Нектар відданости. Частина ІІ

Продовження. Початок в частині І.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ шостий
Спонуки до екстатичної любови
Поштовхом, чи, сказати інакше, спонукою в екстатичній лю-бові до Крішни є Його трансцендентні якості, Його надзви-чайні діяння, Його усміхнене обличчя, Його шати та гірлянди, Його флейта і буйволячий ріг, дзвіночки на Його стопах, Його мушля, відбитки Його стіп, місця Його розваг (Вріндавана та інші), Його улюблене дерево (туласі), Його віддані та особли¬ві дні, які самі по собі є нагодою згадувати про Нього. Одним з таких особливих днів пам’ятання про Господа є екадаші, який буває двічі на місяць: на одинадцятий день після місяця уповні та після молодика. На екадаші віддані постять аж до наступно-го ранку і безперервно оспівують велич Господа.
Трансцендентні якості Крішни, Його надзвичайні
діяння та Його усмішка
Що стосується до трансцендентних якостей Крішни, то їх можна поділити на три групи: якості, притаманні Його транс-цендентному тілові, якості, притаманні Його трансцендентній мові і якості, притаманні Його трансцендентному розуму.
Вік Крішни, Його трансцендентне тіло, Його врода та Його м’якість — це все якості, притаманні Його тілу. Ніякої різни¬ці між Крішною та Його тілом немає, а тому трансцендентні ознаки, притаманні Його тілові, невідмінні від Самого Крішни. Але оскільки ці якості є спонукальними чинниками екстатич¬ної любови, їх розглядають як окремі причини цієї любови. Якщо ми приваблені до якостей Крішни, це означає, що нас вабить до Самого Крішни, тому що по суті ніякої різниці між Крішною та Його якостями немає. Ім’я «Крішна» — це також 
Сам Крішна. Велич Крішни — також Сам Крішна. Оточен¬ня Крішни — це також Крішна. Крішна і будь-що з того, що пов’язане з Крішною і збуджує любов до Крішни, — це все Крішна. Але щоб нам було легше зрозуміти це, кожну з цих спонук екстатичної любови розглянуто окремо.
Крішна є осереддя усього трансцендентного блаженства. Тому все, що збуджує любов до Крішни, хоча на перший по-гляд може виглядати відмінним від Нього, насправді є Самим Крішною. Санскритські терміни на позначення таких якостей Крішни, як Його ім’я та слава, свідчать, що вони є і джерелом любови до Крішни, і поштовхом до неї.
В житті Крішни виділяють такі періоди: перший, каумара, — від дня Його з’явлення на світ і до шести років, другий, пауґанда,— від шести років до кінця десятого року Його жит¬тя, третій, кайшора, — від початку одинадцятого до кінця п’ят-надцятого року. Від шістнадцяти років Крішну називають яувана, юнаком, і далі Він вже не змінюється, лишаючись віч¬но юним.
Що стосується до трансцендентних розваг Крішни, Він здій-снює їх головно впродовж періодів каумара, пауґанда та кайшора. Його розваги з люблячими батьками відбуваються протягом віку каумара. Свою дружбу з хлопчиками-пастуш- ками Він появляє протягом періоду пауґанда. А вже у віці кайшора розквітає Його дружба з ґопі. Свої розваги у Врінда- вані Крішна завершує до початку Свого шістнадцятого року, а тоді переїздить до Матгури й далі до Двараки і вже там про-вадить решту Своїх розваг.
Шріла Рупа Ґосвамі у своїй «Бгакті-расамріта-сіндгу» подає яскравий опис Крішни як джерела усього блаженства. Ми на-водимо деякі уривки з цього опису.
У віці кайшора в житті Крішни можна виділити три відтинки. На початку періоду кайшора, тобто від одинадцяти років, Його тіло стає таким осяйним, що саме по собі збуджує почуття екстатичної любови. Почуття екстатичної любови збуджують також червонуваті обідки навколо Його очей та ніжний шовко¬вистий пушок на тілі, що також є відмітними рисами Крішни в цьому віці. Описуючи цей перший відтинок віку кайшора, Кун- далата; жителька Вріндавани, казала до своєї подруги: «Люба подруго, я оце щойно помітила, якою надзвичайною стала вро¬да Крішни. Його темного кольору тіло своєю барвою нагадує дорогоцінний камінь індраніла. Його очі ніби обведені червону¬ватими обідками, а все тіло вкрите ніжним пушком. Від цього всього Його врода зробилася справді надзвичайною».
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (21.5) Шукадева Ґо- свамі оповідає про цей вік Крішни цареві Парікшіту такими словами: «Шановний царю! Я спробую розказати про те; як роздуми про Крішну заполонили розум ґопі. Ґопі медитували на Крішну, на те, як Він вдягається, наче танцюрист, і як блу-кає лісом Вріндавани, лишаючи на землі відбитки Своїх стіп. Вони думали про корону Крішни, що її прикрашає павичеве перо, про сережки в Його вухах і золотаво-жовті шати, роз-шиті самоцвітами та перлами. Ще вони згадували Його флей-ту, як Крішна грає на ній, а всі хлопчики-пастушки співають Йому славу». Так Шукадева Ґосвамі описував медитацію, в яку повсякчас були занурені ґопі.
Іноді ґопі думали про Його ніжні нігті, рухливі брови, про Його зуби, що від жування бетелю прибрали кольору катечу . Одна ґопі так змальовує Крішну своїй подрузі: «Люба подру¬го, поглянь, якої краси набрався ворог Аґги! Брови Його — наче брови Купідона, вони рухаються, ніби танцюють. Кінчи¬ки Його нігтів ніжні, як сухі бамбукові листочки. Його зуби червонуваті, через що здається, ніби Він гнівається. То невже є така дівчина, що не привабилася б такою вродою, і чи хтось може не боятися пасти жертвою такої краси?»
Звабливі риси Крішни описує і Врінда, ґопі, на честь якої на-звано Вріндавану. Якось вона казала Крішні: «Любий Мадгаво, ця усмішка, що оце Ти її щойно винайшов, просто дух забирає в ґопі, і вони геть не здатні виразити своїх переживань. Вони такі збентежені, що не можуть ні з ким розмовляти. Ця усміш-ка так вразила їх, що здається, ніби вони оце тричі побризка¬ли водою на своє життя, інакше сказати, вони вже відкинули усяку надію жити далі». За індійським звичаєм тіло померлої людини збризкують водою. Отож зі слів Врінди виявляється, що зачаровані вродою Крішни ґопі, бувши нездатні вилити свої почуття, вирішили накласти на себе руки.
Коли Крішні переступило на чотирнадцятий рік, Його руки та груди зробилися невимовно прекрасні, а вся Його постать сповнилася неймовірної чарівности. Коли Крішні виповнило¬ся тринадцять, краса і міць Його стегон кидала виклик красі і міці хобота слона, Його опуклі груди, здавалося, сперечалися, хто кращий, з дверима із самоцвітів, а біля Його двох дужих рук дверні прогоничі видавалися нічого не вартими. То хіба ж можна описати дивовижну красу Крішни? Особливою окра¬сою Крішни були Його м’яка усмішка, жваві очі та Його пісні, що зачаровують цілий світ. Такі Його відмітні риси у цьому віці.
Ще сказано, що, уступивши у цей вік, Крішна появив таку надзвичайну вроду, що Його жваві очі стали наче іграшками в руках Купідона, а м’який усміх нагадував лотос, який щойно розквітнув. Для молоденьких дівчат чарівні звуки Його пісень були наче мілина, на яку сідав човен їхньої цноти та вірности своїм чоловікам.
У цьому віці Крішна насолоджувався раса-лілою, під час якої Він виявив Своє мистецтво жартувати у товаристві дівчат-пас- тушок і насолоджуватися з ними у заростях дерев та кущів при березі Ямуни.
Щодо цього сказано: «На землі, яка носить назву Вріндава- на, можна було бачити відбитки стіп Крішни й ґопі, а у деяких місцях її покривали павичеві пера. Тут і там у заростях Врінда- вани були влаштовані чудові ложа, а подекуди, там, де Ґовінда танцював з ґопіу лежав грубий шар пилу, що його збили їхні ноги». Такими є деякі ознаки різноманітних розваг, що з’яви-лися в окрузі Вріндавана внаслідку різних ігор, що їх вигадував Шрі Крішна.
Одна ґопі описує звабливість Крішни у цьому віці так: «Люба подруго, поглянь-но, як могутнє сонце раптово зійшло в небі Крішни, затьмарюючи своїм світлом світ міісяця нашої цнотли¬восте. Наш потяг до Крішни такий сильний, що він геть вису¬шує лотос нашої здатносте розважати, і ми губимо голову, не знаючи, що ліпше — заховувати цнотливість чи пасти жертва¬ми вроди Крішни. Люба подруго, виглядає на те, що ми справ¬ді нахопилися на лихо і становище наше безнадійне!»
У віці кайьиора — від початку одинадцятого року і аж до кін¬ця п’ятнадцятого — на руках, ногах і стегнах Крішни з’явля¬ються три розділові лінії. У цей період груди Крішни кидають виклик горі самоцвітів мараката, руки Його не поступають¬ся колонам з коштовного каменю індраніли, три лінії на Його животі сперечаються за першість з хвилями річки Ямуни, а стегна своєю довершеністю перемагають красу бананових де¬рев. Одна ґопі мовила: «Все тіло Крішни довершене, і це на¬дає Йому надзвичайної вроди, а тому я повсякчас думаю про Нього як про свого оборонця, бо Він вбиває усіх демонів».
Смисл сказаного в тому, що ґопі порівнювали свій потяг до Крішни з нападом демонів, а щоб протидіяти тому потягові до краси Крішни, вони зверталися знов-таки до Крішни, сподіваю¬чись допомоги, Крішна-бо, відомо, вбиває всіх демонів. Іншими словами, вони геть заплуталися: з одного боку, їх вабила краса Крішни, з іншого, вони потребували Крішни, щоб Він прогнав геть демона, який напускає ману.
Кайьиора можна перекласти як «розквіт юности». Коли Крішна дійшов кінця цих літ, ґопі казали про Нього: «Крішна переміг Купідона, бога любови, з його невідпорною звабою і тому нині випробовує терпіння щойно одружених дівчат. Тіло Крішни набуло якоїсь надзвичайної витончености, і здається, ніби в кожній його частині відчувається найвишуканіший ху-дожній смак. Його танцюючі очі затьмарюють славу найви- датніших танцюристів, а отже шукати далі порівнянь до вроди Крішни дарма». Тому вчені мудреці описують Його зовніш-ність того періоду як нава-яувана, свіжорозквітла юність. На цій стадії розвитку тілесних рис Крішни починають переважа-ти Його любовні стосунки з ґопі та подібні розваги.
Любовні ігри складаються з шести основних етапів: кохані миряться, шукають приключки до сварки, готуються до зуст-річі, зустрічаються, розлучаються та обопільно підтримують одне одного. Крішна цими шістьма різновидами любовних ста-нів розпросторив цілу імперію, в якій Він панував як повно-владний монарх. Десь Він затівав сварку з юними ґопі, десь Він подряпав їх кігтьми папуги, ще деінде Він відвідував ту або ту ґопі, а часом Він через друзів-пастушків вів з ґопі перемовини про замирну, щоб ті дозволили Йому прийти до них.
Деякі ґопі зверталися до Нього з такими словами: «Любий Крішно! Твоя юність зробила Тебе духовним учителем цих юних дівчат, і Ти вчиш їх перешіптуватися між собою. Ти вчиш їх підносити урочисті молитви, а ще навчаєш обманювати своїх чоловіків і прибігати до Тебе у сад поночі, забувши про напу¬чення старших. Ти спонукуєш їх до того, граючи на Своїй ча¬рівній флейті; Ти — вчитель, що навчає їх усіх хитрощів мис¬тецтва кохання».
Відомо, що Крішна виявляв такі юнацькі нахили вже дити-ною, у п’ятирічному віці, але вчені мудреці не дають пояснень щодо них через їхню невідповідність вікові. Крішна був пре-красний тому, що кожна частина Його тіла була досконалої, без жодної вади форми. Досконалість тілесних рис Крішни описують так: «Любий вороже Камси! Твої широкі очі, опуклі груди, подібні до колон руки й тонкий стан неминуче зачаро-вують кожну лотосооку красуню». Оздоби на тілі Крішни на-справді не побільшували вроди Крішни — то Сам Крішна до-давав їм краси.
Ніжним називають того, хто не може зносити доторку і най- м’якішого предмета. Описано, що усе тіло Крішни було на-стільки ніжне, що Його шкіра змінювала колір навіть від до-торку щойно розтуленого молодого листочка. У цьому віці кайьиора зусилля Крішни були головно зосереджені на тому, щоб влаштовувати танець раса і винищувати демонів у лісі Вріндавани. Крішна насолоджувався Своїми розвагами з хлоп-чиками та дівчатами в лісі Вріндавани, а тимчасом Камса по-силав туди одного по однім своїх підручних убити Крішну — і Крішна, вбиваючи їх, виявляв Свою доблесть.
Одяг та Гірлянди Крішни
Зазвичай тіло Крішни вбране в одежу чотирьох різновидів: Він носить сорочку, тюрбан, пояс і накидку. У Вріндавані Він був вдягнутий у золотаву сорочку, помаранчового кольору тюрбан та мав накидку червоного кольору. Дивитись на різ¬ 
номанітні пояси Крішни, на Його чарівну усмішку напоювало серця Його супутників блаженством, що повсякчас зростало. Про одяг Крішни кажуть, що він був розкішний. Як слоне¬ня подеколи вкривають барвистими покривалами, так Крішна відтіняв Свою пишну вроду, прикрашаючи різні частини Свого тіла барвистими шатами.
Акалпа стосується шовковистого волосся Крішни, Його кра-сиво вбраного тіла, що звичайно намащене сандаловою пас¬тою і прикрашене квітковими гірляндами, Його тілаки та бетелю, який Він жував. Ці складові акалпи завжди прикраша¬ли Крішну. Іноді Крішна збирав волосся у вузол і прикрашав його квітами, а іноді розпускав волосся по спині. Отож Крішна кожного разу зачісував Своє волосся по-різному. Тіло Він на-мащував сандаловою пастою, яка зазвичай була білою, а коли до неї був домішаний шафран, то жовтуватою.
На шиї Крішна звичайно носив гірлянду вайджаянті. Цю гірлянду вайджаянті роблять з квітів щонайменше п’яти різ-них кольорів. Вона завжди була довга — сягала колін чи й стіп Крішни. Крім цієї гірлянди Він носив ще віночок з інших квітів на голові або ще маленькі гірлянди навколо шиї, довші спускав¬ши на груди. Тіло Крішни було також витвірно розмальоване сандаловою пастою — білою або з домішками інших кольорів.
Одна ґопі, звертаючись до Своєї подруги, якось почала ви-хваляти тілесну красу Крішни. Вона вихваляла Його чорнувате тіло, вроду якого стократно побільшував червонуватий бетель на вустах, кучері волосся, червонуваті цяточки кункуми  на тілі і тілака на лобі.
Його корона, сережки, намисто, одежа чотирьох різновидів, обручі на голові, кільця на пальцях, дзвіночки на щиколод- ках та Його флейта — усе це різноманітні оздоби Крішни. У Своїй незрівняній короні, гаптованих шатах, з діамантовими сережками, намистом із перлів, браслетами та чудовими кіль-цями на пальцях Крішна, ворог демона Аґги, завжди виглядав прекрасним.
Крішну інколи називають вана-малі. Вана означає «ліс», а малі — «садівник», а отже словом вана-малі позначають того, хто рясно прикрашає різні частини свого тіла лісовими квіта¬ми й Гірляндами. Крішна був убраний так не тільки у Вріндава- ні, а й на полі битви Курукшетра. Бачачи ці барвисті шати та Гірлянди з різних квітів, деякі великі мудреці піднесли таку мо¬литву: «Господь Крішна прибув на поле битви Курукшетра не для того, щоб битися, а щоби Своєю присутністю ощасливити усіх відданих!»
Флейта Крішни
Щодо флейти Крішни сказано, що голос цього чудесного інструмента здатний порушити медитацію наймогутніших муд¬реців. Так Крішна, проголошуючи свою трансцендентну славу по всьому світі, кидав виклик самому Купідону.
Крішна назагал користувався флейтами трьох різновидів. Перша називається вену, друга — муралі, а третя — вамьиі. Вену — зовсім маленька, не довше п’ятнадцяти сантиметрів і має шість отворів для гри. Муралі, завдовжки близько сорока п’яти сантиметрів, має отвір на кінці і чотири отвори на кор-пусі. Ця флейта співає навдивовижу чарівно. Флейта вамьиі, до сорока сантиметрів завдовжки, має дев’ять отворів на кор¬пусі. Залежно від обставин Крішна грав то на одній, то на іншій флейті. Крішна має також довшу вамьиі, і вона нази¬вається махананда, або саммохіні. Коли ця флейта ще довша, її називають акарьиіні. Ще довшу флейту називають анандіні, її дуже люблять хпопчики-пастушки; точна назва цієї флейти — вамьиулі. Флейти Крішни часто оздоблені самоцвітами. Інколи вони вироблені з мармуру, а іноді з бамбукових стебел. Коли флейту зроблено з коштовних каменів, її називають саммохіні. А коли її зроблено з золота, її називають акарьиіні.
Буйволячий ріжок Крішни
Крішна використовує буйволячий ріжок для того, щоб сур-мити. Цей інструмент чудово відполірований, прикрашений золотими кільцями і на кінці має отвір. Цей ріжок та флей¬та Крішни поєднані в одній красивій метафорі, в якій алего¬рично описаний стан ґопі на ім’я Таравалі. Кажуть, що, коли Таравалі вкусила змія з найсильнішою отрутою — флейта Крішни, Таравалі напилася молока з буйволячого ріжка, що його тримав у руці Крішна, однак це молоко не тільки не зне¬шкодило дію отрути, але тисячократно підсилило її, і через це затруєна ґопі сильно мучилася.
Привабливість дзвіночків на ногах Крішни
Одна ґопі якось сказала, звертаючись до своєї подруги: «Люба подружко! Коли я почула подзенькування ножних дзві-ночків Шрі Крішни, я метнулась до дверей, щоб бігти до Нього. Однак, на превелику прикрість, на порозі стояли мої старші, і я так і не змогла вийти з дому».
Мушля Крішни
Мушля Крішни має ім’я Панчаджан’я. Це та мушля, що її згадано в «Бгаґавад-ґіті». Крішна сурмив у неї перед початком битви на Курукшетрі. Відомо, що коли Крішна сурмить у Свою трансцендентну мушлю, у дружин демонів стаються викидні, а на дружин півбогів сходять найбільші благословення. Так лу-нає голос Крішниної мушлі цілим світом.
Відбитки стіп Крішни
У «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що коли Акрура, який за-брав Крішну із Вріндавани до Матгури, побачив відбитки стіп Крішни на землі Вріндавани, його заполонила така екстатична любов до Крішни, що волосся на його тілі настовбурчилося, очі його набігли сльозами, і він в екстазі зістрибнув з колісниці й простерся на землі, так що тільки чути було, як він промов¬ляв: «Яке чудо! Яке чудо!»
Подібні почуття виражали і ґопіу коли, йдучи до Ямуни, поба¬чили у пилу відбитки стіп Крішни. Коли Крішна ходив землею
Вріндавани, знаки на Його підошвах (стяг, блискавка, риба, стрекало погонича слонів та лотос) відбивалися на землі. А ґопіу просто побачивши ці знаки на землі, поринали в екстаз.
Місця розваг Крішни
Один відданий якось вигукнув: «Мені досі не довелося від-відати цих дивовижних місць, де відбувалися розваги Господа, але щойно я чую слово «Матгура», як мене затоплює радість!»
Туласі, улюблена рослина Крішни
Господь Крішна дуже любить листочки та пуп’янки ту ласі. Пуп’янки туласі звичайно пропонують лотосовим стопам Крішни, і тому один відданий колись молився до пуп’янків туласі, прохаючи, аби ті розповіли йому, щб вони знають про лотосові стопи Господа. Цей відданий вважав, що пуп’янки туласі мають знати бодай щось про славу стіп Господа Шрі Крішни.
Віддані Крішни
Трапляється, що людину затоплює радість, щойно вона по-бачить якогось відданого Господа. Коли Дгрува Махараджа по-бачив, що двоє посланців Нараяни наближаються до нього, він зі щирої пошани до них і відданости негайно встав і так і стояв перед ними з молитовно складеними руками, але в екстазі лю- бови так і не зміг їх привітати належним чином.
Одна ґопіу звертаючись до Субали, друга Крішни, сказала: «Любий Субало, я знаю, що Крішна є твоїм другом і що ти завжди тішишся, обмінюючись з Ним усмішками та жартами. Нещодавно я бачила вас разом. Твоя рука лежала на плечі Крішни, і ви обоє радісно всміхалися. Коли я звіддаля побачи-ла вас, мої очі одразу набігли сльозами».
Особливі дні, присвячені, щоб пам’ятувати про Крішну
У писаннях є не одна згадка щодо святкових днів, що пов’яза¬ні з різними діяннями Крішни. Одним із цих днів є Джанмашта- мі, день народження Крішни. Свято Джанмаштамі є найбільше свято для відданих, і в Індії його і досі з великою пишністю від¬значає кожна індуська сім’я. Інколи навіть віруючі інших кон¬фесій користаються зі сприятливої нагоди і втішаються свят¬ковими влаштуваннями. Екстатична любов до Крішни зростає також у дні екадаші та інші святкові дні, що пов’язані з Крішною. 
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ сьомий
Ознаки екстатичної любови
Ознаки, що виявляє відданий внаслідок його екстатичної лю¬бови до Крішни, називають анубгавою. Коли відданий танцює, качається по землі, дуже гучно співає, кричить на повний голос, позіхає, тяжко віддихує, цілковито нехтує присутність інших, коли з рота його тече слина, коли він шалено регоче, струшує головою та відригує, усе це є практичні приклади анубгави. Коли відданого затоплює надзвичайно сильний приплив екста¬тичної любови, вияв цих ознак приносить йому трансцендент¬не полегшення.
Перелічені ознаки екстатичної любови поділяються на дві групи: одну називають иііта, а другу — кьиепана. Коли відда-ний позіхає, це ознаки групи иііта, а коли танцює, це ознаки групи киїепана.
Танець
Побачивши прекрасне обличчя Крішни під час Його танцю раса, Господь Шіва і собі пішов танцювати та бити у свій неве¬личкий барабан діндіма. До того екстатичного танцю згодом приєднався і його старший син Ґанеша.
Качання по землі
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (1.32) Відура запитує Уддгаву: «Любий друже, як мається Акрура? Він — не тіль¬ки безгрішна людина, він ще вчений мудрець і відданий Гос¬пода Крішни. Його екстатична любов до Крішни така глибо¬ка, що я бачив, як він, наче якийсь безумець, качався по землі, 
що на ній були відбитки стіп Крішни!» А одна ґопі якось пе-редала Крішні цидулочку, в якій писала, що Радгарані, зача-рована ароматом Його Гірлянди й від болю розлуки з Ним ка-чається по землі, від чого Її ніжне тіло вкривається синцями та подряпинами.
Гучний спів
Одна ґопі повідомила Крішну, що Шріматі Радгарані, оспі-вуючи Його, зачарувала усіх Своїх подруг, і ті наче скам’яніли й стали як неживі. А тимчасом камені, що лежали неподалік, почали з екстатичної любови плавитися.
Якось Нарада Муні співав мантру Харе Крішна, і зрештою заспівав так лунко, що усім здалося, ніби то з’явився Господь Нрісімха, а всі демони кинулися врозтіч.
Потягування
Сказано, що коли Нарада, той, хто носить віну, згадує у ве-ликому екстазі свого Господа Крішну, він іноді потягується з такою потугою, що священний шнур на його тілі рветься.
Крик
Одна ґопі якось сказала Крішні: «Любий сину Нанди Маха- раджі! Спів Твоєї флейти виповнив серце Шріматі Радгарані журбою і страхом, і тепер Вона квилить, наче птаха курарі, і голос їй переривається!»
Кажуть, Господь Шіва щоразу, як чує флейту Крішни, по-чинає, збентежений, кричати на повний голос, і від того гуку, що розноситься простором, демони страчаються сили, а віддані сповнюються радости.
Позіхання
Сказано, що коли на небі сходить повний місяць, лотос роз-криває свої пелюстки. А коли Крішна з’являється перед Радгарані, Вона позіхає, і то ніби розквітає лотос Її обличчя.
Тяжкий віддих
Щодо цього сказано таке: «Лаліта [одна з ґопі] — наче та пта¬ха чатакі, п’є тільки ту воду, яка падає з дощової хмари, і ніякої іншої». Тут Крішну порівняно до чорної хмари, а Лаліту — до птахи чатакі, котра шукає тільки одного — товариства Крішни. Метафора розгортається далі: «Як сильний вітер ча-сами розвіює величезну хмару, так гарячий віддих з ніздрів Лаліти позбавив її товариства Крішни, що зник раніше, як та стямилася».
Нехтування присутности інших
Що стосується того, коли віддані в стані екстатичної любо- ви нехтують присутність інших, то за приклад можуть правити дружини брахман, що відправляли жертвопринесення у Врін- давані. Вони повибігали з домів зразу як почули, що Крішна десь недалеко. Вони пішли зі своїх домівок до Крішни, геть не дбаючи за те, що подумають про це їхні велемудрі чолові¬ки. Брахмани пізніше обговорювали це поміж себе: «Який див¬ний цей потяг до Крішни, через який наші дружини, і на мить не застановившись над тим, що роблять, покинули нас!» Ось таку владу має Крішна. Будь-яка людина, що розвинула потяг до Крішни, звільняється з в’язниці народження та смерти, що її можна порівняти із замкнутими на засуви домами, які поки-нули дружини тих брахман.
У «Пад’явалі» є слова, що належать одному з відданих: «Нам немає й гадки про всіх чужих. І навіть якщо вони разом візь¬муться гудити нас, ми не звертатимем на них уваги. Ми просто будемо насолоджуватися трансцендентним смаком співу «Харе Крішна» і від цих звуків будемо качатися по землі, танцювати в екстазі і так втішатися вічним трансцендентним блаженством».
Виділення слини
За приклад цієї ознаки вияву екстатичної любови править Нарада Муні, про кого відомо, що інколи, як він оспівує «Харе Крішна», він застигає нерухомий на якусь мить, і тоді йому з рота цівочкою витікає слина.
Шалений регіт
Коли відданий дуже гучно, наче божевільний, сміється, це є наслідком надзвичайного збудження екстатичної любови, що переповнює його серце. Шалений регіт свідчить про певний душевний стан, що позначають спеціальним терміном атта- хаса. Коли розум відданого доходить такого стану, його любов виражається через вуста. Коли чути вибухи реготу, що вири-ваються з його рота один по одному, це порівнюють до квітів, що злітають з ліани відданости, яка росте в серці відданого, і падають долі. У «Чайтан’я-чарітамріті» віддане служіння Гос-поду також уподібнене до ліани, що тягнеться вгору до лото-сових стіп Крішни на Ґолоці Вріндавані.
Струшування головою
Одна ґопі мовила, звертаючись до своєї подруги: «Мабуть, це Господь Крішна, ворог демона Аґги, випустив зі Свого рота вихор, і вихор цей струшує твоєю головою і далі візьметься до
ГОЛІВ ІНШИХ ЛОТОСООКИХ ҐОПІ».
Відригування
Коли відданий відригує, це також іноді може свідчити за вияв його екстатичної любови до Крішни. Щодо цього є дальше свідчення. Якось Паурнамасі, звертаючись до однієї подруги Радгарані, що плакала, заспокоювала її словами: «Люба доню, не журися, що Шріматі Радгарані відригує. Я знаю, як вилі¬кувати Її, і зараз це зроблю. Прохаю, не плач так невтішно. Вона відригує зовсім не через розлад травлення; це — ознака її екстатичної любови до Крішни. Я зараз же вилікую Її, не хви¬люйся». Слова Паурнамасі свідчать про те, що екстатична лю¬бов до Крішни іноді виявляється через відригування.
Екстатична любов до Крішни спричиняється до того, що часами ціле тіло обіймає дрож або ще в якійсь його частині може статись зовнішній крововилив. Однак такі її вияви трапляють¬ся дуже рідко, і тому Шріла Рупа Ґосвамі детально на них не зупиняється. 
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ восьмий
Буттєва екстатична любов
Коли палка екстатична любов до Крішни в безпосередніх з Ним стосунках навіть на відстані від Крішни постійно впли¬ває на відданого, такий стан називають рівнем буттєвої екста-тичної любови. Ознаки вияву такої буттєвої екстатичної лю- бови поділяються на три типи, а саме: «вологі», «згорілі» та «висхлі».
Буттєва екстатична любов з «вологими» ознаками, що ви-никає у стосунках з Крішною, буває двох різновидів: безпо-середня й непряма. Якось Радгарані робила Гірлянду з квітів кунда, але, почувши флейту Крішни, покинула Свою робо¬ту. Це — прояв безпосередньої «вологої» буттєвої екстатичної любови. Непряма «волога» буттєва екстатична любов описана так: Крішна, якого називають також Пурушоттама, для матері Яшоди те саме, що хмара для птахи чатакі, і коли Крішну за-брали до Матгури, матір Яшода, безмежно стурбована й роз-гнівана, почала клясти царя Матгури.
Буттєва екстатична любов із «згорілими» ознаками буває трьох різновидів, і дальший опис ілюструє один з її виявів: «Одного разу матері Яшоді примарилося, ніби велетенська де- мониця Путана лежить на подвір’ї, і її тої ж миті затопило ба-жання розшукати Крішну».
Коли ознаки екстазу виявляються в тілі невідданого, їх на-зивають «висхлими» ознаками екстатичної любови. Невіддані по суті є матеріалістами, але в товаристві чистих відданих вони подеколи можуть виявляти деякі ознаки екстатичних пережи¬вань. Вчені-віддані називають ці вияви «висхлими».
Ознак буттєвої екстатичної любови існує вісім: людина ціпе¬ніє, починає потіти, волосся на її тілі настовбурчується, голос переривається, тіло тремтить і змінює колір, з очей котяться сльози, вона відчуває спустошеність.
Шріла Рупа Ґосвамі дає наукове пояснення цих восьми ознак. 
Коли життєва сила приходить у дотик зі стихією землі, людина ціпеніє. Коли та сама сила стикається зі стихією води, з очей котяться сльози. Коли ця сила стикається зі стихією вогню, людина потіє. Наслідком зіткнення її із стихією ефіру є відчут-тя спустошености. А коли життєва сила стикається з повітрям, тілом людини переходить дрож, голос переривається і волосся на тілі настовбурчується.
Ці ознаки іноді виявляються внутрішньо, а інколи назовні. Чистий відданий завжди відчуває такі ознаки екстатичних пе-реживань у своєму серці, але, зважаючи на сторонніх, здебіль-шого зовні їх не виявляє.
Заціпеніння
Причиною заціпеніння можуть бути екстатичний неспокій, страх, подив, горе та гнів. Ця ознака виявлена, коли людина припиняє говорити, застигає нерухома, відчуває спустошеність та гостре відчуття розлуки.
Уддгава, описуючи розваги Крішни Відурі, сказав: «Певного дня Крішна, перевдягнений наче садівниця, ввійшов до оранже¬реї і почав підбадьорювати жартами та сміхом ґопі, що працю¬вали там, а ті застигли приголомшені. А коли Крішна вийшов з оранжереї, ґопі в такому екстазі полинули очима за Крішною, що здавалося, ніби їхні серця та очі пішли за Ним слідом». Ці ознаки свідчать про те, що ґопі, дарма що не скінчили своєї ро¬боти, покинули працювати і застигли, занурившись в почуття екстатичної любови.
Інший випадок заціпеніння трапився, коли Крішна стояв на жертовній арені Камси між численних борців. У той час Його матір Девакі , побачивши Крішну серед борців, ніби скам’яні¬ла, а очі її повтягало.
Прикладом заціпеніння може служити і великий подив Гос-пода Брахми, що його описано у Десятій пісні «Шрімад- Бгаґаватам» (13.56). Коли Брахма нарешті зрозумів, що цей пастушок і є Сам Верховний Бог-Особа, він застиг на місці приголомшений. Побачивши усіх хлопчиків-пастушків на тому самому місці поруч з Крішною, Господь Брахма заціпенів, а його чуття припинили діяти. В такому стані заціпеніння він ви¬глядав наче золота статуя з чотирма головами. Так само застиг¬ли, приголомшені, жителі Враджі, коли побачили, як Крішна мізинцем лівої руки підняв пагорб Ґовардгану.
За приклад заціпеніння, причиною якому було горе, можна взяти випадок, коли Крішна увійшов у черево демона Бака- сури: тоді усі півбоги з вищих планет заціпеніли, розчавлені горем. Так само застиг, приголомшений, Арджуна, побачив¬ши, що Ашваттгама готується випустити в Крішну свою брахмастру .
Потіння
Приклад появи поту від переживання сильної радости наведений у «Шрімад-Бгаґаватам». Одна ґопі, звертаючись до Радгарані, казала: «Люба Радгарані! Ти дарма нарікаєш на пе-куче сонячне проміння — зовсім не воно є причиною випоту на Твоєму тілі. Ти прієш лише тому, що, коли Крішна поруч, Тебе заполонює хіть».
Колись ознаки потіння через страх виявив Рактака, один зі слуг Крішни. Певного дня Крішна перебрався за Абгіман’ю, чоловіка Радгарані. Абгіман’ю були не до вподоби зустрічі Радгарані з Крішною, і тому Рактака, побачивши Крішну, що, перевдягнутий, виглядав геть-чисто як Абгіман’ю, не впізнав Його і почав Йому дорікати. Коли ж Рактака зрештою зрозу¬мів, що перед ним перебраний за Абгіман’ю Крішна, на його тілі виросився піт. Причиною його потіння був страх.
Піт, причиною якого був гнів, виступив якось на тілі Ґару- ди, орла, що носить на собі Вішну. Якось цар райських планет
Індра наслав на Вріндавану страшний проливень. Ґаруда, зле-тівши над хмари, з гніву на Індру рясно потів.
«Гусяча шкіра» на тілі
Цю ознаку виявила мати Яшода, коли побачила в роті Крішни усі планетні системи всесвіту. Вона попрохала Крішну поширше розкрити ротика, щоб переконатися, чи їв Він гли¬ну. Проте коли Крішна розтулив ротика, вона побачила там не лише земну кулю, але й інші численні планети, від чого волос-ся на її тілі стало дибки.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (30.10) (там описаний танець раса, в якому брали участь ґопі) змальовано, як волос¬ся стає дибки на тілі від захвату. Коли під час танцю раса Крішна несподівно зник разом з Радгарані, ґопі почали шукати Його. Шукаючи за Крішною, вони звернулись до землі і сказа¬ли: «Люба планета Земле, скільки ж аскез і покут здійснила ти, що тепер ось лотосові стопи Крішни завжди торкаються твоєї поверхні? Те, в якому ти від того захваті, видно з дерев та рос-лин, які є волоссям на твоєму тілі і які нині так велично стрим-лять угору! Ми хотіли запитати тебе: коли вперше ти відчула це? Чи ти в захваті з того самого часу, як тебе торкнулись сто-пи Господа Вішну у Його втіленні Вамани, або, може, ти радієш відтоді, як Господь врятував тебе, втілившись як Вараха?»
Іноді Крішна разом з друзями-пастушками гуляли у війну. Коли Крішна в однім з таких жартівливих поєдинків засурмив у ріжок, Шрідама, що був у таборі Його супротивників, відчув, що волосся на його тілі настовбурчилось. Так само настовбур-чилось волосся на тілі Арджуни, коли він побачив Крішну в Його велетенській всесвітній формі.
Тремтіння голосу
Коли Крішна зійшов на колісницю, щоб їхати з Акрурою до Матгури, Яшода й усі ґопі, щоб не дати Йому поїхати від них, заступили Йому дорогу, а Радгарані голосом, що переривався і тремтів від хвилювання, почала вмовляти матір Яшоду, аби та вблагала Акруру не їхати.
Тремтіння голосу внаслідок подиву виявив Господь Брахма. У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (13.64) розказано, як Гос-подь Брахма, простершись перед Господом Крішною, молився до Нього і як тремтів у нього голос.
У Десятій пісні (29.30) наведено інший приклад тремтіння го¬лосу. Якось ґопі прийшли до Крішни, палаючи прагненням тан¬цювати з ним, але Крішна попрохав їх повертатися додому, до чоловіків. Ґопі удавали, що розсердилися на Крішну, але коли вони відповідали Крішні, їхні голоси тремтіли.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (39.56-57) описано, як цю ознаку екстазу виявив Арджуна, коли побачив усі плане¬ти Вайкунтги у водах Ямуни. Зрозумівши, що Крішна — це Верховний Бог-Особа, Акрура схилився головою до лотосо¬вих стіп Крішни і з молитовно складеними долонями підніс до Нього молитву тремтливим голосом.
Страх також може бути причиною тремтіння голосу, і цьому також є приклади. Один з друзів Крішни вихваляв Його так: «Любий друже, Твою флейту віддано Твоєму слузі Патрі. А коли я попрохав, щоб він повернув її, його голос став перери-ватися, а шкіра йому пожовкла».
Тремтіння тіла
Коли Крішна намагався схопити демона Шанкгу, Радгарані почала тремтіти зі страху. Інший приклад тремтіння тіла ви-явив Сахадева, молодший брат Накули. Почувши, що Шішу- пала, наче несамовитий, гудить Господа, Сахадева весь аж за-тремтів з гніву.
Тремтіння внаслідок горя виявила Радгарані. Якось Вона ка-зала одній ґопі: «Не відповідай на жарти цього парубка — це однак скінчиться самим розчаруванням. А також прошу, ска¬жи Йому, щоб не підходив до Мене, бо Його товариство дає нам тільки горе», і, промовляючи ці слова, Вона вся тремтіла.
Зміна забарвлення тіла
Інколи через дії Крішни людину заполонює таке горе, що її тіло змінює колір. Це проливає світло на слова ґопі, що зверта-лись до Господа так: «Любий Крішно, через розлуку з Тобою колір тіла усіх жителів Вріндавани змінився, і навіть великий мудрець Нарада прийняв Вріндавану за білий острів у молоч-ному океані».
Коли Крішна і Баларама зійшли на жертовну арену Камси, тіло Камси змінило колір. Так само змінився колір Індриного обличчя, коли він побачив, як Крішна, щоб оборонити жителів Враджі, підняв пагорб Ґовардгану. Якщо зміна кольору відбу-вається з надміру радости, тіло набуває червонуватого забарв-лення. Втім, Шріла Рупа Ґосвамі не зупиняється на цьому де-тальніше, бо такі ознаки бувають виявлені надзвичайно рідко.
Сльози
Сльози з очей можуть котитися внаслідок радости, гніву чи розлуки. Коли такі сльози спричинені радістю, вони дуже хо-лодні, а якщо їх причина — гнів, вони гарячі. В кожнім випад-ку виникає різь в очах і вони, за правило, червоніють. Крім того, вони починають свербіти, що змушує того, в кому вияв-лена ця ознака, терти їх руками.
Коли у лотосоокої Рукміні, першої цариці Крішни у Двара- ці, з очей котились сльози екстатичної радости, їй це було не зовсім до серця. У «Харі-вамші» також є вірш, де згадано, як у Сат’ябгами від великої любови до Крішни з очей покотилися сльози.
Сльози гніву покотилися з очей Бгіми, коли він почув, як Ші- шупала гудить Крішну на арені жертвопринесення Раджасуя. Бгіма хотів вбити Шішупалу на місці, але Крішна не дозво¬лив йому зробити цього, і тоді Бгіма з гніву насупився. Описа¬но, що гарячі сльози заслали йому очі, наче то на них найшла прозора хмаринка, що іноді серпанком вкриває місяць на ве¬чірньому небі. Вечорами, коли місяць вкриває прозора хмара, він виглядає напрочуд гарним — і коли Бгіма стояв зі сльоза¬ми гніву, що набігли йому на очі, це видовище було так само мальовниче.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (60.23) є відомий при-клад того, як сльози горя текли з очей Рукміні. Якось Крішна й Рукміні розмовляли між собою, і Рукміні, злякавшись мож-ливої розлуки з Крішною, почала дряпати землю своїми чер-воними, подібними до лотосів, нігтями. Вона плакала, і чорна туш з її очей скрапувала разом зі сльозами їй на груди, поси-лані порошком кункуми. Від туги голос Рукміні перервався.
Спустошеність
Коли через одночасний вияв щастя і горя людина, збентеже-на, не знає, що їй робити, такий стан називають пралая, або спустошеність. У стані пралая людина інколи падає на землю, і в її тілі виявляються усі ознаки екстатичної любови. Якось ґопі шукали Крішну, аж раптом Він Сам вийшов із заростей кущів та ліан, і тоді усі вони заціпеніли і мало не помліли. У такому стані ґопі виглядали навдивовижу гарними. Це — при¬клад пралаї, або спустошення, причиною якого є надзвичайно гостре відчуття щастя.
Пралая трапляється також внаслідок горя. Один такий при-клад наведено у Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (39.15). Шукадева Ґосвамі розповідає цареві Парікшіту: «Любий царю! Коли Крішна покинув ґопі, вони заглибилися в думки про Нього, усі їхні чуття припинили діяльність, і ґопі вже не відчу-вали свого тіла — наче б звільнились від впливу законів мате-ріального світу».
Ступені вияву екстатичних ознак
З багатьох екстатичних ознак, що виявляються в тілі відда-ного, перед веде заціпеніння. Ступінь заціпеніння визначають за тим, наскільки збуджена в тілі життєва сила, і подеколи це своєю чергою робить значний вплив на вияв інших ознак лю-бовного екстазу. Ці трансцендентні ознаки екстазу поступово розвиваються, і на різних ступенях того розвитку їх іноді нази-вають «тліючими», інколи — «палаючими», а ще іноді «сяю-чими». Відданий може перебувати на кожному із цих ступенів протягом багатьох років, причому різні ознаки цього екстазу поширюються на різні частини тіла. На відміну від сліз і трем-тіння голосу стан заціпеніння поширюється на все тіло, тимча- сом як сльози і тремтіння голосу є локалізованими ознаками.
Проте іноді від сліз очі запухають і вицвітають, а іноді по-чинають косити через розфокусування очних кришталиків. Через переривання голосу виникають судоми в горлі та відчут-тя страшної тривоги. Ці різні ознаки екстазу виявляються в різ-них частинах тіла і можуть супроводжуватися різними місцеви¬ми реакціями. Наприклад, коли за переривання голосу горло судомить, з нього може вирватися звук подібний до гарчання. Від таких звуків голос стає хрипкий; у стані крайньої тривоги можуть виявлятися багато інших звуків. Усі ці ознаки власти¬ві «висхлому» буттєвому стану екстазу, а точніше, його «тлію¬чій» стадії, і виявляються вони по-різному.
Іноді під час урочистостей, пов’язаних з розвагами Крішни, у громаді відданих можна спостерігати екстаз, що виражає себе в танці. Такі екстатичні ознаки називають «палаючими».
Жодна з вищезгаданих ознак не може виявитися сама по собі, основою їхнього вияву обов’язково має бути міцна прив’яза¬ність до Крішни. В противному разі у «тліючому» стані таких екстатичних виявів ознаки екстазу можуть бути взагалі прихо¬вані. Ознаки такого характеру переживав священик Ґарґамуні, відправляючи певні обряди в домі Нанди Махараджі. Коли він дізнався про те, як Крішна убив демона Аґгасуру, очі його на¬бігли сльозами, горло йому зсудомило, а тіло взялося потом. Відтак прекрасне лице Ґарґамуні ще покращало.
Коли можна бачити декілька виявів таких екстатичних ознак водночас, цей стан називається «палаючим». Наприклад, один з друзів Крішни якось сказав Йому: «Любий друже! Щойно я почув Твою флейту звідкілясь з лісу, мої руки повисли неру-хомі, очі набігли сльозами, та ще й так, що я не зміг пізнати Твого павичевого пера. Мої ноги зробилися наче кам’яні, і я не міг ступнути ані кроку. Тому, любий друже, я мушу визнати, що голос Твоєї флейти воістину здатний творити дива».
Ще якось одна ґопі казала іншій: «Люба подруго! Почувши голос Крішниної флейти, я спробувала не підкоритися чарові цих звуків. Але мені не вдалося спинити дрожу в тілі, і тому усі мої домашні, я певна, помітили, як сильно вабить мене до Крішни».
Коли екстатичні ознаки стримати неможливо і одночасно виявлені чотири чи п’ять їх різновидів, ця стадія екстатичної любови має назву «сяючої». Стосовно цього прикладом зно¬ву може бути мудрець Нарада. Коли він побачив перед собою Господа Крішну, тіло його заціпеніло настільки, що він не міг далі грати на своїй віні. Голос його тремтів так, що він не міг піднести до Крішни молитви, а його очі настільки застували сльози, що Нарада втратив здатність бачити Крішну.
Коли подібні ознаки виявилися в тілі Шріматі Радгарані, деякі з Її подруг дорікали їй: «Люба подруго, Ти звинувачуєш квіти, кажучи, що то їхній аромат подразнює Тобі очі, так що з них котяться сльози. Ти закидаєш вітрові, що нібито це він здиб¬лює волосся на Твоєму тілі. І Ти проклинаєш Свої лісові про¬гулянки, ніби це вони винні в тому, що стегна Твої заніміли. Але Твій переривчастий голос викриває Тебе: насправді при¬чина всьому цьому одна — Твоя любов до Крішни!»
Шріла Рупа Ґосвамі зауважує, що коли різноманітні екстатич¬ні ознаки виявлені з великою силою, екстатичний стан відда¬ного можна назвати «найосяйнішим». Наприклад, друг Крішни звертався до Нього так: «Пітамбаро! Від розлуки з Тобою тіло усіх насельників Ґокули Вріндавани вкрите потом, а в їхніх очах стоять сльози. Тільки й чути, що їхнє тужаве голосіння. Усіх їх висушує журба».
Екстатична любов знаходить своє найвище вираження у маха-бгаві. Ознаки маха-бгави виявляла лише Радгарані, але згодом, коли явився Шрі Крішна Чайтан’я, щоб пережити лю-бовний стан Радгарані, Він також виявив усі ознаки маха-бгави. Шріла Рупа Ґосвамі каже щодо цього, що маха-бгавою нази¬вають стадію, на якій ознаки екстатичної любови виявлені щонайяскравіше.
Шріла Рупа Ґосвамі аналізує далі вияви екстатичної любови, розбивши їх на чотирц групи, що називаються саттвікабгаса.
Подеколи імперсоналісти, які насправді відданого служіння не виконують, також виявляють ознаки, подібні до ознак екста-тичної любови, але їхній екстаз — не справжній екстаз, а рад-ше його відбиток. Наприклад, іноді у Варанасі, святому місці й обителі вчених імперсоналістів, можна бачити санн’ясі, що вго¬лос ридає, почувши, як хтось прославляє Господа. Трапляється, імперсоналісти, коли повторюють мантру Харе Крішна, тан¬цюють, проте їхньою метою не є служити Господеві — вони прагнуть розчинитися в Його бутті. Рупа Ґосвамі тому каже, що навіть якщо їхнє оспівування «Харе Крішна» і дає свої пло¬ди, ознаки екстазу, що виявляються в тілі імперсоналістів, ще не можна розцінювати як ознаки справжньої любовної прив’я- заности до Господа, бо це тільки її відбиток — наче сонячний зайчик у темній кімнаті. Оспівування «Харе Крішна», однак, насправді таке чудове і трансцендентне, що зрештою розтоп¬лює навіть серця імперсоналістів. Рупа Ґосвамі каже, що озна¬ки екстазу, що їх виявляють імперсоналісти — це лише відби¬ток екстатичної любови, а не сама любов.
Іноді логіки, чиї серця подібні до каменю і котрі не мають ніякого стосунку до відданого служіння і не розуміють транс-цендентної величі Господа, приходять послухати хвалу величі Господа, і може видатися, що від розчулення з їхніх очей по-чинають котитися сльози. Щодо цього один відданий, звертаю-чись до Господа, каже: «Любий Мукундо, я не здатний належно змалювати величі Твоїх розваг. Навіть коли про них слухають невіддані, вони від зворушення починають плакати, а їхні тіла обіймає трепет». Насправді серця невідданих лишаються камін¬ними. Але прославляння Господа має такий вплив, що на силі змусити плакати навіть їх.
Буває, що якийсь невідданий, не мавши по суті ніякого ваб-лення до Крішни і не дотримуючи жодних правил і настанов, навчившись, вправно імітує ознаки екстатичної відданости, ба навіть плаче у зібранні відданих. Проте подібні сльози не є ознакою справжньої екстатичної любови. Виявляти такі озна¬ки можна навчитися просто за допомогою практики. Хоча по¬треби описувати ці відбитки істинної екстатичної любови не¬має, Рупа Ґосвамі все ж наводить деякі приклади, коли такі ознаки екстазу виявляються у людей, котрі не мають ніякого стосунку до правдивого відданого служіння. 
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ
Вияви любови до Крішни
Існують певні тілесні ознаки, які свідчать за те, що відда-ного повністю поглинула екстатична любов (в’ябгічарі-бгава). Цих ознак нараховують тридцять три: прикрість, туга, покір-ливість, відчуття провини, втома, сп’яніння, гордість, сумніви, тривога, сильне хвилювання та вихлюпи емоцій, безумство, за-буття, хвороба, замішання, омертвіння, лінощі, знерухомлення, сором’язливість, скритість, пам’ятування, розважливість, зане-покоєність, глибокодумність, незворушність, щастя, необорне бажання, бажання застосувати насильство, зухвальство, зазд-рість, безсоромність, запаморочення, сонливість та стямлення.
Прикрість
Коли людина змушена робити заборонені речі або утриму-ватись від правильних дій, вона відчуває каяття, вважає, що збезчестила себе. При цьому присутнє відчуття прикрости. В такому стані людина втрачає спокій, плаче, колір її тіла змі-нюється, вона стає покірливою і важко зітхає.
Коли Крішна карав змія Калію, Нанді Махараджі на якусь хвилю здалося, що Крішна потонув у затруєних водах Ямуни, і він, звертаючись до Яшоди-деві, сказав: «Люба дружино! Крішна зник під водою, а тому чи є сенс підтримувати життя в наших тілах, що сповнені гріха? То ліпше зразу киньмось в отруєні води Ямуни і так розрахуймось за гріхи, що їх ми були вчинили!» Це — приклад сильного потрясіння, яке викликає у відданого гостре відчуття прикрости.
Коли Крішна покинув Вріндавану, Субала, Його близький друг, вирішив також виїхати з селища. Покидаючи Вріндава¬ну, Субала думав собі, що без Крішни Вріндавана геть втра¬тила свою привабливість. Наведено таку аналогію: як бджола відлітає з квітки, в якій вже не лишилось меду, так і Субала 
покинув Вріндавану, зрозумівши, що там вже немає нічого, що дозволяло б насолоджуватись нектаром трансцендентного блаженства.
У «Дана-келі-каумуді» Шріматі Радгарані звертається до одної зі Своїх подруг так: «Люба подруго! Якщо Я не матиму змоги слухати про славетні діяння Крішни, то ліпше Мені вза-галі оглухнути. А що Я не здатна бачити Його тепер, то ліп¬ше хай світ взагалі згасне в Моїх очах». Це — ще один при¬клад відчуття прикрости, що охоплює відданого через розлуку з Крішною.
У «Харі-вамші» наведено слова Сат’ябгами, однієї з цариць Крішни у Двараці, що каже, звертаючись до свого чоловіка: «Знай, любий Крішно, що я добре чула, як Нарада вихваляв перед Тобою якості Рукміні! То за мене певно що не варто і мови псувати!» Це — приклад відчуття прикрости, причиною якого є ревнощі. Рукміні й Сат’ябгама обидві були дружина¬ми Крішни, а тому, природно, між ними тривало жіноче супер-ництво. Отож коли Сат’ябгама почула, як вихваляють Рукміні, ревнощі уп’ялися їй у серце.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (51.47) є такі слова: «Любий Крішно, не мені казати, що я чимось відрізняюсь од інших, хто заплутавсь у матеріальному існуванні, бо я й сам сприймаю життя тільки на тілесному рівні. Мене обсідають турботи про сім’ю, дім, дружину, гроші, землю та царство. Ма-теріальне оточення геть забрало в мене розум, і тому я гадаю, що зжив свій вік намарне!» Це — приклад відчуття прикрости, причиною якого є скорбота.
На погляд Бгарати Муні відчуття прикрости є несприятли-вою ознакою. Але інші вчені мудреці вважають, що таке від-чуття прикрости властиве нейтральним взаєминам і є запобіж-ним засобом, що допомагає охоронити відчуття екстатичної любови.
Туга
Коли людині не вдається досягнути бажаної мети в житті, коли вона не бачить ніякого сенсу у тому, що робить, коли доля повертається до неї спиною і коли людина звинувачує у всьому себе, кажуть, що її обійняла туга.
Бувши у такому стані, людина весь час сумнівається, ста¬вить запитання, часто поринає в роздуми, хнюпиться, кається у своїх вчинках і тяжко зітхає. Колір її тіла змінюється, в роті шерхне.
Один похилого віку відданий Крішни звертається до Нього так: «Любий Крішно, Ти, хто вбив демона Аґгу! Я вже ста¬рий і немічний. Мова моя нерозбірлива, голос тремтить, розум потьмарився, а пам’ять геть притерлася і чимдалі частіше зра-джує мене. А Ти, мій любий Господи, ясний, наче місячне про-міння, і єдине, за чим я справді шкодую, це те, що не мав по-тягу до цього Твого яскравого сяйва і тому не зробив ніякого поступу в свідомості Крішни». Це — приклад туги, яка вини-кає через нездатність досягнути бажаного.
Один відданий сказав: «Сьогодні вночі мені наснилося, буцім я збирав у садочку всілякі квіти на гірлянду для Крішни. Але раптово мені, нещасливому, сон перервався, і я так і не до- сяг бажаної цілі!» Ці слова — приклад туги, що виникла через невиконання своїх обов’язків.
Нанда Махараджа, побачивши, в яке скрутне становище потрапив його годованець Крішна на жертовній арені Кам¬си, вигукнув: «Що я за нещасний батько? Чому було мені не замкнути Його вдома, в покої? Ой леле! Я сам привіз Його до Матгури — і ось бачу, яка небезпека стоїть перед Ним у подо¬бі велетенського слона Кувалаї. Здається, ніби нині на місяць Крішни найшла тінь Землі». Це — приклад скорботи, що ви-никає через зрадливість долі.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (14.9) Брахма каже: «Любий Боже! Ти — безмежний, одвічний Бог-Особа, Надду- ша Усесвіту, і маєш у Своїй волі найдосконаліші енергії, що тво¬рять ілюзію, я ж якщо в чому і не знаю меж, то це в зухваль¬стві: зваж лишень — я хотів перевершити Тебе, вважаючи себе достатньо могутнім, і думав, що можу обійтися без Тебе! Як я пишався тою незначною силою! Але як іскра з вогню не може заподіяти ніякої шкоди самому вогню, так і моя незначна здат¬ність творити ілюзію наразилась на цілковиту поразку, коли я протиставив її Твоїй незрівнянно могутнішій ілюзотворчій енергії. Я відчуваю себе нічого не вартим нікчемою». Це твер¬дження Брахми є прикладом скорботи, що їй причиною скоє¬на образа.
Покірливість
Відчуття власної слабкости, що йому причиною горе, страх чи вчинені проти інших образи, називають покірливістю. За такого приниженого стану людина інколи стає балакучою, дріб’язковою, розум її робиться нечистий, вона втрачає спокій і стає бездіяльною.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (51.57) наведено даль-ші слова царя Мучукунди: «Любий Господи! Через мої колиш-ні лихі вчинки горе ходить назирці за мною. Мене повсякчас мучають різноманітні бажання, але ніякі матеріальні втіхи не вгамовують тої муки. Але тепер з Твоєї ласки мені вдалося від-найти спокій у захистку Твоїх лотосових стіп, що вічно вільні від тіні скорбот, страху та смерти. О верховний заступнику, о верховна душе, о найвищий повелителю, молю, обороняй мене і далі, бо становище моє поправді жалюгідне!» Ці слова Мучу-кунди є виявом стану покірливости, що виникає внаслідку жор¬стоких страждань у матеріальному світі.
Коли Ашваттгама випустив в Уттару брахмастру, та пере-лякалася, що може загинути її дитина, Махараджа Парікшіт, яку вона тоді носила під серцем. Не зволікаючи, вона віддалася на милість Крішни. Уттара мовила: «Любий Господи, благаю, врятуй моє дитя! А вже мені самій загинути від Ашваттгаминої брахмастри не страшно». Це — приклад покірливости, причи¬ною якої є страх.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (14.10) Господь Брахма каже: «О нехибимий! Народившись від ґуни страсти, я гордо ніс себе, бо мав себе за творця цього матеріального світу. Ця моя оманна гординя була наче та непроглядна пітьма, що огор¬нула мене цілого, і в цій пітьмі я геть засліп і став вважати, що можу змагатися з Тобою, Верховним Богом-Особою. Але, лю¬бий Боже, знай, що хоча мене й вважають за творця цього все¬світу, насправді я — Твій вічний слуга. Тому прошу, зі Свого вічного співчуття прости мене». Ці слова Брахми є іншим прикладом покірливости, що виникає внаслідок усвідомлення негідности свого вчинку.
Подеколи причиною покірливости стає сором’язливість. На-приклад, якось, коли ґопі купалися в річці, Крішна позабирав усе їхнє вбрання, і ґопі гуртом почали благати Крішну не зну-щатись так над ними. Йони звернулися до Нього з такою мо-вою: «Любий Крішно, ми знаємо, що Ти — син Нанди Маха- раджі й улюбленець усієї Вріндавани. Ми теж дуже любимо Тебе. То навіщо Ти робиш нам таку прикрість? Прохаємо, по-верни нам одежу. Подивись лишень, як ми всі тремтимо від хо¬лоду!» Така покірливість виникла внаслідку їхньої сором’язли- вости: адже вони стояли перед Крішною голі.
Відчуття провини
Коли людина ганить себе за якийсь негідний вчинок, кажуть, що вона відчуває свою провину.
Якось Радгарані готувала квасне молоко для Крішни. Обни-зані самоцвітами браслети на Її руках оберталися навколо її за-п’ясть, а Сама Вона виспівувала святе ім’я Крішни, аж раптом подумала: «Я оце наспівую Собі святе ім’я Крішни, а що буде, як мої старші — свекруха і зовиця — почують Мій спів?» На цю думку серце Радгарані похололо. Це — приклад відчуття провини внаслідок відданости Крішні.
Колись прекрасноока Шріматі Радгарані пішла до лісу зби-рати квіти на гірлянду для Крішни. Збираючи квіти, вона рап-том зжахнулась, що хтось може помітити Її, і тоді Її огорнули втома і слабкість. У цьому випадку почуття провини було ви-кликане працею для Крішни.
У книзі «Раса-судгакара» є місце, де сказано, що Радгарані, пробувши ніч з Крішною, відчула таку слабкість, що не здужа-ла підвестися з ложа. Коли Крішна взяв Її руку, щоб допомог¬ти їй піднятися, Радгарані охопило почуття провини за те, що Вона була з Ним уночі.
Втома
Людина відчуває втому, коли вона подолала велику відстань, коли багато танцювала, а також після статевих зносин. Ви¬явами такої втоми є запаморочення, потіння і позіхання. Ще людина, яка відчуває втому, часто дихає, і їй важко рухати кінцівками.
Якось Крішна повівся з Яшодою негаразд, і та почала га-нятися за Ним по подвір’ї. За якийсь час вона дуже втомила¬ся і спітніла, а вузол волосся на її голові розсипався. Це — приклад утоми через надмірні зусилля.
Під час свят пастушкй, друзі Крішни, а також Баларама зви-чайно танцювали всі разом. Під час танцю гірлянди на їхніх шиях розгойдувалися, а на тілах хлопчиків впрошувався піт так, що від екстатичного танцю все тіло робилося мокре. Це — приклад утоми від танцю.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (33.20) сказано, що піс¬ля любовних утіх з Крішною — танців, обіймів та поцілун-ків— ґопі часами відчувати сильну втому, і тоді Крішна зі Своєї безпричинної ласки та співчуття до них Своїми лотосовими ру¬ками стирав піт з їхніх щік. Це — приклад втоми, що виклика¬на участю в танці раса.
Сп’яніння
Від уживання міцних напоїв або надміру хтивости людина стає зухвалою і виповнюється оманної пихи, її голос грубшає, очі запухають, а тіло набуває червонуватого відтінку. В книзі «Лаліта-мадгава» описано, як колись Господь Баладева сп’янів від надміру меду і почав промовляти до мурашок: «Гей, мура-шині царі, чого це ви поховались по норах?» Ще Він звернув¬ся до царя небес: «Царю Індро! Ти — забавка в руках Шачі! Чого ти регочешся? Я ладен розтрощити увесь світ і знаю, що Крішна не гніватиметься на Мене, якщо Я зроблю це». 
Далі Баларама звернувся до Крішни: «Любий Крішно, ска¬жи хутчіш, чому весь світ гойдається, а місяць так видовжив¬ся! А ви, Ядави, чого це ви смієтеся з Мене? Будь ласка, дай¬те Мені ще медового напою з нектару квітів кадамби/» Шріла Рупа Ґосвамі молиться: хай Господь Баларама, поки промовляє так, наче Він напідпитку, буде задоволений з усіх нас.
Сп’янівши, Баларама відчув втому і ліг спочити. Здебільшо-го піднесені особистості, коли сп’яніють, просто лягають спати, особи посередні у стані сп’яніння співають і сміються, а люди ниці починають лаятися або ще плакати. Отож сп’яніння вияв-ляється по-різному: все залежить від віку та способу мислення. Не бачивши потреби обговорювати цей предмет далі, Шріла Рупа Ґосвамі у подробиці не вдається.
Ознаки сп’яніння певного разу виявила і Шрі Радгарані, коли якось побачила Крішну. Вона то починала сновигати взад-впе- ред, то сміялася, то затуляла Своє обличчя, то промовляла щось беззмістовне чи благала про щось Своїх подруг-ґош. Спо¬стерігаючи поведінку Радгарані, ґопі перемовлялися між со¬бою: «Лишень подивіться, як сп’яніла Радгарані, просто поба¬чивши перед Собою Крішну!» Це — приклад екстатичної любови у стані сп’яніння.
Гордість
Екстатична любов може виражатися через гордощі — якщо особа дуже багата, винятково вродлива, має першокласне по-мешкання або досягнула піднесеної мети. Гордим називають також того, кому байдуже про зневажливе ставлення до нього інших.
Білваманґала Тгакура казав: «Мій любий Крішно, Ти поки-даєш мене, стараючись силою вивільнитися з моїх обіймів, але Твоя сила справить на мене враження лише якщо Тобі вдасть¬ся вирватися з мого серця». Це — приклад почуття гордости в екстатичній любові до Крішни.
Якось, коли під час танцю раса Радгарані десь зникла і Крішна хотів іти шукати Її, одна з близьких подруг Радгарані, звертаючись до Крішни, мовила: «Любий Крішно, задля слу-жіння Шрі Радгарані Ти готовий на все, і зараз навіть покидаєш решту ґопі і йдеш Її шукати. То дозволь запитати, якого став¬лення до Себе за це Ти ждеш від Неї?» Це — приклад почуття гордости внаслідок виняткової вроди.
Іноді, коли в Радгарані прокидалася гордість, Вона казала: «Хлопчики-пастушки роблять для Крішни чудові квіткові гір-лянди, а однаково, коли дарую Йому гірлянду Я, Він застигає приголомшений, а потім бере її і притискає до серця».
Щось подібне каже у Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (2.33) Господь Брахма: «Любий Мадгусудано! Чистих відданих Твоєї Милости зв’язують з Тобою почуття справжньої екста-тичної дружби, і тому жодний ворог їм не страшний. Вони впевнені, що Ти завжди оборониш їх, а тому їм вільно недбало ступати по головах своїх ворогів». Іншими словами, той, хто знайшов притулок біля лотосових стіп Господа, завжди гордий з того, що він здатний подолати своїх ворогів.
Один ткач з Матгури, звертаючись до Крішни, казав: «Лю-бий царю Вріндавани! Твоя безпричинна милість зробила мене таким гордим, що мені вже не потрібна навіть ласка Господа Вайкунтги, якої домагаються численні великі мудреці, занурю-ючись у глибоку медитацію». Іншими словами, йоґи і великі мудреці заглиблюються в медитацію на Господа Вішну, що живе на планетах Вайкунтгах, а відданий Крішни такий гор-дий, що вважає їхню медитацію не вартою уваги. Таке почут¬тя гордости виникає внаслідок того, що відданий осягнув най-вищу мету життя — Крішну.
Сумнів
Викравши якось у Крішни усіх телят, корів та Його друзів- пастушків, Господь Брахма вже хотів іти геть, аж раптом його обійняв сумнів щодо свого вчинку, і тоді він почав роззирати-ся на всі боки своїми вісьмома очима (Господь Брахма має чо-тири голови і, відповідно, вісім очей). Це — приклад почуття сумніву в екстатичній любові, що постав унаслідку крадіжки.
Подібно до цього Акрура якось, для того тільки, щоб да-рувати задоволення Крішні, викрав С’ямантака-мані, коштов-ний камінь, який може виробляти золото необмеженою мірою, але згодом розкаявся у тій крадіжці. Це — ще один приклад сумніву в екстатичній любові до Крішни, що постав внаслідок крадіжки.
Було таке, що Індра, цар небес, прикликав зливу і залив зем¬лю Враджі потоками води. Тоді йому порадили впокоритися лотосовим стопам Крішни. На ту раду вид Індри почорнів від сумніву.
Тривога
Інколи від видовища блискавки в небі, хижого звіра або від лункого звуку у людини скидається серце і такий психічний стан називають тривогою. В стані тривоги людина шукає при-тулку в якомусь надійному місці. Буває, що при тому волосся на її тілі настовбурчується, а саме тіло тремтить. Вона припус-кається помилок у своїх діях, а подеколи її тіло ціпеніє.
У «Пад’явалі» є дальше твердження: «Любі друзі! Думка про те, що Крішна перебуває зараз серед демонів у Матгурі, де пра-вить демонічний цар Камса, гнітить моє серце». Це — один з прикладів тривоги в екстатичній любові до Крішни від перед-чуття небезпеки, що Йому загрожує.
Коли Врішасура в подобі бика з’явився у Вріндавані, усі ґопі дуже налякались і в сум’ятті кинулись обнімати дерева тамала . Це — приклад страху, що викликаний виглядом лю-тої тварини, коли людина шукає захисту, весь час пам’ятаючи про Крішну в екстатичній любові. Зачувши дзявкіт шакалів у лісі Вріндавани, матір Яшода часами не дозволяла Крішні ві-дійти від неї ані на ступінь: вона боялась, щоб ті не напали на Нього. Це приклад того, як екстатична любов до Крішни вира-жається через тривогу, що її викликають лункі оглушливі зву-ки. Такий різновид тривоги дещо відрізняється від звичайного страху. Людина, коли відчуває страх, може принаймні якось ду¬мати про майбутнє або минуле, але у стані екстатичної триво¬ги місця для таких роздумів немає.
Сильне хвилювання та вихлюпи емоцій
Причиною сильних вихлюпів емоцій може бути щось дуже любе серцеві, щось надзвичайно огидне, пожежа, сильний ві-тер, злива, певні природні катаклізми, поява великого слона чи зустріч з ворогом. Коли поштовхом до вихлюпу емоцій є зуст-річ з тим, хто милий серцеві, людина починає говорити дуже плинко, добираючи приємних слів. Коли причиною хвилюван-ня стає якесь огидне видовище, людина голосно кричить. Коли вона бачить пожежу, це примушує її тікати. Бувають виявлені ще такі ознаки: тілом переходить дрож, людина заплющує очі або плаче. Коли вихлюп емоцій зумовлений сильним вітром, людина щодуху біжить і при тому тре собі очі. Коли починаєть¬ся злива, людина розкриває парасоль, а тіло її напружується і стає як туго напнута струна. Коли стається якесь несподіване нещастя, людина блідне на лиці, вражена, застигає, а її тіло обі¬ймає дрож. Якщо причиною сильного хвилювання є поява ди¬кого слона, людина відплигує вбік, виявляє різні ознаки страху, інколи при цьому хапливо озирається. Перед обличчям ворога наплив емоцій змушує людину намацувати зброю або намага¬тися втекти.
Коли матір Яшода бачила свого сина, як Він повертався з лісу Вріндавани, вона починала хвилюватись так сильно, що з її грудей бігло молоко. Це — приклад хвилювання, що його викликає зустріч із предметом любови.
У Десятій пісні (23.18) Шукадева Ґосвамі повідомляє царя Парікшіта: «Шановний царю! Дружини брахман мали щиру схильність прославляти Крішну і завжди ждали нагоди поба-чити Його. Тому щойно вони почули, що Крішна поблизу, їх заполонив непереборний потяг побачити Його, і вони не ва-гаючись покинули свої домівки». Це — приклад вияву почут-тів внаслідку присутности дуже дорогої серцю особи.
Коли Крішна убив Путану, відьму-демоницю, і вона пова-лилася на землю, матір Яшода, застигши від подиву, почала схвильовано вигукувати: «Ой лишенько! Що це, що це?» Поба-чивши, що її любе маля Крішна бавиться на грудях мертвої де- мониці, матір Яшода, сполохана, заметалася взад-вперед. Це — приклад хвилювання, викликаного жахливим видовищем.
Коли Крішна вирвав з коренем двоє дерев арджуна і вони з гуркотом повалилися долі, Яшодине серце на цей гуркіт стис- лось, і вона, вкрай збентежена, просто звела очі догори, не знавши, до чого хапатися. Це — приклад хвилювання, що його причиною став оглушливий звук.
Коли у Вріндавані схопилася лісова пожежа, усі пастухи зі-йшлися до гурту і в розпачі звернулися до Крішни, благаючи врятувати їх. У цьому випадку причиною вихлюпу емоцій був вогонь.
Якось демон-смерч на ім’я Трінаварта підхопив Крішну разом з кількома величезними деревами і став їх розкручувати, підносячи високо в небо. Тим часом мати Яшода, ніде не бача-чи свого сина, розхвилювалась і забігала скрізь по обійстю. У цьому прикладі до хвилювання спричинився смерч.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (25.11) розказується про те, як Індра наслав на Вріндавану страшенний проливень. Коровам і пастушкам було холодно під поривами пронизливо-го вітру, і тому вони збились докупи і всі гуртом тулилися до Крішни, шукаючи порятунку біля Його лотосових стіп. Це — приклад хвилювання, причиною якого була сильна злива.
Колись, як Крішна був у лісі Вріндавани, почався сильний град, і дорослі наказали Йому: «Крішно, стій і не руш з місця! Дорослі пастухи, що набагато досвідченіші й сильніші проти Тебе, і ті не наважуються бодай поворухнутися, а Ти — прос¬то мале хлоп’я. То стій і не рухайся!» У цьому випадку причи¬ною хвилювання був сильний град.
Коли Крішна карав Калію в затруєних водах Ямуни, матір Яшода голосно тужила: «Ой лишенько! Земля ніби двигтить, а небо наче проливає сльози! Чи це землетрус? Мій синок зник в отруєних водах Ямуни. Що мені тепер робити?» Це — при¬клад хвилювання, викликаного стихійним лихом.
На арені Камси, коли на Крішну напали величезні слони, усі присутні жінки почали благати Його: «Любий хлопчику, про-симо, негайно тікай звідси! Хіба Ти не бачиш цих слонів-велет- нів, що ось-ось розтопчуть Тебе? Ти так довірливо дивишся на них, а нам від того холоне серце!» Крішна тоді сказав матері Яшоді: «Люба матінко, хай тебе не турбують ці слони та коні, що насуваються на нас, здіймаючи пил, який засліплює очі цих лотосооких паній. З’явися переді Мною хай би й демон Кеші, сила Моїх рук забезпечить перемогу. Годі хвилюватися, мамо!»
У «Лаліта-мадгаві» одна подруга каже матері Яшоді: «Справ¬ді дивно, що коли демон Шанкгачуда, величезний і міцний, наче велика гора, напав на твого прекрасного, як Купідон, сина, у Вріндавані не трапилось нікого, щоб оборонити Його. А однак цей демон зажив смерти від рук твого маленького сина. Мабуть що Йому вдалося вив’язатися з лиха завдяки суворим аскезам і покутам, що їх ти здійснювала за минулих життів!»
У тій самій «Лаліта-мадгаві» розказано, як Крішна викрав Рукміні з церемонії її одруження. Серед присутніх царевичів здійнявся гомін; вони запально казали один одному: «З нами наші слони, коні, колісниці, луки, стріли й мечі — то чого нам боятися Крішни? Нападімо на Нього! Та хто Він такий? Він — хтивий підпасок та й годі. Хіба ж ми дозволимо Йому викрасти так царівну?! Гуртом на Нього!» У цьому випадку причиною хвилювання є присутність ворога.
Вищенаведені приклади Шріла Рупа Ґосвамі використовує, щоб довести, що у стосунках з Крішною не може бути й мови про імперсоналізм. Взаємини з Крішною передбачають усі форми міжособистісних стосунків.
Безумство
Шріла Білваманґала Тгакура молиться: «Нехай Шріматі Радгарані Своєю цілковитою відданістю Крішні очистить весь світ. Зі Своєї екстатичної любови до Нього Вона часом діє так, наче в Неї щось негаразд з головою, наприклад намагається збивати юґурт у порожньому глечикові. А Крішна дивиться на Радгарані, і, зачарований, береться замість корови доїти бика». Це — лише окремі приклади безумства чи божевілля, пов’яза- ного з любовними стосунками Радги й Крішни. В «Шрімад- Бгаґаватам» сказано, що, коли Крішна плигнув у затруєні води Ямуни, Шріматі Яшода-деві наче стратилась розуму. Замість іти шукати протиотруйні трави, вона почала звертатися до де-рев, наче то були заклиначі змій. З молитовно складеними ру-ками вона вклонялася деревам і запитувала їх: «Якою травою можна врятувати Крішну від смерти від отруєної води?» Це — приклад безумства, причиною якого є велика небезпека.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (30.4), де описано, як відданого охоплює безумство внаслідку екстатичної любови, йдеться за ґопі, що розшукували Крішну в лісах Вріндавани. Ґопі голосно співали про славетні діяння Крішни і так блука¬ли лісами, шукаючи Його. Вони знали, що Крішна не прив’я-заний до певного місця, Він — усепроникаючий, Він — у небі, у воді, в повітрі, Він — Наддуша в серці кожного. Тому ґопі звертались до всіх дерев та рослин, розпитуючись у них, чи не бачили вони, бува, Верховного Бога-Особу. Це — приклад ек-статичного безумства, яке охоплює відданих.
Так само існують і інші вияви «хворобливих» станів, що їм причиною екстатична любов. Вчені мудреці віддають належне цим станам, зараховуючи їх до категорії махабгави. Друга назва цьому надзвичайно піднесеному станові — дівйонмада, транс¬цендентне безумство.
Забуття
Коли Крішна покинув Вріндавану і оселився в Матгурі, Шріматі Радгарані послала Йому звістку, що Його матір, цари-ця Враджі, так тяжко переживає розлуку з Ним, що на її вус¬тах збирається піна, наче на березі океану. Подеколи, перека¬зувала Радгарані, Яшода здіймає руки, наче то океанські хвилі, й від гострого болю розлуки з криками качається по землі, а часами замовкає і заспокоюється, наче море в штиль. Ці озна¬ки переживань у розлуці з Крішною мають назву апасмара, чи забуття. Виявом цих ознак екстатичної любови є забуття, коли людина вже не дає собі звіту в тому, що робить.
Іншого разу Крішні надіслали звістку про те, що після того, як Він убив Камсу, один з Камсиних друзів, демон, збожеволів. На губах в цього демона виступила піна, він почав несамови¬то розмахувати руками і качатися по землі. Цей вияв демоніч¬них емоцій питомий для взаємообміну стосунками з Крішною у расі жаху й відрази. Існує п’ять головних різновидів стосун¬ків з Крішною, і їх називають прямими, а також сім інших, їх називають непрямими. Демон, за якого йшлося, не міг не пере¬бувати з Крішною принаймні в якихось стосунках, і свідоцтвом на силу цього є те, що він виявив певні трансцендентні озна¬ки після того, як почув, що Крішна щойно вбив Камсу. Шріла Рупа Ґосвамі зауважує тут, що ознаки такого роду також захо¬вують у собі певну трансцендентну велич.
Хвороба
Коли Крішна покинув Вріндавану і жив у Матгурі, хтось з друзів повідомив Його: «Любий Крішно! Знай, що жителі Вріндавани через розлуку з Тобою дуже страждають, від чого здається, що вони всі захворіли. їх лихоманить, їхні рухи без-ладні. Вони просто лежать долі і зітхають».
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (12.44) Махараджа Парікшіт запитує щодо Господа Ананти. Вислухавши це запи-тання, Шрі Шукадева Ґосвамі почав виявляти ознаки повного знесилення. Однак він зумів опанувати себе і слабким голо¬сом відповів на запитання царя Парікшіта. Цей стан знемоги описаний як свого роду лихоманка, яку викликає екстатичне блаженство.
У «Шрімад-Бгаґаватам» є ще інший уривок, який оповідає про зустріч дівчат Враджі з Крішною у священному місці Куру- кшетра, і зустріч ця відбулася через багато років після їхніх дитячих розваг. Під час тої зустрічі з Крішною на Курукшетрі ґопі, коли почалося сонячне затемнення, заціпеніли. Вони не дихали, їхні очі не змигували, уся інша діяльність їхніх тіл теж припинилася; вони стояли перед Крішною нерухомі, наче ста¬туї. Це — інший приклад хворобливого стану, що виникає вна¬слідок надміру трансцендентного блаженства. 
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ
Дальші ознаки виявів екстатичної любови до Крішни
Замішання
У книзі «Хамсадута» розказано таке: «Якось згорьована через розлуку з Крішною Шріматі Радгарані пішла з кількома подругами на берег Ямуни. Там Радгарані побачила альтанку, в якій колись Вони з Крішною насолоджувалися любовними втіхами, і на згадку про це світ їй в очах перемінився. Її запа-морочення було дуже сильним, і приховати його було немож-ливо». Це — приклад замішання, причиною якого є розлука.
Є свідоцтва і щодо замішання, викликаного страхом. Ознаки такого замішання виявив Арджуна, побачивши всесвітню фор¬му Крішни на полі битви Курукшетра. Його замішання було таке сильне, що лук і стріли випали в нього з рук, а очі ніби заслав туман.
Омертвіння
Певного дня демон Бакасура, прибравши подоби велетен-ської чаплі, розкрив дзьоба, замірившись проковтнути Крішну разом з усіма хлопчиками-пастушками. Побачивши, як Крішна входить у пащу демона, Баларама й інші хлопчики-пастушки майже знепритомніли, аж здавалося, ніби вони неживі. Навіть приголомшені якимсь жаским видовищем чи несподіваною по¬дією, віддані ні на хвилю не забувають Крішни. Вони здатні пам’ятати Крішну навіть посеред найбільшої небезпеки. Свідо-мість Крішни дає таку перевагу: навіть в момент смерти, коли 

