]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Психологічний словник За Ред. В. І. Войтка (1982) - Page 10

АКТИВНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ — здат­ність особистості до свідомої трудової і соціальної діяльності, міра цілеспрямо­ваного, планомірного перетворення нею навколишнього середовища і самої себе.

А.  о. виявляється в її ініціативності, діловитості, психологічному настрої на діяльність. Із діалектичної суми активно­сті окремих осіб, об’єднаних у групу, складається групова активність.

АКТУАЛІЗАЦІЯ (від лат. асіиаііз — справжній, сучасний) — перехід певного інстинкту, схильності, здатності із мож­ливого (потенціального) у справжній (актуальний) стан. У процесі А. подраз­нення, стимул, мотив виступають як по­штовх, привід для виявлення певної дії, вчинку, які вже потенціально до­зріли. У загальній психології говорять про А. уваги, сприймання, пам’яті, уяви тощо, у соціальній психології — А. потреб, громадської думки, рольової поведінки особистості тощо.

АКТУАЛЬНИЙ — той, що виявляєть­ся у дії на противагу потенціальному, що є лише можливим. Наприклад, А. образи, знання, потреби, відношення.

АКУРАТНІСТЬ (від лат. ассиго — точно виконую) — риса людини, що виявляється у точності, ретельності, охайності, своєчасності виконання пев­ного виду діяльності. А. не є природже­ною рисою, а формується в процесі вико­нання трудових операцій, морально зба­лансованої поведінки. Важливе значен­ня має вироблення А. у дітей з малих років (у сім’ї; дитячому дошкільному закладі, школі) і підтриманні її в кон­кретних^ ситуаціях трудового життя.

АКЦЕПТОР Дії (акцептор результатів) (лат. ассеріог — той, що приймає) — властивість центральної нервової систе­ми, нейрофізіологічний механізм перед­бачення результатів дії та контролю, регулювання перебігу цієї дії. Це нер­вовий апарат мозку для оцінки і звірян­ня одержуваних результатів дії з на­перед поставленою метою. В основі А. д. лежить випереджаюче відображен­ня. Поняття А. д. запровадив радянський учений П. К. Анохін.

У людини А. д. нерозривно пов’язаний зі зворотною аферентацією і аферентним синтезом. Він «передбачає» аферентні властивості того результату, який має бу­ти одержаний відповідно до прийнятого рішення, а отже, випереджає хід подій у відносинах між організмом і навколиш­нім середовищем.

р Див. Випереджаючого відображення принцип.

АЛАЛІЯ (гр. аХаХос, — німий) — від­сутність або недорозвиненість звукової мови у дітей, які нормально чують і не мають первинних вад розумових здіб­ностей. Виникає через недорозвинення або ушкодження мовних ділянок кори великих півкуль головного мозку під час пологів, а також внаслідок мозкових захворювань або травм, які сталися у дитини в домовний період життя.

За важкої А. спостерігається цілкови­те невміння вимовляти звуки або збері­гаються лише лепетні уривки слів. У легких випадках спостерігаються за­чатки мови з обмеженим запасом слів, аграматизм, труднощі у засвоєнні чи­тання та письма.

Розрізняють дві основні форми А.— моторну та сенсорну. При моторній А. дитина розуміє мову, але говорить мало і неправильно, при сенсорній — відбу­ваються розлади розуміння мови. Випад­ки сенсорної А. трапляються порівняно рідко.

Велике медичне і педагогічне значен­ня має відмежування А. від вторинних порушень мовного розвитку, виклика­них розумовою відсталістю чи тугову­хістю. Дітей-алаликів, залежно від рівня та характеру мовного недорозвинення, навчають за допомогою спеціальних методів, спрямованих на розвиток пізна­вальної діяльності, формування звуко­вого та морфологічного аналізу і смис­лової сторони мови.

АЛГОРИТМІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ — використання в навчанні алгоритмів, тобто певної системи правил, яка веде до розв’язання задачі, наприклад способу знаходження найбільшого спільного дільника (алгоритм Евкліда). А. н. поля­гає в тому, що учнів навчають не лише розумінню суттєвих ознак і властивостей певних об’єктів, а й алгоритмів, за яки­ми ці ознаки і властивості поєднуються з діями, що необхідні для розв’язування задач.

