]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Стівен Р. Кові "7 звичок надзвичайно ефективних людей. Потужні інструменти розвитку особистості" - Page 6

Застій особистості. Людська природа чотиривимірна: тіло, ро­зум, душа й дух. Пропоную розглянути відмінності й наслідки двох різних підходів до кожного з цих вимірів.

Тіло

Культура: жити своїм життям, лікуватися за допомогою хірургії та медикаментів.

Принцип: попереджати хвороби, узгодивши спосіб життя із за­гальноприйнятими принципами здоров’я.

Розум

Культура: дивитися телевізор, вимагати розваг.

Принцип: багато й вдумливо читати, розширюючи ерудицію.

Душа

Культура: використовувати стосунки з людьми як трамплін для за­доволення власних егоїстичних потреб.

Принцип: уважно слухати, поважати співрозмовника й служити людям, маючи від цього вдоволення й втіху.

Дух

Культура: піддатися атеїзму й цинізму.

Принцип: визнати, що джерело наших базових потреб у сенсі життя й усіх позитивних змін, яких ми прагнемо, — це принципи (природні закони, які, на мою особисту думку, дав нам Бог).

Поки ви читатимете цю книжку, раджу вам не забувати про назва­ні універсальні проблеми та ваші особисті потреби й проблеми. По­ступово ви знаходитимете для себе стійкі рішення й вказівки, у який бік рухатися. Також дедалі помітнішим стане контраст між методами популярної культури та позачасовим, побудованим на принципах підходом, що витримав перевірку часом.

І замість останньої настанови хочу повторити запитання, яке по­стійно ставлю своїм студентам: «Скільки людей перед смертю шко­дують про те, що мало часу проводили в офісі чи на дивані перед телевізором?» Відповідь: «Жоден». Перед смертю люди думають про своїх близьких, свої сім’ї та тих, кому вони допомагали.

Навіть великий психолог Абрахам Маслоу наприкінці свого жит­тя вважав, що щастя, повнота життя і внесок у наступні покоління важливіші за самоактуалізацію (головну потребу згідно з його сла­ветною «пірамідою потреб»). Він називав це самотрансценденцією.

Для мене це така сама непохитна істина. Безумовно, найповніше й найприємніше втілення принципів, викладених у «7 звичках», — це життя моїх дітей та онуків.

Наприклад, моя дев’ятнадцятирічна онука Шеннон за покликан­ням поїхала служити сиротам до Румунії й написала нам із Сандрою про своє прозріння. Одного дня хвора дитина, яку знудило на Шен­нон, простягнула до неї свої рученята й попросила обіймів. Тієї ж ми­ті Шеннон вирішила: «Я більше не хочу жити для себе. Я повинна присвятити життя служінню». Нині, коли я пишу цю передмову, во­на повернулася до Румунії й досі служить людям.

Усі наші діти одружилися й разом зі своїми чоловіками та дру­жинами сформулювали для себе пріоритети, які базуються на прин­ципах і служінні. І нам радісно бачити, як наші нащадки щоденно втілюють у життя свої цінності.

Ви беретеся до читання «7 звичок надзвичайно ефективних лю­дей», і я обіцяю вам цікаву подорож у світ пізнання. Діліться зі сво­їми близькими всім, про що довідаєтеся. А головне — почніть вті­лювати прочитане в життя. Пам’ятайте, що дізнаватися щось нове й не застосовувати свої знання на практиці — це те саме, що не ді­знаватися. А знати й не робити — те саме, що не знати.

Для мене особисто застосовувати сім звичок у житті — це постій­на боротьба. Передусім тому, що коли людина стає кращою, змінюєть­ся сама природа завдань, які перед нею постають, так само, як це від­бувається в катанні на лижах, гольфі, тенісі та будь-якому іншому виді спорту. І оскільки я чесно працюю й намагаюся щодня втілювати в життя ці принципи-звички, з радістю розділю з вами свою пригоду.

Стівен Р. Кові, штат Юта, 24 липня 2004 року

 

Частина перша

ПАРАДИГМИ та ПРИНЦИПИ

 

Зсередини назовні

Істинна досконалість у цьому світі невід­дільна від правильного життя.

