Аніта Мурджані: розповідь про неймовірне одужання після пережитої коми
"Я мала померти 2 лютого 2006 року. Це мав бути мій останній день у фізичному світі, тому що того дня лікарі повідомили моєму чоловіку і моїй сім'ї, що мені залишилося всього кілька годин.
Я вмирала від n-каскадної лімфоми, форми раку лімфатичних вузлів. До того дня я боролася із раком протягом 4-х років. Протягом чотирьох років ця хвороба зруйнувала моє тіло. Вона пройшла через усю мою лімфатичну систему, починаючи з лімфовузлів на шиї. Протягом чотирьох років у мене утворилися пухлини завбільшки з лимони, вони були на шиї, руках, грудях, черевній порожнині.
До того моменту, ще до моєї коми, мої легені були наповнені рідиною, і щоразу, коли я лягала, я захлиналася цією рідиною. Мої м'язи повністю зруйнувалися, я важила приблизно 38 кг. Я виглядала просто як скелет, обтягнутий шкірою. У мене були відкриті метастази на шкірі, з яких в'язкі токсини витікали назовні.
Я не могла засвоювати їжу. У мене була постійна лихоманка. Я не могла ходити, тому що м'язи не працювали, тому я постійно лежала, або вивозили мене на інвалідному кріслі. Я була приєднана до кисневої маски весь час, без її допомоги я просто не могла дихати.
І того ранку 2 лютого 2006 року я впала в кому. Лікарі сказали, що це мої останні годинни, тому що мої органи більше не працюють. Моїй сім'ї сказали, що якщо хтось хоче попрощатися, то зараз саме час.
Невідомо для всіх, хто мене оточував, якщо це навіть виглядало, ніби я в комі і мої очі були закриті, я усвідомлювала все, що було навколо. Я усвідомлювала свого чоловіка: він був стомлений, але був поруч і тримав мене за руку. Я усвідомлювала все, що роблять лікарі: як вони проводили трубки через мене, виводили рідину з легень, щоб я могла дихати.
Я усвідомлювала кожну дрібну річ, яка відбувалася, начебто у мене виник периферійний зір на 360 градусів. Я могла бачити все, що відбувалося навколо мого тіла, і не лише в кімнаті, а й за її межами. Наче я стала набагато більшою, ніж моє тіло.
Я усвідомлювала, що це моє тіло, я могла бачити його, що лежить на лікарняному ліжку, проте я більше не була прив'язана до нього. Ніби я могла бути скрізь одночасно.
Куди б я не направила свою свідомість - там я й опинялася. Я усвідомлювала свого брата, який був у Індії. Моє тіло було у Гонконгу. Він поспішав на літак, щоб побачити мене. Він хотів попрощатися зі мною, і я це усвідомлювала. Наче я була поряд з ним, бачила його в літаку.
Потім я усвідомлювала свого батька та свого найкращого друга, яких я втратила. Обидва вони померли. Однак тепер я усвідомлювала їхню присутність поруч зі мною, вони спрямовували і спілкувалися зі мною.
Ще одну річ, яку я відчула в цьому дивовижному розширеному стані, це те, що я — це світ ясності, в якому я все розумію. Я розуміла, чому я мала рак. Я розуміла, що я набагато більша, і ми всі набагато більші і сильніші, ніж ми уявляємо, коли знаходимося у фізичному тілі.
Я також відчувала, що я була пов'язана з усіма: з лікарями, медсестрами, моїм чоловіком, моїм братом, моєю мамою. Наче у нас була одна свідомість на всіх. Наче я могла відчувати те, що вони відчували.
Я відчувала страждання, яке вони відчували. Я відчувала відмову лікарів від мене. Однак у той же час, я не була емоційно залучена до цієї трагедії, хоча розуміла, що вони переживають. Начебто ми ділили одне свідомість, коли ми виражені у фізичному тілі, ми всі виражені у одній свідомості. Ось як це було.
Я відчувала, що мій батько намагався сказати мені, що мій час ще не настав, що мені потрібно повернутися до свого тіла. Спершу я не хотіла повертатися, мені здавалося, що маю вибір повернутися чи ні.