 
всі функції тіла розладнуються, відданий має змогу пам’ятати Крішну, бо Він завжди живе в глибині його свідомости, і це рятує відданого від небезпеки повернутися до матеріального існування. Отож свідомість Крішни враз переносить людину з матеріального світу в духовний.
Щодо цього є таке твердження стосовно людей, які померли у Матгурі: «їхній віддих став слабким, очі широко розплющи-лись, колір тіла змінився, і вони почали пошепки промовляти святе ім’я Крішни. У такому стані вони покинули свої матері-альні тіла». Вищезгадані ознаки передують смерті.
Ледачість
Ледачою називають людину, яка внаслідок самовдоволенос¬те або відрази до важкої праці ухиляється виконувати свої обо-в’язки незважаючи на те, що має достатньо сили. Ледачість буває також виявом екстатичної любови до Крішни. Наприк-лад, коли Нанда Махараджа попрохав кількох брахман зроби¬ти парікраму довкола пагорбу Ґовардгана, вони відповіли, що їм більше до вподоби давати благословення, ніж обходити Ґовар- дгану. Це — приклад ледачости внаслідок самовдоволеносте.
Колись Крішна разом зі Своїми друзями-пастушками влаш-тували жартівливу битву, і тоді Субала став виявляти ознаки втоми. Крішна сказав Своїм друзям: «Субала знемігся від нашої битви — то ліпше облиште гукати його брати участь у друж¬ньому поєдинку далі». У цьому випадку причиною ледачости є відраза до надмірних зусиль.
Нерухомість
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (21.13) є оповідь про те, як ґопі поцінували нерухомість корів у Вріндавані. Ґопі по-бачили, що корови, дослухаючись до чарівних мелодій, що їх награвав на флейті Крішна, нашорошили вуха і ніби пили через них нектар цих трансцендентних звуків. Телята теж позастига¬ли нерухомі й забули навіть ссати молоко з материного вимені. Здавалося, вони обнімали Крішну очима, в яких стояли сльо¬ 
зи. У цьому випадку нерухомість викликало слухання транс-цендентного голосу Крішниної флейти.
Коли Лакшмана почула закиди проти Крішни, вона була на-стільки стурбована, що наче скам’яніла і навіть не скліпувала. Це — ще один приклад бездіяльности та нерухомости, причи-ною яких є почуте.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (71.39) описане замі-шання царя Юдгіштгіри, коли він з найбільшою пошаною при-ймав Крішну у своїх покоях. Через присутність у своєму домі Крішни цар відчув таке трансцендентне блаженство, що геть розгубився, і йому наче памороки забило. У цьому випадку причиною бездіяльности є екстаз, що настав від споглядання Крішни.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (39.36) наведений ін-ший приклад. Коли Крішна від’їздив до Матгури, усі ґопі скуп- чилися позаду Крішни. Бачивши, як колісниця рушає з місця, вони ніби скам’яніли. Вони стояли так, аж доки стяг колісниці та курява з-під її колес геть зникли з-перед їхніх очей.
Одного разу друг Крішни звернувся до Нього з такою мо-вою: «Любий Мукундо [Крішна]! Розлучені з Тобою, хлопчи- ки-пастушки стоять, наче занедбані Божества в домі брахмани, що живе з поклоніння Божествам, але нехтує піклуватися про них як належить». Є касти брахман, що мають поклоніння Бо-жествам за засіб заробітку на прожиття. Таким брахманам мало чи й цікаві Самі Божества; що їх цікавить, так це гроші, а за-робляють їх вони, користаючись з того, що зажили слави свя-тих осіб. Отож такі брахмани «за фахом» як належить не при-крашають і не перевдягають Божеств, яким поклоняються, і не омивають їх. Божества виглядають брудними і не вельми при-вабливими. Насправді ж Божества потребують турботи і догля-ду: слід щодня міняти їм одяг та якомога краще прикрашати. Треба пильнувати чистоти, щоб відвідувачі храму приваблюва-лися до Божеств. Приклад з брахманою, що живе з поклоніння, наведений через те, що Божества в домі такого брахмани яв-ляють собою сумне видовище. Друзі Крішни, лишившись без Нього, стали виглядати достеменно, як ті занедбані Божества.
Сором’язливість
Коли Радгарані знайомили з Крішною, Вона дуже засороми-лася. На це одна з Її подруг сказала: «Люба подруго, Ти вже продала Ґовінді і Себе Саму, і всю Свою вроду. То чого Тобі со¬ромитися? Дивись на Нього радісно. Продавши слона, не вар¬то торгуватися за стрекало, яким його поганяють». Сором’яз¬ливість такого роду при першому знайомстві виникає через екстатичну любов до Крішни.
Цар райських планет Індра бився з Крішною за володіння квіткою паріджата і зазнав поразки. Переможений, Індра знітився: він стояв перед Крішною понуривши голову. Тоді Крішна промовив: «Ну гаразд, Індро, забирай паріджату. Ти ж не посмієш показатися без неї своїй дружині Шачідеві!» Індра соромився себе, бо зазнав поразки. В іншім випадку Крішна зачав вихваляти Уддгаву, і той, збентежений хвалою з вуст Крішни, також соромливо похилив голову.
У «Харі-вамші» описано, як Сат’ябгама, пригнічена думкою про піднесене становище Рукміні, казала: «Любий Крішно! На горі Райватаці завжди рясно весняних квітів, але мені не в ра-дість дивитися на них, бо Ти вже збайдужів до мене». Це — приклад сором’язливости, причиною якої є поразка.
Приховування почуттів
Відома ще інша ознака екстатичної любови, а саме прихо-вування почуттів, коли людина намагається приховати свої справжні думки та настрій, зовнішньо виявляючи щось відмін-не від того, що вона відчуває. Намагаючись приховати свій внутрішній стан, людина роззирається на всі боки, без вели¬кої на те потреби домагається чогось дуже важкодоступного або розводиться про щось, аби приховати свої справжні дум¬ки. Ачар’ї, а вони є неперевершеними знавцями психології, такі спроби приховати свої справжні любовні почуття вважають одною зі складових екстатичної любови до Крішни.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (32.15) Шукадева Ґо- свамі стверджує: «Любий царю! Принадно вбрані, з багатозна- чущими усмішками, що додавали краси їхнім і без того пре-красним лицям, ґопі завжди виглядали чарівними. Кожним своїм рухом намагаючись розбурхати в Крішні хіть, вони то клали Його руку собі на коліно, то ставили Його лотосові сто-пи собі на груди — і після того всього починали говорити з Крішною так, ніби дуже сердяться на Нього».
Є ще інший приклад приховування почуттів в стані екстатич¬ної любови. Якось Крішна, неперевершний жартівник, посадив дерево паріджата на подвір’ї Сат’ябгами, і тоді Рукміні, дочка царя Відарбги, сильно розсердилася, однак, з природи бувши лагідної вдачі, не дала навзнаки свого настрою. Ніхто не помі¬тив того, що робилось на серці в Рукміні. Це — приклад при¬ховування почуттів, яке викликане суперництвом.
У Першій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (11.32) є ще інший при¬клад скритости. Крішну, коли Він прибув у Двараку, різні чле¬ни Його родини зустріли по-різному. Цариці Двараки, зараз як побачили свого чоловіка, ще здалеку обійняли Його в своєму серці і поволі роздивилися Його усього. Коли Крішна підійшов ближче, вони підштовхнули кожна своїх синів уперед, щоб ті обійняли батька. Деякі з цариць, соромлячись своїх почуттів, намагалися стримувати сльози, однак сльози попри все коти¬лися з їхніх очей. У цьому випадку приховування почуттів є наслідком сором’язливости.
Колись Шріматі Радгарані видалося, буцім Крішна має лю-бовні стосунки з якоюсь іншою дівчиною, і Вона звірилася Своїй подрузі: «Люба подруго! На думку про те, що юний пас-тушок Крішна покохав якусь іншу дівчину, Мені стає лячно і волосся на Моєму тілі настовбурчується. Я мушу пильнувати, щоб у такому стані не навернутися на очі Крішні!» У цьому випадку причиною приховування почуттів є сором’язливість та дипломатичні міркування.
Відоме таке твердження: «Хоча Шріматі Радгарані розвинула в Собі глибоку любовну прихильність до Крішни, Вона, проте, тримає Свої переживання в глибині Свого серця, щоб прихо-вати Свій справжній стан від стороннього ока». Цей приклад приховування почуттів свідчить про непідробну шляхетність натури.
Якось, коли Крішна з друзями-пастушками втішалися друж-ньою розмовою, Крішна почав вільно жартувати зі Своїми приятелями. Присутній при тому Патрі, слуга Крішни, також втішався їхньою бесідою. Але за якусь хвилю Патрі, згадавши, що він слуга, шанобливо схилився перед своїм паном, поперед¬ньо зігнавши усмішку з вуст. Стримування усмішки в цьому випадку є прикладом приховування почуттів, причиною якого є шанобливе ставлення.
Пам’ятування
Ознак пам’ятування про Крішну в екстатичній любові є чи-мало. Скажімо, один друг Крішни якось розповідав Йому: «Любий Мукундо! Лотосоока Радгарані, щойно помітить в небі синю хмару, поринає в спогади про Тебе, і що більше Вона ди-виться на хмару, то міцнішає Її бажання бути поруч з Тобою». Це — приклад пам’ятування про Крішну в екстатичній любові, що навіяне виглядом якогось предмету, який нагадує Крішну. Колір тіла Крішни подібний до кольору синьої хмари, а тому, просто побачивши синю хмару, Шріматі Радгарані згадує Крішну.
Один відданий зізнався, що часами він навіть у хвилини до-звілля згадує у своєму серці лотосові стопи Крішни і невідрив-но думає про них, як це буває в людей, хворих на якусь манію. Це — приклад пам’ятування, яке постає з постійної до того на-вички. Іншими словами, якщо віддані постійно пам’ятають ло-тосові стопи Крішни, образ Господа Крішни Сам собою зри¬нає в глибині їхніх сердець навіть тоді, коли увага їхня на якусь мить відволікається від зосереджености на Господі.
Розважання
Мадгуманґала, близький друг Господа Крішни, був з родини, що належала до громади брахман. Більшість друзів Крішни по¬ходили з родин пастухів, тобто з вайьиій. У Вріндавані жителі переважно належать до двох громад: вайьиій та брахман. Отож цей Мадгуманґала певного дня звернувся до Крішни з такою мовою: «Любий друже, я постеріг, що Ти зовсім не помічаєш, що дорогою загубив павичеві пера, а на квіткові гірлянди, які підносять Тобі, Ти дивишся як наче не бачиш їх. Здається, я здогадуюсь про причину Твоєї неуважности: я бачу, як Твої очі линуть до очей Шріматі Радгарані, ніби то чорні джмелі летять до квіток лотосу». Це — приклад розважливости в стані екста¬тичної любови.
Споглядаючи Крішну, як Він прогулювався Вріндаваною, одна з подруг Радгарані сказала до Неї: «Люба подруго, а по-глянь, хто то походжає селищем. Чи не здається Тобі, що це просто дерево тамала? Але якщо це дерево тамала, як може бути, що воно рухається та ще й таке прекрасне? А може, це хмара? Але якщо це хмара, то крізь неї має прозирати мі- сяць-красень — та де цей місяць? Добре зваживши все, я ви- сновлюю, що той, кого ми бачимо, — це усепривабливий Бог- Особа, хто Своєю грою на флейті полонив усі три світи. Це певно що той самий Мукунда, що стоїть біля підніжжя пагор¬ба Ґовардгана». Тут маємо приклад розважливости як одного з виявів екстатичної любови.
Занепокоєність
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (29.29) сказано, що коли Крішна попрохав усіх ґопі вертатися додому, це їх прикро вразило. Засмучені, вони почали тяжко зітхати, а їхні вродливі обличчя, здавалося, почорніли. Отак і стояли ґопі, замкнувши вуста. Пальцями ніг вони креслили на землі якісь візерунки, а тим часом сльози, змиваючи фарбу з їхніх очей, скрапували їм на груди, посилані червоним порошком кункуми. Це — при-клад занепокоєности в екстатичній любові.
Один з друзів Крішни якось повідомив Його: «Любий Крішно, Ти, що вбив демона Муру! Твоя добра, лагідна матір дуже непокоїться, що Ти досі не повернувся додому. Виглядаю-чи Тебе, вона цілий вечір просиділа на балконі свого дому. Як сталося, що Ти, захопившись грою десь далеко від дому, геть забув про неї?» Це — інший приклад глибокої занепокоєнос¬ти в екстатичній любові.
Ждучи Крішну з Матгури, матір Яшода була сама не своя, а Нанда Махараджа втішав її такими словами: «Люба Яшодо, прошу, осуши сльози на своєму прекрасному, подібному до ло-тоса обличчі. Вгамуй своє серце, заспокойся, не дихай так га-ряче. Я зараз же поїду з Акрурою до палацу Камси і обіцяю, що привезу тобі твого сина». Це — приклад занепокоєности в екстатичній любові, і її причиною є небезпечне становище, в якому опинився Крішна.
Вдумливість
У розділі «Вайшакга-махатм’я» «Падма Пурани» один відда-ний стверджує, що в деяких з вісімнадцятьох Пуран нічого не сказано за прославляння Господа Вішну, натомість вони про-понують здіймати хвалу певним півбогам, але той, хто взявся за це, — каже він, — мусить поклонятися півбогам впродовж мільйонів років. Однак дослідивши Пурани ретельніше, лю-дина доходить висновку, що Верховним Богом-Особою є Гос-подь Вішну. Це — приклад екстатичної любови, що розвину-лась через вдумливість.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (60.39) розказано, як Рукмінідеві писала Крішні листа, прохаючи викрасти її, поки її не віддали за іншого. При цьому вона виразила свою при-хильність до Крішни так: «Любий Господи Крішно, — писа¬ла вона, — Твої трансцендентні діяння оспівують великі муд¬реці, вільні від матеріальної скверни, і, вдячний їм за це, Ти вільно даєш Себе цим відданим. Просто Твоєї ласки досить, щоб людина досягла піднесеного становища, і так само, якщо Твоя воля, під дією вічного часу людина може втратити усі свої здобутки. Тому я обрала Твою Господню Милість за чоло¬віка, відкинувши видатних осіб, як оце Брахму та Індру, а вже про інших не варто й згадувати». Рукміні плекала любов до Крішни, просто невідступно думавши про Нього. Це — при-клад глибокодумности в екстатичній любові.
Незворушність
Коли завдяки набутому знанню людина стає цілком задово-леною, бо піднеслась над стражданнями чи сягнула бажаної цілі в трансцендентному відданому служінні Богові, її стан на-зивають дгріті — незворушністю або цілковитою врівноваже-ністю розуму. В цьому стані ніщо не на силі змусити людину втратити душевну рівновагу, і вона відчуває, що вже досягла усього, чого тільки можливо досягти.
На думку Бгартріхарі, вченого мудреця, людина, що досяг-нула рівня незворушности, думає так: «Мені не треба високої посади в уряді. Я радше ходитиму голий, не матиму ніякого одягу і спатиму просто неба. Ніяка скрута не примусить мене служити комусь, навіть урядові». Іншими словами, якщо лю-дину заполонює екстатична любов до Бога-Особи, вона здатна зносити навіть те, що матеріальним очам видається великими випробовуваннями.
Нанда Махараджа, батько Крішни, думав собі так: «На моїх пасовищах оселилась сама богиня процвітання, і я маю десятки сотен тисяч корів, що пасуться скрізь. Ба більше, я маю сина Крішну, працьовитого та могутнього. Тому, дарма що домо- господар, я почуваюсь цілком задоволений від життя». Це — приклад врівноважености розуму, причиною якої є відсутність страждань.
В іншому випадку відданий каже: «Я завжди плаваю в нек-тарі океану розваг Бога-Особи. Мене більше не тягне до ре-лігійних обрядів та відправ, не хочеться поліпшувати умови існування, втішати чуття, байдуже мені навіть до спасіння, оста¬точного розчинення у вічному бутті Брахмана». Це — приклад незворушности, причиною якої є досягнення найкращого з усього, що є у світі. А це є не що, як цілковита зануреність у свідомість Крішни.
Щастя
У «Вішну Пурані» описано, як Акрура, коли приїхав забра¬ти Крішну і Балараму до Матгури, сповнився надзвичайної ра- дости від того тільки, що побачив їхні обличчя, і тоді у ціло¬му його тілі виявилися ознаки екстатичної любови. Цей стан зветься щастям.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (33.11) сказано: «Помі¬тивши, що Крішна під час танцю раса поклав їй руку на плече, одна з ґопі в припливі екстатичного щастя поцілувала Крішну в щоку». Це — приклад, коли людина відчуває щастя, бо до¬сягнула бажаного.
Необорне бажання
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (71.33) сказано: «По-чувши, що Крішна вперше прибуває зі Свого царства Двара- ка до їхнього міста Індрапрастга*, усі молодиці міста відчули таке необорне бажання побачити Його, що, хоча вже був ве¬чір і вони лежали в ліжках зі своїми чоловіками, вони не змог¬ли стримати нетерпіння. Хапливо вдягнувшись, з неприбраним волоссям, хтось — не скінчивши хатніх справ, вони покидали все і повибігали на вулицю, щоб побачити Крішну». Це — при¬клад необорного бажання в екстатичній любові.
У «Стававалі» Шрі Раґгунатга даса Ґосвамі молиться про ми-лість Радгарані, яку голос Крішниної флейти зачарував так, що, зачувши його, Вона враз почала розпитуватися в насель¬ників лісу Вріндавани, де може бути зараз Крішна. Коли Вона вперше зустріла Крішну, Її заполонили екстатична любов та блаженство, і Вона почала шкрябати вухо. Дівчата Враджі й Радгарані були дуже вмілі вести лукаві бесіди, отож, забачив-ши Крішну, вони одразу бралися перемовлятися між собою; а Крішна тимчасом, зробивши вигляд, що йде збирати для них квіти, негайно ховався в якійсь гірській печері. Це — ще один приклад необорного бажання любовних взаємин у Крішни та ґопі.
Бажання застосувати насильство
Коли Крішна бився зі змієм Калією, танцюючи на його го-ловах, Калія вжалив Крішну в ногу. Бачачи це, Ґаруда закипів гнівом і забурмотів упівголоса: «Крішна такий могутній, що просто від звуку Його громоподібного голосу у дружин Калії
Сучасне Делі. 
сталися викидні. Цей змій скривдив мого Господа, і будь на те моя воля, я б уже зжер його, але не можу зробити це перед очима мого Господа, бо Він, ще чого, розгнівається на мене!» Це — приклад бажання вчинити насильство за почуттів екста-тичної любови, причиною якого є спостереження вияву знева-ги до Крішни.
Коли Шішупала став заперечувати проти того, щоб Крішну вшановували на арені жертвопринесення Раджасуя, яке влаш-тував Махараджа Юдгіштгіра, Сахадева, молодший брат Ар- джуни, сказав: «Той, хто не може стерпіти, як поклоняють¬ся Крішні — мій ворог. Така істота демонічна з природи, і тому мені хочеться копнути цього Шішупалу лівою ногою в його здоровезну голову і так покарати його суворіше, аніж Ямараджа своїм берлом!» По тому черга обуритися приспіла Баладеві: «Хай буде благословенний Господь Крішна! Я при-кро вражений бачити, що ці негідні нащадки роду Куру, які не¬законно захопили трон царства Кауравів, насмілюються ганити Крішну, вдаючись до своїх дипломатичних хитрощів. Як при¬кро бачити таке!» Це — ще один приклад бажання застосува¬ти насильство, причиною якого є побачена зневага до Крішни.
Зухвалість, що виливається через непоштиву мову
У «Відаґдга-мадгаві» оповідається про те, як Джатіла, свек-руха Радгарані, дорікає Крішні: «Крішно, Ти тут, і Радгарані, дружина мого сина, також тут. Я добре знаю Вас обох — то як мені не пильнувати моєї невістки, як не старатися захистити Її від Твоїх танцюючих очей?» Це — приклад непоштивої мови, коли Крішні непрямо дорікають.
Так само колись кілька ґопі почали непоштивою мовою ви-читувати Крішні: «Любий Крішно, Ти — найсправжнісінький злодій. Тому ми прохаємо Тебе забиратися звідси геть, і хутчі-ше. Нам відомо, що Ти кохаєш Чандравалі більше за нас, але вихваляти її перед нами — річ марна. В цьому місці прохає¬мо не паплюжити імені нашої Радгарані!» Це інший приклад, коли в екстатичній любові Крішні в обличчя говорять непо-штиві слова.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (31.16) розказано про те, як усі ґопі, покинувши свої домівки, побігли до Крішни у ліс Вріндавани і як Крішна відтрутив їх і, попрохавши вертатись додому, супроводив це повчаннями щодо моралі. Ґопі на таке відповіли: «Любий Крішно, бути без Тебе для нас — безмежне горе, а просто бачити Тебе — найбільше щастя. Ось чому ми, зачаровані голосом Твоєї трансцендентної флейти, покинули чоловіків, родичів, братів та друзів і пішли до Тебе. О нехиби- мий, хай Тобі буде відомо, чому ми прийшли. Щиро кажучи, ми прийшли тому, що нас полонив солодкий голос Твоєї флей¬ти. Всі ми вродливі дівчата, а Ти — просто бевзь, якщо від¬мовляєшся від нашого товариства. Жоден не оминув би наго¬ди глупої ночі побути з молодими дівчатами!» Це — ще один приклад непрямих непоштивих закидів Крішні в екстатичній любові.
Заздрість
У «Пад’явалі» розказується, як одна з подруг Радгарані якось звернулася до Неї з такою мовою: «Люба подруго, Тобі не вар-то надто гордувати тим, що Крішна власною рукою наніс на Твоє чоло тілаку. Не виключено, що Крішна захопився якоюсь іншою красунею. Я бачу, що Він, прикрашаючи Твоє чоло, не надто хвилювався, бо інакше Йому не вдалося би на¬нести на нього таких рівних ліній». Це — приклад заздрости до доброї долі Радги.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (30.30) є таке твер-дження: «Розшукуючи Крішну з Радгою після танцю раса, ґопі почали перемовлятися між собою: «Ми бачимо сліди Крішни й Радги на землі Вріндавани, і це змушує кров закипати в сер¬ці: адже Крішна для нас — усе, а ця дівчина така лукава, що викрала Його від нас і втішається Його поцілунками Сама, не бажаючи ділитися з нами!» Це — ще один приклад заздрости, причиною якої є добра доля Шріматі Радгарані.
Під час розваг хлопчиків-пастушків у лісах Вріндавани Крішна зазвичай приймав одну сторону, а Баларама — другу. Хлопчики змагались між собою, влаштовуючи жартівливі бит-ви, і коли гурт Баларами брав гору над гуртом Крішни, хлоп-чики говорили: «Якщо переміг табір Баларами, це означає, що у всьому світі немає таких слабаків, як оце ми!» Це — ще один приклад заздрости в екстатичній любові.
Безсоромність
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (52.41) описано, як Рук- міні надіслала Крішні листа такого змісту: «Любий звитяжцю Крішно! Знай, що моє одруження призначене на завтра. Про¬шу Тебе, прибудь потай до Відарбги разом зі Своїми воїнами і командувачами, і хай вони оточать зненацька військові з’єд¬нання царя Маґадги й розіб’ють їх. Тоді, прохаю, викради мене за звичаєм демонів і візьми за Свою дружину».
Ведична традиція знає вісім різновидів шлюбу, і один з них називається ракьиаса-віваха. Ракьиаса-віваха — це коли хло-пець викрадає дівчину і одружується з нею силою. Вважають, що це різновид шлюбу для демонів. Коли Рукміні дізналась, що Рукмі, її старший брат, ладнає її за Шішупалу, вона написа-ла Крішні вищезгаданого листа, в якому прохала викрасти її. Це — приклад безсоромности в екстатичній любові до Крішни.
Одна з ґопі сказала: «Нехай хвилі Ямуни заберуть солодко-звучну флейту Крішни і унесуть її в океан! Ніжний голос цієї флейти настільки безсоромний, що, чуючи його, навіть за при- сутности старших нам несила владати собою».
Запаморочення
Щовечора на заході сонця Крішна повертався з пасовища, де Він випасав корів. Іноді, коли матір Яшода не чула солодкого голосу Його флейти, у неї стискалося серце і паморочилося в голові. Отже, екстатичну любов до Крішни може супроводжу-вати також запаморочення.
Одного разу Яшода, прив’язавши Крішну до ступи, задумала¬ся: «Тіло Крішни таке делікатне й ніжне, — міркувала вона, — то як могла я зв’язати Його мотузками?» Заким вона роздуму¬вала так, в голові у неї запаморочилося.
Старші радили ґопі вночі закладати двері на засув, але ті були настільки безтурботними, що не дотримували строго цього на¬казу. Іноді думки про Крішну надавали їм такої впевнености у своїй безпеці, що ввечері вони вкладалися спати просто на подвір’ї. Це — приклад запаморочення в екстатичній любові, причиною якого є природна прив’язаність до Крішни.
Може виринути питання, чому віддані Крішни відчувають за¬паморочення, яке вважають за ознаку впливу ґуни невігласт-ва. У відповідь на це питання Шрі Джіва Ґосвамі пояснює, що віддані Господа Крішни завжди трансцендентні щодо всіх ґун матеріальної природи, а тому коли вони відчувають запамо-рочення або лягають спати, вони роблять це аж ніяк не під впливом ґун природи; слід розуміти, що то вони перебувають у трансі відданого служіння. Є авторитетні твердження у «Ґаруда Пурані» щодо йогів-містиків, яких обороняє безпосередньо Верховний Бог-Особа: «За всіх трьох станів свідомости, а саме за пильнування, сну та глибокого сну, віддані заглиблені в дум¬ки про Верховного Бога-Особу. Тому слід розуміти, що, бувши цілковито занурені у роздуми про Крішну, віддані не сплять».
Сонливість
Одного разу Господь Баладева заговорив уві сні так: «Ло- тосоокий Крішно! Всі Твої дитячі пригоди трапляються лише Твоєю волею. Тому, прохаю, збий з цього змія Калії його без-межну пиху». Ці слова Господа Баладеви вйкликали подив при¬сутніх Ядав і примусили їх розсміятися. Сказавши це, Господь Баладева, носій плуга, позіхнув так широко, що Його живіт узявся брижами, і знову запав у глибокий сон. Це — приклад сонливости в екстатичній любові.
Стямлення
Один відданий якось сказав: «Я подолав вплив ґуни неві-гластва і досягнув рівня трансцендентного знання. Тому відни-ні я вирішив присвятити себе виключно на пошук Верховного Бога-Особи». Це — приклад стямлення в екстатичній любові.
Трансцендентне стямлення виявляється лише тоді, коли лю¬дина повністю піднялась над умовами ілюзорного існування. На цій стадії в будь-яких взаємодіях матеріальних елементів, як оце звук, запах, дотик чи смак, відданий відчуває трансцен¬дентну присутність Верховного Бога-Особи. У цьому стані він постійно виявляє екстатичні ознаки (волосся на його голові на-стовбурчується, очні яблука обертаються, а сон його перери-вається зненацька).
Вперше побачивши Крішну, Шріматі Радгарані раптом від-чула повноту трансцендентного щастя, і члени Її тіла заціпені-ли. Але щойно Лаліта, Її нерозлучна супутниця, прошепотіла просто їй у вухо святе ім’я Крішни, Радгарані широко розплю-щила очі. У цьому випадку стямлення викликали звуки імені Крішни.
Одного дня, бувши в жартівливому гуморі, Крішна сказав Радгарані: «Люба Радгарані, Я надумав покинути Тебе». Про-мовивши це, Він одразу зник, а Радгарані відчула такий від-чай, що колір Її тіла змінився, і Вона опукою впала на землю Вріндавани. Дихання Її фактично припинилося, але, відчувши аромат квітів на землі, Вона стямилася і в екстазі підвела¬ся. У цьому випадку трансцендентне стямлення викликане пахощами.
Коли Крішна торкнувся до тіла однієї ґопі, та запитала свою подругу: «Люба подруго, чия це рука торкається мене? Тем¬ний ліс на березі Ямуни дуже налякав мене, але від несподіва¬ного доторку цієї руки мій істеричний страх зник як не було». Це — приклад стямлення, що викликане доторком.
Одна з ґопі сказала Крішні: «Любий Крішно, коли Ти зник з місця, де відбувався танець раса, наша найдорожча подруга Радгарані одразу впала на землю і знепритомніла. Але щойно я піднесла їй трохи пережованих Тобою рештків бетеля, Вона негайно опритомніла, і в Її тілі стали помітні ознаки екстатич-них радощів. У цьому випадку причиною стямлення є відчут¬тя смаку.
Однієї ночі Шріматі Радгарані промовила уві сні: «Любий Крішно, будь ласка, не жартуй так більше зі Мною! Припини це! І не хапай Мене за одежу, бо інакше Я буду змушена роз-казати старшим про Твої зальоти!» Промовляючи так уві сні, Вона зненацька прокинулася і побачила поруч старших чле¬нів родини. Тоді знітившись, Радгарані похилила голову. Це — приклад стямлення після пробудження віді сну.
Є ще інший приклад такого стямлення. Посланець від Крішни прийшов до Шріматі Радгарані, коли Вона спала, але Вона негайно прокинулася. Так само коли Крішна заграв уно¬чі на Свою флейту, усі красуні-ґош, дочки пастухів, вмить про-кинулися. Щодо цього є таке чудове порівняння: «Квітку ло-тоса іноді оточують білі лебеді, а іноді навколо неї кружляють чорні оси, збираючи мед. Коли у небі гримить грім, лебеді роз-літаються, але чорним осам до грому байдуже — вони і далі насолоджуються лотосом». Сон ґопі порівнюють з білими ле-бедями, а голос флейти Крішни — з чорною осою. Коли за- звучала флейта Крішни, білі лебеді, що символізують сонний стан ґопі, негайно розлетілися, а чорна оса — голос флейти — почала насолоджуватися лотосом вроди ґопі. 
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
Додаткові ознаки екстатичної любови
Усі згадані вище тридцять три ознаки екстатичної любови називають в’ябгічарі, або турботними ознаками. Усі вони сто-суються до стану, що на позір видається турботним, але на-справді всі такі стани викликає надзвичайно сильна екстатич¬на любов до Крішни. Всі перелічені ознаки можна розбити на три групи: ті, що належать до першого, до другого і до третьо¬го розрядів. Екстатичну любов супроводжують численні тур¬ботні ознаки, як оце заздрість, занепокоєність, гордість, рев¬нощі, розважання, здатність переконати іншого, слабкодухість, вибачливість, нетерпіння, пожадання, каяття, непевність та зу-хвальство. Всі вони включені в число тридцяти трьох станів вияву екстатичної любови. Шріла Рупа Ґосвамі зробив деталь-ну аналітичну розвідку щодо різного роду турботних ознак, і хоча знайти точні відповідники багатьом ужитим тут санскрит¬ським термінам важко, ми таки спробуємо якось відтворити його аналіз.
Якщо життєві досягнення іншого викликають у людині не-добрі почуття, її душевний стан прийнято називати заздрістю. Якщо людина лякається блискавки з громом, цей страх на¬віює їй тривогу, а отже страх і тривогу можна вважати за одну ознаку. Бажання приховати свої справжні думки і почуття на-зивають авахіттга, скритністю, а бажання виявляти свою ви-щість називають гордістю. Обидва ці бажання можна згрупу-вати в одне загальне поняття — удавання. У настрої удавання виявляються як авахіттга, так і гордість. Нездатність терпі¬ти образи з боку інших називається амарша, а неспроможність спокійно дивитись на багатства та розкоші іншого називають ревнощами. Причиною і того, і того є нетерпимість. Вміння ви- 
явити точно смисл ужитого слова називається здатністю висно-вувати. Раніш як дійти до остаточного висновку щодо смислу слова, перше треба уважно зважити і обміркувати його. Отож обдумування передує остаточному висновку. Коли людина на-зиває себе невігласом, про неї кажуть, що вона скромна. Від-сутність завзяття називають слабкодухістю. Тобто скромність інколи також може передбачати слабкодухість. Коли людину важко позбавити рівноваги, кажуть, що вона терпляча. Здат-ність зносити образи з боку інших також називають терпля-чістю. Тому вибачливість і терпіння можна розглядати як си-ноніми. Коли людина одне що лічить години й хвилини до якоїсь події, кажуть, що вона нетерпляча, а коли людина ба¬чить щось дивовижне, кажуть, що вона здивована. Здивована людина буває нетерплячою, а тому подив і нетерплячість теж можуть виступати синонімами. Коли неспокій тільки зароджу-ється, його називають пожаданням, а отже, неспокійні і при-страсні прагнення також можуть бути синонімами. Коли люди-на розкаюється в тому, що вчинила негідно, кажуть, що вона відчуває сором. Отже, сором і каяття так само можуть виступа-ти як поняття синонімічні. Сумніви — один із виявів схильнос¬те розважати. Повівшись зухвало, людина губить спокій. Тому неспокій та зухвальство теж можуть виступати синонімами.
Усі такі ознаки, поєднавшись в екстатичній любові, є устійне- ними екстатичними ознаками, які називають санчарі. Усі вони є трансцендентними і залежно від обставин виявляються по-різ¬ному — або одне по одному, або поєднуючись з іншими озна¬ками. Це нагадує обмін знаками любови між закоханими.
Інколи, якщо людина заздрить на когось або заживає несла-ви, колір її тіла змінюється. Ці ознаки можна віднести до ка-тегорії вібгава, вторинного екстазу. Інколи до вібгави зарахо-вують ілюзію, знеможеність та гостре відчуття тривоги. Коли таких ознак виявляється кілька за раз, їхню сукупність розгля-дають як свідоцтво вияву екстатичної любови.
Шріла Рупа Ґосвамі твердить, що страх, сон, втому, лінощі й безумство, причиною якого є сп’яніння, також подеколи зара-ховують до категорії устійнених ознак екстатичної любови, і всі вони свідчать про наявність сильного любовного потягу.
Безпідставні суперечки, рішучість, непохитність, згадування, радощі, незнання, скромність і непритомність також є різними ознаками екстатичної любови. До виявів екстатичної любови відносять також залежність, причому вона буває двох різнови¬дів: залежність старшого і залежність підлеглого. Рупа Ґосвамі чітко з’ясував відмінність між залежністю старшого і залежніс¬тю підлеглого, і свого часу ми подамо його висновки.
Один відданий якось вигукнув: «Лиха моя доля — мені не дано побачити землі Матгури! Коли я просто чую слово «Матгура», волосся на моєму тілі настовбурчується, однак по-бачити самої Матгури я не можу. То яка мені користь від моїх очей?» Ці слова свідчать за палке прагнення бачити місцевість Матгура, яке постає з сильного потягу до Крішни. По-іншому свою палку прив’язаність до Крішни виразив Бгіма, він шепо-тів: «Мої руки — що блискавки, та яка з них користь, якщо цими могутніми руками я не зміг стерти на порох Шішупали, коли той безчестив Крішну». У цьому випадку Бгіму обійняв гнів, і його сильний потяг до Крішни під впливом того гніву ви¬лився в безнадію та розпач. Можна сказати, що це — приклад сильного потягу до Крішни за нападу гніву.
Коли Арджуна споглядав усесвітню форму Крішни, чиї блис¬кучі зуби перемелювали самий усесвіт просто перед його очи¬ма, в роті йому пошерхло. Хоча Арджуна завжди покладався на милість Крішни, він геть усе забув і не міг утямити, що він — Арджуна, друг Крішни. Це — приклад підлеглої залежносте.
Інколи підтриманню сильної екстатичної любови до Крішни сприяють і дії, які звичайно викликають відразу. Такий душев-ний стан називається екстатичним страхом в ілюзії. В Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (23.40) наведене таке твердження брахман, які відправляли жертвопринесення: «Нам усім випа¬ло народитися і жити за трьох сприятливих умов: ми походи¬мо із шляхетних брахманічних сімей, ми пройшли через обряд одержання священного шнура і отримали належне посвячення від духовного вчителя. Але що з того, коли на все це накла-дено печать прокляття. Прокляття лежить навіть на обітниці брахмачар’ї, що її ми склали». Ось так брахмани кляли все, що робили. Вони усвідомили, що попри свої шляхетне походжен-ня, освіту та культуру так і не визволились з-під чару ілюзор-ної енергії. Брахмани також визнали, що навіть великі йоґи, якщо вони не стали відданими Господа, мусять коритися впли-вові матеріальної енергії. Такого роду безнадія, яку виражали брахмани, що здійснювали ритуальні обряди, свідчить, що вони не мали практично ніякого потягу до Крішни. Однак є й іншо¬го роду безнадія — та, що є виразом любови до Крішни. Коли демон-бик напав на дівчат Враджі, вони закричали: «Любий Крішно, врятуй нас! Ми гинемо!» Це — приклад безнадії та розпачу у прихильності до Крішни.
Дізнавшись, що Крішна вбив демона Кеші, Камса впав у від¬чай. Він сказав: «Кеші-дайт’я був мені дорожчий за саме моє життя — і його вбив темний, неотесаний пастушок, який геть нічого не тямить у ратному мистецтві! Отож виходить, що хоча я без труду переміг царя райських планет, справжній сенс жит¬тя услизнув од мене». В розпачі Камси є крихта домішки по¬тягу до Крішни, і тому його розглядають як тінь екстатичної любови у розпачі та безнадії.
Якось Камса почав дорікати Акрурі: «Ти справжній йолоп, бо приймаєш якогось підпасича за Верховного Бога-Особу просто тому, що він переміг сумирного водяного змія! Ну і що, як цей хлопчисько підняв камінця, який називають пагорбом Ґовардгана! Що мене справді дивує, так це те, що ти вважаєш це хлоп’я за Бога власною Особою!» Це — приклад елементу ворожости і злоби, причиною яких є розпач в екстатичній лю-бові до Крішни.
Один відданий намагався втішити дерево кадамба, що жури¬лося через те, що, мовляв, Крішна ніколи не торкнувся навіть його тіні. Відданий заспокоював його словами: «Любе кадам- бове дерево, втамуй свій розпач. Крішна подолає змія Калію, що оселився в Ямуні, і по тому прийде до тебе, щоб виповни¬ти твоє бажання». Це — приклад недоречного відчаю в екста¬тичній любові до Крішни.
Ґаруда, орел, що носить на спині Господа Вішну, якось ска-зав: «Хіба є хтось чистіший за мене? Чи є такий птах, що міг би суперничати зі мною, був би таким вправним і досвідченим, як я? Навіть якщо Крішна недолюблює мене і не бажає мати зі мною нічого до діла, Він таки мусить користуватися моїми кри¬лами !» Це — приклад розпачу в нейтральному настрої екста¬тичної любови.
Ознаки екстатичної любови іноді групують під чотирма заголовками, а саме: «зародження», «збіг», «сукупність» і «вдоволення».
Якось Крішна мовив до Радгарані: «Моє кохання, поглянь- но на Свою подругу Мекгалу! Побачивши, як Ти вранці пішла побачитись зі Мною насамоті, в неї через заздрощі зробилась неохота до їжі». Отак Крішна жартував з Радгарані, а Вона тимчасом сердито супила Свої чудові брови. Рупа Ґосвамі мо-литься, щоб цей порух брів Шріматі Радгарані дарував благо-словення усім істотам. Це — приклад того, як у екстатичній любові до Крішни зароджується заздрість.
Одного вечора, вбивши демоницю Путану, маля Крішна ба-вився в неї на грудях. Побачивши це, Яшода на мить наче при-кипіла до місця. Це — приклад збігу різних ознак екстатичної любови. Такий збіг може бути сприятливий або несприятли-вий. Сприятливим було те, що демониця Путана вже була мерт¬вою, але те, що Крішна бавився на її грудях проти ночі, коли нікого не було поряд оборонити Його в разі небезпеки, було несприятливим. Той збіг сприятливого і несприятливого заско¬чив Яшоду зненацька.
Крішна ледве навчився ходити, як вже почав невтомно сно-вигати у дім і з дому. Яшода дивилася на те і тільки нарікала: «Це дитя таке невпосидюче, що за Ним не вгледиш! Він безпе-рестанно вештається околицями Ґокули (Вріндавани), а додо¬му вертається коли схоче. Цьому маляті невідомий страх, але я, попри що Він Сам нічого не боїться, чимдалі більше бою¬ся, щоби Він не втрапив у якусь халепу». Це — знов-таки при¬клад збігу двох суперечливих елементів: дитя не знає, що таке страх, і водночас Яшоду лякає якась, цілком імовірна, небезпе-ка. Небезпека тут є причиною, а переживання Яшоди являють собою поєднання двох протилежних ознак екстатичної любо¬ви. Іншими словами, Яшода водночас відчувала і щастя, і три¬вогу, або, точніше, чимдалі більший страх.
Коли Девакі, матір Крішни, побачила свого сина, що сяяв ра¬дістю, поміж борців на жертовній арені Камси, сльози двох різ¬новидів заструмували по її щоках: іноді вони були гарячими, а іноді холодними. Це — приклад поєднання радощів і горя, ви¬кликаних різними причинами екстатичної любови.
Певного разу, коли Шріматі Радгарані стояла при березі Ямуни у лісі Вріндавани, на Неї налетів Крішна, що був силь-ніший за Неї. Видавалось, Радгарані обурило це, однак в душі Радгарані розквітла усмішка, і Її надзвичайно тішила ця приго-да. Вона насупила брови, удаючи, ніби опирається Крішні. У цьому настрої Радгарані виглядала напрочуд чарівною, і Шріла Рупа Ґосвамі прославляє Її красу. Це — приклад одночасного вияву різних почуттів в екстатичній любові, хоча причина їм одна — Крішна.
Інколи в домі Нанди Махараджі влаштовували бучні свят-кування, і на цих святах збиралися всі жителі Вріндавани. На одному з таких свят Шріматі Радгарані мала на шиї золотий ланцюжок, що їй подарував був Крішна. Ланцюжок був за-довгий для Радгарані, і це одразу впало у вічі і Яшоді, і матері Радгарані. При цьому поруч Себе Радгарані бачила і Крішну, і Свого чоловіка Абгіман’ю. Під сукупним впливом усіх тих чин¬ників Радгарані знітилися, аж перемінилася на лиці, від чого вид Її ще погарнішав. У цьому випадку бачимо поєднання таких емоцій, як сором, гнів, радощі і прикрість. Це — приклад су¬купного вияву ознак екстатичної любови.
Камса якось сказав: «Та яку шкоду цей хлопчина може за-подіяти мені, Камсі? Кишка в Нього заслабка!» Але наступної ж миті Камсу повідомили, що усі його друзі загинули від рук того хлопчини. Думки в голові Камси геть змішалися, він роз-гублено міркував: «Може, негайно піти і віддатися на Його лас¬ку? Але хіба таке пасує мені, великому воїнові?» Але тут-таки одну думку заступила друга: «Та чого я маю боятися Його? Поруч мене ще стільки борців, ладних підтримати мене будь- коли». Аж тут знову завагався: «Певно, однак, що це таки не¬звичайний хлопець — підняв же Він пагорб Ґовардгану самою лівицею! То як же мені діяти? Може, піти до Вріндавани і роз¬правитися з усіма тамтешніми жителями? Одначе серце мені стискається зі страху перед цим хлопчиком, і я не здатний на¬віть ступня ступнути зі свого палацу!» У душевному стані Кам¬си виявлені гордощі, нарікання, покірливість, рішучість, згаду¬вання, непевність, гнів та страх. По суті, у цьому стані Камси відмітні вісім різних ознак. Це — інший приклад сукупносте ознак у стані відчаю в екстатичній любові.
Один відданий-домогосподар якось вигукнув: «Мій Господи, я такий ниций, адже очі мої — хай на них більма найдуть! — не мають і крихти бажання бачити славетне місто Матгура. Я дістав добру освіту, але та моя освіта потрібна була одне що на службі урядові. Я не зважав на плин грізного, необорного часу, що могутніший над усе, на цього творця і руйнівника усього сущого. Кому я заповім усі свої багатства і статки? Я чимдалі старішаю. Що мені робити? Здійснювати віддане служіння вдо¬ма? Але я не можу робити цього, бо серце моє вабить до транс¬цендентної землі Вріндавани». Це — приклад вияву сукупнос¬те семи різних ознак екстатичної любови до Крішни — відчаю, гордосте, сумнівів, терпливости, туги, рішучосте та поривання.
Є таке санскритське прислів’я: «Найвищу втіху породжує розчарування». Іншими словами, коли почуття або шанолюб-ство людини стають непомірними і знаходять вихід лише тоді, коли горе здається вже нездоланним, така розрядка дає люди¬ні найвищу втіху. Якось у Вріндавані хлопчики-пастушки дов¬го розшукували Крішну, але даремно — вони не могли зна¬йти Його. Від того вони зчорніли на лиці, познічувалися і наче зів’яли, аж раптом почули з пагорба звіддалік голос флейти Крішни. Тоді всі вони невимовно зраділи. Це — приклад за-доволення посеред розчарування.
Шріла Рупа Ґосвамі каже, що він, дарма що мало розуміється на змісті, значеннях та чудовому розмаїтті смаків ознак екста-тичної любови, таки спробує навести деякі приклади різних виявів любови до Крішни. Далі він стверджує, що коли до трид¬цяти трьох турботних ознак, властивих екстатичній любові, до¬дати вісім інших ознак, вони разом складуть сорок одну го¬ловну ознаку екстатичної любови. Ці ознаки спричиняються до перетворень тілесних функцій та перемін у чуттєвій сфері, їх усі слід розглядати як різноманітні переживання відданого. Одні переживання є властивими, а інші — лише тимчасовими виявами. Природні ознаки виявлені завжди як усередині, так і назовні.
Подивившись на одяг, можна з’ясувати природу барвника, в якому вимочували тканину, з якої одяг зроблено, і так само якщо відомі різні вияви перелічених ознак екстатичної любо-ви, можна визначити справжній душевний стан людини. Інши¬ми словами, хоча прихильність до Крішни єдина, у різних ти¬пах відданих вона виявлена в широкому спектрі відчуттів. Як одежа, пофарбована в червоне, виглядає червоною, так і про почуття відданого можна скласти враження, спостерігаючи ви-яви питомих для цих почуттів екстатичних ознак. По суті, усі різноманітні раси, смаки і стани, що в них перебувають віддані, породжують в їхньому розумі різноманітні відчуття і пережи¬вання, що відповідно визначають різницю в інтенсивності та формах вияву ознак екстатичної любови у різних відданих. На¬приклад, людина може мати благородне, врівноважене й вели¬кодушне серце або серце черстве й неделікатне, і в залежносте від того будуть виявлені різні ознаки екстатичної любови. На¬справді люди здебільшого не спроможні розпізнавати тонкощів психологічного стану іншої людини, але якщо серце в людини м’яке й добре, ці ознаки стають явно вираженими, і розпізнати їх дуже легко. Серце благородної та поміркованої людини по¬рівнюють із золотом, а м’якої і лагідної — із бавовною. Екста¬тичним переживанням в розумі не збурити золотого серця по¬міркованої людини, тоді як серце м’якої людини, наче жмут бавовни, їхній вихор захоплює одразу.
Це добре ілюструє дальший приклад. Серце поміркованої, великодушної людини порівнюють із великим містом, а м’я¬кої — з невеличкою хатою. У великому місті є численні ліхта¬рі або навіть слони-велетні, але ніхто не дає їм особливої уваги. Проте такі ліхтарі або слони, з’явись вони поблизу невеличко-го будинку, неодмінно впадуть у вічі кожному.
Жорстке серце порівнюють з блискавкою, золотом та смо-лою. Потужність блискавки неймовірна, і вона ніколи не буває ніжною. Так само серця тих, хто вдається до суворих аскез і покут, не пом’якшуються легко. Золоте серце тане при високій температурі, яку можна створити в тиглі екстатичної любови, а уподібнене до смоли серце розм’якшується вже при незнач-ному нагріві.
М’яке серце порівнюють із медом, вершковим маслом та нек¬таром, а стан розуму — з сонячним світлом. Навіть слабке со¬нячне світло примушує мед і масло танути, і так само легко тане серце м’якосердих людей. Нектар, однак, вже за самою своєю природою завжди перебуває у рідкому стані, і серця тих, хто пов’язаний з Крішною чистою екстатичною любов’ю, від при¬роди завжди ніжної рідкої консистенції, як нектар.
Чистий відданий Крішни посідає якості, що властиві саме нектару, а іноді також якості масла та меду. В цілому хоч би до якої з перелічених вище категорій належало серце людини, воно за певних умов може пом’якшитися, так само як твердий діамант може розчинитися в суміші певних хімічних речовин. У книзі «Дана-келі-каумуді» сказано: «Коли в серці віддано¬го пробуджується любов, він не на силі владати над перемі¬нами своїх почуттів. Його серце подібне до океану, що, як на небі сходить місяць, котить нестримні велетенські хвилі». Хоча в своєму природному становищі океан спокійний і незворуш-ний, він, однак, починає здіймати хвилі, коли на небі сходить місяць. Те саме з чистими відданими: вони незалежно від об-ставин не на силі опанувати свої почуття, що, як ті хвилі, зді-ймаються в них. 
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ
Ознаки безперервного екстазу
Безперервний екстаз любови подібний могутньому цареві: він панує, підкоряючи собі як усі тимчасові вияви любови, так і будь-які чужерідні для неї елементи гніву. Такий екстаз вияв-ляється як прямо, так і посередньо, і відповідно до цього екста-тичну любов описують як пряму чи непряму. Ці ознаки екста-тичної любови може виявляти лише відданий, чиє становище повністю трансцендентне. Пряму екстатичну любов поділяють на дві групи — корисливої любови та безкорисливої любови.
Коли несуперечливі ознаки екстатичної любови проявлені виразно, будь-які супротивні їм ознаки викликають почуття огиди. Екстатичну любов з чужерідними елементами в ній на-зивають корисливою. А таку екстатичну любов, що на силі упогодити будь-які — властиві й невластиві — ознаки, назива-ють прямою безкорисливою любов’ю. Ознаки безкорисливої любови можна далі розбити на п’ять груп: нейтральні стосун-ки, слугування, братерські стосунки, батьківські почуття та сто-сунки кохання. Така екстатична любов набуває різних форм залежно від того, на який предмет її скеровано.
Нейтральні стосунки
Нейтральні стосунки своєю чергою поділяють на «загаль¬ні», «прозорі» та «спокійні». Потяг до Крішни, який має зви¬чайна людина або дитина, не може прибрати ніяких специфіч¬них рис або задовільного вигляду. Нейтральні стосунки часом виявляються в тремтінні тіла та зміні кольору очей (очі чер-вонішають, виблякають тощо), хоча при тому ознаки якогось певного різновиду любовної прив’язаности відсутні. 
«Лишень подивіться, — звернувся юнак до одного діда, — як радіє ця дитина, якій усього-то три рочки! Побачивши Крішну, вона носиться, як вітер, і кричить на повний голос!» Це — приклад вияву в серці дитини нейтральної екстатичної любови, яку поки що не можна зарахувати до якогось її підрозділу.
Потяг до Крішни існує в різних формах, а тому існують і різ¬ні типи відданих. Ознаки любови виявлені в них, наче світло, що проходить крізь самоцвіти чистої води. Розповідають, що один великий відданий, брахмана, іноді звертався до Верхов¬ного Бога-Особи як до пана, а іноді, бувало, жартував з Гос¬подом, наче з давнім другом. Часами він як люблячий батько обороняв Господа, траплялося, гукав Господа, називаючи Його своїм коханим, а то ще медитував на Господа як на Наддушу. Отож цей брахмана у різні часи виражав ознаки різних стосун¬ків в екстатичній любові. Але за будь-яких обставин брахмана завдяки переживанню почуття екстатичної любови занурював¬ся в океан щастя і досягав стану чистої любови. Він був, сказа¬ти б, прозорим середовищем — наче самоцвіт, крізь який нав¬колишній світ постає забарвлений в якийсь певний колір.
Слухаючи, як великий мудрець Нарада прославляє розва¬ги Господа, приграючи собі на віні, четверо Кумар на чолі з Санакою, дарма що на той час були заглиблені в роздуми про безособистісний Брахман, тремтіли усім тілом.
Інший відданий якось вигукнув: «Я знаю, що можу отрима-ти звільнення, якщо просто служитиму відданим, але мій розум таки вабить побачити Верховного Бога-Особу, чиє тіло кольо¬ром нагадує темну хмару». Таке невідступне бажання встано¬вити зв’язок із Верховним Богом-Особою також можна вважа¬ти за ознаку нейтральної любови.
Чистий та змішаний відтінки смаків
Більшість відданих Господа можна віднести до однієї з трьох груп. Першу групу складають віддані, що цілковито покла-даються на милосердну любов до них Верховного Бога-Особи, другу — віддані, що мають з Крішною дружні стосунки, а тре-тю — ті, що ставляться до Крішни як до молодшого, маючи до Нього батьківські почуття. Віддані цих трьох груп поступо¬во розвивають кожний свої взаємини (трансцендентні раси) з Богом-Особою. Коли в основі потягу до Крішни лежить тіль¬ки один конкретний різновид стосунків, цей настрій назива¬ють кевала, чистий стан. Перебуваючи у цьому чистому стані відданого служіння, людина поступово розвиває бажання йти стопами якогось певного вічного супутника Крішни, скажімо, стопами Расали, особистого слуги Крішни на Ґолоці Вріндава- ні, або стопами Шрідами й Судами, друзів Крішни, чи ще праг¬не бути як Нанда та Яшода, тобто як віддані, що зв’язані з Господом почуттями батьківської любови. Екстатична любов до Крішни ніколи не виявляється у стосунках безпосередньо з Самим Крішною. Кожний відданий мусить йти стопами вічних супутників Крішни на Ґолоці Вріндавані.
Коли трансцендентні настрої у стосунках з Крішною змі-шуються між собою (тобто коли у взаєминах із Крішною поєд-нуються настрої дружби, слугування та батьківської любови), з цього з’являється змішаний настрій, або смак. Змішані трансцендентні смаки виявляють, наприклад, такі віддані, як Уддгава, Бгіма й Мукгара (покоївка в домі матері Яшоди). Але навіть у разі, коли смаки відданого служіння бувають зміша¬ні між собою, завжди переважає якийсь один певний настрій, і він є постійним чинником. Цей визначальний настрій саме і беруть за істинні стосунки відданого з Крішною. Скажімо, Уддгава перебуває у дружніх стосунках з Крішною, але у вда¬чі Уддгави виразно помітна також схильність слугувати. Таку дружбу називають шанобливою дружбою. Натомість дружні стосунки Шрідами й Судами з Крішною є взірцем дружби без найменшого відтінку благоговіння.
Екстатична любов у підпорядкованих стосунках
Віддані, які завжди думають за Крішну як за вищого, зв’яза-ні з Ним екстатичною любов’ю у стосунках підпорядкованос- ти. Для таких відданих найважливішим у стосунках з Господом є уявлення про їхню цілковиту підлеглість Господеві, а тому будь-які інші вияви трансцендентних любовних взаємин з Гос¬подом їх цікавлять рідко.
У одній з молитов «Мукунда-мала-стотри» царя Кулашекга- ри сказано: «Любий Господи, Ти рятуєш живі істоти з пекла матеріалістичного життя, але для мене це геть нічого не ва-жить. Мені байдуже, чи досягну я райських планет, чи лишуся на Землі, чи буду вкинутий до пекла. Я молю Тебе про одне: зроби так, щоб у смертну мить я зміг в думках тримати Твої прекрасні стопи, подібні лотосам, що розквітають восени».
Стосунки дружби
Що стосується до дружби, то за великі авторитети у різних формах дружніх взаємин з Верховним Богом-Особою вва¬жають тих піднесених відданих, які перебувають майже на од¬ному рівні з Крішною. На цьому рівні стосунки друзів вияв¬лені в різного роду сміхові та жартівливих бесідах. Приклад таких дружніх стосунків з Крішною наведений у «Шрімад- Бгаґаватам», де описані роздуми Крішни: «Сьогодні, випасав-ши корови на пасовищах Вріндавани, Я зайшов до якогось чу-дового саду нарвати квітів, але ця Моя відлучка, яка тривала щонайбільше дві хвилини, була дуже прикрою для Моїх дру- зів-пастушків. І коли вони знайшли Мене, ми мерщій побігли назустріч одне одному, щоби першим торкнутися іншого квіт-кою, яку тримали в руках».
Один друг дорікав Крішні так: «Любий Дамодаро, хоча Шрідама подолав Тебе і в змаганні з ним Ти геть знесилився, однак, щоб не дати Себе на загальне посміховисько, Ти почав удавати, що просто піддався йому!»
Батьківські почуття, або вищість
Коли матір Яшода почула, що дужі слуги Камси силою за-брали корів Крішни, а тендітні хлопчики-пастушки робили все можливе, щоб перешкодити цьому, вона зайшла в глибокі дум-ки: «Як мені захистити бідних хлопчиків від нападів Камсиних посіпак?» Це приклад, коли відданий ставиться до Крішни як до молодшого.
Коли Крішна на підвечір’я повертався з пасовища, матір Яшода одразу починала пестити Господа, легенько поплескую-чи Його по щоках.
Стосунки закоханих
Вищими навіть за стосунки любови між Крішною та Його батьками є стосунки з Крішною як з коханим. Господь та юні ґопі виявляють ці стосунки по-різному: вони скидаються очи-ма, прядуть бровами, промовляють ніжні слова й усміхаються одне до одного.
Щодо цього у «Ґовінда-віласі» сказано: «Палавши від нетер-піння, на грані відчаю, Шріматі Радгарані шукала Крішну». Коли стосунки закоханих виражаються непрямо, закохані усмі-хаються, відчувають подив, завзяття, нарікають, гніваються, бояться чогось, а іноді відчувають відразу. Ці сім почуттів у стосунках закоханих утворюють ще один стан екстатичної любови.
У безпосередніх стосунках між закоханими присутні сміх, по¬див, лицарські почуття, нарікання, гнів та страх, але не відра¬за. Вирази таких почуттів у стосунках закоханих з Крішною є джерелом невичерпного блаженства. Виявлені, ці різновиди екстатичних любовних взаємин устійнюються, що поглиблює і загострює насолоду смаком трансцендентного кохання. 
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
Непрямі вияви екстатичної любови
Сміх
Вкравши потроху квасного молока в двох ґопі, Крішна мо-вив до однієї з них: «Люба Моя красуне, Я можу заприсягну-тися, що не взяв навіть краплини юґурту з твого глечика! Але твоя подруга Радгарані безсоромно винюхує, чим пахне з Мого рота. Не дозволяй їй робити того, бо це — лише підступи з Її боку, аби притулити Своє обличчя до Мого!» Від цих слів Крішни подруги Радгарані приснули од сміху. Це — приклад сміху в екстатичній любові.
Подив
Якось Брахмі випало побачити корів й пастушків, убраних в жовті шати й прикрашених самоцвітами. Хлопчики мали по чотири руки кожний, і їм поклонялись сотні інших Брахм. Хлопчики водне висловлювали захват від того, що перебу-вають поруч Крішни, Верховного Брахмана. Бачене виклика¬ло у Брахми такий подив, що він, не змігши стриматись, ви-гукнув: «Що це я бачу?» Це — приклад подиву в екстатичній любові.
Лицарськість
На березі Ямуни чути було шурхіт сухого листя, смішки хлопчиків-пастушків та гуркіт грому в небі. Шрідама тимчасом затягував пояс, ладнаючись стати на герць з Крішною, пере-можцем демона Аґги. Це — приклад лицарськости в екстатич-ній любові. 
Побивання
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (7.25) описано, як Крішну уніс демон-смерч на ім’я Трінаварта. Коли цей демон підхопив Його і підняв у небо, усі ґопі вдарились у плач. Вони прийшли до матері Яшоди сказати, що не можуть знайти сина Нанди ніде, бо Його забрав смерч. Це — приклад побивань в екстатичній любові.
Побачивши, як Крішна б’ється з Калією, матір Яшода вигук-нула: «Змій Калія оповив Крішну і розкрив над ним свої кап-тури, а я й досі жива і ціла! Який же сильний інстинкт самозбе¬реження у цього матеріального тіла!» Це — ще один приклад побивання в екстатичній любові.
Гнів
Коли Джатіла, мати Абгіман’ю, побачила певне коштовне намисто на шиї Крішни, вона одразу добрала, що ту прикра¬су подарувала Йому Радгарані. Джатіла обурилася й насупила брови, так виражаючи гнів в екстатичній любові.
Відраза
Цей вияв екстатичної любови добре ілюструють такі слова Ямуначар’ї: «Відтоді як від цього трансцендентного любовно¬го взаємообміну я почав дізнавати все оновлюваної насолоди, на саму згадку про свої минулі статеві втіхи мої губи кривлять¬ся, і мені хочеться сплюнути від огиди». Це — приклад відрази в екстатичній любові.
Страх
Один похилого віку відданий сказав: «Любий Господи! Коли Ти не з нами, ми потерпаємо, прагнучи бачити Тебе знову, і живемо, нудячи світом. А коли ми бачимо Тебе, ми потерпає¬мо через страх можливої розлуки. Отак, бачимо ми Тебе чи ні, наша доля — страждати, хіба що по-різному». Це — при¬клад поєднання суперечливих почуттів в екстатичній любові до Крішни. Така екстатична любов має особливо приємний смак, і ті, хто розуміється на різних смаках любовних стосун¬ків, порівнюють її до суміші сиру, згуслої патоки з соку цук¬рової тростини й дрібки чорного перцю. Така суміш поправці чудова на смак. 
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ
Нектар відданости
Конкретний різновид екстатичних любовних почуттів, що розвивається в серці відданого, називають вібгавою, а зовнішні вияви цього почуття, як оце порухи брів, страх, подив та усміш¬ки, що за них йшлося вище, називають анубгавою. Що сто¬сується різноманітних причин, що викликають вияви анубгави й вібгави, їх називають стійким екстазом, або саннарі-бгавою.
У тих, хто слухає вірші, що оспівують розваги Крішни, чи дивиться драматичні вистави про них, помітні різного роду ознаки виявів трансцендентного любовного служіння Госпо¬ду — вони насолоджуються різними типами вібгави, анубгави та саннарі-бгави.
Доки людина не позбулася матеріальних уявлень, їй не слід обговорювати описи бгави та анубгави, що їх містять різні трансцендентні твори. Будь-які ознаки вібгави й анубгави є ви-явами трансцендентної потенції насолоди Господа. Треба прос-то постаратися зрозуміти, що духовному буттю притаманне безмежне розмаїття форм любовних взаємостосунків. Такий обмін любовними почуттями ні в якому разі не можна вважа¬ти за щось матеріальне. «Махабгарата» («Уд’яма-парва») за-стерігає нас робити власні висновки щодо того, збагнути що понад наші сили. Великі звільнені душі, як оце Рупа Ґосвамі й інші, зробили спробу дати нам якесь уявлення про трансцен-дентну діяльність духовного світу, але в цілому ця сфера поки що лишається для нас недоступною. Зрозуміти природу обмі¬ну почуттями у трансцендентному любовному служінні Крішні можливо лише для того, хто насправді має зв’язок з енергією насолоди Верховного Господа.
Пояснюючи, що це за зв’язок, Шрі Рупа Ґосвамі наводить приклад хмар у небі. Хмари утворюються з океану, далі про-ливаються дощем на землю і знову повертаються в океан. 
Енергію насолоди Крішни порівнюють до океану. Чистий від-даний — це хмара, що всотала в себе насолоду, і коли транс-цендентні почуття в любовному служінні переповнюють його, він проливає свою милість, як хмара дощ, і тоді енергія бла-женства повертається знову до океану Крішни.
Безпосередні та непрямі вияви
прихильности до Крішни
Трансцендентну насолоду, що її дає віддане служіння, поді-ляють на дві групи: насолоду від прямого відданого служін¬ня та насолоду від непрямого відданого служіння. Пряме від¬дане служіння поділяється на п’ять трансцендентних настроїв, або смаків, а непряме — на сім трансцендентних смаків. Пря¬ме віддане служіння виявляється у нейтральних стосунках, слу-гуванні, братерській дружбі, батьківських почуттях й стосун¬ках закоханих. Непряме віддане служіння виражається через сміх, співчуття, гнів, лицарські почуття, страх, подив та відра¬зу. Отож загалом вирізняють дванадцять різновидів відданого служіння, причому кожному з них властиве певне забарвлення. Ці барви такі: біла, строката, жовтогаряча, червона, світлозе- лена, сіра, жовта, майже біла, димчаста, рожева, чорна й кольо¬ру хмари. Над цими дванадцятьма різновидами трансцендент¬них взаємин панують різні втілення Бога — Капіла, Мадгава, Упендра, Нрісімха, Нанда-нандана, Баларама, Курма, Калкі, Раґгава, Бгарґава, Вараха та Матс’я.
Підтримання, проявлення, поширення, розмірковування та нарікання складають п’ять виявлених ознак у любовних екста-тичних взаєминах. Який саме із настроїв відданого служіння переважає, визначають за виявами цих п’яти ознак. У нейтраль¬них стосунках відданого служіння бачимо підтримання, у ли¬царських стосунках — поширення, відданому служінню у спів¬чутті властиве розмірковування, відданому служінню у гніві притаманне нарікання тощо.
Недосвідченому початківцеві становище відданого може ви-датися жалюгідним і вартим співчуття, однак досвідчені віддані розуміють, що відданий переживає в тому становищі екстаз. 
Скажімо, «Рамаяна» описує події, що, як видається, викли-кають почуття жалю і крають серце, але насправді це не так. «Рамаяна» оповідає, як батько Господа Рами вислав Його жити до лісу безпосередньо перед тим, як Раму мали коронувати на царство. Махараджа Дашаратга, вирядивши сина, Господа Раму, на заслання, сам невдовзі помер. Коли Господь Рама жив у лісі, Равана викрав Його дружину Сітадеві, і це стало причи-ною великої війни. Зрештою, коли Сітадеві визволили з полону Равани, уся родина Равани, його царство і самий Равана заги¬нули. Сітадеві повернулася додому, і їй випало пройти крізь ви¬пробування вогнем, але за кілька днів Її знову вислано до лісу. Усі описані в «Рамаяні» події можуть видатися сумними, і чи¬тач «Рамаяни» мав би почуватися пригніченим, однак насправ¬ді це не так, бо чого б це тоді Хануман, великий відданий Гос¬пода Рамачандри, щодня читав про діяння Господа Рамачандри, про що сказано в самій «Рамаяні»? Вся річ у тому, що будь-що, пов’язане з кожною з дванадцяти вищезгаданих трансцендент¬них взаємин відданого служіння, виповнене трансцендентного блаженства.
Шріла Рупа Ґосвамі тому з жалем згадує тих, кого палить вогонь несправжнього зречення й сухих умоглядних роздумів і хто нехтує віддане служіння. Людям, кого вабить до ри-туальних ведичних обрядів і до осягнення безособистісного Брахмана, відчути смак трансцендентного блаженства у відда-ному служінні неприступно. Тому Шріла Рупа Ґосвамі радить тим відданим, які вже звідали смаку нектару відданости, пиль-нувати, дбайливо оберігаючи віддане служіння від зазіхань су-хих філософів-теоретиків, виконавців формальних обрядів, що прагнуть піднестися на вищі планети, та імперсоналістів, що шукають спасіння в безособистісному. Віддані повинні пильно оберігати безцінний самоцвіт духовної любови від злодіїв та розбійників. Це означає, що чистий відданий не має права обго¬ворювати віддане служіння та його різні специфічні подробиці з тими, хто тяжіє до сухих розумувань та штучного зречення.
Невіддані позбавлені можливости отримати блага, які дає від¬дане служіння. Осягнути те, що пов’язане з відданим служін¬ням, їм дуже важко. Скуштувавши справжнього нектару від- даности доступно лише тим, хто присвятив своє життя на лю¬бовне служіння лотосовим стопам Верховного Бога-Особи.
Якщо відданий перевершує рівень екстатичної любови і від-так стає на найвищий щабель — підноситься на рівень чисто¬го добра, це означає, що його серце вже повністю чисте від ма-теріальної скверни. На цьому чистому ступені життя відданий стає здатний куштувати нектар відданосте, і здатність відчува-ти його солодощ позначають терміном раса, «трансцендентний настрій».
Так закінчує Бгактіведанта оглядовий виклад другої час-тини книги «Бгакті-расамріта-сіндгу», в якій подані загальні відомості щодо відданого служіння. 
Частина третя  
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ П’ЯТИЙ
Любов до Бога у
нейтральних стосунках
Шрі Рупа Ґосвамі підносить шанобливу молитву до вічно¬го, завжди прекрасного Верховного Бога-Особи, кому чисті віддані повсякчас з любов’ю служать на трансцендентному рів-ні. У цій, третій, частині «Бгакті-расамріта-сіндгу» описано п’ять засадничих різновидів відданого служіння, а саме: ней-тральне ставлення до Господа, слугування, братерські стосун¬ки, батьківські почуття до Господа та стосунки кохання. П’ять названих різновидів відданого служіння будуть детально роз-глянуті нижче; вони образною мовою описані як п’ять хвиль у західній частині океану нектару відданости.
Коли людина стає дійсно спроможна утримуватися на транс-цендентному рівні, її становище у відданому служінні назива-ють ступенем нейтральних стосунків. Певна кількість вели¬ких мудреців досягнула цього рівня нейтральности завдяки аскезам, покутам та медитації, що дали їм змогу підкорити ви-моги чуттів своїй владі. Таких мудреців прийнято називати йоґолш-містиками, і здебільшого їх вабить звідати духовної насолоди, яку дає осягнення безособистісного аспекту Абсо-лютної Істини. Смаку трансцендентної насолоди, що її досвід- чують у безпосередніх стосунках з Верховним Богом-Особою, вони практично не знають.
Насправді трансцендентна насолода, якої відданий дізнає у спілкуванні з Найвищою Особою, через те що відданий має стосунки безпосередньо з Господом в Його вічній формі, не-зрівнянно більша від насолоди, що її дає усвідомлення безосо-бистісного Брахмана. Імперсоналісти не здатні звідати смаку трансцендентної насолоди, який з’являється у безпосередньому спілкуванні з Господом — а цієї насолоди можна звідати, якщо
ЗОЇ 
просто слухати про Його розваги. Тим-то, читаючи «Бгаґавад- ґіту», в якій Господь власною особою розмовляє з Арджуною, імперсоналісти не відчувають ніякого трансцендентного сма¬ку, не звідують насолоди. Самий принцип, що лежить в основі їхнього імперсонального сприйняття реальности, не дозволяє їм звідати тої трансцендентної насолоди, смаком якої насо-лоджуються віддані, для кого осереддям сприйняття є Найвища Особа. Отож читати коментарі імперсоналістів на «Бгаґавад- ґіту» дуже небезпечно, бо, не здатні осягнути трансцендентної насолоди, що її дає «Ґіта», імперсоналісти стараються витлу-мачувати її по-своєму. Однак якщо імперсоналістові випадає зустріти когось із чистих відданих, він підноситься зі свого, вже трансцендентного, рівня на ще вищий. Тому великим мудрецям раджено поклонятися арча-віґрасі, формі Господа, бо таке по¬клоніння дає змогу звідати найвищої трансцендентної втіхи.
Якщо не поклонятись арча-віґрасі, тобто формі Божества Господа, зрозуміти трансцендентні писання, як оце «Бгаґавад- ґіта» та «Шрімад-Бгаґаватам», не вийде. Великим мудрецям, що вже перебувають на трансцендентному рівні нейтральних стосунків, слід насамперед прийняти притулок Господа Вішну, вічної чотирирукої форми Верховного Бога-Особи. Тому для йоґів-містиків існує припис медитувати на форму Господа Вішну, як на це вказує Капіла Муні у своїй санкг’я-йозі. На жаль, багато йоґїв-містиків стараються медитувати на якусь «порожнечу», але така медитація, запевняє «Ґіта», — марний труд, і ніяких позитивних наслідків вона не дає.
Деяким великим святим, які виконували покути та аскези, випало бачити трансцендентну форму чотирирукого Вішну, і вони зазначають: «Ця чотирирука форма Господа, що має тіло синього відтінку, — вмістилище усього блаженства, і в ній зо-середжена сама наша життєва сила. Коли ми споглядаємо цю вічну форму Вішну, краса Господа одразу полонить і нас, і ба-гатьох інших парамахамс». Такий опис Господа Вішну, який дають великі святі, є прикладом шанта-раси, тобто рівня ней-тральних стосунків у відданому служінні. Напочатку ті, хто прагне спасіння, стараються звільнитися від пут матерії, здій-снюючи тяжкі аскези й покути, аж врешті-решт вони дося¬гають рівня безособистісного духовного усвідомлення. На цій стадії брахма-бгути (звільнення від пут матерії) жива істота, як пояснено в «Бгаґавад-ґіті», вже піднімається понад будь-якими пожаданнями та скорботами, виповнюється радости і бачить усе однаковим оком. Відданий, котрий утвердився в ьианта- расі, тобто на рівні нейтральносте у відданому служінні, вша-новує Господа в Його постаті Вішну.
Уся ведична культура скеровує людину власне на усвідом-лення Господа Вішну. У «Ріг Веді» одна мантра проголошує, що досконала свята особа завжди прагне, щоб її розум був зо-середжений у медитації на лотосових стопах Вішну.
У «Шрімад-Бгаґаватам» сказано: невігласи не відають того, що кінцевою метою життя є Вішну. Усі авторитетні ведичні писання погоджуються на тому, що рівень усвідомлення величі Господа Вішну є тою відправною точкою, з якої власне почи-нається віддане служіння. Якщо відданий, сягнувши цього рів-ня, і далі за належного проводу, виконує віддане служіння, з часом йому обов’язково відкриватимуться й інші аспекти відда¬ного служіння. На цьому рівні ьианта-раси відданий вже бачить Господа Вішну, Верховного Бога-Особу, хто дарує спасіння на¬віть демонам. Такі віддані-початківці сприймають Господа як вічну трансцендентну форму, проводатаря усіх свідомих своєї сутносте душ, як Наддушу і Верховний Брахман. Вони також знають Господа як цілком вмиротвореного, як того, хто повніс¬тю панує над Своїми почуттями, як чистого, милостивого до відданих і того, кого не заторкує ніщо матеріальне. Таке бла¬гоговійне й шанобливе ставлення до Господа Вішну з боку свя¬тих особистостей сприймають як ознаку їхнього зв’язку з Гос¬подом у стосунках ьианта-раси, тобто як ознаку нейтральних стосунків у відданому служінні.
Цієї стадії ьианта-раси імперсоналісти можуть досягнути тільки якщо спілкуватимуться з чистими відданими. Інакше це просто неможливо. Якщо, досягнувши рівня усвідомлення Брахмана, звільнена душа отримує змогу спілкуватися з чис-тим відданим Господа Крішни і покірливо, ніяк не витлума-чуючи, сприймає Його повчання, вона втверджується на рівні нейтральних стосунків у відданому служінні. Найліпшим при-кладом святих осіб, що перебувають у иіанта-расі, є Санака, Санатана, Сананда й Санат-Кумара, четверо братів-Кумар. Ці святі особистості (їх називають чатух-сани) є синами Господа Брахми. Коли вони з’явились на світ, їхній батько наказав їм стати домогосподарями і збільшувати чисельність людського населення, але вони відмовилися, сказавши, що вже вирішили не зв’язувати себе путами сімейного життя, бо воліють жити як праведники-брахмачарі і присвятити себе на самовдосконален-ня. Так сталося, що ці великі святі живуть у світі вже багато мільйонів років, але виглядають як маленькі хлопчики чотири- п’ятирічного віку. Шкіру вони мають дуже світлу, тіла їхні ви-промінюють сяйво, і вони завжди подорожують світом голі. Ці четверо святих осіб майже ніколи не розлучаються.
В одній з молитов брати Кумари кажуть: «О Господи Мукундо [Крішна, який дарує звільнення]! Серце святих при-тягає безособистісний аспект Абсолютної Істини, Брахман, тільки поти, поки вони побачать Твою вічну форму, сповнену блаженства і знання, Тебе, що барвою тіла нагадуєш молоде дерево тамала».
В «Бгакті-расамріта-сіндгу» описані якості святої особи. Свя-та особа — це той, хто ясно усвідомлює, що те, що він здійснює віддане служіння, саме по собі є запорукою звільнення. Святий неухильно дотримує реґулівних засад життя у відданості й вод¬ночас прагне звільнитися з пут матерії.
Святий думає: «Коли я зможу жити самітником у гірських пе¬черах? Коли я матиму тільки пов’язку на нижній частині тіла і більш нічого? Коли я зможу тамувати свій голод, з’їдаючи тро¬хи плодів та овочів? Коли я зможу постійно утримувати свій розум на лотосових стопах Мукунди, хто є джерелом випромі- нення Брахмана? Коли, живучи як духовна людина, я до кінця збагну, що мої дні та ночі — це коротенькі хвилі у потоці віч¬ного часу?»
Віддані й свідомі своєї сутности особистості, які звістують людям славу Господа, у своєму серці завжди відчувають екста-тичну любов до Нього. їх затоплює благословенне проміння, що його проливає місяць екстазу, і тому таких людей назива-ють святими.
Святі особистості керуються дальшими прагненнями: вивча-ти Веди, і насамперед Упанішади, завжди жити у такому міс¬ці, де їх не турбували б миряни, повсякчас думати про вічну форму Крішни, бути відкритим для усвідомлення Абсолютної Істини, доладно й досконало виявляти своє знання, спогляда¬ти Верховного Господа у Його всесвітній формі (вішва-рупі), повсякчас перебувати в товаристві досвідчених відданих та об-говорювати смисл Вед з такими ж, як вони самі, досконалими особистостями. Усі ці якості святих особистостей служать під-несенню на рівень ьианта-раси.
У «Бгакті-расамріта-сіндгу» розказано, як колись у зібранні доброчесних осіб, що його влаштував Господь Брахма задля розвідок ведичних писань, як-от Упанішад, усіх присутніх пе-реповнила екстатична любов до Крішни, чільника роду Яду. Власне, Упанішади вивчають саме задля того, щоб усвідоми¬ти Верховного Бога-Особу. Необхідність відкинути матеріаль¬не існування — це лише одна з численних тем, що їх розгля¬дають Упанішади. Ще одна тема — це втвердження на рівні усвідомлення безособистісного Брахмана. І нарешті, пройшов-ши крізь безособистісне усвідомлення Брахмана, відданий, під-нявшись до рівня спілкування з Верховним Богом-Особою, до-сягає кінцевої мети вивчення всіх Упанішад.
Для тих, хто перебуває на стадії иіанта-раси, спонукою до вдосконалення може стати запах ту ласі, запропонованих лото-совим стопам Господа, голос Його мушлі, святе місце на якійсь горі чи пагорбі або ліс, як оце Вріндавана, місце прощі, річка Ґанґа, перемога над потребами свого тіла (голодом, бажанням спати, боронитися й статевим потягом), усвідомлення руйнів-ної природи вічного часу та постійне товариство відданих, що діють у свідомості Крішни. Кожна з цих чинностей дозволяє зробити великий крок уперед у відданому служінні. Усі ці різ-ні чинності сприяють вдосконаленню святих осіб, які перебу-вають у ьианта-расі, та їхньому поступу до ще досконалішого рівня відданого служіння.
У Третій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (15.43) описано, як чет-веро святих осіб, чатух-сани, на чолі з Санака-Кумарою при-були на планету Вайкунтгу, що в духовному небі, відвідати Гос¬ 
пода. Коли вони схилились перед Господом у поклоні, аромат листочків ту ласі, змішаних із шафраном, увійшов до їхніх нізд¬рів і полонив їхні серця. До того розум цих чотирьох святих завжди був зосереджений на безособистісному Брахмані, однак коли вони отримали змогу спілкуватись з Господом безпосеред¬ньо і вдихнули аромат запропонованих Йому листочків ту ласі, волосся на їхніх тілах одразу настовбурчилося. Це свідчить про те, що коли навіть той, хто перебуває на рівні усвідомлення Брахмана, потрапляє до гурту відданих, які виконують чисте віддане служіння, він приваблюється до особистісного аспекту Господа.
Сказано, що великих мудреців, які виконують віддане слу-жіння у шанта-расі, розпізнають за певними прикметами, і по¬дано опис цих прикмет. Такі мудреці зосереджують погляд на кінчикові свого носа, а поводяться вони як авадгути. Авадгута кажуть на містика високого рівня, якому байдуже про соціальні та релігійні умовності чи правила і приписи Вед. Ще одна при¬кмета таких осіб — що вони дуже уважно добирають слова, коли їм доводиться говорити до когось. Промовляючи, вони з’єднують вказівний і великий пальці руки (це називається ґ’яна-мудра). До атеїстів вони не чують ворожости, також вони не мають і особливої прихильносте до відданих. Такі містики головну увагу приділяють звільненню та відреченню від мате¬ріалістичного способу життя. Вони нейтрально ставляться до всього і не схильні ототожнювати себе ні з чим матеріальним або приваблюватись до нього. Вони завжди серйозні і водно¬час цілковито заглиблені у думки про Верховного Бога-Особу. Отакі незвичайні риси розвиваються у відданих, які перебу¬вають у шанта-расі.
Що стосується зосередження погляду на кінчикові носа, в «Бгакті-расамріта-сіндгу» наведені слова одного відданого, якому довелося спостерігати, як цю процедуру виконує певний йоґ. Цей відданий відзначав: «Великий мудрець фіксує погляд на кінчикові свого носа, і це свідчить про те, що вічна форма Господа вже проявилася в його серці».
Відданий, що перебуває в шанта-расі, буває, позіхає, потя-гується, він дає настанови щодо відданого служіння, складає шанобливі поклони формі Господа, здіймає вишукані молитви до Господа і, як правило, має бажання служити Господеві без-посередньо своїм тілом. Це — деякі з ознак, спільні для всіх відданих, що перебувають на рівні нейтральних стосунків з Гос¬подом. Один відданий, якось постерігши позіхання іншого від¬даного, зауважив: «Любий містику, мені здається, що в твоєму серці є трохи екстатичної любови та відданости, і це саме вони примушують тебе позіхати». Іноді можна бачити, як відданий у иіанта-расі падає на землю, волосся на його тілі настовбур¬чується і він тремтить усім тілом. Такі віддані виявляють різні ознаки екстатичного трансу невимушено.
У «Бгакті-расамріта-сіндгу» сказано, що коли Крішна засур-мив у Свою мушлю Панчаджан’ю, численні великі мудреці, що жили у гірських печерах, негайно відреаґували на голос Його мушлі — вони вийшли з медитативного трансу і одразу помі-тили, що волосся на їхніх тілах стало дибки. Інколи віддані у иіанта-расі ціпеніють, іноді робляться вмиротворені, або ще їх затоплює радість, занепокоєність, вони, буває, замислюються, обдумують щось, про щось розмірковують, жвавішають або починають сперечатися. Ці ознаки свідчать про безперервний екстаз, чи, інакше, про усталені емоції.
Якось певний великий мудрець, котрий вже усвідомив влас-ну сутність, журився з приводу того, що не має змоги побачи-ти Верховного Господа Крішну, хоча Крішна живе у Двараці. Такі думки примусили мудреця заціпеніти. Він думав, що прос¬то марнує своє життя. Іншими словами, мудрець був прикро вражений, що через свою медитацію не може піти побачити Верховного Бога-Особу попри що Крішна присутній на плане¬ті власною особою.
Коли містик, трансцендентний щодо будь-яких філософ-ських розмірковувань, входить у Брахман, стан його називають трансом, і тоді він перебуває поза межами впливу матеріаль-них уявлень про життя. Коли людина в такому стані чує про трансцендентні розваги Господа, її тіло часами обіймає дрож.
Коли відданий, що усвідомив Брахман і досягнув рівня стій-кого трансу, стикається з вічною формою Крішни, його транс-цендентне блаженство зростає у мільйони разів. Один великий мудрець якось запитав у іншого: «Любий друже, як ти гадаєш, чи буду я здатний побачити Верховного Бога-Особу, коли сяг-ну досконалосте у восьмиступеневій йозі?» Це запитання муд-реця є прикладом допитливосте відданого, що перебуває на рівні нейтральних стосунків у відданому служінні.
З нагоди затемнення сонця Господь Крішна разом зі Своїм старшим братом Баларамою та сестрою Субгадрою прибули на колісниці до Курукшетри, і численні йоґи-містики також при-йшли туди. Побачивши Господа Крішну та Балараму, ці йоґи- містики почали вигукувати, що відтоді, як побачили незрівнян¬не сяйво, що виходить з тіла Господа, блаженство усвідомлення безособистісного Брахмана для них мало що важить. Тоді ж один з містиків звернувся до Крішни з такою мовою: «Лю¬бий Господи, Ти завжди сповнений трансцендентного блажен¬ства, і Твоє становище перевершує будь-які рівні духовного осяяння. Отож, просто спостерігаючи Тебе звіддаля, я прийшов висновку, що трансцендентне блаженство у безособистісному Брахмані мені ні до чого».
Коли один великий містик, почувши голос Панчаджан’ї, Крішниної мушлі, вийшов зі свого медитативного трансу, він став наче сам не свій: почав битися головою об землю, очі його набігли сльозами екстатичної любови; він враз забув геть усі приписи й правила йоґи, що її виконував. Так сталося, що він одразу покинув шлях усвідомлення безособистісного Брахмана.
Білваманґала Тгакура у своїй книзі «Крішна-карнамріта» каже: «Хай імперсоналісти і далі долають шлях трансцендент-ного усвідомлення, поклоняючись безособистісному Брахману. Мене також посвячено у цей метод усвідомлення Брахмана, але мене збив з пуття один малий неслух, дуже хитрий і закоханий у ґопіу і я зробився Його служницею. Від того часу я відмовив-ся від методу усвідомлення безособистісного Брахмана».
Білваманґала Тгакура спершу отримав духовне посвячення в метод усвідомлення безособистісного аспекту Абсолютної Істини, але пізніше, через спілкування з Крішною у Вріндава- ні, став досвідченим відданим. Подібне сталося і з Шукадевою Ґосвамі, який милістю Господа також став на шлях віддано¬го служіння, покинувши шлях усвідомлення безособистісного Брахмана.
Шукадева Ґосвамі та Білваманґала Тгакура, що відмовились від імперсональної концепції Абсолютної Істини заради відда-ного служіння, є взірцями відданих, що перебувають на рівні нейтральних стосунків з Господом. Згідно з думкою деяких ав-торитетів цей стан не можна вважати одним з трансцендент-них настроїв, або рас, але Шріла Рупа Ґосвамі наполягає на тому, що, навіть якщо не вважати цього стану за трансцен-дентну расу, його таки треба розглядати як початкову стадію відданого служіння. Проте якщо відданий не піднімається далі до рівня дійсного служіння Господу, слід розуміти, що транс-цендентного смаку він не розвинув. Щодо цього в Одинадця-тій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» наведено слова Самого Господа Крішни, як Він особисто повчає Уддгаву: «Рівень, на якому ін-дивідуум перебуває втверджений в медитації на Мою особисту форму, називають ьианта-расою, і розпочати справжнє чисте віддане служіння може тільки той, хто спершу втвердився на цьому рівні». Це означає, що спочатку треба втвердитися при-наймні у ьианта-расі, бо доступ до особистого аспекту Верхов-ного Бога-Особи відкривається тільки так. 
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ шостий
Трансцендентна прихильність
(у стосунках слугування)
Авторитети, зокрема Шрідгара Свамі, розглядають расу трансцендентної любовної прихильности як досконалий рівень відданости. Рівень цієї трансцендентної любовної прихильнос-ти — зараз над рівнем нейтральних стосунків і є необхідною умовою для розвитку раси служіння. У «Нама-каумуді» та інших книгах цей стан називають безперервною любовною прихильністю чи прив’язаністю до Крішни. Шукадева й ряд інших авторитетів зараховують почуття на цьому рівні транс-цендентної прихильности до нейтральних стосунків, але в будь- якому разі цими стосунками любовної прихильности насо¬лоджуються віддані на різних рівнях трансцендентних стосун- ків-смаків, і тому загальною назвою цього стану є любовна прихильність, або чиста любовна прихильність до Крішни.
Віддані, що перебувають на рівні стосунків слугування Крішні, приваблені до Нього через відчуття благоговійної лю-бовної прихильности. Деякі жителі Ґокули (Вріндавани, як вона проявлена на Землі) відчувають до Крішни саме таку шаноб¬ливу любовну прихильність. Жителі Вріндавани, бувало, ка¬зали: «Крішна, тіло якого нагадує за кольором темну хмару, завжди перед нами. У лотосових руках Він тримає Свою чу¬десну флейту. На Ньому жовті шовкові шати, в Його волос¬ся встромлене павичеве перо. Коли, отак вбраний, Крішна йде повз пагорб Ґовардгану, усі насельники райських планет разом із жителями цієї планети відчувають трансцендентне блаженст¬во, усвідомлюючи, що вони — вічні слуги Господа». Інколи від¬даний сповнюється таких самих благоговіння й шаноби, коли 
бачить зображення Вішну, що вбраний так само, як Крішна, і має такий самий колір тіла. Єдина відмінність між Крішною і Вішну полягає у тому, що у Вішну чотири руки, і в них Він тримає мушлю, диск, булаву та лотос. Господа Вішну завж¬ди прикрашають численні коштовні камені-самоцвіти, як-от чандраканта і сур'яканта.
«Лаліта-мадгава» Рупи Ґосвамі містить таке висловлювання Даруки, одного зі слуг Крішни: «Певно що Господь Вішну у Своєму намисті з дорогоцінних каменів каустубг, чотири руки якого тримають мушлю, диск, булаву і лотос, з коштовними прикрасами, що сліпуче сяють, виглядає навдивовижу прекрас-ним. Сидячи на плечах Ґаруди, Він невимовно прекрасний, і Він такий вічно. І ось тепер цей самий Господь Вішну стоїть перед нами як ворог Камси, і Його неповторна врода примушує мене забути щедроти Вайкунтги».
Інший відданий якось мовив: «Цей Верховний Бог-Особа, з пір на тілі якого безперервно виходять мільйони всесвітів, той, хто є океан милости, володар незбагненних енергій, кого завжди оздоблюють усі різновиди містичної досконалости, хто є джерело усіх втілень і хто приваблює до Себе усі душі, є найвищим владикою і найвищим об’єктом поклоніння. Він — усезнаючий, сповнений певности й усіх щедрот. Він — саме вті¬лення вибачливости і заступник відданих Йому душ. Він щед¬рий, Він ніколи не ламає Свого слова, Він вмілий у всьому і могутній. Він охоронець релігії, що Сам неухильно тримається заповітів священних писань, Він — друг відданих, великодуш¬ний, впливовий, вдячливий, шанований, поштивий, сповнений усієї сили, і Його підкоряє чиста любов до Нього. Безсумнівно, Він — єдиний притулок для відданих, кого вабить до Нього і хто бажає з любов’ю служити Йому».
Відданих, які перебувають на рівні слуг Господа, поділяють на чотири класи: 1) слуги на певних посадах (як-от Господь Брахма та Господь Шіва, яких призначено керувати ґунами страсти та невігластва матеріального світу), 2) слуги Господа, що перебувають під Його заступництвом, 3) віддані з найближ¬чого оточення Господа та 4) віддані, які просто супроводжують Господа.
Слуги на певних посадах
Джамбаваті, одна з дружин Крішни, запитала у своєї подру-ги Калінді: «Хто це обходить навколо нашого Крішни?»
Калінді відповіла: «То — Амбіка, що наглядає за всіма спра-вами усесвіту».
Тоді Джамбаваті запитала: «А хто цей, що весь тремтить, дивлячись на Крішну?»
Калінді відповідала: «Це — Господь Шіва».
Далі Джамбаваті запитала: «А той, що підносить до Господа молитви?»
Калінді відповіла: «Це — Господь Брахма».
Джамбаваті запитувала далі: «А хто той, що простерся на землі, вшановуючи Крішну?»
Калінді відповідала: «Це — Індра, цар райських планет».
Джамбаваті запитала ще: «Хто цей чоловік, що прийшов разом з півбогами і сміється разом з ними?»
Калінді відповіла: «Це — Ямараджа, мій старший брат, по-велитель смерти».
У цій розмові згадані імена багатьох півбогів разом з Ямара- джею, кому Господь визначив певні обов’язки у відданому слу¬жінні. їх називають адгікріта-девати, тобто вони — півбоги, вповноважені керувати різними галузями діяльности у всесвіті.
Віддані, що знайшли притулок у Господа і перебувають
під Його заступництвом
Один житель Вріндавани якось сказав Господу Крішні: «Лю-бий Крішно, втіхо Вріндавани! Ми дуже боїмось матеріального існування. Тому ми прийняли притулок у Тебе, знаючи, що Ти завжди захищатимеш нас. Ми добре усвідомлюємо Твою велич. Тому, відкинувши бажання звільнення, ми безоглядно прийня¬ли притулок Твоїх лотосових стіп. Дізнавшись, що Твоя транс¬цендентна любов вічно зростає, ми вирішили присвятити себе на трансцендентне служіння Тобі». Це слова з вуст відданого, який знайшов притулок і захист у Господа Крішни.
Калію, чорного змія, що жив у Ямуні, Крішна покарав, по-топтавшись ногами по його головах, аж той, прийшовши до тями, зрештою визнав: «Любий Господи, я вчинив проти Тебе велику образу, але Ти ласкаво полишав на моїй голові відбитки Своїх лотосових стіп!» Така поведінка змія є прикладом того, як приймають притулок лотосових стіп Крішни.
У книзі «Апарадга-бганджана» чистий відданий виражає свої почуття так: «Любий Господи, мені соромно звіритись Тобі в тому, що я був покірним слугою своїх панів — хіті, гніву, по- жадливости, ілюзії й заздрости. Траплялося, я робив з їхнього наказу найганебніші вчинки. Я слугував їм вірою та правдою, але вони ніколи не були задоволені, і водночас вони не настіль¬ки милостиві, щоб відпустити мене зі служби. Вони нітрохи не соромляться приймати від мене служіння. Любий Господи, чіль- нику роду Яду, знай, що я зрештою спам’ятався і нині шукаю притулку Твоїх лотосових стіп. Прохаю, дозволь мені служити Тобі». Це — ще один приклад упокорення Крішні та прийнят¬тя притулку Його лотосових стіп.
У різних ведичних писаннях є численні приклади того, як люди, що шукали звільнення на шляху абстрактних роздумів, зрештою покинули свої розумування і знайшли надійний при-тулок біля лотосових стіп Крішни. Взірцями таких людей є брахмани з лісу Наймішаран’я на чолі з Шаунакою.  Обізна¬ні вчені зараховують їх до категорії відданих, що посідають довершену мудрість. У книзі «Харі-бгакті-судгодая» наведене звернення тих великих брахман та мудреців, очолюваних Шау-накою Ріші, до Сути Ґосвамі: «Велика душе, зваж, що то за диво: ми, опоганені незліченними вадами матеріального існу-вання, які властиві людям, чимдалі відмовляємося від нашого бажання звільнитися, і те все єдино завдяки тому, що розмов-ляємо з тобою про Верховного Бога-Особу».
У книзі «Пад’явалі» відданий каже: «Ті, хто пізнає себе, йду¬чи шляхом філософських розмірковувань, хто дійшов виснов¬ку, що найвища істина є поза будь-якими роздумами і хто від¬так втвердився в ґуні добра, нехай спокійно й далі роблять те, що робили були. Що ж стосується до нас, то ми просто чуємо в серці любовну прив’язаність до чудового, вдягнутого у жовті шати Верховного Бога-Особи, чиї прекрасні очі подібні до ло¬тосів і колір чийого тіла нагадує колір темної хмари. Ми маємо тільки одне бажання — завжди тримати Його образ у своєму серці».
Тих, хто від самого початку свого шляху самоусвідомлен¬ня відчуває потяг до відданого служіння, називають сева- ніштгами. Сева-ніштга означає «просто прив’язаний до від-даного служіння». Взірцями таких відданих є Господь Шіва, цар Індра, цар Бахулашва, Шрутадева й Пундаріка. Один від-даний казав: «Любий Господи, Твої трансцендентні якості при¬ваблюють навіть звільнені душі і примушують їх іти туди, де віддані збираються та громадою постійно оспівують Твою ве¬лич. Навіть великих мудреців, які звикли жити самітниками, приваблюють пісні, що уславлюють Тебе. Я, споглядаючи усі Твої трансцендентні якості, також привабився до них і відтак вирішив присвятити своє життя на любовне служіння Тобі».
Слуги з найближчого оточення Господа
У місті Дварака наближеними помічниками Крішни є такі віддані: Уддгава, Дарука, Сат’які, Шрутадева, Шатруджіт, Нан- да, Упананда та Бгадра. Усі вони завжди при Господі, вико-нуючи обов’язки Його секретарів, але часами їм випадає вико-нувати особисте служіння Крішні. З роду Куру помічниками й наближеними відданими Господа Крішни є Бгішма, Маха- раджа Парікшіт та Відура. За цих відданих сказано так: «Тіла усіх наближених відданих Господа Крішни наче сяють, а їхні очі нагадують лотоси. На силі вони перевершують півбогів, і їхньою відмітною рисою є те, що вони завжди мають на собі коштовні прикраси».
Коли Крішна перебував у столиці Індрапрастга, якийсь чоло¬вік звернувся до Нього з такою мовою: «Любий Господи, Твої наближені помічники на чолі з Уддгавою, стоячи при міській брамі Двараки, повсякчас готові виконувати Твої доручення, їхні очі майже завжди зволожені сльозами, й у завзятті служін¬ня Тобі їм не страшний навіть вогонь заглади, що його створює
Господь Шіва. Вони — душі, які безоглядно віддалися Твоїм лотосовим стопам».
З численних наближених до Господа Крішни помічників Уддгаву вважають за найліпшого. Уддгаву описано так: «Тіло його темне, наче річка Ямуна, й так само, як вона, прохолод¬не. Його завжди прикрашають квіткові гірлянди, що їх носив Господь Крішна, а вбраний він у жовті шовки. Руки Уддгави— що прогоничі міської брами, очі нагадують лотоси, і сам він— найзначніший відданий з-поміж усіх наближених помічників Крішни. Отож вклонімося з шаною до Уддгавиних лотосових стіп!»
Уддгаві належить такий опис трансцендентних якостей Шрі Крішни: «Господь Шрі Крішна, наш повелитель і шановане Божество, пан Господа Шіви і Господа Брахми та правитель ці-лого всесвіту, слухається наказів Уґрасени, Свого діда. Крішна володіє мільйонами всесвітів — і попри все це смиренно про-сить у нього дарувати Йому в океані клапоть землі. І хоча Він подібний до океану мудрости, часами Він радиться зі мною. Ве¬личний і великодушний, Крішна все ж вдається до різноманіт¬ної діяльности, наче звичайна людина».
Ті, хто завжди супроводжує Господа, чи Його обслуга
Тих, хто постійно зайнятий в особистому служінні Госпо¬ду, називають ануґами, або слугами. Прикладами таких слуг є Сучандра, Мандана, Стамба і Сутамба. Усі вони живуть у Двараці, а одяг та прикраси на них такі самі, як на інших від- даних-наближених Крішни. Ануґам довіряють найрізноманітні-ше служіння. Мандана, скажімо, завжди тримає парасоль над головою Господа Крішни, Сучандра обмахує Його білим опа- халом-чамарою, а Сутамба подає горіхи бетеля. Усі вони — великі віддані, і вони завжди зайняті в трансцендентному лю-бовному служінні Господу.
Ануґи є у Двараці, і у Вріндавані також є багато ануґ. Ось їхні імена: Рактака, Патрака, Патрі, Мадгукантга, Мадгувра- та, Расала, Сувіласа, Премаканда, Марандака, Ананда, Чандра- хаса, Пайода, Бакула, Расада та Шарада.
Зовнішність вріндаванських ануґ описана так: «Складімо ша-нобливі поклони незмінним слугам сина Махараджі Нанди. Вони завжди лишаються у Вріндавані, і їхні тіла, що кольо¬ром своїм нагадують чорних бджіл й золотий місяць, оздобле¬ні перловими намистами та золотими зап’ястями й браслета¬ми, а їхні шати вигідно підкреслюють зовнішність кожного з них». Якими є їхні специфічні обов’язки, стає ясно зі слів мате¬рі Яшоди, коли вона каже: «Бакуло, почисти ту жовту одежу Крішни. А ти, Варіко, напахчи воду для купелі пахощами аґуру. Ти ж, Расало, маєш приготувати бетель. Подивіться, Крішна вже недалеко. Піднялась курява, і вже видко корів».
З-поміж усіх ануґ головним є Рактака. Його зовнішність опи¬сують так: «На ньому жовті шати, тіло його кольором нагадує свіжу траву. Він добре вміє співати і завжди зайнятий у якомусь служінні для сина Нанди Махараджі. То наслідуймо ж Рактаку у його трансцендентному любовному служінні Крішні!» Глиби¬ну любовної прихильности Рактаки до Господа Крішни можна зрозуміти з його слів, звернених до Расади: «Расадо, послухай- но, що я скажу! Будь ласка, зроби так, щоб у мене завжди було служіння Господеві Крішні, який уславився тим, що підняв пагорб Ґовардгану».
Віддані Крішни, що виконують особисте служіння Йому, завжди уважні та обережні, бо розуміють, що бути особисти¬ми слугами Господа Крішни — річ не звичайна. Просто вша-нувати мурашку, яка служить Господу, дає людині вічне щастя, а що вже казати про того, хто безпосередньо служить Крішні. Якось Рактака висловився про себе: «Я маю найглибшу шану до Самого Крішни, мого Господа, кому я служу, і не лише до Нього, а й до подруг Крішни, ґопі, і я готовий служити їм, як Самому Крішні, і так само я шаную кожного, хто служить Господу, і стараюся служити йому. Я знаю, що мені слід дуже пильнувати, аби не загордувати з того, що я — один зі слуг та відданих Господа». З цього твердження можна зрозуміти, що чисті віддані, тобто ті, хто справді служить Господу, завжди обачливі й обережні і ніколи не чваняться своїм служінням.
Такий умонастрій, властивий безпосереднім слугам Крішни, називають дгур’я. Ґрунтуючись на авторитетному аналітичному дослідженні діяльности цих безпосередніх слуг Господа, Шріла Рупа Ґосвамі поділив їх на три категорії: дгур’я, дгіра та віра. Рактаку зараховують до категорії дгур’я, тобто відданих, яких приваблює служіння коханим подругам Крішни, ґопі.
Одним з наближених слуг Крішни з категорії дгіра є син Сат’ябгаминої няньки. Сат’ябгама — це одна з цариць Господа Крішни у Двараці. Коли вона пішла за Крішну, синові її нянь-ки дозволили піти з нею, тому що вони з тим хлопчиком від ди¬тини були як брат і сестра. Отож цей молодий чоловік жив із Крішною як Його шваґер, і часами він, як шваґер, жартував з Крішною. Якось він сказав Крішні: «Любий Крішно, я ніколи не шукав прихильности богині щастя, що є Твоєю дружиною, а все мені пощастило вважатися одним із членів Твоєї родини, братом Сат’ябгами».
Один з наближених слуг з категорії віра якось сказав, вира-жаючи свою гордість: «Можливо, Господь Баладева і є славет-ний ворог Праламбасури, але мене це не обходить. Що стосу-ється Прад’юмни, мені не треба від нього нічого, бо він поки — просто зелений юнак. Отож можу заявити, що я не жду нічого ні від кого. Я просто живу надією, що Крішна колись зупинить на мені Свій ласкавий погляд, а тому я не боюся навіть Сат’я¬бгами, що так люба Крішні».
