]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Юрій Єлісовенко "Ораторське мистецтво" - Page 2

Юрій Єлісовенко "Ораторське мистецтво"

ПОСТАНОВКА ГОЛОСУ Й МОВЛЕННЯ

Навчальний посібник

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Київ • Атіка • 2008

УДК 808.51(075.8) ББК 83.7я73 Є51

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
як навчальний посібник для студентів вищих навчальних накладів
(Лист № 1.4/18-Г-1352 від 01.08.2007)

Рецензенти:

Шкляр В. І - доктор філологічних наук, професор кафедри міжнарод­ної журналістики Інституту журналістики Кпінського національного університету імені Тараса Шевченка.

РуденкоЮ.Д- доктор педагогічних наук, професор кафедри історії і теорії педагогіки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.

Єлісовенко ІО. П.

Є51 Ораторське мистецтво: постановка голосу й мовлен­ня: Навчальний посібник / За ред. В. В. Різуна,- К.: Агіка, 2008.-204 с.

І5ВК 978-966-326-287-1

Містить теоретичний і практичний навчальний матеріал, необхідний для постановки дихання, голосу, артикуляції, дикції, орфоепії та інших чинників усного мовлення. Приділяється увага інтонаційній складовій мовлення оратора. Представлено авторську методику постановки голосу й мовлення, а також низку вправ, в яких широко використовуються пісенні, поетичні, інформаційні, аналі­тичні, художньо-публіцистичні та сатиричні тексти.

Для студентів факультетів журналістики, правознавства, міжна­родних відносин, для всіх тих, хто цікавиться ораторським мисте­цтвом. Може бути рекомендований логопедам, педагогам, виховате­лям і батькам, які прагнуть розв’язати для себе, своїх дітей чи учнів проблеми, пов’язані з усуненням неорганічних вад мовлення.

УДК 808.51(075.8) ББК 83.7я73

©Єлісовенко Ю. 11, 2008 © Видавництво «Атіка», 2008

 

ПЕРЕДМОВА

У системі гуманітарної підготовки студентів в українській і зарубіжній вищій школі традиційно викладається навчальний курс «Ораторське мистецтво». В навчальних планах деяких ви­шів він має ще давнішу назву - «Риторика», а подекуди, навпа­ки, вже новішу - «Основи красномовства». Незважаючи на таку варіантність назв, цей предмет цілком заслужено посідає одне з важливих місць у формуванні мовленнєвої культури майбутніх фахівців переважно гуманітарного профілю.

Це зумовлено, по-перше, помітним зростанням ролі й зна­чення ораторського мистецтва в усіх сферах і галузях суспіль­ного життя - політиці, праві, журналістиці, міжнародних відно­синах, педагогіці, культурі, військовій справі і навіть бізнесі; по-друге, нагальною потребою студентів в ознайомленні з особ­ливостями своєї майбутньої професійної діяльності та місцем і значенням у ній красномовства; по-третє, об’єктивною необ­хідністю розвитку і вдосконалення логічного й абстрактного мислення студентів та виразності їхнього усного мовлення. Врешті-решт, цілком імовірно, що здобуті знання та вміння з фаху майбутні спеціалісти зможуть реалізувати у своїй профе­сійній практичній діяльності повною мірою саме завдяки ово­лодінню риторикою.

Тим часом викладання в сучасній вищій школі курсів «Ос­нови красномовства», «Ораторське мистецтво», «Риторика» зведено, здебільшого, до вивчення історії і теорії предмета. Щодо методики і практики красномовства, то за браком часу вони залишаються нездійсненою мрією і викладачів, і студен­тів. Зрозуміло, що за обмаль часу не можна встигнути викласти весь необхідний історичний, теоретичний і методичний мате­ріал та ще й дійти до практичного його застосування.

Однак ораторське мистецтво за своєю природою належить до тих, насамперед, практичних сфер діяльності людини, які потребують оволодіння певними практичними павичками і вміннями, без яких ані про досягнення мети, ані про доверше­ність, ані про задоволення від самого мистецтва не може бути й мови. А сотні підручників і посібників із детальним викладом історичних перипетій та теоретичних осмислень риторики, окрім загального розвитку, не додадуть жодному студентові навіть елементарних навичок використання власного голосу й мовлен­ня в процесі переконання співбесідників, опонентів, а тим біль­ше - аудиторії. Адже практичний бік ораторського мистецтва для переважної більшості з них може залишитися Сегга іпсо^пДа.

Не заперечуючи цінності підручників з історії і теорії, як і важливості їх опрацювання в будь-якій справі, зокрема й у ри­ториці, цей навчальний посібник присвячено ключовим питан­ням ораторського мистецтва - постановці голосу й мовлення оратора. Для цього в ньому посилено методичну складову та знайдено десятки так званих пристосувань, за допомогою яких гой, хто використовує їх, одразу досягає певних дидактичних результатів. Усі ці пристосування представлені в численних технічних і художніх вправах, що часто пропонуються викону­вати у вигляді гри.

Вправи, що ввійшли до цього посібника, часто містять у собі шедеври української народної пісенної творчості, а також урив­ки чи окремі твори класиків української літератури та сучасних письменників.

З огляду на численні завдання вищої освіти, в цілому, і на­вчального курсу «Ораторське мистецтво», зокрема, у посібнику подано чимало вправ для розвитку логічного й абстрактного мислення та усного літературного мовлення. Вони передба­чають певні мислеппєво-мовлениєві дії їх виконавців. Щодо осмислення ними окремих висловів відомих людей та форму­лювання свого ставлення до їх сутності.

Цей посібник створено для студентів спеціалізацій «Теле- та радіожурналістика», що вивчають спецкурс «Постановка го­лосу». Він може бути рекомендований усім тим, хто цікавиться ораторським мистецтвом і прагне вдосконалити свої комуніка­тивні навички, передусім дихання, голос і мовлення.

 

Розділ І

ПОСТАНОВКА ГОЛОСУ

  1. Фонаційне дихання та методика оволодіння ним

Часто можна почути думку про те, що дихання є всього лише простою роботою легенів, яка для здорової людини виявляється справою ділком органічною і нескладною, навіть малопомітною.

Так, справді, можна сказати про природне дихання, що почи­нається з першої і триває до останньої миті життя людини. Однак ми вестимемо мову не про звичайне, а про звукотвірпе дихання.

Насамперед зазначимо, що існує два основних типи дихан­ня - фізіологічне (звичайне дихання людини) і фонаційне, тобто озвучене мовленням чи співом дихання, що характеризується коротким, але глибоким вдихом і більш тривалим, тобто упо­вільненим, видихом.

Досягти ораторської майстерності можна лише копіткою працею, передусім, над фонаційним диханням, яке справедливо вважають основою і джерелом енергії звукотворення.

За природою наповнення різних частин легень повітрям фо­наційне дихання поділяється на такі різновиди: ключичне, грудне, реберне, діафрагмаційне. Ключичне дихання ще назива­ють «верхнім» за назвою того сегмента легенів, що задіяний у ньому. Кілька різновидів дихання, в яких працюють нижні сег­менти легенів, називають ще «нижнім» або «черевним». Най­більш глибоким і доцільним у театральній і музичній педагогіці вважають мішано-діафрагмаційне дихання, під час якого працю­ють міжреберні та косі м’язи живота, грудної клітки і навіть де­які м’язи спини, що сприяє повному

Сторінки