]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Стівен Р. Кові "7 звичок надзвичайно ефективних людей. Потужні інструменти розвитку особистості" - Page 10

Так мало-помалу ми відкинули колишнє сприйняття свого сина, розвинули в собі мотивацію, засновану на цінностях, і в нас виникли нові почуття. Тепер ми просто раділи, що він є, замість порівнювати його з кимось чи осуджувати. Ми облишили спроби клонувати йо­го за власними зразками чи порівнювати із суспільними очікування­ми. Перестали по-доброму, позитивно маніпулювати ним, щоб він вписувався у прийнятний суспільний стандарт. А оскільки ми поба­чили в ньому адекватну особистість, здатну дати раду життю, то від­пала й потреба захищати його від глузувань.

Наш син звик до постійного захисту, тож попервах свобода дава­лася йому нелегко, про що він нам казав, і ми слухали, проте реагу­вали не так, як раніше. «Нам не потрібно тебе оберігати, — таким бу­ло наше мовчазне послання. — 3 тобою все гаразд».

Минали тижні й місяці, і мало-помалу син відчував тиху впевне­ність у собі. Він розвивався й розквітав поступово, у власному темпі. Він досить швидко став видатним за стандартними суспільними мір­ками (успішності, спорту, суспільної активності), розвивався значно швидше, ніж це передбачав так званий природний процес розвитку. Згодом його кілька разів обирали на керівні посади в різні учнівські організації, він став спортсменом рівня чемпіонатів штату й приносив додому табелі, у яких стояли самі лише оцінки «відмінно». Він став ці­кавою, відкритою особистістю, і це дозволяло йому налагоджувати контакти з різними людьми, не утискуючи їхніх інтересів.

Ми із Сандрою думаємо, що «соціально значущі» успіхи нашо­го сина були радше щасливим виявом його самовідчуття, ніж реак­цією на суспільне визнання. Для нас із дружиною то був приголом­шливий і дуже пізнавальний досвід, корисний як для спілкування з іншими нашими дітьми, так і для життя загалом. Завдяки йому ми на собі відчули й збагнули життєво важливу різницю між ети­кою особистості та етикою характеру. Наше нинішнє переконання добре описано в Книзі Приповістей: «Над усе, що лише стережеть­ся, серце своє стережи, бо з нього походить життя».

Головна і другорядна велич

Мій досвід із сином, дослідження питань сприйняття й читання лі­тератури про успіх — усе разом породило відчуття, яке можна опи­сати словом «Ага!», коли все раптом стає на свої місця. Зненацька я зрозумів, який потужний вплив справляє етика особистості, і чіт­ко побачив ті тонкі, часто не розрізнювані свідомістю невідпо­відності між тим, що я вважав істинним (певними поняттями, які мені прищепили багато років тому в дитинстві, та поняттями, невід’ємними для моєї власної системи цінностей), та філософією швидкого подолання проблем, яку мені пропонувало повсякдення. Тепер я краще розумів, чому, працюючи багато років із людьми з різ­них сфер життя, я стикався з тим, що ті поняття, яких я навчав і які вважав ефективними, часто суперечили популярним поглядам.

Я не стверджую, що елементи етики особистості (особисте зрос­тання, вивчення навичок спілкування й стратегій впливу та пози­тивного мислення) не є корисними, ба навіть життєво необхідни­ми для успіху. Навпаки. Проте це другорядні, а не головні риси. Напевно, використовуючи свою людську здатність будувати на фун­даменті попередніх поколінь, ми необачно зациклилися на своїй власній будівлі й забули про фундамент, що її підтримує. Ми так довго збирали врожай там, де нічого не сіяли, що забули про по­требу сіяти.

