]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Стівен Р. Кові "7 звичок надзвичайно ефективних людей. Потужні інструменти розвитку особистості" - Page 16

Бачити й Бути

Авжеж, не всі зміни парадигми відбуваються миттєво. На відміну від мого раптового прозріння в метро, процес зміни парадигми, що його ми із Сандрою пережили з нашим сином, був повільним, важ­ким, плановим. Перший підхід, який ми до нього застосували, став наслідком багаторічного впливу соціального середовища й досвіду етики особистості. То був результат роботи глибинних парадигм нашого успіху в ролі батьків і вимірювання успіху наших дітей. І ли­ше тоді, коли відбулися зміни в цих базових парадигмах, ми змогли кардинально змінитися самі й змінити ситуацію.

Для того щоб побачити свого сина в іншому світлі, ми із Санд­рою мали стати іншими. Ми працювали над зростанням і розви­тком свого характеру, і на основі цих зусиль постала нова парадиг­ма.

Парадигми не віддільні від характеру. У людей бачити означає бути. А те, що ми бачимо, тісно переплетено з тим, хто ми є. Нам не вдасться відчутно змінити своє бачення, водночас не змінивши свого буття, і навпаки.

Навіть у тому на перший погляд миттєвому досвіді зміни пара­дигми в метро моя зміна бачення була результатом мого характеру й ним обмежувалася.

Я певен, що є люди, які, навіть раптово осягнувши істинну ситуа­цію, відчули б лише легкий дотик жалю чи невиразне почуття прови­ни й сиділи б далі, мовчки й збентежено біля вбитого горем чоловіка. З іншого боку, так само я впевнений, що знайшлися б люди, які вияви­ли б значно більшу чутливість, одразу зрозуміли б, що є якась глибша проблема, і простягнули руку розуміння та допомоги раніше, ніж я.

Парадигми потужні, бо вони створюють об’єктив, крізь який ми бачимо світ. Зміна парадигми — це сила, необхідна для суттєвих зрушень у житті незалежно від того, чи була ця зміна спонтанною, чи процес минав повільно й був запланованим.

Парадигма, побудована на принципах

Етика характеру базується на фундаментальній ідеї про те, що іс­нують принципи, які керують успішністю людини, природні за­кони, які діють у людському вимірі, так само реальні, так само не­змінні й безумовно присутні, як, наприклад, закон сили тяжіння у вимірі тілесному.

Ідею реальності (та потужного впливу) цих принципів добре ілюструє ще одна історія зміни парадигми, яку розповів Френк Кох у «Ргосеесііп§5», журналі Військово-морського інституту.

Два лінкори, що були в складі навчальної ескадрильї, кілька днів пе­ребували в морі на маневрах в умовах шторму. Я служив на флагма­ні і якось уночі заступив на вахту на місток. Видимість була пога­ною, місцями стелився туман, тож капітан теж залишався на містку, стежачи за всім, що відбувалося на судні.

Невдовзі по тому, як посутеніло, дозорець із крила містка доповів:

—    Світло по правому борту.

—    Нерухоме чи рухається? — гукнув капітан.

—    Нерухоме, капітане, — відповів дозорець. Це означало, що нам за­грожувало зіткнення з тим кораблем.

Капітан повернувся до сигнальника.

—    Просигналізуй цьому судну: у нас зустрічний курс, раджу змінити курс на двадцять градусів.

Відповідь прийшла така:

—    Бажано, щоб ви змінили курс на двадцять градусів.

—    Просигналізуй: я капітан, змініть курс на двадцять градусів.

—    Я матрос другого класу, — була відповідь. — Раджу вам змінити курс на двадцять градусів.

Капітан не на жарт розлютився.

—    Просигналізуй: я на лінкорі, міняйте курс на двадцять градусів, — визвірився він.

—    А я на маяку, — заблимало у відповідь світло.

Довелося нам змінити курс.

Завдяки зміні парадигми, якої зазнав капітан (а разом із ним і ми, читаючи цю історію), ситуація постає в цілковито інакшому світлі. Ми бачимо реальність, яку формує капітанове обмежене сприйнят­тя, ту реальність, яку нам так само, як і капітану в тумані, важливо розуміти в нашому повсякденному житті.

Принципи — як маяки. Це природні закони, яких не можна по­рушувати. Як зазначив Сесіл Деміль щодо принципів, викладених у його монументальному фільмі «Десять заповідей»: «Переступити закон неможливо. Ми можемо зламати собі життя, переступаючи закон, але сам закон залишиться непорушним».

Індивіди можуть переглянути все своє життя й інтеракції з огля­ду на парадигми, карти, які постають з їхнього досвіду та впливу середовища, проте ці карти не тотожні самій території. Вони — «суб’єктивна реальність», лише спроба описати територію.

«Об’єктивна реальність», тобто сама територія, складається з принципів-«маяків», від яких залежить зростання й щастя лю­дини, природних законів, що були вплетені в тканину кожного цивілізованого суспільства впродовж віків історії та становлять підґрунтя кожної родини й організації, які існували довго й про­цвітали. Те, наскільки точно наші розумові карти описують тери­торію, не впливає на її існування.

Реальність цих принципів (природних законів) стане очевидною для кожного, хто глибоко замислиться й уважно розгляне цикли суспільної історії. Ці принципи з’являються знову й знову, і те, на­скільки люди визнають їх і живуть із ними в гармонії, визначає, до чого прямує це суспільство: до виживання й стабільності чи до роз­паду й руйнування.

Принципи, про які я говорю, не є езотеричними, містичними чи «релігійними» ідеями. У цій книжці немає жодного принципу, який був би унікальним для якогось окремого вірування чи релігії, включ­но з моєю власного. Ці принципи можна знайти в усіх великих релі­гіях, що існували віками, а також тривких соціально-філософських та етичних системах. Вони самоочевидні, їхню дієвість може легко перевірити кожен індивід. Складається таке враження, що ці прин­ципи (природні закони) становлять невід’ємну частину людської природи, свідомості, совісті. Схоже, вони притаманні всім людським істотам, хоча середовище та небажання їх дотримуватися може їх притлумлювати.

Візьмімо, наприклад, принцип чесності, з якого постає наше по­няття рівності й справедливості. Природним відчуттям чесності, зда­ється, наділені маленькі діти незалежно від середовища, у якому во­ни зростають. Різні люди по-різному розуміють, що таке чесність і як її досягти, проте усвідомлюють це поняття практично всі.

Іншими прикладами можна вважати цілісність і щирість. Вони створюють основу довіри, таку необхідну для співпраці й тривало­го особистісного та міжособистісного зростання.

Ще один принцип — людська гідність. Базове поняття про цю цін­ність (принцип) викладено в Декларації незалежності Сполучених Штатів: «Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей ство­рено рівними; що Творець обдарував їх певними невідбірними пра­вами, до яких належать життя, свобода й прагнення щастя».

Інший принцип — служіння, тобто ідея власного внеску в розвиток суспільства. Ще один — якість, або ж прагнення до досконалості.

Є ще принцип потенціалу, який полягає в тому, що всі ми — ем­бріони й можемо виростити, розвинути в собі й поступово вивіль­няти все більший і більший потенціал, відкривати дедалі більше своїх талантів. Тісно пов’язаний із потенціалом і принцип зростан­ня — процес вивільнення потенціалу й розвинення талантів із су­путньою потребою в таких принципах, як терпіння, плекання Й за­охочування.

Не слід плутати принципи з практикою. Прак

Сторінки