]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

ТАЄМНИЦЯ СВАСТИКИ, КОЛА ЗОДІАКУ або навіщо було створено релігію

 «Усе таємне стає явним» (Лук. 8:17)

Таємниця людського буття схована у свастиці.

    Чи насправді найдревніший сакральний символ свастики може містити у собі таємницю людського походження та існування? Мабуть, комусь така думка видасться скептичною тому, що свастика це лише зображення, й крім того, це не книга, яку можна прочитати й зрозуміти. Тож, чи можливо «прочитати» цю символіку немов книгу? Ймовірно, з «прочитаного» ми дізнаємось те, про що давно здогадувались, над чим глибоко не замислювались але відчували інтуїтивно. Хіба не варто спробувати? Якщо так, то почнімо.

    Як свідчать різні джерела Свастика – це найдревніший символ людства, який використовувався впродовж тисячоліть фактично в кожній культурі, символізуючи вічність, постійний рух, успіх, захист, життя й зміни пір року. Цей символ дуже поширений, і найчастіше його пов’язують з Сонцем. Назва походить від санскритського «Su» ( добре ) і «Ast» ( буття ). Буквально – «добре буття». Свастика – символ обертання навколо нерухомого центру з обертання якого виникає життя. Напрямок повороту кінців поділяє свастики на правобічні і лівобічні. У Індії це слово асоціюється з поняттям чогось хорошого, сприятливого, й означає «сприятливий».                                                    

                                                                                                                

    Свастика містить у собі два ключових поняття - рух та життя. Це два взаємопов’язаних між собою поняття, котрі є невід’ємними за своєю суттю, бо де рух, там є життя, й навпаки, життя - це рух. Звідси виникає запитання: чому са́ме зображення свастики містить у собі ці глибокі поняття - початок життя, саме  життя та рух? Щоб відповісти на це запитання, візьмемо для прикладу спіральну галактику ( звісно, цей наочний приклад не пояснює саме походження свастики).

    Якщо подивитись на форму спіральної галактики, то вона нам показує результат руху, який своєю формою схожий і на свастиці. Хоча такий рух можна побачити і у інших проявах природи, наприклад, у водоверті, але проте у галактиці він більше нагадує свастику ще тому, що її центр є також причиною життя зірок, які знаходяться у постійному русі. Навіть на самому глибинному квантовому рівні є рух: хвиль, часточок, атомів, молекул. Подивіться які складні процеси відбуваються у наших клітинах, коли ми дихаємо або коли спимо, в цей час по наших венах безперервно тече кров.

    Отже, тут рух є основою виникнення життя та складовою, яка також підтримує його. Чи можете уявити собі хоча б якусь форму життя, де не було б руху? Це просто не припустимо! Тому логічно, що свастика передає ці важливі поняття – зародження, виникнення життя та руху.   

                    

                                                            Галактика Чума́цький Шлях.

 

                                                      

                           Увесь процес розвитку відбувається за принципом руху по спіралі.

                                      Початок або нульовий етап (Утробний період)

    Рух свастики утворює форму кола. Предки зображали її на яйці у вигляді розпису для писанки. Це тому, що яйце вважалось початком, звідки або де зароджується життя. Тож за допомогою форми кола ми уявимо собі початок, з якого виникла форма людського життя. Тут виникає питання: що або хто став першопричиною виникнення людства? Першопричиною, як її по-різному називають є: Сила або енергія безкінечної Свідомості, Всевишній, Бог, Творець, Брахман, Абсолют. Як називати першопричину виникнення життя вирішувати вам.

    Тож, надалі, за певних причин та за закономірністю руху, що все змінюється і йде до чогось нового, Першопричина, тобто Бог створює іншу форму життя (на основі дуалізму). Він втілюється або поступово переходить (якщо можна так сказати) в нас - людей. Іншими словами, створено генетично закодовану форму життя, якій властива свідомість (свідомість – це здатність до усвідомлення та розуміння своїх почуттів, та думок, тобто того що відбувається у власному розумі, процес самоусвідомлення протікає поступово, шляхом батьківського виховання й набутого життєвого досвіду – від підсвідомості немовляти до повного самоусвідомлення дорослого).  По суті виникла дуальна свідомість, спершу вона проявлялась у духовній ефірній* формі життя, яка згодом перейшла у фізичну людську.

*Примітка: в індуїзмі цю форму життя названо Пітрі, Дхіан Когани, в юдаїзмі - Елогіми, Боги, Ангели, в християнстві - Архангели.

    Отже, початком життя, першопричиною якого став Бог в духовному, образному розумінні є зародковий період, в якому дуальна свідомість проявляючись у якості ефірних тіл (які є прототипом людства) перебувала немовби в лоні матері, ще в несвідомому стані.

    Чим відзначався цей період? Свідомість символічно ще знаходилася у самому джерелі в повній єдності з Абсолютом (Богом), як плід, оточений лоном матері та який ще не розуміє і не знає про зовнішній світ й про себе самого. Це викликало ілюзію божественності. Як ще не народжене дитя під’єднане через пуповину матері, воно отримує харчування та підтримку життєдіяльності, а також з’єднане з нервовою системою неньки – перебуває з материнським організмом як одне ціле. Це також надавало прямий доступ до знань про довершеність або досконалість фізичного всесвіту, де «плід» ніби ставав учасником процесу власного творення. «Плід» ніби став учасником процесу власного творення.

    В цей період, Свідомість у вигляді духовної форми життя, яка являлась прототипом майбутнього людства, як «зародковий плід» перебувало в несвідомому стані, воно ще себе не усвідомлювало. Це був період блаженства та відчуття божественності, довершеності. З давніх переказів до нас доходять чутки про цей період, який дуже відрізняється від усіх подальших. Це період богів. В цьому періоді свідомість ще так не розвивається, не має процесу самопізнання та самоусвідомлення, тому його доречно назвати нульовим періодом. На схемі це виглядає наступним чином: дивіться проміжок нульового етапу. В центрі коло - це Першопричина.                                                             

                                                           

                                           Перший етап (Народження та опіка)

    Наступний період є початком самоусвідомлення – це схоже на народження, коли дитина виходить в зовнішній світ і з дитячою цікавістю починає його вивчати. Свідомість вже повністю трансформована у фізичну реальність грубої матерії або у людську форму життя, яким ми його знаємо. Цей період складається з трьох основних складових: опіка, сила і страх.

    Немовлятко, яке щойно з’явилося на світ, тепер бачить, як хтось великий, сильний та вправний але й до кінця ще незрозумілий, з ласкою опікується ним. Дитина на основі цього вже маленького досвіду та інстинктивному відчуттю материнської турботи і любові до себе, тягнеться на руки до батьків. Також боїться зробити зайвий крок від них, бо десь там щось невідоме, незрозуміле та вороже, наприклад: часто малі діти лякаються невідомого середовища, темряви, чи негативних звуків, образів, тощо. Такий страх, хоча й сковує, він теж оберігає від лиха. Так само дитина може відчувати страх перед проявами гніву батьків, які незадоволені його поведінкою.

    Щось схоже відбувалось з підсвідомістю людства – на інстинктивному, підсвідомому рівні нам було закладено уявне відчуття того, що хтось опікується нами. Це також проявлялось у спостереженні за проявами сил природи та перебільшеному сприйняттю завдяки силі уяви.

    Як це виглядало? Спостерігаючи за постійним процесом оживлення всього живого з приходом весни, зі сходом сонця і іншими прояви природи, людство реагувало емоційно - з сильним захопленням, як це властиво маленькій дитині. У часі пізнання невідомого це також викликало сильні почуття благоговіння – шанобливий страх, та сприяло обожнюванню цих сил, або тих, хто стоїть за ними, тому вони називали їх богами: бог сонця, бог вітру,бог моря, богиня мати, Всевишній бог, Творець усього, (як свідчать історичні дані, поклоніння Всевишньому як єдиному Богу, в цей період було змішане в одне ціле разом з поклонінням самому твориву та іншим богам, бо це відповідало тодішній психології соціуму). І навпаки – коли ці сили спричиняли руйнування, це викликало сильні негативні емоції, тобто страх, наприклад: блискавка, грім, буревій, повінь і т.п. Ці стихії сприймались як прояви гніву невдоволених богів, яких слід було задобрити жертвоприношенням або проявом злих сил у боротьбі з силами добра.

    Існують ще інші паралелі у схожості між свідомістю дитини раннього віку та суспільством того часу, які теж свідчать, що людство в цей період перебувало на ранньому етапі розвитку свідомості.

    Ми не пам’ятаємо свого народження: у суспільстві існують різні версії про те, як і коли виникло людство. Одні вважають – шляхом еволюції, а інші – шляхом творення, ще інші стверджують, що ці два способи були поєднані. Але як, де і у якому місці й коли точно? На усі ці питання немає загальноприйнятної одностайної думки.

    Дуже мало пам’ятаємо про своє раннє дитинство - мало історичних та хронологічних відомостей, або майже відсутні. Про цей період, лише, як і у дитинстві пам’ятаємо тільки ті яскраві моменти, які найбільше склали на нас враження, як позитивні так і негативні. Це помітно з легенд складених про рай, де люди були щасливими, та великий потоп, який винищив майже усе людство, та інші історії.

    У людства була ще одна характерна риса властива дітям – копіювання, або наслідування батьків, та дорослих. Це проявлялось копіюванням природних явищ, наприклад вони вважали, що можна викликати дощ, коли покропити землю водою під громоподібний барабанний бій. Віра у легенди, завдяки багатій та перебільшеній силі уяви, також властива дітям, які вірять у казки, як наприклад, у Санта-Клауса або святого Миколая.

    Хіба це вам не нагадує дитинство? Інколи в нас може виникати бажання повернутись у нього, але вже як на екскурсію, лише на якусь мить, за для того, щоб отримати заряд позитивних емоцій від цієї чудової пори життя, яка ніколи більше не повториться, а також щоб заспокоїтись, поринувши у стан безтурботності та спокою. Сьогодні людство теж згадує про перший період, як про щось казкове, приємне та позитивне. Це не дивно, адже маленькі діти є щирими, безтурботними, покірними, добрими та чистими душею. У цей період дитина емоційно прив’язана до батьків, так само у легендах про перший період сказано, що людство мало добрі стосунки з Богом, а також, що вони були світлі душею.

    Також перекази свідчать, що перші люди жили у раю. Це схоже, ніби як діти бавляться разом на дитячому майданчику, звідки лунає щирий дитячий сміх та гомін. Також у цей період вони пізнають навколишнє середовище, де усе нове та непізнане. Цей процес протікає під сильними враженнями – дитяча уява сприймає усе перебільшено, де зима, квіти, сонце, золота осінь та інші дива природи видаються особливо казковими. Тому діти й люблять казки, та часто сприймають їх буквально. Також у цьому періоді людства виникли легенди, в які люди також вірили, та описані події в них сприймали буквально. Звідси, ще стає зрозуміло, чому буквальна назва свастики – «добре буття».

    Тепер доречно буде згадати про релігію, як одну з найважливіших та найголовніших форм опіки. Ця перша релігійна система була основана на поклонінні Сонцю, і зрозуміло чому. Бо воно дає захист та опіку – кожен ранок воно приносить світло, тепло, захист від холоду, також Сонце дає врожай. Тож, без жодних виключень усі цивілізації розуміли важливість цього небесного світила, адже життя без нього просто не можливе, й це робило Сонце найбільш шанованим об’єктом поклоніння у ті часи.

    Сонце є центром, а також основою небесного простору, а Бог є світлом, тому доречно вважати Сонце символом Бога. Також історія залишила багато свідчень, висічених в камені, що людство поклонялось Сонцю приблизно за 10.000 р. до н.е. Отже, усі ці вищенаведені чинники явно охарактеризовують перший етап людського суспільства, як час усвідомлення потреб благ допитливості, у якому людство перебувало в уявній опіці Творця. Опіка виявляла Його силу, та викликала відчуття благоговійного страху. Дивіться схему: проміжок першого етапу.                                                            

                                                                                                             

                                                   Другий етап (навчання справедливості)

    Далі людство (Свідомість у формі людства) поступово увійшло у наступний етап свого розвитку, який відрізнявся від попереднього тим, що тепер релігія стала засобом виховання, а не опіки, як було до цього.

    Спершу, трохи докладніше про саму систему першої релігії, а також, як вона згодом стала основою наступної релігійної системи. Як ми знаємо, людство поклонялось Сонцю. Щоб відстежити його благотворний вплив на життя, це вимагало знань про його переміщення по небу, а також зірок. Слідкуючи за їхнім переміщенням по небосхилі, люди могли передбачати довгострокові події, як наприклад дні сівби чи збирання врожаю. Для зручності, древні згрупували зорі у те, що нам сьогодні відоме як сузір’я. Відповідно, головні сузір’я було розташовано у хресті Зодіаку. Дві лінії, які утворюють хрест Зодіаку - це горизонтальна – дні сонцестояння, і вертикальна – дні рівнодення. Коло Зодіаку відображає, як Сонце проходить протягом року 12 місяців, а також 12 сузір’їв і 4 пори року. Іншими словами, 12 сузір’їв означали часові періоди, через які Сонце проходило за рік.

