Заклинач дощу
Ця історія сталася за часів СРСР.
Один мій знайомий китаїст був із колегами у Китаї у відрядженні, вивчали місцеві звичаї. І ось одного разу їм дзвонить китайський колега: «В одній провінції вже чотири місяці не було дощу. Гине врожай, людям загрожує голод. Три села зібрали останні гроші та вирішили привезти з іншої провінції викликача дощу. Вам, мабуть, буде цікаво подивитись на нього. Тільки врахуйте: я вам нічого не казав, бо комуністична партія Китаю чаклунство рішуче не схвалює».
Вчені, звичайно, надихнулися, терміново вигадали якийсь етнографічний привід і вирушили за вказаною адресою. Приїхали до села, і того ж дня туди привезли викликача дощу — маленького сухенького старенького китайця. Він запросив собі хатину на околиці села та чашку рису на день. А з нашими вченими розмовляти навідріз відмовився. Староста села сказав: зараз заклинателю треба зосередитися, зачекайте, поки він виконає свою роботу. Можете поки що пожити у мене вдома.
На третій день пішов дощ. Дідусь узяв свої (величезні за місцевими мірками) гроші і збирався у зворотній (дуже неблизький) шлях. Староста знову передав йому прохання вчених. На цей раз заклинач погодився приділити їм трохи часу.
- Розкажіть, як ви викликали дощ, — одразу, щоб не гаяти часу даремно, спитав у дідуся мій знайомий. — Мабуть, є якийсь спеціальний обряд? Він передається у спадок?
- Ви з глузду з'їхали?! — здивувався дідусь. - Я викликав дощ? Я що, маг? Невже ви могли подумати, що я, у своїй нікчемності, можу керувати могутніми стихіями?!
- Але що тоді ви зробили? — збентежено запитали китаїсти. — Адже дощ йде...
- Ніхто не може змінити нікого, - повчально піднявши палець, сказав дідусь. — Але кожен може керувати собою. Я, скажу без хибної скромності, досяг деяких вершин у цьому мистецтві. І ось я приїхав сюди, у правильному, гармонійному стані і побачив, що тут все неправильно. Порушено порядок речей, гине врожай, люди у розпачі. Я не можу цього змінити. Єдине, що я можу, це змінити себе, тобто стати неправильним, приєднатися до того, що тут відбувається. Саме це я й зробив.
- Ну, а потім? Звідки дощ?
- Потім я, звичайно, працював із собою, повертаючи себе назад у правильний стан. Але оскільки я вже був єдиним з усім іншим тут, то й воно разом зі мною, поступово, з деякою інерцією, але повернулося на правильний шлях. А правильним для цієї землі зараз є її зрошення. Отож і пішов дощ. А зовсім не тому, що я його «викликав»…
- Але якщо все так просто, то чому ж ви взяли за це такі великі гроші? — спитав один із вчених. — Селянам довелося буквально продати останню сорочку, щоб вам заплатити…
- Тому що я вже стара і немічна людина, а коли я приєднуюсь до дисгармонії, мені стає так само погано, як і всьому довкола. Добровільно перейти з правильного стану до неправильного — коштує дуже дорого, — викликач дощу знаком показав, що аудієнцію закінчено.
Того ж дня він поїхав назад у своє село, а вчені вирушили до Пекіна.