Життя без очікувань

Багато хто вже живуть в такому стані, для когось це природньо, а от для мене це стало відкриттям. Чесно кажучи, не очікувала такого ефекту.

Я перестала чогось чекати... І в цей момент раптом на душі стало так легко-легко, я немов почала жити, до цього я більше думала про те, як жити, а тут взяла і почала. Я перестала очікувати щось від себе...

Раніше я очікувала, що ось-ось і розкриється весь мій потенціал, і я стану такою-сякою, напишу сто статей, а краще 10 книг, створю щось класне і т.п.

Я перестала чекати від себе результатів. Я перестала чекати чогось від інших - що раптом оцінять мене, зроблять щось, будуть зі мною добрі і відповідальні... Я перестала чекати від партнера - що він раптом почне розуміти мене і робити так, як мені хочеться...

Я перестала чекати грошей, прийняла ті суми, які у мене є і перестала мучити себе питанням, як же мені, нарешті, кардинально змінити свою грошову ситуацію - просто висловила намір, що коли я буду готова, тоді мені й розкриються способи. Це відбудеться в потрібний час, в потрібному і найкращому для мене місці, і найкращим для мене чином...

Я перестала чекати від життя і вимагати, щоб воно мені дало щось... - у мене всередині сиділо відчуття несправедливо обділеної - мовляв я стільки всього роблю, а хтось взагалі нічого не робить і такі результати отримує.

Ще я перестала чекати, що завтра раптом все стане чудово і проблем не буде. Мій наївний дитячий аспект хотів спокою і безтурботності. Поки дорослий аспект не усвідомив, що спокій і безтурботність всередині, а не у відсутності зовнішніх справ або питань, які потрібно вирішити.

Я взагалі перестала чекати чогось... Мені стало без різниці, що станеться. Раніше мені було важливо, щоб відбулося тільки хороше, милостиве, що все просто зобов'язане бути добрим. Тоді як усередині сидів страх, що раптом станеться щось таке, з чим не впораюся (знову ж питання довіри до себе)... Не зовсім, звичайно, мені стало зовсім без різниці, швидше я відпустила очікування щодо майбутнього: що там має бути і як там все повинно бути. Але і це я відпустила, сказавши собі: «Що буде, то буде. Все складеться для мене найкращим чином».

Ні, у мене є якісь плани, які я хочу здійснити, але виявилося, що мої плани і те, що я думаю щодо них - дуже смішні порівняно з тим, які можливості для мене приготувало життя і як все починає розгортатися в житті, коли відпускаєш контроль і перестаєш очікувати і нав'язувати те, як все на твою думку має статися.

Очікування зупиняють енергію на чомусь одному, максимум кількох варіантах. Як правило, на тому, що вже побудоване в думці, не даючи енергії рухатися, не даючи життю приносити все краще для тебе... І це найкраще, як правило те, чого зовсім не чекаєш.

У мене всередині було постійне очікування, а отже в думці вже була вибудуваний ланцюжок «як все повинно бути» - і розум працював напружено, щоб слідувати цьому ланцюжку і не дай Бог щось упустити. За межами цього я нічого не помічала.

У цьому ланцюжку мені постійно потрібно було знати «як»: як мені зробити це, як мені зробити те, як мені сказати чоловікові, як мені звернутися до незнайомих людей, як я зароблю більше грошей, як щось трапиться, як мені доїхати кудись, як мені зробити щось.

І в більшості випадків перед тим, як щось робити, мені потрібно було обов'язково знати, як я буду робити (ну, щоб контролювати процес, виключити можливість допустити помилку та ін.) І бажано заздалегідь, щоб я підготувалася.

Питання «як» постійно прокручувався в моїй голові: «як та як? як? як?».

І найцікавіше, що відповідь не знаходилась, більшу частину відповідей я отримувала, коли зовсім не думала «як». Адже я хотіла знати завчасно, як все відбудеться. А так не буває (можливо і буває, у мене здібності до передбачення поки немає), тому що вимикає з потоку, а відповіді якраз приходять в процесі, в потоці.

Виходить, я готувалася, щоб зробити якусь дію. Тобто перш, ніж щось зробити, мені треба було пройти процес підготовки, а він тривалий і болісний і він настільки деколи затягувався, що на дію вже сил не залишалося. Так вже вивіряла, що нічого не хотілося робити після.

