]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Л.Г. Терлецька "Психічне здоров'я особистості. Технологія самоаналізу" - Page 8

Основи корекції емоційних станів закладено Я А Коменським " При не­доліках людського духу найкращим методом буде лікування, за якого вріано важуються надлишки і недостача обдаровань, і все доводиться до гармонії і приємної узгодженості" [46, с.234].

Людина розглядається педагогом як гармонійна цілісність душі та тіла, що відображає взаємозумовленість її психічного і соматичного здоров'я "..З ушкодженням мозку ушкоджується здатність уяви і при захворюванні частин тіла хворіє і сама душа..." [46, с.245].

Античні ідеї відобразилися і в поглядах вітчизняних філософів, психологів, педагогів. Так, професор Г.Кониський учив: щастя полягає в можливості люди- ни здобути саме те, чого вона бажає. Але як не помилитись у своєму хотінні, як це часто-густо трапляється серед людей? Помилка людини у власному ба­жанні призводить до гіркого розчарування. Її приваблює те. що здається най­вищим благом, але насправді це благо виявляється зовсім тим, чого вона пра­гне. Причина помилки полягвє в незнанні власної природи і відповідно невмінні людини обрати саме те. що якнайбільше сприяє її розвитку.

Бажання людини спрямовані на пізнання світу - така основна ідея філо­софсько-психологічних курсів Києво-Могилянської колеги (з 1701 р - акаде­мії), що була утверджена її викладачами в українській психологічній думці XVII—XVIII ст. Інтелектуальне пізнання людини створює можливості для дося­гнення мети, а отже - сенсу власного життя, в діяльності задля якого й поля­гає справжнє життя. Здоров'я, зокрема, й здоров'я душі, є водночас метою > засобом досягнення щастя.

Сучасник Г.Кониського Г.Щербацький у своєму курсі лекцій з філософи вживає поняття "різновиди душевного ладу" [42. с 221 ]. основою якого він також вважав пізнання або осягнення Таким чином, за визначенням мисли­телів цього періоду, пізнання є основою душевного ладу, првгнення < дося­гання мети, що у своїй сукупності і становить щастя людини

Відгомони античної мудрості чуються й у психологічній науці XX ст Засно­вник психоаналізу З.Фрейд. що ввів у психотерапію грецьке поняття "катар­сис", багато в чому слідував основним тезам античної концепції здоров'я, коли прагнув виявити причини внутрішньоособиспсної неузгодженості й говорив

 

знамените. Там, де Ід, має зміцнитися Его". Р.Ассаджіолі, глава школи лсихо- синтезу, що бачив гоповну мету психотерапії у примиренні ворогуючих суб- особистостей. возз'єднанні компонентів Я, що відкололися, і досягненні внут­рішньої гармонії, сповідав ті самі великі принципи, сформульовані грецькими мудрецями і римськими стоїками. Тому неважко простежити античну ідею са­мовладання і самовдоволення в його висловлюванні: "Ви не повинні йти за своїми почуттями - але нехай ваші почуття йдуть за вами" [10, с.42].

У сучасних наукових концепціях здоров'я (зокрема вітчизняних авторів) не­рідко використовується універсальна ідея внутрішнього балансу. Наприклвд- "психічне здоров'я - це насамперед, баланс різних психічних властивостей і процесів "чи "баланс інтелекту й афекту, тобто волі і права на вираження своїх почуте зі здатністю усвідомлювати їх і керувати ними" [103, с.73].

