Як кинути роботу та почати жити
З чого все починається?
Якось ви прокидаєтесь і усвідомлюєте, що ваше життя стало безглуздим. Робота забирає у вас по дев’ять годин щоденно (обідню перерву я ніяк не готовий вважати особистим часом). Ще вісім годин йдуть на сон (у мене, бувало, і десять, і дванадцять — в особливо важкі періоди життя). Лишається ще сім годин, з них приблизно три години я проводив у дорозі (півтори туди, півтори назад). Час, що лишався (десь годинки чотири), йшов на ранковий та вечірній туалет, їду та на, умовно кажучи, «час перед телевізором». Звичайно, цей час можна витрачати на що завгодно, приміром, часто я катався на велосипеді або читав книги. Але коли до тих трьох годин доходить справа, уся моя енергія вже висмоктана попередніми дев’ятьма, проведеними в офісі. Так почуваються овочі. Мозок вже не працює. Ті ж жалюгідні залишки ентузіазму, які залишаються на дні мозку після робочого дня, з’їдають електрички, метро, автомобільні пробки, магазини і такі ж як я втомлені люди довкола. Ці залишки вже ні на що не ладні.
Велику частину свого життя ви витрачаєте на вирішення чужих проблем. Прямо кажучи, ви — молоток, який вміє якісно забивати цвяхи. Ви молоток, здатний до самонавчання: ви читаєте книги, ходите на семінари, ви дбаєте про те, як стати кращим у своїй професії, ну або, принаймні про те, як не бути таким же лайном як більшість. Ви ніколи не робили нічого для себе, всі завдання вам ставило керівництво або замовник. Якщо вдуматися, ви не можете придумати що б такого зробити самому. Ваш мозок ще з часів школи і інституту тренований на вирішення поставлених вам завдань. У ті рідкісні моменти, коли вам випадає шанс проявити ініціативу, ви не знаєте як це зробити. Просто класний молоток, яким хтось забиває цвяхи. Вісім годин на день. І так проходить усе життя, за винятком підготовчого періоду (дитинство) і періоду, коли молоток починає кепсько забивати цвяхи (старість). А людина нікому не потрібна. Її вміст нікого не цікавить. Думки, відчуття, прагнення. Усе, що ви маєте — це резюме і список колишніх босів. На них дивитимуться майбутні боси, приймаючи вас на роботу. Навіть колеги, з якими у вас можуть бути добрі стосунки (доки ви проводите по дев’ять годин разом щодня), вони забудуть вас за місяць після вашого звільнення. Вам здається, що у вас гарний колектив? Це доти, доки ви працюєте на одне начальство. Не факт, але ви можете стати ворогами, просто змінивши місце роботи.
Гроші — не проблема
У певний момент часу я не зміг більше працювати на контору. Я перестав розуміти, навіщо я це роблю. Робота це протиприродньо. За гроші люди роблять те, що не почали б робити із власної волі. До роботи нас спонукають батьки+школа+університет і, звісно, гроші. Адже гроші — це класно. Щоб жити, потрібні гроші. Але, що являє собою життя, якщо воно цілком і повністю витрачається на роботу?
«Я працюю, щоб отримати гроші, які я витрачаю щоб прожити ще один місяць, який я витрачу на роботу. Я живу, щоб працювати, а не заробляю гроші, щоб жити»
Безглуздо витрачати своє життя на підтримку свого життя. Ми живемо не в первісному суспільстві, нас не з’їдять хижі звірі, ми не помремо з голоду, ми не замерзнемо від холоду. Якщо більшу частину свого життя я витрачаю на те, що мені геть не потрібне, то чи варто жити?
Люди знаходять багато причин, з яких вони не можуть кинути роботу.
Не буде на що жити
Це вигадки. У вас є батьки, у вас є дружина, чоловік, або постійний хлопець, або постійна дівчина, у вас є друзі і безліч можливостей легально дістати гроші. Якщо не готові вірити, то можна відкласти грошей на півроку життя. Можна переїхати до передмістя, щоб менше платити за житло. Завжди можна якось викрутитися на певний час. Людині насправді потрібно не так вже й багато грошей, щоб жити. Ба більше, на третій місяць неробства я продав Xbox, купив ноутбук Apple, новий телефон і джазову гітару. Не знаю, звідки у мене з’явилися на це гроші. Я навіть записував витрати і доходи. Все одно це незбагненно. Всесвіт щедрий і сповнений достатку. Грошей завжди стільки, скільки вам насправді потрібно. Це універсальний закон грошей.
Насправді, головна причина, з якої люди йдуть працювати на когось — це небажання відповідати за своє життя. Наймаючись на роботу, ви перекладаєте цю відповідальність на контору. Вам говорять, коли приходити на роботу, коли припиняти роботу, що робити, як робити і скільки ви за це матимете. Ви можете погоджуватися або не погоджуватися на конкретну пропозицію, але вибір роботодавця — це примарний вибір. Суть не міняється. Вашим життям розпоряджаєтеся не ви. З іншого боку, ви отримуєте друзів по роботі, ви отримуєте пристойне заняття, на яке не дуже бридко витрачати час. Можна не піклуватися про те, що буде завтра. Вас скорше за все підвищать. Це приємно. Але заради цього варто жити?
