]]>Діагностика життєвого призначення]]>
]]>Діагностика життєвого призначення]]>

Марко Іван Рупнік  "Духовне життя" - Page 6

Такий підхід пролив світло на багато нових явищ дійсности і збільшив велич нашої віри, але також привніс зі собою певну небезпеку. Глибоко дослідивши концепцію природи, наше богослов’я тим самим удосконалило і богословське знання. Цього, безперечно, можна домогтися насправді, лише якщо ці здобутки знову з’єднати з іншими богословськими студіями, зокрема з тими, які стосуються агапічного начала особи (любов як джерело і як основа особи). Будь-який аналіз, фактично, повинен бути включений у синтез. А синтез тим сильніший, чим більше він освітлений глибоким аналізом. Те ж саме стосується й питання стосунків між природою та людиною.
Природа, яка розглядається як щось спільне для всіх, щось на взірець універсальної форми, стає дійсністю, що   піддається вивченню. Дійсністю зі своїми законами, пізнання яких дозволяє її контролювати. На основі цієї коні^пції природи виник сильний раціоналізм і розвинулася наука, яка призвела до виникнення технології, тобто "управління" матеріальними речами і максимального використання потеційних можливостей природи включно з природою людини.
Таким чином, індивід стає частковим проявом всезагальної людської природи. Удосконалення природи міститься у її власному законі; значить, удосконалення індивіду полягатиме у приведенні людської природи до відповідності з цим законом.
Подібне бачення привело до розуміння духовности та духовного життя як удосконалення життя, ніби духовний світ теж, маючи свою власну природу, має свої власні закони, до яких людська природа, сама по собі ще не духовна, чи взагалі нікчемна, повинна пристосуватися. І тут може виникнути протистояння людської природи і такої духовної природи з її законами. А оскільки, як ми сказали, модерна епоха зосередилась на людині, на поцейбічному світі, то фактично доходимо до уявлення про духовне життя як про щось неприродне, а навіть протиприродне. Духовні вчинки і практики можуть сприйматися як неприродні, як такі, що обмежують і збіднюють людину. Умертвління, передбачені духовним життям, можуть розумітися як щось, що суперечить людській природі, як певний вид насильства.
Але якщо дати першість духовній природі, ми відразу опиняємося при раціоналістично-етичній інтерпретації духовного життя. І тоді в духовній природі бачать насамперед етичні правила. Внаслідок таких міркувань духовне життя зсувається в етику, все більше розуміється як моральне життя. Але якщо духовне життя ототожнюється з життям етично-моральним, тоді засобами духовного життя автоматично стають засоби моральної аскези. 
7.    Концепція природи, наука та духовне життя
"Богослов повинен брати участь у молитвах і у всьому житті Церкви, адже богослов'я має на меті пізнати Бога і дати іншим можливість пізнати Його. Але не можна пізнати Бога, якщо не вступити з Ним та з віруючими в міжособові стосунки любови через молитву та служіння".^
"Останнім часом розвиток богослов'я викликав відчутну необхідність в інших дисциплінах: у наші дні його практичні потреби примушують богослова вдаватися до допоміжних наук. їх внесок корисний, навіть необхідний. Але зрештою вони зайняли у студіях та вченні надто великий, якщо не весь простір. У цьому відношенні богослов'я ніби вибухнуло. [...] Власне кажучи, богослов'я вимагає віри, тоді як ці допоміжні дисципліни її не передбачають. [...] без віри нема богослов'я [...] В кожну епоху на богослов'я впливає концепція науки з різних ділянок людського знання. І таким чином через три-чотири століття вона відчуває на собі зворотній вплив розвитку спостережних та експериментальних наук   
У сценарії, де переважає концепція природи, що сприяло розвиткові науки, міститься також діалектична напруга між духовністю та наукою, якій зіграла на руку також одна конкретна історична переміна. Якщо на початку богослов’ям займалися в монастирях, то під час пізнього середньовіччя і в модерну епоху вона знайшла собі місце в університетах. Духовне життя, яке було інтегруючою частиною богослов’я, теж підпало під цю переміну.
Окрім того, богослов’я, засноване на філософії, завжди відчувало на собі вплив розвитку сучасної йому думки, передовсім у питаннях, що стосувалися епістемології, а згодом й емпіричних наук, аж поки теж не стало наукою в сучасному розумінні. За цей зв’язок з сучасністю та науковістю богослов’я заплатило дуже високу ціну: він позбавив його віри і самого церковного життя. Якщо богослов’я така ж галузь досліджень, як і інші, значить можна стати богословом, просто вивчаючи богослов’я в університеті, і тут закінчується взаємний та істотний зв’язок між богослов’ям та вірою, між богослов’ям та Церквою, якій богослов’я більше не служить поживою для особистої і колективної віри. Покликання богослова більше не пов’язане з екзистенціальною участю у житті Церкви, насамперед в літургійній спільноті, що молиться і практикує братерське милосердя.
З дедалі більшим поширенням цього явища богослов’я виявилося змушеним відкрити нову галузь студій, студії духовности, засновуючи кафедри духовного богослов’я, а відтак й інститути та факультети духовности. Таким чином був санкціонований розкол між богослов’ям та духовним життям, що було знаменням набагато серйознішого розколу - розколу між богослов’ям та життям, між богослов’ям та вірою.
Цей поділ відображав еволюцію богословської думки у питанні природи. Чим більше розуміння природи ставало метою студій сучасних наук, тим дужче зменшувався простір, зайнятий духовністю та духовним життям. Сучасний імператив раціональної чіткости суб’єкту, об’єкту та світу увійшов і до богослов’я, замутнюючи істотність принципу міжособової любови, і, як наслідок, всього духовного життя. У деяких випадках він обмежив його до окремих ділянок життя.
8.    Моністична або пантеїстична та дуалістична спокуса
“З християнського розуміння відношення, що існує між Богом та світом, слід насамперед виключити дві діаметрально протилежні концепції: з одного боку пантеїстичний або атеїстичний монізм, з іншого - дуалістичну концепцію світотворення. Згідно з моністичною доктриною, світ є самодостатній, зрозумілий з самого себе і містить у собі причину власного буття [...] На протилежному від космізму чи космотеїзму полюсі розуміння світу знаходиться дуалізм. Йому властиве визнання створености світу. Однак світ для нього був створений не одним творцем, а двома [...] Легко зрозуміти всю релігійну абсурдність такого дуалізму, який є не чим іншим, як замаскованою формою атеїзму"У*
Інше можливе неправильне розуміння терміну "духовність" стосується пантеїзму та монізму, спокуси, що нераз мала місце в історії християнства.
Розуміння духовности у відриві від життя, від матеріального та історичного світу, тобто її дуалістичне розуміння, спричинило протилежну реакцію, тобто моністичне та пантеїстичне бачення. Якщо духовність ототожнювалася з ідеями, реакцією на такий ідеалізм стало ототожнення духовного зі світом, з матерією і з життям. Однак тоді відразу стає ясно, що по суті йдеться про пантеїзм або один з видів монізму. Коли духовне ототожнювати з ідеями, не цілком ясно, що дуалізм і пантеїзм насправді збігаються. Моністичні тенденції та течії численні і відрізняються між собою у тому, яким чином вони пояснюють Бога. Для декотрих концепцій світ у своєму найбільш піднесеному аспекті весь проникнутий духовністю, для інших усе, навіть найменша річ, є образом духовного світу.  
Але, як вказували великі люди минулого, ментальна структура мон

Сторінки