Л.Г. Терлецька "Психічне здоров'я особистості. Технологія самоаналізу" - Page 6
Перша фундаментальна властивість здорової людини з необхідністю має на увазі другу - засновану на пануванні розуму духовну незалежність суб'єкта що виражається в його незворушності за будь-яких зовнішніх обставин (навіть перед лицем смерті). Здоровий дух є вільним, твердим, непохитним і непідвладним чужорідному зовнішньому впливу. Він панує над пристрастями душі й тілесними потягами, презентуючись у вільному цілепокладанні та волевиявленні. Цю властивість здорового духу можна також позначити як самовладання в широкому розумінні слова. Ні спокуси зовнішнього світу, ні думка юрби, ні незліченні людські страхи не в змозі порушити внутрішню рівновагу. поки душа підкоряється розумному духовному началу і шанує його як основу волі, чесноти і вищого блага.
Розсудливість і самовладання нерозривні, взаємозалежні, переплетені, < саме сполученням цих двох якостей забезпечується підтримання здоров'я подібно до того, як фундамент забезпечує надійність і міцність будівлі
У Епіктета знаходить радикальне вираження загальна для стоїків ідея незворушності як основи здорового і вільного стану духу. Як випливає з його наставлянь, для повної внутрішньої рівноваги і волі потрібен свідомий відхід від перипетій соціального життя у свої одноособові ВОЛОДІННЯ - у власний внутрішній світ:
"Єдине наше благо і зло - в нас самих, у нашій власній душі. Для кожного з нас благо в тому, щоб жити розумно, а зло в тому, щоб жити нерозумно" [113, с.219].
Епіктет також проголосив основний принцип розумно організованого жит тя: "Треба невпинно спостерігати за собою" [113, с 227]
За Сенекою, "дух не може дозріти і знайти цілісність, поки йому не вда сться побороти свою цікавість і пристрасть до мвндрівок". водночас "перша ознака упорядкованого розуму - це уміння залишатися на одному місці й жити на самоті" [88, с.ЗЗО].
"Нехай не розсіює тебе те, що приходить до тебе ззовні1 - пише Марко Аврелій. - Немає нічого більш жалюгідного, ніж людина, що вимірює усе уздовж і поперек, що намагається, як говорить поет, проникнути у "глибини підземні" і розгадати таємницю душ оточуючих її людей, однак не усвідомить. що для неї цілком достатньо спілкування з одним тільки внутрішнім генієм і чесного слухання йому" [59, с.280].
Отже, античну концепцію здоров'я можна звести до кількох основних положень:
- Здоров'я пов'язується насамперед з внутрішнім ладом людини й небагато меншою мірою стосується системи її відносин з навколишнім СВІТОМ Грецькі й римські філософи розглядали переважно внутрішній особиспсний аспект здоров'я, а саме, внутрішню узгодженість тілесних і душевних проявів людини.
- Здоров'я трактується як гармонія та домірність, а здоровий стен людини базується на оптимальному співвідношенні тілесних і душевних складових людського єства і припускає рівновагу протидіючих сил що визначають життєдіяльність і активність суб'єкта
- Бути здоровим означає неухильно слідувати власній природі < зага льній природі речей.
- Здорове життя ґрунтується на пануванні розуму Внутрішня погодже ність досягається тоді, коли людина, керуючись розумом, живе а повній злагоді з власною природою, не спотворюючи ЇЇ й не протидіючи )Й
- Основними душевними якостями здорової людини є розсудливість І самовладання Завдяки їм людина панує над власними пристрастями не дозволяючи їм увергнути себе в сум'яття, непохитно переносить життєві незгоди та нещастя, не залежить від зовнішніх позитивних чи негативних впливи
- Звертання до самої себе є необхідною умовою здорового і повноцінного існування. Прагнучи до здоров’я й урівноваженості, "точку опори” варто шукати не зовні а в собі самому, тому що зовнішні блага минущі, не належать тобі і можуть принести лише тимчасове задоволення або насолоду, але не забезпечують постійного стійкого положення у світі.
- Унутрішній лад здорової людини відповідає світобудові та являє собою втілення "Загального Вищого Порядку”.
Основна для античного розуміння здоров'я ідея домірності та помірності зустрічається й у трактатах Лао Цзи
“Хто знаючи границі своєї діяльності, не наблизиться до небезпек, той буде жиги довго Немає гріха тяжчого за пристрасті. Ні лиха, тяжчого за незнання задоволення Ні злочину, тяжчого за жадібне бажання придбати багато. От чому той хто знає міру, буває задоволений своїм станом" [50, с.273].
Античні принципи здорового існування знайшли відображення і в середньовічній медичні Середньовіччя запозичило в античності не тільки "гуморальну теорію' школи Гіппократа, що пояснює здоров'я і недуги оптимальним співвідношенням рідин людського організму або його порушеннями, а й більші загальну універсальну концепцію внутрішньої врівноваженості, засновану на гармонії душі > тіла. Це чітко простежується в арабській медичній школі насамперед, у трактатах Ібн Сіни (Авіценни) [1, с.660].
Узагальнені психолого-педагогічні установки, що формують подальші можливості збереження здоров'я за домінуючої ролі психічних факторів, розкривають найголовніші закономірності психофізичного розвитку людини на ранніх етапах її онтогенезу.
"Необхідно звернути належну увагу на врівноваженість характеру дитини, що досягається збереженням (дитини) від сильного гніву, сильного переляку, печалі або безсоння Слід постійно бути готовим до того, щоб дати їй те. чого вона жме або бажає, і відвернути від неї те, чого вона не любить. При цьому досягається подвійна користь. Одна - для душі дитини, бо вона із самого дитинства росте добропорядною, що стане обов’язковою звичкою. Друга- для тута, бо злий норов зумовлюється різного виду поганою натурою, так само якщо (злий норов) увійде у звичку, то він потягне за собою відповідну погану натуру Наприклад, гнів дуже гарячить (тіло), сум дуже висушує його, апат'я послабляє душевну силу і схиляє натуру до слізливості.
У результаті врівноважування характеру досягається збереження здоров'я одночасно і душі і тіла” [2. с 142]
Слідування античній традиції спостерігається не тільки в західній медицині, але й у філософських вченнях, що розглядають необхідні умови і підстави повноцінного людського життя. Так, підпорядкування "пристрастей душі', чи "афетв" розуму було основним принципом розумної упорядкованості життя для Денаота і Спінози Дотримання цього, відповідно до картезіанського вчення, не тільки рятує від омани г помилки в пізнанні світу, але також дозволяє зберегти самощентичність і самототожність у будь-яких життєвих обставинах Так. Декзрт стверджував, що душевна сила або слабкість
людини визначаються ЇЇ здатністю приборкувати свої пристрасті [31. с503- 605). Тоді, коли воля керує пристрастями душі, ґрунтуючись на правильник * тверезих судженнях, людина здатна жити у злагоді із самою собою, уникаючи нескінченної внутрішньої боротьби протилежностей Причому, за Дєкар- том, немає душі настільки слабкої, щоб за доброго керівництва вона не змогла б набути повної влади над своїми пристрастями [31, с 505] Розумне са мовладання, в основі якого лежить союз волі та розуму, визнається Декортом вищим й ідеальним душевним станом, оскільки в його системі розум ви ступає відносно пристрастей як вища частина душі У такій інтралсихічній ієрархії можна побвчити не тільки пвнування Розуму і розквіт західного рвці