]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Джон Павел "Твоє щастя залежить від тебе" - Page 8

  1. Люди, які приймають себе, самі визначають власне життя. Вони прислухаються до себе, а не до інших лю­дей. Якщо я по-справжньому і радісно приймаю себе, то зроблю те, що вважаю за потрібне і доречне, а не те, що думають чи кажуть інші люди. Ті, хто приймають самих себе, мають своє бачення ситуації. Якщо необхідно, вони не побояться плисти проти течії. Як сказав Фріц Перлз: «Я не прийшов у цей світ, щоби виправдовувати ваші сподівання. А ви не прийшли, аби виправдовувати мої».
  2. Люди, які приймають себе, живуть у реальному світі. Такого типу контакт з реальністю іноді легко пояс­нити, описуючи протилежне. Він унеможливлює марен­ня чи уявляння себе в іншому житті іншою особою. Я такий, який є, а інші — такі, якими є вони. Я не шкодую, що ми не є іншими. Я отримую задоволення і активно живу тим життям, яке маю. Я не мандрую подумки туди, де міг би бути.
  3. Люди, які приймають себе, — наполегливі. Остан­ньою ознакою самоприйняття є те, що називають напо­легливістю. Як людина, яка приймає себе, я наполягаю на своєму праві бути сприйнятим серйозно, на праві мати власну думку і робити власний вибір. Я вступаю у всі стосунки лише як рівний. Я не буду безпорадним хлоп­чиком, якого можна відлупцювати, чи жалісливим рятів­ником безпомічних. Я також наполягатиму на своєму праві на помилку. Багато з нас уникають правдивої наполегливости тільки тому, що ми можемо помилятися. Ми замовчуємо наші думки, відмовляємося озвучити наші бажання. Радісне самоприйняття вимагає від нас впевне­носте — поважати і виражати себе відкрито і чесно.

Чи не є самоприйняття
просто замаскованим егоцентризмом?

Інстинктивно більшість із нас ніяковіють, коли чують про любов до самих себе. Ми по-справжньому боїмося егоцентризму. Я не знаю, чи ми все ще говоримо про «смертні гріхи», але на початку старого списку була гор­диня. Дивовижним є те, що цей егоцентризм, або нарцисизм, насправді походить від ненависте до себе, а не від любови. Егоцентрична особа відчуває порожнечу в собі й намагається заповнити цю болісну пустку хвальбою, змаганням, тріюмфом над іншими і т. ин. В особи, яка себе любить, громадянська війна за самоприйняття за­кінчилася. Гвинтівки мовчать. Темрява розвіялася. Біль, що привертав до себе всю увагу, втишився. Нарешті за­панував спокій. З'явилася нова свобода вийти з себе до інших. Лише ті, хто по-справжньому і радісно прийма­ють себе, можуть осягнути самозабуття в любові і в тур­боті про інших.

Саме в цьому контексті Карл Юнґ, видатний психіятр, сказав: «Нам усім відомо, що говорив Ісус про ставлення до найменших наших братів і сестер. Але що було б, якби ми довідалися, що найменший, найбільш потребуючий з усіх братів і сестер — це я?» Дуже часто добрі й порядні люди переконані, що буги невдоволеними собою є нор­мальним станом. Те, що вони вважають за «ангела світ­ла», насправді є спокусою. «Я сподівався бути кращим, аніж є» — така думка знеохочує. Вона не дозволяє нам втілити ту любов, яку Бог має для кожного з нас. Невдо­волення собою може здаватися покірним і об'єктивним, а насправді воно руйнує можливість бути любленим і ставить під сумнів будь-яку ствердну оцінку, зроблену щодо мене і моїх досягнень. Невдоволення собою мовчки вкраде в мене щастя, для якого я був створений.

Мені видається, що гординя і правдива смиренність починаються однаково: через усвідомлення і втішання власного доброчесністю і обдарованістю. А далі шляхи чесноти й пороку розходяться. Гординя заявляє, що доб­рочесність і обдарованість є особистим досягненням. Вона прислухається до аплодисментів, принюхується до фіміяму. Без визнання і винагороди гординя самотня. Смиренність знає, що «все, що в мене є, мені було дано». Смиренність вдячна, не жадібна.