 

                                           

 

    Слово «зодіак» з грецької – звірине коло, яке виникло з того, що сузір’я пов’язували з образом тварин і людей. Стародавні цивілізації не тільки спостерігали за рухом Сонця і зорями, але й персоніфікували їх, наприклад: сонце, як той, що дає життя та є початком, втілювало собою посланця невидимого творця - боже світло, світло світу, спаситель людства, син божий.

    Сузір’їв Зодіаку насправді не існує, їх ви не знайдете на небосхилі,  зірки є, а сузір’їв немає. Наприклад, сузір’я Водолія, якщо подивитись на конфігурацію зірок, з яких складається цей знак, то ви і близько не побачите в ньому зображення чоловіка, який лиє воду. Вони є плодом нашої уяви, ми намалювали їх у своїй уяві ще на зорі свого існування, для того, щоб розвивати загальну свідомість та духовно зростати.

    Також, стародавні культури знали про зміну ер, або епох. На передодні рівнодення, приблизно кожних 2150 років Сонце встає вранці в день весняного рівнодення, в новому сузір’ї зодіаку. Це явище виникає через повільне розхитування вісі земної кулі (схоже на обертання дзиґи) і називається прецесія.

                    

                                                                           Прецесія.           

        У цьому циклі сузір’я йдуть в зворотному напрямку у порівняні з нормальним річним циклом. Період прецесії становить приблизно 25.765 років, це так званий Платонівський рік, стародавні добре знали про це. Вони називали кожен період у 2.150 років ерою. З 6450 по 4300 рік до н.е. була ера Близнюків. З 4.300 ріку до 2.150 року до н.е. була ера Тельця. З 2.150 до н.е. ера Овна. З 1 року н.е. по 2.150 рік н.е. ера Риб. Сьогоднішня ера Водолія - з 2.150 року н.е. по 4.300 рік і т.д.                       

Лапками хреста (які також утворюють зображення свастики) показано напрямок руху сонця через епохи.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                          

    Далі побачимо, як зі зміною кожної епохи, також міняється релігійна теологія. Так відбувається тому, що кожна нова епоха відповідає змінам у розвитку свідомості людства.

    Хоч релігія поклоніння Сонцю була поширена по усій планеті, найбільш відомий слід вона залишила у Єгипті, де і відбувся переломний момент у зміні релігійних систем та теології. Це відбулось у той час, коли з Єгипту виходив єврейський народ на чолі з Мойсеєм, як свідчить Біблія. Цей народ ніс зі собою уже нове бачення релігії,основою котрого був монотеїзм, тобто поклоніння виключно одному Богові, Творцеві всього, Всевишньому «Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства. Хай не буде тобі інших богів при Мені!» (Повторення Закону 5:6,7). Хоча погляд монотеїзму – єдинобожжя, був не новим й зустрічався в зороастризмі, але він не став релігією, яка б відповідала принципам нової епохи. Єдинобожжя було розчинене серед поклоніння Сонцю.

    Переломним моментом стало те, що носії попередньої релігії – єгиптяни не хотіли відпускати євреїв з рабства (символічно, з першої релігії) і як результат, вони були покарані. Як свідчить Біблія, на Єгипет було наслано 10 кар, якими засуджувалось їхніх богів. Особливо слід зазначити 9 і 10 кари на Бога сонця. «І сказав Господь до Мойсея: Простягни свою руку до Неба, і станеться темрява на єгипетській землі, і нехай буде темрява, щоб відчули її. І простяг Мойсей свою руку до неба, і сталася густа темрява по всій єгипетській землі три дні. Не бачили один одного, і ніхто не вставав з свого місця три дні! А Ізраїлевим синам було світло в їхніх садибах» (Вихід 10:21-23).Також: «А Єгипет ховав, кого побив Господь серед них, кожного перворідного, а над їхніми богами зробив Господь суди» (Числа 33:4;  порівняйте Повторення Закону 4:19 в контексті). Це було правильно у зв’язку з приходом нової епохи тому, що прийшов час поклонятись не твориву Сонцю, яке представляло епоху опіки, через невидимого творця, а самому творцеві, тому цією карою було показано, що Сонце –  не є правдивий Бог, а лише його твориво. Як це справедливо і також доречно, адже настала нова епоха – це виховання та картання, пізнання справедливості Творця, й шанування Сонця як Бога тут було вже зовсім недоречним. Також, коли під час десятої кари було вбито перворідного сина фараона, цим було образно продемонстровано, що верховний бог Амон Ра не може воскресити свого сина бога Сонця (первородний син фараона, як майбутній правитель, також вважався втіленим богом Сонця на Землі та сином Ра). Отже, якщо сонячний месія епохи опіки не воскресає, то це означає, що релігія сонцепоклоніння стала не дієздатною і втратила свою функцію. Це був сигнал, що її треба полишати, це і намагались зробити євреї цього часу.

    Далі за біблійним описом євреїв було відпущено. Коли вони дістались гори Сінай, Бог через Мойсея дав їм основний закон, записаний на кам’яних таблицях. Також було укладено усну угоду між євреями і Богом, тим самим було закладено основу формування нової релігійної системи. І завершився цей переломний період тим, що після сорока років нове покоління, яке було вже повністю сприйнятливе жити за новим законом, покинуло пустиню і увійшло в обітований край.

    Але, хоча євреї нібито відкинули попереднє єгипетське віровчення, воно усе одно залишалось основою їхньої нової юдейської релігії. Про це свідчать факти – з ранньої  міфології та зміни епох, котрі чітко це доводять.

    Як вже згадувалось, Мойсей з’явився на Сінайську гору з кам’яними таблицями –  десятьма заповідями, і його обурило, що євреї поклонявся золотому тельцю. Він розбив кам’яні таблиці і сказав людям свого народу вбивати одне одного, щоб очиститись (Вих. 32 розділ). Релігія трактує, що то був вияв божого гніву, через те, що люди поклонялись ідолу. У дійсності золотий тілець представляв сузір’я,  Мойсей представляв собою нову еру Овна. Також по тій причині юдеї використовують у ритуалах баранячі роги, а також баранів у ритуальних жертвоприношеннях. Мойсей репрезентував собою нову еру Овна, а з приходом нової ери кожен мусить відкинути старе. Про цей перехід свідчать також інші божества, наприклад бог Мітра, який вбиває тільця у схожому міфі.

    Коли народився Мойсей вважається, що його поклали в корзину і спустили на воду у річку, щоб спасти від вбивства. Пізніше його врятувала царська дочка і виростила як принца. Ця історія з народженням Мойсея повторює народження Сарґона Акадського, який жив 2.250 р. до.н.е. Коли Сарґон народився, його мати поклала в корзину та відправила по річці, врятував та виростив Сарґона водонос Аккі.

    Більше того, як ми знаємо Мойсей відомий тим, що через нього Бог на горі дав закон у виді 10 заповідей, але сюжет передачі божого закону пророком на горі, також зустрічався раніше. У міфології Мойсей, лише один з пророків, який дав закон. В Індії Ману дав людям божий закон. На острові Кріт цар Мінос зійшов на гору Дікт, на ній Зевс дав йому свій закон. Отже, Ману – Індія, Мінос – Греція, Місес – Єгипет, Мосес – Ізраїль. З уважного вивчення міфів стародавніх релігій можна побачити, як вони стали основою юдейської, а в подальшому і християнської теології. Також уся релігія та її витоки базуються на поклонінні Сонцю «Всі боги античності розчиняли себе в сонячному вогні, який виступав іноді як емблема або шхінах (присутність Всевишнього, у тому числі і в фізичному аспекті) цього високого принципу, відомого під ім'ям творця Буття чи Бога». Такого висновку дійшов Годфрі Хігінс після тридцяти років вивчення витоків релігійних вір.

    Тепер розглянемо основні теологічні моменти нової релігійної системи і головне – як вона відповідала новим потребам  свідомості людства. Як вже було сказано, основою юдейської теології було поклоніння виключно одному Богові, Всевишньому, з цілковитим послухом до його правил викладених у законі (Повторення Закону 5 розділ; 6:1). Дотримуючись цього закону, їх очікувала фізична винагорода, як для народу в цілому та кожного зокрема – це посісти «край, який тече молоком та медом», та користуватись його благами. Біблія каже: «І Я зійшов, щоб визволити його з єгипетської руки, та щоб вивести його з цього краю до Краю доброго й широкого, до Краю, що тече молоком та медом до місця ханаанеянина, і хіттеянина, і амореянина, і періззеянина, і хіввеянина, і євусеянина…І сказав Я: Я виведу вас з єгипетської біди до Краю ханаанеянина, і хіттеянина, й амореянина, і періззеянина, і хіввеянина, і євусеянина, до Краю, що тече молоком та медом». «І станеться, за те, що ви будете слухатися цих законів, і будете додержувати, і будете виконувати їх, то й Господь, Бог твій, буде додержувати для тебе заповіт та милість, що був присягнув батькам твоїм. І буде Він любити тебе, і поблагословить тебе, і розмножить тебе, і поблагословить плід твоєї, утроби та плід твоєї землі, збіжжя твоє, і сік твій виноградний, і сік твоїх оливок, порід биків твоїх і котіння отари твоєї на тій землі, яку присягнув батькам твоїм дати тобі. Ти будеш благословенний поміж усіма народами, не буде серед тебе безплідного та безплідної, також і між худобою твоєю. І Господь відхилить від тебе всяку хворобу, і жодних лютих єгипетських недуг, які ти знаєш, не наведе їх на тебе, а дасть їх на всіх твоїх ворогів. І ти винищиш всі ті народи, що Господь, Бог твій, дає тобі, не змилосердиться око твоє над ними, і не будеш служити їхнім богам, бо то пастка для тебе» (Вихід 3:8,17; Повторення Закону 7:12-16). На це вони покладали свою надію, й навпаки, за недотримання правил закону їх очікувало фізичне покарання (Повторення Закону 28 розділ містить детальний опис цих покарань).

    Біблія представляє цей закон як справедливий: «Господній Закон досконалий, він зміцнює душу. Свідчення Господа певне, воно недосвідченого умудряє. Справедливі Господні накази, бо серце вони звеселяють. Заповідь Господа чиста, вона очі просвітлює». «І хто інший такий великий народ, що має постанови й закони такі справедливі, як увесь той Закон, що я даю перед вами сьогодні»? (Псалми 18(19):8,9; Повторення Закону 4:8)

    За принципами психології, ця нова релігійна доктрина відповідала вже не віку немовляти, а більш дорослої дитини, яка потребує виховання та картання, щоб збагнути Божу справедливість, навчаючись відрізняти добро від зла й тим самим наблизитись до мудрості.

    Цей символічний вік людства можна побачити, відрахувавши за біблійною хронологією проміжок часу між датою створення першої людини Адама, і датою народження Авраама. якому згодом було дано Божу обітницю, що його нащадки посядуть обіцяний край, і що їх буде багато як зір на небі, також він вважався батьком для євреїв. (Буття 17:1-8; 15:5; Івана 8:39). Це виходить 2008 років і якщо відокремити число 8 – ми отримуємо символічний вік людства це 8 років, і з якого також почалась наступна епоха. В Біблії також ізраїльтян порівнюється до дітей, там сказано: «…і в пустині, де ти бачив, що Господь, Бог твій, носив тебе, як носить чоловік сина свого, у всій дорозі, якою ви йшли, аж до вашого приходу до цього місця» (Повторення Закону 1:31), порівняйте: «І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив'яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов'язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх». «І пізнаєш ти в серці своїм, що, як навчає чоловік сина свого, так навчає тебе Господь, Бог твій» (Повторення Закону 6:7-9; 8:5). Це навчання порівнювалось до навчання дітей, і якщо розглянути з точки зору психології саме так і було.

    Десь приблизно у цьому віці дітей частково відлучають від батьківської опіки. Діти йдуть до школи, де вони здобувають теоретичних та практичних знань. Також здавна дітей навчали ремесел, від них тепер вимагалось більшої дисципліни й вони більше усвідомлюють вимоги батьків. У цьому віці дитяча свідомість готова сприймати такого роду виховання і навчання, а також саме у цьому віці дитяча поведінка мотивується фізичною винагородою за проявлений послух до батьківських правил, відповідно теж карається фізично за непослух.

