Наталія Дятленко "Особливості психічного розвитку дітей від народження до трьох років"

НАТАЛІЯ МИХАЙЛІВНА ДЯТЛЕНКО,

завідувач кафедри методики і психології

дошкільної та початкової освіти ІППО КМПУ ім.Б.Д.Грінченка

(уривок із посібника «Психологія для вихователя»)

 

 

 

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ

ВІД НАРОДЖЕННЯ ДО ТРЬОХ РОКІВ

 

Психологічні особливості  новонародженої дитини.

 

Розвиток дитини в перинатальний період. Дородові матриці.Пологи.Анатомо-фізіологічні особливості новонародженої дитини. Рефлекси, активні та пасивні.Соціальна ситуація розвиткудитини та новоутворення у фазі новонародження

 

Розвиток дитини в перинатальний період. Дородові матриці.  Пологи

 

Онтогенез людини розпочинається ще до її народження. Ранньому дитинству передує перинатальна (дородова), або утробна стадія існування дитини. Тому реальним початком її розвитку є не народження, а зародження, тобто утворення зістатевих клітин (гамет) зародка (зіготи). В організмі матері створюється оптимальна ситуація для розвитку зародка, тобто ті умови, які відповідають його фізіологічним особливостям, уяких він захищений якнайкраще від температурних коливань, травм та впливу хвороботворних мікробів. Зародок із самого початку свого існування вступає у взаємодію із організмом матері. У його розвитку реалізується спадково закріплена йпередана в генах батьків програма будови людського організму, систем його органів та їх функцій.

Перинатальний період триває в середньому 280 днів і складається із 3х фаз:

1.       Передзародкова (триває 2 тижні). Вона відповідає розвитку заплідненого яйця (зиготи), переміщеннюв матку і укорінення в її стінку. Через кілька годин після заплідення клітини починають інтенсивно ділитися(2, 4, 8 і т.д.), рухаючись по одній із труб до матки. Скупчення клітин, які постійно діляться, має назву бластоцист. Уходячи до порожнини матки,бластоцист уже має 200 клітин. Протягом кількох днів він знаходиться у вільному плаванні, потім прикріплюється до стінки матки. Процес закріплення закінчується на 10-14 день, бластоцист перетворюється на ембіріон. Через 2 дні після повного проникнення в слизову оболонку матки і закріплення в ній відбувається затримка менструації, тому що цей маленький ембріон виділяє гормони, диктує умови свого життя мільярдам клітинам живого організму, підпорядковуючи їхнюдіяльність собі. Перші 6-7 днів за Арістотелем – рослинний період розвитку душі дитини.

2.       Зародкова (ембріональна) – охоплює період з початку 3-го тижня після запліднення і триває до кінця 2-го місяця розвитку. На цій фазі відбувається анатомічна та фізіологічна диференціація різних органів, формується плідна бульбашка, плацента та пуповина. Плідна бульбашка заповнена навколоплідною рідиною (омніоном), яка підтримує постійне тепло, температуру ембріона. Плацента виконує велику роботу, беручи на себе функцію легенів, нирок, кишечника, печінки і гормональних залоз. Вона забезпечує обмін речовин між організмом матері та ембріоном, затримує великі інородні утворення, але пропускає поживні речовини.

Плацента пов’язана з ембіріоном пуповиною. Пуповина має 2 артерії, які переносять з кров’ю продукти розпаду з ембріону у плаценту і одну вену, яка доставляє з кров’ю кисень і харчові продукти, речовини. Варто зазначити, що кровоносна система матері та ембріону не є спільною. Поживними речовинами плід забезпечує плацента. Людський зародок зазнає ряд метаморфоз, проходячи скорочено основні стадії еволюції живих організмів, тобто стадії філогенезу, від одноклітинних до приматів. Відбувається диференціація клітин на 3 шари: ектодерма (зовнішня шарова пелюстка) – зовнішній шар, який пізніше перетворюється на шкіру, волосся, нігті, частину зубів, нервову систему, органи чуттів; ентодерма (внутрішня зародкова пелюстка) – основа кишково-шлункового тракту, щитивидної слинної, вилочкової, підшлункової залози, євстахієвої труби, трахеї, бронхів, легенів, печінки; мезодерма (середня зародкова пелюстка) – утворюється дерма (внутрішній шар шкіри) дає початок м’язовій тканині, скелету, кровоносній системі органам виділення. Це період дуже інтенсивного росту. За перший місяць ембріон збільшується порівняно із зиготою у 10000 разів.На 5-му тижні життя у плоду чітко розрізняються зачатки голови, хвоста, зябровних щілин, рук, ніг. За Арістотелем – це тваринний період розвитку душі людини. Довжина цього маленького утворення приблизно 6 мм.

3.    Фетальна стадія,або фаза плоду(з початку 3-го місяця розвитку і до кінця пологів). Уцей час складаються функції йсистеми, які дозволяють організму вижити після пологів. Саме вцій стадії він стає плодом, набуваючи виразних ознак людського дитяти, які виявляються в будові тіла, голови, нервової системи. Сформувалося обличчя, атрофується хвіст, плід за зовнішнім виглядом нагадує людину. Але здатність до виживання в повітряному середовищі плід набуває тільки на початку 7-го місяця розвитку. Дитина у 7 місяців розплющує очі, фізіологічно здатна розрізняти солодке, гірке, кисле, солоне, є зміна ритмів, характерних для сну. Французький фізіолог Мішель Жуве допускає, що у фазах швидкого сну вненародженого малюка „програються” ті безумовні рефлеки, з якими він з’являється на світ. Отже, у дитини закладаються зачатки майбутньої уяви.У цій фазі швидко розвивається головний мозок. У його корі, утворення якої починається на 8-му тижні, посилюється ріст зовнішнього шару, внутрішній шар росте повільніше, внаслідок чого і з’являються борозни та звивини. Формуються інші шари головного мозку, кора набуває шестишарової будови, характерної для мозку здорової людини, складаються безумовні рефлекси. Дослідженнями доведено наявність у плоду зачатків тактильної, температурної, больової, вестибулярної, звукової, вібраційної, смакової, нюхової чутливості. Експериментально доведено можливість утворення умовних рефлексів у плоду та недоношених дітей.

Востанні місяці свого утробного життя плід може реагувати не лише на зміни середовища, а й переживати перші відчуття, уяких поєднуються сенсорні та емоційні сторони. Приблизно за тиждень до народження плід припиняє рости, досягаючи вдовжину 500 мм, маса плоду близько 3400г. Хлопчики завжди трохи довші та важчі. Продовжує формуватися жирова клітчатка, підвищується ефективність роботи різних систем органів, підвищується частота серцевих скорочень, через пуповину починає виводитися  велика кількість продуктів обміну. Колір шкіри спочатку червоний, далі стає блідішим.  Новонароджена дитина має відносно запрограмований мозок і вже достатньо ефективні органи відчуттів. Госторота зору досягне такого рівня,як у дорослої людини,лише на кінець першого року життя. Лише з 4-місячного віку дитина стане здатною розрізняти кольори, тобто новонароджена дитина сприймає світ чорно-білим.

Про особливості психічного розвитку плоду можуть засвідчувати його дії, рухи, імпульси. Відомо, що мислення не визначається структурно-анатомічною організацією мозку людини, воно залежне від дій у світі зовнішніх форм предметів і сил. На цьому будується теорія відображення фізіолога Івана Петровича Сєченова. Саме завдяки психомоторним здібностям, що формуються до народження дитини, визначається її здібність мислити, почувати, уявляти, відчувати та сприймати світ.

700 майбутніх мам і тат США у 1986 році пройшли програму навчання дітей у внутріутробному періоді життя. Навчання розпочалося на 5-му місяці вагітності. Спочатку два рази на день легенько поплескували по животу. Через 2 місяці з’явилася реакція на цей сигнал. Промовлялилися слова і теж підкріплювалися таким же сигналом. Один з учасників цього навчання періодично прикладав щоку до живота дружини і говорив: „Маленький, я твій тато”. Після народження дитини батько часто повторював цю фразу. Судячи з реакції,син упізнав її. Встановлення контакту з дітьми в період вагітності називається методом гоптонамії – голосового і дотикового впливуна малюка. Після такого навчання народжені діти починаютьраніше розмовляти, менше плачуть, довше йуважніше слухаютьбатьків.

Ось що пропонуть сьогодні в Центрахсвідомого батьківства майбутнім батькам: постійна «розмова» з дитиною, що знаходиться внутрішньоутробнота дотикидо неї різними способами(поглажування живота вагітної жінки, ритмічні постукування,спів, читання віршівтощо).Можна розказувати казки, легенди. Вибір дотиковоговпливу може бути різним, наприклад, маленькі дзвіночки, іграшки. Цікава реакція малюка на такідії – тільки-но зазвучитьзнайомийголос, дитина припиняє рухатися, затихає. Вона немовби прислухається, вивчає голос і дотики. Період адаптації, коли дитина не відповідає, як правило, триває декілька днів, можливо,тиждень. Потім вона звикає до таких занять і після короткої паузи починає відповідати: постукує, рухається, повертається. Пізнішеу визначений час дитина сама буде вимагати такого спілкування.Дуже добре спілкуватися двома мовами, наприклад, матір – англійською, батько– українською. Але ні в якому разі не можна класти на живота навушники. Чоловікам, які часто бувають у від’їздах,не варто займатися гоптономанією, оскільки цей метод вимагає систематичності,проведення занять в один і той же час, а не тоді,коли забажалося чи є вільна хвилина. Для занять треба вибрати час, коли не потрібно нікуди спішити: для батька –це може бути ранок,  для матері – вечір.

На пізніших термінах вагітності стаєпомітно, що дитина прагне нового – під час спілкування пересувається в ту частину, де знаходиться рука. Тому в такий спосіб легко перевертати дітей, які лежать неправильно. Добре реагує дитина на доторки собаки холодним носом, муркотіння кішки (в останньому випадку, вірогідно,  дитина в майбутньому спокійно спатиме під батьківське хропіння).

Спілкування за методом гоптонамії – своєрідні природні уроки дисципліни. Кожна мати має вести щоденник рухів малюка, які виникають під час уроків спілкування. Пізніше ці записи допоможуть вгадати бажання малюка за його рухами.А після народження батькизможутьрозуміти дитину зпівслова, „читатимуть” її думки.

Задатки майбутніх здібностей

 

Пологи.Акт народження в певному розумінні є переходом від залежного типу існування до форми самостійного життя. Це перехід від темряви до світла, від підсвідомості до свідомості. У житті людини багато стресових ситуацій, але найсильніші – народження і смерть. Можна припустити, що мить народження накладає певний відбиток на подальше життя дитини, на становлення її особистості.

Акт народження супроводжується сильним стресом як для матері, так і новонародженого. Проходячи пологовими шляхами, дитина відчуває сильну гіпоксію (недостачу кисню) та стискання голови. Дехто з дослідників говорить про існування пологових матриць поведінки, які визначають майбутній характер поведінки дитини: просування по пологовомуканалу – тривожність; момент народження – подолання труднощів, вихід в світ – упевненість в собі. Вважається, що дитина народжується вже із сформованою безсвідомою психікою. Є думки, що основні програми поведінки закладаються в період внутрішньоутробного дозрівання плода особливо з п’ятого по дев’ятий місяці вагітності тав процесі народження (пологів). Дослідження в цьому напрямі отримали назву „перинатальної психології”, засновником її є відомий психіатр Станіслав Гроф. На грунті вивчення великої кількості клінічних матеріалів, а також експериментів з вивчення зміненої свідомості з допомогою сильнодіючого галюціногену ЛСД Станіслав Гроф зміг довести, що посмертний досвід людини пов’язаний з допологовим досвідом, а також з досвідом у момент, коли плід виходить з фізичного тіла матері.

Препарат ЛСД був відкритий швейцарським хіміком Альбертом Гофманом у 1943 році. Він має психоактивні властивості йдопомагає вводити свідомість у незвичайний стан. Задопомогою цього препарату були отримані важливі результати в галузі психологічних досліджень. Головним моментом усіх цих досліджень є те, що під дією ЛСД у стані зі зміненою свідомістю усі люди, зовсім різні за своїмиознаками (віком, культурою, релігійною належністю) переживали практично одне йте ж, мали одні і ті ж бачення. Вчені дійшли  висновку, що матриця такого досвіду існує у підсвідомості як нормальна складова людської особистоcті. У дослідженнях Грофа кожний пацієнт після вживання ЛСД щоразу відкривав усе глибший рівень безсвідомої пам’яті, зокрема, бачив галюцинації, які одразу описував та обговорював з психотерапевтом. Було зібрано понад 6000 відповідей. Зібраний матеріал було систематизовано і побудовано 4 перинатальні матриці безвідомої психіки людини, які формуються в утробі матері і в момент народження.

