]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Юрій Єлісовенко "Ораторське мистецтво" - Page 4

Процес оволодіння фонаційним диханням треба починати з перевірки рухливості діафрагми, яка є межею поміж грудною і черевною порожнинами. До речі, таку перевірку можна провес­ти цілком самостійно. Для цього станьте рівно, покладіть праву руку на діафрагму (верхній і середній сегменти черевних м’язів), видихніть все повітря і зробіть уповільнений, але глибокий вдих через ніс. Якщо ваша рука, що лежить у цей час на діафрагмі, рухається на вдих від живота, а на видих до нього, то це означає, що діафрагма у вас працює так, як потрібно, в ре­зультаті чого нижня частина ваших легень заповнюється повіт­рям, а тому самостійно оволодіти й іншими тонкощами мішапо- діафрагмаційного дихання вам буде нескладно.

Якщо ж рантом ваша рука не рухається при виконанні цієї вправи, не втрачайте надії: спробуйте повторити її лежачи на спині. Не забудьте лише покласти руку па діафрагму. На цьому стані важливо зрозуміти різницю між діафрагмаційним і будь- яким іншим різновидом дихання. Стежте за рухом діафрагми. Мри вдиху повітря наповнює легені, від того діафрагма опуска­ється і виштовхує стінку живота вперед. При видиху діафрагма піднімається і стінка живота повертається па своє місце.

Вдих при мішано-діафрагмаційному диханні можна умовно поділити на кілька складових частин. Перша - рух діафрагми: во­на скорочується і стінка живота виходить вперед, а цс означає, як вже зазначалося, що нижня частина легень заповнюється повіт­рям. Друга - розширення грудної клітки: у цей час активно пра­цюють міжреберні м’язи і повітрям заповнюється вже середня час­тина легень. Третя частина - легке підтягування нижніх стінок живота: в цей час працюють косі м’язи, внаслідок чого відбуваєть­ся переміщення повітря з нижньої і середньої частин легені) у верх­ню, що, по-перше, створює міцну опору для діафрагми, а по-друге, сприяє заповненню всіх легень повітрям і повному газообміну.

Сенс вправ над диханням полягає у тому, щоб цей процес зробити саморегулюючим, довести до автоматизму, досяпи досконалості, оскільки займатися ораторською практикою можна лише за умови оволодіння мішапо-діафрагмаційним ди­ханням. Для цього пропонуються такі вправи:

Вправа 1. Прискорений вдих - уповільнений видих.

Вправа виконується на десять рахунків. Робимо глибокий приско­рений вдих, після повного заповнення легень повітрям затримуємо його спочатку на 5-10, потім на 10-20 секунд. Видих починаємо з го­лосової атаки, після чого стежимо за тим, щоб він був уповільненим і рівномірним. Вдих беремо на рахунок «один», «два», затримуємо по­дих на рахунок «три», «чотири». Голосову атаку робимо на рахунок «п’ять», видихаємо - «п’ять», «шість», «сім», «вісім», «дев’ять», «десять». Лічба має бути рівномірною і виконуватись у помірному темпі.

Цю та інші дихальні вправи, що подаються далі, варто по­вторити 6-8 разів, але загальною тривалістю не більше 10 хви­лин. Принаймні такі настанови, хоча й стосовно виконання інших дихальних вправ, давали відомі українські педагоги Дмитро Ревуцький1 та Михайло Баженов[1][2].

У процесі роботи над фонаційним диханням можна скорис­татися також різноманітними вправами, дбайливо зібраними відомим російським театральним педагогом 3. В. Садкового. Навіть назви вправ, що були запропоновані нею для розвитку фонаційного дихання є досить виразними й промовистими, бо говорять самі за себе - «Хочеться спати», «На кілок», «Свічка», «Насос», «Дзвоник», «Боксер», «Кучер» тощо[3]. Всі вони спря­мовані на опрацювання важливих навичок, на кшталт: приско­реного вдиху, уповільненого видиху чи озвучення лише окре­мих фонем - «С», «Ш», «М», «Н».