    Це була єдина у світі релігійна система у такому дусі, під якою перебував у цей період ізраїльський народ. Нею не стали інші релігії, які також виникли, як наприклад, на основі індуїзму, який теж базувався на поклонінні Сонцю, з якого виник буддизм, але він суттєво не відрізнявся, а й навіть відкинув Бога як особу, а де не має особи там і немає виховання…

    Виникає запитання - чому під виховною дією цієї релігійної системи перебував тільки один народ, а як інші? Справа в тім, що з ряду причин це було неможливим, щоб усі народи були під цією релігією, та й у цьому не було потреби, бо вони – євреї, стикались та перебували під найбільшими на той час імперіями: Єгипетська, Ассирійська, Вавилонська, Мідо-Перська, Грецька, та Римська. Крім того, євреї були добре ознайомлені з Кельтською культурою, яка наповнювала значну частину європейського континенту, а також  Галілею, з якої, до речі, за біблійною історією розпочалось християнство. До того ж, за біблійним свідченням та історичними джерелами, багато євреїв в різні часи стали проживати серед вищезгаданих народів, і справляли на них вплив своїм віровченням (порівняйте: Повторення Закону 4:6).

    Це теж відповідає принципам виховання дітей, коли батьки застосовують методи порівнювання слухняних дітей з неслухняними. Це дуже потрібно, коли діти бачать таку різницю у наведених живих прикладах для розвитку та зростання, як майбутніх особистостей. Педагог Ян Амос Коменський писав у 17 сторіччі: «навчати – це означає лише показувати, як речі відрізняються одна від одної за своїм призначенням, формою та походженням…З цієї причини, добре навчає той, хто вміє витлумачити різницю». Метод порівняння є основою будь якого навчання.

    Зазвичай, зразкові діти, які бачать цю різницю є меншістю, це добре помітно на прикладі звичайної школи. Зазирнувши в будь-який шкільний клас, ми помітимо, що зразкових завжди є меншість, а не більшість дітей. Можна сказати, що тут відбувалось щось схоже – меншістю були так би мовити в годні Богу, інші не зовсім, а декотрі взагалі були Його ворогами.

    Євреї вважали себе вибраним Богом народом, та кращими від інших народів, це так по- дитячому! Це не дивно, бо Біблія не двозначно каже: «…ти святий народ для Господа, Бога свого, тебе вибрав Господь, Бог твій, щоб ти був Йому вибраним народом зо всіх народів, що на поверхні землі» (Повторення Закону 7:6). Хоча самі вони далеко й не завжди були слухняними, але усе це було потрібно для виховання загалом усього людства. Про цю ситуації з євреями сказано у Посланні до Римлян: «Тож вони за Євангелією вороги ради вас, а за вибором улюблені ради отців. Бо дари й покликання Божі не відмінні. Бо як і ви були колись неслухняні Богові, а тепер помилувані через їхній непослух, так і вони тепер спротивились для помилування вас, щоб і самі були помилувані. Бо замкнув Бог усіх у непослух, щоб помилувати всіх» (Римлян 11:28-32 доцільно прочитати у контексті цілого розділу).

    Отже, цей період, у якому людство розвивалось, а це десь приблизно з 8-річного символічного віку по 16-річний, можна охарактеризувати як епохою і часом усвідомлення фізичних потреб або благословень. Цьому зараджували правила, які теж навчали Божої справедливості, а це, як наслідок сприяло почуттям надії на фізичні блага, як винагороду за їхнє дотримання. На схемі руху свастики, цей період виглядає наступним чином: проміжок другого етапу.                                                                   

                                                    

                                                      

                                                  Третій етап (набування мудрості)

    Цей етап також закінчується і поступово переходить у наступний – третій. Але не відразу, бо спочатку настає складний підлітковий вік (десь з 12 по 14 років). У цьому віці діти схильні виявляти бунтарський дух, помилково відчувають себе досить дорослими. Будучи самовпевненими вони думають, що вже самі можуть приймати рішення у житті без керівництва батьків. Через те вони бунтують проти батьківських правил, як наслідок, це зумовлює напружені стосунки з батьками, й це також вимагає застосування нових методів виховання. Теж саме сталось з євреями, які несли на собі виховний закон. Вони почали бунтувати проти нього, через що, як свідчить Біблія, вони зазнали покарання і їх було вигнано з «обіцяного краю» до ворожого Вавилону, аж на 70 років, після чого їх було повернуто назад до свого краю, де вони відбудували храм, який було зруйновано під час вигнання (існування храму підтверджувало існування цієї релігійної системи. Насправді ця історія також свідчила та передвіщала про те, що юдейська релігійна система невідворотно застаріла, і незабаром відбудуться глобальні зміни у виховній релігійній системі, чим згодом і позначилась нова епоха).

    За біблійною хронологією, ця епоха почалась з дати народження Христа, від якого, як прийнято вважати виникла нова релігійна система – християнство. Згідно хронології цією датою став 4024 рік. Якщо звідси відрахувати проміжок часу між датою народження Авраама, з якого почався другий етап і датою народження Христа ми отримаємо 2016 рік. Це і є символічна дата віку людства, з якої розпочинається нова епоха юнацького віку, яка зрозуміло, теж відрізнялась від двох попередніх епох. Але про це трохи згодом далі. Спочатку розглянемо деякі факти, які свідчать про те, що християнство також ґрунтувалось на тій самій міфологічно – астрологічній основі, що й юдаїзм, а також являє собою продовження юдейської теології.

    Як і Христос, майже усі сонячні боги під різними іменами: Амон-Ра, Гор, Адоніс, Мітра, бог Сонця, Коляди, Аполлон та інші у  багатьох культурах світу дохристиянської епохи народжуються, помирають і воскресають. Юстин Мартір, один з істориків і апологетів християнства писав: «коли ми говоримо, що Ісус Христос наш учитель був непорочно зачатий, а потім розп’ятий, помер, воскрес і вознісся на небеса, ми не стверджуємо нічого відмінного від того, у що вірите ви, поклоняючись своїм богам, сини Юпітера». В іншому труді Юстин Мартір говорить: «він народжений Дівою, прийміть це як аналогічний випадок з Персеєм». Очевидно, що Юстин та інші ранні християни знали, наскільки схоже християнство з язичницькими релігіями. Тож, Біблія є ніщо інше, як суміш астрології з теологією, як і усі релігійні міфи до цього. Також, Томас Пейн написав: «Християнська релігія, це пародія на поклоніння Сонцю, вони замінили Сонце людиною по імені Христос і поклоняються йому, як поклонялись колись Сонцю».

    Виникає питання – звідки взялись ці аналогії? Щоб це зрозуміти, звернемось до останнього сонячного месії - Христа*. Ісус Христос народжений Дівою Марією у Віфлеємі. Його народження ознаменувалось зорею на сході за котрою його місце народження знайшли три царі, або волхви. Він навчав у храмі в 12 років, у 30 років був охрещеним Іваном Хрестителем і розпочав своє служіння. В Ісуса було 12 учнів з якими він подорожував творячи чудеса, зцілював хворих, ходив по воді, воскрешав мертвих. Він був відомий, як цар царів, син божий, земне світло, альфа і омега, агнець господній, і т.д. Після зради Юдою, який продав його за тридцять срібняків, він був розп’ятий й похований на три дні, а після цього воскрес і вознісся на небо.

*Примітка: не існує прямого зв’язку язичницьких персонажів сонячних богів з Біблійним Христом, хоч існують деякі схожості, але проте це не одне й теж. Тут головне інше - історія Христа також має під собою астрологічно-теологічну основу, іншими словами - Ісус образно є новим сонячним божеством нової епохи. Також зовсім не виключено, що така людина як Ісус могла існувати, з якого згодом створили міф про Христа.

    Розповідь про народження Сонця: 24 грудня, три зірки, які розташовані майже в одній лінії в поясі Оріона, немовби вказують на найяскравішу зірку на сході - Сіріус. Ці три зірки, як і в давнину називаються Трьома царями. Вони і зоря Сіріус вказують на місце, де сходить Сонце 25 грудня. Ось чому Три царі слідують за зіркою на сході щоб знайти місце сходу, тобто народження Сонця.

            

  Діва Марія – це сузір’я Діви, латинське ім’я сузір’я Вего,також означає Діва. Древній символ сузір’я Діви – змінена буква М.

 

                                                   

                                                                   Символ сузір’я Діви.

    Марія на ряду з іншими дівами ставши матір’ю Адоніса – Мірра, також починаються на М. Діва теж має відношення до так званого «дому хліба» - це сузір’я, яке зображає Діву з колоссям у руці. «Дім хліба» та його символ-колос, означають час жнив. У свою чергу, Віфлеєм також перекладається буквально, як «дім хліба». Віфлеєм так само вказує на сузір’я Діви, тобто це місце знаходиться на небі, а не на землі.

    Також, на передодні 25 грудня, під час зимового сонцестояння, починаючи з часу літнього сонцестояння до зимового, дні стають коротшими. У північній півкулі Сонце рухається як би на південь, стає меншим і дає менше світла. Для древніх скорочення дня та припинення росту рослин по мірі наближення зими, символізувало смерть Сонця. Вона наставала 22 грудня після того, як Сонце, йдучи на південь протягом шести місяців, являлось у найнижчій точці на небосхилі. У цей час відбувається цікаве явище. Сонце припиняє свій видимий рух на південь на три дні. Існує твердження, що під час цієї трьохденної паузи Сонце «зупиняється» у районі сузір’я Південного Хреста (яке в давні часи було видно в північній півкулі і вказувало на точку сходу Сонця в дні зимового сонцестояння), а після цього, 25 грудня воно підіймається на 1 градус північніше, знаменуючи продовження дня, тепла і весну. Метафорично говориться, що Сонце помирає на хресті*протягом трьох днів, після чого воскресає і народжується заново. Ось чому Ісус та інші сонячні божества виявляються розп’ятими, помирають на три дні, а після цього воскресають.

*Примітка: можливо хрест розп’яття походить від хреста Зодіаку, а не від сузір’я Південного Хреста, оскільки Сонце проходить лінії Зодіаку, там воно помирає в день сонцестояння та народжується і воскресає в день весняного рівнодення.          

    Декілька слів про сам перехідний період: коли Сонце у північній півкулі міняє своє направлення - це означає швидкий прихід весни, або спасіння. Виходячи з цього, воскресіння Сонця не святкували до настання рівнодення, тобто паски. Так стається тому, що у день весняного рівнодення Сонце бере верх над силами пітьми - день стає довшим від ночі, що співпадає з приходом весни і відродженням природи. З приходом нової ери образно старе Сонце помирає, а нове народжується з новим світоглядом і релігією.

    Тепер, про найочевидніший астрологічний символ – 12 учнів Ісуса, вони є ніщо інше, як 12 сузір’їв зодіаку й супроводжують подорож Ісуса - Сонця. Також, число 12 повторюється повсюди у Біблії.

    Якщо повернутись до Зодіаку як до символу сонячного циклу, то він є не простим іносказанням, який описує рух Сонця. Зодіак являє собою язичницький символ, котрий у спрощеній формі виглядає ось таким чином:

                                                                                

                                                                         Хрест Зодіаку.

    Хрест символ християнства насправді є язичницьким уявленням зодіаку. Озерніться та подивіться на релігійні споруди у вашій місцевості, які ви, мабуть відвідуєте. Подивіться, чи не той самий символ зображений на них. Саме по тій причині Ісус на ранніх іконах завжди відображався з головою у центрі хреста, оскільки Ісус - це Сонце, син божий (Івана 3:16), земне світло «Доки Я в світі, Я Світло для світу» (Івана 9:5). Вознесений спаситель, який знову прийде. (Луки 24:51). Він сіяння Господнє, яке захищає від пітьми, він народжується заново кожен ранок, його можна побачити сходячого з хмар в небесах, з короною шипів – сонячних променів, він посланник невидимого творця. (Колоссян 1:15). Також дивіться: (Матвія 28:6; Івана 4:16; 3:13; Марка 13:26; 2Коринтян 4:6; Римлян 13:12).

                               

    Отже, звідси можна пересвідчитись, що язичницька релігія, яка заснована на поклонінні Сонцю являє собою основу, також християнської, і теж показує зміну епох. Тобто Ісус, як і його попередник Мойсей, звіщає прихід нової ери, яка змінює еру Овна на нову епоху Риб. Символ Риби в достатку зустрічається в Новому Заповіті. Ісус накормив 5000 чоловік п’ятьма хлібами і двома рибами, як написано у Біблії: «І, звелівши натовпові посідати на траві, Він узяв п'ятеро хліба й дві рибі, споглянув на небо, поблагословив й поламав ті хліби, і дав учням, а учні народові. І всі їли й наситились, а з кусків позосталих назбирали дванадцятеро повних кошів…їдців же було мужа тисяч із п'ять, крім жінок і дітей» (Матвія 14:19-21).  

                                      

Символ християнства риби з надписом в середині ΙΧΘΥΣ буквально означає - Ісус Христос, Божий Син, Спаситель.

