]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Л.Г. Терлецька "Психічне здоров'я особистості. Технологія самоаналізу" - Page 64

Усупереч інтрослекціонізму самоспостереження аж ніяк не має абсолют­ної, безпосередньої вірогідності. Усі дані самоспостереження людина пере­віряє у процесі самосвідомості, співвідносячи їх з тим об’єктивним, що опо­середковується контекстом, в якому вони виникають і регулюють дії, вчинки, взагалі діяльність суб'єкта. Поступово усвідомлювані переживання співвідно­сяться нею з іншими людьми, із зовнішніми умовами її життя і діяльності; тільки завдяки цьому вони й усвідомлюються.

З багатьох переживань різних емоційних станів, почуттів особистості що­до самої себе в різні вікові періоди розвитку, в міру розширення її емоційного досвіду складається більш-менш узагальнене емоційно-ціннісне чи емоцій- но-ощнне ставлення особистості до себе. Розвиток емоційно-ціннісного самоставлення, так само як і самопізнання, підкоряється завданню форму­вання єдності особистості, інтеграції її внутрішнього психічного світу.

Ставлення особистості до себе як результат діяльності самосвідомості є водночас і однією з фундаментальних її властивостей, що значно впливають на створення змістовної структури і форми прояву цілої системи інших психіч­них особливостей особистості. Так, за відповідних життєвих умов в особистості маже виробитися таке емоційно-ціннісне ставлення до себе, у змісті якого ве­лику роль відіграють елементи низької самоповаги, хоч воно може бути і не адсдоттм істинна* цінності особистості. Звичайно таке ставлення до себе пов'язано з комплексом якихось психічних якостей, що реалізуються певним стилем поведінки. Насамперед недостатня самоповага перешкоджає форму- ванню стійкого і стабільного поняття про себе. Люди зі зниженою самооцінкою відрізняються надзвичайною чутливістю, хворобливо реагують на усе, що сто­сується їхньої особистості. Реакції' на жарт, сміх, зауваження на їхню адресу можуть бути упьтрапарадоксальиими, негативна думка їх дуже хвилює і глибо­ко ними переживається Острах негативної думки і велика чутливість виклика­ють прагнення обмежити соціальні контакти і перебувати у психологічній ізо­ляції; потребу у спілкуванні, в контактах з людьми вони намагаються реалізу­вати у вигаданому світі фантазії, в нездійсненних мріяннях.

У сфер» діяльності поведінка таких людей може бути непослідовною, не­рішучою вони вчиняють, ніби увесь час оглядаючись на оточуючих, шукають у них схвалення і власного ствердження. Описана форма вияву особистості я зниженою самоповагою не е єдиною, це всього пише одна з можливих її характеристик, індивідуальних варіацій тут може бути нескінченна безліч. Але сутність зводиться до того, що особистість зі зниженою самоповагою «Ароняетьеяммлівюі внутрішня* світом, на має твердої та послідовної лінії яомдіши у спілкуванні, у взаєминах з іншими.

 

Навпаки, адекватно усвідомлене і послідовне емоційно-ціннісне ставлен­ня особистості до себе, наприклад, у таких формах, як самолюбство, гор­дість, самоповага, вимогливість, совість, почуття власної гідності тощо, с центральною ланкою її внутрішнього психічного світу, що формує його єд­ність і цілісність, погоджуючи й упорядковуючи внутрішні цінності особистос­ті, прийняті нею щодо самої себе