У Четвертій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (20.28) цар Прітгу каже Господу: «Любий Боже, може трапитися, що богиня про-цвітання буде незадоволена моїми діями чи в мене виникне якесь непорозуміння з нею, але мені до того мало гадки, бо я маю неподільну віру в Тебе. Ти завжди сповнений безпричин-ної милости до Своїх слуг і дуже цінуєш найнезначніші послу-ги. Тому я впевнений, що Ти приймеш моє смиренне служіння, дарма що воно не варте визнання. Любий Господи, Ти — само¬достатній. Ти вільний робити усе, що тільки Тобі заманеться, без ніякої сторонньої допомоги. Отож навіть якщо богиня про¬цвітання буде незадоволена з мене, я певний, що Ти все одно завжди прийматимеш моє служіння».
За описами віддані, що мають прив’язаність до трансцендент¬ного любовного служіння Господу, є або упокорені душі, або мудреці, що зробили великий поступ в осягненні знання від¬даного служіння, або душі, які цілковито присвятили себе на трансцендентне любовне служіння. Таких відданих назива¬ють початківцями, досконалими й вічно досконалими слугами відповідно. 
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ сьомий
Спонуки до служіння Крішні
Безпричинна милість Крішни, пил Його лотосових стіп, Його прасад та спілкування з Його відданими — це деякі чинники з тих, що для відданого стають спонуками до трансцендентного любовного служіння Господу.
Одним з виявів безпричинної ласки Крішни була Його при-сутність при останніх годинах діда Бгішми аж до його відходу з цього світу. Битва на Курукшетрі ще тривала, коли Бгішма- дева, дід Арджуни, лежав на ложі зі стріл, чекаючи слушної миті, щоб відійти з цього тлінного світу. Побачити Бгішма- деву перед його відходом прийшли Господь Крішна, Маха- раджа Юдгіштгіра та інші Пандави, і Бгішмадева, відчуваючи велику вдячність до Господа Крішни, звернувся до військово¬го командувача, брахмани Кріпачар’ї, з такою мовою: «Любий Кріпачар’є, якою дивовижною є безпричинна милість Господа Крішни! Я — невдаха, у мене нема жодної доброї риси. Я бився проти найближчого друга Крішни, Арджуни, і навіть намагав¬ся вбити його! У мене безліч вад, але попри це Господь ласка¬во прийшов побачитися зі мною наостанку мого життя. Йому поклоняються усі великі мудреці, а проте Він, надзвичайно ми¬лостивий, прийшов відвідати таку гидку людину, як оце я».
Інколи голос флейти або пастушого ріжка Господа Крішни, Його усмішка, відбитки Його стіп на землі, трансцендентний аромат Його тіла чи поява молодої хмари в небі також спри-чиняються до появи почуттів екстатичної любови до Нього.
У книзі «Відаґдга-мадгава» є таке твердження: «Слухаючи, як Крішна грає на флейті, Баладева розчулено сказав: «Лишень подивіться на Індру, царя райських планет! Почувши трансцен-дентний голос Крішниної флейти, він ридає у своєму царстві! 
Від його сліз, що падають на землю, Вріндавана, здається, пе-ретворилася на райську оселю півбогів».
Для екстатичної любови до Крішни, що відома під назвою анубгава, характерні дальші ознаки: людина зосереджується виключно на служінні Господу, уважно й з дорогою душею ви-конуючи Його накази; неподільно присвятивши себе на транс-цендентне любовне служіння Господу, вона стає непідвладна тривогам і незаздрісна; вона дружить з відданими, що вірно служать Йому. Сукупність усіх цих ознак свідчить за наявність анубгави, екстатичної любови.
Типовим прикладом людини, що виявляє першу ознаку анубгави, або зосередження на своєму конкретному служінні, є Дарука, слуга Крішни, який звичайно обвіює Крішну чамарою (опахалом зі жмута волосся з хвоста яка). Коли він обмахував Крішну чамарою, його затопили почуття екстатичної любови, і, відповідно, ознаки цього з’явились на його тілі. Але Дарука ставився до свого служіння настільки серйозно, що стримав усі вияви екстатичної любови, вважаючи їх за перешкоди своєму служінню. Він майже не дав уваги цим виявам, хоча вони з’яв-лялися в ньому самі собою.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (86.38) описано, як Шрутадева, брахмана з країни Мітгіла, що в північній Індії, по¬бачивши Крішну, одразу сповнився радости і впав ницьма до лотосових стіп Господа, а тоді, вмить схопившись на рівні, по¬чав танцювати, здійнявши руки.
Один відданий Господа Крішни якось звернувся до Нього: «Любий Господи, хоча Ти не є професійним танцюристом, Твій танець справив на нас таке враження, що ми не сумніваємось у тому, що Ти — пан самого мистецтва танцю. Ти вчився цього мистецтва танцю не інакше як від самої богині любови». Коли відданий танцює, охоплений почуттями екстатичної любови, в ньому виявляються ознаки саттвіка. Саттвіка означає, що ті ознаки приходять з духовної сфери. Вони не є ознаками мате¬ріальних емоцій — вони йдуть від самої душі.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (85.38) Шукадева Ґо- свамі оповідає Махараджеві Парікшіту про Балі Махараджу: склавши усе до лотосових стіп Ваманадеви, миттю ухопився за лотосові стопи Господа й притиснув їх до серця. Його перепов-нювала радість, в очах стояли сльози, голос тремтів; він вияв-ляв усі ознаки екстатичної любови.
Такі вияви екстатичної любови супроводжуються багатьма іншими вторинними ознаками: відданий перебуває у піднесе-ному настрої, марніє, відчуває розчарування та сповнюється благоговіння, береться обдумувати все, пригадує, вагається, ро-биться мовчазний, певний, нетерплячий, байдужий, невгамов-ний, безсоромний, похмурий, зухвалий, сором’язливий, млявий, безумний, впадає в ілюзію, відчуває огиду, розмірковує, за¬мріюється, виявляє ознаки хвороби або смерти. Коли відда¬ний зустрічає Крішну, він виявляє почуття радости, гордости й наполегливости, а коли відданий гостро переживає розлуку з Крішною, на перший план виступають ознаки хвороби та смерти.
У Першій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (11.5) розказано про те, як жителі Двараки вітали Господа Крішну, коли Він повернув¬ся до Двараки після битви на Курукшетрі. Наче діти, що, радіс¬ні, з любов’ю говорять до свого батька, коли той повертаєть¬ся з чужини, вони усі разом з любов’ю заговорили до Крішни. Це — приклад піднесеного настрою відданих.
Коли Бахулашва, цар Мітгіли, побачив Крішну у своєму па-лаці, він вирішив вшанувати Господа щонайменше сотнею по-клонів, але, переповнений любов’ю, він, склавши Крішні пер-ший поклін, забувся і більше не зміг підвестися.
У «Сканда Пурані» відданий каже Господу Крішні: «Любий Господи! Сонце випаровує своїм палючим промінням усю воду з землі, і мої думки у розлуці з Тобою, наче те нещадне сонце, геть зсушили моє обличчя і тіло». Ц~ — приклад того, як від-даний марніє від почуттів екстатичної любови.
Якось Індра, цар райських планет, побачивши бога Сонця, виразив йому своє розчарування: «Любий боже Сонця, твоє сяйво гідне того, щоб його уславлювали, бо воно ллється на лотосові стопи Господа Крішни, чільника роду Яду. В мене ти-сячі очей, але який мені з них пожиток, якщо я не можу поба-чити лотосові стопи Господа хоча б на хвилю!»
Благоговійна відданість Господу поступово зростає і з ча¬сом переходить в екстатичну любов, далі — в ніжну прихиль¬ність, а потім переростає у любовну прив’язаність до Господа. У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (38.6) Акрура каже: «Сьо-годні я маю побачити Господа Крішну, а тому я певний, що для мене більше немає нічого несприятливого. Моє життя вивінча- лося успіхом, бо сьогодні я матиму змогу в шані схилитися до лотосових стіп Верховного Бога-Особи!»
Інший відданий, що має до Господа почуття екстатичної бла¬гоговійної прихильности, якось сказав: «Коли вже настане той найщасливіший у моєму житті день, коли я піду на берег Ямуни побачити Господа Шрі Крішну, що бавиться там як хлопчик- пастушок?»
Коли ця екстатична любов вже не меншає і стає очищена від будь-яких сумнівів, вважають, що відданий досягнув рівня стій¬кої любови до Крішни. На цьому рівні відданий часами каже про те, який він нещасний, і всі такі побивання належать до категорії анубгави, тобто є виявами екстатичної любови.
Ознаки екстатичної прихильности, сповненої благоговіння, виявив Балі Махараджа , сказавши: «Любий Господи, Ти по-карав мене і водночас виявив до мене Свою безпричинну ми-лість. Отже я певний, що, прийнявши притулок Твоїх лотосо-вих стіп, я не буду збурений хоч за яких обставин. І хоч би Ти надав мені сприятливу можливість втішатися усіма різновида-ми йоґічної досконалосте а чи вкинув до найогидніших умов і примусив жити як у пеклі, це аж нітрохи не збентежить мене».
Сам Крішна, побачивши Балі Махараджу, сказав Уддгаві: «Любий друже, Я просто не здатний описати чудові якості Балі Махараджі, сина Вірочани. Цей син Вірочани прокляв царя су рів [півбогів], Я ж у Своєму втіленні Вамани обманув його, позбавивши влади над усесвітом, і ще й досі ганю його за те, що він не дотримав своєї обіцянки, але попри те все він, одра-зу як зустрів Мене у своєму царстві, зворушливо виразив свою велику любов до Мене».
Коли такі любовні переживання посилюються, виникає лю-бовна прихильність. На стадії любовної прихильности навіть миттєва розлука з Крішною стає для відданого нестерпною.
Один відданий звернувся до слуги Крішни Даруки: «Любий Даруко! Коли від розлуки з Крішною твоє тіло стає як дерево, це зовсім не дивно. В будь-кого з відданих, щойно вони бачать Крішну, очі набігають сльозами, і відданий, як оце ти, в розлу-ці з Крішною заціпенів би і стояв, наче дерев’яна лялька. Тож це — не дивина для мене!»
Стосовно любовних ознак, які виявив Уддгава, коли побачив Господа Крішну, сказано, що очі його наповнилися сльозами, і з цих сліз утворилася річка, що потекла до моря Крішни від¬дати Йому належне, як дружина віддає належне своєму чоло¬вікові. Тіло його взялося гусячою шкірою, й у такому вигляді він нагадував квітку дерева кадамба, а коли почав підносити до Господа молитви, виглядав геть незвичайно, не так, як решта віддані.
Коли прихильність знаменується безпосереднім відчуттям щастя або страждання, це називається любовною прихильніс¬тю. У такому стані екстатичної любови відданий спокійно при¬ймає будь-які незручності. Такий відданий не покидає викону¬вати трансцендентне любовне служіння Господеві навіть якщо йому загрожує смерть. Славнозвісним прикладом вияву такої екстатичної любови є поведінка перед смертю царя Парікшіта. Відмовившись від імператорської влади над цілим світом, він, дарма що упродовж останніх семи днів свого життя нічого не їв і не приймав навіть краплини води, не відчував ні страждань, ані втоми, тому що слухав від Шукадеви Ґосвамі про транс¬цендентні розваги Господа. Навпаки, цар Парікшіт відчував справжній екстаз, трансцендентну радість, тим що мав змогу безпосередньо спілкуватися з Шукадевою Ґосвамі.
Один з відданих упевнено проголошує: «Якщо на мене впа-де краплина милости Господа Крішни, мені нічого турбувати-ся, навіть якби я опинився в полум’ї чи посеред океану. А якщо я не матиму Його безпричинної милости, то, хоч би і ставши царем самої Двараки, вартий хіба що жалю!»
Віддані Господа Махараджа Парікшіт, Уддгава та інші пере-бувають на рівні екстатичного потягу до Господа, і за цього стану вони виявляють дружні почуття до Нього. Коли Уддгава, вільний від матеріальної скверни, побачив Господа, йому пере-хопило дух, і він не зміг вимовити і слова — він просто обні-мав Господа рухами своїх брів. Таку екстатичну любов великі вчені поділяють на дві групи: «приєднальну» та «роз’єдналь- ну». Якщо відданий не спілкується з Господом безпосередньо, така екстатична любов називається «роз’єднальною». Мавши таку любов до Господа, відданий неухильно зосереджує свій розум на лотосових стопах Господа, чує палке бажання пізна-вати трансцендентні якості Господа і скеровує усі свої зусилля на те, щоб мати можливість спілкуватися з Господом.
У «Нрісімха Пурані» говориться за царя Ікшваку, що може служити прикладом людини в такому стані екстатичної лю- бови. Внаслідку глибокої любовної прихильности до Крішни царя Ікшваку надзвичайно вабило до чорних хмар, до чорного оленя та його чорних очей і ще до лотосу, який завжди порів-нюють з очима Господа. У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (38.10) Акрура розважає: «Крішна прийшов для того, щоб зня-ти із світу важкий тягар, і тепер кожен на власні очі може ба-чити Господа у Його трансцендентному тілі. То хіба ця мож-ливість бачити Його на живі очі — не найвища досконалість нашого зору?» Іншими словами, Акрура усвідомив, що очі ста-ють досконалими тоді, коли людина набуває здатности бачити Господа Крішну. Тому, коли Господь Крішна був безпосеред-ньо присутній на Землі і будь-хто міг бачити Його, очі кожно-го, хто бачив Його, безсумнівно ставали досконалими.
«Крішна-карнамріта» Білваманґали Тгакури містить дальше свідоцтво щодо завзяття в екстатичній любові: «Який же ж я нещасний, любий Крішно, друже тих, хто втратив усіляку на-дію! Милосердний Господи, скажи, як мені пережити ці чор¬ні дні, коли я не бачу Тебе?» Подібні почуття висловлює й Уддгава у своєму листі до Крішни: «Любий Верховний царю Враджі, Твій образ — справжній нектар для очей, і коли вони не бачать Твоїх лотосових стіп та Твого осяйного тіла, мій ро-зум обіймає туга. Ніде в цілому світі я не можу знайти спокою. Крім того, кожна мить розлуки здається мені безконечно дов-гими роками».
У «Крішна-карнамріті» також сказано: «Любий Боже, Ти — океан милости. Молитовно склавши руки над головою, я схи-ляюсь перед Тобою у щирості та найбільшій покорі. Чи можеш Ти, мій Господи, ласкаво окропити мене кількома краплинами води Свого погляду? Це дасть мені розраду!»
Один відданий Господа Крішни якось сказав: «Якщо навіть Шашішекгара [Господь Шіва] неспроможний бачити Тебе, то хіба це судилося мені, тому, хто нижчий від звичайного хро-бака? Своїми діями я одне що завдавав горя іншим. Я знаю, що зовсім не гідний підносити молитву до Тебе. Але Тебе на-зивають Дінабандгу, друг падших, і тому я наважуюсь піднес¬ти до Тебе смиренну молитву. Прохаю, очисти мене променя¬ми Свого трансцендентного погляду. Якщо Твій милосердний погляд омиє мене усього, я врятований. Тому, мій Господи, я прошу Тебе: обдаруй мене Своїм милостивим поглядом». 
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ восьмий
Байдужість і розлука
Великий відданий Уддгава якось написав до Крішни листа та¬кого змісту: «Любий Крішно, я простудіював усі філософські книги та вірші Вед, що стосуються мети життя, й завдяки цьому зажив певного визнання як людина освічена. Однак попри мою репутацію освіченої людини моє знання мені ні до чого, тому що я, втішаючись цим сяйвом, не здолав скласти ціни сяйву, яке випромінюють нігті пальців на Твоїх ногах. Отож що швидше мої гордощі й знання Вед щезнуть, то ліпше!» Це — приклад байдужости відданого.
Інший відданий, надзвичайно стурбований, висловив свої по¬чуття так: «Мій розум дуже непевний, і тому я не здатний зо¬середитися на Твоїх лотосових стопах. Це для мене — велика ганьба, і, знаючи це, я цілу ніч не сплю: сон тікає від мене через цю мою величезну ваду».
У «Крішна-карнамріті» Білваманґала Тгакура пояснює свою тривогу так: «Любий Господи, в усіх трьох світах немає нічо¬го чудовішого, як бачити Тебе неслухняною дитиною. А що з усіх неслухів Ти — найперший, то Тобі нескладно зрозуміти мене з моїм непостійним розумом. Це — наша з Тобою таєм¬ниця. Тому мені цікаво одне — як мені зосередитись на Твоїх лотосових стопах».
Інший відданий виразив своє зухвальство словами: «Любий Господи, мушу зізнатися, що мої очі, дарма що я ниций і брид¬кий, хочуть кружляти навколо Твоїх лотосових стіп чорними осами».
У Сьомій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (4.37) великий мудрець Нарада розповідає Махараджі Юдгіштгірі про Махараджу Прахладу, який був відданим від самого початку свого жит¬тя. Доказом природної відданосте Прахлади служать його дії: він ще змалку замість бавитися з друзями завзято проповіду- 
вав скрізь, уславлюючи Господа. Він не плигав і не бігав разом з іншими дітьми — він сидів спокійно, бо завжди перебував у трансі медитації на Крішну. Тому скверна матеріального світу не торкала його.
Дальше твердження стосується до певного брахмани-в'щла.- ного: «Цей брахмана дуже меткий та проворний. Але куди він так пильно вдивляється, не змигуючи? Здається, він скам’янів і став наче лялька. Гадаю, його полонила трансцендентна краса неперевершного флейтиста Шрі Крішни, і оце зараз через ве-лике ваблення до Нього він топить очі в темну хмару, а думки його — про колір тіла Шрі Крішни». Це — приклад того, як відданий стає бездіяльним внаслідку екстатичної любови.
У Сьомій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (4.40) Прахлада Маха- раджа каже, що навіть дитиною, як він на повний голос про-повідував про велич Господа, він танцював, наче безумець, що забув про сором. А іноді він, занурившись у роздуми про розва¬ги Господа, починав імітувати ті розваги. Це — приклад того, як відданий стає подібний до безумця. А за великого мудре¬ця Нараду кажуть, що в екстазі любови до Крішни він часа¬ми танцював голий, а часами все його тіло ціпеніло. Інколи він гучно реготав, іноді вигукував на повний голос, а то ще подов¬гу мовчав, часами ж видавалося, що він сильно захворів, хоча насправді був здоровий. Це — ще приклад того, як відданий в екстазі відданости скадається на безумця.
У книзі «Харі-бгакті-судгодая» сказано, що часами Прахла¬да Махараджа починав думати про те, що він не гідний набли-зитися до Верховного Бога-Особи, і тоді занурювався в океан скорботи, і серце йому рвалося з болю. Він заливався сльоза¬ми і, наче непритомний, падав долі.
Учні одного великого відданого якось розмовляли між со-бою: «Любі наші духовні брати! Наш духовний вчитель, поба-чивши лотосові стопи Господа, кинувся у вогонь туги, і жар цього вогню вже майже висушив воду його життя. Якщо ми вливатимем нектар святого імені йому у вуха, лебідь його жит-тя, можливо, знову оживе».
Коли Господь Крішна відбув до Шонітапури і там бився з Баною, сином Балі, й повідтинав йому руки, Уддгава — через розлуку з Крішною і ще тому, що ця битва не йшла йому з ду-мок — перебував у стані заціпеніння і був ледве притомний.
Коли відданий чує до Верховного Бога-Особи неподільну любов, внаслідок його переживань у розлуці з Господом він може виявляти дальші ознаки: його лихоманить, тіло худне і сохне, сон його не береться, він стає байдужим, бездіяль¬ним, виглядає хворим, безумним, непритомніє і навіть, буває, помирає.
Стосовно лихоманки Уддгава якось сказав Нараді: «Великий мудрецю! Хай навіть лотос, який дружить з сонцем, змушує нас страждати, хай фосфоресцентний вогонь в океані обпікає нас, а Індівара, друг демонів, мучає нас, нам воно байдуже. Най¬гірше інше — в усіх цих випадках те, що є причиною наших страждань, нагадує нам про Крішну, і від того наша мука стає такою, що її несила терпіти!» Це — приклад гарячкового ста¬ну, який виникає у відданого внаслідок розлуки з Крішною.
Було таке, що кількох відданих, які прийшли до Двараки по-бачити Крішну, не пустили в місто, і тоді вони сказали: «Любий Крішно, друже Пандав! Як лебедю любо бавитись між стебел водяних лілій, і він без води може загинути, так і ми хочемо бути тільки з Тобою. Тіло наше зсихається і в’яне, бо Ти недо¬ступний для нас!»
Царю Бахули, хоча він жив з усіма зручностями у палаці, ночі стали здаватися надзвичайно довгими й гіркими, і все те через розлуку з Крішною.
Цар Юдгіштгіра якось сказав: «Єдиним моїм родичем у всіх трьох світах є Крішна, колісничий Арджуни. Мій розум, коли розлучений з Його лотосовими стопами, шаленіє, і це триває почерез дні і ночі, так що я навіть не уявляю, де мені притули-тися чи куди піти, щоб заспокоїти його». Це — інший приклад того, як відданого не береться сон.
Деякі з друзів-пастушків Крішни казали: «Любий Крішно, вороже демона Мури, поглянь-но на Рактаку, Свого слугу! Він, просто побачивши павичеве перо, відразу заплющив очі, а за те, щоб пасти корів, геть не дбає. Він покинув їх далеко на ви-гоні і забув навіть про те, що тримає в руках палку підганяти худобу».
Коли Господь Крішна відбув до столиці царя Юдгіштгіри, Уддгаву став палити вогонь розлуки з Ним. Піт з його тіла, що тіпалося наче в лихоманці, та сльози з очей котилися без-настанно, аж зрештою він цілий заціпенів.
Коли Шрі Крішна пішов з Двараки, щоб повернути самоцвіт С’ямантаку, Його довго не було у місті. Уддгаву це так при-гнітило, що в нього виявилися усі ознаки хвороби. Незмірна екстатична любов до Крішни зробила Уддгаві у Двараці славу божевільного. На його превелике щастя, певного дня за ним остаточно закріпилася слава безумця. Те, що Уддгава збожево-лів, мало практичне підтвердження: він пішов до пагорба Рай- ватака, щоб добре роздивитися на скупчення чорних хмар. У великім збудженні він почав молитися до цих хмар, а свою ве-лику радість він виражав, віддаючи їм поклони.
Уддгава повідомив Крішну: «Любий чільнику роду Яду! Твої слуги у Вріндавані не сплять ночей, думаючи про Тебе, а за¬раз усі вони знерухомлені полягали при березі Ямуни. Вони здаються мерцями, бо майже не дихають». Це — приклад втра-ти свідомости внаслідок розлуки з Крішною.
Певного разу Крішну повідомили: «Ти — саме життя жите-лів Вріндавани. Отож відколи Ти поїхав з Вріндавани, всі вони, що служать там Твоїм лотосовим стопам, тепер відчувають не¬вимовну муку. Вони, наче озера з заростями лотосів у них, по- висихали від страшного жару розлуки з Тобою». У наведеному тут прикладі жителів Вріндавани порівняно до озер з заростя¬ми лотосів, і озера ці укупі з лотосами життя тих відданих ви¬сихають від страшного жару розлуки з Крішною. І лебеді, яких порівнюють із життєвою силою жителів Вріндавани, теж біль¬ше не хочуть жити в тих озерах. Іншими словами, через незно- симий жар лебеді покидають озера. Цю метафору використано для опису стану відданого, що перебуває в розлуці з Крішною. 
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ
Різновиди зустрічей з
Крішною
Коли Крішна та Його віддані зустрічаються, таку зустріч по-значають терміном йоґа> що означає «зв’язок з Господом». Такі зустрічі між Крішною та Його відданими бувають трьох різ¬новидів, а саме в довершеності, задоволенні та зі стійкими емоціями.
Коли відданий зустрічає Крішну в палкому пориві, його стан називають довершеністю. В «Крішна-карнамріті» Білваманґа- ла Тгакура описує, яким Крішна зустрічає Свого відданого — Він з павичевим пером, застромленим у волосся, з коштов¬ним намистом з самоцвітів мараката на грудях, з чарівливою усмішкою на вустах, очі Його дуже жваві, а тіло ніжне й делікатне.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (38.34) Шукадева Ґо- свамі каже цареві Парікшіту: «Любий царю! Коли Акрура, правуючи свою колісницю до Вріндавани, побачив Господа Крішну та Його старшого брата Балараму, він негайно зійшов з колісниці і, затоплений любов’ю до трансцендентного Гос-пода, простерся біля Його лотосових стіп у шанобливім покло-ні». Це — деякі з прикладів зустрічей з Крішною, які належать до різновиду зустрічі у стані довершености.
Коли відданий зустрічає Крішну після довгої розлуки, зуст-річ їхня має характер задоволення. У Першій пісні «Шрімад- Бгаґаватам» (11.10) наведено слова жителів Двараки, з якими вони звернулися до Господа Крішни після того, як Він повер-нувся з чужих країв. «Любий Господи, — казали вони, — якщо Ти ще лишатимешся на чужині так довго, ми не зможемо ба¬чити Твого усміхненого обличчя! Спостерігати Твоє обличчя нам, Твоїм вічним слугам, дає глибоке задоволення. Тривоги нашого життя негайно зникають. А якщо Ти будеш відсутній 
у Двараці впродовж довгого часу, ми не матимем змоги бачи-ти Тебе і тоді просто не зможемо жити». Це — приклад стану задоволення при зустрічі після тривалої розлуки з Крішною.
Особистий слуга Крішни, Дарука, побачивши Крішну, як той входив у міську браму Двараки, забув вшанувати Його моли¬товно складеними руками.
Коли відданий остаточно втверджуеться в стосунках із Крішною, його становище називають рівнем устійнености у відданому служінні. Така устійненість у відданому служінні описана в книзі «Хамсадута». Там розказано, як Акрура, хто для ґопі був саме втілення жаху, обговорював з Крішною спра-ви Кауравів. Подібні устійнені стосунки з Крішною мав і Уддгава, учень Бріхаспаті. Він завжди, стаючи перед Крішною навколішки, розтирав Його лотосові стопи.
Коли відданий присвячує себе на служіння Господеві, це означає, що він сягнув досконалосте в йозі. Слово йоґа пере-кладається як «те, що поєднує». Отже, справжні стосунки з Крішною, Верховним Богом-Особою, починають зав’язувати¬ся тоді, коли відданий береться дійсно служити Йому. Віддані, які перебувають у трансцендентній расі слугування, здій¬снюють своє конкретне служіння завжди, коли є сприятлива нагода. Інколи вони сидять десь поруч Крішни, ждучи Його на¬казів. Дехто не охочий визнавати віддане служіння цього рівня за справжню бгакті-йоґу, і деякі Пурани також не визнають та-кого слугування у відданому служінні Крішні за істинну бгакті- йоґу. Але «Шрімад-Бгаґаватам» чітко вказує, що ставлення до Крішни як до свого пана кладе початок просвітленню в йозі.
В Одинадцятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (3.32) сказано, що віддані, ставши на шлях бгакті-йоґи, коли згадують про Крішну, то плачуть, а то сміються, часом радіють, а, буває, ка-жуть щось геть нісенітне. Інколи вони танцюють, інколи спі-вають, часом здійснюють якесь практичне служіння Господу, а іноді сидять мовчазні, наче в трансі.
У Сьомій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (7.34) Прахлада Маха- раджа каже подібне своїм друзям: «Любі друзі! Чисті віддані Господа Крішни, коли слухають про трансцендентні розваги Господа, хто є невичерпним джерелом розваг, або про Його трансцендентні якості, переповнюються радощами. Тоді на їхніх тілах виявляються екстатичні ознаки. Вони плачуть, гово-рять затинаючись, на повний голос уславлюють Господа, спі-вають і танцюють в екстазі. Ці екстатичні ознаки присутні завжди, але трапляється, що вони вибурхують назовні, так що стають очевидними для всіх».
У впокоренні Верховному Богові-Особі є шість складових: віддані приймають усе сприятливе і відмовляються від усьо¬го несприятливого для відданого служіння, вірять, що Крішна завжди захистить їх, згадують тих, хто цілковито віддався Крішні, відчувають, що без допомоги Крішни ні на що не здат-ні, і пам’ятають про свою залежність від Крішни повсякчас, навіть тоді, коли здатні робити щось власними силами. Коли людина твердо переконана, що Крішна оборонить її за всіх об-ставин, її почуття називають благоговійною відданістю. Об’єк-тами благоговійного відданого служіння є Верховний Бог- Особа та інші віддані, для кого Він так само є заступником.
Коли Крішна жив у Двараці, старшини роду Яду часами да-вали на Його розгляд деякі важливі питання, і тоді Крішна уважно ці питання розглядав. А якщо розмова сходила на жар-ти, Крішна починав усміхатися. Іноді, коли Крішна виконував Свої обов’язки у палаці зборів Судгарма, Він питався у стар-шин роду доброї поради. Ці Його дії свідчать, що Він є верхов-ний духовний вчитель, верховний виконавчий уряд, найвищий розум, наймогутніша особа, найсильніший заступник і той, хто підтримує усе суще. 
РОЗДІЛ СОРОКОВИЙ
Благоговійна відданість синів та інших підлеглих осіб
Справжню благоговійну відданість Крішні виявляють ті, хто має себе за залежного від Крішни, а також ті, хто має себе за сина Крішни. Взірцями осіб, що відчувають свою залеж¬ність від Господа, є Сарана, Ґада й Субгадра . Усі вони, бувши члени роду Яду, думають про Крішну як про свого захисника. Такі самі почуття мали й сини Крішни Прад’юмна, Чарудешна й Самба. У Крішни в Двараці було багато синів. З кожною зі Своїх 16 108 цариць Він мав по десятеро синів, й усі ці сини на чолі з Прад’юмною, Чарудешною й Самбою також думали про Крішну як про свого захисника. Обідаючи разом з Крішною, вони відкривали рота, і Крішна годував їх. Коли Крішна пес¬тив когось із синів, той залазив Йому на коліна, й, тимчасом як Крішна вдихав запах волосся на голові сина, що було над¬звичайним благословенням, усі, хто був присутній при тому, плакали, думавши про те, яку силу доброчесних вчинків мала звершити ця особа за попередніх життів, щоб зараз бути сином Крішні. З численних синів Крішни Прад’юмну, якого народи¬ла Крішні Рукміні, Його перша цариця, вважають за найзнач- нішого. Прад’юмна весь удався в батька. Чисті віддані Крішни уславлюють щасливого Прад’юмну: який батько, такий син.
У книзі «Харі-вамша» описано, як Прад’юмна викрадав Пра- бгаваті. Прад’юмна, звертаючись до Прабгаваті, сказав: «Люба Прабгаваті, подумай-но про того, хто є чільником нашої роди- 
ни. Він — Шрі Крішна. Сам Вішну, Верховний Господь, якого носить на своїй спині Ґаруда, є нашим верховним володарем. Через те, що Він завжди захищає нас, ми стали горді і пев¬ні себе, аж іноді беремо думати, що нам не страшний герць з самим Тріпурарі [Господом Шівою]».
Відданих, що виконують віддане служіння Господу у почут-тях великої шаноби та благоговіння, є два різновиди — підлег-лі Господа та Його сини. Слуги Крішни у Двараці завжди по-клоняються Йому як найбільш шанованому й обожнюваному Богові-Особі. Крішна полоняє їх розум Своїми непереверш- ними щедротами. Члени родини Крішни, знавши, що Крішна завжди захищає їх, були готові продемонструвати цю свою пе-реконаність будь-коли: часами Крішна та Баларама брали під захист синів Крішни навіть тоді, коли ті, що траплялось не раз, переступали дозволені законами межі.
Навіть Баларама, старший брат Крішни, іноді складав Йому шану, Сам того не усвідомлюючи. Якось Крішна, прийшовши до Господа Баларами, поквапився скласти шану Своєму стар-шому брату, але за мить до того булава Баларами схилилася до лотосових стіп Крішни — тобто булава, що її тримав в руці Баларама, сама вклонилася Крішні. Ці почуття підлеглости, як пояснювалося вище, іноді виявляються в стані анубгави.
Коли півбоги з райських планет вдалися до Шрі Крішни, усі сини Крішни пішли за ними, а Господь Брахма бризкав на всіх водою зі свого камандалу. Коли нарешті півбоги стали перед Крішною, Його сини замість усістися на золотих стільцях по-сідали на підлозі, застеленій оленячими шкурами.
Інколи поведінка синів Крішни нагадує поведінку Його осо-бистих слуг. Наприклад, сини Крішни мали звичай кланятися Йому, старалися не порушувати тиші, були слухняні й лагідні і завжди напоготові виконати накази Крішни, навіть якби їм довелося б задля Нього накласти головою. З’являючись перед Крішною, вони простирались на землі у поклоні. Вони були дуже тихими і спокійними дітьми, коли були з Господом, мали звичку стримувати сміх і кашель. Також вони ніколи не обго¬ворювали любовних розваг Крішни. Отож відданим, які пере¬бувають на рівні благоговійного відданого служіння, не слід обговорювати любовних справ Крішни. Ніхто не має права претендувати на вічні стосунки з Крішною доти, доки стане звільненою душею. Віддані в зумовленому стані свого існу¬вання мають виконувати визначені їм обов’язки згідно з пра¬вилами відданого служіння. А коли людина досягає зрілости у відданому служінні і стає свідомою себе душею, отоді тіль¬ки вона стає здатна усвідомити свої вічні стосунки з Крішною. Не слід намагатися встановити якихось стосунків штучно. Ін¬коли можна бачити, що якась зумовлена, повна хіті людина передчасно й штучно намагається встановити якісь взаємини з Крішною у стосунках кохання. Така людина стає пракріта- сахаджією, тим, хто усе сприймає поверхово. Подібні осо¬би, хоч і усіляко розпалюють у собі бажання встановити з Крішною стосунки кохання, лишаються зумовленими душами цього матеріального світу і спосіб їхнього життя часто гідний найсуворішого осуду. Людина, яка дійсно встановила стосунки з Крішною, вже не діятиме на матеріальному рівні і стає лю¬диною бездоганної вдачі.
Коли Купідон з якоїсь нагоди завітав до Господа Крішни, певний відданий звернувся до нього з такою молитвою: «Лю-бий Купідоне! Тобі пощастило зупинити свої очі на лотосових стопах Крішни, через що краплини поту на твоєму тілі замерз-ли і тепер нагадують плоди кантакі [різновид невеликих ягід, що ростуть на колючих кущах]». Ці ознаки свідчать, що відда-ний у присутності Верховного Бога-Особи відчуває благоговій¬ний екстаз. Коли царевичі Ядави чули голос Крішниної мушлі Панчаджан’ї, від екстазу та радости волосся на їхньому тілі не¬гайно настовбурчувалося. У такі хвилини здавалося, ніби кож¬на волосинка на тілі царевичей танцює в екстазі.
Іноді радощі супроводжуються відчаєм. Певного разу Пра- д’юмна звернувся до Самби з такими словами: «Любий Самбо, ти поістині зажив великої слави! Якось я бачив, як наш бать¬ко, Господь Крішна, взяв тебе на Свої коліна, дарма що твоє тіло було вкрите порохом, бо якраз перед тим ти бавився на подвір’ї. Мені ж ніколи не щастило дізнати такого вияву лю- бови від нашого батька!» Це висловлювання є виявом почуття відчаю в любовних стосунках.
Якщо відданий ставиться до Крішни як до вищого за себе, ка¬жуть, що він благоговіє перед Ним, а коли до того ж відданий бачить у Крішні свого заступника, його трансцендентна любов до Крішни ще зростає, і поєднання цих почуттів називають благоговійною відданістю. Коли ця устійнена шаноблива відда¬ність зростає далі, це називають любов’ю до Бога у шанобли¬вій відданості. Визначальних ознак цього рівня є дві — потяг і ніжна прихильність. Прад’юмна, перебувавши саме в такому настрої благоговійної відданости, ніколи не промовляв до свого батька голосно. Власне, він не дозволяв собі навіть розтулити рота, і не бувало такого, щоб його обличчя було мокре від сліз у присутності батька. Він ніколи не дивився просто на батька, а тільки на батькові лотосові стопи.
Є й інший приклад непохитної й міцної любови до Крішни — коли Арджуна повідомив Його про смерть свого сина Абгі- ман’ю, який доводився Крішні племінником. Абгіман’ю був сином Субгадри, молодшої сестри Крішни. Його вбито на полі битви Курукшетра об’єднаними зусиллями усіх воєначальників армії царя Дурйодгани — Карни, Ашваттгами, Джаядратги, Бгішми та Дроначар’ї. Прагнувши запевнити Крішну, що лю¬бов Субгадри до Нього лишилася незмінною, Арджуна повідо¬мив Його: «Хоча Абгіман’ю вбили майже в Тебе перед очима, любов Субгадри до Тебе лишилася такою самою, як і колись — в ній ні на йоту нічого не змінилось».
Прихильність до Своїх відданих Крішна якось виявив, коли попрохав Прад’юмну не бути таким сором’язливим, сказавши йому: «Любий хлопчику, забудь про свою підлеглість. Прохаю, не опускай голови, не ковтай слів і не плач. Дивись Мені пря-мо у вічі і не вагайся обійняти Мене. Нема ніякої потреби ви-казувати надмір шанобливости до рідного батька!»
Прихильність Прад’юмни до Крішни виявлялась у всьому, хоч би що він робив. Коли батько загадував йому зробити щось, він негайно виконував наказ, приймаючи завдання як нектар, навіть якщо то було для нього мов отрута. Так само, бачив¬ши, що батько не схвалює чогось, він негайно відкидав ту річ як отруту, навіть якщо для нього то видавалося справжнім нектаром.
Палку прихильність до Крішни, змішану з тривогою, Пра- д’юмна виразив у словах, звернених до його дружини Раті: «Во¬рога Шамбару вже вбито. Тепер я хотів би побачити батька, хто є моїм духовним вчителем і завжди має коло себе мушлю Панчаджан’ю». Коли Крішна відбув із Двараки на поле битви Курукшетра, Прад’юмна гостро переживав розлуку з Ним. Він сказав: «Відколи батько покинув Двараку, я не маю втіхи ні від спортивних розваг, ані від бойових вправ. Та ж хіба є потре¬ба взагалі згадувати про ці речі тепер? Зараз, коли у Двараці батька немає, я навіть не хочу лишатися тут».
Коли Прад’юмна після того, як вбив Шамбарасуру, повер-нувся додому і побачив перед собою свого батька Крішну, його затопила така невимовна радість, що він сам не міг зрозуміти, що з ним коїться. Це — приклад досягнення успіху в розлу¬ці. Подібне вдоволення можна було спостерігати, коли Крішна повернувся з поля битви Курукшетра додому, у Двараку. Усі Його сини невимовно зраділи, і через те, що вони були в ек-стазі, вони робили все не як годиться. Така плутаність у їхніх діях свідчила про те, що вони задоволені найвищою мірою.
Щодня очі Прад’юмни, звернені на лотосові стопи Крішни, були зволожені сльозами. Ці ознаки благоговійної відданости з боку Прад’юмни можуть бути описані так само, як їх описа¬но у випадках з іншими відданими. 
РОЗДІЛ СОРОК ПЕРШИЙ
Братерська відданість
Коли відданий постійно заглиблений у віддане служіння і з різних ознак екстазу, які він виявляє, можна висновити, що він насолоджується розвинутим і зрілим смаком (расою) братерсь¬ких взаємин з Богом-Особою, його почуття називають бра¬терською любов’ю до Бога.
Спонукою до такої братерської любови до Бога є Сам Бог. Коли індивідуум перебуває у звільненому стані і віднаходить свої вічні стосунки з Верховним Господом, Господь Сам стає спонукою до зростання братерської любови. Вічні супутники Господа у Вріндавані описують це так: «Харі, Господь, чиє тіло кольором нагадує самоцвіт індраніла, чия усмішка прекрасна, наче квітка кунда, чиї шовкові шати жовтаві, як золоте осін¬нє листя, чиї груди прикрашають гірлянди і хто завжди грає на Своїй флейті — до Нього, ворога демона Аґги, що блукає околицями Вріндавани, вічно вабить наші серця».
Є свідчення інших відданих, що, живучи поза Вріндаваною, також мають братерську любов до Бога. Коли на полі битви Курукшетра сини Панду на чолі з Махараджею Юдгіштгірою побачили Крішну в Його чотирирукій формі, тримавши муш-лю, диск, булаву й лотос, вони геть забули себе і занурилися в океан нектарного щастя. Цей випадок є прикладом того, як си-нів Панду — царя Юдгіштгіру, Бгіму, Арджуну, Накулу й Саха- деву — заполонило почуття братерської любови до Крішни.
Інколи приплив почуттів братерської любови викликають різні імена, образи, атрибути й трансцендентні якості Господа. Наприклад, чудові шати Крішни, Його міцної статури тіло, сприятливі знаки на Його тілі, те, що Він знає різні мови, Його мудрі повчання у «Бгаґавад-ґіті», Його надзвичайний хист до будь-чого, обдарованість у всіх сферах діяльности, Його усе¬бічні знання, Його милостивість, лицарська поведінка, Його дії 
у ролі коханого, Його розум, Його вибачливість, Його приваб-ливість для усіх типів людей, Його багатство та Його щастя — усі такі й подібні чинники викликають приплив почуттів бра-терської любови.
Цілком природно викликати приплив почуттів братерської любови до Господа може вигляд супутників Крішни у Врінда- вані, тому що вони схожі з Крішною на зовнішність, мають ті самі якості, що в Нього, і так само вдягаються. Ці Його то-вариші завжди щасливі у своєму служінні Крішні, і загалом вони відомі як ваяс’ї, друзі-однолітки. Ваяс’ї цілковито впев-нені у заступництві Крішни. Віддані моляться: «Склонімося в шані перед ваяс’ями Крішни, які твердо переконані у дружбі й заступництві Крішни і чия відданість Крішні завжди непохит-на. Вони не знають страху і в своєму трансцендентному любов-ному служінні мають себе за рівних з Ним». Таких вічних дру-зів Крішни, ваясійу можна подибати і за межами Вріндавани, зокрема в Двараці й Хастінапурі. За винятком Вріндавани усі місця розваг Крішни називають пури (міста). Матгура й Хас- тінапура, столиця Куру, є пурами. Серед жителів пур до числа відданих Крішни, що перебувають з Ним у стосунках братерсь-кої любови, зараховують Арджуну, Бгіму, Драупаді й Судаму Брахману.
Є дальший опис того, як сини Панду, Пандави, втішалися то¬вариством Крішни: «Коли Шрі Крішна прибув до Індрапрас- тги, столиці Куру, Махараджа Юдгіштгіра негайно поквапив¬ся назустріч Йому, щоб вдихнути аромат волосся на голові Крішни». За ведичним звичаєм старший вдихає запах волосся на голові молодших, тимчасом як ті вшановують його, торкаю-чись йому до стіп. Арджуна й Бгіма з великою радістю обняли Крішну, а двійко молодших братів, Накула й Сахадева, зі сльо-зами в очах торкнулися лотосових стіп Крішни, так складаючи Йому шану. Так усі п’ятеро братів Пандав насолоджувалися братерською дружбою з Крішною у цій трансцендентній расі. З п’ятьох Пандав найтісніше зв’язаний з Крішною Арджуна. Він тримає в руці чудовий лук Ґандіву. Стегна його порівнюють зі слоновими хоботами, а очі в Арджуни завжди червонуваті. Коли Крішна й Арджуна сидять разом на колісниці, на їхню божественну красу радіє око кожного. Описують таку сцену: якось Арджуна лежав на своєму ложі, поклавши голову на ко-ліна Крішні і, цілковито розслабившись, усміхнений і повністю задоволений, вільно розмовляв та жартував з Ним — так він насолоджувався товариством Крішни.
Якщо казати за ваясій (друзів) Крішни у Вріндавані, то навіть миттєва розлука з Крішною завдає їм великого болю.
Нижче наведено молитву одного відданого до вріндаван- ських ваясій: «Хвала, хвала ваяс’ям, одноліткам Крішни, чиї якості, розваги, вбрання та врода практично невідмінні від Крішниних. Усі вони мають звичай грати на флейтах з паль-мового листя, і кожен з них має буйволячий ріжок, що, так само як у Крішни, оздоблений самоцвітами індранілау золотом й коралами. Вони завжди сповнені радощів, як Крішна. Хай ці славетні товариші Крішни завжди охороняють нас!»
Ваясій у Вріндавані пов’язує з Крішною настільки задушев-на дружба, що ті іноді гадають, буцім ні на чому не посту-паються Крішні. Далі наведений приклад таких дружніх почут-тів: «Коли Крішна тримав пагорб Ґовардгану Своєю лівицею, ваяс’ї казали: «Любий друже, Ти стоїш без ніякого спочин¬ку вже сім днів і ночей. Ми стривожені, бо розуміємо, яке то важке діло. Гадаємо, Тобі не варто далі тримати цей пагорб Самому. Передай його Судамі. Нам боляче дивитися, як Ти над¬риваєшся. Але якщо Ти вважаєш, що Судама неспроможний утримати Ґовардгану, тоді принаймні переклади той пагорб на іншу руку. Замість тримати його лівою рукою переклади його на праву, і тоді ми зможемо розтерти Твою лівицю». Це — приклад надзвичайно близьких стосунків, і він свідчить, що ваяс’ї вважають, що вони рівня Крішні.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (12.11) Шрі Шукадева Ґосвамі каже Махараджі Парікшіту: «Любий царю! Для вче- ного-трансценденталіста Крішна є Верховним Богом-Особою, для імперсоналіста Він — найвище щастя, для відданого — верховне шановане Божество, а для того, хто перебуває під чаром майі, ілюзії, — звичайне собі хлоп’я. Лише уяви собі: ці хлопчики-пастушки зараз бавляться з Верховною Особою, наче вони рівня Йому! З цього знати, що вони мусили нако¬пичити безліч плодів доброчесної діяльности і тепер завдяки цьому мають змогу спілкуватися з Верховним Богом-Особою як Його найближчі друзі».
Є опис почуттів Крішни до Своїх ваясій у Вріндавані. Якось Крішна сказав Баларамі: «Любий брате! Коли Я побачив, що Аґгасура поглинає Моїх товаришів, гарячі сльози заструму¬вали Мені з очей. Коли ті сльози обмивали Мої щоки, лю¬бий старший брате, Я, принаймні на якусь мить, цілковито забувся».
У межах Ґокули ваяс’ї Крішни загалом поділяються на чо-тири категорії: 1) доброзичливці, 2) друзі, 3) близькі друзі й 4) наперсники. Друзі-доброзичливці Крішни трохи старші від Нього, і в їхніх стосунках з Ним є певна частка почуття бать-ківської ніжности. Бувши старші від Крішни, вони повсякчас намагаються вберегти Його від усякого лиха. Тому вони іноді мають коло себе зброю, готові покарати будь-якого негідни¬ка, який наважиться зробити Крішні щось недобре. До друзів- доброзичливців зараховують Субгадру*, Мандалібгадру, Бга- дравардгану, Ґобгату, Якшу, Індрабгату, Бгадранґу, Вірабгадру, Махаґуну, Віджаю та Балабгадру. Вони старші від Крішни за віком і завжди думають про Його добро.
Один зі старших друзів Крішни якось сказав: «Мій любий Мандалібгадро! Нащо ти заніс свою блискучу шаблю, наче йдеш на Аріштасуру вбити його? Любий Баладево, чого Ти без потреби вхопив Свого важкого плуга? Любий Віджайо, не хвилюйся зайве. Любий Бгадравардгано, зараз тобі нема по-треби робити такі погрозливі рухи. Якщо ви усі придивитеся уважніше, то побачите, що то ніякий не Аріштасура у подобі бика, як вам уявляється — то просто грозова хмара стала над пагорбом Ґовардгана». Ці старші друзі-доброзичливці Крішни прийняли величезну хмару за демона Аріштасуру, що прибрав подоби бика-велетня. Усі вони були дуже збуджені, аж один з них розпізнав, що насправді то просто хмара над пагорбом Ґовардгана, і тоді повідомив інших, що непокоїтися за Крішну нема чого, бо на разі Аріштасура Крішні не загрожує.
Не плутати з сестрою Крішни, чиє ім’я Субгадра.
Серед друзів-доброзичливців Мандалібгадра й Балабгадра є найзначнішими. Зовнішність Мандалібгадри змальовують так. Шкіру він має золотаву і вбирається дуже привабливо. У руці він завжди тримає строкато розмальований ціпок. У волосся він застромлює павичеве перо і завжди виглядає дуже приваб-ливим. Ставлення Мандалібгадри до Крішни з’ясовує таке твер¬дження: «Любі друзі! Наш укоханий Крішна, ходячи за корова¬ми на пасовищах і мандруючи лісами, надзвичайно втомився. Тому, заким Він спочиває вдома, я зроблю Йому легкий ма¬саж голови, а ти, Субало, розітри Йому стегна — але ні пари з вуст!»
Один відданий так описав особисту вроду Баладеви: «Хай моїм єдиним притулком стануть лотосові стопи Баладеви, чию красу підкреслюють сережки, що торкаються Його щік. Лице Його оздоблює тілака з кастурі (мускусу), а широкі груди прикрашені гірляндою ґунджа [невеличких мушель]. Його тіло біле, що осіння хмара, шати на Ньому сині, голос Його дуже глибокий. Руки в Нього напрочуд довгі, і коли Він стоїть, вони торкаються Йому стегон. Свою велику силу Він виявив, вбив-ши демона Праламбу. Хай доблесний Баларама  завжди захи-щає мене!»
Любов Баладеви до Крішни виявляється у Його зверненні до Субали: «Любий друже, прошу, скажи Крішні, щоб не хо¬див сьогодні до озера Калії. Сьогодні Його день народження, і Я хотів би разом з мамою Яшодою викупати Його. Скажи Йому, щоб Він лишився сьогодні вдома». З того, як старший брат Крішни, Баларама, піклується про Нього, зрозуміло, що братерська любовна прихильність Баларами має відтінок бать-ківської любови.
Друзів, молодших за Крішну, що чують ніжну прив’язаність до Нього і завжди шукають способів прислужитися Йому, на-зивають звичайними друзями, або просто друзями. їх звуть сакгами. Назвемо імена деяких сакг: Вішала, Врішабга, Оджас- ві, Девапрастга, Варутгапа, Маранда, Кусумапіда, Манібандга й Карандгама. Усі ці сакги (друзі) Крішни повсякчас шукають нагоди якось послужити Йому. Деякі з них піднімаються рано- вранці й одразу йдуть до дому Крішни — вони чатують біля дверей, щоб побачити Крішну першим і йти на пасовища разом з Ним. Буває, мама Яшода, вдягаючи Крішну, помічає хлопчи¬ка, що чекає на Нього на ґанку, і тоді гукає його: «Вішало, чого ти стоїш там? Заходь!» Тоді з дозволу матері Яшоди хлопчик не гаючись заходить до світлиці. І поки матір Яшода прибирає Крішну, він старається допомогти їй — надягає дзвіночки на щиколодки Крішни, а Крішна згори жартівливо постукує його Своєю флейтою. Тоді матір Яшода каже: «Крішно, що Ти ро¬биш? Навіщо Ти дратуєш Свого друга?» На цю мову Крішна зі Своїм другом сміються. Такі і деякі інші зайняття сакг Крішни. Іноді вони зганяють до гурту корів, що пасуться, де їм зама¬неться. Друзі кажуть Крішні: «Твої корови порозбрелися на всі боки, а ми зібрали їх до гурту», і Крішна радо дякує їм.
Часами, коли Крішна зі Своїми сакгами йде на пасовища, Камса посилає якогось чергового демона вбити Крішну. Отож, майже щодня відбувається битва з якимось демоном. Після такого бою Крішна відчуває втому, волосся у Нього на голові розкуйовджується, і тоді сакги збігаються і роблять усе, щоб Крішні добре відпочивалось. Вони перемовляються між собою так: «Любий Вішало, будь ласка, візьми це лотосове листя і, наче віялом, обмахуй Крішну, щоб Йому було приємно. А ти, Варутгапо, прибери з обличчя Крішни волосся і зачеши його як слід. Врішабго, не балакай зайве! Берись мерщій розтира¬ти Крішні тіло. Його руки втомилися після битви з демоном. Подивись лишень, як змучився наш друг Крішна!» Це — лиш деякі приклади того, як сакги служать Крішні.
Одного сакгу на ім’я Девапрастга описують так: «Він має велику силу, добре знає різні науки, чудово грає в м’яча. Він вдягається в біле, а волосся зв’язане у вузол мотузкою. Коли відбувається поєдинок між Крішною та кимось із демонів, Девапрастга першим кидається на допомогу Крішні, і б’ється він, що той слон».
Одна з ґопі якось сказала своїй подрузі: «Моя люба подруго- вродливице! Коли Крішна, син Махараджі Нанди, ліг відпочити
у гірській печері, Він поклав голову на руки Шрідами, а Свою лівицю — на груди Дами. Скориставшись зі сприятливої наго-ди, Девапрастга, що чує велику ніжну прив’язаність до Крішни, негайно взявся розтирати Йому ноги». Так бавлять час друзі Крішни на пасовищах.
Більш довірених друзів Крішни називають прія-сакги, і вони майже одного віку з Крішною. їхні дружні стосунки з Крішною настільки довірчі, що їхня поведінка заснована виключно на дружніх почуттях. Поведінка інших друзів має в собі відтінок або батьківської любови, або бажання слугувати, натомість в основі поведінки близьких друзів лежать почуття дружби між рівними. Перелічимо імена деяких довірених друзів: Шрідама, Судама, Дама, Васудама, Кінкіні, Стока-крішна, Амшу, Бгадра- сена, Віласі, Пундаріка, Вітанка та Калавінка. Своєю різнома¬нітною діяльністю у різних розвагах усі вони дарують Крішні трансцендентне блаженство.
Поведінку цих довірених друзів описує подруга Радгарані. Якось вона сказала Радгарані: «Люба моя тендітна Радгарані! Твоєму сердечному другові Крішні служать також Його близь¬кі друзі-пастушки. Деякі з них — а голоси в них дуже ніжні — жартують з Крішною, і це надзвичайно тішить Його». Наприк-лад, у Крішни є один цруг-брахмана на ім’я Мадгуманґала. Він часто удає з себе пожадливого брахману. Хоч би коли друзі сі-дали їсти, Мадгуманґала їсть більше за всіх, і насамперед своїх улюблених ладду. З’ївши ладду більше за будь-кого, Мадгу-манґала однак не задоволений, він каже Крішні: «Якщо Ти даси мені ще одне ладду, я втішуся і благословлю Тебе, щоб Ти зу¬мів догодити Своїй подрузі Радгарані». Брахмани мають давати благословення вайьи’ям (землеробам і торговцям) — а Крішна був ніби син Махараджі Нанди, вайьи’ї. Отож цей хлопчик- брахмана мав повне право благословляти Крішну. Крішна, дуже задоволений благословеннями Свого друга, давав йому ще і ще ладду.
Бувало, хтось із довірених друзів підходив до Крішни та об-німав Його з великою ніжністю та любов’ю. В той самий час інший друг підходив ззаду і затуляв Крішні очі долонями. Такі розваги зі Своїми довіреними друзями завжди виповнювали Крішну великим щастям.
З усіх цих довірених друзів Шрідаму вважають за головного. Шрідаму звичайно можна було бачити у жовтих шатах. З ним завжди його нерозлучний буйволячий ріжок, на голові в нього тюрбан кольору червоної міді. Його тіло чорнувате, на шиї він носить красиву гірлянду. Він любить жартома кидати Крішні виклик. Тож піднесімо молитву до Шрідами, щоб він дарував нам свою милість!
Іноді Шрідама звертався до Крішни так: «Крішно, Ти такий жорстокий! Ти покинув нас самих на березі Ямуни, і від того, що ми не бачили Тебе, наш розум потьмарився від горя. Тепер, на превелике щастя, Ти нарешті знову з нами. Якщо хочеш, щоб ми заспокоїлись, мусиш обійняти кожного з нас осібно. Але повір, любий друже, навіть миттєва розлука з Тобою за-вдає великого горя не тільки нам, а й коровам теж. Руки нам опускаються, і без Тебе ми робимося наче безумні».
Нарешті, є друзі, які пов’язані з Крішною ще тісніше. їх на-зивано прія-нарми, або наперсники. До прія-нарма друзів на-лежать Субала, Арджуна*, Ґандгарва, Васанта й Уджджвала. Якось подруги Радгарані розмовляли між собою про цих най- довіреніших друзів Крішни. Одна з ґопі, звертаючись до Радгарані, сказала: «Люба Крішанґі [тендітна], подивись-но, як Субала нашіптує Крішні на вухо, передаючи Твоє послання, як він без жодного слова, з рук у руки передає Крішні секретного листа від Ш’ямадасі, як він вкладає Крішні прямо до рота горіхи бетеля, що приготувала Паліка, і як він надягає на Крішну гір¬лянду, що сплела Тарака. Чи відомо Тобі, люба подруго, що усі ці найближчі друзі Крішни повсякчас виконують таке інтимне служіння Йому?» З численних друзів-наперсників Крішни за найзначніших вважають прія-нарм Субалу й Уджджвалу.
Субалу описано так. Тіло його кольором нагадує розплавле-не золото. Він дуже, дуже любий Крішні. На шиї його завж¬ди закладена гірлянда, вбирається він у жовте. Очі його — що
Також див. с. 354 (прим. пер.).
пелюстки лотоса, а розум такий глибокий, що він своїми про-мовами та моральними повчаннями дає усім друзям Крішни найвище задоволення. То складімо шанобливі поклони Субалі, другові Крішни!
Міру довірености у стосунках між Крішною та Субалою можна зрозуміти з того, що розмови між ними були такі по-таємні, що ніхто крім цих двох був нездатний зрозуміти, за що йдеться.
Уджджвалу, іншого наперсника, описано так. Шати на Уджджвалі завжди жовтогарячі, а очі він має дуже жваві. Йому подобається заквітчуватися усілякими квітами, колір його тіла майже такий, як у Крішни, на шиї він завжди носить перлове намисто. Крішні він надзвичайно любий. То схилімося в шані перед Уджджвалою, найближчим другом Крішни!
Щодо інтимного служіння Уджджвали Радгарані якось ска-зала одній зі Своїх подруг: «Люба подруго, хіба можливо Мені зберегти Свою добру славу? Я вирішила взагалі не говорити більше до Крішни — і що? До Мене знову приходить той Його друг Уджджвала зі своїм солодким язиком. В його благаннях криється якась невідома сила, бо, почувши їх, жодна ґопі не здатна опиратися своїм почуттям: любов до Крішни неминуче затоплює її, хоч би яка сором’язлива, віддана своїм сімейним обов’язкам, цнотлива й вірна своєму чоловікові вона була».
Далі читаємо твердження самого Уджджвали, яке розкриває його радісну натуру: «Любий Крішно, що вбив Аґгасуру! Твої любовні справи безкраї, наче великий океан, якому немає меж. А юні дівчата усього світу, які прагнуть знайти досконалого ко¬ханого, подібні до річок, що плинуть до цього океану. За таких обставин хоч би скільки усі ті річки-дівчата силкувалися спря¬мувати свої води кудись іще, вони врешті-решт змушені влити¬ся в Тебе».
Про деяких друзів Крішни дізнаємось з різних священних пи¬сань, інших описують народні перекази. Серед друзів Крішни виділяють три такі категорії: вічні Його друзі, піднесені пів- боги, а також віддані, що досягнули рівня досконалости. У кож¬ній з цих груп є друзі найрізноманітнішої вдачі. Крішна має дру¬зів, які за своєю природою схильні слугувати Господу і давати
Йому поради; іншим до серця жартувати, і коли Крішна чує їхні дотепи, Він не може стримати усмішки; деякі з них, щиро-серді й простодушні з природи, тішать Господа Крішну своєю простотою; дехто з Його друзів своїми вчинками, нібито скеро-ваними проти Крішни, створює дивовижні ситуації; ще є дуже балакучі друзі, вони все сперечаються з Крішною, створюючи своєрідну атмосферу; також є м’які, лагідні друзі, і їхня люба мова дуже мила Крішні. Усі вони мають з Крішною близькі сто¬сунки, виявляючи у своїх різноманітних діях неабиякий хист, і намагаються робити все так, щоб задовольняти Крішну. 
РОЗДІЛ СОРОК ДРУГИЙ
Дружні любовні взаємини з Крішною
Вік Крішни, Його краса, Його ріжок, Його флейта, Його мушля та Його миле поводження — усі ці чинники викликають дружнє любовне ставлення до Нього. Його незрівнянна дотеп¬ність та почуття гумору — а ці якості Він інколи виявляв, удаю¬чи з Себе царевича, а то й Верховного Бога-Особу — також є поштовхом для виявлення у відданих любови до Крішни в сто¬сунках дружби.
Вчені знавці поділяють вік Крішни на три періоди: вік до п’яти років включно називається каумара, вік від шести до деся¬ти років включно — пауґанда, а від одинадцяти до п’ятнадцяти включно — кайьиора. Впродовж віку каумара й віку пауґанда Крішна минає дні як мале пастуша. Протягом віку кайьиора, живши у Ґокулі, Крішна діє як хлопчик-пастушок, а потім Він, вже шістнадцятирічним, їде до Матгури і там вбиває Камсу.
Вік каумара найліпше відповідає обмінам любовними почут¬тями між Крішною-дитям та матір’ю Яшодою. У Десятій піс¬ні «Шрімад-Бгаґаватам» (13.11) Шукадева Ґосвамі каже цареві Парікшіту: «Любий царю, Господь Крішна є Верховний Гос¬подь, хто насолоджується усіма офірами та жертовними обря¬дами і хто отримує їхні плоди — і оце Він їсть разом зі Своїми друзями-пастушками! Він в той час взяв на Себе роль звичай¬ного хлопчика: затиснувши флейту під пахвою, а ріжок та пас¬тушу палку прив’язавши справа до паска, Він бере в ліву руку грудку розвареного рису з юґуртом, а в праву — плід дерева пілу, найсмачніший з фруктів. Сидячи в колі Своїх друзів, Він був наче серцевина лотоса, а Його друзі видавалися лотосо¬вими пелюстками. Насельники райських планет, зачудовані й 
приголомшені, не змигуючи дивилися на те, як втішаються пас¬тушки, жартуючи між собою».
Вік Крішни пауганда далі можна поділити на три періоди: по¬чаток, середина й кінець. На початку віку пауґанда губи Його яріють прекрасною яскраво-червоною фарбою, стан в Нього дуже тонкий, на шиї лінії-складинки, як завитки мушлі. Інколи люди, що відвідували Вріндавану нечасто, поверталися туди за якийсь час, щоб побачити Крішну, і щоразу не могли стрима¬ти свого подиву: «Любий Мукундо, Твоя врода з кожним днем зростає, як росте листок на баньяні! О лотосоокий, на Твоїй шиї чимдалі чіткіше окреслюються спіральні лінії, наче завит¬ки мушлі. А Твої зуби й щоки у яскравому світлі місяця ви¬даються красивішими від самоцвітів падмараґа. Безсумнівно, споглядати Твою розквітаючу красу дає Твоїм друзям велику насолоду».
У цьому віці на Крішну надягають гірлянди з найрізнома-нітніших квітів, шати на Ньому шовкові, пофарбовані у різні кольори. Це все — ніби косметика для Крішни. Крішна вби-рався так, коли йшов до лісу випасати корови. Часами Він бо-ровся там з кимось із Своїх друзів, а іноді вони усі разом тан-цювали в лісі. Подібні зайняття властиві Крішні у віці пауґанда.
Друзі-пастушки Крішни були надзвичайно щасливі мати Його товариство, і в душі вони виражали свої трансцендентні почуття приблизно так: «Любий Крішно, Твоїм звичайним за-йняттям є доглядати корів, що розбрідаються усією мальовни-чою Вріндаваною. На Тобі чудова гірлянда, в руках невеличка мушля, Твій тюрбан прикрашає павичеве перо. Ти вбраний у жовті шовкові шати, квіти карнікара прикрашають Твої вуха, а на грудях в Тебе — гірлянда з квітів малліка. Коли Ти, такий прекрасний, починаєш змагатися з нами з удаваною серйозніс-тю, ніби актор на сцені, ми відчуваємо безмежне трансцендент¬не блаженство».
В середині віку пауґанда, коли Крішна трохи підростає, нігті Його стають чудово загострені, Його повні щічки ще круглі-шають і аж вилискують. З обох боків на Його талії, зараз над поясом, чітко видно три складки шкіри, які називають трівалі.
Пастушки, друзі Крішни, дуже пишаються з того, що мають другом Крішну. В той період Його ніс має обриси доверше- ніші, ніж у прекрасних квітів кунжута, шкіра на Його щоках полиском затьмарює красу ніжних перед, лінії Його тіла над-звичайно прекрасні. У цьому віці Крішна вбирається у жовті шовки, що наче блискавка, голову Його прикрашає шовковий тюрбан з золотим мереживом та шнурами, а в руці Він тримає пастушачу палку півтора метри завдовжки.  Якось, дивлячись на Крішну, що був вбраний винятково красиво, один відданий сказав своєму другові: «Любий друже, поглянь-но на Крішну! Дивись, як Він тримає палку, на якій згори і знизу покладено золоті обідки, як сяє Його тюрбан, оздоблений золотим шну-ром! Ти не можеш не визнати, що, дивлячись на Нього, ми, Його друзі, відчуваємо найвище трансцендентне блаженство!»
Наприкінці віку пауґанда волосся Крішни часами розси-пається і тоді спадає аж до талії, а іноді воно скуйовджене. В цьому віці Він роздається в плечах, і на чолі Його завжди на-мальована тілака. Коли Його прекрасне волосся розсипаєть¬ся по плечах, здається, ніби то сама богиня процвітання об¬німає Його, і ті обійми дають невимовне щастя Його друзям. Субала якось звернувся до Крішни з такими словами: «Любий Кешаво! Твій круглий тюрбан, лотос, що Ти тримаєш у руці, вертикальні лінії тілаки, які прикрашають Твоє чоло, запах мускусу, змішаного з кункумою, що йде від Тебе, і все решта в Твоєму чудовому образі сьогодні перемогли мене, дарма що звичайно я сильніший і за Тебе, і за будь-кого з наших друзів. Отож я не уявляю, щоб проти такої вроди змогла встояти вежа гордости юних дівчат Вріндавани. Якщо Твоя врода підкорила навіть мене, то хіба перед нею встоять ті, хто від природи вель-ми простодушний та поступливий?!»
У цьому віці Крішна розважається тим, що перешіптуєть¬ся зі Своїми друзями, а обговорюють вони вроду ґопі, які все намагаються, наче ненавмисне, опинитися перед їхніми очима. Субала якось сказав Крішні: «Любий Крішно, Ти дуже хитрий і до того ж вмієш читати чужі думки, а тому я скажу Тобі на вушко, що ті п’ять найвродливіших ґопі привабилися Твоїм чу-довим вбранням. Мені чомусь видається, що це Купідон відря-див їх підкорити Тебе». Іншими словами, краса ґопі підкоряла Самого Крішну — того Крішну, кому кориться все суще у всіх усесвітах.
Ознаки віку кайшора вже описані. Відданим найбільше до серця мати стосунки з Крішною саме в цьому Його віці. Крішні з Радгарані поклоняються як Кішора-Кішорі. Від цього часу Крішна вже не змінює Своїх тілесних рис, тобто Він завжди лишається юний. Це підтверджує «Брахма-самхіта»: дарма що Він є найстарішою особистістю і має незліченні різні форми, у Своїй первісній подобі Він — юнак. Зображаючи Крішну на полі битви Курукшетра, Його завжди малюють квітучим юна-ком, хоча на той час Він мав уже синів, внуків та правнуків. Пастушки, друзі Крішни, якось сказали: «Любий Крішно, на-віщо Ти вдягаєш стільки прикрас? Твоє трансцендентне тіло прекрасне саме по собі і не потребує, щоб його ще якось при-крашати». У цьому віці Крішна рано-вранці починав грати на Своїй флейті, і тоді усі Його друзі вмить прокидалися і спли-гували з ліжок, щоб якнайшвидше вирушати з Ним на пасови-ща. Один з друзів Крішни якось сказав: «Любі друзі-пастушкй, я чую флейту Крішни з пагорбу Ґовардгана, а це означає, що нам нема чого йти шукати Його на березі Ямуни».
Парваті, дружина Господа Шіви, якось сказала своєму чоло-вікові: «Любий Панчамукго [той, в кого п’ять облич], подивись на цих Пандав! Щойно вони зачули голос Панчаджан’ї, Кріш- ниної мушлі, до них повернулася сила, і вони стали як леви».
У цьому віці Крішна, хотівши потішити Своїх друзів, одного разу вбрався точнісінько як Радгарані: Він надів золоті сереж¬ки, а ще, щоб бути точно як Вона (а Його тіло темне), увесь на¬мазався пастою з кункуми. Побачивши, як удягнений Крішна, Його друг Субала був приголомшений.
Крішна розважався зі Своїми близькими друзями по-різно-му: іноді вони боролися чи мірялися силою, подеколи гуляли в м’яча чи грали в шахи. Інколи вони возили один одного на пле¬чах, а часом показували свою вправність у мистецтві володій- ня києм. Пастушки, друзі Крішни, повсякчас старалися догоди¬ти Крішні: вони сиділи з Ним на м’яких подушках для сидіння, гойдалися на гойдалках, лежали поруч на ліжках, жартували між собою та плавали у ставку. Вся така діяльність називається анубгава. Варто було друзям зібратися, як вони починали зве¬селяти одне одного, і з усіх забав найбільше до душі їм було тан¬цювати. Що стосується до їхніх змагань, то один з друзів якось запитав Крішну: «Любий друже, Ти, хто вбив демона Аґгу! Ти походжаєш серед Своїх друзів так гордовито, немов хочеш про¬демонструвати силу Своїх рук. Чи Ти часом не заздриш мені? Але я певен, що Ти не зможеш побороти мене, і знаю також, що Ти вже скільки часу сидиш згорнувши руки, а все тому, що розумієш, що перемогти мене Тобі не вдасться».
Усі друзі Крішни не знали страху і радо йшли на будь-який ризик, бувши певні, що Крішна завжди допоможе їм вийти пе-реможцями з усіх пригод. Часто вони, всівшися разом, радили-ся між собою, як їм діяти, а іноді спонукували один одного зро¬бити щось для добра інших. Бувало, вони годували одне одного горіхами бетеля, прикрашали одне одного тілакою або нама¬щували пастою чандана. Іноді задля забави вони розмальову¬вали собі обличчя різними дивовижними візерунками. Іншою улюбленою справою Крішниних друзів було пробувати пере¬могти Крішну. Бувало, вони тягнули Його за одежу або вири¬вали в Нього квіти просто з рук. Часом один хлопчик брався переконувати іншого, щоб той розмалював його задля цікавос¬те, і якщо друг не погоджувався, вони, завжди у войовничому настрої, починали боротися між собою. Це — деякі із звичай¬них розваг Крішни та Його друзів.
Іншим важливим зайняттям друзів Крішни є служити по-сланцями між Крішною та гопі; друзі знайомлять гопі з Крішною й вмовляють їх бути прихильними до Нього. Коли ґопі у незгоді з Крішною, друзі тримають сторону Крішни — це коли Він присутній, але якщо Крішни поруч немає, вони радо приймають сторону ґопі. Так, підтримуючи то одну сто-рону, то іншу, вони перемовляються між собою, з таємничим виглядом шепочуть щось на вухо одне одному, хоча насправді нічого серйозного не відбувається.
Слуги Крішни збирають квіти, прикрашають Його коштов-ними оздобами й різними мальовничими дрібничками, тан-цюють перед Ним, співають, допомагають Йому пасти корів, розтирають Його, роблять квіткові гірлянди й іце обмахують Його віялом. Ось такі деякі з основних зайнять слуг Крішни. Друзі й слуги разом служать Крішні, й усі їхні дії називаються анубгавою.
Коли Крішна, покаравши Калія-наґу, вийшов з Ямуни, Шрі- дама хотів першим Його обійняти, але його заполонило почут-тя глибокої шани, і він так і не зміг звести рук.
Коли Крішна грає на Свою флейту, голос її нагадує гуркіт грозових хмар у небі, що збираються в небі під час перева-жаючого впливу сузір’я Сваті. За даними ведичної астрономії, з^ощу, якщо ьін випадає, коли Сонце перебуває в сузір’ї Сваті, утворюються перли — коли він падає на море, а з дощу, що па-дає на змій, утворюються самоцвіти. Тож коли Крішнина флей-та гуркотала, що той грім під сузір’ям Сваті, краплини поту, що виступали на тілі Шрідами, здавалися перлами.
Побачивши якось, як обіймаються Крішна з Субалою, Шріматі Радгарані позаздрила Субалі і, приховуючи Свою за-пальну вдачу, сказала: «Любий Субало! Тобі щастить як ніко-му: навіть у присутності старших ви з Крішною не вагаєтесь покласти руки на плечі одне одному. Гадаю, це можливо лише тому, що за своїх минулих життів ти успішно виконав бага¬то різних аскез». Смисл сказаного в тому, що Радгарані звик¬ла класти руки на плечі Крішни, однак Вона не могла робити цього перед очима старших, тимчасом як Субала міг робити це вільно будь-коли. Ось чому Радгарані уславлює його доб¬ру долю.
Коли Крішна пірнув у вирву, де жив Калія, серця Його най-ближчих друзів стисла така туга, що вони позблідали на виду, в горлі в них почулося жахливе булькотіння, і тої ж миті усі вони попадали на землю, наче непритомні. Так само коли в лісі схо¬пилася пожежа, усі друзі Крішни, нехтуючи своєю особистою безпекою, щільно оточили Крішну, щоб захистити від язиків полум’я. Таку поведінку друзів щодо Крішни поети-мислителі описують як в’ябгічарі. В екстазі любови до Крішни за стану в’ябгічарі іноді виявляються безумство, сквапність, страх, ліно¬щі, радість, гордощі, запаморочення, медитація, хвороба, забут¬ливість та покірність. Це — деякі зі звичайних ознак екстатич¬ної любови до Крішни в стані в’ябгічарі.
Коли у стосунках між Крішною та Його друзями немає і тіні шанобливости й усі вони поводяться одне з одним як рівні, така екстатична любов у почуттях дружби називається стгаї. Коли відданого пов’язують з Крішною такі близькі дружні взаємини, він виявляє дальші ознаки любови: прихильність, ніжний по¬тяг до Крішни, близькість та прив’язаність. Приклад стгаї явив Арджуна , сказавши Акрурі: «Любий сину Ґандіні, запитайся в Крішни, коли Він дозволить мені обійняти Його».
Коли друзі чітко усвідомлюють вищість Крішни, але попри це в їхньому дружньому ставленні до Нього відсутня будь-яка шанобливість, вони перебувають на рівні любовної прив’яза- ности до Господа. Яскравим є такий приклад: якось півбоги на чолі з Господом Шівою, підносячи до Крішни шанобливі молит¬ви, змальовували славетні щедроти Господа, а Арджуна стояв поруч, поклавши одну руку на Його плече, а другою обтру¬шуючи пил з Його павичевого пера.
Коли Дурйодгана вислав Пандав на заслання і вони мусили жити у лісах невпізнані, ніхто не міг вистежити, де саме вони перебувають. У той час великий мудрець Нарада, зустрівши Господа Крішну, сказав: «Любий Мукундо! Ти — Верховний Бог-Особа, Ти — всемогутній, але Пандави, завівши дружбу з Тобою, втратили своє законне право царювати над світом, ба більше, вони були змушені переховуватися в лісі. Іноді вони мусять виконувати чорну роботу десь по чужих людях. З ма-теріального погляду такі обставини мали б видаватись за вель-ми несприятливі, але знаменним є те, що попри всі ці нещастя Пандави не втратили ні віри в Тебе, ні любови до Тебе. Нато-мість вони в екстазі дружніх почуттів до Тебе повсякчас зга-дують Тебе й оспівують Твоє ім’я».
Інший приклад глибокої любовної прив’язаности до Крішни наведений у Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (15.18). Тро¬хи втомившись на пасовищах, Крішна якось захотів спочити. Він ліг на землю — і враз хлопчики-пастушки збіглися до Нього і, заколисуючи Його, з великою любов’ю почали ти¬хенько співати.
Чудовим прикладом обміну дружніми почуттями між Шрі Крішною та Арджуною [Пандавою] є їхні стосунки під час бит-ви на Курукшетрі. Під час битви Ашваттгама, син Дроначар’ї, напав на Крішну, хоча згідно з правилами лицарського етикету нападати на колісничого, що правує колісницю супротивника, зазвичай не годиться. Ашваттгама, а він часто поводився га-небно, не вагаючись напав на Крішну, хоча Крішна діяв лише як колісничий Арджуни. Коли Арджуна побачив, що Ашват-тгама випускає в Крішну стріли, які могли поранити Його, він негайно заслонив Крішну своїм тілом. У ту мить Арджуна, хоча його тіло було вкрите ранами, занурився в екстаз любови до Крішни, і стріли, що сипались на нього, здавалися йому дощем з квітів.
Відомий ще такий приклад екстатичної любови до Крішни у стосунках дружби. Якось Врішабга, хлопчик-пастушок, збирав лісові квіти, щоб зробити гірлянду для Крішни. Сонце в той час стало йому просто над головою і пекло немилосердно, але Врі- шабзі його промені видавалися прохолодним місячним промін¬ням. Здійснювати трансцендентне любовне служіння Господу треба саме так, як це роблять такі віддані: коли вони зазнають великих труднощів, навіть таких, які випали на долю Пандав, вони сприймають кожне нещастя як нову сприятливу нагоду послужити Господу.
Інший приклад дружніх стосунків Арджуни та Крішни опи-сує Нарада. Нарада нагадує Крішні: «Коли Арджуна вчився мистецтва стріляти з лука, він упродовж багатьох днів не мав змоги бачити Тебе. Але щойно Ти з’явився перед ним, він враз покинув свої зайняття й обійняв Тебе». З цього знати, що Арджуна, навіть коли він був глибоко зосереджений на навчан¬ні, не забував Крішну ні на мить, а відтак, щойно йому трапи¬лося побачити Крішну, негайно скористався з нагоди обійня¬ти Його.
Певного разу слуга Крішни на ім’я Патрі звернувся до Крішни з такими словами: «Любий Господи! Ти врятував пас-тушків від ненажерливого демона Аґгасури і від отрути змія Калії, а також від розбурханого вогню. Але мої страждання у розлуці з Тобою набагато жорстокіші, ніж ті випробуван¬ня у пащі голодного Аґгасури, вони міцніші за отруту озера Калії і палючіші за жар лісової пожежі. То чому Ти не вря¬туєш мене від болю розлуки з Тобою?» Інший друг якось ска¬зав Крішні: «Любий вороже Камси! Ти покинув нас, і внаслі¬док цього вогонь розлуки пече так, що несила терпіти. Жар цей стає для нас ще незносимішим, коли ми дізнаємося, що у Бгандіравані Тебе освіжають прохолодні хвилі річки Бгану- таная [Радгарані]». Смисл сказаного в тому, що коли Крішна розважався з Радгарані, пастушкй на чолі з Субалою, не мав¬ши змоги бути з Ним, дуже страждали, і їм несила було терпі¬ти біль розлуки.
Інший друг звернувся до Крішни з такою мовою: «Любий Крішно, Ти, хто вбив Аґгасуру! Коли Ти пішов з Вріндавани до Матгури вбити царя Камсу, всі хлопчики-пастушки розсталися зі своїми чотирма бгутами [тобто чотирма елементами: земля, вода, вогонь та ефір], а п’ятий бгута, повітря, швидко виходив крізь їхні ніздрі». Коли Крішна поїхав до Матгури щоб вбити Камсу, усіх хлопчиків-пастушків через розлуку з Ним обійняв такий жаль, що вони були ледве живі. Коли хтось вмирає, ка¬жуть, що він розстався з п’ятьма елементами, або стихіями (їх називають бгутами) — адже тіло знову розчиняється у п’ятьох стихіях, з яких воно було складене. У цьому разі чотирьох еле¬ментів, а саме землі, води, вогню й ефіру, вже не було, а п’я¬тий — повітря — ще лишався і з силою виходив через ніздрі друзів Крішни. Іншими словами, після від’їзду Крішни з Врін¬давани пастушкй не могли прибрати собі місця від хвилювання, не знаючи, чим закінчиться Його поєдинок з царем Камсою.
Інший друг якось повідомив Крішну: «Коли один з Твоїх дру¬зів дуже потерпав від розлуки з Тобою, його лотосові очі вкри¬ла заслона сліз, і через це чорні джмелі сну, покинувши надію проникнути в його очі, забралися геть». Коли чорні джмелі по¬мічають лотос, вони залітають всередину нього набрати меду.
Очі друга Крішни порівнюють з лотосами, і через те, що вони були повні сліз, чорні джмелі сну не могли набрати меду з лото¬сів його очей і тому полетіли геть. Іншими словами, через над¬мірну тугу очі хлопчика були повні сліз, і він ніяк не міг заснути. Це — приклад нічниць, причиною яких є розлука з Крішною.
Приклад безпорадности описано нижче: «Коли Крішна по-їхав з Вріндавани до Матгури, Його найлюбіші друзі-пастушки відчули в голові страшну порожнечу. Вони чулися пір’їнками, що, легші від повітря, носяться у небі, не маючи ніякого при-тулку». Іншими словами, внаслідок розлуки з Крішною розум хлопчиків-пастушків зробився геть порожній. Коли Крішна відбув до Матгури, пастушки, засмучені розлукою, явили також приклад нетерпіння. Вони покинули дбати про свої ко-рови і відтак навіть намагались забути ті мелодійні пісні, що ра¬ніше повсякчас лунали на пасовищах. І нарешті в них геть зник¬ло саме бажання жити — адже вони не могли бачити Крішну.
Приклад бездіяльности описав один друг Крішни, який, при¬бувши до Матгури, повідомив Крішну, що всі хлопчики-пас- тушки зробились подібні до дерев, які ростуть на вершинах па¬горбів. На тих деревах майже немає листя, вони стоять голі, сухі, наче прозорі, мало не зломляться, і на них немає ані кві¬тів, ні плодів. Він повідомив Крішну, що всі вріндаванські пас¬тушки знерухоміли, наче сухостій на вершинах пагорбів. Іноді через розлуку з Крішною вони чулися хворими й від горя йшли на берег Ямуни і блукали там, наче примари.
Розлука з Крішною може бути причиною навіть безумства. Є такий приклад: за відсутности Крішни у Вріндавані усі пастуш- кй зробилися справжніми безумцями, вони стали зовсім без¬діяльні, геть забувши про свої повсякденні зайняття. Іноді вони лежали на землі, інколи качалися в пилюці, а то ще починали сміятися чи стрімголов бігли кудись. Усі ці прикмети свідчи¬ли про безумство. Один друг докоряв Крішні такими словами: «Любий Господи! Вбивши Камсу, Ти став царем Матгури, і це добра звістка для нас. Але тут, у Вріндавані, поки Тебе не було з нами, ми всі виплакали за Тобою очі. Жителі Вріндавани в розпачі, і їм нітрохи не втішна звістка про те, що Ти став царем Матгури».
Іноді внаслідок розлуки з Крішною людина виявляє ознаки смерти. Якось Крішні сказали: «Любий вороже Камси! Через розлуку з Тобою хлопчики-пастушки дуже страждають. Зараз вони лежать на землі по видолинках, ледве дихаючи, і навіть друзі пастушків, лісові олені, плачуть від співчуття до нещас-них хлопчиків».
У главі «Матгура-кганда» «Сканда Пурани» наведено опис того, як Крішна й Баларама разом з усіма пастушками гур¬том доглядають корови й телята. Якось Крішна зустрівся з Арджуною в крамниці гончара в місті Друпада-наґара, і тоді між ними, а вони були дуже подібні зовні, одразу встановили-ся приятельські стосунки. Це приклад дружби, причиною якої є взаємний потяг на основі зовнішньої подібности.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (71.27) описано такий випадок: коли Бгіма побачив Крішну, як той прибув до Індра- прастги, його затопила радість. Зі сльозами на очах він, усміх-нений, не гаючись обійняв Крішну, що доводився йому братом у перших з боку матері. За ним до Крішни підійшли його мо-лодші брати Накула й Сахадева, а також Арджуна. Усі вони, охоплені невимовною радістю і відчуваючи найбільшу втіху, обійняли Господа, кого знають як Ач’юту (нехибимого). По-дібні почуття виявили і хлопчики-пастушки Вріндавани. Коли Крішна був на полі битви Курукшетра, усі пастухи з самоцвіт-ними сережками у вухах прийшли побачитися з Ним. Не тям-лячи себе з радощів, вони простягли до Крішни руки і обійняли Його як свого старого друга. Це — приклади повного задово¬лення у дружніх стосунках з Крішною.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (12.12) сказано, що великі йоґи-містики, навіть пройшовши крізь суворі аскези й покути, і суворо дотримавши всіх засад і правил йоґи, рід¬ко коли стають достойні торкнутися пилу з лотосових стіп Крішни. Але жителі Вріндавани мають змогу бачити Його, Бога-Особу Шрі Крішну, повсякчас. Це означає, що цим відданим щастить як нікому. Дружні взаємини пастушків з Крішною являють собою окремий специфічний вияв духов¬ного екстазу, що дуже подібний до екстазу кохання. Поясни¬ти любовні дружні стосунки між пастушками й Крішною дуже складно. Великі знавці науки відданого служіння, як оце Рупа Ґосвамі, тільки дивуються на незбагненні почуття, що їх вияв-ляють Крішна та Його друзі-пастушки.
Ця екстатична любов, яка існує між Крішною та Його близь-кими друзями, розвивається далі в батьківську любов, а вона є вихідною точкою, з якої може розвинутися кохання, найпід- несеніша раса, чи настрій екстатичної любови між Господом Крішною та Його відданими. 
РОЗДІЛ СОРОК ТРЕТІЙ
Батьківські почуття
Коли екстатична любов розвивається у батьківські почуття і відданий втверджується на цьому рівні, такі любовні почуття називаються ватсал’я-раса. Віддане служіння на рівні ватсал’я- раси виявлене в стосунках між Крішною та Його відданими, які мають себе за старших Крішни, як-от Його батько, матір та вчитель.
Спонуки батьківської любови до Крішни, що її мають до Крішни Його старші родичі, обізнані вчені описують так: «Вер¬ховний Бог-Особа, чиє тіло дуже делікатне і кольором нагадує блакитний лотос, який щойно розкрився, чиї лотосові очі, ніби взяті в рамця чорних, як чорні бджоли, непокірливих кучерів, походжав вулицями Вріндавани, і тоді Його побачила матір Яшода, кохана дружина Нанди Махараджі. Тієї ж миті молоко побігло їй з грудей, зволожуючи її тіло». Чинниками, що збу¬джують батьківську любов до Крішни, є темний колір Його тіла, що вабить і радує око, сприятливі знаки на різних части¬нах Його тіла, Його лагідність, Його мила мова, Його просто¬та, Його сором’язливість, Його скромність, Його постійна го¬товність виявляти шану старшим та Його добродійність. Усі ці якості вважають за спонуки, що збуджують екстатичні почут¬тя батьківської любови.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (8.45) Шукадева Ґо- свамі каже, що матір Яшода ставилась до Господа Крішни як до свого сина, дарма що Веди визнають Його за царя рай¬ських планет, Упанішади — за безособистісний Брахман, фі¬лософи — за верховне чоловіче начало світобудови, йоґи — за Наддушу, а віддані — за Верховного Бога-Особу.
Якось мати Яшода сказала своїй подрузі: «Ми з Нандою Махараджею, царем пастухів, разом поклонялися Господеві 
Вішну, і то завдяки цьому Крішну врятовано з лап Путани та інших демонів. А ці двійко дерев арджуна повалив, зрозуміло, сильний вітер, а вже що стосується Ґовардгани, то, дарма що усім здалося, ніби то його підняли Крішна з Баларамою, я ду-маю, що насправді тримав цей пагорб Нанда Махараджа. Хіба під силу маленькому хлопчикові підняти таку величезну гору?» Це — ще один приклад екстазу на рівні батьківської любови. Батьківська любов зринає у відданому, який зі своєї любови певен, що він є старшим, а Крішна — це просто дитина і не зможе прожити без його опіки. Тому один відданий підносить до батьків Господа Крішни таку молитву: «Я хочу прийняти притулок відданих Господа Крішни, що належать до старшого, батьківського покоління. Вони стараються усіляко дбати про Крішну, й у своєму служінні Йому вони завжди дуже ласкаві до Нього. Тож шанобливо вклонімося їм за їхню ласку до Вер¬ховного Бога-Особи, що є батьком усього всесвіту!»
Певний брахмана теж здіймає подібну молитву: «Нехай люди, які бояться матеріального існування і хочуть звільнитися з нього, поклоняються Ведам й Упанішадам, хтось інший нехай вшановує «Махабгарату». Що стосується до мене, я хочу по-клонятися тільки Нанді Махараджі, тому що верховний абсо-лютний Бог-Особа, Крішна, як його дитина повзає тепер в нього по подвір’ї».
Нижче перелічено шанованих осіб, які втішаються почут-тями батьківської любови до Крішни: 1) матір Яшода, цари¬ця Враджі, 2) Махараджа Нанда, цар Враджі, 3) Рохіні, мати Баларами, 4) усі старші ґопі, чиїх синів забрав Господь Брахма, 5) Девакі, дружина Васудеви, 6) решта п’ятнадцять дружин Васудеви, 7) Кунті, мати Арджуни, 8) Васудева, рідний бать¬ко Крішни, та 9) Сандіпані Муні, вчитель Крішни. Усіх їх вва-жають за шанованих старших осіб, які мають почуття бать-ківської любови до Крішни. Цей список складено за порядком чільности осіб у стосунках з Крішною, і з нього ми бачимо, що матір Яшоду і Махараджу Нанду вважають за найвищих з усіх старших осіб.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (9.3) Шукадева Ґосвамі описує Махараджеві Парікшіту зовнішність та красу матері
Яшоди. Він каже: «Любий царю! Пишні стегна матері Яшоди вкриті лляною білизною та шовковим сарі, з її грудей від лю- бови до Крішни точиться молоко. Коли вона, міцно тримаючи мотузку, збиває масло, браслети на її руках рухаються, сереж¬ки розгойдуються, а квіти, якими вона позаквітчувала волосся, падають долі. Вона вкладає у збивання стільки сили, що на її обличчі впросився піт».
У молитві іншого відданого знаходимо ще один опис матері Яшоди: «Я шукаю заступництва матері Яшоди, чиї кучері стя-гує стрічка, чий проділ прикрашає яскраво-червона кіновар і чиї форми тіла своєю довершеністю затьмарюють красу усіх її оздоб. Очі її весь час заводить до Крішни, і тому в них завжди стоять сльози. Її тіло має чудовий колір блакитного лотосу, а барвисті шати ще відтіняють її красу. Нехай її ласкавий погляд торкнеться усіх нас, і хай він провадить нас шляхом відданого служіння, не даючи потрапити до лабетів майі!»
Нижче наведений опис того, як виявляється материнська лю-бов Яшоди до Крішни. Прокинувшись рано вранці, матір Яшода перво-наперво дає Крішні поссати груди, а потім про-казує різні захисні мантри, що мають оберігати її дитя. Далі вона прикрашає Його чоло чудовою тілакою, надягає Йому на руки захисні талісмани. Усі ці дії безсумнівно свідчать про те, що вона — наче уособлення усіх взятих разом почуттів ма-теринської любови до Крішни.
Далі поданий опис зовнішности Нанди Махараджі. Його чор¬не волосся злегка присипане сивизною, його зелене вбрання за кольором подібне до молодих листочків баньянового дере¬ва. Сам він опасистий, з круглим черевом, шкіра його кольору місяця уповні, а його обличчя прикрашають гарні вуса. Якось Крішна, ще немовля, ухопився за палець Свого тата і так ходив по подвір’ї. Він ще не вмів добре триматися на ніжках, і все здавалося, що Він ось-ось впаде. Нанда Махараджа дбайливо допомагав своєму трансцендентному синові ходити, пильную¬чи, щоби той не впав, аж зненацька відчув, що йому на очах виступили сльози, а його ціле єство затопила радість. То вкло¬німося з великою шаною до лотосових стіп царя Нанди!
Те, що Крішна — мала дитина, а також дитяче вбрання
Крішни, Його дитячі рухи, солодке лопотання, чарівна усміш¬ка й різноманітні дитячі забави вважають за чинники, які збу-джують почуття батьківської любови до Крішни. У дитячому віці Крішни вирізняють три періоди: початок віку каумара, се-редина віку каумара й кінець віку каумара. Протягом почат¬ку й середини віку каумара ніжки в Крішни пухкенькі, а білки очей білі. В Нього вже починають прорізуватися зубки, і Він є напрочуд м’який і лагідний. Його описують так: «На той час, коли з ясен Крішни прорізалося три чи чотири зубики, ніж¬ки Він мав пухкі і Сам був справжній коротун. Кожним рухом Свого дитячого тіла Він чимдалі посилював батьківську любов Махараджі Нанди і матері Яшоди. Іноді Крішна намагався хо-дити, переступаючи Своїми ніжками, часами починав плакати, часами усміхався, а ще, бувало, смоктав Свій великий палець чи й просто лежав долічерева. Дитячі зайняття Крішни були різноманітними, і ми назвали лише деякі з них. Іноді, лежа¬чи на спині, Крішна смоктав великі пальці на ногах чи скидав ніжками, часом плакав, а часом сміявся. Матір Яшода, спосте-рігаючи за забавами свого сина, старалася не завадити Йому жодним рухом і в ній чимдалі росло бажання дивитися далі на своє дитя і втішатися Його дитячими забавами». На початку віку каумара на шиї Крішна носить оправлені в золото тигро¬ві кігті. На чолі Він має захисну тілаку, очі підмальовані чор- ною тушшю, а навколо животика обв’язано шовковий шнур. Так описують вбрання Крішни на початку віку каумара.
Коли Нанда Махараджа споглядав дитячу вроду Крішни— а тіло Крішни кольором нагадувало молоде дерево тамала, на грудях Він мав намисто з тигровими кігтями, глина, якою була нанесена красива тілака, була замішана на коров’ячій сечі, ручки Його прикрашав тонкий шовковий шнур й шов¬кова тканина завита навколо Його талії, — отож коли Нанда Махараджа дивився на свого малого сина, він не міг натішити-ся Його вродою.
У середині віку каумара на очі Крішни спадає чуб. Іноді ниж¬ня частина Його тіла повита тканиною, а інколи Він голий-голі- сінький. Він робить спроби ходити — робить крок і ще крок — і часами ніжно белькоче щось. Ось такі прикмети має Крішна, коли переступає на половину віку каумара. Колись у цьому віці матір Яшода побачила Крішну таким: скуйовджене волос¬ся спадало Йому на брови, очі безнастанно рухалися, і, дарма що Він не міг висловити Своїх почуттів зрозуміло, Його мова була співуча й приємна вухові. Коли матір Яшода подивилася на Його крихітні вушка, коли вона побачила, як Він, голенький, силкується на Своїх коротеньких ніжках бігти щомога швидше, вона ніби занурилась в океан нектару. Оздоби Крішна в цьому віці має такі: перлину, яку причеплюють до носової перетинки, масло, що Він тримає у Своїх лотосоподібних долоньках, і де¬кілька маленьких підвішених до талії дзвіночків. Сказано, що коли матір Яшода дивилася, як ходить її дитя, видзвонюючи дзвіночками на талії, з перлиною в носі і маслом у долонях, і всміхається їй, її затоплювало невимовне блаженство.
Проминувши половину віку каумара, Крішна тоншав у талії, груди Його ширшали, голову вкривали кучері, що спадали долі, наче ворон опускає крила. Мати не могла натішитися чудовою вродою Крішни. Наприкінці віку каумара Крішна носить у ру¬ках коротеньку палку, шати Його трохи довші, а шнур навколо Його талії зав’язаний вузлом, нагадуючи зміїний каптур. Отак убраний, Він водив пастися неподалік від дому телят, а часом бавився з пастушками-однолітками. Він мав тоненьку флейту і маленький ріжок з буйволячого рогу і також часом грав на флейту, вироблену з листя дерев. Цими розвагами відзначаєть¬ся кінець віку каумара.
Коли Крішна дещо підріс і вже доглядав маленькі телята, Він часто ходив пасти їх до ближнього лісу. І якщо Він при-пізнювався проти звичайного, Нанда Махараджа піднімався на чандра-шаліку (це така споруда на даху для огляду місцевос- ти) виглядати сина. Стурбований тим, що його маленький син загаявся в лісі, Нанда Махараджа, бувало, лишався на чандра- ьиаліці аж доки вже міг заспокоїти свою дружину, що, мовляв, Крішна разом з маленькими пастушками та телятами повер-тається додому. Нанда Махараджа звичайно показував своїй укоханій дружині на павичеве перо на голівці їхнього сина і в захваті казав їй, що їхній син — справжнє свято для очей.
Мати Яшода казала тоді Нанді Махараджі на відповідь: «А подивись-но на мого любого хлопчика! Білки очей Його сяють, на голові в Нього тюрбан, на плечах накидка, а на Його стопах ніжно видзвонюють ножні дзвіночки. Він вже близько, разом з Ним — телята корів сурабгі. Дивись же на Нього, як Він сту¬пає святою Вріндаваною!»
Тоді Нанда Махараджа знову казав дружині: «Люба Яшодо, подивись-но на свій паросток, Крішну! Бачиш, як виблискує Його темне тіло, бачиш, як рожевіють кутики Його очей, ба-чиш, які в Нього широкі груди і на них чудове золоте намис¬то? Який Він чудовий, і, коли я дивлюся на Нього, моє транс-цендентне блаженство чимдалі більшає!»
Коли Крішна, улюблений син Нанди Махараджі, вступає у вік кайьиора (це вік від десяти до п’ятнадцяти років), Його вро¬да зростає ще більше, однак батьки і далі ставляться до Нього так, наче Він лишається хлопчиком віку пауґанда. Водночас дехто зі слуг Крішни, коли Він перебуває у віці пауґанда, ста¬виться до Нього як до юнака віку кайьиора. Звичайні дитячі розваги Крішни — розбивати глечики з молоком та юґуртом, розливати юґурт по подвір’ї і красти вершки з молока. Буває, Він ламає кий для збивання, а інколи жбурляє масло у вогонь. Такі Його забави ще посилюють трансцендентне блаженство Його матері.
Щодо цього матір Яшода якось сказала своїй служниці Мукгарі: «Поглянь лишень на цього Крішну: Він, роззираю-чись довкола, поволеньки виступає з-поза кущів. Здається, Він саме йде красти масло. Причаїмося, аби Він не помітив, що ми спостерігаємо за Ним. Я хочу бачити, як Він хитро-прехитро пряде Своїми бровенятами, і ще я хочу побачити Його переля-кані очі і гарне личко».
Насолоджуючись звичкою Крішни нишком красти масло, матір Яшода відчувала екстаз материнської любови — вона вдихала аромат Його волосся, легенько поплескувала Його по тілі, благословляла, а часом карала або ще докірливо дивила¬ся на Нього, траплялося, підтримувала Його, а то ще ласкаво повчала, кажучи, що красти недобре. Такого роду дії виклика¬ні материнською екстатичною любов’ю до Крішни. Тут варто звернути увагу на те, що схильність красти, яка притаманна усім дітям, має навіть Верховний Бог-Особа, а отже ця схиль-ність не є штучною. Однак у духовних стосунках, на відміну від стосунків матеріального світу, ця схильність красти вільна від скверни і не занечищуе.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (13.33) Шрі Шукадева Ґосвамі каже Махараджі Парікшіту: «Любий царю! Щойно старші ґопі побачили своїх синів, що наближалися до них, їх заполонила незрівнянна батьківська любов, і всі вони наче за-нурилися в океан любови. Спочатку вони намірялися покара¬ти своїх синів за те, що ті крали масло, але варто їм було поба-чити їх, як їхній сердитий настрій одразу минувся — натомість їх затопила любов до своїх дітей. Вони заходилися обнімати синів і вдихати аромат їхнього волосся. Через любов до дітей вони мало не втратили розум». Усі ці пастушкй завжди ходили разом з Крішною красти масло — це була одна з їхніх дитячих розваг. Але матір Яшода замість того, щоб гніватися, відчува-ла, що в неї з грудей тече молоко, зволожуючи її тіло. З лю-бови до Крішни, вона знову й знову притулялась обличчям до Його голови і вдихала запах Його волосся.
Головними зайняттями усіх матерів хлопчиків-пастушків було цілувати синів, обнімати їх, гукати їх на імена і ще по-деколи м’яко картати їх за звичку красти. Такі вирази батьків-ської любови називають екстазом саттвіка, і в такому екстазі екстатичні ознаки восьми різновидів виявляються в усій повно¬ті. У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (13.22) Шукадева Ґо¬свамі каже цареві Парікшіту: «Усі матері пастушків перебували під впливом ілюзії, якою їх покривала внутрішня енергія Бога- Особи, йоґамайа, і, щойно чули флейти своїх синів, вони схоп¬лювались з місць, обнімаючи їх у своєму серці. Ці хлопчики були створені безпосередньо внутрішньою енергією Крішни, і, приймаючи їх за рідних синів, матері брали їх на руки, обніма¬ли і міцно пригортали до себе. Почуття, якими супроводжува¬лися ці зворушливі зустрічі, були п’янкішими за брагу з некта¬ру, а діти одразу бралися пити молоко, що текло з грудей їхніх матерів».
У книзі «Лаліта-мадгава» Рупи Ґосвамі є такі, звернені до Крішни, слова: «Любий Крішно! Коли Ти випасаєш череду, курява, що її збивають копитами телята й корови, обпадає Твоє вродливе обличчя й красиву тілаку, і від того здаєть¬ся, що Ти весь брудний. Але коли Ти повертаєшся додому, молоко, яке струмує з грудей Твоєї матері, змиває куряву з Твого виду, і Ти, очищений цим молоком, стоїш, наче Божест¬во, якого омивають молоком під час церемонії абгішека». У храмах з Божествами заведено, що у разі якогось осквернен¬ня храму Божества омивають молоком. Крішна — Верховний Бог-Особа, і Його омивало молоко з грудей матері Яшоди, очи¬щаючи Його від куряви, що покривала Його тіло.
Іноді можна було бачити, як матір Яшода ціпеніє в екстазі. Таке трапилося, наприклад, коли її син підняв пагорб Ґовар- дгану. Крішна стояв і тримав пагорб, а тимчасом матір Яшода вагалася, чи можна їй підійти обійняти Його, і від того заціпе-ніла. Вбна думала про те, що яка то небезпечна річ — підняти й тримати пагорб, і її очі застували сльози. Сльози не давали їй бачити Крішну, від тривоги за сина їй аж дух перехопило, і вона не була здатна здобутись на жодне слово, що мало б під-казати синові, що Йому слід робити в такому становищі. Це заціпеніння є ознакою екстатичної любови.
Ще часами матір Яшода відчувала інше щастя, трансцендент¬ний екстаз — коли її дитя вирятовувалося з небезпечних ситуа¬цій, скажімо, коли на Крішну нападали демони, як оце Путана. У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (17.19) Шукадева Ґосвамі каже: коли Крішна повернувся додому неушкоджений — а ма¬тір Яшода вже не сподівалася побачити Його живим, — вона відчула безмірне щастя. Одразу посадовивши Його на коліна, вона обнімала Його ще і ще. Тимчасом як вона обнімала свого сина, з її очей плинули потоки сліз, і вона була неспроможна ви¬разити свою трансцендентну радість. У книзі «Відаґдга-мадга- ва» Шріли Рупи Ґосвамі сказано: «Любий Крішно, дотик Твоєї матері такий приємний і освіжаючий, що він прохолоджує ліп¬ше від сандалової пасти та ясного місячного сяйва, разом із пастою з коріння ушіра». (Уиііра — це різновид коріння, яке, якщо зробити з нього пасту на воді, дає відчуття сильної про¬холоди. Його спеціально використовують для захисту від па¬лючої сонячної спеки.)
Материнська любов Яшоди до Крішни постійно зростає, й іноді її любов та екстаз описують як палку сердечну прив’я-заність, а інколи — як необорний потяг. Приклад потягу до Крішни з необорною батьківською любов’ю наведений у Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (6.43). Там Шукадева Ґо- свамі каже Махараджеві Парікшіту: «Любий царю! Коли вели-кодушний Нанда Махараджа, повернувшись додому з Матгу- ри, вдихнув аромат волосся на голові сина, його затопив екстаз батьківської любови». Інший подібний приклад пов’язаний з матір’ю Яшодою. Матір Яшода, ждучи Крішну з пасовища, по-терпала, дослухаючись, чи, бува, не долине до неї голос Його флейти. До цього додалася думка про те, що Крішна забарив¬ся, і тому її нетерпіння і бажання почути Крішнину флейту по-двоїлося, а з грудей їй потекло молоко. Вона то заходила в дім, то йшла на вулицю, постійно визирала надвір подивитись, чи, бува, не повертається Ґовінда.
Коли численні великі мудреці підносили молитви до Господа Крішни, прославляючи Його діяння, на поле битви Куру- кшетра ступила цариця Ґокули, матір Яшода, і края її сарі були просякнуті молоком, що точилося з її грудей. Цей приїзд ма¬тері Яшоди на Курукшетру трапився не під час битви. Іншим разом Крішна приїздив до Курукшетри з дому Свого рідного батька (з Двараки) під час сонячного затемнення, і в той самий час туди, щоб побачитися з Ним, прибули жителі Вріндавани.
Коли Крішна прибув до святого місця прощі Курукшетра, звістка про це облетіла усіх, хто зібрався там; усі казали, що прибув Крішна, син Девакі. Тої хвилі Девакі, любляча мати, почала пестити Його лице. І коли люди знову загукали, мов-ляв, приїхав Крішна, син Васудеви, цар Нанда та матір Яшода, кого затопила любов, всіляко виявляли ознаки безмірного блаженства.