                                                   

                     Мармурова стела, поч. ІІІ ст. н.е. також з надписом ΙΧΘΥΣ і символом риб.       

    Коли Ісус розпочав своє служіння вступивши у Галілею, він зустрів обох рибалок, які пішли за ним. Ми могли зустрічати символ Ісуса навіть на авто але мало знаємо, що воно у дійсності означає – це язичницький символ, який означає царство Сонця в еру Риб. В Луки 22:10 ми читаємо про те, що учні спитали Ісуса, де вони його зустрінуть, або де їм приготувати місце, щоб спожити паску, на що він відповів: «Ось, як будете входити в місто, стріне вас чоловік, воду несучи у глекові,– ідіть за ним аж до дому, куди він увійде». Цей фрагмент один з самих цікавих астрологічних свідчень, чоловік з глеком води – це Водолій, якого часто зображають, як чоловіка, виливаючого воду з глека. Він представляє епоху, яка йде після ери Риб. Ісус іде в дім Водолія, оскільки Водолій йде за Рибами у циклі прецесії. Також Ісус говорить, що за ерою Риб слідує ера Водолія. Далі, ми усі чули про кінець світу. В Матвія 28:20 Ісус говорить: «я буду з вами повсякденно аж до кінця віку», тобто, я з вами аж до ери Водолія. Значить, релігійна концепція кінця світу - це насправді не до кінця зрозуміла астрологічна алегорія.

    Як і у попередньому етапі, настає переломний момент. Він почався зі смерті та воскресіння Христа, коли Він, виконавши закон Мойсея, приніс себе в жертву за гріхи людства. Слід відмітити, що це сталось 14 нісана, тобто на юдейську паску. Точно так, як це було у минулому переломному моменті, коли євреї виходили з Єгипту. Це не дивно, бо єврейська паска символізувала смерть Христа, як ягня, принесене в жертву, завдяки якому євреї в цей день отримали спасіння (порівняйте: Буття 12:1-14). Цей період завершився, коли у 70 році н.е. римським військом було знищено Єрусалим та більшість його мешканців, було зруйновано і храм, який був місцем поклоніння Богові. Храм, який більше ніколи не відбудовувався, остаточно поклав край юдейській релігійній системі. А тим часом, щораз більше, з великим розмахом поширювалась нова релігія християнство. Ця нова релігійна система цілковито відповідала психології юнацького віку, яка суттєво відрізнялась виховними методами від попередньої.

    Тож, яким є юнацький вік, та чим він відрізняється від попереднього дитячого? Батьки застосовують менше правил і більше навчають принципів, надають більше свободи. У період юнацького віку, юні особи прагнуть самовираження й досягнень у навчанні, спорті, роботі й кар’єрі. Це час не тільки навчання, а й досягнень. Цей етап триває приблизно з 16 до 24 років. Юнаки у цьому періоді також закохуються і залицяються, але цей час для серйозних залицянь є більш слушним для дівчат, бо вони скоріше дозрівають і є більш зрілі (цей період залицяння триває орієнтовно між 16-24 роками). Приблизно з 24 років дівчата повністю готові до одруження, як психологічно, так і фізично. Хлопці, починаючи з 24 років, скоріше готові тільки до пошуку нареченої, а вже десь в 32 роки одружуватись (між 24 - 32 роками для хлопців, цей період можна також назвати – часом залицяння). Ці положення відповідають принципам практичної психології, і як побачимо далі, біблійним принципам також. Юнацький період є також часом сподівань і мрій – коли ми віримо у гарне майбутнє свого життя, особливо це стосується подружнього партнера й самого подружнього життя, адже одруження являється одним з самих важливих життєвих рішень, та найочікуваніших і бажаних досягнень.

    По суті, у християнському вченні більше ставиться наголос на милосерді, ніж на справедливості, яка була основою правил закону Мойсея. Тепер бути милосердним є ознакою мудрості. «Бо суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя. Милосердя бо ставиться вище за суд».(Якова 2:13).  «А мудрість, що зверху вона, насамперед чиста, а потім спокійна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих плодів, безстороння та нелукава» (Якова 3:17, порівняйте: Галат 5:22,23б). Навчання мудрості ґрунтувалось на розумінні принципів, а не дотримання правил закону. Це давало змогу дивитись на речі ширше, з більшою об’єктивністю, з’явилось більше свободи у прийнятті рішень релігійного характеру, виходячи лише з власного навченого сумління. (1 Коринтян 8 розділ). Тож, тепер ставився сильний наголос на тому, щоб мати чисте сумління перед Богом. «І я пильно дбаю про те, щоб завсіди мати сумління невинне, щодо Бога й людей». (Дії Апостолів 24:16, порівняйте 1 Петра 3:21). У християнському вченні, людство вбачало божественну мудрість, яку слід було осягнути та намагатись жити нею.

    У цьому періоді також присутні дари, винагорода та покарання, але вони не фізичні, а духовні. Щоб отримати духовні блага, в першу чергу потрібно усвідомити свої потреби: «Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне» (Матвія 5:3), іншими словами, це духовно спрагнені люди, які усвідомлюють свою потребу в духовному. Стояла ще одна умова - відкинути бажання фізичної винагороди, яка була за часу закону Мойсея: «Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа» …я женусь до мети за нагородою високого поклику Божого в Христі Ісусі» (Филип’ян 3:8,14, також дивіться 19-21). Також, необхідно було спрямувати свій погляд і зусилля до високої винагороди – вічного життя разом з Христом на небі, та скористатись духовними дарами. (1Кор. 12:1-11; 14:1,2). За недотримання біблійних принципів слідувало духовне покарання – того, хто серйозно порушував християнські принципи вилучали з церкви. (1Кор. 5:11-13). Але його могли прийняти назад, за умови, щоб він покаявся та відкинув свою грішну поведінку, та якщо грішник взагалі не розкаювався, й вже свідомо продовжував грішити, то він опинявся у стані страшного сподівання, уявляючи собі майбутній вирок – втратити вічне життя з Христом. Це завдавало не менших мук, ніж від фізичного покарання. (Єв.10:26-29). Отже, за часу християнства в уяві людей Бог благословляв та винагороджував, а також карав виключно у духовний спосіб.

    Наступна відмінність епох полягала у тому, що тепер прийшов час віри. Тут мова не йде про віру в існування Бога, а про віру, якої не вимагалось від юдеїв, коли вони були під законом, це віра в Ісуса Христа, як каже Біблія: «А коли ми дізнались, що людина не може бути виправдана ділами Закону, але тільки вірою в Христа Ісуса, то ми ввірували в Христа Ісуса, щоб нам виправдатися вірою в Христа, а не ділами Закону. Бо жадна людина ділами Закону не буде виправдана!» А Закон не від віри, але хто чинитиме те, той житиме ним…Але поки прийшла віра, під Законом стережено нас, замкнених до приходу віри, що мала об'явитись. Тому то Закон виховником був до Христа, щоб нам виправдатися вірою. А як віра прийшла, то вже ми не під виховником» (Галат 2:16; 3:12,23-25). «А тепер ми звільнились від Закону, умерши для того, чим були зв'язані, щоб служити нам обновленням духа, а не старістю букви» (Римлян 7:6а).

    Але чому тепер настала вимога жити вірою у Христа? Бо як свідчить сама християнська теологія – закон Мойсея виявив гріх та показав потребу у викупній жертві через Христа: «Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили. Гріх бо був у світі й до Закону, але гріх не ставиться в провину, коли немає Закону…щоб, як гріх панував через смерть, так само й благодать запанувала через праведність для життя вічного Ісусом Христом, Господом нашим». Бо заплата за гріх смерть, а дар Божий вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім»! (Римлян 5:12,13,21; 6:23). Отже, причиною гріха став переступ досконалого (синонім зрілого) Адама, котрий згрішив і спадково передав гріх і смерть усім людям. Вислів «гріх» буквально означає – не влучити в ціль, у буддійських мудреців існує вислів: «кожна стріла, що потрапила в ціль - результат сотні промахів», тому логічно, ніхто не може потрапити в ціль з першого пострілу. Відповідно людина не могла відразу стати зрілою або досконалою.

    Тож, щоб відкупитись від гріха прийшов Ісус Христос і приніс своє безгрішне життя у жертву за людство. Тому тепер, щоб позбутись гріха, потрібно було вірити у викупну жертву Христа, а не дотримуватись закону Мойсея та надіятись на фізичні блага, й фізичну винагороду. Тоді про більшу роль закону юдеї, звичайно, що не догадувались, адже вони були ще «дітьми», і щоб зрозуміти це, потрібен був час, а тепер він прийшов, тобто час християнства. А те, що біблійні знання можуть бути на дитячому рівні, чи навпаки - на дорослому, говориться у самій Біблії: «Про це нам би треба багато казати, та висловити важко його, бо нездібні ви стали, щоб слухати. Ви бо за віком повинні б бути вчителями, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших початків Божого Слова. І ви стали такими, яким потрібне молоко, а не страва тверда. Бо хто молока вживає, той недосвідчений у слові правди, бо він немовля. А страва тверда для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло» (Євреїв 5:11-14). Тож «молоко» необхідне тим хто, ще не розрізняє добра і зла, а саме – їм ще потрібні конкретні правила, які допомагають відрізняти добро від зла. Та доросла людина, точніше вже юнак, живе за принципами, тому він може відчувати різницю, завдяки звичці, яка була здобута попереднім досвідом – дотриманням правил.

    Також, віра відрізнялась від попередньої – надії, тим що основну винагороду вони отримували в майбутньому після смерті, а не за життя, як це було у євреїв: «Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей»! (1 Коринтян 15:19). Це тому, що віра ґрунтувалась на воскресінні. Вони вірили в те, що будуть з Христом на небі і по воскресінні отримають інші тіла – безсмертні: «Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми свідчили, що воскресив Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі. Бо як мертві не воскресають, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, ви в своїх ще гріхах». «Так само й воскресення мертвих: сіється в тління, в нетління встає, сіється в неславу, у славі встає, сіється в немочі, у силі встає, сіється тіло звичайне, встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне» (1 Коринтян 15:15-17,42-44 дивіться у повному контексті розділу).

    Якщо повернутись до закону, то тут теж вимагалось приносити жертви за гріхи, як це робили священики, але ці жертви не могли привести до зрілості*. «Бо не вдосконалив нічого Закон…» (Євреїв 7:19а). Якщо тут говориться будьте дітьми в одному питанні, то зрозуміло, що мається на увазі, яким бути в іншому питанні, а саме – дорослим, або зрілим. Та чому у Біблії часто вживається вислів досконалість, ми обговоримо далі. Причиною було те, що священики самі являлись недосконалими та грішними, тому вони нікого не могли вдосконалити своїми жертвоприношеннями, тож на відміну від них Ісус міг це зробити, бо був безгрішним, іншими словами досконалим, зрілим. (1Петра 2:22а). Тому своїм жертвоприношенням він міг вдосконалити інших. (Євреїв 7:26-28; 8:4,5). Тож, закон був лише прообразом на жертву Христа та його священослужіння. (Євреїв 10:1; Римлян 10:4).

*Примітка: зрілість - це і є досконалість (порівняйте: Филип’ян 3:15; 1Коринтян 14:20б – дивіться переклад Хоменка).

    Отже, щоб продовжити шлях до досконалості вірою в Христа потрібна була нова спонука - отримати нагороду у вигляді духовних благ тепер, а у майбутньому й вічне життя. Для одних означало бути разом з Христом на небі: «Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа» (Филип’ян 3:20), а для інших - вічне життя на землі: «Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони» (Матвія 5:5). Але ми зупинимось на тих, що мають надію бути з Христом на небі, бо саме про цю надію найбільше говориться у християнських писаннях, і саме у цьому відкривається таємниця досконалості або зрілості. (Римлян 16:25б; Колосян 1:26).

    Щоб зрозуміти це, подивімось, ким насправді являється християнський збір: «Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і будуть обоє вони одним тілом. Ця таємниця велика, а я говорю про Христа та про Церкву»! (Ефесян 5:31,32 у контексті: 22-33; також порівняйте: 2Коринтян 11:2; та інші біб. вірші: Ефесян 1:22,23; 4:15,16; Колосян 1:18). Звідси випливає, що церква, тобто християнський збір являє собою майбутню дружину Христа, його наречену. Тепер не дивно, чому ап. Павло так радикально висловився, вважаючи усе за сміття, щоб придбати Христа: «Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа» (Филип’ян 3:8), це через стан його глибоких почуттів до Христа (порівняйте: Пісня над Піснями 8:6,7б). Ці почуття були викликані внаслідок помазанням Святим Духом (порівняйте: 2 до Коринтян 1:21,22 переклад Хоменка; Римлян 8:15,16). Ця біблійна книга символізує стосунки Христа та Церкви, й описує їхні почуття, але ці почуття переживають не усі хто практикує християнство, а лише їх окремі особи, як це теж можна побачити з розгляду біблійних віршів і самої християнської теології. Цей глибокий символізм присутній і до сьогодні у християнських релігійних течіях, де наприклад, монахині вважаються нареченими Христа, а декорі сьогодні, як і християни першого століття вважають себе частиною Невісти Христової. Також існує ритуал, коли дівчаток одягають у весільні сукні до першого причастя, як «майбутніх Христових наречених».

