]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Марко Іван Рупнік  "Духовне життя" - Page 4

Як наслідок, в модерну епоху культурний плюралізм розвивається зовсім автономним та незалежним від Церкви способом. Нова, нецерковна культура повністю втратила з поля зору давнє трихотомічне бачення людини. Натомість переважає концепція, згідно з якою людина складається виключно з тіла та душі, а питання благодаті та присутности у ній надприродного життя ігнорується. Модерна культура, як видається, цурається трансцендентного релігійного елементу, а коли й торкається його, намагається замкнути його в межах іманентного простору людської раціональносте.
Отже, сучасна людина була зведена лише до душі та тіла, але навіть ця "душа" і це "тіло" вже не мають колишнього значення. З розгортанням модерної епохи обидва ці терміни позбулися будь-якого значення, яке могло б пов’язати їх з богословським та релігійним виміром, що єднав їх з божественним і вічним світом. 
3.    Нематеріальність психіки
"Дійсно, (часто) термін "духовність" сприймається як синонім [...] "нематеріальности ” і як властивість сфери природного інтелекту та психіки ". 
Навіть намагаючись надати людському розумові релігійного виміру, Просвітництво та Позитивізм не виходять за межі бачення, яке ототожнює духовне з нематеріальним. В модерну епоху цей процес завершився: людина стала психосоматичним індивідом, поміщеним у певний суспільний вимір. Термін "душа" набуває все більш психологічного значення, аж до ототожнення з "психікою". Людська дійсність стає справою психології, соціології, політики та економіки.
У такому контексті полегшується ототожнення духовного з інтелектуальним. Нематеріальний світ врешті-решт починає збігатися зі світом психіки, а отже з інтелектуальним світом, світом волі, світом почуттів. “Духовне” стає “психічним”. Духовне життя стає життям світу думок, почуттів та волі.
Нова антропологічна культура вступає і в Церкву. Тут теж духовне стає нематеріальним; психічне ототожнюється з внутрішнім, з особовим.
4.    Небезпечні відголоски
"Раціоналізм - це смерть духовности ".   
"Корисно постити, корисно чувати, так само
корисна аскеза та хепііеіа.^ Але все це — лише початок та передумова життя в любові до Бога, і тому цілком нерозумно покладатися лише на них"Р"
Бо ж не для солодкости твориться молитва... ".8
Ототожнення духовного з нематеріальним і піднесеним в будь-якому випадку є пасткою. Якщо духовність - це інтелектуальний вимір, тобто сфера думок та ідей, вона веде не до релігійности, а до ідеалізму або інтелектуалізму. Врешті людина приходить до висновку, що чим більше у неї "високих" думок, тим вона духовніша. Якщо духовність - це воля, людина впадає у волюнтаризм і вважає, що духовність приходить, якщо воля зайнята високими ідеалами. Якщо духовність - це почуття, тоді є ризик впасти у сентименталізм.
Таким способом духовні практики теж перетворюються на психічні вправи. Молитва ототожнюється з медитацією в розумінні здатносте до розумової концентрації, до психічного опорожнення. "Бум" духовних практик, молитов, вправ, не обов’язково релігійних, якому ми є свідками, є одним з     
плодів цього непорозуміння. Досягнення міфічного "духовного" стану через постійні старання, певну техніку та вольові зусилля має утилітарну мету - досягнення "повноти життя": під стресом ритму сучасної цивілізації людина намагається віднайти внутрішню рівновагу, не міняючи нічого у власному житті.
Духовне життя стає чимось на кшталт заспокійливого засобу. Воно "функціонує" тим краще, чим більше забезпечує добре самопочуття. Або ж духовне життя вимірюється відповідно до етичних ідеалів: чим людина порядніша, тим вона духовніша.
5.    Сакраментальна криза
“Людство зобов'язано не лише споглядати Божество, а само ставати божественним. Згідно з цим нова релігія не може бути лише пасивним богошануванням (іНеохеЬеіа) або богопоклонінням ((Неоіаігеіа), а повинно стати активною ‘богодіяльністю', тобто спільною дією Божества і людства для перетворення останнього з тілесного або природного в духовне і божественне. Це не є творення з нічого, а перетворення, або пересуттєвлення матерії в дух, тілесного життя в божественне ".9
Описане вище бачення духовности, яке ми можемо в певному розумінні назвати "гностичним", може поширювати непорозуміння на цілі сфери нашої віри.
Візьмімо, приміром, таїнства. Сповідь. Людина сповідається з гріха, певним чином пов’язаного з якоюсь її незначною психологічною патологією. Вона одержує відпущення, промовляє як покуту кілька Богородиць, але не виправляється. Вона продовжує сповідатися, але раз за разом все більше знеохочується. Може трапитися, що вона взагалі перестане ходити до сповіді, гадаючи, що це ні до чого. Сповідь не допомагає їй не    
чинити більше "того" гріха. Однак ця людина хотіла б спробувати звільнитися від цієї своєї незначної чи значної нав’язливої ідеї, скуштувати досягальних плодів духовного життя.
Якщо їй не вдалося домогтися цього, причиною є те, що духовне життя, обмежене до психологічної чи етичної сфери, стає неефективним.
Може трапитися, що ця ж сама людина почуватиме себе краще і видужає, якщо піде до психотерапевта чи психолога. Спеціаліст, який вивчає світ свідомосте та підсвідомосте і зв’язки між розумом та інстинктами і почуттями, може досягти успіху там, де не досяг успіху сповідник. Це феноменологічне твердження: все частіше психолог заміняє сповідника, і тому багато священників все більше орієнтуються на психологію і врешті діють більше як психологи, ніж як священники.
В основі цього фальшивого антагонізму знаходиться звичайно хибне бачення духовного життя. Сповідник, який обмежує духовне життя до психічного світу, нехтуючи пневматологією, а тому й визвольною силою Духа, стає сповідником безсилим, не здатним дати можливість насолоджуватися перетворюючою силою Любови в конкретному щоденному житті.
Візьмімо ще приклад Євхаристії. Якщо духовне - це нематеріальне, тоді як пояснити фізичну дійсність хліба і вина як досконало духовну євхаристичну реальність? Якщо духовне - це нематеріальне, нема способу пояснити віруючим євхаристичне пересуттєвлення. Про це говорять розгублено, часто з великими натяжками, використовуючи невиразну, приблизну термінологію. Видається навіть, що нинішна ментальність не в силі збагнути, яким чином космічна матерія і людська праця можуть стати в Євхаристії по-справжному духовними у найточнішому значенні цього слова. Ця "розгубленість культури" у представленні таємниці Євхаристії в значній мірі спричинила поступове зникнення у цьому найвищому таїнстві "смаку" Бога. Не знаючи Його і його Спасіння, Євхаристія стає безплідним обрядом, недосяжною таємницею, яке не заторкує серця людей.
Так залишився лише обов‘язок участі у недільних Службах Божих. Але внаслідок утвердження індивідуальної свободи та "деміфизації" авторитету Церкви, люди теж перестали відчувати себе зобов’язаними виконувати його. Дехто продовжував робити це через звичку, інші заступили цю звичку одною з тих численних можливостей, які пропонує культурний плюралізм.
6.    Питання природи та духовности
"Особистість означає незведення людини до її природи. [...] Людина, однак, не існує поза природою, яку вона уособлює і безперервно долає, яку певним чином виводить з безруху ".Ю
Наша традиція у більшій мірі розвинула концепцію природи, ніж концепцію особи. Цей факт, сам по соб

Сторінки