]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Пол Екман "Теорія брехні" - Page 6

Рубрики сайту: 

Відеозапис розмови з Мері обдурив більшість молодих і навіть бага¬тьох досвідчених психіатрів і психологів, яким я його показував. (Цю тему розглянуто в моїй першій статті, присвяченій проблемі брех¬ні: «Невербальний витік інформації та ознаки брехні» (Раиі Ектап, Маїїасе V. Ггіехеп, МогшегЬаІ Ьеака^е аші Сіиез (о Весерііоп. Рзускіаігу, 32, 1969, рр. 88-105). МИ вивчали фільм сотні годин, прокручуючи його знову і знову, проглядали кожен жест і вираз обличчя на уповільненій швидкості, аби виявити всі можливі ознаки брехні. І ось під час коро¬тенької паузи, що виникла перед відповіддю на запитання лікаря про її подальші плани, ми помітили на обличчі пацієнтки проблиск від¬чаю, настільки швидкоплинний, що пропустили його, коли дивили¬ся плівку перші кілька разів. З’ясувалося, що приховані почуття мо¬жуть проявлятися в ось таких коротких мікровиразах. Ми почали їх шукати і знайшли багато інших мікровиразів, які зазвичай миттєво прикриваються посмішкою. Нам також вдалося виявити мікрожести. Розповідаючи лікарю про те, як добре вона долає свої проблеми, Мері часом злегка знизувала плечем, не повністю, а лише частково. Вона злегка підіймала одну руку, трохи повертаючи її. Або, коли її рухи ви¬глядали спокійними, лише на мить підводилося одне плече.
Здавалося, ми знайшли й інші невербальні ознаки брехні, але ва-галися, чи не є вони наслідком нашої уяви. Абсолютно природна поведінка здається підозрілою, якщо напевне відомо, що людина бреше. Тільки об’єктивні спостереження, що не спираються надані про те, бреше людина чи ні, можуть довести справедливість наших висновків. До того ж потрібно дослідити поведінку багатьох людей, аби бути певним в тому, що ознаки брехні не є наслідком ідіосинкра¬зії. Безумовно, для дослідника, який намагається виявити брехню, було б простіше, якби поведінка, яка видає брехню однієї людини, дозволяла виявити її і в іншої. Проте ознаки брехні можуть вияви¬тися індивідуальними для кожної людини. Ми побудували експери¬мент за типом брехні Мері, в якому піддослідним запропонували 
приховувати свої інтенсивні негативні емоції саме в ту мить, коли вони безпосередньо брешуть. Так, людям показували дуже непри-ємний фільм, в якому були кроваві сцени хірургічних операцій. Глядачам пропонували приховати свої справжні неприємні почуття. Більш того, піддослідні мусили переконати дослідника, який не знає змісту фільму, що вони насолоджувалися зовсім іншим фільмом про чудові квіти. (Наші висновки наведено в розділах 4 і 5.)
Не минуло й року — ми ще були на початковій стадії наших екс-периментів із виявлення брехні, — і знайшлися люди, зацікавлені у викритті інших видів брехні. Чи можна відповідні знахідки і мето¬ди використовувати під час викриття людей, підозрюваних у шпи-гунстві? За кілька років ми опублікували в наукових журналах бага¬то статей про ознаки брехні під час спілкування хворих із лікарем, і коло зацікавлених нашою працею осіб розширилося. Чи можна навчити офіцерів охорони викрити терориста, який надумав учи¬нити вбивство, за його поведінкою і жестами? Чи можна розроби¬ти для ФБР і поліції методики безпомилкового викриття брехні під час допиту? Згодом мене вже не дивували прохання допомогти на¬шим дипломатам під час переговорів, аби уникнути брехні з боку їх¬ніх закордонних колег. Або прохання визначити за фото Патриції Херст, відзнятому під час пограбування банку, чи була вона добро¬вільною або мимовільною співучасницею пограбування.
Патрицію (Патті) Херст, онуку медіа-магната і мільярдера, було ви¬крадено в 1974 році угрупованням «Симбіоністська Визвольна Ар¬мія». Пізніше, начебто під впливом терористів, вона відмовилася повертатись додому і взяла участь у пограбуванні банку «Хібернія». 