Коли матір Яшода, цариця Ґокули, збиралася на Курукшетру, щоб побачити свого сина, одна з її подруг сказала їй: «Люба царице, молоко, що збігає з твоїх грудей-гір, вже забілило води Ґанґи, а твої сльози, змішані з чорною тушшю, зачорнили води Ямуни. А що ти вже стоїш якраз між цих двох річок, гадаю, тобі нема потреби так сильно прагнути побачитися зі своїм сином. Подивившись на води цих річок, Він і так зрозуміє, як сильно любить Його мати».
Ця ж подруга матері Яшоди казала Крішні: «Любий Му- кундо, якщо матір Яшоду, царицю Ґокули, примусять стояти у вогні, але при тому їй дозволять дивитися на Твоє лотосо¬ве лице, вогонь той для неї буде як Гімалаї з їхніми снігами. А якщо їй дадуть бути в океані нектару, але позбавлять змоги дивитися на лотосове лице Твоєї Господньої Милости, то цей океан нектару видаватиметься їй океаном пекучої отрути». То хай уславиться на весь світ це палке бажання матері Яшоди з Враджі, що живе надією бачити лотосове лице Крішни!
З подібними словами звернулась Кунтідеві до Акрури: «Лю-бий брате! Мого племінника Мукунди вже немає з нами до¬сить доцго. Чи не будеш ти такий ласкавий повідомити Його, що Його тітка Кунті, перебуваючи зараз поміж ворогами, хо¬тіла б знати, чи зможе вона ще колись побачити Його лотосо¬ве лице?»
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (46.28) сказано: «Коли Уддгава, бувши у Вріндавані, оповідав про Крішнине життя у Двараці, матір Яшода, слухаючи його, заплакала, а з її грудей почало точитися молоко». Інший випадок, що яскраво виявив несказанну любов Яшоди до Крішни, трапився, коли Крішна відбув до Матгури, царства Камси. Матір Яшода відчувала таку тугу в розлуці з Крішною, що, коли вона побачила тілаку та туш Крішни, заточилася і, голосно зойкнувши, майже непри-томна опукою впала на землю. Вона качалась по землі, на її тілі з’являлися численні подряпини, і ось у такому жалюгідному стані вона знову і знову вигукувала «Сину! Мій любий сину!» і била себе у груди обома руками. Ці почуття матері Яшоди, по¬яснюють знаючі віддані, властиві станові екстатичної любови в розлуці. Іноді в подібних випадках можуть бути виявлені чис¬ленні інші ознаки — сильне занепокоєння, туга, відчай, приго¬ломшення, заціпеніння, покірливість, невгамовність, безумство й галюцинації.
Що стосується тривоги матері Яшоди, то якось, як Крішни не було вдома (Він тоді випасав корови), один відданий сказав їй: «Яшодо, я думаю, що рухи твої тепер уповільнились через  
те, що ти сильно занепокоєна. Здається, ніби погляд твій за-стиг, твій віддих став гарячий, і від того жару молоко в твоїх грудях закипає. Всі ті ознаки свідчать за те, що через розлуку з сином тобі сильно болить голова». Це — деякі з ознак, які показують, як сильно мати Яшода вболіває за Крішну.
Коли Акрура приїхав до Вріндавани і оповідав про життя Крішни у Двараці, матір Яшода дізналася, що Крішна одружив¬ся з багатьма царицями і тепер дуже заклопотаний Своїми до¬машніми справами. Почувши це, Яшода почала гірко нарікати на свою нещасливу долю: вона побивалася, що не змогла влаш¬тувати так, щоб її син одружився одразу по тому, як вийшов з віку кайшора, через що вона нині позбавлена втіхи мати сина з невістками у своєму домі. Вона вигукнула: «Любий Акруро, ти наче сиплеш блискавиці на мою голову!» У таких нарікан¬нях виражалася туга матері Яшоди в розлуці з Крішною.
Матір Яшоду охоплював відчай і тоді, коли вона думала про себе так: «Хоча у мене мільйони корів, молоко їхнє не може вдовольнити Крішну. Тож хай прокляте буде це молоко! Нехай буду проклята і я, тому що нині попри всі матеріальні розкоші й статки я не маю змоги вдихати запах волосся на голові мого сина і годувати Його молоком з моїх грудей, як я робила, коли Він був тут, у Вріндавані». Так виявлявся відчай матері Яшоди у розлуці з Крішною.
Один друг Крішни сказав Йому: «Лотосоокий друже! Коли Ти жив у Ґокулі, Ти завжди носив у Своїй руці палицю, яка тепер лежить без діла у домі матері Яшоди, і вона, щойно та палиця впаде їй в око, застигає нерухома, сама наче та палиця». Це — приклад стану заціпеніння у розлуці з Крішною. У роз¬луці з Крішною матір Яшода стала надзвичайно покірливою і зі сльозами на очах молилася до творця цього всесвіту, Господа Брахми, так: «Любий творцю всесвіту, чи не можеш ти ласка¬во повернути мені мого милого синочка Крішну, щоби я могла побачити Його хоча б на мить?» Іноді, не мігши прибрати собі місця від тривоги, наче божевільна, матір Яшода бралася зви¬нувачувати Нанду Махараджу: «Що ти робиш у цьому палаці? Чи Тобі не відомі ні стид, ні сором! Чому люди називають тебе царем Враджі? Мене вкрай дивує, що ти, дарма що нашого ко¬ханого сина Крішни з нами немає, і досі живеш у Вріндавані, наче ти не батько, а камінний бовван без серця!»
Певного часу Крішну повідомили про безумство матері Яшоди. Йому сказали: «У своєму безумстві матір Яшода звер-талась до дерев кадамба, запитуючи в них: «Де мій синочок?» Ще вона зверталася до птахів й джмелів з питанням, чи не трап¬лявся їм на очі Крішна, і прохала їх розповісти про Тебе. Так матір Яшода з потьмареним розумом блукала Вріндаваною, розпитуючись про Тебе у всіх і кожного». Це — стан безумст¬ва у розлуці з Крішною.
Коли мати Яшода звинуватила Нанду Махараджу в тому, що в нього кам’яне серце, він відповів: «Люба Яшодо, чого ти так розхвилювалася? Подивись-но уважніше: твій син Крішна стоїть просто перед тобою! Дивись не страться глузду. Я хочу, щоб у моєму домі панували мир і спокій». Отож хтось із друзів повідомив Крішну, що Його батько, Нанда Махараджа, через розлуку з Ним мав галюцинації.
Коли усі дружини Васудеви, які були присутніми коло жер-товної арени Камси, побачили неперевершно прекрасного Крішну, їх затопила материнська ніжність до Нього, і з їхніх грудей потекло молоко, змочуючи края їхніх сарі. Така ознака екстатичної любови свідчить про здійснення бажань.
У Першій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (11.29) сказано: «Коли Крішна після битви на Курукшетрі повернувся до Двараки, Він передусім прийшов побачити Свою матір й усіх Своїх мачух. Він шанобливо вклонився їм до стіп, а матері садовили Крішну собі на коліна, і від ніжної материнської любови до Нього з їхніх грудей починало точитися молоко. Отож першим підно-шенням Крішні стало їхнє грудне молоко, змішане зі сльо-зами». Це — один з прикладів задоволення після тривалої розлуки.
У «Лаліта-мадгаві» є подібне свідчення: «То справжнє чудо, що Яшода, дружина царя Нанди, від палкої материнської лю-бови до Крішни змішала свої сльози з молоком зі своїх грудей і омила в цій суміші свого укоханого сина Крішну». У «Відаґдга- мадгаві» один відданий звертається до Крішни з такою мовою: «Любий Мукундо! Подивившись на Твоє духмяне, наче лотос, лице, матір Яшода, приваблена Його місячним сяйвом, зану¬рилась у почуття любовного екстазу, і одразу із сосців її по¬дібних до великих дзбанів грудей потекло молоко». Отак вона була завжди готова нагодувати Крішну своїм молоком, яке то¬чилося з її грудей-дзбанів і зволожувало їй одяг, що прикривав ті груди.
Такі є деякі з виявів батьківської любови до Крішни Його матері, батька та інших старших людей. Ознаки екстатичної любови у батьківських почуттях проявляють ті віддані, які при-ймають Крішну за свого сина. Незмінні трансцендентні почут-тя до Крішни такого роду називають усталеним екстазом у по-чуттях батьківської любови.
Шріла Рупа Ґосвамі, складаючись на авторитетних знавців науки відданого служіння, каже, що трансцендентні взаємини, або раси, вже описаних трьох різновидів, а саме стосунків слу-гування, братерських та батьківських почуттів, часами бувають змішані між собою. Скажімо, в Баларами братерські почут¬тя змішані з бажанням слугувати Крішні й батьківською ніж¬ністю до Нього. Любовна прив’язаність царя Юдгіштгіри до Крішни теж змішана з батьківською любов’ю і бажанням слу¬гувати Крішні. Так само трансцендентна раса Уґрасени, діда Крішни, змішана з бажанням слугувати Йому й батьківськими почуттями. Ніжна прив’язаність усіх старших ґопі Вріндавани являє собою поєднання батьківської любови, бажання служи¬ти й дружніх почуттів. Прив’язаність до Крішни синів Мадрі — Накули й Сахадеви, і так само почуття до Крішни мудреця Наради є поєднанням дружніх почуттів та бажання слугува¬ти Крішні. Прив’язаність до Крішни Господа Шіви, Ґаруди й Уддгави — теж поєднання стосунків служіння й дружби. 
РОЗДІЛ СОРОК ЧЕТВЕРТИЙ
Віддане служіння у стосунках кохання
Якщо чистого відданого приваблюють до Крішни стосунки кохання, це називають відданим служінням у стосунках кохан-ня. Хоча між способами виявляти таку духовну любов і діями матеріаліста є певна подібність, по суті ці духовні любовні по-чуття нічого спільного з матеріальними не мають. Тому люди, яких цікавить тільки матеріальна діяльність, зрозуміти стосун-ки духовного кохання неспроможні, а тому любовний обмін такими почуттями у відданості є для них незбагненною тай-ною. Тому Рупа Ґосвамі описує стосунки кохання дуже стисло.
Спонуками кохання є Крішна та Його кохані, як оце Радгарані та Її найближчі подруги. Господь Крішна не має су-перників; немає нікого рівного Йому, немає нікого, хто був би вищий за Нього. Його врода також не має собі рівних, а що у любовних розвагах Йому немає рівного, Він є первісним об’єк-том усіх стосунків кохання.
У книзі «Ґіта-ґовінда» Джаядеви Ґосвамі наведені слова одної ґопі, яка каже своїй подрузі: «Крішна є джерелом усього бла¬женства у цьому всесвіті. Його тіло ніжне, як лотос. А Його вільне поводження з ґопі — наче Він юнак, якого вабить до дівчат — є самою суттю трансцендентного кохання». Чистий відданий, йдучи стопами ґопі, підносить до них таку молитву: «Я складаю шанобливі поклони усім юним і невимовно при-вабливим пастушкам. Вони поклоняються Верховному Богові- Особі, Крішні, самою своєю чудовою вродою». А найпіднесе- нішою з усіх юних ґопі є Шріматі Радгарані.
Вроду Шріматі Радгарані описано так: «Привабливі очі пта-хи чакори — ніщо у порівнянні з Її очима. Тому, хто побачив обличчя Радгарані, вже бридко дивитися на чудовий повний місяць у небі. Колір Її шкіри красивіший за колір золота. То 
затопімо наші очі у трансцендентну вроду Шріматі Радгарані!» Свій потяг до Радгарані Сам Крішна описує так: «Коли Я, ба-жаючи ще і ще втішатися красою Радгарані, починаю жарту-вати, Радгарані вислуховує Мої жарти дуже уважно, але усім Своїм виглядом і кожним словом відповіді Вона дає зрозумі¬ти, що нехтує Мене. Ця Її зневага до Мене посилює Моє за-доволення у сотні разів, і Я відчуваю безмежне блаженство, бо в такі хвилини Вона робиться невимовно прекрасна». У книзі «Ґіта-ґовінда» є подібне твердження: сказано, що Шрі Крішна, ворог Камси, обіймаючи Шріматі Радгарані, одразу заплутуєть-ся в сітях Її кохання і заради Неї залишає усіх решту ґопі.
У «Пад’явалі» Рупи Ґосвамі сказано, що коли ґопі чують, як грає Крішнина флейта, вони вмить забувають усі докори стар-ших членів родини, їм робиться байдуже до неслави та грубого обходження їхніх чоловіків. У них на думці одне: як їм втекти з дому до Крішни. Коли ґопі зустрічаються з Крішною, їхні жар¬ти, сміх, обмін поглядами називаються анубгавою, або екста¬зом підлеглого рівня [субекстазом] у стосунках кохання.
У «Лаліта-мадгаві» Рупа Ґосвамі робить таке порівняння: коли брови Крішни рухаються, це наче Ямуна несе свої хвилі, а коли Радгарані усміхається, це наче місяць заливає все своїм світлом. Коли при березі Ямуни річкові води та місячне світло сходяться, вода стає на смак точно нектар, і пити її — щира втіха. Ця вода охолоджує розпашіле тіло, наче кучугури снігу. У «Пад’явалі» одна нерозлучна подруга Радгарані каже: «Люба Радгарані, чиє обличчя наче місяць уповні! По Тобі видно, що Ти вдоволена, але разом з тим я бачу в Твоїх очах сльози. Голос Твій переривається, груди здіймаються з тяжким зітханням. За цими ознаками я можу здогадатися, що Ти почула голос Кріш- ниної флейти, і від цього серце Твоє тане».
Ще у «Пад’явалі» є вірш, у якому, як вважають, описаний відчай у стосунках кохання. Шріматі Радгарані каже: «Любий пане Купідоне, не турбуй Мене, не випускай в Мене свої стріли. Любий пане Ваю [бог повітря], зроби ласку, не збуджуй Мене пахощами квітів. Крішна більше не кохає Мене — то навіщо Мені далі жити в цьому нікчемному тілі? Мати таке тіло не схотіла б жодна жива істота». Це — вияв відчаю в екстатичній любові до Крішни.
Ще у книзі «Дана-келі-каумуді» Шріматі Радгарані, вказую-чи на Крішну, каже: «Цей меткий юнак, що живе в лісі, пре-красний, як блакитний лотос, і Він здатний причарувати всіх дівчат усесвіту. Давши Мені звідати смаку Його трансцендент-ного тіла, Він розпалив у Мені вогонь палкого кохання, і його жару Мені несила терпіти. Я тепер наче та слониха, що збудже-на образом свого слона!» Це — приклад захвату в екстатичній любові до Крішни.
Стійкий екстаз кохання є відначальною причиною відчут¬тя тілесної втіхи. У «Пад’явалі» цю первісну причину єднання описує Радгарані, звертаючись до однієї зі Своїх наперсниць: «Люба подруго, що то за хлопець, чиї вії невтомно танцюють і тим збільшують красу Його обличчя та пробуджують в Мені бажання кохати? Вуха Його прикрашені пуп’янками аіиоки, а вбраний Він у жовті шати. Почувши голос Його флейти, Я згу-била спокій».
Кохання Радги та Крішни не осквернюють ніякі егоїстичні міркування. Гармонію їхнього кохання описують так: «Невід- далік Крішни була матір Яшода, а навколо Крішни були всі Його друзі. Просто перед Ним була Чандравалі, і до того ж на кам’яній брилі перед в’їздом у Враджу стояв демон Врішасу- ра. Але коли — навіть за усіх цих обставин — Крішна побачив Радгарані у заростях лози, Його прекрасні брови вмить метну-лися до Неї, наче дві блискавиці».
Наводять ще інший приклад: «На одній стороні подвір’я ле-жало мертве тіло Шанкгасури, навколо нього зграя шакалів. На іншій стороні було багато вчених брахман, що досконало опанували свої чуття. Ці брахмани промовляли вишукані мо-литви, що заспокоювали, наче прохолодний легіт влітку. Прос-то перед Крішною стояв Господь Баладева, від якого віяло про-холодою. Але лотос екстатичного кохання Крішни до Радги не в’янув навіть поміж усіх цих різноманітних прохолоджувальних та зсушуючих впливників». Любов Крішни до Радгарані часто порівнюють з квітучим лотосом, і єдина відмінність між ними
полягає в тому, що краса квітучого лотосу любови Крішни до Радгарані вічно зростає.
У стосунках кохання можна виділити такі дві складові: віпраламбга, або кохання у розлуці, і самбгоґа, або кохання у безпосередньому зв’язку. Стосунки віпраламбга далі підрозді-ляються на три різновиди: 1) пурва-раґа, або початковий потяг; 2) мана, або удаваний гнів; 3) праваса, або розлука через відда-леність у просторі.
Коли закохані гостро відчувають, що їм не скоро вдасться зустрітися, їхні почуття належать до різновиду пурва-раґа9 або початкового потягу. У «Пад’явалі» Радгарані каже Своїй по-друзі: «Люба подруго, Я йшла до Ямуни, аж раптом просто на дорозі з’явився напрочуд гарний юнак, чиє тіло кольором на-гадувало темно-синю хмару. Він поглянув на Мене, і того по-гляду описати Я не на силі. То хай вже люди дарують Мені, що відтоді Мій розум тікає хатніх справ». Це — приклад почуттів за початкового потягу до Крішни. У Десятій пісні «Шрімад- Бгагаватам» (53.2) Крішна, звертаючись до брахмани, якого послала Рукміні, каже: «Любий брахмано! Мене, так само як Рукміні, вночі не береться сон, і Моє серце завжди з нею. Я знаю, що її брат Рукмі лихої думки про Мене і що через це Я не зможу одружитися з нею». Це — інший приклад почуттів за початкового потягу.
Що стосується мани, або гніву, в «Ґіта-ґовінді» оповідаєть¬ся про такий випадок: «Коли Шріматі Радгарані побачила, як Крішна втішається у товаристві кількох інших ґопі9 в Її серце уп’ялася стріла ревнощів, тому що, зрозуміла Вона, Її станови-ще не є виключним, як Вона Собі те уявляла. Тому Вона негай-но пішла геть і сховалася поміж квітучих чагарів, серед яких гуділи чорні джмелі. Сховавшись за ліанами, Вона почала ви-ливати смуток Свого серця одній зі Своїх наперсниць». Це — приклад удаваної незгоди.
Приклад праваси9 коли закоханих розділяє простір, наведе-ний у «Пад’явалі»: «Крішна відбув до Матгури сприятливого дня, але відтак Шріматі Радгарані сидить, обіперши голову на одну руку, і безперервно плаче. Обличчя Її тепер завжди мок¬ре від сліз, і Вона геть-чисто забула, що таке сон». Коли облич¬чя мокре від сліз, заснути неможливо. Радгарані, безперервно плачучи за Крішною у розлуці з Ним, не могла заснути. У кни-зі «Прахлада-самхіта» Уддгава каже: «Верховний Бог-Особа, Ґовінда, уражений стрілами Купідона, сильно страждає. Забув-ши навіть про Свої звичайні їжу та відпочинок, Він невідступ-но думає про вас [ґопі]».
Коли закохані сходяться разом і насолоджуються своїми ін-тимними взаєминами, це називається самбгоґа. У «Пад’явалі» читаємо: «Коли Крішна обвив руками стан Шріматі Радгарані, здалося, що то Він робить з Нею па з урочистої танцювальної церемонії павичів».
На тому Шрі Рупа Ґосвамі завершує п’яту хвилю свого «Океану нектару відданости». Він складає шанобливі покло¬ни Верховному Богові-Особі у подобі Ґопали, вічної форми Господа.
Так закінчує Бгактіведанта оглядовий виклад третьої час-тини книги «Бгакті-расамріта-сіндгу», в якій поданий опис п'яти головних типів стосунків з Крішною.  
Частина четверта  
РОЗДІЛ СОРОК П’ЯТИЙ
Спіх ЯК ВИЯВ екстазу
У четвертій частині «Бгакті-расамріта-сіндгу» Шріла Рупа Ґо- свамі описує сім різновидів непрямого екстазу відданого слу¬жіння, а саме: сміх, подив, лицарські почуття, співчуття, гнів, страх і відразу. Описуючи ці вияви любовного екстазу, Шріла Рупа Ґосвамі зазначає, що деякі з них є сумісні між собою, а деякі ні. Коли один різновид відданого служіння накладається на інший так, що між ними виникає суперечність, такий стан називається расабгаса, або перекручений вияв рас.
На думку знавців, що розуміються на тонкощах трансцен-дентних стосунків, сміх здебільшого можна почути у товарист-ві юнаків або коли спілкуються між собою старі та діти. Екста-тичний, сповнений почуття любови сміх іноді можна почути навіть від людей, що дуже серйозні з природи. Якось під две¬рі дому матері Яшоди підійшов старий жебрак, і тоді Крішна сказав Яшоді: «Люба матінко, Я боюся підходити близько до цього кістлявого волоцюги. А що, як він запхає Мене в торбу і занесе десь далеко від тебе?» Промовивши так, чудесне маля Крішна звів очі на маму, а тимчасом старець, що стояв на по-розі, намагався сховати свій усміхнений вид, але це йому так і не вдалося, і зрештою він щиро розсміявся. У цьому випадку об’єктом сміху є Сам Крішна.
Якось один з друзів Крішни повідомив Його: «Любий Крішно, якщо Ти погодишся розтулити губки, я покладу Тобі просто до рота трохи смачних солодощів з юґуртом». Крішна розкрив рота, але замість солодощів Його друг поклав Йому до рота квітку. Трохи посмоктавши квітку, Крішна скривився, а Його друзі, побачивши кумедну міну, зайшлися сміхом.
Одного разу до дому Нанди Махараджі завітав хіромант, і Нанда Махараджа попрохав його: «Любий мудрецю, зроби лас¬ 
ку, подивись руку мого сина Крішни. Скажи, скільки років Він проживе і чи матиме Він тисячі корів?» Почувши це, хіро-мант широко усміхнувся, і тоді Нанда Махараджа запитав його: «Любий пане, чому ти смієшся і при тому затуляєш лице?»
У такому любовному екстазі сміх викликає Сам Крішна або те, що пов’язане з Ним. Сміх у відданому служінні виявляєть¬ся через захват, лінощі, приховані почуття та інші, здавалося б, турботні ознаки.
На думку Шріли Рупи Ґосвамі, сміх в екстатичній любові можна поділити на шість різновидів залежно від ступеня вияву. На санскриті вони називаються сміта, хасіта, віхасіта, ава- хасіта, апахасіта й атіхасіта. Ці шість різновидів сміху гру¬пуються у два розряди: головні та другорядні. Головними різ¬новидами сміху є сміта, хасіта й віхасіта, а другорядними — авахасіта, апахасіта й атіхасіта.
Якщо людина усміхається, не розтуляючи вуст, виразно по-мітні певні зміни: вона мружить очі і щоки її беруться бри-жами. Таку усмішку називають сміта. Якось домоправителька Джараті, заскочивши Крішну за крадіжкою юґурту, хапнулася піймати Його. Крішна, перелякавшись Джараті, кинувся бігти до Баладеви, Свого старшого брата. «Любий брате, — кричав Він, — Я крав юґурт, і тепер Джараті женеться за Мною!» Див-лячись на Крішну, якого переслідувала Джараті і хто через це шукав заступництва у Баладеви, усі великі мудреці на райських планетах почали усміхатися. Така усмішка називається сміта.
Усмішка, в якій трохи відкриваються зуби, називається хасіта. Одного дня Абгіман’ю, так званий чоловік Радгарані, повертався додому, не здогадуючись, що там саме перебуває Крішна. Крішна не гаючись перевдягся в одяг Абгіман’ю і зро-бився дуже схожий на нього. Тоді Він підійшов до матері Абгі-ман’ю Джатіли і сказав: «Люба матінко, Я — твій рідний син Абгіман’ю. Але подивись-но на цього Крішну: Він іде сюди, вдягнувшись так, щоб усі думали, наче то Я, твій син!» Джатіла, матір Абгіман’ю, анітрохи не сумніваючись, що Крішна — її син, накинулася тоді на рідного сина, що саме наближався до дверей свого дому. Вона стала проганяти його геть, а той кри¬чав: «Матінко! Мамо! Що ти робиш?» Спостерігаючи цю сце¬ну, усі присутні при події подруги Радгарані почали усміхатися, і зуби їхні частково відкрилися. Це — приклад усмішки хасіта.
Коли в усмішці виразно видно зуби, вона називається віхасіта. Певного дня Крішна, намірившись вкрасти масла та юґурту в домі Джатіли, запевнив Своїх товаришів: «Любі дру-зі, Я певен, що ця стара пані спить зараз непробудним сном — ви ж чуєте, як глибоко вона дихає! То, може, потай вкрадемо в неї трохи масла та юґурту?» Але Джатіла не спала; почувши мову Крішни, вона не змогла стримати усмішки, і в тій усміш-ці було добре видно її зуби. Це — приклад усмішки віхасіта.
Якщо в людини, що усміхається, ніс задирається, а очі стають як щілинки, така усмішка називається авахасіта. Якось рано вранці, коли Крішна після танцю раса повернувся додому, ма¬тір Яшода, подивившись на Його лице, сказала: «Любий синку, чому на Твоїх очах я бачу щось наче сліди косметики? Чому Ти вбрався у синє, як Баладева?» Отак матір Яшода розпиту¬вала Крішну, а тимчасом одна дівчина, подружка Крішни, що була неподалік, почувши це, почала усміхатися, задираючи до¬гори носа та мружачи очі. Це — приклад усмішки авахасіта. Ця ґопі знала, що Крішна втішався танцем раса і що матір Яшода не змогла викрити свого сина чи зрозуміти, як трапи¬лося, що на Ньому косметика ґопі. Її усмішка належить до різ¬новиду авахасіта.
Якщо сміх супроводжують сльози і в людини здригаються плечі, цей різновид сміху називають апахасіта. Коли Нарада побачив, як маленький Крішна танцював під мелодію, що її мугикала старенька покоївка Джараті, це справило на нього величезне враження: адже Верховний Бог-Особа, що без Його дозволу великий півбог Брахма та інші не вільні зробити і кро-ку, зараз танцював, як Йому веліла стара служниця. Спостері-гаючи цю забаву, Нарада і собі пішов танцювати, так що плечі його здригалися, а очі оберталися. В усмішці відкрилися зуби, і від їхнього сяйва хмари в небі стали сріблястими.
Коли людина, сміючись, плескає в долоні й підплигує, це означає, що її сміх перейшов у атіхасіту, або гучний нестрим-ний сміх. Приклад сміху атіхасіта наводять у зв’язку з такою подією. Одного разу Крішна звернувся до Джараті зі словами: «Люба добродійко, шкіра на твоєму лиці пообвисала, і тепер воно нагадує мавп’яче. Мабуть що цар мавп Балімукга вже ско-ро візьме тебе за дружину». Отак Крішна дражнив Джараті, але вона відповіла: знати, з нею хоче одружитися мавп’ячий цар, але вона вже знайшла притулок у Крішни, хто убив бага¬тьох могутніх демонів, і тому її чоловіком, вирішила вона, буде не цар мавп, а Крішна. Почувши саркастичну відповідь бала¬кучої Джараті, усі присутні при розмові дівчата-пастушки заре-готались і почали плескати в долоні. Такий заливчастий регіт, який супроводжує плескання у долоні, називається атіхасіта.
Інколи непрямі саркастичні зауваження також стають під-ставою для атіхасіти. Прикладом такого зауваження є слова однієї пастушки, звернені до Кутіли, дочки Джатіли й сестри Абгіман’ю (так званого чоловіка Радгарані). Пастушка неяв¬но сміялась над Кутілою: «Люба Кутіло, дочко Джатіли, твої видовжені груди подібні до прекрасних стручків — вони такі ж сухі та довгі. Поряд з твоїм розкішним носом блякне кра¬са жаб’ячих носів, а очі твої прекрасніші за очі собаки. Губи твої кидають виклик розпеченим жаринам, і живіт в тебе чудо¬вий, як великий барабан. Отож, моя люба вродливице Кутіло, ти — найвродливіша з усіх пастушок Вріндавани, і мені здаєть¬ся, що тебе з твоєю винятковою вродою ніжний голос Кріш- ниної флейти більше не знаджує!» 
РОЗДІЛ СОРОК шостий
Подив та настрій лицарськости
Подив
Екстаз подиву у відданому служінні відчувають або безпосе-редньо, коли людина бачить щось на власні очі, або непрямо, слухаючи описи подій від інших.
Коли Нарада, прийшовши до Двараки подивитися, як живе Господь, побачив, що Крішна в одному й тому самому тілі при¬сутній водночас у всіх палацах і в кожному робить щось інше, він не міг зійти з дива. Це — один з прикладів подиву у відда¬ному служінні через безпосереднє сприйняття. Одна з подруг матері Яшоди сказала: «Яшодо, я геть нічого не розумію! Ось твій син, який щохвилі ладний бігти до тебе поссати груди, а он то — величезний пагорб Ґовардгана, за який чіпляються хмари. І оце зараз цей величезний пагорб Ґовардгану завиграшки три¬має на мізинчику лівої руки твій син. Це — незбагненна таєм¬ниця, авжеж?» Ці слова є ще одним прикладом подиву у відда¬ному служінні за безпосереднього сприйняття події.
Прикладом здивування у відданому служінні за непрямого сприйняття може служити такий випадок. Якось Махараджа Парікшіт слухав від Шукадеви Ґосвамі про те, як Крішна вбив Наракасуру, демона, що з одинадцятьма акшаухіні воїнів виря-дився війною проти Крішни. Кожна акшаухіні налічувала де-кілька тисяч слонів, декілька тисяч коней і колісниць та декіль-ка сотень тисяч піхотинців. Наракасура виставив одинадцять таких дивізій, і всі його воїни випускали в Крішну незліченні стріли — а Крішна випустив усього три стріли і тими стріла¬ми знищив усіх воїнів ворожого табору. Махараджа Парікшіт, почувши про чудесну перемогу Крішни, виповнився радощів,  
і очі його набігли сльозами. Цей випадок є прикладом подиву у відданому служінні, коли інформацію сприймають непрямо, через слух.
Відомий ще такий приклад здивування через непряме спри-ймання: Господь Брахма, захотівши випробувати Крішну — перевірити, чи дійсно Крішна є Верховним Богом-Особою, — вкрав у Нього всіх пастушків та корів. Проте за кілька секунд Брахма повернувся й побачив, що Крішна і далі перебуває се-ред тих самих корів, телят і пастушків. Коли Господь Брахма оповідав про те, як все було, своїм наближеним на планеті Сат’ялока, всі вони дивувались понад усяку міру. Брахма роз-повів їм, що він позабирав геть усіх хлопчиків і після того по-бачив, що ті самі хлопчики, як і перед тим, далі бавляться з Крішною. їхні тіла були темні, майже як у Крішни, і в кож¬ного було по чотири руки. Ті самі телята й корови, кожне зі своїми відмітними рисами, паслися там як і раніше. Брахма ледве міг владати собою навіть коли просто описував цю по¬дію. «А найбільше, — додав він, — вразило мене те, що бага¬то інших Брахм з багатьох інших усесвітів також прийшли ту¬ди вшанувати Крішну та Його супутників».
А коли у лісі Бгандіравана схопилася пожежа, Крішна на-казав Своїм друзям заплющити очі, що вони й зробили. Тоді Крішна загасив пожежу, пастушата розплющились — і поба-чили, що небезпека минула і що їхні корови й телята також цілі. За своїми припущеннями, як саме Крішна врятував їх, вони зрештою почали усвідомлювати, яке чудо було те, що сталося. Це — ще один приклад непрямого сприйняття, яке є причиною подиву у відданому служінні.
Якщо людина робить щось навіть не таке вже надзвичай¬не, в серці й розумі її друзів це викликає почуття подиву. На-томість навіть найчудесніші звершення людини сторонньої, як правило, великого враження на нас не справляють. Подив ми відчуваємо тільки якщо маємо любов до того, хто чинить дивовижно.
Настрій лицарськости
Коли в людині через любов і віддане служіння Господеві роз¬виваються особливі доблесть і запал, вона вдається до дій, які прийнято називати лицарськими. Виявом такої лицарськости є жартівливий герць, добродійність, милосердя й дотримання релігійних засад. Того, хто звершує лицарські подвиги у бит¬ві, називають юддга-віра. Людину, схильну до добродійности, називають дана-віра. Той, хто виявляє надзвичайну милість до інших, називаний дайа-віра. А коли людина сумлінно ставиться до виконання своїх релігійних обов’язків, її називають дгарма- віра. Об’єктом, на який скерована різноманітна діяльність у на¬строї лицарськости, є Крішна.
Коли другові Крішни заходить бажання вдовольнити Його якимись своїми лицарськими вчинками, він кидає Крішні ви-клик, і Крішна Сам стає його супротивником; або якщо Крішна хоче просто спостерігати битву, то Він спонукує стати на герць іншого Свого друга. Якось один друг під’юджував Крішну такими словами: «Любий Мадгаво, Ти дуже невгамовний, бо гадаєш, що ніхто не здолає перемогти Тебе. Але зараз Тобі вар-то що податися навтікача, бо інакше всі побачать, як я подо¬лаю Тебе. Я певний, що цим зроблю велику приємність моїм друзям!»
Крішна та Шрідама були близькими друзями, проте якось Шрідама, розгнівавшись на Крішну, викликав Його на бій. Вони почали битися, а всі пастушкй втішалися, споглядаючи чудову битву двох друзів при березі Ямуни. Для герцю наго-тували особливі стріли, і коли Крішна почав випускати Свої стріли в Шрідаму, Шрідама відбивав ці стріли, крутячи палкою; його доблесть була дуже до серця Крішні. Такі дружні поєдин¬ки здебільшого відбуваються між людьми лицарської вдачі, і вони створюють чудову збудливу атмосферу для всіх глядачів.
У книзі «Харі-вамша» описано, як іноді Арджуна й Крішна билися просто перед очима Кунті і що Арджуна, як правило, зазнавав поразки.
У таких лицарських змаганнях між друзями супротивні сто-рони іноді вихваляють самі себе, виявляють благодушність, силу, гордість, хапаються за зброю, кидають виклик один од-ному та сходяться як вороги. Усі ці вияви стають спонуками до відданого служіння у почуттях лицарськости.
Один друг Крішни якось кинув Йому такий виклик: «Любий друже Дамодаро, Ти вмієш одне що їсти. Субалу Ти подолав лише тому, що він слабак, і, крім того, Ти вдався до нечесних прийомів. Не хвались, буцім Ти великий боєць, бо такі дії не роблять Тобі чести. Ти назвався змією — то знай, що тоді я па¬вич, який зараз провчить Тебе». Павич є найзапеклішим воро¬гом змій.
Коли у таких дружніх поєдинках друзі-суперники починають похвалятися одне перед одним, вчені кажуть, що то є екстаз під¬леглого рівня, або субекстаз. Субекстаз виражається у певних лицарських діях, а саме: друзі гучними хрипкими голосами ки¬дають виклик один одному, роблять войовничі рухи, виявляють своє завзяття до бою, сходяться вручки і ще кожний запевняє перестрашених очевидців битви у своїй непереможності.
Один з друзів якось звернувся до Крішни: «Любий Мадгусу- дано, Тобі відома моя сила, і все ж кинути виклик могутньому Баладеві Ти підбиваєш Бгадрасену, а не мене. Таким вчинком Ти просто ображаєш мене, в кого руки міцніші, ніж засуви на брамі!»
Певний відданий якось сказав: «Любий Господи Крішно, я би хотів, щоб усі визнали Шрідаму, хто часто кидає Тобі виклик, за славетного лицаря. Буває, він кричить громовим голосом або рикає, наче лев. Хвала, хвала Шрідамі-лицарю!» Вияви лицар¬ськости у битві, а також добродійність, милосердя й виконання релігійних обрядів називаються істотним виявами лицарських почуттів, тимчасом як гординя, бурхливі емоції, витривалість, доброта, рішучість, тріумф, завзяття, заздрість та пам’ятування називаються неістотними їх виявами.
Колись, побачивши, як Стока-крішна (один з численних дру¬зів Крішни) бореться з Крішною, його батько дорікнув йому за це, сказавши, що Крішна — це саме життя усіх жителів Врінда- вани. Почувши батькові слова, Стока-крішна покинув битися. Але Крішна далі під’юджував його, і тоді, відповідаючи на ви¬клик, Стока-крішна ухопив палку і заходився показувати свою вправність у мистецтві володіння палкою, розкручуючи її дов¬кола себе.
Якось Шрідама кинув виклик Бгадрасені: «Любий друже, — сказав він, — поки тобі нічого боятися мене. Насамперед я маю подолати нашого брата Балараму, далі я переможу Крішну і аж тоді візьмуся до тебе». Тоді Бгадрасена перейшов з команди Баларами на бік Крішни і тим викликав в своїх дру¬зів велике збудження, як оце колись гора Мандара збурила ці¬лий океан. Від його голосного ревіння усі його друзі поглух¬ли; своїми геройськими діями Бгадрасена дав Крішні нове натхнення.
Певного разу Крішна кинув виклик усім Своїм друзям: «Мої любі друзі, лишень подивіться — Я стрибаю так, що видно, який Я могутній і доблесний герой. Прошу, не втікайте від Мене». На відповідь друг Крішни Варутгапа кинув Господеві стрічний виклик, і вони зачали битися між собою.
Один з друзів Крішни якось зауважив: «Судама якомога ста-рається подужати Дамодару, а якщо до нього приєднається наш могутній Субала, поєднання буде справді чудове, наче коштов-ний самоцвіт візьмуть в золоту оправу».
У цих лицарських розвагах противниками Крішни можуть виступати тільки друзі Крішни. Вороги Крішни по суті не мають змоги бути Його противниками. Тому віддане служіння у почуттях лицарськости полягає в тому, що Крішну викли-кають на бій Його друзі.
Дана-віра, або добродійність як вияв лицарських почуттів, поділяється на щедрість і відречення. Щедрим називають того, хто задля вдоволення Крішни здатний пожертвувати усім. Коли людина, побачивши Крішну, хоче зробити пожертву, кажуть, що спонукою до такого великодушного вчинку є Сам Крішна. Коли Крішна з’явився як син Махараджі Нанди, Нанда Маха- раджа, від щирого серця бажавши добра своєму синові, захо¬дився дарувати чудових корів усім брахманам. Брахмани, дуже задоволені його щедрістю, вирішили, що їхній обов’язок — проголосити, що на щедрості Нанда Махараджа перевершив славетних царів минулих часів, як оце Махараджу Прітгу та Нріґу.
Коли людина цілковито усвідомила славу і велич Верхов-ного Господа й готова пожертвувати задля Нього усім, її на-зивають сампраданака, або той, хто заради Крішни віддає в милостиню усе.
Махараджа Юдгіштгіра, прийшовши разом з Крішною на арену жертвопринесення Раджасуя, у своїй уяві почав нама-щувати тіло Крішни сандаловою пастою, після чого прикрасив Крішну розкішною гірляндою, що сягала Йому колін, запропо-нував Крішні вигаптовані золотом шати, подарував Йому кош-товні самоцвітні прикраси і дав Йому багато слонів, колісниць і коней, повністю споряджених та в оздобах. Далі він захотів від¬дати Крішні в милостиню своє царство, свою сім’ю та й самого себе. За всім тим Махараджа Юдгіштгіра зрештою згадав, що фактично у нього немає нічого, що він міг би офірувати Гос¬поду, і від того дуже засмутився і розхвилювався.
Так само колись Махараджа Балі сказав своєму священику Шукрачар’ї: «Любий мудрецю! Ти досконало опанував вчення Вед, а тому поклоняєшся Верховному Богові-Особі, Господу Вішну, виконуючи ведичні обряди. Що ж стосується до цього брахмани-карлика [Ваманадеви, втілення Господа], то хоч би хто Він був — Господь Вішну, простий брахмана чи навіть мій ворог, я твердо постановив собі дати Йому стільки землі, скіль-ки Він прохає». Махараджі Балі надзвичайно поталанило: Гос-подь простягнув до нього Свою руку, що була червонувата від доторку до грудей богині процвітання, завжди присипаних чер¬воною кункумою. Іншими словами, Бог-Особа такий великий, що сама богиня процвітання завжди перебуває поруч Нього, напоготові здійснити будь-яке Його бажання — і оце Він про- стяг руку взяти милостиню в Балі Махараджі!
Людину, яка хоче запропонувати Крішні все і не бажає за це ніякої нагороди, вважають за справді відречену особистість. Тому відданий відмовляється прийняти звільнення будь-яко¬го різновиду, навіть якщо це пропонує йому Сам Господь. Справжня любов до Крішни виявляється саме так: відданий дає Крішні пожертви, а Крішна приймає їх.
У книзі «Харі-бгакті-судгодая» є ще один приклад, який на-водить Махараджа Дгрува. Він каже: «Любий Господи! Я ви-конував аскези й покути на те, щоб одержати від Тебе певне благословення, але Ти на відповідь дав мені змогу бачити Себе, кого не можуть побачити навіть великі мудреці та святі. Я шу¬кав друзок битого скла і натомість знайшов найкоштовніший діамант. Тепер, мій Боже, я цілком задоволений, і мені не треба від Твоєї Господньої Милости геть нічого».
Подібне твердження є в Третій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (15.48). Чотири мудреці на чолі з Санакою Муні звернулися до Господа з такою мовою: «Любий Верховний Боже-Особо! Твоя слава привертає до Тебе всіх, і матеріальна скверна не торкається Тебе. Отож Ти гідний хвали, і в Тобі насправді пе-ребувають усі місця прощі. Благословенні ті, кому пощасти¬ло прославляти Твої якості і хто воістину усвідомлює Твоє трансцендентне становище; їх не цікавить навіть звільнення, яке Ти пропонуєш. Володіючи трансцендентним скарбом, вони не мають навіть бажання посісти трон Індри, царя райських планет. Вони знають, що цар райських планет на своїй підне-сеній посаді також не вільний від страху, тимчасом як тим, хто прославляє Твої трансцендентні якості, відкривається уся пов-нота щастя, а відтак їм не загрожує ніяка небезпека. То хіба будь-яка посада у райському царстві привабить тих, хто знає цю істину?»
Один відданий описав свої враження від добродійности, яку проявив цар Маюрадгваджа: «Я недостойний навіть говорити про діяння Махараджі Маюрадгваджі, а тому просто схиляюсь перед ним у великій шанобі». Маюрадгваджа мав гострий ро-зум, і коли до нього прийшов Крішна, перебраний за брахману, він здогадався, чого Він хоче. Крішна попрохав, щоби дружина й син Маюрадгваджі відпиляли в царя пів-тіла, і цар погодив¬ся. Переповнений сильним бажанням бути корисним у віддано¬му служінні, цар Маюрадгваджа повсякчас думав про Крішну, і тому, зрозумівши, що це Крішна прийшов у подобі брахманиу він не вагаючись погодився віддати Йому половину свого тіла. Така жертва з боку Махараджі Маюрадгваджі для Крішни не має собі рівних у світовій історії, і ми повинні якнайшанобливі- ше схилитися перед ним у поклоні. Він володів повним знанням про Верховного Бога-Особу, що прийшов до нього у подобі брахмани, і уславився як досконалий дана-вірау тобто зречена особистість.
Будь-яку людину, котра завжди готова вдовольнити Крішну і вправно виконує віддане служіння, називають дгарма-віра, або лицарем у дотриманні релігійних засад та обрядів. Піднятися на рівень дгарма-віри здатні лише досконалі віддані, здійснюю¬чи релігійні обряди. Дгарма-вірою відданий стає, коли засвоює знання, що міститься в авторитетних священних писаннях, до¬тримує засад моралі, сповнюється віри і терпіння та панує над своїми чуттями. Ті, хто виконує релігійні обряди задля вдово¬лення Крішни, стають непохитні у відданому служінні, тимча- сом як люди, які виконують релігійні обряди без наміру задо¬вольнити Крішну, є доброчесними тільки на ім’я.
Найліпшим прикладом особистости дгарма-віра є Маха- раджа Юдгіштгіра. Один відданий якось сказав Крішні: «Лю-бий Крішно, Ти, хто повбивав усіх демонів! Махараджа Юдгі-штгіра, старший син Махараджі Панду, виконав усі можливі жертвопринесення єдино заради того, щоб удовольнити Тебе. Він завжди запрошував царя райських планет Індру брати участь у яґ’ях [жертвопринесеннях]. І через те, що цар Індра частенько відлучався від Шачідеві, вона мусила проводити біль¬шу частину свого часу обіперши голову на руки — так вона сумувала за Індрою».
Вважають, що різноманітні яґ’ї півбогам є поклонінням час-тинам тіла Верховного Господа. Півбогів вважають за різні час¬тини всесвітнього тіла Господа, і тому кінцевою метою покло¬ніння півбогам є задовольнити Господа через таке поклоніння їм як різним частинам тіла Господа. Але у Махараджі Юдгіш- тгіри не було бажання поклонятися півбогам, що є матеріаль¬ним; він виконував усі жертвопринесення під керівництвом Крішни і зовсім не задля власної вигоди. Він бажав тільки вдо¬вольнити Крішну, і тому його називають найліпшим з відданих, що завжди занурений в океан любовного служіння. 
РОЗДІЛ СОРОК сьомий
Співчуття та гнів
Співчуття
Коли в екстазі відданого служіння з’являється відчуття жалю щодо Крішни, таке віддане служіння називають служінням у співчутті. Спонуками до відданого служіння цього різновиду є трансцендентні якості, форми та діяння Крішни. Перебуваючи в екстазі цього різновиду, відданий іноді виявляє дальші озна-ки: розкаюється в своїх діях, тяжко зітхає, плаче, качається по землі і б’є себе в груди. Інколи стають помітними ознаки лі-нощів, відчаю, обмовляння, покірливости, тривоги, похмурос- ти, завзяття, невгамовности, безумства, смерти, забуття, хво-роби та ілюзії. Коли в серці відданого з’являється передчуття, що Крішні загрожує щось, це називається відданим служінням у відчутті великої втрати. Таке відчуття великої втрати також є одною з ознак відданого служіння у співчутті.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (16.10) є опис того, як Крішна плигнув у Ямуну, щоб покарати Калія-наґу. Коли ве-летенський змій обвив кільцями тіло Крішни, у друзів Крішни, хлопчиків-пастушків, котрі побачили, в якому становищі опи¬нився Крішна, стислося серце. Через передчуття страшної втрати, з горя й страху вони у повнім сум’ятті попадали на землю. Пастушата перебували під впливом ілюзії, ніби Крішна може потрапити у біду, і тому такий вияв їхньої відданости зо¬всім не дивний — адже вони присвятили Крішні свою дружбу, майно, усі свої бажання і зрештою себе самих.
Коли Крішна плигнув у вирву в Ямуні, де жив змій Калія, який затруїв її води, у матері Яшоди від передчуття страшного лиха віддих став гарячий, одяг від рясних сліз намокнув, а вона сама мало не знепритомніла. 
Є ще такий приклад вияву подібних почуттів: коли демон Шанкгасура одну по одній хапав коханих пастушок Крішни, тіло Господа Баладеви чимдалі синішало.
У книзі «Хамсадута» описано дальшу подію. Ґопі наказали Хамсадуті розшукати сліди лотосових стіп Крішни і вшанувати їх так, як певного разу це зробив Господь Брахма — схилив-шись до них у поклоні і торкнувшись їх своєю короною. Гос-подь Брахма, розкаюючись у тому, що своїми діями кинув ви-клик владі Крішни, простерся перед Господом, і на його короні полишалися відбитки стіп Крішни. Ґопі нагадали Хамсадуті, що інколи навіть великого мудреця Нараду, коли йому доводить¬ся побачити відбитки стіп Господа, затоплює екстаз, і буває також, що великими звільненими мудрецями запановує нео¬борне бажання побачити ці відбитки. «Отож ти повинен із ве¬ликим завзяттям розшукувати відбитки стіп Крішни», — на-полягали вони. Це — ще один приклад відданого служіння у співчутті.
Наводять ще такий приклад. Сахадева (молодший брат На- кули), коли побачив сяйво, яке випромінювали сліди Крішни, відчув невимовну радість. Він заплакав і почав вигукувати: «Матінко Мадрі, де ти? Батько Панду, де ти зараз? Яка шко¬да, що вас тут немає і ви не можете бачити сліди стіп Крішни!» Це — ще один приклад відданого служіння у співчутті.
У відданому служінні, яке не ґрунтується на сильному потя-гові до Господа, можуть інколи виявлятися усмішка та інші по-дібні ознаки, але не почуття горя чи жалю, які є ознаками відда¬ного служіння у співчутті. Таке співчуття завжди народжується з екстатичної любови. Передчуття якогось великого лиха, що нібито загрожує Крішні або Його укоханим царицям серця, описані вище на прикладах Баладеви та Юдгіштгіри. Причи¬ною таких побоювань є не те, що віддані не знають незбагнен¬них енергій Крішни — радше ці емоції виникають через їхню палку любов до Крішни. Такого роду передчуття якогось лиха, що загрожує Крішні, виявляється передусім як предмет гірко¬го жалю, але поступово ці побоювання переростають в любов¬ний екстаз співчуття; тоді почуття змінюють свій напрямок, і відданий починає відчувати трансцендентне блаженство.
Гнів
В екстатичному любовному служінні Крішні у почутті гніву об’єктом завжди є Сам Крішна. У другій дії «Відаґдга-мадгави» (вірш 37) Лаліта-ґопі звертається до Радгарані, виражаючи свій гнів, причиною якого був Крішна: «Люба подруго, — каже Лаліта, — усі мої чисті почуття тепер опоганені. Отож мені прямий шлях до царства Ямараджі. Але мені прикро дивити¬ся на Крішну з отою Його посмішкою, як Він радіє з того, що зумів підманути Тебе. Я не розумію, як Ти могла віддати усю любов Свого серця цьому хтивому парубкові, сусідському пастухові!»
Якось Джатіла, побачивши Крішну, сказала: «Гей, викрада¬чу скарбів юних дівчат! Я не могла помилитися: на Тобі — по-кривало моєї невістки», — і зараз почала кричати, оповіщаю¬чи усіх жителів Вріндавани, що син царя Нанди розбиває сім’ю її невістки.
Подібну екстатичну любов до Крішни у почутті гніву вира-зила Рохіні-деві, почувши оглушливий гуркіт від падіння двох дерев арджуна, між якими застряла ступа, що до неї був при-в’язаний Крішна. Усі сусіди негайно збіглися до місця події, а Рохіні-деві з цієї нагоди взялася докоряти матері Яшоді: «Щоб провчити свого сина, ти зв’язала Його мотузкою. Тобі ліпше знати, що і як робити. Але куди дивилися твої очі, що твій син опинився у небезпечному місці? Він вільно повзає там, де дере¬ва самі валяться на землю!» Коли Рохіні-деві виливає свій гнів на Яшоду, це є прикладом екстатичної любови у почутті гніву, а причина екстатичних переживань — Сам Крішна.
Якось, коли Крішна випасав корови разом з друзями-пас- тушками, друзі попрохали Його піти з ними до лісу Талавана, де жив Ґардабгасура, демон у подобі віслюка, що чинив чима-лий клопіт місцевим жителям. Друзям Крішни закортіло по-ласувати плодами з того лісу, але вони боялися демона. Отож вони попрохали Крішну піти до Талавани і вбити Ґардабгасуру. Крішна вбив демона; а коли пастушкй, повернувшись додому, розповіли про події дня, їхня оповідь стурбувала матір Яшоду. З того, як вона дивилася на хлопчиків, було видно, що вона гнівається на них через те, що вони підбили Крішну на небез¬печну річ — Самому піти у ліс Талавану.
Є інший приклад гніву, що його появила одна з подруг Радгарані. Колись Радгарані на знак того, що невдоволена по-ведінкою Крішни, покинула з Ним говорити. Крішна сильно засмутився і, щоб вимолити Собі прощення, упав до Її лотосо-вих стіп. Але і тоді Радгарані не була задоволена: Вона і далі не говорила до Крішни. В той час одна з Її подруг закину¬ла їй: «Люба подруго, Ти зараз невтомно роздмухуєш вогонь Свого невдоволення, а більше нічого знати не хочеш. Що Тобі порадити? Скажу хіба таке: негайно іди звідси, тому що Твоя негідна поведінка завдає мені незмірного болю. Крішна Своїм павичевим пером торкнувся Твоїх стіп, а Твоє обличчя і досі пашіє гнівом. Мені несила витримати такого Твого ставлення до Нього».
Описані вище настрої невдоволення й гніву у відданому слу¬жінні називаються іриі’ю.
Коли Акрура від’їжджав із Вріндавани, деякі зі старших ґопі дорікали йому: «Сину Ґандіні, твоя жорстокість плямує несла-вою цілий рід царя Яду. Ти забираєш Крішну і лишаєш нас самих, без Нього, у найжалюгіднішому стані. Ви ще навіть не від’їхали, а повітря життя вже майже покинуло ґопі!»
Коли Шішупала гудив Крішну на арені жертвопринесення Раджасуя, яке влаштував Махараджа Юдгіштгіра, Пандави та Каурави разом з дідом Бгішмою сильно збентежилися. Тої хви-лі Накула гнівно мовив: «Крішна — це Верховний Бог-Особа, і нігті пальців Його стіп осяяні промінням самоцвітів, яки¬ми оздоблені корони мудреців, хранителів ведичного знання. Якщо я почую, що хтось гудить Його, присягаюсь, що я, Пан- дава, розіб’ю шолом цього негідника своєю лівою ногою і про-шию його усього своїми стрілами, від яких нема порятунку, як нема порятунку від яма-данди, берла Ямараджі!» Це — при-клад екстатичної любови до Крішни у почутті гніву.
У такому трансцендентному сердитому настрої інколи з’яв-ляються саркастичні зауваження, недоброзичливі погляди й образливі слова. Трапляються також інші ознаки: людина поти-рає руки, клацає зубами, міцно стуляє губи, супить брови, дря-пає собі руки, понурює голову, часто дихає, промовляє лайливі слова, струшує головою, у неї жовтіє в кутиках очей, тремтять губи. Очі інколи червоніють, а, буває, виблякають. Іноді люди-на свариться, а іноді замовкає. Усі ці ознаки гніву поділяються на істотні, тобто постійні, і неістотні, тобто тимчасові. Інколи як неістотні ознаки гніву виявляються бурхливі почуття, замі-шання, гордість, відчай, ілюзія, безсилля, заздрість, сквапність, недбалість та ознаки надміру зусиль.
У всіх перелічених настроях екстатичної любови незмінним чинником є почуття гніву.
Коли розгніваний Джарасандга напав на Матгуру, він погля-дав на Крішну дуже саркастично. Зрештою Баладева, підняв¬ши Свою зброю-плуг, спинив на Джарасандзі Свої почерво¬нілі очі.
У «Відаґдга-мадгаві» є опис того, як Шріматі Радгарані, роз-сердившись на Свою бабусю Паурнамасі (та звинувачувала Її в тому, що Вона ходить до Крішни), відповіла: «Люба бабусе, що Я можу сказати? Крішна дуже жорстокий. Він усе займає Мене на вулиці, а коли Я хочу закричати, цей юнак з павичевим пером у волоссі негайно затуляє Мені рота, щоб Я не змогла цього зробити. Я так боюсь Його і все пориваюся втекти, але Він розставляє руки і не пускає Мене. Якщо ж Я падаю Йому до стіп і жалісно прохаю зглянутися на Мене, цей ворог Мадгу у гніві кусає Мене в щоки! Бабусе, зрозумій Моє становище і не гнівайся на Мене марно. Я ні в чому не винна. Ліпше порадь Мені, як врятуватися від цього бешкетника Крішни!»
Іноді через любов до Крішни ознаки екстазу в гніві про-являють люди одного віку. Приклад такого гніву — сварка Джатіли та Мукгари. Джатіла — це свекруха Радгарані, а Мукгара — Її прабабуся. Кожна з них відстоювала свій погляд щодо поводження Радгарані, що Її зачіпає Крішна, як Вона йде вулицею. Джатіла якось сказала: «Гей, Мукгаро! В тебе на обличчі просто написана жорстокість, а твої слова вогнем печуть мені серце!» Мукгара відповідала: «Грішнице Джатіло, від твоїх слів у мене голова розколюється навпіл! Хіба ти маєш чим підтвердити, що Крішна зачіпав Радгарані, дочку моєї онучки Кіртіди!»
Якось, побачивши, як Радгарані знімає намисто, що їй пода-рував Крішна, Джатіла, Її свекруха, сказала до подруги: «Люба подруго, поглянь-но на оте чудове намисто: його подарував Радгарані Крішна, і оце Вона, тримаючи його, ще має нахаб-ство заперечувати Свої стосунки з Крішною. Ця дівчина — ганьба для всієї нашої родини!»
Ворожість до Крішни, яку Шішупала та інші чують до Нього без ніяких на те підстав, не вважають за екстатичну любов до Крішни у почутті гніву. 
РОЗДІЛ СОРОК восьмий
Страх та відраза
Страх
У почутті страху в екстатичній любові до Крішни причин страху є дві: або Сам Крішна, або щось, що загрожує Крішні. Коли відданий відчуває, що чинить образу проти лотосових стіп Крішни, об’єктом страху в екстатичній любові стає для нього Сам Крішна. А коли в друзів і доброзичливців Крішни через їхню екстатичну любов до Нього з’являється відчуття, що Крішні щось загрожує, об’єктом їхнього почуття страху стає сама ситуація.
Рікшараджа, б’ючись сам на сам з Крішною, раптом збагнув, що Крішна є Верховним Богом-Особою, і тоді Крішна мовив до нього: «Любий Рікшараджо, чому твоє лице наче зсохлося? Не бійся Мене. Хай не стискається зі страху твоє серце. Прошу, заспокойся. Я ніскільки не гніваюсь на тебе. Але якщо тобі хо-четься гніватися на Мене, гнівайся скільки душі завгодно, бо від цього твоє служіння Мені у ролі Мого супротивника чимдалі збагачуватиметься, а Моє завзяття тільки розпалюватиметься». За таких обставин для людини, яка відчуває страх в екстатич¬ній любові до Крішни, причиною страху є Сам Крішна.
Наводять ще такий приклад страху, причиною якого є Крішна. Зазнавши доброї кари від маленького Крішни, змій Калія в Ямуні стямився і тоді звернувся до Господа: «Господи, Ти, хто вбив демона Муру! Хоча я аскезами й покутами набув великої містичної сили, перед Тобою я ніщо; я — наймізерні- ше створіння. Тому, прошу, зглянься на мене, нещасну душу, і не гнівайся. Я не знав, яке Твоє становище насправді, і через це вчинив такі страшні образи. Молю, врятуй мене! Я — най- нещасніше створіння і найбільший дурень в цілім світі. Прошу, будь милостивий до мене». Це — інший приклад екстазу за по¬чуття страху у відданому служінні. 
Коли демон Кеші, прибравши подоби велетенського коня, що міг перескакувати через дерева, гасав Вріндаваною, завдаю-чи страху місцевим жителям, мати Яшода сказала своєму чоло-вікові Нанді Махараджі: «Наш син надто непосидючий. Гадаю, ліпше замикати Його вдома. Мене дуже турбує те, що в нашо-му селищі зараз неспокійно через демона Кеші, який має по-добу величезного коня». Коли стало відомо, що в Ґокулу вдер-ся розлючений Кеші, мати Яшода дуже стурбувалася і почала думати, як їй захистити свою дитину, і від того так розхвилю-валася, що лице її ніби висохло, а очі набігли сльозами. При-сутність таких та інших ознак свідчить за наявність екстазу за почуття страху у відданому служінні, який виникає, коли відда¬ний бачить або чує про якусь небезпеку, що загрожує Крішні.
Після загибелі відьми Путани деякі подруги матері Яшоди попрохали її розповісти, як все було. Мати Яшода одразу зу-пинила їх: «Годі! Ні слова більше! Прошу, не нагадуйте мені за Путану. Навіть згадка про те, що сталося, крає мені серце. Ця відьма прийшла зжерти мого сина і зуміла так підманути мене, що я дала їй дитину на руки. А коли вона загинула, її велетен¬ське тіло, впавши, наробило великого шуму».
В екстазі за почуття страху у відданому служінні неістотни-ми ознаками є такі: відданому пересихає в роті, він робиться багатослівним, роззирається, хоче сховатися, не знає, що роби-ти, розшукує об’єкт своєї любови, якому загрожує небезпека, і плаче вголос. Ілюзія, забутливість та відчуття близької небез-пеки також належать до неістотних ознак. За всіх тих станів екстатичний страх є стійким, або постійним, чинником. Причи¬нами такого страху бувають або вчинене зло, або обставини, що викликають почуття страху. Недобрі дії бувають різні, і вна¬слідок таких дій людина починає відчувати страх. Причиною страху може стати щось страшне, причому здебільшого це — якась особа, що викликає страх своєю зовнішністю, вдачею чи впливом. Зразковим прикладом такої особи, що є причиною екстазу за почуття страху, є відьма Путана. Причиною страху можуть бути лиховісні демонічні постаті, як оце цар Камса, а також великі могутні півбоги, скажімо Індра або Шанкара.
Демони, як оце Камса, відчувають страх перед Крішною, але їхні почуття не зараховують до категорії екстазу відданого слу-жіння за почуття страху.
Відраза
З авторитетних джерел відомо, що прихильність до Крішни, якщо вона постає з огиди до чогось, інколи виявляється через екстаз за почуття відрази у відданому служінні. Людина, котора чує такого роду екстатичну любов до Крішни, майже завжди перебуває з Ним у нейтральних стосунках відданого служіння, тобто у иіанта-расі. Екстатичну любов, спричинену відразою, описують так: «Цей чоловік раніше цікавився виключно задо¬воленням хіті й чуттів і сягнув вершин майстерности у мистец¬тві використання жінок задля вдоволення своїх хтивих бажань. Але тепер, хоч як це дивно, цей самий чоловік зі сльозами на очах повторює імена Крішни, і, щойно його очі зупиняються на жіночому обличчі, його затоплює почуття відрази. З виразу його обличчя можна зрозуміти, що тепер він ненавидить самий секс і все, що з ним пов’язане».
У цій расі відданого служіння, якій властиве почуття відра-зи, виявляються деякі ознаки, що відповідають ступеню екста-зу підлеглого рівня: відданий часами спльовує на самий спогад про власне минуле життя, кривить обличчя, затуляє носа і миє руки. Крім того буває, що тіло відданого здригається, корчить-ся і потіє. Можуть проявлятися й інші ознаки, а саме: почут¬тя сорому, виснаження, безумство, ілюзія, відчай, покірливість, жаль до себе, неспокій, завзяття та заціпеніння.
Коли у відданому, що побивається, пригадуючи свої минулі огидні вчинки, виявляються такі специфічні ознаки, його по-чуття називають екстазом відданого служіння за почуття від-рази. Причиною такого екстазу є пробудження в особистості свідомости Крішни.
Щодо цього існує дальше твердження: «Як можуть статеві втіхи дати задоволення людині, що перебуває в тілі, яке є прос¬то торбою зі шкіри, а в тій торбі — кістки та кров, обгорнуті м’ясом, в тілі, з якого виходить слиз та яке нестерпно смер¬дить?» Таке сприймання властиве лише людині, котра пробу¬дилася до свідомости Крішни й повністю усвідомила, якою від¬разливою є природа її матеріального тіла.
Існує дальший опис того, як інколи дитині щастить молитися до Крішни, ще перебуваючи в лоні матері. Вона каже: «Любий Крішно, вороже Камси! Я сильно страждаю через своє мате¬ріальне тіло. Зараз мене втиснуто в бридкий мішок з сумішшю крови, сечі й рідких випорожнень, що своєю чергою перебуває в утробі моєї матері. Я дуже страждаю. Тому, божественний океане милости, прошу, зласкався на мене. Я геть не здатний виконувати трансцендентне любовне служіння Тобі, але однак прохаю: врятуй мене!» Схожі слова говорила людина, яка по¬трапила до пекельних умов життя. Вона звернулася до Вер¬ховного Господа: «Любий Господи! Ямараджа примістив мене туди, де мене отруюють нестерпно-відразливі запахи. Навколо кишить комахами й хробаками, скрізь — випорожнення хво¬рих на різні хвороби людей. Від страхітливого видовища мої очі гнояться, і я вже майже не здатний бачити. Отож я молюся, мій Боже, до Тебе, хто визволяє з пекла. Дарма що впав у це пекло, я докладатиму усіх зусиль до того, щоб завжди пам’ята-ти Твоє святе ім’я, і, сподіваюся, завдяки цьому мені вдасться тримати душу в тілі». Це — інший приклад екстатичної любо- ви до Крішни людини, що перебуває у страшних, відразливих умовах.
Слід знати, що будь-яка людина, якщо вона постійно оспі-вує святі імена Господа — Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе / Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе, вже розвинула трансцендентну любовну прихильність до Крішни, а тому за будь-яких умов життя вона вдовольняється самим тим, що з неподільною ніжністю та екстатичною лю-бов’ю до Господа повсякчас пам’ятає Його святе ім’я.
Закінчуючи можна сказати, що екстатична любов до Крішни виражається у почутті відрази на стадії, коли приспані ней-тральні стосунки поступово переростають у справжню любов-ну прихильність. 
РОЗДІЛ СОРОК ДЕВ’ЯТИЙ
Поєднання рас
Уже йшлося за те, що рас, або різновидів обміну екстатич-ними почуттями з Крішною, існує дванадцять. П’ять із цих рас, а саме нейтральні стосунки, слугування, братерська любов, батьківська любов і кохання, є прямими, а решта сім рас — сміх, подив, лицарськість, співчуття, гнів, страх та відраза — є непрямі. П’ять прямих рас вічно проявлені у світі Вайкунтги, в духовному царстві, тимчасом як сім непрямих рас існують віч-но у Ґокулі Вріндавані, там де Крішна появляє Свої трансцен-дентні розваги у матеріальному світі, і вони бувають то в про-явленому, а то в непроявленому стані.
Дуже часто буває, що до основної раси конкретного відда-ного домішується якась інша раса. Коли сполучаються суміс¬ні любовні настрої, утворюється приємний настрій, або смак, а сполучення несумісних настроїв дає неприємний смак. Ниж¬че подано науковий аналіз сумісности й несумісности рас, або любовних настроїв, у різних їх поєднаннях.
Буває, що до раси нейтральної любови (шанта-раси) домі-шуються настрої відрази чи подиву; це — поєднання сумісних рас. Натомість коли на тлі нейтральної любови трапляються вияви почуттів кохання, лицарськости, гніву або страху — це поєднання несумісних рас.
Коли екстаз у расі слугування супроводжують вияви почут-тів страху, нейтральної любови або лицарськости (на зразок дгарма-віри чи дана-віри), утворюється поєднання сумісних рас. Причиною екстазу відданого служіння у лицарських почуттях (юддга-віра) і в гніві є безпосередньо Сам Крішна.
З екстазом за почуттів братерської любови цілком сумісні смаки кохання, сміху та лицарськости. Але з тою самою бра-терською любов’ю почуття страху або батьківської любови є найнесумісніші.
Поєднання настроїв сміху, співчуття та страху з екстазом за 
почуттів батьківської любови є сумісним незважаючи на те, що ці смаки дуже відмінні між собою.
Кохання, лицарськість та гнів несумісні з екстазом за почуттів батьківської любови.
З екстазом відданости у почуттях закоханих сумісні сміх або дружба.
На думку деяких досвідчених відданих, що розуміються на тонкощах науки рас, з екстазом у стосунках закоханих єдино сумісними, доповнюючи цей тип екстазу, є такі лицарські по-чуття, як юддга-віра і дгарма-віра. Згідно з цим поглядом усі інші вияви настроїв любовного відданого служіння за винят-ком цих двох з расою кохання несумісні.
З екстазом за почуття сміху у відданому служінні почуття страху, кохання або батьківської любови сумісні, тоді як вияви співчуття або відрази несумісні.
Лицарськість або нейтральні любовні стосунки сумісні з екстазом відданости за почуття здивування, натомість почуття гніву або страху завжди несумісні з ним.
З екстазом за лицарських почуттів у відданому служінні по-чуття здивування, сміху та слугування сумісні, а страху або ко-хання — несумісні. На думку деяких знавців екстаз за ней-тральних любовних стосунків завжди сумісний з відданим слу-жінням у лицарських почуттях.
Екстаз за співчуття у відданому служінні сумісний з почуття¬ми гніву або батьківської любови, а поєднання його зі сміхом, коханням та здивуванням є несумісні.
З екстазом за почуття гніву у відданому служінні домішки співчуття або лицарськосте сумісні, тоді як домішки сміху, ко-хання або страху геть не сумісні.
З екстазом за почуття страху у відданому служінні сумісні почуття відрази або співчуття.
З екстазом за лицарських почуттів у відданому служінні поєднання стосунків кохання, сміху та гніву завжди несумісні.
З екстазом за почуття відрази у відданому служінні почуття нейтральної любови, сміху та слугування є сумісними, тимча- сом як почуття кохання й дружби несумісні з ним.
Вищенаведений аналіз є зразком дослідження расабгаси, або несумісности рас. Ця трансцендентна наука з расабгаси підстав¬но пояснює, які настрої, або расиу в почуттях екстатичної лю- бови сумісні між собою, а які ні. Коли Господь Чайтан’я Маха- прабгу жив у Джаґаннатга Пурі, численні поети й віддані приходили до Нього зі своїми поетичними творами, але за заве¬деним правилом секретар Господа Чайтан’ї, Сварупа Дамодара, спочатку ретельно оцінював їхні літературні твори, і якщо з’ясовував, що вони не хибують на расабгасу, тобто поєднання несумісних расу або трансцендентних смаків, поета допускали до Господа Чайтан’ї прочитати свій твір.
Питання несумісности рас є дуже важливим: слухаючи опи-си різних взаємин з Богом-Особою, чисті віддані завжди спо-діваються знайти в тих описах досконалу сумісність. Досліди¬ти питання сумісности й несумісности інколи дуже складно, і пояснюють це так. Коли зустрічаються друзі, зустріч їхня зде-більшого має дуже приємний смак. Але по суті такі зустрічі між друзями супроводжує така кількість різних емоцій, що роз¬пізнати, коли ті почуття дійсно сумісні, а коли несумісні між собою, насправді дуже важко.
Досвідчені знавці духовної літератури досліджують суміс-ність расу зіставляючи між собою різні раси у кожному їхньому конкретному поєднанні та користуючись поняттями «основа» і «частка». За такою методикою визначальне, панівне почуття називається «основою», а підлегле почуття — «часткою».
Зрозуміти метод «основи» і «частки» допоможе дальший ви-слів: «Усі живі істоти подібні до іскор з верховного вогню, і тому я, бувши крихітною іскоркою, не знаю, чи зможу присвя-тити себе на трансцендентне любовне служіння цьому верхов-ному вогневі, Господу Крішні». У цьому твердженні почуття нейтральної любови приймають за основу, а бажання служи¬ти Господу — за частку. По суті, у сяйві Брахман можливости для обміну любовними екстатичними почуттями між Господом і відданим немає.
Як інший приклад наведемо слова певного відданого. Він по¬бивається: «На жаль, мене й досі тягне до різних втіх, які при¬ступно мати в цьому тілі, дарма що воно є просто шкіряною торбою зі слизом, сім’ям та кров’ю. Через те, що моя свідомість перебуває на такому низькому рівні, я впав так, що не здатний відчувати смаку трансцендентного екстазу, що його дає пам’ять про Верховного Бога-Особу». У цих словах можна простежи¬ти два екстатичні любовні настрої, а саме нейтральні почуття і відразу. Нейтральні почуття приймають тут за основу, тоді як екстаз за почуття відрази вважають за частку.
Схожі слова належать іншому відданому: «Тепер я візьмуся до служіння Верховному Богові-Особі. Я обмахуватиму віялом Його, Шрі Крішну, що сидить на золотому троні. Він, мавши вічне трансцендентне тіло кольору чорної хмари, є верховним Парабрахманом. Тепер я мушу відкинути геть прив’язаність до матеріального тіла, що є просто купою плоті і крови». У цьому випадку маємо сполучення смаків слугування та відрази, при-чому екстаз за стосунків слугування приймають за основу, а екстаз за почуття відрази — за частку.
Відомий ще такий вислів: «Коли я звільнюся з-під впливу ґуни невігластва? Коли настане цей час, щоб я, очистившись, досяг рівня, на якому я вічно служитиму Крішні? Адже тільки тоді я матиму змогу поклонятися Йому і повсякчас споглядати Його лотосові очі та прекрасне обличчя!» В цьому тверджен¬ні за основу маємо нейтральні стосунки, а за частку — настрій слугування.
Є ще такий вислів: «Погляньте-но на цього відданого Гос-пода, який танцює на саму згадку про лотосові стопи Крішни! Якщо ви просто спостерігатимете Його танець, вас більше не приваблюватимуть і найвродливіші жінки!» У цьому вислові за основу стають нейтральні стосунки, а за частку — відраза.
Один відданий сміливо проголосив: «Любий Господи, якщо тепер мені заходить думка про товариство молодих дівчат, моє обличчя кривиться з відрази. Що стосується осягнення Брахмана, я втратив усяку цікавість до нього, тому що цілко-вито занурений у думки про Тебе. Я відчуваю справжнє бла-женство і тому більше не маю ніяких бажань, навіть бажання оволодіти містичною силою. Розум мій тепер приваблює саме поклоніння Твоїм лотосовим стопам». У цьому твердженні за основу маємо екстаз за нейтральних стосунків, а за частку — лицарськість.
А ось звернення до Субали: «Любий Субало, я певний, що дівчата Вріндавани, що мали благословенну можливість втіша-тися поцілунками Крішни, є найщасливіші з усіх щасливих дів¬чат у світі». У цьому випадку екстаз відданого служіння у бра¬терських почуттях є основою, а екстаз за почуттів кохання — часткою.
Крішна якось звернувся до ґопі: «Ви закохалися в Мене, Я знаю, але прошу, не скидайте на Мене своїми повними любов-ної жаги очима. Заспокойтеся і повертайтеся додому, у Врін- давану. Як на Мене, вам немає ніякої потреби лишатися тут». Почувши ту жартівливу мову Крішни до дівчат Враджі, які прийшли до Нього, присутній при тому Субала широко роз-плющився, а його очі аж заіскрилися сміхом. Почуття Субали являли собою поєднання настроїв дружби та сміху у відданому служінні. Дружбу приймають тут за основу, а сміх — за частку.
Дальший приклад описує поєднання екстазу за почуттів дружби та сміху, що їх розглядають як основу і частку від-повідно. Коли Крішна побачив Субалу, що, вдягнувшись як Радгарані, тихенько сидів, ховаючись у затінку чудового дере¬ва аьиока при березі Ямуни, Він, здивований, негайно підвівся. А Субала, помітивши Крішну, спробував прикрити своє облич¬чя, аби Крішна не побачив його усмішки.
Описано також приклад поєднання смаків батьківської лю- бови та співчуття у відданому служінні. Матір Яшода, подумав¬ши про те, що її син без ніякого парасоля та ще й босоніж хо¬дить лісом, страшенно розхвилювалася: вона уявляла собі, як важко Крішні ходити так. У цьому випадку основою є батьків¬ська любов, а часткою — співчуття.
Дальший приклад ілюструє поєднання стосунків батьківської любови та сміху. Одна подруга матері Яшоди сказала їй: «Люба Яшодо, твій син примудрився вкрасти добрячий кавалок масла з мого дому. А щоби підозра впала на мого сина, Він, поки той спав, розмазав трохи масла по його личку!» Почувши це, ма¬тір Яшода, не в змозі стримати усмішки, дивилася на свою по-другу і тільки пряла вигнутими бровами. Хай же матір Яшода цією своєю усмішкою благословить кожного! Тут основою є материнська любов, а часткою — сміх.
Приклад поєднання декількох рас у відданому служінні опи-сано так. Коли Крішна лівою рукою тримав пагорб Ґовардга- на, волосся Його розсипалося по плечах, і здавалося, що Його чоло взялося потом. Матір Яшода, побачивши це розсипане волосся і краплі поту на тілі сина, затремтіла, її очі широко розплющилися. Але тут же, постерігши, що Крішна робить різні кумедні міни, вона розвеселилася, і на обличчі її з’явила-ся усмішка. Тоді, знов згадавши, що Крішна тримає гору вже дуже довго, вона раптово вся вкрилася потом, так що її одяг промокнув до нитки. Хай же матір Яшода Враджешварі своєю безмежною ласкою захищає весь усесвіт! У цьому прикладі за основу приймають материнську любов, а за частки — почуття страху, подиву, сміху, співчуття та ін.
Приклад поєднання почуттів кохання й братерської прихиль-носте якось явила Шріматі Радгарані. «Любі подруги, — ска-зала Вона, — лишень подивіться, як рука Крішни спочиває на плечі Субали, що убрався точнісінько як дівчина! Мені здаєть-ся, Він наміряється передати Мені цим Субалою якесь послан-ня». Річ у тім, що старшим у родині Радгарані було невдогоду, що Крішна і Його друзі-пастушкй спілкувалися з Нею, і тому деякі друзі, аби передати Радгарані листа від Крішни, інколи перевдягалися в жіноче. В цьому прикладі за основу стає ко-хання, а за частку — дружба.
Далі йде приклад поєднання почуттів кохання й сміху у від-даному служінні. Крішна, перебраний за дівчину, мовив до Радгарані: «Гей, дівчино з кам’яним серцем! Хіба Ти не впі-знаєш Мене? Чи Ти не знаєш, що Я — Твоя сестра? Зроби таку ласку, поклади Мені руки на плечі і пригорни Мене з лю-бов’ю!» Кажучи це, Крішна був убраний точно як Радгарані, і, слухаючи Його ніжну мову, Шріматі Радгарані одразу збагнула Його наміри. Але Вона стояла перед багатьма старшими чле-нами Своєї сім’ї і тому нічого не відповіла, а лише усміхнула-ся. У цьому випадку екстаз у почуттях закоханих приймають за основу, а екстаз у настрої сміху — за частку.
Дальший приклад ілюструє поєднання декількох почуттів. Коли одна з наперсниць Чандравалі побачила, як Крішна лаш-тується до битви з демоном Врішасурою, вона задумалася: «Що за чудо цей Крішна! Розум Його полонили брови Чандравалі, яка любо усміхається до Нього, подібні до змій руки Він по-клав на плечі Свого друга, й ще водночас Він рикає, наче лев, аби розпалити у Врішасурі бажання битися з Ним!» Це — при-клад поєднання почуттів кохання, дружби й лицарськости. Ко-хання приймають тут за основу, а дружбу й лицарськість — за частини.
Коли Кубджа, спонукувана хтивим бажанням зійтися з Крішною, котре описане як «майже хтиве», ухопилася за жов¬ті шати Крішни просто перед очима людей, Крішна схилив голову і зашарівся, а всі засміялися. Це — приклад поєднання екстазу за почуттів кохання та сміху. Сміх приймають за осно-ву, а кохання — за частку.
До Вішали, пастушка, коли той зібрався стати до дружнього поєдинку з Бгадрасеною, звернувся інший пастушок з такими словами: «Навіщо ти хизуєшся переді мною своїм лицарським духом? Раніше ти пробував битися навіть зі Шрідамою, але ти не можеш не знати, що Бгадрасена залегке подолає навіть сот-ню таких бійців, як Шрідама. То звідки в тебе таке завзяття, коли насправді ти — ніщо?» Це — приклад поєднання стосун-ків дружби та лицарськости у відданому служінні. Лицарськість тут — основа, а дружба — частка.
Шішупала мав за годиться прозивати Крішну різними пріз-виськами, і Пандав те дратувало більше за Самого Крішну, й одного разу Пандави вже вхопилися за зброю, щоб убити Шішупалу. їхні почуття являли собою поєднання екстазу за по-чуттів гніву та дружби, і гнів тут приймають за основу, а друж¬бу — за частку.
Одного разу Крішна спостерігав, як Шрідама віртуозно за-стосовував свою палицю в битві з Баларамою, хто добре вмів битися на булавах і навіть вбив булавою демона Праламбасу- ру. Побачивши, як Шрідама, що мав у руці лише невелику па-лицю, врешті-решт таки переміг Балараму, Крішна відчув ве-лику втіху і, не приховуючи подиву, задивився на Шрідаму. У цьому випадку поєднані почуття здивування, дружби й лицар-ськости у відданому служінні. Дружбу й лицарськість вважають за частки, а подив — за основу.
Знавці науки рас, досліджуючи різноманітні поєднання рас, вказують, що коли різні раси накладаються одна на одну, раса, яка являє собою основу, тобто переважаючий, визначальний настрій, називається постійною. У «Вішну-дгармоттарі» під-тверджено, що коли багато рас відданого служіння поєднують-ся між собою, раса, що переважає, тобто яка є основою, називається постійним екстазом відданого служіння. Підпоряд-кована раса може бути виявлена впродовж якогось певного часу, однак вона розчиняється в переважаючій, головній, расі, і тому її називають неістотним екстазом у відданому служінні.
У зв’язку з цим наводять чудову аналогію, що виявляє спів-відношення між часткою та основою. Господь Ваманадева на-справді є Верховним Богом-Особою, але ми знаємо, що Він «народився» як один з братів Індри. Хоча Ваманадеву інколи вважають за одного з незначних півбогів, насправді Він є той, хто підтримує царя півбогів Індру. Отже, хоча Ваманадеву іноді зараховують до підлеглих півбогів, Він є верховним цілим, дже¬релом усього устрою півбогів. Так само і раса, яка насправді є основною, може інколи виявлятися як підпорядкована, хоча по суті у сукупності душевних переживань відданого вона являє собою головне, або визначальне, любовне почуття.
Навіть якщо на певному відтинку часу неістотний екстаз від¬даного служіння виявляється як головна раса, його однако¬во приймають за частку. Якщо ж такий неістотний екстаз ви-являється не дуже яскраво, він швидко знову розчиняється в основному. Коли він проявляється, його практично не беруть до уваги. Так, коли ми їмо якусь смачну страву і до рота нам випадком потрапляє травинка, ми просто не відчуваємо її сма-ку: нам навіть не спадає на думку спробувати розпізнати його. 
РОЗДІЛ П’ЯТДЕСЯТИЙ
Дальший розгляд поєднань рас
Ми вже казали за те, що коли змішуються певні різновиди рас і виникає поєднання суперечливих почуттів, це називають несумісністю. Коли в солодкому рисі трапляється щось солоне або кисле, суміш є не дуже смачною, і тому ці смаки називають несумісними.
Взірцевим прикладом несумісности смаків є вислів одного імперсоналіста, який вголос жалівся: «Я був прив’язаний тіль-ки до безособистісного Брахмана і марнував свої дні, зануре-ний у транс. Я зовсім не давав уваги Шрі Крішні, тому, хто є джерелом безособистісного Брахмана і вмістилищем усього трансцендентного блаженства». Цей вислів ілюструє випадок поєднання нейтральних почуттів та почуттів кохання, і це є поєднанням несумісних смаків.
Іноді можна бачити, як у Вріндавані або в інших святих міс-цях якась людина, що в ній тільки починає пробуджуватися лю¬бов до Крішни в нейтральних стосунках, штучно намагається переплигнути на рівень стосунків кохання. Але через несуміс¬ність нейтральних стосунків і стосунків кохання така людина неминуче порушує засади відданого служіння і падає.
Несумісність можна побачити у дальшій, дещо саркастичній, молитві одного великого відданого, який перебував на рівні нейтральних взаємин з Господом: «Я прагну побачити Крішну, Верховного Бога-Особу, що у мільйони разів ніжніший і люб-лячий за пітів [предків], що живуть на Пітрілоці, і якого завж-ди вшановують великі півбоги й мудреці. Однак мене трохи ди¬вує, що в Крішни, чоловіка богині процвітання, на тілі часто можна бачити сліди нігтів звичайнісіньких повій!» Це — при-клад несумісности внаслідок сполучення нейтральних стосун-ків і піднесених стосунків кохання. 
Дальший вислів належить одній з ґопі: «Любий Крішно! Перш за все Ти повинен обійняти мене Своїми міцними рука-ми. Далі, любий друже, я вдихну аромат Твого волосся і вже тоді буду втішатися Тобою». Це — приклад несумісности, де кохання являє собою основу, а бажання служити є часткою.
Інший відданий сказав: «Любий Крішно, хіба я можу нази-вати Тебе своїм сином, коли великі ведантисти звертаються до Тебе як до Абсолютної Істини, а вайшнави, які дотримують¬ся засад «Нарада-панчаратри», величають Тебе Верховним Богом-Особою? Ти — та сама Верховна Особа, отож чи змо¬жу я набратися незрівнянного нахабства, щоб мій язик звер¬нувся до Тебе як до сина?» У цьому твердженні маємо сполу¬чення почуттів нейтральних стосунків та батьківської любови, і ці почуття несумісні між собою.
Інша віддана сказала: «Люба подруго, моя дівоча врода ско- роминуща, наче блискавка в небі, і тому моя приваблива зов-нішність по суті нічого не варта. Я ніколи не зустрічалася з Крішною, а тому прошу злагодь мені зустріч із Ним якнай-швидше». У цьому випадку несумісність виникає внаслідок поєднання смаку нейтральних стосунків зі смаком кохання.
Одна хтива жінка з Кайласи якось сказала Крішні: «Любий Крішно, хай Твоє життя буде довгим!» Промовивши це, вона обійняла Крішну. Це — приклад несумісности, коли поєд-нуються батьківська любов і почуття кохання.
Мета цього аналізу — показати, що, коли сполучення різно-манітних рас за обміну любовними екстатичними почуттями між Крішною та відданими не є чистими, виникає несумісність. На думку великих відданих, як оце Рупа Ґосвамі, будь-яке поєд¬нання суперечливих почуттів призводить до несумісности.
Одна звичайна віддана якось звернулася до Крішни: «Любий юначе, я знаю, що моє тіло складене з плоті й крови, а тому Ти ніколи не захочеш втішатися ним. Але що Твоя краса полони¬ла мене, я, навіть розуміючи те все, бажаю, щоб Ти став моїм коханим». У цьому вислові причиною несумісности є поєднан-ня відрази й кохання у відданому служінні.
Шріла Рупа Ґосвамі застерігає відданих, щоб вони не допус-кали несумісности у своїх літературних творах чи у повсякден-ному житті. Одночасна присутність суперечливих почуттів на-зивається расабгаса. Якщо у книзі з науки свідомости Крішни трапляється расабгаса, її не читатиме жодний відданий і жод-ний знавець науки відданости.
У книзі «Відаґдга-мадгава» (друга дія, вірш 17) Паурнамасі каже до Нандімукгі: «Лишень подивись, що це за диво! Великі мудреці, звільнившись од усякої матеріальної залежности, ме- дитують на Крішну і ціною неймовірних зусиль намагають¬ся утвердити образ Крішни в своїх серцях. А ота дівчина на-магається увести свій розум від Крішни і скерувати його на матеріальну чуттєву втіху. Воістину гідне жалю те, що вона силкується вирвати зі свого серця Крішну, кого невідступно шукають великі мудреці і задля кого вони виконують суворі аскези й покути!» Хоча у цьому вислові екстаз відданости ви-являється в суперечливих расах, вони не є несумісні, тому що кохання — це надзвичайно піднесене почуття, і воно підкорює собі усе інше розмаїття рас. Шріла Джіва Ґосвамі пояснює у зв’язку з цим, що розвинути стан розуму, за якого можливі такі любовні почуття, здатний далеко не кожний. Таке приступне тільки ґопі Вріндавани.
Є й чимало інших прикладів суперечливих почуттів, сполу-чення яких не супроводжується відчуттям спотвореного смаку расабгаси. Якось один незначний півбог з райських планет від¬значив: «На Крішну, чиї жарти примушували жителів Враджі триматися за животи від сміху, тепер напав цар змій, Калія, і, переживаючи за Нього, всі вони занурилися в океан туги!» У цьому випадку маємо поєднання почуттів сміху та співчут¬тя, але несумісности не виникає, тому що обидві ці раси поси¬люють любовну прив’язаність до Крішни.
Про Шріматі Радгарані якось сказали, що хоча Вона й обли-шила будь-яку діяльність, Вона і далі дарує найвище натхнення на віддане служіння усіх різновидів. Вислів був буквально та-кий: «Люба Радгарані! Тепер, розлучена з Крішною, Ти застиг-ла нерухома, наче прекрасне дерево, чиєї краси не приховати зеленому листю. Ти така спокійна, що здається, ніби Ти цілко-вито занурилась в усвідомлення Брахмана!» У цьому прикла¬ді кохання поєднується з нейтральною любов’ю, але кохання перевершує всі інші почуття. По суті, усвідомлення Брахмагіа являє собою просто існування у нерухомості й заціпенінні. Самому Крішні належить такий вислів: «Шріматі Радгарані ста¬ла для Мене уособленням вмиротворености і спокою. Через Неї Я забув про сон. Очі Мої постійно розплющені і не зми- гують, і Я завжди занурений у медитацію. Через Неї Я навіть поселився у гірській печері». Це — приклад кохання, зміша-ного з почуттям нейтральної любови, але несумісности тут не виникає.
Дальший діалог — це запитання до Рамбги, славетної красу¬ні, та її відповіді на ті запитання. Рамбгу запитали:
—    Люба Рамбго, хто ти?
—    Я є уособлення спокою, — відповіла вона.
—    Тоді чому ти піднялася в небо?
—    Я у небі для того, щоб зрозуміти, яка є Верховна Абсо-лютна Істина.
—    А у що ти так пильно вдивляєшся?
— Я просто хочу побачити незрівнянну красу Абсолютної Істини.
— Тоді чому ти виглядаєш такою схвильованою?
— У цьому винен Купідон.
У цьому випадку теж не виникає спотвореного поєднання рас, бо в основному екстаз за почуттів кохання перевершує рі-вень нейтральних стосунків у відданому служінні.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (60.45) Рукміні-деві каже: «Любий чоловіче! Жінка, котра не звідала смаку транс-цендентного блаженства, що доступний у стосунках з Тобою, мусить приймати за свого чоловіка щось, що складається з вус, бороди, волосся на тілі й голові та нігтів. А всередині такого «чоловіка» — м’язи, кістки, кров, глисти, кал, слиз, жовч та інші подібні речі. Власне, той «чоловік» являє собою просто мертве тіло, але жінка, якщо вона не привабилась до Твоєї трансцендентної форми, мусить приймати це поєднання калу і сечі за свого чоловіка». Тут вилічені складові матеріального тіла, але в такому трансцендентному усвідомленні немає спо-твореного смаку, бо відчувається вміння правильно розрізняти між духом та матерією.
У книзі «Відагдга-мадгава» (друга дія, вірш 31) Крішна каже Своєму другові: «Любий друже, знай, що від того часу, як Мені довелося побачити прекрасні лотосові очі Шріматі Радгарані, Мені чхати на місяць і на лотос!» Це — приклад поєднання почуттів кохання й відрази, але несумісности не виникає.
Дальший вислів описує різні риси відданого служіння: «Хлопчики-пастушки Вріндавани добре знали, що Крішни не може перемогти ніякий ворог, однак, побачивши Його чудові царські шати та Його бойові подвиги у битві на Курукшетрі, вони аж потемніли від подиву». У цих словах наявне поєднан-ня лицарських дій та почуття страху у відданому служінні, про¬те спотвореного відображення рас немає.
Одна жителька Матгури, аби побачити Крішну, попрохала свого батька закласти двері на засув і піти разом з нею до шко-ли Сандіпані Муні: вона скаржилася, буцім Крішна вкрав її ро-зум. У цьому випадку маємо сполучення кохання і батьківсь-ких почуттів, але несумісности не виникає.
Один брахмананді (імперсоналіст) висловив таке бажання: «Коли ж я матиму змогу бачити Верховного Абсолютного Бога-Особу, що Він є вічне блаженство й знання і чиї гру¬ди, що торкаються грудей Рукміні, вкриває червоний порошок кункуми?» Тут маємо поєднання стосунків кохання та ней-тральних стосунків. Хоча у цьому випадку смаки мали б супе-речити одне одному, несумісности не виникає, тому що Крішна приваблює до Себе навіть брахмананді.
Нанда Махараджа мовив до дружини: «Люба Яшодо! Твій син, Крішна, хоча Він тендітний і ніжний, як квітка малліка, пішов убити демона Кеші, що дужий, як скеля, і це мене тро¬хи турбує. Але то все дарма. Нехай щастя супроводжує мого сина завжди! Я здійму цю руку, міцну, як колона, і на порох зітру демона Кеші, аби розвіяти усі тривоги жителів Враджа- мандали!» У цьому вислові відбиваються стосунки двох різно-видів — лицарськість і страх. Обидві ці раси, однак, сприяють батьківській любові, і тому несумісности не виникає.
У «Лаліта-мадгаві» Шріли Рупи Ґосвамі сказано: .«Щойно Крішна з’явився на борецькій арені Камси, Камсин священик скинув на Крішну сповненим ненависти поглядом. На борець-кому майданчику панував страх — то Камса і його жрець трем-тіли від страху, а також буйні веселощі — то раділи друзі Крішни. Його заздрісних суперників сповнював відчай. Великі мудреці занурились у медитацію. В очах Девакі та інших жінок- матерів стояли гарячі сльози, а на тілах бувалих воїнів волос¬ся настовбурчилося. Подив виповнював серця півбогів, як оце Індра. Слуги танцювали, а юні дівчата весь час пасли навколо жвавими очима». Тут описано поєднання різних смаків, але не- сумісности немає.
Подібний вислів, який не є прикладом несумісности, міс-тить «Лаліта-мадгава». Автор благословляє усіх читачів кни¬ги такими словами: «Верховний Бог-Особа, що в змозі підня¬ти гору мізинчиком Своєї лівиці, завше поступливий і м’який. Він дуже ласкавий до Своїх люблячих відданих. Він не дозво-лив відправити жертвопринесення Індра-яґ’ю і не дав Індрі змо¬ги помститися над жителями Вріндавани. Він дарує блаженст¬во усім дівчатам. Тож хай Він завжди буде співчутливий до усіх вас!» 
РОЗДІЛ П’ЯТДЕСЯТ ПЕРШИЙ
Спотворений вияв рас
Расабгасу, або поєднання несумісних рас, можна поділити на такі класи: упараса (неправильне вираження), анураса (під-робка) та апараса (перекручені або неправильно представле¬ні раси).
Певний імперсоналіст, який щойно побачив Крішну, сказав такі слова: «Коли людина остаточно очищується від скверни матеріального існування, вона занурюється у транс і тоді ді- знає трансцендентного блаженства. Але я відчув те саме бла-женство одразу як побачив Тебе, відначального Бога-Особу». Це перекручене вираження рас називається шанта-упараса, тобто перекручене відображення суміші імперсоналізму з пер-соналізмом.
Є ще такий вислів: «Скрізь, хоч би куди я дивився, я бачу лише Тебе, Твою особу. Тому мені відомо, що Ти — вільне від скверни сяяння Брахман, верховна причина усіх причин. Я га-даю, що у цьому космічному проявленні нема нічого, крім Тебе». Це — ще один приклад упараси, або перекрученого ві-дображення суміші імперсоналізму з персоналізмом.
Коли Мадгуманґала, близький друг Крішни, задля забави танцював перед Крішною, ніхто не звертав на нього уваги, і тоді він жартома мовив: «Любий Господи, прошу, зглянься на мене. Я благаю в Тебе ласки». Це — приклад упараси, суміші почуттів дружньої любови та нейтральних стосунків.
Якось Камса звернувся до своєї сестри Девакі з такою мо-вою: «Люба сестро! Я щойно бачив твого укоханого сина Крішну і скажу, що, на мою думку, Він посідає таку могут-ність, що здолає вбити навіть тих з борців, котрі міцні й не-похитні, наче скеля. Тож я більше не турбуватимусь за Нього, навіть якщо Йому доведеться зітнутися з ними не на життя, а  
на смерть». Це твердження свідчить за перекручене відобра-ження почуттів батьківської любови, яке належить до упараси.
У своїй «Лаліта-мадгаві» Шріла Рупа Ґосвамі каже: «Дружи-ни брахман, котрі виконували жертвопринесення, були всі мо-лоденькі і відчували до Крішни такий самий потяг, як ґопі Врін- давани. Приваблені до Крішни, всі вони дали Йому поїсти». Тут наявні два смаки відданого служіння — стосунки кохання і батьківські почуття, а сполучення їх дає упарасу в стосунках кохання.
Якось одна подруга Радгарані звернулася до Неї з такою мо-вою: «Люба подруго Ґандгарвіко [Радгарані]! Колись Тебе вва-жали за взір жіночої цноти у нашому селищі, але нині Ти є певною мірою цнотлива, а певною мірою ні. Таке розщеплен¬ня цнотливости сталося в Тобі тоді, коли Ти побачила Крішну і почула голос Його флейти». Це — також приклад упараси, а причиною такого перекрученого вияву стосунків кохання є небезсторонність і суперництво.
Певні знавці науки рас стверджують, що існує багато різ-новидів перекручених відображень рас, які виникають під час обміну почуттями між закоханими. «Ґопі очистились під по-глядом Крішни, і відтак на тілі кожної з них явно видно дію Купідонового чару». Якщо брати стосунки у матеріальному сві¬ті, то, коли юнак дивиться на дівчину, це в певній мірі занечи- щує її; натомість коли Крішна подивився на ґопі, вони очисти¬лись. Іншими словами, Крішна є Абсолютною Істиною, і через те всьому, що Він робить, притаманна трансцендентна чистота.
Після того, як Крішна покарав Калія-наґу, що жив у Ямуні (Крішна танцював тоді на головах змія), дружини Калії зверну¬лися до Крішни з таким проханням: «Любий пастушку, ми — всього лише молоді дружини Калія-наґи. То навіщо Ти збу¬джуєш наш розум, граючи на Свою флейту?» Тою мовою дру¬жини Калії хотіли підлеститися до Крішни, сподіваючись, що Він пощадить їхнього чоловіка. Отож їхні слова є свідченням упараси, неадекватного вираження почуттів.
Одна віддана якось сказала: «Любий Ґовіндо! Тут, на Кайласі, квітне чудовий кущ. Я — юна дівчина, а Ти — юнак і поет. Хіба варто казати ще щось? Подумай Сам, що стоїть за моїми словами!» Це — приклад упараси, причиною якої є зухвалість у стосунках кохання.
Колись Нарада Муні, йдучи через Вріндавану лісом Бганді- раваною, побачив на одному з дерев відоме подружжя папуг, що завжди супроводжують Господа Крішну. Папуга з дружи-ною, здавалось, обговорювали веданту та її різні філософські положення, імітуючи диспут, що колись були чули. Нараду це так вразило, що він вирячився і дивився на них не змигуючи. Це — приклад ану раси, підробних емоцій.
Коли Крішна втікав з поля бою, Джарасандга, дивлячись на Нього зі значної відстані неспокійними очима, водночас чув ве¬лику гордість. Гордий своєю перемогою, він раз у раз вибухав реготом. Це — приклад апараси.
Усе, що має якийсь зв’язок із Крішною, називають екста-тичною любов’ю у відданості, хоча такі почуття виявляють¬ся по-різному: подеколи як належить, а подеколи — як пере-кручене відображення. На думку всіх відданих, що знаються на цьому предметі, все, що викликає екстатичну любов до Крішни, хоч би що це було, слід розуміти як спонуку до транс-цендентної раси.
Так закінчує Бгактіведанта оглядовий виклад книги «Шрі Бгакті-расамріта-сіндгу», укладеної від Шріли Рупи Ґосвамі. 
Заключні слова
На закінчення Шріла Рупа Ґосвамі каже, що пересічній лю-дині зрозуміти «Бгакті-расамріта-сіндгу» дуже складно, проте, зауважує, він сподівається, що Господь Крішна, вічний Вер-ховний Бог-Особа, буде задоволений тим, що він написав цю книгу.
Вважають, що Шрі Рупа Ґосвамі закінчив «Бгакті-расамріта- сіндгу» в Ґокулі Вріндавані 1552 року. За своєї фізичної при- сутности на планеті Шріла Рупа Ґосвамі проживав у різних час¬тинах Вріндавани, але основним місцем його мешкання був храм Радга-Дамодари в теперішнім місті Вріндавана. Місце, де Рупа Ґосвамі виконував віддане служіння (бгаджану), вшано-вують і досі. На території храму Радга-Дамодари можна ба¬чити дві схожі на гробниці споруди; одна — це місце його бгаджани, а в іншій поховано його тіло. Поруч з гробницею — місце мого бгаджани, але я не був там від 1965 року; втім, це місце доглядають мої учні. Волею Крішни нині я проживаю в Лос-Анджелеськім храмі Міжнародного товариства свідомости Крішни. Цю працю, «Нектар відданости», завершено сьогодні, ЗО червня 1969 року. 
Додатки  
Про автора
Його Божественна Милість А.Ч. Бгактіведанта Свамі Пра- бгупада з’явився в цей світ у 1896 році в Калькутті (Індія). Там же 1922 року він уперше зустрів свого духовного вчителя Бгак- тісіддганту Сарасваті Ґосвамі. Бгактісіддганті Сарасваті, видат-ному вченому в галузі релігії, засновникові шістдесяти чо-тирьох Ґаудія-матг (ведичних громад), сподобався освічений молодий чоловік, і він одразу переконав його присвятити своє життя поширенню ведичного знання. Так він став духов¬ним учителем Шріли Прабгупади; за одинадцять років Шріла Прабгупада прийняв від нього і формальне посвячення.
Під час їхньої першої зустрічі Шріла Бгактісіддганта Сарас-ваті Тгакура попросив Шрілу Прабгупаду поширювати ведичне знання англійською мовою. Впродовж наступних років Шріла Прабгупада багато допомагав у роботі Ґаудія-матг. Він також написав коментарі до «Бгаґавад-ґіти», а 1944 року почав вида-вати англійською мовою часопис «Бек ту Ґодгед», що виходив двічі на місяць. (Нині журналом опікуються його учні, він ви-ходить більш як тридцятьма мовами).
1947 року Товариство Ґаудія-вайшнав надало Шрілі Прабгу- паді титул «Бгактіведанта», відзначивши так його вченість та відданість Господеві. У 1950 році (в п’ятдесятичотирьохрічно- му віці) Шріла Прабгупада, вирішивши цілковито присвятити себе науковій та літературній праці, відмовився від сімейного життя і обійняв стан життя ванапрастги. Шріла Прабгупада оселився у святому місці Вріндавана і жив там у невибагливих умовах у середньовічному храмі Радга-Дамодари. Протягом кількох років він був цілковито заглиблений у наукові та літе-ратурні заняття, а 1959 року склав обітницю зречення (прийняв санн’ясу). Саме там, у храмі Радга-Дамодари, Шріла Прабгупа-да почав працювати над своїм шедевром — багатотомним пе-рекладом «Шрімад-Бгаґаватам» («Бгаґавата Пурани», що міс- 
тить вісімнадцять тисяч віршів), а також над коментарями до нього. Там же він написав невелику книжку «Легка подорож на інші планети».
1965 року, видрукувавши перші три томи (Першу пісню) «Шрімад-Бгаґаватам», Шріла Прабгупада поїхав до Сполуче-них Штатів виконувати місію, яку доручив йому духовний вчи¬тель. Наступними роками він випустив більш як шістдесят то¬мів авторитетних перекладів і коментарів до них, а також оглядових нарисів з індійської класики в галузі філософії та релігії.
Коли в 1965 році Шріла Прабгупада на вантажному судні прибув до Нью-Йорка, він був фактично без засобів до існу-вання. Після майже року поневірянь, у липні 1966 року, він за¬снував Міжнародне товариство свідомосте Крішни. До того як 14 листопада 1977 року він покинув цей світ, Товариство, яке він очолював, виросло у всесвітню конфедерацію з більш як стома епіграмами, школами, храмами, інститутами та сільсько¬господарськими громадами.
Саме Шріла Прабгупада заснував у США першу експери-ментальну ведичну сільськогосподарську громаду. Успіх цієї громади надихнув його учнів на створення багатьох подібних комун у США та за їх межами.
1972 року, заснувавши у Далласі ґурукулу, він запровадив на Заході ведичну систему початкової та середньої освіти. Відтак учні Шріли Прабгупади під його безпосереднім керівництвом почали відкривати дитячі школи (ґурукули) по всьому світі. Два головні центри освітньої системи ІСККОН розміщені тепер у Вріндавані та Майапурі (Індія).
Шріла Прабгупада був також натхненником будівництва де-кількох великих міжнародних культурних центрів в Індії. У Шрідгамі Майапурі в Західній Бенгалії зведено духовний центр, а довкола нього росте духовне місто — грандіозний проект, який сягає у XXI сторіччя. У Вріндавані збудовано величний храм Крішни-Баларами та готель для гостей з усього світу. Великі культурні та освітні центри Товариства є також у Бомбеї та багатьох інших великих містах індійського суб-континенту.
Однак найважливіше з усього, що створив Шріла Прабгу- пада, — це його книги. Високо ціновані в академічних колах за авторитетність, глибину і доступність викладу, книги ці ста¬ли стандартними підручниками в численних учбових закладах. Твори Шріли Прабгупади перекладені більш як п’ятдесятьма мовами світу. Видавництво «Бгактіведанта Бук Траст», утворе¬не 1972 року задля публікації його книг, є найбільшим видав¬ництвом серед тих, що видають праці з індійської філософії та релігії.
За дванадцять років Шріла Прабгупада, хоча й був уже по-хилого віку, об’їхав навколо світу чотирнадцять разів, читаю-чи лекції на всіх п’яти континентах. Проте незважаючи на ве-лику зайнятість літературної діяльности Шріла Прабгупада не припиняв, і нині його твори складають справжню енциклопе-дію ведичної філософії, релігії, літератури та культури. 
Хвилі
«Нектару відданости»
Наче звичайний океан, «Бгакті-расамріта-сіндгу» поділяєть-ся на чотири частини — східну, південну, західну та північну. У кожній з цих частин є різні підрозділи, які названо «хвиля-ми». Поданий нижче список дає можливість побачити, як роз-діли «Нектару відданости» відповідають розділам оригінально-го твору «Бгакті-расамріта-сіндгу».
Східна частина — Бгаґавад-бгакті-бгеда (Різновиди відданого служіння)