Це схоже на те, як ретельно готуватися до іспиту, так посилено, так все вивчити, що коли приходить момент самого іспиту, на нього сил не залишається, нічого взагалі не хочеться, і ти не в змозі показати найкраще, що знаєш, на що здатна. Втомившись від цього комплексу відмінниці, я дозволила всередині статися революції:

Як станеться, так і станеться...

Почну робити і в процесі дізнаюся, що і як мені потрібно зробити...

Коли мені потрібно буде знати відповідь на питання, вона прийде...

Коли чогось потрібно станеться в моєму житті, воно станеться...

Як події потрібно статися, так воно і станеться. Нехай все складається найкращим для мене чином...

Боже мій, як же легко стало в той момент - стало пофіг «як», яка різниця...

Я розслабилася - все буде так, як воно буде...

Я зроблю так, як я зроблю, а не так, що я повинна бути на висоті, зробити все ідеально...

Як вийде, так і вийде... як зможу, так зможу, не хочу більше старатися напружуватися і тисячу зусиль докладати, щоб здійснити одну дію і обламатися, оскільки не отримала результату, а зусиль було вкладено неймовірно...

З тих пір в моєму житті почали відбуватися дива:

1. Я стала краще почувати себе, до мене почали приходити ідеї (точніше вони були, просто я посилено їх не помічала, намагаючись побудувати щось в умі). Я почала прислухатися до ідей, які у мене є, і зрозуміла, що я можу їх здійснити, навіть не розуміючи поки, як це зробити. Але я йшла в них та їх реалізовувала, в процесі знаходилися шляхи і способи.

2. Я почала робити набагато більше, адже раніше я готувалася до дії і «зливалася» на самій дії. Я здивувалася, що почало виходити набагато краще, ніж коли я все вивіряла і готувалася.

3. Я почала просити те, що потрібно, в потрібний момент і відмовлялася від того, що не потрібно, не чекаючи, що інші люди зрозуміють або не зрозуміють.

4. Події буквально посипалися в моє життя, і я навіть не встигаю - стільки всього треба зробити, причому з мінімальними зусиллями все виходить і вдається. Раніше я чекала, що щось станеться. До того ж я почала сама формувати якісь події, а не просто реагувати на те, що «трапляється» зі мною.

5. А скільки цікавих знайомств відбулося за останні два тижні! Я дивуюся тому, що знайомлюся з людьми на вулицях, у супермаркетах, в ліфтах, де тільки можна, і мене не мучить питання «як мені познайомитися», де це зробити» - що зробити, щоб усунути сильний брак у спілкуванні, в якому я опинилася.

6. А скільки разів я опинялася в потрібний час і в потрібному місці. Події почали формуватися в ланцюжок, і приводили мене саме до того, що мені було потрібно в той момент.

7. Мій середній чек в супермаркеті знизився в 2 рази, раніше я примудрялася купувати стільки всього і мені не вистачало, зараз я умудряюся купувати якісні продукти за нормальною ціною. Я раніше дивувалася мамі, коли вона опинялася біля прилавка в той момент, коли ціна найкраща на те, що їй хотілося. Я примудрялася купувати те ж саме, але набагато дорожче. У мене стали з'являтися вільні гроші, які я можу витратити на себе кохану...

Багато чого почало саме приходити в моє життя. Навіть те, що раніше не працювало, які б наміри, побажання я не висловлювала. В одному із законів (по-моєму, у законі маніфестації) я прочитала таку фразу:

Відповідальність - це здатність відгукуватися на те, що життя пропонує або дає вам прямо зараз (responsibility = ability to respond - для тих, хто знає англійську). Мені так сподобалося це визначення відповідальності, але тоді я не розуміла, як його застосувати в житті. Я не розуміла, що ж життя дає мені прямо зараз, і нарікала на те, що воно мені нічого не дає, яке воно таке сяке, не дбає про мене і нічого мені не дає. Я просто не помічала і не бачила його дарів, перебуваючи в очікуваннях і намагаючись постійно в умі знайти відповідь на питання «як?».

Все виявилося простіше - відсутність контролю і необхідності знати, як воно все відбудеться - відпускаю всі очікування, тому що воно станеться найкращим для мене чином. Я почала відчувати потік життя, його плинність і мінливість і відгукуватися на те, що життя пропонує в теперішньому моменті.

Євгенія Медведєва