]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Пол Екман "Теорія брехні" - Page 10

Рубрики сайту: 

Проте ставлення до брехні може змінюватися. Джоді Пауелл, прес-секретар колишнього президента Картера, намагався ви¬правдовувати навіть явну брехню: «З самого початку, щойно журналіст поставив найперше незручне питання державно¬му чиновнику, почалися дебати про те, чи має уряд право на брехню. Має. За певних обставин уряд не тільки має право, але зобов’язаний брехати. За чотири роки мого перебування в Білому домі я стикався з такою необхідністю двічі». Далі він описує випадок, у якому вдався до брехні, щоб пом’якшити «великий біль і збентеження безлічі безневинних людей». Інша брехня, в якій він зізнався, полягала в запереченні факту під¬готовки збройного звільнення американських заручників в Іра¬ні. (Іосіу Ро\л/еІІ. Г/те Оі/тег Зісіе ої і/те Зіогу. ІМе\л/ Уогк: \Л/іІІіат Могго\л/ & Со., 1984.)
В Оксфордському словнику англійської мови зазначено: «У су-часному повсякденному вжитку слова [брехня] зазвичай є відтінок яскраво вираженого морального осуду, і у ввічливій бесіді його нама-гаються уникати, часто замінюючи пом’якшеними синонімами «об-ман» і «неправда»» (Тке Сотрасі ЕсПііоп о/(ке Ох/огб Ещііьк Вісііопагу. .\те\\' Уогк: Охіогсі ЇІппегзіїу Ргезз, 1971, р. 1616). Досить легко 
назвати нещиру людину брехуном, якщо вона вам неприємна, але важко вжити це слово стосовно людини, яка, незважаючи на свою явну брехливість, подобається вам чи викликає у вас захоплення.
Ще задовго до Вотергейтського скандалу президент США Річард Ніксон стосовно своїх опонентів-демократів так образно визначив зміст слова «брехун»: «Чи купите ви старе авто в такої лю¬дини?» Тимчасом вміння Ніксона приховувати правду і явно бре¬хати його республіканські шанувальники трактували як доказ полі¬тичної кмітливості.
Вотергейтський скандал — політичний скандал у США у 1972¬1974 роках, що закінчився відставкою президента країни Рі- чарда Ніксона. За чотири місяці до президентських виборів 1972 року у штабі кандидата в президенти від демократичної партії у готелі «Вотергейт» було затримано п'ятьох чоловік, які проникли в готель шляхом злому. Вони налаштовували апара¬туру для підслуховування і фотографували внутрішні документи штабу демократів. Громадськість цікавило не тільки те, чи стояв Ніксон за конкретною групою з п’яти зломщиків, а й те, як він і його штаб реагували на події постфактум — зокрема це стосува¬лося об’єктивності їхнього розслідування.
Все це, однак, не має відношення до мого визначення брехні чи неправди (я використовую ці слова як синоніми.) Багато людей — на-приклад, ті, хто бреше ненавмисно, — хоча і говорять неправду, не є брехунами. Жінка з параноїдальною манією, яка стверджує, що вона Марія Магдалина, аж ніяк не брехуха, хоча її твердження є неправди-вим. Невдала порада клієнту про спосіб інвестування не є брехнею, якщо фінансовий консультант сам не знає правди. Деякі люди, чия 
зовнішність справляє оманливе враження, не обов’язково є бреху¬нами. Богомол, стаючи схожим на травинку, бреше не більше, ніж людина, високий лоб якої наводить на думку, що вона розумніша, ніж це є насправді.
Цікаво звернути увагу на походження подібних стереотипів. Ви¬сокий лоб помилково наводить на думку про великий обсяг моз¬ку. Думка про жорстоку вдачу людини з тонкими губами заснова¬на на влучному спостереженні, що губи звужуються в моменти гніву. Помилка полягає у застосуванні ознаки тимчасового емо¬ційного стану до визначення постійної риси характеру. Такий ви¬сновок ґрунтується на тому, що губи у людей стають тонкими че¬рез безперестанну звичку гніватися, і при цьому не береться до уваги те, що тонкі губи можуть бути просто спадковою ознакою. Так само переконання, що люди з пухкими губами є чуттєвими, помилково