Притча про оголену душу

Одного разу до мудреця прийшла вся в сльозах молода красива дівчина:

- Що мені робити? - крізь сльози скаржилася вона. - Я завжди намагаюся по-доброму обходитися з людьми, нікого не ображати, допомогти, чим можу. І хоч я з усіма привітна і ласкава, але часто замість подяки і поваги приймаю образи і гіркі глузування. А іноді люди відверто ворогують зі мною. Я не винна ні в чому, і це так не справедливо і прикро до сліз. Порадьте, що мені робити.

Мудрець подивився на красуню і з посмішкою сказав:

- Роздягнися догола і пройдися по місту в такому вигляді.

- Та ви з глузду з'їхали! - обурилася дівчина. - В такому вигляді будь-хто збезчестить мене і ще Бог знає, що зробить зі мною.

Тоді мудрець відкрив двері і поставив на стіл дзеркало.

- Ось бачиш, - відповів він, - з'явитися на людях, оголивши своє гарне тіло, ти боїшся. Так чому ходиш по світу з оголеною душею? Вона у тебе розкрита, як ці двері. Всі, кому не лінь, входять в твоє життя. І якщо бачать в чеснотах твоїх, як в дзеркалі, відображення неподобства своїх вад, то намагаються оббрехати, принизити, образити тебе. Не у кожного є мужність визнати, що хтось краще за нього. Не бажаючи змінюватися, порочна людина ворогує з праведником.

- Так що ж мені робити? - запитала дівчина

- Підемо, я покажу тобі свій сад, - запропонував старець.

Водячи дівчину по саду, мудрець сказав:

- Багато років я поливаю ці прекрасні квіти і доглядаю за ними. Але я жодного разу не помічав, як розпускається бутон квітки, хоча потім я і насолоджуюся красою і ароматом кожного з них.

Так і ти будь подібна квітці: розкривай своє серце перед людьми не поспішаючи, непомітно. Дивись, хто гідний бути другом тобі і творить тобі добро, хто поливає квітку водою, а хто обриває пелюстки і топче ногами.