Після арешту в 1975 році була визнана винною і отримала 35 ро¬ків ув’язнення. Після 22 місяців Патті було звільнено за наполя¬ганням громадськості, а у 2001 році вона була помилувана пре¬зидентом Біллом Клінтоном.
За останні п’ять років цей інтерес став вже міжнародним. До мене зверталися представники дружніх до США держав, а коли я читав лекції в СРСР, зі мною спілкувалися офіційні особи, пред¬ставники такого собі «електротехнічного інституту», в якому на¬чебто розроблялися методики проведення допитів.
Мене аж ніяк не тішила ця метушня, оскільки я побоювався не¬гідного або занадто завзятого і некритичного використання моїх відкриттів. На мою думку, дослідження невербальних ознак брех¬ні не обов’язково очевидні в більшості кримінальних, політичних і дипломатичних випадках застосування брехні. Втім, це було всьо¬го лише передчуття, якому я не міг знайти жодних розумних по¬яснень. Для того щоб обґрунтувати його, потрібно було з’ясувати, чому люди завжди роблять помилки, кажучи неправду. Адже не вся¬ку брехню можна викрити. Іноді брехня буває бездоганною. Інколи такі явні ознаки брехні, як застигле обличчя, мимовільний жест, швидкоплинні зміни в голосі, геть відсутні. Незважаючи на це, я впевнений, що ознаки брехні існують. І найчастіше брехунів викри¬ває саме їхня поведінка. Саме тому вміння визначати, коли брехня може бути успішною або ні, коли можна виявити ознаки брехні і коли не варто намагатися це робити, допомагає зрозуміти відмін¬ності у видах брехні, в типах брехунів і в підходах до їх викриття.
У випадку спілкування Гітлера з Чемберленом і Мері з лікарем викриття брехні набуло ваги, оскільки від цього залежали життя людей. Обидва брехуни для прикриття своїх планів на майбутнє ви¬користовували як основу імітацію почуттів, яких не відчували. Але відмінність між їхньою брехнею величезна. Гітлер є чудовим при¬кладом природженого актора. До того ж, крім даного йому приро¬дою таланту, Гітлер, у порівнянні з Мері, набагато більше практи¬кувався в брехні.
Перевагою Гітлера було ще й те, що він брехав саме тим лю¬дям, які хотіли бути обдуреними. Чемберлен був добровільною жертвою, яка дуже прагнула повірити, що Гітлер не буде напада¬ти на Чехословаччину в разі задоволення його вимог про пере¬гляд кордонів. Інакше Чемберлен змушений був би визнати, що його політика примирення провалилася і значно послабила по-зиції його країни. На подібному випадку загострила свою увагу політолог Роберта Вольштеттер, аналізуючи шахрайство в пері¬од нарощування озброєнь. Обговорюючи порушення Німеччиною Англо-Німецької морської угоди 1936 року, вона зазначила: «...бре¬хун і жертва брехні... робили ставку на можливу оману противни¬ка. Обидві сторони мали потребу в збереженні ілюзії, що угоду не було порушено. Побоювання Великої Британії щодо нарощування озброєнь успішно були використані Гітлером і призвели до Англо- Німецького морського пакту, в якому Велика Британія (без обгово-рення з Францією та Італією) переглянула Версальський договір. Ці побоювання завадили Лондону передбачити або визнати порушен¬ня нової угоди» (КоЬегіа Шоііікіеііег, 51ои> Реагі НагЬоп агиі іНе Ркатгех о/ Оесерігоп // ІпіеІЩепсе Роїісу агиі Маііопаї 8есигііу. Під ред. КоЬегГ Ь. Ріакг^гаїї, ІМ Ка’апап апб \Уаггеп Мі1Ьег§. Натсіеп, Сопп.: АгсЬоп Воокх, 1981, рр. 23-34.)
Дуже часто жертва не помічає прорахунків брехуна, вважаю¬чи за краще трактувати неясності поведінки у вигідному для себе світлі, таємно потураючи брехні, бажаючи уникнути неприємної ситуації викриття брехні. Ігноруючи абсолютно очевидні ознаки того, що у дружини є коханець, обдуреному чоловіку, принаймні, вдасться уникнути принизливої клички «рогоносець» та перспек¬тиви можливого розлучення. Навіть якщо чоловік дізнався про не¬вірність дружини, він може потурати її бр

Сторінки