]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Волтер Айзексон "Стів Джобс. Біографія засновника компанії "Apple" - Page 10

Проте Стів Джобс із раннього дитинства знав, що його взяли в прийми.

– Мої батьки були дуже відвертими зі мною в тому плані, – зізнався він.

Йому надзвичайно гостро запам’ятався один момент із дитинства: хлопчик – а йому тоді було років шість чи сім – сидів на галявині коло свого будинку й розповідав дівчинці, яка мешкала через вулицю, про те, що дізнався.

– То це означає, що твої справжні батьки тебе не хотіли? – запитала вона.

Джобс пригадував, що в той момент йому перед очима закружляли зірочки. «Пам’ятаю, як забіг до будинку, весь у сльозах. Мої батьки сказали:

– Ні, ти маєш зрозуміти дещо.

їхній голос звучав серйозно, а вони дивилися мені у вічі.

– Ми спеціально вибрали саме тебе.

Мама з татом сказали це по черзі, а потім повторили ще раз, дуже повільно, наголошуючи кожне слово».

Залишений. Вибраний. Особливий. Ці поняття стали частиною єства й самоусвідомлення Стіва. Його найближчі друзі вважають, що розуміння того, що його покинули після народження, залишило в його свідомості шрами.

– Я вважаю, що його бажання мати повний контроль над будь-чим, що він створює, закорінене в його особистість і тим фактом, що він був залишений при народженні, – сказав один колега, який тривалий час працював разом із Джобсом, Дел Йакем. – Він хоче контролювати своє оточення, а ще він розглядає свій продукт як власне продовження.

?реҐ Келгаун – товариш Джобса, із яким вони зблизилися відразу після коледжу, помітив інший ефект:

– Стів багато говорив зі мною про те, що його покинули і що то йому болить. Це зробило його незалежним. Цей чоловік дослухався до ритму якогось іншого барабанщика і танцював під нього – і це відбувалося саме тому, що він перебував у іншому світі, відмінному від того, в якому народився.

Пізніше, будучи в тому ж віці, що і його біологічний батько, коли залишив його, Джобс сам стане батьком дитини й покине її. (Згодом він визнає свою відповідальність за неї.) Крісанн Бреннан, мати дівчинки, зауважила, що той факт, що Джобса віддали в прийми, перетворив його душу на «мішок із битим склом», і це допомагає пояснити деяку його поведінку.

– Залишена людина залишає інших, – поділилася думками жінка.

Енді Герцфельд, який працював із Джобсом в Apple у ранніх

1980-х, – один із небагатьох, хто продовжував підтримувати близькі стосунки із Бреннан і Джобсом водночас.

– Ключове питання щодо особистості Стіва – це чому він не може володіти собою в моменти, коли поводиться настільки неконтр-ольовано жорстоко, завдаючи стільки болю іншим людям, – дивувався він. – І це має якийсь зв’язок із тим, що його покинули після народження. Червоною ниткою крізь усе його життя проходить той факт, що його залишили.

Джобс не погоджувався з цим.

– Деякі люди вважають, що, оскільки мене покинули, я працював так важко, щоби досягти успіху та змусити своїх батьків пошкодувати, що я не залишився із ними. Та й інші схожі нісенітниці вигадують – але це просто смішно, – наполягав він. – Усвідомлення того, що мене всиновили, давало мені відчуття якоїсь незалежності, але я ніколи не почувався покинутим. Я завжди відчував себе особливим, і мої батьки доклали до цього всіх зусиль.

Стів наїжачувався щоразу, коли хтось говорив про Пола та Кла-ру Джобс як про його «прийомних» батьків або ж натякав, що вони не були його «справжніми» батьками.

– Вони були моїми батьками на тисячу відсотків, – запевняв він.

З іншого боку, згадуючи про своїх біологічних батьків, висловлювався різко:

– Вони були просто банком, з якого взяли сперматозоїд і яйцеклітину для мого зачаття. І це не жорстоко, просто саме так воно й було – такий собі банк зі спермою, нічого більше.

Силіконова ДолинаДитинство, яке Пол і Клара Джобс подарували своєму синові, було у багатьох сенсах стереотипним для кінця 1950-х. Коли Сті-ву виповнилося два роки, вони вдочерили дівчинку на ім’я Петті, а три роки по тому переїхали в будинок за містом. Фінансова компанія, у якій працював Пол, СІТ, перевела його до свого офісу в Па-ло-Альто, проте його доходи не дозволяли їм жити там, тож родина оселилася в містечку Маунтін-В’ю, що було розташоване трохи на схід від Пало-Альто і де життя коштувало дешевше.

Там Пол намагався передати свою любов до механіки й машин синові:

– Стіве, це тепер твій верстак, – сказав він, відвівши окреме місце на столі в їхньому гаражі.

Хлопець був ураженим тим, як батько зосереджував його увагу на ремеслі.

– Мені здавалося, що татове відчуття мистецтва композиції було досить непоганим, – згадував він, – бо він знав, як сконструювати будь-що. Якщо нам потрібна була шафа, він її робив власноруч. Коли ми ставили свій паркан, він дав мені молотка, щоби я міг працювати разом із ним.

П’ятдесят років по тому той самий паркан оточує подвір’я будинку в Маунтін-В’ю. Показуючи його мені, Стів пальцями гладив дерев’яні планки й згадував слова, які тато посіяв глибоко в його розум. Батько Джобса казав, що дуже важливо добре відшліфовувати задні стінки шаф і парканів, навіть попри те, що їх ніхто не бачитиме.

– Він любив усе робити правильно. Він переймався зовнішнім виглядом навіть тих частин, які були приховані.

Чоловік продовжував ремонтувати й перепродувати машини, які були раніше в користуванні, і почепив у гаражі гірлянду з фотографій своїх улюблених моделей. Він любив звертати увагу сина на деталі дизайну: лінії, отвори, хромування, оздоблення сидінь. Щодня після роботи він перевдягався в свій робочий комбінезон і відправлявся в гараж, часто разом зі Стівом.

– Я гадав, що зможу привити йому якісь навички в механіці, але він зовсім не був зацікавлений у роботі, в процесі якої треба було бруднити руки, – згодом пригадував Пол. – Йому ніколи не були до душі різні механічні штучки.

– Мене щось не сильно приваблював ремонт машин, – зізнавався Стів. – Але я дуже любив проводити час із татом.

Навіть попри те, що хлопець усвідомлював факт, що його взяли в прийми, він усе більше приростав серцем до свого батька. Одного дня, коли Стіву було близько восьми років, він знайшов татову фотографію з тих часів, коли той служив у береговій охороні.

– Він там у машинному відділенні, без сорочки і виглядає, як Джеймс Дін. То був один із тих моментів, коли в дитячій голові проноситься думка: «Ого, круто!». Ого, круто, мої батьки колись були насправді дуже молодими й дуже красивими.

Через машини батько вперше познайомив Стіва з електронікою.

– У мого тата не було глибокого розуміння електроніки, але йому доводилося стикатися з нею часто в автомобілях та інших речах, які він ремонтував. Тато показував мені базові речі в електроніці, і це мене дуже зацікавило.

А ще цікавішими для хлопчика стали вилазки на звалище на пошуки різних запчастин.

– Кожних вихідних ми їздили на клацовище старих автомобілів. Ми шукали там генератор або карбюратор – та всяке різне.

Стів при

Сторінки

ДолученняРозмір
Іконка зображення stiv_dzhobs._biografiya_zasnovnika_kompaniyi_apple.jpg130.26 КБ