Юрій Єлісовенко "Ораторське мистецтво"

ПОСТАНОВКА ГОЛОСУ Й МОВЛЕННЯ

Навчальний посібник

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Київ • Атіка • 2008

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
як навчальний посібник для студентів вищих навчальних накладів
(Лист № 1.4/18-Г-1352 від 01.08.2007)

Рецензенти:

Шкляр В. І - доктор філологічних наук, професор кафедри міжнарод­ної журналістики Інституту журналістики Кпінського національного університету імені Тараса Шевченка.

РуденкоЮ.Д- доктор педагогічних наук, професор кафедри історії і теорії педагогіки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.

Єлісовенко ІО. П.

Є51 Ораторське мистецтво: постановка голосу й мовлен­ня: Навчальний посібник / За ред. В. В. Різуна,- К.: Агіка, 2008.-204 с.

І5ВК 978-966-326-287-1

Містить теоретичний і практичний навчальний матеріал, необхідний для постановки дихання, голосу, артикуляції, дикції, орфоепії та інших чинників усного мовлення. Приділяється увага інтонаційній складовій мовлення оратора. Представлено авторську методику постановки голосу й мовлення, а також низку вправ, в яких широко використовуються пісенні, поетичні, інформаційні, аналі­тичні, художньо-публіцистичні та сатиричні тексти.

Для студентів факультетів журналістики, правознавства, міжна­родних відносин, для всіх тих, хто цікавиться ораторським мисте­цтвом. Може бути рекомендований логопедам, педагогам, виховате­лям і батькам, які прагнуть розв’язати для себе, своїх дітей чи учнів проблеми, пов’язані з усуненням неорганічних вад мовлення.

УДК 808.51(075.8) ББК 83.7я73

ПЕРЕДМОВА

У системі гуманітарної підготовки студентів в українській і зарубіжній вищій школі традиційно викладається навчальний курс «Ораторське мистецтво». В навчальних планах деяких ви­шів він має ще давнішу назву - «Риторика», а подекуди, навпа­ки, вже новішу - «Основи красномовства». Незважаючи на таку варіантність назв, цей предмет цілком заслужено посідає одне з важливих місць у формуванні мовленнєвої культури майбутніх фахівців переважно гуманітарного профілю.

Це зумовлено, по-перше, помітним зростанням ролі й зна­чення ораторського мистецтва в усіх сферах і галузях суспіль­ного життя - політиці, праві, журналістиці, міжнародних відно­синах, педагогіці, культурі, військовій справі і навіть бізнесі; по-друге, нагальною потребою студентів в ознайомленні з особ­ливостями своєї майбутньої професійної діяльності та місцем і значенням у ній красномовства; по-третє, об’єктивною необ­хідністю розвитку і вдосконалення логічного й абстрактного мислення студентів та виразності їхнього усного мовлення. Врешті-решт, цілком імовірно, що здобуті знання та вміння з фаху майбутні спеціалісти зможуть реалізувати у своїй профе­сійній практичній діяльності повною мірою саме завдяки ово­лодінню риторикою.

Тим часом викладання в сучасній вищій школі курсів «Ос­нови красномовства», «Ораторське мистецтво», «Риторика» зведено, здебільшого, до вивчення історії і теорії предмета. Щодо методики і практики красномовства, то за браком часу вони залишаються нездійсненою мрією і викладачів, і студен­тів. Зрозуміло, що за обмаль часу не можна встигнути викласти весь необхідний історичний, теоретичний і методичний мате­ріал та ще й дійти до практичного його застосування.

Однак ораторське мистецтво за своєю природою належить до тих, насамперед, практичних сфер діяльності людини, які потребують оволодіння певними практичними павичками і вміннями, без яких ані про досягнення мети, ані про доверше­ність, ані про задоволення від самого мистецтва не може бути й мови. А сотні підручників і посібників із детальним викладом історичних перипетій та теоретичних осмислень риторики, окрім загального розвитку, не додадуть жодному студентові навіть елементарних навичок використання власного голосу й мовлен­ня в процесі переконання співбесідників, опонентів, а тим біль­ше - аудиторії. Адже практичний бік ораторського мистецтва для переважної більшості з них може залишитися Сегга іпсо^пДа.

Не заперечуючи цінності підручників з історії і теорії, як і важливості їх опрацювання в будь-якій справі, зокрема й у ри­ториці, цей навчальний посібник присвячено ключовим питан­ням ораторського мистецтва - постановці голосу й мовлення оратора. Для цього в ньому посилено методичну складову та знайдено десятки так званих пристосувань, за допомогою яких гой, хто використовує їх, одразу досягає певних дидактичних результатів. Усі ці пристосування представлені в численних технічних і художніх вправах, що часто пропонуються викону­вати у вигляді гри.

Вправи, що ввійшли до цього посібника, часто містять у собі шедеври української народної пісенної творчості, а також урив­ки чи окремі твори класиків української літератури та сучасних письменників.

З огляду на численні завдання вищої освіти, в цілому, і на­вчального курсу «Ораторське мистецтво», зокрема, у посібнику подано чимало вправ для розвитку логічного й абстрактного мислення та усного літературного мовлення. Вони передба­чають певні мислеппєво-мовлениєві дії їх виконавців. Щодо осмислення ними окремих висловів відомих людей та форму­лювання свого ставлення до їх сутності.

Цей посібник створено для студентів спеціалізацій «Теле- та радіожурналістика», що вивчають спецкурс «Постановка го­лосу». Він може бути рекомендований усім тим, хто цікавиться ораторським мистецтвом і прагне вдосконалити свої комуніка­тивні навички, передусім дихання, голос і мовлення.

Розділ І

ПОСТАНОВКА ГОЛОСУ

1. Фонаційне дихання та методика оволодіння ним

Часто можна почути думку про те, що дихання є всього лише простою роботою легенів, яка для здорової людини виявляється справою ділком органічною і нескладною, навіть малопомітною.

Так, справді, можна сказати про природне дихання, що почи­нається з першої і триває до останньої миті життя людини. Однак ми вестимемо мову не про звичайне, а про звукотвірпе дихання.

Насамперед зазначимо, що існує два основних типи дихан­ня - фізіологічне (звичайне дихання людини) і фонаційне, тобто озвучене мовленням чи співом дихання, що характеризується коротким, але глибоким вдихом і більш тривалим, тобто упо­вільненим, видихом.

Досягти ораторської майстерності можна лише копіткою працею, передусім, над фонаційним диханням, яке справедливо вважають основою і джерелом енергії звукотворення.

За природою наповнення різних частин легень повітрям фо­наційне дихання поділяється на такі різновиди: ключичне, грудне, реберне, діафрагмаційне. Ключичне дихання ще назива­ють «верхнім» за назвою того сегмента легенів, що задіяний у ньому. Кілька різновидів дихання, в яких працюють нижні сег­менти легенів, називають ще «нижнім» або «черевним». Най­більш глибоким і доцільним у театральній і музичній педагогіці вважають мішано-діафрагмаційне дихання, під час якого працю­ють міжреберні та косі м’язи живота, грудної клітки і навіть де­які м’язи спини, що сприяє повному газообміну в організмі лю­дини і створює основу для тривалого звучання її голосу.

Процес оволодіння фонаційним диханням треба починати з перевірки рухливості діафрагми, яка є межею поміж грудною і черевною порожнинами. До речі, таку перевірку можна провес­ти цілком самостійно. Для цього станьте рівно, покладіть праву руку на діафрагму (верхній і середній сегменти черевних м’язів), видихніть все повітря і зробіть уповільнений, але глибокий вдих через ніс. Якщо ваша рука, що лежить у цей час на діафрагмі, рухається на вдих від живота, а на видих до нього, то це означає, що діафрагма у вас працює так, як потрібно, в ре­зультаті чого нижня частина ваших легень заповнюється повіт­рям, а тому самостійно оволодіти й іншими тонкощами мішапо- діафрагмаційного дихання вам буде нескладно.

Якщо ж рантом ваша рука не рухається при виконанні цієї вправи, не втрачайте надії: спробуйте повторити її лежачи на спині. Не забудьте лише покласти руку па діафрагму. На цьому стані важливо зрозуміти різницю між діафрагмаційним і будь- яким іншим різновидом дихання. Стежте за рухом діафрагми. Мри вдиху повітря наповнює легені, від того діафрагма опуска­ється і виштовхує стінку живота вперед. При видиху діафрагма піднімається і стінка живота повертається па своє місце.

Вдих при мішано-діафрагмаційному диханні можна умовно поділити на кілька складових частин. Перша - рух діафрагми: во­на скорочується і стінка живота виходить вперед, а цс означає, як вже зазначалося, що нижня частина легень заповнюється повіт­рям. Друга - розширення грудної клітки: у цей час активно пра­цюють міжреберні м’язи і повітрям заповнюється вже середня час­тина легень. Третя частина - легке підтягування нижніх стінок живота: в цей час працюють косі м’язи, внаслідок чого відбуваєть­ся переміщення повітря з нижньої і середньої частин легені) у верх­ню, що, по-перше, створює міцну опору для діафрагми, а по-друге, сприяє заповненню всіх легень повітрям і повному газообміну.

Сенс вправ над диханням полягає у тому, щоб цей процес зробити саморегулюючим, довести до автоматизму, досяпи досконалості, оскільки займатися ораторською практикою можна лише за умови оволодіння мішапо-діафрагмаційним ди­ханням. Для цього пропонуються такі вправи:

Вправа 1. Прискорений вдих - уповільнений видих.

Вправа виконується на десять рахунків. Робимо глибокий приско­рений вдих, після повного заповнення легень повітрям затримуємо його спочатку на 5-10, потім на 10-20 секунд. Видих починаємо з го­лосової атаки, після чого стежимо за тим, щоб він був уповільненим і рівномірним. Вдих беремо на рахунок «один», «два», затримуємо по­дих на рахунок «три», «чотири». Голосову атаку робимо на рахунок «п’ять», видихаємо - «п’ять», «шість», «сім», «вісім», «дев’ять», «десять». Лічба має бути рівномірною і виконуватись у помірному темпі.

Цю та інші дихальні вправи, що подаються далі, варто по­вторити 6-8 разів, але загальною тривалістю не більше 10 хви­лин. Принаймні такі настанови, хоча й стосовно виконання інших дихальних вправ, давали відомі українські педагоги Дмитро Ревуцький¹ та Михайло Баженов^{[1] [2]}.

У процесі роботи над фонаційним диханням можна скорис­татися також різноманітними вправами, дбайливо зібраними відомим російським театральним педагогом 3. В. Садкового. Навіть назви вправ, що були запропоновані нею для розвитку фонаційного дихання є досить виразними й промовистими, бо говорять самі за себе - «Хочеться спати», «На кілок», «Свічка», «Насос», «Дзвоник», «Боксер», «Кучер» тощо^[3]. Всі вони спря­мовані на опрацювання важливих навичок, на кшталт: приско­реного вдиху, уповільненого видиху чи озвучення лише окре­мих фонем - «С», «Ш», «М», «Н».

Звичайно ж, усі дихальні вправи, що можуть бути застосо­вані з мстою оволодіння фонаційним диханням, будуть корис­ними лише за таких умов:

1. Якщо такі вправи розвивають ті чи ті навички фонаційного дихання.
2. Якщо виконавці усвідомлюють, яку саме частину загально­го алгоритму вони відпрацьовують кожною конкретною вправою.
3. Якщо для виконання вправи знайдено доцільні пристосу­вання, що здатні спростити процес її засвоєння.
4. У разі, якщо у вправі використовуються певні звуки, фо­неми чи тексти, вони мають відповідати нормам фонетики і ор­фоепії української літературної мови.

Виконання вправ будь-якою іноземного мовою може бути виправдано лише конкретною дидактичною метою для розв’язан­ня певних лінгвістичних завдань та й то тільки за умови вивчен­ня тієї іноземної мови. У решті випадків таке виконання позбав­лене сенсу і може мати негативні наслідки для студіювання, що позначаться па порушенні індивідуальної артикуляції, орфо­епії, інтонації мовця, а отже, й на його культурі усного мовлення.

1. Nota Bene!

 «ПОЧАТОК - ПО­ЛОВИНА ЦІЛОГО»,- вважали давні римляни. Адже нікому ще

не вдавалося досягти кінцевої мети, не зрушивши з місця чи не

розпочавши справи.

Вправа 2. «Комар».

Робимо глибокий прискорений вдих, після повного заповнення легень повітрям затримуємо вдих спочатку на 2-3 секунди. Видих починаємо з голосової атаки приголосним звуком «З», імітуючи дзижчання комара. Намагаємось якомога довше протягти цей звук аж до повного видиху.

Роботу з оволодіння фонаційним диханням можна продовжити

1. з текстовими вправами. Вони є складнішими, оскільки вимагають виконання водночас кількох завдань. Окрім дихання, у текстових вправах вже слід дотримуватися правильної артикуляції, вимо­ви, норм наголошення, дикції, інтонації. Саме тому перехід до таких вправ має бути підготовленим, виваженим і своєчасним.

Практична робота з оволодіння фонаційним диханням має цілий арсенал відпрацьованих роками пристосувань, які завдя­ки їхньому застосуванню сприяють мимовільному отриманню певного результату. Наприклад, якщо попросити людину утво­рити купол в її ротовій порожнині чи підняти м’яке піднебіння, то гарантувати стовідсоткове отримання результату досить складно, як і виконувати подібні завдання. Проте, якщо запро­понувати позіхнути в процесі прискореного вдихання повітря, то результат буде неминучим, звичайно ж, з мимовільним під­няттям м’якого піднебіння та внаслідок цього ще й із потрібним куполом у ротовій порожнині. Саме в процесі позіхання люди­на тренує і відповідні м’язи, і голосники, і легені, а ще збагачує киснем кров і мозок. Звичайно ж, звичка позіхати в товаристві від сонливості чи кисневого голодування вважається непри­йнятною. Втім, як тренувальна вправа па заняттях з постанов­ки голосу позіхання є не тільки корисним, а й потрібним.

Вправа 3. «Позіхаймо на здоров’я!»

Зробіть прискорений вдих, затримайте його в момент кульміна­ції, прикрийте рукою ротову порожнину та через 2-3 секунди зробіть уповільнений видих. Повторіть вправу не менше трьох разів.

1. Nota Bene!

Пам’ятаймо, що, виконуючи вправи, ми закріплюємо теорію практикою в найефективніший спосіб - шляхом набуття прак­тичних навичок і вмінь, необхідних для тієї ж практики.

Вправа 4. «Летить літак».

Зробіть глибокий вдих, затримайте його, через 2-3 секунди, зімкніть губи, зуби при цьому не змикайте. Починайте видих низьким звуком «М», тягніть його скільки вистачить дихання, весь час понижу­ючи тональність. Повторіть вправу не менше п’яти разів.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Які типи дихання ви знаєте?
2. Що таке фізіологічне дихання?
3. Що таке фонаційне дихання?
4. Чим відрізняється вдих у фізіологічному та фонаційному ди­ханні?
5. Чим відрізняється видих у фізіологічному та фонаційному ди­ханні?
6. Які різновиди дихання ви знаєте?
7. Який з усіх різновидів дихання вважається найоб’ємнішим?
8. Що таке «верхнє» дихання?
9. Які основні ознаки «черевного» дихання?
10. Чим відрізняється мішано-діафрагмаційие дихання від просто діафрагмаційного?
11. У чому полягає сенс роботи над диханням?
12. Які вправи слід робити для постановки дихання?

1. Голосовий і мовний апарат: методика тренування

Голосовий і мовний апарат людини існують у неподільній єдності, тому часто, коли йдеться про голос, його називають го­лосовим, а в разі, якщо стосується тільки мовлення - мовним. Є ще одна деталь, про яку не можна не згадати. Це насамперед те, що основою голосового апарату вважають голосники, а мов­ного - язик і губи, без яких не обходиться і голосовий апарат. Так само голосники не є основними у мовному апараті, але без них він також буде неповноцінним, бо усне мовлення складається зі звуків, які створюються, у тому числі, за допомогою голосникі в.

Поняття «голос» і «мовлення» не є тотожними, проте в ус­ному мовленні вони існують у синкретичному природному син­тезі. Адже усне мовлення потребує голосу, як, власне, і голос потребує мовлення.

До голосового апарату, окрім голосників, входять також гор­тань, носоглоткові і ротові резонатори, а також усе те, що нази­вають мовним апаратом людини.

Мовний апарат складається з рухливих і нерухливих час­тин. Рухливими є губи, язик, нижня щелепа, завіса піднебіння з маленьким язичком; нерухливими - зуби, верхня щелепа, за­глиблення щелепних кісток - альвеоли.

Розвиткові м’язів рухливих частин допомагають спеціальні вправи, що зорієнтовані па тренування доцільних рухів, в ре­зультаті яких утворюються голосні і приголосні звуки україн­ської мови. Особливо корисними вони будуть для тих, у кого мовний апарат від природи страждає на пасивність, малорухли- вість, скутість.

Не буде зайвим звернути увагу па те, що всі вправи па тре­нування мовного апарату бажано робити перед дзеркалом, щоб мати можливість постійно й ретельно стежити за правильністю їх виконання.

Правильне відкриття рота під час вимови голосних і приго­лосних звуків української мови так чи інакше пов’язане з робо­тою нижньої щелепи та є необхідною умовою чіткості усного мовлення людини.

Вправа 5. Тренування нижньої щелепи.

Висхідне положення: сидячи перед дзеркалом, голову тримати прямо, губи зімкнуті.

На рахунок «один» щелепу опустити на відстань ширини двох пальців руки - вказівного і середнього, «два» - нижня щелепа опуще­на, кінчик язика біля нижніх різців, губи не напружувати, зуби не ого­ляти. «Три», «чотири» - повернутися у висхідне положення. Вправу повторити вісім - десять разів.

Вправа 6. Тренування губних м’язів.

На рахунок «один», «два» - скласти губи «хоботком», відірвати від зубів і висунути вперед. «Три», «чотири» - розімкнути губи, оголити зуби, але не розтискати їх, а прийняти положення посмішки. Стежте за тим, щоб ваші губи не були перенапружені. Повторіть вправу ві­сім - десять разів.

Правильність звучання голосних і приголосних звуків у проце­сі мовлення, певного мірою, залежить від рухливост і й т очності ро­боти язика людини. Саме тому виникає потреба у тренуванні м’язів та положень різних його частин - кінцевої, середньої та кореневої.

Вправа 7. Тренування м’язів язика.

Висхідне положення: рот відкритий, кінчик язика торкається пе­редніх нижніх різців. На рахунок «один» кінчик язика піднімаємо до передніх верхніх зубів, на рахунок «два» - опускаємо, повертаючись у висхідне положення. Вправу повторюємо вісім - десять разів.

1. Nota Bene!

 «У ПОСТІЙНІЙ ПРАЦІ НАДІЯ»,- вважали давні римляни. Тож зробімо свою працю постійною, систематичною й натхненою!

Вправа 8. Тренування кінчика язика.

Висхідне положення: рот відкритий, кінчик язика торкається пе­редніх нижніх різців. На рахунок «один» кінчик язика торкається внут­рішнього боку лівої щоки, на рахунок «два» повертається у висхідне положення. На рахунок «три» кінчик язика торкається внутрішнього боку правої щоки, «чотири» - висхідне положення. Стежте за тим, щоб нижня щелепа під час виконання вправи не рухалась.

Вправа 9. Тренування кінчика язика.

Висхідне положення: рот відкритий, кінчик язика торкається пе­редніх нижніх різців. На рахунок «один» кінчик язика щільно притис­нути до корінних частин нижніх зубів із внутрішньої сторони. При цьо­му язик вигинається. На рахунок «два» поштовхом від кореня вперед, так, як це робиться під час вимови задньоязикового проривного при­голосного «Ґ». На рахунок «три» зробити ще один поштовх від коре­ня вперед, «чотири» - повернутися у висхідне положення. Вправу повторити вісім - десять разів.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Що таке голосовий апарат людини?
2. Що таке мовний апарат людини?
3. З яких частин складається голосовий апарат людини?
4. З яких частин складається мовний апарат людини?
5. Які частини мовного апарату є рухливими?
6. Які частини мовного апарату є нерухливими?
7. Які вправи необхідні для тренування мовного апарату?
8. Як часто слід викопувати вправи для тренування мовного апарату?

1. Голосові резонатори

Голос практично кожного музичного інструмента спираєть­ся на два фізичних явища. Одним із них є коливання (струни, перетинки, мембрани чи їх множини), а іншим - акустика - підсилення звуку шляхом відбиття звукової хвилі в якихось внутрішніх чи зовнішніх порожнинах та їх комбінаціях (скри­ня, труба, корпус, акустичне приміщення). Яків пертому, так і в другому випадках це можуть бути і множини струн, і множи­ни порожнин. Наслідком першого фізичного явища є сам звук, а другого - підсилений і забарвлений звук.

Всі ті порожнини в тулубі людини, в яких відбивається звук, називають голосовими резонаторами. їх поділяють на черепні, горлові та тулубні. Назвемо їх у такій послідовності: від найви­щих - до найнижчих. Отже, черепні резонатори,- поміж яких ті, що містяться в надбрівній ділянці чола, вважаються найви­щими, бо розміщені на ділянці чола. До черепних належать та­кож носові або гайморові пазухи та ротова порожнина.

Горлові резонатори,- до яких входять трахейні та гортанні. Вони, здебільшого, першими відбивають звук і передають його іншим резонаторам.

Тулубні резонатори,- до яких належать грудні та черевні, є найбільш об’ємними, а тому звичайно більше за інших сприя­ють створенню внутрішнього об’єму голосу.

Отже, для потрапляння повітря в будь-які резонатори по­трібно, щоб струмінь був достатньо сильним. Найбільш по­тужний струмінь повітря забезпечує тільки мішапо-діафрагма- ційне дихання. Саме тому важливо в усіх подальших вправах приділяти йому належну увагу.

Пам’ятайте: для отримання високого звуку струмінь повітря слід спрямовувати вертикально, щоб він досяг надбрівних по­рожнин. І навпаки, для отримання низького звуку струмінь слід спрямовувати всередину. При цьому ледь помітно опускаючи голову й тим самим унеможливлюючи потрапляння струменя повітря в носоглотку. В першому випадку для найбільшого сприяння вертикальному проходженню струменя повітря до­пускається ледь помітне піднімання голови, а в другому - на­впаки, її опускання. Звичайно ж, сам гіо собі рух головою, зда­валось би, ще не розв’язує складне завдання включення тих чи тих резонаторів, але сприяє тому.

Професійному комуні кагорові, гак само, як і професійному співакові чи актору, слід розібратися в природі звуку та можли­востях його творення власними силами. Для цього мало вивчи­ти теорію, потрібно закріпити її на практиці.

Вправа 10. Використання голосових резонаторів у процесі співу.

Проспівайте пісню В. Івасюка «Червона рута», використовуючи мішано-діафрагмаційне дихання. В ній невеликі рядки, перед кож­ним з яких слід робити вдих. А ще проаналізуйте ваше виконання з позиції використання в процесі співу цієї пісні тих чи тих голосових резонаторів.

ЧЕРВОНА РУТА

(Слова й музика: В. Івасюк)

Ти признайся мені, Звідки в тебе ті чари,

Я без тебе всі дні У полоні печалі.

Може, десь у лісах Ти чар-зілля шукала, Сонце-руту знайшла І мене зчарувала?

Приспів:

Червону руту Не шукай вечорами,- Ти у мене єдина, Тільки ти, повір.

Бо твоя врода - То є чистая вода,

То є бистрая вода З синіх гір.

Бачу я тебе в снах,

У дібровах зелених По забутих стежках Ти приходиш до мене.

І не треба нести Мені квітку надії,

Бо давно уже ти Увійшла в мої мрії.

Приспів:

Червону руту Не шукай вечорами,- Ти у мене єдина,

Тільки ти, повір.

Бо твоя врода - То є чистая вода,

То є бистрая вода 1 З синіх гір.         

Вправа 11. Використання голосових резонаторів у процесі співу.

Проспівайте «Пісню про рушник», використовуючи мішано-діа- фрагмаційне дихання. Так само, як і в попередній пісні, вдих робіть перед кожним рядком. З тієї причини, що рядки в цій пісні дещо роз­логіші, аніж у попередній, дихання має бути економним. А ще про­аналізуйте ваше виконання цієї пісні з позиції використання в проце­сі співу тих чи тих голосових резонаторів.

ПІСНЯ ПРО РУШНИК

(Слова: А. Малишко)

(Музика: П. Майборода)

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

Ти водила мене у поля край села.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала І рушник вишиваний на щастя дала.

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка І зелені луги, й солов'їні гаї.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка І засмучені очі хороші блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю - І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю - І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Вправа 12. Використання голосових резонаторів у процесі співу.

Проспівайте українську народну пісню «Мав я раз дівчиноньку», використовуючи мішано-діафрагмаційне дихання. Як і в попередніх піснях, його треба брати на кожен новий рядок. Проаналізуйте також ваше виконання цієї пісні з позиції використання в процесі співу тих чи тих голосових резонаторів.

МАВ Я РАЗ ДІВЧИНОНЬКУ

Мав я раз дівчиноньку чепурненьку,

Любу щебетушечку рум’яненьку.

Гей, гей, га, у-ха-ха,                                

Дівчино-рибчино молода.                         

Посилав я старостів у неділю,

Думав - погуляємо на весіллі.

Гей, гей, га, у-ха-ха,                                    

Дівчино-рибчино молода.                                   

Мали повернутися з рушниками,

Але повернулися з гарбузами.

Гей, гей, га, у-ха-ха,                                     

Дівчино-рибчино молода.                          

Всьому супротивився батько рідний,

Бо вона багатая, а я бідний.

Гей, гей, га, у-ха-ха,                                          

Дівчино-рибчино молода.                          

Думав я втопитися з тої злості,

Та вода холодная - ломить кості.

Гей, гей, га, у-ха-ха,                              

Дівчино-рибчино молода.                        

Nota Bene!

 «ПРАЦЯ ВЖЕ САМО СОБОЮ НАСОЛОДА»,- вважали давні римляни. Чи не є такий підхід до прані запорукою успіху?!

Вправа 13. Використання голосових резонаторів у процесі співу.

Проспівайте українську народну пісню, використовуючи мішано- діафрагмаційне дихання. Так само беріть його на кожен новий рядок. Проаналізуйте також ваше виконання цієї пісні з позиції використан­ня в процесі співу тих чи тих голосових резонаторів.

ТЕЧЕ ВОДА КАЛАМУТНА Тече вода каламутна. Моя мила чогось смутна? Я не смутна, лем сердита, ї Через тебе-м зночі бита.                  ] • (двічі) Била мене мамка зночі За Йванкові карі очі, Ще й казала - буде бити,                  ^ Щоби Йванка не любити.                  ] ■ (двічі) А я Йванка так любую, Де ся стану, там цілую. Ой Іванку, серце моє,                       1 Не є таких, як ми двоє.                     \ \ (двічі) Мамко моя солоденька, 1 ти була молоденька, Ти ходила так за няньком,               1 Як я тепер за Іванком.                      ] | (двічі) Тобі було добре, мати, Між своїми вибирати: Ти любила мого нянька, Я люблю чужого Йванка. | (двічі) Ой, якби ми в’єдно жили, Нам би люди завиділи, Бо ми такі зчаровані, Як горнятка паровані. | (двічі) Тече вода коло села, А дівчина вже весела: Любилися, кохалися - Через рочок побралися. | (двічі)

 

 

 

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Яких два фізичних явища лежать в основі звуку й голосу?
2. Що таке голосові резонатори?
3. Які резонатори в людини вважаються найвищими?
4. Які резонатори в людини вважаються найнижчими?
5. Які резонатори найбільше сприяють утворенню внутрішнього об’єму голосу?
6. Що потрібно для того, щоб забезпечити потрапляння повітря в голосові резонатори людини?
7. Який різновид дихання потребує найбільш потужного стру­меня повітря?

1. Ораторський голос та методика його постановки

Є чотири види мистецтва, в яких системно і цілеспрямовано займаються постановкою голосу. Це: музика (вокал, хоровий смів), театр (акторська майстерність, сценічне мовлення), естра­да (солоспів, вокальний ансамбль, музична пародія й імітація) та ораторське мистецтво. До того ж, у музиці та естраді викорис­товується ще й сольфеджіо, в якому неодмінним складником є сольфеджування - співної із вимовою їхніх назв-складів (до, мі, соль і г. ін.). З прискореним розвитком новітніх аудіовізуальних засобів масової комунікації, зокрема таких, як радіо й телеба­чення, в яких голос журналіста виступає певним інструментом донесення інформації, на передових позиціях ораторського мис­тецтва з’явились ще й радіо- та тележурналісти, які також потре­бують професійної постановки їхніх мовленнєвих голосів.

Насамперед, варто розглянути саме поняття «постановка голосу», його сутність і зміст. Отже, під постановкою голосу в музичній та театральній педагогіці традиційно розуміється, по суті, одне і те ж - педагогічний процес, а також результати йо­го щодо формування навичок і вмінь звукотворенпя на основі фо­наційного, здебільшого, міишно-діафрагмацшиого дихання. Цей процес має чітке спрямування па фізіологічне зміцнення голо­сового апарату, висотне та тембральне становлення голосу, ви­ховання вокальної та сценічної культури співака чи актора.

1 в музичній, і в театральній педагогіці постановка голосу по­гребує обов’язкового розв’язання цілої низки спільних для них обох завдань, зокрема таких, як розширення верхніх і нижніх меж голосу з мстою становлення робочого діапазону; розвиток сили голосу; досягнення повноцінного звучання його в усіх голо­сових регістрах; виявлення властивого йому тембрального коло­риту; оволодіння методикою зняття зайвої напруги та розігріву голосового апарату; формування індивідуальної манери співу чи мовлення; досягнення активної артикуляції, досконалої дикції (чіткості), інтонаційної виразності виконання та багато інших.

Цей далеко не повний перелік завдань доводить, що поста­новка голосу є складною педагогічною проблемою, яка має свою історію, теорію і практику. Своїм корінням вона сягає си­вої давнини. Її паростки можна знайти практично в усіх пластах культури давнього світу - Греції і Риму, Індії й Китаю, Месопо­тамії й Єгипту.

З історії відомо, що ще в IV столітті до Різдва Христового грецький політичний діяч Демосфен (384-322 рр. до н. е.) піс­ля свого невдалого дебюту як публічного промовця-ритора, ді­йшов висновку, що йому треба, зокрема, поставити голос! Як це зробити, йому порадив нриятель-актор, до якого звернувся Де­мосфен з проханням допомоги. Літописці стверджували, що по­рада пішла йому на користь, оскільки розвитком свого голосу, дикції, мовлення він займався систематично й цілеспрямовано, завдяки чому і став видатним оратором.

Можна знайти й інші історичні факти, які свідчать про те, що над вирішенням науково-практичної проблеми постановки голосу, з давніх-давен, працювали й працюють фахівці-иауков- ці різних галузей знань, зокрема, анатомії, фізіології, фоніатрії, фізики, акустики, педагогіки, психології, мистецтвознавства, фольклористики, журналістикознавства тощо.

У площині практичного розв’язання цієї проблеми значних зусиль докладають кращі педагоги вокалу, хорового співу, соль­феджіо, риторики, ораторики, сценічної мови, словесної дії, ре­жисури, майстерності актора та радіо-, телемовлення. Здебіль­шого, вони шукають можливі шляхи розв’язання складного комплексу практичних завдань засобами відповідного жанру, рідко використовуючи досвід суміжних видів мистецтва. Хоча теза про те, що спільні завдання ймовірно можуть мати спільні шляхи їхнього розв’язання, є нетаємною та ще й цілком слуш­ною. Проте, перш ніж робити спроби пошуку їх, розглянемо від­мінності співочого і будь-якого іншого, скажімо, акторського чи ораторського голосу. Вони ж, як відомо, зумовлені самою практикою застосування голосу, а тому містяться в площині їх­нього функціонування.

Голос кожного співака є свого роду феноменом, який завдя­ки своїм тембральним, силовим, висотним особливостям, а та­кож індивідуальній манері звукотворенпя та виконання, навіть без зорового сприйняття, дає змогу ідентифікувати його з люди­ною, якій він належить, відрізняти його від множин будь-яких інших голосів. Основним його призначенням можна вважати виконання вокальних творів. Задля цього співак має бути справж­нім музикантом. Зокрема, потрібно обов’язково володіти музич­ним слухом, почуттям ритму та розвинутим слухняним голосом, який здатний відтворювати точну висоту кожного звуку. Остан­нє, саме в прямому музичному розумінні, не є умовою й завдан­ням драматичного актора, політичного, академічного, військо­вого, судового оратора чи радіо-, тележурналіста. На відміну від музичного, їхнє мистецтво, в частині володіння голосом, не потребує точного відтворення певної висоти звуку, тому вона в них завжди відносна. Проте, перед ними стоять багато інших, властивих їхньому мистецтву завдань.

