]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Пол Екман "Теорія брехні" - Page 12

Рубрики сайту: 

самостійності Чехословаччини в березні 1939 року, коли Німеч¬чина захопила всю територію країни. 

За моїм визначенням брехня, або обман — це дія, якою одна лю-дина вводить в оману іншу, роблячи це навмисно, без попередньо¬го повідомлення про свої цілі і без чітко вираженого з боку жертви прохання не розкривати правди.
Це визначення стосується твердження Ервіна Гоффмана про нахабну брехню, коли «існують незаперечні докази брехні, а брехун, знаючи про це, все одно продовжує брехати». Гоффман не обмежувався тільки цим визначенням брехні, його цікавили й інші можливі спотворення дійсності, в яких різниця між прав¬дою і брехнею не є настільки явною: «... навряд чи є які-небудь щоденні справи або взаємини, учасники яких не приховують будь-яких слів чи дій заради створення сприятливого враження». (ЕГУІП§ Соїїтап, Тґіе Ргевепїаїіоп оґ Зеї? іп Еуегубау ІІЇе.
Уогк: Апсбог Воокв, 1959, р. 59, 64.)
Визначають дві основні форми брехні: замовчування і перекру-чування. (Цю різницю визнають більшість дослідників брехні. Докладніше про практичне застосування цієї відмінності під час аналізу військової брехні див.: МісЬаеІ А. Напсіеі, Іпіеііщепсе апсі Оесерііоп //Зоигпаї оіЗтгатефс 8тис1іе$ 5, МагсЬ 1982, рр. 122-154; \\гЬа1еу В., Тошагсі а Сепегаї ТНеогу о/Весерііоп // фшгпаї оі 8ігаІе§іс 8шсІіе$ 5, МагсЬ 1982, рр. 179-192.) Замовчуючи, брехун при¬ховує істинну інформацію, але не повідомляє помилкової. При 
спотворенні брехун уже втручається у справу — він не тільки прихо-вує правду, а й надає натомість неправдиву інформацію, видаючи її за справжню. Часто тільки поєднання замовчування і спотворення призводить до брехні, але інколи брехун може досягти успіху, лише замовчуючи правду.
Не всі вважають замовчування брехнею. Багато людей прийма¬ють за брехню тільки відверте спотворення дійсності.
Наприклад, Сісела Бок використовує термін «брехня» для того, що я називаю спотворенням, а термін «таємниця» — для замов¬чування. Така різниця має важливе моральне значення і озна¬чає, що «брехня сприймається негативно, на відміну від таємни¬ці». (Зіззеіа Вок, Зесгеїз.    Уогк: РапШеоп, 1982, р. XV.)
Наприклад, у випадках, коли лікар не повідомляє пацієнтові про те, що його хвороба смертельна, або чоловік не говорить дру¬жині, що під час обідньої перерви зустрічається в мотелі з її най¬кращою подругою, або поліцейський не ставить підозрюваного до відома про те, що його розмови з адвокатом прослуховують- ся, жодна помилкова інформація не передається. Проте всі ці ви¬падки підпадають під моє визначення брехні. Тут жертви брехні не просять ввести їх в оману, а ініціатори замовчування правди діють умисно, тобто без попереднього повідомлення про свій намір при¬ховати якісь факти. Інформацію приховують навмисне, з наміром, а не випадково. Проте бувають і виключення, тобто замовчування не можна вважати брехнею, якщо існує певна попередня домовле¬ність з цього приводу. Наприклад, якщо чоловік і дружина згодні на вільний шлюб (тобто вони домовились не розповідати про свої зра¬ди, допоки партнер не запитає про це прямо), то замовчування про побачення в мотелі не буде брехнею. Або якщо пацієнт заздалегідь просить лікаря не повідомляти поганих новин про своє здоров’я, замовчування також не буде брехнею. Однак за законом підозрюва¬ний має право на конфіденційну бесіду з адвокатом, і замовчування про порушення цього права в будь-якому разі є брехнею.