Девід Стар Джордан

За 25 років роботи з людьми в бізнесі, університеті, подружньому й родинному житті мені доводилося спілкуватися з багатьма людь­ми, які начебто досягай неймовірних висот успіху, проте відчували постійний внутрішній голод, невдоволеність, глибинну потребу в гармонії, продуктивності, а також у здорових стосунках з іншими людьми, котрі постійно розвивалися б.

Підозрюю, що деякі з тих проблем, якими вони зі мною поділили­ся, вам не чужі.

Я поставив собі за мету зробити чудову кар'єру й досягнув неймо­вірного професійного успіху. Але це коштувало мені особистого йро­динного життя. Ми з дружиною та дітьми вже немов чужі. Я на­віть не впевнений, що знаю самого себе і що для мене насправді важливо в цьому житті. Довелося запитувати себе: чи воно справ­ді того варте?

Я сіла на нову дієту — вп'яте цього року. Я знаю, що в мене зайва ва­га, і справді хочу змінитися. Я читаю про всі новітні розробки, я став­лю собі цілі, я морально налаштовуюся на позитив і кажу собі, що я зможу. Але нічого не виходить. Через кілька тижнів я здаюся. Схо­же, я просто не можу виконати обіцянку, яку сама собі даю.

Я відвідував низку курсів ефективного менеджменту. Я багато очі­кую від своїх працівників і щосили намагаюся бути з ними приязним і ставитися справедливо. Але я не відчуваю ніякої відданості від них. Думаю, якби я захворів і на день лишився вдома, вони більшу части­ну дня чесали б язиками біля фонтана. Чому я не можу навчити їх бути незалежними й відповідальними — або ж знайти собі таких працівників?

Мій син-підліток геть відбився від рук і вживає наркотики. Я вже все перепробувала, та марно: він не слухається. Що мені робити?

Так багато потрібно зробити. А часу завжди так мало. Я постійно відчуваю тиск і напруження — щодня, сім днів на тиждень. Я відвіду­вав семінари з планування часу й перепробував із півдесятка різних систем планування. Вони трохи допомагали, та я все одно не відчу­ваю, що живу щасливим, продуктивним, мирним життям, яким хо­чу жити.

Я хочу прищепити своїм дітям любов до праці. Проте, щоб змусити їх щось зробити, я мушу контролювати кожен їхній крок... і на кож­ному кроці вислуховувати нарікання. Набагато простіше зробити все самій. Чому діти не можуть виконувати свої завдання з радістю й без нагадувань?

У мене багато роботи — дуже багато. Проте іноді я замислююся, чи матиме це якесь значення в майбутньому. Мені дуже хотілося б зна­ти, що моє життя не марне, що на цій планеті щось змінилося саме тому, що я на ній жив.

Я бачу, як мої друзі та родичі досягають успіху, здобувають визнан­ня. Я усміхаюся й палко їх вітаю. Проте в душі мене гризуть заздро­щі. Чому я таке відчуваю?

Я сильна особистість. Я знаю, що майже завжди, коли доводиться вза­ємодіяти з людьми, я можу контролювати результат. У більшості ви­падків я навіть можу схилити інших до потрібного мені рішення. Я об­думую кожну ситуацію й справді вважаю, що мої задуми переважно найкращі для всіх. Проте я відчуваю якийсь неспокій. Мене завжди ці­кавить, що інші люди насправді думають про мене й мої ідеї.

Мій шлюб вичерпав себе. Ні, ми не сваримося: ми просто більше не ко­хаємо одне одного. Ми зверталися до сімейного консультанта, пере­пробували те й се, п'яте й десяте, але того почуття, яке було між нами, схоже, уже не відродити.

Усе це — глибинні, болючі проблеми, проблеми, яких не усунути «прискореними» методами.

Кілька років тому в нас із дружиною Сандрою виникли певні нега­разди в сім’ї. Одному з наших синів дуже важко давалося навчан

Сторінки