У риториці та ораториці - це, зокрема, добір лексичних та художніх засобів для точного висловлення думки, донесення до аудиторії за допомогою виразності голосу певної інформації.

У театральному мистецтві - це відтворення різноманітних проявів життя людського духу, психології різних людей, які діють в найрізноманітніших життєвих обставинах і ситуаціях. Саме тому голос драматичного актора дає можливість не лише почути те, про що йдеться у виставі, а й зрозуміти сенс учинків героїв, їхні думки і почуття. Він має бути надзвичайно чутли­вим до найтонших змін внутрішнього життя свого героя. Лише годі «краще, ширше, повніше,- зазначав К. С. Сганіславський,- відчує глядач те життя людського духу ролі, що створюється на сцені, заради якого написана п’єса й існує театр».^[4]

Голос актора драми у театральній виставі не є самодостатнім засобом створення художнього образу. На відміну від вокаль­ного жанру, він підпорядкований логіці сценічної дії, а тому є одним із основних звукових засобів виразності в загальній художній палітрі театрального дійства.

Те ж саме можемо спостерігати і в класичній опері, та заради справедливості відзначимо, ідо її, передусім, співають і слуха­ють, а вже потім грають і дивляться, бо головне в ній - Ьеі сап- їо красивий спів, а все решта - антураж. Та все ж таки не буде зайвим нагадати, що без справжньої драматургії, а отже, й без сценічної дії, опера також неможлива. Отож, її виконавці мусять володіти не лише чарівним голосом, а й майстерністю актора. Чи не означає цс, у свою чергу, іцо у фаховій підготовці вокаліс­тів варто скористатися досвідом театральної педагогіки?! В її тезаурусі можна знайти такі вправи, які спрямовані на розви­ток, водночас, і голосу, і дикції, і уваги, і уяви, і спілкування.

До того ж, сучасні методики постановки голосу в царині те­атральної педагогіки широко використовують можливості гри як розвиваючого фактора, як довільної форми навчання і вихо­вання, оскільки «гра,- за слушним висловом О. І. Біленького,- майже завжди вже готовий, хоч і примітивний театр».¹

А. С. Макаренко писав, що гра, незважаючи на довільний ха­рактер, водночас, привчає людину до тих фізичних і психічних зусиль, які необхідні для праці.

Відомий нідерландський культуролог Йогап Гейзінґа свого часу зауважував: «Гра тільки тоді стає можливою, мисленною і збагненною, коли потік духу розриває всезагальну детермінова­ність космосу. Саме існування гри повсякчас підтверджує над- логічну сутність становища людини у Всесвіті. ...Вона прикра­шає життя, надає йому повноти й таким чином є необхідністю - і для індивіда як суто життєва функція, і для суспільства - з огляду на закладений в ній смисл, на її значення, па її вира­жальну цінність, на зав’язувані нею духовні й соціальні зв’язки; одне слово, вона необхідна як культурна функція.

На нашу думку, гра мобілізує людину, збуджує її сили, про­ганяє втому й нудьгу і, таким чином, дозволяє легко й просто, скажемо відверто, граючись, вирішувати складні педагогічні ^{[5] [6]} завдання формування навичок і вмінь, у тому числі й постанов­ки голосу.

Спільні шляхи вирішення цієї проблеми, безперечно, мо­жуть стосуватися не лише підготовки професійних вокалістів, а й ширше - вчителів музики, хорового співу і будь-яких інших фахівців, чия професійна діяльність пов’язана з голосом, а це: політики, і дипломати, і юристи, і військовослужбовці, і радіо-, тележурналісти, і працівники культури, і численні представни­ки інших професій.

Для багатьох із них досвід музичної педагогіки, в частині постановки голосу, може бути неосяжним, оскільки він розра­хований, передусім, на людей, які мають музичні здібності та знайомі з основами музичної грамоти. Саме тому, незважаючи на свою цінність для підготовки професійних вокалістів, він не може бути рекомендованим широкому загалу для розвитку не співочого, а мовленнєвого голосу. Останній потребує спеціаль­них вправ, які враховували б не лише фізичні аспекти голосу, а й специфічні особливості національного мовлення. Як відомо, мова кожного народу має свою фонетику, орфоепію, свій при­родний діапазон мовлення, ступінь його емоційного забарвлен­ня та інші специфічні особливості, що виявляються у типовій манері звукотворення, артикуляції, вимові, інтонації. Мета таких вправ має бути не лише постановка голосу, а й формуван­ня, водночас, культури і техніки мовлення мовців.

Такий підхід до питання є сьогодні надзвичайно актуальним тому, що в сучасній українській вищій школі, як правило, при­діляється, па жаль, недостатня увага вивченню державної мови, а також удосконаленню культури мовлення. Винятком у цьому відношенні можуть бути Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Львівський національний університет імені Івана Франка та ще деякі вищі навчальні заклади, в яких українська мова викладається па високому й сучасному науко­вому рівні. Показовим також може бути приклад деяких теат­ральних навчальних закладів, де традиційно українською мо­вою читаються спеціальні курси «Сценічна мова», «Словесна дія», «Культура мовлення», що містять у собі й елементи поста­новки голосу, і орфоепію як складову культури мови, і артику­ляцію та дикцію як техніку мовлення.

Щодо постановки мовленнєвого голосу, то досягається вона постійними тривалими систематичними й цілеспрямованими заняттями, що складаються з різноманітних вправ, які з мстою засвоєння багаторазово повторюються.

Нагадуємо, що виконувати їх потрібно на повну силу голо­су, але без перенапруження і надриву. Запорукою ж успіху бу­де правильне фонаційне дихання і не лише иа початку вправи, а й під час її виконання.

Вправа 14. «Дудочка».

Прочитайте вголос текст. Зверніть увагу на вимову фонем «ДУ», «ВЖ», «Р», «ЧК», а також «Й».

«ДУДОЧКА»

Коли до річки йду,

Я граю на ду-ду:

Дуду! Дуду! Дуду!

Дуду! Дуду! Дуду!

Вже йду, іду, іду, іду.

І дую в дудочку дуду:

Дуду! Дуду! Дуду! Дуду!

Дуду! Дуду! Дуду!

У цій вправі стежте за тим, щоб у словах з голосним «у» губи були складені «хобітком». Це сприятиме створенню якісного звуку «у». Знайдіть слова з нескладовим «У», опрацюйте їх спочатку окремо, а потім у тексті вправи.

Вправа 15. «Сорока».

Прочитайте вголос текст. Зверніть увагу на вимову фонем «Р», «ПР», «ТР», «З», «С», «X» та нескладового «У».

«СОРОКА»

Прилетіла сорока з Ростову До нашого дому, до нашого столу.

Тріскотіла вона на всі боки,

Завдала нам чимало мороки.

Ну, а зараз вже сіла на дах Та і знов за своє «Тох-тох-тах!»

Тох-тох-тах, тох-тох-тах, тох-тох-тах!

Тох-тох-тах, тох-тох-тах, тох-тох-тах!

У цій вправі слід звернути увагу на те, щоб у словах з голос­ним «о» губи були в положенні «коло», бо саме воно дозволяє створити якісний звук «О».

А ще було б добре пограти у гру «Конкурс художнього сло­ва». Хто краще створить образ Дударика чи білобокої Сороки, той і переможець. Ігровий підхід до вправ дає можливість ство­рити додаткові стимули для тих, хто навчається.

На стадії розучування ці вправи можна виконувати колек­тивно, а вже потім індивідуально.

1. Nota Bene!

«Коли буває важко виконувати вправи чи знайти для того час, пригадаймо цей крилатий латинський вислів: «ЕХЕК.СІТАТІО АКТЕМ РАКАТ» - «ВПРАВИ ПОРОДЖУЮТЬ МАЙСТЕР­НІСТЬ».

Вправа 16. «Перегони».

Відтворіть голосом поступовий рух знизу вгору і навпаки. Зробіть це якомога виразніше. Пам’ятайте про мішано-діафрагмаційне ди­хання.

«ПЕРЕГОНИ»

Для її виконання потрібно уявити, що ви з друзями влаштували перегони пересіченою місцевістю. Забралися на пагорб і почали: згори - вниз, знизу - вгору. Тепер залишилося спробувати голосом відобразити цей рух.

Вправа 17. «Східці».

 

Спробуйте відтворити голосом підйом та спуск східцями багато­поверхівки.

Починати цю вправу треба з грудного регістру, потім перейти в середній, а вже потім - у високий.

«СХІДЦІ»

і   т. д.

І четвертий поверх І третій поверх,

І другий поверх.

Ось перший поверх.

Піднімаючись східцями, звук спрямовуйте не вперед, а вверх - в голову, саме так можна включити в роботу головні ре­зонатори, а відтак розвинути високий голосовий регістр. Спро­буйте зробити це голосом.

Отож, досягнувши найвищого свого поверху, повертайтесь вниз. Із кожним поверхом має змінюватись і спрямування зву­ку. Для розвитку свого грудного регістру спрямовуйте нижні звуки всередину, в грудну порожнину. Контролюйте своє мі- шано-діафрагмаційне дихання, тримайте повітряний стовпець, тоді ваш голос буде звучати повноголосо.

Ось восьмий поверх,

І сьомий поверх,

І шостий поверх,

І п’ятий поверх

і Т. д.

«Інтонація не повинна тупцювати на місці. Вона рухається, розвивається, спрямовується до головного. Однак нею слід користуватися з розрахунком діапазону голосу, можливостей його. Як не можна зразу віддавати «все, що маєш», так точно не можна зразу підійматися на найвищі топи голосу. Тому в цій справі допоможуть - поступовість, ощадливість, розра­хунок!».^[7]

З метою усунення монотонності мовлення та падання йому художньої виразності особливу увагу слід звернути на запро­поновану тут мелодику кожної вправи. Для цього вони іноді
зображені у виді графіка, який здебільшого фіксує відносну ви­соту кожного складу чи слова, а також передає рух, його спря­мованість догори чи донизу.

Вправа 18. «Стрибун».

Відтворіть голосом стрибок, зробіть це якомога виразніше.

«СТРИБУН»

Корисним для постановки і розвитку голосу буде також звичайний спів, але за умови використання мішано-діафраг- маційного дихання. Для цього пропонутоться, зокрема, такі вправи:

Вправа 19.

Проспівайте відомий студентський гімн «Гаудеамус», що нале­жить перу мандрівного поета К. В. Кіндерлебена. У вправі подано перший, четвертий і шостий із відомих семи куплетів твору, записа­них автором у 1781 році.

Спочатку дихання беріть на кожний новий рядок, співаючи у по­вільному темпі. Потім темп можна пришвидчити до помірного і ди­хання брати на кожних два рядки.

 

Отже, постановка голосу в музичній, театральній та журна­лістській педагогіці, окрім спільних завдань, має й спільні спо­соби їх розв’язання, а тому накопичений протягом століть до­свід, зокрема, театральної педагогіки може бути корисним му­зичній педагогіці, так само, як і журналістській.

Вправа 20. Закріплення фонаційного дихання у процесі співу.

Проспівайте українську народну пісню «Ішов козак потайком». Пам’ятайте про мішано-діафрагмаційне дихання. Співаючи помірно, беріть його на кожен новий рядок, а у пришвидшеному темпі - на кожних два.

ІШОВ КОЗАК ПОТАЙКОМ Ішов козак потайком,

Ішов козак потайком,

До дівчини, серденько, вечірком,

До дівчини, серденько, вечірком.

«Ой, дівчино, відчини,

Ой, дівчино, відчини.

Своє й моє серденько звесели!

Своє й моє серденько звесели!»

«Ой, не буду відчинять,

Ой, не буду відчинять,

Бо ти будеш, серденько, жартувать, Бо ти будеш, серденько, жартувать».

«Ой не буду, не буду,

Ой не буду, не буду.

Пожартую трошечки та й піду, Пожартую трошечки та й піду».

Жартували до зорі,

Жартували до зорі,

Поки стало виднесенько на дворі, Поки стало виднесенько на дворі.

«Ой, козаче, утікай,

Ой, козаче, утікай,

Та й на мене славоньки не пускай,

Та й на мене славоньки не пускай».

«Ой, дівчино, шумить гай,

Ой, дівчино, шумить гай,

Кого любиш, серденько, забувай, Кого любиш, серденько, забувай».

«Нехай шумить, хай гуде,

Нехай шумить, хай гуде,

Кого люблю, серденько, мій буде, Кого люблю, серденько, мій буде».

Вправа 21.

Закріпіть мішано-діафрагмаційне дихання у процесі співу україн ського романсу «Нічко цікавая». Пам'ятайте про мішано-діафрагма ційне дихання. Співаючи у помірному темпі, беріть його на кожен но вий рядок, а у пришвидшеному - на кожних два.

НІЧКА

Нічко цікавая, нічко лукавая,

Нащо людей чарувать?

Квітами віяла, зорями сіяла.

Як тії зорі дістать?

їх не спіймаємо, нічку спитаємо,

Що вона людям дала?

Мрією новою, пісні чудової Наче отрути влила.

Ні, не отрутою, м'ятою-рутою Віяла нічка в вікно.

Спать не хотілося, серцю приснилося Все, що минуло давно.

Нічко цікавая, нічко лукавая,

Нащо людей чарувать?

Вправа 22.

Закріпіть мішано-діафрагмаційне дихання в процесі співу україн­ської народної пісні «Ой продала дівчина курку», користуючись міша- но-діафрагмаційним диханням. Спочатку, співаючи в помірному тем­пі, беріть дихання на кожен новий рядок, а потім (у пожвавленому темпі) один вдих на кожних два рядки. Таким чином, поступово ро­біть його тривалішим, ощадливішим, повнішим.

ОЙ ПРОДАЛА ДІВЧИНА КУРКУ

Ой продала дівчина курку Та купила козакові люльку. Люльку за курку купила, Вона його вірно любила.

Ой продала дівчина гребінь Та купила козакові кремінь. Кремінь за гребінь купила, Вона його вірно любила.

Ой продала дівчина юпку Та купила козакові губку. Губку за юпку купила,

Вона його вірно любила.

Ой продала дівчина сало Та купила козаку кресало. Кресало за сало купила, Вона його вірно любила.

Вправа 23.

Закріпіть мішано-діафрагмаційне дихання у процесі співу. Так са­мо, як і в попередніх піснях, вдих робіть перед кожним рядком. З тієї причини, що рядки в цій пісні дещо розлогіші, аніж в інших, дихання має бути глибоким, економним, заощадливим.

ЧЕРЕМШИНА

(Слова: М. Юрійчук)

(Музика: В. Михайлюк)

Знов зозулі голос чути в лісі,

Ластівки гніздечко звили в стрісі.

А вівчар жене отару плаєм,

Тьохнув пісню соловей за гаєм.

Приспів:

Всюди буйно квітне черемшина,

Мов до шлюбу вбралася калина.

Вівчара в садочку, в тихому куточку,

Жде дівчина, жде.

Йшла вона в садок повз осокори,

Задивилась на високі гори,

Де з беріз спадають чисті роси,

Цвіт калини приколола в коси.

Приспів.

Вже за обрій сонечко сідає,

З полонини їй вівчар співає:

Я прийду до тебе, як отару З водопою зажену в кошару.

Приспів.

Ось і вечір, вівці біля броду,

З Черемоша п’ють холодну воду.

У садочку вівчара стрічає Дівчинонька, що його кохає.

Приспів.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Що в музичній та театральній педагогіці називають постанов­кою голосу?
2. На отримання яких результатів спрямована постановка голосу?
3. На що ставлять голос?
4. Які завдання розв’язуються в процесі постановки голосу?
5. Хто з відомих ораторів і чому дійшов висновку про необхідність постановки свого голосу?
6. Чи є голос актора самодостатнім засобом створення художньо­го образу в драматичній виставі?
7. У чому складність постановки мовленнєвого голосу?
8. Чи потрібно в процесі постановки мовленнєвого голосу врахо­вувати особливості національного мовлення?
9. Що таке «ЬеН сапш»?
10. На що ставлять голос у процесі його постановки?
11. Що таке «сольфеджіо»?
12. Які вправи для постановки голосу ви знаєте?

1. Висота голосу

Щоб розібратися з поняттям «висота голосу», насамперед потрібно зрозуміти, що таке висота звука як такого. Адже відо­мо, що висота є однією з основних властивостей звука й утво­рюється в результаті коливань пружного фізичного тіла (стру­ни, перетинки, пластини, труби, голосників тощо). Висота зву­ка напряму залежить від частоти тих коливань. Чим більше їх іде від фізичного тіла, що звучить, тим вищим є звук, що утво­рюється частотою коливань. Висота звука вимірюється числом коливань у секунду. Наприклад, конкретна висота звука «ля» першої октави потребує 440 коливань у секунду. Інші звуки ви­магають іншої частоти коливань.

Звичайно ж, поняття «висота голосу» тісно пов’язана з по­няттям «висота звука», але не є цілком ідентичними. Коли говорять про висоту голосу конкретної людини, то мають па увазі висотні можливості її голосу, тобто межу її верхнього (ви­сокого) регістру. І це не дивно, бо висотна межа є такою, що ха­рактеризує сам голос, оскільки його висота є певним індивіду­альним параметром, за яким ми пізнаємо ту чи ту людину. Так само ми сприймаємо гой чи той музичний інструмент па слух чи будь-яке інше звукове явище. Окрім того існує певна града-

ція голосів за їх висотою. Наведемо її тут, дотримуючись усе тієї ж послідовності - від найвищого - до найнижчого.

Отже, найвищими вважаються колоратурне сопрано та ди­тячий дискант. Далі йдуть мецо-сопрано та альт. На цьому мож­ливості дитячих та жіночих голосів вичерпуються.

Найвищими з чоловічих голосів є ліричний тенор, потім драматичний. Низькі голоси починаються з баритона, барито­нальний бас, потім звичайний бас, а найнижчим є профундобас..

Поняття висота голосу стосується не тільки постійних ха­рактеристик, притаманних особливостям голосу тієї чи тієї лю­дини. Це поняття часто пов’язують із висотністго звука, його здатністю змінювати свою висоту. Таким чином, воно пов’язане з поняттями «мелодика» і «мелодика мовлення». А це, в свою чергу, означає, що кожен професійний оратор має розуміти і що таке «висота звука», і що таке «висота голосу», і що таке «висот- ність». А до того ж, на практиці оволодіти голосовою вправ­ністю. Для цього пропонуються наступні вправи.

Вправа 24.

Проспівайте українську народну пісню та проаналізуйте ваше ви­конання під кутом зору висоти голосу та звука.

 

Ой у вишневому садочку Там соловейко щебетав.

Віть-віть-віть, тьо-тьох-тьох,

А-я-я, ох-ох-ох,

Там соловейко щебетав.

ОЙ У ВИШНЕВОМУ САДОЧКУ

Ой у зеленому садочку Козак дівчину увіщав.

Віть-віть-віть, тьо-тьох-тьох, А-я-я, ох-ох-ох,

Козак дівчину увіщав.

- Ой ти, дівчино чорноброва, А чи ти підеш за мене? Віть-віть-віть, тьо-тьох-тьох, А-я-я, ох-ох-ох,

А чи ти підеш за мене?

- Моя матуся тебе знає, Ти той козак, що все гуляє Віть-віть-віть, тьо-тьох-тьох,            1 А-я-я, ох-ох-ох, Ти той козак, що все гуляє.               І | (ДВІЧІ) А я матусі не злякаюсь, Якщо з тобою покохаюсь. Віть-віть-віть, тьо-тьох-тьох, 1 А-я-я, ох-ох-ох, Якщо з тобою покохаюсь.                  \ | (двічі) Вправа 25.

 

Проспівайте українську народну пісню. «їхав, їхав козак містом» та проаналізуйте ваше виконання під кутом зору висоти голосу та звука.

ЇХАВ, ЇХАВ КОЗАК МІСТОМ

їхав, їхав козак містом, Під копитом камінь тріснув, ] Раз, два.                                                               )	| (двічі)
Під копитом камінь тріснув, Соловейко в гаю свиснув, ] Раз, два.                                                               І	| (двічі)
Соловейко, рідний брате, Виклич мені дівча з хати,                                                              1 Раз, два.                                           ]	| (двічі)
Виклич мені дівча з хати, Щось я маю запитати,                              і Раз, два.                                            ]	| (двічі)
Щось я маю запитати, Чи не била вчора мати, Раз, два.                                             ]	| (двічі)
Ой чи била, чи не била, Як з козаком говорила,                1 Раз, два.	[ (ДВІЧІ)

 

 

Вправа 26.

Проспівайте українську народну пісню «Чорнії брови, карії очі» та проаналізуйте ваше виконання під кутом зору висоти голосу та звука.

ЧОРНІЇ БРОВИ, КАРІЇ ОЧІ

(Слова: К. Думитрашко)

(Музика: народна)

Чорнії брови, карії очі,

Темні, як нічка, ясні, як день!

Ой, очі, очі, очі дівочі,

Де ж ви навчились зводить людей?

Вас і немає, а ви мов тута,

Світите в душу як дві зорі.

Чи в вас улита якась отрута,

Чи, може, справді ви знахарі?

Чорнії брови - стрічки шовкові,

Все б тільки вами я любувавсь.

Карії очі, очі дівочі,

Все б тільки я дивився на вас.

Чорнії брови, карії очі!

Страшно дивитись часом на вас:

Не будеш спати ні вдень, ні вночі, 1 _/

Все будеш думать, очі, про вас. / '^ДВІЧІ/

Nota Bene!  «НАПОЛЕГЛИВА ПРАЦЯ ВСЕ ПЕРЕМАГАЄ»,- вважали давні римляни. Адже досягти успіху без наполегливої праці неможливо.

Вправа 27.

Проспівайте українську народну пісню «Ой Марічко» та проаналі­зуйте ваше виконання під кутом зору сили й об’єму звучання вашого голосу.

ОЙ МАРІЧКО
Ой Марічко, чичири,

Чичири,чичири,

(двічі)

Розчеши ми кучері,

Кучері, кучері.

Я би тобі чесала, Чесала,чесала, Коби мати не знала, Не знала, не знала.

 

| (двічі)

Мати буде дивити,

Дивити, дивити,

Як ся буду ганьбити, і Ганьбити, ганьбити. / '^ДШЧ1'

На ти ружу червлену, Червлену, червлену, Розмаринку зелену, Зелену, зелену.

Вправа 28.

Проспівайте пісню В. Верменича на слова Л. Костенко «Поїзд у Варшаву» та проаналізуйте ваше виконання цієї пісні під кутом зору сили й об’єму звучання вашого голосу.

ПОЇЗД У ВАРШАВУ

(Слова: Л. Костенко)
(Музика: В. Верменич)

Поїзд у Варшаву спогади навіяв.

Я на Україні згадую тебе.

 

(двічі)

Ти співав для мене пісню вечорами: «Коти со сіо їедо, ге ту їак косбату...»

Я люблю, коханий, Київ і Варшаву,

Але батьківщина в кожного своя.

Як тебе згадаю - забринить сльозами: «Коти со сіо їедо, ге ту Іак косбату...»

Поїзд у Варшаву йде крізь моє серце, Сто доріг між нами, а печаль одна.

І минають роки, роки за роками... «Коти со сіо Іедо, ге ту Іак косНату...»

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

< >Що такс висота звука?

Що таке висота голосу?

Від чого залежить висота звука?

Який людський голос є найвищим?

Який людський голос є найнижчим?

Який чоловічий голос вважається відносно високим?

Який жіночий голос вважається відносно низьким?

Що таке дискант?

Що такс сопрано?

Що таке тенор?

Що таке баритон?

Тембр голосуВправа 29.

 

Проспівайте ці звуки:

а) До - ре - до

б) До - ре - мі - ре - до

в) До - ре - мі - фа - мі - ре - до

г) До - ре - мі - фа - соль - фа - мі - ре - до

Вправа ЗО.

Проспівайте ці звуки:

а) До - ре - до

б) До - ре - мі - ре - до

в) До - ре - мі - фа - мі - ре - до

г) До - ре - мі - фа - соль - фа - мі - ре - до ґ) До - ре - мі - фа - соль - ля - соль - фа - мі - ре - до

Вправа 31.

Проспівайте ці звуки:

а) До - ре - до

б) До - ре - мі - ре - до

в) До - ре - мі - фа - мі - ре - до

г) До - ре - мі - фа - соль - фа - мі - ре - до ґ) До - ре - мі - фа - соль - ля - соль - фа - мі - ре - до

д) До - ре - мі - фа - соль - ля - сі - ля - соль - фа - мі - ре - до

Вправа 32.

Проспівайте ці звуки:

а) До - ре - до

б) До - ре - мі - ре - до

в) До - ре - мі - фа - мі - ре - до

г) До - ре - мі - фа - соль - фа - мі - ре - до ґ) До - ре - мі - фа - соль - ля - соль - фа - мі - ре - до

д)     До - ре - мі - фа - соль - ля - сі - ля - соль - фа - мі - ре - до

е)     До - ре - мі - фа - соль - ля - сі - до - сі - ля - соль - фа - мі - ре - до

Вправа 33.

Проспівайте ці звуки:

До - ре - мі - до - ре - е
Ре - мі - фа - ре - мі - і
Мі - фа - соль - мі - фа - а
Фа - соль - ля - фа - со - оль

Соль - фа - мі - соль - фа - а Фа - мі - ре - фа - мі - і Мі - ре - до - мі - ре - е Ре - до - сі - ре - до - о

Вправа 34.

Проспівайте ці звуки:

До - мі - соль - до - соль - мі - до

Nota Bene!

«Давні римляни стверджували: «ПРАЦЯ ПОРОДЖУЄ ПОШАНУ». Пам’ятаймо це.

Вправа 35.

Проспівайте українську народну пісню «Дивлюсь я на небо» та проаналізуйте ваше виконання під кутом зору відповідності висот­ним та тембральним можливостям вашого голосу. Пам’ятайте про мішано-діафрагмаційне дихання. Беріть його на кожен новий рядок, а якщо не вистачає, то й на половину рядка, бо ця пісня виконується у помірно-повільному темпі.

ДИВЛЮСЬ Я НА НЕБО

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:

Чому я не сокіл, чому не літаю,

Чому мені, Боже, ти крилець не дав?

Я б землю покинув і в небо злітав.

Далеко за хмари, подальше од світу,

Шукать собі долі, на горе привіту І ласки у зірок, у сонця просить,

У світлі їх яснім все горе втопить.

Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,

Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;

Чужий я у долі, чужий у людей:

Хіба ж хто кохає нерідних дітей?

Кохаюся з лихом, привіту не знаю І гірко, і марно свій вік коротаю,

І в горі спізнав я, що тільки одна - Далекеє небо - моя сторона.

І на світі гірко, як стане ще гірше,- Я очі на небо, мені веселіше!

Я в думках забуду, що я сирота,

І думка далеко, високо літа.

Коли б мені криля, орлячі ті криля,

Я б землю покинув і на новосілля Орлом бистрокрилим у небо польнув І в хмарах навіки от світу втонув!

Вправа 36.

 

ПО ДОРОЗІ ЖУК, ЖУК По дорозі жук, жук, По дорозі чорний. Подивися, дівчинонько, Який я моторний. Який я моторний І у кого вдався, Хіба ж даси копу грошей, Щоб поженихався! По дорозі галка, По дорозі чорна, Подивися, козаченьку, Яка я моторна!

(двічі)

(двічі)

(двічі)

Проспівайте українську народну пісню «По дорозі жук, жук». Пам’ятайте про мішано-діафрагмаційне дихання. Беріть його на кожних два рядки, бо ця пісня виконується у пришвидшеному темпі.

Яка я моторна,

Гнучка, чорнобрива;

Як побачиш - аж заплачеш, ї ,                    ₍

Що я вередлива!                              / {Двічі/

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

< >Що таке тембр голосу?

Від яких чинників залежить тембр голосу?

Як виливає на якість звука простір і середовище, в якому він поширюється?

Що в собі несе тембр голосу або з чого він складається?

Чи в кожному голосі є домішки шуму?

Які вправи слід викопувати для очищення голосу та виявлення його тембру?

Для чого слід виконувати вокальні вправи та сольфеджування?

Якою є мета виконання співочих вправ?

Які голоси мають більше домішок шуму?

Які голоси мають менше домішок шуму?

Гнучкість голосу

чайно ж, не останню роль у цьому відіграє й суто технічна голо­сова вправність. Саме для того, щоб забезпечити гнучкість, по­трібно виконувати різні співочі й мовленнєві вправи.

 

Вправа 37.

Проспівайте українську народну пісню «Заспіваймо пісню весе­леньку». Її мелодія вимагає гнучкості, вправності й рухливості голосу. Пам'ятайте про мішано-діафрагмаційне дихання. Беріть його на кожних два рядки, бо ця пісня виконується у пришвидшеному темпі. Якщо ж вам не вистачає дихання, то добирайте його на кожен рядок, але за будь-яких умов тримайте повітряний стовпець.

ЗАСПІВАЙМО ПІСНЮ ВЕСЕЛЕНЬКУ

Заспіваймо пісню веселеньку Про сусідку молоденьку,

Про сусідку заспіваймо,

Серце наше звеселяймо!

Ой, сусідко, сусідко, сусідко,

Позич мені решітко, решітко:

Я ся муки потрясу, потрясу,                

Завтра вранці принесу, принесу. / ^[ДВІЧІ/

Заспіваймо пісню веселеньку Про венгерку молоденьку,

Про венгерку заспіваймо,

Серце наше звеселяймо!

Ой, венгерко,венгерко, венгерко,

Позич мені люстерко, люстерко:

 

(ДВІЧІ)

Я ся вуса підкручу, підкручу,

Завтра вранці доручу, доручу.

Заспіваймо пісню веселеньку Про жіночку молоденьку,

Про жіночку заспіваймо,

Серце наше звеселяймо!

Маю жінку молоду, молоду,

Не пущу ї по воду, по воду:

(ДВІЧІ)

Могла би ся втопити, втопити,

Мусив би ся женити, женити.

Заспіваймо пісню веселеньку Про мандрівця молодого,

Про мандрівця заспіваймо,

Серце наше звеселяймо!

Ой, дівчино, не вір ми, не вір ми,

Бо я хлопець мандрівний, мандрівний:

Я мандрую тут і там, тут і там, і .. Подобаюсь дівчатам, дівчатам. / (^двіч')

 

Не забувайте про гру, не втрачайте притаманну їй легкість. Під час спору у жодному разі не переходьте на крик, пам’ятай­те, що він може мати сумні наслідки. Тому змагайтеся, але поступайтесь один одному. Якщо раптом побачите, що ваш партнер не може йти вище, повертайтеся з ним донизу, або навпаки.

Рухаючись голосом вгору чи вниз використовуйте прийом голосової «відтяжки». К. С. Станіславський на прикладі моно­логу Яго продемонстрував своїм студійцям, як потрібно еко­номно користуватись голосом, паузами, темпоритмом мовлен­ня, силою та виразністю голосу. Чим характеризується прийом голосової «відтяжки»? Суть останнього полягає в тому, щоб до­могтися такого звучання голосу, за якого кожен наступний такт був би сильнішим за попередній.

«Однак, якщо кожен такт,- зазначає Станіславський,- пі­діймати на терцію, то для сорока слів фрази потрібен діапазон у три октави! Його немає!» Задля того, щоб досягти тієї ж мети пересічним діапазоном голосу, він рекомендує робити голосову відтяжку вниз.

П’ять нот вверх,- дві відтяжки! Таким чином, лише терція! Л враження як від квінти! Потім знову чотири поти вверх і дві - відтяжка вниз! Таким чином, лише дві ноти підвищення. А вра­ження - чотирьох! 1 так весь час. При такій економії діапазон)? вистачить па всі сорок слів».^[8]

Та все ж успіх освоєння прийому голосової «відтяжки» залежить від багатьох причин, у тому числі й від досконалого володіння своїми голосовими регістрами. Безперечно, опану­вання їх є справою непростою, а такою, що потребує пильної уваги, та, водночас, знання методики практичного досягнення мети.

Отже, розвиток діапазону голосу є копітким, інтегративним і багатоплановим процесом, який складається з оволодіння мі- шано-діафрагмаційпим диханням, постійного тренування сили та виразності звуку в кожному голосовому регістрі за допомо­гою спеціальних вправ, під час виконання яких можливеггакож часткове розв’язання деяких завдань щодо культури і техніки мовлення.