Перша матриця - „початкове єднання з матір’ю” – відповідає періоду внутрішньоутробного життя (з 5-го по 9-ий місяць вагітності) до початку пологів. Згідно з повідомленням пацієнтів, плід в утробі матері відчуває райське існування, відчуття єдності з Космосом, відсутність протилежностей. Позитивна матриця допологової пам’яті є основою всіх наступних життєвих ситуацій.

Друга матриця – „антогонізм із матір’ю” – належить до першого клінічного етапу пологів, коли починається скорочення матки, але вхід до пологового каналу ще закритий. З’являється відчуття загрози, мати і дитина стають джерелом болю один для одного. Як база пам’яті ця матриця є тлом для наступних неприємних життєвих переживань, таких як хвороба, ув’язнення, почуття голоду, спраги, задухи, інших негативних емоцій.

Третя матриця – „співробітництво з матір’ю”- проходження через пологовий канал. Це другий етап клінічних пологів, коли продовжується скорочення матки, але вже відкрито вічко пологового каналу. Починається тяжкий і болісний процес руху плоду в тісному пологовому каналі, під час якого молодий організм бореться за життя зі стінками матки, які його душать. При нормальних пологах у пам’яті плоду формується програма, яка у відповідних ситуаціях буде переживатися як бажання постояти за себе, битися і боротися з небезпеками життя, шукати пригод, ризикувати, долати випробування, перемагати суперників.

Четверта матриця – „відокремлення від матері”. Просування плоду завершується і настає несподіване полегшення йрозслаблення. Пацієнти бачать сліпуче світло, з’являється відчуття звільнення, спасіння та любові. Це закладається програма, яку в наступному житті індивід буде перживати та усвідомлювати як вірув успіх, щасливе уникнення небезпеки, радість від успіху та перемог, захоплення від сходу Сонця, естетичні почуття і перживання.

Існують різні думки щодо перебігупологів і виникнення в їх процесі підгрунтя для стресу. Розглянемо деякі моменти, які можуть викликати стрес:

-         яскраво освітлене приміщення викликає страждання, дитина зажмурюється;

-         дитина не глуха, і після народження на неї звалюються громи звуків;

-         вода із шлангу, дотики рук обпалюють шкіру;

-         швидке перерізування пуповини призводить до того, що дитина переживає гіпоксію, а звідси острах і стрес;

-         її одразу можуть перевернути вниз головою.

Сьогодні відомо 4 основні способиведенняпологів, які по-різному впливають на подальший психічний розвиток новонародженого:

1.           Традиційний спосіб. Народження розглядається як медична проблема. Мати знаходиться вдопологовій палаті, де її готують до пологів. Потім переводять у пологову залу, жінцінароджувати допомагають лікарі. Пуповину швидко перерізують, дитину миють і поміщають в окреме від матері приміщення. Після погогів дитина потрапляє під нагляд лікарів.

2.           Пологи за методом Фердинанда Ламаза.Упідготовцідо пологів бере участьподружжя. Чоловік з породіллею знаходиться поряд, емоційно переживаючи все, що відбувається. Важливо, що встановлюються емоційні зв’язки „чоловік-дружина”, „батьки –дитина”.

3.           Пологи за методом Фредеріка Лебуйєра. Пологова кімната слабо освітлена, усі говорять пошепки. Новонародженого кладуть на живіт матері.Пуповину не поспішають перерізувати. А в цей час (біля 6 хв.) з дитиною розмовляють, ніжно погладжуючи.Потім дитину купають  утеплій воді. Значеннятакого способу: теплі емоційні стосунки на ранніх етапах життя.

4.           Пологи за методом Роберта Бредлі. Майбутні батьки відвідують заняття, де одержують інформацію про харчування, фізіологію дитини і про правила догляду за нею. Самостійно обирають місце пологів і помічників. Мати може під час пологів ходити, сидіти навпочіпки або у спеціальному кріслі. Як стверджують експерти британського Національного фонду,дітонародження, пологи у вертикальному положенні можуть не лише полегшити страждання породіллі, а й зменшити ризик небезпечних для її здоров’я ускладнень (це зменшує больові відчуття і прискорює процес розкриття шийки матки, зменшує тривалість першого періоду пологів). У 1975 році 22 штати США прийняли закони, які допускають практику непрофесійних акушерів (власних чоловіків чи інших підготовлених інструкторів-непрофесіоналів).

Усе це говорить про пошуки способів гуманізації пологів. Усе більше вчених усвідомлюють важливість таких пошуків, розуміючи непересічність означеного періоду в майбутньому житті кожної людини.Мільйони років світ непрязно зустрічав новонароджених і ось почали з’являтися діти, які з перших секунд відчувають усю принадність життя.

 

Анатомо-фізіологічні та психологічні особливості новонародженої дитини (фаза новонародженості, період немовляти).  Активні та пасивні рефлекси

 

Тривалість фази новонародженості науковцями розглядається по-різному. Деякі вважать, що це 1 місяць (Лешлі, Гутинель); інші – 1 тиждень (Фірорд, до уваги береться зарубцювання пуповинної рани); деякі– 10-21 день (до уваги береться набуття початкової ваги після фізіологічної втрати– Фінкельштейн). Л.С.Виготський пропонує вважати фазу новонародженості періодом до  2-х місяців, узявши до уваги своєрідність обміну речовин, стан крові, особливості імунітету. Позиція цього автора і буде покладена в основу викладу матеріалу.

Дуже важливо виявляти слабкі місця у здоров’ї дитини одразу після народження. У 1953 році  Вірджинія Апгаррозробила стандартну оціночну шкалу, з допомогоюякої лікарі отримали можливість швидко визначати стан здоров’я новонародженого. Оцінка здійснюєтьсячерез одну хвилину після народження і повторюється через п’ять хвилини. До уваги береться пульс, дихання, м’язовий тонус, рефлекторне збудження, колір шкіри. Максимальна кількість балів за шкалою Апгар – десять балів, оцінка в сім балів вважається нормальною. Оцінка нижче семи балів говорить про те, що окремі системи організму ще не функціонують повністю і дитина потребує особливої уваги. Оцінка нижчечотирьохбалів засвідчує необхідність термінового підключення до системи життєдіяльності.

Новонароджена дитина має свої анатомо-фізіологічні ознаки. У неї відносно велика голова і короткі ноги, 70% маси тіла складаєвода. Вага 3-3,5 кг, довжина тіла 49-55 см. М’язи та зв’язки ще дуже слабкі. Діти мають низку складних рефлексів (автоматична відповідь на подразники). Ці рефлекси мають значення для виживання виду під час еволюції і відображують форми поведінки, які в минулому були життєво важливими для виживання. Більшість цих рефлексів зникає після другого – четвертого місяця. Нормальна дія всіх рефлексів вказує на готовність нервової системи до ефективної дії, тобто система зв’язків між мозком та різними ділянками організму працює на належному рівні, залучаючи всі органи до злагодженої роботи.

                                                                                                                                                  Таблиця 1.

Характеристика рефлексів новонародженого

 

Назва рефлексу	ОПИС	Час зникнення
Рефлекс крокування	Коли дитину тримають вертикально, спираючи її ступні на тверду поверхню, рухи ніг нагадують ходу.	Після 2-3-го місяця
Рефлекс опори	Схожий на попередній. Коли підошви ніг торкаються краю стола, вона намагається стати на нього.	Після 2-го місяця
Хапальний рефлекс кисті („робінзонівський”)	Дитина чіпко хапається, якщо доторкнутися олівцем чи пальцем до долоні. При спробі витягти – стискає пальці ще міцніше.	Після 5-го місяця
Рефлекс Бабкіна	Коли тиснути на долоню та передпліччя руки дитини, вонарозкриває рот, повертаючи голову у бік подразника та заплющує очі.	Після 4-го місяця
Рефлекс Бабинського	Ящо поверхню підошви ступні дитини погладити від п’яти до пальців, спостерігається розведення пальців в сторони	Після 6-го місяця
Рефлекс пошуку груді (харчовий)	Якщо доторкнутися до щоки дитини, вона повертається внапрямку подразника і розкриває рот, начебто шукає сосок	Після 3-го-4го місяця
Плавальний рефлекс	Якщо дитину помістити у воду животом униз, вона намагається здійснювати плавальні рухи	Після 6-го місяця
Зіничний рефлекс	Зіниці дитини звужуються під дією яскравого світла і при засинанні, розширюються  в темряві під час пробудження.	Зберігається протягом життя
Орієнтувальний рефлекс	Спрямованість погляду на яскравий або блискучий предмет.Дитина повертає голову, зосереджується.
Оборонний рефлекс	Якщо тримати малюка у вертикальному положенні і різко наблизити до його обличчя долоню, вінвідкине голову назад і зажмурить очі.

 

Був час, коли вчені вважали, що ці рефлекси лежать в основі хапання, ходи, плавання. Але більш уважні спостереження показали помилковість цього передбачення. Як виявилося, рефлекси чіпляння, відштовхування ніжками від опори не переходять в хапання та ходьбу, а зникають повністю ще раніше, ніж дитина починає навчатися цихдій. Тоді чому вони є вновонародженого? Відповідь проста – це залишки, атавізми, які залишаються в спадщину від предків (такі ж як копчик – залишок хвоста або апендикс).

У новонародженої дитини з перших днів функціонує система безумовних рефлексів: харчові, захисні, орієнтувальні. Активний захисний характер мають такі, як звуження зіниць, мигання, зажмурювання, чхання, кашель, випльовування, здригання, випручування. Пасивні захисні рухи: насторожування, завмирання, затихання за появи нового подразника. Найважливіші ті, що регулюють внутрішнє середовище організму – дихання, кровообіг, температурутіла. Більшість безумовних рефлексів забезпечують первинне пристосування дитини до нових умов життя.

 

Характеристика психічного життя новонародженого

 

ü   Мозок продовжує розвиватися, він ще не сформувався, тому психічне життя пов’язане передовсіміз підкорковими центрами, а також з недостатньо розвиненою корою. Тому спостерігаються такі прояви психічного життя,як виразні рухи, радість, настрій, гнів, страх, здивування, задоволення. Цікаво, що новонароджений ще до появи здатності реагувати на окремі елементи ситуації, починає реагувати на складні комплекси, що забарвлені емоційно, наприклад, вирізняти обличчя матері, її міміку діти починають ще до того, як  стаютьздатнимидо роздільного сприймання форми, кольору чи величини.

ü   Недозрілість коркових клітин виявляється в різкому переважанні збудливих процесів над гальмівними. Кожне подразнення, досягаючи мозку, широко ірадіює по корі, захоплюючи безліч нервових полів, цілих коркових структур і центрів. Тому будь-який подразник спричиняє дуже розлиту реакцію. Новонароджений робить безліч безладних рухів: сіпає руками йногами, морщить лоб, очі повертаються неузгоджено. Розвиток рефлекторної діяльності в тому, що рухи немовляти у відповідь набувають дедалі визначенішого, диференційованого характеру. Вперше спеціально вивчав рефлекторну діяльність маленьких дітей учень і співробітник І.П.Павлова М.І.Красногорський у 1905 році.Він стверджував, що особлива властивість клітин мозку дитини – легко фіксувати й утримувати встановлені зв’язки на багато років – одна з найхарактерніших особливостей, що визначають якість роботи великих півкуль мозку дитини. Ця пластичність забезпечує ранні строки і легкість вироблення умовних рефлексів у немовляти.

ü    Новонароджені розрізняють смаки і запахи, основним пізнавальним органом дитини у перші тижні життя є рот. Рухи ссання, ковтання, випльовування, мімічні найбільш сформовані і енергійні. Новонароджені діти

ü   реагують на зміну положення і втрату рівноваги;

ü   розрізняють тепло і холод;

ü   реагують на звуки, жвавіше реагують на звуки мови;

ü   не розрізняють кольорів; реагують лише на яскраве освітлення та об’єкти, що попадають в поле зору і рухаються.