Я абсолютно не хотіла повертатися, тому що я не могла знайти жодної причини, для чого повертатися в хворе тіло, що вмирає. Я була тягарем для своєї сім'ї, я страждала, тобто дійсно не було жодної вагомої причини.
Але потім я зрозуміла, що якщо я повністю зрозумію, що зараз мені відкрилося, і зрозумію, чому я захворіла на рак, і вирішу повернутися в тіло, то воно відновиться дуже швидко. І на той момент я вирішила повернутися.
І я почула, як мій найкращий друг і мій батько казали мені: «Тепер, коли ти знаєш правду, хто ти насправді повертайся і живи своє життя без страху». У цей момент я прокинулася від коми.
Моя сім'я була така рада мене бачити. Лікарі не могли це пояснити, вони були дуже здивовані, але залишалися пильними.
Ніхто не міг знати наслідків, я була ще дуже слабка. Ніхто не знав, чи я залишусь у свідомості, чи вилікуюсь, чи знову впаду в кому.
Але я знала, що одужаю. Я говорила своїм рідним: «Я одужаю, я знаю, що одужаю, мій час ще не настав».
Через 5 днів метастази в тілі зменшилися на 70%.
Ще за 5 тижнів мене виписали з лікарні.
Я повністю позбулася раку. Тепер я мала повернутися до життя, і моє життя стало зовсім іншим.
Змінилося моє сприйняття світу, нашого фізичного тіла, хвороб. Мені було дуже складно поєднати це нове розуміння зі своїм життям. Напевно, найкращий метод, як я можу пояснити, що я пережила, це використовувати метафору про склад.
Начебто ми знаходимося в темному складі, де просто непроглядна темрява.
Ось зараз уявіть, що ви потрапили на склад в оптовому магазині, де абсолютно темно. І ви нічого не бачите, бо темно навіть навпроти вас.
У руці у вас є маленький ліхтарик, ви вмикаєте його і висвітлюєте свій шлях. Ви можете бачити тільки промінчик цього маленького ліхтарика. І все, що ви можете розглянути - це тільки ділянка приміщення, освітлена промінцем цього маленького ліхтарика.
Коли ви направляєте промінчик в одне місце, все інше залишається у темряві. І ось, у якийсь момент включається велике світло, і весь склад тепер освітлено. І ви розумієте, що цей склад – величезне місце.
Він більше, ніж ви могли собі уявити. У ньому повно полиць з найрізноманітнішими речами: все, що ви могли уявити, і навіть те, що не могли, все знаходиться на цих полицях поруч одне з одним.
Щось гарне, щось не дуже, велике, маленьке, щось кольору, якого ви ніколи не бачили раніше і навіть не уявляли, що такі кольори взагалі існують; щось смішне, виглядає безглуздо, все існує поруч одне з одним.
Якісь з цих речей ви бачили раніше за допомогою ліхтарика, але багато чого ви ніколи не бачили, тому що промінь ліхтаря на них не потрапляв. І ось світло знову вимикається, і ви залишаєтеся з одним ліхтариком.
І навіть якщо ви знову бачите тільки те, що підсвічується маленьким промінчиком ліхтарика, ви тепер знаєте, що насправді все це набагато більше, ніж ви можете побачити одночасно. Тепер ви знаєте, що це існує, хоча ви не можете бачити і переживати.
Тепер ви знаєте, тому що ви маєте цей досвід. Ось як я відчувала. Начебто є набагато більше, ніж ми можемо повірити, ніж ми пережили. Просто це поза нашим ліхтариком.
Щоб дати вам зрозуміти це краще, я хотіла б, щоб ви зараз пограли в одну гру.
Подивіться навколо себе та знайдіть все, що нагадує червоний колір, всі відтінки від червоного до бордового. Подивіться та запам'ятайте. Якнайбільше запам'ятайте, тому що я попрошу вас відтворити це.
Тепер заплющте очі, розташуйте голову прямо і скажіть, скільки предметів ви запам'ятали синього кольору. Майже нічого, подумайте про це.
Розплющте очі і озирніться. Подивіться, як багато синіх предметів існує поруч із червоними, але ви навіть не помітили їх. Чому? Ви їх не усвідомлювали!