Таким чином, ми розглянули декілька складових процесу розвитку діапазону голосу, отже - зробили перші кроки до оволодіння ним на основі досвіду театральної педагогіки. Передусім, це фонаційне дихання, що є основою звукотво- рення. Слідом за ним ідуть вправи для розвитку сили та розширення верхніх і нижніх кордонів голосу. Наступний крок - досягнення тембральної виразності голосових регі­стрів.

Nota Bene!

«ОСІЛЛІ5 БОМЖІ РЕКТІБІЗЗІМІІЗ Ш АСКО» - «НАЙНЕОБХІДНІШИМ У ПОЛІ Є ОКО ГОСПОДАРЯ»,- вважали давні римляни. Так само найпеобхіднішпм у постановці голосу є вухо того, хто розвиває діапазон свого голосу. Бо саме ним слід контролювати і висоту, і силу звуку, і правильність виконання мелодії. Придивляймося й прислухаймося до того, то і як ми робимо, бо. врешті-решт, це надзвичайно корисно.

Вправа 47. Практика розвитку діапазону голосу.

Проспівайте пісню «Як тебе не любити, Києве мій». Спочатку про­аналізуйте її мелодію, визначте діапазон, оберіть зручну для вашого голосу тональність. Спробуйте проспівати кілька рядків першого та другого куплетів. Зверніть увагу на те, що найнижчий звук припадає на кінець другого рядка першого куплету. Найвищий - на другий склад другого рядка другого куплету. Після того, як з’ясовані теси­турні звуки і можливості мелодії пісні та вашого голосу, візьміть міша- но-діафрагмаційне дихання і заспівайте всю пісню.

ЯК ТЕБЕ НЕ ЛЮБИТИ, КИЄВЕ МІЙ

(Слова: Д. Луценко)

(Музика: І. Шамо)

Грає море зелене,

Тихий день догора.

Дорогими для мене Стали схили Дніпра,

Де колишуться віти Закоханих мрій...

Як тебе не любити,

Києве мій!

В очі дивляться канни,

Серце в них переллю.

Хай розкажуть коханій,

Як я вірно люблю.

Буду мріяти й жити На крилах надій...

Як тебе не любити,

Києве мій!

Спить натомлене місто Мирним, лагідним сном.

Ген вогні, як намисто,

Розцвіли над Дніпром.

Вечорів оксамити,

Мов щастя прибій...

Як тебе не любити,

Києве мій!

Вправа 48. Практика розвитку діапазону голосу.

Проспівайте пісню «Чорнобривці». Спочатку проаналізуйте мело­дію пісні, визначте її діапазон. Під час співу користуйтесь тільки мі- шано-діафрагмаційним диханням.

ЧОРНОБРИВЦІ

(Слова: М. Сингаївський)

(Музика: В. Верменич)

Чорнобривців насадила мати У моїм світанковім краю,

Та й навчила веснянки співати Про квітучу надію свою.

Як на ті чорнобривці погляну,

Бачу матір стареньку.

Бачу руки твої, моя мамо,

Твою ласку я чую, рідненька.

Я розлуки та зустрічі знаю,

Бачив я у чужій стороні Чорнобривці із рідного краю,

Що насіяла ти навесні.

Як на ті чорнобривці погляну,

Бачу матір стареньку.

Бачу руки твої, моя мамо,

Твою ласку я чую, рідненька.

Прилітають до нашого поля Із далеких країв журавлі.

Розквітають і квіти, і доля На моїй українській землі.

Як на ті чорнобривці погляну,

Бачу матір стареньку.

Бачу руки твої, моя мамо,

Твою ласку я чую, рідненька.

Вправа 49.

Рекомендована для розвитку діапазону голосу. Спочатку проана­лізуйте мелодію української народної пісні «Засвіт встали козачень­ки», визначте її діапазон, а потім заспівайте її, користуючись тільки мішано-діафрагмаційним диханням.

Засвіт встали козаченьки В похід з полуночі,

Заплакала Марусенька Свої ясні очі.

Не плач, не плач, Марусенько, Не плач, не журися,

Та за свого миленького Богу помолися!

Стоїть місяць над горою,

А сонця немає...

Мати сина в доріженьку Слізно проводжає:

«Іди, іди, мій синочку,

Та й не забаряйся.

За чотири неділеньки Додому вертайся».

«Ой рад би я, матусенько, Скоріше вернуться,

Та щось мій кінь вороненький В воротах спіткнувся.

Ой Бог знає, коли вернусь,

В якую годину;

Прийми ж мою Марусеньку Як рідну дитину!

Прийми її, матусенько,- Всі у Божій волі!

Бо хто знає, чи жив вернусь, Чи ляжу у полі?»

«Ой рада б я Марусеньку За рідну прийняти,

Та чи буде ж вона мене,

Сину, шанувати?»

«Ой не плачте, не журітесь,

В тугу не вдавайтесь:

Заграв мій кінь вороненький, Назад сподівайтесь!»

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Що такс діапазон голосу?
2. Що такс верхня межа голосу?
3. Що таке нижня межа голосу?
4. Що таке голосова відтяжка?
5. Хто ввів у науковий обіг термін «голосова відтяжка»?
6. Які вправи слід виконувати для розвитку діапазону?
7. Як часто слід виконувати голосові вправи для розвитку діапазо­ну голосу?

1. Голосові регістри та методика їх опанування

Театральна педагогіка як галузь, що забезпечує професійну підготовку фахівців для театру, накопичила величезний досвід, у тому числі й у справі розвитку голосових регістрів. Він може бу­ти не лише прийнятним, а й корисним для журналістської педаго­гіки. А можливо, й ширше - для представників різних гуманітар­них спеціальностей, зокрема мистецьких і мистецько-педагогіч­них, а також усіх тих, чия професійна діяльність тісно пов’язана з ораторським мистецтвом. А це як вже зазначалось, значно ширше коло людей, до якого належать і політики, і дипломати, і юристи, і військові, і ще багато представників інших спеціальностей.

Отже, розглянемо суть проблеми і, передусім, те, що стосу­ється голосових регістрів. За ознаками висоти та тембру зву­чання мовленнєвий голос, гак само, як і співочий, умовно поді­ляють на три основних відрізки: низький, середній, високий. У музичній та театральній педагогіці їх називають регістрами. Голос мовця може звучати у високому, низькому чи середньому регістрах. Спільними їх ознаками можна вважати тембральну єдність та рівність звучання голосу у межах кожного з них. Вод­ночас, володіння ними є ознакою поставленого співочого чи ораторського голосу, бо саме рівність його звучання в різних регістрах свідчить про копітку роботу людини з оздоблення чи окультурення свого голосу.

Щоб досягти якісного звучання мовленнєвого голосу в кож­ному з регістрів, треба, з одного боку, намагатися розширити їхні межі, а з іншого - зробити непомітними переходи з одного регістра в інший. Досягти якісного однорідного звучання голо­су в усіх регістрах можна лише завдяки тривалому і цілеснря- мованому виконанню спеціальних вправ. На жаль, українською мовою їх створено не гак вже й багато, принаймні для розвитку регістрів та діапазону голосу. Тому вважаю за доцільне навес ти деякі з них.

Вправа 50. «Регістри».

Прочитайте вголос вправу «Регістри». Під час її виконання нама­гайтесь досягти резонаторного звуку.

РЕГІСТРИ

Ось високий мій регістр - головний!

І середній мій регістр - центровий!

І найнижчий мій регістр - це грудний!

Щоб тут говорити (вказує на голову),

І так говорити (вказує на діафрагму),

І скрізь говорити (знову вказує на верхній регістр), Говорити (вказує на середній регістр),

Говорити (вказує на нижній регістр)!

Вправа 51. «Альпініст».

Прочитайте вголос вправу «Альпініст». Вона спрямована на розви­ток регістрів і діапазону голосу та на досягнення резонаторного звуку.

АЛЬПІНІСТ

Щоб головним оволодіти регістром,

На мить стаю я альпіністом.

Все вище піднімаюсь, вище,

І ось вершина ближче, ближче.

І хоч нелегко підніматись У чарівне царство це висотне,

Та нам ще треба домагатись,

Щоб слово й тут було природне.

Цю вправу треба починати виконувати з нижнього регістру, поступово піднімаючись до верхнього, тобто жіночим голосом починати з альтових звуків і закінчувати сопрановими, а чолові­чим - з басових і завершувати теноровими звуками. Вправа може сприяти розвиткові діапазону голосу та гартуванню його сили за умови, що він буде звучати без крику і надриву, але на повну силу.

Авторство наступної вправи, наскільки відомо, належить ві­домому українському театральному діячеві і педагогу Р. Черка-
шипу. Вправа, запропонована ним, є надзвичайно корисною для розвитку голосових регістрів, особливо верхнього. Її бажа­но виконувати в повільному темпі, з паузами - відповідно до знаків пунктуації та специфіки запису.

Вправа 52. «Веслярам».

Прочитайте вголос вправу «Веслярам». Її метою є сприяти вам у досягненні якісного звуку з допомогою опори на голосні «Е», О», «А», «У», «І».

ВЕСЛЯРАМ

Ге-е-ей, на ве-есла,

Що-о-об по-не-ес-ла-а,

Бу-уря!

Чо-о-овен!

На про-о-ості-ір!

Вправа 53. «Аквалангіст».

Прочитайте вголос вправу «Аквалангіст». Вона спрямована на оволодіння якісним звуком у низькому (грудному) регістрі. Стежте також за правильністю вимови питомих українських фонем «Ч», «Щ», «Г» та нескладового «У».

АКВАЛАНГІСТ

Щоб оволодіти грудним регістром,

На мить стаю аквалангістом.

Все нижче опускаюсь, нижче,

А дно морське все ближче, ближче,

І хоч нелегко вже спускатись У чарівне царство це підводне,

Та нам ще треба домагатись,

Щоб слово й тут було природне.

Вправу «Аквалангіст» треба починати виконувати з верхнього регістру, поступово переходячи до нижнього. Цю вправу, як і попередню, не можна виконувати поспіхом, скоро­мовкою, навпаки, подібні тренування голосових регістрів по­требують уповільненого темпу мовлення. До того ж, під час їх читання треба відчувати поступове включення різних резонато­рів - піднебіння, порожнини носа, лобних пазух, грудної кліт­ки. Варто наголосити також на тому, що правильне фонаційне
дихання є обов’язковою вимогою правильного виконання цієї вправи.

Для вдосконалення звучання голосу в середньому й ниж­ньому регістрі, ритму і темпу мовлення, а також дикції можна запропонувати такі вправи:

Вправа 54. «Яблучко».

Прочитайте вголос текст вправи. Зверніть увагу на вимову фонем «З», «К», «Р», «Ч», «С», «Д», «Т», «ТЬ» та нескладового «У».

ЯБЛУЧКО

Яблучко на яблуні Красиве і смачне Висить собі красується,

Приваблює мене.

Я б хотів його зірвати,

Та не знаю як дістати,

Дуже високо висить.

А якщо стрибнути вгору Та й зірвати його вмить.

Зараз спробую: Раз!.. Ага!

Не вийшло, Два!.. Три!..

Летить яблучко згори,

Прямо в руки мені впало,

Дарма, що стрибав мало!

Вправа 55. «Парашутист».

Прочитайте вголос багатофункційну вправу «Парашутист». Вона спрямована на досягнення водночас кількох цілей. По-перше, якісно­го звуку в усіх регістрах. По-друге, якісної артикуляції та дикції. По- третє, дотримання всіх норм орфоепії, зокрема якісного звучання фонем «М», «Н», «З», «С», «СЬ», «Ч», «Щ», нескладовий «У» та інших.

ПАРАШУТИСТ

Коли донизу я почну спускатись,

Тоді мій голос буде відбиватись:

І в резонаторі грудному,

І неодмінно в головному,

Буцімто у височині.

Ось крок - і...

Вже стрімко я лечу донизу,

Немов та блискавка,

Що вмить летить на купу хмизу.

Вже ближче поле бачу і рясне гільце,

Я швидко натискаю на кільце!..

Тієї ж миті наді мною,

Немовби маківкою рятівною Розкрився парашут.

І ось я повільно спускаюсь все нижче

і нижче...

А земля піді мною все ближче

і ближче...

Продовжую знижатися...

Вже зовсім низько... Яка ж ти жадана, земле моя!

Як ти до мене близько! З блакитними озерами і золотом ланів,

чарівний крає мій!

Вже поруч... Ось вона!

Міцно тримаюсь я на ній!

 

Вправа 124.

Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у повіль­ному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Зверніть увагу на відмінності в артикуляції і вимові приголосних «Б» - «П». Пам’ятайте, прискорювати темп мовлення потрібно поступово.

• Абабагаламага, а галамагабаба.
• Аби ми були, а гроші будуть.
• Багата дівка робить від суботи до понеділка.
• Бідний багатому косить, а сам їсти просить.
• Бідняцька цнота краща від панського злота.

Вправа 125.

Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у повіль­ному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Зверніть увагу на відмінності в артикуляції і вимові приголосних «Б» - «П». Пам’ятайте, прискорювати темп мовлення потрібно поступово.

• Був собі піп, не їв він сім діб, тільки до церкви ходив та пиво пив.
• Постійні нестатки женуть любов із хатки.
• Прилип, як до Ганни Пилип.
• Пани однакові, що в нас, що в Кракові.
• Поки багатий стухне, то бідний спухне.

Вправа 126.

Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у повіль­ному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Зверніть увагу на відмінності в артикуляції і вимові приголосних «Б» - «П» та «И» - «Р». Пам’ятайте, прискорювати темп мовлення потрібно поступово.

• Пани багатство дерли, а люди з голоду мерли.
• Є сотня мов, а правда лиш одна.
• Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих - рідна мова...

• Пелагея з Богуслава пироги пекла й килими ткала.
• Розумний розсудить, а дурний осудить.

Вправа 127.

Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у повіль­ному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Зверніть увагу на відмінності в артикуляції і вимові приголосних «Д» - «Т». Пам’ятайте, прискорювати темп мовлення потрібно поступово.

• Добрий борщик та малий горщик.
• Добре було б взяти в дорожку пиріжки з горошком.
• Добра жінка - то весілля, а зла - то погане зілля.
• До свого роду хоч через воду.
• Діти як квіти: поливай, то ростимуть.

Вправа 128.

Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у повіль­ному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Зверніть увагу на відмінності в артикуляції і вимові приголосних «Д» - «Т». Пам’ятайте, прискорювати темп мовлення потрібно поступово.

• Добрі діти на ноги поставлять, а лихі й з ніг звалять.
• Погана та мати, що не хоче дитя мати.
• То де ж про таке диво довідався Данило.
• Там, де люблять, не вчащай, а де не люблять, не бувай.
• Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися.

Вправа 129.

Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у повіль­ному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Зверніть увагу на відмінності в артикуляції і вимові приголосних «Д» - «Т» та «К» - «X». Пам’ятайте, прискорювати темп мовлення потрібно поступово.

• Терентійового Трохимка покликала Тимошкова Химка.
• Яке дерево, такі його й квіти, які батьки, такі їхні й діти.
• Тишком-нишком йшов Гришко пішки.
• Трапилась ворожка - на той світ дорожка.
• То не козак, що боїться собак.

Вправа 130.

Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у повіль­ному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Зверніть увагу на відмінності в артикуляції і вимові приголосних «Т» - «Ц» та «З» - «С». Темп прискорюйте поступово.

• Циля грама на цимбалах, арфі, дримбі і трубі.
• Тепер у Гафійки аж три копійки та два червінця і повні вінця.
• Ціну не мрія, а ярмарок робить.
• Цар - як кабан, а цариця - як печериця.
• За царя не бачили часом і сухаря.
• І цариця ворона, коли спаде корона.

Вправа 131.

Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у повіль­ному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Зверніть увагу на відмінності в артикуляції і вимові приголосних «В» - «Ф». Не поспі­шайте, відразу прискорювати темп мовлення. До цього потрібно пі­дійти поступово.

• Старому цапу Теодору вдалося злякати Федору.
• Водовоз возить возом воду із водопроводу.
• Федір грає у футбол, а фіранки ловлять гол.
• Від людей сміх і від Бога гріх.
• Великий, як ломака, а дурний, як собака.

Вправа 132.

Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у повіль­ному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Зверніть увагу на відмінності в артикуляції і вимові приголосних «З» - «С». Пам'ятайте, прискорювати темп мовлення потрібно поступово.

• Сумний грудень і в свято, і в будень.
• Сімсот поросят на кілочку висять.
• Зоряний час Зоряни збіг, ніби сонце під хмари.
• Солов’їними піснями ситий не будеш.
• Стоїть півень на току в червоному ковпаку.

Вправа 133.

Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у повіль­ному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Зверніть увагу на відмінності в артикуляції і вимові приголосних «М» - «Н». Пам’ятайте, прискорювати темп мовлення потрібно поступово.

• Не допоможе й булава, коли дурна голова.
• Ми з козацького роду, тому любимо свободу.
• Не живемо, щоб їсти й пити, а їмо та п’ємо, щоб робити.
• Добрий намір і кінець усякій справі є вінець.
• Брати - що коти: погризуться й помиряться.

Вправа 134.

Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у повіль­ному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Зверніть увагу на відмінності в артикуляції і вимові приголосних «Р» - «Л». Пам’ятайте, прискорювати темп мовлення потрібно поступово.

• Рахувати сир-масло, то й вареників не їсти.
• Легко говорити, та не так легко зробити.
• Родись, хрестись, помирай - та все грошики давай.
• Добрі діти - батькам вінець, а злі діти - кінець.
• Сироті без роду - хоч із мосту в воду.

Вправа 135.

Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у повіль­ному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Зверніть увагу на відмінності в артикуляції і вимові приголосних «К» - «Г» та «X» - «Г». Пам’ятайте, прискорювати темп мовлення потрібно поступово.

• Комар і цареві на носі грає.
• Харитон пішов би в пекло, аби в ньому було тепло.
• Коси коса, поки роса, а як роса впаде додолу, то ми підемо додому.
• Хто сіє густо, в того не буде пусто.
• Ґава на ґанку ґудзик згубила.

Вправа 136.

Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у по­вільному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Зверніть увагу на відмінності в артикуляції і вимові приголосних «К» - «г» та «X» - «Г». Пам’ятайте, прискорювати темп мовлення потрібно по­ступово.

• Кожний дідько в свою дудку грає.
• Хто стоїть у ряду, той дістане коляду.
• Глибше зореш - більше збереш.
• У Києві на Подолі всього добра доволі.
• Коломия не помия, а помиї є й у Коломиї,

Коломию не гудьмо, в Коломиї будьмо!

Вправа 137.

Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у повіль­ному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Зверніть увагу на відмінності в артикуляції і вимові приголосних «К» - «Г» та «X» - «Г». Пам’ятайте, прискорювати темп мовлення потрібно поступово.

• Хоробрість не завжди мудра, а мудрість не завжди хоробра.
• Коли в людини є народ,

Тоді вона уже людина.

• Не бий на сполох у невідлитий дзвін.
• Не кожен той, хто пахне ладаном, святий.
• Лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть.

Вправа 138.

Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у повіль­ному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Зверніть увагу на відмінності в артикуляції і вимові приголосних «X» - «Г». Пам’ятайте, прискорювати темп мовлення потрібно поступово.

• Обіцяли дати «з гаком», вийшла з того дуля з маком.
• Хоч ворож, не ворож, а не зробиш, бо не мож.
• Голими руками не битись з ворогами.
• Хто хвороби в собі шукає, той завжди їх повно має.
• Хочеш їсти коржі - не лежи на печі.

Вправа 139.

Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у повіль­ному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Зверніть увагу на відмінності в артикуляції і вимові приголосних «Ж» - «Ш». Пам'ятай­те, прискорювати темп мовлення потрібно поступово.

• Живуть на дачі пани ледачі.
• Живіт товстий, а лоб пустий.
• Шия з намистом, а голова зі свистом.
• На чужому коні не наїздишся, чужим добром не нахвалишся.
• Панам сіють, жнуть і косять, а собі хліба просять.

Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у повіль­ному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Зверніть увагу на відмінності в артикуляції і вимові приголосних «Ж» - «Ш». Пам’ятай­те, прискорювати темп мовлення потрібно поступово.

• Живіт - не мішок, запасу не зробиш.
• Живе за ним, як за кам’яною стіною.
• Шукай правди у старих, а сили в молодих.
• Живуть між собою, як риба з водою.
• Жіноча дорога - від печі до порога.

Вправа 141.

Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у повіль­ному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Зверніть увагу на відмінності в артикуляції і вимові приголосних «Ч» - «Щ». Пам'ятай­те, прискорювати темп мовлення потрібно поступово.

• Біжать качки до ставочку, а за ними стара квочка.
• Що буде, то буде, а козак панщини робити не буде!
• Чуже шаную, а своє пильную.
• Чим хата багата, тим і рада.
• Що хата має, тим і приймає.

Вправа 142.

Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у повіль­ному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Зверніть увагу на відмінності в артикуляції і вимові приголосних «Ч» - «Щ». Пам’ятай­те, прискорювати темп мовлення потрібно поступово.

• Чоловік не сонце, всіх не обігріє.
• Чорну душу і милом не відмиєш.
• Що тіло любить, те душу губить.
• У Щедрий вечір щедрувати - щастя людям дарувати.
• Як бере, очі дере, а як віддає, то ще й лає.

Вправа 143.

Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у повіль­ному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Особливу увагу зверніть на вимову африкат «Дж» - «Дз».

• Джазмени так запально грали джаз, що тріснув навіть контрабас.
• Дзвін до церкви скликає, а сам у ній не буває.
• Дзеркало завжди каже правду, але робить це мовчки.
• Життя біжить, як музика дзвенить.
• Дзвонять дзвони на Великдень - святкуватимемо тиждень.

Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у повіль­ному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Зверніть увагу на відмінності в артикуляції і вимові приголосних «Б» - «П», «Д» - «Т», «т» — «Ц», «В» — «Ф», «З» — «С», «М» — «Н», «Р» — «Л», «К» — «Ґ», «X» — «Г», «Ж» - «Ш», «Ч» - «Щ», «Дж» - «Дз» та «Й». Пам’ятайте, приско­рювати темп мовлення потрібно поступово.

• Біда, в кого жінка бліда, а в кого як калина, то й йому лиха година.
• Піп зібрав копу кіп, його звали Прокіп.
• Де хата не метена, там дівка не плетена.
• Тонув - сокиру обіцяв, а витягли - топорища шкода.
• Циган раз на віку правду скаже, та й то кається.

Вправа 145.

Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у повіль­ному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Зверніть увагу на відмінності в артикуляції і вимові приголосних «Б» - «П», «Д» - «Т», «т» — «Ц», «В» — «Ф», «З» — «С», «М» — «Н», «р» — «л», «К» — «Ґ», «X» — «Г», «Ж» - «Ш», «Ч» - «Щ», «Дж» - «Дз» та «Й». Пам’ятайте, приско­рювати темп мовлення потрібно поступово.

• Засвітить сонце і в наше віконце.
• Свою кишеню май, а в чужу не заглядай.
• Радісні вісті, коли запрошують їсти.
• Молодий місяць не всю ніч світить.
• Не слухав тата - послухаєш ката.

Вправа 146.

Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у повіль­ному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Зверніть увагу на відмінності в артикуляції і вимові приголосних «Б» - «П», «Д» - «Т», «т» — «Ц», «В» — «Ф», «З» - «С», «М» — «Н», «Р» — «Л», «К» - «Ґ», «X» — «Г», «Ж» - «Ш», «Ч» - «Щ», «Дж» - «Дз» та «Й». Пам’ятайте, приско­рювати темп мовлення потрібно поступово.

• Любов сліпа, доведе до біди і попа.
• Кожний дубок хвалить свій чубок.
• Ґолсуорсі «Сагу про форсайтів» написав, а Цвіґун її читав.
• Хто в темряву дивиться, той од світла кривиться.
• Гроші май, а про чорний день дбай.

Вправа 147.

Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у повіль­ному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Зверніть увагу на відмінності в артикуляції і вимові приголосних «Б» - «П», «Д» - «Т», «т» — «Ц», «В» — «Ф», «з» — «С», «М» — «Н», «Р» — «Л», «К» — «Ґ», «X» — «Г», «Ж» - «Ш», «Ч» - «Щ», «Дж» - «Дз» та «Й». Пам’ятайте, приско­рювати темп мовлення потрібно поступово.

• Життя - казка, смерть - розв'язка.
• Шістьох шахів чекали у падишаха.
• Ще баран і шкуру носить, а кушнір за неї просить.
• Дзиґа дзижчала, дзвеніла й упала.

Nota Bene!

«ПРОДОВЖУЙТЕ РОБОТУ ЗІ СКОРОМОВКАМИ ДО ТОГО ЧАСУ, ПОКИ НЕ ДОСЯГНЕТЕ ЧІТКОСТІ ВИМОВИ В ШВИДКОМУ ТЕМПІ МОВЛЕННЯ.

Таким чином, необхідно більше займатися подібними тех­нічними вправами, оскільки артикуляція - це відпрацьовані до автоматизму рухи мовного апарату людини, що забезпечують ЇЇ звукороздільну вимову. Практична робота з артикуляції є пе­редумовою вдосконалення усного мовлення людини. Таким чином, проблемі формування і вдосконалення павичок артику­ляції голосних і приголосних звуків української мови слід при­ділити пильну увагу у процесі вивчення дисциплін мовленнє­вого циклу, зокрема таких, як: «Техніка усного мовлення», «Техніка мікрофонного мовлення», «Техніка екранного мов­лення», «Основи красномовства», «Риторика», «Ораторське мистецтво» та ін.

1. Вимова в українській літературній мові та методика оволодіння нею

Сучасний стан орфоепічної культури в українському су­спільстві початку XXI століття є, па жаль, украй незадовіль­ним. ГІро це красномовно свідчать і трансляції засідань парла­менту, і невмирущість такого феномену, як «суржик», і кіль­кість щоденних помилок професійних мовців в українському теле- і радіоефірі, пов’язаних із вимовою звуків і наголосом у словах.

Існує ціла низка причин, що зумовлюють такий низький рі­вень орфоепічної культури в Україні. І хоча розгляд їх не є нашою метою, утім, означимо хоча б побіжно найважливіші з них.

По-перше, це більш як трьохсотрічне зневажання україн­ської мови, яке, на жаль, стало традиційним і таким, що про­довжує ще існувати, зазвичай, на рівні підсвідомості багатьох людей.

По-друге, в українському суспільстві, па відміну від росій­ського, як наслідок постійного гніту й жорстокого зламу опору, а також насадження чужої мови й культури виникло недбале ставлення до усного мовлення, зокрема до мовленнєвої культу­ри взагалі.

По-третє, змінити щось у мовному середовищі па краще без підтримки влади - завдання надзвичайно складне, а те, що нею робиться в цьому напрямі, є і недостатнім, й незадовільним. Про це свідчать, наприклад, офіційні виступи російською мо­вою українських урядовців і парламентарів, ставлення останніх до пропозицій учасників IX міжвузівської науково-практичної конференції «Українська мова в сучасному інформаційному просторі», апаратні ігри навколо правопису тощо.

По-четверте, орфоепія усної літературної мови, па жаль, по- сідацнезначне місце в структурі мовленнєвої підготовки учнів в українській початковій і базовій середній школі. Українська мова поміж державних мов інших країн залишається чи не єди­ною мовою в світі, орфоепія якої не є предметом вивчення в школі! Не дивно, що далеко не всі вчителі володіють орфоепією української літературної мови, бо ані вона, ані орфоепічний практикум із української мови, ані культура мовлення не є ок­ремими нормативними курсами, а тому вивчаються лише там, де керівництво навчального закладу приділяє пильну увагу проблемам державної мови, культури мовлення, виховання патріотизму. На жаль, реформа інколи, запроваджена Мініс­терством осві ти і науки України, ніяк не торкнулась орфоепії державної мови. Натомість, іноземні мови запропоновано ви­вчати вже з другого класу!

Відсутність у шкільній програмі предмета «Орфоепія укра­їнської мови» є водночас і причиною, і наслідком недостат­ньої орфоепічної обізнаності абітурієнтів, що вступають у вищі навчальні заклади, зокрема й ті, що обирають спеціальність «Телевізійна журналістика».

Утім, професійна діяльність телевізійних журналістів тісно пов’язана з усним мовленням. Саме воно постає чинником, за­собом, інструментом упливу на багатомільйонну телевізійну аудиторію та зумовлює, у свою чергу, особливості фахової під­готовки, у структурі якої орфоепія цілком закономірно посідає місце обов’язкового складника.

Усувати наслідки орфоепічної неграмотності вчорашніх абітурієнтів доводиться в процесі навчання в інституті, хоча цю роботу, мається на увазі орфоепічну практику, безсумнівно, слід починати ще у школі. Декотрі з абітурієнтів уперше, хоча й оглядово, знайомляться з орфоепією з навчальних курсів «Українське ділове мовлення», «Сучасна українська мова», «Українська мова в ЗМК».

Палітру дисциплін мовленнєвого спрямування, що вивча­ються студентами спеціальності «Телевізійна журналістика», доповнює предмет «Техніка екранного мовлення». Згідно з програмою він є інтегрованим курсом практичного спрямуван­ня, що покликаний забезпечити оволодіння культурою і техні­кою екранного мовлення майбутніх журналістів-телевізійни- ків. Певен, що вивчення студентами цього предмета добре по­значиться не тільки на мовленнєвій, а й на загальній культурі майбутніх фахівців, бо одна справа - теоретичні знання норм орфоепії і зовсім інша - оволодіння ними на практиці. Таким чином, навчальний курс «Техніка екранного мовлення», спря­мований на формування культури усного мовлення, розв’язує складне практичне завдання шляхом проведення постійного практикуму з орфоепії. В останньому чільне місце посідають фонетика, артикуляція, вимова звуків, наголошення слів, напи­сання, аналіз, адаптування до усного мовлення і, врешті-решт, читання («начитка») текстів.

Зазначимо принагідно, що орфоепія української мови була об’єктом уваги відомих учених мовознавців і дослідників С. Го- ловащука, М. Жовтобрюха, А. Коваль, Л. Мацько, М. Погрібно­го, Д. Ревуцького, II. Тоцької, Л. Шевченко та інших. Ними роз­крито сутність орфоепії української мови, сформульовано нор­ми вимови звуків і наголошення слів, упорядковано орфоепічні словники. У цілому не заперечуючи змінності вимови і наголо­шення в історичному процесі розвитку мови, переважна біль­шість учених визначають сталість орфоепічних норм як одну з найважливіших ознак, що сприяє забезпеченню зв’язку поко­лінь та взаєморозумінню між ними.

Саме ж поняття «ОРФОЕПІЯ», здебільшого, тлумачиться вченими як розділ мовознавства, змістом якого є правила (нор­ми) вимови й наголошення. Тож нагадаємо, що, окрім всього того, орфоепія є обов’язковим складником сценічної мови, теле- і радіомовлення, ораторського мистецтва. Адже акторів, теле- і радіожурналістів, дипломатів, юристів, педагогів та представ­ників багатьох інших професій можна вважати професійними мовцями. Оволодіти ж культурою і технікою усного літератур­ного мовлення без вивчення орфоепії, напевно, неможливо. До того ж, неухильне дотримання норм літературної вимови є свідченням мовленнєвої культури людини та прикладом для наслідування. Правильна літературна вимова допомагає краще зрозуміти кожного мовця, отже, вона ще виступає неод­мінною умовою ефективного спілкування. Все це, певного мі­рою, свідчить про те, що знання орфоепічних норм та оволодін­ня правильною вимовою, безсумнівно, є завданням кожної інте­лігентної людини.

Нормативну частину змісту цього поняття можна назвати об’єктивною, головною і незаперечною. Втім орфоепією, окрім того, є ще й утілення в літературній вимові кожного мовця тих самих норм, оскільки у перекладі з грецької «орфоепія» означає правильність вимови й наголошення слів, а не лише правила. Напевно, суспільні виміри орфоепії є значущим соціокультур- ним явищем, на жаль, ще малодослідженим українськими мо­вознавцями, але для телевізійної журналістики не менш важли­вими залишаються особистісні виміри, що становлять суб’єк­тивну частину змісту означеного вище поняття. Зрозуміло, що специфіка телевізійного мовлення зобов’язує всіх нас уважніше й вимогливіше поставитись до орфоепічної культури професій­них мовців задля того, щоб унеможливити руйнування україн­ської літературної мови, що відбувається, на жаль, шляхом ти­ражування на багатомільйонну аудиторію грубих орфоепічних помилок - оглушення приголосних, ігнорування нескладового «У», підміна глухого «Т» свистячим «Ц», простіше, «фекання», «шокання», «цікання».