Звичайно ж, усі дихальні вправи, що можуть бути застосо­вані з мстою оволодіння фонаційним диханням, будуть корис­ними лише за таких умов:

  1. Якщо такі вправи розвивають ті чи ті навички фонаційного дихання.
  2. Якщо виконавці усвідомлюють, яку саме частину загально­го алгоритму вони відпрацьовують кожною конкретною вправою.
  3. Якщо для виконання вправи знайдено доцільні пристосу­вання, що здатні спростити процес її засвоєння.
  4. У разі, якщо у вправі використовуються певні звуки, фо­неми чи тексти, вони мають відповідати нормам фонетики і ор­фоепії української літературної мови.

Виконання вправ будь-якою іноземного мовою може бути виправдано лише конкретною дидактичною метою для розв’язан­ня певних лінгвістичних завдань та й то тільки за умови вивчен­ня тієї іноземної мови. У решті випадків таке виконання позбав­лене сенсу і може мати негативні наслідки для студіювання, що позначаться па порушенні індивідуальної артикуляції, орфо­епії, інтонації мовця, а отже, й на його культурі усного мовлення.

  1. Nota Bene!

 «ПОЧАТОК - ПО­ЛОВИНА ЦІЛОГО»,- вважали давні римляни. Адже нікому ще

не вдавалося досягти кінцевої мети, не зрушивши з місця чи не

розпочавши справи.

Вправа 2. «Комар».

Робимо глибокий прискорений вдих, після повного заповнення легень повітрям затримуємо вдих спочатку на 2-3 секунди. Видих починаємо з голосової атаки приголосним звуком «З», імітуючи дзижчання комара. Намагаємось якомога довше протягти цей звук аж до повного видиху.

Роботу з оволодіння фонаційним диханням можна продовжити

  1. з текстовими вправами. Вони є складнішими, оскільки вимагають виконання водночас кількох завдань. Окрім дихання, у текстових вправах вже слід дотримуватися правильної артикуляції, вимо­ви, норм наголошення, дикції, інтонації. Саме тому перехід до таких вправ має бути підготовленим, виваженим і своєчасним.

Практична робота з оволодіння фонаційним диханням має цілий арсенал відпрацьованих роками пристосувань, які завдя­ки їхньому застосуванню сприяють мимовільному отриманню певного результату. Наприклад, якщо попросити людину утво­рити купол в її ротовій порожнині чи підняти м’яке піднебіння, то гарантувати стовідсоткове отримання результату досить складно, як і виконувати подібні завдання. Проте, якщо запро­понувати позіхнути в процесі прискореного вдихання повітря, то результат буде неминучим, звичайно ж, з мимовільним під­няттям м’якого піднебіння та внаслідок цього ще й із потрібним куполом у ротовій порожнині. Саме в процесі позіхання люди­на тренує і відповідні м’язи, і голосники, і легені, а ще збагачує киснем кров і мозок. Звичайно ж, звичка позіхати в товаристві від сонливості чи кисневого голодування вважається непри­йнятною. Втім, як тренувальна вправа па заняттях з постанов­ки голосу позіхання є не тільки корисним, а й потрібним.

Вправа 3. «Позіхаймо на здоров’я!»

Зробіть прискорений вдих, затримайте його в момент кульміна­ції, прикрийте рукою ротову порожнину та через 2-3 секунди зробіть уповільнений видих. Повторіть вправу не менше трьох разів.

  1. Nota Bene!

Пам’ятаймо, що, виконуючи вправи, ми закріплюємо теорію практикою в найефективніший спосіб - шляхом набуття прак­тичних навичок і вмінь, необхідних для тієї ж практики.

Вправа 4. «Летить літак».

Зробіть глибокий вдих, затримайте його, через 2-3 секунди, зімкніть губи, зуби при цьому не змикайте. Починайте видих низьким звуком «М», тягніть його скільки вист

Сторінки