бір масок, Я просто не повинен грати роль перед вами, а маю бути самим собою. Маєте те, що бачите. Це я,  один-єдиний, оригінальний витвір Бога. Ніде немає моєї копії. Більшість із нас носили маски чи грали роль так довго, що вже не знають, де та роль закінчується і де по­чинається справжнє я. Але ми інстинктивно відчуваємо правдивість. Усвідомлення того, що ми є самими собою, приносить полегшення.

  1. Люди, які приймають себе, люблять себе такими, якими є в цей момент. Мене вчорашнього вже не існує. Я завтрашній — невідомий. Звільнитися від свого мину­лого і не жити сподіваннями майбутнього — зовсім не просто. Але єдиний спосіб по-справжньому себе прийня­ти — є зосередитися на тому, ким я є в цей момент.

Ким я був і які помилки зробив, насправді не має зна­чення. Важливо лише те, ким я є саме зараз. Також при­йняття себе теперішнім не містить у собі сподівання себе таким, яким я стану. Якщо я полюблю себе чи дозволю іншим любити мене таким, яким би я лише міг бути, лю­бов ця не матиме сенсу. Вона не є безумовною любов'ю, що суттєво для справжньої любови. Вона лише говорить: «Я любитиму тебе, якщо ти станеш...» Як сказав колись добрий старий Чарлі Браун: «Найбільше страждання у житті — мати великий потенціял».

  1. Люди, які приймають себе, можуть сміятися над собою часто і легко. Надто серйозне ставлення до себе — майже беззаперечна ознака невпевнености. Стара ки­тайська мудрість говорить: «Благословенні ті, що вміють сміятися над собою. Вони завжди зможуть розважитися». Уміння визнавати і сміятися над власною вразливістю і глупотою вимагає внутрішньої впевнености, яка народ­жується лише з самоприйняття. Тільки коли я знаю, що за своєю суттю я добрий, я можу визнати і свої обме­ження. Я можу сміятися навіть тоді, коли недоліки вип­ливають на поверхню і їх помічають інші. «Я ніколи не обіцяв тобі зірки з неба, чи не так? »
  2. Люди, які приймають себе, вміють розпізнавати і задовольняти свої власні потреби. Вони насамперед

 

добре усвідомлюють свої власні потреби — фізичні, емо­ційні, інтелектуальні, соціальні та духовні. І, по-друге, тут справджується приповідка, що доброчинність починаєть­ся вдома. Якщо я не люблю себе, я, звісно ж, не можу любити і

Сторінки