Повертаючись до суспільних вимірів досліджуваного нами поняття, нагадаємо, що будь-яка мова має свою орфоепію, яка відображає, насамперед, дух народу, його ментальність і куль­туру. В ній розкривається її сталість і зв’язок із джерелами, яки­ми є, передусім, етнічна усна народна творчість, національна лі­тература, мистецтво, журналістика.

До того ж, орфоепія ще й віддзеркалює ставлення влади й суспільства до мови, стан розвитку мовознавства, культури мовлення, стійкість мови до іншомовних впливів та схильність до змін і нововведень у своєму лоні, а також здатність мови до самозбереження.

Якщо якийсь народ володіє мовою і надто швидко змінює правила орфоепії, піддаючись іншомовним впливам, напри­клад, від несприйняття того ж «фекання» (Д. Фонвізін) до за­хоплення ним (І. Козляпінова), то це свідчить, з одного боку, про активність мовних процесів та можливі руйнування тради­цій, а з іншого - можливо, і про нездатність мови до самоочи­щення, себто до збереження своєї автентичності.

Однак, якщо раптом із якихось причин народ через десятки років поневірянь повертається до своїх мовних традицій, зокре­ма орфоепічних, то це свідчить про його стійкість, волю й ха­рактер. А його мова характеризується як стійка й здатна до від­родження. Від такого повернення виграє не лише мова, а й осві­та, культура та їх носії. Це означає, що попри всі негаразди, впливи й опір з боку недругів, такий народ і його мова здатні до самоочищення, отже,- й до самозбереження.

Ми вже маємо приклади повернення українській мові неод­норазово репресованої літери та фонеми «Ґ». Колись Петром І, міністром Валуєвим, Олександром II, нарешті, Сталіним і його режимом робилися жорстокі спроби репресувати не лише цю літеру і фонему, а ще й той народ, що був посієм солов’їної мо­ви, якій вони були притаманні. Сподіваюсь, що майже 380-річ- па історія літери і 900-річпа історія фонеми «Ґ» перекопує нас у життєздатності традицій, мови, народу. Однак у недалеко­глядних його представників була недовіра стосовно історично­го віку фонеми «Ґ», у декого - доцільності її повернення. А не­други взагалі мають сумніви щодо відродження української мо­ви, культури, народу. Позаяк бажане вони звикли видавати за дійсне та єдино правильне.

Орфоепія української мови складалась упродовж тисячо­літь. Наведений вище приклад із фонемою «Ґ» є прямим дока­зом тому, адже вона, будучи не найдавнішого фонемою у нашій мові, і то налічує 900 років.

Одними з найдавніших вважаються фонеми «О», «У», «А», «Е», «И», «І», «ї», «Я» - з голосних і «К», «Л», «М», «Н», «Р», «С», «Т», «X», «Ч», «Щ» - з приголосних. Ними вже во­лоділи наші пращури. Ці фонеми, як відомо, певного мірою, присутні й у міфологічній системі українців, і в їхнім етпонопі- мі, і в давнім письмі.

В українській мові з 33 літер маємо 10 голосних (6 основ­них+4 йотованих), закріплених орфографічно, і 12 - орфо­епічно (нескладові «У» та «І»)! За рахунок останніх кількість приголосних у вимові зменшена, а кількість голосних, навпаки, збільшена до 12. Присутність у мові значної кількості голосних додає їй голосу, бо останній, наприклад, у процесі співу три­мається саме на голосних, які цілком органічно подовжуються, а тривалість звучання приголосних, відповідно, скорочується. Зрозуміло, чому нашу мову називають солов’їною. І хоча при­чин для того насправді є набагато більше, однією з них слід вважати ту, що українська мова є голосною, тобто призна­ченою для голосу, усного мовлення й співу, а не лише для письма.

Одним із основних і чинних у нашій мові залишається правило, за яким українські фонеми й слова вимовляються гак само, як і пишуться. Насамперед, це стосується голосних звуків, однак іноді спостерігаємо розбіжності в написанні та вимові. Це зумовлено тим, що звуки на письмі передаються літерами, а їх у нашій мові, як вже зазначалось, є значно мен­ше, аніж звуків, бо па сьогодні відомо понад 50 фонем та їх ва­ріантів.

Голосні звуки є опорою будь-якої мови - і українська не є винятком. Коренева частина назви цих звуків не випадково утво­рена від іменника «голос», бо саме голосні звуки дають можли­вість виявити голос людини. Вони є каркасом, на який нанизу­ються приголосні звуки і, таким чином, завдяки диханню, го­лосникам та резонаторам утворюється єдиний голосовий потік.

Утім, у кожній мові голосні вимовляються неоднаково. Той самий звук за місцем його творення на спинці язика може бути в одній мові переднім, у другій - середнім, а в третій - взагалі заднім. Тому в усіх трьох положеннях це будуть три різних звуки, хоча, можливо, на письмі всі вони можуть бути передані однією літерою.

Окрім того, в орфоепії голосних звуків української мови роз­різняють дві позиції голосних - сильну і слабку. Позиція наго­лошеного голосного завжди є сильною. Його вимова відзнача­ється більшою чіткістю, тривалістю, виразністю. У сильній по­зиції фонема неодмінно відповідає наголошеній літері. Вона за будь-яких умов не може бути змінена на іншу. Отже, голосний у сильній позиції завжди вимовляється так само, як і пишеться.

Наприклад: БАТЬКІВЩИНА, УКРАЇНА, СЛАВУТИЧ, ДНІ­ПРО, РАДІСТЬ, НАТХНЕННЯ, ЩАСТЯ.

Слабкою називають позицію нснаголошеного голосного звука. Він, здебільшого, вимовляється не гак голосно й вираз­но, трохи швидше, ніж наголошений. При цьому вимова го­лосних «А», «У», «І» залишається незмінною, незалежно від позиції у слові.

Наприклад: «ПАРУБОК», «ПАРУБОЦТВО», «РУПОР»,

«РУШНИК», «ДІВЧИНА», «ВІТЕР», «БЛАГОВІСТ».

Голосний «О» в наголошених складах звучить довше (на­приклад, ТОПООЛЯ). в ненаголошспих коротше (наприклад, МОЛИТВА), але ніколи не змінюється па «А», як цс відбуваєть­ся, скажімо, в інших мовах, зокрема російській. Навпаки, ледве помітною є тенденція його наближення до «У», та й то лише у слабкій позиції, тобто в тих словах, де «О» є ненаголошеним і передує наступному наголошеному складу з «У», наприклад: ЗО-ЗУ-ЛЯ, звучить як ЗУ-ЗУ-ЛЯ, БОР-СУК - БУР-СУК, БО-РУ-ЛЯ - БУ-РУ-ЛЯ. КО-ЖУХ - ІСУ-ЖУХ та ін. Однак у наголошеному складі «О», навіть за умови сусідства в наступному складі з «У», завжди звучить незмінно і трохи

подовжено, наприклад, ВООТУМ, ДООПУСК, ІІРООПУСК, ФООКУС, СООУС тощо.

Голосні звуки «Е», «И» у сильній позиції вимовляються чітко й виразно, ніколи не підміняючи один одного. Наприклад: «ЧЕСТЬ», ЧИСТЕ», «ГЕТЬМАН», «РИТМ», «ГЕЙЗЕР», «ГИРЛО», «ЧЕСНО», «ЧИСТО» і т. д.

Цікаву тенденцію спостерігаємо з голосними «Е» - «И» у слабкій позиції. Ненаголоінений «Е» перед наголошеним «И» в усному мовленні наближається до «И», наприклад, пишемо «ПШЕНИЦЯ», а говоримо «ПІ1ІИНИЦЯ», або в дієсловах дру­гої відміни однини, наприклад, БЕРИ звучить як БИРИ, ПЕРИ - ГІИРИ, МЕЛИ- МИЛИ, ГРЕБИ - ГРИБИ і т. д.

Утім, помітною є також зміна «И» на «Е», що якось мірою врівноважує та доводить, що з «И» та «Е» існує аналогічна тен­денція. Тут так само ненаголошений звук «И» перед наголо­шеним «Е» ледве помітно змінюється на «Е». Наприклад, пи­шемо: «ВИДЕЛКА», говоримо: «ВЕДЕЛКА», «КИШЕННЯ» - «КЕПІЕННЯ» тощо.

Отже, голосні «Е» та «И», якщо стоять у сусідніх складах, виявляють ледве помітну тенденцію до уподібнення між собою з наступним голосним у сильній позиції, тобто наголошеним. При цьому не має значення, який із них стоїть у попередньому, а який у наступному складі. Наприклад, пишемо: «ПЛЕТЕ­НИЦЯ», говоримо: «ПЛЕТИНИПЯ», пишемо: «МИЛЕНЬКИЙ», говоримо: «МЕЛЕНЬКИЙ.

Голосний звук «І» у сильній і слабкій позиціях вимовля­ється завжди однозначно - чітко й виразно. Під наголосом він звучить трохи триваліше. 1 хоча без наголосу він звучить корот­ше, все ж зберігає чіткість і визначеність. Наприклад, у силь­ній позиції пишемо: «КІНЬ», говоримо: «КИНЬ», пишемо: «КВІТЕНЬ», говоримо: «КВІІТЕНЬ», пишемо: «БІЛКА», гово­римо: «БІІЛКА». У слабкій - пишемо: «ІКОНА», говоримо: «ІКОНА», пишемо: «ВІКНО», говоримо «ВІКНОО», пишемо: «ІСТОРІЯ», говоримо: «ІСТООРІЯ» і т. д.

Йотовані голосні звуки ї, Є, Ю, Я вимовляються трохи дов­ше, позаяк додавання приголосного «И», так зване йотування, цілком природно подовжує час їх звучання. Особливо це стосу­ється сильної позиції. Наприклад, пишемо: «ЇСТИ», говоримо: «ЙІСТИ», пишемо: «ЄДНІСТЬ», говоримо: «ЙЕДНІСТЬ», пи­шемо: «ЮРБИЩЕ», говоримо: «ЙУРБИГЦЕ», пишемо: «ЯГО­ДА», говоримо: «ЙАГОДА».

У слабкій позиції йотовані голосні звучать трохи коротше, наприклад, пишемо: «ЇЖАК», говоримо: «ЙІЖААК», пишемо: «ЄНОТ», говоримо: «ЙЕНООТ», пишемо: «ЮВІЛЕЙ», говоримо:

«ЙУВ1ЛЕЕЙ», пишемо: «ЯЧМІНЬ» говоримо: «ЙАЧМІІНЬ».

Таким чином, норми вимови голосних звуків української мови, що формувались упродовж її історії, залишились майже незмінними. Тому можна стверджувати, що вони у мас є стали­ми і непохитними, бо відображають природну сутність україн­ців - прямих, правдивих, відвертих, щирих і довірливих людей.

Якщо вимова голосних звуків української літературної мови не передбачає особливих застережень, окрім зазначених вище тенденцій, то у вимові приголосних звуків знаходимо значно більше розбіжностей між написанням і вимовлянням. Утім, роз­глянемо все докладно та, насамперед, подамо загальні, правила.

1. Дзвінкі звуки (Б, Д, ДЗ, З, ДЖ, Ж, Г, Ґ) в орфоепії ук­раїнської літературної мови цілком відповідають своїй назві, позаяк ніколи не оглушуються, тобто не асимілюються з глухи­ми. У сильних і слабких позиціях, тобто в наголошених і нсна- голошеиих складах вони завжди залишаються дзвінкими. На­приклад: «БАРВІНОК», «ДАРУНОК», «ДЗВІНКИЙ», «ЗОРЕ­ПАД», «ДЖМІЛЬ», «ЖАЙВОРОН», «ГРЕБЛЯ», «ГАНОК».

Виняток становить приголосний «Г», який лише у наведе­них нижче та похідних від них словах вимовляється як глухий «X». Наприклад, пишемо «ВОГКО», говоримо: «ВОХКО», пишемо: «ДЬОГОТЬ», говоримо: «ДЬОХОТЬ», пишемо «ДІГТЯР», говоримо: «ДІХТЯР», пишемо: «КІГТІ», говоримо: «КІХТІ», пишемо: «ЛЕГКО», говоримо: «ЛЕХКО», пишемо: «НІГТІ», говоримо: «НІХТІ».

Винятком також є приголосний «З» - як прийменник перед словами, що починаються глухими «К», «II», «Т», «X», «Ф» та «С». У такому разі «З» в усному мовленні оглушується й пе­ретворюється на «С». Зазначимо, принагідно, що прийменники в українській мові вимовляються злито в мовленнєвому потоці, а не виокремлено з нього. Наприклад, пишемо: «З КИЄВА», а говоримо: «СКИЄВА», пишемо: «З ПОЛТАВИ», говоримо «СПОЛТАВИ», пишемо: «З ТЕРНОПОЛЯ», говоримо: «СТЕР- НОГТОЛЯ», пишемо: «З ХАРКОВА», говоримо: «СХАРКО- ВА», пишемо: «З ФЕРМИ», говоримо: «СФЕРМИ», пишемо: «З СІЛЛЮ», а говоримо: «ССІЛЛІО» і т. д. Приголосний «З» перед шиплячими «Ч», «Ш» вимовляється як «Ш». Напри­клад, пишемо: «З ЧАЄМ», а говоримо: «ІІІЧАЄМ», пишемо: «З ЧАСОМ», говоримо: «ШЧАСОМ», пишемо: «З ЧАСТ­КОЮ», говоримо: «IIIЧАСТКОЮ», пишемо: «З ШАБЛЕЮ», говоримо: «ШШАБЛЕЮ», пишемо: «З ШВАГРОМ», говори­мо: «ТІГШВАГРОМ». Приголосний «З» як прийменник та у префіксальних частинах перед дзвінким «Ж» в усному мовлен­ні асимілюється з ним, тобто вимовляється як «Ж». Таке від­бувається і перед шиплячим «Ч», але в такому разі асиміляція, мовною мірою, не відбувається, тут «З» перетворюється теж на «Ж». Наприклад, пишемо: «З ЖІНКОЮ», говоримо: «ЖЖІН- КОЮ», пишемо: «РОЗЖАРИТИ», говоримо: «РОЖЖАРИ- ТИ», пишемо: «РОЗЧИСТИТИ», говоримо: «РОЖЧИС- ТИТИ», пишемо: «РОЗЧАРУВАТИ», говоримо: «РОЖЧАРУ- ВАТИ».

Приголосний «Д» вимовляється твердіше перед твердими голосними звуками «А», «Е», «И», «О», «У». Наприклад, «ДАХ», «ДЕРЕВО», «ДИВО», «ДОТИК», «ДУБ».

Пом’якшення відбувається у тих словах, де приголосний «Д» стоїть перед «І» чи складом з «І». Наприклад, пишемо: «ДІВЧАТА», говоримо: «ДЬІУЧАТА», пишемо: «СЬОГОДНІ», говоримо: «СЬОГОДЬНІ», пишемо: «ДІЖА», говоримо: «ДЬІЖА», пишемо: «ДІЛО», говоримо: «ДЬІЛО», пишемо: «ДІЛЯНКА», говоримо: «ДЬІЛЯНКА», пишемо: «ДІМ», гово­римо: «ДЬІМ», пишемо: «ДІТИ», говоримо: «ДЬГГИ», пишемо: «ДІЮЧИЙ», говоримо: «ДЬІЮЧИЙ», пишемо: «ДІЯ», говори­мо: «ДЬІЯ».

На стику префікса й кореня перед наступними м’якими при­голосні звуки вимовляються твердо. Наприклад: «ЗВІРИТИ», «ЗВІСТКА», «ЗЛІПИТИ», «ЗМІРЯТИ», «ЗМІЦНИТИ», «РОЗДІЛЯТИ», «РОЗДЕРЖАВЛЮВАТИ», «РОЗДАВАТИ» тощо.

У тих словах, що па письмі позначені літерою «Ґ» чи міс­тять її всередині, проривний «Ґ» вимовляється твердо й вираз­но. Наприклад,

у власних назвах: АҐРИІІА, БЕРИНҐ, ВАШИНГТОН, ВОЛЬФҐАГІҐ, ГАБСБУРҐ, ГЕҐЕЛЬ, ГЮҐО, ҐАВДЕАМУС, ҐАЛАМАҐА, ГАЛІЛЕЙ, ҐАЛУА, ҐАНДІ, ҐАРҐАНТЮА,

ҐАРИБАЛЬДІ ҐЕДЕМІН, ҐЕТЕ, П ДЕ МОПАСАН, ҐОГЕН, ҐОЛСУОРСІ, ҐРИҐ, ГРИМ, ҐРИНВИЧ, ҐУСТАВ, ПАНТА- ҐРЮЕЛЬ;

V загальних назвах: АВТОТРЕНІЕІҐ, БАҐЕТ, ВІҐВАМ, ГАБАРИТ, ҐАБЕЛОК, ҐАБЗУВАТИ, ҐАВОТ, ҐАҐАРИҐА, ҐАЗДА, ҐАНОК, ҐАТУНОК, ҐВАЛТ, ҐЕРҐАВКА, ҐРИН­ДЖОЛИ, ҐУДЗИК та ін.

Губні приголосні звуки «Б», «П», «В», «М» у словах, що на письмі позначаються апострофом перед йотованими «ІО», «Я», вимовляються твердо. Наприклад: «Б’Ю», «В’ЮН», «ДЕВ’ЯТЬ», «М’ЯЧ», «П’Ю».

1. Глухі приголосні звуки, зокрема (К, П, Т, Ф, X) у мовно­му потоці вимовляються злито з голосними, тобто так само, як пишуться. З твердими - твердіше, наприклад: «КАМЕНЯР», «ПОДОРОЖ», «ТРУДАРІ», «ФОТОГРАФІЯ», «ХАТА». З м’якими - м’якіше, наприклад: «КІНЬ», «ПІТЬМА», «ТІНЬ», «ФІТЬ-ФІТЬ», «ХІД».

Свистячі приголосні вимовляються теж так, як і пишуться, але без зайвого присвисту. Виняток становлять дієслівні закін­чення «ТЬСЯ», що вимовляються як «ЦЯ». Наприклад, пи­шемо: «РОЗВИДНЯЄТЬСЯ», а говоримо: «РОЗВИДНЯЄЦЯ», пишемо: «ЗБІГАЄТЬСЯ», говоримо: «ЗБІГАЄЦЯ», пишемо: «ЗУСТРІЧАЄТЬСЯ», говоримо: ЗУСТРІЧАСЦЯ», пишемо: «ВІНЧАЮТЬСЯ», говоримо: «ВІНЧАЮЦЯ».

Свистячі приголосні звуки «З», «С», «Ц» вимовляються м’якіше перед наступними м’якими в тому разі, коли за ними йдуть голосні «Є», «І», «Ю», «Я». Наприклад, пишемо: «ЗВІР», а говоримо: «ЗЬВІР», пишемо: «СВІТ», говоримо: «СЬВІТ», пишемо: «ЦВЯХ», говоримо: «ЦЬВЯХ», пишемо: «ЦВІРІНЬКАТИ», говоримо: ЦЬВІРІНЬКАТИ».

Глухі свистячі перед дзвінкими приголосними вимовляють­ся дзвінко. Наприклад, пишемо: «ОСЬ ДЕ», а говоримо: «ОЗЬ ДЕ», пишемо «ГІРИСЬБА», говоримо: «ПРИЗЬБА».

1. Сонорні звуки (М, В, Н, Л, Р, Й) української мови вимовляються так, як пишуться. Наприклад: «МАТУСЯ», «ВІРНІСТЬ», «НЕБО», «ЛІС», «РАЙ». ^

Винятком із цього правила є «В» і «Й», які в позиціях між будь-якими іншими приголосними чи голосним і приголосним завжди вимовляються як нескладовий «У» замість «В» та «І» замість «Й». Єдиним застереженням у їхньому застосуванні є те, що вони ніколи не можуть бути наголошеними, оскільки є нескладовими. Наприклад, пишемо: «БЕЗКОШТОВНО», а го­воримо: «БЕЗКОІНТОУНО», пишемо: «ЙТИ», говоримо: «ІТИ», пишемо: «ЗОЛОЧІВ», говоримо: ЗОЛОЧІУ», пишемо: «ЙМОВІРНО», говоримо: «ІМОВІРНО», пишемо: «ЧЕРНІ­ГІВ», говоримо: «ЧЕРНІГІУ», пишемо: «НАЙМЕННЯ», говори­мо: «НАІМЕННЯ», пишемо: «ПОБАЧИВ», говоримо: «ПОБА- ЧИУ», пишемо: «НАЙКРАЩЕ», говоримо: «НАІКРАЩЕ», пи­шемо: «КИЇВ», говоримо: «КИЇУ». Фонема «В» застосовується лише тоді, коли слідом за тією йде голосний заук. Наприклад: ВАРТА, ВЕЧІР, ВІКНО, ВІТЕР, ВИБІР, ВОЛЯ.

Вимова нескладового «У», що не дозволяє приглушення приголосного «В», склалася в усній народній традиції. Зазна­чимо принагідно, що така народна вимова не суперечить фоне­тичній традиції, притаманній класичним мовам, що полягає в чергуванні голосних і приголосних звуків.

1. Шиплячі звуки української літературної мови та африка­ти з ними («Ж», «ДЖ», «Ч», «Ш», «Щ») вимовляються у деяких положеннях твердо без пом’якшень. Наприклад: ЖАХ, ЖИТО, ЖУК, КАЛЮЖА, ДЖМІЛЬ, ДЖЕМ, ЧАГАРНИК, ЧАС, ПО­МІЧНИК, РІЧКА, ГЛЕЧИК, БОРЩ, ЩАВЕЛЬ, ЩУРИТИ­СЯ, ЩУКА, ВОЩИНА, ЩАСТЯ.

Проте, у дієсловах дійсного способу у другій особі однини шиплячі асимілюються з наступними свистячими звуками. Наприклад, пишемо: БАЛОТУЄШСЯ, ВАГАЄШСЯ, ВИ­КЛИКАЄШСЯ, а говоримо: БАЛОТУЄССЯ, ВАГАЄССЯ, ВИКЛИКАЄССЯ. Пишемо: ВОВТУЗИШСЯ, ГРАЄШСЯ, ГА- РЯЧИІІІСЯ, а говоримо: ВОУТУЗИССЯ, ГРАЄССЯ, ГАРЯ- ЧИССЯ. Пишемо: ДИВИШСЯ, ЖУРИШСЯ, МИЛУЄШСЯ, а говоримо: ДИВИССЯ, ЖУРИССЯ, МИЛУЄССЯ. Пишемо: НАВЧАЄШСЯ, ОЗДОРОВЛЮЄШСЯ, СМІЄШСЯ, а говори­мо: НАУЧАЄССЯ, ОЗДОРОУЛЮЄССЯ, СМІЄССЯ. Пише­мо: ТРУДИШСЯ, ПІКЛУЄШСЯ, ШАНУЄШСЯ, а говоримо: ТРУДИССЯ, ПІКЛУЄССЯ, IIIАНУЄССЯ.

Суттєвого компонентою орфоепії є акцентологія. Вона ви­ступає, передусім, як нормативність наголошення, що своїм ко­рінням сягає глибин лінгвістичної логіки. Напевно, немає по­треби доводити важливість її вивчення майбутніми професій-

ними мовцями. Адже це зрозуміло: як добре не вимовлялись би звуки й слова, але неправильне наголошення здатне зіпсувати будь-яке позитивне враження від усного мовлення. Тому про­поную скористатись деякими порадами щодо вивчення систе­ми наголошення в українській мові. Вони з’явились у результа­ті проведеного порівняльного акцентологічного аналізу значно­го масиву лексичних одиниць.

Наголос в українській мові є не лише вільним, а ще й чі тко визначеним, але не одноманітним. Він ставиться на перших складах, як, наприклад, в англійській мові, у словах іншомовного походження: БАЛТИМОР, ЛОНДОН, БУНГАЛО, РАНЧО. В іменниках чоловічого й жіночого роду з префіксом по: ПОКЛИК, ПОКРУЧ, ПОКЛАД, ПОСВІДКА,, ПОЗИЧКА, ПОСМІШКА. В іменниках середнього іюду: МІСТО, ДІЛО, КРІСЛО, але ВІКНО, КІНО, ВІДРО. У прикметниках: БІЛЕНИЙ, БОМБОВИЙ, КРУЧЕНИЙ, але ФАХОВИЙ, ДІЛОВИЙ, ВЕСЛОВИЙ, ЧАТОВИЙ, СУДОВИЙ, ЧЕРГО­ВИЙ. У дієсловах із префіксом ви: ВИЗНАТИ, ВИТРЕБУ­ВАТИ, ВИСТАВИТИ, ВИОКРЕМИТИ. У дієприслівниках, що зберігають наголошення па кореневій голосній: БАРВ­ЛЯЧИ, ВАБЛЯЧИ, ГУДЯЧИ, САДЯЧИ, МАЖУЧИ, МОВЛЯЧИ.

Доволі часто в українській мові трапляються слова, в яких наголошення припадає па другий склад. Це, насамперед, від­дієслівні іменники середнього роду, що мають закінчення я, наприклад: ЗАНЯТТЯ, ПИТАННЯ, НАВЧАННЯ, ЧИ­ТАННЯ, ПИСАННЯ, ЗАВДАННЯ, СКЛАДАННЯ, ОБРАН­НЯ, ВИДАННЯ (про продукт видавничої діяльності). Той самий наголос мають також іменники жіночого роду першої відмі­ни, що мають закінчення а, наприклад: ВЕСЕ ЛКА, ДОРОГА, КОРОВА, ЛІНІЙКА, КОПІЙКА, ПОГОДА, АБЕТКА, але СТОРОНА, БОРОЗНА, КРИВИЗНА, ДІВЧИНА.

Наголошений передостанній склад (третій), як, наприклад, у латині, італійській чи польській мовах. Наприклад, в іменни­ках жіночого роду: БУЙВОЛИЦЯ, ОДЕЖИНА, ВЕДМЕЖИ­НА (рослина). Такий наголос спостерігаємо у прикметниках, наприклад: АПОКРИФІЧНИЙ, АЛФАВІТНИЙ, БАЛИКО­ВИЙ, ПІДМЕТОВИЙ, ПРИСУДКОВИЙ, ПРИСМЕРКО­ВИЙ, ПОЛИНОВИЙ, БОРОШНЯНИЙ. Наголошений перед­останній склад мають також дієслова доконаного і недоконано- го виду, наприклад: ПІДКРІПИТИ, ПІДКОРИТИ, ПРАЦЮ­ВАТИ, ПРАСУВАТИ, БОРОЗНИ ТИ, КОЛОТИ ТИ тощо.

Наголошений останній склад (третій), як у французькій мові, наприклад, в іменниках чоловічого роду: ВЕСЕЛУН, БА- ГАТ1Й, ПРОДАВЕЦЬ, ВИДАВЕЦЬ, а також середнього роду:                                                                          

ДОЛОТО, ВИБУТТЯ, ПОЛОТНО, але БОЛОТО. Той самий наголос мають і прикметники, наприклад: БОЧКОВИЙ, ПІС­КОВИЙ, ПІДСАДНИЙ та іп. Значна частина дієприслівників також мають наголос на останньому складі, наприклад: ВЕР­ТЯЧИ, СКРЕБУЧИ, КРІПЛЯЧИ, НЕСУЧИ, ШИПЛЯЧИ.

У словах, що позначають назви місцин, за умови наявності в них суфіксу -чин(а) або щин(а) наголос припадає на кореневу голосну, так само, як і в тих словах, від яких вони походять, наприклад: ПОЛТАВА - ПОЛТАВЩИНА, ВІННИЦЯ - ВІННИЧЧИНА, ДОНЕЦЬК - ДОНЕЧЧИНА, ХЕРСОН - ХЕРСОНЩИНА, ЧЕРНІГІВ - ЧЕРНІГІВЩИНА, СУМИ - СУМЩИНА, ОДЕСА - ОДЕЩИНА, ЛЬВІВ - ЛЬВІВЩИНА, але ГАЛИЧИНА, БУКОВИНА.

Складні іменники часто мають наголос на голосній, що їх з’єднує, наприклад: РУКОПИС, ЛІТОПИС, МАШИНОПИС, ЖИВОПИС, ГУРТОЖИТрК, БАРОМЕТР, СПІДОМЕТР, МАНОМЕТР, але КІЛОМЕТР, САНТИМЕТР, МІЛІМЕТР,

ЗОРЕПАД, ЛИСТОПАД, СНІГОПАД, ЛІСОСТЕП та ін.

В українській мові доволі багато слів, що мають подвій­ний наголос, тобто не лише основний, а й побічний, наприклад:

ЗАВЖДИ і ЗАВЖДИ, ЗОКРЕМА і ЗОКРЕМА, ЗАДАРМА

і ЗАДАРМА, ВЕСНЯНИЙ і ВЕСНЯНИЙ, АПОСТРОФ і АПОСТРОФ, БЕЗВИХІДЬ і БЕЗВИХІДЬ, ПЕРЕВЕСЛО і ПЕРЕВИСЛО, МЕЖИГІР’Я і МЕЖИГІР’Я, БАЙДУЖЕ і БАЙДУЖЕ, БЕЗКИД і БЕЗКИД тощо.

Подвійний наголос в українській мові мають також займен­ники. Здебільшого, вони наголошуються на кінцевому складі, наприклад: МЕНЕ, ТЕБЕ, СОБІ, ТОБІ, ТОГО, ЦЬОГО, ЙОМУ, ТОМУ і т. ін. За умови, іцо перед займенником з’являється прийменник, наголос зміщується на перший склад, наприклад: БІЛЯ МЕНЕ, У ТЕБЕ, ПРИ ЦЬОМУ, ДО ТОГО, ВІД КОГО, ДЛЯ НЬОГО, а₍ в орудному відмінку - на другий (середній) склад: ЗА СОБОЮ, З ТОБОЮ, ЗА ЦІЄЮ, З ТІЄЮ.

Числівники в українській мові наголошуються за аналогією, наприклад: ОДИНАДЦЯТЬ, а не одинадцять, бо ДВАНА­ДЦЯТЬ; ЧОТИРНАДЦЯТЬ, а не чотирнадцять, бо ТРИНА­ДЦЯТЬ; СІМДЕСЯТ, а не сімдесят, бо П'ЯТДЕСЯТ; ВІСІМ­ДЕСЯТ, а не₍ вісімдесят, бо ШІСТДЕСЯТ; ДВАДЦЯТЬОХ, ТРИДЦЯТЬОХ, а не двадцятьох, тридцятьох, бо ПЯТЬОХ, ШІСТЬОХ і т. д.

У наголошенні дієслів також простежуються аналогії, що розглядається мовознавцями як ознака певної системності. Так, дво-, трискладові дієслова у першій особі однини тепе­рішнього і майбутнього часу, здебільшого, мають наголос на кінцевих складах, наприклад: КАЖУ, ПИШУ, ПІДУ, ЗНА­ЙДУ, ВІЗЬМУ, ЛЮБЛЮ, ЗРОБЛЮ; дієслова теперішнього часу у першій особі однини мають наголос на передостанньому скла­ді, наприклад: ЧИТАЮ, МАЛЮЮ, СПІВАЮ, МАЮ, КОХАЮ, ВБОЛІВАЮ, але НЕНАВИДЖУ, РАДЖУ, ЇЖДЖУ.

Таким чином, орфоепічний аспект фахової підготовки теле­візійних журналістів, зумовлений особливістю їхньої професій­ної діяльності, що базується на усному літературному мовлен­ні, потребує систематичної цілеспрямованої роботи з оволодін­ня практичними навичками вимови звуків і наголошення слів, а також їхнього узгодження і підпорядкування цілям і характе­рові мовленнєвого акту.

Із гучномовців і телевізійних екранів має звучати загально­прийнята, єдина, сучасна українська літературна вимова. Чим краще журналісти володіють нею, тим точніше вони доносять до своєї аудиторії зміст того, про що йдеться в їхніх повідомлен­нях, репортажах, коментарях тощо.

Насамкінець, хочеться привернути увагу всіх свідомих гро­мадян до нагальних проблем орфоепії української літературної мови. Народним обранцям і урядовцям, а також всім причетним до української мови, літератури, журналістики, культури, мис­тецтва особистостям, слід пам’ятати, що єдина українська літе­ратурна вимова в телевізійному просторі - це те культурне тло, на якому виховується нація і створюються її духовні скарби.

1. Орфоепічний практикум

Вправа 148.

Відповідно до правил орфоепії українського літературного мовлен­ня прочитайте вголос і запишіть у свій орфоепічний словник такі слова:

абихто, їстівний, арахісовий,, бадьоренький, ведмедиця, віддавна, дебетовий, шишковий, ваблячи, етнонім.

