]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Л.Г. Терлецька "Психічне здоров'я особистості. Технологія самоаналізу" - Page 6

Перша фундаментальна властивість здорової людини з необхідністю має на увазі другу - засновану на пануванні розуму духовну незалежність суб'єк­та що виражається в його незворушності за будь-яких зовнішніх обставин (навіть перед лицем смерті). Здоровий дух є вільним, твердим, непохитним і непідвладним чужорідному зовнішньому впливу. Він панує над пристрастями душі й тілесними потягами, презентуючись у вільному цілепокладанні та во­левиявленні. Цю властивість здорового духу можна також позначити як са­мовладання в широкому розумінні слова. Ні спокуси зовнішнього світу, ні думка юрби, ні незліченні людські страхи не в змозі порушити внутрішню рів­новагу. поки душа підкоряється розумному духовному началу і шанує його як основу волі, чесноти і вищого блага.

 

Розсудливість і самовладання нерозривні, взаємозалежні, переплетені, < саме сполученням цих двох якостей забезпечується підтримання здоров'я подібно до того, як фундамент забезпечує надійність і міцність будівлі

У Епіктета знаходить радикальне вираження загальна для стоїків ідея не­зворушності як основи здорового і вільного стану духу. Як випливає з його наставлянь, для повної внутрішньої рівноваги і волі потрібен свідомий відхід від перипетій соціального життя у свої одноособові ВОЛОДІННЯ - у власний внутрішній світ:

"Єдине наше благо і зло - в нас самих, у нашій власній душі. Для кожного з нас благо в тому, щоб жити розумно, а зло в тому, щоб жити нерозумно" [113, с.219].

Епіктет також проголосив основний принцип розумно організованого жит тя: "Треба невпинно спостерігати за собою" [113, с 227]

За Сенекою, "дух не може дозріти і знайти цілісність, поки йому не вда сться побороти свою цікавість і пристрасть до мвндрівок". водночас "перша ознака упорядкованого розуму - це уміння залишатися на одному місці й жити на самоті" [88, с.ЗЗО].

"Нехай не розсіює тебе те, що приходить до тебе ззовні1 - пише Марко Аврелій. - Немає нічого більш жалюгідного, ніж людина, що вимірює усе уз­довж і поперек, що намагається, як говорить поет, проникнути у "глибини підземні" і розгадати таємницю душ оточуючих її людей, однак не усвідо­мить. що для неї цілком достатньо спілкування з одним тільки внутрішнім генієм і чесного слухання йому" [59, с.280].

Отже, античну концепцію здоров'я можна звести до кількох основних по­ложень:

  1. Здоров'я пов'язується насамперед з внутрішнім ладом людини й не­багато меншою мірою стосується системи її відносин з навколишнім СВІТОМ Грецькі й римські філософи розглядали переважно внутрішній особиспсний аспект здоров'я, а саме, внутрішню узгодженість тілесних і душевних проявів людини.
  2. Здоров'я трактується як гармонія та домірність, а здоровий стен лю­дини базується на оптимальному співвідношенні тілесних і душевних скла­дових людського єства і припускає рівновагу протидіючих сил що визнача­ють життєдіяльність і активність суб'єкта
  3. Бути здоровим означає неухильно слідувати власній природі < зага льній природі речей.
  4. Здорове життя ґрунтується на пануванні розуму Внутрішня погодже ність досягається тоді, коли людина, керуючись розумом, живе а повній зла­годі з власною природою, не спотворюючи ЇЇ й не протидіючи )Й
  5. Основними душевними якостями здорової людини є розсудливість І самовладання Завдяки їм людина панує над власними пристрастями не до­зволяючи їм увергнути себе в сум'яття, непохитно переносить життєві незгоди та нещастя, не залежить від зовнішніх позитивних чи негативних впливи

 

  1. Звертання до самої себе є необхідною умовою здорового і повноцін­ного існування. Прагнучи до здоров’я й урівноваженості, "точку опори” варто шукати не зовні а в собі самому, тому що зовнішні блага минущі, не нале­жать тобі і можуть принести лише тимчасове задоволення або насолоду, але не забезпечують постійного стійкого положення у світі.
  2. Унутрішній лад здорової людини відповідає світобудові та являє со­бою втілення "Загального Вищого Порядку”.