Справа всього життя
Головна причина — в голові. Я ніколи б не кидав роботи, якби міг працювати далі. Та щось в моїй голові заскочило і я став відчувати відразу до роботи на когось у будь-якій формі. Щоразу, коли я пробував зробити щось нецікаве мені самому, я входив у ступор і був змушений кидати почате. Я пробував змінити спеціальність. Колись я був програмістом, потім фахівцем з юзабіліті. Нещодавно я спробував стати блоґером. У мене не вийшло. Мене плющить, коли щось треба встигнути на заздалегідь визначений час. Мене плющить, коли щось треба зробити не тому, що мені це цікаво, а тому, що це треба комусь. Коротше кажучи, я кинув працювати, бо психологічно не спроможний це робити. Це моя особливість, усі люди різні.
Подумайте, цілком можливо, всередині вас накопичилося багато невдоволення. Навколо повно речей, які можна зробити краще. Можливо, вони вам не подобаються, а може ви живете позитивною свідомістю, проте готові змінювати цей світ. Пробки. Світлофори. Переповнене метро й маршрутки. Обслуговування. Маркетинг. Реклама. Ваші ідеї? Щось з цього ви вже точно можете змінити.
Вам може здаватися, що якщо ви не ходитимете на роботу, то просто вкладетеся на канапу і не робитимете абсолютно нічого. Насправді, це не зовсім правда. Якийсь час я так і робив. Два місяці я грався в Xbox. Ще місяць просто сидів в Інтернеті. В цілому, мене стало на 4 місяці, перш ніж мені дуже захотілося почати щось робити.
Кожна людина може знайти щось, що їй цікаве. Це навіть можна назвати справою всього свого життя. Я більш ніж упевнений, що через п’ять років я буду зайнятий зовсім іншою «справою всього свого життя», тому що для мене зміни — це і є життя. Але це неважливо. Важливо:
• знайти справу, яка вам цікава,
• придумати як отримати з неї прибуток.
Мене завжди цікавили мобільні телефони, портативні комп’ютери та інші ґаджети. Мені не подобаються сайти із багатосторінковими оглядами стільникових телефонів, оздоблені тоннами фотографій. Я дозволяю собі вважати нездарами журналістів, які вправляються у написанні слів там, де вони зайві. Я читав книги Томаса Манна, він написав значно більше за звичайного журналіста, проте якість не порівняти. Це те, що я хочу змінити, мені це цікаво, і я почав цим займатись.
Робота на себе
Моєму сайту три тижні, він поки не дає прибутку, і я зараз не певен, що цей прибуток (коли він з’явиться) буде адекватний докладеним зусиллям. Але я просто таки переповнений ідеями про те, як зробити його краще, як заробити на ньому грошей і як привернути до нього людей. Щось з тих ідей спрацює, щось — ні. Люди, які пишуть про стартапи, часто говорять про бізнес-плани. Кажуть, що треба робити стартап і привертати інвестиції лише тоді, коли ви стовідсотково певні, що задумана справа вартісна. Зробити щось, що приноситиме гроші, і, можливо, задоволення, а не робити те, що приносить задоволення і, можливо, принесе гроші. Не знаю. Я наразі не заробив грошей, і не маю підстав щось тут радити. Особисто для мене немає іншого вибору. Я просто не можу робити нецікаву роботу виключно заради грошей. Тому я вибрав іншу модель. Я робитиму те, що мені цікаво, і спробую заробити на цьому грошей.
Можливо, це вийде не відразу. Ніхто не може передбачити майбутнє. Бізнес-плани точно не можуть. Пробуйте. Запам’ятайте, нічого не зміниться, доки ви не почнете діяти. Неможливо зрозуміти, чи та чи інша ідея добра, доки вона не реалізована. Необов’язково мати наполеонівські плани — спробуйте реалізувати те, що не вимагає великих капіталовкладень і часу. Ідеальний варіант, це коли вам потрібно вкласти пару місяців свого часу, аби оцінити результат. Спробували — оцінили результат — ухвалили рішення — рухаємось далі. Якщо ідея не виправдала себе — кидайте її і беріться за нову. Ви не втрачаєте нічого, окрім свого часу. Я вже згаяв сім років свого життя на дурниці, чому б не витратити ще пару місяців на те, що мені дійсно подобається?
Уявіть собі, що вам сподобалася дівчина, яку ви побачили у магазині, в під’їзді або в метро. Ви можете приїхати додому і довго гадати, що б вийшло, якби ви спробували з нею познайомитися. Що сказали би ви, що відповіла б вона. А далі ви, а далі вона… Вечеря, свічки і так далі. Так от, усе це — лише у вашій уяві. Дівчина зараз спокійно йде в магазин, виходить з під’їзду або їде в метро. А ви сидите удома і займаєтесь чорт зна чим. Це — реальність. Вона цікавіша за фантазії. Вона непередбачувана. Можна подумати, з чого почати знайомство з дівчиною, можна прикинути декілька варіантів — залежить від ситуації. Далі роздуми ніяк не допоможуть. Далі потрібно діяти. Роздуми не допоможуть вам дізнатися, що дівчина, приміром, не любить троянди або займається йогою. Жодні бізнес-плани не допоможуть вам дізнатися, чи цікава ваша ідея людям, а якщо цікава — то скільки вони можуть заплатити за це грошей. Життя значно цікавіше за бізнес-плани.
Я розумію, що все, про що я кажу, справедливо для мене, і цілком може бути неправдою для вас. Ви живете у власному світі. Можливо, ви непогано почуваєтесь, працюючи на контору. Це ваш власний вибір. Я усвідомлюю, що кинув роботу тому, що більше не міг працювати. Ніякі аргументи зі сторони не допомогли б мені кинути роботу (хоча і підготували б ґрунт). Тому, по суті, це просто історія з мого життя, яка зовсім не обов’язково надихне вас змінювати свою.
Михайло Єлфімов
А що думаєте Ви з цього приводу?