Словничок імен та терпінів
До даного словничка увійшли найуживаніші санскритські та важкі для розуміння специфічні назви та терміни, смисл яких не цілком ясний з контексту. Масним шрифтом виділено сло-ва, які пояснено в інших місцях цього ж словничка.
А
Араті [араті \ — традиційна церемонія поклоніння Господу в Його формі Божества, під час якої Йому підносять сві-тильник, ароматичні куріння, квіти та ін.
Арчана [арчана] — поклоніння образу Господа, Божеству, в храмі; одна з форм відданого служіння.
Ачар’я [ачарйа] — букв, «той, хто навчає власним прикла-дом», істинний духовний вчитель
Б
«Бгаґавад-ґіта» [Бгаґавад-ґїта] — бесіда Господа Шрі Крішни з Його відданим Арджуною, в якій робиться висновок, що відданість Верховному Господеві є найважливішим засобом і водночас найвищою метою духовного вдоско-налення
Бгакта — відданий Верховного Бога-Особи Бгакті (бгакті-йоґа) — віддане служіння Верховному Господу, яке дає можливість досягнути Його Брахма [Брахма] — півбог, перша створена жива істота ма- 
теріального всесвіту; вторинний творець матеріального всесвіту
Брахмаджйоті — випромінення тіла Господа Крішни Брахман — Верховна Абсолютна Істина, насамперед всепро- низуючий безособистісний аспект Верховного Господа Брахмана [брахмана] — той, хто володіє мудрістю Вед; пред¬ставник найвищої верстви ведичного суспільного устрою Брахмананда [брахмананда] — блаженство осягнення Брах-мана
Брахмастра [брахмастра] — ядерна зброя, яку приводять в дію і якою керують за допомогою гімнів Вед
В
Вайкунтга [Ваікунтга] — букв, «місце, де немає турбот і не-спокою», царство Бога; планета духовного світу Вайшнава [ваішнава] — відданий Верховного Господа, Вішну чи Крішни
Вайш’я [ваіиїйа] — представник верстви фермерів та торгов-ців, третьої верстви у суспільстві ведичного устрою Ватсал’я [ватсалйа] — батьківські почуття у відданому слу¬жінні; одна з п’яти основних рас «Веданта» [Веданта] — букв, «кінцеве слово Вед»; збір філо¬софських афоризмів Шріли В’ясадеви, в яких він стисло підсумовує природу Абсолютної Істини Веди — букв, «знання»; відначальні священні тексти, які пові¬дав Сам Верховний Господь Ведичний — заснований на Ведах
Вішну [Вішну] — Верховний Господь, поширення Господа Крішни на планетах Вайкунтги, а також поширення, відповідальні за творення та підтримання матеріальних усесвітів
Враджа — див. Вріндавана
Вріндавана [Врндавана] — вічна обитель Самого Крішни, де Він повністю проявляє Свою привабливість; селище в Північній Індії, в якому Крішна проводив Свої дитячі роз¬ваги, коли являвся 5 000 років тому на Землі
В’ясадева [Вйасадева] — відначальний укладач Вед та Пуран
ґ
Ґаудія-вайшнава-сампрадая [ҐаудТйа-ваішнава-сампрадайа]— школа вчення вайшнавізму, що бере початок від Господа Шрі Чайтан’ї Махапрабгу
Ґолока Вріндавана [Толока Врндавана] — найвища планета у духовному всесвіті, особиста обитель Господа Крішни, де Він проявляє Себе у відначальній, дворукій формі Ґопі [ґопї] — віддані Крішни, пастушки, вічні супутниці Гос¬пода Крішни, Його найдовіреніші слуги й подруги Ґопі-чандана [ґопї-чандана] — священна глина з Вріндавани, якою віддані ставлять на тіло сприятливі знаки Ґосвамі [ґосвамї] — той, хто за допомогою духовної сили опа¬нував свої чуття та розум
Ґуни [суни] — якості матеріальної природи, що визначають спосіб життя, мислення та діяльність живих істот, яких вони обумовлюють; ґун три: добро, страсть і невігластво Ґуру — духовний вчитель
Ґ’яні [джнанї\ — той, хто намагається досягти Всевишнього шляхом абстрактного філософського пошуку чи розви-ваючи емпіричне знання
д
Дас’я [дасйа] — настрій слугування у відданому служінні; одна з п’яти основних рас
Дварака [Дварака] — столиця царства Господа Крішни на за-ході Індії; місто, де Господь Крішна проводить Свої роз-ваги як маєтний цар
Е
Екадаші [екадаиїї] — дуже сприятливий для духовної практи-ки день, який випадає на одинадцятий день старого й нового місяця. В цей день приписано утримуватися від їжі з зерна та бобових і зосередитися на пам’ятуванні про Крішну
З
Звільнені душі — істоти, що населяють духовний світ; ті, хто усвідомив своє природне становище невід’ємної частки Бога і живе у згоді з Господньою волею, а тому не підля-гає дії закону карми
Зумовлені душі — істоти, що внаслідок свого бажання насо-лоджуватися окремо від Господа потрапили до матеріаль-ного світу і, ототожнюючи себе з матеріальними тілами, в яких утілюються, зумовлені у своїх діях законами мате-ріальної природи
І
Імперсоналізм — філософія, яка обстоює безособистісність природи Абсолюту
Індра — головний з панівних півбогів, цар райських планет
Індраніла [індранїла] — сапфір
Й
Иоґа — шлях єднання з Усевишнім
К
Кайшора [каіиіора] — Крішнин вік з одинадцяти аж до п’ят-надцяти років
Калі-юґа [калі-йуґа] — сучасна епоха, доба чвар та розбрату, остання в циклі з чотирьох епох. Триває 432 000 років, розпочалася близько 5 000 років тому
Камандалу [камандалу] — глек на воду, який носять санн’ясі; символ Господа Брахми
Каумара [каумара] — Крішнин вік від народження до п’яти років
Карма — діяльність у матеріальному світі, через яку людина за¬плутується у тенета наслідків своїх добрих та поганих дій
Кармі [кармТ\ — людина, яка намагається насолоджуватись плодами своєї діяльности
Кармінний — такий, який не виходить за межі карми
Кіртан [кїртана] — уславлення Господа; оспівування Його святих імен громадою
Крішналока [Криіналока] — див. Ґолока Вріндавана
Кшатрія [кшатрійа] — представник верстви воїнів та прави-телів, другої верстви ведичного суспільного устрою
Кункума [кумкума] — червона косметична пудра
М
Мадана-мохана — Господь Крішна, букв, «той, хто зачаровує навіть бога любови»
Майа [майа] — букв, «те, чого немає»; матеріальна, ілюзорна енергія Верховного Господа, яка приводить живу істоту до забуття своєї справжньої природи і свого зв’язку з Крішною
Майаваді [майавадї] — філософи-імперсоналісти, які обстою-ють, що все, і тіло Бога-Особи також, — це майа, ілюзія, і що душа цілковито рівна Богові
Мантра — букв, «звільнення розуму»; звукова вібрація — сло-во, склад або вірш (ведичний гімн), що має особливу ду-ховну силу і призначена звільнювати розум від ілюзії.
Мараката — смарагд
Мукті — звільнення з круговороту нескінченних народжень і смертей
Медитація — зосереджене розумове споглядання
Н
Нрісімха [Нрсімха] — втілення Верховного Господа Вішну в образі напівлюдини-напівлева. З’явився, щоб урятувати Свого відданого Прахладу і вбити демона Хіран’якашіпу
П
Падмараґа [падмараґа] — рубін
Пауґанда [пауґанда] — Крішнин вік від шести до десяти років 
Півбог — праведний слуга Господа; істота, яку Господь призна¬чив керувати якоюсь ділянкою всесвіту і яка стежить за вдоволенням певних потреб живих істот Пінда [пінда] — підношення їжі покійним пращурам Пракріта-сахаджія [пракрта-сахаджійа] — псевдо-вайишава, що сприймає ідею стосунків кохання з Богом поверхово, як щось дешеве
Прасад [прасада] — букв, «милість Господа»; одухотворена їжа. Її готують задля насолоди Господа і з молитвою Йому пропонують
Пурани [Пурани] — вісімнадцять писань, які доповнюють Веди і в яких філософія Вед викладена в формі бесід і проілюстрована випадками з історії та описами різних вті¬лень Верховного Господа
Р
Раса — букв, «смак»; трансцендентний смак певних духов¬них взаємин між індивідуальною душею та Верховним Господом
Расабгаса [расабгаса] — несумісне поєднання суперечливих
рас
Ратга-ятра [Ратга-йатра] — щорічне свято, на якому Верхов¬ний Господь у Своїй формі Божества Джаґаннатги разом із Своїм братом Баладевою та сестрою Субгадрою вихо¬дять із храму для прогулянки на величезних колісницях
С
Садгака [садгака] — той, хто докладає зусиль, щоб досягти ду¬ховної досконалосте
Садгана-бгакті [садгана-бгакті] — попередня практика відда-ного служіння, підпорядкована певним приписам і пра-вилам
Самуткантга [самуткантга] — палке прагнення
Санкіртана [санкїртана] — спів громадою святих імен Бога; шлях духовного усвідомлення, рекомендований для ни-нішньої епохи
Санн’ясі [саннйасї] — представник зреченого стану життя, що за Ведами є четвертий, найвищий, уклад духовного життя Сіддгі — містичні сили, яких досягають практикою йоґи Сутра [сутра] — філософський афоризм
Т
Тілака — сприятливий знак, що його ставить відданий глиною на тілі
Тапас’я — аскеза, коли людина заради досягнення вищої мети добровільно накладає на себе певні обмеження Трансцендентне — те, що виходить за сферу сприйняття мате-ріальними чуттями
Туласі [Ту ласі] — «священний базилік», священне дерево, якому поклоняються вайшнави; втілення одної з ґопі (Врінда-деві)
У
Упанішади —> філософські трактати, частина Вед. їхнє призна¬чення — наблизити учня до розуміння особистісної при¬роди Абсолютної Істини
Ч
Чандана — сандалове дерево або косметична паста з сандалу Чаранамріта [чаранамрта] — вода, якою омивали Божества в храмі
Ш
Шанта [шанта] — нейтральна відданість тих, хто схиляється перед величчю Бога, але активно не служить Йому; одна з п’яти основних рас
Шастри [шастри] — явлені священні писання; Веди і допов-нення та пояснення до них
«Шрімад-Бгаґаватам» [ІІІрїмад-Бгаґаватам] — «бездоганна Пурана», яка в дванадцяти Піснях описує виключно чис¬те віддане служіння Верховному Господу.
Шудра [иіудра] — представник верстви робітників та слуг, най¬нижчої верстви ведичного суспільного устрою
Я
Ямараджа [Ямараджа] — півбог, повелитель смерти, що визна¬чає кару грішним істотам 
Загальний покажчик
У «Загальному покажчику» санскритські слова наведені за правилами української транскрипції, а у квадратних дужках за назвою статті дана транс-літерація санскритського слова, крім випадків, коли вона не відрізняється від транскрипції. Слова, які складають назву покажчикової статті, далі в статті позначені значком *. 
 