ü   Кардинальним утворенням є поява слухового і зорового зосередження. Сутністьтакого психологічного феномену в тому, щодитина замовкає, завмирають її рухи; вона немовби прислухається чи приглядається (наприклад, коли дзвонить дзвінок,чи в полі зору з’являється предмет).Слухове зосередження виникає – на 2-3-му тижні; зорове зосередження – на 3-5-му тижні. Вже на третьому тижні життя у дитини виникає елементарна пізнавальна активність, пов’язана з потребою не в їжі, повітрі, теплі, а в нових враженнях від матері та інших об’єктів. Дитина ніби починає визнавати матір: під час годування може зупинитися і пильно та осмислено дивитися просто в очі матері, все частіше з’являється посмішка, що супроводжується радісними звуками, жвавими рухами. Такі реакції мають соціальну природу.

ü   Із реакції зосередження на обличчя матері виникає новоутворення - комплекс пожвавлення - окремі емоційні реакції об’єднуються в цілісну поведінку. Комплекс пожвавлення – це специфічна реація дитини на дорослого, яка включає в себе завмирання, посмішку, вокалізацію і рухове пожвавлення.Завмирання забезпечує виділення дорослого із оточуючого середовища; посмішка і гуління– мімічне і голосове спілкування, а рухи дитини активно привертають дорослого до спілкування. Така поведінка зумовлена не органічною, а соціальною потребою, яка дуже рано зароджується вдитини. Це потреба у людині, у спілкуванні з нею. Заспокоєння дитини сном, голоду – їжею тільки знімає негативні емоційні реакції і тим самим створює передумови для виникнення позитивних реакцій, але само по собі їх не породжує(Кістяковська)Більше того, у дитини, що переживає незадоволення цих потреб (в їжі, сні) можна викликати на деякий час позитивну реакцію на основі спілкування з нею дорослого. Природа цієї реакції вивчена недостатньо. Можливо, вона виникає на основі того, що спілкування дитини з дорослим часто підкріплюється годуванням. «Комплекс пожвавлення»– це перший акт поведінки, акт виділення дорослого. Це і перший акт спілкування. «Комплекс пожвавлення»– це не просто реакція, це спроба впливати на дорослого. Уперіод появи орієнтовних реакцій на зорові та слухові подразники ніякої відмінності в реакціях на людину і предмети немає(Є.К. Каверіна).Позитивна реакція на обличчя дорослого утворюється поступово. Цю реакцію можна вважати початковою формою специфічного зв’язку між дитиною і дорослим (М.І.Лісіна)

ü   Усі дослідники звертають увагу на дуже ранні терміниутворення умовних рефлексів. Швидкість і терміниутворення умовних рефлексів з різних сенсорних систем залежать насамперед від того, з якого віку починають формуватися в немовляти нервові зв’язки. Найбільш ефективне харчове підкріплення. Велике значення маєчаспочатку годування молоком матері. Якщо мати почала годувати новонародженого груддю через 20-30 хв. після народження, то умовний рефлекс (на доторкання до шкіри обличчя, на положення тіла) виробляється в першу добу після 2-3 підкріплень. Коли мати приклала новонародженого до грудей тільки через 16-20 годин після появи на світ, умовні рефлекси утворюютьсялише на 10-12 день життя. Але усі умовні рефлекси,  вироблені протягом першого місяця,дуже нестійкі, слабкі і легко згасають. Фомуються умовні рефлекси на положення дитини при годуванні, на час, голос, можна сформувати рефлекс на пляшку(забарвлення, вигляд). Ранні рефлекси немовляти у природніх умовах виробляються на комплекс подразників: обличчя матері, положення в просторі, голос.

 

Соціальна ситуація розвитку та новоутворення дитини у фазі новонародження

 

До моменту народження вдитини немає жодного раніше сформованого поведінкового акту. Все складається при житті. У цьому і є біологічна сутність безпорадностіновонародженого людського дитинчати. Втрата інстинктивних форм поведінки відбувалася протягом сотень тисяч років, це величезне благо, перевага, яка розширює можливості розвитку. Зоолог А.Портман серед птахів і ссавців виділяє 2 групи: зрілонародженіі незрілонароджені. Прикладом незрілонароджених є співучі птахи, гризуни (миші, білки), хижаки (собаки, кішки) – вони народжуються із заплющеними очима і закритим слуховим проходом, не можуть самостійно рухатися. Вони зростають угнізді чи дуплі і не можуть самостійно рухатися. Зрілонароджені: качки, гуси, великарогата худоба, коні, антилопи. Діти цих тварин можуть зразу ж рухатися за батьками. У гусей є спеціальний механізм (імпритинг). На думку Портмана, людська дитина  є вторинно незрілонароджена – народжується з розвивиненими органами відчуттів, але потім розвивається подовжений період безпомічності. Це має значення для визрівання типово людських здібностей.

Зоолог Хассенштейн виділяє ще тип ссавців (мавпи), які не залишаються в гнізді, і не рухаються за матір’ю, а яких носять. Людська дитина  - в минулому теж ношена. Про це говорить рефлекс Робінзона.У людського дитяти є рефлекс, але вматері немає шерсті – немає за що триматися. Це атавізм, який відмирає дуже швидко.

Із самого народження виникає ситуація об’єктивно-необхідних взаємин між дитиною і дорослим. Усі умови життя дитини зразу ж соціально опосередковані. Проте соціальна ситуація повинна встановитися. Єдність дитини і матері повинна з’явитися. Та єдність, яка існує з самого початку, йде з боку матері, а з боку дитини поки що нічого немає. Дитина 80% часу спить,спить напівдрімаючи. Процес правильного чергування сну і неспання формується під впливом умов виховання – з часом періоди неспання збігаютьсяз моментами годування. Новонароджений не демонструє ніяких специфічних форм соціальної поведінки.

Спілкування з дорослим є досить важливим процесом для нормального розвиткупсихікидитини. Але для справжнього спілкування необхідні психічні процеси, завдяки яким дитина усвідомлює, що хтось нею опікується, дякуючи чому вона на них реагує якось інакше, аніж на все інше. Немає підстав говорити про соціальні переживання в період новонародженості.  Малюк сприймає інформацію, яка звернена до нього, протевсе це відбувається по-іншому, ніж у дорослих, на іншій мові. Новонароджений скоріше почуває, аніж розуміє. Малюк почуває і сприймає емоційне забарвлення голосу, рух м’язів обличчя, поведінку батьків, але головне для нього – ставлення до себе. Він відчуває, люблять його чи ні, почуває, коли батькі роздратовані.”Новонароджений ближчий до таємниць світу, ніж старець” – ця фраза досить добре відображує сутність світосприйняття дитини.

Соціальна ситуація нерозривного зв’язку з дорослимище і в тому, що людина  ніколи не буває так близько до смерті, як в цей період. Період новонародженості триває близько 2-х місяців. Він розглядається як проміжний між внутріутробним і позаутробним способом життя, коли дитина адаптується до зовнішнього фізичного світу.

Таким чином, основними ознаками соціальної ситуації розвитку єтакі.

1.     Дитина народжується несвідомою, безсловесною,беззахисною, тобто повністю залежною від дорослого, його уваги та догляду.

2.     Дитина потребує з перших днів ставлення до себе як до людини, що має певні індивідуальні особливості. Здатність «зрозуміти» дитину та задовольнити її потреби може свідчити про повноцінну ситуацію розвитку. 

3.     Дорослиймає статиджереломпізнавальної та емоційної стимуляціїдитини.

Новонароджений максимально потребує дорослого, але способів впливу на дорослого в нього немає. В цьому і полягає головна суперечність періоду новонародженості, яка розв’язується шляхом створення особливого виду діяльності і початок її закладено в комплексі пожвавлення – безпосередньому емоційному спілкуванні дорослогоі дитини.Поява комплексу пожвавлення є психологічним критерієм періоду новонародженості. Фізіологічним критерієм закінчення новонародженості є поява зорового  і слухового зосередження, можливість появи умовних рефлексів на зорові та слухові подразники.

 

Новоутворенняфази:

 

1.Комплекс пожвавлення:

1.1.Виникнення здатності зосереджуватися на об’єктах навколишнього, що означає початок перебудови рухової активності дитини, перетворення рухів із органічних актів на акти поведінки. Це перша власна поведінка дитини, дитина віддаляється від матері не тільки фізично, а й психологічно. (Поведінка – це рухи,пов’язані із виділенням якогось елементу із оточуючого середовища. Вони мають дві частини: орієнтовну і виконавську. Без орієнтування немає поведінки).Це перший акт поведінки і перший акт спілкування.

1.2. Поява позитивних емоційних реакцій на дорослого (посмішка) як показника виникнення нової потреби – потреби спілкування з дорослим, що лежить в основі подальшого психічного розвитку. 

2. Утворення умовних рефлексів на окремі подразники майже через всі аналізатори.

 

Особливості психічного розвитку немовляти

 

Соціальна ситуація розвитку та новий тип діяльності – безпосереднє емоційне та ситуативно-особистісне спілкування дитини й матері; зародження предметно-маніпулятивної діяльності. Явище шпиталізму: способи запобігання та подолання. Пізнавальний розвиток немовляти..Криза та новоутворення періоду немовляти.

 

Соціальна ситуація розвитку та новий тип діяльності – безпосереднє емоційне та ситуативно-особистісне спілкування дитини й матері; зародження предметно-маніпулятивної діяльності.

Комплекс пожвавлення є свідченням того, що соціальна ситуація розвитку вже сформувалася. Характерні особливості соціальної ситуації розвитку дітей першого рокі життятакі.

1.     Ситуація нерозривного єдності дитини і дорослого, соціальна ситуація комфорту. Л.С.Виготський назвав її ситуацією „Ми”. Жодна потреба дитини не може бути задоволена без участі дорослого. З цих позицій немовля можна назвати максимально соціальною істотою.Ставлення дитини до дійсності завжди є ставленням, переломленим через ставлення до іншої людини. Все життя дитини організовано так, що зримо чи незримо присутня інша людина. Тобто, будь-яке ставлення дитини до інших людей є ставленням, що здійснюється з допомогою або через іншу людину. Пустушки і заколисування –це ерзаци, що замінюють дорослого, які ніби говорять: „Усе спокійно!”, „Я тут”.

2.     Разом з тим, за максимальної залежності від дорослих, за повної вплетеності всієї поведінки малюка в соціальне життя, дитина позбавлена основних засобів соціального спілкування у вигляді людського мовлення. Саме ця друга риса в поєднанні з першою і надає своєрідностісоціальній ситуації, уякій ми знаходимо малюка. Основне протиріччя – максимальна соціальність немовлятиі мінімальні можливості спілкування – це є основа всього розвитку в періоді немовляти. Це протиріччя буде розв’язуватися протягом періоду немовляти.

 

Соціальна ситуація спільного життя дитини з дорослим призводить до виникнення нового типу діяльності – безпосереднього емоційного спілкування дитини та дорослого. Специфічна особливість цього виду діяльності в тому, що  її предметом є інша людина. З боку дорослого дитина є предметом діяльності (впливу),з боку дитини можна спостерігати виникнення перших форм спрямованості дитини на дорослого. Це увага, інтерес до іншої людини (дивиться прислухається), намагання звернути на себе увагу, голосові реакції дитини емоційно-закликового характеру, схлипування, що перетворюються в поведінковий акт і спрямовуються на дорослого. Це ще не мовленняв повному розумінні слова, поки що це емоційно-виразні реакції. Емоції стають своєрідним орієнтиром при побудові поведінки дитини: чим багатший світ позитивних емоцій, тим більша можливість дій з предметом, тим більшаможливість взаємодії з дитиною. Події першого року життя формують у дитини основу довіри або недовіри у ставленні до зовнішнього світу.

Перші діалоги дитини з мамоюпочинаються під час годування, коли вона кладе ручку на груди матері і намагається заглянути їй в очі. До 6-7 міс. арсенал засобів та форм діалогу значно розширюється. Навіть плач немовляти набуває різноманітних відтінків, яких не було раніше: плач відпереляку, плач від дискомфорту, плач-заклик. Запитання, які спочатку ставитьдитина дорослому, виражаються у формі дії, погляду, жесту. Зрозуміти їхможна лише в ситуації дії.