    Отже, період християнства - це також час залицяння та приготування до одруження Христа з його нареченою. Це одруження має привести людство до зрілості. Це залицяння, як вище було сказано, символічно описує книга «Пісня над Піснями» (Пісня над Піснями 4:7; також порівняйте з Ефесян 5:27; 2Коринтян 11:2). Саме з цієї причини було змінено літочислення - рік народження Христа вважається початком нової ери тому, що до народження Христа домінуючим був страх, а тепер любов (дивіться таблицю).

        Цей період розвитку свідомості людства можна охарактеризувати як час усвідомлення духовних потреб, або свідомості духовних благ. Завдяки навчанням принципів ми набували мудрість, це спонукало до віри у Христа та несло за собою духовні блага. Дивіться схему: проміжок третього етапу.                                                                 

                            

                                                       

    Тепер подивимось, як виглядають етапи розвитку за біблійною хронологією у нижче наведеній таблиці.

                                                              Хронологічна таблиця

Верх: Дійсний, реальний стан речей – як людство долаючи етапи свого розвитку, йде до зрілості.

     

Низ: Те, що зумовлено силою людської уяви – повна довершена релігійна теологія: це викуп від недосконалості та залицяння, й одруження Христа.

*Примітка: чому вікова межа становить 8 років? У своїй книжці «Мрія про вічне життя» (анг.) Марк Бенеке зазначив: «Протягом життя, майже весь наш організм оновлюється кілька разів… Через приблизно сім років, ми  стаємо новими людьми у повному сенсі цього слова». Наша свідомість теж змінюється приблизно кожних 7-8 років. 

    Слід зазначити, що подані дати є схематичними та символічними, тому не слід їх усіх сприймати надто буквально, особливо це стосується народження символічної Невісти, яке відбулось тільки через 33 роки після вказаної дати у день п’ятидесятниці, під час злиття Святого Духу на учнів Христа.

                                           Питання, які виникають з перегляду таблиці

    По-перше, чому рік народження Христа є водночас датою віку Христа? Й крім того, немає попередніх дат його віку, як це є у людства? Християнська теологія свідчить, що Ісус існував ще до цієї дати – свого народження, як людини: «Він є образ невидимого Бога, роджений перш усякого творива. Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства, усе через Нього й для Нього створено»! (Колоссян 1:15,16; Івана 8:56-58). Він прийшов на землю з неба у подобі незрілої, грішної людини, але сам бувши досконалим і безгрішним: «…Бо що було неможливе для Закону, у чому був він безсилий тілом, Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх у тілі» (Римлян 8:3б; 1Коринтян 15:47). Тож логічно, що його хронологія життя, як зростання до зрілості відсутня тому, що він завжди був зрілим. У Євреїв 7:1-3 Ісуса досконалого священика, порівнюється до стародавнього священика Мелхиседека, походження якого, початок та вік ніде не згадуються, тим самим підкреслюючи, що Ісус Христос є зрілим, досконалим священиком: «Закон бо людей ставить первосвящениками, що немочі мають, але слово клятви, що воно за Законом, ставить Сина, Який досконалий навіки»! (Євреїв 7:28). Отже, згідно християнської біблійної теології, Ісус існував, ще до виникнення людства, тому йому непотрібні попередні дати його віку, а дата 24 роки лише вказує на його зрілість.

    По-друге, чому символічній Нареченій сповнюється 16, а не 24 роки, як Нареченому, й також відсутні попередні дати? Причина є дуже проста - Наречена повинна бути молодшою від свого Молодого, так само як Єва від Адама. (1Тимофія 2:13,14). Адам був старшим і більш зрілим, ніж Єва, тому Христова Наречена теж має бути молодшою й відповідно, менш зрілою. Прикладом є також Авраам і Сара, яка була молодшою від Авраама на десять років (Буття 17:17). Наречена Христа також не має попередньої хронології свого дитинства, бо вона виникає тоді, коли Ісус застосовує свою викупну жертву до осіб, які стають частиною його Нареченої. Вони є викуплені від землі, тобто земного життя, щоб бути з Христом на небі: «Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа, Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі» …І ніхто не міг навчитися пісні, окрім цих ста сорока чотирьох тисяч, викуплених від землі» (Филип’ян 3:20,21; Євреїв 3:1а; Об’явлення 14:3б). Тут застосовується число - 144 000, з якого складається символічне тіло Нареченої. Те, що членів церкви також порівнюють до частини тіла Христа не дивно, бо у майбутньому, коли Наречена одружуються з Христом, вони стають «одним тілом», крім того вони «помазані» з Христом одним Святим Духом (Галатів 4:6; Ефесян 1:22б,23; 4:12,15б,16; 5:31; Колоссян 1:18а; 1Коринтян 6:15; 1Коринтян 12:27 дивіться біблійні посилання у контексті).

    Отже, до моменту викупу не існувало символічної Нареченої, тож ці особи не були колись членами його Невісти, але стають ними з моменту застосування до них викупної жертви Христа від недосконалості. І як результат, символічно народжується Невіста Христа, але народжується відразу досконалою: «Кожен, хто родився від Бога, не чинить гріха, бо в нім пробуває насіння Його. І не може грішити, бо від Бога народжений він» (1Івана 3:9; 5:1; Колоссян 1:28б; Єв.10:14; Якова 1:18). Тож Наречена, як і Ісус, не може мати попереднього існування, їй не потрібна хронологія дитинства, як у людства в цілому. Також, в 16 років її вже визнано досконалою, зрілою.

    По-третє, яке відношення має хронологія людства до залицяння та одруження Христа і Нареченої? У посланні до Римлян апостол Павло писав, що Адам являється образом майбутнього, тобто Ісуса Христа «Та смерть панувала від Адама аж до Мойсея і над тими, хто не згрішив, подібно переступу Адама, який є образ майбутнього» (Римлян 5:14 дивіться у контексті). Тут мова йде не тільки про те, що Адам був досконалий як Христос, а також, що Ісус приведе своїх потомків, але на відміну від Адамових, його потомство буде досконалим-зрілим. Це символічне народження* зрілості відбудеться за наслідком одруження Христа та його Нареченої. *Примітка: більш глибше розуміння символізму з народженням зрілості буде далі. Про це сказано в останній книзі Об’явленні: «Радіймо та тішмося, і даймо славу Йому, бо весілля Агнця настало, і жона Його себе приготувала! І їй дано було зодягнутися в чистий та світлий вісон, бо віссон то праведність святих» (Об'явлення 19:7,8; 21:9б; Івана 1:29,36). Ця подія також описана у 45-му псалмі. Тут розповідається, що спершу Бог помазав Ісуса на царя (Христос з грецької і гебрейської - Месія означає помазанець). Потім, у царські палати в весільному вбранні приводять до Христа його Наречену (Псалом 44 (45):7,8,11-16). А у Псалмі 45:17 (дивіться переклад Хоменка) згадується про їхніх дітей. Згідно біблійної хронології, ці події якраз випадають на початок віку зрілості людства, де людству сповнюється 24 роки, Христу 32 і його Дружині 24 роки.

                        Людство представляється у жіночому роді і на це існує ряд причин

    Перша причина - дівчата швидше дозрівають, а також швидше дорослішають для подружніх стосунків за своїх ровесників чоловічої статі. Наступна, друга причина полягає в тому, що персоніфікований Месія завжди виступав у чоловічому роді. Це також той, хто завжди за віком має бути старшим і більш зрілим за свою Наречену.

    Але уявімо, якби людство представлялось в ролі Месії - у чоловічому роді, то кого б, тоді можна було вибирати за Наречену, якщо також попередня релігійна теологія місце у цій ролі відвела чоловікові? Тож логічно, що роль Месії потрібно було надати персоніфікованій особі - вигаданому персонажу.

    Є третій важливий фактор, який пояснює, чому людство представлене в жіночому роді. Він полягає в тому, як програмований людський ембріон. Ми побудовані з 46 хромосом, вони схожі на генетичні будівельні блоки. Двадцять три з них ми отримали  від нашої матері і двадцять три - від батька. Якщо двадцять третя хромосома нашої матері є Х, або яка має форму Х, і якщо двадцять третя хромосома батька є Х, виходить дитина ХХ - дівчинка. Якщо двадцять третя хромосома батька є У, виходить дитина - ХУ хлопчик. Звідси видно, що базова матриця людського тіла і розуму є жіноча, ось чому у чоловіків є властиві жіночі особливості - соски і молочні залози.

    ХУ – чоловік, ХХ – жінка, зауважмо, що основою є – Х, а не У.  Як вже зазначалось, що базова модель людського тіла є жіноча, то це також стосується загалом усього людства, а не лише кожного зокрема. Крім того, в сакральному значенні Земля, а точніше земна* форма життя представляє жіноче начало, а вже те, що ми уявляємо або персоніфікуємо, тобто Сонце – чоловіче начало. Про це, також засвідчує стародавній світогляд наших предків щодо сил Всесвіту, яких вони шанували. Це богиню Лель (втіленої води), яка відображала земне або жіноче начало, та бога Полеля (Сонця), який представляв небесне або чоловіче начало (вони також вважались дітьми головних життєтворчих сил, це богиня Лада - їхня мати і бог Диво-Сварог, батько). Отже, як бачимо, тільки представник однієї статі міг виступити від імені людства, і цілком логічно, що це стать жіночого роду.

*Примітка: земна форма життя, так і те що ми персоніфікуємо у якості месії, як і зріле людство – усе це являється одним цілим, однієї свідомості. Далі ми зрозуміємо чому.

    Розібравшись у психології, фізіології та теології, можна розуміти що відбувалось до того і чого слід очікувати далі в потоці руху часу епох. За біблійною хронологією ми увійшли в наступний - четвертий етап нашого розвитку, але що стане тим переломним моментом, з якого почнеться це Нове, яке відповідає новій епосі? Якщо виходити з принципу, за яким відбувались попередні переломні моменти, то це має бути також те, що засвідчує, що попередня релігія вже здійснила свою функцію і вона більше не може відігравати ролі у подальшому розвитку нашої свідомості.                                                                

                                             Четвертий етап (формування зрілої особистості)

    Четвертий період нашого розвитку – це період зрілості. Тому, настав час підвести підсумки, а саме: що насправді відбувалось з людством (Свідомістю) протягом тисячоліть, куди ми йшли, йдемо та хто ми є насправді. Періодично наше життя змушує нас робити переоцінку цінностей і якщо ми цього не робимо, будемо зазнавати лише болю від розчарувань. Це стосується не тільки особисто кожного, а також в цілому суспільства. Нова ера, у яку ми вступаємо, спонукуватиме нас робити це. "Живемо в часах, в яких на наших очах довершується грандіозна переоцінка старих вартостей. Довершується вона й на полі невідмінних, як здавалось до недавна, релігійних вірувань” (Іван Франко).

    Ми проходили етапи розвитку нашої свідомості й ключову роль у цьому відігравала релігія, яка з приходом кожного нового періоду змінювалась, але лише теологічно, при цьому зберігаючи у собі первинну міфічно-астрологічну основу зміни епох. Ці релігійні зміни несли за собою конфлікти, де новий релігійний погляд конфліктував зі старим. Це нагадує дитину, яка подорослішавши, починає соромитись дитячого одягу, поглядів на життя та своїх захоплень, а також друзів, які ще не покинули дитинство. Тож тепер, коли ми вже стали дорослими і зрілими людьми, більше не повинні конфліктувати та соромитись того, що колись були дітьми. І що важливо, це дає нам можливість побачити майже повну картину того, як пролягав шлях від неусвідомленості до свідомості почуттів. Це шлях через опіку немовляти, виховання дітей за допомогою правил, навчання юнаків мудрості принципів і врешті, через зрілість почуттів.

    Також, тепер, усвідомивши минуле, можна зрозуміти своє теперішнє та майбутнє. І головне, прийшов час збагнути свою істинну природу. Ще задовго до нашого часу апостол Павло казав до атенян: «…Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: Навіть рід ми Його»! (Дії 17:28 читати у контексті). Тепер ми розуміємо, що усе є одне ціле - Бог, ми і все що нас оточує. Іншими словами, кожен з нас є часткою однієї суцільної Свідомості, яка крізь призму людської форми життя йде шляхом самопізнання.