Якщо я спробую застосовувати стратегію й тактику впливу на людей, щоб схилити їх до потрібних мені дій, працювати краще, мати більшу мотивацію, любити мене й одне одного, тоді як мій характер має фундаментальні вади, такі як двоєдушність і нещи­рість, то мій успіх триватиме недовго. Моя двоєдушність викли­че недовіру, і все, що я робитиму (навіть застосовуючи так звані техніки хороших людських взаємин), люди сприйматимуть за спро­би маніпуляції. Моя гарна риторика чи хороші наміри просто не матимуть значення. Якщо довіри мало чи її немає взагалі, не бу­де й фундаменту для тривалого успіху. Лише справжнє добро здат­не вдихнути життя в стратегію й тактику.

Зосередженість на застосуванні технік можна порівняти із зу­брінням до іспитів у школі. Часом учневі вдається «проскочити» і навіть отримувати хороші оцінки, проте якщо він не працювати­ме щодня, постійно, то ніколи не оволодіє предметами, які вивчає, і не розвине свій розум до рівня освіченої людини.

Чи замислювалися ви коли-небудь над тим, як абсурдно було б готуватися лише до іспитів у сільському господарстві? Забути по­садити й посіяти навесні, прогуляти все літо, а потім восени спро­бувати зібрати врожай? Ферма — це природна система, де треба важко працювати й неухильно дотримуватися процесу. Що посієш, те й пожнеш, легких шляхів не буває.

Цей принцип також справджується в людській поведінці, у люд­ських стосунках Це теж природні системи, що ґрунтуються на законі жнив. У штучно створеній соціальній системі, такій як школа, люди­на якийсь час може сяк-так перебиватися, якщо навчиться маніпулю­вати людськими домовленостями, грати за правилами. У більшості не­тривалих людських взаємин можна вдатися до етики особистості, щоб справити приємне враження завдяки шарму, навичкам спілкування й нещирій цікавості до чужих хобі. Ви можете застосувати техніки, спрямовані на швидке й легке досягнення результату, які можуть спра­цювати в одній-двох ситуаціях Проте для тривалих взаємин друго­рядні риси не мають жодної цінності. Без цілісності й фундаменталь­ної сили характеру в життєвих труднощах виринатимуть на поверхню істинні мотиви й на зміну нетривалому успіху прийдуть поразки в людських взаєминах.

Багатьом людям, що володіють другорядною величчю (тобто су­спільним визнанням їхніх талантів), бракує головної величі — добро­ти характеру. Рано чи пізно це проявляється в усіх їхніх тривалих сто­сунках: із колегами з бізнесу, чоловіками й дружинами, друзями чи дітьми, у яких настає криза підліткового віку. Характер здатен сказа­ти про нас більше, ніж усі наші слова. Як колись сказав Емерсон: «Ва­ше єство так голосно лунає у мене у вухах, що я не чую ваших слів».

Авжеж, бувають ситуації, коли людина має силу характеру, про­те їй бракує комунікаційних навичок і це, поза сумнівом, теж впли­ває на стосунки. Та однаково в цьому випадку наслідки будуть дру­горядними.

В остаточному підсумку наша сутність красномовніша за все, що ми кажемо і робимо. Усім нам це відомо. Є люди, яким ми довіряє­мо без вагання, бо знаємо їхній характер. Попри те, красномовні вони чи ні, володіють вони навичками людських стосунків чи ні, ми їм довіряємо й успішно з ними працюємо.

Кажучи словами Вільяма Джорджа Джордана: «Кожній окремій людині даровано дивовижну силу творити добро чи зло — це мов­чазний, несвідомий, непомітний вплив її життя. Просто людина по­стійно випромінює свою сутність, а не те, кого вона із себе удає».

Сила парадигми

7 звичок надзвичайно ефективних людей містять чимало фунда­ментальних принципів людської ефективності. Ці звички базові, головні. Кожна з них — результат засвоєння правильних принци­пів, на яких ґрунтуються тривале щастя й успіх.

Та перш ніж ми зможемо справді осягнути 7 звичок розумом, нам слід зрозуміти, які в нас є «парадигми» і як здійснити «зміну парадигми».

Етика характеру та етика особистості — це приклади соціальних парадигм. Слово «парадигма» походить із грецької. Колись це був науковий термін, але нині він вживається в ш

Сторінки