]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

365 притч на щодень - Page 19

На порозі його зустрів старий власник будинку.

-     Не підкажете, пане, де тепер дівчина, що мешкає тут? - спитав юнак.

-    Дівчина, що раніше жила тут, тиждень тому потрапи­ла у в’язницю за борги і сьогодні вранці померла, - відпо­вів старий.

Усвідомивши, що сталося, юнак впав на коліна і за­плакав.

- Який я був сліпий! Якби пішов до неї відразу, то встиг би викупити її, але, поглинутий своїми почуттями й хви­люваннями, зовсім забув про ту, кому належало моє серце!

27 ЛЮТОГО

БАБУСЯ

На нещодавно відремонтованій лавці, під розпуклою то­полею, сховавшись у затишній тіні біля входу до під’їзду, сиділа добра бабуся.

Сьогодні їй цілісінький день дзвонили онуки - вона їх дуже любила і свого часу тішила чаєм та пригощала цукер­ками. Учора приїжджали діти, щоб подякувати їй. Сусідка померла - більше ворогів у неї не було, тільки друзі. І п’ять кішок - їй особливо подобалися ці смугасті створіння.

Завтра вона помре.

Вона вже знає про це, і взагалі останнім часом часто ду­має про смерть, бо ж має що втрачати. Усі сили йшли на любов та доброту, якою вона, попри все, огортала всіх, хто був поряд.

Завтра вона тихо ляже на канапу і прислухається до серця, що битиметься чимраз тихіше. Буде згадувати пере­жите і тішитися, що серце ніколи не зраджувало їй. Зітхне, і всі почують те зітхання. Прошепоче щось, і всі почують її шепіт. І згодом навіть усміхнеться, і багатьом людям по­легшає на душі. Вона не сама.

Уже за кілька хвилин сусіди, занепокоївшись, що вона зникла, знайдуть її. Але це станеться завтра. А сьогодні вона ще жива. Скільки тепла, доброти та мудрости плине від неї!

А якою буде наша старість? Про це слід подумати сьогодні. Час біжить дуже швидко.

28 ЛЮТОГО

БАТЬКО І СИН

Якось батько однієї родини, як і щодень, прийшов з ро­боти. Із серйозним виглядом лиця він сів за свій робочий стіл і взявся за якісь паперові справи.

Маленький синочок, побачивши, що його татусь сидить сам-один у кімнаті, каже мамі:

-         Я піду до татка, йому напевно самому сумно.

-       Дай татові спокій! Хіба не бачиш, скільки в нього роботи?

Та син все одно увійшов у батькову кімнату, тихо про­чинивши двері. Став тихенько обабіч і якийсь час спос­терігав, як тато зосереджено щось занотовував у своїх паперах.

-         А що у тій папці? - спитав стиха.

-         Тобі цього не зрозуміти.

-         Я спробую!

-       Ну, раз так... Тут інформація про дуже важливі збори, порядок денний, списки людей... Словом, все, що я роблю протягом дня.

Синочок сумно заглянув таткові у вічі і спитав:

-         Тату, а ти записав туди мене?

29 ЛЮТОГО

ЛІТЕРИ

-       О мудрецю! - промовив учень. - Поясни мені, будь ласка, мій сон. Широкою, дорогою, весело спілкуючись, прямують літери різного розміру. Одні такі великі, як наду­та повітряна куля, а інші менші. Інколи поряд з дорогою по ледь помітній стежині шмигають, взявшись за руки, пари різних літер. Вони невеликі порівняно з тими, що прямують по дорозі, і вміщаються на цій стежинці. їх дуже мало, цих пар. Великі літери позирають на них спогорда і з презир­ством, але ті не звертають на це уваги. Всі літери доходять до воріт - широких на дорозі, яку вони перегороджують, і вузьких на стежинці. Великі літери, відштовхуючи одна одну, намагаються пройти спочатку через вузький вхід, але вони такі великі, що їм це ніяк не вдається. І тоді, зітхнув­ши, вони вільно проходять через широкі ворота і зникають за ними. Пари ж літер, навіть взявшись за руки, вільно про­ходять через вузькі ворота, хоча видається, що туди може пройти тільки одна невелика літера. Що ж це означає?

-       А які літери ти бачив? - запитав мудрець.

-     Літери «Я» і пари літер «Т» та «И». Вони виглядали, як «ТИ».

-     Я - це его людей, а тому воно й роздуте до велетен­ських розмірів. Ворота вузькі - це вхід у Царство Небесне. Его не може перебувати там. Йому місце за широкими во­ротами, що ведуть до погибелі, і люди переважно ідуть цим руйнівним шляхом. Дві літери, що йдуть, узявшись за руки, втратили своє его і розчинилися в Возі. «Існуєш тільки ти!» - подумки твердять вони. Вони чисті часточки Госпо­да. Для них і тільки для них завжди відкрита брама Царства Небесного, і ніхто не заступить їм дороги!

БЕРЕЗЕНЬ:

1 БЕРЕЗНЯ

ЛЮДИ У ВАШОМУ МІСТІ

На узбіччі дороги, що вела до міста, сиділа стара жінка. До цеї підійшов мандрівник і спитав:

-        Що за люди живуть у цьому місті?

-        А які люди у твоєму місті? - і собі зацікавилася жінка.

-      О, жахливі! - обурено відповів мандрівник. - Брехуни, шахраї, нездари - нікому не можна довіряти. Радий, що пі­шов звідти.

-      Ти побачиш, що в цьому місці люди точнісінько такі самі, - відповіла стара жінка.

Невдовзі до неї прийшов інший мандрівник, який також спитав її про людей, що живуть у цьому місті.

-        А які люди у твоєму рідному місті? - спитала вона. -О, чудові! - вигукнув мандрівник. - Милі, чесні, добрі,

працьовиті. Я мав велику честь жити з ними. Я так шкоду­вав, коли покидав їх!

-       Ласкаво просимо! Ти побачиш, що в цьому місті люди точнісінько такі самі, - відповіла стара жінка.

А які люди живуть у нашому місті?

2 БЕРЕЗНЯ:

БАБУСЯ В АПТЕЦІ

Якось в аптеці у черзі стояв молодий чоловік. Перед ним було двоє покупців: не до сезону одягнута бабуся і молода матір, що зігнулася під вагою дитини на руках. Бабуся піді­йшла до віконечка, простягнула рецепт і промовила:

- Доню, мені тільки ті перші ліки, бо грошей не вис­тачить.

Аптекарка знайшла ліки й оголосила ціну. Старенька жінка попорпавшись неслухняними пальцями в обшарпа­ному гаманці, дістала останні копійки, але й тих не виста­чило. Аптекарка звела плечима, забрала ліки й почала обслуговувати молоду маму. Бідна жінка відійшла на бік, щоб покласти свої монетки назад у гаманець.

У ту мить чоловік, що спостерігав за всім цим, запропо­нував свою допомогу. Бабуся спершу не повірила: дивила­ся на нього, як на якесь диво. Але згодом зрозумівши щирі намі

Сторінки

ДолученняРозмір
Іконка зображення 365_pritch_na_shchoden.jpg37.69 КБ