     «І раптом я зрозумів, що Бог - це єдина душа в світі, а всі інші створення є лише танцюючі в ній механізми, і Він особисто наповнює Собою кожен з цих механізмів, і в кожен з них Він входить весь, бо Йому ніщо не дрібне. Я зрозумів, що Бог прийняв форму тисячі різних сил, які зіткнулися один з одним і створили мене - і я, весь створений з Бога, і крім Бога в мені нічого немає, і якщо це не вища любов, яка тільки може бути, то що ж тоді любов? І як я можу на неї відповісти? Чим? Бо, зрозумів я, немає ніякого мене, а тільки неймовірне, і в ньому сама моя суть і стрижень - то, на що намотується весь інший нудний світ. І вся ця дика метушня, на яку ми все життя скаржимося собі і один одному, існує тільки для того, щоб могла втілитися незбагненна, прекрасна, дивовижна, ні на що не схожа любов - про яку не можна навіть сказати, хто її суб'єкт і об'єкт, тому що, якщо спробуєш простежити її кінець і початок, зрозумієш, що нічого, крім неї, насправді немає, і сам ти і вона - одне і те ж. І ось це, невимовне, що перевершує будь-яку спробу навіть складно думати - і є Бог, і коли Він хоче, Він бере тебе на цю висоту із зачарованого світу, і ти бачиш все ясно і без сумнівів, і ти і Він - одне» ( Віктор Пєлєвін).

                                                   Ілюзія втрати як чогось дуже цінного

    Щоб прийти до зрілості, потрібно було створити ілюзію її втрати, як чогось дуже цінного. А тут було чого втрачати, бо за релігійною теологією досконалість – це вічне життя без старості, болю, хвороб та страждань, тому се стало хорошою потужною спонукою повернути її назад. Але ця втрата досконалості є лише ілюзією тому, що від самого початку людство, або перші люди, які його могли представляти на той час, аж ні як не могли бути зрілими.

    По-перше, щоб набути зрілість, потрібно пройти довгий період – складний та важкий процес виховання, що завершується здобутим досвідом, який не можливо втратити.

    По-друге, діти до кінця не усвідомлюють, що батьки їх виховують для того, щоб вони могли стати зрілими особистостями. Навіть якщо дитині говорити про цю мету, вона просто не буде розуміти та усвідомлювати цього. Це усвідомлення збільшується в міру її зростання і дитина, а навіть ще юнак має надто розмите уявлення про зрілість. Тому в період виховання людства, зрілість по Біблії трактується, як досконалий послух Богові. Наприклад, у родоводі Ісуса Христа Адама названо Сином Божим, це коли він ще був безгрішним та досконалим: «…сина Еносового, сина Ситового, сина Адамового, Сином Божим (Луки 3:38б). Ісуса теж названо Сином Божим і членів Невісти, тобто церкву також названо дітьми Божими через те, що їх символічно народжено досконалими: «І охристившись Ісус, зараз вийшов із води. І ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього. І ось голос почувся із неба: Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав»! Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі; бо не взяли ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа синівства, що через Нього кличемо: Авва, Отче! Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі» (Матвія 3:16,17; Римлян 8:14-17; а також: 2 Коринтян 6:18). Можна сказати, що тут усіх їх названо досконалими синами та дочками, які виявляють абсолютний послух до Бога, як на цьому наголошує Біблія на прикладі Христа: «Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної» (Филип'ян 2:8). Вважати, що досконалість - це абсолютний послух Богу, доцільно тільки в період виховання, тож саме з цієї причини в Біблії більше вживається слово досконалість. Також виходячи з контексту, стає очевидно, що тут в першу чергу мова йде про душевну досконалість, а не фізичну.

    Зрілість - це час, коли батьківське виховання завершилось і доросла особистість вже сама приймає рішення у своєму житті та несе за нього відповідальність, а також з усією відповідальністю може опікуватись іншими. Отже, виходячи з розуміння суті Біблійного вчення, можна дійти однозначного висновку, що на початку не було зрілості. Тому було створено міф, ілюзію її втрати, але лише для того, щоби досягнути її по-справжньому! Це дуже добре видно вже з перших розділів Біблії: «Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом» (Буття 2:24). Тут одним реченням, а навіть однією фразою давно було сказано все те, про що ми зараз говоримо. А саме, Адам і Єва, які на той момент образно представляли усе людство, відповідно виступали від його імені, будучи під вихованням божественного батьківства до тих пір, поки не досягнуть зрілості. Іншими словами, коли люди стають зрілими, вони полишають батьківське виховання і одружуються – метафорично, стають одним тілом. Не побачити цього факту можна лише через релігійну ментальність і це зрозуміло, тому що так було необхідно, але вже не на сьогоднішній день!

    Отже, тепер, коли ми увійшли в епоху Зрілості, пора усвідомити, що ми жили ілюзією втрати досконалості – зрілості, але тільки для того, щоб досягнути її по - справжньому.

    Вертаючись до вислову: «…і стануть вони одним тілом» апостол Павло назвав ці слова «Великою таємницею» (Ефесян 5:31,32). У чому полягає ця таємниця? Відповідь на це питання частково розкриває сама суть релігійного міфу.

                                                  Суть релігійно міфу та його довершеність

    Тепер, ця ілюзія у вигляді релігійного міфу виглядає наступним чином: перша людська пара - Адам і Єва, як їх названо у Біблії, були безгрішними та досконалими, й мали перспективу жити вічно молодими та здоровими але за умови повного, цілковитого послуху до Бога, який тоді полягав у тому, щоб не їсти плодів з забороненого дерева. І тільки за підступом Сатани – Диявола, який представляв гріх (оскільки він першим вчинив гріх, його також названо батьком гріха та недосконалості, відповідно і тих, хто його проявляє: «Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку. Тому то з'явився Син Божий, щоб знищити справи диявола. Кожен, хто родився від Бога, не чинить гріха, бо в нім пробуває насіння Його. І не може грішити, бо від Бога народжений він. Цим пізнаються діти Божі та діти дияволові: Кожен, хто праведности не чинить, той не від Бога, як і той, хто брата свого не любить!» (1 Івана 3:8-10)), перші люди не послухались наказу Бога, і як результат втратили досконалість та передали її наступним поколінням (Буття 3 розділ). А як інакше можна було уявити історію про втрачену досконалість, шукаючи причину в тому, чому людина старіє, хворіє і зрештою помирає?

    Ця біблійна версія повністю відповідає стародавнім легендам світу про те, якими колись були перші люди, відповідно і першим поясненням вищезгаданих причин. Наприклад, в древній грецькій Гесіодовій поемі «Роботи і дні» описується про п’ять віків в історії людства. Перший з них називається «золотим віком». Гесіод писав: «Спершу, безсмертні боги, що на Олімпі їхня оселя, рід золотий утворили людей… Люди жили, мов боги ті безсумні й світлі душею, як від тяжкого труда, так від горя далекі одначе вони. Старість до них не зближалась. Могучі на руки й на ноги, завжди на учтах вони веселились, не відавши лиха.» За грецькою міфологією цей легендарний «золотий вік» закінчився, коли Епіметей взяв чарівну дружину, котру отримав як подарунок від олімпійського бога Зевса. Якось Пандора зняла з великої посудини кришку і миттю з неї розлетілись лиха, злидні та хвороби, що їх людство ніколи не мало позбутися. Подібні легенди про те, як спершу люди були щасливі і досконалі, а потім втратили її, можна знайти також в єгиптян, тибетців, кельтів, перуанців, мексиканців та інших народів світу.

    Крім того, одна віра в безсмертя душі або сама віра у воскресіння, хоч і давала певний захист перед страхом смерті та не відповідала на питання «Чому?», і відповідно не могла задовольнити відповідь. Те, що людина вимагала відповіді на запитання «чому людина старіє і помирає» не суперечила віруванню водночас у воскресіння та безсмертя душі. Тому, біблійне пояснення втрати досконалості лише посилювало переконання у безсмертності душі або майбутньому воскресінні. І головне, Біблія на відміну схожих легенд більш конкретно висвітлює причину втрати досконалості.

    Тож згодом мав прийти той, хто б викупив людство від гріха та недосконалості, але спершу у часі дитячого віку людства появився закон Мойсея, який виявив, що людство недосконале і потребує викупу. І коли прийшов Ісус Христос, його досконалість випробував той самий Сатана, але в інший спосіб (Луки 4:1-12), після чого він приніс себе в жертву за гріхи людства (Матвія 26:26-28). Ісусу також потрібна дружина, щоб народжувати нащадків, але вже досконалих, і цією символічною жінкою стає церква Христова. Коли вони одружуються, як наслідок не обходиться без зачаття та народження (мова йде про символічне народження зрілості). І на цей момент уже не повинно бути релігії як виховника, бо її знищено перед самим одруженням Христа (Об’явлення 18,19 роз. тут однозначно мова йде про релігію і не окремо одну, а усю загалом тому, що вся релігія представляє час виховання й опіки, тобто незрілості, образно вона втрачає своє значення).

    У книзі Об’явлення релігія виступає в ролі Вавилона великого, це випливає з контексту. Також, звичайно символічно, а не буквально, усунено решту недосконалого світу людства, тобто у такий спосіб буде знищено справи Диявола (Об’явлення 19:11-21). Отже, не буде Сатани і як доречно, адже він представляє незрілість, та гріх: «Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку. Тому то з'явився Син Божий, щоб знищити справи диявола» (1 Івана 3:8). Диявола названо князем або богом цього недосконалого віку: «для невіруючих, яким бог цього віку засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелії слави Христа, а Він образ Божий» (2 Коринтян 4:4). Також, згодом його усунено на тисячу років: «І бачив я Ангола, що сходив із неба, що мав ключа від безодні, і кайдани великі в руці своїй. І схопив він змія, вужа стародавнього, що диявол він і сатана, і зв'язав його на тисячу років, та й кинув його до безодні, і замкнув його, і печатку над ним поклав, щоб народи не зводив уже, аж поки не скінчиться тисяча років. А по цьому він розв'язаний буде на короткий час» (Об'явлення 20:1-3,7-10). Та коли цей час збігатиме кінця, Сатана знову буде випущений, щоб випробувати досконалість людства…

    Ось такий він - довершений релігійний міф, який етап за етапом підводив загально людську свідомість до початку зрілості, яка також остаточно сформується досягненням принципу «Одного тіла».

                                                              Принцип «Одного тіла»

    Щоб зрозуміти, в чому полягає суть цього принципу, спершу обговоримо важливу деталь - усі випробування зрілості Сатаною відбувались ще до одруження. Це дуже важливо, бо там перед нами привідкривається сама суть біблійної алегорії. Відтак, випробовувалися почуття закоханих – чи є вони достатньо міцними й зрілими, щоб вступити в шлюб і стати одним тілом: «Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і будуть обоє вони одним тілом» (Ефесян 5:31). У книзі Пісня над піснями знаходимо опис про справжні незламні почуття між закоханими - пастухом і пастушкою: «Поклади ти мене, як печатку на серце своє, як печать на рамено своє, бо сильне кохання, як смерть, заздрощі непереможні, немов той шеол, його жар жар огню, воно полум'я Господа! Води великі не зможуть згасити кохання, ані ріки його не заллють! Коли б хто давав за кохання маєток увесь свого дому, то ним погордили б зовсім»! (Пісня над піснями 8:6,7). Їхнє кохання випробувалось тим, що цар відвіз пастушку до себе в палац, щоб привабивши своїм багатством, добитись її кохання. Також ця книга символізує залицяння Христа до його Нареченої.

    Якщо подивитись на історію перших людей, про яких описує Біблія – Адама та Єву, то їхні почуття не встояли, та це й не дивно, адже це був лише початок людства (Буття 3:1-7). В першій книзі Буття розповідається, що Бог, заручивши першу людську пару, поблагословив їх. «І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама. І промовив Адам: Оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка. Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом» (Буття 2:22-24). «І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі»! (Буття 1:28). Також, одружившись* вони мали стати «одним тілом».

*Примітка: що стосується самого одруження, то воно підтверджується тільки статевими стосунками між парою. Це випливає з розгляду біблійних принципів:  «А Я вам кажу: Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу, і одружиться з іншою, той чинить перелюб. І хто одружиться з розведеною, той чинить перелюб» (Матвія 19:9). Ісус каже, що єдиною підставою для розлучення є перелюб, тобто наявність статевих стосунків з особою, яка не являється подружнім партнером (-кою) (порівняйте: 1Коринтян 6:16). Також дивіться, як підкреслюється уся серйозність цього положення в законі Мойсея: (Повторення Закону 22:22-28). Якщо підставою для розірвання шлюбу є статеві стосунки з особою, яка не є подружнім партнером (-кою), тоді й існування самого подружжя теж визначається наявністю статевих стосунків між партнерами, які в ньому перебувають, це логічно та справедливо. Також, це стає очевидним з контексту перших трьох розділів Біблії. Крім того, там прямим текстом написано, що тільки після гріхопадіння та вигнання з раю, Адам і Єва почали жити статевим життям, відповідно набувши чинності подружнього життя, хоч і не досконалого – не зрілого. «І пізнав Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла, і породила Каїна, і сказала: Набула чоловіка від Господа.» (Буття 4:1 дивіться у контексті попереднього третього розділу).