Зазвичай, якщо є можливість вибору форми брехні, брехуни рад¬ше воліють замовчувати, ніж спотворювати правду. Замовчування має більше переваг. Перш за все, змовчати завжди легше, ніж явно обдурити. Для цього нічого не треба робити. Факт замовчування важко викрити, оскільки не треба розробляти «легенду», на відмі¬ну від спотворення правди. Авраам Лінкольн зауважив, що в нього недостатньо добра пам’ять, аби брехати. Якщо лікар бреше хворо¬му з метою приховати смертельну хворобу, він мусить дуже добре 
запам’ятати все, що з цього приводу сказав пацієнтові, щоб за кіль¬ка днів не заплутатись у власній брехні.
Замовчування приваблює брехунів ще й тому, що воно здаєть¬ся менш ганебним, аніж спотворення. Це пасивна, а не активна форма брехні. І хоча обидві ці форми можуть однаково зашкодити жертві брехні, проте брехуни відчувають набагато менше почуття провини при замовчуванні, ніж при спотворенні правди.
Втім, Єва Світсер ВИСЛОВЛЮЄ цікаве зауваження про те, що жерт¬ва може відчувати себе більш ображеною саме замовчуван¬ням, ніж спотворенням інформації. Замовчування наче позбав¬ляє жертв можливості поскаржитися на брехню і вони радше відчувають, що брехун скористався юридичною лазівкою. (ЕУЄ Змееїзег, те йеіїпШоп ої а Не // СиІіигаІ Мосіеїв іп Іап&иа&е апй ТІюи£М. ЕсІ. №оті (}иіпп апсі Оогоібу НоІІапсІ (СатЬгісІбе Ііпіуегзіїу Ргезз, 1987) р. 56.)
Брехун може заспокоювати себе думкою, що жертва здогадуєть¬ся про брехню і просто не хоче дивитися правді в очі. Жінка може подумати, наприклад, так: «Мій чоловік певне знає, що я йому зра-джую, адже він ніколи не питає мене про те, де я вештаюся вечора¬ми. Я ж не брешу йому, а виявляю обережність з гуманних почуттів до нього. Я волію не принижувати його і не змушую його пережи¬вати через мої зради».
Крім того, замовчування завжди легше виправдати в разі роз¬криття правди. Брехун може сказати, що сам нічого не знав, чи за¬був, чи мав намір розповісти всю правду пізніше тощо. Коли люди¬на після присяги починає свідчити, попереджаючи «якщо мені не зраджує пам’ять», то вона тим самим забезпечує собі лазівку для ви¬правдання: раптом пізніше виявиться, що вона чогось не розпові¬ла. У цьому разі немає необхідності постійно пам’ятати вигадане, навмисне утримуючись на межі між спотворенням і приховуванням істини. Це знадобиться лише тоді, коли брехун більше не зможе мовчати, а на питання потрібно буде дати чітку відповідь. При спо¬творенні ж правди брехун може послатись лише на забудькуватість. Таким чином, можна взагалі уникнути необхідності пам’ятати вига¬дану історію. Достатньо лише пам’ятати про свою погану пам’ять. І якщо правда раптом випливе назовні, брехун завжди зможе заяви¬ти, що й не збирався нікого вводити в оману, оскільки його самого підвела пам’ять.
Події, пов’язані з Вотергейтським скандалом, через який прези¬дент Ніксон позбувся своєї посади, чудово ілюструють використання 
стратегії «забудькуватості». Спочатку, з накопиченням важливих доказів причетності до цієї справи, були змушені вийти у відстав¬ку помічники президента Г. Р. Халдеман і Дж. Ерліхман. Тиск на Ніксона посилювався і місце Халдемана посів Олександр Хейг. «Не минуло й місяця, як Хейг повернувся в Білий дім, а вже 4 червня 1973 року вони з Ніксоном обговорювали можливу від¬повідь на серйозні звинувачення, висунуті на адресу президен¬та Джоном Діном, колишнім радником Білого дому. Відповідно до магнітофонного запису їхньої бесіди, що стала відомою за¬вдяки розслідуванню в порядку імпічменту, Хейг запропонував Ніксону послатися на неможливість згадати всі деталі і таким чином викрутитися з ситуації» (КозепЬаит Б. Е. Хе\у Уогк Тітез, ВесетЬег 17, 1980).
За рішенням Верховного суду США касети, записані через кілька днів після інциденту у Вотергейті, було опубліковано. На них Нік- сон обговорює Вотергейтську історію і способи перешкоджання розслідуванню за допомогою ЦРУ й ФБР. Ніксон, передбачаючи неминучий імпічмент, пішов, нарешті, у відставку. Дотепер не до¬ведений зв’язок цього інциденту

Сторінки