Вправа 149.

Відповідно до правил орфоепії українського літературного мовлен­ня прочитайте вголос і запишіть у свій орфоепічний словник такі слова:

вірнопідданий, гамірно, гамірний, генезис, барвник, гнилля, ґаблі, ґречність, далеко, даровизна.

Вправа 150.

Відповідно до правил орфоепії українського літературного мовлен­ня прочитайте вголос і запишіть у свій орфоепічний словник такі слова:

дезінфікувати, дехто, епос, ескорт, жалібник, жалюзі, життє­пис, заварний, завдання, загвіздок.

Вправа 151.

Відповідно до правил орфоепії українського літературного мовлен­ня прочитайте вголос і запишіть у свій орфоепічний словник такі слова:

.   ..      '     „          '  .                         '                     і             ,

імби^овии, арахіс,, карлючкуватий, логопедія, майстер, маршовий, навичка, обух, олень, орнамент.

Вправа 152.

Відповідно до правил орфоепії українського літературного мов­лення прочитайте вголос і запишіть у свій орфоепічний словник такі слова:

павич, протибольовий, ранковий, свіженький, тесляр, товче­ний, урочистий, успіх, фабула, хибкий.

Вправа 153.

Відповідно до правил орфоепії українського літературного мов­лення прочитайте вголос і запишіть у свій орфоепічний словник такі слова:

цибулина, чалма, шелихвіст, щавель, юрбище, яйцевий, яшма, аніхто, випадок, ґабзувати.

0 N018 Вепе!

«ЗІВІ (ШІ5£ШЕ РЕ55АТ» - «КОЖНИЙ, ХТО ПОГАНО РОБИТЬ, САМ СОБІ ШКОДИТЬ»,- вважали давні римляни. Й хоча в цьому вислові йдеться, передусім, про вчинки людей, однак він цілком може стосуватися й мовлення.

Вправа 154.

Відповідно до правил орфоепії українського літературного мов­лення прочитайте вголос і запишіть у свій орфоепічний словник такі слова:

агент, вузлище, голковий, гонор, гурман, ґвалтівний, ґречний, дарма, даючи, дещо, єретик, жалячи, жбурнути, женучи, живлячи, житло, заборонний, загвіздка, задешево, захарастити, зашморг,

зурна, іграшковий, казна-де, католик, килимовий, колесо, Коліїв­. * * .  * ~          ~ . * -                 • ^

щина, колісник, колія, липкии, листопад, літній, літопис, лобовий, ! ' •„ ' • / • . .. місячи, мнучи, мовчазний, мутячи, навгад, навесні, навпіл, об­горнутий, обіцянка, огляд, отаман, пайовий, пакілля, паристий, ' ' ¹ ~ ¹¹ ' пасовище, рекрут, скляний, спростування, торжище, тризуб,

ущільнити, циган, чорноклен, якір.

 

Вправа 156.

Відповідно до правил орфоепії українського літературного мов­лення прочитайте вголос і запишіть у свій орфоепічний словник такі слова:

аудитор, багно, Балтимор, бюлетень, вигадливий, вигадка, висхідний, вимова, витівка, витівник, гуртожиток, ґанок, дивина, діагноз, дурно, екзерсис, Євразія, жостір, загадковий, їдкий, копітко, кулінарія, лихвар, маківочка, невпопад, недогляд, нищів­ний, нінащо, обмін, остаточний, ошатний, пагорб, пелюстковий, перебіг, роздум, свічковий, святки, сердячись, спусковий, ста­лити, статуя, торф'яний, тужавіти, ув’язь, фарбовий, фолікул, форзац, хвильовий, хмільник, хмурячи, хрестовина, цінник, цупко, череп'яний, чорнослив, шабля, шелесткий, шиплячий, щімко, щітковий, щупленький, юхта, яблуневий, ягнитися, ямище.

Вправа 158.

Відповідно до правил орфоепії українського літературного мовлен­ня прочитайте вголос і запишіть у свій орфоепічний словник такі слова:

абетковий, абощо, авгур, авто, ажуровий, азимут, бюлетень, б'ючи, варячи, вдаючи, вигадка, вигадливий, вимова, вимога, га­зетяр, газометр, гамбіт, гамірний, гарбузище, глядач, горох­виння, гострячи, гребучи, далебі, дворище, дебітор, декотрий, ді­дисько, доконче, донесхочу, дрижачи, дружачи, житло, житловий, залоза, замкнений, запальник, запальничка, заявник, інопле- мінний, кістковий, латекс, лимар, ліплячи, марнота, нахильцем, ожеледь, пагілля, перешепт, переярок, шрифтовий, шовковий, цінячи, яристий, ятрити, ящірка.

Вправа 159.

Чітко й виразно вимовляйте текст вправи. Пам’ятайте, що голосний звук «О» в слові «кожух» вимовляється з наближенням до «У» - «коужух».

Кажу: «Одягай кожух!»

«Кожух, одягай»,- кажу.

Вправа 160.

Чітко й виразно вимовляйте подані нижче слова відповідно до правил орфоепії української літературної мови.

БУГ - БУК,

ГРИБ-ГРИП,

ПЛІД - ПЛІТ,

КАЗКА - КАСКА,

ВЕЗТИ - ВЕСТИ,

МИМОХІДЬ - МИМОХІТЬ,

ВУЖ-ДУШ,

КОРЖІ - КОРЧІ,

КУБИК - КУХЛИК,

сом-сон,

ГАЛИНА - КАЛИНА.

Вправа 161.

Прочитайте вголос і поясніть подані нижче слова. Чітко й виразно вимовляйте їх відповідно до правил орфоепії української літератур­ної мови. Особливу увагу зверніть на вимову фонеми «Ґ».

, Габарит, ґабелок,, ґабзувати, ґаблі, ґава, ґавити,

ҐАВРАТИ, ҐАВРЯ, ҐАҐАРИҐА, ҐАДЖАЛАҐАТИ, ҐАДЖУҐА.

Вправа 162.

Прочитайте вголос і поясніть подані нижче слова. Чітко й виразно вимовляйте їх відповідно до правил орфоепії української літератур­ної мови. Особливу увагу зверніть на вимову фонеми «Ґ».

ҐАЗДА, ҐАЗДИНЯ, ҐАЗДІ ВКА, ҐАЗЕЛЯ, ҐАЙДА, ҐАЙДАР,, ҐАЙ- ДУВАТИ, ҐАЛАҐАН, ҐАЛАМАҐАТИ, ҐАЛАМИҐА, ҐАЛАНЦІ, ҐА- ЛАНКИ.

Вправа 163.

Прочитайте вголос і поясніть подані нижче слова. Чітко й виразно вимовляйте їх відповідно до правил орфоепії української літератур­ної мови. Особливу увагу зверніть на вимову фонеми «Ґ».

ҐАЛДА, ҐАЛ ЕРА, ҐАНҐСТЕР, ҐАНДЖ, ҐАНОК, ҐАРА, ҐАРАНТ, ҐАРСОН, ҐАТУНОК, ҐАХУВАТИСЯ, ҐАЦИК, ҐВАЛТ, ҐВАЛТІВНИК, ҐВАЛТУВАТИ.

Вправа 164.

Прочитайте вголос і поясніть подані нижче слова. Чітко й виразно вимовляйте їх відповідно до правил орфоепії української літератур­ної мови. Особливу увагу зверніть на вимову фонеми «Ґ».

, ҐВАРДІЯ, ҐВЕР,, ҐВИНТ, ҐВИНТІВКА, ҐЕВАЛ, ҐЕҐАТИ, ҐЕД- ЗУНОК, ҐЕЙЗЕР, ҐЕЙША, ҐЕДЛО, ҐЕЗУНД, ҐЕРЦОҐ, ҐЕҐОТАТИ, ҐЕДЗИЛЛЯ.

Вправа 165.

Прочитайте вголос і поясніть подані нижче слова. Чітко й виразно вимовляйте їх відповідно до правил орфоепії української літератур­ної мови. Особливу увагу зверніть на вимову фонеми «Ґ».

, ҐЕДЗУНОК, ҐЕДЗЬ, ҐЕДЗЕЛ, ҐЕДЗЕНЬ, ҐЕЛҐОТУН, _# ҐЕЛЕТА, ҐЕЛКА, ҐЕЛЮХ, ҐЕНІТИВ, ҐЕРҐЕЛІ, ҐЕМБА, ҐЕМЗАТИ, ҐЕРҐАВКА, ҐЕРҐОТАТИ, ҐЕРҐОТІТИ.

Вправа 166.

Прочитайте вголос і поясніть подані нижче слова. Чітко й виразно вимовляйте їх відповідно до правил орфоепії української літератур­ної мови. Особливу увагу зверніть на вимову фонеми «Ґ».

, ҐЕРДАН, ҐЕРЕҐА, ҐЕРУВАТИ, ҐЕСТАПО, ҐЕТО, ҐЕШЕФТ, ҐИР­ЛИҐА і ҐЕРЛИҐА, ҐЛЯҐ і ҐЛЯҐА, ҐОҐЕЛЬ-МОҐЕЛЬ, ҐОҐОЛЬ- МОҐОЛЬ, ҐОЛКІ ПЕР, ҐОЛЬФ.

Вправа 167.

Прочитайте вголос і поясніть подані нижче слова. Чітко й виразно вимовляйте їх відповідно до правил орфоепії української літератур­ної мови. Особливу увагу зверніть на вимову фонеми «Ґ».

ґонґ, Гондола, Готика, Горжетка, Гофре, Гравер, Гра­вій, Гравітація, Гравюра, ґрамзуляти, Гранат, Гранд, ґрати.

Вправа 168.

Прочитайте вголос і поясніть подані нижче слова. Чітко й виразно вимовляйте їх відповідно до правил орфоепії української літератур­ної мови. Особливу увагу зверніть на вимову фонеми «Ґ».

ґратулювати, Граціозний, Грація, ґречний, ґречність, Грильяж, Грим, Гримаса, ґринджоли, ґроґ, Гроно, Гро­теск, ґрундзювати.

Вправа 169.

Прочитайте вголос і поясніть подані нижче слова. Чітко й виразно вимовляйте їх відповідно до правил орфоепії української літератур­ної мови. Особливу увагу зверніть на вимову фонеми «Ґ».

ґрунт, ґрунтоеіний, ґуґля, ґудзик, ґулий, Гуляш, Гума,

ҐУМААРАБІКА, ҐУРАЛЬНЯ, ГУТАПЕРЧА, ҐЯУР.

Задля урізноманітнення практичного опрацювання пра­вильної літературної вимови можуть слугувати не лише техніч­ні вправи, а й уривки з віршів відомих українських поетів.

0 ІЧоіа Вепе!

«ССЖ5ІІЛА ОМІЧНА УЕК.ВІ5 РК.Ш5 ЕХРЕКІШ (ШАМ АК- МІ5 5АРІЕШЕМ ПЕСЕТ, ШИ» - «МУДРОМУ ТИЧИТЬ ВСІ СПРАВИ ВИРІШУВАТИ СЛОВАМИ, А НЕ ЗБРОЄЮ». Чи не означає це, що й слова мають стати сильнішими за зброю?!

Вправа 170.

Прочитайте виразно вголос уривок із поезії Т. Шевченка «РОЗРИ­ТА МОГИЛА». Слова вимовляйте відповідно до щойно засвоєних пра­вил орфоепії. Особливу увагу зверніть на фонеми «О», «У», «А», «Е», «И», «І», «І», «ю», «И», «М», «Н», «Р», «ч», «щ».

РОЗРИТА МОГИЛА

Світе тихий, краю милий, Моя Україно,

За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась,

Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? «Молилася, турбувалась, День і ніч не спала,

Малих діток доглядала, Звичаю навчала.

Виростали мої квіти,

Мої добрі діти,

Панувала і я колись На широкім світі, Панувала... Ой Богдане! Нерозумний сину! Подивись тепер на матір, На свою Вкраїну,

Що, колишучи, співала Про свою недолю,

Що, співаючи ридала, Виглядала волю.

Ой Богдане, Богданочку! Якби була знала,

У колисці б задушила,

Під серцем приспала.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

Вправа 171.

Прочитайте вголос виразно поданий нижче вірш І. Франка. Про­аналізуйте його з точки зору змісту та системи наголошення слів української мови. Зверніть особливу увагу на наголос у слові «котрі», запам’ятайте його.

Недовго жив я в світі ще,

Та встиг чимало вже зазнати.

Не що й дало мені життє,

Та все ж дало досить багато.

Дало мені пізнать добро,

Дало побачить світ науки, Бажання правди у душі І дві тверді робочі руки,

Дало і приязнь, і любов Взаємну, хоч і не щасливу. Сказало: «Сій, хоч не твойо В руках пожате буде жниво!»

І ворогів дало, котрі Кленуть і тиснуть м’я, бо сильні: Дало й прихильників, котрі Найбільш самі собі прихильні.

Та над усе ціню я ту Малую мірку мук і болю,

Котрі прийняв я в сім життю За правду, за добро, за волю.

ІВАН ФРАНКО

Вправа 172.

Прочитайте виразно вголос поданий нижче вірш М. Рильського Слова вимовляйте відповідно до щойно засвоєних правил орфоепії Особливу увагу зверніть на фонеми «И», «І», «О», «У», «Ю», «Я», «К»

«г», «ш», «ч», «щ».

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих,- рідна мова,

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

Цареві блазні і кати,

Раби на розум і на вдачу,

В ярмо хотіли запрягти її, як дух степів гарячу,

І осліпити й повести На чорні торжища незрячу,

Хотіли вирвати язик, Хотіли ноги поламати, Топтали під шалений крик,

В’язнили, кидали за ґрати,

Зробить калікою з калік Тебе хотіли, рідна мати.

І ти порубана була,

Як Федір у степу безрідний,

І волочила два крила,

Під царських маршів грюкіт мідний,- Але свій дух велично - гідний,

Як житнє зерно, берегла.

МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ

Вправа 173.

Прочитайте вголос поданий нижче уривок із поезії І. Світличного, знайдіть в тексті питомі українські фонеми, зверніть увагу на вимову фонем «И», «Є», «О», «У», «К», «Г», «Р», «Ч», «ТЬ».

Коли спадає ніч глибока І завмирає воля й чин,

Бог людям шле свого пророка.

Й тоді - причиною причин - Гримить суремно і громово Першопочаток чину - слово.

ІВАН СВІТЛИЧНИЙ

Вправа 174.

Прочитайте виразно вголос вірш Ю. Клена. Слова вимовляйте відповідно до щойно засвоєних правил орфоепії. Особливу увагу зверніть на фонеми «Ж», «Ш», «Ч», «Щ», «ТЬ» та нескладового «У».

ВЕСНА

Щороку ліс міняє темні шати,

Щороку сонце відновляє путь,

Щоб золото плескуче розілляти,

І в синє плесо серце окунуть.

Я знаю сорок шостий раз воскресне Сп'яніла вись, і степ, і далина,

Але щороку я встрічаю весну,

Немов це перша у житті весна.

Надіюсь, вірю і чекаю: може,

Вже цього разу збудиться воно,

Що стільки років надить і тривожить,

І в снах моїх співає, як вино.

І що коли в потузі непоборній Повстане день, пророчить нам ясу,

І ранок несподівано розгорне Ніколи ще не явлену красу!

ЮРІЙ КЛЕН (ОСВАЛЬД БУРГҐАРТ)

Вправа 175.

Прочитайте виразно вголос уривок із поезії Т. Шевченка. Слова вимовляйте відповідно до щойно засвоєних правил орфоепії. Особ­ливу увагу зверніть на фонеми «У», «А», «О», «И», «І», «Ц», «Ч», «СЬ».

Учітеся, брати мої,

Думайте, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

Вправа 176.

Прочитайте виразно вголос уривок із поезії М. Рильського. Сло­ва вимовляйте відповідно до щойно засвоєних правил орфоепії. Особливу увагу зверніть на фонеми «Ц», «Ж», «Ш», «Ч», «Щ», «ТЬ» та нескладового «У».

Мужай, прекрасна наша мово,

Серед прекрасних братніх мов,

Живи, народу віще слово,

Над птахом царських корогов,

Цвіти над ними веселково,

Як мир, як щастя, як любов!

МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ

Вправа 177.

Прочитайте вголос поданий нижче уривок із вірша В. Стуса, зна­йдіть в тексті питомі українські фонеми, зверніть увагу на вимову «К», «Ч», «У», «ТЬ».

★ ★ ★

Церква святої Ірини Криком кричить із імли: Мабуть, тобі вже, мій сину, Зашпори в душу зайшли? Хлюпають хвилі об тугу,- Чим я її розведу?

Маму лишив на наругу,

Жінку лишив на біду.

Рідна сестра, як зигзиця, Б’ється об мури грудьми... Господи! Світ не святиться - Побожеволіли ми!..

ВАСИЛЬ СТУС

Вправа 178.

Прочитайте поданий нижче уривок з поеми Л. Костенко «Маруся Чурай». Особливу увагу зверніть на нескладовий «У» та інші фонеми, зокрема: «Ч», «СЬ», «ТЯ», «Г» тощо.

* іе *

Іван приходив. Так посидів, мовчки.

Устав, пішов, оглянувся з воріт.

Лише весна укинулась в листочки,

Підняв їх знову гетьман у похід.

Заграли знову труби до походу,

Війнуло громом з Тясмина-ріки.

Богдан підняв козацтво за свободу,

Універсалом обіслав полки.

ЛІНА КОСТЕНКО

Вправа 179.

Прочитайте вголос поданий нижче «Випадковий сонет» І. Світ- личного. Зверніть увагу на вимову фонем «З», «С», «Р», «Л», «Б», «П», «М», «Н», «В» та нескладового «У».

Я - випадок. Я із закону випав І впав у винятковість, як у сон.

Але не любить винятків закон.

Хоча - хіба це вибрик? Виклик? Випад?

І все ж я, випаденець, під замком Сиджу собі, некондиційний виплід, Складаю іспит на циганський випіт (Колись би вже... корова язиком).

Бо що як всі захочуть випадати? Хто зможе випадущім раду дати? Ніхто. Ніде. Ніколи. Далебі!

Невесело величині зникомій У світі строгих регул і законів.

І все ж я - випадок. Сам по собі.

ІВАН СВІТЛИЧНИЙ

Вправа 180.

Прочитайте вголос поданий нижче вірш І. Світличного «Тарас Бульба». Проаналізуйте його зміст. Зверніть увагу на вимову питомих українських фонем «Ч», «Щ», «Ж», «III», «СЛ», «Р», нескладового «У», а також на риторичні запитання.

ТАРАС БУЛЬБА

Ти чуєш, сину? Україну Плюндрує чорна татарва,

А ми - хоч не рости трава,

Ми, патріоти, слиним слину:

Аби, мовляв, була жива.

Сутуж, та треба - чуєш, сину!- (На час!) зігнути (трохи!) спину,

Щоб не злетіла голова.

А там... а там ще буде видно,

І гнеться потурчанське бидло,

Нездалих предків кленучи,

У яничари пруть ягнята.

І нікому меча підняти...

Ти чуєш, сину? Не мовчи.

ІВАН СВІТЛИЧНИЙ

Вправа 181.

Прочитайте вголос поданий нижче вірш «Ми не такі вже й малі». Проаналізуйте його зміст. Зверніть увагу на вимову питомих україн­ських фонем «Ч», «Щ», «Ж», «Ш», «СЛ», «РТ», «ЗД», нескладового «У», а також на риторичні запитання.

МИ НЕ ТАКІ ВЖЕ Й МАЛІ

«ТАІЧТІІМ 5СІМІІ5, ОІІАМТІІМ МЕМОВІА ТЕІЧЕМІІ5».^[12]

Вороги нас хочуть роздробити,

Роз’єднати, принизити, стерти,

Щонайменше мріють нас перетворити На піщинки у пустелі смерті.

На безмовні, сірі, слабкі духом,

Залякані істоти, що нездатні здерти З свого обличчя маску одним рухом,

І живуть так з нею мовчки, але вперто.

Здавалось би - яке їм діло?..

Які ми є? До чого одкровення?

Та видно здавна їм кортіло Дати нам зменшувальне ймення.

Не українці зовсім, а мовляв хохли,

Не козарлюги й козаки, а козачки.

Не від любові нас назвали й малоросами,

А від бажання бачити малими й босими.

А ми, затямте, між іншим, не такі вже й малі,

Не дві тисячі років живемо на цій землі. Позначені кордони наші ще на давній мапі, Шануймося, панове, бо ми того варті!

ПЕТРО ПЕРЕЦЬ

Вправа 182.

Прочитайте вголос поданий нижче вірш «Чечня». Проаналізуйте його зміст. Зверніть увагу на вимову питомих українських фонем «Ч», «Щ», «Ж», «Ш», «СЛ», «РТ», «ЗД», нескладового «У».

ЧЕЧНЯ

Знов Москва розпинає народ,

Що повстав за державу свою,

Знов закутих в залізо заброд Зустрічає чеченець в бою.

Двоголовий орел в два дзьоби П’є чеченську палаючу кров!

Ну, а ми мовчимо, як раби,

Що збоялись вчорашніх заков.

Це фальшивої волі мораль,

Честь лукава, сповита в брехню,

Та прийде знахабнілий москаль І до нас, як зруйнує Чечню.

Прометею, кривава красо,

Ти й з Парижа підмоги не жди!

Може, тільки хлопчина з УНСО Принесе тобі в жмені води.

А Європа, та курва стара,

Посміхатися буде здалік,

Як наповниться кров'ю Кура І - всі русла зросійщених рік.

Буде лиця ховать у вуаль,

Видавати за жар порохню,

Та прийде знахабнілий москаль І в Париж, як зруйнує Чечню.

Там - вогонь. У вогні - Прометей!

Люди, гляньте, там діють кати!

Я кричу, та не бачу людей,

Бачу тільки глухі животи.

ДМИТРО ПАВЛИЧКО

1. Дикція в усному мовленні та методика оволодіння нею

Дикція в перекладі з латини означає чіткість мовлення. Як практична павичка вона формується впродовж всього життя людини, але найбільш прийнятним є ранній його період - від одного року до двадцяти п’яти. Проте нею мусять займатися і зовсім літні люди, особливо після зубного протезування чи, скажімо, інсульту. І це це дивно, бо саме дикція робить усне мовлення людини чітким, розбірливим, ясним, а отже, й зрозу­мілим іншим людям.

Відомий чеський письменник Іржі Томап справедливо вва­жав, що задля того, щоб навчитися правильно і гарно говорити, потрібні три передумови, а саме: «володіти технікою мовлення, знати психологічні засади взаємин між людьми і - найголовні­ше - мати що сказати».^{[13] [14]} Отож, розглянемо першу передумову та можливості практичного оволодіння культурою і технікою мовлення. Останні, як відомо, відносять до мистецьких основ риторики, а вона, у свою чергу, розглядається як сукупність ху­дожніх елементів, що виявляється у двох основних аспектах - слуховому і зоровому. Перший із них складається з якостей та вмінь так чи інакше пов’язаних із технікою мовлення, складові елементи якої називають ще екстра - чи ітаралінгвістичними чинниками ораторського мистецтва. До них, як відомо, нале­жать: мовленнєвий голос, артикуляція, дикція, інтонація, вимо­ва, ритм, темп мовлення тощо. Другий - із зовнішніх елементів, таких, як: міміка, жести, пози. Все це разом у комплексі з інши­ми чинниками створює імідж оратора та справляє певне вра­ження на слухацьку аудиторію.

Зазначимо принагідно, що існуючі підручники з оратор­ського мистецтва не враховують загальної потреби майбутніх фахівців-комупікаторів у практичному оволодінні культурою і технікою мовлення, а тому формуванню практичних павичок дикції в усному мовленні часто не приділяється належна увага.

Найвагоміші иапрацювапня й результати у напрямі форму­вання практичних навичок дикції належать театральній педагогі­ці. Її безсумнівні здобутки у роботі зі словом можуть бути корис­ними і журналістам, і викладачам, і студентам будь-яких спеці­альностей, і всім тим, хто прагне вдосконалити власне мовлення.

«Драматичне мистецтво,- вважала М. О. Кнебель,- мистецтво складне, воно містить у собі цілу низку складників. Але головним із них, що безпосередньо вражає глядача, впливає на нього, є слово».²

Роботі зі словом у театрі приділяється неабияка увага. Про­відну роль, як відомо, воно відіграє й у риториці. Саме тому і варто скористатися тим безцінним досвідом театральної педа­гогіки, накопиченим, зокрема, у формуванні правильної арти- куля ції, чіткої дикції, темпоритму мовлення та інших аспектах практичної роботи зі словом.

Для опрацювання, зокрема, швидкості мовлення пропону­ється технічна вправа, що будується на ритмічній вимові пар­них приголосних Б - П, Д - Т, Т - Ц, В - Ф, 3 - С, М - Н, Р - Л, К - Ґ, X - Г, Ж - III, Ч - Щ, Дж - Дз у поєднанні з го­лосними за відомою табличкою: І-Е-А-О-У-И.

Вправа 183.

Прочитайте вправу вголос спочатку повільно. Зверніть увагу на підкреслені склади - їх потрібно наголошувати. Поступово приско­рюючи темп, щоразу стежте за чіткістю й правильністю вимови.

Бі-бі-бі-бі-біп.

Бе-бе-бе-бе-беп.

Ба-ба-ба-ба-бап.

Бо-бо-бо-бо-боп.

Бу-бу-бу-бу-буп,

Би-би-би-би-бип.

Ді-ді-ді-ді-дІІ,

Де-де-де-де-деї,

Да-да-да-да-даї,

До-до-до-до-дої,

Ду-ду-ду-ду-дуі,

Ди-ди-ди-ди-диі.

Ті-ті-ті-ті-тіц.

Те-те-те-те-тец.

Та-та-та-та-тац.

То-то-то-то-тои.

Ту-ту-ту-ту-іуи,

Ти-ти-ти-ти-тиц.

Ві-ві-ві-ві-віф,

Ве-ве-ве-ве-веФ.

Ва-ва-ва-ва-ваф.

Во-во-во-во-воФ.

Ву-ву-ву-ву-вуФ.

Ви-ви-ви-ви-виФ.

Зі-зі-зі-зі-зіс.

Зе-зе-зе-зе-зес.

За-за-за-за-зас.

Зо-зо-зо-зо-зос.

Зу-зу-зу-зу-зуС-

Мі-мі-мі-мі-мін.

Ме-ме-ме-ме-мен,

Мя-мя-ма-ма-ман.

Мп-мп-мо-мо-мон.

Му-му-му-му-мун.

Ми-ми-ми-ми-мин.

Рі-рі-рі-рі-рІП,

Ре-ре-ре-ре-вел,

Ра-ра-ра-ра-рад,

Ро-ро-ро-ро-вод,

Ру-ру-ру-ру-ЕУД,

Ри-ри-ри-ри-рил.

Кі-кі-кі-кі-кіґ.

Ке-ке-ке-ке-кеґ,

Ка-ка-ка-ка-каґ.

Ко-ко-ко-ко-щґ,

Ку-ку-ку-ку-щ;,

Ки-ки-ки-ки-киґ.

Хі-хі-хі-хі-хіг.

Ха-хе-хе-хе-хег.

Хя-ха-ха-ха-хаг.

Хо-хо-хо-хо-хрг,

Ху-ху-ху-ху-хуг,

Хи-хи-хи-хи-хиг.

Жі-жі-жі-жі-жіш.

Же-же-же-же-жеш,

Жя-жа-жа-жа-жаш.

Жо-жо-жо-жо-жош.

Жу-жу-жу-жу-жуш.

Жи-жи-жи-жи-жиш.

Чі-чі-чі-чі-чіш.

Че-че-че-че-чещ,

Ча-ча-ча-ча-чащ,

Чо-чо-чо-чо-чрш.

Чу-чу-чу-чу-чущ.

Чи-чи-чи-чи-чищ.

Джі-джі-джі-джі-джідз,

Дже-дже-дже-дже-джедз,

Джя-джа-пжа-джа-джадз,

Джо-джо-джо-джо-джодз,

Джу-джу-джу-джу-джудз,

Джи-джи-джи-джи-джидз.

Вправа 184.

Прочитайте вправу вголос спочатку повільно. Зверніть увагу на акценти (підкреслені склади). Потім, поступово прискорюючи темп, щоразу стежте за чіткістю й правильністю вимови.

Бді-бде-бда - бдо - бду- бд и,

Пті-пте-пта-пто-пту-пти.

Дґі-дґе-дґа-дґо-дґу-дґи,

Ткі-тке-тка-тко-тку-тки.

ІОІ-тре-тра-тро-тру-три.

Ііхі-ихе-цха-ихо-цху-цхи.

Вді- вде - вда- вдо - вду- в ди,

Фті-Фте-Фта-Фто-Фту-Фти.

Збі-збе-зба-збо-збу-зби.

Спі-спе-спа-спо-спу-спи.

Мрі-мре-мра-мро-мру-мри.

Нгіі-нпе-нпа-нпо-нпу-нпи.

Рді-рле-рла-рло-рлу-рли,

Лсі-лсе-лса-лсо-лсу-лси.

Кхі-кхе-кха-кхо-кху-кхи,

Ґді- ґде - ґда- ґдо-ґду-ґди,

Хлі-хле-хла-хло-хлу-хли.

Гмі-гме-гма-гмо-гму-гми.

Жрі-жре-жра-жро-жру-жри.

Шкі-шке-шка-шко-шку-шки,

Чмі-чме-чма-чмо-чму-чми.

Щіб-щеб-щаб-щоб-щуб-щиб,

Бджіл-бджел - бджал - бджол - б джул - бджи л, Дзір-дзер-дзар-дзор-дзур-дзир.

Вправа 185.

Прочитайте вголос поліфункційну вправу «Потяг». Зверніть увагу водночас на таке:

1. Акценти в кожному куплеті змінюються.
2. Змінюється також і темп мовлення.
3. Незмінними залишаються лише орфоепічні норми, зокрема, щодо вимови «Ч», «З» та нескладовий «У».

потяг

Чую я знайомий звук:

ТУК - тук - тук - тук - ТУК - тук - тук - тук - ТУК - тук - тук - тук - ТУК!..

Це відходить від перону Швидкий потяг на Верону.

Тук - ТУК - тук - тук - тук - ТУК - тук - тук - тук - ТУК - тук - тук - тук-ТУК!..

Хід він швидко набирає

І від мене віддаляє

Той простий чарівний звук,

Мов у мандри кличе згук:

(з прискоренням) тук - тук - ТУК - тук - тук - тук - ТУК - тук - тук - тук - ТУК - тук - тук - тук - ТУК!..

Вагони вперед покотились, мов м’ячики: Іак-чики, Так-чики, Так-чики, Так-чики, Іак-чики, Так-чики, Так-чики, Так-чики!

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Що таке дикція?
2. Чим дикція відрізняється під артикуляції?
3. Які вправи для шліфування дикції ви знаєте?
4. Як часто слід виконувати вправи для формування розвитку і шліфування дикції?

1. Темп і ритм усного мовлення

Усне мовлення людини характеризується такими чинни­ками, як темп і ритм. їх можна й потрібно розглядати під різ­ним кутом зору, але ми спробуємо розібратися з кожним із них по черзі.

Темп - це узагальнена назва швидкості - повільної, помірної чи стрімкої й карколомної. Як поняття воно сформувалось спо­чатку у музиці, хоча до неї воно потрапило з мовлення - про­тяжного, поміркованого, квапливого. Потім від музики естафе­та темпу передалася театрові, кіно, естраді тощо.

Поняття «ритм» виникло ще в Давній Греції, в перекладі зі старогрецької воно означає розмірену течію «гуіЬшоз», високо- організовану, впорядковану, на відміну від «сЬаоз», суміш всіх стихій, що асоціюється з безладом, сумбуром.

Ритм у музиці - це чергування й співвідношення тривалості музичних звуків і акцентів. У театрі виникло поняття «темпо- ритм», яке вперше використав К. С. Станіславський, потім воно прижилося й у кіномистецтві. Темпоритм - це співвідношення внутрішньої напруги сценічної дії та її зовнішнього вираження.

В усному мовленні ритм - це майже так само, як і в музиці чергування тривалості звуків та їх акцентів. Найпершою лан­кою прояву ритму в усному мовленні є склад - наголошений чи ненаголошений. Відома всім силабо-тонічна система віршуван­ня заснована саме на закономірному чергуванні наголошених і ненаголошених складів. Пригадаймо, принагідно, основні вір­шовані розміри:

Двоскладові:

ХОРЕЙ: | |

ЯМБ:

Трискладові:

ДАКТИЛЬ: |         |

АМФІБРАХІЙ: - | - - | -;

АНАПЕСТ: - - | - - |

Звичайно ж, в усному мовленні ми не римуємо рядки і не ви­будовуємо склади у вірші в тих чи тих розмірах, однак це не озна­чає, що усне мовлення позбавлене ритму. Адже ми розставляємо акценти у фразах, реченнях, мовних періодах чи, скажімо, під­креслюємо певні знаки пунктуації. Все це разом і створює той не­повторний ритм усного мовлення, без якого воно втратило б ті чи ті барви й перетворилось би у монотонний, невиразний потік.