Поділитися з іншою людиною своїм досвідом, розповісти про те, що з тобою відбулося, - ця потреба також виникає і проявляється в діалозі. Спочатку розповіді дитини – це пантоміма про події, уяких вона брала участь. У міру оволодіння мовленнямз’являються монологи. Спочатку такі: Оля, и-и-и”. Це згадка про те, як плакала дитина. Коріння ширості йдовірливості між дитиною і мамою – в умінні дорослого слухати і брати участь утаких діалогах. Саме через матір дитина вступає у складний світ людських стосунків. Це вже особистісно-ситуативне спілкування.

Розвиток емоцій.Перші емоції пов’язані з органічними потребами і є безумовно-рефлекторними. Вони часто мають негативний характер і виявляються у крику. На 2-му місяці дитина так реагує, коли мокра, голодна, коли відчуває біль. Фонд природжених емоцій невеликий: задоволення, незадоволення, страх, гнів. На основі природжених формуються умовні емоційні реакції. Наприклад, позитивна реакція на матір, посмішка у відповідь на посмішку, комплекс пожвавлення. Легко з’являються негативні емоційні реакції умовно-рефлекторного походження (дитина може кричати, коли її вкладають спати, коли купають). З розвитком активності дитини вIIпівріччі збільшується кількість джерел емоцій: предмети, різні дії, рухи Особливо радісні емоції, коли предмети включаються в ігрове спілкування з дорослим.

„Ефект шпиталізму”. Дефекти спілкування, відрив дитини від матері у період немовляти веде до так званого „ефекту шпиталізму” – уповільнення емоційного розвитку дитини. Це поняття ввійшло в практику після Другої світової війни і стосувалося дітей, які втратили батьків і виховувалися в лікарнях або дитячих будинках. Дослідження показують, що умови шпиталізмупередусім негативно впливають на розвиток мовлення, формування пізнавальних функцій, емоційний розвиток. У дослідженнях Анни Фрейд установлено, що проблемашпиталізмувиявляєсебе навітьу підлітковому віці і проявляється вскладнощах у встановленні стосунків з оточуючими і прагненням установити тісні стосунки „дитина – матір” з будь-ким із дорослих. Педіатр ЕленПіклер описує, що ці діти справляють досить приємне враження, вони слухняні, легко дають себе одягати і роздягати, але у них відсутня вольова поведінка і власна ініціатива. Дослідження американського психолога Береса показали, що з 38 дорослих, що хворіли на шпиталізм, лише семеро змогли добре пристосуватися до життя, інші – мали різні психічні дефекти. Дослідженнями М.І.Лісіної було встановлено, що причина цього явища криється не в біологічній прихильності до матері, а в організації спілкування, у формуванні специфічно людських потреб. Дослідженнями Кістяковської було встановлено, що подолатишпиталізмможна лише сформувавши у дітейемоційно позитивне ставлення до дорослого, забезпечивши тим самим можливості для повноцінного психічного розвитку.

У Будапешті, в інституті Дому дитини були розроблені принципи роботи щодоподолання  шпиталізму:

1.     Стабільне особистісне спілкування. Один вихователь відповідає за 4 дітей із восьми, а  другий – за інших чотирьох дітей.

2.     Розуміння дитини:  здатність розуміти знаки йсигнали, які йдуть від дитини, усе це сприяє встановленню стабільних стосунків між ними.

3.     Постійне інформуваннядитини про всі дії, які виконує дорослий щодо неї (під час одягання, годування). При цьому потрібно терпляче чекати проявів зустрічної активності дитини (ложку треба підняти і чекати, поки дитина відкриє рота й потягнеться до ложки).

4.     Ставлення до дитини як до розумного партнера в спілкуванні. Варто кожну дитину вважати розумним партнером, наприклад, беручи одну дитину для годування, іншій говорити: „Наступним будеш ти”.

Зародження предметно-маніпулятивної діяльності. Дитина входить у предметний світ за допомогою дорослого, який звертає увагу малюка на предмет, показує, що і як треба робити, фіксує результат. Дитина відчуває особливу радість, коли дорослийбезпосередньобереучасть у здійсненні її намагань оволодіти предметом. Саме така діяльність набуває характеру засобу спілкування з дорослим, стає засобом привернення уваги останнього до себе (ось дитина шалено стукає ложкою, підійшла мама – стук припинився,або вона кидає м’ячик, а мама дістає).  Безпосереднє емоційне спілкування дитини з дорослим поступово переростає в спілкування з приводу предметів, тобто в ділове спілкування. Уйого основі лежить реакція на новизну. Спочатку дитина зосереджує погляд на новому яскравому предметі, а потім починає  його „обстежувати”,переводячи погляд оченят з однієї частини предметана іншу. До зорового обстеження приєднується рука, яка прямує до предмета, дитина тягнеться до нього, торкається, зрушує з місця, мацає і нарешті хапає його (4-5 міс.). Акт хапання – це умовно-рефлекторний акт, який здійснюється за допомогою дорослого. Спочатку дитина намагається утримати предмет, який дорослий укладає в її руку. Дитина утримує пальцями, притискаючи до долоні. Дорослий учить дитину протиставляти великий палець іншим. У півроку дитина вже справляється з цим сама.

Оволодіння актом хапання предметів. Це перша організована та спрямована дія малюка. Акт хапання має дуже важливе значення для психічного розвитку. Він підготовлений усім попереднім життям дитини. При цьому організовується дорослим і народжується як спільна діяльність дитини з дорослим. Акт хапання – це поведінковий акт, а поведінка передбачає обов’язкову участь орієнтування. Хапання може виникнути лише за умови, що рука перетворитьсяв орган обстеження,  а для початку вона має розкритися.Перший час рука дитини стиснута в кулачок. Хапання здійснюється під контролем зору: дитина розглядає свої руки, стежить, щоб рука наблизилася до предмета. У2 місяці дитина наосліп здійснює рухи; у 3-4 місяцінапрям погляду йруху починають збігатися; у 4-5 місяці– перші акти хапання;після 6 місяців– виникають різні способи хапання, коли великий палець протиставляється. Дитина починає обмацувати предмет (брязкальце перекладає, постукує, розхитує). З другогопівріччядитина вжепо-різному готує рукудля хапання різних за формою та величиною предметів, наприклад, м’яча, палички чи кубика.

Маніпулювання з предметами. На основі акту хапання розширюються можливості маніпулювання з предметами, а у віці 5-7 місяціввиникають результативні дії: просте переміщення предмета, рухання ним, добування звуку.

Поява співвідносних дій.  У віці 7-10 місяців формуються співвідносні дії: дитина може маніпулювати  двома об’єктами одночасно, віддаляючи і співвідносячи їх між собою. З 10-11 до 14 місяців виникає етап функціональних дій: це досконалі дії нанизування, відкривання, вкладання (при цьому спостерігаються намагання виконати дії різними способами). У залежності від властивостей предмета змінюються рухи дитини.

Специфічне маніпулювання. На зміну маніпулюванню з предметом неспецифічного характеру з’являється специфічне маніпулювання: спочатку наближення до предмета, віддалення його, розмахування ним, а потім намагання викликати, наприклад, дзвеніння, стукіт, дії повторюються, стають ланцюговими, виконуються більш точно.

Перші власне предметні дії.Нарешті дитина оволодіває власне предметною дією – використовує предмет за його функціональним призначенням і способом, що є соціально закріпленим.

Особливості навчання предметних  дій. У навчанні дитини дійіз предметом набуває значення наслідування. Вже з 7-9 місяцівдитина починає стежити за діями дорослого з предметом і повторювати їх.

Таким чином, провідною діяльністю Iпівріччя є: емоційне або ситуативно-особистісне спілкування дитини з матір’ю; IIпівріччя: зароджується предметно-маніпулятивна діяльність: хапальний рефлекс, утримання в руці, маніпулювання, предметні дії.

Пізнавальний розвиток немовляти

 

Період немовляти умовно поділяють на 2 підперіоди: перший підперіод – до 5-6 місяців; другий підперіод – від 5-6 до 12 місяців. Перші шість місяцівхарактеризуються тим, що йде надзвичайно інтенсивний розвиток сенсорних систем. Щелованов помітив, що влюдини розвиток сенсорнихпроцесів на даному етапівипереджаєрозвиток рухової системи. У людського дитяти правило поведінкового акту таке: спочатку зорієнтуватися, а потім діяти так, як визначено самою природою (кошенята, щоб не розбіглися, народжуються сліпими).

 

Особливості психічного розвитку:

 

1)          Зорове зосередження, яке з’являється ще на етапі новонародження. У 3 місяці тривалість зосередження досягає 7-8 хв. Дитина може стежити за рухливим предметом. У4 місяці дитина не просто бачить, а вже дивиться: активно реагує на побачене, рухається, супроводжує рух голосовою реакцією. Дитина відрізняє об’єкти, які сприймає зоровим аналізатором,за формою, складністю, кольором. Але якщо повернути об’єкт боком, вона починає дивитися на нього як на новий. Образ сприймання не має цілісного характеру і слабко закріплюється в пам’яті.Лише після 6-7 місяцівдитина намагається знайти предмет, який на її очах сховали під хустину. Якщо накрити предмет новою хустиною, пошук теж припиняється (після 10 місяців) На колір дитина може реагувати уже в 3-4 місяці:якщо її годувати лише з червоної пляшечки, дитинабезпомилково вибере її серед інших пляшечок. Ці реакції виробляються по типу умовних рефлексів. Активний інтерес до кольору з’являється в 6 місяців. Чітка локалізація звуку з’являється в 3 місяці (дитина повертається на звук в сторону звуку). З другого півріччя діти розрізняють звуки за висотою, силою і тембром, тобто розрізняють музичні мелодії. Розвиток слухових відчуттів виявляється у розширенні кола сигналів (шумів, стуків, дзвінків, голосів тварин), які розпізнаються немовлятами і викликають у них виразні емоції.

2)          Особливе місце займають у житті дитини звуки мовлення. Діти дуже рано виявляють особливу чутливість до цього. Вже в 3 місяці дитина розрізняє інтонації, відповідно реагує на них, що дає можливість використовувати їх як засіб заохочення чи стимулювання дій дитини. Перші голосові реакції дитини. Різні типи голосових реакцій: гуління, гудіння, лепетання. При вірному і достатньому спілкуванні дитини йдорослого фонематичний склад лепету відповідає фонематичному складу рідної мови.

3)          Розвивається просторове сприймання, зокрема, глибини. Уже після 8 місяців діти уникають глибини.

4)          Сидіння.Хапання, спрямованість на предмет стимулює появу сидіння. У 3-4 місяцідитина підводить голову і верхню частину тулуба; на 4-5 місяці дитина може самостійно короткий час сидіти з опорою; у 7-8 місяцівможливесамостійне сідання і сидіння. Коли дитина сідає,перед неюпостають різні предмети, середяких і такі, до яких доторкнутися не можна. Знову проявляється закон випереджаючого знайомства зі світом. Дитина тягнеться до предмета, але одержати його можна лише за допомогою дорослого.

5)          Повзання та хода.З 3-х місяців дитина піднімає голівку, спираючись на підборіддя, з 4-х – відриває підборіддя від опори спочатку на зігнуті, потім на випрямлені руки. З 7 місяцівможе повзати на животі, з 8 місяціввиконуватиперехресні рухи повзання. До 9 місяцівдитина стає на ніжки: як сказав Д.Б.Ельконін, головне в ході не лише те, що розширюється простір дитини, а й те, що дитина все більше відділяється від дорослого. „Ми” тепер має дещо інший вигляд – не мама веде дитину, а дитина веде маму. Хода«розриває»соціальну ситуацію розвитку.

6)          Спілкування.Спілкування поступово набуваєновогохарактеру, воно стає спілкуванням з приводу предметів. М.І.Лісіна назвала його ситуативно-діловим. Дитинівже недостатньо, щоб дорослий обмінювався з неюпестощами.Їй потрібно, щоб той «співробітничав»з нею, організовувавїї, допомагав, підбадьорював, хвалив за досягнення. Зміна предметаспілкування вимагає нових засобів впливу на дорослого. Виникає вказівний жест протягнутої до предметаруки (коли мати приходить на допомогу дитині і подає предмет, дитина починає розуміти, що цей жест можна завжди застосовувати – це жест для інших).Із руху на предмет, жест стає рухом спрямованим на  людину („Подивись, що я хочу”). Як правило, жест супроводжується вокалізацією, але це вокалізація іншого типу: звучать не голосні, а приголосні звуки (КХХ).