 
З давніх-давен мислячі люди у всьому світі шанують «Бгагавад-ґіту» як піднесе¬не писання неоціненної зна-чущосте. З вісімнадцяти її глав тече ріка безсмертного нектару мудросте Абсолюту. А нині невмируще і вічне її послання маємо повно пред-ставлене у відначальній чис-тоті. «Бгагавад-ґіта як вона є» — це ніби перепустка лю¬дині в царство досконалосте.
Його Божественна Милість А.Ч. Бгактіведанта Свамі Прабгупада
«Бгаґавад-ґїта як вона є» тверда оправа,
928 сторінок, кольорові ілюстрації 
«Ця «Бгагавата Пурана» сяє, наче сонце...» 18000 віршів цього епічного, релігійно- філософського та літера-турного шедевру складають дванадцять піднесених Пі¬сень, які називають «зрі¬лим плодом дерева бажань ведичної мудросте». Явлення Верховного Господа в різні епохи на різних планетах, па-норама царів та святих, що формували духовну цивіліза-цію аріїв, цивілізацію небу-вало високого рівня, яка про-цвітала за часів, що за них немає згадки у відомих захід-ній історії літописних дже-релах, її занепад з кінцем «золотої доби», після відхо¬ду Господа Крішни з зем¬ної планети, а також метод, який дає змогу цю цивіліза¬цію відродити — про це опо¬відає Пісня перша, що на¬зивається «Творення».
Його Божественна Милість А.Ч. Бгактіведанта Свамі Прабгупада «Шрімад-Бгаґаватам»,
Пісня перша тверда оправа, 2 томи, 1440 сторінок, кольорові ілюстрації
 