Усім професійним мовцям на практиці слід навчитися володі­ти різним темпом мовлення - від зовсім повільного до швидкого.

Особливо жвавого темпу мовлення слід домагатися у скоро­мовках. Матеріалом для роботи можуть слугувати перлини на­родної мудрості - приказки, вислови, прислів’я.

Вправа 186.

Прочитайте вголос скоромовки відповідно до існуючих правил орфоепії. Поступово прискорюйте темп мовлення. Пам’ятайте, чим швидшим є темп, тим активнішою має бути артикуляція.

• Біг кінь білобокий через річку глибоку,

Як упав - заіржав: увесь світ задрижав.

• Проміняв шило на мотовило.
• Пішла баба дубнячком,

Зачепилась гапличком,

Сюди смик, туди смик,

Відчепила свій гаплик.

• Бабиних груш - не руш: свої тряси, бабі неси!

Вправа 187.

Прочитайте вголос скоромовки відповідно до існуючих правил орфоепії. Поступово прискорюйте темп мовлення. Пам’ятайте, чим швидшим є темп, тим активнішою має бути артикуляція.

• Пильно поле пильнувати, перепелів полювати.
• Сто баб, сто рад, а дитя без пупа.
• Прийшла кума із довгим віником На бесіду з нашим півником,

Схопила півня на обід

Та й замела мітлою слід.

• Прилетів птах під солом’яний дах,

Довго бубонів, певно, дуже зголоднів.

Значна частина педагогів, які працюють зі словом, ствер­джують, що розвиток, шліфування та вдосконалення дикції мо­же бути ефективним лише за умови налагодження процесу по­стійної систематичної роботи, спрямованої на виховання всього комплексу мовленнєвої культури людини. Тому якщо у повсяк­денному житті ви не будете стежити за внормованістю, чисто­тою та виразністю своєї мови, не будете виявляти шанобливого ставлення до неї, то оволодіння дикцією, темпом і ритмом мов­лення може стати для вас марною справою.

1. Дикційний практикум

Вправа 188.

Прочитайте вголос скоромовки відповідно до існуючих правил орфоепії. Поступово прискорюйте темп мовлення. Пам’ятайте: чим швидшим є темп, тим активнішою має бути артикуляція.

• Думаєш дати, то подумай, де взяти.
• Діти в кут, коли гості в хату йдуть.
• Тяжко заробити, але легко розгубити.
• Того мені бажається, чого вдома не мається.

Вправа 189.

Прочитайте вголос скоромовки відповідно до існуючих правил орфоепії. Поступово прискорюйте темп мовлення. Пам’ятайте: чим швидшим є темп, тим активнішою має бути артикуляція.

• Великий до неба, а дурний, як не треба.
• Взявся за гуж, не кажи, що не дуж.
• Вір своїм очам, а не чужим речам.
• Федір та Федора пішли до комори.
• Вогонь - цар, а водиця - цариця.
• Фермер Федір Федоренко - Ферапонтів син.

Віддав гречку, мед і сало в сільський магазин.

Вправа 190.

Прочитайте вголос скоромовки у відповідно до існуючих правил орфоепії. Поступово прискорюйте темп мовлення. Пам’ятайте: чим швидшим є темп, тим активнішою має бути артикуляція.

• 3 ремеслом дружити - У житті не тужити.
• Стоїть дід над водою з червоною бородою,

Тільки сонце пригріє борода його красніє.

• Сова сіла розсудити, що сама буде робити,

Вночі їсти, удень спати, щоб сонця не знати.

• Завжди вийде Юхим із води сухим.
• Сніг, метіль, завірюха, бо вже зима коло вуха.

Вправа 191.

Прочитайте вголос скоромовки відповідно до існуючих правил орфоепії. Поступово прискорюйте темп мовлення. Пам'ятайте: чим швидшим є темп, тим активнішою має бути артикуляція.

• Сів шпак на шпаківню,

Заспівав шпак півню:

Так, як ти, не вмію я,

Ти не вмієш так, як я.

• Сліпий сліпому стежки не вкаже.
• Кожен з вас вбивав час,

Тепер час вбиває вас.

• Своя хата - своя правда, своя стріха - своя втіха.

Вправа 192.

Прочитайте вголос скоромовки відповідно до існуючих правил орфоепії. Поступово прискорюйте темп мовлення. Пам'ятайте: чим швидшим є темп, тим активнішою має бути артикуляція.

• Мав піп купу кіп, купу кіп мав піп.
• Ти, малий, скажи малому, хай малий малому скаже, хай малий теля прив’яже.
• Наш піддячий любить борщ гарячий,

А як голодний,то їсть і холодний.

• Митрофанову Маринку бачили ранком на ринку.
• Недогода старій бабці ні на печі, ні на лавці.

Вправа 193.

Прочитайте вголос скоромовки відповідно до існуючих правил орфоепії. Поступово прискорюйте темп мовлення. Пам’ятайте: чим швидшим є темп, тим активнішою має бути артикуляція.

• Робота - не ведмідь, до лісу не втече.
• Роби, небоже, то й Бог поможе.
• Летять до нас лелеки від південної спеки.
• Нехай і гречка, якби не суперечка.
• Рости великим, щасливим будь, себе не хвали та інших не гудь.

Вправа 194.

Прочитайте вголос скоромовки відповідно до існуючих правил орфоепії. Поступово прискорюйте темп мовлення. Пам’ятайте: чим швидшим є темп, тим активнішою має бути артикуляція.

• Кому влітку холод, тому взимку голод.
• Краще тепер, аніж у четвер.
• Ґедимінова Ядвіґа зранку Ґабзувала чоловіка на ґанку.
• Ґумові чоботи на селі, що у місті «Жигулі».
• Геґель, Ґете й брати Ґрим писали пером одним.
• Якби все одно, то лазили б у вікно, а то ходять у двері.

Вправа 195.

Прочитайте вголос скоромовки відповідно до існуючих правил орфоепії. Поступово прискорюйте темп мовлення. Пам’ятайте: чим швидшим є темп, тим активнішою має бути артикуляція.

• Хто кого любить, той того губить.
• Хліб на хліб сіяти - ні молотити, ні віяти.
• Хто часто в дорозі, був під возом і на возі.
• Кров людська - не водиця, пити її не годиться.
• Григорій, Євген і Валенсія поїхали разом до Греції.

Вправа 196.

Прочитайте вголос скоромовки відповідно до існуючих правил орфоепії. Поступово прискорюйте темп мовлення. Пам’ятайте: чим швидшим є темп, тим активнішою має бути артикуляція.

• Журба плугом по серцю оре.
• Хто по повній випиває, той під тином спочиває.
• Хвалися не родичами-орлами, а своїми ділами.
• Шукай правди у старих, а сили в молодих.

Вправа 197.

Прочитайте вголос скоромовки відповідно до існуючих правил орфоепії. Поступово прискорюйте темп мовлення. Пам’ятайте: чим швидшим є темп, тим активнішою має бути артикуляція.

• Часом з квасом, а порою з водою.
• Чужими руками добре жар загрібати.
• Що край, то звичай, що сторона, то новина!

Вправа 198.

Прочитайте вголос скоромовки відповідно до існуючих правил орфоепії. Поступово прискорюйте темп мовлення. Пам’ятайте: чим швидшим є темп, тим активнішою має бути артикуляція.

• Раді люди літу, як бджоли цвіту.
• Бджола летить, де мед пахтить.
• Гостру думку варто подавати тупим кінцем уперед.
• Совість іржавіє - помста тужавіє.
• Дзвін до церкви скликає, а сам у ній не буває.

Вправа 199.

Прочитайте вголос скоромовки відповідно до існуючих правил орфоепії. Поступово прискорюйте темп мовлення. Пам'ятайте: чим швидшим є темп, тим активнішою має бути артикуляція.

• Бігла панна од овець Загубила гребінець,

Місяць бачив - не добачив,

Сонце вкрало й не сказало.

• Помер піп з голоду на купі золота.
• Добре, як сусід близький, а перелаз низький.
• Орлині очі для дня,

Совині очі - для ночі.

Вправа 200.

Прочитайте вголос скоромовки відповідно до існуючих правил орфоепії. Поступово прискорюйте темп мовлення. Пам'ятайте: чим швидшим є темп, тим активнішою має бути артикуляція.

• Тік потік не в той бік,

Текли потоки у різні боки.

• Всяк ласий на чужі ковбаси.
• Моя згуба буде комусь люба.
• Не вчи вченого їсти хліба печеного.
• На Парнас прагне кожен з нас, а не тільки Панас.

Урізноманітнення артикуляційних та дикційних вправ

можна досягти у такий спосіб:

а)   сполучення парних приголосних у сусідніх складах, на­приклад: бі - пні, бс - мне, ба - пна, бо - ппо, бу - ггпу, би - ппи; або пі - ббі, не - ббе, на - бба, по - ббо, пу - ббу, пи - бби;

б)   акцентування і скандування різних складів, наприклад: дді - ті, дде - те, дда - та, /ідо - то, дду - ту, дди - ти; або ді - тті, де - гте, да - гта, до - тто, ду - тту, ди - тти;

в)    прискорення темпу вимови.

Особливо жвавого темну мовлення слід домагатися у скоро­мовках, але робити цс треба поступово. Матеріалом при цьому можуть слугувати народні приказки, вислови, прислів’я.

Вправа 201.

Прочитайте вголос у єдиному мовленнєвому потоці подані нижче скоромовки, поступово прискорюючи темп.

• Бідному Савці ні на печі, ні на лавці: на печі печуть, на лавці січуть.
• Дощ іде не там, де ждуть, а там, де жнуть,

не там, де просять, а там, де косять.

• Вогонь - біда й вода - біда,

а без вогню і без води ще більше біди.

• Мусій, муку сій, печи паляниці, клади на полиці.

Вправа 202.

Прочитайте вголос скоромовки відповідно до існуючих правил орфоепії. Поступово прискорюйте темп мовлення. Пам’ятайте: чим швидшим є темп, тим активнішою має бути артикуляція.

• Голодній кумі - хліб на умі.
• І швець, і жнець, і на дуді грець.
• В останній час сім погод у нас:

Сіє, віє, туманіє,

шумить, гуде,

Ще й щось зверху йде.

• Ченчик, ченчик невеличкий,

На ченчику черевички,

Шапочка - кінчаточка,

Добрий вечір, дівчаточка!

Вправа 203.

Ознайомтесь із текстом поданого нижче вірша Івана Франка. Проаналізуйте його під кутом зору змісту та засобів його увиразнен­ня - метру, ритму, мелодики. Прочитайте його виразно вголос. Пам’ятайте про дихання та стежте за своєю дикцією.

ГІМН

Вічний революціонер - Дух, що тіло рве до бою,

Рве на поступ, щастя й волю,

Він живе, він ще не вмер.

Ні попівськії тортури,

Ні тюремні царські мури,

Ані війська муштровані,

Ні гармати лаштовані,

Ні шпіонське ремесло В гріб його ще не звело.

Він не вмер, він ще живе!

Хоч від тисяч літ родився,

Та аж вчора розповився І о власній силі йде.

І простується, міцніє,

І спішить туди, де дніє:

Словом сильним, мов трубою, Міліони зве з собою,- Міліони радо йдуть,

Бо се голос духа чуть.

Голос духа чути скрізь:

По курних хатах мужицьких,

По варстатах ремісницьких,

По місцях недолі й сліз.

І де тільки він роздасться, Щезнуть сльози, сум, нещастя, Сила родиться й завзяття.

Не ридать, а добувати Хоч синам, як не собі,

Кращу долю в боротьбі.

Вічний революціонер - Дух, наука, думка, воля Не уступить пітьмі поля,

Не дасть спутатись тепер. Розвалилась зла руїна, Покотилася лавина,

І де в світі тая сила,

Щоб в бігу її спинила,

Щоб згасила, мов огень, Розвидняющийся день?

Вправа 204.

Ознайомтесь із текстом поданого нижче вірша Дмитра Павличка «То внутрішня справа Росії». Проаналізуйте його зміст та прочитайте виразно вголос. Пам’ятайте про дихання та стежте за своєю дикцією.

ТО ВНУТРІШНЯ СПРАВА РОСІЇ

Не сплять президенти щасливих країн, Ночами кричать, навіженці, їх мучить хандра, надокучливий сплін - Під танками гинуть чеченці.

Засніть же, добродії! То не біда - Склепляйте натруджені вії.

Стікає із гусениць кров молода? - То внутрішня справа Росії.

Шиковні міністри заплачуть от-от,

В їх погляді повно печалі,

Бо десь там мордують чеченський народ, А панство? - На карнавалі.

Не плачте! Нетреба! Винця ще ковток! Звивайтеся в танці, як змії.

Вбивають дітей і ґвалтують жінок? - То внутрішня справа Росії.

Свій лик до Чечні повертає Господь,

Де кров, ніби нафтова гуща,

Палає, і владу вже втратила плоть,

І сяє душа невмируща!

Але патріарх, вихователь орди, Кремлівський намісник месії,

Наказує Богу: «Не дивися туди - То внутрішня справа Росії».

Моліться, народи великі й малі,

Серця обертайте в гранати,

Уклінно просіть, щоб прийшли москалі, Дали вам безсмертя спізнати.

Бо ваша свобода, Різдва сяяття,

І мова, й клейноди святії,

І право на подих, на мир і життя - То внутрішня справа Росії!

ДМИТРО ПАВЛИЧКО

Вправа 205.

Ознайомтесь із текстом поданого нижче вірша Петра Перця «Добро і зло». Проаналізуйте його зміст та прочитайте виразно вго­лос. Пам’ятайте про дихання та стежте за своєю дикцією.

ТЕРТІІІМ NОN ОАТІІР»^[15]

Добро і зло - два полюси і два світи,

Не можна лиш один з них зберегти.

То «інь» і «янь», то дві ріки,

Вони течуть через весь світ, через віки.

Із однієї витоки бере все те,

Що скрізь у світі зветься зле,

А з іншої ріки - чесноти всі беруть початки, В яких про зле немає навіть згадки.

Добро і зло, як день і ніч,

Вони прості, як хліб і піч.

У кожного свій сенс, своя вага є,

Та все ж, нехай добро завжди перемагає.

ПЕТРО ПЕРЕЦЬ

Вправа 206.

Ознайомтесь із текстом поданого нижче уривку з поеми Дмитра Павличка «Пам’ять». Проаналізуйте його зміст та прочитайте вираз­но вголос. Стежте за диханням та за своєю дикцією.

Товариші, ми станем браття О. Блок

ПАМ’ЯТЬ

(уривок)

Привіт, шановні московити,

Товариші і господа!

Ми вас не любимо та жити Потрібно так, щоб ворожда Нас не спалила; що робити,

Сказати правду вам чи вбити Невкірну пам’ять? Це біда,

Що ви для нас - не таємничі,

Як для Європи. Ваші кличі,

Майстерні маски на обличчі,

Мінливі, як морська вода,- Все знаємо! Не раз не тричі Ми йшли до вас у будівничі,

А ви - до нас, як та орда.

О, православні лицедії,

Зі свого виду змийте грим,

З безумної старої мрії Зірвіть позлітку! В безнадії Без нас будуйте третій Рим!

ДМИТРО ПАВЛИЧКО

Вправа 207.

Ознайомтесь із текстом поданого нижче вірша Федора Тютчева «бііепїіит» у перекладі Юрія Клена. Проаналізуйте його зміст та про­читайте виразно вголос. Пам'ятайте про мішано-діафрагмаційне ди­хання та стежте за артикуляцією й дикцією.

ЗИ-ЕІЧТІІІМ

Мовчи і крийся, і таї Думки і почуття свої.

Хай у душевній глибині І сходять, і зайдуть вони,

Мов зорі ясні уночі.

Милуйся ними і мовчи!

Як серцю виказать себе?

Як іншим зрозуміть тебе?

Ти думку висловиш - і вмить Уже неправда в ній дзвенить.

О, не мути джерел ясних;

Мовчи, мовчи, живись од них!

В собі самому жити вмій.

Є цілий світ в душі твоїй Таємно-чарівничих дум; їх заглушить базарний шум, їх промінь денний осліпить; Хай серце слухає й мовчить.

ФЕДІР ТЮТЧЕВ (переклад ЮРІЯ КЛЕНА)

1. Інтонаційна диференційованість інформаційного, аналітичного та художньо-публіцистичного теле-, радіомовлення

У минулому столітті справедливо вважалось, що мовлення дикторів радіо й телебачення є зразково-показовим, а тому для пересічних громадян може бути прикладом, гідним наслідуван­ня, звичайно, в кращому розумінні цього слова. Чи є таким мов­лення сучасних професійних ораторів українського телебачен­ня і радіомовлення?

Демократичні й гуманістичні процеси, що відбуваються впродовж останніх 16 років у нашому інформаційному просто­рі, звичайно, мають свої як позитивні, так і негативні наслідки, що позначились не тільки на долі українського телебачення і радіо, а й, цілком закономірно, на долі України. До надбань, пов’язаних із цими процесами, можна віднести свободу слова, що панує тепер не тільки в ефірі, а й у державі в цілому, впро­вадження професійних стандартів журналістики, якісні зміни в інформаційному мовленні. До втрат - послаблення вимог до журналістів, що виходять в ефір, в частині бездоганного воло­діння ними українською мовою. Як наслідок цього - засміче­ний мовними покручами ефір, щоденне тиражування мовних помилок, катастрофічний рівень культури і техніки мовлення не тільки на телебаченні й радіо, а й у українському суспільстві в цілому. Не дивно, що своє брутальне ставлення до державної мови демонструють і представники влади, призначаючи на ви­сокі державні посади людей, які не володіли, не володіють і за таких умов ніколи не будуть володіти державною мовою. Таке не можна виправдати жодними політичними компромісами.

Незважаючи на ті негаразди, що мають пряме відношення до державної мови, існує ще й ціла низка проблем, які очікують свого наукового розв’язання. До них належить і питання інто­наційної диференційованості інформаційного, аналітичного та художньо-публіцистичного теле-, радіомовлення. Особливо гостро воно постає перед молодими журналістами, які почина­ють свій творчий шлях у теле- і радіожурналі етиці. Проблема загострюється також із причини практичної відсутності прикла­дів бездоганного професійного мовлення, тобто професійних зразків якості та мовленнєвих стандартів. Недостатньо, на жаль, яскравих професійних ораторів на українському телеба­ченні й радіо, які б щодня демонстрували зразки публіцистич­ного, аналітичного та інформаційного мовлення. Часто буває так, що цілком професійному журналістові бракує якихось на­вичок - чи правильного фонаційного дихання, чи артикуляції голосних і приголосних звуків української мови, чи дикції, чи орфоепії. Але, як відомо, останнім щаблем у справі оволодіння культурою мовлення, як, власне, й у мовленнєвій діяльності, є та доцільна, адекватна цілям і змісту, отже, й відносно диферен­ційована інтонація, якою озвучується будь-яка думка.

Науковому осмисленню означеної проблеми, па жаль, при­діляється недостатня увага, хоча в українському мовознавстві різними аспектами проблеми інтонації займались відомі вчені: Д. X. Барапник (інтонації усного мовлення та монологічного),

І. В. Борисюк (інтонації риторичного запитання), П. П. Костру- ба (інтонації висловлення), В. К. Кузьмичова (інтонації як важ­ливий елемент культури мови), Д. В. Рсвуцький (інтонування живого мовлення), М. Г. Стельмахович (інтонаційні барви усного мовлення). До проблем інтонації звертались у своїх пра­цях також А. Й. Багмуг, М. А. Жовтобрюх, І. Качуровський, А. І. Мамалига, Г. А. Олійник, В. В. Різуи, В. М. Русанівський, М. І. Пептилюк, А. М. Ткаченко, Л. ІО. Шевченко, І. П. Ющук. Дослідниками сформульовані дефініції інтонації, виокремлено цілу низку елементів, з яких вона складається, простежено зу­мовлені синтаксичними відношеннями зв’язки інтонації з тек­стом. Проте інтонаційний склад професійного журналістсько­го мовлення та його диференційованість до цього часу не були ще предметом спеціального наукового дослідження.

Отже, нашою метою є: теоретичне осмислення інтонаційної диференційованості інформаційного, аналітичного та худож­ньо-публіцистичного мовлення в теле- і радіожурналісгиці.

Звичайно, існує нагальна потреба продовження досліджень інтонаційних барв кожного з означених вище жанрів. Проте, порівняльний аналіз інтонаційного складу мовлення дасть можливість означити інтонаційні параметри кожного з дослі­джуваних видів (жанрів) мовлення, створити певні професійні стандарти, а разом із цим віднайти ключ до оволодіння профе­сією наступним поколінням журналістів.

Переважна більшість мовознавців цілком логічно виводять дефініцію поняття «інтонація» з першоджерела - латини. При цьому, як правило, подають єдиний переклад - «голосно ви­мовляю» та не вдаються в подробиці етимології латинського відповідника, не звертаючи увагу на префіксальну його части­ну, яка цілком ймовірно колись могла бути й прийменником - «в». Тому латинське «іпгопо», окрім «голосно вимовляю», має ще одне, можливо, додаткове, якщо не основне, то цілком ймо­вірно, що іманентне, для цієї лексичної одиниці значення - го­лосно вимовляти в тон, адекватний змісту, закладеному в думці. Принаймні адекватність не викликає жодних сумнівів, якщо йдеться хоча б про мінімальну мовну структуру. Звичайно, мож­на говорити про сукупність «адекватностей» не тільки змісту думки, а й мети, інтелекту, характеру, психологічного стану, об­ставин, мотивів, настрою, статусу, ставлення, місця, часу та ін.

Учені-мовознавці майже одностайно визначають компонен­ти чи елементи інтонації. До них відносять: мелодику, ритм, темп, тембр голосу, паузи, а також фразовий, логічний та емфа­тичний наголос. Спостерігається певна логічна стрункість у визначенні сутнісних характеристик кожного елементу та його функціонального навантаження. «Так, за допомогою мелодики (поряд з іншими засобами) 1) розрізняються речення за метою висловлювання (розповідні, питальні, спонукальні); 2) оформ­люються безсполучникові речення; 3) членуються речення на синтагми; 4) виділяються вставні слова та речення, звертання, відокремлені члени речення; 5) оформляється однорідність то­що»,- вважає І. П. ІОщук.^[16]

Значно менше уваги, на жаль, приділяється основній частині просодії, що стосується власне наголосу. Адже від останнього зале­жать озвучення тих чи інших смислових значень - прямих, друго­рядних, відкритих, прихованих, основних, побічних, таких, що за­кладені в тексті чи містяться в підтексті, підкреслених чи змікпю- ваних, нових чи вже відомих, закономірних чи випадкових).

Відомий мовознавець Д. В. Ревуцький основою мелодики мовлення вважав логічні підвищення та зниження топу, що та­кож певного мірою присутні в звуковому оформленні наголосу, отже, й у інтонації. «Голосний звук має щодо своєї виразності дві коштовні властивості. Перша - це здатність звуку протягу­ватися, друга - підвищуватися й знижатися. Без першої не бу­ло б другої. Тільки на підставі протяжності може змінюватися звук по висоті».¹

Цілком природно, що в звуковому наголосі слів у нашій мо­ві є не лише підвищення чи пониження тону. Звичайно, присут­ня й перша властивість голосних звуків, на якій наголошував Д. В. Ревуцький,- протяжність. Такі наголоси мовознавці нази­вають довготними. Українській мові вони також притаманні й застосовуються не так, як і в інших мовах - індонезійській, росій­ській, якутській, а цілком оригінально й своєрідно. Амплітуда довжини звучання голосних звуків у наголошенні слів є досить значною і коливається від найменшої довжини до найбільшої. Використання протяжності звуку в наголошенні є довільним і не регламентованим, але часто залежить від характеру мовлен­ня й мовця, його інтелекту, емоційного стану та інших чин­ників. Отже, тенденція щодо протяжності голосних у сильній (наголошеній) позиції в українському усному літературному мовленні є доволі сталою та помітною. Хоча можна стверджува­ти, що справжні довготні наголоси, тобто ті, в яких протяжність голосних звуків є відносно довгою, застосовуються скоріше як певна барва з метою підкреслення, скандування, наполягання, фіксації, підтвердження непохитності позиції мовця тощо. Про те, що в нашій мові згадана тенденція протяжності не є надума­ною, а скоріш підміченою та узагальненою мовознавцями, свідчать слова І. П. Ющука, який, зокрема, пише: «В україн­ській мові наголошений склад вимовляється не лише сильніше, а й помітно довше та трохи вищим тоном».^{[17] [18]}

В інформаційному мовленні саме за допомогою голосу, його тембру й сили звучання, мелодики й протяжності, підвищення й пониження тону теле- і радіожурналісти зосереджують увагу глядача/слухача на головних фактах, важливих положеннях, сутності подій, що здебільшого становлять сенс інформаційно­го повідомлення.

В аналітичному мовленні увага реципієнта зосереджується на пошуку істини, а також причин і наслідків певних фактів, дій і явищ. Отже, в аналітиці інформативними є не стільки факти, скільки пошуки закономірностей, причин, що їх породили, та наслідків, до яких вони можуть привести. Звідси - й особливос­ті логічного наголошення - воно припадає не на висхідні фак­ти, а на зачіпку, на пошук мотивів та причинних зв’язків між певними фактами.

Дещо схоже ми спостерігаємо і в художньо-публіцистичному мовленні, але в ньому можуть мати місце такі просодичні явища, які є непридатними для інформаційного, а іноді й аналітичного мовлення. Йдеться про особливі засоби увиразнення, що влас­тиві саме цьому виду мовлення. Адже неповторний символічно- образний світ художньої публіцистики та палітра її виражально- зображальних засобів є незрівнянно багатшими порівняно з усі­ма іншими видами мовлення. Досить уявити собі інформаційне повідомлення чи навіть коментар, в якому журналіст у своєму мовленні вдається до використання таких риторичних фігур, як сімілітудо чи, скажімо, мімесис. Звичайно, можливі винятки з правила, та все ж тут мова йде про закономірності.

Задля того, щоб унаочнити згадані вище закономірності й порівняти параметри інтонації, представимо результати, отри­мані в ході дослідження інтонаційної диференційованості різ­них видів мовлення, у вигляді зведеної таблиці, в якій охарак­теризовано кожен елемент інтонації, в кожному досліджувано­му виді мовлення - інформаційному, аналітичному та худож­ньо-публіцистичному.

Як видно з наведеної вище таблиці, всі, без винятку, елемен­ти інтонації використовуються в усіх видах мовлення. Проте, повнота й частота їх використання є різними. Адже для реаліза­ції різних функцій і цілей потрібен різний арсенал виражаль­них засобів, зокрема й інтонаційних елементів.

Проведене нами дослідження інтонаційних особливостей різ­них видів теле-, радіомовлення ще раз переконує в тому, що в кожному з них під впливом випереджаючої практики вже сфор­мувались і тривалий час існують доволі сталі й неписані стандар­ти мовлення, в тому числі і його інтонаційної виразності. Вони, як і будь-які стандарти, є закономірними, почасти корисними та водночас консервативними, а отже, потребують уваги науковців - для їх подальшого дослідження, корекції й оновлення. Адже будь-які жанри теле- і радіомовлення мають відповідати зако­нам і нормам українського усного літературного мовлення.

Інтонаційні параметри в різних видах теле-, радіомовлення

№	Елементи (компоненти) інтонації	В інформаційному мовленні	В аналітичному мовленні	У художньо- публіцистичному мовленні
1	Мелодика	Звичайно, найширше ви­користовуються розповідні інтонації, хоча поряд із ними використовуються й багато інших. У деяких жанрах (ін­терв'ю, репортаж) нарівні з розповідними поширені пи­тальні інтонації. Можливо використання й окличних. Спонукальні інтонації не є типовими для інформацій­ного мовлення. Вони вико­ристовуються скоріше як ви­няток із правила. Найменше реалізується емоційна функція мелодики мовлення. Ставлення журна­ліста до інформації є, здебіль­шого, нейтральним.	Розповідні інтонації є так само по­ширені, як і в інформаційному мов­ленні. Питальні інтонації, що характерні для діалогічних жанрів, представлені її у монологічних, здебільшого, в бесідах, а також в інших жанрах аналітики як риторичні запитання. Спонукальні інтонації використо­вуються частіше, аніж в інформаційно­му мовленні. З’являються нові інтонації живого мовлення - інтонації роздумів, вагань, оцінювання та стверджень. Емоційна функція мовлення реалі­зується не стільки через характер мов­ця, скільки через його ставлення до фактів, що піддаються аналізу.	Звичайно, розповідні ін­тонації залишаються найпо­ширенішими, як і в інших видах мовлення. Питальні інтонації, у тому числі її та­кі, що ґрунтуються па рито­ричних запита пнях, часто використовуються не тільки як пунктуаційний знак, а її як засіб художньої вираз­ності. Спонукальні інтонації мають вільне, не обмежене та зумовлене авторським за­думом використання, на­самперед, як певні художні барви. Емоційна функція мело­дики мовлення реалізується вільно її необмежено, втім, найчастіше зумовлена ав­торським чи виконавським творчим задумом.
2	Ритм	Достатиьо папруженпїї, хоча, звичайно, зумовлений і ге тільки просодичними, а її семантичними та синтаксич­ними зв’язками в тексті.	Не позбавлений внутрішньої на­пруги, пов’язаної часто-густо з на­родженням думки та її вербальним оформленням. У гой же час ритм аналітики, порівняно з інформаційним	Зумовлений художнім задумом автора чи виконав­ця. Використовується весь ритмічний діапазон без об­межень і вилучень.
			<

		Тут ритмічніш діапазон не є широким. Якщо його уявити у вигляді 10-бальиої шкали, то початкові (1-2) та кіпцеві (9-10) з нього майже повніс­тю вилучено. Третього та восьмого балів шкали ритміч­ного діапазону в інформацій­ному мовленні, якщо й досяга­ють, то вкрай рідко. Найчасті­ше використовуються ритми, що характеризують шкалу з четвертого по сьомий бали.	мовленням е менш напруженим, хоча б тому, що він зв'язаний логікою, при­чті но-иаслідковими зв’язками, ство­ренням нових смислів і значень, імпро­візацією, вільним рухом думки та до­вільністю способів її вираження. Для аналітичного теле-, радіомовлення ха­рактерним є збільшення ритмічного ді­апазону, розширення його меж, норіїІЯ- иоз інформаційним мовленням.	Прикметним є тс, що в кожному разі використову­ється саме такни ритм, який потрібен для створення кон­кретного художнього обра­зу, зумовленого авторським і виконавським творчим за­думом.
3	Темп	В озвученні інформації майже зовсім відсутні повільні та надто швидкі темпи. Пере­важають помірно прискорені та ледь пожвавлені темни, хо­ча успішно використовуються ізід спокійного, помірного до швидкого.	Загальна шкала темпів аналітики майже збігається з інформаційним мовленням. Ллє набагато частіше вико­ристовується спокійний, розважливий, неквапливий, помірний. Іноді пожвав­лений, зовсім рідко швидкий. Надто жвавий не використовується зовсім.	У теле-, радіопублікації представлені практично всі темни - від повільного її важкого, до жвавого й надто швидкого. Все залежить від творчого задуму та худож­нього образу. Часто використовують­ся помірно-пожвавлені тем­пи, але цілком можливо ви­користання будь-якого тем­пу*
4	Тембр голосу	Перевага надасться низь­ким чоловічим і жіночим голо­сам з оксамитовим тембром та виразною силою голосу.	Практично може бути будь-який. Хоча часто й безпідставно орієнтують­ся на стандарти інформаційного мов­лення. Проте прикладів відходу від стандартів інформаційного мовлення доволі багато.	Практично може бути будь-який. Утім, перевага на­дається низьким голосам із достатньою об’ємністю й сп­лою, виразністю й гнучкістю. Шкала тембральної за­барвленості голосу тут є най­повнішою.