7)          Розуміння мови. Дитина реагує на звуковий образ слова, наголоси та інтонації. Особливого значення після 6 місяцівнабуває ритм.Головні умови виникнення розуміння слів:

·        виділення предметаіз середовища;

·        зосередженість на предметі;

·        наявність у дитини яскраво вираженої емоційної реакції на обстановку.

Фрадкіна спостерігала такі реакції дитини на зверненедо неїмовленнядорослого:

·        Повертання до предметау відповідь на його почуту назву (7-8 міс.).

·        Виконання завчених рухів при називанні дорослим (7-8 міс.).

·        Виконання простих доручень за словесною інструкцією (9-10 міс).

·        Вибір предметаза словесною інструкцією (10-11 міс.).

·        Зупинка дії за словесною інструкцією: „Не можна” (12 міс).

·        На кінець року дитина розуміє 30-40 слів.

8)          Становлення власного мовлення. Спочатку домовні локалізації, ехолалії немовляти, які сприяють розвитку мовно-рухового апарату. З 3-х місяців гуління як мимовільна неусвідомлена гра звуками (а-а-а; е-е-е); з 6-7 місяців– лепетання – багаторазове повторення складів (ба-ба-ба, ма-ма-ма). На кінець першого року дитина вимовляє перші слова (мама, баба, на, дай тощо).

 

Криза та новоутворення періоду немовляти

 

На кінець першого року життя з’являються ознаки кризи. Як і будь-яка криза, вона пов’язана з появою самостійності і афективними реакціями. Афективні реакції можуть з’являтися тоді, коли доросліне розуміютьдитину: її бажань, слів, жестів, міміки або розуміють, але не виконують того, що вона просить. Афективна реакція на чергове „не можна” можедосягти значної сили: діти кричать, падають на підлогу, тупають ногами. Сильні афекти, як правило, обумовлені стилем виховання в родині: це або надмірний тиск на дитину або непослідовність у вимогах (при бабусі щось можна, а при татові – ні).

Таким чином, показниками кризи є: розрив ситуації повного злиття з дорослим; потреба в мовленнєвому спілкуванні з приводу предметів.

 Запобігання: встановлення нових взаємин з дитиною, надання їй самостійності, демонстрація терпіння та  витримки.

 

Новоутвореннявіку:

1.        Поява перших слів, які носять характер вказівних жестів

2.        Виникнення основної потреби – потреби спілкування з дорослим та виникнення почуття прихильності; становлення основ базової довіри до людей.

 

            Психічний розвиток дітей раннього віку

             

Загальні закономірності нервово-психічного розвитку дитинираннього віку. Роль і місце періоду раннього дитинства в ряду інших вікових періодів людини. Специфака соціальної ситуаціїрозвиткудитини. Характеристика розвитку предметно-маніпулятивної діяльності як провідної в ранньому віці.Зародження нових видів діяльності та їх розвиток (гра, малювання, конструювання)Головні лінії психічного розвитку та новоутворення раннього дитинства. Криза 3-х років та способи її пом’якшення.

 

Загальні закономірності нервово-психічного розвитку дитинираннього віку. Роль і місце періоду раннього дитинства в ряду інших вікових періодів людини.

 

Загальні закономірності нервово-психічного розвитку дитинираннього віку

 

1.       Високий темппсихічного та фізичногорозвитку: чим менша дитина, тим вищий темп. Фізичний розвиток (за перший рік зріст дитини збільшується на 25 см; вага потроюється; дитина оволодіває рухами, мовленням(1рік – 10 слів, 3 роки – 1000 слів), розширюються функції мовлення, активно функціонує мислення: діти порівнюють, узагальнюють, роблять елементарні умовиводи. Закладається емоційна основа особистості.

2.       Висока пластичністьусього організму, передовсімпластичність нервової системи, легка научуваність. Будь-який систематичний вплив призводить до змін у розвитку і поведінці.

3.       Багаті потенціали (можливості) розвитку. Можна сприяти тому, що дитина стане легше розрізняти кольори, плавати, читати, заучувати напам’ять вірші. Важливо, допомогти  розвитку без шкодидля здоров’я та нервової системи.

4.       Взаємозв’язок і єдність фізичного йпсихічного розвитку. Дитина не може добре розвиватися, якщо вона мало рухається або часто знаходиться в негативному емоційному стані. Фізично міцна дитина не лише менше схильна до захворювань, але й психічно краще розвивається.

5.       Велике значення емоційного стану дитини та її емоційного ставлення до оточення. Вся поведінка дитини, дії, стійкість уваги, працездатність грунтується на тому, подобається їй щось чи не подобається. Наприклад, обливання холодною водою, читання, заучування віршів принесе користь лише тоді, коли дитина це робить із задоволенням.

6.       Лабільність емоційного стану, мінливість– незначні події можуть призвести до плачуі навпаки, ще не висохли сльози від образи – дитина весело посміхається.

7.       Висока навіюваність і тонка диференціація емоцій – дитина не розуміє слів, але точно відчуває, люблять її чи ні. Усі плачуть -  і вона те ж може заплакати.

8.       Вроджена сенсомоторна потреба – потреба одержувати подразнення та рухатися.

9.       Висока потреба у спілкуванні з дорослим. Без постійного спілкування не можна забезпечити емоційно-позитивний стан стан дітей цього віку. Без дорослого дитина не зможе самостійно відкрити функцій предметів.

10.  Нестійкість та незавершеність усіх умінь та навичок.

11.  Процес розвитку стрибокоподібний та нерівномірний. Наприклад, у 1,5 -1,6 року – різко підвищуєтьсяпрацездатність, різко збільшується кількість слів; швидкий розвиток пасивного мовлення, тодія якактивного  – уповільнюється.

12.  Тривалий латентний період, тобто час від початку дії подразника до відповідної реакції (багато разів треба повторити, почекати тощо.)

Особливості вищої нервової діяльностдитини раннього віку

 

1.    Умовні рефлекси формуються швидко, але повільно закріплюються. І в три роки багато рефлексів не достатньо стійкі.

2.    Низька витривалість нервової системи: дитина легко втомлюються від дії одних і тих же подразників, не витримуєбагатьох подразників, не можеутримувати одну і ту ж позу.

3.    Неврівноваженість основних нервових процесів:процеси збудження значно переважають над процесами гальмування. Дитину легше спонукати до діяльності, аніж утримати від неї. Зберігати гальмівний стан довго дитині дуже важко.

4.    Уся поведінка здійснюється за участі кори головного мозку, яка впливає і на дію підкірки. Наприклад, дитина,зацікавившись іграшкою,може забути про голод. Разом з тим, значним регулятором поведінки є пікоркоркові ділянки мозку, тому така висока залежність поведінки від задоволення органічних потреб.

5.    Слабка рухливість нервових процесів. Дитина не може швидко відповісти або загальмувати якусь дію. На ранковій гімнастиці діти продовжують виконувати якийсь рух, хоча поступила вже інша команда.

6.    Легко виникає зовнішнє гальмування. Важко зосередити увагу на занятті, якщо зайшов хтось сторонній.

7.    Переважне значення мають першосигнальні подразники, тобто наочні образи. Тому це необхідно враховувати під час навчання.

 

Роль і місце періоду раннього дитинства в ряду інших вікових періодів людини

 

Переважна більшість психологів високо оцінюютьцей період за його внесок в онтогенез людської особистості.

1.  Дитина відкриває предметний світ і знаходиться в полоні предметів (фетишизм), відкриває зв’язок між предметом і словом(К.Штерн)

2.  Дитина раннього віку у своїх уміннях набагато перевершує високорозвинених антропоїдів, зокрема, вона впевнено і спритно рухається, застосовує мовлення, вміє любити, гніватися, виявляти свою особистість(Роберт Заззо).

3.  Точка рівноваги між народженням та дорослістю припадає приблизно натрирічний вік, тобто дитина проходить півшляху свого розумового розвитку (Ф.Гудінаф).

4.  До трьох років у дитиниоформлюються вирішальні структури особистості (З.Фройд).

5.  Вік до трьох років є сензитивнимперіодомдля розвитку мовлення і закладання основ особистості (Л.С.Виготський).

6.  Ще до трьох років необхіднорозвиватиспеціальні здібності (японський педагог М.Ібука, книга„Після3-х уже пізно”); до трьох років діти легко навчаються плавати, кататися на роликах (М.Макгроу); навички читання йдрукування на машинці складаються на другому році життя(О.Моора).

7.  Оцінка раннього віку сучасними педагогами та психологами: цей вік є одним із ключових у житті дитини і значною мірою визначає її майбутній психологічний розвиток. Він безпосередньо пов’язаний з трьома фундаментальними життєвими набутками: прямоходінням, мовленнєвим спілкуванням та предметною діяльністю. Прямоходіння– орієнтація в просторі, постійний притік необхідної для розвитку інформації. Мовленнєве спілкування – дозволяє дитині засвоювати знання, уміння, навички і через дорослого прилучитися до людської культури. Предметна діяльність – розвиває здібності дитини, особливо дії руки. Кожний із цих факторів незамінимий, а всі разом узятієдостатнімидля різнобічного і повноцінного психічного йповедінкового розвитку маленької людини.(Н.М.Аксаріна Л.С.Виготський, М.І.Лісіна, Г.М.Ляміна).

Загальна думка – до кінця першого року життя закінчується передісторія психічного ровитку і починається власне історія психічного розвитку дитини.

 

Специфіка соціальної ситуаціїрозвиткудитини

 

 Соціальна ситуація розвитку в період раннього дитинства багато в чому аналогічна ситуації на попередньому етапі. Дитина ще не спроможна самостійно задовольняти свої життєві потреби, а отже, спілкування з дорослим є необхідною умовою забезпечення її життєдіяльності. Однак є йвідмінності.

1.       Це ситуація спільної діяльності з дорослою людиною. Зміст цієї спільної діяльності– засвоєння суспільно вироблених способів вживання предметів, які відкрилися дитині і стали її світом. Орієнтовно-пробувальна маніпулятивна діяльність переростає у власне предметну. Тепер діяльність з дорослою людиною повинна стати спільною, бо дитина сама не здатна відкрити суспільну функцію предмета.

2.     „Дитина – ПРЕДМЕТ – дорослий”. У цьому віці дитина повністю захоплена предметом, спостерігається явищефетишизаціїпредмета – особливе, пристрасне ставлення до предметів (К.Левін). Різні предмети неначе манять дитину до себе: відчинені двері «говорять» зайди сюди, м’ячик – «прокоти мене»; малюк, не відриваючи погляду, неначе заворожений, дивиться на машинку, яку везе за мотузку, тощо. 

3.   Спілкування з дорослим. Розширюється коло різних форм спілкування. Втрачає свою вирішальну роль (хоча і залишається важливим) безпосереднє емоційне спілкування.Набуває більшої вагиситуативно-особистіснета з’являється нова форма спілкування–ділове спілкування (ділове співробітництво).Це призводить до змінивзаєминіз дорослими. Емоційне спілкування відходить на задній план, перестає бути провідною діяльністю, на перший виходитьділове, практичне співробітництво. Дорослий виступає в очах дитини як людина, що все може, вміє і здатна допомогти. Дитина ніби говорить: „Ми злиті, я без тебе нічого не можу зробити, але я прошу тебе: покажи, вчи!”. Спілкування стає формою організації предметної діяльності, знаряддям для оволодіння суспільними способами оволодіння предметами. Незважаючи на те, що воноперестає бути провідною діяльністю в ранньому віці, все жпродовжує розвиватися інтенсивно і стає мовленнєвим. Закони ділового спілкування: слухати, враховувати, йти на поступки, давати можливість зробити помилку. Змінюються функції дорослого: спільні дії з дитиною з приводу функцій предмета(співробітництво); дорослий – наставник: показує, пояснює, вчить, допомагає, виправляє помилки; дорослий – контролює, оцінює, стимулює, дорослий – зразок для наслідування.

4.    Зростає рівень самостійностідитини.Цьому значною мірою сприяє оволодіння ходою, з’являються перші слова, розвиваються дії з предметами. Дитина починає робити те, що привертає її інтерес і до чого в неї є інтерес і бажання (сама знаходить собі іграшки, предмети, діє ними). З’являються зачатки довільної поведінки, якщо дитині в чомусь відмовляють,вона наполягає більше активно, аніж в періоді немовляти.