Емоційно-ціннісне ставлення особистості до себе виникає на основі пе­реживань, включених у раціональні моменти самосвідомості. Водночас ле реживання є необхідною умовою існування емоційно-ціннісного ставлення особистості до себе, оскільки саме через них усвідомлюється ЦІННІСТЬ для особистості власних різних ставлень до самого себе, вони виступають своє­рідним критерієм позитивної чи негативної сигнальних форм самоставпення Кожен акт самосвідомості - це взаємодія самопізнання і самоставлення З одного боку, ставлення особистості до себе виникає і формується у процесі самопізнання на різних його рівнях, з іншого - самоставлення в тій формі, в якій воно склалося на даному етапі розвитку особистості, істотно впливає на весь процес самопізнання, визначеючи його специфіку, спрямованість і індиві­дуальний, особистісний відтінок. Взаємодія самосвідомості і самоставлення в єдиному цілісному акті визначає і єдність факторів, умов розвитку як для са­мопізнання, так і для самоставлення, а отже, і для самосвідомості в цілому Завершальною ланкою цілісного процесу самосвідомості є сам врегулю­вання особистістю складних психічних вктіе діяльності та поведінки

Досить високий рівень саморегулювання поведінки, що об'єктивно вира­жається в тонкості, диференційованості й адекватності всіх усвідомлених поведінкоеих реакцій, вчинків, вербальних проявів тощо, две підставу припу­скати і наявність достатньо високого рівня розвитку самосвідомості в цілому. Можна сквзати, що найбільш складні форми саморегулювання виникають як завершальний втвп формування зріло) особистості, що усвідомлює себе Процес розвитку саморегулювання, так само як самопізнання й емоційно ціннісного ставлення особистості до себе, підпорядковується й інтегрвтмвжй тенденції. У міру розширення пізнавальної й емоційно-оцінної сфер самосві­домості розвивається і його регулятивна сфера - від окремих рухів у дитини до складних форм поведінки в дорослої особистості в різних системах між- персональної взаємодії.

  1. Структура самопізнання як психотерапевтичного методу: само­спостереження. рефлексія, самоаналіз, самооцінка Свмоспоствр9Ж0ння~ спостереження за своїми діями, вчинками дум­ками, почуттями Воно є необхідною передумовою контролю особистості за власною поведінкою і діяльністю. При дослідженні деяких особливостей пе­ребігу переживань спеціально оргемаоеаме спостереження може виступати як цінний науково-дослідницький метод (так званий інтроспективний метеш) Використання інтроспекції потребує виоохоі ПСИХОЛОГІЧНОЇ культури людини

 

Спостереження - суто людський метод пізнання об'єктивної реальності Воно вимагає активізації всіх психічних процесів особистості, особливо уваги і мислення [75, с.165].

Здатність до самоспостереження на певному віковому етапі розвитку лю­дини переростає у здатність до рефлексії.

Рефлексія (від лат геЛехіо - повертання назад, вигин, відображення) - осмислення людиною передумов, закономірностей і механізмів власної діяль­ності, соціального та індивідуального способу існування, самоаналіз. Теорети­чна рефлексія - усвідомлення парадигмальних засад, еталонів, стандартів і процедур пізнавального процесу та його результату - об'єктивного знання. Зміст рефлексії - перехід неявного знання в явне, формалізоване і логічно розчленоване із застосуванням гіпотез, ідеалізацій. Засоби рефлексії - аналіз смислових підвалин певної системи знання, зміна старих парадигм на більш досконалі. Мета рефлексії - методологічне обгрунтування теоретичної систе­ми. Результат рефлексії - збагачення її об'єкта шляхом виявлення концептуа­льних структур більш високого порядку узагальнення. Індивідуальна рефлексія

  • це не тільки інтроспекція власної психіки, а й осмислення своєї життєвої про­грами, принципів світовщношєння, цілей, цінностей, вимог, установок, праг­нень. Безпосередня психічна активність - пізнання, переживання, спілкування
  • невіддільна від її рефлексивного усвідомлення як засобу психічного самоко­нтролю (.самовдосконалення. Результат індивідуальної рефлексії - образ "Я" -лише тоді адекватно відображає реальне "Я", коли аналізує предметні й сус­пільні форми активності індивіда, його включеність у систему суспільних відно­син. спільну діяльність і міжособоаі ком

Сторінки