 

	Сі 00		Продовження табл. 1 № Елементи (компоненти) інтонації В інформаційному мовленні В аналітичному мовленні У художньо- публіцистичному мовленні 5 Паузи Лише зумовлені логікою мов­лення та членуванням мовних фраз, речень, періодів. Використовуються вільніше п частіше в процесі обдумування за­питання чи відповіді, судження чи висновку тощо. Окрім логічних пауз та тих, що .мають синтаксичне поход­ження, паузи використовують­ся як виражальний засіб. Такі паузи можуть бути пе менш промовистими, аніж слова. 6 Логічний наголос Є важливим і обов’язковим у визначенні сутності інформації, донесення її змісту до слуха­ча/глядача. Є важливим і обов’язковим в озвученні будь-якої аналітики. Спираючись на логічне акцепту­вання, підкреслюються найважли­віші одиниці, що утворюють смис­лову структуру аналітичного тек­сту та логічні зв’язки в ньому. Шп роко використовуєть­ся в озвученні будь-якої ху­дожньої публіцистики. Поля­гає у виділенні сутнісних, ключових моментів думки, що дозволяє розгортати ЇЇ, по­дібно до «питки Аріаднп». 7 Фразовий і г а гол ос Широко використовується пе­реважно як наголос більш важли­вому змістовому відношенні одини­ці та синтагматичний. Наголос фо­нетичного слова часто спотворю­ється посиленим наголошенням. Мас важливе значення в аналі­тиці. Використовується довільно, передусім, для наголошення смис­лової одиниці (ланки) в реченні. Використовуються всі різновиди фразового наго­лосу, починаючи від май- слабшого - наголосу фоне­тичного слова, закінчуючи синтагматичним. 8 Емфатич­ ний наголос В озвученні інформації засто­совується рідко, переважно з ме­тою створення пафосного зву­чання лише певної (виняткової) інформації. Має ширше застосування в аналітичному, аніж в інформацій­ному мовленні. Зокрема, для до­сягнення пафосного звучання ок­ремих ідей, постулатів, закликів, риторичних запитань, моральних висновків. Має найширше застосу­вання, зумовлене творчим задумом автора та виконав­ця, а також особливостями художнього образу і твору. Використовується для створення особливого емоцій­ного піднесення - емфази та посилення па(|ххтюпо звучання. |

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Безсумнівно, знання й практичні навички культури і техніки мовлення є вельми необхідними всім професійним ораторам, а передусім тим, хто ледь не щодня виходить в ефір перед багато­мільйонною аудиторією. Це змушує подивитись на фахову під­готовку, зокрема теле- і радіожурпалістів, під тим кутом зору, що дозволяє виокремити важливі практичні її аспекти, пов’яза­ні з інтонаційною виразністю, а отже, і з голосовими навичками, які мають бути сформовані й закріплені в процесі навчання.

Результати проведеного дослідження дають можливість ос­мислити інтонаційні параметри інформаційного, аналітичного та художньо-публіцистичного теле- і радіомовлення, внести ко­рективи в програму професійної підготовки журналістів, зокре­ма мовної частини їхнього фахового практикуму. Це, в свою чергу, дозволить не лише па теоретичному рівні усвідомити від­мінність функцій і цілей різних видів мовлення, а й на практи­ці сформувати та закріпити певні навички, пов’язані з інтона­ційною диференційованістю інформаційного, аналітичного та художньо-публіцистичного теле- і радіомовлення.

Вправа 208.

Привітайтесь та виразно прочитайте анонс інформаційної про­грами.

Ведучий: Вітаю, Ви дивитесь новини на каналі ДТБ. У студії                       . У випуску ми поговоримо

(ім’я)                             (прізвище)

про такі події:

• Перше травня на центральних вулицях столиці;
• Президент України звільнив суддю Конституційного Суду;
• Заява Міністра закордонних справ України;
• Чи готовий український бюджет до чемпіонату з футболу 2012 року?

А тепер про це та інше докладно.

Вправа 209.

Виразно прочитайте текст підводки до інформаційного сюжету.

Ведучий: Військово-музичне управління Генерального шта­бу Збройних Сил України святкує своє 15-річчя. Військово- оркестрова служба була створена ще в травні 1992 року. Впро­довж півтора десятиліття оркестр радує українських громадян

піснями військово-патріотичної тематики. На ювілейному кон­церті побував і паш кореспондент      ________________________________________ .

(ім’я)                 (прізвище)

Вправа 210.

Виразно прочитайте текст інформаційного повідомлення.

Ведучий: Політичне напруження в Україні може бути врегу­льоване без залучення міжнародних посередників. Про це за­явив Міністр закордонних справ, який перебуває з робочим візи­том у Сполучених Штатах Америки. «Для успішного виходу з ситуації необхідне внесення деяких змін до Конституції, при­йняття низки законів та подальше продовження реформ»,- наголосив дипломат. Значна частина доповіді керівника укра­їнського МЗС присвячена двостороннім відносинам зі стра­тегічними партнерами - СІНА та Росією. Сполучені Штати й надалі залишаються для нашої країни одним із головних зов­нішньополітичних партнерів. Стосовно взаємин з Російською Федерацією, глава МЗС висловився за «прозорі, прагматичні і взаємно-ефективні відносини».

1. Діалогічні жанри в українському телевізійному мовленні

Різноманітні за характером та призначенням жанри телеві­зійного мовлення, так само й ораторського мистецтва, як відо­мо, поділяються па монологічні та діалогічні. До перших нале­жать такі, то передбачають виголошення одним оратором про­мови, інформаційного повідомлення чи такого тексту, що, на думку М. М. Бахтіпа, «не потребує відповіді».^[19] До других - від­носять ті, що виголошуються двома або кількома мовцями, які ведуть між собою бесіду, розмову чи полеміку, що узагальнено називають діалогом.

Метою цього дослідження є аналіз наукових підходів до означеної проблеми, з одного боку, та спостереження й оцінка розвитку діалогічних жанрів у сучасному телевізійному мов­ленні Росії й України - з другого.

Проблеми монологу і діалогу цікавили вчених не лише у давні часи. Сучасні дослідники, ідо представляють різні галузі знань (Б. Д. Гаймакова,¹ С. Ф. Іванова,^{[20] [21] [22]} Є. В. Клюєв² - філоло­гію; А. Буяльський,^[23] Г. А. Олійник,^[24] Г. М. Сагач^[25] - педагогіку; Р. О. Черкашин,^[26] 3. В. Савкова^[27] - мистецтвознавство) також, певною мірою, переймаються означеною вище проблемою. В їх­ніх працях подано визначення, ознаки й характеристики того чи іншого словесного жанру, висвітлено сучасні тенденції розвит­ку, проте, не всі вони розглядають монолог чи діалог у телевізій­ному мовленні. Щодо останнього, то саме у такому контексті, хоча й дещо поверхово, їх свого часу розглянув Г. 3. Апресян^[28], принаймні він один із перших знайшов місце теле- і радіомов­ленню в своїй класифікації жанрів ораторського мистецтва.

Значно більше уваги цим жанрам приділила Б. Д. Гаймако­ва, однак в її роботі можна побачити не зовсім коректне зістав­лення монологу й діалогу. Так, монолог вона розглядає як «організовану систему втілених у словесну форму думок, а не реплік, як у діалозі, що виголошуються з метою умисного виливу на оточення»,- пише Б. Д. Гаймакова.^[29] Даруйте, вихо­дить так, що репліки в діалозі буцімто бездумні чи нездатні здійснювати вплив на людей.

У цьому зв’язку варто нагадати, що ще давні греки від розу­міння глибинної суті й значення діалогу в житті людства майже гри десятки століть тому створили науку діалектику. Зрозуміло, що то була не філософська дисципліна «Діамат», а наука про ведення бесіди, полеміки, діалогу у формі запитань і відповідей, з метою пошуків істини. Аристотель писав: «Риторика - мисте­цтво, відповідне діалектиці, бо обидві вони стосуються таких предметів, ознайомлення з якими може певним чином вважати­ся спільним здобутком усіх і кожного...»¹

Зауважимо відразу, телевізійне мовлення, як і ораторське мистецтво в цілому, навіть у своїх монологічних жанрах є, без­перечно, діалогічним за своєю природою, оскільки спілкування з будь-яким мистецтвом взагалі має діалогічний характер, хоча цей факт аж ніяк не впливає на класифікацію жанрів за ознака­ми монологу чи діалогу.

У соціальній психології справедливо вважається, що моно­лог є більш авторитарною формою подачі матеріалу, котра най­більш припустима й жадана для влади тоталітарного суспільства. Пригадаймо, різноманітні за об’єктом висвітлення, глибокі за змістом та емоційні за способом подачі «Бесіди» неперевер- шеного оратора Іраклія Апдроиикова,^{[30] [31]} що з’явилися в період «хрущовсьісої відлиги». Пам’ятаєте: співбесідники його були, хоча й не глухими, але німими?!

Отже, монологу притаманний рух інформації в одному на­прямі. Щодо діалогу, то йому властиві такі риси, як оператив­ність, гнучкість, динамічність, що виявляються в мотивах, особ­ливостях, характері спілкування, в обміні інформацією, у мит­тєвих реакціях на неї - текстах, підтекстах, жестах, міміці, поглядах, натяках тощо.

Якщо монолог не терпить заперечень, то діалог, завдяки са­ме їм, розвивається більш активно й динамічно. Заперечення здатні надати простому діалогу нові якості - несподіваність, гостроту і навіть пегіередбачуваність у разі перетворення його на бурхливу суперечку, що з давніх часів зветься полемікою чи дискусією.

У сучасному телевізійному мовленні як українському, так і зарубіжному спостерігається стала тенденція збільшення інте­ресу до діалогічних жанрів, яка зумовлена поглибленням та по-

ширешіям процесів демократизації в усіх сферах суспільного життя, у тому числі й телевізійному ефірі. Слід зазначити, що при цьому монологічні жанри телевізійного ораторського мис­тецтва, безперечно, не зникають, воші також розвиваються, хо­ча інколи й поступаються місцем діалогічним жанрам як більш демократичним за своєю суттю і значущістю та таким, що від­значаються різноманіттям характерів.

Аналіз сучасних українських і зарубіжних телевізійних про­грам доводить об’єктивність існування сьогодні тенденції зро­стання інтересу і глядачів, і телевиробників саме до діалогічних жанрів. У кінці XX століття це можна було простежити і на пострадянському просторі, зокрема на прикладі збільшення пи­томої ваги таких програм колись популярного російського ка­налу НТВ, як «Голос народу», «Незалежне розслідування», «Герой дня», «Герой дня без краватки», «Старий телевізор», «Гасіть сві тло», «Антропологія» та багато інших. Зі змінами, що сталися в інформаційній політиці Росії та в менеджменті каналу НТВ, переважна більшість цих програм зникла з ефіру.

У цьому зв’язку приємно відзначити, що деякі телевізійні програми наших загальнонаціональних каналів також відобра­жають згадану тенденцію. З доробку українських телевироб­ників до таких можна віднести програми: «Свобода слова» (ІСТУ), «Свобода» С. ІІІустера (Ііггер), «Я так думаю» (1 + 1), «Без табу» (1 + 1) та багато інших. Більшість із них, як свідчать назви, належить до так званого формату ток-шоу. їм не прита­манні зайвий офіціоз, консерватизм, надуманість, зашорсність, хоча назвати їх розважальними також не можна.

Не завжди вдалими бувають спроби російськомовних веду­чих і тележурналістів блиснути мовленнєвими імпровізаціями державною мовою у прямому ефірі в деяких ранкових і вечірніх програмах па «Новому каналі», в Н'ГН, КІ, Мегаспорт, ТРК «Україна». Розв’язання таких завдань подвійної складності з двома невідомими для ведучих (імпровізація + українська мо­ва) виявляється неможливим через низький рівень володіння ними сучасною українською літературною мовою. Потуги ж підмінити її молодіжним сленгом, пожвавленою жестикуля­цією чи іншою мімікрією виглядають вкрай жалюгідно.

А чого варта так звана прихована реклама в нерекламних програмах? Вона часто буває відверто неприхованою та не зав-

жди коректною, як, наприклад, реклама одного елітного ліцею, що мала місце якось у програмі «Студія 5» УТ-1 (НТКУ). Упродовж 20 хвилин ведучі та герої сюжету в «кращих тради­ціях компліментарного жанру» розповідали про цей навчаль­ний заклад, щоправда, користуючись при цьому кілька разів тим самим відеоматеріалом, який, до того ж, містив елементи антиреклами.

У цій програмі легко читався і чітісо вгадувався підтекст. Ді­тям багатих людей пропонувалося здолати перешкоди й випро­бування, іспити й тестування, щоб прилаштувати гроші своїх батьків у незвичайний, елітний ліцей. За це їх возитимуть на мікроавтобусі до школи, де вони будуть вивчати українську і англійську мови, розважатися у позанавчальний час. При цьо­му їх забезпечать вишуканим харчуванням, доглядом росій­ськомовних фахівців, а також... чималим електромагнітним випромінюванням від високовольтної лінії електропередач, що проходить поблизу подвір’я згаданого ліцею та слугує недореч­ним техногенним тлом для відсоматсріалу, знятого просто неба на природі. Таким чином, інколи прихована реклама, що є «ін­телектуальним» продуктом деяких представників нашої телеві­зійної молоді, перетворюється па неприховану антирекламу, створену напевно за рахунок рекламодавця.

Подібних програм ще вистачає на українських телеканалах. Чимало їх і на зарубіжних. Та навряд чи цим можна тішитись.

За останні роки па мас-медійному ринку України спостері­гається тенденція кількісного та якісного зростання власного інформаційного продукту, який тим чи тим боком дотичний до діалогічних жанрів телебачення. Значно більше й частіше, аніж це було в попередні часи, цей продукт є прямосфірним, тобто певною мірою створюється в «живому» ефірі. Про це свідчать навіть такі назви рубрик в інформаційних програмах, як: «Гість у студії», «Герой дня», «Спікер тижня», «З перших вуст» та інші. Звичайно ж, левова частка телевізійної інформаційної програ­ми готується творчими колективами задовго до ефіру. Однак питома вага того компоненту, що створюється наживо, тобто тут і зараз, значно збільшена.

Певен, передумови цього, в цілому, позитивного явища не варто шукати лише в постійній еволюції телебачення як тако­го, оскільки вони є значно глибшими й до того ж суспільно зумовленими. Насамперед, це відбувається завдяки загальним процесам демократизації українського суспільства. Щоб пере­конатись у цьому, досить переглянути деякі зарубіжні телеві­зійні програми. Адже, у цей же самий час в інформаційному просторі тоталітарних країн не відбувається нічого подібного. Там понад усе панує знайома нам цензура та повний «одо- брямс».

Саме завдяки загальним процесам демократизації та актив­ному розвиткові соціології в Україні в передачах багатьох за­гальнонаціональних каналів з’явився цікавий соціологічний компонент, який присутній у переважній більшості названих вище українських телевізійних програмах. І не біда, що в них поки що проводяться не репрезентативні опитування. Можли­во, з часом вони стануть цілком репрезентативними, якщо за справу візьмуться не гендлярі від соціології, а справжні соціо­логи. Втім, уже тепер цей факт свідчить про відкритість укра­їнського суспільства та достатній рівень свободи слова в ньо­му. У деяких програмах, як, наприклад, у ток-шоу «Майдан» (5-й канал), інтєрактив посилений прямими включеннями, що проходять, звичайно ж, у «живому» ефірі. Непередбачуваність реакцій громадян паті чи ті висловлення політиків у студії «5-го каналу» додають певного «драйву» і політикам, і журналістам, і глядачам. Отже, посилення соціологічного компоненту та по­ширення іптерактиву сприяє налагодженню в суспільстві не­простого діалогу між громадянами па вулиці, майдані чи своїй домівці з політиками, представниками різних гілок влади, на­уковцями в телевізійній студії.

Робота журналіста в прямому ефірі вимагає від нього до­статньо високого рівня володіння мовою, професійними навич­ками і вміннями, в тому числі й у діалогічних жанрах, що так широко представлені в сучасному українському телевізійному мовленні.

Не варто розуміти успіхи українського телебачення як ос­танній рубіж демократії, здолавши який усім причетні уже можуть спочивати на лаврах. Де, скоріше, перші кроки в напря­мі демократичних перетворень у пострадянському, посттоталітарпому суспільстві. Де - лише початок, який ще нічого не га­рантує, але створює передумови для подальшого розвитку в Україні громадянського суспільства. На часі створення каналу суспільного телевізій ного мовлення та відновлення роботи гро­мадського радіо. На жаль, у цій справі владою вже допущено чимало помилок, а тому їх негайно слід виправляти. Пам’ятай­мо: будь-які зволікання на шляху закріплення демократичних завоювань, на жаль, можуть загальмувати подальший розвиток демократії в Україні.

Відомий філософ Давнього Сходу Аль-Ферабі писав: «Гру­па людей, що сповідують одну і ту саму ідею, посилаються на один і той самий авторитет, котрий веде їх за собою, думку яко­го вони всі поділяють, можна розглядати як один розум, а один розум може помилятися... Коли ж різні розуми зійдуться після роздумів, самоперевірки, суперечок, дискусій, дебатів, розгляду з протилежних сторін, то тоді не буде вірнішого за те переконання, до якого вони дійдуть».

Отже, діалогічні жанри ораторського мистецтва сьогодні потребують подальшого глибокого вивчення, дослідження, осмислення й більш широкого використання па всіх каналах українського телевізійного мовлення. Проведення ж їх у пря­мому ефірі здатне заінтригувати глядачів та додати певної гост­роти, адже наявність діалогічних телевізійних програм в демо­кратичному суспільстві, шо проходять саме у такий спосіб (у прямому ефірі) та неодмінно передбачають вільний обмін думками, є свідченням фактичної реалізації права його грома­дян на свободу слова.

Вправа 212.

Український поет Олександр Олесь писав:

Як довго ждали ми своєї волі слова,

І ось воно співа, бринить.

Бринить - співає наша мова,

Чарує, тішить і п’янить.

Як довго ждали ми...

Уклін чолом народу,

Що рідну мову нам зберіг,

Зберіг в таку страшну негоду,

Коли він сам стоять не міг.

Спробуйте своїми словами викласти зміст цього вірша О. Олеся.

Вправа 213.

Англійський філософ і соціолог Герберт Спенсер вважав: «Не­правильно вжите слово часто породжує помилкові судження». Що, на вашу думку, необхідно для того, щоб правильно вживати слова?

Вправа 214.

Французький філософ Ларошфуко писав: «Пристрасті - єдині оратори, докази яких завжди є переконливими, їхнє мистецтво народжене начебто самою природою... Тому людина безхитрісна, але захоплена пристрастю, може переконати швидше, ніж красно­мовна, але байдужа». Як на Вашу думку,- до чого це зобов’язує оратора?

Вправа 215.

Давньогрецький мислитель, філософ і педагог Сократ говорив: «Усякому, хто виголошує промову, треба прилаштовуватися до слу­хачів, якщо він не хоче слів на вітер кидати». Чому оратор мусить враховувати характер аудиторії? Що Ви думаєте про це?

Вправа 216.

Французький письменник і філософ-просвітник Вольтер ствер­джував: «Чудова думка втрачає всю свою цінність, якщо вона пога­но висловлена». На Вашу думку, чому людина має дбати про форму висловлення своєї думки не менше, аніж про її змістове напов­нення?

Вправа 217.

Давньоримський філософ Сенека писав: «Промова, яка турбу­ється про істину, має бути простою і немудрованою». Поясніть, як Ви розумієте цей вислів?

Вправа 218.

Німецький мислитель Ліхтенберґ підкреслив: «Якби ми любили б так само досконало говорити, як відчуваємо, тоді б оратори зустріли мало незговірливих слухачів». Зробіть логічний висновок із цієї думки Ліхтенберґа. Виходячи з його думки, поясніть, у чому полягає одна з таємниць справжнього красномовства?

Вправа 219.

Давньогрецький драматург Софокл зауважував: «Багато говори­ти і багато сказати - не одне й те саме». Розкрийте глибину цього вислову та його значення для оратора-початківця.

Вправа 220.

Французький письменник-мораліст Вовенарґ стверджував: «Ясність - ось найкраща прикраса істинно глибокої думки». Поясніть, як Ви розумієте ці слова?

Вправа 221.

Український поет Іван Світличний писав:

Слова - для доблесті, для чину - Нуртують, рвуться на язик...

Прорватись в звук! Прорватись в крик!

Хоч пошепки! Хоч для почину!

А там... не втерпить єретик,

Слова лоскочуть голубину Наївність вуст. Нема ні впину,

Ні стриму їм, а ти не звик

Іх сущих у твоїй подобі,

Душити в зародку, в утробі.

Смертельний зашморг - німота.

Слова киплять, зухвалі, горді.

Та кляпом вкляк язик у горлі І кров’ю запеклись уста.

Викладіть своїми словами зміст цього вірша І. Світличного.

Вправа 222.

Англійський філософ Бекон стверджував: «Завдання і функції риторики полягають, передусім, у тому, щоб вказівки розуму пере­давати уяві для того, щоб збуджувати бажання і волю». Поясніть сенс цих слів.

Вправа 223.

Німецький поет Вольфґанґ Ґете висловив таке міркування: «Наше життя стає благословенним не тоді, коли ми робимо те, що нам по­добається, а тоді, коли нам подобається те, чим доводиться займа­тися». Поясніть це міркування, розкрийте його смисл і глибину сто­совно ораторської практики теле-, радіожурналістів, дипломатів, педагогів та ін.

Вправа 224.

Французький письменник Жюль Ренар стверджував: «Добре го­ворити - значить просто добре думати вголос». Поясніть ці його слова.

Вправа 225.

Загальновідомі рядки великої української поетеси Лесі Українки:

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів Станеш ти кращим мечем на катів.

Поясніть, чому Леся Українка слово називає зброєю?

Вправа 226.

Давньогрецький оратор і політичний діяч Демосфен стверджу­вав: «Оратор користується народною прихильністю лише тоді, коли завчасно продумує, що буде говорити: лише цим доводить він свою відданість народу, а той, хто не турбується, як буде сприйнята його промова, діє... як людина, яка більше спирається на силу, аніж на пе­реконання». Поясніть, чому, на думку Демосфена, оратор мусить до­водити свою відданість народу? В який спосіб він має діяти?

Вправа 227.

Давньоримський філософ, поет і оратор Цицерон говорив: «Красномовство завжди керувалося смаками слухачів». Поясніть, до чого це зобов’язує оратора?

Вправа 228.

Англійський письменник Честерфілд писав: «Форма, в яку одяг­нені думки оратора, збуджує увагу й захоплення натовпу». Зробіть логічний висновок із цього висловлювання.

Вправа 229.

Французький письменник і літературний критик Андре Моруа радив: «У дипломатичній бесіді важливо вміти прикритися принци­пами супротивника - це зробить вас невразливими для його софіз­мів». Поясніть зміст і значення цієї поради А. Моруа для молодих ораторів.

Вправа 230.

Польський письменник Адам Міцкевич вважав: «Одного неточно­го, невдало висловленого або хоча б погано вимовленого слова іно­ді досить, щоб зіпсувати усе враження». Поясніть, як Ви розумієте це його висловлювання?

Вправа 231.

Англійський філософ Ф. Бекон стверджував: «У промові оратор не повинен віддавати перевагу бажанню прикрасити мерзотні спра­ви, замість того, щоб підносити доблесні діяння». Поясніть, як Ви ро­зумієте ці його слова.

Вправа 232.

Відомий український письменник Іван Багряний писав:

«Мово рідна! Колискова Материнська ніжна мово! Мово сили й простоти,- Гей, яка ж прекрасна Ти!

Перше слово - крик любови, Сміх і радість немовляти - Неповторне слово «Мати» - Про життя найперше слово...

Друге слово - гімн величний, Грім звитяг і клекіт орлій,- Звук «Вітчизни» неповторний І простий, і предковічний...

Иу, а третє слово «Мила» - Буря крови, пісня рвійна І така як пах любистку,

І така як мрійка мрійна...

Перейшов усі світи я - Є прекрасних мов багато, Але першою як Мати, Серед мов одна лиш ти є.

Ти велична і проста,

Ти стара і вічно нова,

Ти могутня, рідна мово! Мово - пісня колискова, Мово - матері уста».

Викладіть своїми словами зміст цього вірша Івана Багряного.

Вправа 233.

Французький письменник Жан де Лабрюйєр стверджував:

«Є галузі, в яких посередність нестерпна,- це поезія, музика, жи­вопис, ораторське мистецтво. Яка мука слухати, як оратор пишно­мовно виголошує нудну промову або поганий поет з пафосом читає посередні віршики»! Чи поділяєте Ви думку Лабрюйєра? Поясніть, чому?

0 Мо£а Веде!

«5СКІВЕХОО ОІСІМІІ5 ПіиСЕШТШ, ОІСЕ^О 5СКІВІ- М115 ЕАС1БШ5» - «ПИСЬМОВІ ВПРАВИ ШЛІФУЮТЬ МОВУ, А ВПРАВИ У ПРОМОВАХ ПОЖВАВЛЮЮТЬ ПИСЬМОВИЙ СТИЛЬ».

Вправа 234.

Англійський письменник Честерфілд писав: «Кінцева мета красномовства - переконувати людей». Поясніть ці слова Честер- філда.

Вправа 235.

Французький просвітник Дідро стверджував: «Красномовство - це не що інше, як уміння надати красу логічним побудовам». Поясніть ці слова Дідро.

Вправа 236.

Український поет Олександр Олесь писав:

«О слово рідне! Орле скутий!

Чужинцям кинуте на сміх!

Співочий грім батьків моїх,

Дітьми безпам'ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між ними левій рев...

О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,

Осяй мій край і розлетися Дощами судними над ним».

Викладіть своїми словами зміст цього вірша О. Олеся.

Вправа 237.

Французький філософ Ларошфуко вважав: «Більш за все пожвав­лює бесіду не розум, а взаємна довіра». Поясніть, як Ви розумієте цей вислів.

Вправа 238.

Давньоримський теоретик і практик ораторського мистецтва Квінтіліан радив: «Змагання вимагає великих зусиль від оратора. Тут корисніша поміркованість, а інколи і терплячість». Поясніть зміст і значення цієї поради Квінтіліана.

Вправа 239.

Французький письменник Жан де Лабрюйєр стверджував: «Крас­номовство - це дар, який дозволяє нам оволодіти розумом і серцем співрозмовника, здатність тлумачити чи навіювати йому все, що нам потрібно». Поясніть, як Ви розумієте цей вислів Лабрюйєра.

Вправа 240.

Давньогрецький філософ Демокрит переконував: «Ні красномов­не слово не може приховати поганства діяння, ні хороше діяння не може бути заплямоване огудним словом». Поясніть, як Ви розумієте цей вислів Демокрита.

Вправа 241.

Французький філософ Паскаль стверджував: «Велич людини в її здібності мислити». Поясніть, як Ви розумієте цей вислів.

Вправа 242.

Видатний чеський педагог Я. Коменський писав: «Ніхто не може зробити людей мудрими, крім мудрого, ніхто красномовними, крім красномовного, ніхто моральними чи благочестивими, виключаючи морального і благочестивого». Поясніть, як Ви розумієте цей вислів Я. Коменського.

Вправа 243.

Французький філософ Мішель де Монтень писав: «Переконання може бути достатньо сильним, щоб примусити людей відстоювати його навіть ціною свого життя». Поясніть, у чому сила переконання.

Вправа 244.

Французький філософ Гельвецій стверджував: «Знання деяких принципів легко відшкодовує незнання деяких фактів». Поясніть, як ви це розумієте.

Вправа 245.

«Хто ясно мислить, той ясно викладає»,- вважав Шопенґауер. Поясніть ці слова філософа.

Вправа 246.

«Жодна мета не є настільки великою, щоб впровадити негідні за­соби її досягнення»,- писав Ейнштейн. Поясніть ці слова видатного вченого.

Вправа 247.

«Простота, правда і природність - ось три великих принципи прекрасного у всіх творах мистецтва»,- писав К. Глюк. Поясніть ці слова відомого композитора.

Вправа 248.

«Істинна стислість виразів полягає у тому, щоб говорити лише те, що достойне бути сказаним і, навпаки, не говорити того, що кожен сам може подумати. Проте стислості ніколи не слід приносити в жер­тву ясність чи граматичну правильність мовлення»,- стверджував Шопенґауер. Поясніть ці слова відомого філософа.

Вправа 249.

«Як добрий чорний хліб для їжі, як прозірна дзвонкова вода для пиття, так нам потрібне пристрасне, вихоплене з-під громів і з-під самого сонця слово, зіткане з мужності і ніжності, з перехресних три­вог і хрещатого цвіту надій»,- писав відомий український письменник М. Стельмах. Поясніть, як ви розумієте його слова.

Вправа 250.

«Переконання... хоча й не має зовнішнього виду необхідності, та силу має таку ж, як і необхідність»,- вважав відомий давньогрецький оратор Горгій. Поясніть ці слова відомого софіста.

Вправа 251.

«Міміка й слова повинні відповідати одне одному; особливу увагу звертай на те, щоб не переступити за межі природного»,- писав Шекспір. Поясніть ці слова.

Вправа 252.

Римський оратор і поет Горацій тим, хто намагався бути впли­вовим оратором, радив: «Відчуйте передусім у собі ті пристрасті, які ви сподіваєтесь викликати в інших». Як ви думаєте, чому це важливо?

Додаток

ФОНД ТЕСТОВИХ ЗАВДАНЬ
1. Постановка голосу

1. Що є одним із основних інструментів журналістської майстерності в теле- та радіожурналістиці?

1. зовнішній вигляд;
2. імідж;
3. голос;
4. обов’язковість;
5. гірацелюбство.

1. Які поміж поданих нижче слів означають різновиди жі­ночого голосу?

1. сольфеджіо;
2. сонатина;
3. солоспів;
4. сопрано;
5. спінет.

1. Скільки типів дихання ви знаєте і які?

1.

2.

3.

4.

5.

1. Які поміж поданих нижче слів означають різновиди чо­ловічого голосу?

1. колір;
2. тенор;
3. солоспів;
4. сопрано;
5. спінет.

1. Які поміж поданих нижче слів означають різновиди ди­хання?

1. чисте;
2. надійне;
3. реберне;
4. тазове;
5. здорове.

1. Серед поданих нижче слів знайдіть те, що також позна­чає тип дихання:

1. фітопатологічне;
2. фізіологічне;
3. футуристичне;
4. фотографічне;
5. флюорографічне.

1. Які поміж поданих нижче слів означають різновиди жі­ночого голосу?

1. акин;
2. амбушюр;
3. ант;
4. спінет;
5. альт.

1. Які поміж поданих нижче слів означають різновиди ди­хання?

1. поверхове;
2. ключичне;
3. глибоке;
4. тривале;
5. спинне.

1. Які поміж поданих нижче слів означають різновиди чо­ловічого голосу?

1. басетгорн;
2. баритон;
3. кларитон;
4. сопрано;
5. спінет.

1. Знайдіть поміж поданих нижче слів те, що позначає тип дихання?

1. фантазійне;
2. феєричне;
3. формалістичне;
4. фонаційне;
5. фітонцидне.
6. Які поміж поданих нижче слів означають різновиди ди­хання?
7. черевне;
8. міцне;
9. міжреберне;
10. лопаткове;
11. ниркове.

9Я. Що є основною для постановки голосу?

1. дикція;
2. артикуляція;
3. орфоепія;
4. орфографія;

> 5) дихання.

1. Які поміж поданих нижче слів означають різновиди ди­хання?

1. брудне;
2. грудне;
3. глибоке;
4. діатонічне;
5. дієтичне.

1. Як називається голосовий об’єм, що має верхній і ниж­ній кордони?

VI) резонатор;

1. резервуар;
2. апогей;
3. діапазон;
4. дециметр.

1. Які поміж поданих нижче слів означають різновиди чо­ловічого голосу?

1. бас;
2. альт;
3. солоспів;
4. сопрано;
5. спінет.

1. Яку назву має частина голосового об’єму музичного інструменту чи голосу?

1. регістр;
2. резонатор;
3. ритурнель;
4. діапазон;
5. дециметр.

1. Які поміж поданих нижче слів означають різновиди ди­хання?

1. діатонічне;
2. діалогічне;
3. діафрагмаційне;
4. діабетичне;
5. динамічне.

1. Як називаються порожнини, що містяться в тулубі лю­дини та слугують акустичними підсилювачами її голосу?

1. регістри;
2. резонатори;
3. голосники;
4. ритурнелі;
5. дециметри.

1. Які поміж поданих нижче слів означають різновиди ди­хання?

1. мішано-ключичне;
2. мішано-грудне;
3. мішано-реберне;

ь-4) мішапо-діафрагмадійне;

1. мішано-діалогічлс.

1. Як називається спів, що передбачає вимову назви озвучуваних нот?