5.    Лінія „дитина” –„дитина”. Значення такого спілкування дуже велике: це спілкування рівних між собою,девідсутнірегламентації та обмеження. Діти вільні в стосунках між собою – усе це сприяє розкриттю самобутності дитини, допомагає  в пізнанні своїх ровесників, а тому і пізнанню самого себе. Ділової мети втаких стосунках немає. Втім, емоційна нестабільність дитини в цьому віці часто заважає встановленню позитивних  контактів. У 24 місяці майже всі діти стають здатними встановлювати контакти один з одним.

6.    Лінія "Дитина – предмет – ДОРОСЛИЙ”. На кінець раннього віку увага дитини з предметапоступово переміщується на дорослого,але вже не як на носія інформації про предмети, а як носія різноманітних  соціальних функцій.

 

Характеристика розвитку предметно-маніпуляційної діяльності як провідної в ранньому віці

 

Маніпуляційна діяльність уранньому віці починає змінюватися предметною діяльністю. Це стає можливим завдяки тому, що предмети починають виступати не лише як об’єкти,зручні для маніпулювання, але і як речі, що мають певне призначення і певний спосіб використання.Дитина поступово входить у світ постійних речей. Відкриття призначення предметів і відрізняє предметну діяльність від маніпуляційної. Ознакою функціонуванняпредметної діяльностіє здатність дитини використовувати предмети відповідно до їхнього призначення. Предметна діяьність одностайно визначається як провідна в ранньому віці.

Предметні дії є: співвідносні (скласти піраміду, матрійку, вкласти геометричні фігури в різні отвори); знарядійні (користування ложкою, совком тощо)

 

Значення предметної діяльності для психічного розвитку:

 

1.    У процесі виконання предметних дій відпрацьовується функція сенсомоторного механізму. Встановлюються міцні першосигнальні з’язки між дією зорового і рухового аналізаторів.

2.    Завдяки інтеріоризації складаються внутрішні орієнтовні дії, завдяки ектеріоризації відпрацьовуються зовнішні рухи. „Будь-яка психічна функція спочатку виникає як функція інтерпсихічна” (Л.С.Виготський).

3.    Під час маніпулювання з предметами дитина пізнає їх властивості (вага, пружність, міцність). Відчуваючи окремі якості предметів, діти переходять до сприймання предметаяк цілого.

4.    Повторюючи одні і тіж дії багато разів, дитина починає передбачати результат. Це первинне планування є початком формування націлених, довільних, а пізніше вольових розумових дій.

5.    Формується семіотична функція мислення(або символічна – здатність дитини мисленно уявляти предмет у вигляді образів, символів чи знаків). Відкрив цю особливість відомий французький мовознавець Ф. де Соссюр. Спочатку дитина користується окремими ознаками – покажчиками предмета(покажчики є частинами самого предметаабо їх властивостями, наприклад, звук голосуматері для дитини стає свідченням, що вона десь поруч; потім починає користуватися ще й символами – покажчиками, що лише віддалено нагадують предмет (у грі – камінчик – хліб, трава – риба); і нарешті  знаками – покажчиками, що довільно пов’язані з предметом і не мають з ним схожості. Знак умовний і соціальний, тобто є спільний для багатьох людей. Наприклад, букви йцифри.

6.    Процес виконання діяльності, результат породжуютьу малятпочуттярадості, вдоволення. Воно спонукає дитину знову і знову повторювати знайомі дії й опанувати нові.

 

У формуванні самостійної предметної діяльності можна виділити

триетапи:

 

1.  Предметні маніпулюваннядітей (5-6 місяців) – схоплювання, утримання, стискання, гризіння, до 7-8 місяців перетворюються в орієнтовні дії (ритмічне стискування, кругове облизування, надавлювання пальцями, повторне кидання).

2.  Предметно-специфічні(з 1 року) – дії, що спрямовані на одержання результату (кидання м’яча, щоб він підскочив; удари молоточком, щоб було чути звук). Поступово дитина засвоює правильні дії з предметами: м’яч кидає, автомобіль штовхає, ляльку кладе на ліжко, піраміду збирає.

3.  Предметно-опосередкованідії – це дії, що здійснюються орудійними операціми (їжа ложкою, коляска для катання ляльки).

 

Етапи формування предметних дій тісно пов’язанізі зміною орієнтовної діяльності дитини, зокрема:

 

1.            Спочатку дитина діє з предметами всіма відомими їй способами (стукає, бере до рота, кидає). Роль дорослого: створити належне предметне середовище і показати,як можна діяти з предметом.

2.            Дитина починає усвідомлювати функції окремих предметів. На перших порах розвитку предметної діяльності предмет і дія тісно пов’язані між собою: дитина виконує засвоєні дії лише з тим предметом, який для цього призначений (дитина хустинкою лише витирає ніс, 95% дітей не погодилися нею витерти стіл чи загорнути ляльку). На цьому етапі дитині дуже потрібна допомога дорослого. Важлива роль наслідування.

3.            З’являється досвід сплікування з предметами іспоможність відокремити дію від предмета. Змінюється і характер орієнтувальної діяльності при ознайомленні з новим предметом. Якщо немовля діє з предметами всіма відомими способами, то на цьому етапі з’являється орієнтування: „Що з цим можна зробити?”. Дії узагальнюються, стає можливим перенос дій з одного предметана інший (пити можна із чашки, склянки, кухля; забивати можна молотком, камінцем)

Дії є співвідносні(дії, мета яких привести два або більше предметів у певні просторові відношення) та знарядійні(предмет використовують як знаряддя: використання ложки, гребінця, лопатки). Складність в оволодінні співвідноснимидіями в тому, що мета складається з декількох частин (привести декілька частин у певне співвідношення залежно від форми, величини, кольору). Спосіб виконання залежить від особливостей навчання: важливо навчити дитину примірювати, зразу прикладаючи, потім на - око. Кращий спосіб – наслідуваннядій дорослого.

Особливе значення для психічного розвитку дитини мають знарядійнідії, оскільки вони вимагають урахування особливостей знаряддя, яким виконується дія.

 

Процес оволодіння знарядійною  дією йде таким чином:

 

1.       Спочатку дитина намагається захопити предмет (ложку) якомога ближче до основи і діяти нею як рукою (часто такі дії називають ручними). Частіше такі дії бувають неуспішні і вміст ложки виливається.

2.       Після великої кількості вправлянь дитина починає розуміти логіку використання знаряддя, наприклад, ложку треба спочатку вертикально підняти, а потім нести горизонтально до рота.

 

Схему розвитку предметної дії можна побачити в таблиці(за Л.Обуховою):

 

 

Дитина	ПРЕДМЕТ	Дорослий
I.Початкові етапи оволодіння дією: a)  неспецифічне використання знарядь b)спроби специфічного використання знарядь за відсутнього сформованого способу його використання c)  оволодіння специфічним способом використання знарядь		a)  спільні дії b)частково спільні дії c)  показ, пояснення, словесні вказівки
II. Перенесення  дії: a)     з одного предметана інший b)    із однієї ситуації на іншу
III. Виникнення ігрової дії, поява узагальнених дій та виділення дорослого як носія зразків дії
	-      Порівняння своєї дії з дією дорослого -      Виникнення ігрової дії -      Зміна соціальної ситуації розвитку:
Дитина	Предмет	ДОРОСЛИЙ

 

Зародження нових видів діяльності та їх розвиток (гра, ліплення, малювання, конструювання)

 

Гра

 

Ранній вік – період зародження сюжетно-рольової гри. Гра виникає в предметно-практичній діяльності, коли окремі дії починають виконуватися з предметами, які для цього не призначені; ці дії втрачають свій практичний смисл і перетворюються в зображення справжніх дій. Це етап зображувальної гри. Перехід до сюжетно-рольової гри включає ряд етапів:

üДитина повторює ігрові дії, які їй показав дорослий, не вкладаючи в них ігрового смислу (колихає ляльку);

üДитина починає переносити показані їй ігрові дії на інші іграшки чи предмети (колихає ведмедика).

üДитина починає використовувати предмети-замінники, але на перших порах називає їх справжньою назвою.

üПоступово в процесі гри починає брати на себе роль, хоча при цьому називає себе справжнім, не ігровим іменем.

üСправжня сюжетно-рольова гра починається тоді, коли дитинапочинаєназиватисебе ігровим іменем і роль береться раніше, аніж починає гра. Це,як правило,відбувається в дошкільному віці.

üВажливе значення має іграшка. Найважливіша іграшка – лялька, яка замінює людину.

Малювання

 

1.       Дозображувальний етап (стадія каракулів). Починається  у віці 2 років(з того часу, коли дитині дають до рук олівець). Дитина не розуміє, що плями, лінії можуть щось зображувати. Приваблює той факт, що олівець може залишати на папері сліди (це починається ще в період немовляти). Уцей період дитина,як правило,неспроможна намалювати щось реальне. Як відзначають американські дослідники, спроби навчити дитину цього віку намалювати яблуко рівноцінні навчаннюнемовлятина стадії гуління правильно промовляти слова чи складати з них речення. Приблизно через 6 місяців(після перших маніпулювань із олівцем) у дитини виникає здатність зорового контролю за малюванням. Це велике досягнення дитини (ми часто бачимо, якдитина сидитьнад аркушем, уткнувшисьу ньогоносом).

2.       Упізнавання предмета(стадія наступної інтепретації). Дитина раптовово помічає „схожість” малюнка з якимось предметом. Починає давати назви малюнкам: „Це тато”, „Я біжу”, хоча ні тата, ні самудитинутам побачти важко. На етапі впізнавання каракулів деякі діти затримуються досить довго. Вони вже можуть добре тримати олівець, але так і не приходять до розуміння, що можна заздалегідь намітити тему малювання. Якщо дитина раніше одержувала задоволення від рухів як таких, то поступово починає пов’язувати свої рухи з оточуючим зовнішнім світом. Починається перехід від „мислення в рухах” до „образного мислення”.У міру того, як дитина малює, помітки на папері починаютьнабувати зоровогозначення, а це в свою чергу впливає на подальший розвиток малювання.

3.       Перехід до навмисного малювання.Поява графічних образів. Цей етап знаменується тим, що дитина попередньо заявляє, що вона буде малювати. Спочатку наміри дуже мінливі. Поступово дитина засвоює способи зображення окремих предметів і малює їх достатньо добре. Це і є графічні образи. Вони досить мало схожі на реальні предмети, але дитина задовольняється такою незначною схожістюПроте це, як правило, відбувається за межами раннього віку.

 

Конструювання

 

Дітибудують меблі (стілець, стіл, диван), доріжки, парканчики, гірки, драбинки, місточки з різних будівельних матеріалів: дерев’яних, пластикових, картонних. На відміну від малювання,діти оволодівають конструюванням лише за умови прямого навчання з боку дорослих. Якщо дітям дати у вільне користуванняматеріали з конструктора, вони їх будутьвикористовувати для гри, як предмети-замінники, але ніколи не почнуть будувати. Технікою конструювання діти оволодівають значно легше, аніж малюванням. Центр тяжіння внавчанні лежить уцаринізасвоєння зображувального значення будівель. Оволодіваючи конструюванням,діти проходять через етап упізнавання.

Розумінню зображувального значення будівель сприяє обгрунтування, включення в зображувальну, потім сюжетну гру. На побудовані стільчики діти саджають ляльок, у побудований гараж поміщають машини.

Розуміння зображувального значення будівель сприяє переходу дитини від буквального повторення будівель, до їхньої видозміни, що є початком самостійного навмисного конструювання, яке стане особливою діяльністю дитини пізніше, у дошкільному віці.

 

Головні лінії психічного розвитку та новоутворення раннього дитинства

 

Розвиток активного мовлення

 

Д.Б.Ельконін помітив, що розвиток мовлення відбувається так само,як розвиток предметних дій (дитина оволодіває словом як предметом). Вік 1 – 3 років – період сензитивний до мовних впливів (Л.С.Виготський). Слово вранньому віці виступає для дитини як знаряддя, яке дитина використовує значно частіше, аніж інші знаряддя. Так само,як і при оволодіннізнаряддями, слово диференціюється, насичується предметним змістом і,завдяки переносу в інші ситуації, відривається від предметайузагальнюється.

