]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Марко Іван Рупнік  "Духовне життя" - Page 8

Для компенсації такого фундаментального недоліку пантеїстичне бачення світу виробило багатий містицизм без трансцендентного Бога, який ніколи не приводить до справжнього релігійного начала, тобто до стосунків віри. Монізм чи пантеїзм - це бачення світу, в якому містицизм застосовується просто як елемент, який претендує на те, щоб бути релігійним началом, але насправді ніколи не виливається в релігійність, тобто відкритість до іншого.
9.    Матеріальний та духовний дуалізм і наслідки концепції безтілесности
"Твердити, що Богові нема діла до наших матеріальних потреб, значить виправдовувати безбожність, обмежуючи Божество"
Коли, як це трапляється у випадку пантеїзму, відсутня справжня відкритість у стосунках з іншим, а невиразний містицизм камуфлює фаталізм та матеріалістичні тенденції, людський дух стає рабом світу та історичних процесів. Тоді цей містицизм є лише засобом для пом’якшення детермінізму, який знаходиться у витоках подібного бачення.
Але настільки ж атеїстичним є дуалістичне бачення, в якому Бог виключений з матеріального та тілесного світу. Концепція Бога, який не цікавиться історією, виражає бачення життя, духовности та релігії, радикально протилежне баченню християнської віри і    
суперечить основним христологічним догмам. Така постава зовсім не така невинна, адже те, що ховається за численними духовними та побожними етикетками, не просто відсутність інтересу до світу, а зброя у розпорядженні того, хто зацікавлений діяти проти віри та християнського життя.
Це підтверджує сама історія: безтілесна духовність, замкнута в нематеріальному, яка хоче спонукати людину бути байдужою до світу, суперечить милосердю, грішить однобічністю, чинить несправедливість. Завжди, коли один аспект виривається з цілости і абсолютизується, або коли одна частина переважає над іншими, чиниться несправедливість. І релігійна концепція, яка виключає Бога з матеріального і тілесного життя, теж може спричинити несправедливість: вона твердить - ось він, світ, а Бог не має до нього ніякого відношення. За допомогою релігійної інтерпретації, яка здебільшого є абстрактною і не бере до уваги справедливости, можна легко виправдати несправедливість.
Але якщо несправедливість знаходить виправдання і підтримку в релігії, на історичному рівні це означає створення передумови для революційного вибуху, який може зруйнувати разом з несправедливістю також і релігію, яка за нею стоїть. Окрім того, за цим ховається також матеріалізм у розумінні людського тіла насамперед як матерії. Людське тіло не можна зводити до матеріальности, протиставленої духові. Св. Павло виразно говорить про духовне тіло. У Сергія Булгакова є блискучі роздуми про духовний вимір тіла. Ототожнення тіла з матерією спричиняє великі труднощі для теології та духовности Воплочення, Преображення і, ясна річ, Воскресіння.
10.    Самозадоволення
"Марнославство є радикальною протилежністю природної поведінки, йому властиве небажання бути спійманим на помилковому кроці. Його характеризують даремні труди, втрата плодів власного поту, підкопування під власні скарби. Воно породжене браком віри і виливається у пиху, спричиняючи потоплення корабля вже в порту. Марнославний віруючий - це поганин, який на позір віддає честь Богові, а насправді хоче сподобатися не Богові, а людям
"Дехто твердить, що відсутність олії в каганцях нерозумних дів означає недостатню кількість доброчесних вчинків, здійснених ними протягом життя. Така інтерпретація не зовсім точна. Хіба могло бракувати доброчесних вчинків, якщо вони були названі дівами, хоч і нерозумними? [...] Я, нікчемний, гадаю, що їм бракувало саме Божого Святого Духа. Вправляючись у чеснотах, ці діви, не просвічені духовно, вважали, що у цих практиках і полягає християнське життя"
Духовність, що характеризується дуалістичною, гностичною поставою, може спричинити в людини задуху, спонукуючи її почувати себе "порядною", досконалою. Якщо духовне життя розуміти в інтелектуальному плані, тоді, аби стати "духовним", достатньо додержуватися певних правил, виконувати певні духовні практики, дотримуватися певних доктрин. Аде подібна "духовність" не приводить до справжнього єднання, навіть з соціальної чи церковної точки зору. Більше того, існує ризик того, що на основі такого непорозуміння створяться кліше і моделі поведінки, пов’язані, скажімо, з певними обмеженими групами людей, які людина врешті-решт починає вважати взірцем для себе самої та свого духовного життя. Тоді особа, яка гадає, що її життя відповідає цим моделям, починає вважати свій спосіб життя правильним, засуджувати тих, хто не живе або кому не вдається жити відповідно до цього взірця, і "класифікувати" людей в залежності від того, чи вони вписуються у ці     "кліше" чи ні. Зрештою виникає новий вид конформізму, пристосування до правил, які помилково приймають за духовність.
Прикладом конформізму може служити таке: якщо у семінарії є Ректор, який надає великого значення відвідуванню Святих таїн, і семінарист бачить, як той, читаючи часослов, прогулюється перед каплицею, у нього може з’явитися спокуса увійти до каплиці лише для того, щоб заробити собі у Ректора репутацію духовної особи. Але хіба таке відвідання Святих таїн є духовним? Чи воно більше скидається на опортунізм та лицемірство, а значить пов’язане лише з психологічним світом цього семінариста?
Я хочу сказати, що часткове розуміння духовности, духовність "уривками" закінчується тим, що воно автоматично призводить до психологічних деформацій, залишає свій відбиток на характері особи і створює проблеми етичного та морального порядку. Хибне ототожнення духовности в гностичному розумінні з інтелектуальною сферою легко приносить зі собою помилку, яку мені б хотілось назвати "абсолютизацією деталі". Поясню свою думку. Той, хто плутає "духовність" з піднесеними та шляхетними думками, з духовними ідеями, які, можливо, виникають під час практикування молитви, вважає, що він буде більш духовним, якщо більше намагатиметься бути більш уважним до Бога і присвячуватиме більше часу речам, які він вважає духовними.
Відповідно до цього критерію, можна прийти до абсурдного твердження, що ступінь духовности залежить від часу, присвяченого духовним практикам. І ми знову опиняємося перед розривом між молитвою і життям, між молитвою і щоденною поведінкою. Сьогоднішнє життя влаштоване не на міру молитви, а на міру праці. Що ж це означає? Що закінчилася епоха " духовних людей" ? 
11.    Маятникова реакція
"Вже віддавна довгі низки філософських вчень, кожне з яких стверджувало себе як абсолютну істину, були пізніше спростовані наступними вченнями як помилкові"
Дуалістичне розуміння духовного життя спричиняється до виникнення, як ми вже сказали, моралізму, волюнтаризму, легалізму та інших подібних крайнощів. У цьому контексті раніше чи пізніше виникає реакція.
Якщо все духовне життя зосереджується у світі, який за таким розумінням є світом душі, а насправді, як я намагаюсь показати, є світом психіки, незабаром наростає нестерпна напруга. Робиться спроба керувати, стримувати і контролювати думкою та волею (названими "душею") всю тілесну реальність - інстинкти, пристрасті, бажання та потреби. Напруга стає все сильнішою, майже нестерпною. Як би людина не старалася, вона відчуває, що довго не витримає, і скоріше чи пізніше вся ця дійсність, яку вона придушує, вибухне. Водночас духовне життя, в розумінні прак

Сторінки