Святі, мудреці, йоги та місти-ки від непам’ятних часів знов і знов занурюються в меди-тацію, щоб хоч на коротку мить побачити Шрі Крішну. Але 5 000 років тому Крішна власною особою приходив у цей усесвіт, щоб для добра усіх істот явити свої вічні ду-ховні розваги. Оповіді про надзвичайні дії Крішни, Най-вищої істоти, захоплюють і ваблять покинути світ при-земленого та звичайного
1    вирушити в чарівну подо-рож поза час і простір — до трансцендентного царст¬ва Бога.
Його Божественна Милість А.Ч. Бгактіведанта Свамі Прабгупада «Крішна, Верховний Бог-Особа»
тверда оправа, 2 томи, 896 сторінок, кольорові ілюстрації 
Картина життя й повчань Господа Шрі Чайтан’ї Маха- прабгу. Його вчення зміни¬ло всю середньовічну Індію: її розум — повернувши увагу вченої думки від безособис- тісного аспекту Абсолюту на особистісний, її духовне життя — започаткувавши ве-личний теїстичний рух, і все її суспільство — показавши непривабливе нутро кастової системи і реформувавши її.
Його Божественна Милість А.Ч. Бгактіведанта Свамі Прабгупада «Повчання Господа Чаітанні»
тверда оправа, 384 сторінки, кольорові ілюстрації
 
