Є люди, як маяки

Є люди, як бенгальський вогонь! Розсипають іскри, і горять весело та яскраво. У любові вони подарунками завалюють і букетами. Клянуться і емоції проявляють. І кажуть, захлинаючись про майбутнє, плани будують відразу... На роботі енергійно починають новий проект; всіх заражають ентузіазмом! І в дружбі - відразу відкривають душу і називають сестрою або братом. Але це недовго триває - бенгальський вогонь швидко догорить. Скінчаться радість і щастя. Згасне ентузіазм. Залишиться чорна крива паличка - і димок...

Є люди, як маяки. Світять неяскраво вдалині; із перервами світять. Але в найчорнішій непроглядній ночі з'являється їхнє світло вдалині - і ми врятовані. Видно все. Небезпека переборна! І вже не страшно, не так самотньо, і немає відчаю. Одне тільки слово від них, один дзвінок, один лист - і вже світло. І так все життя, довго, завжди... І нехай вони не поруч з нами. Хай не клянуться, не обіцяють, не виливають почуття - але від них йде рятівне світло, від людей-маяків... І, можливо, завдяки їм ми не розбилися об рифи і все ще живі. І теж можемо світити і любити...

Анна Кир’янова