  1. Адаптаційна концепція здоров'я

Античні філософи одними з перших в історії психології змогли осмислити здоров'я в його акаолопчному аспекті як справжню цінність буття і відкрили неминущі принципи здорового, гармонійного існування. Недарма Гєродот стверджував: "Коли немає здоров'я, мовчить мудрість, не може розквітнути мистецтво не грають сили, не приносить користі багатство і неспроможний розум" [65 с. 145]

Поряд з античною концепцією здоров'я як анутрішньоособистісної узго­дженості поидфення і визнання набула модель, що виникла на стику соціо­логічного пздходу і біологічних наук і становить концептуальний базис су­часно* психіатрії У даному випадку говориться про стійкий соціокультурний еталон здоров'я, що знаходить відображення як у наукових теоріях, так і на рівні масової свідомості, що оперує такими характеристиками, як "добре адаптований" "адекватно або неадекватно реагуючий", "не пристосований до житя" тощо

Така адаптаційна модель здорової особистості сформувалася в межах тих наукових теорій і підходів що фокусуються на характері взаємодії індиві­да з його оточенням як на головному аспекті людського існування. У них в основі будь-якого міркування щодо здоров'я лежить уявлення про біосоціа- пьиу природу людини що формується і перетворюється у процесі адаптації до довкіппя. Головний критерій оцінки оптимального функціонування - хара­ктер і ступінь включемості індивіда в зовнішні біологічні (чи екологічні) і соці­альні систем* 3 одного боку, мається на увазі такий рівень розвитку приро­дних задатків індивіда, за якого забезпечується виживання і пристосування до навколишнього природного середовища. З іншого боку, йдеться про сту­пінь сформоеаиоеті його соціальних відносин і міру відповідності його пове­дінки основним нормам і вимогам, що висуваються соціумом. У даному кон­тексті оздоровлення розуміється як успішна адаптація і всебічна гармонізація відносин суб'єкта з довкіллям

Таке уявлення про здоров’я с продуктом наукової думки XIX ст. Теорети­чні передумови даної моделі ми можемо знайти, по-перше, в еволюційному

 

вченні Ч.Дарвіна, що вважав головною рушійною силою еволюції боротьбу за виживання, яка приводить до все більшого пристосування до навколиш нього середовища, а по-друге, в соціології О.Конта і особливо Є.Дюркгейма що розглядали будь-який вияв духовного життя людини насамперед як фун кцію її соціальних відносин. Саме з цих двох джерел запозичено два головні параметри, на які так чи інакше орієнтується сучасна медицина і психіатрія пристосованість до навколишнього біосоціального середовища і гармонічна включеність у співтовариство людей [35, с.76].

Коли йдеться про біологічну адаптацію особистості, тобто пристосова ність до довкілля, виділяються два рівні природно-наукового аналізу про блематики здоров'я: індивідуальний і загальновидовий.

У першому випадку аналізується система інформаційного й енергетично го обміну між індивідом, що становить психофізичну єдність, і навколишнім середовищем. Виділяються шкідливі, руйнівні впливи середовище, визнвча ється ступінь стійкості організму і психіки до цих впливів Такий підхід мас місце в біологічній теорії стресу Г.Сельє: "Стрес - це неспецифічна відповідь організму на будь-яку пред'явлену йому вимогу" [89, с.15]

Фактори, що викликають стрес, різні, але вони запускають однакову біо­логічну реакцію. Природне призначення стресу полягає в актуалізації при­стосувальних здібностей організму, тому не можна розглядати стрес як реа­кцію тільки на негативні впливи середовища. У загальному континуумі досві­ду стресові реакції пов'язані як з позитивними, так і з негвтивними пережи­ваннями. Усе визначається ступенем стресостійкості організму і психіки, зда­тністю переносити стрес без необоротних втрат На думку Сельє. здорове і успішно адаптована людина може знайти у стресі "аромат і смак життя" [89, С.58]. На основі цієї теорії Сельє запропонував кодекс здорового і повноцін ного існування, слідування якому дозволяє підтримувати стрес на оптималь­ному рівні, уникаючи дистресу й водночас живучи повнокровним насиченим життям [89, с.88-95].

Здоров'я у світлі біологічних концепцій, співзвучних теорії Сельє. безло середньо пов'язано зі збереження

Сторінки