Основні тенденції розвитку мовлення:

 

1.     Пасивне мовлення в дитини раннього віку випереджає активне (пасивний словник у 1,2-1,3 рази більший). Запас пасивного мовлення впливає на збагачення активного словника. Спочатку дитина розуміє слова-вказівки, потім слова-назви, потім – інструкції та доручення. З часом – розуміння розповідей, тобто контекстного мовлення. Першийперіод другого року – розвиток пасивного словника; після віку півтора року починає інтенсивно складатися активний словник.

2.     Дитина відкриває, що кожний предмет має назву: „Що це?” „Яке це?”Сутність символіки – кожна річ має назву, будь-яка назва умовна. Сприймаючи символ,ще не можна точно сказати, що ним заміщується – усе залежитьвід прийнятого рішення. Ясно, що дитині недоступне зріле застосуваннясимволічних значень, у той момент коли вона лише починає говорити. „Слово и его звуковое строение воспринимаеться ребенком как часть вещи или свойство ее, неотделимое от ее других свойств. Это, по-видимому, явление,присущее всякому примитивному языковому сознанию” (Л.С.Выготский). Гумбольт наводить як ілюстрацію анекдот, у якому розповідається про простолюдина, який, почувши розповідь студентів-астрономів про зірки, звернувся до них із запитанням: „Я розумію, що за допомогою приладів можна виміряти відстань до зірок, але мені хотілося б дізнатися, як ви дізналися назви зірок”. Він думає, що назви зірок астрономами можуть бути пізнані лише від них самих.  Прості досліди показують, що ще в дошкільному віці  дитина пояснює назвипредметів їхнімивластивостями: „Корова називається корова, тому що в неї роги, теля – телям, тому що маленьке і т.д». На питання, чи можна замінити назву одного предметаіншоюі назвати корову, наприклад, чорнилом, діти говорять, що це неможливо, поскількикорова дає молоко, а чорниломпишуть”... Перенос імен, назвидля дитини означає і перенос властивостей предметів.

Саме тому з третього року життя виникають дитячі словотворення. Це відбувається не тому, що дитині важко вимовитислова, а тому що ці слова нею так осмислюються (мазелин; „мокрес” – компрес; наказательний і т.д.). Можна сказати, що засвоєння значень слів, тобто семантичної функції мови протікає повільно головним чином тому, що для цього потрібний кумулятивний процес: оволодіння різними смислами, які набуває слово, включаючись урізний контекст (наприклад, слово „будова” – будова – приміщення, будова рослини, будова у конструюванні).

3.     На початку раннього віку спостерігається феномен однослівного речення, це назва предмета: «дядя, бутя»; речення-прохання: «дай, на, пити»; у другій половині першого року – перші двослівні, трислівні речення. Оскільки мовленнядитини спрямовується, як правило, на дорослого,  воно має вигляд діалогу.

4.     На рубежі 2-3 років дитина інтуїтивно відкриває, що слова в реченні пов’язані між собою. Можна виділити тристадіїоволодіння родовими закінченнями. Спочатку дитина всі слова використовує в жіночому роді; потім в чоловічому і пізніше з’являється диференціація (Гвоздьов). До 3-х років дитина оволодіває майже всіма відмінками і формамислів.

5.     Фонематичний слух випереджає розвиток артикуляції: дитина чує слова, але до певного часу правильно їх промовитине може. Спочатку дитина вловлює загальну ритміко-мелодійну структуру слова чи фрази, укінці 2-го року починає правильно вимовляти звуки.

6.     На перших порах мовлення ситуативне, тісно пов’язане з практичною діяльністю, частіше реалізуєтьсяв формі діалогу. Пізніше з’являється описове мовлення. Ситуативне, згорнуте мовлення вже не може забезпечити повного взаєморозумінняв ситуаціях,коли дитина хоче щось розповісти. Жести, міміка, що так широко використовуються в ситуативному мовленні,допомогти вже не можуть. Виникає потреба вописовому, розгорнутому мовленні.

7.     Наприкінці раннього віку мовлення починає виконувати не тільки комунікативну роль у житті дитини, а й деякі функції планування дій, інструктування самої себе. Воно починає формуватися і як засіб усвідомлення власних можливостей, саморегуляції поведінки, певної її самостійності.

 

Відчуття і сприймання

 

Оперуючи предметами, дитина оволодіває зовнішніми орієнтувальними діями: виділяє різні якості, обстежує їх зором, дотиком, губами, розглядає при різному освітленні, під різним кутом зору. Особливо розвивається зорова чутливість, дотикова та кінестетична. Дитина починає орієнтуватися передовсімна форму предмета, потім на величину і вже пізніше на колір.Це пояснюється генетичним пріоритетом, оскільки форма і величина предметів впливають на регуляцію рухів (форма предметавизначає,як його брати; величина – чи можна до нього дотягнутися тощо). Це не означає, що дитина не бачить кольору, навпаки, колір більше, аніж інші ознаки привертає до себе увагу, але він ще не став для дитини ознакою, що визначає предмет. Проте все більшої ваги починає набувати колір,і на кінець старшого віку дитина все більше орієнтується на форму (до червого квадратапідбираючичервоні трикутники, прямокутники, тощо). Хоча тут зв’язки дещо суперечливі: якщо предмет знайомий – то домінує форма (до червоного відра зелене відро), якщо малознайомий – колір (черепаха, жук – за кольором). Взагалі це залежить від таких чинників, як знайомий предмет чи ні; названий словом чи ні.

 

Особливості сприймання

 

1. Дітипочатку другого року часто не можутьточно визначити властивості предмета, а самі предмети часто пізнають по окремих властивостях, тобто часто роблять помилки у впізнаванні. Найбільш характерні помилки у впізнаванні предметів на фотографіях:

1)      Діти орієнтуються в основному на форму, незважаючи на інші особливості. Наприклад, усі предмети округлої форми ототожнюються з круглими. Горіхи – це м’ячики; яблуко – кулька; картопля – м’яч.

2)      Діти орієнтуються не на загальну форму, а на випадково виділену деталь предмета. Наприклад, дитина називає шафу, зображену на фотографії, димом, оскільки там є затемнення.

3)      Діти орієнтуються на форму несуттєвої деталі предмета. Наприклад, картоплина була названа дівчинкою, оскільки дитина там побачила очка, носик, губки.

2. Дві особливості сприймання (Л.С.Виготський): 1) сприймання носить афективний характер. Сприймання в ранньому віці має пристрастний характер (з яким інтересом і бажанням дитина дивиться на будь-який новий предмет!) Наочне, афективно забарвлене сприймання, безпосередньо переходить удію. 2). Якщо сприймання є домінуючою функцією свідомості, це означає, що сприймання відбувається в максимально сприятливих умовах розвитку. Це пов’язано з двома основнимизаконами дитячого розвитку: функції, як і  частини тіла, розвиваються не пропорційно і рівномірно, а в кожному віці є домінуюча функція; набільш фундаментальні функції, які потрібні спочаткуі які обумовлюють інші, розвиваються раніше. Тому не дивно, що розвиток психічних функцій починається з розвитку сприймання. Якщо вся свідомість працює на користь сприймання, то очевидно, що найбільших успіхів дитина досягне не в сфері пам’яті, а саме всфері сприймання.

3. Оволодіння способами сприймання. Дитина не володіє загальноприйнятими еталонами як засобами сприймання. Зразками, еталонами для дітей слугують уявлення про властивості предметів, що закріпилися в пам’яті:про форму -„як сонечко”, „як хатка”; про колір - „як травичка”, „як вишенька”. Способами дій сприймання, що дозволяють порівнювати властивості предметів із раніше засвоєними зразками, дитина оволодіває при виконанні предметних дій. Багато таких дій для одержання практичного результату вимагають підбору і суміщення предметів чи їх частин. Це трапляєтьсяв діях іззбірними іграшками – матрійкою, пірамідою, дошками-вкладками. Спочатку діти можуть виконати таку вимогу тільки шляхом проб, прикладаючи частини однудо одної, а потім від зовнішніх спробпереходять до зорового співставлення. Так проявляється закон переходу зовнішніх дій у внутрішні, психічні.

Наприклад, дітям 2-го і 3-го року життя пропонувалося виконати завдання на протягування предметів у отвори куба. Місцяотворів кожного разу змінювалися. З’ясувалося, що діти другої половини другого року і третього року життя після багаторазових спроб навчилися встановлювати потрібну залежність мід формою предметайотвором. Тобто від прямих спроб протиснути предмет у отвір, діти переходили до випробувальних, примірювальних дій (дитина брала предмет, без вибору підносила до будь-якого отвору  і доторкувалася до країв). Якщо предмет не пролазив, дитина одразу ж переносила предмет до іншого отвору. Після декількох вправ дитина починала одразу ж підносити предмет до потрібного отвору (визначала на око).

Оволодіння мовоюзмінює характер сприймання: стає можливим виділення фігури із тла. Мова змінює сприйманнязавдяки узагальненню.   

Сприймання кольорів та форм. Біля 3-х років діти стають спроможними розрізняти основні кольори та їхнівідтінки, можуть їх називати. Неправильно обмежувати матеріал сенсорного виховання 2-3 формами, 3-4 кольорами. Дослідження показують, що діти третього року життя можуть засвоїти уявлення про 5-6 форм (круг, овал, квадрат, прямокутник) та 8 кольорів (червоний, оранжевий, жовтий, зелений, синій, фіолетовий, білий, чорний). Складним для більшості дітей залишається вміння правильно називати ці властивості.

4. Закономірності сприймання. Константність. Ми зберігаємо правильне уявлення про предмет, незалежно від відстані до нього (сірник, стакан і графин). Мати, що відійшла від дитини на десятькроківніби„тане” для дитини і збільшується в десятьразів, коли підходить. Для форми, кольору, руху теж властиві закономірності сприймання,і ця константність складається у дитини поступово. Лише до 3-х років, завдяки різноманітній предметній діяльності сприймання,дитинанаблизиться до сприйманнядорослого. Дитина починає ставити запитання: „Хто це? Що це?”. Перші питання пов’язані з осмисленістю сприймання, світ стає світом речей, які мають певний смисл.

Синкретичність сприймання. Сприймання нерозчленоване, дитина виділяє загальні контури предметабез заналізу його частин та якостей.Протягом дошкільного віку загалом сприймання стає більш цілісним.    

Сприймання предметів у цьому віці в цілому залежить від умов сенсорного виховання, зокрема, від використання в роботі з дітьми дидактичних ігор, матрійок, пірамід тощо. Потрібна організація предметних дій, що вимагають урахування цих властивостей і створення умов для поступового переходу дітей від виконання завдання за допомогою зовнішніх проб до зорового співставлення.

 

Пам’ять та уява

 

Пам’ять функціонує з початку народження. Мозок дитини дуже пластичний і легко запам’ятовує досвід. Достатньо сказати, що в період з 1,5 до 3 років дитина оволодіває мовою. Пам’ять фіксує набутий дитиною сенсорний, моторний, емоційний досвід, забезпечуючи цілісний психічний розвиток дитини. Особливо розвивається рухова йемоційна пам’ять. Дитина краще запам’ятовує те, що вона зробила і що пережила. Процеси пам’яті мають загалом мимовільний характер. Дитині запам’ятовується значуще, емоційне, яскраве. Вона легше запам’ятовує образний матеріал, аніж словесний. Розуміння дитиною слова і особливо активне мовлення робить можливим перші прояви довільної пам’яті. Пам’ять реалізується  вактивному сприйманні (впізнаванні).Вона виступає як певний момент у самому акті сприймання, будучи його продовженням і розвитком. Увага також проходить через призму сприймання.

Зв’язаність ситуацією. Якщо поспостерігати за дитиною раннього віку, то можна помітити певні особливості. Предмети, що знаходяться в полі зору дитини,ніби манять до себе: кульку хочеться прокотити, молоточком– постукати, по драбинці полізти. Дитина раннього віку не приносить уситуацію знань про інші можливі речі, їївзагалі малоприваблює все, що лежить за межами ситуації. І тому відкривається така важлива роль самих речей, що знаходятьсявсередині ситуації.К.Левін наводить приклад про те, як важко дитині сісти на камінчик, який вона не бачить; Л.С.Славіна – сказати дитині про те, що знаходиться в неї перед очима і очевидно не відповідає дійсності, наприклад, „Таня пішла”, якщо при цьому вона продовжує сидіти і дитина це бачить (Л.С.Виготський). Тільки на кінець раннього віку вдитини формуєтьсяелементарна  здатність говорити не те, що є насправді.