    Пригадаймо, що Адам був «образом майбутнього», тобто Христа. Як і Ісус, він мав бути випробуваним до одруженням а не після. Це також стосується Єви і Нареченої Христа «Бо пильную про вас пильністю Божою, заручив бо я вас одному чоловікові, щоб Христові привести вас чистою дівою. Та боюсь я, як змій звів був Єву лукавством своїм, щоб так не попсувалися ваші думки, і ви не вхилилися від простоти й чистости, що в Христі» (2 Коринтян 11:2,3). Випробовування є необхідним засобом тому, що воно засвідчує та утверджує факт зрілості почуттів, який дозволяє вступити в шлюбний зв'язок, а вже наявність статевих стосунків у свою чергу підтверджує існування шлюбу.

    Порівняйте опис цієї драми з тим, що говорить про любов апостол Іван: «І почули вони голос Господа Бога, що по раю ходив, як повіяв денний холодок. І сховався Адам і його жінка від Господа Бога серед дерев раю. І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: Де ти? А той відповів: Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я, і сховався. І промовив Господь: Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?  Адам відказав: Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв. І до змія сказав Господь Бог: За те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свойого життя. Тоді Господь Бог промовив до жінки: Що це ти наробила? А жінка сказала: Змій спокусив мене, і я їла» (Буття 3:8-14). «Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові» (1 Івана 4:18).

    Вони сховались від Бога, бо злякались, проявивши страх, який протилежний любові. Він свідчить про незрілість і відповідно про потребу у вихованні. Те, як вони повелися у цій ситуації, аж ніяк не свідчило про їхню справжню зрілість почуттів одне до одного: Єва замість того, щоб порадитись зі своїм нареченим стосовно виниклої ситуації, навпаки виявила до нього недовіру, послухавшись абсолютно сторонню особу! Адам також повністю звинуватив Єву в тому, що трапилось (вони перекладали відповідальність на інших, а ми знаємо, що нести відповідальність за свої вчинки - це ознака душевної зрілості). Як наслідок, їхнє подружжя було викривлене, бо чоловік мав «панувати» над дружиною, а вона «пожадати» його (Буття 3:16б). Іншими словами, їхній шлюб не відповідав принципу «одного тіла», який ґрунтується на зрілих почуттях та прийнятті своєї другої половинки, тобто протилежності. Також звідси стає зрозуміло, чому Ісус сказав: «женяться сини цього віку» – віку незрілості-недосконалості (Луки 20:34).

    Тож, по суті принцип «одного тіла» - це виключно духовне поняття і в буквальному сенсі не має ніякого відношення до фізичного. А фізичне - метафорично у вигляді подружжя, є лише прообразом на це духовне поняття. Тобто мова йде про гармонію двох протилежностей, які перебувають у повній єдності, з яких складається наша дуальна свідомість. Звідси зрілість почуттів - це готовність прийняти свою протилежність щоб стати одним цілим, що також приводить до повної гармонії обох протилежностей, тобто сформованої зрілості особистості. Що стосується метафори народження зрілості, то вона демонструє наслідок цього єднання і виступає його образом або символом.

    Ми тільки увійшли в нову епоху, яку можна буде охарактеризувати часом усвідомлення  потреб прийняття – протилежностей. Це приведе свідомість до внутрішній гармонії, так ми набудемо зрілість і проявлятимемо любов та розуміння. Це приноситиме нам великі блага. Дивіться схему: проміжок четвертого етапу.     

                                                             

                           

                                                         Сила уяви та четвертий вимір

    Четвертий вимір - це рух часточок (візуально - предметів грубої матерії) у трьохвимірному просторі, який ще називається простір часу. У просторі часу відбуваються зміни перспективи та динаміки, а також зміна форм (прикладом є наше тіло). Іншими словами, рух у просторі створює ілюзію, яку ми називаємо часом. І навпаки уявіть собі, що не було б руху часточок у трьохвимірному просторі, то тоді б не було четвертого виміру. Дивіться у спрощеному варіанті:

                       Четвертий вимір створює ілюзію лінійності часу, завдяки якому ми відділяємо сьогодення від минулого та майбутнього. Це дає можливість отримувати досвід та перебувати в процесі самопізнання й розширенню нашої свідомості.

    Тепер про силу нашої уяви. Ми живемо у трьохвимірному просторі, який складається з трьох сталих: ширини, довжини та висоти. Уявіть собі, що в цей простір ми помістили предмет, наприклад у вигляді куба.

                                                                                                                                                                

    Дивлячись на куб, можна побачити лише ті краї, які проглядаються в трьохвимірній площині, окрім тильної його сторони, яку ми «домальовуємо» у своїй уяві.                                          

    Метафорично, цей куб - це ми з вами та наше життя в його духовно-психологічному прояві на фоні трьохвимірної фізичної реальності. Ми також маємо свою «невидиму» сторону». Ця «невидима сторона» - ще одна грань нашої сутності, яку ми можемо збагнути, виходячи з тої, яка для нас є «видимою». У міру нашого зростання ми наділяємо цю сторону такими якостями та рисами, згідно того, як ми бачили себе на даному етапі свого розвитку. Наприклад, у часі виховання ми «домальовували» цю «невидиму сторону» у вигляді всемогутнього Бога (-гів), який існує окремо від нас та мешкає десь дуже далеко, аж за межами неосяжного всесвіту, з його мільярдами галактик та зірок. Але тепер, коли ми вже не потребуємо виховання, бо стали дорослими, мусимо зрозуміти, що Бог і Ми це Одне ціле, а Він це Ми у прояві трьохвимірного простору фізичної реальності. Іншими словами усі ми та кожен з нас зокрема, є частиною Одного – Єдиної Сутності, Свідомості, яка через фізичну реальність отримує досвід задля самопізнання й самоусвідомлення. Це схоже, немовби фізичний світ є дзеркалом для Вселенської Душі (вислів «Вселенської» значить «усе що є»).

    Нам більше немає потреби уявляти Бога у ролі виховника тому, що ми не мов би самі перетворюємось на Нього, досягнувши зрілості. Адже Він у нашій уяві завжди був взірцем  досконалості, її символом, як каже Біблія: «Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний! (Матвія 5:48).

    Також, апостол Павло писав, що коли настане час зрілості, відбудуться серйозні зміни: «Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується. Бо ми знаємо частинно, і пророкуємо частинно; коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне. Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче. Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я. А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов»! (1 Коринтян 13:8-13, також дивіться у перекладі Хоменка).

    Тут він говорить про знання, як щось часткове, неповне, недосконале, яке зупиниться та буде скасоване з приходом зрілості або досконалості. Він пояснює, що ми як ті діти з дитячою, тобто тоді вже з юнацькою свідомістю, сприймаємо духовні речі у формі християнства, але коли станемо дорослими, як загалом людство, ми це «відкинемо», «позбудемось», «покинемо». Звучить доволі радикально, чи не правда? Залишиться тільки любов, яка є результатом набутої зрілості. Також Павло, в якості наочного прикладу використовує дзеркало, щоб підкреслити, що в часі досконалості усе буде абсолютно зрозуміло, так ніби ми дивимось обличчя в обличчя а не в дзеркало*, де не має чіткого ясного зображення.

*Примітка: тут скоріш за все йде мова про металеве дзеркало.

    Хоча ап. Павло до кінця не пояснює, що насправді означають його слова, бо буде «потім» у часі зрілості, а «тепер» залишається те, що відповідає його епосі, а саме: «віра» - віра у викупну жертву Христа і Бога, «надія» - надія на спасіння та бути з Христом на небі (для членів символічної Невісти), та «найбільша між ними любов» - любов до ближнього, Бога й Христа.   

    Щодо самої книги Біблії, то вона мала і надалі має величезний вплив на свідомість людства від процесу його виховання, наприклад: у «Новій британській енциклопедії» сказано, що Біблія є «можливо» найбільшим впливовим зібранням книг в історії людства», також Авраам Лінкольн, 16-ий президент США назвав Біблію «найкращим даром, який Бог будь-коли давав людині…Без Біблії ми не знали б, що правильне, а що не правильне» (порівняйте: Євреїв 4:12). Ця книга справді є дуже унікальною, найбільшим писемним шедевром за усю історію людства, який ми творили самі, завдяки силі нашої уяви. Отже, Біблія стала досконалим посібником з психології людини та історії її виховання.            

                                                                         ЧАСТИНА II                                      

                                               Коло Зодіаку та гармонія протилежностей

                                                                                                               

    Кожна епоха розвитку свідомості пов’язана з певним знаком Зодіаку. Коло Зодіаку теж несе в собі ідею гармонії обох протилежностей і демонструє її досягнення. Також кожен знак має свій протилежний, який стоїть напроти у колі Зодіаку. Наприклад, навпроти Водолія знаходиться знак Лева, який наче тінь одночасно іде разом з Водолієм доповнюючи його. Умовно головний знак вказує на період розвитку свідомості, а протилежний виявляє мету цього періоду.

    Традиційно вважається, що коло Зодіаку розпочинається з Овна, але на сьогоднішній день ніхто не може привести вагомих доказів того, чому це так. Також існує думка, що починатись Зодіак має з Рака, а закінчуватись на Близнюках. Ми не будемо прив’язуватись до жодних з цих концепцій, та тим більше сперечатись, яка з них правильна а яка ні, вони усі мають право на існування. Підійдемо до розгляду цього питання під іншим кутом, також не позбавленим аргументації, виходячи з того, що ми вже знаємо та розуміємо. 

    Отже, перший знак Зодіаку - це Близнюки. Протилежний йому - Стрілець, який злагоджено висвітлює суть першого. Чому Близнюки? Враховуючи пересування точок пір року в колі зодіаку із швидкістю 50,256’ на рік – явище так званої прецесії, коли найдавніший зодіак очолювався Близнятами. Цей період тривав з 6680 до 4400 рр. до н.е. Тоді, згідно слов’янської міфології, яка вважається чи не найстаршою у світі, де вперше персоніфікувалися небесні світила та решта стихій у богів, і з’явилися боги Леля (Дана) і Полель (Лель), які були дітьми-близнюками Богині Лади. Леля уособлювала воду або земне начало, Полель – вогонь і Сонце або небесне начало. Іншими словами Сонце – це чоловіче начало у вигляді персоніфікованого Месії, а Земля - жіноче начало, тобто земна форма життя.

    Це символічне зародження двох протилежностей, двох статей – він і вона, Інь і Ян. Згодом ці дві протилежності образно мають утворити шлюб та стати одним цілим – «одним тілом». Тому звідси логічно зробити висновок, що початок є там, де зародження, а зародження дуальності, як бачимо відбулось в епоху Близнюків. Тепер розглянемо усе це більш детально включно з астрологічним трактуванням.                                                                                             

                                                                  Близнюки – Стрілець

 Близнюки. Цей знак зображує чоловіка і жінку зі з’єднаними руками вказуючи на поєднання двох начал – чоловічого Ян і жіночого Інь. Знак Сузір’я Близнюків змальовують також у вигляді двох колон, що позначають ворота знань.

Девіз знаку - Я ДУМАЮ.

    Ця епоха являє собою початок - зародження свідомості, заснованої на дуальності. Тому, звідси девізом знаку є «Я ДУМАЮ». Переносно цю дуальність змальовано в гармонії двох протилежностях -  Інь і Ян, жіночого і чоловічого начал. Це була так би мовити утробна епоха, де Свідомість була немов плодом, який розвивався у лоні матері. Хоча тоді Свідомість перебувала у цілісності з «матір’ю» тоді ще не було самоусвідомлення тому, що вона не була виражена в дуальному фізичному світі, де роздільність чітко промальовувалась. Тільки за умови роздільності фізичної реальності можливий процес самоусвідомлення. Також дуальність показана у вигляді знань добра і зла. Цими знаннями, як пише Біблія, володіли боги, ще до створення людини, іншими словами, дуальна свідомість існувала ще до процесу самопізнання через призму фізичного світу. Порівняйте: «І сказав Господь Бог: Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло» (Буття 3:22а).

Тепер, якщо подивитись на знак, який стоїть напроти, то можна зрозуміти головну мету цієї епохи.

  Стрілець. Вигляд цього сузір’я істота з тулубом тварини, торсом і головою людини. В руках у нього натягнутий лук і стріла, спрямована в майбутнє.

Девіз цього знаку - Я БАЧУ (бачу ціль, тобто мова йде про духовний зір).

Стріла, націлена в майбутнє вказує на головну мету дуальної свідомості  – набути досвід, досягти зрілості-досконалості та прийти до повного самопізнання й самоусвідомлення.