АЛЕКСІЯ (від гр. аХкусо — читаю) — нездатність оволодіти процессом читан­ня. А. у дітей є одним з проявів алалії або афазії, тобто наслідком загального недорозвинення мови, викликаного ор­ганічним ураженням мозку. В окремих випадках вади читання зумовлені недо­розвиненням тільки фонетичного боку мови дитини, неповноцінністю звуково­го аналізу й синтезу, що призводить до ускладнень в оволодінні не лише читан­ням, а й письмом. Завдяки логопедичним заняттям деякі види А. у дітей можуть бути послаблені.

АЛКОГОЛЬНІ ПСИХОЗИ — психічні розлади і захворювання, які виникають на грунті хронічного алкоголізму (на­приклад, біла гарячка, марення, алко­гольні галюцинації, алкогольний пара- ноїд тощо). Хворих госпіталізують і лікують у стаціонарних умовах. Велике

 

значення мають профілактика А. п., усу­нення причин, які їх породжують і жив­лять.

Див. Психози.

АЛЬТЕРНАТИВА (від лат. аііегпо — чергую, змінюю) — поняття психології управління. Означає необхідність вибору між двома або кількома можливостями, що виключають одна одну. У загальній психології виступає як метод досліджен­ня: результати експерименту поділяють на два протилежні класи (норма або ненорма, наявність факту чи відсутність його). Метод А. використовується у соці­альній психології в масових обстежен­нях, результати яких опрацьовуються на основі математично-статистичних прийомів. ,

АЛЬТРУЇЗМ (від лат. аііег—інший) — у психології — вид діяльності, безкорис­лива турбота про благо людей, готовність поступатися і жертвувати особистими ін­тересами заради іншої людини. А. про­тилежний егоїзму. Марксистськи витлу­мачений А. є одним із моментів колекти­візму.

АМБІВАЛЕНТНІ ЇСТЬ ПОЧУТТІВ (від лат. атЬо — обидва і уаіепііа — сила) — суперечливе, двоїсте емоційне пережи­вання людини щодо тієї самої події або об’єкта (наприклад, задоволення і неза­доволення, симпатії і антипатії, любові і ненависті тощо).

Термін А. п. запропонував швейцар­ський психолог Е. Блейлер для визна­чення суперечливих, швидко змінюваних реакцій і відношень при шизофренії.

А. п. є свідченням суперечливості по­чуттів, що виникають через багатогран­ність предметів і явищ, багатоманітність потреб та інтересів особистості, неодно­значного ставлення людини до навко­лишньої дійсності.

А. п. чітко виражена у дитячому віці, а також у невротиків. Нормальні дорослі люди можуть приглушувати А. п. за до­помогою волі та інтелекту.

АМБІДЕКСТРІЯ (від лат. атЬо — оби­два, бехег — правий) — двоправору- кість, однакова вправність обох рук. Як самостійний феномен зустрічається рідко. Частіше виникає внаслідок пере­учування ліворуких.

АМБІЦІЯ (від лат. атЬіо — обхо­джу, домагаюсь) — надмірне захоплення своїм «я», самозакоханість, чванливість, пихатість. У осіб з цими рисами дефор­моване розуміння свого «я» і образів інших людей. Вони важкі у спілкуван­ні, колектив їх не приймає, вони вияв­ляються в ньому ізолянтами. А. як пси­хологічна риса особистості перешкоджав її вихованню в дусі колективізму, ро­зумному поєднанню у неї громадських і особистих інтересів.

АМЕНЦІЯ (від лат. атепііа — бе­зумство) — різновид душевного роз­ладу, затьмарення свідомості. Виявляє­ться в розладах мислення, галюцинаці­ях, втраті орієнтації в навколишньому середовищі, невпевненості. А. може бути причиною фізичних уражень мозку або функціональних порушень психіки. Окремі види А. піддаються лікуванню.

АМІМІЯ (від гр. а ...— заперечна ча­

Сторінки