Осереддя нашого буття — свідомість, і це яскраве сві-доцтво: існує вища реаль¬ність. А на чому стоїть саме наше існування? Його начало — це особовість. Квінтесенція ведичних повчань про всеохопну природу особового начала — в «Шрі Ішопанішаді», найсокровенні- шій з-поміж 108 Упанішад.
Його Божественна Милість А.Ч. Бгактіведанта Свамі Прабгупада 
паперова обкладинка, 128 сторінок, кольорові ілюстрації
 
Автентична наука самоусві-домлення — в захопливій і надзвичайно цікавій добір¬ці інтерв’ю, лекцій, нарисів та листів. Це найпопулярніше з-поміж видань ББТ.
Його Божественна Милість А.Ч. Бгактіведанта Свамі Прабгупада «Наука самоусвідомлення», тверда оправа, 352 сторінки, кольорові ілюстрації 

Запитай навіть освічену лю-дину, хто ми є — вона не знатиме, що сказати. Кожен гадає: це тіло і є «я». Та ве-дичні джерела кажуть зовсім інше. Лише збагнувши, що ми не є ці тіла, можна всту¬пити у світ істини і зрозуміти, хто ж ми є насправді. «Це знання — цар знання, таїна з таїн. Найчистіше, воно до¬зволяє безпосередньо пізнати себе і тому є досконалістю релігії. Воно вічносуще, і ося¬гати його радісно» (Б.-г. 9.2).
Його Божественна Милість А.Ч. Бгактіведанта Свамі Прабгупада «Раджа-відна—цар знання/ Поза народженням та смертю / Крішна — джерело насолоди»
паперова обкладинка, 176 сторінок, кольорові ілюстрації
 
Серед безплідної пустелі матеріалізму «Подорож самопізнання» служитиме хорошою картою, що виве¬де до оазису вищого, духов¬ного усвідомлення. У підбір¬ці з бесід та лекцій всесвітньо визнаний духовний вчитель розповідає, чим нам може допомогти ведичне знання, і зокрема його сокровенний дар — мантра-медитація.
Його Божественна Милість А.Ч. Бгактіведанта Свамі Прабгупада «Подорож самопізнання» тверда оправа, 272 сторінки, кольорові ілюстрації
 
Наш сучасник рветься не-стримно до інших планет.
А дістатися туди просто, і ніяких зоряних кораблів не треба. Путь до інших світів — крізь йогічні сили і таїну бгакті-йоги. І путівником буде «Легка подорож». Ко¬жен щось чув за йогу, але справжнє значення йоги нині заховане. «Досконалість йо¬ги», автор якої — всесвіт¬ньо вславлений вчитель йо¬ги, зриває запону і показує за дихальними вправами й позами відначальну ціль древньої йоги — вічний лю¬бовний союз з Усевишнім.
Його Божественна Милість А.Ч. Бгактіведанта Свамі Прабгупада «Легка подорож на інші планети / Досконалість йоги» паперова обкладинка, 128 сторінок 

Наука про Бога та Його роз-маїті енергії, шляхи осягнен-ня цієї науки і вказівки, як діяти, втвердившись у знан¬ні — про це точна й стисла оповідь у книжці «Свідомість Кршни — найвища йога».
Його Божественна Милість Л.Ч. Бгактіведанта Свамі Прабгупада «Свідомість Кршни — найвища нога» паперова обкладинка, 80 сторінок
 
Всі ми шукаємо за щастям, але ніхто не знає, що є щас¬тя насправді. Скрізь бачи¬мо рекламу щастя, а щасли¬вих людей, роздивитись, то й нема, бо мало хто знає: справжнє щастя поза тимча-совим тліном світу. В чому істинне щастя, розповідає Шріла Прабгупада у цій книжці.
Його Божественна Милість Л.Ч. Бгактіведанта Свамі Прабгупада «Путь до Кршни» паперова обкладинка, 64 сторінки
 
Молодий американець, пра-цівник Корпусу миру, шукає смисл життя. Задля цього він приїздить до Індії, і там, у самому серці Західної Бен-галії, в солом’яній хатинці ве-ликий святий, духовний вчи-тель, дає відповіді на всі його запитання.
Його Божественна Милість Л.Ч. Бгактіведанта Свамі Прабгупада «Досконалі запитання — досконалі відповіді» паперова обкладинка, 96 сторінок 
 
Свідомість Крішни — не самонавіювання. Ця свідомість є первинною енергією живої істоти. Але ми, сліпі що¬до нашої справжньої, вічної природи, живемо за мате-ріалістичними уявленнями і віддаємося чуттєвій насо¬лоді, наче істоти нижчого, тваринного рівня. Автор цієї книжки ступінь по ступеню описує процес повернен¬ня до нашого відначально- го, мирного і щасливого, ста¬ну свідомости — свідомости Крішни.
Його Божественна Милість 
А.Ч. Бгактіведанта Свамі Прабгунада «До висот свідомости Крішни» паперова обкладинка, 80 сторінок

«Нектар відданості*» — це оглядовий виклад книги Шріли Руни Гоєна мі «Бгакті-расамріта-сіндгу», що в перекладі означає «нектар з океану відданости».
Ця книга вичерпно пояснює науку бгакті-йоги, яка дає людині змогу через трансцендентне любовне служіння встановити зв'язок з Усевишнім.
Бгакті-йоґа — піднесений і водночас нескладний метод духовної практики, що з його допомогою ми досягаємо найвищих висот — розвиваємо свідомість
Бога. Тому за цієї доби для кожного рекомендовано практикувати саме бгакті-йоґу.