1. соната;
2. сопрано;
3. Сольвейг;
4. сольфеджіо;
5. сюїта.

1. Постановка мовлення

1. Як називаються доцільні рухи рухомих частин мовного апарату?

1. дикція;
2. артикуляція;
3. активація;
4. фонація;
5. алітерація.

1. Що є складовими орфоепії?

1. артикуляція;
2. вимова;
3. інтонація;
4. наголошення;
5. граматика.

1. Як називається чіткість вимови звуків і слів у мовному потоці?

П) артикуляція;

1. екзальтація;
2. фонація;
3. адгортація;
4. дикція.

1. Що таке темп усного мовлення?

1. правильна вимова;
2. виразна інтонація;
3. швидкість мовлення;
4. мелодика мовлення;
5. емоційність мовлення.

1. Які звуки називають голосними?
2. Які звуки називають приголосними?
3. Який голосний звук лежить в основі артикуляційної системи української мови?

1. і;
2. Е;
3. А;
4. О;
5. У;
6. И.

1. Яка з цих літер в українській мові передається двома фонемами?

1. Б;
2. П;
3. Д;
4. Т;

V 5) В;

1. Ф.

1. Яка з цих літер в українській мові передається двома фонемами?

1. А;

V 2) Й;

1. К;
2. X;
3. Р;
4. Л.

1. Який із представлених нижче звуків відсутній в словах давньогрецького походження?

1. К;
2. X;
3. Ґ;
4. Г;
5. В;
6. Ф.

1. Який із поданих нижче звуків є голосним звуком пе­реднього ряду?

1. А;
2. О;
3. И;
4. У.

1. Який із поданих нижче звуків є дзвінким?

1. Ф;
2. Л;
3. X;
4. Г;
5. П.

1. Який із поданих нижче звуків є глухим?

1. ?;
2. М;
3. К;
4. Л;
5. Б.

1. Який із поданих нижче звуків є сонорним?

1. Н;
2. К;
3. Б;
4. П;
5. В.

1. Який із поданих нижче звуків є голосним звуком зад­нього ряду?

1. і;
2. И;
3. Е;
4. А.

1. Який із поданих нижче звуків є губним?

1. Д;
2. Т;
3. К;
4. Л;
5. В;
6. Н.

1. Який із поданих звуків є проривним?

1. X;
2. Г;
3. К;
4. Р;
5. Ц;
6. Ж.

1. Що таке ритм мовлення?

1. виразна інтонація;
2. швидкість мовлення;
3. чергування наголошених і ненаголошених складів і слів у мовному потоці;
4. мелодика мовлення;
5. емоційність мовлення.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Абрамяп В. С. Театральна педагогіка: Навч. посіб.- К.: Лібра, 1996,- 221 с.
2. Аииіна І. 0., Горюшина Г. //., Гпатюк І. С. та іл. Російсько-укра­їнський словник / За ред. В. В. Жайворонка,- К.: Абрис, 2003,- 1424 с.
3. Аитисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно гово­рити / За ваг. ред. О. Сербенської: Посібник,- Львів: Світ, 1994,- 152 с.
4. Антоненко-Давидовим Б.Д. Як ми говоримо,- 4-те вид., гіерероб. і доп,- К.: Українська книга, 1997,- 336 с.
5. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення,- Львів, 1990.
6. Баженов М. Виразне слово (читання і культура усного мовлен­ня).- ІС„ 1940.
7. Бондаренко П. С. Судова промова,- Львів, 1972.
8. Буяльський Б. А. Поезія усного слова,- К., 1990.
9. Вайиіеиберг 3. Новипна журналістика: Навч. посіб. / За заг. ред. В. Ф. Іванова,- К.: Академія Української преси, 2004.- 262 с.
10. В альт ер фон Ла Рош. Вступ до практичної журналістики: Навч. посіб. / За заг. ред. В. Ф. Іванова та А. Коль,- К.: Академія ук­раїнської преси, 2005,- 229 с.
11. Вартанов Г. І., Шкляр В. І. Основи журналістики,- К.: Інститут журналістики, 1997,- 54 с.
12. Ващенко Г. Виховний ідеал.- Полтава, 1994.
13. Великий зведений орфографічний словник сучасної україн­ської лексики / Уклад, і голов. ред. В. Т. Бусел,- К.; Ірпінь: ВТФ «Пе- руп», 2003,- 896 с.
14. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Ук­лад. і голов. ред. В. Т. Бусел.- К.; Ірпінь: ВТФ «Перуп», 2005,- 1728 с.
15. Вишневський О. Сучасне українське виховання: Педагогічні нариси,- Львів, 1996.
16. ґоловащук С. І. Складні випадки наголошення. Словпик-довід- ник,- ІС, 1995.
17. Голоскевич Г. Правописний словник: Близько 40 000 сл,- 13-те вид,- ІС: Університетське вид-во ПУЛЬСАРИ, 2006.- 464 с.
18. Горпинич В. О. Словник географічних назв України (Топоніми та відтопонімні прикметники).- К.: Довіра, 2001,- 526 с.
19. Гоян О. Я. Комерційне радіомовлення: журналістика і підпри­ємництво в радіоефірі: Монографія,- ІС: Інститут журналістики, 2005,- 319 с.
20. Гоян О. Я. Формати «громадське радіо» і «розмовне радіо» в українському радіоефірі // Наукові записки Інституту журналісти­ки,- К.: Інститут журналістики, 2002,- Т. 7,- С. 70-72.
21. Грушевський М. Є. Про українську мову і українську школу,- К„ 1991.
22. Губерначук Є. Є. Як гул століть, як шум віків - рідна мова,- К.: Бліц-Інформ, 2002.- 234 с.
23. Демська-Кульчицька О. Українська мова в телевізійному про­сторі // Медіакритика,- 2006,- № 12,- С. 68-69.
24. Дмитровський 3. Є. Телевізійна інформація: теорія і практика: Навч. посіб,- Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2002,- 128 с.
25. Дмитровський 3. Є. Термінологія зображальних засобів масо­вої комунікації: Довідкове видання.- Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2004,- 128 с.
26. Єлісовенко Ю. П. Практичне опанування риторики засобами театральної педагогіки // Педагогіка і психологія професійної осві­ти,- 1998,- № 4,- С. 200-207.
27. Єлісовенко Ю. П. Використання досвіду театральної педагогіки у викладанні риторики // Актуальні проблеми історії, теорії та прак­тики художньої культури: Збірник наукових праць.- К„ 1998,- Ви­пуск другий,- Частина 2,- С. 178-186.
28. Єлісовенко ІО. П. Практичне опанування мистецьких основ ри­торики засобами театральної педагогіки // Діалог культур: Україна у світовому контексті. Мистецтво і освіта.- Львів: Каменяр, 1998.— Вин. 3.- С. 129-135.
29. Єлісовенко Ю. П. Самостійна робота студентів з риторики: зав­дання, організація, методика // Проблеми державотворення і вхо­дження України у світове співтовариство: Матеріали науково-прак­тичної конференції - К.: МІЛП, 1998,- С. 198-199.
30. Єлісовенко Ю. П. Імідж, наука і мистецтво // Імідж школи на порозі XXI століття: практико зорієнтований посібник.- К., 1998.—

Ч. 1 - С. 94-96.

1. Єлісовенко ІО. ТІ. До питання про місце та роль культури і тех­ніки мовлення в системі професійної підготовки вчителя мистецтва // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного універси­тету ім. Володимира Гиатюка. Серія: Педагогіка,- Тернопіль, 1999.— № 2,- С. 52-56.
2. Єлісовенко Ю. П. Формування національної самосвідомості студентської молоді (мовленнєвий аспект) // Молодь, осві та, наука, культура і національна свідомість: Збірник матеріалів Міжнародної студентської науково-практичної конференції.- К.: Європ. унів. фі- нап., інформ. систем, менеджменту і бізнесу, 1999.- С. 11—15.
3. Єлісовенко Ю. ГІ. Постановка голосу в музичній та театральній педагогіці // Актуальні проблеми історії, теорії та практики худож­ньої культури: Випуск третій: 36. наук, праць: У 2-х частинах. Части­на 2,- К., 1999-С. 231-237.
4. Єлісовепко Ю. Розвиток діапазону голосу: з досвіду театраль­ної педагогіки // Мистецтво і освіта, 2000,- № 2,- С. 52-54.
5. Єлісовепко 10. П. Джерела театральної виразності у ракурсі іс- торико-педагогічпого аналізу //Педагогіка і психологія професійної освіти.- 2000,- № 2.
6. Єлісовепко Ю. П., Береза Р. П. Формування української еліти та її національної самосвідомості // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв.- 2000.- № 2,- С. 81-85.
7. Єлісовепко Ю. П. До питання про методику практичного оволо­діння мистецтвом красномовства // Культурна політика в Україні у контексті світових трансформаційних процесів: Матеріали Між­народної науково-практичної конференції.- К.: ДАККіМ, 2001.- С. 223-225.
8. Єлісовепко Ю. П. Гумор в ораторському та театральному мис­тецтві: спроба аналізу теорії і практики // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв,- 2000.- № 4.- С. 74-78.
9. Єлісовепко Ю. П. Театральний компонент майетерпості вико­навця // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Педагогіка.- Терно­піль, 2001,- № 2.- С. 57-61.
10. Єлісовепко Ю. П. Логічні паузи в тексті і мовленні // Стиль і текст: 36. наук, праць,- К.: Ін-т журналістики КНУ ім. Тараса Шев­ченка, 2001,- Випуск 1,- С. 181-185.
11. Єлісовепко Ю. П. Культура і техніка мовлення в телерадіожур- палістиці // Стиль і текст: 36. наук, праць.- Випуск 2,- 2001.— С. 168-175.
12. Єлісовепко Ю. П. Корекція неорганічних вад мовлення (з до­свіду театральної педагогіки) // Дефектологія.- 2001,- № 2.- С. 41-43.
13. Єлісовепко Ю. Я., Дубина Л. Г. Ораторське мистецтво та теат­ральна культура педагога як ознаки його професійної зрілості // Ак­туальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Випуск VI: 36. наук, праць: У 2-х частинах.- Ч. II,- К., 2001.- С. 197-204.
14. Єлісовепко Ю. Переконливість в ораторському мистецтві та умови її створення // Теоретичні питання культури, освіти та вихо­вання,- Виті. 18,- К.: КИЛУ, 2001 - С. 92-93.
15. Єлісовепко Ю. П. Учений, педагог, академічний оратор // Нау­кові записки Ін-ту журналістики,- 2001,- Т. 4,- С. 18—21.
16. Єлісовепко Ю. П. Робота з артикуляції голосних і приголосних звуків української мови // Наукові записки Ін-ту журналістики.- 2001,-Т. 5,- С. 15-20.
17. Єлісовеико ІО. П. Риторичні фігури в українському красно­мовстві // Стиль і текст: 36 наук, праць,- К„ 2002,- С. 151-157.
18. Єлісовеико 10. П. Ораторське мистецтво: Навч. носіб,- К.: «Ді­лова Україна», 2002,- 155 с.
19. Єлісовеико Ю. П. Діалогічні жанри в телевізійному мовленні // Наукові записки Ін-ту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка.-

1. - Т. 10 - С. 213-217.

1. Єлісовеико ІО. II. Історичні аспекти розвитку вітчизняного красномовства // Збірник наук, праць НДІУ МОМ України,- К.: Мі- леніум, 2004.- Т. II,- С. 317-320.
2. Єлісовеико Ю. ГІ. Орфоепічний аспект фахової підготовки теле­візійних журналістів // Наукові записки Інституту журналістики.-

1. - Т. 15,- С. 15-22.

1. Єлісовеико ІО. ГІ. Культура екранного мовлення в об’єктиві мо­ніторингу // Освіта,- 2005,- № 19 (5149).- С. 8.
2. Єлісовеико ІО. II. Орфоепічний аспект фахової підготовки ве­дучих // Ведучий у практиці сучасного радіомовлення (збірник на­вчально-методичних матеріалів) / У поряд. В. Я. Мнроиченко,- К.: Укртелерадіопресіпститут, 2006,- С. 51-63.
3. Єлісовеико ІО., Нсиорняк М. Особмстісно-професійна модель журналіста / Журналістська педагогіка в контексті Болонського про­цесу: Навчально-методичний посібник / У поряд. А. І. Мамалига, Ю. Гї. Єлісовеико / За ред. В. В. Різуна.- К„ 2007,- С. 223-242.
4. Жовтобрюх М. А. Деякі явища усного літературного мовлення / Про культуру мови,- К„ 1964.
5. Журналістська педагогіка в контексті Болонського процесу: Навч.-методичн. носіб. / Уноряд. А. І. Мамалига, Ю. П. Єлісовеико / За ред. В. В. Різуна,-К„ 2007.- 608 с.
6. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник,- 2-ге вид., перероб. і домов.-Львів: ПА1С, 2004,- 268 с.
7. Іван Огієпко (Митрополит Іларіои). Історія української літера­турної мови / У поряд., авт. передмови і коментарів М. Є. Тимогпик.- 2-ге вид., випр.- К.: Наша культура і наука, 2004,- 436 с.
8. Іваиишии В., Радевич-Виипицький Я. Мова і нація,- Дрогобич, 1994.
9. Іванов В. Ф. Соціологія журналістики: Навч. носіб,- К.: РВЦ «Київський уп-т», 1997,- 173 с.
10. Інтонація мовлення,- К., 1968.
11. Папська А. Й. Виразне читання,- К., 1986.
12. Карабанов М. М. та ін. Українське телебачення: вчора, сього­дні, завтра: Науково-популярне видання,- К.: Дирекція ФВД, 2006,­648 с.
13. Коваль А. II. Культура ділового мовлення. Писемне та усне ді­лове спілкування,- К., 1982.
14. Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мо­ви- К„ 1967.
15. Коваль А. ГІ. Ділове спілкування. Навчальний посібник.- К., 1992.
16. Коваль А. 77., Коптілов В. В. Крилаті вислови в українській лі­тературній мові.- К., 1975.
17. Кожевиіков В. П. Важкий шлях ло рідної мови,- К.: Українська Видавнича Спілка, 2002.- 128 с.
18. Кононеико В. І. Символи української мови.- Івано-Франківськ:

Плай, 1996 - 272 с.                                   __

1. Корж Н. Г., Луцька Ф. Й. Із скарбниці античної мудрості: [Словник] 2-ге вид., допов. і перероб.- К.: Вища шк., 1994,- 351 с.
2. Косів М. В. Двоязичіє чи без’язичіє? - Львів, 1998.
3. Куляс Макаренко О. Ефективне виробництво телсновин: стандарти інформаційного мовлення; професійна етика журналіста- іиформаційника. Практичний посібник для журналістів.- К.: Вид-во ХББ, 2006,- 120 с.
4. Культура української мови / За ред В. М. Русанівського.- К., 1990.
5. Лизанчук В. В. Радіожурналі етика: засади функціонування: Підручник,- Львів: Г1АІС, 2000,- 366 с.
6. Мацько Л. /., Мацько О. М., Сидоренко О. М. Українська мова: Навч. посібник.- К.: Либідь, 1998,- 416 с.
7. Мамалига А. І., Данильчук Д. В. Синтез мовностилістичних засобів публіцистичного позиціонування в оригінальній радіодрамі (за матеріалами радіоп’єс І. Хомеика і В. Фоменка) // Наук. зап. Ін-ту журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка,- К., 2007,- Т. 24,- С. 95-105.
8. Мамалига А. І., Єлісовенко Ю. П. Ділова гра у педагогічно-мов­леннєвій підготовці магістрів журналістики // Наукові записки Ін-ту журналістики.- 2003,- Т. 8.
9. Мамалига А., Єлісовенко ІО. Життя, віддане пошукові коду по­розуміння: Архетиии наукової творчості Наталії Непийводи // Нау­кові читання Інституту журналістики на пошану Н. Ф. Непийводи.- Вин. 5.- К„ 2006,- С. 15-18.
10. Мамалига А. І. Збереження акцептно-граматичних елементів усного мовлення (дієслівні форми) // Стиль і текст,- 2003,- Вин. 4.- С. 223-243.
11. Мамалига А. І. Комунікативні межі речень у тексті // Вісн. Київ, уп-ту ім. Т. Шевченка. Журналістика,- К., 1996,- Вин. 3,- С. 109-121.
12. Мамалига А. І. Комунікативно-текстові побудови в проекції синергетики // Віси. Київ, ун-ту ім. Тараса Шевченка. Журналісти­ка,- К„ 2006,- Вин. 14,- С. 5-9.
13. Мамалига А. І. Лінгвокомунікативна проблематика тексту і розвиток сучасної журналістики // Стиль і текст,- К., 2002.- Вип. 3,- С. 6-11.
14. Мамалига А. І., Олійник В. П. Культура мови та майстерність ра- діожурналіс.та: Програми спецкурсів для студентів факультетів жур­налістики,- К.: КДУ, 1980.- С. 52-55.
15. Мамалига А. І. Системно-фунціональпе виокремлення одиниць тексту // Слово, символ, текст: 36. наук, праць, присвячений 80-літ- гю проф. М. О. Карпенко.- К.: ВГІЦ Київ, ун-г, 2006.- С. 115-124.
16. Мельник Т. Нове життя нового прагне слова // Урядовий кур’єр,- 1999 — № 10.- С. 8.
17. Меш Г. Ш. 10 уроків ораторської майстерності тим, хто вчить­ся виступати публічно,- К., 1993.
18. Миронченко В. Я. Основи інформаційного радіомовлення: Під­ручник,- К.: ІЗМН, 1996,- 438 с.
19. Молдован В. В. Судова риторика,- К., 1996.
20. Німчук В. Історія українських правил // Українська газета №4-9 (196-201).- 2001.
21. Новий російсько-український словиик-довідник / С. Я. Єрмо- ленко, В. І. Єрмоленко, К. В. Ленець, Л. О. Пустовіт,- К., 1996.
22. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах. Укладачі: Василь Яременко, Оксана Сліпушко,- К.: Аконіт, 1998.
23. Оглядач на телебаченні: Навч. програма / Укл. Ю. П. Єлісовен- ко,- К.: Іп-т журналістики КІ1У ім. Т. Шевченка, 2002,- 26 с.
24. Орфографічний словник української мови,- К., 1994.
25. Орфоепічний словник / Уклад. М. І. Погрібний.- К., 1986.
26. Орфоепічний словник української мови в 2 т. / Уклад.: М. М. Пе- щак та ін,- К.: Довіра, 2001-2003.
27. Основні чинні кодекси і закони України / Уклад. Ю. П. Єлісо- венко,- К.: Махаон, 2003.- 976 с.
28. Основні чинні кодекси і закони України / Уклад. Ю. ГІ. Єлісо- венко,- К.: Махаон, 2003.- 976 с.
29. Пав як О. М., Кисіль Г. Г. Українська мова і культура мовлення. Навч. Посібник,- К.: Вища школа, 1995,- 239 с.
30. Пентилюк М. І. Культура мови і стилістика.- К., 1994.
31. Петро Перець. Всім усе, всім про все,- К.: Логос, 2005,- 136 с.
32. Погрібний Анатолій. Якби ми вчились так, як треба... Розмо­ви про наболіле,- К.: Просвіта, 1999.- 288 с.
33. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови,- Ли- бідь, 1993,- 248 с.
34. Пономарів О. Д. Фонеми Г та Ґ. Словник і коментар,- К.: Просвіта, 1997,- 40 с.
35. Пономарів О.Д. Культура слова: Навч. посібник.- К.: Лнбідь, 1999.
36. Приступепко Т. О. Теорія журналістики: етичні та правові ва­сали діяльності васобів масової інформації: ІІавч. посіб.- К.: Інститут журналістики, 2004,- 375 с.
37. Прокопавші Ф. Філософські твори в 3-х т,- К., 1979.
38. РКОМОВА, або лє ми помиляємося,- К.: Вид-во «Стандарт», 2006,- 195 с.
39. Ревуцький Д. Живе слово (Теорія виразного читання для школи).- К.: Товариство шкільної освіти, 1920,- 148 с.
40. Різун В. В. На передовій журналістської освіти в Україні / Ки­ївський національний ун-т ім. Тараса Шевченка.- К„ 2003,- 24 с.
41. Різун В. В., Мамалига А. І., Феллер М. Д. Нариси про текст. Теор. питання комунікації і тексту,- К., 1998,- 335 с.
42. Різун В. В. Маси: Тексти лекцій,- К.: Видавничо-поліграфіч­ний центр «Київський університет», 2003,- 118 с.
43. Різун В. В. Основи журналістики у відповідях та заувагах / Київський нац. університет ім. Тараса Шевченка,- К., 2004,- 80 с.
44. Роматп Є. В. Словник основних рекламних і маркетингових термінів,- X.: Студцеїтгр, 2003.- 56 с.
45. Російсько-український словник наукової термінології. Су­спільні науки,- К.: Наукова думка, 1994.
46. Руденко Ю. Д. Основи сучасного українського виховапня,- К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2003.- 328 с.
47. Руденко Ю. Д., Єлісовенко Ю.ГІ., Ющук І. П. «І ті окажсм, що ми браття козацького роду» // Слово Просвіти.- 2002,- 19-25 квітпя,- № 16,- С. 9.
48. Руденко Ю. Д., Єлісовенко 10. П. Гімн України - національна святиня // Освіта.- 19-26 червня 2002,- № 33 (4991).- С. 4.
49. Сагач Г. М. Золотослів.- К., 1993.
50. Сагач Г. М. Риторика,- К., 1993.
51. Сагач Г. М. Риторика. Курс лекцій.- К„ 1993.
52. Сагач Г. М. Похвальне красномовство,- К„ 1996.
53. Сагач Г. М. Словник-мінімум термінів красномовства,- К., 1992.
54. Сагач Г. М. Риторика.- 2000.- 548 с.
55. Сагач Г. М., Мартиненко В. Ф. Мистецтво ділового спілкуван­ня,- К., 1991.
56. Сагач Г. М., Юніна О. М. Загальна риторика. Сучасна інтер­претація.- К., 1992.
57. Світличний 1. О. Серце для куль і для рим: Поезії. Поетичні переклади. Літературно-критичні статті / Переднє слово Дзюби І. М,- К.: Рад. письменник, 1990,- 581 с.
58. Серажим К. С. Дискурс як соціальне явите: методологія, ар­хітектоніка, варіативність: Монографія / За ред. В. В. Різуна,- К.: Ки­ївський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка,- К„ 2002,- 392 с.
59. Сербепська О. Культура усного мовлення. Практикум: Навч. посіб.- Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003,- 212 с.
60. Скрипник Л. Г„ Дзятківська Н. ТІ. Власні імена людей: Слов­ник - довідник,- Вид. 2-те, випр. і дон. / За ред. В. М. Русанівського,- К.: Наукова думка, 1996.- 335 с.
61. Слоо7/мк синонімів української мови у двох томах.- К.: Науко­ва думка, 1999-2000.
62. Словник труднощів української мови / За ред. С. Я. Єрмолен- ко,- К.: Рад. школа, 1989,- 336 с.
63. Словник юридичних термінів (російсько-український). Укла­дачі: Андерш Ф., Винник В., Красницька А., Полешко А., Юрчук О,- К.: «Юрінком», 1994,- 322 с.
64. Ставицька Л. Арґо, жаргон, сленг.- К., 2005.- 462 с.
65. Ставицька Л. Український жаргон. Словник,- К.: Критика, 2005,- 496 с.
66. Стус В. С. І край мене почує: Поезії / Упор. А. І. Лазореико,- Донспьк: Донбас, 1992. - 295 с.
67. Техніка екранного мовлення: Навч. програма / Укл. Ю. П. Єлі- совепко.- К.: Іп-т журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, 2002,- 28 с.
68. Техніка мікрофонного мовлення: Навч. програма / Укл. Ю. II. Єлісовепко,— К.: Ін-т журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, 2002,- 28 с.
69. Ткачепко А. О. Мистецтво слова / Вступ до літературознав­ства / Підручник для гуманітаріїв,- К., 1998.
70. Томан І. Мистецтво говори ти,- К., 1989.
71. Тоцька Н. І. Сучасна українська літературна мова. Фонетика. Орфоепія. Графіка і орфографія. Завдання і вправи: Навч. посіб,- К.: Вища школа, 1995.
72. Українська афористика,- К.: Просвіта, 2001.- 320 с.
73. Українське усне літературне мовлення,- К., 1967.
74. Усне побутове літературне мовлення,- К., 1970.
75. Фразеологічний словник української мови. Наукове видання у 2-х кн.- К., 1993.
76. Черкаиіин Р. О. Художнє слово на сцені,- К., 1989.
77. Шевченко Л. Ю., Різун В. В., Лисенко Ю. В. Сучасна українська мова. Довідник / За ред. О. Д. ІІономаріва,- 2-ге вид., випр. і доп,- К.: Либідь, 1996,- 320 с.
78. Шевченко Т. Г. Кобзар / Псрсдм. ГІ. Мовчана; ГІриміт. Є. На- хліка,- К.: Видавничий центр «Просвіта», 1999,- 344 с.
79. Шкляр В. 1. Теорія і методика журналістської творчості: Конс­пект лекцій,- К.: МІЛП, 1999.
80. Шумарова ТІ. /7., ГТономарів О. //., Мамалига А. І. Фахова спрямованість мовностилістичних дисциплін // Наук. зап. Київ. пац. ун-ту ім. Тараса Шевченка,- І<., 2004,- Т. 5,- С. 190-195.
81. Ющцкі. II. Лекції зі вступу до мовознавства. Навч. иосібпик,- К.: МІЛП, 1995.
82. ЮщукІ. П. Практичний довідник з української мови,- К.: Рід­на мова, 1998.
83. Ющук ІII. Мова наша українська,- К., 2001.
84. Ющук І. П. Лексика української мови: Навч. посіб,- К: КМУ, 2002,- 130 с.
85. Яцемірська М. Культура фахової мови журналіста: Навч. посіб.— Л.: ГІАІС, 2004,- 331 с.‘
86. Яцемірська М. Чому правильно журналістика «українська», а не «вітчизняна»... // Медіакритика,- 2006,- № 12,- С. 28-29.

Додаткова література

1. Алексевв II. С., Макарова 3. В. Ораторское искусство в суде,- Л., 1989.
2. Алешина И. В. Паблик рилейпінз для менеджеров и маркетс- ров,- М., 1997.
3. Аникст А. А. Теория драмьі от Аристотсля до Лессинга.- М., 1967.
4. Аннушкин В. И. Риторика. Учебное нособие,- Псрмь, 1994.
5. Античньїе риторики,- М., 1978.
6. Апресян Г. 3. Ораторское искусство.- М., 1978.
7. Аристотель. Сочинения. В 4-х т,- М., 1984.
8. Безменова Н. А. Очерки по теории и истории риторики,- М., 1991.
9. Берд II. Продай себя. Тактика соверигенствования вашого имид- жа,- Мипск, 1997.
10. БраунЛ. Имидж - путь к успсху,- СПб., 1996.
11. Введенская О. А., Ііавлова Л. Г. Культура н искусство речи. Современная риторика,- Ростов-на-Доиу, 1995.
12. Гальперии ІО. М. В зфирс слово,- М.: Вьісш. шк„ 1980,- 335 с.
13. Гордон Д. И. Начистоту: Беседьі с великими и знаменитими.- К.: Нов. Друк, 2006,- 464 с.
14. Данкел Ж., Парнхзм 3. Ораторское искусство - путь к успеху,- СІІб.: Питер Пресе, 1997,- 192 с.
15. Джей 3. Зффегстная презептация / Пер. с англ. Т. А. Сивако- вой,- Ми.: Амалфея, 1997,- 208 с.
16. Диоген Лазртский. О жизии, ученнях и изречеииях знамени­тих философов,- М., 1979.
17. Добрович А. Б. Обшение: наука и искусство,- М., 1976.
18. Добрович А. Б. Воспитателю о психологи» и исихогигиенс об- щеиия,- М., 1987.
19. Елисовепко 10. П. Практичеиская направлеппость ораторской подготовки студснтов-гуманитариев // Вековой поиск моделі! хо- зяйствеїшого развития России: Материали IV Междупародпой науч- но-ирактической коиференции, г. Волжскпй, 24-26 сентября 2001 го- да / Огвет. редактор О. В. Иншаков,- Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2002,- С. 377-381.
20. Засурский И. И. Мас-медиа второй ресиублики.- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1999.- 272 с.
21. Ивакіша Н. Н. Профессиопальная речь юриста.- М., 1997.
22. Ивсінова С. Ф. Искусство диалога нли беседьі о риторике,- Пермь, 1992.
23. Иванова С. Ф. Сгіецифика публичной речи,- М., 1978.
24. Ивин А. А. Искусство правильно мислить,- М., 1990.
25. Ковельмаи А. Б. Риторика в теми пирамид.- М„ 1988.
26. Козаржевский А. Ч. Аптичиое ораторское искусство,- М., 1980.
27. Козлянипова И. II. Совремешюе литературиое произиошение (орфозпия).- М.: ВТО, 1963,- С. 25.
28. Кони А. Ф. Собрапие сочипений в 8 т.- 1967,- 1969.
29. Кохтев Н. Н. Риторика,- М„ 1994.
30. Леммерман X. Учебник риторики.- М., 1997.
31. Логика и риторика. Хрестоматия,- Минск: ТетраСистемс, 1997,- 621 с.
32. Ломоносов. Хрестоматия,- Пермь, 1994.
33. Лосева Л. М. Как строится текст,- М., 1980.
34. Львов М. Р. Риторика,- М., 1995.
35. Макеева Л. В., Аникеева Т. Я., Мочалова Ю. В. Пспхологня теле- визиоппой коммуникации,- М.: РИІІ-холдинг, 2002,- 270 с.
36. Мартин Д. Маннпулирование встречами,- Минск, 1997.
37. Михайличенко II. А. Ри торика.- М., 1993.
38. Михайличенко Н. А. Основи риторики.- М., 1994.
39. Михайловская II. Г. Русский Сократ. Лекпии по сравпительпо- историчсской риторико.- М., 1996.
40. Михайловская II. Г. Основи риторики,- М., 1996.
41. Михайловская II. Г., Одиіщов В. В. Искусство судебпого орато­ра,- М„ 1981.
42. Михиевич А. Е. Ораторское искусство лектора.- М„ 1973.
43. ІІожип Е. А. Основи советского ораторе кого искусства,- М., 1981.
44. Оратори Грепии,- М., 1985.
45. Основи лекторского мастерства,- М., 1981.
46. Очерки об учених лекторах,- М., 1981.
47. ІІитер Лоуренц Дж. Закон Мерфи,- Ми.: «Попу))ри», 1999.
48. ІІороховщиков II. С. Искусство судебпого оратора,- М., 1959.
49. ГІочепцов Г. /’. Имидж от фараопов до президентов,- К., 1997.

1. ГІочепиов Г. Г. Паблик рилейшнз, или как успешно управлять общественньш мнением.- М.: Центр, 1998.
2. Почепцов Г. Г. Профессия: имиджмейкер,- К., 1998.
3. Робеспьер М. Избрашше произведения. В 3-х т,- М., 1965.
4. Рождественский Ю. В. Теория риторики,- М.: Добросвет, 1997,- 600 с.
5. Русское красиоречие. Хрестоматия.- Пермь, 1993.
6. Савкова 3. В. Как сделать голос сценическим,- М„ 1975.
7. Савкова 3. В. Лектор и его голос.- М., 1972.
8. Сенкевич М. Г1. Культура радно- и телевнзионной речи: Учеб. пос,- М.: Вьісш. шк., 1997.- 94 с.
9. Сергеич П. Искусство речи на суде.- М., 1960.
10. Смелкова 3. С. Деловой человек: культура делового общепия.- М„ 1997.
11. Смелкова 3. С. Азбука общения.- Самара, 1994.
12. Смолярчук В. И. Анатолий Федорович Кони,- М., 1981.
13. Смолярчук В. И. Ф. Н. Плевако - судебньїй оратор,- М., 1989.
14. Сопер П. Основи искусства речи,- Ростов-на-Дону, 1995.
15. Фихтелиус 9. Десять заповедей журналистики / Перевод со шведского В. Менжун.- Швеция: Взрнамо, 2003.- 155 с.
16. Фонвизии Д. И. Собрание сочинений.- М.- Л., 1959.- Т. 1-2.
17. Цгщерон Марк Туллий. Три трактата об ораторском искусстве.- М„ 1972.
18. Цицерон. Речи.- М., 1993.
19. Цицерон. Хрестоматия гіо риторике,- Пермь, 1994.
20. Чихаев В. Г1. Диалог с коллсктивиьім собеседником,- М., 1973.