Тейяр де Шарден П’єр «ГІМН ВСЕСВІТУ. ПРИСУТНІСТЬ БОГА У СВІТІ»
Читати фрагмент книги:
П’єр Т е й я р де Ш а р д е н репрезентує лінію християнського еволюціонізму. Його
вчення протистоїть класичному томізму, який не визнає цінності наукового пізнання
природи, суспільства і людини. На основі наукових досягнень він розробляє ідею еволюційного
розвитку Всесвіту, зв'язує появу і розвиток людини з еволюцією, визначеною Богом.
Мислитель поєднує діалектику буття з пантеїзмом, розчиненістю Бога в світі.
Деякий час Тейяр де Шарден зазнавав утисків з боку офіційної церковної влади.
Починаючи з 60-х рр. його ідеї широко використовуються в багатьох напрямах західної
філософії.
І.
Помолимось.
О Ісусе Христе, воістину перебуваєш в своїй смиренномудрості і в своїй людяності. Ти
вміщуєш в собі безмежну велич світу, і от за це здійснене в Тобі невимовне злиття того, що
наш досвід і наша думка ніколи не відважувалися з'єднати в єдиному поклонінні: частинку і
цілісність, єдине і різноманітне, дух і матерію, безособовість і особистість — через невимовні
обриси, що їх надає обличчю Твоєму і Твоєму діянню ця складність, моє серце, закохане у
космічні реалії, палко віддається Тобі!
Ісус, лагідний, як серце, полум’яний, як сила, доступний, як життя,— Ісус, у якому я
повинен розчинитись, з яким я повинен володарювати і звільнитись, я люблю Тебе як світ, як
світ, що спокусив мене,— і це Тебе, я розумію нині, відчувають і шукають в магії великого
Космосу люди, мої брати, навіть ті з них, хто не вірує.
Ісус, центр, до якого все прагне, дозволь нам усім, якщо це можливо, знайти місце серед
обраних, святих монад, котрі одна за одною вилучаються Твоєю опікою З нинішнього хаосу,
мало-помалу з'єднуються в Тобі, щоби утворити нову Землю.
II.
Величезний період часу, передуючий першому Різдву, характеризується не повною
відсутністю Христа, а його могутнім наближенням. Сама енергія Його зачаття хвилює
космічні маси і спрямовує перші потоки біосфери. Якраз підготування наперед Його
народження прискорює розвиток інстинктів і наближає спалах думки на Землі. Не будемо
більш безглуздо ремствувати па таке довге очікування, що його уготував нам Месія. Адже
потрібними були всього лише неймовірно важкі, нехай і безвісні зусилля первісної людини, і
довге царствування краси Єгипту, і тривожне очікування царства Ізраїлевого, і повільне
проникнення ароматів східної містики, і стократ витончена мудрість Греції для того, щоб на
стеблині людства змогла розцвісти ця Квітка. Усі ці підготування наперед були космічно,
біологічно необхідними для того, щоб на арену людської історії ступив Христос. І весь цей
труд спонукався творчим і діяльним пробудженням Його душі, бо душа ця людська була
обрана для того, щоб одухотворити Всесвіт. Коли Христос був покладений на руки Марії,
Він звів всесвіт на новий ступінь (...).
XIII.
Без сумніву, енергія матеріальна та енергія духовна якимось чином підтримують і
продовжують одна одну, і В остаточному підсумку у світі немає нічого, окрім єдиної,
вируючої в ньому енергії. І перший образ, в якому «душа» змальовується у думках,— це
велетенський трансмутаційний тигель, де б скупчувалась матеріальна, тілесна енергія усіх природних
явищ, піддавалась переплавці і перетворювалась в істину та красу.
Проте, ледь з'явившись на очі нашого розуму, ця спокуслива ідея прямого
взаємоперетворення двох енергій повинна бути відкинута. Бо зрозуміло, що поряд з їх
взаємозалежністю виявляється і їх взаємна незалежність, особливо коли їх прагнуть
сполучити одна з одною.
Скануємо ще раз: «Щоб мислити, треба їсти». Але які різні думки породжує в наших
головах один і той же кусень хліба? (...)
XIV.
І чим був би дух паш, Господи, якби не мав він хліба насущного земних явищ — щоб
вкушати його, вина створеної краси — щоб п'яніти нею, ристалища битв людських — щоб
зміцнюватися? Яку мізерну енергію, які знекровлені серця принесли би Тобі Твої творіння,
якби вони передчасно залишили провіденціальне лоно, у якому Ти розмістив їх! Скажи,
Господи, як можемо ми, не спокушаючись, вдивлятися у сфінкса. Без хитрощів людського
мудрування, але в усій простоті Твого спокутного знання дай нам осягнути таємницю,
приховану ще тут, на землі, в надрах смерті. Через подвиг Твого страждальницького втілення
відкрий нам духовну могутність матерії і навчи нас, як оволодіти нею для Тебе;
XV.
Подібно тим прозорим речовинам, які світильник, схований у них, цілком висвітлює,
так Всесвіт стає перед християнством осяяний внутрішнім світлом, яким увиразнюється його
будова і обриси, і глибина. Це світло — не граючий на поверхні абрис, доступний грубому
чуттєвому сприйняттю. Але і не різкий блиск, який руйнує предмети і засліплює очі. Воно —
спокійне, благе і могутнє випромінювання — породжене єднанням в Іісусі всіх елементів
світобудови. І чим довершеніше явище буття, тим він здається нам ближчим і відчутнішим.
XVI.
Якщо хоч трохи подумати про умови виникнення всеохоплюючої любові у серці
людському, любові, про яку так багато і так марно мріяли і яка, вийшовши, нарешті,
із сфери утопії, стверджує себе як можливість і необхідність, то можна помітити: щоб
люди на Землі, на усій Землі, змогли полюбити одне одного, треба, щоб вони впізнали одне
одного як елемент того ж самого дещо, але треба також, щоб, «планетизуючись», вони
усвідомили своє перетворення в одного і того ж хтось. Бо, як це сказано в Євангелії, нема
іншої всезагальної любові, аніж любов до особистісного і в особистісному.
Що ж означає це, як не те, що в остаточному підсумку планетизація людства для свого
правильного здійснення передбачає наявність — окрім Землі, яка поступово стягується,
окрім людської думки, яка організовується і ущільнюється,— ще й третього фактора? Я
розумію під ним сходження на нашому внутрішньому горизонті деякого психічного
космічного центра, деякого полюса вищої свідомості, до якого прямують всі окремі
свідомості світу і в якому вони зможуть любити одна одну: сходження Бога. <...>
XIX.
Господи, відкрий для мене в житті іншого, сяйво Твого обличчя. Це чарівне світло очей
Твоїх, засвічене в глибині всіх явищ, вже спонукало мене братись за будь-яку роботу,
протистояти будь-яким випробуванням. Дозволь же мені побачити Тебе в найбільш
потаємній, в найбільш довершеній, в найвіддаленішій частині душі братів моїх.
Дар, який Ти спонукаєш мене принести моїм братам,— єдиний дар, можливий для мого
серця,— це ніжність, повна прихильності, яку ти вносиш в наше життя як наймогутніший
фактор нашого внутрішнього зростання; це щось менш солодке, але таке ж реальне і більш
сильне. Ти хочеш, щоб між людьми і мною, за допомогою Твоєї євхаристії, виникло неозоре
притягання (притягання, що неясно передчувається у кожній любові, якщо вона сильна), яке
містично творить із міріади мислячих істот подобу єдиної монади в Тобі, Ісусе Христе.