будується на вірному спостереженні, що губи під час сексуального збудження набухають, наливаючись кров'ю. Зно¬ву при цьому ігнорують той факт, що товсті губи можуть бути просто спадковою ознакою. (РаиІ Р. Зесогсі, РасіаІ Реаіигез апсі Іпіегепсе Ргосеззез іп ІпіегрегзопаІ Регсерііоп // РегзопаІ регсерііоп апсі ІпіегрегзопаІ Веі^аVІо^. ЕсІ. Та£иігі В. апсі РеігиІІо І.. ЗіапїогР: ЗіапїогР ІІпіуегзііу Ргезз, 1958; РиаІ Ектап, РасіаІ Зіп£з: Расіз, Рапіазіез РоззіЬІІІііез // 5І£М, Зоипб апсі Зепзе. ЕР. ЗеЬеокТА ВІоотіп£Іоп: ІпРіапа Ііпіуегзііу Ргезз, 1978).
Брехун може обрати', брехати йому чи ні. Брехня — цілком умис-на дія; брехун завжди бреше навмисно. Брехня може мати або не мати виправдання з боку брехуна і суспільства. Брехун може бути порядною або поганою людиною, приємною або неприємною осо¬бистістю. Але людина завжди обирає сама — збрехати чи сказати правду, а тому вбачає різницю між цими діями.
Досі тривають суперечки про те, чи можуть або не можуть бре¬хати тварини. (ОауіР Ргетаск апР Апп ^тез Ргетаск, ТІїе Міпб оР ап Аре. Л/еи'Уогк: \ЛШ. І^оЦоп апР Со., 1983. йауір Ргетаск апР Апп іатез Ргетаск, Соттипісаііоп аз ЕVІбепсе оРТбіпкіп§ //АпітаІ Міпб — РІитап Міпб. ЕР. Сгігїіп О.Р. №\л/ Уогк: Зргіп£ег- Уегіаб, 1982.)
Патологічні брехуни, які усвідомлюють, що брешуть, але не мо-жуть контролювати свою поведінку, не відповідають цьому визна-ченню. Також це стосується людей, які самі не знають, що брешуть, і яких називають жертвами самообману. 
Хоча я не заперечую існування патологічних брехунів і людей, які є жертвами самообману, проте їх дуже важко визначити. Звісно, що свідчення брехуна не можна розглядати як доказ. Після викриття брехун з метою пом’якшити покарання може стверджувати, що він став жертвою самообману.
Іноді брехун може сам повірити власній брехні. У такому разі його не можна вважати брехуном, і його брехня, з причин, які я по¬ясню в наступному розділі, розкрити значно важче. Випадок з жит¬тя Муссоліні доводить, як шкідливо часом вірити у власну брехню: «У 1938 році склад дивізій [італійської] армії був скорочений з трьох полків до двох, що задовольняло Муссоліні, оскільки тепер він міг заявити, що фашисти мають шістдесят дивізій, хоча на¬справді їх було майже вдвічі менше. Ці зміни стали причиною ко¬лосальної дезорганізації армії саме перед початком війни. До того ж він, забувши про ці зміни, кількома роками пізніше трагічно про¬рахувався в оцінці реальної сили своїх військ. Здається, що таким чином йому не вдалося нікого, крім себе, ввести в оману». (Автор вдячний Майклу А. Ханделю (МісЬаеІ А. Напсіеі) за згадку про це в його досить гострій і полемічній статті Іпіеііщепсе ап<1 Весеріит // ^игпаї оґ Зігаїедіс Зіисііез 5, МагсЬ 1982, рр. 122-154 з цитатою із Маск 8шііЬ Б. Мшзоііпі’з Кютап Етріге, р. 170.)
Визначаючи брехню, слід брати до уваги не тільки самого бреху¬на, а й жертву брехні. Вона не просить, щоб її ввели в оману, і бре¬хун не робить будь-якого попереднього повідомлення про свій намір збрехати. Було б, наприклад, дивно називати брехунами акторів. Глядачі заздалегідь згодні сприймати їхнє перевтілення і саме тому люди ходять до театру. Актори, на відміну від шахраїв, грають свої ролі відкрито. Звісно, що клієнт не буде дотримуватися порад бро¬кера, який надасть хоча і переконливу, але недостовірну інформа¬цію. Якби Мері, пацієнтка психіатричної клініки, попередила док¬тора, що буде виявляти почуття, яких насправді не відчуває, брех¬ні не було б, як її не було б і в тому випадку, якби Гітлер попередив Чемберлсна, аби той не надто довіряв його обіцянкам.
Йдеться про Мюнхенську угоду (ще відома як Мюнхенська змо¬ва), підписану ЗО вересня 1938 року прем’єр-міністром Вели¬кої Британії Невілом Чемберленом, прем’єр-міністром Франції Едуаром Даладь

Сторінки