Уява

 

У діях дитини з предметами, у перших іграх, малюнках виявляються образи уяви, хоча в ранньому віці їх важко відокремити від образів пам’яті. Зародження знакової функції є одночасно і зародженням уяви. Якщо дитина починає встановлювати зв’язок між замісником предметаі самим предметом, то вона вперше набуває можливість уявляти ситуації за розповідями. В іграх спостерігаються наслідувальні дії (ті, що показав дорослий), поступово дитина вчиться здійснювати відхід від конкретних предметів і переносити одну і ту ж дію на інші предмети, відокремлювати дію від предмета. Якщо дитина годує трісочкою ляльку, із кубика її напуває – це діє уява дитини. Але досить часто – це просто наслідування дій, що показані дорослим; створюючи малюнки, конструкції,дитина частіше виходить не із образів уяви, а із засвоєних дій. Функціонує в основному репродуктивна уява, наприклад, дитина може заплакати, коли читають сумну казку; що має мимовільний характер(під впливом інтересів). Слухаючи казки, розповіді, діти починають уявляти собі персонажів. Але запас життєвих уявлень у них обмежений і,головне,дитина не може переосмислити одержані враження. Діти раннього віку замикають те, що вони чуютьнавласномудосвіді. Слухаючи казку про півника, діти можуть уявляти саме свою іграшку-півника, а в казці про дідуся і бабусю – саме своїх рідних.

Часто говорять, що уява вдітей дуже багата. Діти легко продукують нові образи,поєднуючи все з усім, часто за випадковими ознаками.

На кінець раннього віку діти починають складати власні „розповіді”. Але це не більше, ніж склеювання шматочків із знайомих творів. Але прояви творчої уяви, при усій обмеженості, мають величезне значення для загального розвитку. Вона виводить дитину за вузькі рамки особистого досвіду.

 

Мислення

 

У предметних діях зароджується мислення, перші паростки якого з’являються наприкінці першого року життя.

Наочно-дійове мислення. Мислити дитина може лише про ті предмети, які бачить, з якими щось робить. Мислення здійснюється внаочній ситуації практичними діями і лише тоді, коли дитина прагне досягти конкретної мети, спосіб досягнення якої дитині невідомий.Малюк навчаєтьсямислити, застосовуючи практичний аналіз (розбирає іграшку), практичний синтез (складає іграшку), відкриває для себе нові властивості об’єктів у процесі практичного та мовного спілкування.

Перші узагальнення.

1.       Перші узагальнення діти раннього віку здійснюють на основі окремих, найпомітніших ознак, хоча часто йнесуттєвих (Ляля – лялька і маленька дитина).

2.       Відокремленість як характеристика мислення: певні виділені властивості предметапочинають дитиною переноситися на інші предмети (довгим предметами парасолькою, лінійкою,палкою можна діставати речі з-під дивану).

3.       Починає використовувати знайоме знаряддя в нових ситуаціях, засвоюючи таким чином його узагальнене значення (ложкою можна їсти, копати, переносити воду).

4.       У зв’язку із збагаченням досвіду діти починають уживати слова в узагальненому їх значенні, мисленно об’єднуючи означені предмети за їх істотними ознаками, виконувати деякі завдання в наочно-мовному і уявно-мовному плані.

Перехід до наочно-образного мислення.

Це стає можливість завдяки сформованості уявлень про дії, предмети, яким може бути результат. Тільки при перших спробах вирішити нову задачу дитина діє всліпу.Далі виникають уявлення, які й спрямовують практичні спроби. У міру накопичення дитиною досвіду практичних дій мислення все більшою і більшою мірою починає здійснюватися за допомогою практичних дій.

Виникнення знакової функції.

Формується семіотична (або символічна – здатність дитини мисленно уявляти предмет у вигляді образів, символів чи знаків) функція (відомий французький мовознавець Ф. де Соссюр): спочатку дитина послуговується окремими ознаками – покажчиками предмета(покажчики є частинами самого предметаабо їх властивостями, наприклад, звук голосуматері для дитини стає свідченням, що вона десь поруч; потім починає користуватися ще й символами – покажчиками, що лише віддалено нагадують предмет (у грі – камінчик – хліб, трава – риба); і нарешті  знаками – покажчиками, що довільно пов’язані з предметом і не мають з ним схожості. Знак умовний і соціальний, тобто є спільнимдля багатьох людей. Наприклад, букви і цифри.

Особистісний розвиток дитини.Самосвідомість – у дитини первинним (початковим) є усвідомлення „пра-ми”,із якого лише поступово виділяється уявлення про себе  (Л.С.Виготський). Дитина не розуміє, що інші можуть не відчувати, не розуміти того, що розуміє вона сама. Дитина,яка рухається в просторі самостійно, певною мірою відокремлена від дорослого біологічно, але не відокремлена психологічно.Експеримент: спеціально робили вигляд, що не розуміють, чого хоче дитина.  Це, як правило, призводило до її вередувань і навіть агресивності. У дитини немає відчуття того, що дорослий може думати інакше, або взагалі її не розуміти (Ж.П’яже). У неї немає проблеми нерозуміння дорослого: її безумовно повинні розуміти (це підтверджують і постійні бажання дорослих задовольнити потреби дитини).      

Мотиваційна сфера: дітям властива імпульсивність поведінки, вони діють переважно під впливом почуттів і бажань, які важливі на даний момент. Але поступово дитина оволодіває правилами поведінки, вчиться підкоряти свої бажання необхідності, контролювати свої та чужі вчинки. З’являється прагнення до самостійності: „Я-сам”

Емоції.

o    Поступово зменшується елемент мимовільного наслідування.

o    Ширшою стає сфера стимулів, що викликають емоції (інші люди, ігри, іграшки, діяльність, слова-оцінки дорослих)

o    Особливе місце посідають соціальні емоції (з’являється більш-менш стійке ставлення до певних осіб – симпатії, антипатії, острах).

Самосвідомість.

Починає функціонувати Образ-Я дитини: знання про себе: (дівчинка чи хлопчик; «Я – хороший», «Я– великий»); починає складатися ставлення до себе (самолюбство – «гордість за власні досягнення» (М.І.Лісіна); емоції сорому, коли дитина переживає, що втратила позитивну думкущодосебе. Гордість за власні досягненнявиявляється в тому, що дитина намагається одержати успішний результат своєї діяльності; хочепродемонструвати свої успіхи дорослому (інакше вони втрачаютьсвою цінність);у неїзагострене почуття власної гідності, яке виявляється в підвищеній чутливості до визнання успіхів дитини з боку дорослого; намагання перебільшити свої успіхи та знецінити свої невдачі (Є.В Гуськова).

 

Новоутворення віку:

 

1.           Активне мовлення

2.           Наочно-дійове мислення

3.           Прагнення до самостійності

4.           Образ-Я та гордість за власні досягнення

 

Криза 3-х років та способи її пом’якшення

 

Зарубіжні автори виділяють в кризових явищах негативні моменти: дитина відходить, відсторонюється від дорослого, рве соціальні зв’язки, що об’єднувалиїї з  дорослим. Л.С.Виготський підкреслював, що це неправильна інтерпретація. Дитина намагається встановити нові, більш високі форми взаємин з оточуючими. Як вважав Д.Б.Ельконін, криза 3-х років – це криза соціальних взаємин, а будь-яка криза стосунків є кризою виділення свого „Я”. Вперше більш-менш детально ця криза була описана Ельзою Келер уроботі „Про особистість трирічної дитини». Були виділені  такі симптоми кризи:

1.       Негативізм– негативна реакція, пов’язана зіставленнямлюдини до людини. Дитина взагалі відмовляється підкорятися певним вимогам дорослих. Негативізм не можна змішувати з неслухняністю.

2.       Упертість.Це реакція на своє власне рішення. Впертість не варто змішувати з наполегливістю. Впертість полягає в тому, що дитина наполягає на своїй вимозі, на своєму рішенні. Тут відбувається виділення особистості і висувається вимога, щоб із цією особистістю рахувалися.

3.       Непокірність.Схожаз негативізмом та впертістю, але має більш генералізований характер. Це протест проти порядків, які існують удома.

4.       Свавілля.Прагнення до емансипації від дорослого. Дитина хоче сама щось робити. Схоже на кризу 1-го року, але там дитина прагне до фізичної самостійності. Тут мова йде про більш глибокі речі – самостійність намірів, задуму.

5.       Обезцінювання дорослого. Дитина може сказати: „дурепа”.

6.       Деспотизм.Дитина виявляє деспотичну владу стосовно  оточуючих і вишукує для цього велику кількість способів.

Ця криза протікає гостро в тих випадках, коли дорослі не помічають у дитини тенденцій до самостійності, коли намагаються будь-що зберегти попередній тип взаєминістримують самостійність і активність дитини. Важлива проблема в цей період – контроль над агресивними почуттями дитини. Задача дорослих – спрямувати агресію таким чином, щоб вона не стала просто відкладеною, замаскованою чи заміщеною. Шкідливо надавати дитині повну волю, алене сліді обмежувати, пам’ятаючи пояснення К.Хорні: не самі по собі фрустрації мають критичне значення, а та обстановка, уякій вони відбуваються. Фактично дитина може витримати дуже багато, якщо це відбувається на фоні любові і піклування. Завдання дорослих утому, щоб допомогти дитині зрозуміти, що інколи бувають винні інші, інколи вона сама, а інколи почуття просто перебільшені. Пом’якшенню кризи може сприяти така педагогічна позиція, якнадання дитині самостійності, організація різноманітної предметно-практичої та ігрової діяльності, спокійні реакціїна дитячу поведінку.  

 

Використана література

 

1.           Авдеева Н.Н. Привязаность ребенка к матери // Вопросы психологии. – 1997. - №4.

2.           Авдеева Н. Коррекция нарушения образа себя в раннем возрасте // Дошкольное воспитание. – 2003. - №3. – С. 47-52.

3.           Галигузова Л.Н. Формирование потребности в общении со сверстниками у детей раннего возраста //Вопросы психологии. – 1985. - №5.

4.           Глюшинская М. Работа младенцев красками – начало творческой деятельности// Дошкольное воспитание. – 2002. - №2. – С.30-33.

5.           Гуськова Т.В. Личностные новообразования в период кризиса трех лет //Вопросы психологии. – 1987. - №5.

6.           Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб./ О.В. Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В.Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – С. 77-92.

7.           Выготский Л.С. Вопросы детской психологии. – СпБ.: СОЮЗ. – С.40-100; 145-212.

8.           Детская психология: учебн. пособие /Я.Л.Коломинский, Е.А.Панько; под ред. Я.Л.Коломинского, Е.А.Панько. – Мн.: Университетское, 1988. – С.72-84.

9.           Кононко О.Л. Л.В мире раннего детства. – К.: Радянська школа. – 117 с.

10.      Кочерга О.В. Початок життя – становлення творчості. – К.: Кобза, 2003. – С.12-92.

11.      Лисина М.И. Возникновение и развитие непосредственно-эмоционального общения со взрослыми у детей первого полугодия жизни / Развитие общения у дошкольников // Под ред. А.В.Запорожца, М.И.Лисиной. – М.: Педагогика, 1974. – С.27-39.

12.      Лисина М.И. Особенности общения у детей раннего возраста в процесе действий, совместных со взрослыми // Развитие общения у дошкольников. – Под ред. А.В.Запорожца,М.И.Лисиной. – М.: Педагогика, 1974. – С.113-152.

13.      Лысюк Л.Г. Особенности первых этапов онтогенеза сознания // Вопросы психологии. – 1993. - №2

14.      Луговая Л. Этот удивительный ранний возраст // Дошкольное воспитание. – 1992. - №2.

15.      Люблінська Г.О. Дитяча психологія. – К.: Вища школа, 1974. – С.72-74; 76-79.

16.      Лямина Г. Закономерности развития и воспитания детей первого года жизни // Дошкольное воспитание. – 2003. - №1. – С.64-71.

17.      Мухина В.С.Детская психология / Под ред. Л.А.Венгера. – 2е изд. – М.: Просвещение, 1985. – 272 с.

18.      Обухова Л.Ф. Детская психология: теории, факты, проблемы. –М.: Тривола, 1995. – С.193-212.

19.      Фролова А.Н. Умственное воспитание детей раннего возраста. – К.: Рад. школа, 1989. – 183 с.