                                                                    Тілець - Скорпіон

Тілець. Це велике сузір'я і згідно астрології символізує час зародження нової матерії та несе в собі материнську ніжність, силу та опіку.

Девіз цього знака - Я МАЮ.

    В цю епоху свідомість образно народжується або проявляється у фізичному світі, тобто крізь призму фізичної реальності роздільності світу розпочинається процес самопізнання. Іншими словами відбулась трансформація дуальної свідомості у людство. Переносно в цій фазі свідомість була як немовля, яке потребує материнської уваги та піклування, тому девізом знаку є «Я МАЮ», що вказує на повний достаток завдяки материнській турботі. В цей період переважав культ поклоніння богині Матері Землі.

Протилежний знак Тельцю у колі Зодіаку є Скорпіон.

  Скорпіон. Цей знак Зодіаку зображують у вигляді скорпіона з піднятим хвостом і отруйним жалом. Цікаво, що Біблія називає гріх «жалом смерті» (дивіться 1 Коринтян 15:56а). Згідно Біблії, це жало з’явилось від тоді, як виникло незріле людство від самого початку його створення.

Девіз цього знаку – Я ЖАДАЮ.

Таке жадання, мабуть, зумовлене великою допитливістю дитячої свідомості і вказує на мету цього періоду – початок самопізнання через роздільність фізичної реальності.

                                                                        Овен – Терези

 Овен. Овен - одне з найбільш відомих сузір'їв Зодіаку, зображене у вигляді барана. Ця епоха вказує на час радикальних змін і внесення нового - ідеї непорочного чистого життя шляхом знищення старого.

Девіз цього знака - Я ІСНУЮ.

    В цю епоху відбулась радикальна зміна - було відкинуто поклоніння твориву, дано закон справедливості та прийшов час виховання через поклоніння єдиному Богу Творцю (Вихід 20:1-17) Свідомість досягла дитячого віку і потребує образного виховання батьком. Це час само ідентифікації – подорослішання, тому гасло цього знаку «Я ІСНУЮ» є цілком доречним.

Протилежний Овну знак є Терези і також вказує на мету.

  Терези. Терези - невелике сузір'я. Символ знаку - вага з Сонцем посередині коромисла.

Девіз цього знаку - Я В РІВНОВАЗІ.

Цей знак вказує на рівноцінність протилежностей. Тобто в цей період потрібно було відокремити добро від зла й провести між ними чітку межу, тож закон справедливості, даний Богом демонстрував цю мету.

                                                                          Риби – Діва

  Риби. Це велике зодіакальне сузір'я, яке зображене двома рибами, що пливуть у протилежних напрямках, пов'язаними одним шнуром. Зоря альфа Риб цього сузір’я - сприятлива для духовного просвітлення і самопізнання, пророцтва і одкровення. Також астрологія говорить, що носій цього знаку потребує наявності шлюбного партнера або диктує необхідність його постійного пошуку. Цікаво, що саме цим і характеризується період християнства – часом залицяння Христа та Нареченої. Також, в цю епоху свідомість образно досягає юнацького віку.

Девіз цього знаку - Я ВІРЮ.

Це віра в Христа та його пролиту кров, а точніше символічна Наречена каже «я вірю» в свій ідеал - в свою ідеальну половинку Христа. Це час пізнання протилежностей.

Протилежний знак Діва вказує на мету цього періоду.

 Діва. Це велике сузір’я зображене дівою з хлібним колосом в руці. Цей знак символізує працьовиту, старанну, турботливу та розумну жінку.

 Девіз цього знаку - Я АНАЛІЗУЮ.

Щось схоже можна побачити у книзі «Пісня над піснями» (яка символізує кохання Христа і його Нареченої*), у якій розповідається, як завдяки почуттям Наречена аналізує свого Нареченого, ідеалізуючи його.

*Примітка: ми вже знаємо, що сузір’я Діви - це теж Діва Марія, і символізує Дім хліба й місце народження Христа, а також час, коли народилась Наречена Христа. Та найголовніше те, що цей знак Зодіаку представляє жіноче начало, тому виходячи з цього, його принципи, такі як благочестя та розум можна застосувати також до Нареченої Христа.

    Цей знак свідчить про час детального вивчення протилежностей, завдяки ідеалізації добра та демонізації зла. Як наслідок, це призвело до сильного розмежування добра і зла, через що свідомість увійшла в дисбаланс протилежностей, як показує сам символ знаку - риби пливуть в протилежні сторони на розмежування. Але таким чином досягається повне розуміння добра і зла. Мабуть це також пояснює, чому в епоху християнства відбулось стільки крайнього прояву зла.

                                                                         Водолій - Лев    

 Водолій. Сузір’я Водолія зображено юнаком, який ллє з посудини живу і мертву воду. Астрологія стверджує, що фаза Водолія - це ​​час революційних перетворень на Землі.

Девіз цього знаку - Я ЗНАЮ.

    Це період єднання протилежностей - приведення їх у повну гармонію. Відбудеться злиття, вони немовби розчиняться одне в одному. Це дійсно час для кардинальних змін, бо до того часу відбувалось відокремлення добра від зла, яке досягло свого максимуму в кінці попередньої епохи Риб, а тепер вони будуть зливатись в одне ціле. Алегорично - в одруженні Христа з Нареченою та народженні досконалості – зрілості (єдності протилежностей). В цей період Свідомість досягає внутрішньої гармонії та стає сформованою зрілою особистістю, наділеною знанням та розумінням. Це також відповідає девізу знаку «Я ЗНАЮ», тобто знаю себе як дуальну особу або знаю добро і зло, відповідно й самого себе.

На мету цієї епохи вказує протилежний знак Лев.

 Лев. Сузір'я, яке займає більшу частину неба. Воно представлено у вигляді лева, який являється символом мужності і сили. Зіркою першої величини є блакитний Регул, його ще називають серцем Лева. Зірка Регул проектує королівські якості: благородство, щирість, відкритість, хоробрість. Також астрологія стверджує, що у цьому знаку закладена суть заплідненої клітини, яка тягне за собою невидиму нитку нового життя. Кружечок з крапкою - це маленьке нове Сонце, що несе нове творче «я», нове духовне «я».

Девіз знаку - Я НАКАЗУЮ.

    «Нове життя», яке образно народжується - це нова зріла свідомість, заснована на об’єднанні та гармонії обох протилежностей, а не роз’єднанні, як було до цього. Девіз знаку «Я НАКАЗУЮ» підтверджує рішення, щоб з’явилось це «нове життя». Тому метою цього знаку є прийняття, завдяки якому протилежності приводяться у гармонію. Біблія також повідомляє, що це період царювання Христа і творення нового: «Ось нове все творю!» (Об’явлення 21:5а; 21:1).                              

                                                                         Козеріг - Рак

  Козеріг. Сузір'я складається із зірок середньої величини і має вигляд кози з риб’ячим хвостом. На лобі небесного Козерога головна, оптична подвійна зірка Гієді. Над ним зображений давньоєгипетський бог Гор, який в правій руці тримає єгипетський хрест Анкх, символ вічного життя, а в лівій скіпетр Уас, символ влади і непорушності. Також Козерога зображують, який гордо стоїть на вершині скелі - вершині земної трикутника. Це символізує зовнішню природу, прагнення до мети.

Девіз знаку - Я ВИКОРИСТОВУЮ.                                                                

    В цю епоху процес самоусвідомлення через фізичну реальність роздільності світу сягне своєї верхньої точки і ми станемо цілісними з нашим істинним Я і як результат, цілком самодостатніми. Через це виникне потреба у новій формі життя, яка б відповідала новому рівню Свідомості – схоже це буде духовна форма життя, яка також є безсмертною. На що теж вказує вищезгаданий хрест Анкх. Щось подібне говорив Христос, що сини майбутнього віку будуть як ангели, тобто духовними створіннями (Луки 20:34-36; порівняйте: Об’явлення 21:3,4). Коли ми досягнемо єднання з Абсолютом через повне самоусвідомлення то скинемо оболонку фізичних тіл як ті, які вже більше не будуть потрібні для подальшого існування. Девіз знаку «Я ВИКОРИСТОВУЮ» свідчить про те, що ми у повній мірі реалізуємо свій внутрішній творчий потенціал, який походить від вищого Я.

Протилежний знак Козерогу в колі Зодіаку є Рак, який також показує остаточну мету.

  Рак. Це невелике сузір’я зображують у вигляді краба. Цей знак є символом родової єдності. Як стверджує астрологія він несе в собі ідею з'єднання чоловічої і жіночої енергії, також в цьому символі проглядається принцип збереження, захисту, цілісності і самодостатності. Його кругле тіло нагадує місяць і означає мудрість, яка проявляється в безкорисливій ​​любові.

Девіз - Я ВІДЧУВАЮ.

    Цей знак Зодіаку прямо говорить про цілісність та самодостатність, що і являється метою, яку потрібно буде досягнути в цей період – єднання з істинним Я. Також почуття цілісності з вищим Я відповідає девізу знаку «Я ВІДЧУВАЮ». Тут ми досягнемо повного самоусвідомлення.

    Отже, з вище описаного ми бачимо, що коло Зодіаку також несе у собі ідею принципу «одного тіла», тобто гармонію протилежностей, самоусвідомлення й цілісності.              

                           П’ятий етап (цілісність та досягнення повного самоусвідомлення)

    Увесь процес розвитку Свідомості від самого початку, аж до останнього п’ятого етапу можна відтворити у цій простій схемі.

                                                            

    Від того моменту, як виникла дуальна Свідомість вона була цілісною з вищим Я але без самоусвідомлення, тому що дуальність ще не була настільки очевидною та пізнаною. Тож далі, щоб відбувся процес самоусвідомлення потрібно було розділити протилежності завдяки фізичній реальності. Це наші тіла, які також символізують ці протилежності - спочатку в утробі, та згодом у малечому віці, хоч існує різниця між статями але не є такою явною та в міру зростання тіл й статевого дозрівання вона стає щоразу очевиднішою і зрозумілою.

    А вже у часі залицяння, коли проявляється особливий інтерес до протилежної статі, стається максимальне розмежування. Це тому, що під час закоханості відбувається ідеалізація протилежності - переносно ідеалізується добро і відповідно демонізується зло. Це призводить до того, що добро стає ще більше добром, а зло ще більше злом, і як наслідок стається дисбаланс та прояв крайностей, але так було необхідно, щоб повністю пізнати добро і зло у всіх його проявах.

    Тож досягнувши максимального розділення, також має відбутись єднання завдяки прийняттю протилежностей. Це теж алегорично відтворено в одруженні, коли протилежні статі стають «одним тілом» та в народженні, яке є символом цього єднання.

    Коли злиття дуальностей буде досягнуто в четвертому етапі, який вже розпочався, то в п’ятому етапі розвитку свідомості ми проходитимемо єднання з нашим істинним Я. Як тільки умовність дуальності буде знята, нам повністю відкриється «невидима сторона» - одна з граней нашої сутності і ми станемо цілком самоусвідомленними. Уявно ми  перебуватимемо в трансцендентності по відношенню дуальності Его, з відчуттям цілісності з істинним Я. Також це приноситиме нам блага потреби в самодостатності. Дивіться схему: проміжок п’ятого етапу.                                                                              

                                                  

                                                                           Підсумок

    Ми живемо у винятковому часі, в якому відбуватимуться глобальні зміни Свідомості. Ці зміни неминуче торкнуться кожного.

    Ми існуємо в світі ілюзії роздільності та фізичної твердості тіл, але на глибинному квантовому рівні усі ми перебуваємо в єдиному енергоінформаційному полі. Це означає, що усі наші тіла, наші думки, наші індивідуальності на цьому щаблі є частиною одного цілого. Відповідно, будь-який наш вчинок, думки і наміри впливають на це ціле. Тож кожен з нас несе відповідальність за все, що відбувається у світі.

    Ми увійшли в епоху Зрілості, у якій завдяки любові та прийняттю протилежності перебуватимуть у гармонії. Цей процес є неминучий! Тепер кожна людина може запитати себе: чи я готовий і бажаю бути причетним до цього проекту? Проект, який принесе неабиякі блага та процвітання на Землі!

    «Людська істота – частина цілого, яке ми називаємо Всесвітом, обмежена в просторі і часі. Людина переживає саму себе, свої думки і почуття, як дещо окреме від усього іншого – така собі оптична ілюзія свідомості. Ця омана  - свого роду в’язниця, яка прирікає нас на особисті бажання і прихильність до декількох близьких людей. Наше завдання – звільнитися з цієї в’язниці, розширивши сферу співчуття на всіх живих істот і на природу в цілому у всій її красі. Якщо людство зможе жити далі, нам знадобиться суттєво новий спосіб мислення» (Альберт Ейнштейн).

 

© Глова О.М., 19.04.2019