Перепони для самоприйняття

Хтось мудро сказав, що перш ніж шукати адекват­не рішення, треба чітко визначити проблему. Отож, ми запитуємо: «Чому багатьом із нас важко прийняти себе такими, якими ми є?» На мою думку, тому, що всі ми маємо комплекси меншовартости. Ті, хто їх нібито не ма­ють, насправді лише вдають це.

Ми прийшли в цей світ з запитаннями, на які не має­мо відповідей. І найочевидніше наше запитання: «Хто я такий?» Від народження до п'ятирічного віку ми, припус­тімо, отримували в середньому 431 негативне послання щодня: «Іди звідси», «Ні, ти ще малий», «Віддай це мені! Ти поранишся», «Ох, ти знову все порозкидав», «Не шуми, будь ласка. У мене був важкий день»... Один мій друг присягається, що до восьми років він був переко­наний, що його звати «Фреді Ні-Ні». Не дивно, що у нас залишається це перше враження нашої неадекватности.

Правда також у тім, що перепони до самоприйняття в кожного з нас різні, як і наша особиста історія. Причини і підстави, чому я не можу сповна насолодитися тим, що я саме такий, відрізняються від причин і підстав того, чому ви не можете втішатися собою. Тому, аби визна­чити проблему чіткіше, почнімо з п'ятьох загальних ка­тегорій. Що з поданого нижче вам найважче прийняти у собі? Що найлегше? Читаючи далі, зазначте подумки, як би ви уклали список для себе особисто. Розмістіть кате­горії від найсерйознішої перепони для самоприйняття до найменш серйозної:

  • моє тіло
  • мій розум
  • мої помилки
  • мої почуття або емоції
  • моя особистість.

Чи приймаю я своє тіло?

Фізичний вигляд, мабуть, є першою і найчастішою оз­накою, за якою оцінюють і порівнюють. Як наслідок, для багатьох із нас він став найсерйознішою перепоною для самоприйняття. Чимало клінічних психологів переконані, що фізичний вигляд є найважливішим фактором у само­оцінці більшости людей. Ми хотіли б змінити принаймні одну фізичну рису. Хотіли б бути вищими або нижчими, мати густіше волосся чи менший ніс. Якось мені потра­пив до рук тест для визначення самооцінки. Спочатку треба було стати перед дзеркалом на повен зріст. Далі були інструкції: «Тепер поверніться перед дзеркалом, критичним оком оцінюючи своє тіло. Тоді гляньте на себе в дзеркало і запитайте: "Чи подобаюсь я собі таким, яким я є, фізично?"» Інколи справді хороші люди не є дуже гарно складені. І тому я маю себе запитати: «Яким чином моя «упаковка» впливає на моє самоприйняття?» Лише чесна відповідь є добрим початком.

Більшість пластичних хірургів стверджує, що коли в пацієнтів виправляється фізичне відхилення, настає май­же миттєва психологічна зміна. Людина, яка має гарні­ший вигляд, легше іде на контакт, стає приязнішою і впев­ненішою. Ортопед якось сказав мені, що він пропонує своїм пацієнткам старшого віку користуватися космети­кою і укладати волосся. Подібні, відповідні поради лікар дає і чоловікам. Він усміхнувся і додав: «Дивовижно, як покращений вигляд моїх пацієнтів піднімає їх у власних очах і додає їм упевненосте».

Інший бік нашого фізичного самоприйняття стосуєть­ся нашого здоров'я. Часто сильні люди не наділені здоро­вим тілом. Через генетичні чи іинші причини багато хто з нас має певні проблеми — хворі легені чи очі, нездорові товсту кишку чи шлунок, проблемну шкіру, епілепсію чи діябет. Ми маємо без страху запитати себе, як ці фізич­ні недоліки впливають на наше самоприйняття. Знову ж таки, єдино правильною точкою відліку є абсолютна чес­ність. Лише правда може звільнити нас.

Чи приймаю я свій розум?

Майже в усіх ситуаціях у школі чи на роботі певний наголос робиться на інтелекті. У стосунках

Сторінки