Промінь цього ліхтарика – це ваше усвідомлення. Коли ви світите своєю свідомістю на щось, це стає вашою реальністю, тим, що ви переживаєте. Прямо перед вашим носом може бути ще щось, але якщо ваш ліхтарик не спрямований на це, ви це навіть не помітите. Подумайте про це.
Подумайте про те, скільки мільярдів доларів ми витрачаємо на дослідження раку. Скільки коштують кампанії з дослідження раку. Уявіть, якщо ми стільки ж коштів та енергії вкладатимемо у дослідження благополуччя. Наскільки інший світ у нас буде. Уявіть, що ми вкладемо стільки енергії в світ, замість боротьби і війни. Ми мали б зовсім інший світ, якби змінили свій промінь усвідомлення.
На особистому рівні я хочу поділитися з вами п'ятьма великими уроками, які я взяла з цього досвіду:
1. Найголовніша річ, найважливіше, на що нам необхідно направити своє усвідомлення – це любов.
Дуже легко сказати "Ви повинні любити людей", однак одна з причин, чому я захворіла на рак, це тому, що я не любила себе. Це надзвичайно важливо. Якщо ми любимо себе, ми цінуємо себе. Якщо ми цінуємо себе, ми показуємо людям, як ставитися до нас. Якщо ми любимо себе, нам не потрібно контролювати чи залякувати інших, чи дозволяти іншим контролювати та залякувати нас. Любити себе так само важливо, як любити інших. І чим більше ви любите себе, тим більше любові у вас є, щоб віддати іншим.
2. Наступний урок, який я засвоїла, - це жити без страху.
Багато хто з нас виріс на цій дієті зі страху. Нас навчили всього боятися. Я боялася всього: раку, поганої їжі, не сподобатися людям – всього. Я боялася невдач. І більшість із нас виросли в страху. Люди думають, що страх убезпечує від небезпеки, але насправді це не так. Любов охороняє вас. Якщо ви любите себе та інших, ви переконані, що ви у безпеці та що ваші улюблені люди не стануть на небезпечний шлях. Любов охороняє вас набагато надійніше, ніж страх.
3. Третя річ, яку я дізналася і яка дуже важлива – це гумор, сміх та радість.
Ми з народження знаємо, що таке. Ми з народження знаємо, наскільки важливо сміятися, тому що діти роблять це весь час. Ми з народження знаємо, що таке любов та безстрашність. Але це стає зумовленим, коли ми зростаємо. Сміх дуже важливий, гумор, уміння знаходити радість у житті. Важливіше, ніж будь-яка інша активність, яку ми можемо собі уявити. Якби в нашому житті було більше веселощів, якби наші політики навчилися сміятися, у нас був би зовсім інший світ. Якби ми більше сміялися, було б менше хворих на людей, менше лікарень та в'язниць.
4. Четвертий урок, який я засвоїла: життя - це подарунок.
Більшість живуть життя, ніби це виснажлива щоденна робота, але так не має бути. На жаль, лише коли ми втрачаємо щось цінне, ми розуміємо всю цінність цього. Мені потрібно втратити життя, щоб зрозуміти його цінність. Я б не хотіла, щоб інші люди робили ту ж помилку, тому я тут і поділяюся з вами. Я не хочу, щоб люди зрозуміли цінність свого життя, коли вже надто пізно. Ваше життя – це дар. Навіть ті випробування, які приходять, це дар.
Коли я захворіла на рак, це було найбільшим випробуванням для мене. Але сьогодні, озирнувшись назад, я розумію, що це був найбільший подарунок. Люди думають, і я думала, що рак мене вбиває, але насправді я вбивала себе до того, як захворіла на рак. Рак урятував мені життя. Всі ваші випробування – це дар. Наприкінці ви завжди виявите це. І якщо ви відчуваєте труднощі і не відчуваєте, що це подарунок, то ви просто ще не дійшли до кінця.
5. П'ятий та останній урок – це найважливіше для вас, це бути собою.
Будьте наскільки це можливо. Світіть якомога яскравіше. Використовуйте свою унікальність. Зрозумійте, хто ви, розберіться хто ви. Любіть себе незалежно ні від чого, просто будьте собою.
І з цими п'ятьма речами я запрошую вас у безстрашне життя…"
© Аніта Мурджані