Основна для античного розуміння здоров'я ідея домірності та помірності зустрічається й у трактатах Лао Цзи

“Хто знаючи границі своєї діяльності, не наблизиться до небезпек, той буде жиги довго Немає гріха тяжчого за пристрасті. Ні лиха, тяжчого за не­знання задоволення Ні злочину, тяжчого за жадібне бажання придбати бага­то. От чому той хто знає міру, буває задоволений своїм станом" [50, с.273].

Античні принципи здорового існування знайшли відображення і в серед­ньовічній медичні Середньовіччя запозичило в античності не тільки "гумо­ральну теорію' школи Гіппократа, що пояснює здоров'я і недуги оптималь­ним співвідношенням рідин людського організму або його порушеннями, а й більші загальну універсальну концепцію внутрішньої врівноваженості, засно­вану на гармонії душі > тіла. Це чітко простежується в арабській медичній школі насамперед, у трактатах Ібн Сіни (Авіценни) [1, с.660].

Узагальнені психолого-педагогічні установки, що формують подальші можливості збереження здоров'я за домінуючої ролі психічних факторів, роз­кривають найголовніші закономірності психофізичного розвитку людини на ранніх етапах її онтогенезу.

"Необхідно звернути належну увагу на врівноваженість характеру дитини, що досягається збереженням (дитини) від сильного гніву, сильного переляку, печалі або безсоння Слід постійно бути готовим до того, щоб дати їй те. чо­го вона жме або бажає, і відвернути від неї те, чого вона не любить. При цьому досягається подвійна користь. Одна - для душі дитини, бо вона із са­мого дитинства росте добропорядною, що стане обов’язковою звичкою. Дру­га- для тута, бо злий норов зумовлюється різного виду поганою натурою, так само якщо (злий норов) увійде у звичку, то він потягне за собою відповідну погану натуру Наприклад, гнів дуже гарячить (тіло), сум дуже висушує його, апат'я послабляє душевну силу і схиляє натуру до слізливості.

У результаті врівноважування характеру досягається збереження здо­ров'я одночасно і душі і тіла” [2. с 142]

Слідування античній традиції спостерігається не тільки в західній меди­цині, але й у філософських вченнях, що розглядають необхідні умови і під­стави повноцінного людського життя. Так, підпорядкування "пристрастей душі', чи "афетв" розуму було основним принципом розумної упорядкова­ності життя для Денаота і Спінози Дотримання цього, відповідно до картезі­анського вчення, не тільки рятує від омани г помилки в пізнанні світу, але також дозволяє зберегти самощентичність і самототожність у будь-яких жит­тєвих обставинах Так. Декзрт стверджував, що душевна сила або слабкість

 

людини визначаються ЇЇ здатністю приборкувати свої пристрасті [31. с503- 605). Тоді, коли воля керує пристрастями душі, ґрунтуючись на правильник * тверезих судженнях, людина здатна жити у злагоді із самою собою, уникаю­чи нескінченної внутрішньої боротьби протилежностей Причому, за Дєкар- том, немає душі настільки слабкої, щоб за доброго керівництва вона не змо­гла б набути повної влади над своїми пристрастями [31, с 505] Розумне са мовладання, в основі якого лежить союз волі та розуму, визнається Декор­том вищим й ідеальним душевним станом, оскільки в його системі розум ви ступає відносно пристрастей як вища частина душі У такій інтралсихічній ієрархії можна побвчити не тільки пвнування Розуму і розквіт західного рвці

Сторінки